Реформування податкової системи в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

6

Реформування податкової системи в Україні

Зміст

Вступ 3

1. Поняття та види податків 6

1.1 Податки та їх значення 6

1.2 Види податків 8

1.3 Податкова система України 10

2. Функції податків 14

2.1 Податковий важель регулювання економіки 14

2.2 Порядок та способи сплати податків 20

3. Реформування податкової системи в Україні 30

3.1 Проблеми реформування 30

3.2 Хід реформування 33

Висновки 36

Використана література 37

Вступ

Функціонування податкової системи в Україні пов'язане з багатьма проблемами і суперечностями. За своєю природою податкова система є результатом еволюції податкових відносин і детермінується багатьма специфічними факторами. Її існування зумовлене певним етапом, якого досягли суспільні правовідносини у сфері оподаткування. Ця категорія є своєрідною детермінуючою оболонкою, формою для дії податкових механізмів у державі, у якій разом з тим вплив системи на її елементи є взаємопов'язаним.

Податкова система в кожній країні є однією з основ економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки - це об'єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи слід виходити з реалій соціально-економічного стану країни, а не керуватися побажаннями, хоч і найкращими, але нездійсненними. Саме тому побудова чіткої податкової системи - це одна з головних умов ефективного функціонування економіки і фінансів, оскільки через податки здійснюється найтісніший зв'язок між державою і юридичними та фізичними особами щодо формування, розподілу й використання їх доходів.

Окремі елементи утворюють податкову систему лише тоді, коли між ними формуються зв'язки сумісності, взаємоузгодженості, відповідності. Системоутворюючими чинниками при побудові податкової системи виступають саме принципи оподаткування. Побудова податкової системи відповідно до цих принципів потребує вмілого комбінування податків з різним ступенем еластичності, з різною властивістю щодо можливостей їх перекладання, а також реалізації принципів економічної ефективності та справедливості. Таким чином забезпечується така властивість податкової системи, як її побудова на засадах взаємодоповнення. Реалізація податковою системою певної сукупності загальних та особливих принципів оподаткування надає їй неповторності.

Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого - залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам для збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності. Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. Сутність, структура і роль податкової системи визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов'язки та відповідальність, які виступають невід'ємною частиною податкової системи, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства у країні.

Податкова політика - це насамперед формування і застосування затверджених на законодавчому рівні економічних інструментів і відповідних рішень, призначених сприяти зростанню надходження платежів до бюджету, а також врахування змін чинної податкової системи, визначення механізму обчислення, сплати і зарахування платежів до бюджетів. Потрібен системний підхід до податкової політики, який би дав змогу створити податкову систему, що була б не суто фіскальною складовою, а могла функціонально коригувати економічну систему і реально стимулювати виробничу діяльність суб'єктів оподаткування.

Нині відомо кілька схем оподаткування, серед яких слід назвати три основні. Перша з них передбачає поосібне оподаткування, тобто стягнення податків з особи як такої залежно від її прибутку або інших властивостей. Друга схема передбачає стягнення податків з використовуваних загальних або неподільних ресурсів. Третя, яка найбільше поширилася у світі і діє в Україні, орієнтована на оподаткування результатів комерційної діяльності фізичних та юридичних осіб, а також частково їхньої власності.

Незалежно від змісту оподаткування будь-яка податкова система має забезпечувати надійне надходження коштів у доходну частину бюджету. Розкриваючи зміст податкової системи, науковці часто наголошують на складній природі цього поняття. З одного боку, податкова система є сукупністю податків, зборів, платежів і виступає як механізм визначених, законодавче закріплених важелів з акумуляції доходів держави. У цьому разі вона може збігатися з системою податків, зборів і платежів. З іншого боку, податкова система містить досить широкий спектр процесуальних відносин зі встановлення, зміни, скасування податків, зборів, платежів, забезпечення їх сплати, організації контролю та відповідальності за порушення податкового законодавства.

1. Поняття та види податків

1.1 Податки та їх значення

бюджет платіж податковий

Податки -- це система обов'язкових платежів підприємств, організацій, установ та населення, що є одним з основних джерел формування доходів державного бюджету на всіх його рівнях.

За економічною суттю податки є відносинами, які виникають між державою і юридичними та фізичними особами з приводу примусового відчуження нею частини новоствореної вартості в грошовій формі, її вилучення і перерозподілу для фінансування державних видатків.

Податки впливають на такі показники фінансово-господарської діяльності, як: ціна продажу продукції, дохід від реалізації продукції, собівартість продукції, операційний прибуток, чистий прибуток підприємства, швидкість обертання обігових коштів, платоспроможність, напрями використання прибутку тощо.

Податки є економічною базою функціонування держави і найважливішою формою регулювання ринкових відносин. Вони становлять 80--95% дохідної частини державного бюджету. Все, що пов'язане зі споживанням держави, закладено в податках [5.с.345].

Діалектика податків полягає в тому, що, з одного боку, податки зменшують доходи підприємств та інших суб'єктів господарювання, юридичних осіб та громадян, скорочуючи тим самим виробниче та особисте споживання. З іншого боку, саме за рахунок податків держава формує фонд грошових коштів, із допомогою якого розширює державний попит і споживання. Таким чином, податки змінюють структуру попиту і споживання. Із коштів державного бюджету фінансуються капітальні вкладення в економіку держави, соціальний захист населення, соціально-культурна сфера, науково-дослідні роботи, управління та оборона держави.

В Україні принципи побудови системи оподаткування, види податків, зборів та обов'язкових платежів, напрями їх зарахування, платників податків і об'єкти оподаткування та відповідальність за порушення законодавства про податки визначає Закон України № 77/97 -- ВР «Про систему оподаткування» від 8 лютого 1997 року. Право встановлювати нові та замінювати чинні податки має тільки Верховна Рада України.

Необхідно зазначити, що сучасна податкова система України відповідає перехідному стану економіки і практично перебуває на стадії формування. На сьогодні державою встановлено більше ніж чотири десятки різного роду податків, зборів та обов'язкових платежів.

Однак дійової податкової системи, яка б стала основним інструментом регулювання економіки держави, формування доходів, бюджету, стимулювання ділової активності, обмеження зростання цін та інфляції, Україна поки що не має. Саме ця обставина є однією з головних, які стримують економічний розвиток держави. Стабілізацію податкової системи, посилення стимулюючої ролі податків в Україні пов'язують із прийняттям Податкового кодексу -- основного економічного закону держави.

Оптимальна система оподаткування діяльності підприємств повинна відповідати таким вимогам:

* вона повинна мати антициклічний характер, сприяти стабілізації, оздоровленню економіки країни загалом, її пропорційному та збалансованому розвиткові;

* кожен податок мусить мати цільове призначення, тобто конкретний вид видатків у бюджеті, на покриття яких цей податок стягується. Наприклад, податки, що стягуються з працівників, повинні фінансувати соціальні програми, рентні платежі, податки на майно, природні ресурси тощо, спрямовуватися на структурну перебудову економіки. Знеособлений податок зумовлює його непродуктивне використання з боку уряду;

* умови оподаткування мають бути простими і зрозумілими платникам податків, не допускати довільного тлумачення;

* обов'язкове інформування платників податків, на які цілі використовуються кошти, стягнені з них у формі податків;

* нові податки можуть вводитися тільки для покриття відповідних витрат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту;

* система оподаткування повинна мати мінімум обгрунтованих пільг, бути ув'язаною із загальною політикою ціноутворення та оплати праці;

* витрати на утримання податкових служб та реалізацію податкового законодавства, зокрема у стягненні податків, мусять бути мінімальними;

* податки слід стягувати в зручний для платників час і прийнятними для них методами;

* ставки податків мають не перевищувати аналогічних ставок у сусідніх країнах. У протилежному разі відбуватиметься «переливання» капіталу в ці країни;

* система оподаткування повинна бути рівною та справедливою для всіх платників податків, тобто передбачити захист економічних інтересів підприємств, які працюють успішно, та диференціацію ставок оподаткування для тих, хто створює національне багатство країни, і тих, хто його перерозподіляє;

* система оподаткування має бути і відносно стабільною, і водночас гнучкою. Гнучкість системи оподаткування полягає в тому, що вона повинна адекватно відповідати економічному та соціальному станові країни. Разом з тим необхідно виключити часті перегляди законодавчих актів, бо це дезорганізує підприємницькі структури, перешкоджає планувати їх фінансово-економічну діяльність.

1.2 Види податків

Велике значення при дослiдженнi податкової системи, впливу внутрiшнiх i зовнiшнiх чинникiв, при розробцi податкової полiтики держави вiдirpaє класифiкацiя податкiв за рiзними ознаками. ЇЇ необхiднiсть визначається рiзними видами податкових форм i застосуванням рiзних податкових режимiв. При цьому враховуються особливості їх розрахунку, сплати, вiднесення на витрати виробничої дiяльності тощо.

В Україні податки класифікують за такими ознаками:

1. Належнiсть до рiвня суб'єктiв, якi встановлюють податки: загальнодержавнi та мiсцевi податки. Розподiл за цiєю ознакою визначається згiдно з Законом України "Про систему оподаткування" вiд 25 червня 1991 р. N2 1251-12 в редакцiї Закону вiд 18.02.97 р. N2 77/97-ВР з наступними змiнами та доповненнями [3.с.214].

Перелiк загальнодержавних податкiв, зборiв та обов'язкових платежiв подано в ст. 14 вищезгаданого Закону:

1. Податок на додану вартiсть.

2. Акцизний збiр.

3. Податок на прибуток пiдприємств.

4. Податок на доходи фiзичних осiб.

5. Мито.

6. Державне мито.

7. Податок на нерухоме майно (нерухомiсть).

8. Плата (податок) на землю.

9. Peнтні платежi.

10. Податок з власникiв транспортних засобiв та iнших самохiдних машин і механізмів.

11. Податок на промисел.

12. Збiр на геологорозвiдувальнi роботи, якi виконуються за рахунок державного бюджету.

13. Збiр на спецiальне використання природних pecypciв.

14. Збiр за забруднення навколишнього середовища.

15. Збiр на обов'язкове соцiальне страхування.

16. Збiр на обов'язкове державне пенсiйне страхування.

17. Плата за торговий патент на деякi види пiдприєсмницької дiяльностi.

18. Фiксований сiльськогосподарський податок.

19. Збiр на розвиток виноградарства, садiвництва та хмелярства.

20. Єдиний збiр, що справляють у пунктах пропуску через державний.

21 Збір за використання радіочастотного ресурсу України.

1.3 Податкова система України

Податкова система - це сукупність урегульованих правовими нормами податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджету і державних цільових фондів, що стягуються з юридичних і фізичних осіб на території певної держави, а також форми та методи побудови такої системи.

Кожній країні властива своя система оподаткування. Становлення податкової системи України відбувалося в непростий час розбудови державності та реформування економіки держави на ринкових засадах, за умов економічної нестабільності та гіперінфляції, хронічного дефіциту державного бюджету. Податкове законодавство формувалось на основі нормативної бази, успадкованої від адміністративно-командної системи, а засади національної податкової політики розроблялися підтиском не тільки об'єктивних економічних, а й політичних чинників без належного наукового обгрунтування та аналізу мікро- і макроекономічних наслідків запровадження різних податків та величини їх ставок [8.с.245].

Проте до 1995 року податкова система нашої держави як сукупність податків, зборів, інших платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, платників податків та органів, що здійснюють контроль за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю їх сплати, в основному була сформована. Недоліки цієї системи оподаткування, про які йтиметься далі, зумовили необхідність проведення податкової реформи. Ця реформа розпочалася 1996 року на засадах нової податкової політики, підвалини якої були закладені постановами Верховної Ради України: № 466/95 - ВР «Про основні положення податкової політики та податкової реформи в Україні» від 13 грудня 1995 року, № 561/96 - ВР «Про основні положення податкової політики в Україні» від 4 грудня 1996-го, а також Указом Президента України № 621/96 «Про заходи по реформуванню податкової політики» від 31 липня 1996 року. Податкова реформа має завершитися прийняттям Податкового кодексу України.

Усі податки, збори та обов'язкові платежі, які справляють на території України, поділяються на дві групи -- загальнодержавні і місцеві. Загальнодержавні податки відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» встановлює Верховна Рада України, їх стягують в обов'язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони надходять. Ні уряд, ні місцеві органи влади не мають права скасовувати ці податки або запроваджувати інші, встановлювати ставки оподаткування чи надавати пільги за винятком тих, що передбачені чинним законодавством України. Перелік загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів та їх ставки наведено в додатку 8. Крім загальнодержавних податків, зазначених у цьому додатку, у системі оподаткування України є два податки, які використовуються в спрощених системах оподаткування. Це - єдиний податок зі суб'єктів малого підприємництва та фіксований сільськогосподарський податок.

На відміну від загальнодержавних, для місцевих податків і зборів законодавчо визначено: їх перелік; платників податків і зборів; об'єкт оподаткування; граничну (максимальну) ставку податку чи збору. Право встановлювати місцеві податки і збори на своїй території (відповідно до їх переліку), їх ставки (у межах граничних ставок), механізм їх справляння та порядок сплати надано органам місцевого самоврядування -- сільським, селищним, міським радам народних депутатів. Це не стосується лише збору за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюють обласні ради народних депутатів.

В Україні існує два місцевих податки та чотирнадцять місцевих зборів. їх перелік та порядок справляння регламентують Декрет Кабінету Міністрів України № 56-93 «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 року та Закон України № 77/97--ВР «Про систему оподаткування» в редакції від 18 лютого 1997-го. Усі місцеві податки та збори зараховуються до місцевих бюджетів. Значення кожного конкретного податку у формуванні зведеного бюджету держави є різним. Про це свідчать дані, наведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Назва податків і зборів	2004	Роки 2005	2006
Податок на додану вартість	25,4	26,8	19,5
Акцизний збір	4,7	6,2	4,6
Мито	1,2	1,0	1,3
Податок на прибуток підприємств	25,1	23,9	16,0
Плата за землю	4,7	2,7	5,2
Податок із власників транспортних засобів	0,8	1,1	0,7
Прибутковий податок із громадян	15,2	16,8	13,2
Плата за торговельний патент на деякі види підприємницької діяльності	1,1	1,1	1,2
Збори державних цільових фондів	10,7	7,1	11,5
Місцеві податки і збори	1,7	1,7	2,1
Інші податкові і неподаткові надходження	9,4	11,6	24,7

Структура податкових надходжень до зведеного бюджету України, %

Як видно з табл. 1.1, основне навантаження у формуванні зведеного бюджету держави припадає на податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок із громадян, акцизний збір та збори до державних цільових фондів: 2004р.--81,1%, 2005р. -- 80,8%, 2006-го -- 64,8% від фактичних надходжень до бюджету [5.с.45].

Зменшення частки цих податків у бюджетних надходженнях 2006 року пояснюється не зменшенням їх суми (вона, навпаки, зросла), а збільшенням неподаткових надходжень до бюджету, зокрема надходжень від приватизації державного майна. Решта податків, зборів та платежів податкового характеру (майже 20 загальнодержавних і 16 місцевих), а також усі неподаткові надходження забезпечують бюджет тільки на 18,9% (2004 р.) - 35,2% (2006 p.).

Частка місцевих податків і зборів у зведеному бюджеті незначна - усього 1,7 (2004 і 2005 pp.) - 2,1 % (2006 p.). Проте для органів місцевого самоврядування ці податки і збори є одним із вагомих джерел фінансування їхньої діяльності. У структурі надходжень місцевих податків і зборів до місцевого бюджету найбільша частка належить комунальному податку, ринковому збору, збору за видавання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі, готельному збору, збору за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, податку з реклами (близько 97%), причому перші два (комунальний податок і ринковий збір) забезпечують майже 80% надходжень від місцевих податків і зборів. Решта 10 місцевих зборів у структурі надходжень від усіх місцевих податків і зборів становлять усього близько 3% (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Структура надходжень місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів, %

Назва податків і зборів	2004	Роки 2005	2006
Комунальний податок	45,5	39,7	33,8
Ринковий збір	32,8	38,1	41,6
Готельний збір	5,6	6,5	8,6
Збір за видавання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі	8,0	7,6	6,9
Збір за проїзд територією прикордонних областей	3,9	3,6	3,8
Податок із реклами	1,4	1,7	2,1
Інші місцеві збори	2,8	2,8	3,2

2. Функції податків

2.1 Податковий важель регулювання економіки

Серед безлічі економічних важелів, за допомогою яких держава впливає на ринкову економіку, важливе місце займають податки. В умовах ринкових відносин, і особливо в перехідний до ринку період, податкова система є одним з найважливіших економічних регуляторів, основою фінансово-кредитного механізму державного регулювання економіки. Держава широка використовує податкову політику як визначений регулятор впливу на негативні явища ринку. Податки, як і вся податкова система, є могутнім інструментом керування економікою в умовах ринку. Від того, наскільки правильно побудована система оподатковування, залежить ефективне функціонування всього народного господарства.

Застосування податків є одним з економічних методів керування і забезпечення взаємозв'язку загальнодержавних інтересів з комерційними інтересами підприємців і підприємств, незалежно від відомчої підпорядкованості, форм власності й організаційно-правової форми підприємства. За допомогою податків визначаються взаємини підприємців, підприємств усіх форм власності з державними і місцевими бюджетами, з банками, а також з вищестоящими організаціями. За допомогою податків регулюється зовнішньоекономічна діяльність, включаючи залучення іноземних інвестицій, формується госпрозрахунковий доход і прибуток підприємства. За допомогою податків держава одержує у своє розпорядження ресурси, необхідні для виконання своїх суспільних функцій. За рахунок податків фінансуються також витрати по соціальному забезпеченню, що змінюють розподіл доходів. Система податкового обкладання визначає кінцевий розподіл доходів між людьми.

Отже, оподатковування -- це система розподілу доходів між юридичними чи фізичними особами і державою, а податки являють собою обов'язкові платежі в бюджет, стягнуті державою на основі закону з юридичних і фізичних осіб для задоволення суспільних потреб. Податки виражають обов'язку юридичних і фізичних осіб, що одержують доходи, брати участь у формуванні фінансових ресурсів держави. Будучи інструментом перерозподілу, податки покликані гасити виникаючі збої в системі розподілу і стимулювати (чи стримувати) людей у розвитку тієї чи іншої форми діяльності. Тому податки виступають найважливішою ланкою фінансової політики держави в сучасних умовах. Головні принципи оподатковування -- це рівномірність і визначеність. Рівномірність -- це єдиний підхід держави до платників податків з погляду загальності, єдності правил, а так само рівного ступеня збитку, що понесе платник податків. Сутність визначеності полягає в тому, що порядок оподатковування встановлюється заздалегідь законом, так що розмір і термін сплати податку відомий завчасно. Держава так само визначає міри стягнення за невиконання даного закону.

Для того щоб більш глибоко вникнути в суть податкових платежів, важливо визначити основні принципи оподатковування, що сформулював Адам Смит у формі чотирьох положень, чотирьох основних, можна сказати, що стали класичними принципів, з якими, як правило, погоджувалися наступні автори. Вони зводяться до наступного:

"1. Піддані держави повинні брати участь у покритті витрат уряду, кожний по можливості, тобто відповідно до доходу, яким він користається під охороною уряду. Дотримання цього чи положення зневага їм веде до так називаної чи рівності нерівності обкладання.

2. Податок, що зобов'язаний сплачувати кожний, повинний бути точно визначений, а не зроблений. Розмір податку, час і спосіб його сплати повинні бути ясні і відомі як самому платнику, так і всякому іншому...

3. Кожен податок повинний стягуватися в такий час і такий спосіб, які найбільш зручні для платника...

4. Кожен податок повинний бути улаштований так, щоб він витягав з кишені платника можливо менше поверх того, що надходить у каси держави".

Принципи Адама Смита, завдяки їхній простоті і ясності, не вимагають ніяких інших роз'яснень і ілюстрацій, крім тих, котрі містяться в них самих, вони стали "аксіомами" податкової політики.

Сьогодні ці принципи розширені і доповнені відповідно до духу нового часу. Сучасні принципи оподатковування вийшли такі:

1. Рівень податкової ставки повинний установлюватися з урахуванням можливостей платника податків, тобто рівня доходів. Податок з доходу повинний бути прогресивним (тобто чим більше доход, тим більший відсоток від нього сплачується у виді податку). Принцип цей дотримується далеко не завжди, деякі податки в багатьох країнах розраховуються пропорційно (ставка податку однакова для всіх оподатковуваних сум).

2. Необхідно додавати всі зусилля, щоб оподатковування доходів носило однократний характер. Багаторазове обкладання чи доходу капіталу неприпустимо. Прикладом здійснення цього принципу служить заміна в розвитих країнах податку з обороту, де обкладання обороту відбувалося по наростаючій кривій, на ПДВ, де знову створений чистий продукт обкладається податком всего один раз аж до його реалізації.

3. Обов'язковість сплати податків. Податкова система не повинна залишати сумнівів у платника податків у неминучості платежу.

4. Система і процедура виплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників податків і економічними для установ, що збирають податки.

5. Податкова система повинна бути гнучкої і легко адаптируемой до мінливого суспільно-політичним потребам.

6. Податкова система повинна забезпечувати перерозподіл створюваного ВВП і бути ефективним інструментом державної економічної політики.

Крім того, схема сплати податку повинна бути доступна для сприйняття платника податків, а об'єкт податку повинний мати захист від подвійного чи потрійного обкладання.

Податки можуть стягуватися такими способами:

1. Кадастровий -- (від слова кодастр -- таблиця, довідник) коли об'єкт податку диференційований на групи по визначеній ознаці. Перелік цих груп і їхні ознаки заноситься в спеціальні довідники. Для кожної групи встановлена індивідуальна ставка податку. Такий метод характерний тим, що величина податку не залежить від прибутковості об'єкта. Прикладом такого податку може служити податок на власників транспортних засобів. Він стягується по встановленій ставці від потужності транспортного засобу, не залежно від того, використовується цей транспортний чи засіб простоює.

2. На основі декларації. Декларація -- документ, у якому платник податку приводить розрахунок доходу і податку з його. Характерною рисою такого методу є те, що виплата податку провадиться після одержання доходу й особою яка одержує доход. Прикладом може служити податок на прибуток.

3. У джерела. Цей податок вноситься особою яка виплачує доход. Тому оплата податку провадиться до одержання доходу, причому одержувач доходу одержує його зменшеним на суму податку. Наприклад, прибутковий податок з фізичних осіб. Цей податок виплачується чи підприємством організацією, на якій працює фізична особа. Тобто до виплати, наприклад, заробітної плати з її віднімається сума податку і перелічується в бюджет. Інша сума виплачується працівнику.

Існують два види податкової системи -- шедyлярна і глобальна.

У шедyлярной податковій системі весь доход, одержуваний платником податків, поділяється на частині -- шедyли. Кожна з цих частин обкладається податком особливим образом. Для різних шедyл можуть бути встановлені різні ставки, пільги й інші елементи податку, перераховані вище. У глобальній податковій системі всі доходи фізичних і юридичних осіб обкладаються однаково. Така система полегшує розрахунок податків і спрощує планування фінансового результату для підприємців. Глобальна податкова система широко застосовується в Західних державах.

Податки бувають двох видів. Перший вид -- податки на доходи і майно: прибутковий податок і податок на прибуток корпорацій (фірм); на соціальне страхування і на фонд заробітної плати і робочу силу (так називані соціальні податки, соціальні внески); податки на володіння, у тому числі податки на власність, включаючи землю й іншу нерухомість; податок на переклад прибутку і капіталів за рубіж і інші. Вони стягуються з конкретної фізичної чи юридичної особи, їх називають прямими податками. Другий вид -- податки на товари і послуги: податок з обороту -- у більшості розвитих країн замінений податком на додаткову вартість; акцизи (податки, послуги, що включаються прямо в ціну чи товару,); на спадщину; на угоди з нерухомістю і цінними паперами й інші. Це непрямі податки. Вони чи частково цілком переносяться на ціну чи товару послуги.

Прямі податки важко перенести на споживача. З них легше всього справа обстоїть з податками на землю і на іншу нерухомість: вони включаються в орендну і квартирну плату, ціну сільськогосподарської продукції. Непрямі податки переносяться на кінцевого споживача в залежності від ступеня еластичності попиту на товари і послуги, оподатковувані цими податками. Ніж менш еластичний попит, тим велика частина податку перекладається на споживача. Ніж менш еластична пропозиція, тим менша частина податку перекладається на споживача, а велика сплачується за рахунок прибутку. У довгостроковому плані еластичність пропозиції росте, і на споживача перекладається усе велика частина непрямих податків. У випадку високої еластичності попиту збільшення непрямих податків може привести до скорочення споживання, а при високій еластичності пропозиції -- до скорочення чистого прибутку, що викликає скорочення чи капіталовкладень переливши капіталу в інші сфери діяльності.

Розрізняють також тверді, пропорційні, прогресивні і регресивні податкові ставки. Тверді ставки встановлюються в абсолютній сумі на одиницю обкладання, незалежно від розмірів доходу. Пропорційні -- діють в однаковому процентному відношенні до об'єкта податку без обліку диференціації його величини. Прогресивні ставки припускають зростання величини ставки в міру росту доходу. Прогресивні податки -- це ті податки, тягар яких сильніше давить на осіб з великими доходами. Регресивні ставки припускають зниження величини ставки в міру росту доходу. Регресивний податок може і не приводити до росту абсолютної суми надходжень у бюджет при збільшенні доходів платників податків.

У залежності від використання податки поділяються на загальні і специфічні. Загальні податки використовуються на фінансування поточних і капітальних витрат державного і місцевого бюджетів без закріплення за яким або визначеним видом витрат. Специфічні податки мають цільове призначення (наприклад, відрахування на соціальне чи страхування відрахування на дорожні фонди).

На додаток до всьому необхідно виділити об'єкти оподатковування, пільги по податках відповідно до закону. "Об'єктами оподатковування є доходи (прибуток), вартість окремих товарів, окремі види діяльності платника податків, операції з цінними паперами, користування природними ресурсами, майна юридичних і фізичних осіб, передача майна, додана вартість продукції, робіт і послуг і інші об'єкти, установлені законодавчими актами."

"По податках можуть встановлюватися в порядку і на умовах, законодавчими актами, що випливають пільги:

неоподатковуваний мінімум об'єкта податку;

вилучення з обкладання визначених елементів об'єкта податку;

звільнення від сплати податку окремих чи осіб категорії платників;

зниження податкових ставок;

відрахування з податкового окладу (податкового платежу за розрахунковий період);

цільові податкові пільги, включаючи податкові кредити (відстрочку стягування податків);

інші податкові пільги."

2.2 Порядок та способи сплати податків

Законом «Про систему оподаткування» визначено такі принципи її побудови:

-- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

-- стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

-- обов'язковість;

-- рівнозначність і пропорційність;

-- рівність, недопущення будь-яких виявів податкової дискримінації;

-- соціальна справедливість;

-- стабільність;

-- економічна обґрунтованість;

-- рівномірність сплати;

-- компетентність;

-- єдиний підхід;

-- доступність.

На жаль, не всі з перелічених принципів реалізовано в законодавчих актах щодо окремих податків.

Визначення принципів побудови системи оподаткування має важливе значення для створення дієздатної, ефективної податкової системи. Принципи побудови системи оподаткування значною мірою характеризують податкову концепцію держави, її податкову політику.

Однак перелічені принципи системи оподаткування в Україні потребують додаткової доробки: уточнення змісту («компетентність», «єдиний підхід», «доступність»); скорочення кількості принципів із визначенням найважливіших для побудови дієздатної податкової системи тощо.

У системі оподаткування необхідно виділити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.

На рис. 2.1 зображено підсистему оподаткування підприємств, на підставі Закону України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 p., а також наступних змін до нього.

Размещено на http://www.allbest.ru/

6

Рис 2.1 - Підсистема оподаткування підприємств

Підприємства -- суб'єкти господарювання можуть сплачувати загальнодержавні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:

-- прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)];

-- непрямі податки [податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито];

-- збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори, державне мито; інші збори).

Місцеві податки і збори включають:

-- два податки (комунальний податок і податок з реклами);

-- різні збори (за право використання місцевої символіки; за парковку автотранспорту; за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що слідує за кордон; за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; ринковий збір; готельний збір; за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок та ін.).

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення та розвитку дає змогу зробити висновок про недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, суто фіскальне спрямування податкової системи, недостатнє виявлення регулювальної функції основних податків. По-третє, громіздкість системи (велика кількість податків та цільових відрахувань, які мають сплачувати суб'єкти господарювання). По-четверте, складність розрахунків окремих податків та відрахувань.

Причини (фактори), що обумовлюють наявність недоліків у системі оподаткування є досить різноманітними, залежать від впливу об'єктивних і суб'єктивних факторів.

До об'єктивних факторів належать:

* недостатній досвід оподаткування підприємств за умов формування ринкової економіки;

* недостатня кількість професійно підготовлених фахівців, яких можна було б залучити до розробки законодавчих і нормативних актів з оподаткування;

* стан економіки, дефіцит державних фінансових ресурсів, які обумовлювали прийняття законодавчих і нормативних документів з оподаткування фіскального спрямування.

До суб'єктивних факторів можна віднести: «брак альтернативних варіантів розробки законодавчих і нормативних документів з оподаткування, монополія Міністерства фінансів, податкової служби щодо їх підготовки, що мала місце на перших етапах становлення системи оподаткування;

* залучення до розробки законодавчих і нормативних документів з оподаткування недостатньо професійно підготовлених фахівців, а в результаті -- низька їхня якість, необхідність постійного внесення змін;

* затримка розробки та прийняття окремих законодавчих і нормативних документів з оподаткування, податкового кодексу держави в цілому, спрямованих на вдосконалення системи оподаткування;

* неузгодженість документів з питань оподаткування, які схвалювалися Верховною Радою, запроваджувалися Указами Президента, рішеннями Кабінету Міністрів.

Можна констатувати, що нині негативний вплив більшості факторів об'єктивного і суб'єктивного характеру, які обумовили наявність недоліків системи оподаткування, значно знизився. Отже, створилися умови для прийняття рішень з удосконалення системи оподаткування.

Але варто зазначити, що вдосконалення системи оподаткування не можна розглядати спрощено -- тільки як загальне зниження ставок оподаткування і зменшення податкового навантаження на платників. Удосконалення системи оподаткування об'єктивно потребує активізації регулювальної функції податків.

Закономірно, що вдосконалення системи оподаткування суб'єктів господарювання в цілому пов'язане зі змінами окремих податків, а також розвитком таких напрямків підприємницької діяльності (банківська і страхова діяльність, операції з цінними паперами, торгово-посередницька діяльність, мале підприємництво). Податкова політика направлена на вирішення поставлених перед суспільством завдань, серед яких виділяють довгострокові і короткострокові. Перед урядами розвинутих країн постають такі довгострокові цілі: економічне зростання, максимальний рівень зайнятості і благополуччя населення. Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути поповнення державного бюджету, його збалансованість на певному рівні відносно до внутрішнього валового продукту, стимулювання інвестиційної діяльності. Важливою характеристикою податкової політики держави є рівень податкового навантаження (тиску) на платника податків. Для його вимірювання використовують декілька показників. Так, на макрорівні податковий тиск визначає частка податкових поступлень'в бюджет у ВВП:

де ПБ -- податкові поступлення в бюджет;

ВВП -- валовий внутрішній продукт.

При характеристиці податкового навантаження на підприємстві можна використовувати такі показники:

-- частку податкових виплат підприємства (П2) в загальній сумі прибутку:

де ПВ -- податкові виплати підприємства;

П -- прибуток підприємства.

-- частку податкових виплат підприємства (ПЗ) в обсязі реалізації:

де Ор -- обсяг реалізації підприємства.

Іншими словами, податкове навантаження показує, яка частина виробленого суспільством продукту перерозподіляється через бюджет.

Податкове навантаження в країнах-членах Організації економічної співдружності і розвитку коливається від 52% в Швеції до 30% в США і Туреччині. В основній групі країн воно складає 40-45%. Спостерігається тенденція до збільшення податкового тиску, що пояснюється інтеграційними процесами в Європі, які передбачають вирівнювання умов господарювання, в тому числі оподаткування.

Сьогодні в Україні альтернативи суттєвому зниженню податкового тягаря немає. На шляху реалізації такої політики стоять наступні проблеми:

-- наявність значного державного боргу, що включає зовнішній, внутрішній борг та рівень кредиторської заборгованості бюджетних установ;

-- дефіцит бюджету, який сьогодні набув латентного характеру;

-- великі обсяги загальнодержавного споживання, здійснити значні обмеження якого у короткостроковий період не вдасться.

Крім того, ми дотримуємося думки, що економічне зростання не обов'язково відбувається в умовах зниження податкового навантаження. В умовах не конкурентно спроможної економіки та відсутності механізмів її створення зниження податкового тягаря -- надзвичайно обмежений метод короткої дії, що не дає довгострокових результатів. Слід також враховувати масштаби збитковості, а для збиткових підприємств будь-яка ставка оподаткування є високою.

Наріжна проблема створення концепції податкової політики в Україні набула актуальності не тільки через проблеми економічного і фінансового характеру. Сімдесятирічний тоталітарний режим спотворив психіку людини, а тому реформи не можна обмежити лише матеріальною сферою, потрібно також враховувати процеси ґрунтовної зміни ментальності громадян і, найголовніше, їхнє ставлення до змін, яких неможливо уникнути в економічній стратегії держави.

На новому етапі податкових реформувань -- етапі розробки Податкового кодексу -- аксіома первинності визначення мети податкових трансформацій, що визначає подальшу технологію реформувань, не є очевидною. Розв'язання нагромаджених протиріч можливо лише за умови, що Податковий кодекс не просто об'єднає діючі закони та нормативні акти, але й ліквідує проблеми, що накопичились. Світова практика переконує, що поспіхом та силовими методами їх не вирішити. Шляхи розв'язання цих проблем концентруються на ґрунті виваженого, науково обґрунтованого підходу, найтісніше пов'язаного з урахуванням особливостей сучасного, перехідного стану економічного розвитку. Без визначення довгострокової орієнтації податкової політики стає зрозумілою і безперспективність подальшої стратегії податкових реформувань з метою реалізації виключно фіскальної політики уряду України. Тому першочерговим слід вважати максимізацію функції соціального добробуту шляхом створення таких умов фінансово-господарської діяльності, які б стали каталізатором довгострокового зростання національного виробництва з одночасним збереженням помірних темпів інфляції та поступового покращання стану платіжного балансу.

Податок встановлюється тільки державою і є тільки її атрибутом. Встановлення податку в законі держави є формою прояву державного суверенітету. Індивідуальність податку проявляється у тому, що при його стягненні держава бере на себе обов'язки надання кожному платнику визначеного еквівалента, який дорівнюватиме розміру його платежу.

Податки стягуються не один раз, а періодично, в строки, визначені чинним законодавством. Відносини, що складаються при визначенні розміру податку та його сплаті, регулюються нормами фінансового права, які в сукупності створюють інститут податкового права. У ньому передбачаються спеціальні норми, які встановлюються щодо кожного податку, регулюються порядок нарахування, стягнення та відміни податку, строки сплати, пільги, відповідальність платника, порядок оскарження та застосування штрафних санкцій. Податки не мають територіальної закріпленості і не належать до конкретних витрат платника.

Але в податках закладені деякі суперечності. Об'єктивно сплата податку призводить до зменшення загального доходу платника. При цьому кожен із них зацікавлений у зменшенні бази оподаткування, для того щоб зменшити сплату відповідного податку. З другого боку, держава зацікавлена в отриманні податків у повному обсязі. Тому від того, як виконується фіскальна функція, залежить відношення платника податку до держави. А від того, як виконується економічна функція, залежить ставлення держави до платника податку.

Але треба мати на увазі, що податки не завжди нараховуються з тих джерел, які визначаються чинним законодавством, тобто об'єкт оподаткування та суб'єкт, який сплачує податок, можуть не збігатись. Платник податку завжди бажає перекласти сплату податків на інших суб'єктів ринку: на споживачів за рахунок підвищення ціни пропорційно зростанню податку або на тих, від кого сам отримує виріб, на таку суму, яка б дорівнювала його вартості за умови відсутності цього податку взагалі. У деяких випадках це відбувається в межах національної економіки. Тому з'являється проблема визначення сфери цього перекладання і впливу кінцевих пунктів, куди податок переміщується. Процес переміщення має особливості щодо окремих податків. Це можна розглянути на таких прикладах.

Оподаткування фізичних осіб. Стягнення прибуткового податку стосується всіх громадян України, які повинні сплачувати цей податок і мають дохід, що підлягає, згідно з чинним законодавством, оподаткуванню. Якщо платник податку має право самостійно встановлювати ціни на свій виріб або послугу, то він може перекласти сплату податку на споживачів. Так, підприємства, які займаються особистою професійною діяльністю і отримують за це гроші, можуть підвищувати ціни на свої послуги пропорційно збільшенню розміру податку з метою компенсації цих витрат, а також підвищувати заробітну плату працівників, що, з одного боку, є позитивним моментом для працівників, а з другого -- збільшує витрати роботодавця і, відповідно, підвищує ціну виробу. Тобто підвищення заробітної плати працівникам означає додаткову сплату податків (як через заробітну плату, так і при придбанні товарів). Це ж стосується і податків на спадщину.

Податок на прибуток підприємства. Сфера застосування та перекладання цього податку досить обмежена. Якщо підприємство встановлює ціни, розраховуючи отримати найбільший прибуток, то, коли вводиться новий податок, воно може і не підвищувати ціну чи зменшувати обсяги виробництва. У цьому разі співвідношення між цінами та отриманим максимальним прибутком буде практично незмінним як до введення, так і після введення цього податку. Весь податковий тягар лягає на власників компанії, акціонерів у вигляді меншого розміру дивідендів або меншого розміру нерозподіленого прибутку. Але компанія може перекласти весь тягар сплати нового податку на споживачів, підвищуючи ціну на свій виріб пропорційно новому податку. Крім того, податковий тягар може бути перекладений і на постачальника за рахунок купівлі ресурсів за нижчою ціною. Але, як правило, перерозподіл податкового тягаря щодо цього податку здійснюється між власниками цінних паперів (передусім акцій) підприємства за рахунок перерозподілу дивідендів.

Акцизний збір. Сфера дії перерозподілу цього податку невелика. Платнику важко перекласти сплату акцизного збору на споживача, наприклад, алкогольних напоїв, кондитерських виробів, тому що останній може купити інші товари та вироби за нижчою ціною, у тому числі товари іноземного виробництва (або алкогольні напої домашнього виробництва). Підвищення ціни може настільки зменшити обсяги виробництва, що платник згоден буде ці податкові витрати взяти на себе. Але й тут виникають різні варіанти.

3. Реформування податкової системи в Україні

3.1 Проблеми реформування

Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової політики, яка б дала змогу оптимально щодо конкретних умов пов'язувати інтереси держави з інтересами товаровиробників і рядових платників податків. При переході до ринкової економіки мають змінюватись податкова система і методи розрахунків та оплати податків.

Недоліком податкових реформ в Україні є те, що їх соціальні наслідки, як правило, не прогнозуються, а вони здебільшого такі, що посилюють соціальну напругу в суспільстві.

Податки до бюджету забезпечують функціонування бюджету, і тому вони потребують обґрунтованого планування і регулювання. Господарювання методом спроб та помилок не може бути нескінченним, досить швидко воно призводить до економічної кризи, інфляції, зубожіння населення і бюджетного дефіциту. Вийти з кризового становища можна, тільки спираючись на наукові знання і досвід, дотримуючись у господарській діяльності рекомендацій науки. Безперспективно кидатися з однієї крайності до іншої, не можна накладати податкову систему країн з розвинутою ринковою економікою на нашу дійсність. В цьому зв'язку необхідно проаналізувати вплив на формування доходів бюджету нової податкової системи.

Запровадження нових, науково необгрунтованих податків не заохочує підприємства до розширення діяльності; навпаки, воно веде до згортання виробництва і в підсумку призводить до значного зменшення доходів бюджетів усіх рівнів. Адже ці податки ніде на підприємствах, у районах чи містах не апробовувалися, а тому невідпрацьовані й ставки оподаткування. Коли на економічну систему з державною монополією на засоби виробництва і предмети споживання накладається податкова система розвинутих ринкових держав, то це свідчить про спадкоємність методів управління і пріоритет політики над економікою. Проте корені суспільного поступу -- не в політиці, а в економіці і фінансах. Політика стає двигуном прогресу, коли вона виступає одночасно і формою використання об'єктивних економічних законів і формою розв'язання суперечностей в економіці.

Об'єктом оподаткування прибутковим податком для громадян, які проживають в Україні, є доходи у грошовій і натуральній формах, а для громадян, які не постійно проживають в Україні, -- тільки ті доходи, які одержані із джерел, що оподатковуються в Україні. Інститут податків випливає передусім з того, що є необхідність примусового відчуження державою частини заново створеної вартості, її концентрації і перерозподілу. Державам особі органів управління зобов'язана оперативно реагувати на

зміни економічної ситуації і вносити корективи в податкову систему.

Перехід до ринкової економіки вимагає взаємозв'язки формування фінансів в частині державних доходів і податкової політики, а це потребує змін структури управління. Очевидно, що просування до ринку має сприяти наданню більших прав місцевим органам влади та управління. Вертикальні зв'язки в процесі приватизації дедалі більше будуть замінюватись горизонтальними. Однак необхідність централізованої системи упраатіння державними доходами і податковою політикою зберігається аж до повного переходу на ринкову економіку, бо це є однією з основних умов виходу із економічної кризи. Таке становище, безумовно, позначається на формуванні дохідної бази бюджетів усіх ланок бюджетної системи.

Структуру доходів бюджету можна розглядати по джерелах доходів, наприклад, по загальнодержавних доходах та місцевих податках і зборах. До загальнодержавних доходів належать податок на додану вартість, податок з прибутку підприємств, акцизний збір, податковий податок з населення, лісний доход, державне мито, податок з власників транспортних засобів, плата за землю, податок на доходи громадських організацій і кооперативів та інші податкові й неподаткові доходи. Місцеві податки і збори встановлюються відповідними рішеннями місцевих органів влади.

Реформування податкової політики має відбуватись через структурну перебудову економіки і фінансів. Тільки на основі такої перебудови можна забезпечити стабілізацію і збалансованість торгово-платіжного балансу і бюджету держави. Цей напрямок передбачає два шляхи. По-перше, -- цілеспрямовану підтримку структурної перебудови найважливіших для функціонування економіки галузей і виробництва державними коштами, кредитами, державними гарантіями державним інвесторам; по-друге, --

перебудову виробництва відповідно до вимог ринку за рахунок власних коштів підприємств, кредитів і позичок.

Податкова система -- один з головних елементів ринкової економіки. Вона виступає головним інструментом впливу держави на розвиток господарства, визначення пріоритетів соціального й економічного розвитку. Тому необхідно, щоб податкова система Росії була адаптована до нових суспільних відносин, відповідала світовому досвіду.

У новій податковій системі, виходячи з Федерального пристрою Росії на відміну від попередніх років, більш чітко розмежовані права і відповідальність відповідних рівнів керування (Федерального і територіального) у питаннях оподатковування. Уведення місцевих податків і зборів, як доповнення переліку діючих Федеральних податків, передбачене законодавством, дозволило більш повно врахувати різноманітні місцеві потреби і види доходів для місцевих бюджетів.

І все-таки нове податкове законодавство не повною мірою підходить до новим умовам. Його основні недоліки наступні: зайва ущільненість, заплутаність, наявність великої кількості пільг для різних категорій платників, що не стимулюють ріст ефективності виробництва, прискорення науково-технічного прогресу, упровадження перспективних чи технологій збільшення випуску товарів народного споживання. Чинне законодавство фактично закрите стосовно світового, не стимулює залучення в народне господарство іноземних інвестицій. Світовий досвід свідчить, що податкове законодавство -- не застигла схема, воно постійно змінюється, пристосовується до відтворювальних процесів, ринку.