У 2001 році спостерігалося подальше нарощування обсягів зовнішнього запозичення у вигляді довгострокових гарантованих та негарантованих урядом кредитів загальною сумою 1,8 млрд. дол. США.

Така ситуація на ринку державних цінних паперів призвела до відповідних негативних наслідків на кредитному й грошовому ринках. Це проявилося в зростанні облікової ставки, яка з 35 % у грудні 2001 р. зросла до 82 % на кінець 2002 р. НБУ намагався стримати цю тенденцію, але зростання рівня інфляції, доходності за ОВДП, динаміка процентних ставок на міжбанківському ринку стали факторами, які спричиняють зростання ставки рефінансування комерційних банків. На кінець 2002 р. в структурі кредитів, що були надані суб'єктам господарювання у національній валюті, за строками найбільша частка (42,7 %) припадала на короткострокові кредити строком до одного місяця, середньозважена вартість яких у жовтні становила 86,1 %. Але зростання середньозваженого рівня процентних ставок призвело до зниження обсягів наданих кредитів. Цей період характеризувався значними коливаннями на ринку грошово-кредитних ресурсів. На депозитному ринку також відбувалося значне зростання процентних ставок.

Суттєвим фактором для України, який впливає на ефективність грошово-кредитної політики, є значний вплив політичного чинника на прийняття й реалізацію конкретних економічних програм, особливо це проявляється в період проведення виборчих кампаній. Політична невизначеність у такі періоди значно зменшує привабливість українського ринку для іноземних інвесторів, що є дестабілізуючим фактором грошово-кредитної системи країни. Постійні коливання надходжень іноземного капіталу на кредитний ринок України не дають змоги НБУ проводити цілеспрямовану й ефективну політику [16, 34].

Враховуючи труднощі економічної ситуації, в якій опинилась Україна НБУ проводить грошово-кредитну політику, основним завданням якої є стабілізація грошового і кредитного ринків та можливість використання їхнього стабілізуючого впливу на реальний сектор економіки. Перш за все це проявилося в заходах боротьби з дестабілізацією цін на кредитні ресурси, у збільшенні кредитоспроможності комерційних банків при одночасному підвищенні їхньої ліквідності. Система банківського нагляду й контролю з боку НБУ підвищила ефективність системи страхування вкладів, що призвело до збільшення їхніх обсягів. Відбулися позитивні зміни і в структурі пасивів та активів комерційних банків, зросла частка залучених коштів населення й підприємців та частка надання кредитів у виробничу сферу.

Незважаючи на абсолютне зростання у 1998-2003 pp. обсягів кредитної діяльності банків у цілому, в структурі кредитних вкладень істотних змін не відбулося: основна маса кредитів носить короткостроковий характер і спрямована переважним чином на поповнення обігових коштів підприємств.

Аналіз кредитних вкладень українських банків свідчить про те, що істотних змін у галузевій структурі банківських кредитів не відбулося. Як і раніше, найактивніше українські банки кредитують позичальників зі сфер оптової та роздрібної торгівлі, обробної промисловості. Так, із 18,39 млрд. грн. кредитів позичальникам оптової і роздрібної торгівлі короткостроковими були 65,7%; із 14,5 млрд. грн. кредитів у обробну промисловість короткостроковими були 64,7% [16, 35].

Національним банком України проводиться політика стабілізації облікової ставки і норми резерву, при цьому відмова від активного використання ринку державних цінних паперів у грошово-кредитній політиці значною мірою вплинула на стабілізацію грошово-кредитного ринку.

2.2 Інфраструктура кредитного ринку України

Необхідною складовою інфраструктури кредитного ринку є рейтингові агентства, які регулярно проводять оцінювання кредитоспроможності позичальників і за результатами оцінювання присвоюють позичальникам певні кредитні рейтинги. Рейтинги, присвоєні найвідомішими рейтинговими агентствами, враховуються банками-кредиторами при наданні позик і учасниками ринку при інвестуванні коштів у боргові зобов'язання емітентів-позичальників.

Рейтинги присвоюються як безпосередньо позичальникам, так і борговим зобов'язанням, які вони емітують. Усі рейтинги характеризують спроможність позичальників вчасно і в повному обсязі відповідати за своїми зобов'язаннями. Рейтинги різних видів боргових зобов'язань одного й того самого позичальника можуть відрізнятись.

При цьому, звичайно, всі рейтинги, пов'язані з одним позичальником, не дуже відрізняються між собою. Одним із основних кредитних рейтингів, що надаються відомими рейтинговими агентствами "Moody's" та "Standard & Poor's", є рейтинги облігацій (табл. 2.1), які досить точно відображають кредитний рейтинг самих емітентів-позичальників [16, 35].

Таблиця 2.1.

Рейтинги облігацій

Категорія облігації	Дохід при погашенні	"Standard & Poor's"	"Moody's"
Високої якості	Найнижчий	AAA, AA, A	Ааа, Аа, А
Середньої якості	Середньонизький	ВВВ, ВВ, В	Ваа, Ва, В
Спекулятивні	Середньовисокий	ССС, СС, С	Саа, Ca, C
Ризикові	Найвищий	DDD, DD, D	Не оцінюються

Граничними для інвестування коштів вважаються рейтинги ВВВ, Ваа. Бажано інвестувати кошти в боргові зобов'язання вищих рейтингів. Ймовірність невиконання зобов'язань з боку позичальників класів AAA - АА становить 0-0,005%, класів А - ВВВ - 0,05-1% [16, 35].

Крім рейтингів облігацій на кредитному ринку дуже поширеними є рейтинги кредитів і рейтинги позичальників. Системи рейтингу кредитів за якістю є важливим інструментом систематичного оцінювання ступеня кредитного ризику при наданні різних видів кредитів. Такі системи часто створюються самими банками. Причому одні системи досить прості, інші - складніші. Мета створення таких систем - спростити та полегшити процес прийняття рішення про надання кредитів співробітниками банку. В таких системах проводиться класифікація ризиків. Певним ступеням ризику відповідає визначена цифра або буква.

Усі рейтингові системи базуються на основних характеристиках кредиту та позичальника, а також на специфіці взаємовідносин клієнта з банком. Практично всі системи рейтингу включають інформацію про ціль, розмір кредиту, фінансове становище позичальника та галузь, в якій він працює. Часто рейтинги присвоюються без застосування кількісних оцінок до показників фінансової звітності позичальника, як, наприклад, у номерній системі рейтингу якості кредиту, що грунтуються на якісній характеристиці позичальника та кредиту.

У системі рейтингу, основаній на кількісному аналізі фінансового становища позичальника, використовуються конкретні значення фінансових показників. Сукупності конкретних значень фінансових показників відповідає визначений кредитний рейтинг.

Ще одним рейтингом якості кредиту є рейтинг, що розраховується за бальною системою. Такі параметри, як призначення і сума кредиту, фінансове становище позичальника, застава, термін і механізм погашення кредиту, кредитна інформація про позичальника, взаємовідносини з позичальником та вартість кредиту оцінюються певною кількістю балів. Загальний рейтинг визначається на основі суми балів за всіма показниками.

Крім звичайних рейтингів у практиці кредитування застосовуються також так звані розщеплені рейтинги. Вони використовуються для кредитів, різні частини яких мають різні характеристики. При цьому кожній із частин кредиту присвоюється окремий рейтинг, а розщеплений рейтинг розраховується на основі рейтингів окремих частин.

Систему кредитних рейтингів доповнюють рейтинги позичальників, у яких проводиться класифікація позичальників залежно від їх можливостей по залученню коштів на ринку банківських кредитів обслуговуванню боргу тощо.

На процес ціноутворення на ринку кредитів впливають рівень конкуренції на ринку банківських послуг, різноманітність кредитних інструментів, можливості доступу позичальників до альтернативних ринків капіталу тощо. Одним із основних чинників, що впливають на вартість кредиту, є вартість фондів, які використовуються для кредитування. Ціна кредиту має перевищувати вартість фондів і забезпечувати прибутковість банку. Крім того, вона має задовольняти потенційних позичальників. Привабливість для позичальника кредитних послуг, що пропонуються конкретним банком, полягає в їх якості та ціні. Для того щоб позичальник користувався послугами банку, необхідно, щоб структура кредиту задовольняла потреби клієнта, а ціна відповідала ринковим цінам на подібні послуги [16, 36].

Мінімальна процентна ставка по кредиту визначається вартістю фінансування для банку, операційними витратами й премією за ризик неповернення і ризик, пов'язаний із строковістю кредиту. Процентна ставка, яка робить операцію кредитування прибутковою, включає всі названі вище складові і банківську маржу (рис.2.1).

Рис. 2.1 Структура процентної ставки по кредиту

Вартість фінансування визначається як сума середньозваженої ставки, що сплачується за всіма залученими коштами, вартості страхування депозитів, резервних вимог у центральному банку та вартості всіх непроцентних витрат, пов'язаних із мобілізацією коштів.

До операційних витрат, що окремо враховуються в ціні кредиту і не враховуються у вартості фінансування, належать заробітна плата співробітників кредитного відділу, обладнання та матеріали, необхідні для надання кредиту і контролю за ним, а також інші операційні витрати.

Премія за ризик неповернення або премія за ризик невиконання зобов'язань з боку позичальника може бути обчислена на основі відповідного ризику неповернення. Ризик неповернення оцінюється на основі статистичних даних про ризик невиконання зобов'язань різними категоріями позичальників, кредитної історії та кредитного рейтингу конкретного позичальника.

Премія за ризик, пов'язаний із терміном кредитування, на відміну від інфляційного та інших ризиків не входить до процентних ставок по залучених коштах, оскільки вони в основному залучаються банками на короткостроковій основі. Тому така премія обов'язково має враховуватись в ціні середньо- та довгострокових кредитів. Премія за ризик, пов'язаний із терміном кредитування, може бути оцінена в результаті аналізу процентних ставок по коротко-, середньо- та довгострокових боргових зобов'язаннях, що перебувають в обігу на ринку.

Банківська маржа залежить від політики банку та від конкурентного середовища в банківській сфері. Оскільки рівень конкуренції на ринку банківських послуг постійно зростає, маржа, що встановлюється банками при кредитуванні, постійно зменшується. При цьому банки, що здійснюють агресивну політику, пропонують більшу банківську маржу за надання своїх кредитних послуг, ніж банки, що проводять менш агресивну політику.

Вартість фінансування є найменш регульованою з боку банку і найбільшою за величиною складової процентної ставки. Вона визначається пропозицією на ринку вільних грошових коштів та конкурентною позицією, що займає конкретний банк. Зі зростанням конкуренції в банківській сфері та з виходом багатьох банків на міжнародний ринок визначення основної складової вартості кредиту як вартості фінансування для конкретного банку втратило актуальність.

На сьогодні вартість переважної більшості кредитів на конкурентних високорозвинених ринках встановлюється на основі так званої базової ставки. За базову ставку приймають ставки "прайм рейт" (ставки, що пропонуються позичальникам найвищого класу по короткострокових кредитах), ставки по залученню коштів на міжнародному ринку, ставки по казначейських векселях, депозитних сертифікатах, інші ставки грошового ринку. Використання багатьма банками як кредитних ресурсів євродоларів привели до інтенсивного використання ставки LIBOR базовою ставкою по кредитах.

Процентна ставка по кредиту, розрахована на основі базової ставки (рис. 2.2), містить лише поправки на ризик неповернення та ризик, пов'язаний із терміном кредитування, оскільки до базової ставки входять операційні витрати та банківська маржа [16, 37].

Рис. 2.2 Процентна ставка по кредиту, розрахована на основі базової ставки

На сьогодні як базові ставки для кредитування малих та середніх фірм використовують плаваючі ставки "прайм рейт" та LIBOR, для кредитування великих корпорацій - ставки грошового ринку. Великі корпорації, маючи високий кредитний рейтинг та майже нульовий ризик невиконання зобов'язань, мають змогу залучити кошти на ринку кредитів за ставкою, що тільки на 0,5-1% перевищує поточну процентну ставку по короткострокових комерційних паперах.

Переважне використання плаваючих базових ставок є наслідком зростання мінливості процентних ставок, розвитку ринку комерційних цінних паперів та глобалізації кредитного ринку. Тому позичальники, зацікавлені в фіксованій ставці по боргу, залучають кошти на ринку облігацій (якщо мають достатній кредитний рейтинг) або використовують процентні свопи.

Процентну ставку по кредиту, що відповідає поточному рівню ризику для даного позичальника і враховує витрати на обслуговування кредиту та банківську маржу, називають ринковою вартістю кредиту. Ринкова вартість кредиту - це процентна ставка, що відповідає дійсному кредитному рейтингу позичальника в певний момент часу. Визначення ринкової вартості кредиту є настільки важливим, наскільки важким завданням, оскільки для цього треба правильно оцінити ризики в діяльності позичальника в умовах обмежених часових і інформаційних ресурсів. Переоцінка кредиту, що проводиться банком, є прямим наслідком змін в якості кредиту та в його ринковій вартості [16, 38].

Банки намагаються обумовити в кредитних договорах гнучкі механізми ціноутворення з тим, щоб вартість наданих кредитів відповідала їх якості та їх ринковій вартості. Тобто для того, щоб при змінах у фінансовому становищі позичальника, в рівнях ризику, що супроводжують його діяльність, можна було переоцінити вартість кредиту. Причому ця переоцінка має проводитись не тільки в бік збільшення вартості кредиту, а й у бік зменшення, з тим щоб заохочувати клієнта до подальшої співпраці з банком. В ефективно діючому банку, який розумно управляє кредитним ризиком, вартість переважної більшості кредитів близька до їх ринкової вартості, що дає змогу банку укріплювати свої позиції на ринку кредитних послуг.

Діяльність банку має бути спрямована на створення нових кредитних інструментів та нових методів ціноутворення в практиці кредитування привабливих для клієнтів і припустимих для банку з погляду дохідності та безпеки. До ціни кредиту повинні входити витрати, пов'язані з наглядом за кредитом, зокрема за забезпеченням та за фінансовим становищем позичальника. Слід також враховувати категорію клієнта. Доцільно проводити різну цінову політику відносно різних категорій клієнтів. Якщо клієнт приносить банку значний обсяг платежів за іншими операціями, банківську маржу доцільно скоротити.

Розділ 3. Проблеми та шляхи удосконалення кредитного ринку України

З кожним роком кредитний ринок України удосконалюється. Використання кредитних цінностей потребує певної регламентації та регулювання з боку уряду і Центрального банку. У зв'язку з цим зростає роль національного кредитного законодавства у визначенні порядку використання та надання кредитів.

Надзвичайно важливого значення в умовах трансформаційної економіки України набуває ресурсна роль банківського кредиту. Це спричинене низкою об'єктивних чинників [17, 15]:

більшість вітчизняних підприємств працює або збитково, або з низькою рентабельністю, внаслідок чого немає достатніх джерел самофінансування для оновлення та вдосконалення виробничої бази;

глибока і хронічна розбалансованість державних фінансів позбавляє державу можливості інвестувати кошти в потреби підприємств (навіть державних) у необхідних обсягах;

"іграшковий" масштаб фондового ринку в Україні позбавляє підприємства можливості залучити необхідні інвестиційні ресурси на цей ринок;

несприятливий інвестиційний клімат в Україні не лише стримує притік іноземних інвестиційних ресурсів в Україну, а й підштовхує українських інвесторів до вивозу національних капіталів за кордон або переведення їх до тіньового сектора;

надмірний податковий прес залишається гальмом нарощування інвестиційних вкладень.

У таких умовах цілком об'єктивно підвищується роль банківського кредиту, попит на який в Україні є порівняно високим і постійно зростає.

Міжнародні кредитні відносини, як і валютні, служать об'єктом не тільки ринкового, але й державного регулювання. Ступінь втручання держави в міжнародні кредитні відносини різний, але форми його в більшості країн однакові. Держава є активним учасником міжнародних кредитних відносин, виступаючи в ролі кредитора, донора, гаранта й позичальника. Використовуючи частину національного доходу, акумульованого через держбюджет, держава надає урядові кредити або змішані кредити, субсидії, допомогу іншим країнам.

Останнім часом при залученні іноземних експортних кредитів державні органи докладають зусиль, щоб примусити ці ресурси працювати на території України та підтримувати українські підприємства. Міжнародні правила дозволяють фінансувати і ту частку контрактів, яка передбачає постачання товарів або надання послуг, які походять не з країни-кредитора, в тому числі і частку власного виробництва (до 15%). При наданні державних гарантій Уряд України вимагає від зарубіжного кредитора виконання субконтракта за експортними контрактами українських виробників, створення спільних підприємств.

Залучення і використання іноземних кредитів стимулює збільшення прямих іноземних інвестицій в економіку України, про що свідчать окремі приклади, коли спочатку здійснювалася поставка в Україну за рахунок іноземного кредиту обладнання, а згодом іноземна компанія-виробник приймала рішення про заснування СП з внесенням прямих іноземних інвестицій до статутного фонду і відповідно створенням додаткового механізму своєчасного погашення залучених кредитів [17, 16].

Виходячи з необхідності структурних зрушень, в українській промисловості перевага надається спрямуванню іноземних кредитів у галузі з високою часткою доданої вартості (машинобудування, переробна, харчова, легка промисловість, інфраструктура).

Грошово-кредитна політика НБУ передбачає:

здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси;

забезпечення рівня купівельної спроможності національної валюти, який би дав змогу збалансувати інтереси держави та інших суб'єктів господарської діяльності;

стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення в банківську систему;

збільшення обсягів кредитування вітчизняних виробників через інтенсифікацію кредитної активності комерційних банків;

підтримання НБУ ліквідності комерційних банків через систему рефінансування, а також через здійснення банківського нагляду й контролю.

Кредитний ринок є похідною грошового ринку, тому будь-яка активізація на грошовому ринку, збільшення обсягів грошової маси, зміна її структури автоматично призводять до відповідних змін на кредитному ринку. Зміни в розподілі кредитних ресурсів дають змогу виявити тенденції та закономірності цього процесу, фактори, що впливають на нього, і відповідно застосовувати механізм його корегування. Це важливо з позиції необхідності подолання тенденцій зменшення частки кредитів, особливо середньо - і довгострокових, безпосередньо у виробничу сферу. Управління механізмом процесу кредитування з боку НБУ, його орієнтація на виробничу сферу є одним із головних завдань грошово-кредитної політики стимулювання зростання обсягів ВВП та зайнятості.

Особливе занепокоєння викликає використання наданих кредитів. Основна маса кредитів - це короткострокові кредити, які фінансують торговельно-посередницькі операції підприємств колективної форми власності та дають миттєвий прибуток. Так, частка короткострокових кредитів у 2005 році перевищувала 80 % у загальному обсязі всіх кредитних вкладень. Зменшення обсягів кредитування підприємств державної форми власності, перш за все, пов'язане з цільовими факторами використання кредитних ресурсів. Названі підприємства сьогодні потребують насамперед довгострокових кредитів для оновлення виробничих потужностей і впровадження нових технологій. Але надання таких позик можливе лише в умовах стабільності кредитного ринку й за умови значно нижчого процента за кредитом.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасного фінансового ринку - "Кредитний ринок України”. Вивчення та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки.

Кредит - це система економічних відносин для мобілізації тимчасово вільних в економіці грошових коштів і використання їх на потреби відтворення. Кредит надають банківські установи господарським організаціям і населенню на умовах цільового використання терміновості, платності й повернення.

Кредитна діяльність, або кредитні операції комерційних банків - це вид активних операцій, пов'язаних із наданням клієнтам позик - економічні відносини між кредиторами і позичальниками з приводу одержання останніми позик на умовах повернення їх у певний термін зі сплатою відсотків.

Суть управління кредитною діяльністю - з урахуванням ресурсів банку і прибутковості кредитних операцій, вкладання цих ресурсів у кредитні операції відповідно до потреб позичальників, їхньої кредитоспроможності.

Мета управління - забезпечити виконання термінів повернення позик, сплати відсотків, передбачених угодою, мінімізувати ризик неповернення позик, а отже - забезпечити прибуткову кредитну і банківську діяльність загалом, виконання планових і нормативних показників (зокрема, нормативів НБУ). Остаточна мета управління - забезпечити внутрішньобанківську та на рівні держави економічну й соціальну ефективність банківської кредитної діяльності.

Кредитний ринок є складовою ринку інструментів позики. Необхідними умовами функціонування кредитного ринку є наявність кредиторів, що мають тимчасово вільні кошти, позичальників, які можуть вчасно і в повному обсязі виконати зобов'язання за кредитами, системи державного регулювання кредитного ринку, законодавчого і нормативного забезпечення. Надання вільних грошових коштів у позику має забезпечити кредитору відповідний рівень доходу при задовільному ступені ризику неповернення і компенсувати втрачені можливості від інвестування коштів в інші активи.

Для ефективного функціонування кредитного ринку необхідна стабільна економічна ситуація в країні, наявність розвиненої інфраструктури та ефективне державне регулювання, яке б забезпечило стабільність банківської системи і захист інвесторів. Розвинений кредитний ринок, який ефективно управляється з боку держави, забезпечує оптимальний розподіл обмежених фінансових ресурсів серед галузей економіки та сприяє економічному зростанню країни.

Функціонування кредитного ринку забезпечує кредитна система, до складу якої входять центральний банк, комерційні банки та інші фінансово-кредитні інститути. Кредитна система організовує рух капіталів і сприяє акумуляції та ефективному розміщенню фінансових ресурсів серед суб'єктів ринку.

Аналіз кредитних вкладень українських банків свідчить про те, що істотних змін у галузевій структурі банківських кредитів не відбулося. Як і раніше, найактивніше українські банки кредитують позичальників зі сфер оптової та роздрібної торгівлі, обробної промисловості.

Національним банком України проводиться політика стабілізації облікової ставки і норми резерву, при цьому відмова від активного використання ринку державних цінних паперів у грошово-кредитній політиці значною мірою вплинула на стабілізацію грошово-кредитного ринку.

З кожним роком кредитний ринок України удосконалюється. Використання кредитних цінностей потребує певної регламентації та регулювання з боку уряду і Центрального банку. У зв'язку з цим зростає роль національного кредитного законодавства у визначенні порядку використання та надання кредитів.

Кредитний ринок є похідною грошового ринку, тому будь-яка активізація на грошовому ринку, збільшення обсягів грошової маси, зміна її структури автоматично призводять до відповідних змін на кредитному ринку. Зміни в розподілі кредитних ресурсів дають змогу виявити тенденції та закономірності цього процесу, фактори, що впливають на нього, і відповідно застосовувати механізм його корегування. Це важливо з позиції необхідності подолання тенденцій зменшення частки кредитів, особливо середньо - і довгострокових, безпосередньо у виробничу сферу. Управління механізмом процесу кредитування з боку НБУ, його орієнтація на виробничу сферу є одним із головних завдань грошово-кредитної політики стимулювання зростання обсягів ВВП та зайнятості.

Основна маса кредитів - це короткострокові кредити, які фінансують торговельно-посередницькі операції підприємств колективної форми власності та дають миттєвий прибуток. Так, частка короткострокових кредитів у 2005 році перевищувала 80 % у загальному обсязі всіх кредитних вкладень. Зменшення обсягів кредитування підприємств державної форми власності, перш за все, пов'язане з цільовими факторами використання кредитних ресурсів. Названі підприємства сьогодні потребують насамперед довгострокових кредитів для оновлення виробничих потужностей і впровадження нових технологій. Але надання таких позик можливе лише в умовах стабільності кредитного ринку й за умови значно нижчого процента за кредитом.

Список використаної література

1. Бесєдін В. Створення і становлення кредитного ринку в Україні // Економіка України. - 2002. - № 5. - С.8-10.

2. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. - К.: Знання-Прес, 2002. - 311 с.

3. Гальчинський А.С. Теорія грошей. - К.: Основи. - 2001.

4. Добрик Л.О. Роль кредитного у державному фінансовому плануванні // Економіка та держава. - 2007. - № 1. - С.51-56.

5. Економічна теорія: мікро- і макроекономіка / За ред.З. Ватаманюка та С. Панчишина. - К.: Альтернагиви, 2001. - 606с.

6. Єпіфанов А.О., Сало I.В., Дьяконова I.I. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посібник. - К.: Наукова думка, 2001. - 302 с.

7. Иванов В.М. Финансовый рынок. - К.: МАУП, 1999.

8. Марченко С. Міжнародна кредитно-рейтингова оцінка інвестиційної привабливості України // Банківська справа. - 2004. - №1. - С.50-55.

9. Маслова CO., Опалов О.А. Фінансовий ринок: Навч. посіб. - К.: Каравела; Львів: Новий світ-2000, 2002. - 304 с.

10. Медведев Н.Н., Сергин A. M. О кредитной деятельности банков // Деньги и кредит. - 2001. - №7. - С.23-25.

11. Михайлов Д.М. Мировой финансовый рынок. Тенденции и инструменты. - М., 2002.

12. Моринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини. - К.: Знання, 2000. - 356 с.

13. Перехідна економіка: підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Лібанова та ін., За ред. .В.М. Гей ця. - К.: Вища школа, 2003. - 591 с.

14. Потійко Ю.А. Аналіз кредитоспроможності підприємств в умовах ринкових відносин // Фінанси України. - 2001. - №1. - С.118-123.

15. Савлук М.І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та оцінка її ефективності // Вісник НБУ. - 2001. - № 1.

16. Сенеко Ю. Інфраструктура кредитного ринку України // Регіональна економіка. - 2006. - № 5. - С.34-38.

17. Толстой О. Розвиток кредитних відносин на Запоріжжі // Вісник НБУ - 2000. - № 3. - С.15-17.

18. Шевченко О., Мринська О. Лізинг - альтернатива банківському кредитуванню // Банківська справа. - 2001. - №4. - С.31-33, 41.

19. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. - К.: Знаня-Прес, 2002. - 535 с.

20. Шелудько Н.М. Проблемные кредиты и минимальная стойкость банков ской сферы // Фінанси України. - 2000. - № 11. - С. 25-28.

21. Шибалкіна В. Мінімізація кредитного ризику // Банківська справа. - 2002. - № 6. - С. 40-41.

Размещено на Allbest.ru