Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота з фінансів

Оподаткування прибутку

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Розвиток системи оподаткування прибутку в Україні
• 1.1 Розвиток системи оподаткування прибутку в Україні
• 1.2 Місце оподаткування прибутку в податковій системі України
• Розділ 2. Характеристика системи оподаткування прибутку і напрями її удосконалення
• 2.1 Платники податку на прибуток
• 2.2 Об'єкт оподаткування
• 2.3 Ставка податку
• 2.4 Пільги по податку на прибуток
• 2.5 Обчислення і сплата податку на прибуток
• 2.5 Удосконалення оподаткування прибутку
• Розділ 3. Досвід країн з розвинутою ринковою економікою у використанні механізму оподаткування прибутку
• 3.1 Великобританія
• 3.2 Німеччина
• 3.3 Італія
• 3.4 Франція
• 3.5 Швеція
• 3.6 Іспанія
• Висновки
• Література та джерела

Вступ

Актуальність теми дослідження. Перехід України до економіки ринкового типу зумовлює потребу формування нових правових відносин у сфері оподаткування. Нині провадиться активна робота з удосконалення податкового законодавства України. Й успіх залежить від того, наскільки вдасться узагальнити накопичений досвід, зіставити його з теперішньою зарубіжною практикою, виявити успіхи та прорахунки, намітити орієнтири. Однак прийняття і дія великої кількості законодавчих актів, що регулюють відносини у сфері оподаткування, часті зміни, неоднозначність тлумачення їхніх норм створюють значні перешкоди в практичній діяльності як для суб'єктів оподаткування, так і для органів контролю. Крім того, непідготовленість значної частини працівників державної податкової адміністрації та органів внутрішніх справ негативно впливає на попередження зловживань у сфері оподаткування. За таких умов зростають значення та роль права як інструменту державного управління економікою. Але право може успішно виконувати свою функцію лише за умови жорсткого дотримання його вимог в усіх сферах діяльності, в тому числі і в податковій.

Отже, проблеми, розгляд яких зумовлений темою курсової роботи є особливо актуальними в наш час, оскільки розвиток податкової системи на сьогоднішній час перебуває у стадії становлення, і це не може обминути також і оподаткування прибутку, що є важливим і вагомим фактором наповнення державного бюджету України.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження даної курсової роботи виступає проблема вивчення податкової системи України.

Предмет дослідження. Предметом дослідження даної курсової роботи є система оподаткування прибутку.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає дослідження економічної суті системи оподаткування прибутку, а також в узагальнені висновків по даній проблемі.

Робота складається із вступу, трьох розділів та висновку.

Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:

дослідити розвиток системи оподаткування прибутку в Україні;

навести характеристику системи оподаткування прибутку і напрями її удосконалення;

дослідити досвід країн з розвинутою ринковою економікою у використанні механізму оподаткування прибутку.

Розділ 1. Розвиток системи оподаткування прибутку в Україні

1.1 Розвиток системи оподаткування прибутку в Україні

Частка валового внутрішнього продукту від місцевих та регіональних податків на доходи і прибутки для більшості країн дуже подібна: вона становить від 13 до 15 відсотків [6, 100].

Головною перевагою цих податків є те, що вони, як правило, вважаються справедливими з погляду платоспроможності. Крім того, можуть запроваджуватися прогресивні ставки оподаткування за вищими граничними рівнями ставок. Коли прибуткові податки накладаються органами влади вищого рівня, а місцевий прибутковий податок стягується тими ж збирачами податків, витрати на інкасо залишаються низькими. Оскільки вони безпосередньо пов'язані з місцевими доходами, їхня реакція на зростання цін, збільшення чисельності населення й прибутків теж достатньо гнучка. Одна проблема, пов'язана з місцевим прибутковим податком, виникає тоді, коли об'єкти оподаткування перебувають на одній території, а працюють (а отже, і отримують свої прибутки) на іншій. Стягувати податок набагато зручніше саме за місцем роботи.

При оподаткуванні прибутків підприємств виникає кілька питань. По-перше, визначення об'єкта оподаткування. По-друге, рівень ставок податку і диференціація їх. По-третє, склад податкових пільг та умови надання їх підприємствам [6, 101].

Згідно із Законом України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» від 21 лютого 1992 p. (із змінами та доповненнями), об'єктом оподаткування протягом 1992-1994 років (крім І кварталу 1993 p., коли Декретом Кабінету Міністрів України «Про податок на прибуток підприємств і організацій» від 26 грудня 1992 p. було введено податок на прибуток) визначено валовий дохід підприємства, що становив «суму доходів від реалізованої продукції (робіт, послуг), інших матеріальних цінностей і майна (включаючи основні фонди), нематеріальних активів, брокерських місць (крім реалізації біржами) і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях» [6, 101].

До складу доходу для цілей оподаткування включали також кошти, одержані від підприємств-покупців (замовників) на власні потреби підприємств-постачальників (підрядників), що не враховувались підприємствами на рахунку реалізації.

При оподаткуванні доходів підприємств у 1994 році застосовувалося 8 ставок: 11,15, 19, 22, 55, 65, 70, 75 відсотків. Основну ставку було підвищено з 18 до 22 відсотків. Головним критерієм диференціації ставок податку служив вид діяльності [11].

З 1 січня 1995 року прибутки стали оподатковуватись згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 p., характерними особливостями якого були:

1) повернення до оподаткування балансового прибутку;

2) зменшення кількості ставок з 8 до 3;

3) зменшення ставок оподаткування прибутку від банківської, страхової і посередницької діяльності;

4) зміна строків сплати податку на прибуток до бюджету, тобто замість щомісячних авансових платежів 15 і 28 числа встановлено один авансовий платіж до 25 числа місяця наступного за звітним [11].

Згідно із цим Законом об'єктом оподаткування став балансовий прибуток, що становив загальну суму прибутку, отриманого підприємством від усіх видів діяльності за звітний період.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» було встановлено нові ставки податку. Базова ставка - ЗО відсотків, за якою оподатковувався прибуток підприємств, включаючи підприємства, засновані на власності окремих громадян України. Прибутки від операцій особливого виду оподатковувались за ставками 45 або 60 відсотків [11].

За ставкою 45 відсотків оподатковувався прибуток від посередницьких операцій, аукціонних торгів матеріальними цінностями (крім цінних паперів, корпоративних прав, валютних цінностей та інших видів фінансових ресурсів); за ставкою 60 відсотків - прибуток від проведення лотерей (крім державних), від казино, інших гральних домів (місць), ігрових автоматів з грошовим виграшем та іншого грального бізнесу (включаючи доходи від оренди та інших видів використання майна для його потреб) [11].

Принципові зміни в законодавстві пояснюються тим, що раніше прийняті закони про податки керувалися неправильним посиланням на те, що чим вищим є розмір штрафу, тим більше коштів надходить до бюджету, і в цьому зв'язку головною метою фінансових санкцій було зосередження на фіскальних функціях оподаткування - на поповненні дохідної частини державного і місцевих бюджетів.

Другою важливою причиною, яка викликала необхідність внесення змін та доповнень до податкового законодавства України, стало те, що законодавство, прийняте в 1990-1996 pp., виявилось недостатньо розробленим і недостатньо перевіреним практикою. Крім того, в ньому недостатньо використовувався досвід застосування заходів відповідальності в системі оподаткування в країнах близького і далекого зарубіжжя.

Проте слід відмітити, що прийнятий Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» теж не вирішив усіх проблем і мав свої недоліки. Головний його недолік у тому, що в ньому немає пріоритетів при оподаткуванні підприємств виробничої сфери. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», на думку законодавців, мав почати нову еру в становленні вітчизняної податкової системи і значно послабити тиск на товаровиробника. Однак наміри розробників Закону не реалізувалися, і до того ж багато положень прийнятого Закону було важко зрозуміти, не кажучи вже про виконання [6, 103].

При цьому Законі і далі зберігався принцип так званого неоподатковуваного трикутника, суть якого полягає в тому, що підприємства постачають товар один одному по колу, фактично обмінюючись ним без оплати і реалізації. А обставина, що кожне із цих підприємств використовує товар, який має бути в нього на відповідному збереженні як власність, не стосується реалізації постачальника і не підлягає оподаткуванню. Закон не виключав і можливості передачі товару до оплати не у власність, а на відповідальне його збереження. В такому разі той, хто отримав товар, не вважається одержувачем кредиту тому, що не обумовлено відстрочки платежу, а без такої умови поставлений товар не вважається кредитом [6, 103].

З 1 липня 1997 року Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» став діяти в редакції Закону України від 22 травня 1997 p. (із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 19 вересня 1997 p., від 4 листопада 1997 p., від 18 листопада 1997 p. та від 16 грудня 1997 p.).

Відповідно до Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду:

на суму валових витрат платника податку;

на суму амортизаційних відрахувань [11].

Стаття 4 Закону визначає, що валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, на її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так і за межами їх.

1.2 Місце оподаткування прибутку в податковій системі України

Податок на прибуток є класичним варіантом прямого податку. З 1 січня 1995 року основним видом прямого податку, що стягується з юридичних осіб в Україні, став податок на прибуток, який був введений Законом України від 28 грудня 1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств». Всі попередні три роки характеризувалися коливаннями законодавця від оподаткування прибутків до оподаткування прибутку.

Закон України «Про оподаткування прибутків підприємств і організацій» був прийнятий 21 лютого 1992 року і протягом всього 1992 року діяв на території України. У умовах пошуку оптимальних податкових важелів з початку 1993 року як основний прямий податок був введений податок на прибуток (Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про податок на прибуток підприємств і організацій»). Однак, незважаючи на більш прогресивний характер, він був відмінений Законом України «Про Державний бюджет України на 1993 рік» (статті 7 і 8), і, починаючи з другого кварталу 1993 року, був відновлений в дії Закон України «Про оподаткування прибутків підприємств і організацій». Така зміна в 1993 році пояснювалася спробою зверстати держбюджет, не збільшуючи його дефіциту. Одним з важелів цієї політики було вибране повернення до більш напруженого податкового преса, хоч такий крок і представляється більш ніж спірним. І знову ж бюджетним законом була продовжена дія Закону України «Про оподаткування прибутків підприємств і організацій» в 1994 році (Закон України «Про Державний бюджет України на 1994 рік»), хоч і з цілим рядом змін не на користь платника (збільшення ставки, скорочення пільг). 22 травня 1997 року був ухвалений Закон України «Про внесення змін в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"» [12, 202].

Питома вага різних видів податків у структурі податкових надходжень державного бюджету відображена в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 Податкові доходи державного бюджету, % [4, 172]

Податкові доходи державного бюджету	1996	1997	1998	1999	2000
Податки на доходи, прибуток:	42,7	43,4	42,4	42,9	45,0
прибутковий податок з громадян	15,2	15,7	16,3	17,6	20,3
податок на прибуток підприємств	32,4	27,6	27,0	25,2	24,6
Збори за використання природних ресурсів	6,5	7,1	6,8	5,9	6,4
Внутрішні податки на товари та послуги:	40,7	45,2	42,3	42,8	39,1
податок на додану вартість	36,8	39,3	34,1	33,5	30,1
акцизний збір	3,8	5,7	5,9	7.1	7,1
інші	0,2	0,5	2,3	2,3	1,8
Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне, вивізне мито; кошти, отримані за вчинення консульських дій)	2,6	3,4	4,4	4,9	4,9
Інші податки	2,4	0,8	3,2	3,5	4,6
Всього податкових надходжень	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0

Визначальними в структурі податкових надходжень є податки на прибуток та внутрішні податки на товари та послуги. Їх частка протягом 5 років становила близько 84 відсотків загального обсягу. Завдяки пожвавленню експортно-імпортних операцій дещо збільшується питома вага податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції - в 1,8 разу протягом 1996-2000 років. Частка зборів за використання природних ресурсів за 1996-2000 роки майже не змінилася: у 1996 році вона становила 6,5 відсотка, а у 2000 році - 6,4 відсотка [4, 172].

Щодо найбільших за обсягом податків - податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств, то їх частка в загальному обсязі податкових надходжень має тенденцію до зниження (з 36,8% до 30,1% та з 32,4% до 24,6% відповідно). Питома вага прибуткового податку та акцизного збору має тенденцію до. збільшення (з 15,2% до 20,3% та з 3,8% до 7,1% відповідно) [4, 173].

Україні в умовах переходу до ринкової економіки слід чітко визначити необхідність та ефективність тих чи інших податків.

Основними принципами, які мають бути покладеними в основу вдосконалення податкової системи України, є такі: обов'язковість сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів; соціальна справедливість; рівнонапруженість і пропорційність; рівність і недопущення проявів податкової дискримінації; стабільність податкового законодавства; економічна доцільність; стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності; рівномірність сплати; гнучкість; ефективність адміністрування; дотримання повноважень у процесі встановлення й скасування податків, зборів, інших обов'язкових платежів; доступність і однозначність тлумачення норм податкового законодавства.

Отже, податок на прибуток підприємств в умовах переходу України до ринкових відносин розвивався і удосконалювався одночасно із всією економічною системою держави.

Розділ 2. Характеристика системи оподаткування прибутку і напрями її удосконалення

2.1 Платники податку на прибуток

Платник податку на прибуток являє собою складну систему.

При цьому законодавцем закладається положення, що Національний банк України і його установи сплачують до державного бюджету суму перевищення валових прибутків над витратами згідно з кошторисами витрат. Підприємства ж, що мають відособлені підрозділи без статусу юридичної особи, можуть сплачувати консолідований податок на прибуток (п. 2.3 Закону України від 22 травня 1997 року).

Платниками податку є:

З числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські і інші підприємства, установи і організації, які здійснюють діяльність, направлену на отримання прибутку як на території України, так і за її межами. Резиденти - юридичні особи і суб'єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філіали, представництва і т.д., що створені і здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території. Дипломатичні представництва, консульські установи і інші офіційні представництва України за кордоном, що мають дипломатичні привілеї і імунітет, а також філіали і представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють господарської діяльності.

З числа нерезидентів - фізичні або юридичні особи, створені в будь-якій організаційно-правовій формі, що одержують прибутки з джерелом їх походження в Україні, за винятком установ і організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом. Нерезиденти - юридичні особи і суб'єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філіали, представництва і т.д., з місцезнаходженням за межами України, що створені і здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.

Розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи і інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації і їх представництва, що мають дипломатичні привілеї і імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, що не здійснюють господарської діяльності відповідно до законодавства України.

Філіали, відділення і інші відособлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншій, ніж платник податку, територіальної громади [12, 202-204].

У специфічну категорію платників податку на прибуток законодавець виділяє бюджетні організації. Спеціальних роз'яснень зажадав механізм оподаткування прибутку установ освіти. Так, в листі ДНАУ від 22 березня 1996 року № 14-212/11-1794 підкреслюється, що платниками є бюджетні організації, але тільки в частині здійснення госпрозрахункової діяльності. Кошти, що отримуються установами і організаціями освіти і науки, що повністю або частково фінансуються з бюджету, від власної госпрозрахункової діяльності, обкладаються на загальних основах. Не обкладаються тільки кошти, що поступають установам освіти і науки від інших підприємств, організацій і громадян у вигляді добродійної допомоги [12, 204].

Іноді загальна характеристика платника вимагає більшої деталізація з використанням підзаконних актів. Часто застосовується в цьому випадку Загальний класифікатор галузей народного господарства України.

Прибутки залізниць, отримані від господарської діяльності залізничного транспорту, визначаються в межах прибуткових надходжень, перерозподілених між залізницями в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Платниками податку на прибуток, отриманий не внаслідок господарської діяльності залізничного транспорту, є підприємства залізничного транспорту і їх структурні підрозділи.

2.2 Об'єкт оподаткування

Об'єкт оподаткування можна диференціювати в залежності від території його отримання на прибутки, отримані:

на території України;

на континентальному шельфі;

за межами України (із заліком сум податкових платежів, сплачених за кордоном) [12, 205].

Деяким спрощенням в Законі України від 22 травня 1997 року може розглядатися ст. 3 «Об'єкт оподаткування», яка закріпляє як об'єкт оподаткування прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового прибутку звітного періоду на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань.

Правда, спрощенням це здається тільки на перший погляд, оскільки ст. 4 визначає, що законодавець розуміє під валовим прибутком загальну суму прибутку платника податку від всіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі на території України, її континентальному шельфі, винятковій (морський) економічній зоні і за її межами. Цією ж статтею регулюється склад валового прибутку і виключення з нього.

Діюча редакція Закону використовує як основну категорію при визначенні об'єкта оподаткування поняття валового прибутку. Валовий прибуток - це загальна сума прибутку платника податку від всіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі як на території України, її континентальному шельфі, у винятковій (морський) економічній зоні, так і за їх межами [12, 205-206].

Валовий прибуток включає:

1) Загальні прибутки від продажу товарів (робіт, послуг), в тому числі допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також прибутки від продажу цінних паперів.

2) Прибутки від здійснення банківських, страхових і інших операцій по наданню фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями і вимогами.

3) Прибутки від спільної діяльності і у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також прибутки від здійснення операцій лізингу (оренда).

4) Прибутки, не враховані при обчисленні валового прибутку періодів, попередніх звітному, і виявлені в звітному періоді.

5) Прибутки з інших джерел і від позареалізаційних операцій.

Валові витрати виробництва і обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, які здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), що набуваються (що виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності [12, 206].

До складу валових витрат включаються:

1) Суми будь-яких витрат, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду в зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

2) Суми грошових коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) до Державного бюджету України або бюджетів територіальних громад, неприбутковим організаціям, але не більше за 4 % оподатковуваних податком прибутків попереднього звітного періоду, за винятком відрахувань, введених пунктом 5.8 Закону.

3) Суми грошових коштів, перераховані підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працює по основному місцю роботи не менше за 75 % таких осіб, цим об'єднанням для проведення їх добродійної діяльності, але не більше за 10 % оподатковуваних податком прибутків попереднього звітного періоду.

4) Суми грошових коштів, внесених в страхові резерви.

5) Суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), встановлених Законом України «Про систему оподаткування» за винятком окремих податків, пені, штрафів, неустойок (Закон України від 22 травня 1997 року пункти 5.3.3; 5.3.4; 5.3.5).

Для платників податку, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, до складу валових витрат включається плата за землю, що не використовується в сільськогосподарському виробничому обороті.

6) Суми витрат, не включені до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів в зв'язку з втратою, знищенням або псуванням документів, встановлених правилами податкового обліку, і підтверджені такими документами в звітному податковому періоді.

7) Суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах в зв'язку з допущеними помилками і виявлені в звітному податковому періоді в розрахунку податкового обов'язку.

8) Суми безнадійної заборгованості в частині, не віднесеній на валові витрати, у випадку, якщо відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного результату, а також суми заборгованості, відносно яких закінчився термін позовної давності.

9) Суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів.

10) Суми зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування і інші види загальнообов'язкового (в тому числі державного) соціального страхування фізичних осіб, що знаходяться у трудових відносинах з платником податку.

11) Будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням відсотків за борговими зобов'язаннями протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються в зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку [12, 206-207].

Початок і організація будь-якого виробництва вимагає певних витрат для придбання засобів виробництва, приміщень, обладнання, сировини. До витрат, пов'язаних з організацією виробництва, відноситься і наймання робочої сили. Без таких попередніх витрат не можна розпочати здійснення будь-якого виробничого процесу. Види виробничої діяльності різні і, характеризуючи витрати загалом, необхідно розглянути загальну природу витрат.

Витрати бувають зовнішніми і внутрішніми. Грошові виплати, тобто грошові витрати, які виплачуються на користь постачальника сировини, палива, транспортних послуг, енергії і т. д., виступають зовнішніми витратами. Іншими словами, зовнішні витрати являють собою плату за ресурси постачальника, що не є власником даного підприємства. Підприємство може використати певні ресурси, що належать йому, незалежно від того, є вони власністю підприємства або отримані ним в оренду, спосіб використання їх пов'язаний з деякими витратами.

Витрати на власні потреби і резерви, що самостійно використовуються являють собою неоплачувані, або внутрішні витрати. З точки зору підприємства ці внутрішні витрати рівні грошовим платежам, які могли б бути отримані за кошти, що самостійно використовуються при найкращому (з можливих) способі їх застосування [12, 208].

Під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів потрібно розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку в межах норм амортизаційних відрахувань.

Амортизації підлягають витрати:

1) на придбання основних фондів і нематеріальних активів для власного виробничого використання;

2) на самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб;

3) на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації і інших видів поліпшення основних фондів;

4) на поліпшення якості земель, не пов'язаних з будівництвом [12, 208].

Все різноманіття основних фондів представлене у вигляді трьох укрупнених груп, причому для кожної з цих груп встановлюється своя норма амортизації. До першої групи віднесені будівлі, споруди, їх структурні компоненти і передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки і їх частини (квартири і місця загального користування). Основні фонди цієї групи мають мінімальну (в порівнянні з іншими групами) квартальну норму амортизації - 1,25 %, що значно перевищує норми, що застосовувалися раніше. Друга група включає в себе автомобільний транспорт і вузли, запасні частини до нього, меблі, побутові, електронні, оптичні і електронно-механічні прилади і інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони, рації, інше конторське офісне обладнання, пристрої і пристосування до них. Квартальна норма амортизації їх сама велика і становить 6,25 %. У третю групу включені інші основні фонди, які не увійшли у першу і другу групу: робочі і силові машини, обладнання, вимірювальні і регулюючі прилади, лабораторне обладнання, технологічне оснащення, інструмент, виробничий і господарський інвентар, інші основні фонди. Норма амортизації становить 3,75 % за квартал. Мінімальна квартальна норма амортизації нематеріальних активів становить 2,5 %. Причому встановлюється вона підприємством самостійно на основі наказу по підприємству про термін корисного використання нематеріального активу.

Оскільки норми амортизації дуже високі, то з 1998 року застосовується понижувальний коефіцієнт до цих норм - 0,7. З метою підтримки на безпечному рівні основних фондів життєво важливих галузей народного господарства законодавець передбачив різний відсоток віднесення витрат на поліпшення основних фондів на валові витрати. Балансова вартість об'єктів, які згідно ст. 8 Закону від 1 липня 1997 року підпадають під визначення груп 1, 2 і 3, введених в експлуатацію до 1 липня 1997 року, засновується на тому, що ці основні засоби включаються в групу основних фондів з метою подальшої амортизації по залишковій вартості, яка визначається як первинна вартість за вирахуванням зносу [12, 209].

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується по формулі:

Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) - В(а-1) - А(а-1),

де Б(а) - балансова вартість групи на початок звітного періоду; Б(а-1) - балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному; П(а-1) - сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкції, модернізації і інших поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному; В(а-1) - сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному; А(а-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих в період, що передував звітному [12, 210].

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в наступних розмірах (з розрахунку на календарний квартал):

група 1 - 1,25 %;

група 2 - 6,25 %;

група 3 - 3,75 % [12, 210].

Платник податку може самостійно ухвалити рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи 3, придбаних після набирання чинності Закону, по наступних нормах (з розрахунку на календарний рік):

1- й рік експлуатації - 15 %;

2- й рік експлуатації - 30 %;

3- й рік експлуатації - 20 %;

4- й рік експлуатації -15 %;

5- й рік експлуатації - 10 %;

6- й рік експлуатації - 5 %;

7- й рік експлуатації - 5 % [12, 210].

2.3 Ставка податку

податок прибуток економіка ринковий

В сучасних умовах оподаткування прибутків юридичних осіб здійснюється по одній ставці, без прогресії. Прибутки ж фізичних осіб - по прогресивній шкалі. У ряді випадків це набуває конфіскаційного характеру. Світова практика свідчить про те, що прогресивне оподаткування повинно «накривати» не більше 20 % всіх платників податків, а максимальна ставка податку (що ще й становить 50 %) - не більше 1 % їх загального числа. Відсутність серйозного теоретичного опрацювання змушує законодавчо декілька разів на рік міняти шкалу оподаткування. Справа ускладнюється і широкою диференціацією величин особистих прибутків населення. Напевне, доцільно розробити шкалу прибутків, що включає біля 8-10 груп з приблизно однаковою різницею прибутків всередині кожної групи. При цьому особливо важливо виділити максимальну межу останньої, самої високої групи, яка б «включала» найвищу ставку податку.

Прибуток підприємств в Україні обкладається по ставці 30%, яку можна виділити як базову. Такою ж була і базова ставка податку на прибуток в першому кварталі 1993 року [12, 211].

Для порівняння податкових ставок, закріплених законодавством України, можна привести розміри ставок в країнах з розвиненою ринковою економікою:

Німеччина: податок на нерозподілений прибуток корпорацій - 50 %; на розподілений прибуток - 36 %;

Франція: податок на нерозподілений прибуток - 39 %;

Японія: податок на загальний прибуток дрібних і середніх корпорацій -28 %; великих - 37,5 %;

Великобританія - 35 %;

Італія - 36 %;

Швеція - 30 % [12, 211].

У США прибуток корпорацій обкладається по наступній схемі: якщо він за рік не перевищував 50 тис. доларів, то використовується ставка 15 %; з наступних 25 тис. доларів - 25 %; а з прибутку, що перевищує 75 тис. доларів в рік, - 34 % [12, 211].

Українське законодавство поділяє нерезидентів на тих, які не здійснюють підприємницьку діяльність на території України, і тих, які цю діяльність здійснюють через постійні представництва. У статті 13 Закону вказані ставки податків на прибутки нерезидентів. У нерезидентів (що не здійснюють діяльність в Україні через постійні представництва) з прибутків, отриманих з джерел на території України, резидент (який виплачує ці прибутки) утримує податок і перелічує до бюджету.

Прибутки таких нерезидентів обкладаються по наступних ставках:

від фрахту - 6 %;

від перестрахування ризику - 15 %;

від страхування ризику - 30 %;

від надання рекламних послуг - 30 %;

прибутки у вигляді дивідендів - 30 % [12, 211].

Резиденти, що здійснюють виплату прибутку нерезидентам від здійснення портфельних інвестицій (в процентній облігації або процентні казначейські зобов'язання, випущені за рішенням резидента, зокрема, уповноваженого державного органу або органу місцевого самоврядування, за винятком облігацій зовнішніх державних позик), обкладають їх по ставці 30 %. Всі інші прибутки, не вказані в пунктах 13.3, 13.4, 13.5, 13.6 Закону оподатковуються по ставці 15 % від суми такого прибутку і за рахунок такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, що вступили в силу [12, 212].

Прибутки нерезидентів, які здійснюють підприємницьку діяльність через постійні представництва, оподатковуються в загальному порядку (пункт 13.8). А загальний порядок визначений п. 10.1. і передбачає ставку 30 %.

2.4 Пільги по податку на прибуток

Від оподаткування звільняються прибутки неприбуткових організації, отримані у вигляді:

грошових коштів або майна, що поступають безвідплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань;

пасивних прибутків;

грошових коштів або майна, що поступають таким неприбутковим організаціям як компенсація вартості отриманих державних послуг [12, 212].

У випадку, якщо прибутки неприбуткових організацій, отримані протягом звітного (податкового) року, на кінець першого кварталу наступного за звітним року перевищують 25 % від загальних валових прибутків, отриманих протягом такого звітного (податкового) року, то така неприбуткова організація зобов'язана сплатити податок з нерозподіленої суми прибутку по ставці 30 % до суми такого перевищення [12, 212].

До неприбуткових організацій відносяться:

а) органи державної влади України, органи місцевого самоврядування і створені ними установи або організації, які утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів;

б) добродійні фонди і добродійні організації, створені в порядку, визначеному законом, для проведення добродійної діяльності;

в) пенсійні фонди, кредитні спілки;

г) спілки, асоціації і інші об'єднання юридичних осіб, житлово-будівельних кооперативів, створені для представлення інтересів засновників, які утримуються тільки за рахунок внесків таких засновників і не здійснюють ніякої господарської діяльності, за винятком отримання пасивних прибутків;

д) релігійні організації [12, 212-213].

Також звільняється від оподаткування прибуток підприємств, які засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів і майно яких є їх власністю, отриманою від продажу товарів (робіт, послуг), крім прибутку, отриманого від грального бізнесу, де протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів, що мають там основне місце роботи, складає не менше за 50 % загальної чисельності працюючих і фонд оплати праці таких інвалідів складає не менше за 25 % від суми витрат на оплату праці, що входять до складу валових витрат. Перелік всеукраїнських громадських організацій інвалідів, на підприємства яких розповсюджується дана пільга, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Звільняється від оподаткування прибуток підприємств, отриманий від продажу на митній території України спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва, спрямований на збільшення обсягів виробництва і зменшення роздрібних цін на такі продукти.

Не підлягають оподаткуванню виграші в державні грошові лотереї. Під державними грошовими лотереями потрібно розуміти лотереї, які передбачають наявність призового фонду в розмірах не менше за 50 % від суми отриманих прибутків, а також відрахувань до Державного бюджету України в розмірі не менше за 30 % від прибутків, що залишаються в розпорядженні після виплат призового фонду [12, 213].

2.5 Обчислення і сплата податку на прибуток

Облік отриманих прибутків і здійснюваних витрат ведеться платником податків самостійно за допомогою податкового обліку виключно з метою оподаткування. Платник має право обрати і використати будь-який з двох методів: метод нарахувань (рахунків) або касовий метод ведення податкового обліку. Передбачається обов'язкове інформування податкового органу про вибраний платником метод обліку [12, 214].

При використанні методу нарахувань (рахунків) облік прибутків і витрат платником податків проводиться, виходячи з часу придбання платником податків права на ці прибутки або визнання за ним цих витрат, незалежно від часу фактичного отримання прибутків або здійснення платежів.

Використання касового методу передбачає облік платником податків прибутків і витрат, виходячи з часу відповідно вступу платника податків в права власника цих прибутків або визнання за ним цих витрат.

Особливості регулювання прибутків і витрат при їх обліку платниками податків передбачають і деяку специфіку обліку товарно-матеріальних запасів. До них відносяться будь-які оброблені або частково оброблені товари, що знаходяться в їх власності, незалежно від місцезнаходження.

Платник податків, що використовує метод рахунків, отримує можливість використання податкового дисконту (поправки). Податковим дисконтом визнається поправка, на яку з метою оподаткування необхідно збільшити отримані платником податків прибутки. Він застосовується, якщо платник податків отримує додаткову і зумовлену виключно цим методом обліку вигоду від того, що момент здійснення витрат передує хоча б одному з моментів:

а) моменту їх визнання прибутками другого учасника операції, якщо останній не є фізичною особою або іноземною юридичною особою і використовує касовий метод в податковому обліку;

б) моменту фактичного здійснення таких витрат, якщо платник придбаває товари у фізичної особи або іноземної юридичної особи, незалежно від методу податкового обліку, що використовується ним. Моментом фактичного здійснення таких витрат є момент відповідної фактичної виплати коштів або момент фактичної передачі майна [12, 214].

Податковий дисконт повинен бути врахований при визначенні прибутків платника в той звітний період, на який доводиться момент закінчення використання ним вказаної вигоди.

Валовий прибуток при товарообмінних операціях зв'язується з будь-якою з подій, що наступила раніше:

1) з датою відвантаження товарів;

2) з датою оприбуткування товарів на склад [12, 215].

Обчислення податку відбувається:

1. Виходячи з об'єкта оподаткування шляхом зменшення суми скоригованого валового прибутку звітного періоду на суму амортизаційних відрахувань і суму валових витрат. Скоригований валовий прибуток - це валовий прибуток за вирахуванням того, що до складу валового прибутку не включається.

2. З урахуванням пунктів, в яких вказані:

а) особливості оподаткування підприємств громадських організацій інвалідів;

б) особливості оподаткування окремих платників податку;

в) особливості оподаткування інноваційної діяльності інноваційних центрів, внесених в державний реєстр;

г) особливості оподаткування виробників сільськогосподарської продукції;

д) особливості оподаткування страхової діяльності;

е) особливості оподаткування неприбуткових організацій;

ж) механізм перенесення збитків на наступні податкові періоди (ст. 6) [12, 215].

Згідно з підпункту 16.4 Закону України від 1 липня 1997 року податок сплачується не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом. Це означає, що у випадку, коли 20 число співпадає з вихідним або святковим днем, платник повинен сплатити податок напередодні вихідного дня. У картці лицьового рахунку платника в такому випадку податковий інспектор виділяє нараховані до сплати суми податку останнім робочим днем напередодні 20 числа. Згідно з Законом платники податку не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом, представляють до податкового органу декларацію про прибуток, тобто, якщо 25 число співпадає з вихідним або святковим днем, платник податку повинен до настання вказаного терміну представити декларацію в Державну податкову інспекцію [12, 215].

Дуже важлива зміна внесена в п. 16.4 Закону, у відповідності з яким податковим органам заборонено вимагати форми податкової звітності, прямо не передбачені цим Законом, в тому числі бухгалтерських рахунків, балансів і іншої неподаткової звітності. Таким чином, 15 лютого суб'єкти підприємницької діяльності не зобов'язані надавати бухгалтерську звітність податкової інспекції. Тільки у відповідності зі ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» при здійсненні перевірок податкові органи мають право отримувати відомості від посадових осіб з питань, виникаючих при перевірках [12, 216].

Суми податку на прибуток зараховуються до бюджетів територіальних громад по місцезнаходженню платника податку.

2.5 Удосконалення оподаткування прибутку

Найгострішою проблемою для економіки України є реформування існуючої податкової системи, надання їй нормальної, цивілізованої якості.

Підходи до реформування податкової системи різні. Одні пропонують провести корекції нині діючих податків. Інші - зовсім змінити модель податків.

Проблема може вирішуватись тим чи іншим методом, але вона не дасть якісних результатів, якщо оподаткування не буде справедливим. Адже нині одні сплачують непосильні податки, інші так чи інакше ухиляються від їх сплати.

Реформування податкової політики необхідно провадити шляхом послаблення податкового тиску щодо тих, хто платить податки і інвестує кошти у виробництво. Для цього необхідно насамперед знизити кількість податків, тому що наше податкове законодавство цим переобтяжене. З другого боку - необхідно полегшити податковий тиск.

Передбачається впровадити стимулюючу систему податків: при зростанні обсягів та рентабельності виробництва норматив сплати податків зменшується, що стимулює виробника до збільшення виробництва продукції.

Заслуговує на увагу й питання прибутковості виробництва. Традиційно прибутком вважається різниця між ціною і матеріальними витратами (так званий балансовий прибуток).

Було б краще, якби прибутком вважалася та частина коштів, яка залишається після вирахування витрат виробництва та витрат на впровадження новітніх технологій і обладнання, що неможливе без використання кредитів, а тому в ці витрати необхідно зараховувати відсотки за кредит та поповнення обігових коштів. Не можна забувати, що протягом десятків років не реформувались і амортизаційні відрахування на оновлення обладнання, що конче потрібно. Тому прибуток для оподаткування повинен бути "чистим", без зазначених витрат [9, 88].

Метою реформування податкової політики є зміна податкової системи для забезпечення стабілізації економіки і насамперед матеріального виробництва, підвищення його ефективності й на цій основі забезпечення доходів державного бюджету та забезпечення соціально-культурного розвитку держави. Виходячи з цього, можна сказати, що податкова система повинна забезпечити оптимізацію розподілу і перерозподілу національного доходу.

Граничний рівень перерозподілу валового внутрішнього продукту через зведений бюджет України, включаючи відрахування до пенсійного фонду, не повинен перевищувати 40-45 %, що визначається Постановою Верховної Ради України "Про основні положення податкової політики в Україні" від 04.12.96 p. [9, 88].

Згідно з Постановою, реформуванню підлягають правові норми, які визначають форми, методи, механізми регулювання і встановлення величини і порядку стягнення податків, зборів, інших обов'язкових платежів у бюджети та державні цільові фонди, необхідні державі для виконання своїх функцій.

Перебудова податкової системи провадиться із врахування потреб, які забезпечили б формування місцевих бюджетів. Причому нормативи і порядок зарахування податків та інших обов'язкових платежів до бюджетів бюджетної системи регулюються законодавством України.

Децентралізація податків й інших обов'язкових платежів провадиться із врахуванням посилення ролі бюджетів усіх рівнів щодо реалізації радикальних реформ по стабілізації економіки.

Розроблено концепцію розширення бази нарахування податків та зменшення розмірів ставок податків за рахунок скорочення пільг при визначенні об'єктів оподаткування. Проведення цих заходів повинно забезпечити справедливий підхід держави до підприємств усіх форм власності та суб'єктів підприємницької діяльності і має спиратися на принципи податкової політики, до яких належать:

стимулювання підприємницької виробничої діяльності й інвестиційної активності;

обов'язковість;

рівнозначність і пропорційність;

рівність усіх суб'єктів оподаткування та недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

соціальна справедливість;

стабільність;

економічна обґрунтованість;

рівномірність виплати;

компетентність;

єдиний підхід;

доступність [9, 89].

Розділ 3. Досвід країн з розвинутою ринковою економікою у використанні механізму оподаткування прибутку

3.1 Великобританія

Прибутковий податок. Ставки становлять 20, 25 і 40 % (в залежності від рівня річного прибутку). Стягується з всіх видів прибутків фізичних осіб-резидентів в формі заробітної плати або прибутку. Дозволяється відняти з прибутку деякі види збитків і необхідні для діяльності витрати; надаються знижки окремим категоріям платників податків. Нерезиденти оподатковуються з прибутків, отриманих в Великобританії (за деякими виключеннями); для них діють спеціальні знижки [1].

Податок на прибуток корпорацій. Стандартна ставка - 33 %. Передбачені знижки для компаній з прибутком менше за 1,25 млн. ф. ст. в рік. Малі компанії з прибутком, що не перевищує 250 тисяч ф. ст. в рік, обкладаються по ставці в 25 %. Стягується з всього прибутку компаній-резидентів (крім дивідендів і інших прибутків, отриманих від інших компаній-резидентів). Дозволяється відняти витрати, пов'язані з бізнесом і прискореною амортизацією деяких видів капіталовкладень. Особливий податковий режим застосовується відносно інвестиційних, страхових, будівельних, промислових і ощадних компаній, капіталовкладень. З нерезидентів податок стягується з прибутку, отриманого від операцій в Великобританії [1].

Податок на приріст капіталу. Ставки з фізичних осіб еквівалентні ставкам прибуткового податку (від 20 до 40 %), а з компаній - ставкам податку на корпорації (від 25 до 33 %). Стягується з фізичних і юридичних осіб, резидентів і нерезидентів, що займаються комерційною діяльністю і що мають представництво в Великобританії, при продажу, обміні або безвідплатній передачі капіталомістких активів. Фізичні особи-нерезиденти сплачують податок з перенесеної у Великобританію власності. Компанії можуть виключити з оподаткування збитки протягом року або звітного періоду [1].

3.2 Німеччина

Прибутковий податок. Стягується з фізичних осіб по прогресивній шкалі: мінімальна ставка 19 % (при річному прибутку до 8153 євро), максимальна - 53 % (з прибутку понад 120 тисяч євро). Встановлюється щорічно зростаючий неоподатковуваний рівень прибутків. Резиденти сплачують податок з прибутків, отриманих від підприємницької діяльності в Німеччині і за рубежем. З суми податку віднімаються збитки і окремі види витрат; передбачені пільги на дітей і вік платника податків, у разі хвороби і інше. Відносно нерезидентів податок стягується лише з підприємницького прибутку в Німеччині; діє особливий режим ставок, вирахування і знижок. Різновид прибуткового податку - податок на заробітну плату. Ставки аналогічні ставкам прибуткового податку. Стягується з найманих працівників в Німеччині, в тому числі з нерезидентів, але за особливими правилами [1].

Податок на прибуток корпорацій. Стандартна ставка - 45 %, для деяких категорій підприємств - 42 %, на той, що розподіляється у вигляді дивідендів прибуток - 30 % (дивіденди включаються в прибутки акціонерів і оподатковуються прибутковим ). З акціонерних компаній і інших юридичних осіб, зареєстрованих в Німеччині, податок стягується з прибутку, отриманого в Німеччині і за рубежем; з іноземних компаній - з прибутку, отриманого лише з німецьких джерел. Виключаються з оподаткування сільськогосподарські кооперативи і ряд інших організацій. З оподатковуваної суми можуть відніматися збитки і деякі види витрат [1].

Промисловий податок. Стягується з прибутку і оборотного капіталу юридичних і фізичних осіб, що займається підприємницькою діяльністю. Базові ставки для компаній з обмеженою відповідальністю: з прибутку - 5 %, з капіталу - 2 % (понад неоподатковуваний мінімум відповідно в 48 і 120 тисяч євро). Базові ставки можуть бути збільшені муніципалітетами в 3 рази [1].

Поземельний податок. Стягується із земельних ділянок фізичних і юридичних осіб; якщо ділянки використовуються в підприємницьких цілях, дозволяється відняти пов'язані з цим витрати. Базові ставки від 0,26 до 0,6 % можуть бути збільшені муніципалітетами. При переході ділянки землі від одного власника до іншого сплачується податок в розмірі 2 % від купованої ціни [1].

Податок на майно. Ставка для фізичних осіб - 1 %, а для юридичних осіб - 0,6 % (пільгові ставки в сільському і лісовому господарстві). Неоподатковуваний мінімум - 120 і 20 тисяч євро відповідно. Розповсюджується на майно нерезидентів, що знаходиться в Німеччині [1].

3.3 Італія

Прибутковий податок з фізичних осіб. Обкладення здійснюється по прогресивній шкалі, зміни вносяться щорічно з урахуванням інфляції. У 1994 р. мінімальна ставка становила 10 % (при прибутку менше за 7,2 млн. лір), максимальна 51 % (при прибутку понад 300 млн. лір). Стягується з резидентів (з всіх прибутків, що отримуються в Італії і за рубежем) і нерезидентів (тільки з прибутків, отриманих в Італії). Дозволяється вирахування деяких витрат, в тому числі пов'язаних з отриманням прибутків. Збитки від підприємницької і професійної діяльності можуть бути враховані в прибутках даного фінансового року [1].

Прибутковий податок з юридичних осіб. Ставка - 36 %. Стягується з нетто-прибутків компаній і об'єднань всіх правових форм, що займаються виключно або в основному підприємницькою діяльністю. Компанії-нерезиденти сплачують цей податок з прибутку, отриманого в Італії, незалежно від наявності в цій країні постійного представництва. Звільняється від оподаткування прибуток сільськогосподарських, деяких виробничих і малих риболовецьких кооперативів [1].

З прибутку можуть бути відняті збитки за п'ять років. Податок скорочується наполовину для регіональних і муніципальних організацій, торгових палат, комунальних, учбових і деяких інших установ.

Крім державного прибуткового податку, фізичні і юридичні особи сплачують ще і місцевий прибутковий податок по ставці 16 %.