Дослідження фінансового стану ВАТ "Насосенергомаш" на основі дискримінантного аналізу

- про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження встановленого строку процедури санації;

- про звернення до господарського суду з клопотанням про визначення боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

- про укладання мирової угоди.

Якщо збори кредиторів не прийняли жодного з цих рішень або в установлені строки не проведені розрахунки з кредиторами, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

При наявності згоди кредиторів на перехід боргу і заміну боржника у випадку, якщо він сам звернувся до господарського суду, господарський суд виносить постанову про зупинення розгляду справи. У цьому випадку в постанові господарський суд затверджує узгоджені з кредиторами, санаторами і боржниками умови санації юридичної особи - боржника з зазначенням термінів її проведення. [12]

Процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами про відстрочку та (або) розстрочку сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів за згодою сторін називається мировою угодою.

Мирова угода укладається переважно в тих випадках, коли боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності та з власної ініціативи звертається з заявою до господарського суду щодо порушення справи про своє банкрутство.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів. Підписують це рішення, з одного боку, керівник чи керуючий санацією, з іншого - голова комітету кредиторів.

У проекті мирової угоди вказуються пропозиції боржника за такими показниками: обсяг початкового погашення заборгованості; бажана сума списання боргу; бажаний період пролонгації заборгованості; форма платіжних поступок кредиторів (списання чи пролонгація).

Складений проект мирової угоди разом зі списком усіх кредиторів та дебіторів із визначенням сум заборгованості, балансом та іншими документами, що підтверджують фінансово-майновий стан, і заявою про порушення справи про банкрутство боржник подає до господарського суду.

Поданий до суду проект мирової угоди підлягає затвердженню цим судом. З цією метою господарський керуючий у п'ятиденний термін з дня укладення проекту угоди повинен подати до суду заяву з проханням про затвердження мирової угоди. До заяви додаються:

- текст мирової угоди;

- протокол засідання комітету кредиторів з ухвалою рішення про укладення мирової угоди;

- список кредиторів, зобов'язання боржника про відшкодування першочергових витрат та ін.

Затверджена господарським судом мирова угода є підставою для припинення справи про банкрутство боржника.

З дня затвердження судом мирової угоди припиняються повноваження господарського керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Під час дії мирової угоди, господарський керуючий не має права розпоряджатися майном боржника. Він лише здійснює контроль за ефективністю використання цього майна.

У разі розірвання мирової угоди чи визнання її недійсною, вимоги кредиторів у незадоволеній частині відновлюються в повному обсязі.

Контроль за проведенням санації здійснює господарський суд, який виніс рішення про проведення санації.

Проведення санації передбачає здійснення системи організаційних і фінансових заходів.

Організаційні заходи передбачають:

- злиття збиткового підприємства з фінансове здоровим;

- перетворення підприємства в інше за формою власності;

- закриття нерентабельних виробництв;

- введення зовнішнього управління майном;

- продаж частини майна підприємства-боржника або передача його в оренду;

- орієнтація програми виробництва та продажу на потреби ринку;

- перегляд і створення системи контролю затрат;

- зміна загальної виробничої структури шляхом створення на базі підрозділів підприємства самостійних госпрозрахункових одиниць;

- перегляд та зміна виробничого процесу, технологій виробництва;

- перевірка компетенції керівників і спеціалістів з подальшою їх заміною при необхідності;

- створення спеціальних служб контролю за діяльністю підприємства. Фінансові заходи включають:

- погашення боргів підприємства;

- реструктуризацію боргів, переоформлення короткострокових кредитів у довгострокові;

- випуск і розміщення цінних паперів для мобілізації додаткових фінансових ресурсів

і збільшення капіталу підприємства та ін.

Особливе місце в процесі санації займають заходи фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання фінансових джерел санації.

Мета фінансової санації - покриття поточних збитків і ліквідація причини їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності і платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів заборгованостей, формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів. Якщо мобілізованих фінансових ресурсів з децентралізованих джерел не вистачило для проведення санації або реструктуризації, то в окремих випадках може бути прийняте рішення про надання державної фінансової підтримки.

У відповідності до Закону України «Про підприємства в Україні» у випадках збиткової роботи підприємств держава, якщо вона вважає їх продукцію суспільно необхідною, може надати таким підприємствам фінансову підтримку у вигляді дотацій та інших пільг. При цьому надання підтримки орієнтоване в першу чергу на підприємства, які можуть її використовувати з максимальною віддачею, забезпечити збільшення виробництва продукції, підвищення прибутковості та ефективності роботи.

Фінансова підтримка державою підприємств може здійснюватися шляхом централізованої санації у вигляді прямого бюджетного фінансування і непрямими формами державного впливу.

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств може здійснюватися на поворотних (бюджетні кредити) та неповоротних умовах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємства, яке знаходиться на межі банкрутства).

Досвід західних держав показав, що пряме безповоротне фінансування підприємств себе не виправдало. В Україні широкого масштабу набрала практика проведення цільових кредитних аукціонів Національним банком під програми санації виробництва, а не підприємств, які отримали цільові кредити і використовували їх найчастіше не на розвиток виробництва, а на покриття поточних витрат.

Одним із методів державної фінансової допомоги підприємства є санаційна підтримка у формі повного або часткового викупу державою акцій підприємств, які знаходяться у фінансовій кризі. Виступаючи в ролі санатора, держава повинна керуватися перш за все народногосподарською ефективністю виробництва і зростанням безробіття. Головна мета державних інвестицій - це сприяння поновленню ліквідності підприємств і забезпечення їх ефективної роботи.

Можливе також надання державних гарантій для отримання вітчизняними підприємствами внутрішніх кредитів, особливо під програми санації та реструктуризації виробництва.

Одним із напрямків державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у формі списання або реструктуризації податкового кредитування, надання цільових податкових пільг підприємствам, які безпосередньо потребують санації тощо. Крім того, платникам податків можливе надання відстрочки та розстрочки по платежах до бюджету на умовах податкового кредиту з виплатою 0,5 облікової ставки НБУ. [1]

У складі санаційних заходів особливе значення має фіскальна підтримка, що пов'язана з лізинговою формою фінансування підприємств, а також участь у ній найбільших кредиторів, які мають можливість пролонгації термінів виплати заборгованості та ін.

Використання того або іншого методу санації залежить від конкретних характеристик підприємств, від їх народногосподарського та регіонального значення.

Ефективність санації можна оцінити такими основними показниками:

- прибутковістю, платоспроможністю та ліквідністю;

- приростом вартості активів, отриманих від здійснення санації, та ін.

Успішною санацію можна вважати тоді, коли у разі її здійснення підприємство виходить з фінансової кризи і забезпечує платоспроможність та прибутковість. [21]

2.3 Реструктуризація підприємств

Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства проводиться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства згідно з рішенням власника, а в деяких випадках рішенням власника та трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи на ухвалу суду (арбітражного суду). Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного фонду даної юридичної особи.

Міністерством економіки України затверджені методичні рекомендації щодо проведення санаційної реструктуризації підприємств. Згідно з рекомендаціями реструктуризація підприємства - це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва.

Таким чином, реструктуризація є ширшим поняттям, ніж реорганізація, оскільки реорганізація підприємства є складовою частиною його реструктуризації.

Перед здійсненням санаційної реорганізації необхідно провести поглиблений аналіз фінансово-господарського стану підприємства, що перебуває в кризі. Аналіз здійснюється на підставі основних характеристик діяльності даної юридичної особи. За результатами аналізу роблять висновок щодо ліквідації підприємства чи доцільності його реорганізації. Якщо прийнято рішення про реорганізацію юридичної особи, то необхідно розробити план реорганізаційних заходів. План реорганізації (реструктуризації) повинен містити:

а) економічне обгрунтування необхідності проведення реорганізації;

б) пропозиції щодо форм та методів реорганізації;

в) витрати на проведення реструктуризації та джерела їх фінансування;

г) конкретні заходи, спрямовані на реалізацію плану.

Реорганізацію підприємства, яка може призвести до негативних екологічних, демографічних та інших наслідків, що зачіпають інтереси населення певної території, треба погоджувати з відповідною Радою народних депутатів та Державною адміністрацією на місцях.

Антимонопольним законодавством України передбачено, що в окремих випадках з метою запобігання монополізації ринків такі види санаційної реорганізації, як злиття, поглинання, приєднання, можуть бути здійснені лише за згоди Антимонопольного комітету. У зв'язку з цим до складу робочих груп з питань реорганізації можуть входити також представники Антимонопольного комітету України. Нагадаємо, що в Україні вважають монопольним підприємство, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків.

Така форма санаційної реорганізації, як злиття, здійснюється об'єднанням підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, з іншим, фінансово стійким підприємством. За злиття підприємств усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до підприємства, яке виникло внаслідок злиття. Бухгалтерські баланси обох підприємств консолідуються.

В антимонопольних законодавствах багатьох країн розрізняють горизонтальне злиття (приєднання, поглинання) та вертикальне (конгломератне). Законодавчий контроль спрямований в основному на вертикальні злиття, оскільки в результаті їх здійснення підприємства одержують можливість створювати перешкоди для доступу на ринок, встановлювати дискримінаційні ціни, створювати дефіцит на ринку певного товару тощо, що призводить до посилення концентрації на ринку та до знищення конкуренції. Горизонтальні злиття відбуваються, як правило, з невеликими підприємствами і суттєво не впливають на рівень конкуренції. Завдяки такого роду злиттям підприємства можуть позитивно використати ефект масштабу, одержати доступ до певних ринків тощо.

При приєднанні одного підприємства до іншого до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаного підприємства. Після приєднання підприємство-боржник (згідно зі статтею 34 Закону «Про підприємства в Україні») виключається з державного реєстру та втрачає свій юридичний статус. [3]

Поглинання здійснюється через придбання фінансово неспроможного підприємства підприємством-санатором.

У разі поділу підприємства - до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов'язки реорганізованого підприємства. Якщо підприємства зловживають монопольним становищем на ринку, то може бути прийнято рішення про примусовий поділ цих монопольних утворень. Реорганізація підприємства, яке підлягає примусовому розукрупненню, здійснюється монополістом самостійно, за умови, що після реорганізації колишнє монопольне утворення зникне з ринку. Примусовий поділ не застосовується:

а) за неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

б) за наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства становить менше 30 відсотків).

При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов'язки реорганізованого підприємства.

При перетворенні одного підприємства на інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права та обов'язки колишнього підприємства. За реорганізації підприємства його права та обов'язки переходять до правонаступників.

Слід зазначити, що вибір умов реорганізації юридичної особи залишається за підприємством-боржником (його адміністрацією), коли воно самостійно звернулося до арбітражного суду із заявою про визнання його банкрутом. Мета цієї вказаної юридичної пільги - стимулювати керівництво неплатоспроможного суб'єкта господарювання до врегулювання його боргів за допомогою судових процедур до того, як вони стануть безнадійними. [15]

2.4 Дискримінантні моделі виявлення кризових явищ на підприємстві

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання. [11]

Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, прийнято поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

- спад кон'юнктури в економіці в цілому;

- значний рівень інфляції;

- нестабільність господарського та податкового законодавства;

- нестабільність фінансового та валютного ринків;

- посилення конкуренції в галузі;

- криза окремої галузі;

- посилення монополізму на ринку;

- дискримінація підприємства органами влади та управління;

- політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції).

Головні ендогенні фактори фінансової кризи:

- брак чітко визначеної стратегії розвитку підприємства;

- дефіцити в організаційній структурі;

- низький рівень менеджменту;

- низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

- незадовільне використання виробничих ресурсів;

- непродуктивне утримання зайвих робочих місць. [24]

У цілому всі названі причини кризи досить тісно взаємозв'язані і створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, зводяться до вже перелічених нами. Типовими наслідками впливу вищенаведених причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:

- утрата клієнтів та покупців готової продукції

- зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;

- неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

- підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

- збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;

- виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та підвищення плинності кадрів;

- підвищення тиску на ціни;

- суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції. Виділяють такі види кризи:

- стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);

- криза прибутковості (перманентні збитки «з'їдають» власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

- криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Між цими видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до неліквідності підприємства. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку - до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого - до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є надмірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства. [19]

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з дальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної реакції на неї. Система раннього попередження та реагування. Прогнозування банкрутства підприємств.

Головне завдання стратегічного контролінгу - своєчасне виявлення стратегічних проблем на підприємстві. З метою швидкої ідентифікації фінансової кризи на підприємстві, виявлення причин, що її зумовлюють та розробки антикризових заходів доцільно впроваджувати систему раннього попередження. Система раннього попередження та реагування - це особлива інформаційна система, з допомогою якої керівництво підприємства отримує інформацію про потенційну загрозу діяльності, яка може насуватися як із зовнішнього, так із внутрішнього середовища. Ця система спрямована на проведення комплексу заходів для запобігання фінансовій кризі та банкрутству підприємства. Процес створення системи раннього попередження складається з таких етапів:

- визначення сфер спостереження;

- визначення індикаторів раннього попередження, які можуть вказувати на розвиток того чи іншого негативного процесу;

- визначення цільових показників та інтервалів їх зміни стосовно кожного індикатора;

- формування завдань для центрів обробки інформації (розробка висновків щодо впливу тієї чи іншої інформації на діяльність підприємства);

- формування інформаційних каналів: забезпечення інформаційного зв'язку між джерелами інформації та системою раннього реагування, між системою та її користувачами - керівниками всіх рівнів. [18]

Одним із найважливіших інструментів системи раннього попередження та прогнозування банкрутства підприємств є дискримінантний аналіз. Зміст дискримінантного аналізу полягає в тому, що за допомогою математично-статистичних методів будується функція та розраховується інтегральний показник, на підставі якого можна з достатньою ймовірністю передбачити банкрутство суб'єкта господарювання. Дискримінантний аналіз базується на емпіричному дослідженні фінансових показників великої кількості підприємств, одні з яких збанкрутілі, а інші - успішно продовжують свою діяльність. При цьому добирається ряд показників (коефіцієнтів), для кожного з яких визначається питома вага в так званій «дискримінантній функції». Як і граничне значення вибраних показників, вагомість може коригуватися. Вона залежить від галузі, до якої належить підприємство, загальної економічної та політичної ситуації в країні, рівня інфляції та інших факторів. Залежно від величини інтегрального показника робиться висновок про належність об'єкта аналізу до групи підприємств-банкрутів, чи до групи таких, що успішно функціонують.

Існує багато підходів до прогнозування фінансової неспроможності суб'єктів господарювання. Будь-яка методика оцінки кредитоспроможності за своєю суттю є одночасно методикою прогнозування банкрутства. [20]

Однієї з найпростіших моделей прогнозування імовірності банкрутства вважається двофакторна модель. Вона ґрунтується на двох ключових показниках (наприклад, показник поточної ліквідності і показник частки позикових коштів), від яких залежить імовірність банкрутства підприємства. Ці показники збільшуються на вагові значення коефіцієнтів, знайдені емпіричним шляхом, і результати потім складаються з якоюсь постійною величиною (const), також отриманої тим же (дослідно-статистичним) способом. Якщо результат (З₁) виявляється негативним, імовірність банкрутства невелика. Позитивне значення З₁ вказує на високу імовірність банкрутства.

В американській практиці виявлені і використовуються такі вагові значення коефіцієнтів:

- для показника поточної ліквідності (покриття) (Кп) - (-1,0736)

- для показника питомої ваги позикових коштів у пасивах підприємства (Кз) - (+0,0579)

- постійна величина - (-0,3877)

Звідси формула розрахунку З₁ приймає наступний вид:

З₁ = - 0,3877 + (-1,0736) К_п + 0,0579 К_з (2.1)

Варто мати на увазі, що в нашій країні інші темпи інфляції, інші цикли макро- і мікроекономіки, а також інші рівні фондо-, енерго- і трудомісткості виробництва, продуктивності праці, інший податковий тягар. У силу цього неможливо механічно використовувати приведені вище значення коефіцієнтів в українських умовах. Однак саму модель, з числовими значеннями, що відповідають реаліям українського ринку, можна було б застосувати, якби вітчизняні облік і звітність забезпечували досить представницьку інформацію про фінансовий стан підприємства.

Розглянута двофакторна модель не забезпечує всебічну оцінку фінансового стану підприємства, а тому можливі занадто значні відхилення прогнозу від реальності. Для одержання більш точного прогнозу американська практика рекомендує брати до уваги рівень і тенденцію зміни рентабельності проданої продукції, тому що даний показник істотно впливає на фінансову стійкість підприємства. Це дозволяє одночасно порівнювати показник ризику банкрутства (З₁) і рівень рентабельності продажів продукції. Якщо перший показник знаходиться в безпечних границях, і рівень рентабельності продукції досить високий, то імовірність банкрутства вкрай незначна. [16]

Коефіцієнт Альтмана (індекс кредитоспроможності). Цей метод запропонований у 1968 р. відомим західним економістом Альтманом (Edward I. Altman). Індекс кредитоспроможності побудований за допомогою апарата мультиплікативного дискриминантного аналізу (Multiple-discriminant analysis - MDA) і дозволяє в першому наближенні розділити суб'єкти, на потенційних банкрутів і не банкрутів.

При побудові індексу Альтман обстежував 66 підприємств, половина яких збанкрутувала в період між 1946 і 1965 р., а половина працювала успішно, і досліджував 22 аналітичних коефіцієнта, що могли бути корисні для прогнозування можливого банкрутства. З цих показників він відібрав п'ять найбільш вагомих і побудував багатофакторне регресійне рівняння. Таким чином, індекс Альтмана являє собою функцію від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період. У загальному виді індекс кредитоспроможності (Z-рахунок) має вигляд:

Z = 1,2 * Х1 + 1,4 * Х2 + 3,3 * Х3 + 0,6 * Х4 + Х5 (2.2)

де Х1 - оборотний капітал/сума активів;

Х2 - нерозподілений прибуток / сума активів;

Х3 - операційний прибуток / сума активів;

Х4 - ринкова вартість акцій/заборгованість;

Х5 - обсяг продажу / сума активів.

Результати численних розрахунків по моделі Альтмана показали, що узагальнюючий показник Z може приймати значення в межах [-14, +22], при цьому підприємства, для яких Z>2,99 попадають у число фінансово стійких, підприємства, для яких Z<1,81 є безумовно-неспроможними, а інтервал [1,81-2,99] складає зону невизначеності.

Z-коефіцієнт має загальний серйозний недолік - власне кажучи його можна використовувати лише у відношенні великих кампаній, що котирують свої акції на біржах. Саме для таких компаній можна одержати об'єктивну ринкову оцінку власного капіталу.

У 1983 р. Альтман одержав модифікований варіант своєї формули для компаній, акції яких не котирувалися на біржі:

R = 8,38 * Х1 + Х2 + 0,054*Х3 + 0,63*Х4 (2.3)

(тут Х4 - балансова, а не ринкова вартість акцій.)

Коефіцієнт Альтмана відноситься до числа найбільш розповсюджених. Однак, при уважному його вивченні видно, що він складений некоректно: член Х1 зв'язаний із кризою керування, Х4 характеризує настання фінансової кризи, у той час як інші - економічної. З погляду системного підходу даний показник не має права на існування.

Узагалі, відповідно до цієї формули, підприємства з рентабельністю вище деякої границі стають цілком невразливими. В українських умовах рентабельність окремого підприємства значною мірою піддається небезпеці зовнішніх коливань. Очевидно, ця формула в наших умовах повинна мати менш високі параметри при різних показниках рентабельності.

Модель Спрінгейта побудовано на підставі дослідження впливу 19 фінансових показників. Вважається, точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92%, однак з часом цей показник зменшується.

Z = 1,03 А + 3,07 В + 0,66С + 0.4D. (2.4)

де А робочий капітал / загальна вартість активів

В прибуток до сплати податків та відсотків / загальна вартість активів

С прибуток до сплати податків / короткострокова заборгованість

D обсяг продажу / загальна вартість активів

Якщо Z < 0, 862, то підприємство є потенційним банкрутом.

З використанням різних методик прогнозування банкрутства розраховано універсальну дискримінантну функцію. Вона має такий вигляд:

Z = 1,5Х1 + 0,08Х2 + 10Х3+5Х4 + 0,3Х5 + 0, 1Хб, (2.5)

де Х1 - Cash-Flow / зобов'язання;

X2 - валюта балансу / зобов'язання;

Х3 - прибуток / валюта балансу;

Х4 - прибуток / виручка від реалізації;

Х5 - виробничі запаси / виручка від реалізації;

Х6 - оборотність основного капіталу (виручка від реалізації / валюта балансу).

Одержані значення показника Z можна інтерпретувати так:

Z > 2 - підприємство є фінансове стійким, і йому не загрожує банкрутство;

1 < Z <2 - у підприємства порушено фінансову рівновагу (фінансову стійкість), але йому не загрожує банкрутство за умови переходу на антикризове управління;

0 < Z < 1 - підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів;

Z < 0 - підприємство є напівбанкрутом.

Відомі інші подібні критерії. Так британський учений Таффлер (Taffler) запропонував у 1977 р. четирифакторную прогнозну модель, при розробці якої використовував наступний підхід: при використанні комп'ютерної техніки на першій стадії обчислюються 80 показників за даними збанкрутілих і платоспроможних компаній. Потім, використовуючи статистичний метод, відомий як аналіз багатомірного дискримінанта, можна побудувати модель платоспроможності, визначаючи частки співвідношення, що щонайкраще виділяють дві групи компаній і їхні коефіцієнти. Такий вибірковий підрахунок співвідношень є типовим для визначення деяких ключових вимірів діяльності корпорації, таких, як прибутковість, відповідність оборотного капіталу, фінансовий ризик і ліквідність. Поєднуючи ці показники і зводячи їхнього відповідним чином воєдино, модель платоспроможності робить точну картину фінансового стану корпорації. Типова модель для аналізу компаній, акції яких котируються на біржах, приймає форму

Z = c₀+c₁х₁ + з₂х₂ + з₃х₃ + з₄х₄, (2.6)

де: х₁=прибуток до сплати податку/поточні зобов'язання (53%)

х₂=поточні активи / загальна сума зобов'язань (13%)

х₃=поточні зобов'язання/загальна сума активів (18%)

х₄=відсутність інтервалу кредитування (16%)

с₀,… с₄ - коефіцієнти, відсотки в дужках указують на пропорції моделі; х₁ вимірює прибутковість, х₂ - стан оборотного капіталу, х₃ - фінансовий ризик і х₄ - ліквідність.

Для посилення прогнозуючої ролі моделей можна трансформувати Z-коефіцієнт у PAS-коефіцієнт (Perfomans Analysys Score) - коефіцієнт, що дозволяє відслідковувати діяльність компанії в часі. Вивчаючи PAS-коефіцієнт як вище, так і нижче критичного рівня, легко визначити моменти упадка і відродження компанії.

PAS-коефіцієнт - це просто відносний рівень діяльності компанії, виведений на основі її Z-коефіцієнта за визначений рік і виражений у відсотках від 1 до 100. Наприклад, PAS-коефіцієнт, рівний 50, указує на те, що діяльність компанії оцінюється задовільно, тоді як PAS-коефіцієнт, рівний 10, свідчить про те, що лише 10% компаній знаходяться в гіршому положенні (незадовільна ситуація). Отже, підрахувавши Z-коефіцієнт для компанії, можна потім трансформувати абсолютну міру фінансового становища у відносну міру фінансової діяльності. Іншими словами, якщо Z-коефіцієнт може свідчити про те, що компанія знаходиться в ризикованому положенні, то PAS-коефіцієнт відбиває історичну тенденцію і поточну діяльність на перспективу.

Сильною стороною такого підходу є його здатність сполучити ключові характеристики звіту про прибутки і збитки і балансу в єдине представницьке співвідношення. Так, компанія, що одержує великі прибуток, але слабка з погляду балансу, може бути зіставлена з менш прибуткової, баланс якої урівноважений. Таким чином, розрахувавши PAS-коефіцієнт, можна швидко оцінити фінансовий ризик, зв'язаний з даною компанією, і відповідно варіювати умови угоди. По суті, підхід заснований на принципі, що ціле більш коштовне, чим сума його складових.

Додатковою особливістю цього підходу є використання «рейтингу ризику» для подальшого виявлення схованого ризику. Цей рейтинг статистично визначається тільки, якщо компанія має негативний Z-коефіцієнт, і обчислюється на основі тренда Z-коефіцієнта, величини негативного Z-коефіцієнта і числа років, у продовження яких компанія знаходилася в ризикованому фінансовому становищі. Використовуючи п'ятибальну шкалу, у якій 1 указує на «ризик, але незначну імовірність негайного нещастя», а 5 означає «абсолютну неможливість збереження колишнього стану», менеджер оперує готовими засобами для оцінки загального балансу ризиків, зв'язаних із кредитами клієнта.

Вченими Іркутської державної економічної академії запропонована своя чотирифакторна модель прогнозу ризику банкрутства (модель R), що має такий вигляд:

R = 8.38*ДО1 + ДО2 + 0,054*ДО3 + 0,63*ДО4 (2.7)

де ДО1 - оборотний капітал/актив;

ДО2 - чистий прибуток / власний капітал;

ДО3 - виторг від реалізації/актив;

ДО4 - чистий прибуток/інтегральні витрати.

Імовірність банкрутства підприємства у відповідності зі значенням моделі R приведена в табл. 2.3.

Таблиця 2.3 - Імовірність банкрутства

Значення R	Імовірність банкрутства, %
Менше 0	Максимальна (90-100)
0-0,18	Висока (60-80)
0,18-0,32	Середня (35-50)
0,32-0,42	Низька (15-20)
Більше 0,42	Мінімальна (до 10)

Метод Сайфулліна Р.С. і Г.Г. Кадикова

Сайфуллін Р.С. і Г.Г. Кадиків запропонували використовувати для оцінки фінансового стану підприємств рейтингове число:

R = 2 * До + 0,1 * Ктл + 0,08 * Ки + 0,45 * Км + Кпр (2.8)

де До - коефіцієнт забезпеченості власними засобами;

Ктл - коефіцієнт поточної ліквідності;

Ки - коефіцієнт оборотності активів;

Км - комерційна маржа (рентабельність реалізації продукції);

Кпр - рентабельність власного капіталу.

При повній відповідності фінансових коефіцієнтів їх мінімальним нормативним рівням рейтингове число буде дорівнює одиниці й організація має задовільний стан. Фінансовий стан підприємств із рейтинговим числом менш одиниці характеризується як незадовільне.

В.В. Ковальов, ґрунтуючись на розробках західних аудиторських фірм і пристосовуючи ці розробки до вітчизняної специфіки бізнесу, запропонував наступну дворівневу систему показників.

До першої групи відносяться критерії і показники, несприятливі поточні значення або динаміка зміни, яких свідчить про можливі в майбутньому значних фінансових ускладнень, у тому числі і банкрутстві. До них відносяться:

- повторювані істотні втрати в основній виробничій діяльності;

- перевищення деякого критичного рівня простроченої кредиторської заборгованості;

- надмірне використання короткострокових позикових засобів як джерела фінансування довгострокових вкладень;

- стійко низькі значення коефіцієнтів ліквідності;

- хронічна недостача оборотних коштів;

- стійко збільшується до небезпечних меж частка позикових засобів у загальній сумі джерел засобів;

- неправильна реінвестиційна політика;

- перевищення розмірів позикових засобів над установленими лімітами;

- хронічне невиконання зобов'язань перед інвесторами, кредиторами й акціонерами (у відношенні своєчасності повернення позичок, виплати відсотків і дивідендів);

- висока питома вага простроченої дебіторської заборгованості;

- наявність наднормативних і залежаних товарів і виробничих запасів;

- погіршення відносин з установами банківської системи;

- використання (змушене) нових джерел фінансових ресурсів на відносно невигідних умовах;

- потенційні втрати довгострокових контрактів;

- несприятливі зміни в портфелі замовлень.

В другу групу входять критерії і показники, негативні значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний. Разом з тим, вони вказують, що за певних умов або неприйнятті дійових заходів ситуація може різко погіршитися. До них відносяться:

- утрата ключових співробітників апарата керування;

- змушені зупинки, а також порушення виробничо-технологічного процесу;

- недостатня диверсифікованість діяльності підприємства, тобто надмірна залежність фінансових результатів від якогось одного конкретного проекту, типу устаткування, виду активів і ін.;

- участь підприємства в судових розглядах з непередбаченим результатом;

- утрата ключових контрагентів;

- недооцінка технічного і технологічного відновлення підприємства;

- неефективні довгострокові угоди;

Що стосується критичних значень цих критеріїв, то вони повинні бути деталізовані по галузях і підотраслям, а їхня розробка може бути виконана після нагромадження визначених статистичних даних.

Однієї зі стадій банкрутства підприємства є фінансова нестійкість. На цій стадії починаються труднощі з наявними засобами, виявляються деякі ранні ознаки банкрутства, різкі зміни в структурі балансу в будь-якому напрямку. Однак особливу тривогу повинні викликати:

- різке зменшення коштів на рахунках (до речі, збільшення коштів може свідчити про відсутність подальших капіталовкладень);

- збільшення дебіторської заборгованості (різке зниження також говорить про утруднення зі збутом, якщо супроводжується ростом запасів готової продукції);

- старіння дебіторських рахунків;

- розбалансування дебіторської і кредиторської заборгованості;

- зниження обсягів продажів (несприятливим може виявитися і різке збільшення обсягів продажів, тому що в цьому випадку банкрутство може наступити в результаті наступного розбалансування боргів, якщо піде непродумане збільшення закупівель, капітальних витрат; крім того, ріст обсягів продажів може свідчити про скидання продукції перед ліквідацією підприємства).

При аналізі роботи підприємства ззовні тривогу повинні викликати:

- затримки з наданням звітності (ці затримки, можливо, сигналізують про погану роботу фінансових служб);

конфлікти на підприємстві, звільнення кого-небудь з керівництва і т.д. [10]

Вітчизняними дослідниками розроблено методи прогнозування фінансової неспроможності і банкрутства підприємств. Одним із них є модель інтегральної оцінки фінансового стану підприємств, запропонована О. Терещенком на підставі застосування методології дискримінантного аналізу фінансових показників вибіркової сукупності підприємств. Ця модель враховує вітчизняні умови господарювання.

О. Терещенко наголошує, що успішному застосуванню методології дискри-мінантного аналізу для прогнозування банкрутства вітчизняних підприємств стає на заваді істотна проблема, пов'язана з тим, що деякі показники фінансової звітності суб'єктів господарювання викривлені (проблематика «подвійної бухгалтерії''). Це стосується насамперед показників затрат, прибутковості, рентабельності. Прагнення підприємств приховати реальні доходи від оподаткування призводить до того, що реальні показники не мають нічого спільного з тими, що виходять із фінансової звітності. На підставі цього автор справедливо вважає, що саме з цієї причини вирішальним критерієм підбору системи фінансових показників для здійснення дискримінантного аналізу повинна бути їхня об'єктивність. Нам здається, що названа умова водночас звужує можливості для практичного застосування методології дискримінантного аналізу. Об'єктивно й суб'єктивно склалися такі умови господарювання, за яких у близькому майбутньому подібні викривлення фінансової звітності, хоч і незначною мірою, але матимуть місце. А ситуація потребує застосування методів оцінки й прогнозування фінансового стану уже тепер.

У зв'язку з цим вважаємо за необхідне визначити умови й можливості для широкого практичного застосування методології дискримінантного аналізу під час розв'язання проблем санації і банкрутства підприємств, у тому числі для стимулювання керівників санаційного процесу з метою забезпечення його ефективності і скорочення термінів. [28]

Важливим елементом майбутньої системи показників ефективності економічної діяльності місцевих суб'єктів господарювання може стати інтегральний показник фінансового стану підприємств, який визначається за формулою, запропонованою О. Терещенком:

Z = 1,04Х + 0.75Х + 0,15Х + 0.42Х + 1,8Х - 0,063Х - 2,16 (2.8)

де X - коефіцієнт покриття;

X - коефіцієнт фінансової незалежності (автономії);

X - оборотність вкладеного капіталу;

X - коефіцієнт рентабельності операційного продажу;

X - рентабельність активів;

Х - коефіцієнт оборотності запозиченого капіталу.

Значення показника Z:

Z<-0,55 - фінансовий стан підприємства є незадовільним;

-0,55 - однозначних висновків щодо якості фінансового стану зробити не можна, потрібен додатковий експертний аналіз;

Z>0,55 - фінансовий стан підприємства є задовільним.

Коефіцієнт сукупної похибки не перевищує 13,5%. Ця модель грунтується на емпірично-індуктивному способі дослідження фінансових показників вітчизняних підприємстві тому придатна для використання під час аналізу фінансового стану підприємства для потреб банків, страхових компаній, державних фінансових органів, суб'єктів господарювання, інвесторів. Але зважаючи на тенденції розвитку економіки держави модель потребує постійного доопрацювання, щоб відповідати існуючим реаліям.

Головне значення прогнозування банкрутства полягає у своєчасній розробці контрзаходів, спрямованих на подолання на підприємстві негативних тенденцій.

Система раннього попередження та реагування може бути організована як на самому підприємстві, так і за його межами, наприклад на базі консалтингової фірми, котра обслуговує це підприємство. [17]

3. Практичне застосування дискримінантних моделей прогнозування банкрутства

3.1 Дослідження фінансового стану ВАТ «Насосенергомаш» на основі дискримінантного аналізу

В даному розділі буде проведена оцінка фінансового стану ВАТ «Насосенергомаш» на основі дискримінантних моделей наведених у розділі 2.4. Зроблено порівняльний аналіз отриманих результатів, та запропоновано пропозиції щодо отриманих результатів.

Професор Нью-Йоркського університету Едвард Альтман розробив алгоритм розрахунку індексу кредитоспроможності, який одержав назву індексу (моделі) Альтмана. Цей індекс дає змогу з достатньою вірогідністю розподілити суб'єкти господарювання на тих, що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів. На основі додатку А «Баланс ВАТ Насосенергомаш за 2005 рік» та додатку Б «Звіт про фінансові результати ВАТ Насосенергомаш за 2005 рік».

Розрахуємо показники які включає до себе модель Альтмана:

А=

В=

С=

D=

Е=

Z=0.3312+0.049+5.874+0.171+2.123=8.55

8.55>3.0 тобто за класифікацією Альтмана підприємство має дуже низьку імовірність банкрутства.

У 1983 р. Альтман одержав модифікований варіант своєї формули для компаній, акції яких не котирувалися на біржі (тобто цей варіант моделі більш підходить для наших умов). За цим варіантом

R=2.313+0.035+0.096+0.179=2.624

тобто імовірність банкрутства присутня, але остаточних виводів зробити не можна.

Розглянемо дискримінантну модель запропоновону Терещенком та зробимо необхідні розрахунки.

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Z=0.755+0.396+0.603+0.093+0.063-0.295-2.16=-0.545

Однозначних висновків щодо фінансового стану підприємства зробити не можна.

Вченими Іркутської державної економічної академії (Російська Федерація) запропонована своя модель прогнозу ризику банкрутства, розрахуємо її складові:

ДО1=

ДО2=

ДО3=

ДО4=

R=2.313+0.067+0.115+0.015=2.51 мінімальна загроза банкрутства.

Проаналізуємо стан підприємства за моделлю Таффлера:

К1=

К2=

К3=

К4=

Z=0.049+0.079+0.068+0.34=0.536

Підприємство має стабільний фінансовий стан.

3.2 Висновки та пропозиції по результатам проведених досліджень

Отже підводячи підсумки проведеного аналізу можна сказати що фінансовий стан ВАТ «Насосенергомаш» стабільний. Проаналізувавши отримані результати за різними моделями дослідження можна зробити наступні висновки:

- модель Альтмана, яка розрахована на дослідження фінансового стану підприємств західного світу дає низьку імовірність банкрутства підприємства, але вона мало придатна для застосування в умовах діяльності вітчизняних підприємств. По-перше головною перепоною для успішного застосування цієї моделі є відсутність ринкової оцінки вартості акцій підприємства, що може негативно відобразитися на загальному результаті дослідження, оскільки ринкова оцінка може бути набагато нижче балансової. При урахуванні цього нюансу підприємство з категорії фінансово стійкого може переміститися до банкрутів. По-друге фінансова звітність вітчизняних підприємств часто не відображає реальний стан справ. Загалом вітчизняні підприємці прагнуть зменшити податкову базу, тобто свої доходи, а при розрахунку ключових показників цієї моделі використовується як чистий прибуток так і чистий дохід. Тобто роблячи загальний висновок можна сказати, що модель Альтмана в даній інтерпретації не взмозі дати об'єктивних даних для аналізу;

- розрахунки по модифікованому варіанту формули Альтмана для компаній, акції яких не котирувалися на біржі (тобто саме наш випадок), вже дає не такі оптимістичні прогнози, з низької імовірності підприємство переходить до більш нижчої категорії, де імовірність банкрутства існує, але остаточних висновків зробити не можна. Хоча модифікований варіант є більш пристосованим до компаній які не мають ринкової оцінки своїх акцій, але все ж таки мова йде про західні компанії, тому остаточних висновків, щодо фінансового стану компанії, по результатам розрахунків за цією моделлю робити не варто;

- за моделлю яку розробили українські науковці, а саме Терещенко висновки, щодо фінансового стану ВАТ Насосенергомаш можна зробити такі: підприємство має фінансовий стан який не можливо віднести до стабільного або нестабільного, і тому рекомендовано провести додатковий аналіз. Цей висновок повністю збігається з висновком, які зроблено за допомогою модифікованої формули Альтмана. Спираючись на те що, Терещенко при розробці своєї моделі використовував показники діяльності українських підприємств та враховував всі реалії вітчизняної моделі господарювання, саме його формула має давати найбільш точні результати, щодо фінансового стану підприємства;

- щодо висновків, які були зроблені після проведення аналізу за допомогою моделі Іркутських вчених то вони показують, що підприємство має мінімальну загрозу банкрутства. Спираючись на те, що система господарювання в економіках Росії та України дуже схожі, то отримані результати, щодо фінансового стану мають бути наближені до реального стану справ;

- результати аналізу по моделі, яку запропонував британський вчений Таффлер, такі: підприємство має стабільний фінансовий стан. Але з огляду на те, що ця модель розроблена для західних економік вона несе в собі ті ж недоліки що й модель Альтмана, тому її результати не можуть бути визначальними при прийнятті рішень.

Отже роблячи загальний висновок можна сказати що загалом підприємство перебуває у доброму фінансовому становищи, але з огляду на недосконалість моделей та однобокість такого аналізу, було б доцільніше проаналізувати додатково показники ліквідності, рентабельності, фінансової стійкості та ділової активності, що дало б змогу більш розгорнуто побачити картину фінансового стану та з високою долею ймовірності зробити вірні висновки.

Висновки

Стабільно позитивний фінансовий стан підприємства - це важлива умова його безперервного й ефективного функціонування. Для його досягнення необхідно забезпечити постійну платоспроможність суб'єкта, високу ліквідність його балансу, фінансову незалежність і високу результативність господарювання.

Для цього необхідно вивчати численні показники, які характеризують всі сторони діяльності підприємства (виробництво, його потенціал, організацію, реалізацію, фінансові операції, рух грошових потоків) для виявлення глибинних причин зміни фінансового становища. Застосування багатобічного комплексного аналізу фінансового стану підприємства створює реальні передумови для керування окремими показниками, відповідно і для посилення їхнього впливу на поліпшення фінансового клімату.

Фінансовий стан підприємства необхідно аналізувати з позицій і короткострокової, і довгострокової перспектив, тому що критерії його оцінки можуть бути різні. Стан фінансів підприємства характеризується розміщенням його засобів і джерел їхнього формування, аналіз фінансового стану проводиться з метою установити, наскільки ефективно використовуються фінансові ресурси, що знаходяться в розпорядженні підприємства. Фінансову ефективність роботи підприємства відбивають: забезпеченість власними обіговими коштами, стан нормованих запасів товарно-матеріальних цінностей, стан і динаміка, дебіторської і кредиторської заборгованості, оборотність оборотних коштів, матеріальне забезпечення банківських кредитів, платоспроможність.

Зараз більшість українських підприємств, які працюють в нестабільному економічному і суспільно-політичному середовищі, переживають глибокий спад виробництва і знаходяться або критичному стані або в стані банкрутства. Тому економічна безпека підприємства здатна зіграти виняткову роль у його подальшій діяльності.

На основі критичного огляду наукової літератури визначення економічної безпеки можна тлумачити таким чином: економічна безпека господарюючого суб'єкту - це стан найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів, що забезпечує стабільне функціонування підприємства в сучасному, та майбутньому, передбачаючи захист як від внутрішніх деструктивних факторів, так і зовнішніх загроз.

Найбільш важливою складовою економічної безпеки підприємства є його фінансове становище. Слід врахувати, що на фінансове становище підприємства впливають зовнішні та внутрішні чинники, які можна розділити на якісні та кількісні.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування.

Діагностика банкрутства представляє собою систему цільового фінансового аналізу, який спрямований на виявлення факторів, причин фінансової неспроможності підприємства, встановлення тенденції їх розвитку та аналізу варіантів найкращого вирішення існуючих проблем. Переважна більшість науковців аналіз неплатоспроможного підприємства пов'язує із можливістю передбачення його банкрутства, про що свідчать багато численні розроблені моделі прогнозування подальшого розвитку кризового стану підприємства. Перевагою таких моделей є, безперечно, швидкий та однозначний прогноз, проте вони не дають відповідей стосовно того, які саме причини і в якій мірі слугують появі тенденції кризового розвитку підприємства.

Розглянувши тему «Фінансова санація підприємства», мною були зроблені наступні висновки: в умовах реалій української економіки фінансова санація є тим засобом протидії банкрутству, та як наслідок ліквідації підприємств, який дозволяє при бажанні всіх зацікавлених сторін запобігти фінансовому краху підприємства та зберегти його як повноцінну господарюючу одиницю. Для держави це означає, насамперед збереження робочих місць, поповнення бюджетів всіх рівнів за рахунок податкових виплат, збереження стабільної діяльності суміжних підприємств. Для кредиторів - це можливість повернення заборгованості, та збереження позитивної репутації для підприємства, якщо ж мова йде про закордонних інвесторів то це збереження іміджу для всієї економіки країни.

Нажаль, статистика свідчить про недостатнє застосування такого заходу оздоровлення, як фінансова санація. Це можна пояснити, на мою думку, недостатністю високоякісних спеціалістів у цій сфері, та небажанням топ менеджерів та кредиторів розпочинати процес санації. В умовах реалій української економіки простіше розпочати справу про банкрутство та за безцінь купити акції підприємства. Штучне банкрутство з метою заволодіння підприємством - це головний фактор який заважає сталому розвитку країни, та сприяє розповсюдженню негативних суджень про нашу економіку, як наслідок - малий приток закордонних інвестицій.