Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз кредитного ринку України

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретико-методичні основи дослідження кредитного ринку
• 1.1 Основи організації кредитного ринку
• 1.2 Основні види кредитів
• 1.3 Державний кредит, його форми та види
• 1.4 Банківське кредитування
• 1.5 Кредити під заставу та гарантію
• 1.6. Комерційний кредит
• Розділ 2. Аналіз кредитного ринку України
• 2.1 Стан кредитного ринку України
• 2.2 Інфраструктура кредитного ринку України
• Розділ 3. Проблеми та шляхи удосконалення кредитного ринку України
• Висновки
• Список використаної література

Вступ

Функціонування ринкової економіки грунтується на функціонуванні різноманітних ринків, які можна згрупувати в два основні класи: ринки виробленої продукції (товарів та послуг) та ринки трудових і фінансових ресурсів. На ринку фінансових ресурсів зустрічаються такі, в яких у процесі господарювання виникає потреба в коштах для розширення їх діяльності, а також такі, у яких накопичуються заощадження, що можуть бути використані для інвестицій. Саме на ринку фінансових ресурсів, або фінансовому ринку, відбувається перелив коштів, при якому вони переміщуються від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує інвестицій. При цьому, як правило, кошти спрямовуються від тих, хто не може їх ефективно використати, до тих, хто використовує їх продуктивно. Це сприяє не тільки підвищенню продуктивності та ефективності економіки в цілому, а й поліпшенню економічного добробуту кожного члена суспільства.

На фінансовому ринку ті, що мають вільні фінансові ресурси, передають їх на різних умовах іншим учасникам ринку, які опосередковано через суб'єктів ринку або безпосередньо використовують залучені ресурси для фінансування різних галузей економіки, забезпечення потреб населення та потреб державного бюджету. Фінансові ресурси надаються на умовах позики або на умовах співвласності, коли інвестор набуває прав власності на придбані за інвестовані кошти матеріальні чи нематеріальні активи.

Позика оформляється різними видами боргових цінних паперів, банківського, комерційного чи державного кредиту. Платою за використання позикового капіталу виступає процент, який залежить від структури попиту та пропозиції на позиковий капітал і може коригуватись в той чи інший бік, забезпечуючи інвестору вищий або нижчий рівень прибутку. З одного боку, рівень процентної ставки має бути нижчим від ставки прибутку від використання залучених ресурсів, щоб позичальник мав змогу погасити позику та забезпечити зростання власного капіталу. З другого боку, процентна ставка має забезпечити інвестору прибуток від надання коштів у позику, а також компенсувати втрати від знецінення ресурсів внаслідок інфляції та ризиків від здійснення конкретних інвестицій. Чим ефективніше функціонує ринок кредитного капіталу, тим більшою мірою процентна ставка на позиковий капітал відповідає ризику інвестицій і ефективності конкретної галузі економіки та економіки в цілому.

Дослідження кредитного ринку України є актуальною темою за сучасних умов господарювання, бо, саме, він впливає на розвиток і ефективність економіки нашої держави.

Об'єкт дослідження - кредитний ринок.

Предмет дослідження - особливості кредитного ринку України.

Мета дослідження - розглянути особливості організації кредитного ринку України, а також проаналізувати стан сучасного кредитного ринку України.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) проаналізувати теоретико-методичні основи дослідження кредитного ринку;

2) розглянути основи організації кредитного ринку;

3) дослідити основні види кредитів;

4) проаналізувати сучасний стан кредитного ринку України;

5) дослідити інфраструктуру кредитного ринку України;

6) розглянути проблеми та шляхи удосконалення кредитного ринку України.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Розділ 1. Теоретико-методичні основи дослідження кредитного ринку

1.1 Основи організації кредитного ринку

Кредитний ринок є складовою ринку інструментів позики. Необхідними умовами функціонування кредитного ринку є наявність кредиторів, що мають тимчасово вільні кошти, позичальників, які можуть вчасно і в повному обсязі виконати зобов'язання за кредитами, системи державного регулювання кредитного ринку, законодавчого і нормативного забезпечення. Надання вільних грошових коштів у позику має забезпечити кредитору відповідний рівень доходу при задовільному ступені ризику неповернення і компенсувати втрачені можливості від інвестування коштів в інші активи.

Для ефективного функціонування кредитного ринку необхідна стабільна економічна ситуація в країні, наявність розвиненої інфраструктури та ефективне державне регулювання, яке б забезпечило стабільність банківської системи і захист інвесторів. Розвинений кредитний ринок, який ефективно управляється з боку держави, забезпечує оптимальний розподіл обмежених фінансових ресурсів серед галузей економіки та сприяє економічному зростанню країни.

Основні учасники кредитного ринку наведені на рис. 1.1. Це кредитори, що надають у позику на різних умовах вільні грошові кошти, позичальники та держава [19, 435].

Позичальниками на ринку кредитів виступають юридичні, фізичні особи і держава. При цьому залучати вільні грошові кошти на ринку кредитів можуть як вітчизняні, так і іноземні позичальники. За специфікою надання кредитних послуг позичальників часто поділяють на такі категорії: населення, невеликі підприємства, корпорації, фінансові інститути (в тому числі комерційні банки), сільськогосподарські підприємства, державні установи та громадські організації.

Кредиторами на ринку кредитів виступають комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи та іноземні кредитори - національні й міжнародні фінансові інститути. Крім того, кредиторами можуть бути також нефінансові інститути, якщо вони дають змогу іншим суб'єктам ринку протягом визначеного періоду за певну плату користуватись їх грошовими коштами.

Функціонування кредитного ринку забезпечує кредитна система, до складу якої входять центральний банк, комерційні банки та інші фінансово-кредитні інститути. Кредитна система організовує рух капіталів і сприяє акумуляції та ефективному розміщенню фінансових ресурсів серед суб'єктів ринку. Оскільки ця система має значний вплив на економічні процеси, її діяльність потребує жорсткої регламентації та контролю з боку держави.

Рис. 1.1 Структура кредитного ринку

Держава здійснює управління грошово-кредитним ринком, регулює його діяльність і виступає позичальником на національному та міжнародному ринках. При цьому як регулюючу, так і інші функції на кредитному ринку вона виконує переважно через посередництво центрального банку [19, 436].

Центральний банк, з одного боку, є агентом держави в реалізації її функцій на кредитному ринку, а з другого - кредитним центром банківської системи, яка складається з двох рівнів. На першому, вищому, рівні банківської системи знаходиться центральний банк, а на другому - комерційні банки, які здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства і до грошово-кредитної політики, що проводиться центральним банком.

Основними функціями банківської системи на кредитному ринку є трансформаційна та стабілізаційна функції. Залучаючи у одних суб'єктів ринку вільні грошові кошти і надаючи їх у позику іншим суб'єктам ринку, банки трансформують як терміни, розміри грошових капіталів, так і відповідні їм ризики. Стабілізаційна функція полягає в забезпеченні стабільності банків та грошового ринку і проявляється в створенні відповідної нормативної та законодавчої бази, а також у формуванні ефективного механізму державного контролю і нагляду за дотриманням законів та діяльністю банків у цілому.

Центральний банк забезпечує стабільність національної грошової одиниці та сприяє стабільності банківської системи країни. Основними функціями центрального банку на грошово-кредитному ринку є [1, 8]:

розробка і реалізація грошово-кредитної політики держави;

монопольне здійснення емісії національної валюти та організація її обігу;

кредитне обслуговування банків другого рівня та держави;

регулювання та нагляд за банківською діяльністю;

встановлення правил проведення банківських операцій;

ведення реєстру банків і ліцензування банківської діяльності. Центральний банк виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування. Він також представляє інтереси держави в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співпраця здійснюється на рівні центральних банків.

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики, яку розробляє і реалізує центральний банк, є регулювання обсягу грошової маси через:

регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;

процентну політику;

систему рефінансування комерційних банків;

управління золотовалютними резервами;

операції з цінними паперами на відкритому ринку;

регулювання імпорту та експорту капіталу.

Центральний банк встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів. Розмір обов'язкових резервів, як правило, встановлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. При цьому для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні норми обов'язкового резервування коштів. При підвищенні центральним банком норм обов'язкових резервів зменшується сума вільних коштів, а отже, кредитний потенціал банків. При зниженні норм обов'язкових резервів збільшується кредитний потенціал банків.

Виступаючи в ролі кредитора останньої інстанції, центральний банк надає позички комерційним банкам. Ці позички - короткострокові й надаються банкам у порядку обліку комерційних векселів (обліковий кредит) чи під заклад інших цінних паперів (ломбардний кредит). Як правило, ломбардні кредити надаються на коротші терміни та під вищі процентні-ставки, ніж облікові. Надаючи облікові чи ломбардні кредити, центральний банк збільшує кредитний потенціал банків-позичальників та загальну масу грошей в обігу [1, 9].

Центральний банк встановлює також порядок визначення облікової та інших процентних ставок по своїх операціях. Регулюючи облікову і ломбардну ставки, а також ліміти кредитування по ломбардних та облікових кредитах, центральний банк здійснює вплив на загальну масу грошей в обігу та на параметри ринку банківських кредитів.

Операціями відкритого ринку центрального банку є купівля-продаж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань банку, комерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов'язань.

Центральний банк приймає на зберігання та в управління державні цінні папери та інші цінності, видає гарантії і поруки, виконує операції по обслуговуванню державного боргу, пов'язані з розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними. Він також визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків і кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, процентних та інших фінансових ризиків банків.

Основними формами кредитних відносин є система державного кредиту, банківське кредитування, кредити, що надаються іншими фінансово-кредитними інститутами, та комерційне кредитування.

1.2 Основні види кредитів

Кредити можуть бути класифіковані за різними ознаками. Залежно від терміну погашення кредити поділяють на коротко-, середньо- та довгострокові [19, 438].

Короткостроковими вважаються кредити терміном до одного року, які надаються для фінансування поточних короткострокових потреб у грошових коштах. Такими кредитами часто користуються промислові та сільськогосподарські підприємства для фінансування оборотного капіталу, а комерційні банки - для підтримки ліквідності. Переважна частина короткострокових кредитів як фізичним, так і юридичним особам надається багатьма європейськими банками та банками США у формі овердрафту. При кредитуванні у формі овердрафту використовується єдиний рахунок, на якому в результаті вкладання або вилучення коштів виникають кредитові залишки, по яких нараховується, і дебетові залишки, по яких стягується процент. Більшість короткострокових кредитів надається підприємствам для поповнення товарно-матеріальних запасів, покриття виробничих витрат, фінансування дебіторської заборгованості, сплати податків та процентних виплат за зобов'язаннями, виплати дивідендів тощо. Фінансові посередники користуються короткостроковим кредитуванням для підтримки ліквідності, для проведення операцій з цінними паперами та для проведення інших фінансових операцій.

Середньостроковими називають кредити терміном від 1 до 4-5 років, які надаються переважно для фінансування капітальних вкладень - купівлі обладнання, будівництва споруд, реалізації інвестиційних проектів тощо. Погашення середньострокових кредитів здійснюється за рахунок чистих грошових потоків, що генеруються корпорацією в результаті використання кредиту. Забезпечуються вони різними видами активів позичальника.

Довгострокові кредити надаються на термін від чотирьох-п'яти до кількох десятків років. У багатьох випадках такі кредити використовуються для фінансування нерухомості й забезпечуються заставними на нерухомість.

Механізми погашення кредитів, що пропонуються сучасними банками, досить різноманітні. Платежі в погашення кредиту можуть бути однаковими або різними за величиною і сплачуватись як через однакові, так і через різні проміжки часу. Кредити можуть погашатись за рахунок періодичних виплат чи одного платежу в кінці терміну погашення (пульовий кредит). Останній платіж може бути більшим за всі попередні (великий одноразовий платіж у погашення основного боргу називають шаром). Сума процентів може сплачуватись окремо від основної суми боргу [19, 439].

Забезпечення кредиту є засобом страхування банку від ризику неповернення клієнтом позички. В разі потреби воно перетворюється на одне з останніх джерел погашення кредиту. Забезпеченням кредиту називають матеріальний або фінансовий актив, який банк має право реалізувати в разі неповернення кредиту. За характером забезпечення кредити поділяють на забезпечені нерухомістю, які становлять до третини всіх кредитів, забезпечені іншими активами, гарантовані та незабезпечень; Характер забезпечення залежить від кредитного рейтингу позичальника, його взаємовідносин з банком, політики банку та інших зовнішніх і внутрішніх чинників. Розмір забезпечення залежить як від специфіки кредиту, так і від характеру самого забезпечення.

При всій різноманітності конкретних цілей кредитування перелік основних цілей можна обмежити досить коротким списком. Це особисте споживання для фізичних осіб, фінансування основного та оборотного капіталу, здійснення портфельних та прямих інвестицій в окремі проекти для корпорацій, залучення колітів для проведення фінансових операцій та забезпечення ліквідності для фінансових інститутів.

Кредити класифікують не тільки за строками, цілями та механізмом погашення, а й за видами діяльності позичальників, оскільки специфіка діяльності позичальника значною мірою впливає на структуру кредиту, механізм управління ним, а також на стратегію управління кредитним портфелем та кредитним ризиком у цілому. Пряма залежність характеру кредитних послуг від специфіки діяльності позичальника та значна частка окремих видів позичальників у загальній їх кількості роблять доцільним виділення таких окремих видів діяльності: промислове та сільськогосподарське виробництво, будівництво, енергетика, транспорт, торгівля, послуги та операції з нерухомістю. Таким видам позичальників надаються, як правило, характерні кредитні послуги. Так, торговельним підприємствам частіше надаються короткострокові кредити для підтримки оборотного капіталу; фірмам, що займаються будівництвом та нерухомістю - довгострокові кредити під заставу нерухомості; сільськогосподарським підприємствам - короткострокові сезонні кредити [19, 441].

Класифікацію кредитів залежно від категорії позичальника, строку, механізму погашення кредиту, його забезпечення наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1.

Класифікація кредитів

Тип позичальника	Вид діяльності	Ціль позики	Термін погашення	Графік виплат	Вид забезпечення
Фізична особа	Споживання	Особисте споживання	Короткострокові	Однаковими періодами,	Забезпечені нерухомістю
Мале підприємство	Торгівля	Оборотний капітал	Середньо-строкові	Неоднаковими періодами	Забезпечені іншими активами
Велика корпорація	Послуги	Основний капітал	Довгострокові	Одночасове погашення	Гарантовані
Фінансовий інститут	Виробництво	Інвестиційні проекти			Незабезпе-чені
Державна установа	Сільське господарство	Нерухомість
Громадська організація	Будівництво і нерухомість	Фінансові операції
	Енергетика	Лізинг

Основною категорією позичальників на ринку кредитів виступають корпорації. Кредити, що надаються їм, досить різноманітні за своїм характером і можуть бути поділені на дві основні категорії: кредити для фінансування оборотного капіталу (поточних активів) та кредити для фінансування капітальних вкладень. Прикладами фінансування поточних активів є кредити під кругообіг активів, сезонні кредити та певні види кредитів під рух грошових коштів, а саме кредити, призначені для збільшення оборотного капіталу при розширенні виробництва.

Прикладами фінансування капіталовкладень є кредити під нерухомість, кредити, забезпечені іншими активами, будівельні, проектні кредити, лізингове фінансування та кредити під окремо розміщені проекти. Більшість довгострокових кредитів мають риси кредитів під рух грошових коштів та забезпечених активами. Це означає, що гарантією повернення таких кредитів є активи корпорації та спроможність генерувати достатні для повернення кредиту чисті грошові потоки.

Розглянемо докладніше основні види кредитів, що надаються підприємствам.

1. Кредити під кругообіг активів (конверсію активів) становлять близько половини всіх кредитів, що надаються корпораціям. Такі кредити надають на короткий термін для покриття так званих "розривів у готівці". Останні виникають при невчасному надходженні готівки за реалізовану продукцію; тобто при невчасному погашенні дебіторської заборгованості. Якщо такий кредит часто поновляється, це може свідчити про погане управління дебіторською заборгованістю чи про проблеми менеджменту в цілому.

2. Сезонний кредит надається для забезпечення короткострокових сезонних потреб у додаткових фінансових ресурсах. Він має разовий характер. У міру реалізації продукції, виробленої із закупленої сировини, кредит погашається. Сезонним кредитуванням часто користуються підприємства з переробки сільськогосподарської продукції та з продажу товарів, що користуються сезонним попитом, а також туристичні фірми. Такі кредити переважно короткострокові - від 30 до 180 днів з одноразовим погашенням або у вигляді сезонної кредитної лінії чи овердрафту.

3. Кредит під рух грошових коштів, як правило, є середньо - чи довгостроковим і призначається для фінансування капітальних вкладень або для збільшення оборотного капіталу при розширенні виробництва. Такий кредит має погашатись за рахунок чистих грошових потоків, що генеруються позичальником протягом періоду кредитування [19, 443].

4. Кредити, забезпечені активами. До них відносять іпотечні кредити, кредити, забезпечені обладнанням, товарно-матеріальними запасами, дебіторською заборгованістю, транспортні та промислові кредити, лізинг тощо. Характерною ознакою їх є те, що вони забезпечені певними активами, які можуть бути реалізовані кредитором у разі неповернення кредиту. За умовами переважної частини кредитів, забезпечених дебіторською заборгованістю чи товарно-матеріальними запасами, позичальник зберігає право власності на закладені активи. Рідше право власності передається банку-кредитору. Специфічним видом кредиту, забезпеченого активами, є ломбардний кредит, або кредит під заставу державних цінних паперів. Це один із найдорожчих і найбільш короткострокових кредитів. Банки вдаються до нього для підтримки своєї ліквідності. Факторинг також можна віднести до кредитів, забезпечених активами.

5. Проектні кредити є одними з найбільш ризикових. Вони нерідко надаються групам компаній для реалізації спільних проектів і досить часто групами банків, що обумовлюється великою сумою кредиту та значним рівнем проектних ризиків. Такі кредити мають риси як кредитів, забезпечених активами, так і кредитів під рух грошових коштів. їх надають для фінансування інвестиційних проектів і вони мають погашатись за рахунок очікуваних від інвестиційного проекту прибутків. Забезпечення таких кредитів активами дає змогу кредиторам не зазнати значних втрат при невдалій реалізації інвестиційного проекту. До проектних кредитів належать також довгострокові кредити для фінансування "окремо розміщених проектів". Це кредити під розробку та експлуатацію природних ресурсів, будівництво шахт, портів, обробних підприємств, трубопроводів тощо. Часто такі кредити оформляються у вигляді револьверних угод, які згодом переходять в середньо - чи довгострокові кредити з пільговим періодом і наступними періодичними платежами по погашенню [19, 445].

6. Будівельні кредити надаються для фінансування будівництва промислових чи житлових об'єктів. Вони можуть бути погашені різними способами залежно від структури очікуваних грошових потоків або одним платежем наприкінці періоду - платіж "шар", або нерівними частками. Часто такі кредити мають форму револьверних угод. Револьверна кредитна лінія дає змогу фірмі-позичальнику залучати кошти в межах визначеного ліміту, повертати частину або всю суму боргу і в разі потреби повторно залучати кошти протягом терміну дії кредитної лінії. Револьверне кредитування є однією з найбільш гнучких форм кредитування підприємницьких структур і використовується переважно в тих випадках, коли позичальник не може точно спланувати свої потреби в грошових коштах. Револьверні кредити часто надаються без забезпечення і є коротко - чи середньостроковими.

7. Кредити під нерухомість (іпотечні кредити) надаються для фінансування будівництва або купівлі нерухомості під заставу нерухомості. Це досить специфічний вид позик, який потребує від банку доступу до більш стабільних та відносно довгострокових джерел фінансування. На такому виді кредитування банки, як правило, спеціалізуються. Такі кредити забезпечуються заставною на нерухомість, ринкова вартість якої становить не менш як 100% суми кредиту. Кредити під нерухомість становлять близько 1/3 всіх кредитів, що надаються банками.

8. Лізингове фінансування є високоспеціалізованою формою кредитування. Документація оформляється у вигляді середньо - чи довгострокової орендної угоди з платежами щомісяця або щоквартальну. При цьому виді фінансування велике значення мають юридичні аспекти угоди. Лізингове фінансування належить до середньо - та довгострокових активів (обладнання, автомобілі, інші транспортні засоби).

1.3 Державний кредит, його форми та види

Державний кредит, що є однією з ланок державних фінансів, тісно пов'язаний з бюджетним дефіцитом і виступає джерелом його покриття. За допомогою державного кредиту мобілізуються кошти не тільки для фінансування бюджетного дефіциту, а й для згладжування нерівномірності надходження податкових платежів, погашення розміщених раніше позик, забезпечення касового виконання бюджету, фінансування цільових програм тощо.

Основною формою державного кредиту виступають державні позики, оформлені у вигляді державних цінних паперів - облігацій, казначейських зобов'язань - векселів чи нот. При цьому кошти, залучені на національному чи міжнародному ринках цінних паперів, мають бути використані на цілі, передбачені умовами емісії. Залежно від зобов'язань держави щодо погашення боргу розрізняють позики з правом та без права довгострокового погашення. При емісії боргових зобов'язань з правом довгострокового погашення Держава отримує можливість більш гнучко управляти процесом обслуговування та погашення боргу залежно від ситуації на фінансовому ринку.

Іншою формою державного кредиту виступають кредити, надані урядами інших країн, міжнародними фінансовими інститутами та організаціями.

Джерелами погашення державних позик залежно від економічної ситуації в країні виступають [5, 342]:

доходи від вкладання позичених коштів у високоефективні інвестиційні проекти;

додаткові надходження від сплати податків;

кошти, заощаджені від зменшення видатків з бюджету;

додаткова емісія грошей;

кошти, отримані від розміщення нових державних позик.

Використання тих чи інших джерел для погашення позик приводить до різних наслідків. Якщо, наприклад, доходи від вкладання коштів у інвестиційні проекти є найбільш привабливим, хоч і не завжди реальним джерелом погашення позик, то додаткова грошова емісія негативно впливає на рівень інфляції та економічну ситуацію в країні.

З поняттям державного кредиту тісно пов'язане поняття державного боргу, що відображає загальну суму заборгованості держави своїм кредиторам. Державний борг - це сума, отримана від емісії державних боргових зобов'язань чи кредитів, наданих іноземними кредиторами, а також проценти, які необхідно сплатити кредиторам за користування коштами.

Суму заборгованості та процентів, що підлягають сплаті в поточному періоді (році), називають поточним державним боргом. Загальну суму заборгованості та процентів, що мають бути сплачені, називають капітальним державним боргом. Розрізняють також зовнішній борг - іноземним кредиторам як результат залучення коштів на міжнародному фінансовому ринку та внутрішній - результат залучення коштів на внутрішньому національному ринку.

На відміну від банківського кредитування, при якому кредитом управляє кредитор - комерційний банк, державним боргом управляє держава, якщо вона виступає позичальником на внутрішньому ринку, або держава та іноземні кредитори, якщо кошти залучаються на міжнародному ринку.

У разі, коли держава не може вчасно забезпечити достатню платоспроможність, вона може використовувати такі способи управління боргом, як конверсія, консолідація, уніфікація, відстрочка погашення, анулювання, обмін за регресивним співвідношенням.

Конверсія державного боргу - зміна дохідності позики, як правило, в бік зменшення. Застосовується у випадку погіршення фінансового та економічного стану держави.

Консолідацією називають передачу зобов'язань за раніше випущеними позиками на нову позику.

Уніфікація може застосовуватись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією і являє собою об'єднання кількох позик в одну.

Відстрочка погашення використовується в тому разі, коли держава не може вчасно погасити боргові зобов'язання.

Анулювання державного боргу здійснюється у випадку повної відмови держави від сплати боргу.

Обмін за регресивним співвідношенням боргових зобов'язань попередніх випусків на нові зобов'язання використовується для скорочення загальної суми боргу, оскільки зобов'язання нового випуску мають меншу загальну суму, ніж зобов'язання попереднього випуску.

1.4 Банківське кредитування

Банківський кредит - це кошти, які надаються банком згідно із законодавством у позику юридичній або фізичній особі на визначений термін, для цільового використання та під процент. Надання кредитів є однією з основних економічних функцій банку, що здійснюється ним з метою отримання прибутку та задоволення тимчасових потреб у додаткових грошових коштах підприємницьких структур, населення та державних організацій.

Видача кредиту є економічно вигідною для банку, якщо вона має переваги перед відповідними альтернативними угодами. Кредити більшості банків становлять не менш як половину їх сукупних активів і приносять до двох третин доходу. За останні роки надання кредитних послуг стало більш ризиковим. Про це свідчать середні розміри списань по кредитах, які досягли в деяких розвинених країнах 2% від загальної суми наданих кредитів.

Види кредитних послуг, що пропонуються конкретним банком, залежать від багатьох чинників. До зовнішніх чинників належать правові обмеження, конкурентне середовище в банківській сфері, а також політика, що проводиться певним банком. Внутрішніми чинниками, що впливають на структуру кредиту, є відповідність кредитному портфелю банку та низький рівень кредитного ризику.

Основними принципами банківського кредитування є принципи строковості, цільового характеру, забезпеченості та платності.

Принцип строковості потребує вчасного повернення позички - в терміни, передбачені кредитною угодою. Дотримання принципу строковості дає змогу банку надавати нові кредитні послуги та виконувати свої зобов'язання перед вкладниками. Порушення принципу строковості є одним з проявів, кредитного ризику і тягне за собою негативні зміни в якості активів, ліквідності, прибутковості та інших важливих показниках банку.

Принцип цільового кредитування передбачає використання кредиту на конкретні цілі, що обумовлені в кредитній угоді. При цьому банк зацікавлений не тільки в цільовому використанні кредиту, що певною мірою гарантує його вчасне погашення, айв точному попередньому визначенні дійсної цілі кредитування. Останнє дає змогу банку розробити відповідну структуру та механізм погашення кредиту.

Принцип забезпеченості кредиту означає надання кредиту з одночасною передачею банку-кредитору певних прав на деякі активи позичальника, з тим щоб у разі неповернення кредиту реалізація активів на ринку могла компенсувати банку втрати від неповернення кредиту.

Принцип платності відображає суть банківського кредитування, а саме - продаж банком вільних грошових коштів на визначений період за певну плату. Цією платою виступає процент по кредиту. Дотримання принципу платності означає для банку не тільки встановлення плати за користування ресурсами, а й визначення оптимального розміру плати за користування конкретними кредитними ресурсами. Правильно визначена процентна ставка по кредиту поряд з іншими фінансовими рішеннями дає можливість банку отримувати прибутки від кредитної діяльності і підтримувати відповідну конкурентну позицію на ринку кредитних послуг.

Основні принципи кредитування, розглянуті вище, знаходять відображення в різноманітних методиках раціонального кредитування, які використовуються банками в їх кредитній діяльності. Одна з таких методик має назву CAMPARI. Вона відрізняється узагальнюючим характером і дає змогу банку проводити комплексне оцінювання кредиту, визначати ступінь кредитного ризику, встановлювати відповідну до ступеня ризику процентну ставку та вживати упереджувальні заходи щодо мінімізації можливих втрат по кредиту. CAMPARI є абревіатурою таких слів: character - характеристика клієнта, ability - здатність повернути позику, margin - маржа (дохідність), purpose - ціль позики, amount - розмір позики, return - умови погашення позики [5, 346].

Характеристика клієнта включає збір та аналіз інформації про клієнта. При цьому обов'язково аналізуються кредитні відносини клієнта з банком у минулому. Якщо клієнт - фізична особа, аналізуються його особиста соціальна стабільність, вік та стан здоров'я, матеріальне становище, розмір його витрат, бізнесове оточення та зв'язки. Якщо клієнтом є корпорація, насамперед аналізуються величина та структура капіталу позичальника, його фінансове становище, бажання використати власний капітал у проекті, під який проводиться кредитування, а також стан галузі, до якої належить позичальник, конкурентна позиція підприємства-позичальника на ринку.

Здатність повернути позику легко дослідити, якщо кредит надається фізичній особі. Якщо кредит надається юридичній особі, треба проаналізувати якість фінансового менеджменту і фінансові можливості позичальника, а саме можливості отримувати достатній грошовий потік та ефективно управляти ним.

Дохідність визначається фінансовою стратегією банку в цілому та кредитною політикою зокрема, а також конкурентним середовищем на ринку банківських послуг. Більш ризикова стратегія банку буде спрямована на прийняття значних кредитних ризиків та встановлення високої маржі як плати за ризик. Дохідність значною мірою залежить і від рівня кредитного ризику по конкретному кредиту. Вона буде різною залежно від виду, терміну, забезпеченості кредиту, надійності позичальника тощо.

Визначення дійсної цілі кредитування дає змогу банку дати правильну оцінку якості кредитної заявки і в разі задовільної якості розробити відповідну структуру кредиту. Метою позики може бути фінансування основного чи оборотного капіталу, венчурних підприємств, погашення інших боргів, проведення спекулятивних операцій тощо. Банк не повинен допускати використання кредиту на незаконні цілі чи на діяльність, яка не передбачена статутом позичальника.

Розмір позики має відповідати цілям кредитування. Банкіру треба впевнитись у тому, що клієнт не вимагає суми, більшої чи меншої за необхідну для даного проекту. Якщо клієнт вимагає меншу суму, це може призвести до необхідності додаткового фінансування. Крім того, бажано, щоб розмір позики був меншим від частки участі клієнта в проекті.

Умови погашення позики мають відповідати цілі позики та фінансовим можливостям позичальника. Структура платежів у погашення позики має відповідати структурі грошових потоків позичальника. Деякі види позик повинні мати певний максимальний термін. Наприклад, термін позики на купівлю обладнання не повинен перевищувати терміну експлуатації цього обладнання [5, 347].

Страхування ризику непогашення позики може здійснюватись за рахунок застави чи гарантії. Бажано використовувати при наданні кредитів застави і гарантії одночасно і не надавати кредити тільки під заставу чи під гарантію. Якщо кредит надається під заставу, треба проаналізувати, наскільки застава захищена від інфляції, наскільки легко буде її стягнути у разі неповернення кредиту, яке допустиме співвідношення ринкової вартості застави та розміру кредиту і як часто це співвідношення треба переглядати.

1.5 Кредити під заставу та гарантію

Кредити під заставу забезпечуються з боку позичальника заставою його активів. Це один із найдавніших та найпоширеніших видів кредитування. Використання застави дає змогу кредитору уникнути збитків і забезпечити надходження коштів у разі неповернення кредиту, хоча й не усуває ризику невиконання зобов'язань з боку позичальника.

У країнах з розвиненою ринковою економікою надання кредиту під заставу часто свідчить про ослаблену кредитоспроможність позичальника або про бажання банку мати додатковий захист від кредитних ризиків незважаючи на достатню кредитоспроможність клієнта. У країнах з перехідною економікою кредити під заставу є нормою при будь-якому рівні кредитоспроможності позичальника.

На відміну від більш ранніх форм кредитування під заставу сьогодні заставлені активи в багатьох випадках залишаються у володінні позичальника, а застава здійснюється у вигляді уступки права (цесії).

Застава є засобом забезпечення виконання зобов'язань з боку позичальника в обумовленому обсязі й у визначені кредитною угодою терміни. Заставне зобов'язання видається кредиторові з метою підтвердження його права на отримання належної суми коштів у разі невиконання умов угоди. Для оформлення застави складається документ, у якому фіксуються: вид зобов'язання (грошовий, майновий, іпотечний та ін.), його величина, терміни та порядок одержання. Документація по заставі повинна мати юридичну силу для ідентифікації застави, захисту кредитора у разі ліквідації заставлених активів, а також для можливості проінформувати про існування застави інших кредиторів.

Розмір кредиту, як правило, дорівнює ліквідаційній вартості застави (вартості термінової реалізації її на ринку). Оскільки ліквідаційна вартість у більшості випадків менша за оціночну, оціночна вартість застави має перевищувати суму кредиту. В цілому реалізація застави повинна компенсувати кредитору не тільки неповернення кредиту, а й несплачені проценти по ньому.

Більш надійними активами як застави є нерухомість та акції, що перебувають в обігу на біржовому ринку. Менш надійними, такими, що можуть мати досить низьку ліквідаційну вартість, є товарно-матеріальні запаси, дебіторська заборгованість.

При наданні кредиту під заставу потрібно звернути увагу на такі параметри застави:

1) ліквідність;

2) легкість оцінювання застави;

3) можливість продажу застави на ринку:

4) підконтрольність застави, легкість, з якою можна визначити місцезнаходження застави та вступити у володіння нею;

5) моральне старіння.

Інформація про існування, місцезнаходження та стан застави часто є обов'язком позичальника. Тому банку дуже важливо контролювати ці параметри та забезпечити, наскільки це можливо, існування і задовільний стан застави. Для цього спочатку треба перевірити активи, що виступають як застава, щодо цесій чи інших прав на них. У процесі контролю за кредитом слід вести записи та проводити регулярні перевірки місцезнаходження і стану застави. Якщо заставою є товарні запаси, необхідно забезпечити:

а) надання позичальником регулярної інформації про місцезнаходження, склад товарних запасів, що заставлені, про терміни знаходження цих товарів у запасах;

6) подання позичальником письмового підтвердження відсутності інших вимог щодо заставлених запасів;

в) перевезення, якщо це можливо, заставлених запасів на спеціалізовані склади, що перебувають під контролем третьої незалежної сторони.

Застава переважно має використовуватись банком не для поліпшення якості сумнівного кредиту, а як додатковий захід для поліпшення якості стандартного кредиту. Залежно від якості та ліквідності активів, що приймаються у вигляді застав, вони можуть бути оцінені по-різному [19, 448].

Для забезпечення максимальної вартості застави банки, як правило, встановлюють співвідношення між розміром кредиту та вартістю конкретного забезпечення. Так, для готівки це співвідношення дорівнює 1, для високоліквідних цінних паперів - 0,8, для високоякісної дебіторської заборгованості та майна - 0,6-0,8, для товарно-матеріальних запасів (ТМЗ) - 0,5-0,6.

При аналізі дебіторської заборгованості з метою встановлення відповідного коефіцієнта розглядається диверсифікація заборгованості за термінами та дебіторами. Виявляється прострочена заборгованість. Порівнюються обсяги і терміни дебіторської заборгованості з іншими по галузі. Чим вища якість дебіторської заборгованості, тим більшим буде коефіцієнт перерахунку (до 80%), тим більша частка заборгованості буде прийнята як забезпечення.

Проводити оцінювання ТМЗ, як правило, складніше, ніж оцінювання дебіторської заборгованості. При оцінюванні ТМЗ аналізуються структура та якість запасів, можливість реалізації, стабільність цін, можливість псування чи морального старіння, можлива ліквідаційна вартість, сезонний характер. Чим ближче стадія виробництва до готової продукції, тим більша частка ТМЗ може бути прийнята як застава.

У періоди інфляції вартість застави може зростати, що дає можливість банку повернути позичальнику частину вартості застави. Якщо кредит погашається частками, банк може встановити механізм періодичного зменшення вимог до застави.

Кредити під гарантію, як і кредити під заставу, є одним із основних способів захисту кредитора від втрат при невиконанні зобов'язань з боку позичальника.

Гарантією називають письмове зобов'язання третьої особи сплатити борг у разі відмови від сплати позичальником. При наданні кредиту під гарантію-банк повинен мати достовірну фінансову інформацію не тільки про позичальника, й про того, хто гарантує повернення кредиту.

Гарантія є умовним зобов'язанням, тобто позабалансовою статтею гаранта. Тому для правильної оцінки кредитного ризику важливо оцінити ризиковість як балансових, так і позабалансових операцій гаранта. У разі, коли гарантом виступає банк, треба крім оцінки його фінансового становища звернути увагу на загальний обсяг гарантій, виданих цим банком.

Гарантія може бути видана як на частину кредиту, так і на всю його суму. При наданні кредиту під гарантію банк повинен передбачати такі умови договору з гарантом, які б забезпечували йому вчасне повернення кредиту при будь-якому фінансовому становищі позичальника. Треба з обережністю ставитись до обмежень, які дають змогу звертатись за відшкодуванням до гаранта лише у випадку, коли реалізовані всі можливості по стягненню боргу з позичальника. В цьому разі процес повернення боргу може тривати досить довго.

Гарантії поділяють на [19, 451]:

1) забезпечені та незабезпечені. У разі забезпеченої гарантії застава має перевірятися так, як і в кредитах під заставу;

2) обмежені і необмежені. У разі необмеженої гарантії гарантується весь обсяг заборгованості одного позичальника одному банку. Необмежені гарантії, як правило, незабезпечені, тому важливо їх періодично обновляти та перевіряти кредитоспроможність гаранта;

3) особисті та корпоративні. Особисті гарантії надаються приватними особами, корпоративні - фінансовими інститутами чи корпораціями.

1.6. Комерційний кредит

Комерційні кредити надаються фірмами-виробниками товарів чи послуг своїм клієнтам і полягають у продажу товару або наданні послуг на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений термін і під процент. Покупець сплачує кошти за поставлений йому товар (виконані роботи чи послуги) через певний проміжок часу, який називається кредитним періодом. При цьому сума платежу включає як вартість товару, так і процент за наданий кредит, тобто процент за можливість користування коштами протягом кредитного періоду. Комерційний кредит передбачає передання права власності на товари у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів покупцем незалежно від часу погашення заборгованості. Комерційні кредити, надані підприємствами, відображаються в таких статтях активів балансу, як розрахунки з дебіторами або рахунки до отримання. Кредити, отримані підприємствами від інших суб'єктів господарювання, відображаються в статтях пасивів - розрахунки з кредиторами або рахунки до сплати.

Комерційне кредитування є необхідним результатом розвитку конкуренції на ринку товарів і послуг. На відміну від банківських комерційні кредити надаються підприємствами не з метою отримання прибутку від надання кредитних послуг, а з метою збільшення прибутковості та ефективності основного виду діяльності.

Комерційне кредитування, як і банківське, пов'язане з умінням правильно оцінювати й ефективно управляти кредитним ризиком. Однак якщо банк при поганому управлінні кредитним ризиком може стати банкрутом, корпорація-кредитор у разі наявності проблем з погашенням дебіторської заборгованості може звернутись до фінансових посередників - факторингових фірм і певною мірою вирішити свої проблеми.

Комерційний кредит у країнах з розвиненою ринковою економікою є продажем на умовах відстрочки платежу з чітко обумовленим кінцевим терміном погашення заборгованості та механізмом проведення розрахунків. В умовах перехідної економіки продукція реалізується, як правило, на умовах передоплати. Реалізація продукції та послуг у кредит з оформленням кредиту вексельною угодою обумовлена неможливістю реалізувати продукцію на інших умовах і відсутністю у покупців продукції наявних грошових коштів для своєчасної оплати. При цьому досить часто зустрічаються випадки тимчасового користування грошовими коштами іншого підприємства на безоплатній основі, що не можна назвати комерційним кредитуванням. Це випадки надходження передоплати на підприємство і затримка з відвантаженням продукції або відвантаження продукції і затримка в надходженні оплати за відвантажену продукцію. В першому випадку кредитором виступає покупець продукції, в другому - її продавець. Можливість користуватись коштами інших суб'єктів господарювання на безоплатній основі переважно пов'язана з низьким рівнем фінансової та юридичної підготовки менеджерів підприємств-кредиторів та з багатьма зовнішніми чинниками.

При комерційному кредитуванні, як і при банківському, для задовільного управління кредитним ризиком потрібно проводити ефективну кредитну політику, а також уміти кваліфіковано управляти кредитним портфелем (дебіторською заборгованістю) та процедурою кредитування.

Основними параметрами дебіторської заборгованості, які мають визначатись кредитною політикою підприємства на основі глибокого аналізу особливостей фінансово-господарської діяльності підприємства та конкурентного середовища, є обсяг дебіторської заборгованості (обсяг продажу в кредит) та середній термін погашення заборгованості. Основними проблемами, які повинні вирішити менеджери підприємства, формуючи кредитну політику фірми, є:

визначення максимально допустимих рівнів ризику;

визначення оптимального кредитного періоду;

встановлення системи знижок;

встановлення механізму інкасації коштів.

Визначення максимально допустимих рівнів ризику полягає у визначенні оптимального співвідношення між обсягом продажу в кредит та розміром можливих втрат при кредитуванні покупців різного класу. Збільшення прибутку від збільшення обсягу продаж у кредит повинно перевищувати можливі збитки від реалізації товару менш надійним покупцям. Оцінка можливих втрат від продажу в кредит складається з оцінки кредитоспроможності потенційних та реальних покупців, встановлення відповідних кредитних рейтингів та ризиків неповернення для них, а також у подальшому обчисленні розміру можливих втрат від кредитування покупців різного класу. Як правило, для покупців з різним рівнем кредитоспроможності встановлюються різні умови кредитування. Чим нижчий кредитний рейтинг покупця, тим жорсткішими будуть умови кредитування [19, 453].

При комерційному кредитуванні, як і при банківському, кредитування покупців низьких категорій (6-8) не здійснюється, хоч і допускаються вищі категорії ризику та вищі рівні втрат. Покупці 6-8 категорій, як правило, оплачують вартість товарів у момент поставки або на умовах передоплати.

В умовах комерційного кредиту визначаються кредитний період, протягом якого повинні надійти кошти за реалізовану продукцію, та розмір дисконту, який надається за оплату продукції раніше визначеного терміну. Умови кредитування мають вигляд "k/n1 net п2", що означає дисконт у розмірі k процентів, якщо оплата здійснюється протягом періоду п1 днів, і оплату в повному розмірі, якщо вона здійснюється в період від п1 до п2 днів. Стандартні умови кредитування передбачають дисконт у розмірі 1-3%, якщо оплата відбувається протягом 10-20 днів, і повну оплату протягом 30-60 днів. Умова "2/10 net 30" означає дисконт у розмірі 2%, якщо оплата здійснюється протягом перших 10 днів з дня поставки продукції продавцем і оплату в повному обсязі, якщо вона проводиться в період з 10 до 30 днів з дати поставки товару.

Слід зауважити, що продаж з дисконтом у разі комерційного кредитування означає продаж за реальною ринковою ціною, а оплата в повному обсязі означає компенсацію продавцю ринкової вартості товару і плати за користування коштами протягом кредитного періоду.

Залежно від ситуації на ринку та фінансово-господарського становища виробника продукції він може проводити більш-менш жорстку кредитну політику. Більш жорстка кредитна політика пов'язана з підвищенням вимог до кредитоспроможності покупців, зменшенням кредитного періоду та знижок за ранню оплату, а також збільшенням вимог до інкасації коштів у випадку простроченої заборгованості. М'яка кредитна політика сприяє збільшенню обсягів реалізації продукції і визначається пом'якшенням вимог до кредитоспроможності покупців, збільшенням кредитного періоду та дисконту. Продумана кредитна політика, що відповідає поточній ринковій кон'юнктурі й цілям фірми, забезпечує збільшення прибутковості та ефективності фінансово-господарської діяльності фірми.

кредитний ринок україна інфраструктура

Розділ 2. Аналіз кредитного ринку України

2.1 Стан кредитного ринку України

На сьогодні кредитний ринок України перебуває в стадії подолання негативних наслідків фінансової кризи осені 1998 року. Фінансові кризи осені 1997 та осені 1998 років справили суттєвий вплив на дестабілізацію грошового та кредитного ринків України після періоду відносної стабільності в 1996-1997 рр. У цей період політика НБУ в основному була спрямована на збільшення валютних резервів за рахунок розміщення ОВДП і залучення на ринок цінних паперів коштів нерезидентів. З кінця 1997 року почався значний відплив валютних коштів нерезидентів з ринку державних цінних паперів, який призвів до необхідності проведення НБУ деструктивної політики з метою зупинення обвалу фінансово-кредитного ринку. Така політика хоч і мала певний позитивний вплив на стабілізацію кризових явищ, за своєю суттю суперечила об'єктивним економічним закономірностям розвитку фінансового й кредитно-грошового ринків і мала позитивні результати тільки на короткостроковому проміжку часу.

Сучасний кредитний ринок ще й досі перебуває під впливом вищеназваних процесів і визначається дією таких основних чинників [15, 26]:

1) станом економіки та тенденціями її розвитку;

2) можливостями уряду й НБУ в найбільш стислі строки подолати наслідки фінансової кризи 1998 року;

3) знаходженням джерел для покриття зростаючого зовнішнього та внутрішнього державного боргу;

4) можливістю одержання і використання фінансової допомоги міжнародних фінансово-кредитних структур.

Ці чинники справляють неоднозначний і конкретно-цільовий вплив на окремі структурні елементи кредитного ринку, тому окремі з них можна використовувати як допоміжні елементи впливу на ті чи інші показники, щодо інших необхідно застосовувати політику стримування. Особливе занепокоєння викликає процес подальшого відокремлення кредитного ринку від реального сектору економіки, що характеризується постійною тенденцією зменшення обсягів виробництва за умови зростання обсягів грошової маси та обсягів кредитних вкладень, спрямованих комерційними банками суб'єктам господарювання.

Значний вплив на кредитний і грошовий ринки України справила фінансова криза. Масовий вихід нерезидентів з ринку державних цінних паперів і падіння попиту на ОВДП змусило уряд підвищити процент доходності за облігаціями й провести реструктуризацію державної заборгованості на ринку ОВДП. За перші три квартали 2001 року відбулося масове вилучення інвесторами своїх коштів з ринку ОВДП, це призвело до того, що основним власником ОВДП в 1998 році став НБУ - 70,5 %, тоді як нерезиденти володіли 7,8 % (необхідно зазначити, що в І півріччі 2001 р. нерезиденти були власниками 52 % усіх випущених державних облігацій). Вперше в Україні баланс за гарантованими урядом кредитами був від'ємним, це склалось як наслідок зменшення обсягу залучених кредитів на 29 % проти попереднього року та збільшення виплат на обслуговування боргу на 41 %.