Фінанси як історична категорія

Права та обов'язки суб'єктів міжнародних фінансових відносин фіксуються у конституціях країн, статутах і положеннях державних органів і суспільних організацій, установчих документах приватних підприємств.

Складовою міжнародного фінансового права є валютне законодавство. Валютне законодавство представлено системою правових норм, що регулюють порядок здійснення міжнародних розрахунків та інших операцій з валютними цінностями як всередині держави, так і поза її межами.

32. Система міжнародних договорів як регулятор фінансової діяльності суб'єктів міжнародних фінансів

На позначення міжнародного договору як загального родового поняття у міжнародному крім власне договору, можуть використовуватися і інші терміни, наприклад, угода, конвенція, протокол, домовленість, пакт, трактат тощо. Незалежно від назви всі міжнародні договори в рівній мірі обов'язкові для їх учасників та мають однакове значення щодо утворення міжнародних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. міжнародний договір - це міжнародна угода, укладена між державами у письмовій формі і врегульована міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування. Слід зауважити, що таке визначення не охоплює усієї сукупності міжнародних договорів, до якої, крім договорів у письмовій формі, відносяться також угоди у будь-якій іншій формі, укладені як між державами, так і між іншими суб'єктами міжнародного права, перш за все міжнародними організаціями. Тому у доктрині міжнародного права набуло більш широке розуміння міжнародного договору.

Міжнародний договір - це угода, що добровільно укладається між суб'єктами міжнародного права, як правило у письмовій формі, з метою встановлення, фіксації, зміни чи припинення їх прав і обов'язків у певній сфері міжнародних відносин.

Об'єктами міжнародного договору найчастіше виступають матеріальні та нематеріальні блага, дії та утримання від дій. Міжнародне право не містить яких-небудь обмежень щодо вибору державами та міжнародними організаціями об'єкта договору. В залежності від наміру сторін це може бути будь-яке питання як зі сфери міжнародних відносин, так і зі сфери внутрішніх справ держав. Як правило, об'єкт визначається у преамбулі або у тексті самого міжнародного договору. Наприклад, об'єктом Статуту ООН є дії держав пов'язані зі створенням та функціонуванням ООН, а об'єктом Європейської конвенції про громадянство 1997 р. - дії держав, спрямовані на врегулювання відносин громадянства.

Сторонами договору можуть бути тільки суб'єкти міжнародного права, що володіють договірною правоздатністю. Віденська конвенція 1969 р. визнає таку правоздатність за державами (ст. 6), а Конвенція 1986 р. - за міжнародними організаціями, які мають право укладати міжнародні договори у відповідності до їх засновницьких актів (ст. 6). У цих Конвенціях, а також у практиці міжнародних відносин на позначення осіб (держав або міжнародних організацій), що беруть участь у відносинах, врегульованих договором, вживаються такі терміни:· учасник переговорів - держава чи міжнародна організація, яка брала участь у складенні та прийнятті тексту договору;· договірна сторона - держава або міжнародна організація, яка погодилася на обов'язковість для себе міжнародного договору, незалежно від того, чи набрав договір чинності чи ні.· учасник договору - держава чи міжнародна організація, яка погодилася на обов'язковість для себе міжнародного договору і для якої договір є чинним;· третя держава (міжнародна організація) - держава або міжнародна організація, яка не є учасником договору.

Класифікація міжнародних договорів може бути здійснена за різними критеріями.

Так, за колом осіб, договори бувають двосторонні і багатосторонні. В свою чергу, багатосторонні договори можуть бути універсальними (розрахованими на участь всіх держав світу), регіональними (регулюють міжнародні відносини в межах певного регіону) та партикулярними (тобто договорами з обмеженим колом учасників). Більшість міжнародних договорів, які стосуються прав людини, зокрема, такі, як Конвенція про рабство 1926 р. або Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., є універсальними. Прикладами регіональних договорів можуть бути Європейська соціальна хартія (переглянута у 1996 р.) та Європейська конвенція про імунітет держав 1972 р. Партикулярні договори, як правило, укладаються для врегулювання двосторонніх міждержавних відносин. Класичними прикладами партикулярних договорів можуть бути договори про встановлення дипломатичних або консульських відносин між державами, договори про кордон тощо.Залежно від можливості та процедури приєднання нових учасників, розрізняють договори відкриті, закриті і напівзакриті. Учасниками відкритих договорів можуть бути будь-які держави. Закриті договори - це такі, вступ (приєднання) до яких нових учасників не допускається самим договором або неможливий в силу специфічної природи такого договору. Напівзакриті договори допускають приєднання до них нових учасників, але, як правило, за згодою всіх або переважної більшості інших учасників. Практично всі універсальні договори є відкритими, регіональні договори, як правило, носять напівзакритий характер, а партикулярні - закритий. За строком дії договори можуть бути строковими (тобто певний строк їх дії фіксується у самому тексті) або безстроковими, що або також визначається у тексті, або випливає із суті договору. Наприклад, двосторонні договори про державний кордон завжди є безстроковими, хоча часто у договорі про це й не зазначається. Крім того, існують договори, дія яких у часі яких обмежується виконанням певних дій чи досягненням певної мети. Зокрема, у рамках СНД часто приймалися договори, дія яких розрахована на “перехідний період” (Угода про Об'єднані збройні сили на перехідний період 1993 р., Угода між Україною та Російською Федерацією про Об'єднане командування Чорноморським флотом на перехідний період 1993 р. і т.п.). За об'єктом регулювання договори можуть бути політичними, економічними, науково-технічними, науково-культурними тощо. За порядком виконання сторонами взятих на себе зобов'язань міжнародні договори поділяються на самовиконувані та несамовиконувані1. Самовиконуваними договори міжнародного права - це договори міжнародного права, які не вимагають прийняття додаткового імплементаційного законодавства для свого ефективного застосування в національній правовій системі. Міжнародні договори, що вимагають прийняття стороною додаткоаих актів внутрішнього законодавства називаються несамовиконуваними. У внутрішньому законодавстві держав, як правило, містяться класифікації міжнародних договорів залежно від органів чи посадових осіб, від імені яких договори укладаються. За цією ознакою ст. 3 Закону України “Про міжнародні договори України” виділяє такі їх види:

- міждержавні, які укладаються від імені України Президентом України або за його дорученням;

- міжурядові, які укладаються від імені Уряду України Кабінетом Міністрів України або за його дорученням;

- міжвідомчі, які укладаються від імені міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів цими міністерствами (органами).

Такий поділ має виключно внутрішньодержавне значення, тому будь-які з цих договорів у міжнародних відносинах розглядаються як договори України.

Від імені України укладаються міжнародні договори України:

а) політичні, мирні, територіальні і такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України;

б) що стосуються прав, свобод та обов'язків людини і громадянина;

в) про участь України в міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;

г) про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови їх тимчасового перебування, включаючи терміни виведення, фінансово-економічні, екологічні та інші наслідки і компенсації;

ґ) про використання території та природних ресурсів України;

д) яким за згодою сторін надається міждержавний характер.

Від імені Уряду України укладаються міжнародні договори України з економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних та інших питань, віднесених до відання Кабінету Міністрів України. Міжвідомчими договори України укладаються з питань, віднесених до відання міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Форма міжнародного договору - це сукупність способів та засобів, за допомогою яких виражається воля договірних сторін (держав та міжнародних організацій).

Щодо форми міжнародного договору у міжнародному праві та практиці міжнародних відносин склалися два загальновизнані принципи: по-перше, при підготовці договору сторони вправі обрати будь-яку прийнятну для них форму, а по-друге, питання форми не впливають на дійсність та юридичну силу договору. Міжнародні договори можуть укладатися у письмовій формі (у формі єдиного документа чи кількох пов'язаних документів), формі обміну нотами або листами, усній чи будь-якій іншій зручній для сторін формі.

До структури міжнародного договору, як правило, входять такі його складові частини:

- назва. Назви договорів можуть бути різноманітні (угода, конвенція, договір, пакт статут, хартія, протокол тощо). Самостійного юридичного значення конкретне найменування не має, угода під будь-якою назвою створює взаємні права і обов'язки для сторін;

- преамбула, в якій зазначається мета укладання договору, а іноді окреслюється і коло відносин, на які поширюється дія конкретного договору. Крім того, преамбула часто використовується для тлумачення змісту договору;

- основна частина, що містить відповідні міжнародно-правові норми і складається зі статей (артикулів, параграфів тощо). Останні можуть об'єднуватися у розділи, глави, частини, книги тощо;

- заключна частина, в якій часто викладаються умови набуття договором чинності та припинення його дії, визначається мова, на якій укладено договір, місце та порядок зберігання його автентичних примірників і т.п.;

- додатки. У випадку, коли в тексті договору має місце безпосереднє посилання на додатки як невід'ємну частину договору, його положення мають таку ж саму силу, як і положення самого договору, а у випадку, коли такого посилання договір не містить, додатки до нього носять рекомендаційний характер, зокрема можуть використовуватися для тлумачення норм міжнародного договору. Мова, якою складається договір, обирається його сторонами. Двосторонні угоди, звичайно, укладаються на двох мовах, а іноді - й на третій (нейтральній) мові. При цьому для тлумачення подібних договорів найчастіше застосовується саме примірник договору, укладений на нейтральній мові. Багатосторонні договори укладаються на одній чи більше мовах, обраних сторонами. Договори, що укладаються під егідою ООН та інших міжнародних організацій, складаються на офіційних мовах цих організацій. Наприклад, офіційними мовами ООН є китайська, французька, російська, англійська, арабська та іспанська, а офіційними мовами Міжнародного суду ООН - англійська та французька мови, тому більшість багатосторонніх міжнародних договорів укладаються саме цими мовами.

33. Основні фактори що впливають на прибутковість

Прибуток -- це грошове вираження основної частини грошових нагромаджень, створюваних підприємствами будь-якої форми власності. Як економічна категорія, вона характеризує фінансовий результат підприємницької діяльності і є показником, що найповніше відбиває ефективність виробництва, обсяг і якість виготовленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Разом з тим прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності.

Прибуток -- один з основних фінансових показників плану й оцінки господарської діяльності організацій. За рахунок прибутку здійснюється фінансування заходів щодо їх науково-технічного і соціально-економічного розвитку, збільшення фонду оплати праці їхніх працівників. Прибуток є не тільки джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб організацій, але і здобуває усе більше значення у формуванні бюджетних ресурсів, позабюджетних і благодійних фондів.

Багатоаспектне значення прибутку підсилюється з переходом економіки держави на основи ринкового господарства. Справа в тім, що організація акціонерної, орендної, приватної чи іншої форми підприємництва, одержавши фінансову самостійність і незалежність, має право вирішувати, на які цілі й у яких розмірах направляти прибуток, що залишився після сплати податків у бюджет і інших обов'язкових платежів і відрахувань.

Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів виробництва і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів. Виробничі фактори в свою чергу поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процесс одержання прибутку через кількісні зміни: зміни обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактории впливають на процес отримання прибутку через „якісні” зміни: підвищення продуктивності праці обладнання та його якості, застосування прогресивних матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення обертання оборотних оборотних засобів, підвищення кваліфікації персоналу, зниження матеріалоємності продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів. До позавиробничих факторів відносять постачальницько-збутову та природоохоронну діяльність, соціальні умови праці і побуту та ін. До зовнішніх факторів відносять природні умови, державне регулювання цін тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій тощо. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть спричиняти значний вплив на величину прибутку.

34. Резерви збільшення рентабельності

Основними джерелами резервів підвищення рівня рентабельності продажів є збільшення суми прибутку від реалізації продукції і зниження собівартості товарної продукції Різноманітність показників рентабельності визначає альтернативність пошуку шляхів її підвищення. При аналізі шляхів підвищення рентабельності важливо розрізняти вплив зовнішніх та внутрішніх факторів. Підприємства насамперед звертають увагу на проблеми контролю за змінами зовнішніх факторів і намагаються знизити їх вагомість. Оскільки основним внутрішнім фактором, який визначає рентабельність підприємства є прибуток, то головним напрямком визначення резервів підвищення рентабельності підприємства є саме визначення резервів збільшення прибутку підприємства. у цілому по підприємству, залежить від трьох основних факторів першого порядку: зміни структури реалізованої продукції, її собівартості і середніх цін реалізації.

35. Прийоми Фм і їх характеристика

Основні прийоми Фм: 1) фінансовий аналіз (аналіз руху грош. коштів, грош. потоків, аналіз формування і використання прибутку, аналіз звітів про фін результати, аналіз факторів, що впливають на формування прибутку, аналіз розподілу і використання прибутку, аналіз бух балансу); 2) фінансове планування - планування і використання фін ресурсів (оперативне фін планування - пов'язане з надходженням і використанням валових грошових потоків, де хар-на велика к-ть показників, які враховуються, невелика періодичність складання планів у формі оперативного фін планування; поточне фін планування - обмежене періодом, здійснюється протягом року поквартально, пов'язане з визначенням фін ресурсів, їх надходженням і використанням, при цьому к-ть показників порівняно з оперативним плануванням; перспективне фін планування - пов'язане з визначенням фін ресурсів на перспективу, тісно пов'язане з прогнозуванням фін показників); 3) прийняття рішень: осн. напрями (відносно формування капіталу підприємств; в сфері інцест. д-ті, визначення напрямів здійснення інцест. д-ті, структури інвестицій, джерел фінансування інвестиційної д-ті; повязаниї з поточною фінансовою діяльністю рішення, що забезпечують поточне надходження коштів, формування, використання прибутку.

36. Місце фінансового менеджменту в організаційній структурі підприємства

Організаційна структура п-ва має різноманітний характер, але для того щоб окреслити роль фін. менеджменту розглянемо типову структуру фірми. Головна посадова особа у фінансових справах фін. директор, підпорядкована президенту (директору компанії). Основними підлеглими фінансового директора є: завідуючий фін. відділу (управляючий фінансами) і голова облікового апарату або головний бухгалтер (заступник з обліково-фінансових та екон. питань). Якщо розглядати фін. менеджмент як процес, то функція планування покладена на фін. відділ (у нас планово-економічний), де здійснюється планування структури капіталу, грошових потоків, доходів і видатків, складаються кошториси капіталовкладень, різні поточні плани. Збутовий відділ забезпечує реалізацію продукції, а звідси впливає на формування вхідних грошових потоків п-ва, маркетингова служба аналізує макро і мікросередовище, кон'юнктуру фін. ринку щодо прийняття упр. рішень по всіх аспектах фін. діяльності п-ва. Керівник облікового апарату відповідає за роботу бухгалтерського та податкового відділів. На основі фін. звітності здійснюється аналіз фін. стану п-ва, що може бути покладений як на працівників планово-економічного відділів так і на облікових працівників. Щодо фін. контролю, то він здійснюється на всіх ланках фін. управління. Фін. директор контролює роботу начальників фінансового і облікового відділів, які безпосередньо йому звітують, вони в свою чергу контролюють роботу підлеглих. Як один із способів фін. контролю може застосовуватись аудит, як внутрішній так і зовнішній.

Размещено на Allbest.ru