Проблемні питання оцінки вартості підприємства як цілісного майнового комплексу

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Розвиток ринкової економіки в Україні привів до різноманіття форм власності й відродження власника, до збільшення кількості об'єктів власності в господарському обороті. У кожного, хто замислюється реалізувати свої права власника, виникає багато проблем і питань.

Одним з основних є питання про вартість об'єкта власності. Необхідність його рішення виникає в підприємств, фірм, акціонерних товариств, фінансових інструментів.

Одна з найсучасніших концепцій менеджменту сьогодні - управління вартістю підприємства - дозволяє досягти її стабільного руху у напрямку зростання, узгодити всі інші цілі управління підприємством та забезпечити його довгострокові перспективи. Управління вартістю як метод стратегічного управління було започатковано в роботах зарубіжних вчених, найбільш відомою з яких є праця авторів Т. Коупленда, Т. Колера та Д. Мурріна.

Останніми роками проблемам управління вартістю в цілому було присвячено і ряд робіт дослідників країн пострадянського простору.

Визначення вартості підприємства необхідно для вибору обґрунтованого напрямку його реструктуризації. У процесі оцінки вартості підприємства виявляються альтернативні підходи до управління підприємством і визначають, який з них забезпечить підприємству найбільшу ефективність, а, отже, і більш високу ринкову ціну, що і є основною метою власників і головним завданням топ-менеджерів підприємства.

Витратний підхід застосовується у випадку: оцінки нових або недавно створених об'єктів, аналізу найкращого й найбільш ефективного використання об'єкта, техніко-економічного обґрунтування створення нового об'єкта, оцінки об'єктів незавершеного будівництва, виділення об'єктів для оподатковування, оцінки з метою страхування об'єкта, переоцінки основних фондів, коли інші підходи не застосовуються.

Це спричиняє необхідність оцінки ринкової вартості об'єкта одночасно з позицій трьох підходів, що є відбиттям його фактичного рівня розвитку.

Серед безлічі концепцій менеджменту для рішення завдання управління вартістю підприємства найбільше поширення одержала концепція управління вартістю підприємства, в основі якої стоїть максимізація вартості підприємства в інтересах власників (акціонерів).

Ще зовсім недавно поняття оцінки бізнесу в Україні розумілося, як оцінка окремого підприємства з акцентом на майновому характері, тобто вартість бізнесу розумілася, як вартість всіх активів оцінюваного підприємства. Таке бачення питання досить ефективно використовувалося в процесі приватизації державних підприємств, де головною метою було не оцінка майбутніх можливостей такого підприємства, виражене в поточній вартості, а вартість майна (активів), яке було у нього на балансі.

В умовах, коли процеси приватизації майже завершені, коли активно встановлюється вторинний ринок, оцінка бізнесу трансформується в необхідність розуміння його не як оцінки юридичної особи, а оцінки прав власності, матеріальних та нематеріальних активів якими це підприємство володіє .

Таким чином оцінка бізнесу в умовах України може розумітись в наступних аспектах:

Оцінка підприємств (оцінка цілісно-майнових комплексів);

Оцінка бізнесу.

Тому, вартість бізнесу - це вартість діючого підприємства або вартість 100 % корпоративних прав у діловому підприємстві. Необхідність оцінки вартості підприємства виникає в основному у таких випадках:

під час інвестиційного аналізу у ході прийняття рішень про доцільність інвестування коштів у те чи інше підприємство, у т.ч. при здійсненні операцій M&A (поглинання і приєднання);

у ході реорганізації підприємства (мета оцінки - визначення бази для складання передавального чи розподільного балансу, а також для встановлення пропорцій обміну корпоративних прав);

у разі банкрутства та ліквідації підприємства (оцінка проводиться з метою визначення вартості ліквідаційної маси);

у разі продажу підприємства як цілісного майнового комплексу (мета оцінки - визначення реальної ціни продажу майна);

у разі застави майна та при визначенні кредитоспроможності підприємства (мета оцінки - визначити реальну вартість кредитного забезпечення);

у процесі санаційного аудиту при визначенні санаційної спроможності (оцінка вартості майна проводиться з метою розрахунку ефективності санації);

під час приватизації державних підприємств (метою оцінки є визначення початкової ціни продажу об'єкта приватизації).

Оцінка вартості будь-якого об'єкту власності є впорядкованим, цілеспрямованим процесом визначення в грошовому виразі вартості об'єкту з урахуванням потенційного і реального доходу, який цей об'єкт приносить в певний момент часу в умовах конкретного ринку.

Процес оцінки передбачає наявність оцінюваного об'єкту і оцінюючого суб'єкта.

Суб'єктом оцінки виступають професійні оцінювачі, що володіють спеціальними знаннями і практичними навичками. Об'єктом оцінки може бути будь-який об'єкт власності в сукупності з правами, якими наділений його власник. Це може бути бізнес, компанія, підприємство, фірма, банк, окремі види активів, як матеріальних, так і нематеріальних.

Особливістю процесу оцінки вартості є її ринковий характер. Це означає, що оцінка не обмежується визначенням лише одних витрат на створення або придбання оцінюваного об'єкту. Вона обов'язково враховує сукупність ринкових факторів: фактора часу, фактора ризику, ринкову кон'юнктуру, рівень і модель конкуренції, економічні особливості оцінюваного об'єкту, його ринкове реноме, а також макро- і мікроекономічне середовище.

Внутрішня оцінка бізнесу обмежена лише керованими з боку підприємства факторами вартості, а зовнішня - ли- ше некерованими факторами за мінімальної кількості внутрішньої інформації. З метою проведення адекватних практичних розрахунків слід інтегрувати два вищевказані різновиди оцінок. Базова модель визначення ринкової вартості бізнесу, яка ґрунтується на внутрішніх складових підприємницької діяльності, наведена на рис. 1.

Рис. 1 - Загальна внутрішня модель оцінки вартості бізнесу

Кожен з поданих на моделі елементів знаходить своє вираження у конкретних вартісних показниках інтегративного характеру:

1. Вартість машин та обладнання.

2. Вартість земельної ділянки, будівель та споруд на ній.

3. Вартість сировинно-матеріальних запасів.

4. Вартість трудового потенціалу.

5. Вартість нематеріальних складових потенціалу підприємства.

6. Вартісна оцінка якості бізнес-процесів підприємства.

Визначені на схемі основні складові внутрішнього характеру слід доповнити зовнішнім (ринковим) елементом, таким як конкурентоспроможність потенціалу підприємства. Саме через нього реалізується зв'язок внутрішньої оцінки вартості бізнесу з її зовнішнім еквівалентом. Конкурентоспроможність потенціалу підприємства закладає основу для розроблення результатних моделей визначення вартості бізнесу.

Вітчизняним законодавством при оцінці вартості майна та підприємства в цілому рекомендовано керуватися Законом України «Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні», методикою оцінки вартості майна під час приватизації, положеннями (національними стандартами) експертної оцінки, нормативними актами Фонду державного майна.

Як будь який товар, бізнес має бути корисним для покупця. Перш за все він повинен відповідати потребі в отриманні доходів. Як і у будь-якого іншого товару, корисність бізнесу реалізується в користуванні їм. Отже, якщо бізнес не приносить доходу власнику, він втрачає для нього свою корисність і підлягає продажу. І якщо хтось інший бачить нові способи його використання, інші можливості отримання доходу, то бізнес стає товаром. Все це справедливо і для підприємства, і для фірми.

В той же час отримання доходу, відтворювання або формування альтернативного бізнесу, нового підприємства супроводжуються певними витратами.

Корисність і витрати в сукупності складають ту величину, яка є основою ринкової ціни, що розраховується оцінювачем і яку можна визначити як ринкову вартість. Таким чином, бізнес, як певний вид діяльності, підприємство і фірма, як його організаційна форма в ринковій економіці, задовольняють потреби власника в прибутках, для отримання яких затрачуються певні ресурси.

Бізнес, підприємство та фірма володіють всіма ознаками товару і можуть бути об'єктом купівлі-продажу . Але це товари особливого роду. І особливості ці зумовлюють принципи і методи оцінки.

По-перше, це товар інвестиційний, тобто товар, вкладення в який здійснюються з метою віддачі в майбутньому. Витрати і доходи роз'єднані в часі. Причому розмір очікуваного доходу не відомий, має характер вірогідності, тому інвестору доводиться враховувати ризик можливої невдачі. Якщо майбутні доходи з урахуванням часу їхнього отримання виявляються менше витрат на придбання інвестиційного товару, він втрачає свою інвестиційну привабливість. Таким чином, поточна вартість майбутніх доходів, які може отримати власник, є верхньою межею ринкової ціни з боку покупця.

По-друге, бізнес є системою, але продаватися може як вся система в цілому, так і окремо її підсистеми і навіть елементи. В цьому випадку руйнується його зв'язок з власним конкретним капіталом, конкретною організаційно-економічною формою, елементи бізнесу стають основою формування іншої, якісно нової системи. Фактично товаром стає не сам бізнес, а окремі його складові.

По-третє, потреба в цьому товарі залежить від процесів, які відбуваються як всередині самого товару, так і в зовнішньому середовищі. Причому, з одного боку, нестабільність в товаристві приводить бізнес до нестійкості, з іншого боку, його нестійкість веде до подальшого наростання нестабільності і в самому товаристві. З цього витікає ще одна особливість бізнесу як товару - потреба в регулюванні купівлі-продажу.

По-четверте, враховуючи особливе значення стійкості бізнесу для стабільності в товаристві, необхідна участь держави не тільки в регулюванні механізму купівлі-продажу бізнесу, але і у формуванні ринкових цін на бізнес, в його оцінці.

Проблемні питання оцінки вартості підприємства в Україні

З переходом України на засади ринкової економіки перед підприємствами постала необхідність впроваджувати ринкові механізми діяльності. З'явилося таке поняття, як оцінка вартості бізнесу. Але на сьогодні існує багато перешкод, проблем і труднощів, пов'язаних із цією діяльністю. Сфера оцінки бізнесу багатогранна, вона включає не тільки оцінку матеріальних цінностей які знаходяться у власності підприємства, але і середовище його функціонування (зовнішнє та внутрішнє), його фінансовий стан, порівняльний аналіз із підприємствами-аналогами, прогнозування та оцінку майбутньої діяльності та ін. В Україні використання кожного із зазначених підходів оцінки супроводжується певними труднощами. Однією з головних проблем, не тільки в Україні, а й в усьому світі, є складність пошуку необхідної інформації та проведення розрахунків. Деякі дані про діяльність підприємства підпадають під об'єкти комерційної таємниці, що не дає змогу вільно використовувати їх у розрахунках оцінки вартості підприємства. Особливо це стосується застосування методу порівняння підприємства із аналогічними. Ще однією проблемою є те, що найчастіше бухгалтерська оцінка активів не співпадає з їх реальною вартістю, у більшості випадків вона є меншою. У таких умовах необхідна переоцінка всіх активів підприємства. Причому треба зазначити, що до оцінки окремих видів активів (нематеріальні активи, дебіторська заборгованість) необхідний певний окремий підхід. Все це ще раз підтверджує громіздкість розрахунків та необхідність великої кількості наявної інформації, коштів та кваліфікованих спеціалістів. Треба зазначити, що деякі кроки у інформаційній сфері все ж було зроблено. Так законодавчо закріплено обов'язок для окремих суб'єктів господарювання публікувати свою звітність. Але тут теж є свої негативні моменти. Сьогодні на підприємствах України поширене, так зване, ведення подвійної звітності. Тобто найчастіше бухгалтерська звітність підприємств є не прозорою та не відповідає реаліям діяльності підприємства. Все це призводить до того, що іноді неможливо дати реальну об'єктивну оцінку вартості підприємства. У зв'язку з політичною та економічною ситуацією в країні, в умовах мінливого зовнішнього середовища, підприємствам дуже важко спрогнозувати та спланувати свою діяльність. Це спричиняє проблеми при оцінці вартості підприємства дохідними методами (дисконтування грошових потоків, капіталізація прибутку, ін.). А формувати загальну оцінку вартості підприємства на основі лише декількох методів недоцільно, бо цей процес потребує комплексного підходу. Необхідно також зазначити, що вибір групи методів оцінки бізнесу залежить від цілей, за для яких вона здійснюється. Лиш порівнявши та зіставивши результати, отримані при використанні сукупності методів, можна дати об'єктивну оцінку вартості бізнесу. На жаль підприємство не в силах впливати на фактори зовнішнього середовища (зміна рівня оподаткування, законодавчої бази, інфляція та ін.) та змінювати їх. Оцінка бізнесу в Україні не має регулярного характеру. А в умовах постійних змін, як в діяльності самого підприємства, так і у країні в цілому, оцінку вартості, яка дана «сьогодні», не можна вважати об'єктивною та дійсною «завтра». На сьогодні ця проблема є найбільш актуальною через великі темпи інфляції. Отже в Україні у сфері оцінки вартості підприємства існує багато труднощів. При чому найбільшою проблемою є те, що більшість цих труднощів викликана об'єктивними факторами, на які підприємства не можуть впливати. В таких умовах вони вимушені пристосовуватися до мінливого зовнішнього середовища. За таких обставин дуже важко дати реальну оцінку вартості підприємства дохідними методами. В умовах неможливості визначення реальних і досить точних прогнозних даних, оцінка вартості ґрунтується не на перспективних показниках, а на основі вивчення динаміки окремих показників за минулі роки. Це дозволяє приблизно визначити окремі дані на майбутні періоди, наприклад на основі використання тренду. Складність розрахунків є фактором високої вартості роботи осіб, що професійно займаються діяльністю оцінки бізнесу. Тобто це є для підприємства додатковими витратами, які у сучасних умовах можуть дозволити собі не всі суб'єкти господарювання. Тому в Україні не є поширеною регулярна оцінка вартості підприємства. Зазвичай оцінка проводиться лише при певних обставинах: необхідність залучення інвестиційних ресурсів; реструктуризація; оцінка ліквідаційної вартості; оцінка для здійснення додаткової емісії акцій чи їх викупу та ін. Крім цього може застосовуватися оцінка вартості не всього підприємства, а окремих його складових з метою кредитування та страхування. В Україні напрям оцінки вартості підприємства «як діючого», поки що не набув популярності. В основному оцінка проводиться з певною метою. Це призводить до того, що підприємства не поспішають створювати умови для регулярної, поточної вартісної оцінки бізнесу (реальне відбиття показників у бухгалтерській звітності, ринкова переоцінка активів). На сьогодні немає єдиного підходу та методики до оцінки вартості бізнесу. Отже, для того, щоб надати реальну, повну та об'єктивну оцінку потрібен комплексний підхід, що передбачає використання сукупності методів та підходів. Головними завданнями в Україні у цій сфері є створення необхідного підґрунтя для використання існуючих методик: нейтралізація та зменшення впливу негативних факторів, що становлять перешкоди для оцінки вартості бізнесу.

Методичні підходи до оцінки вартості підприємства

У літературі, присвяченій питанням оцінки вартості підприємств, згадується значна кількість методів і способів такої оцінки. Окремі методи мають ряд модифікацій і різновидів, що створює додаткові складності при їх ідентифікації та використанні. Звідси - необхідність чіткої класифікації методів оцінки вартості майна підприємств.

Оцінку бізнесу здійснюють з позицій трьох підходів: прибуткового, витратного і порівняльного. Кожний підхід дозволяє підкреслити певні характеристики об'єкту.

Переходячи до прикладних аспектів оцінки вартості бізнесу, можна відзначити, що найбільшого поширення набули експертні методи оцінки, що базуються на використанні поряд з формалізованими кількісними (вартісними) критеріями якісних характеристик, котрі, як правило, неможливо виразити у конкретних цифрах. Спектр застосовуваних методів оцінки вартості бізнесу можна згрупувати відповідно до описаних вище підходів (табл. 1).

У рамках цих підходів розрізняють окремі методи оцінки. Причому жоден з підходів чи методів не має принципових переваг перед іншими. Досить часто в практичній роботі з оцінки вартості підприємства оцінювач застосовує кілька методичних підходів, що найповніше відповідають конкретним умовам, об'єктам та меті оцінки, наявності й достовірності інформаційних джерел для її проведення.

В цілому всі три підходи взаємозв'язані. Кожний з них передбачає використання різних видів інформації, одержуваної на ринку.

Таблиця 1 - Методи оцінки вартості підприємства

Подана табл. 1 класифікує найпоширеніші базові методи оцінки вартості бізнесу, хоча слід відзначити, що кожен з указаних методів має багато модифікацій. Обраний підхід до оцінки вартості бізнесу і його конкретний метод повинні спиратися на достовірну інформаційну базу та бути обґрунтовані з огляду на специфіку об'єкта й умов його функціонування у визначений проміжок часу.

Для розуміння сутності методичних підходів до оцінки вартості підприємства та оптимізації їх застосування звернемося до класичної схеми А. Раппапорта, яка характеризує структурно-логічні взаємозв'язки між окремими компонентами вартості.

Рис. 2 - Механізм генерування вартості підприємства

Крім всього вище сказаного важливим елементом оцінки вартості підприємства є визначення вартості капіталу, який є в його розпорядженні. Це поняття характеризує ціну залучення підприємством фінансових ресурсів. Інакше кажучи, це винагорода, за яку капіталодавці погоджуються вкладати кошти в дане підприємство. Згідно із сучасними тенденціями в теорії і практиці фінансової діяльності вартість капіталу підприємства рекомендується розраховувати на основі використання так званої моделі середньозваженої вартості капіталу (Weighted Average Cost of Capital = WACC):

,

де Квк - очікувана ставка вартості власного капіталу;

Кпк - очікувана ставка вартості позичкового капіталу;

К - сума капіталу підприємства;

ВК - сума власного капіталу;

ПК - сума позичкового капіталу.

Середньозважена вартість капіталу показує середню дохідність, якої очікують (вимагають) капіталодавці (власники та кредитори), вкладаючи кошти в підприємство. Вона залежить від структури капіталу, а також ціни залучення капіталу від власників і кредиторів. Зазначену модель можна деталізувати, виокремивши власний і позичковий капітал. Зокрема, вартість власного капіталу можна розраховувати в розрізі капіталу, залученого в результаті емісії простих і привілейованих акцій, реінвестованого прибутку тощо. Позичковий капітал можна поділити на короткострокові та довгострокові банківські позички, комерційні позички, облігаційні позички та ін.

Очікувана ставка вартості позичкового капіталу визначається на основі аналізу фінансових відносин підприємства з його кредиторами і включає всі витрати, пов'язані із залученням позичкового капіталу, в т. ч. процентні платежі, дизажіо (1) різниця, виражена у відсотках, між номіналом цінного паперу та його впав ринковим курсом; 2) зниження біржового курсу цінних паперів в порівнянні з їх номіналом, 3) негативна різниця між ціною товару, що є в наявності, і ціною по терміновій угоді), різного роду збори тощо. Ця ставка може відповідати кредитній ставці, за якою підприємство залучає (чи може залучити) кредити. За наявності відповідних розрахункових даних ставка вартості позичкового капіталу може обчислюватися за методом внутрішньої норми прибутковості (IRR).

Перед фінансистами досить часто постає питання, як розрахувати вартість позичкового капіталу в частині забезпечення наступних витрат і платежів, поточних зобов'язань за розрахунками тощо, на які не нараховуються проценти (та інші платежі) за їх користування. Можливі два варіанти вирішення цієї проблеми:

згадані складові позичкового капіталу не враховуються при визначенні WACC, тобто в процесі розрахунків загальна сума капіталу зменшується на ці позиції;

урахування зазначених позицій на рівні з іншими фінансовими зобов'язаннями, при цьому застосовується нульова ставка залучення цієї частини капіталу.

На практиці при розрахунку вартості залучення позичкового капіталу слід враховувати податковий фактор. Якщо S - податковий мультиплікатор (коефіцієнт, який характеризує ставку податку на прибуток), а проценти за користування позичками відносяться на валові витрати підприємства, то модель визначення середньозваженої вартості капіталу можна уявити в такому вигляді:

,

де ПК - сума позичкового капіталу.

Головна проблема, з якою стикаються фінансисти при застосуванні моделі WACC, полягає у визначенні ціни залучення власного капіталу, зокрема значення очікуваної ставки вартості власного капіталу. Це питання досі не знайшло свого повного вирішення ні в теорії, ні в практиці. Серед можливих способів розрахунку очікуваної ставки вартості власного капіталу можна розглядати такі:

модель оцінки капітальних активів (САРМ), за якої слід скористатися інформацією щодо значення -коефіцієнта, безризикової процентної ставки та середньої дохідності на ринку (див. розд. 1);

суб'єктивна оцінка: проценти за довгостроковими облігаціями або депозитними вкладами плюс надбавка за специфічні ризики, характерні для даного підприємства (галузі);

використання показника, оберненого до відношення ринкового курсу до чистого прибутку на одну акцію (price earnings ratio, PER).

Витратний підхід - сукупність методів оцінки вартості об'єкта оцінки, заснованих на визначенні витрат, необхідних для відновлення або заміщення об'єкта оцінки, з урахуванням його зносу. Балансова вартість активів підприємства внаслідок інфляції, змін кон'юнктури ринку, використовуваних методів обліку, як правило, не відповідає ринковій вартості. У результаті перед оцінювачем ставиться завдання проведення коригування балансу підприємства. Для здійснення цього попередньо проводиться оцінка обгрунтованої ринкової вартості кожного активу балансу окремо. Далі з отриманої суми віднімають вартість зобов'язань підприємства. Підсумкова величина, отримана таким чином, відображає ринкову вартість власного капіталу підприємства. Для розрахунків використовуються дані балансу підприємства на дату оцінки (або на останню звітну дату). Основною перевагою методу, що базується на оцінці активів, є те, що він грунтується на реальних цінностях, які знаходяться у власності підприємства. Базовою формулою в витратному підході є:

Власний капітал = Активи - Зобов'язання

Розглянемо декілька методів витратного підходу, а саме:

метод ліквідаційної вартості;

метод розрахунку чистих активів.

Метод ліквідаційної вартості використовується за умови ліквідації суб'єкта господарювання чи коли грошові потоки від його операційної діяльності несуттєві (або взагалі набувають негативного значення); при фінансуванні підприємства-боржника; при фінансуванні проектів реструктуризації чи санації тощо. Він базується на визначенні суми коштів, які можуть бути отримані за умови ліквідації (продажу) підприємства (за роздільним продажем його активів) на конкретну дату. Вважається, що ліквідаційна вартість підприємства як цілісного майнового комплексу менша, ніж за роздільним розпродажем його активів.

Виокремлюють такі види ліквідаційної вартості підприємства (бізнесу): упорядковану, примусову та кінцеву. Основне завдання оцінювача - визначення та обґрунтування виду і специфіки ліквідаційної вартості. Під упорядкованою ліквідаційною вартістю розуміють суму коштів, що може бути отримана за «розумним» розпродажем активів, тобто протягом не більше двох років зі спробою встановлення максимальної ціни. На відміну від упорядкованої, примусова ліквідаційна вартість формується за умови максимально швидкого проведення комерційних угод щодо купівлі-продажу активів підприємства, незалежно від того, чи вигідно це у поточному періоді. Кінцева ліквідаційна вартість суттєво відрізняється від двох вищенаведених і характеризує суму витрат власника (інвестора) на знищення, ліквідацію активів підприємства на місці. Як правило, вона має негативне значення, оскільки оцінює додаткові витрати на фізичне знищення об'єкта.

За оцінки ліквідаційної вартості підприємства слід коригувати відновну вартість його активів на суму витрат для їх ліквідації. Отримана на цій основі чиста ліквідаційна вартість об'єкта оцінки приводиться на конкретну дату оцінки за допомогою дисконтних множників.

Оцінка бізнесу методом ліквідаційної (упорядкованої) вартості включає такі етапи.

Етап 1. Розроблення календарного графіка ліквідації кожного виду активів підприємства з метою максимізації капітальних прибутків (з вирахуванням усіх зобов'язань підприємства).

Етап 2. Визначення поточної вартості активів, враховуючи витрати на їх ліквідацію. Розрахунок проводиться одночасно з перевіркою балансових показників через інвентаризацію майна на дату оцінки.

Розрахунок вартості бізнесу методом чистих активів включає кілька етапів.

Даний метод застосовується, коли очікується, що фірма володіє значними матеріальними активами, а також буде функціонувати у найближчому майбутньому. У процесі оцінки аналізуються такі бухгалтерські, фінансові та статистичні форми звітності підприємства: баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) і детальні розшифровки до них. У разі необхідності використовуються дані первинного обліку. Попередньо проводиться інфляційне коригування показників фінансової звітності, яке найпростіше зробити, переоцінивши звітні показники відповідно до твердої валюти.

Розрахунок вартості бізнесу методом чистих активів включає кілька етапів.

Етап 1. Оцінка нерухомості підприємства щодо обґрунтованої ринкової вартості. Визначення ринкової вартості нерухомості може проводитися відповідно до спеціальних методів, висвітлених у попередніх розділах книги.

Етап 2. Визначення обґрунтованої ринкової вартості машин та обладнання. Розрахунки можуть проводитися у розрізі окремо взятих машин, пристроїв, силових установок чи іншого обладнання; технологічно, функціонально чи експлуатаційно однорідних груп машин, умовно незалежних одна від одної; цілісних виробничо-технологічних систем чи комплексів.

Етап 3. Ідентифікація та оцінка ринкової вартості нематеріальних активів підприємства включає: експертизу об'єктів інтелектуальної власності, охоронних документів і прав на нематеріальні активи; застосування спеціальних методів оцінки нематеріальних активів; формування сукупної вартості нематеріальних активів.

Етап 4. Визначення ринкової вартості короткострокових і довгострокових вкладень передбачає розрахунок поточної вартості облігацій (з плаваючим купоном, з купоном постійних виплат чи безстрокових облігацій); оцінку пакета простих і привілейованих акцій (модель постійного росту, модель двохстадійного росту тощо).

Етап 5. Визначення поточної вартості товарно-матеріальних запасів, враховуючи прийняту практику обліку (LIFO, FIFO).

Етап 6. Ринкова оцінка дебіторської заборгованості залежно від імовірності її погашення з виділенням безнадійної, перспективної та гарантованої.

Етап 7. Оцінка витрат і доходів майбутніх періодів за умови існування реальної можливості отримання кінцевого позитивного фінансового результату.

Етап 8. Приведення зобов'язань підприємства до поточної вартості.

Етап 9. Визначення вартості власного капіталу (як вартісної оцінки бізнесу) через вирахування з обґрунтованої ринкової вартості активів поточної вартості всіх зобов'язань.

Даний метод застосовується, коли очікується, що фірма володіє значними матеріальними активами, а також буде функціонувати у найближчому майбутньому. У процесі оцінки аналізуються такі бухгалтерські, фінансові та статистичні форми звітності підприємства: баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) і детальні розшифровки до них. У разі необхідності використовуються дані первинного обліку. Попередньо проводиться інфляційне коригування показників фінансової звітності, яке найпростіше зробити, переоцінивши звітні показники відповідно до твердої валюти.

Дохідний (прибутковий)підхід - сукупність методів оцінки вартості об'єкта оцінки, заснованих на визначенні очікуваних доходів від об'єкта оцінки. Даний підхід до оцінки вважається найбільш прийнятним з точки зору інвестиційних мотивів, оскільки будь-який інвестор, що вкладає гроші в діюче підприємство, в кінцевому рахунку, купує не набір активів, а потік майбутніх доходів, що дозволяє йому окупити вкладені кошти, отримати прибуток і підвищити свій добробут. У рамках дохідного підходу традиційно виділяють два основні методи (або дві групи методів): капіталізації та дисконтування грошових потоків. Зміст обох методів складає прогнозування того, що ми умовно називаємо майбутніми доходами підприємства, і їх перетворення в показник поточної (приведеної) вартості. Головна відмінність методів в тому, що при капіталізації береться дохід за один часовий період (зазвичай рік), який перетворюється в показник поточної вартості шляхом простого поділу на ставку капіталізації. При дисконтуванні вибудовується прогноз майбутніх доходів на кілька періодів, потім вони окремо приводяться до поточної вартості за формулою складного відсотка, що дає більш обгрунтовану оцінку вартості підприємства. Метод капіталізації прибутку є одним з варіантів прибуткового підходу до оцінки бізнесу діючого підприємства і використовується у випадку, якщо очікується, що майбутні чисті доходи приблизно будуть рівні поточним або темпи їх зростання будуть помірними і передбачуваними. Причому доходи є досить значними позитивними величинами, тобто бізнес буде стабільно розвиватися. Сутність даного методу виражається формулою:

Метод капіталізації прибутку в найбільшою мірою підходить для ситуації, в яких очікується, що підприємство протягом тривалого терміну буде отримувати приблизно однакові величини прибутку (або темпи її зростання будуть постійними). Основна перевага цього методу - простота розрахунків. Інша перевага полягає в тому, що метод прямої капіталізації, у кінцевому рахунку, безпосередньо відображає ринкову кон'юнктуру. Це пов'язано з тим, що при його застосуванні, як правило, береться досить велика кількість угод з нерухомістю і проводиться їх аналіз з точки зору доходу та вартості. Однак метод не слід застосовувати, коли відсутня інформація про ринкові угоди; якщо об'єкт ще не побудований, а значить, не вийшов на режим стабільних доходів; коли об'єкт зазнав серйозних руйнувань в результаті стихійного лиха, тобто вимагає серйозної реконструкції. Метод має ще один серйозний недолік. Справа в тому, що у формулі розрахунку поточної вартості присутній щорічний дохід. В якості цього доходу при оцінці нерухомості береться так званий чистий операційний дохід. Це такий дохід, який виходить з потенційного валового доходу після вирахування з нього всіх можливих втрат і операційних витрат, включаючи резерв на заміщення. Ця інформація дуже часто відноситься до розряду комерційних таємниць, і доступ до неї вкрай обмежений. У силу цього завдання збору інформації про ринкові угоди і, отже, розрахунок коефіцієнта капіталізації є досить складною проблемою.

Практичне застосування методу капіталізації прибутку передбачає наступні основні етапи: 1. Аналіз фінансової звітності, її нормалізація і трансформація (при необхідності). 2. Вибір величини прибутку, яка буде капіталізована. 3. Розрахунок адекватної ставки капіталізації. 4. Визначення попередньої величини вартості. 5. Проведение поправок на наявність не функціонуючих активів (якщо такі є). Проведення поправок на контрольний або неконтрольний характер оцінюваної частки, а також на брак ліквідності (якщо вони необхідні).

Етап 1. Аналіз фінансової звітності Основними документами для аналізу фінансової звітності підприємства з метою оцінки є балансовий звіт і звіт про фінансові результати та їх використання. Для цілей оцінки діючого підприємства бажано наявність цих документів за останні три роки. Оцінювачу також необхідно вказати у звіті, чи пройшли вказані фінансові звіти аудиторську перевірку. При аналізі фінансових звітів підприємства оцінювач повинен в обов'язковому порядку провести їх нормалізацію, тобто зробити поправки на різні надзвичайні і одноразові статті, як балансу, так і звіту про фінансові результати та їх використання, які не носили регулярного характеру в минулій діяльності підприємства і навряд чи будуть повторюватися в наступному. Прикладами надзвичайних і одноразових статей можуть бути наступні: доходи або збитки від продажу активів, особливо в тих випадках, коли компанія не може постійно продавати такі активи; доходи або збитки від продажу частини підприємства; надходження з різних видів страхування; надходження від задоволення судових позовів; наслідки страйків або тривалих перерв у роботі; наслідки аномальних коливань цін. Оцінювач може провести трансформацію бухгалтерської звітності, рік якою розуміється переведення її на загальноприйняті стандарти бухгалтерського обліку (західні). Дана операція при оцінці не є обов'язковою, але бажана.

Етап 2. Вибір величини прибутку, яка буде капіталізована Даний етап фактично має на увазі вибір періоду поточної виробничої діяльності, результати якої будуть капіталізовані. Оцінювач може вибирати між кількома варіантами: прибуток останнього звітного року; прибуток першого прогнозного року; середня величина прибутку за кілька останніх звітних років. Як капіталізованою величиною може виступати або чистий прибуток після сплати податків, або прибуток до сплати податків, або величина грошового потоку. У більшості випадків на практиці обирається прибуток останнього звітного року. Етап 3. Розрахунок ставки капіталізації Ставка капіталізації для підприємства зазвичай виводиться із ставки дисконту шляхом вирахування очікуваних середньорічних темпів зростання прибутку або грошового потоку (в залежності від того, яка величина капіталізується). Відповідно для одного і того ж підприємства ставкою капіталізації зазвичай нижче, ніж ставка дисконту. З математичної точки зору ставка капіталізації - це дільник, який застосовується для перетворення величини прибутку або грошового потоку за один період часу в показник вартості.

Отже, щоб визначити адекватну ставку капіталізації, потрібно спочатку розрахувати відповідну ставку дисконту, використовуючи наступні можливі методики. Існують різні методики визначення ставки дисконту, найбільш поширеними з яких є: модель оцінки капітальних активів; метод кумулятивного побудови; модель середньозваженої вартості капіталу. Кумулятивний підхід має певну схожість з САРМ (модель оцінки капітальних активів). В обох випадках за базу розрахунків береться ставка доходу за безризиковими цінних паперів, до якої додається додатковий дохід, пов'язаний з ризиком інвестування в даний вид цінних паперів. Потім вносяться поправки (у бік збільшення або зменшення) на дію кількісних і якісних факторів ризику, пов'язаних зі специфікою даної компанії. Наведені нижче дані дозволяють скласти уявлення про залежність між величиною ставок доходу і рівнем ризику, пов'язаного з тими чи іншими інвестиціями. Розрахунок вартості власного капіталу згідно кумулятивного підходу проводиться в два етапи: визначення відповідної безризикової ставки доходу; оцінка величини відповідної премії за ризик інвестування в дану компанію. При певній ставці дисконту ставка капіталізації визначається в загальному вигляді за наступною формулою:

R - ставка капіталізації; d - ставка дисконту; g - довгострокові темпи зростання прибутку або грошового потоку. Останні етапи застосування методу капіталізації прибутку являють собою нескладні операції. Попередня величина вартості розраховується за формулою:

Для проведення поправок на функціонуючі активи потрібна оцінка їх ринковою вартістю відповідно до прийнятих методами для конкретного виду активів (нерухомість, машини і обладнання тощо). Метод дисконтованих майбутніх грошових потоків використовується, коли очікується, що майбутні рівні грошових потоків істотно відрізняються від поточних, можна обґрунтовано визначити майбутні грошові потоки, прогнозовані майбутні грошові потоки є позитивними величинами для більшості прогнозних років, очікується, що грошовий потік в останній рік прогнозного періоду буде значною позитивною величиною. Застосування методів дохідного підходу найбільш обґрунтовано для підприємств, що мають певну історію прибутковою господарської діяльності та знаходяться на стадії росту або стабільного економічного розвитку і мало застосовні для оцінки недіючих підприємств або підприємств, що зазнають систематичні збитки, тому що ринкова вартість в цьому випадку буде негативною величиною.

ВПм = По  М,

де ВПм - вартість підприємства, розрахована на основі зіставлення мультиплікаторів; По - значення показника, що порівнюється (чиста виручка, прибуток, CF тощо), на оцінюваному підприємстві; М - мультиплікатор (розраховується з використанням даних підприємства-аналога).

Як мультиплікатори здебільшого використовують такі показники:

відношення ціни (корпоративних прав чи підприємства) до чистої виручки від реалізації;