Дослідження фінансового стану ВАТ "Насосенергомаш" на основі дискримінантного аналізу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

У процесі становлення ринкових відносин в Україні всі ланки фінансової системи опинилися у глибокій кризі. На межі банкрутства перебуває сьогодні багато підприємств, які не мають змоги вчасно виконувати свої зовнішні та внутрішні зобов'язання.

Зрозуміло, що неодмінною умовою оздоровлення вітчизняної фінансової системи є санація суб'єктів господарської діяльності. Лише в такому разі можна буде відновити платоспроможність і прибутковість основної маси платників податків, а отже, оздоровити державну фінансову систему. Водночас оздоровлення економіки значною мірою залежить від своєчасної та якомога безболіснішої ліквідації (реорганізації) неефективних виробничих структур, які не лише не поповнюють бюджету держави, а й потребують її постійної фінансової підтримки.

Актуальність цієї проблематики підсилюється прийняттям Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що регулює питання фінансової санації та банкрутства підприємств. В даний час кожен суб'єкт, незалежно від виду основної діяльності і форми власності підприємства повинний реально оцінювати як власний фінансовий стан, так і фінансовий стан потенційних партнерів чи контрагентів.

Нестійкий фінансовий стан підприємства є причиною його неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості, які приводять до незапланованих втрат і не досягнення необхідного фінансового результату чи навіть банкротства. Виходячи з цього питання дослідження фінансових засад проведення санації та стабілізації діяльності підприємства є важливим для забезпечення його подальшої роботи в ринкових умовах.

Метою бакалаврської роботи є проведення аналізу фінансових результатів підприємства на основі використання основних методів прогнозування банкрутства з урахуванням досвіду розвитку вітчизняних і зарубіжних суб'єктів господарської діяльності, а також розробити напрямки стабілізації діяльності підприємства.

Завдання дослідження полягає у всебічному вивченні процесу фінансової санації підприємств, проблем які виникають під час проведення санації, визначенні дієвості цього методу фінансового оздоровлення. Розглянути інформаційну базу для проведення аналізу фінансового стану підприємства, основні цілі та завдання дискримінантних моделей оцінки фінансового стану. Визначити ступінь можливості застосування різних моделей оцінки.

Об'єкт дослідження - дискримінантна модель інтегральної оцінки фінансового стану підприємства.

Предмет дослідження - аналіз фінансової стійкості ВАТ «Насосенергомаш», на основі розрахункових даних, зроблених за допомогою дискримінантних моделей розрахованих на базі фінансової звітності підприємства.

Методи дослідження, які використовуються в процесі дослідження та обробки матеріалів: інтегральної оцінки, порівняльний, коефіцієнтний, абстрактно-логічний.

Структура роботи - робота складається з трьох розділів. У першому розділі розкривається поняття фінансової санації підприємства, та суміжні визначення. Досліджуються передумови прийняття рішень щодо санації, фактори які впливають на фінансовий стан підприємства. Другий розділ містить відомості щодо процедури безпосереднього проведення фінансової санації, інформації про методи виявлення і попередження фінансової кризи, а також шляхи її подолання. У третьому розділі розкривається суть практичного застосування дискримінантних моделей виявлення кризових явищ на підприємстві, та висновки щодо підсумків проведеного аналізу.

Фактологічна основа досліджень базується на матеріалах друкованих видань, які стосуються досліджуваної тематики, а також на фінансовій звітності ВАТ «Насосенергомаш».

Виведення одних вітчизняних підприємств з фінансової кризи та ефективне застосування ліквідаційних процедур до інших ускладнюється дефіцитом теоретико-методичного забезпечення процесів санації (ліквідації) та відсутністю кваліфікованих фахівців у сфері управління санацією.

1. Причини та зміст фінансової санації

1.1 Суть та необхідність санації підприємств зі складним фінансовим станом

санація фінансовий кризовий дискримінативний

Термін «санація» походить від латинського «sanare» і перекладається як оздоровлення чи лікування. У Фінансовому словнику санацію трактують як оздоровлення фінансового стану підприємства через здійснення системи заходів для попередження його банкрутства чи підвищення конкурентоспроможності. Звичайно здійснюють санацію через структурну перебудову виробництва, зокрема через зміну номенклатури продукції, подрібнення підприємства, зміну ринків збуту, злиття підприємства, що є на грані банкрутства, з більш потужними, випуск нових акцій та облігацій для мобілізації капіталу, інші заходи.

Ряд іноземних економістів, спеціалістів з питань виведення підприємств з фінансової кризи дотримуються думки, що санація як економічна категорія виражає комплекс послідовних, взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, організаційно-правового, виробничо-технічного, соціального характеру, які спрямовані на подолання фінансової кризи на підприємстві і відновлення чи досягнення його прибутковості і конкурентоспроможності в довгостроковому періоді.

В Україні внаслідок недосконалого законодавства, відсутності необхідного техніко-методичного забезпечення процесів санації, дефіциту кваліфікованих спеціалістів велика кількість потенційно життєздатних підприємств стають потенційними банкрутами. Тому особливе місце в процесі санації підприємств займають організаційні та техніко-економічні заходи поряд з заходами фінансово-економічного характеру. Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і ліквідація причин їх виникнення, відновлення чи збереження ліквідності і платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, покращення структури оборотного капіталу і формування фондів фінансових ресурсів, для проведення заходів виробничо-технічного і організаційного характеру. Цілісний погляд на етапи розробки санаційної концепції окремого підприємства являє собою так звана «класична модель санації», яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання у країнах з розвинутою ринковою економікою. У відповідності з класичною моделлю санації процес фінансового оздоровлення підприємств починається з виявлення і аналізу причин і факторів фінансової кризи. На основі даних носіїв інформації (первісні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зовнішні і внутрішні фактори кризи, а також фінансового стану фірми, глибина кризи.

В межах санаційного аудиту здійснюється поглиблене вивчення фінансового стану на основі розрахунку ряду коефіцієнтів. Основними з них є показники платоспроможності, ліквідності, прибутковості тощо. Після отримання необхідних даних щодо фінансового стану підприємства і причини фінансової кризи робиться висновок про доцільність чи недоцільність санації даного суб'єкта господарювання. [7]

Варто звернути увагу, що в економічній літературі з питань санації часто згадується концепція швидкого виявлення фінансової кризи і радикальних санаційних дій. Прихильники цього напряму (в основному економісти-практики) не враховують той факт, що в даному випадку не залишається часу для детального дослідження причин спаду і розробки оптимальної стратегії. На противагу цій точці зору більша група економістів-теоретиків стверджує, що цейтнот у підготовці санаційної програми - основний фактор майбутніх невдач. Саме тому окремим аналітичним блоком у класичній моделі санації є формування стратегічних цілей і тактики.

Стратегія являє собою узагальнену модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом оптимізації, координації і розподілу ресурсів компанії. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних переваг, які забезпечили б компанії високий рівень рентабельності. Суть стратегії - вибір найкращих варіантів розвитку фірми і оптимізація політики капіталовкладень.

У відповідності з розробленою стратегією розробляється програма санації, яка виражає систему запрогнозованих взаємопов'язаних заходів, спрямованих на виведення підприємства з кризи. Вона формується на основі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх фінансових джерел і з врахуванням стратегічних цілей санації. В програмі фіксуються загальні принципові підходи до оздоровлення, які конкретизуються в проекті санації. В ньому повинні міститись техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки і методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їх окупності, оцінка ефективності санаційних заходів, а також прогнозні результати реалізації проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація і контроль за якістю реалізації запланованих завдань. Внутрішні контрольні органи повинні своєчасно виявляти нові санаційні резерви, а також підготовляти об'єктивні кваліфіковані рішення відносно ліквідації можливих перешкод під час проведення оздоровчих процедур. Суттєву допомогу при цьому може надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує в собі інформаційну, координаційну і контрольну функції. Основним завданням санаційного контролінгу є ідентифікація оперативних результатів і підготовка проектів рішень відносно використання виявлених резервів і подолання додаткових труднощів. [8]

1.2 Фактори виникнення фінансової кризи на підприємстві

санація фінансовий кризовий дискримінативний

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у фірми потенціалу для успішного функціонування. Розрізняють три фази фінансової кризи:

а) фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання. Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, прийнято поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

* спад кон'юнктури в економіці в цілому;

* значний рівень інфляції;

* нестабільність господарського та податкового законодавства;

* нестабільність фінансового та валютного ринків;

* посилення конкуренції в галузі;

* криза окремої галузі;

* посилення монополізму на ринку;

* дискримінація підприємства органами влади та управління;

* політична нестабільність у країні, де знаходиться підприємство, або в країнах підприємств - постачальників сировини (споживачів продукції).

Головні ендогенні фактори фінансової кризи:

* відсутність стратегічної спрямованості підприємства;

* дефіцити в організаційній структурі;

* низький рівень менеджменту;

* низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

* незадовільне використання виробничих ресурсів;

* непродуктивне утримання зайвих робочих місць.

У цілому всі названі причини кризи досить тісно взаємопов'язані та створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи те підприємство, той чи той випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, зводяться до вже перелічених нами. Типовими наслідками впливу вищенаведених причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:

* утрата клієнтів та покупців готової продукції;

* зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;

* неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

* підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

* збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;

* виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та підвищення плинності кадрів;

* підвищення тиску на ціни;

* суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку - до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого - до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства. [13]

З метою швидкої ідентифікації фінансової кризи на підприємстві та виявлення причин, що її зумовлюють, доцільно використовувати систему раннього попередження.

Система раннього попередження та реагування - це особлива інформаційна система, з допомогою якої керівництво підприємства отримує інформацію про потенційну загрозу діяльності, яка може насуватися як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища. Цю систему спрямовано на проведення комплексу заходів для запобігання фінансовій кризі та банкрутству підприємства. Процес створення системи раннього попередження складається з таких етапів:

* Визначення сфер спостереження.

* Визначення індикаторів раннього попередження, які можуть указувати на розвиток того чи того негативного процесу.

* Визначення цільових показників та інтервалів їх зміни в розрізі кожного індикатора.

* Формування завдань для центрів обробки інформації (розробка висновків щодо впливу тієї чи тієї інформації на діяльність підприємства).

* Формування інформаційних каналів: забезпечення інформаційного зв'язку між джерелами інформації та системою раннього реагування, між системою та її користувачами - керівниками всіх рівнів.

Систему раннього попередження та реагування можна організувати як на самому підприємстві, так і поза ним, наприклад, на базі консалтингової фірми, яка обслуговує це підприємство. [9]

1.3 Передумови прийняття рішення, щодо проведення фінансової санації підприємств

Рішення про проведення санації приймають в таких (як правило) випадках:

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, що перебуває в кризі, коли існує реальна загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається перед зверненням кредиторів до арбітражного суду із вимогою визнати це підприємство банкрутом.

2. Після того, як боржник з власної ініціативи звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансове неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Право вибору умов санації (реорганізації) при цьому залишається за боржником. Одночасно з подачею заяви боржник повинен подати до арбітражного суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характеризує фінансово-майновий стан підприємства, а також вибрані ним умови проведення санації.

3. Після закінчення місячного терміну з дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства в тому разі, коли надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. За згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення їхніх претензій, арбітражний суд приймає рішення про припинення процедури оголошення банкрутства та про проведення фінансової санації юридичної особи.

4. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність», банківська установа має право щодо клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; направити на погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.

5. З ініціативи заставотримача цілісного майнового комплексу підприємства. За невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставотримач має право здійснити передбачені договором заходи для оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження права розпоряджатися випущеною продукцією та іншим майном цього суб'єкта господарювання. Якщо санаційні заходи не привели до відновлення платоспроможності підприємства, то заставотримач має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення заставленого майна.

6. З ініціативи Агентства з питань запобігання банкрутствам підприємств, якщо йдеться про державні підприємства. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств, агенстство вповноважене здійснювати управління його майном та розробляти пропозиції щодо проведення фінансової санації.

7. З ініціативи Національного банку України - якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України «Про банки та банківську діяльність». [23]

1.4 Менеджмент фінансової санації

Процес організації фінансової санації підприємств можна подати трьома основними функціональними блоками:

1. Розробка санаційної концепції та плану санації.

2. Проведення санаційного аудиту.

3. Менеджмент санації.

Як правило, план санації розробляють за дорученням власників чи керівництва підприємства консалтингові чи аудиторські фірми в тісному взаємозв'язку із внутрішніми службами контролінгу (якщо такі є на підприємстві). У разі, якщо санація здійснюється у ході провадження справи про банкрутство, то розробляти план повинен призначений арбітражним судом керуючий санацією. Санаційний аудит здійснюється аудиторськими компаніями на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації. Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства є організація ефективного менеджменту санації. Поняття «менеджмент» можна розглядати з трьох сторін: к систему економічного управління, к орган управління (апарат управління), к форму підприємницької діяльності.

Менеджмент (англ. management - управління) узагальнено можна визначити к систему економічного управління виробництвом, що включає сукупність принципів, методів, форм і прийомів управління.

З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності [22].

Сутність менеджменту санації можна розглядати у двох аспектах: інституційному та функціональному.

З інституційного боку до менеджменту санації можна віднести всіх фізичних осіб, які уповноважені власниками суб'єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто здійснювати фактичне управління підприємством на період його оздоровлення. Зауважимо, що досить часто на межу банкрутства підприємство доводить саме невміле чи навмисно неправильне управління. Керівництво підприємства, яке привело його до фінансової кризи, к правило, не в змозі ефективно управляти фінансовою санацією. Звідси випливає необхідність заміни керівництва підприємства або передачі повноважень щодо санації третім особам.

Загалом до осіб, які можуть бути носіями менеджменту санації, слід віднести контролюючі органи (наприклад департамент банківського нагляду НБУ, страховий нагляд тощо), консультантів, аудиторів, керуючих санацією, які призначаються відповідно до рішення арбітражного суду, представників банківських установ чи інших кредиторів, досвідчених менеджерів, а також колишнє керівництво підприємства. Вирішення питання з призначенням менеджменту санації належить до числа першочергових заходів у рамках фінансового оздоровлення.

З функціонального боку менеджмент санації - це система антикризового управління, яка полягає в ефективному використанні фінансового механізму з метою запобігання банкрутству та фінансового оздоровлення підприємства. Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати к окремі фази управлінського циклу, причому у процесі санації підприємства такі цикли перманентно повторюються при досягненні окремих стратегічних чи тактичних цілей.

До функціональних сфер менеджменту санації слід віднести такі:

а) постановка цілей;

6) формування та аналіз проблеми (головна проблема - фінансова криза);

в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінювання їх реалізації (добір і оцінювання необхідного каталогу санаційних заходів);

г) прийняття рішення;

д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);

е) контроль;

є) аналіз відхилень.

Санаційний менеджмент включає:

1. Управління активами:

а) оборотними;

б) необоротними.

2. Управління капіталом:

а) формування фінансової структури капіталу;

б) управління формуванням власних фінансових ресурсів;

в) управління залученням позикових фінансових ресурсів.

3. Управління інвестиціями.

4. Управління грошовими потоками.

5. Управління фінансовими ризиками та упередження банкрутства.

У процесі досягнення головної мети фінансовий менеджмент направлений на вирішення таких основних завдань:

1. Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно до завдань розвитку підприємства у майбутньому періоді.

2. Забезпечення найефективнішого використання сформованого обсягу фінансових ресурсів у розрізі основних напрямів, діяльності підприємства.

3. Вдосконалення управління грошовими потоками.

4. Забезпечення максимізації прибутку підприємства з найменшим рівнем фінансового ризику.

5. Забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику при очікуваному рівні прибутку;

6. Забезпечення беззбиткової діяльності підприємства.

Важливою складовою організації дієвого менеджменту санації є створення ефективної системи контролінгу, головним завданням кого є визначення стратегічних та тактичних цілей санації та орієнтація процесу управління на досягнення цих цілей. Вирішальним при цьому є створення системи інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та контрольних служб.

Зауважимо, що не існує єдиних рецептів організації менеджменту санації підприємства. Кожен випадок фінансової кризи потребує індивідуального підходу до управління процесом її подолання. [25]

1.5 Фінансові джерела санації

Використання внутрішніх фінансових резервів і інструментів стабілізації дозволяє не тільки суттєво знизити загрозу банкрутства, а й значною мірою зменшує потребу в залученні капіталу з зовнішніх джерел. По-перше, в зв'язку з тим, що здійснення капітальних вкладень є складовою частиною процесу фінансового оздоровлення підприємства, внутрішні джерела санації співпадають з внутрішніми джерелами фінансування капітальних вкладень: прибуток від реалізації основної продукції, фондів, нематеріальних активів і матеріальних цінностей, надходження від здачі майна в оренду, інших позареалізаційних операцій, а також амортизаційні відрахування. По-друге, використання внутрішніх фінансових резервів є необхідною умовою залучення зовнішнього капіталу.

Фінансова стабілізація в умовах кризової ситуації може здійснюватись за такими основними напрямами:

- усунення неплатоспроможності;

- відновлення фінансової стійкості;

- зміна стратегії з метою прискорення економічного росту.

Відновлення платоспроможності підприємства може здійснюватися з допомогою зменшення зовнішніх і внутрішніх фінансових зобов'язань, з однієї сторони, і збільшення ліквідних активів, з другої.

До найважливіших заходів зі скорочення поточних зобов'язань треба віднести:

- скорочення рівня витрат на виробництво і реалізацію продукції, у тому числі за рахунок зменшення обсягів виробництва нерентабельної чи тої, яка не користується попитом, продукції, скорочення апарату управління тощо;

- пролонгація короткострокових банківських кредитів й іншої кредитної заборгованості;

- скорочення обсягів капітальних вкладень, у тому числі витрат на капітальний ремонт;

- прискорення оборотності оборотного капіталу;

- відстрочка виплати дивідендів і винагород за виробничі результати.

До найважливіших заходів із збільшення ліквідних активів можна віднести:

- реалізацію частини основних фондів підприємства, яка безпосередньо не бере участі в процесі виробництва;

- використання оберненого лізингу (операція, яка передбачає продаж основних фондів лізингової компанії з одночасним отриманням назад таких основних фондів в оперативний чи фінансовий лізинг);

- ліквідацію портфеля короткострокових фінансових вкладень;

- оптимізацію структури оборотного капіталу (у тому числі за рахунок реалізації надлишкових запасів товарно-матеріальних цінностей, сировини, незавершеного виробництва);

- реорганізацію маркетингових служб з метою підвищення ефективності їх функціонування в напрямі збільшення обсягів збуту продукції;

- рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо).

Стягнення дебіторської заборгованості є суттєвим моментом внутрішньої стабілізації суб'єкта господарювання. Багато підприємств, які опинились на межі банкрутства, мають непомірно великий рівень дебіторської заборгованості, що є суттєвим резервом відновлення платоспроможності. Тому фінансовий менеджмент підприємств повинен використовувати всі існуючі можливості її погашення.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є: факторинг, облік векселів, продаж векселів на фондовому ринку, форфейтинг (трансформація комерційного кредиту в банківський шляхом індосаменту перевідного векселя на користь банку).

Крім того, треба виконати комплекс процедур з примусового стягнення дебіторської заборгованості, у тому числі шляхом звернення з позовом в арбітражний суд.

Фінансова санація може здійснюватися з допомогою залучення коштів власників (пайовиків, акціонерів) підприємства;

- шляхом використання кредитних ресурсів;

- за допомогою основних кредиторів;

- персоналу підприємства. [26]

В деяких випадках з метою фінансового оздоровлення, підприємством може бути прийнято рішення про зменшення статутного капіталу. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства може здійснюватися двома методами:

1. Зменшення номінальної вартості акцій.

2. Зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їхніх власників з метою анулювання цих акцій.

Рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутного фонду акції, не представлені до анулювання, визнаються недійсними, але не раніше, ніж через шість місяців після повідомлення про це всіх акціонерів. Законодавством встановлено, що підприємство повинно відшкодувати власнику акцій збитки, пов'язані зі зміною статутного фонду.

Рішення про зміну статутного капіталу приймається більшістю (трьома четвертями) голосів акціонерів, які беруть участь в зібранні.

Акціонерне товариство має право викупити в акціонера оплачені ним акції з метою їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників чи анулювання. Такі акції можугь бути реалізовані чи анульовані в строк, не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів проводиться без врахування викуплених акціонерним товариством акцій власного випуску.

Як правило, основною метою зменшення статутного капіталу підприємства є вирівнювання номінальної вартості акцій з їхньою біржовою ціною, оскільки в період кризи може скластися ситуація, коли ринкова вартість є суттєво меншою від номінальної вартості акцій. Залучення коштів шляхом додаткової емісії в даному випадку неможливе.

Додаткова емісія акцій має такі основні переваги:

- для залучення коштів не потрібен ні заклад, ні гарантії третіх осіб;

- вкладення коштів в акції, як правило, має довгостроковий характер.

Акціонерне товариство має право збільшувати статутний капітал тільки в тому випадку, якщо всі раніше випущені акції оплачені за вартістю не нижче номінальної.

Збільшення статутного капіталу може здійснюватися трьома методами:

1. Випуском нових акцій.

2. Обміном облігацій на акції.

3. Збільшенням номінальної вартості акції.

Законодавством передбачено, що старі акціонери користуються переважним правом на купівлю додатково випущених акцій. Кількість прав на придбання нових акцій підкріплюється дивідендним купоном, який представляють в оголошенні про пропозицію купівлі права. Вони продаються і купуються на біржі, як правило, протягом двох тижнів на період проведення нової емісії. Старі акції і переважні права на придбання нових продаються окремо. Якщо акціонер відступає своє право на придбання акцій, то виручені ним грошові кошти повинні компенсувати зміну курсу. Грошова оцінка переважного права на купівлю нових акцій визначається за такою формулою:

П=(Кб-Ке)/(С+1) (1.1)

де П - грошова оцінка переважного права;

Кб - біржовий курс акцій;

Ке - курс емісії нових акцій;

С - співвідношення, з яким здійснюється емісія.

Метод збільшення статутного капіталу АТ шляхом обміну облігацій на акції, пов'язаний, перш за все, з облігаціями конверсійної позики. В іноземній науково-практичній літературі з питань санації конверсійні облігації характеризуються як особливо сприятливий санаційний інструмент.

Такий метод залучення капіталу пов'язаний з випуском підприємством іменних облігацій, які через певний час, за бажанням покупця, можна поміняти на акції підприємства. Конверсійні облігації дають можливість зацікавити інвестора в наданні капіталу підприємству, якщо він не ризикує придбати звичайні акції. Вкладаючи кошти в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети: з однієї сторони - відносної безпеки вкладень (у випадку банкрутства акцій цієї компанії облігацій отримують задоволення своїх претензій нарівні з іншими кредиторами), з іншої - можливості збільшення капіталу, яку дають прості акції. В даному випадку інвестори дають згоду на отримання меншого проценту, властивого конверсійним облігаціям, для того, щоб в майбутньому мати можливість обміняти ці облігації на звичайні акції.

Як правило, конверсійні облігації випускаються великими підприємствами на строк від 5 до 10 років. Ринкова ціна конверсійних облігацій визначається їх інвестиційною вартістю і ціною звичайних акцій, вибраних для конверсії.

В інформації про емісію конверсійних облігацій повинні бути вказані:

- пропорції обміну (коефіцієнт конверсії);

- строки конверсії;

- необхідність, порядок і розмір доплат.

Доплати відображають рівень підвищення ринкової ціни акцій і стимулюють здійснення більш ранньої конверсії. Конверсія економічно доцільна тоді, коли курс конверсії нижчий від біржового курсу акцій. Емісія конверсійних облігацій не повинна перевищувати 25% розміру оплаченого статутного капіталу.

Фінансове сприяння кредиторів може здійснюватись:

а) шляхом пролонгації і реструктуризації існуючої заборгованості;

б) шляхом повної чи часткової відмови від існуючих вимог;

в) за допомогою надання додаткових кредитних ресурсів.

Очевидно, що активної участі кредиторів у фінансовому оздоровленні можна очікувати тільки в тому випадку, якщо в результаті збереження і санації підприємства вони отримають більш повне задоволення своїх претензій, ніж у випадку ліквідації підприємства. Кредитори можуть піти на матеріальний ризик в обмін на майбутню участь в прибутках даного підприємства, в обмін на певний пакет акцій боржника, чи в надії отримати надійне джерело збуту своєї продукції (чи поставки сировини для свого виробництва)

Інакше кажучи, кредитори у випадку виникнення простроченої заборгованості повинні негайно звернутись в суд. І тільки в цьому випадку вони можуть зменшувати об'єкт оподаткування на суму заборгованості. Інакше кредитор покриває збитки (якщо виникає безнадійна заборгованість) за рахунок прибутку, який залишається у його розпорядженні після оподаткування. В той же час, створюючи привабливі умови для кредиторів (наприклад, дозволяючи відносити на зменшення оподаткованого прибутку суми простроченої дебіторської заборгованості підприємств, які підлягають санації), податкові органи можуть активізувати їхню участь у процесі фінансового оздоровлення боржника. Таким чином, податкова політика держави повинна бути скоординованою з політикою в сфері банкрутства і санації підприємств.

Одним з методів санації з допомогою кредиторів є погашення боргу і мобілізація необхідних для фінансового оздоровлення ресурсів за рахунок цільового банківського кредиту. Така форма санації здійснюється, як правило, комерційним банком, який обслуговує підприємство. Оскільки надання такого цільового кредиту супроводжується високим рівнем ризику, ставка відсотка за ним сягає максимального рівня.

У випадку, коли кредитор надає кредит дебітору, проти якого порушено справу про банкрутство до моменту підписання кредитної згоди, і інформація про порушення такої справи була оприлюднена, безнадійна заборгованість за кредитом погашається за рахунок власних коштів кредитора (за винятком випадків надання фінансових кредитів у межах процедури санації дебітора під заставу його корпоративних прав, - яка проводиться за постановою арбітражного суду).

Надаючи фінансове сприяння шляхом відмови від існуючих вимог, кредитори повинні враховувати ту обставину, що відмова від претензій за кредитами за економічними наслідками прирівнюється до відмови від кредитного договору. Це означає, що при банкрутстві боржника кредитор, який відмовився від претензій, не буде членом сформованого у відповідності з Законом «Про банкрутство» комітету кредиторів. Погашення боргів даному кредитору буде здійснюватися за рахунок активів, які залишаться після задоволення вимог всіх кредиторів і членів трудового колективу. Крім того, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною особою, яка залишилась нестягненою після закінчення строку позовної давності, вважається безповоротною фінансовою допомогою, що здійснюється за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

Прострочена заборгованість підприємств, на майно яких не може бути звернене стягнення згідно з законодавством України, відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора у випадку, якщо протягом 30 календарних днів з моменту виникнення прострочення вказана заборгованість не була відшкодована коштами Державного бюджету України чи компенсована в будь-якій іншій формі.

Загроза банкрутства і обумовлені цим економічні і соціальні наслідки змушують працюючий на підприємстві персонал робити свій внесок у фінансування санації. Основною ціллю фінансової участі персоналу в санації підприємства є надія скоротити робочі місця.

Особливо часто така ситуація спостерігається в період загального економічного спаду, коли дефіцит альтернативних робочих місць обумовлює значну залежність робітників відданого підприємства.

Фінансування санації персоналом можливе за допомогою:

а) відстрочення чи відмови від винагороди за виробничі результати;

б) надання робітникам позик;

в) купівлі працівниками акцій даного підприємства. [27]

2. Організація та проведення фінансової санації підприємства

2.1 Санаційний аудит

Для визначення рівня фінансово-господарської діяльності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі, та прийняття рішення щодо визначення необхідності та джерел фінансування санації, проводиться санаційний аудит.

Взагалі аудит - це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, повноти обліку і його відповідності чинному законодавству, а також формування висновків щодо реального фінансового стану підприємства.

Окремою ділянкою загального аудиту є санаційний аудит. Його відмінною рисою є те, що він проводиться на підприємствах, які опинилися у фінансовій кризі.

Головною метою санаційного аудиту є оцінка рівня фінансової кризи та виявлення фінансової спроможності її подолання на підприємстві на підставі проведення аналізу фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання. Проведення санаційного аудиту обумовлюється необхідністю наявності об'єктивної інформації про фінансовий стан підприємства, яке опинилося в фінансовій кризі.

Санаційний аудит підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, можуть замовляти:

- саме підприємство - у випадках, якщо воно виходить з пропозицією про укладення мирової угоди та проведення санації у процесі провадження справи про банкрутство;

- потенційний санатор - у випадках, якщо вирішується питання про санацію підприємства через його реорганізацію шляхом приєднання до іншого, або злиття з іншим підприємством;

- державні органи - у випадках, якщо вирішується питання про надання підприємству державної санаційної підтримки;

- позикодавець - у випадках, якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту;

- існуючі та потенційні власники корпоративних прав підприємства - у випадках, якщо приймається рішення про збільшення статутного фонду, та ін.

На вимогу замовників, санаційний аудит проводиться зовнішніми, не залежними як від підприємства, аудит якого проводиться, так і від замовника аудиту, аудиторами.

Аудитор на основі результатів перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, яке знаходиться у фінансовій кризі, мусить дати висновок щодо його санаційної спроможності, тобто про спроможність до виживання.

Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність самостійно провести фінансову санацію.

Санаційну спроможність підприємства можна виявити, якщо в процесі санаційного аудиту вирішуються такі питання:

- визначені причини фінансової кризи, її глибина та можливості подолання;

- здійснена економіко-правова експертиза існуючої на підприємстві санаційної концепції та оцінки ризиків, пов'язаних з її реалізацією.

У процесі санаційного аудиту необхідно дати оцінку санаційної спроможності підприємства з економічної та правової сторін. Економічними критеріями санаційної спроможності підприємства є його здатність до забезпечення відновлення прибутковості, ліквідності та платоспроможності. З правового боку санаційне спроможним підприємство буде в тому випадку, якщо воно здатне відновити та в довготерміновому періоді зберігати платоспроможність з тим, щоб у кредиторів не було підстав звертатися з заявою до господарського суду з проханням про порушення справи про банкрутство.

Проведення санаційного аудиту передбачає аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства та його фінансового стану, а також виявлення симптомів кризи та слабких місць у діяльності підприємства.

Аналізуючи виробничо-господарську діяльність підприємства, аудитор вивчає його загальновиробничу структуру, оцінює рівень існуючої технології виробництва, проводить аналіз виробничих витрат, рівня собівартості та руху основних фондів, оцінює показники праці та ін.

Аналізуючи фінансовий стан підприємства, що перебуває в кризі, аудитор оцінює динаміку та структуру валюти балансу, аналізує формування та рух власного та позичкового капіталу, кредиторської заборгованості, дає оцінку ліквідності активів підприємства та його платоспроможності, аналізує обсяг використання реальних та фінансових інвестицій, дебіторську заборгованість, оцінює ділову активність підприємства.

Аналізуючи ситуацію на ринку збуту готової продукції, аудитор вивчає основні параметри маркетингової політики, де особлива увага звертається на визначення попиту на продукцію та вивчення конкурентоспроможності товарів, відповідність рівня якості товарів вимогам ринку, існування концепції оновлення товарного асортименту, розширення інноваційної діяльності та ін.

На етапі аудиту причин кризи, сильних або слабких місць визначається вид та фаза фінансової кризи, а також її причини, виявляються фактори, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники діяльності підприємства, сильні і слабкі місця у його діяльності.

Завершальною стадією санаційного аудиту є складання акта. В акті відображається реальна картина фінансового стану підприємства, дається загальна оцінка його санаційної спроможності та формуються пропозиції щодо доцільності ліквідації чи санації підприємства. [30]

Рішення про проведення санації підприємства чи про його ліквідацію приймається на підставі висновків санаційного аудиту. Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення вірогідності їхньої звітності та обліку, повноти й відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності юридичних та фізичних осіб. Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських фірм. Він має свої особливості як щодо методів, так і щодо об'єктів та цілей проведення. Характерною рисою санаційного аудиту є те, що він здійснюється на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Основна його мета полягає в оцінці санаційної спроможності підприємства.

Для досягнення цієї мети в процесі аудиту вирішуються такі завдання:

* проводиться причинне-наслідковий аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства;

* визначається глибина фінансової кризи та можливості її подолання;

* робиться порівняльний аналіз сильних та слабких сторін підприємства

* здійснюється економіко-правова експертиза наявної в підприємства санаційної концепції;

* робиться висновок про доцільність санації чи ліквідації суб'єкта господарювання.

Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації. До загальних передумов санаційної спроможності відносять наявність у підприємства потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме:

а) реальних можливостей збільшення виручки від реалізації, скорочення собівартості продукції і на цій основі досягнення майбутньої прибутковості фінансово-господарської діяльності;

б) реальних можливостей досягнення задовільної структури балансу;

в) реальних можливостей забезпечення стабільної ліквідності та платоспроможності.

Санаційно спроможним підприємство буде в тім разі, якщо продисконтована очікувана вартість майбутніх активів (за умови успішної санації) буде більшою за вартість його ліквідаційної маси перед проведенням санації. Оцінюючи санаційну спроможність підприємства, виходять передовсім з його об'єктивних економіко-правових характеристик та показників. Суб'єктивна «моральна спроможність» та - готовність власників підприємства та персоналу до кінця боротися за життя підприємства, як правило, відіграють незначну роль.

Санаційний аудит є дуже важливою складовою моделі санації підприємства. Він включає ідентифікацію даних, експертизу, розробку висновків та рекомендацій.

Етапи та порядок проведення санаційного аудиту характеризуються відповідною структурно-логічною схемою (рис. 2.1). У процесі поглибленого аналізу фінансово-господарського стану підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, послідовно вирішуються такі завдання:

- оцінка результатів господарської діяльності за попередній та поточні роки;

- визначення фази кризи;

- ідентифікації причин кризи;

- виявлення факторів, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники діяльності підприємства;

- виявлення та систематизація «слабких місць» у діяльності підприємства;

- формулювання висновку про задовільну (чи незадовільну) структуру балансу та про платоспроможність (чи неплатоспроможність) даного суб'єкта господарювання;

- виявлення резервів та факторів потенційної беззбиткової діяльності.

Рисунок 2.1 - Структурно-логічна схема проведення санаційного аудиту

Завершується аудит загальною оцінкою санаційної придатності з наступним прийняттям рішення про доцільність санації чи ліквідації підприємства.

Базою для проведення санаційного аудиту є вихідні дані про оперативне (фактичне) та стратегічне становище підприємства Джерела інформації, що використовуються в процесі санаційного аудиту, показано на рис. 2.2.

Рисунок 2.2 - Джерела інформації, що використовуються в процесі санаційного аудиту

Поряд зі звітними бухгалтерськими даними для оцінки санаційної придатності підприємства слід також використовувати зовнішні джерела, а саме: статистичні дані, які характеризують діяльність тієї чи іншої галузі та народне господарство в цілому, описовий матеріал засобів масової інформації, висновки незалежних експертів, нормативні документи. Треба зауважити, що процес збирання та систематизації даних щодо стратегічного становища підприємства є набагато складнішим, ніж збирання інформації щодо його актуального стану. [29]

2.2 Порядок проведення санації підприємств

Порядок проведення санації державних підприємств викладений у «Положенні про порядок проведення санації державних підприємств» (для підприємств недержавної форми власності це положення має рекомендаційний характер), що затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р.

У разі прийняття рішення про проведення досудової санації підприємство з участю представників уповноваженого органу та кредиторів у місячний термін складає план санації та подає його на затвердження уповноваженому органу.

План досудової санації мусить містити:

- реквізити підприємства (повна назва, юридична адреса, організаційно-правова форма, орган управління);

- відомості про фінансово-господарський стан;

- заходи щодо відновлення платоспроможності (реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження основних засобів, передача майна в оренду. Відстрочення та (або) розстрочення платежів, переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові, скорочення чисельності працюючих тощо) і терміни їх здійснення; розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів;

- визначення джерел фінансування заходів (зобов'язання інвесторів, кредиторів щодо погашення боргу або надання фінансової допомоги, кошти Державного бюджету, кошти, отримані від оренди майна, відчуження основних засобів, погашення дебіторської заборгованості, кредити банків тощо);

- умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудової санації (набуття права власності на майно підприємства відповідно до законодавства, розпорядження частиною його продукції, оренда майна підприємства, задоволення вимог кредиторів шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора тощо);

- очікувані наслідки виконання плану досудової санації. [31]

Уповноважений орган у місячний термін розглядає та затверджує або відхиляє поданий підприємством план досудової санації.

Рішення про відхилення плану досудової санації приймається уповноваженим органом, якщо запропоновані заходи не забезпечують відновлення платоспроможності підприємства.

Термін проведення досудової санації не повинен перевищувати 12 місяців. В окремих випадках уповноважений орган може продовжити термін, але не більше ніж на 6 місяців.

Контроль за виконанням плану досудової санації здійснює уповноважений орган. Право вибору умов проведення санації залишається за боржником у випадку, коли він сам звернувся до господарського суду з заявою про визнання його банкрутом. При цьому умови проведення санації державних підприємств шляхом їх реорганізації узгоджуються з особою, уповноваженою керувати державним майном, і антимонопольним комітетом України, або з відповідним органом приватизації, за умови проведення санації шляхом приватизації.

Якщо в санації підприємства-боржника виявили бажання взяти участь декілька громадян або юридичних осіб, то вибір санаторів здійснюється відповідними органами на конкурсній основі.

Якщо ж порушено справу про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства йому в оренду за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника.

Проведення санації передбачає подачу громадянами та юридичними особами, які бажають взяти участь у проведенні санації, в місячний термін заяви до господарського суду з зазначенням у ній зобов'язань переведення на них боргу. Після прийняття судом рішення про проведення санації, її учасники, в особі керуючого санацією, у тримісячний термін повинні розробити план санації, в якому повинно міститися зобов'язання про задоволення вимог усіх кредиторів підприємства-боржника в узгоджені з ним терміни.

Схвалений комітетом кредиторів план санації подається до господарського суду на затвердження не пізніше п'яти днів з дня схвалення його комітетом кредиторів. Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію до господарського суду не було подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і розпочати ліквідаційну процедуру.

За п'ятнадцять днів до закінчення санації керуючий санацією зобов'язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт. До звіту додається реєстр вимог кредиторів. За результатами розгляду звіту збори кредиторів приймають одне з таких рішень:

- про виконання плану санації і закінчення її процедури та відновлення платоспроможності боржника;

- про звернення до господарського суду з клопотанням про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами;