Економічна сутність інвестицій і інвестиційної діяльності

Розробка програм структурної перебудови не повинна замикатися на галузевому рівні економіки, але повинна носити й регіональний характер.

Регіоналізація структурних програм повинна здійснюватися шляхом розробки програм структурних змін в економіці регіонів, потенційно небезпечних щодо росту структурного безробіття, створення більше сприятливого інвестиційного клімату в цих регіонах, розвитку інститутів, що сприяють структурно-інвестиційної діяльності й концентрації на пріоритетних напрямках регіональних інвестиційних ресурсів.

В умовах дефіциту державного бюджету економіка випробовує недостачу державних капітальних вкладень. Такі обставини змушують кардинально змінити інвестиційну стратегію держави й розвити відповідну мережу державних і змішаних інститутів для реалізація цих програм.

Насамперед , необхідно чітко розмежовувати сфери додатка державних інвестицій. Вони повинні служити своєрідним каталізатором росту приватних інвестицій і інвестицій приватного сектора. Державні капітальні вкладення полегшують і стимулюють приватні інвестиції. Такий зв'язок виявляється у всіх країнах.

Прямі державні інвестиції не повинні направлятися на нормально- та високоприбуткові підприємства й галузі, за винятком тих випадків, коли потрібні значні, непосильні на даному етапі приватному капіталу інвестиції в галузі із тривалим інвестиційним циклом. В основному прямі державні капітальні вкладення повинні йти на об'єкти з більшою соціальною віддачею, чим економічної, а також у галузі виробничої інфраструктури (насамперед - транспорт і зв'язок) і підготовку кадрів для нових виробництв, тобто в розвиток тих сфер, які забезпечують активізацію приватних інвестицій.

Центр ваги державної інвестиційної діяльності повинен переміститися на регіональний рівень. Для цього необхідно набагато більша питома вага бюджетних засобів залишати на місцях, особливо там, де необхідно активізувати інвестиційну діяльність. Соціальні витрати місцевих бюджетів (поточні, капітальні), як і державного варто перевести на тверду нормативну основу (розраховуючи на душу населення), а всі доходи або їхню основну частину направляти на фінансування проектів структурної перебудови господарського комплексу. Ефективною формою може бути змішане фінансування регіональних проектів, коли державні інвестиції становлять, приміром , 10...50%, а інша частина фінансується місцевими органами самоврядування й приваблюваним приватним капіталом.

Поступово, що поширюється розуміння, того, яким образом структурувати державне економічне втручання в співробітництві з фінансовими інститутами, національним і іноземним капіталом і соціальними класами при відході від централізованого планування, стане ключовим для постсоціалістичного відновлення. Доти, поки знову, що утворилися уряди, не навчатися відігравати істотну роль у розвитку й напрямку ринків, а також забезпеченні виробничої ефективності, економічна стагнація буде неминучою.

Скорочення державних капітальних вкладень на економічний і соціальний розвиток, а також проведення приватизації державних підприємств зажадають розширення кола інституціональних інвесторів, фінансових посередників - інвестиційних фондів закритого й відкритого типу, галузевих і міжгалузевих холдингових компаній, регіональних асоціацій, довірчих товариств. У свою чергу стають насущними функції органів державного керування програмами розвитку в регіонах по ліцензуванню цих інститутів, організації підготовки кадрів для них і їхньої атестації, сприянню в створенні мережі аудиторських і консультаційних.

Із проведеного дослідження випливає, що інвестиції являють собою найважливішу економічну категорію розширеного відтворення, що грає ключову роль у реалізації структурних зрушень в економіці й формуванні народногосподарських пропорцій на макрорівні, адекватних ринковим формам господарювання.

Становлення національної економіки України не заперечує ряду досить важливих загальних закономірностей в інвестиційній діяльності, разом з тим воно породжує загальні сутнісні риси, обумовлені зміною економічних пріоритетів, формуванням національного ринку, прагненням до інтеграції економіки у світове господарство. Тому інвестиційний процес розглядається як результат взаємодії цих факторів.

Сформована в цей час в Україні кризова ситуація фактично паралізувала інвестиційний процес як на мікро-, так і макрорівні. Це виявилося в абсолютному скороченні розміру капітальних вкладень і деформації джерел їхнього формування, різкому зниженні реального виробничого нагромадження. Тому пошук шляхів стабілізації економіки припускає активізацію інвестиційної діяльності, що, насамперед , повинна бути зорієнтована на корінні структурні перетворення. Це, у першу чергу, стосується такої основної пропорції відтворення, як співвідношення між фондами нагромадження й споживання в складі національного доходу. Якщо виходити з фактичних даних, то можна зробити висновок про те, що нинішній спад в економіці породив значне підвищення норми нагромадження, але цей висновок є помилковим, тому що до нагромадження прилічені величезні запаси готової нереалізованої продукції. Реальне нагромадження засобів виробництва має тенденцію до постійного зменшення, що негативним образом позначається на виробництві й рівні споживання населення. Тому стабілізація національної економіки неминуче повинна буде супроводжуватися підвищенням норми реального виробничого нагромадження. Крім іншого, про цьому переконливо свідчить і досвід інших країн, що пережили подібні економічні потрясіння, наприклад США, де подолання кризових явищ 1929-1934 років було однозначно пов'язане з підвищенням норми реального виробничого нагромадження.

Світова практика й здоровий глузд показують, що істотне підвищення народного добробуту досягається не на шляхах зниження норми нагромадження, а, навпаки, при її досить високому рівні й високих темпах росту національного доходу. Але для підтримки норми виробничого нагромадження на досить високому рівні потрібні відповідні умови, а саме: високий або постійно зростаючий рівень ефективності виробництва. Тому головною особливістю сучасної інвестиційної стратегії повинне стати підвищення ефективності національної економіки, яка б дозволила розширити границі нагромадження, призупинила б зниження, а потім і стабілізувала норму виробничого нагромадження. Частка фонду нагромадження в національному доході завжди повинна встановлюватися на такому рівні, щоб економіка могла його ефективно освоїти, і який дозволяв би також реалізовувати найвищий на даний момент рівень досягнень науково-технічної революції. Формування більше прогресивного типу інвестицій спричиняється необхідність удосконалювання структури капітальних вкладень в основне виробництво, виробничу й соціальну інфраструктури.

З аналізу інвестиційної діяльності в сфері виробництва випливає наступний висновок: метою інвестиційних програм повинна стати переорієнтація значних ресурсів на розвиток галузей, що задовольняють споживчі запити населення. При цьому необхідно в перелік пріоритетних напрямків включити й галузі соціальної інфраструктури.

Аналіз також показує, що в цей час капітальні вкладення в основному зосереджують у сфері основного виробництва. Відсутність розвитий сфери послуг виробничого характеру негативно позначається на ефективності виробничої діяльності. Тому інвестиційна стратегія в цей час повинна бути орієнтована на першочергове задоволення потреб у розвитку тих галузей, які доповнюють і обслуговують основне виробництво.

В останні роки відбулося різке скорочення витрат на соціально-культурні потреби, а також науку й наукове обслуговування, що привело до прямого занепаду даної сфери.

Представляється доцільним при визначенні пріоритетів капітальних вкладень в основне виробництво, виробничу й соціальну інфраструктури виходити з основного критерію - показника ефективності інвестицій. Але при цьому необхідно розробити методику обліку створюваного продукту в сферах матеріального й нематеріального виробництва.

Глобальні народногосподарські пропорції формуються на основі певної галузевої структури інвестицій. У цей час в Україні високу питому вагу займають сировинні галузі, а також виробництво проміжного продукту. Тому завдання полягає в тім, щоб із проміжного продукту робити більше готових засобів праці й предметів споживання. Проведений аналіз показав, що останнім часом більша частина інвестиційних ресурсів концентрується в промисловості. Разом з тим спостерігається істотне ослаблення інвестиційної діяльності в таких найважливіших галузях народного господарства, як сільське господарство й будівництво. Логічно в умовах зростаючої економіки галузева структура інвестицій повинна змінюватися таким чином, щоб у ній підвищувалася частка тих галузей, де більше висока капіталовіддача. Якщо виходити із цього показника, то можна зробити висновок про те, що в цей час пріоритетними напрямками інвестиційної політики держави повинна стати певна переорієнтація капіталовкладень на користь інвестиційних галузей і сільського господарства, але це лише загальний висновок, тому що усередині кожної галузі є свої підгалузі й різні підприємства з неоднаковою ефективністю виробництва, тому пріоритетний розвиток самих прогресивних з них може зробити вирішальний вплив на поліпшення економічної ситуації в галузі в цілому.

Сформовану в цей час в Україні галузеву структуру інвестицій не можна вважати оптимальної, тому що вона постійно відтворює далеко не зроблену галузеву структуру економіки в цілому. Для подолання подібного положення першорядне значення мають розвиток ринкових відносин, становлення приватного підприємництва, насамперед у сферах фінансової й виробничої інфраструктур, в області надання послуг виробничого й споживчого характеру, приватизації підприємств побутового обслуговування й становлення ринкових форм інвестування галузей від цих сфер.

Із проведеного аналізу випливає, що основними напрямками підвищення ефективності інвестиційної діяльності в цей час і в найближчій перспективі будуть:

поліпшення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технічне переозброєння й реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;

удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їхньому складі питомої ваги встаткування й скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;

зміна галузевої структури капітальних вкладенні з погляду значного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, які виробляють продукти харчування й предмети особистого споживання (сільське господарство, що переробляють галузі, легка й харчова промисловість);

пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, які сприяють зниженню ресурсоємності виробництва й підвищенню якості продукції;

збільшення розмірів капітальних вкладень на будівництво комфортного житла й інших об'єктів суспільного користування й медичного забезпечення;

збалансованість інвестиційного циклу.

1.3 Види інвестиційних проектів і вимоги до їхньої розробки

Всі форми реального інвестування проходять три основні стадії (фази), складові в сукупності цикл цього інвестування:

передінвестиційна стадія, у процесі якої розробляються варіанти альтернативних інвестиційних рішень, проводиться їхня оцінка й приймається до реалізації конкретний їхній варіант;

інвестиційна стадія, у процесі якої здійснюється безпосередня реалізація прийнятого інвестиційного рішення;

постинвестиционная стадія, у процесі якої забезпечується контроль за досягненням передбачених параметрів інвестиційних рішень у процесі експлуатації об'єкта інвестування.

Основу передінвестиційної стадії циклу реального інвестування становить підготовка інвестиційного проекту (аналогом цього терміна виступають "бізнес-план", "техніко-економічне обґрунтування" і ін.).

Інвестиційний проект являє собою основний документ, що визначає необхідність здійснення реального інвестування, у якому в загальноприйнятій послідовності розділів викладаються основні характеристики проекту й фінансові показники, пов'язані з його реалізацією.

Для таких форм реального інвестування як відновлення окремих видів устаткування, придбання окремих видів нематеріальних активів, збільшення запасів матеріальних оборотних активів, які, як правило, не вимагають високих інвестиційних витрат, обґрунтування інвестиційних проектів носить форму внутрішнього службового документа (доповідній записки, заявки й т.п.), у якому викладаються мотивація, об'єктна спрямованість, необхідний обсяг інвестування, а також очікувана його ефективність.

При здійсненні таких форм реального інвестування, як придбання цілісних майнових комплексів, нове будівництво, перепрофілювання, реконструкція й широкомасштабна модернізація підприємства, вимоги до підготовки інвестиційного проекту істотно зростають. Це пов'язане з тим, що в сучасних економічних умовах підприємства не можуть забезпечити свій стратегічний розвиток тільки за рахунок внутрішніх фінансових ресурсів, і залучають на інвестиційні цілі значний обсяг засобів за рахунок зовнішніх джерел фінансування. У той же час будь-який великий сторонній інвестор або кредитор повинен мати чітке подання про стратегічну концепцію проекту; його масштабах; найважливіших показниках маркетингової, економічної й фінансової його результативності; обсязі необхідних інвестиційних витрат і строках їхнього повернення й інших його характеристик. Розроблений реальний інвестиційний проект дозволяє спочатку власникам і менеджерам підприємства, а потім і стороннім інвесторам всебічно оцінити доцільність його реалізації й очікувану ефективність.

Розроблювальні в розрізі окремих форм реального інвестування підприємства інвестиційні проекти класифікуються по ряду ознак.

Класифікація інвестиційних проектів підприємства:

По функціональній спрямованості:

Інвестиційні проекти розвитку;

Інвестиційні проекти санації;

По цілям інвестування:

Інвестиційні проекти, що забезпечують приріст обсягу випуску продукції;

Інвестиційні проекти, що забезпечують розширення (відновлення) асортиментів продукції;

Інвестиційні проекти, що забезпечують підвищення якості продукції;

Інвестиційні проекти, що забезпечують зниження собівартості продукції;

Інвестиційні проекти, що забезпечують рішення соціальних, екологічних і інших завдань;

По сумісності реалізації:

Інвестиційні проекти, незалежні від реалізації інших проектів підприємства;

Інвестиційні проекти, залежні від реалізації інших проектів підприємства;

Інвестиційні проекти, що виключають реалізацію інших проектів;

По строках реалізації:

Короткострокові інвестиційні проекти з періодом реалізації до одного року;

Середньострокові інвестиційні проекти з періодом реалізації від одного року до трьох років;

Довгострокові інвестиційні проекти з періодом реалізації понад три роки;

По обсязі необхідних інвестиційних ресурсів:

Невеликі інвестиційні проекти (до 100 тис. дол. США);

Середні інвестиційні проекти (від 100 до 1000 тис. дол. США);

Великі інвестиційні проекти (понад 1000 тис. дол. США);

За передбачуваною схемою фінансування:

Інвестиційні проекти, фінансовані за рахунок внутрішніх джерел;

Інвестиційні проекти, фінансовані за рахунок акціонування (первинної або додаткової емісії акцій);

Інвестиційні проекти, фінансовані за рахунок кредиту;

Інвестиційні проекти зі змішаними формами фінансування.

Залежно від видів інвестиційних проектів, викладених у розглянутій їхній класифікації, диференціюються вимоги до їхньої розробки.

Для невеликих інвестиційних проектів, фінансованих підприємством за рахунок внутрішніх джерел, обґрунтування здійснюється по скороченому колу розділів і показників. Таке обґрунтування може містити лише мета здійснення інвестиційного проекту, його основні параметри, обсяг необхідних фінансових засобів, показники ефективності здійснюваних інвестицій, а також схему (календарний план) реалізації інвестиційного проекту.

Для середніх і великих інвестиційних проектів, фінансування реалізації яких буде за рахунок зовнішніх джерел, необхідно повномасштабне обґрунтування по відповідних національних і міжнародних стандартах. Таке обґрунтування інвестиційних проектів підлягло певній логічній структурі, що носить уніфікований характер у більшості країн з розвитий ринковою економікою (відхилення від цієї загальноприйнятої структури викликаються лише галузевими особливостями й формами здійснення реальних інвестицій).

Відповідно до рекомендацій ЮНИДО (Організації Об'єднаних Націй по Промисловому Розвитку) інвестиційний проект повинен містити наступні основні розділи.

Коротка характеристика проекту (або його резюме). У цьому розділі втримуються висновки по основних аспектах розробленого проекту після розгляду всіх альтернативних варіантів, коли концепція проекту, її обґрунтування й форми реалізації вже визначені. Ознайомившись із цим з, інвестор повинен зробити висновок про те, чи відповідає проект спрямованості його інвестиційної діяльності й інвестиційної стратегії, чи відповідає він потенціалу його інвестиційних ресурсів, чи влаштовує його проект по періоду реалізації й строкам повернення вкладеного капіталу й т.п.

Передумови й основна ідея проекту. У цьому розділі перераховуються найбільш важливі параметри проекту, які служать визначальними показниками для його реалізації, розглядається регіон розташування проекту в ув'язуванні з ринковим і ресурсним середовищем, приводиться графік реалізації проекту й характеризується його ініціатор.

Аналіз ринку й концепція маркетингу. У ньому викладаються результати маркетингових досліджень, обґрунтовується концепція маркетингу й розробляється проект його бюджету.

Сировина й поставки. Цей розділ містить класифікацію використовуваних видів сировини й матеріалів, обсяг потреби в них, наявність основної сировини в регіоні й забезпеченість їм, програму поставок сировини й матеріалів і пов'язані з ними витрати.

Місце розташування, будівельна ділянка й навколишнє середовище. У цьому розділі докладно описуються місце розташування проекту, характер природного навколишнього середовища, ступінь впливу на неї при реалізації проекту, соціально-економічні умови в регіоні й інвестиційний клімат, стан виробничої й комерційної інфраструктури, вибір будівельної ділянки з урахуванням розглянутих альтернатив, оцінка витрат по освоєнню будівельної ділянки.

Організація керування. У цьому розділі приводиться організаційна схема й система керування підприємством; обґрунтовується конкретна організаційна структура керування по сферах діяльності й центрам відповідальності; розглядається докладний кошторис накладних витрат, пов'язаних з організацією керування.

Фінансовий план і оцінка ефективності інвестицій. Цей розділ містить фінансовий прогноз і основні види фінансових планів, сукупний обсяг інвестиційних витрат, методи й результати оцінки ефективності інвестицій, оцінку інвестиційних ризиків.

Багато існуючих визначень зв'язують інвестиції винятково із цілями приросту капіталу або одержання поточного доходу (прибутку). Хоча в умовах ринкової економіки ця мета є визначальної, інвестиції можуть переслідувати й інші як економічні, так і позаекономічні цілі вкладення капіталу.

Часта помилка, що зустрічається в літературі, - ідентифікація поняття "інвестиції" з поняттям "капітальні вкладення". Інвестиції в цьому випадку розглядаються як вкладення капіталу у відтворення основних засобів - як виробничого, так і невиробничого характеру. Разом з тим, інвестиції можуть здійснюватися й у приріст оборотних активів, і в різні фінансові інструменти, і в окремі види нематеріальних активів. Отже, капітальні вкладення є більше вузьким поняттям і можуть розглядатися лише як одна з форм інвестицій, але не як їхній аналог.

У багатьох визначеннях інвестицій відзначається, що вони є вкладенням коштів . З таким трактуванням цієї категорії також не можна погодитися. Інвестування капіталу може здійснюватися не тільки в грошової, але й в інших формах - спонукуваного й нерухомого майна (капітальних товарів), різних фінансових інструментів (насамперед , цінних паперів), нематеріальних активів і т.п.

І нарешті, у ряді визначень відзначається, що інвестиції являють собою довгострокове вкладення засобів. Безумовно, окремі форми інвестицій (у першу чергу, капітальні вкладення, інвестиції в акції й т.п.) носять довгостроковий характер, однак інвестиції можуть бути й короткостроковими (наприклад, короткострокові фінансові вкладення в облігації, депозитні сертифікати з періодом обігу до одного року).

2. АНАЛІТИЧНО-ДОСЛІДНИЦЬКИЙ РОЗДІЛ

2.1 Характеристика ВАТ «ХТЗ»

інвестиційний ризик конкурентоздатність

Акціонерне товариство відкритого типу "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" спеціалізується на виробництві енергонасичених сільськогосподарських тракторів різних модифікацій класу 3-4 т.с, тракторів малої потужності, а також запчастин до них.

Докладна адреса підприємства:

Україна, 61007, м. Харків, пр. Московський, 275.

Рік створення підприємства - 1931 рік.

Структура керування ВАТ „ХТЗ" представлена на рис. 1.1.

Дане підприємство випускає наступну продукцію:

енергонасичені колісні й гусеничні сільськогосподарські трактори загального призначення класу 3-4 т.с. різних модифікацій;

пахатно-пропашні трактори потужністю 120 л.с;

трактори малої потужності 27 - 30 л.с;

запасні частини для тракторів „ХТЗ" й іншої техніки;

литі сталеві й чавунні заготівля, гарячі кування для підприємств, що поставляють по кооперації;

товари народного споживання (міні-трактори, газові опалювальні апарати, замки дверні накладні й урізні, запасні частини до автомобілів);

причіпні й начілні сільськогосподарські знаряддя до тракторів малої потужності й міні-тракторам;

паливні насоси високого тиску, інша продукція.

Продукція експортується в країни ближнього й далекого зарубіжжя.

Основною продукцією підприємства є:

трактор Т 150-05 - гусеничний, сільськогосподарський, загального призначення, тягового класу 3-4 т.с, потужністю двигуна 150 л.с;

трактор Т 150 А-06 - гусеничний, сільськогосподарський, загального призначення, тягового класу 3-4 т.с, потужністю двигуна 145 л.с;

трактор Т 151 ДО-08 - колісний, сільськогосподарський, загального призначення, тягового класу 3, потужністю двигуна 165 л.с, може бути обладнаний пусковим двигуном або електростартером, коробкою передач із включенням передач гідропідтискними або зубчастими муфтами;

трактор ХТЗ - 120/121;

трактор ХТЗ - 16131.

Продукція, що випускає ВАТ "ХТЗ" призначена для задоволення потреб сільського господарства при виконанні енергоємних робіт у рослинництві, на транспорті, погрузочно-розвантажувальних роботах, задоволення потреб народного господарства й інших галузей.

Основними покупцями на території України в цей час є: підприємства агропромислового комплексу, збутові підприємства, промислові підприємства та ін.

Збут продукції здійснюється переважно: прямий продаж, лізинг в агропромисловому комплексі, консигнація.

У виробничу структуру заводу входять 36 цехів і виробництв, у тому числі 19 цехів основного виробництва. Металургійне виробництво містить у собі два чавуноливарних, сталеливарний, ливарний, ковальський і термічний цехи.

Ковальський цех робить гарячі кування для тракторів масою від 0,005 до 100кг.

Холодноштамповочне виробництво розташоване в пресовому цеху й пресово-заготівельному відділенні. Призначено для виготовлення методом холодного штампування деталей тракторів.

Зварювальне виробництво розташоване в цехах: складальному №2, №3, пресовому. У цих цехах у технологічному потоці здійснюється зварювання. Механооброблювальне виробництво розміщене в п'ятьох тракторних цехах, спеціальне виробництво автоматних деталей і паливної апаратур у цеху виробництва паливних апаратур.

Фарбувальне виробництво розташоване у фарбувальних відділеннях восьми цехів. Складальне виробництво тракторів й їхніх вузлів, товарів народного споживання, паливних насосів зосереджено в трьох основних цехах і на чотирьох складальних ділянках.

Динаміка численності працюючих наведена в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Динаміка чисельності працюючих

Найменування	2005	2006	% до 2007
Загальний персонал (чол.)	13595	13115	96,5
У тому числі ППП	12050	11579	96,1
3 них: робітники	8981	8585	95,6
службовці	3069	2994	97,6
У тому числі: керівники	1085	1048	96,6
фахівці	1824	1798	98,6
службовці	160	148	92,5
Непромисловий персонал	1545	1536	99,4

Структура основних фондів.

Будинки й спорудження - усього площею 108678 м2.

Механоскладальний корпус №1 площею 63530 м2, механоскладальний корпус №5 площею 62856 м2, пресовий цех площею 56927 м2, кабінний корпус площею 51432 м2, здавальний цех №1 площею 14052 м2, експортно-здавальний корпус площею 9740 м2, цех комплектації коліс площею 8984 м2, корпус спецкондукторів, пристосувань площею 43632 м2, деревообробний цех площею 8467 м2, обкатна станція площею 5000 м2, зарядна станція площею 1744 м2, допоміжні цехи площею 120260 м2.

Технологічне устаткування представлене у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 Технологічне устаткування

Найменування устаткування	Кількість одиниць
1. Металорізальне	7423
2. Кувально-пресове	1077
3. Ливарне	531
4. Зварювальне	693
5. Деревообробне	192
6. Термічне	288
7. Металопрокатне	488
8. Зварювальне та інше технологічне	978
9. Підйомно-транспортне	1974

Загальна площа всіх будинків і споруджень, що входять у структуру основних фондів дорівнює 108678 м2, у тому числі: механоскладальний корпус №1 площею 63530 м2, механоскладальний корпус №5 площею 62856 м2, пресовий цех площею 56927 м2, кабінний корпус площею 51432 м2, здавальний цех №1 площею 14052 м2, експортно-здавальний корпус площею 9740 м2, цех комплектації коліс площею 8984 м2, корпус спецкондукторів, пристосувань площею 43632 м2, деревообробний цех площею 8467 м2, обкатна станція площею 5000 м2, зарядна станція площею 1744 м2, допоміжні цехи площею 120260 м2.

Опис виробу.

Трактор ХТЗ -120 призначений для виконання енергоємних робіт загального призначення:

оранки;

боронування;

суцільної культивації;

дискування;

посіву й збирання зернових культур;

вивозу й розкидання добрив;

робіт з оброблення й збирання просапних культур;

транспортних робіт на магістральних і ґрунтових дорогах із причепами 10-15 тонн.

Потужність двигуна:

перший режим 88 квт або 120 л.с.

другий режим 107 квт або 145 л.с.

Тягове зусилля:

30 (3000) кН (кг.).

Діапазон швидкостей (км/ч.):

передній хід 1,44 - 32,9;

задній хід 2,21-9,7.

Питома витрата палива:

перший режим 233 М/квт або 171 М/п.с.ч.

другий режим 233 М/квт або 171 М/п.с.ч.

Маса конструювання (кг.):

ХТЗ-120 7740;

ХТЗ-121 7780.

Колісна схема 4x4. База 2860 мм. Колія 2100 мм.

Габарити:

довжина 2520 мм.;

ширина 6440 мм.;

висота 3375 мм..

Спосіб керування: передні керовані колеса.

Обсяг виробництва тракторів в 2006р. склав 150 шт. на загальну суму 9753 тис. грн. Структура обсягу реалізації представлена в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3. Структура обсягу реалізації

Найменування	Кіль-ть, од.
Агропромисловий комплекс	42
Лізинг	56
Передоплата	28
Бартер, взаємозалік	81
Експорт	2

Реальне інвестування на ВАТ "ХТЗ"

На базових тракторах виробництва ВАТ "Харківський тракторний завод" використаються вітчизняні двигуни СМД-60 виробництва харківського заводу тракторних двигунів, які недостатньо надійні, мають високу витрату масла на вигар, не відповідають нормам ЄС по шкідливих викидах в атмосферу.

Для усунення зазначених недоліків передбачається застосування на базових тракторах ХТЗ двигунів фірми "Дойтц" типу BFGM1013E замість СМД-60 що підвищить надійність і екологічну безпеку трактора. Витрата палива знижується на 2 кг у годину. Маса двигуна "Дойтц" менше, ніж у СМД-60, що знижує навантаження на передні шини, збільшують їхню довговічність і зменшують тиск на ґрунт.

Зайнятість тракторів протягом року збільшується на 15-20% у порівнянні із трактором ХТЗ-120 через відсутність простоїв по причину ремонту двигунів, що скорочує строк окупності в споживачів. Для організації виробництва моделей тракторів ХТЗ-120 необхідно буде здійснити підготовку виробництва й почати випуск оригінальних вузлів і деталей, які необхідні для створення даної моделі трактора із двигуном фірми "Дойтц".

Буде потрібно розробити й виготовити ливарне й штампове оснащення, укласти контракти з іншими підприємствами для поставок нових комплектуючих виробів. У процесі виробництва для гарантованої роботи двигуна BFGM1013E на тракторах ХТЗ-120 його необхідно заправляти маслом, закупленим по імпорті. Також необхідно придбати встаткування, як для заводу, так і для баз сервісного обслуговування.

Здійснення даного проекту вимагає створення сервісних баз, оснащених транспортними засобами, устаткуванням для рішення питань по забезпеченню експлуатації сільськогосподарських тракторів.

Найближчі конкуренти трактора ХТЗ -120

Основними конкурентами трактора ХТЗ-120 є: інтегральний трактор "Шлютер Европак 1900", "Meччo-8100" (Valmet), "JD-7700" (John Deere), "MF-8120" (Massey Ferguson), а також трактор ЛТЗ-155 Липецкого тракторного заводу (Росія).

В 2007 році планується освоїти випуск ХТЗ-120. Пахатно-пропашный, що був створений на базі ХТЗ 120 і виконує всі види робіт даного трактора. Він відрізняється установкою двигуна BFGM1013E, замість двигуна СМД-60 Двигун BFGM1013E - рядний шестициліндровий двигун з рідинним охолодженням, з потужністю 125 кВт або 170 л.с, витратою палива 23217 кВт або 171 к.с. Коротка характеристика трактора ХТЗ-120:

швидкість руху вперед 1,56-33,41 км/год;

швидкість руху назад 2,39-9,84 км/ч.

Експлуатаційна маса: 8400 кг.

Двигун має високі економічні показники, що відповідають вимогам стандарту ЄВРО-1, відрізняється високою економічністю й надійністю. При цьому підвищуються потужність і вантажопідйомність на 20% і 40% відповідно, що забезпечує роботу трактора з більше важкими сільськогосподарськими знаряддями.

Сегментація ринків збуту

Сегментування ринку - розбивка ринку на чіткі групи покупців, для кожного з яких буде потрібно окремі товари й комплекси маркетингу. При споживчому маркетингу підставами для сегментування служать географічні, демографічні, психографические й поведінкові змінні. Сегментування по географічному принципі припускає розбивку ринку на різні географічні одиниці: держави, регіони, округу й міста. Підприємство може вирішити рішення в одному або декількох географічних регіонах або у всіх районах, але з урахуванням розходжень у потребах і перевагах, обумовлених географією. Сегментування ринків товарів промислового призначення можна робити по різновидах кінцевих споживачів, по вагомості замовників, по їхньому географічному місцю розташування.

Вивчивши відомості по заводах, можна визначити місткість ринку по даному сегменті. Основними покупцями є наступні заводи України:

"ТерКЗ" м. Тернопіль;

"ХКЗ" м. Херсон;

"ЛТЗ" м. Львів;

ЗАТ "Ритм" м. Кременчук;

ПО "Краяе" м. Одеса.

Показники обсягів поставляємої продукції для даних заводів, представлені на рис. 2.1. Річна місткість ринку географічних сегментів представлена на рис.2.2.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1. Маркетингові дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.2. Річна місткість ринку географічних сегментів, де 1 - країни ближнього зарубіжжя, 2 - Україна.

де 1 - "ЛТЗ" м. Львів, 2 - "ТерКЗ" м. Тернопіль, 3 - ЗАТ "Ритм" м. Кременчук, 4 - "ХКЗ" м. Херсон, 5 - ПО "Краяе" м. Одеса.

2.2 Методика аналізу конкурентоздатності виробу

Розрахунки й аналіз конкурентоздатності заповнюють у такий спосіб:

Із всіх виробів конкурентів - вибирають кращі варіанти;

Формують перелік основних показників якості при цьому необхідно використати типове угруповання показників якості; Визначають абсолютні значення показників і заносять у вільну таблицю; Показником якості привласнюють коефіцієнти вагомості, номера показників якості;

Показники якості розділяють на минимизируемые й максимизируемые й формують еталонний варіант;

Розраховують для кожного j-ого варіанта відносні значення і-x показників (kіj) шляхом порівняння Pіj c Pі (з урахуванням умови kіj ? 1).

Для мінімізуємих показників:

(2.1)

Для максимізуємих показників:

(2.2)

Розраховують узагальнені показники якості () для всіх розглянутих варіантів; для цього відносні показники множать на , а потім ці добутки підсумують:

(2.3)

Розраховують рівні якості нового виробу в порівнянні з виробом - конкурентом

,(2.4)

де - рівень j-ого варіанта щодо іншого.

Результати розрахунку конкурентноздатності представлені в таблицях 2.4. та 2.5.

Таблиця 2.4. Оцінка конкурентоздатності трактора ХТЗ - 120 і його найближчих конкурентів.

Модель трактора	Маса Кг.	Вантажопідйомність задньої начіпної системи, кг.	Присутність передньої начіпної системи	Присутність переднього вала відбору потужності	Перемикання під завантаженням	Найменший радіус повороту, м.	Кількість передач уперед	Кількість передач назад	Витрата палива Г/кВт	Запас крутного моменту, %	Потужність двигуна, кВт	Енергонасиченність, кВт/кг.	Ціна трактора, $	Сума зважених Показників якості	Ціна одиниці зваженої якості, $
ID - 7700	6200	4048	Ні	Ні	Так	5,7	16	12	220	38	12793,2	0,0155	90100	0,472	790000
ХТЗ - 120	8300	4250	Так	Так	Так	7,4	16	8	233	15	88120	0,0107	41264	0,240	171500
MEZZO - 8100	4630	5600	Ні	Ні	Так	5,2	24	24	220	21	88120	0,019	-	0,617	-
ХТЗ - 16131	8400	4250	Так	Так	Так	7,4	16	8	233	44	117,6160	0,013	50371	0,417	106000
MF - 8120	6267	7800	Ні	Так	Так	11,3	32	32	-	-	107146	0,0171	-	-	-

Таблиця 2.5. Розрахунок узагальнених показників якості

Показники	Коефіцієнт вагомосі, bi	Абсолютні значення показників	Відносні значення показників
Найменування	Одиниця виміру		Варіанти виробів	Варіанти виробів
			ХТЗ-160	MEZZO-8100	ХТЗ-120	Гіпотетичний	ХТЗ-160	MEZZO-8100	ХТЗ-120	Гіпотетичний
Вага	КГ	0,1	8200	4630	8200	4630	0,056	0,1	0,0674	1	0,1
Вантажопідйомність	КГ	0,2	4250	5600	425.0	5600	0,151	0,2	0,1624	1	0,2
Витрата палива	г/кВт	0,1	233	220	233	220	0,094	0,1	0,1054	1	0,1
Потужність двигуна	кВт	0,3	88	88	117,6	117,6	0,224	0,192	0,3	1	0,3
Енергонасиченність	кВт/кг	0,2	0,0107	0,019	0,013	0,019	0,164	0,2	0,1474	1	0,2
Ціна	$	ОД	41164	80000	50370	. 41164	0,1	0,0255	0,924	1	0,1
Разом		1					0,789	0,818	0,875	1

2.3 Організаційний план підприємства

Успіх реалізації інвестиційного проекту багато в чому визначається організаційною структурою керування, що покликана виробляти комплекс впливів, спрямованих на своєчасне і якісне виконання всіх вхідних у проект робіт. Оскільки, як правило, інвестиційні проекти розрізняються структурою вкладень і змістом окремих фаз, то не існує структури керування, придатної в усі випадки життя можна було б використати.

Організаційну структуру будують із урахуванням складу й змісту, а також трудомісткості функцій керування (загальних і спеціальних). Залежно від трудомісткості ту або іншу функцію можуть виконувати одне або кілька підрозділів (виконавців).

Ієрархія апарата керування визначається характером взаємодії й взаємин між всіма учасниками інвестиційного процесу, при чому не тільки складністю й характером виконуваних операцій (робіт), але й суб'єктивними можливостями керівника (менеджера), його здатністю співробітничати з колективом і бажанням делегувати підлеглим повноваження для виконання певних завдань керування проектом.

Якщо управлінський апарат "роздутий", губиться особистий контакт між керівником і підлеглими нижньої ланки, вище ймовірність виникнення груп, очолюваних неформальними лідерами, відокремлюється контроль виконання доручень, спалахують конфлікти. Ріст числа ланок у ланцюжку керування супроводжується збільшенням витрат на зміст апарата й часу, необхідного для прийняття з.

З теорії й практики керування відома безліч різноманітних форм керування проектами. При виборі найбільш прийнятної з погляду умов реалізації проекту форми необхідно враховувати наступні фактори:

складність проекту;

технологічність проекту, тобто можливість виконання робіт з мінімальними витратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів;

строки завершення окремих стадій;

вимоги замовника (інвестора);

фінансові можливості замовника (інвестора).

Найбільше часто використаються три схеми керування проектом: "основна" схема; схема "розширеного керування"; схема "під ключ".

"Основний" називають схему, при якій керівник проекту (менеджер), що представляє інтереси замовника, не несе фінансової відповідальності за прийняті рішення. У ролі керівника може виступати будь-яка фірма - учасник проекту. Вона відповідає за координацію й керування ходом розробки реалізації проекту, не вступаючи в контрактні відносини ні з 1, крім замовника. Перевагою такої взаємодії є об'єктивність менеджера, недоліком - те, що ризик невиконання всіх вимог проекту лежить на замовнику.

Схема "розширеного керування" припускає, що керівник (менеджер) відповідає за проект у межах фіксованої кошторисної вартості. Як менеджер нерідко виступає консалтингова (іноді інжинірингова) або підрядна ярма, що координує матеріально-технічне забезпечення й інжиніринг. При цьому ризик покладає на підрядника.

Схема "під ключ" Полягає в тім, що керівник (менеджер) - проектно-будівельна фірма - замовник бере контракт на умовах здачі об'єкта "під ключ" відповідно до даних вартістю й строками.

Кожна із зазначених схем реалізується тимчасовий (створений період реалізації проекту) робочою групою, що включає в себе залежно від призначення проекту, його складності й галузевої приналежності фахівців різного профілю. Тимчасова група або стає самостійним учасником проекту, входить до складу однієї з організацій - учасниць проекту.

Існує два основних підходи формуванню робочих груп. Відповідно до першого підходу замовник і підрядник формують свої групи, які очолюють керівники проекту, призначені сторонами. Ці керівники середньої ланки підкоряються генеральному керівникові. Залежно від організаційної форми реалізації проекту керівник з боку замовника або підрядника може стати керівником усього проекту. Керівники проекту за допомогою апарата своїх співробітників координують діяльність всіх учасників проекту. Другий підхід припускає створення єдиної робочої групи главі з керівником проекту. У групу входять повноважні представники всіх учасників проекту.

Теорія й практика керування виробила кілька типів організаційних структур, кожна з яких має певні переваги й недоліки.

Так, лінійна структура вбачає прямий вплив на виконавців з боку лінійного керівника, що зосередив в одних руках всі функції керівництва. Розподіл посадових обов'язків здійснюється таким чином, щоб кожний виконавець (або окремий підрозділ) був максимально націлений на виконання виробничих завдань організації.

Акціонерне товариство це підприємство з колективною формою власності, створюються юридичними особами й громадянами шляхом об'єднання внесків через покупку акцій з метою здійснення господарської діяльності. Учасниками товариства можуть бути підприємства, організації, державні органи, а також громадяни.

Засновники АТ містять між собою договір, відкривають рахунок у банку й вносять на нього частку фонду, розробляють устав суспільства, відкривають підписку на акції, проводять установчі збори акціонерів і державну реєстрацію суспільства.

Після завершення підписки на акції засновники скликають установчі збори акціонерів, що ухвалює рішення щодо створенні суспільства, затверджує його устав, обирає раду суспільства, виконавчий і контрольний органи суспільства.

Вищий орган керування АТ - загальні збори акціонерів, що вправі вирішувати будь-які питання, пов'язані з діяльністю суспільства.

Збори акціонерів скликаються радою суспільства не рідше одного разу й рік. Обов'язкові річні збори затверджують звіти ради й правління, річний баланс, порядок розподілу прибутку й т.д. Інші збори скликаються радою, правлінням або акціонерами по необхідності.

У період між зборами акціонерів представницьким вищим органам керування суспільством є рада АТ. Кількісний склад визначається уставом суспільства.

Члени ради вибирають зі свого складу голови ради і його заступника.

Керівництво поточною діяльністю суспільства здійснює виконавчий орган - директор підприємства. Директор виконує функції голови правління і є виконавчою вищою посадовою особою суспільства.

Правління здійснює поточне керівництво адміністративно-господарською й комерційною діяльністю АТ через призначений їм апарат керування підприємством.

Для контролю за фінансово - господарською діяльністю АТ збори акціонерів вибирає ревізійну комісію із числа акціонерів. Дана комісія перевіряє фінансово-господарську діяльність правління, становить висновки по річних звітах і балансам.

Схематичне зображення організаційної структури підприємства представлене на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Організаційна структура підприємства.

2.4 Оцінка техніко-організаційного рівня підприємства

2.4.1 Сутність поняття ТОРП

Динамічний і пропорційний розвиток суспільного виробництва, підвищення його ефективності на основі прискорення, створення й освоєння науково-технічного потенціалу, широкого впровадження новітніх науково-технічних досягнень, технічного переозброєння виробництва - головний напрямок економічної стратегії підприємства.

Науково-технічний прогрес - головний фактор розвитку ринкової економіки.

Актуальність проблеми підвищення ТОРП підприємства спричиняється необхідність подальшого вдосконалювання методів його оцінки й планування.

Вихідний момент дослідження проблеми оцінки й планування ТОРП -з'ясування сутності даного поняття й виявлення його якісної характеристики. У цьому зв'язку доцільно насамперед проаналізувати складові елементи рівня виробництва в їхньому взаємозв'язку.

Рівень виробництва складається із чотирьох взаємозалежних елементів: техніко-організаційного рівня, рівня виготовляємої продукції, що, соціального й економічного рівнів. Техніко-організаційний рівень є базою економічного й соціального рівнів, а також рівня виготовляємої продукції. ТОРП - це фундамент (основа) удосконалювання й розвитку інших складових елементів рівня виробництва. Зміни в техніко-організаційному рівні спричиняються відповідні зміни й в інших, пов'язаних з ним, елементах рівня виробництва, які, у свою чергу, впливають на ТОРП. Чим вище економічні показники роботи підприємства, тим більше залишається в його розпорядженні засобів на вдосконалювання техніки, технології й організації виробництва.

Економічні, соціальний рівні й рівень виготовляємої продукції, що, взаємозалежні. Ніж рентабельніше працює підприємство, тим більше воно одержує відрахувань у фонди економічного стимулювання для поліпшення умов праці й матеріального становища працівників, тим більше можливостей для збільшення витрат на поліпшення якості виготовляємої продукції, що. Розрахунок ТОРП не веде автоматично до поліпшення економічних показників, підвищенню соціального рівня й рівня виготовляємої продукції. Зміни в соціальному рівні спричиняються необхідність удосконалювання якості й технічних параметрів виготовляємої продукції. Необхідні, таким чином, спрямована діяльність, що забезпечує реалізацію економічного ефекту організаційно-технічних заходів, планування економічних показників, які, з одного боку, покликані мобілізувати колектив на реалізацію економічного ефекту, з іншого боку - за умови достатні зусиль усього колективу забезпечити високий показник виконання плану підприємства.

Рівень виробництва - це широке поняття, що включає наступні елементи: техніко-організаційні, соціальні, економічний рівні й рівень виготовляємої продукції. Таке поняття містить як фактори (причини) підвищення ефективності виробництва, так і сам кінцевий результат їхньої взаємодії (наслідок). Тому поняття "рівень виробництва" найбільше повно характеризує термін "техніко-економічний рівень виробництва".

Визначивши взаємозв'язок основних складових елементів ТЕУП і сутність вкладених у них понять, можна сформулювати поняття "техніко-економічний рівень виробництва". ТЕУП - ступінь досконалості матеріально-технічної бази виробництва, методів її керування й організації, а також соціально-економічні результати цих змін для економіки підприємства (об'єднання).

ТОРП - складне поняття, що включає ряд елементів, виділених у самостійні підсистеми в результаті класифікації техніко-організаційних факторів підвищення ефективності виробництва. Відповідно до даної класифікації, ТОРП характеризують взаємозалежні й взаємообумовлені елементи: рівень техніки й технологія, предмети праці, організацію виробництва, праці й керування. Зміни одного з елементів системи викликають відповідні зміни інших елементів і системи в цілому.

Таким чином, ТОРП - це ступінь досконалості, стан і використання техніки, технології, предметів праці, а також методів організації виробництва, праці й керування.

Конкретизація понять "техніко-економічний рівень виробництва" і "техніко-організаційний рівень виробництва", визначення їхнього взаємозв'язку дозволяють планомірно управляти процесом підвищення ефективності виробництва, визначати основні напрямки НТИ на підприємстві, методи їхньої оцінки й планування.

2.4.2 Вибір і обґрунтування системи приватних показників ТОРП

У зв'язку з перекладом економіки на інтенсивний шлях розвитку й підвищення ефективності виробництва підприємств особливого значення набуває питання досягнутого ТОРП. Без продуманої системи виміру ТОРП неможливо вдосконалювати методологію планування підвищення ефективності виробництва, успішно вирішувати питання економічного стимулювання й аналізу резервів виробництва.

Техніко-організаційний рівень виробництва - поняття багатогранне. Для забезпечення об'єктивної оцінки матеріально-речовинних змін в елементах ТОРП і виявлення факторів підвищення ефективності виробництва необхідно використати комплексну систему взаємозалежних показників.

У цей час в економічній теорії ще недостатньо чітко обґрунтовані принципи формування системи приватних показників ТОРП. Вирішальне значення для правильного відбору показників, що характеризують резерви підвищення ТОРП, має наявність системи, що базується на класифікації техніко-організаційних факторів підвищення ефективності виробництва.

Класифікації техніко-організаційних факторів підвищення ефективності виробництва повинна: відбивати основні техніко-організаційні фактори, спільний вплив яких на показники ефективності виробництва дозволило б правильно визначити її зміна в плановому періоді; розмежовувати взаємозалежні техніко-організаційні фактори таким чином, щоб була можливість роздільного визначення кожного з них і усувалася ймовірність повторного обліку впливу тих самих причин у планових розрахунках; забезпечувати практичну можливість виконання планових розрахунків по кожному факторі, а також ув'язування з іншими техніко-економічними показниками плану.

Тому надалі класифікаційну групу техніко-організаційних з елемента "засобу праці" можна розчленовувати на підгрупи: фактори, зв'язані безпосередньо зі знаряддями праці (технікою); фактори, пов'язані з методами впливи знарядь праці на предмети праці (технологією). У свою чергу, у групі техніко-організаційних факторів елемента "доцільна діяльність людини" необхідно виділити підгрупи факторів, пов'язаних з удосконалюванням організації виробництва, керування, організації праці.

Для керування процесом виробництва, виявлення резервів підвищення його ефективності доцільно виділити техніко-організаційні фактори, згруповані по елементах виробництва, місцю утворення, типу економічного розвитку.

Відповідно до наукової класифікації техніко-організаційних факторів підвищення ефективності виробництва і їхніх причинно-наслідкових зв'язків з результатами діяльності підприємства система показників повинна задовольняти ряду вимог: носити комплексний характер, тобто всебічно й об'єктивно відбивати стан техніко-організаційних факторів процесу виробництва, які вона характеризує, забезпечувати можливість оцінки ступеня впливу кожного фактора на показники ефективності виробництва, а також вірогідність, точність, доступність розрахунку показників. Підвищення вірогідності показників повинне лімітуватися припустимою трудомісткістю їхнього підрахунку; забезпечувати єдність методичного підходу (носити "наскрізний характер") при опеньку будь-якого рівня виробництва: об'єднання, підприємства, цеху, виробничої ділянки, робочого місця; кількість показників системи повинне бути оптимальним, тобто з одного боку, найбільше повно й конкретно характеризувати ТОРП, а з іншого боку - не перевантажувати механізми його оцінки другорядними даними, виявляти й вимірювати наявні резерви в підвищенні ТОРП. Резерв виробництва стає таким лише в тому випадку, якщо він обмірюваний, і шляхи його конкретизовані. У противному випадку резерв не є резервом, а являє собою лише один з напрямків прогресивного розвитку й перспективну можливість подальшого вдосконалювання виробництва.

На різних рівнях керування застосовується різна кількість показників ТОРП. У міру переходу від плану техніко-організаційного розвитку підприємства до планів цехів, виробничих ділянок, робочих місць крутий планованих показників звужується. Для цехів, ділянок і робочих місць показники ТОРП плануються більш детально.

Система приватних показників дозволяє комплексно й об'єктивно оцінити матеріально-речовинні зміни в елементах ТОРП підприємства, цеху, виробничої ділянки, робочого місця. Показники характеризують інтенсивні фактори підвищення ефективності виробництва, що дає можливість цілеспрямовано управляти процесом інтенсифікації виробництва.

Однак на практиці в порівнюваних підприємств майже завжди одні частки показники ТОРП краще, інші - гірше. Тому керівництву підприємства за допомогою системи суперечливих показників не представляється можливим одержати однозначну оцінку про досягнутий ТОРП.

Отже, очевидна необхідність синтезування приватних показників ТОРП у єдиний комплексний показник, за допомогою якого можна було б оцінити ТОРП підприємства (цеху).

2.4.3 Комплексна оцінка ТОРП

Науково-технічний прогрес впливає на матеріально-речовинні зміни в елементах ТОРП: техніки, технології, організації праці, виробництва й керування. Однак, як показала практика планування, для керування техніко-економічним розвитком підприємства найчастіше необхідно мати однозначну оцінку матеріально-речовинних змін в елементах ТОРП, що дозволяла б визначити досягнутий ТОРП, його прогресивність, темпи й масштаби розвитку, зрівняти з передовими підприємствами галузі й на цій основі виявити загальний резерв в області техніко-організаційного розвитку й підвищення ефективності виробництва. За допомогою системи приватних показників комплексна відповідь на такі питання одержати неможливо.

Однозначна оцінка ТОРП не дає можливості охарактеризувати дію всіх техніко-організаційних факторів, а також не повністю відбиває результати впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво. Звичайно враховуються основні техніко-організаційні фактори виробництва, що роблять істотний вплив на економіку підприємства, внаслідок чого знижується точність загальної оцінки. Разом з тим однозначна оцінка знижує трудомісткість у процесі планування підвищення техніко-організаційного рівня й ефективності виробництва, робить більше простим побудову економічного механізму керування техніко-економічним розвитком підприємства. Деяка неточність значною мірою компенсується цими перевагами.