Управління державним боргом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Управління державним боргом»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти державного боргу

1.1 Економічна сутність державного боргу

1.2 Порядок та умови формування державного боргу

Розділ 2. Управління державним боргом та його обслуговування

2.1 Управління державним боргом

2.2 Державний борг та фінансування Державного бюджету України

2.3 Роль Казначейства в управлінні державним боргом

Розділ 3. Проблеми і напрями вдосконалення управління й обслуговування державного зовнішнього боргу України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Політика управління державним боргом включає такі важливі складові: формування боргової стратегії, націленої на забезпечення сталості та обгрунтованості рівня державного боргу; досягнення збалансованої структури боргу; активне управління ринковою частиною державного боргу; збереження потенціалу рефінансування боргу при зміні кон'юнктури фінансових ринків; виконання цільових орієнтирів щодо вартості обслуговування боргу і допустимого ступеня ризику; утримування заборгованості державного сектора економіки на економічно прийнятному рівні. державной борг казначейство управління

Надзвичайно важливим для визначення поточного рівня платоспроможності держави є використання традиційних показників боргової спроможності (відношення державного боргу до ВВП, доходів бюджету, відношення зовнішнього боргу до експорту, обслуговування боргу до експорту та доходів бюджету, тощо). Проте такий підхід не дозволяє оцінити потенціальний рівень боргового навантаження та перспективи збереження фінансової стабільності у країні при існуванні високовартісних і ризикових умовних зобов'язань Уряду. Досягнення помірного рівня державного боргу в таких умовах не убезпечує державні фінанси від боргових ускладнень.

В Україні, починаючи з 2002 p., платоспроможність держави істотно підвищилась, а боргове навантаження на економіку й державні фінанси - знизилось. Основними факторами поліпшення ситуації з державною заборгованістю у 2002-2007 pp. стали: динамічний розвиток національної економіки та зростання обсягів експорту товарів і послуг, які розширювали економічний потенціал для виплати нагромаджених боргів; зменшення деформацій грошово-кредитної системи України та підвищення кредитного рейтингу держави, що знижували вартість залучення нових позик; проведення зваженої бюджетно-податкової політики і досягнення помірного дефіциту бюджету.

У міжнародній практиці головним критерієм для оцінки боргової сталості є співвідношення державного боргу і обсягу ресурсів, якими володіє країна-позичальниця (тобто розміру ВВП).

Згідно з прийнятими у світі стандартами обліку боргових операцій, державний борг являє собою суму фінансових зобов'язань сектора загального державного управління, що мають форму договірних, перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами щодо відшкодування залучених коштів і виплати процентів (або без неї). Державний борг охоплює борги сектора загального державного управління; при цьому не враховуються борги державних підприємств і борги, пов'язані з виконанням функцій грошово-кредитного регулювання (грошова емісія, позики МВФ на поповнення валютних резервів, тощо). Гарантії сплати боргів підприємств та інші умовні зобов'язання не враховуються у складі державного боргу до того моменту, доки державні органи не вимушені розпочати виплати з метою погашення таких боргів. Поточна заборгованість держави не вважається державним боргом до часу її офіційного визнання. Дані про борг охоплюють сектор державного управління в цілому: центральний уряд і місцеві органи управління.

При визначенні державного боргу України за прийнятими у світі стандартами величина державного боргу, що подається у звітності Міністерства фінансів України, має бути зменшена на суму гарантованого боргу та збільшена на суму офіційно визнаних боргів органів місцевого самоврядування. Після таких коригувань державний борг України зменшиться з 88,74 млрд. грн. (станом на 31 грудня 2007 р.) до 76,64 млрд. грн. Отже, прямий державний борг України (з урахуванням боргів усіх рівнів сектора загального державного управління) складає суму, еквівалентну 10,8% ВВП.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Управління державним боргом».

Об'єкт дослідження - управління державними фінансами.

Предмет дослідження - управління державним боргом.

Метою роботи є розглянути особливості управління державним боргом України.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

розглянути теоретичні аспекти державного боргу;

дослідити порядок та умови формування державного боргу;

проаналізувати управління державним боргом;

розглянути проблеми і напрями вдосконалення управління державним боргом України.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Розділ 1. Теоретичні аспекти державного боргу

1.1 Економічна сутність державного боргу

Сума непогашених безумовних фінансових зобов'язань держави, утворених внаслідок державних запозичень і державних гарантій, складає її державний борг. Достатньо значні обсяги державного боргу та ріст витрат на його обслуговування, що вже сьогодні є проблемою для багатьох країн, роблять необхідним удосконалення механізму управління ним.

Державний борг -- це сукупність усіх боргових зобов'язань держави перед своїми кредиторами. Величина державного боргу, динаміка й темпи його зміни відображають стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування державних структур [1, 234].

Сукупність грошових коштів, акумульованих державою як позичальником і гарантом, називається державним кредитом. У цих економічних відносинах держава виступає позичальником, а юридичні та фізичні особи на добровільних засадах - кредиторами. Кошти від позичок надходять до державного бюджету. У розвинених країнах державний кредит є основним джерелом фінансування дефіциту державного бюджету.

Основні принципи державного кредиту - добровільність, строковість, зворотність і платність. Позики держави не забезпечуються конкретною заставою, хоча держава гарантує виконання своїх зобов'язань всім своїм майном, і здебільшого не мають цільового спрямування.

Принцип добровільності полягає в тому, що гроші залучаються державою внаслідок вільного волевиявлення юридичних чи фізичних осіб. Держава може скористатися своєю силою і залучати кошти через обов'язкові державні позики, але це скоріше виняток, ніж правило.

Кошти залучаються на визначений строк, після якого повертаються - принцип строковості. Кредитор і позичальник, узгоджуючи свої економічні інтереси, обов'язково визначаються з терміном кредиту.

Принцип зворотності вказує на обов'язковість повернення позичених коштів кредитору. Навіть у дуже складних економічних умовах держава однозначно повертає залучені кошти кредитору. Як виняток, може мати місце „заморожування" коштів на певний строк, або так звана реструктуризація, що дозволяє лише продовжити термін повернення коштів.

Платність - це видова ознака кредиту й одночасно принцип кредитування. При наданні кредиту сторонами встановлюється певний розмір плати за позичені кошти, який задовольняє обидві сторони.

Державний кредит регулюється нормами двох галузей права - цивільного і фінансового. Цивільно-правове регулювання охоплює договірну сторону відносин, тоді як фінансово-правове - відносини з формування централізованих фондів. Незважаючи на те, що держава виступає позичальником, вона однобічно встановлює умови державного кредиту (види, строк, платність тощо), не дозволяючи іншій стороні змінювати встановлені умови.

Державний кредит виступає у формі державних позик. Класифікація позик здійснюється за різними ознаками:

- за місцем позики: внутрішні (на території) і зовнішні (поза межами) країни;

- за строками: короткострокові, середньострокові і довгострокові;

- за формою виплати доходу: виграшні, процентні, процентно-виграшні, безпрограшні.

Кошти, які держава позичає в юридичних осіб, населення, нерезидентів, міжнародних фінансово-кредитних організацій, а також в урядів іноземних країн, складають її державний борг.

Законом України "Про державний внутрішній борг України" від 16 вересня 1992 року визначено, що державний внутрішній борг - це строкові боргові зобов'язання Уряду в грошовій формі, які гарантуються всім майном державної власності.

У складі державного боргу України розрізняють внутрішній - сума запозичень від внутрішніх кредиторів та зовнішній - вся сума заборгованості кредиторам за межами країни. За строками борг складається із заборгованостей минулих років і заборгованості, що знову виникає за новими борговими зобов'язаннями.

Динаміка державного боргу України наведена в табл. 1.1 [11, 82].

Таблиця 1.1 Державний борг України (1995-2005 pp.), млрд. дол. США

Показник	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005
Зовнішній борг	0,4	3,6	4,8	8,2	8,8	9,6	11,5	12,4	10,4	10,1	10,1
Внутрішній борг	0,0	0,0	0,0	2,1	2,1	5,4	3,9	2,8	3,8	3,9	3,7
Всього	0,4	3,6	4,8	10,9	10,9	15,0	15,4	15,2	14,2	14,0	13,8

Як свідчать дані таблиці, державний борг України у 1995-2005 pp. зростав, причому зовнішній борг значно перевищував внутрішній. Спостерігалася тенденція до збільшення частки зовнішнього боргу в загальній сумі державного боргу. У наступні роки ситуація дещо поліпшилася.

Економічна суть державного боргу виявляється через такі дві його функції:

1) фіскальну -- залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;

2) регулюючу -- коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів центральним банком країни.

Державні запозичення, на думку доктора економічних наук А.Л. Кри-соватого, в Україні треба використовувати лише для капіталовкладень у розвиток економіки. Залучення позик із будь-якою іншою метою не тільки не даватиме імпульсу для пожвавлення економічних процесів, а й буде стримувальним чинником зростання ВВП надалі. Адже не забезпечене розширенням податкової бази обслуговування та погашення державної заборгованості рано чи пізно призведе до загострення бюджетної кризи, коли податкових надходжень виявиться замало для фінансування навіть мінімальних видатків держави одночасно зі здійсненням боргових платежів, а розміщувати нові позики стане неможливо. Відповідно величина соціальних видатків у жодному разі не повинна перевищувати централізованих за оптимального (з погляду фіскальної достатності, економічної ефективності та соціальної справедливості) рівня оподаткування податкових надходжень, що є умовою організації ефективних перерозподільних процесів та, як наслідок, зростання ВВП. Тобто визначені вимогами досягнення стійкого економічного зростання обсяг і структура видатків бюджету хоч і є першоосновою у встановленні меж експансії фіску, проте не можуть бути її самоціллю, оскільки забезпечують ефективне функціонування держави лише за наявності відповідних джерел покриття. Не покриті податковими надходженнями соціальні видатки та фінансово не забезпечені за рахунок державного запозичення (у разі браку податкових надходжень) видатки розвитку однозначно потребують перегляду.

Державний борг складається з двох частин залежно від сфери розміщення: внутрішнього і зовнішнього боргу.

В Україні у 1992 р. прийнято Закон "Про державний внутрішній борг України", яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

До складу державного внутрішнього боргу України входять позики уряду і позики, здійснені за безумовної гарантії уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних потреб. Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає знову за борговими зобов'язаннями уряду.

Державний зовнішній борг -- це боргові зобов'язання держави перед нерезидентами щодо повернення позичених коштів (основна сума боргу) та відсотків за ними.

У разі зростання зовнішнього боргу країна може потрапити не тільки в економічну, а й у політичну залежність від країни-кредитора. Тому в розвинутих країнах парламенти встановлюють різні обмеження для зовнішніх запозичень уряду. Крім того, зовнішні запозичення беруть одні уряди, а віддаватимуть інші, що може негативно позначитися на їх політичному майбутньому.

До державного зовнішнього боргу України належать:

1) заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку;

2) заборгованість за позиками, наданими іноземними органами управління;

3) заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками;

4) зовнішня заборгованість, не віднесена до інших категорій.

Залежно від отримувача кредитних ресурсів державний борг може бути прямий та умовний (гарантований). Прямий державний борг -- це борг, що відображає обсяги позичених ресурсів, які надійшли в розпорядження уряду країни. Умовний (гарантований) державний борг -- це зобов'язання держави як гаранта повернення ресурсів кредитору в разі неплатоспроможності позичальника. Бюджетний кодекс України (ст. 12) передбачає класифікацію державного боргу за типом кредитора та типом боргового зобов'язання.

Ситуація з державним боргом в Україні та країнах ЄС показана в табл. 1.2 [11, 83].

Таблиця 1.2 Державний борг України і країн ЄС

Показник	2000 p.	2001 p.	2002 p.	2003 p.	2004 p.	2005 p.	2000-2005 pp. (ЄС-8, середнє)
Темпи зростання ВВП, %	5,9	9,2	5,2	9,6	12,1	2,6	5,2
Номінальний обмін, курс (UAH/USD) середній	5,4	5,3	5,3	5,3	5,3	5,1	-
Індекс споживчих цін, % зміни	28,2	12,0	0,8	5,2	9,0	13,6	5,3
Умови торгівлі (2000 р. = 100)	100,0	98,3	98,0	99,3	104,6	112,9	-
Валові капіталовкладення, % ВВП	19,7	21,8	20,2	20,6	21,1	21,8	25,0
Державний та гарантований державою борг, % ВВП	45,3	36,5	33,5	29,0	24,8	18,7	29,8
Первинний дефіцит, % ВВП	-1,4	-1,9	0,2	-0,9	-4,4	-2,0	-1,1
Баланс бюджету розширеного уряду, % ВВП	-4,1	-1,9	-0,2	-0,9	-4,4	-2,7	-3,1

Державні позики Уряду забезпечуються випуском цінних паперів - облігацій внутрішнього державного боргу (ОВДП) і казначейських зобов'язань. Боргові зобов'язання Уряду можуть мати такі терміни: короткострокові-до 1 року, середньострокові - від 1 до 5 років і довгострокові - 5 і більше років.

Державні цінні папери можуть розміщуватись тільки серед юридичних осіб, тільки серед фізичних осіб або мати універсальне призначення - розміщуватись як серед юридичних так і фізичних осіб. За формою виплати доходів розрізняють процентні, виграшні, процентно-виграшні, безпрограшні та безпроцентні позики.

Закон "Про державний внутрішній борг України", прийнятий у вересні 1992 року, дозволив державі здійснювати емісію боргових зобов'язань. Але тільки у 1995 році було розпочато випуск ОВДП і тим самим запущено в дію цивілізований механізм покриття дефіциту державного бюджету.

Коли НБУ купує цінні папери на вторинному ринку, він розплачується за це власними коштами, внаслідок чого грошова маса в обігу збільшується. У цьому випадку на внутрішньому ринку зростає платоспроможний попит, а також збільшується кредитний потенціал банківської системи через зростанням наднормативних резервів.

Отже, операції з купівлі-продажу цінних паперів на відкритому ринку дають можливість неемісійного фінансування державних витрат, виступають економічним інструментом монетарного регулювання економіки та дозволяють визначити реальну вартість цінних паперів. Визначена ринком ставка відсотка за цінними паперами держави є орієнтиром ринкового відсотка для інших (приватних і корпоративних) інструментів фінансового і грошового ринку.

1.2 Порядок та умови формування державного боргу

Державний борг є результатом фінансування дефіциту державного бюджету, який утворюється внаслідок перевищення бюджетних видатків над податками, зборами та іншими обов'язковими платежами - бюджетними доходами. Разом із незалежністю Україна отримала й неадекватну фіскальну систему, яка постійно провокувала бюджетні дефіцити (протягом 1996-1999 років дефіцит державного бюджету становив від 2 до 6,3 млрд. грн.). Окрім цього, повільні темпи економічних реформ і затяжний вихід економіки країни із кризового стану вимагали значних обсягів запозичень як із зовнішніх, так і внутрішніх джерел. Додатковими чинниками нарощування державного боргу стали незбалансованість зовнішньої торгівлі, в тому числі з Росією, зокрема остаточне врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, падіння ВВП та не завжди виважена політика надання державних гарантій.

Показники складу, структури та динаміки державного боргу України та його співвідношення з ВВП відображені в таблиці 1.3. За останні роки маємо позитивні тенденції стабілізації загальної суми державного боргу (75-79 млрд. грн.) та зменшення співвідношення суми боргу і ВВП (від 61% у 1999 році до 18,4% у 2005 році).

Державний борг поділяється на прямий, при якому держава безпосередньо отримує позики (як правило, під власні цінні папери), та гарантований, при якому держава виступає гарантом повернення позик, отриманих суб'єктами господарювання.

Прямий борг формується з метою фінансування бюджету, фінансування проектів розвитку або у зв'язку з реструктуризацією чи визнанням боргу.

Усі операції, що стосуються державного боргу, поділяються на операції з:

- одержання коштів унаслідок їх запозичення;

- використання одержаних коштів (здійснення відповідних платежів);

- обслуговування боргу (сплата відсотків та інших платежів);

- погашення основної суми боргу;

- надходження плати за кредити, надані із запозичених коштів, та гарантії;

- платежі за гарантійними зобов'язаннями;

- управління державним боргом - забезпечення економії бюджетних коштів за всіма вищезазначеними операціями, оптимізація процедур випуску цінних паперів, строків запозичень, платіжних календарів тощо.

Таблиця 1.3 Склад і структура державного боргу України та його співвідношення з ВВП за 1999 - 2005 роки

№ п/п	Показники	1999 рік	2001 рік	2003 рік	2005 рік
		склад, млрд. грн.	Струк-тура, %	склад, млрд. грн.	Струк-тура, %	склад, млрд. грн.	Струк-тура, %	склад, млрд. грн.	Струк-тура, %
1.	Загальна сума Державного боргу	79.5	100.0	74.6	100.0	77.5	100.0	78.1	100.0
2.	прямий борг	62.9	79.1	63.3	84.8	66.1	85.3	63.1	80.8
3.	внутрішній борг	14.4	22.9	21.0	33.2	20.5	31.0	19.1	30.2
4.	зовнішній борг	48.5	71.8	42.3	66.8	45.6	69.0	44.0	69.8
5.	гарантований борг	16.6	20.9	11.3	15.2	11.4	14.7	15.0	19.2
6.	внутрішній борг	0.0	0.0	0.0	0.0	0.0	0.0	0.0	0.0
7.	зовнішній борг	16.6	100.0	11.3	100.0	11.4	100.0	15.0	100.0
8.	ВВП, млрд. грн.	130.4	X	204.2	X	255.6	X	424.7	X
9.	Співвідношення суми всього боргу і ВВП, %	61.0	X	36.5	X	30.3	X	18.4	X
10.	прямого і ВВП, %	48.2	X	31.0	X	25.9	X	14.9	X
11.	гарантованого і ВВП, %	12.8	X	5.6	X	5.1	X	3.5	X

Умови й порядок випуску державних цінних паперів і регулювання їх обігу визначаються Законом України „Про цінні папери і фондовий ринок".

Цінні папери - це документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Закон України „Про цінні папери і фондовий ринок" передбачає використання різних видів цінних паперів - акцій, облігацій, казначейських зобов'язань держави, ощадних сертифікатів, векселів. Державний борг може утворюватися шляхом випуску Урядом лише двох із них - облігацій і казначейських зобов'язань.

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати власнику номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк з виплатою фіксованого проценту (якщо інше не передбачено умовами випуску). Розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Облігації державних позик випускаються на пред'явника. Юридичні та фізичні особи купляють облігації за рахунок коштів, що залишаються у їх розпорядженні після сплати податків. Доходи за облігаціями виплачуються згідно з умовами їх випуску. Власникові облігацій цільових позик (безпроцентних облігацій) доход не виплачується. Йому надається право придбати відповідні товари чи послуги, під які організовувалась позика.

Закон України „Про цінні папери і фондовий ринок" визначає основні характеристики, порядок випуску та виплати доходу за казначейськими зобов'язаннями. Казначейські зобов'язання -- це вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед юридичних і фізичних осіб, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу. Рішення про їх випуск приймається урядом, а рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань (на строк до одного року) -Мінфіном України. Кошти від реалізації спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету.

Законом України "Про державний внутрішній борг" встановлено, що управління та обслуговування державного внутрішнього боргу здійснюється Мінфіном у порядку, погодженому з НБУ. Випуск боргових зобов'язань, емісія та розміщення цінних паперів, надання гарантій від імені Кабінету Міністрів проводиться за його дорученням також Міністерством фінансів. Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела та строки погашення встановлюються Верховною Радою України одночасно із затвердженням Державного бюджету.

Обслуговування державного внутрішнього боргу включає операції з розміщення ОВДП, інших цінних паперів, їх погашення і виплаті доходу за ними. Здійснюється Мінфіном через банківську систему. Для фінансування витрат з обслуговування державного внутрішнього боргу у складі державного бюджету створюється спеціальний фонд, до якого зараховуються кошти в розмірі 50%, одержаних від приватизації майна державних підприємств. Мінфін повинен щорічно публікувати в загальнодоступному виданні відомості про стан внутрішнього боргу України.

Одна з класифікацій державного кредиту - це поділ його на облігаційний і безоблігаційний. Шляхом випуску облігацій держава розміщує позики як серед юридичних осіб, так і серед населення. До безоблігаційних позик здебільшого уряд вдається для отримання грошових коштів в кредит від банків. Але в обох випадках виникає державний борг. Україна з часу набуття нею незалежності ще не розміщувала державних позик серед населення.

Розміщення державних облігацій здійснюється на добровільних засадах серед юридичних осіб, кожна з яких може придбати і декілька облігацій. Кошти від розміщення облігацій зараховуються до державного бюджету. Операції з розміщення і погашення облігацій здійснюються через НБУ, який виконує обов'язки генерального агента з обслуговування, випуску та погашення облігацій. Окрім цього, операції можуть здійснюватися через уповноважених НБУ ділерів. Гарантом своєчасності погашення облігацій виступає Міністерство фінансів України.

У структурі державного боргу України майже 31 % припадає на заборгованість за облігаціями зовнішньої державної позики (ОЗДП). Протягом 2003-2006 років уряд провів шість випусків ОЗДП з терміном обігу 5-12 років і доходністю - 7,65%-3,5%. Випуск єврооблігацій України 2003 року отримав відзнаку журналу „Euromoney" - „Кращий суверенний випуск року серед країн, що розвиваються".

Державний внутрішній борг України складає майже 25% від загальної суми державного боргу і складається із заборгованості за випущеними ОВДП і заборгованості за кредитами НБУ, наданих ще у 1993-1994 років на фінансування дефіциту державного бюджету.

Розділ 2. Управління державним боргом та його обслуговування

2.1 Управління державним боргом

Управління державним боргом -- це сукупність заходів держави з виплати відсоткових доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов і випуску нових позик. Проблема управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, реальних джерел його погашення.

Під час управління державним боргом, передусім зовнішнім, треба шукати варіанти, які б мінімізували втрати для держави і населення. В цьому плані антиприкладом є досвід Румунії, яка з 1985 по 1989р. повністю сплатила зовнішній борг(12млрддол.), але водночас різко впали доходи і рівень життя населення, настала криза в економіці.

Методами управління державним боргом є: конверсія, консолідація, уніфікація, обмін за регресивним співвідношенням, відстрочка погашення, анулювання боргу, викуп боргу.

Конверсія -- це зміна дохідності позики. Держава найчастіше знижує розмір виплачуваних відсотків за позикою, однак можливе і підвищення дохідності позики.

Консолідація -- це зміна умов позики, пов'язана з їх строками (як у бік збільшення, так і в бік зменшення строку уже випущених позик). Можливе поєднання консолідації з конверсією.

Уніфікація позики -- це об'єднання кількох позик в одну. Уніфікація може проводитися разом із консолідацією, але може бути проведена і поза нею.

Обмін за регресивним співвідношенням цінних паперів попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки означає часткову відмову держави від своїх боргів.

Відстрочка погашення -- це перенесення строків виплати боргу. Вона відрізняється від консолідації тим, що під час відстрочки не лише переносяться строки погашення, а й припиняється виплата відсоткових доходів.

Реструктуризація -- це використання у комплексі повністю чи частково згаданих вище методів.

Анулювання державного боргу -- це заходи, внаслідок яких держава повністю відмовляється від своїх боргових зобов'язань. Це може призвести до дефолту, тобто неможливості держави виконувати свої зовнішні зобов'язання. У такому разі всі держави-кредитори можуть застосувати до країни-боржника досить жорсткі санкції. Тому дефолт є дуже рідким явищем. У 90-х роках XX ст. дефолт офіційно оголосив Еквадор, у 1998 р. -- Росія, але вона була змушена під тиском західних кредиторів відмовитися від нього.

Одним із сучасних методів управління державним боргом є викуп боргу, тобто надання державі-боржникові можливості викупити свої боргові зобов'язання на вторинному ринку цінних паперів, із дисконтом за іноземну валюту.

Дуже цікавим є досвід Російської Федерації, яка у 2006 р. достроково виплатила свої борги (в тому числі Радянського Союзу) країнам -- членам Паризького клубу, що принесло їй значну економію на виплаті відсотків.

Згідно з українською практикою обслуговування боргу -- це сплата відсотків і компенсаційних виплат за борговими зобов'язаннями (без погашення основного боргу). У державному бюджеті 2003 р. видатки на обслуговування державного боргу передбачалися на суму 3,6 млрд. грн., або на 10 % менше, ніж у 2002 р.

Отримуючи зовнішні запозичення, слід пам'ятати, що їх треба буде віддавати. Не може бути так, як відбулося в Україні із заборгованістю перед населенням за вкладами в Ощадбанк станом на 1 січня 1992 p., -- наша держава фактично не визнає цю заборгованість, і, відповідно, не виділяє належні суми для компенсації обезцінених вкладів.

2.2 Державний борг та фінансування Державного бюджету України

Згідно з Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" на 31 грудня 2006 р. граничний розмір державного внутрішнього боргу України встановлено у сумі 18 689 481,2 тис. грн.. та 1 083 911,9 тис. дол. США, а граничний розмір державного зовнішнього боргу України в сумі, еквівалентній 9 172 389,7 тис. дол. США.

Також передбачено, що зовнішні запозичення здійснюються в межах загального обсягу встановлених цим Законом граничних розмірів державного внутрішнього боргу України та державного зовнішнього боргу України. У разі надходження коштів із внутрішніх (зовнішніх) джерел фінансування певного типу, визначених відповідним додатком до цього Закону, у неповному обсязі допускається збільшення надходжень коштів із зовнішніх (внутрішніх) джерел фінансування іншого типу із відповідним перевищенням граничного розміру державного зовнішнього (внутрішнього) боргу України за рахунок перевищення відповідних обсягів запозичень із відповідним коригуванням загального обсягу державного боргу, визначеного ст. 13 цього Закону, з обов'язковим інформуванням Комітету Верховної Ради України з питань бюджету.

У законі передбачено, що у 2006 р. державні гарантії, гарантії Ради міністрів Автономної Республіки Крим та гарантій органів місцевого самоврядування (крім гарантій за кредитами, які надаються міжнародними фінансовими організаціями або на умовах співфінансування разом із міжнародними фінансовими організаціями, а також за зобов'язаннями Державної іпотечної установи) не надаються.

Юридичні особи, щодо яких Кабінет Міністрів України приймає рішення про надання кредитів або гарантій, зобов'язані подати зустрічні, безвідкличні та безумовні гарантії банків, які протягом 2005--2006 років додержуються встановлених Національним банком України обов'язкових економічних нормативів, або надати інше належне забезпечення та сплатити до Державного бюджету України плату за їх отримання у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Міністерство фінансів України має право від імені України брати зобов'язання, пов'язані зі здійсненням запозичень, у тому числі щодо відмови від суверенного імунітету в можливих судових справах, пов'язаних із поверненням позик та звільненням платежів згідно з угодами від будь-яких комісій, податків та інших обов'язкових платежів, протягом часу дії зобов'язання з повернення позичених коштів.

У разі виконання державою гарантійних зобов'язань перед іноземними кредиторами шляхом здійснення платежів за рахунок коштів Державного бюджету України або укладання з такими кредиторами договорів про реструктурування сум, повернення яких гарантовано Україною, в юридичних осіб, зобов'язання яких гарантовані, з моменту такого виконання виникає прострочена заборгованість перед державою за кредитами, залученими під державні гарантії, в обсязі фактичних витрат державного бюджету та/або таких реструктурованих сум, а до держави, відповідно, переходять права кредитора та право вимагати від боржника погашення такої заборгованості в установленому законом порядку.

Дія цієї норми не поширюється на відносини щодо кредитів, залучених державою та наданих позичальникам -- резидентам України на підставі відповідних договорів.

Міністерству фінансів України надається право здійснювати операції з державним боргом України з метою економії бюджетних коштів, включаючи операції щодо обміну, випуску та викупу державних боргових зобов'язань за дотримання граничного розміру державного боргу на кінець року.

Міністерство фінансів України щомісяця інформує Верховну Раду України про здійснені операції з державним боргом України. Детальний перелік здійснених операцій із державним боргом України включається окремим додатком до річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України, який подається до Верховної Ради України.

Міністерству фінансів України також надається право здійснювати операції короткострокового характеру на ринку цінних паперів та розміщення бюджетних коштів на депозитах за рахунок тимчасового залучення коштів єдиного казначейського рахунку з наступним їх поновленням до кінця року у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Міністерству фінансів України дозволено залучати юридичних осіб для представництва органів державної влади в судах у справах про стягнення простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками, в тому числі в процесі банкрутства, стосовно стягнення якої органам податкової служби було відмовлено.

Міністерству фінансів України надається право використовувати на оплату таких послуг юридичних осіб до 5 % від фактичних надходжень до державного бюджету внаслідок забезпечення цими особами здійснення стягнення.

2.3 Роль Казначейства в управлінні державним боргом

Управління державним боргом охоплює комплекс заходів, пов'язаних з випуском і погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням умов випуску державних цінних паперів, підтриманням їхнього ринкового курсу, визначенням розміру доходу та його виплатою, встановленням ліміту державного боргу тощо. Основними завданнями такого управління є мінімізація витрат з обслуговування боргу, забезпечення оптимальної структури боргу у плані збільшення питомої ваги довгострокових та зменшення питомої ваги короткострокових позик і забезпечення ефективного використання запозичених фінансових ресурсів. Державне казначейство України у процесі управління державним боргом виконує такі функції:

- веде облік операцій з утворення, обслуговування та погашення внутрішнього боргу держави;

- обліковує випуск, розміщення, забезпечує поточне обслуговування та погашення цінних паперів уряду;

- контролює, обліковує та готує звітність про надходження коштів до бюджету від розміщення цінних паперів;

- здійснює погашення державних цінних паперів і поточних платежів за ними;

- веде облік заборгованості за кредитами, одержаними від НБУ на покриття дефіциту бюджету, забезпечує поточні платежі та погашення основного боргу за ними;

- обліковує операції з власними векселями, проводить остаточні розрахунки за ними;

- здійснює облік, обслуговування та погашення зовнішнього боргу держави;

- контролює відшкодування резидентами збитків, завданих бюджету від неповернення позик, отриманих під гарантії Уряду;

- готує оперативну звітність, складає аналітичні довідки про утворення, обслуговування й погашення державного боргу за окремими кредиторами та джерелами утворення.

Державне казначейство виконує ці функції в тісній співпраці з Міністерством фінансів і НБУ. Конкретна його діяльність ґрунтується на розробленій Мінфіном і затвердженій Урядом програмі державних запозичень, стратегії їх обслуговування та погашення. Казначейство забезпечує проведення платежів з обслуговування державного боргу.

При обслуговуванні зовнішнього боргу Казначейство здійснює придбання іноземної валюти за рахунок коштів у національній валюті на своєму ЄКР та переказує її за призначенням на рахунки іноземних кредиторів.

Державне казначейство здійснює постійний контроль за станом державного боргу та поточними платежами за ним. Відповідна оперативна інформація, аналітичні довідки та звітність з цього приводу подається до Міністерства фінансів.

НБУ виконує важливі функції щодо формування й обслуговування державного боргу, які здебільшого мають технічний характер. Так, за допомогою власної інформаційної системи "ЛІГА" НБУ забезпечує розміщення ОВДП на внутрішньому ринку, обслуговує операції нерезидентів із купівлі ОВДП на первинному ринку, визначає умови торгівлі цінними паперами держави: час, місце проведення торгів, обсяги, терміни розміщення тощо. Разом із Міністерством фінансів визначає ціну відсікання (мінімальна ціна, за якою задовольняються заявки), отримує від останнього доручення на задоволення заявок покупців і глобальний сертифікат, яким оформляється загальний випуск ОВДП.

НБУ отримує кошти від продажу облігацій на аукціонах і зараховує їх на ЄКР Державного казначейства у день надходження цих коштів. Сплата доходу за облігаціями та їх погашення здійснюється НБУ за дорученням Казначейства за рахунок коштів державного бюджету. Разом із погашенням облігацій певного випуску погашається і відповідний глобальний сертифікат, який і надалі зберігається в НБУ.

До 1994 року значна частину державного боргу країни безпосередньо формувалася НБУ шляхом надання уряду кредитів у національній та іноземній валюті. Загальна сума таких кредитів складає сьогодні більше 10 млрд. грн. Детальна інформація про рух коштів і здійснені операції НБУ оперативно надається Міністерству фінансів та Державному казначейству, за якою останнє проводить постійний моніторинг державного боргу та веде бухгалтерський облік.

Облік державного боргу здійснюється Державним казначейством у відповідності з Порядком відображення в бухгалтерському обліку операцій по боргових зобов'язаннях державного бюджету.

Планові показники за розписом фінансування обліковуються за рахунками: 9712 - Затверджений розпис фінансування державного бюджету за типом боргового зобов'язання, 9711 - Поточний розпис фінансування, 9722 - Затверджений помісячний розпис фінансування та 9721 - Поточний помісячний розпис фінансування.

Випуск державних цінних паперів обліковується за рахунками 9831, 9832, 9833 та 9834 - емітовані, відповідно, коротко-, середньо-, довгострокові ОВДП та інші цінні папери державного бюджету. Одночасно зменшуються планові показники поточного розпису фінансування за рахунками 9711 та 9721.

Подальше розміщення емітованих ОВДП відображується за рахунками 8711, 8712, 8713, 8714 - Розміщені ОВДП (коротко-, середньо-, довгострокові та інші цінні папери) з одночасним зменшенням залишків за рахунками 9831-9834. Надходження коштів до державного бюджету відображається за рахунками 1111-ЄКР у кореспонденції" з рахунком 32 11 - Кошти, залучені до Державного бюджету від розміщення цінних паперів. У обліку деталізуються ці надходження до загального фонду бюджету за окремими видами цінних паперів.

Наприкінці операційного дня кошти від розміщення цінних паперів зараховуються на відповідний котловий рахунок, з якого здійснюється погашення цінних паперів попередніх випусків за номінальною вартістю та сплата нарахованих відсотків за цінними паперами, термін погашення яких настав.

У окремих аналітичних регістрах ведуться операції по обліку заборгованості за кредитами, одержаними від НБУ на покриття дефіциту бюджету. За сумою отриманих кредитів дебетується рахунок 1111- ЄКР у кореспонденції з рахунком 3221 - Рахунок для зарахування кредитів, отриманих в НБУ, та рахунок 4421 -Розрахунки за операціями з кредитами загального фонду державного бюджету - відповідно з рахунком 2211 - Кредити, не віднесені до інших категорій. Одночасно дебетуються і рахунки 9711 - Поточний розпис та 9721 - Поточний помісячний розпис фінансування державного бюджету.

У кінці операційного дня сума коштів за кредитами НБУ з рахунка 3221 відноситься на загальний фонд державного бюджету - в кредит рахунка 3112.

Перерахування коштів державного бюджету на сплату нарахованих відсотків за кредитами НБУ здійснюється через ЄКР, при цьому на відповідну суму збільшується рахунок 7111 - Видатки загального фонду і одночасно дебетуються рахунки 9111 - Поточні кошторисні призначення за коштами загального фонду та 9131 -Поточні призначення з державного бюджету за планом асигнувань.

Погашення кредитів здійснюється шляхом перерахування коштів із загального фонду державного бюджету, при цьому використовуються ті ж самі облікові рахунки, що й при одержанні кредитів, та відповідні зворотні проведення.

Векселі, видані Державним казначейством, відображаються за кредитом рахунка 2111 - Казначейські векселі видані, який кореспондується з рахунком 4311 - Розрахунки за цінними паперами загального фонду державного бюджету. При цьому забезпечується розмежування сум за окремими видами векселів на рахунках 2121, 2122, 2123 - відповідно, коротко-, середньо-та довгострокові цінні папери, а також відображається емісія векселів за кредитом рахунків 9831, 9832, 9833 та 9834. Одночасно за рахунками 9711 і 9712 зменшуються планові показники за кодом погашення цінних паперів та за кодом випуску векселів.

Погашення векселів здійснюється за рахунок коштів загального фонду державного бюджету. У бухгалтерському обліку виконуються проведення, зворотні до тих, що мали місце при оформленні видачі векселів.

Процедури бухгалтерського обліку кредитів, одержаних від іноземних кредиторів, їх обслуговування та погашення, ідентичні до описаних раніше процедур з оформлення операцій із кредитами, отриманих від НБУ. Використовуються ті ж самі рахунки, за винятком кількох, що відображають специфіку іноземного кредитора.

За всіма вищезазначеними операціями Державне казначейство готує оперативну звітність, аналітичні огляди та іншу інформацію для Міністерства фінансів України, які утворюють достовірну і достатню інформаційну базу для прийняття обґрунтованих управлінських рішень із питань утворення, обслуговування та погашення державного боргу.

Розділ 3. Проблеми і напрями вдосконалення управління й обслуговування державного зовнішнього боргу України

Починаючи з січня 2003 р. у загальній структурі зовнішнього боргу заборгованість за облігаційними позиками збільшилася з 24,6 до 32 %. Зміна структури зовнішнього фінансування на користь комерційних кредиторів відображає розширення ринкових механізмів у процесі формування зовнішнього державного боргу та зменшення залежності України від політично зумовлених позик міжнародних фінансових організацій та урядів іноземних держав.

З іншого боку, частка офіційних позик у структурі зовнішнього державного боргу України є непропорційно великою (68 %), що свідчить про слабку інтегрованість до міжнародного ринку позичкових капіталів та ставлення світового співтовариства до України -- ризики кредитування України несуть переважно офіційні кредитори.

Згідно з прийнятими у світі нормами, позики міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світового банку, ЄБРР) не підлягають реструктуризації, у випадку надзвичайних обставин допомога цих організацій полягає в наданні позитивних нетто-кредитів. Заборгованість перед офіційними двосторонніми кредиторами реструктурується шляхом укладення угод із Паризьким клубом; заборгованість за облігаційними позиками -- із застосуванням спеціальних конверсійних схем, що почали відпрацьовуватися останнім часом.

З огляду на структуру зовнішньої заборгованості, Україна теоретично може претендувати як на застосування схем реструктуризації заборгованості офіційним двостороннім кредиторам, так і схем реструктуризації єврооблігаційних позик.

За стандартними показниками, що використовуються у світовій практиці для оцінки рівня боргового навантаження, Україна входить до групи держав із низьким рівнем зовнішньої заборгованості.

Зовнішній офіційний борг перед двосторонніми офіційними кредиторами було реструктуризовано у липні 2001 р. Уряд України досяг домовленості з Паризьким клубом кредиторів про реструктуризацію заборгованості обсягом 580 млн. дол., яка покривала виплати в рахунок погашення основної суми боргу, що припадали на період із 19 грудня 2000 р. по ЗО вересня 2002 р. Термін погашення основної суми було подовжено на 12 років, включаючи трирічний пільговий період. Розміри відсоткових ставок підлягали погодженню з окремими кредиторами у двосторонньому порядку.

Борг України Паризькому клубу кредиторів було реструктуровано за так званими стандартними умовами, які не передбачають жодних пільг для позичальника, крім подовження у часі погашення основної суми боргу зі сплатою ринкових відсоткових ставок за надання відстрочки.

Крім короткого терміну погашення основної суми боргу, умови реструктуризації боргу України не містили положень про можливість проведення операцій "своп". Хоча починаючи з 1990 р. операції "своп" у формі обміну боргових зобов'язань на корпоративні цінні папери, конверсії у програми розвитку й обміну на зобов'язання у національній валюті широко застосовувалися країнами-позичальницями у процесі реструктуризації їхніх боргів Паризькому клубу кредиторів.

У лютому 2000 р. уряд України реструктурував 2,7 млрд дол. заборгованості за єврооблігаціями, термін погашення яких припадав на 2000--2001 pp., на умовах обміну на нові цінні папери за такою ж номінальною вартістю з терміном погашення сім років і відсотковою ставкою 11 % у дол. СІЛА та 10 % у євро.

Знехтувавши міжнародним досвідом реструктуризації комерційного боргу, не беручи до уваги методи і механізми реструктуризації, напрацьовані світовою практикою, уряд не вимагав від кредиторів жодних пільг і знижок. Не розглядалися можливості викупу боргових зобов'язань України на вторинному ринку (які на той час котирувалися з дисконтом 50 %), сек'ю-ритизації боргу з дисконтом, обміну боргу на корпоративні цінні папери; уряд не запропонував кредиторам обміняти частину боргу на майнові активи чи цільові програми.

Для порівняння: у 2000 р. усі країни із середнім рівнем доходів, що мали більший економічний потенціал для обслуговування зовнішнього боргу, реструктурували 20,6 млрд. дол. заборгованості комерційним кредиторам шляхом дострокового викупу з дисконтом та обміну на нові зобов'язання нижчого номіналу. Серед країн із середнім рівнем доходів, що пішли на реструктуризацію своєї заборгованості комерційним кредиторам, були Аргентина, Бразилія, Еквадор, Йорданія, Мексика і Польща.

Таким чином, під час проведення реструктуризації зовнішнього комерційного боргу України не враховувалося, що з 1989 р. основними методами реструктуризації заборгованості країн із низьким та середнім рівнем доходів стали викуп зобов'язань боржника на ринку та їх свопи з істотними знижками; такі операції фактично передбачали списання частини зовнішньої заборгованості позичальників, оскільки боргові цінні папери викуповувалися чи обмінювалися за поточним ринковим курсом, що завжди був нижчим від номіналу.

Отже, на основі узагальнення методів реструктуризації зовнішнього державного боргу, аналізу досвіду їх застосування у країнах світу та оцінки вразливості боргової позиції України до ризику пролонгації боргу було зроблено висновок про актуальність проблеми реструктуризації зовнішнього боргу в середньостроковій перспективі. Оцінивши доцільність застосування різноманітних методів і механізмів реструктуризації заборгованості, врахувавши вимоги та критерії, що висуваються до країн-позичальниць міжнародними кредиторами, та проаналізувавши адекватність різних інструментів реструктуризації фінансово-економічним умовам України, експерти вважають що нагальними завданнями у сфері валютно-кредитних відносин нашої країни на найближчу перспективу є:

-- вирішення питання про членство в Міжнародному агентстві розвитку (МАР) для отримання права на застосування механізмів Програми зниження боргу;

-- включення положення про колективні дії (САС) у документацію на випуск єврооблігаційних позик.

Зазначені механізми поширюватимуться лише на зовнішній державний борг України комерційним кредиторам. Заборгованість перед офіційними багатосторонніми кредиторами, як зазначалося, не підлягає реструктуризації, а заборгованість перед офіційними двосторонніми кредиторами вже була реструк-турована у 2001 р., а згідно з принципами діяльності Паризького клубу кредиторів, борги, що вже були реструктуровані в рамках клубу, повторній реструктуризації, як правило, не підлягають.

Оскільки переважну частину зовнішніх зобов'язань України комерційним кредиторам становлять єврооблігаційні позики, основна увага має приділятися застосуванню арсеналу методів та інструментів, напрацьованих світовою практикою щодо цього виду заборгованості.

У такому контексті надзвичайно важлива роль належить правовим аспектам управління борговими процесами і належному юридичному супроводу запозичення. Для впорядкування процесу реструктуризації боргів особливе значення має включення у документацію на випуск міжнародних облігацій положення про колективні дії (САС).

На відміну від синдикованих кредитів, що надаються комерційними банками, облігації зовнішніх позик розміщуються серед великої кількості інвесторів. Досягнення угоди з такою кількістю кредиторів у разі виникнення боргових ускладнень у позичальника породжує низку проблем.

У кризових умовах юридичні підстави для реструктуризації заборгованості за іноземними облігаціями надає положення про колективні дії (САС).

Загалом у 2003--2004 pp. практика застосування положення про колективні дії набула значного поширення. Це положення займало чільне місце у процесі юридичного супроводу зовнішніх облігаційних позик Белізу, Гватемали, Корейської Республіки і Південної Африки. Застосування положення про колективні дії майже не вплинуло на вартість запозичення для урядів-позичальників.

Отже, внесення положення про колективні дії в документацію на випуск єврооблігаційних позик України цілком відповідатиме, на думку експертів, світовим тенденціям розвитку міжнародних кредитних відносин. Воно надасть законні підстави для реструктуризації зовнішнього комерційного боргу України шляхом укладення відповідних угод із кваліфікованою більшістю кредиторів.

При цьому слід ураховувати необхідність активної позиції уряду на переговорах із комерційними кредиторами.

При проведенні реструктуризації єврооблігаційних позик України привабливими інструментами, на думку експертів, є сек'юритизація та обмін боргових цінних паперів на корпоративні. В рамках операцій обміну боргу на корпоративні цінні папери кредитор отримує певну суму в національній валюті позичальника, яка згодом інвестується у майнові активи. Борг се-к'юритизується через випуск позичальником нових боргових цінних паперів, які або підлягають продажу зі спрямуванням виручки на викуп боргу, або безпосередньо обмінюються на поточні боргові зобов'язання.

Подібні схеми реструктуризації боргу, як відомо, передбачають можливість застосування спеціальних знижок, у результаті яких загальна сума боргових зобов'язань позичальника зменшується.

Для врегулювання боргових проблем країн із низьким рівнем доходів функціонує Програма зниження боргу (Debt Reduction Facility) Міжнародної асоціації розвитку. Основним інструментом реалізації Програми зниження боргу є викуп боржником своїх боргових зобов'язань на вторинному ринку з дисконтом за рахунок коштів МАР. Допускається також використання коштів МАР на проведення операцій "своп".

На вступ до МАР можуть претендувати країни, які:

1) мають середній рівень доходів на душу населення до 865 дол. США в розрахунку на рік;

2) фінансово неспроможні залучати більш дорогі кредити МБРР.

Деякі країни мають підстави для залучення ресурсів МАР на основі рівня середніх доходів на одну особу, проте є достатньо кредитоспроможними для отримання кредитів МБРР (наприклад Індія, Індонезія). Такі країни формують групу змішаних позичальників MAP (Blend Borrowers). Діяльність МАР фінансується за рахунок внесків заможних країн-членів. Кошти МАР спрямовуються на кредитування різноманітних програм розвитку в галузях початкової освіти, базових медичних послуг, очищення води, захисту довкілля. На сьогодні до групи позичальників МАР входить 81 країна.

Членство в МАР, крім доступу до пільгових кредитних ресурсів, дає змогу скористатися механізмами Програми зниження боргу в разі виникнення ускладнень із обслуговуванням зовнішнього боргу. Достроковий викуп боргових зобов'язань за рахунок коштів МАР є дієвим засобом зниження боргового навантаження.