На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Принципова схема використання прибутку підприємства показана на рис. 1.2.

Рис. 1.2. - Схема використання прибутку підприємства

Цю загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати відповідно до напрямку виробничої діяльності. Це в першу чергу стосується акціонерних товариств (підприємств). Власники акцій, як правило, одержують свій прибуток у вигляді дивідендів. Акціонерне підприємство може розглядати дивіденди як плату за залучений від продажу акцій капітал.

Між обсягом нарахування суми дивідендів та інвестиційним фондом має бути відповідна пропорція, яка б не обмежувала джерело фінансування на перспективу розвитку підприємства.

Основними варіантами дивідендної політики можуть бути:

1) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;

2) виплата дивідендів зі щорічним повним зростанням;

3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частини чистого прибутку;

4) виплати дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб;

5) виплати дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій. Кожен з цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується на основі специфіки виробничої діяльності й перспективи розвитку виробництва.

Досвід діяльності зарубіжних і вітчизняних підприємств свідчить, що частка дивідендних сум підприємств і фірм, які успішно працюють, у чистому прибутку коливаються в межах 30--70 % .

Основним прибутком є прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг). Тому в основному зростання прибутковості підприємств залежить від окремих чинників, які є базовими в собівартості продукції.

На зростання прибутковості підприємства впливають такі основні чинники:

-- економія матеріально-сировинних ресурсів;

-- ефективне використання енергоресурсів;

-- механізація та автоматизація виробничих процесів, внаслідок чого зростає продуктивність праці і знижується рівень фонду заробітної плати;

-- економія витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування;

-- кон'юнктура ринкової цінової політики на ті чи інші види товарної продукції. Поряд з тим на зростання прибутковості підприємства впливають і ряд інших внутрішніх і зовнішніх чинників. Наприклад, організація цехової структури виробництва, організація технологічних процесів, спеціалізація і кооперація виробництва, підвищення змінності роботи устаткування, найбільш повне завантаження виробничих потужностей та ін.

Крім наведених вище чинників на прибутковість підприємства впливають і ряд інших чинників, зокрема:

-- впровадження безвідходних технологій виробництва (утилізація відходів, їх переробка та ін.);

-- ліквідація основних фондів, що не використовуються;

-- різні прибутки від позареалізаційних операцій.

У процесі діяльності підприємства на його прибутковість може впливати і ряд зовнішніх чинників, зокрема орендні (лізингові) операції; реалізація (купівля-продаж) цінних паперів; дивіденди на акції; відсотки за коштами, розміщеними на депозитних рахунках банків; купівля-продаж іноземної валюти; інших операції.

Однак у структурі чинників зростання дохідності підприємства головними є фактори зниження собівартості продукції.

На формування загальної суми прибутку підприємства, як уже було сказано, впливають різні фактори, в першу чергу це: результати фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарювання; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Як відомо, прибуток народного господарства України складається з результату діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів.

Аналізуючи результати статистичних даних щодо діяльності підприємств, можна зробити висновок, що прибутковість промислових підприємств різних галузей народного господарства достатньо контрастна. Валова додана вартість промисловості в загальному обсязі валової вартості галузей економіки становить приблизно 33,2 %, що є результатом діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів.

Найбільшу частку в галузевій структурі економіки України становить транспорт і зв'язок, галузі, в яких стабільно відбувається зростання прибутку, на другому місці -- промисловість України, збитково ще працюють галузі сільськогосподарського виробництва. У таких сферах діяльності, як фінанси, кредит і страхування за останні п'ять років ми спостерігаємо абсолютне зростання.

Останнім часом поліпшується стан в торгівлі й громадському харчуванні, в окремих галузях промисловості (машинобудуванні, хімічній і легкій тощо).

Зміни в обсягах прибутку підприємств різних галузей економіки за останні роки свідчать про складні процеси, що відбуваються в окремих галузях економіки і пов'язані зі зміною обсягів виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг) і зміною ефективності господарювання; розвитком ринкових відносин; ціноутворенням.

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) - за датою фактичного виконання (надання) таких або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умов, коли така відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.

Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і встановлення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою часто приводить до потреби використання оборотні кошти підприємств на сплату податків, а тому до погіршення їхнього фінансового стану.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частку прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізованої продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни виробництва продукції); витрати на зберігання продукції., інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створена можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє недостатня конкуренція, монопольне становище окремих підприємств у виробництві та реалізації багатьох видів продукції.

Отже, можна зробити висновок, що спроможність підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвою.

Управління формуванням прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування суми прибутку суб'єктів господарювання необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів.

Визначення суми прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) має певні особливості залежно від сфери діяльності суб'єкта господарювання: виробнича сфера, торгівля, сфера послуг.

У виробничій сфері є особливості в розрахунках прибутку від реалізації продукції промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, будівельними організаціями, підприємствами транспорту. У сфері послуг є особливості визначення прибутку від надання послуг комерційними банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами.

Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані.

1. перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації.

2. собівартість одиниці продукції.

3. ціна одиниці продукції (ціна виробника).

На підприємствах виробничої сфери можуть бути використані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку за показником витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод.

1.3 Розподіл і використання прибутку

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи.

Перший етап - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава та підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників формує свою частину прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в кількості податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставок оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишиться в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Згідно із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 року державне регулювання використання підприємствами чистого прибутку здійснюється зменшенням оподаткованого прибутку на суму витрат з чистого прибутку: на утримання й експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури (якщо відповідні об'єкти соціальної інфраструктури були на балансі підприємства й утримувались ним на час набуття чинності законом про оподаткування прибутку); на благодійну діяльність (не більше 4% від суми оподаткованого прибутку).

Чистий прибуток, одержаний після сплати податків, залишається у повному розпорядженні підприємства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

Головні принципи розподілу чистого прибутку ВАТ «Івано-Франківськм'ясокомбінат» закріплені статутом підприємства. Фактично розподіл здійснюється відповідно до поточної та стратегічної політики, що визначається підприємством.

Завданням фінансового менеджменту є пошук оптимальних шляхів розподілу прибутку. Як правило, одна частина прибутку використаного на виплату дивідендів, а друга - на розширення та оновлення виробництва, фінансові інвестиції, придбання нерухомості, створення та поповнення резервних фондів підприємства, соціальні програми.

Зокрема, сума прибутку спрямовується:

· на виплату дивідендів;

· на поповнення статутного капіталу;

· на поповнення резервного капіталу.

Нерозподілений прибуток є однією з найважливіших частин власного капіталу. Нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку товариства, яка залишається у розпорядженні підприємства ля виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та інші потреби.

Мал. 1.3 - Структурно-логічна схема розподілу і використання прибутку відповідно до Положень „Стандартів бухгалтерського обліку.

В окремих випадках підприємства в результаті своєї діяльності зазнають збитків. Сума непокритого збитку зменшує власний капітал.

Нерозподілений прибуток, поділяється на асигновану і неасигновану частини:

· асигнована частина має певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвитку підприємства, проведення цільових программ);

· неасигнована частина не має конкретного призначення.

У зарубіжних корпораціях часто встановлюється обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого прибутку. Такі обмеження тимчасово виділяють певну суму нерозподіленого прибутку із суми, яка б могла бути сплачена у вигляді дивідендів. Коли обмеження змінюються, ця сума може бути сплачена у вигляді дивідендів та використана на інші потреби.

Обмеження нерозподіленого прибутку можуть бути добровільними або вимушеними. Одним із найбільш поширених добровільних обмежень є обмеження на нерозподілений прибуток з метою розширення матеріально-технічної бази підприємства. Це обмеження може бути зняте керівництвом товариства в будь-який момент.

Сума нерозподіленого прибутку зменшується внаслідок відрахувань до резервного капіталу та нарахування дивідендів.

Резервний капітал створений з метою усунення можливих тимчасових фінансових ускладнень і забезпечення нормальної роботи підприємства. Величина резервного капіталу визначається засновницькими документами як максимальний відсоток від розміру Статутного капіталу. Так, в акціонерних підприємствах резервний капітал повинен складати не менше 25% величини статутного капіталу. Він створюється за рахунок щорічних відрахувань від прибутку в передбачених засновницькими документами відсотків (в акціонерних товариствах не менше 5% чистого прибутку).

Кошти резервного капіталу використовуються на додаткові витрати виробничого і соціального розвитку підприємства, на поповнення його оборотних коштів, покриття збитків, на виплату гарантованих дивідендів за привілейованими акціями (у випадку недостатності прибутку) та інші заходи, передбачені засновницькими документами.

Дивіденди - це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до часток їхньої участі у власному капіталі підприємства.

Відповідно до Закону України вид. 18.06.1991 р. № 1201 - ХІІ „Про цінні папери і фондову біржу” (зі змінами та доповненнями) основними джерелами сплати дивідендів за акціями є чистий прибуток товариства.

Дивіденди за акціями сплачуються один раз на рік за підсумками звітного року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету. Здебільшого дивіденди виплачуються у грошовій формі. Однак дивіденди можуть виплачуватися й у вигляді акцій. Такі дивіденди мають назву акції-дивіденди. Вартість акцій-дивідендів становить певний відсоток від кількості акцій, що перебувають у власності акціонерів. Оскільки кількість додаткових акцій, отриманих кожним акціонером у вигляді акцій-дивідендів, пропорційна кількості акцій, що перебувають у їхній власності то частка загального капіталу, який перебуває у власності кожного акціонера, не змінюється.

За рахунок нерозподіленого прибутку сплачуються дивіденди, оголошені у звітному періоді. Право на отримання дивідендів пропорційно частині кожного з учасників мають особи, які були учасниками товариства на початок терміну виплати дивідендів.

У тому разі, коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів за привілейованими акціями провадиться за рахунок резервного капіталу.

Таким чином, для нарахування дивідендів за привілейованими акціями існує два потенційні джерела: нерозподілений прибуток та резервний капітал, а для простих акцій - лише одне джерело - нерозподілений прибуток.

Відповідно до чинного законодавства Статут акціонерного товариства повинен містити відомості про термін та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками звітного року.

Це не є загальноприйнятою у світі нормою. Звичайною нормою є виплата дивідендів один раз на півроку або на квартал, рідше - один раз на місяць. Як правило, акціонерні товариства намагаються виплачувати дивіденди, навіть якщо їх розмір невеликий. Це пов'язано з тим, що чекання майбутніх дивідендів є одним із найбільш значимих чинників, які впливають на рішення інвестора про придбання акцій.

Дивіденди визначаються у певній грошовій сумі на акцію або як процент від її номінальної вартості. Повідомлення про розмір дивідендів і порядок їх виплати товариство має довести до відома акціонерів. Сума дивідендів одного акціонера визначається множенням суми дивідендів, що припадають на одну акцію, на число належних йому цілком оплачених акцій.

Дивіденди нараховуються на акції, що випущені і перебувають в обігу, за винятком власних акцій, придбаних товариством. Товариство зобов'язане продати або анулювати власні акції не пізніше одного року з моменту їх придбання. Протягом цього часу розподіл прибутку, а також голосування та визначення кворуму на загальних зборах акціонерів проводяться без урахування власних акцій, придбаних товариством.

Існують дві основні вимоги щодо сплати грошових дивідендів:

· достатній пере поділений прибуток - товариство має накопичити достатню суму нерозподіленого прибутку (а за необхідності і резервного капіталу) для нарахування дивідендів;

· наявність достатньої кількості грошових коштів, тому що нерозподілений прибуток ще не гарантує можливості оголосити і виплатити дивіденди готівкою. Однак взаємозв'язку між залишками перерозподіленого прибутку і залишком готівки на будь-яку дату не існує.

У разі відсутності необхідної суми грошових коштів акціонери товариства вирішують проблему виплати дивідендів позиченням грошей, які мають бути повернені за рахунок нерозподіленого прибутку.

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансового прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів).

Із загального прибутку сплачується податок згідно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку підприємств.

Прибуток, що залишився після оподаткування (чистий прибуток) поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників.

Відповідно до принципових (головних) напрямків використання цей прибуток можна розділити на дві частини:

1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (роз приділений прибуток);

2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Останній спрямовується на створення резервного фонду є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов'язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.

Цю загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно підприємств різними організаційно-правовими формами.

Це стосується насамперед акціонерних товариств (підприємств). Як відомо, власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладний капітал). Щодо акціонерного підприємства дивіденди можна розглядати як плату за залучений від продажу акцій капітал.

Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначно впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції та підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв'язання завдань перспективного розвитку підприємства.

Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. З урахуванням цих обставин акціонерне товариство (підприємство) мусить вибрати таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності.

Основними варіантами дивідендної політики можуть бути:

1) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;

2) виплата дивідендів зі щорічним певним зростанням;

3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частини чистого прибутку;

4) виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб;

5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.

Кожний з цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується, як правило, не постійно, а в межах певного перспективного періоду з урахуванням економічної кон'юктури та фінансового стану підприємства.

Розподіляючи прибуток підприємства, величину дивіденду у відсотках (d) за формулою:

d = , (1.1)

де Пд. - частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів.

Кст - статутний капітал (фонд) підприємства.

Абсолютна сума дивідендів у розрахунку на одну акцію (Д) відповідно становитиме

(1.2)

де Na - кількість акцій, що формує величину статутного капіталу (кількість проданих акцій).

Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанта дивідендної політики. Досвід зарубіжних корпорацій свідчить, що частка величини Пд. У чистому прибутку коливається в межах 30-70%. Якщо вона менша за 30%, то виплати вважаються заниженими, а коли її відносний розмір більший за 70% - завищеними.

2. Аналіз формування та використання фінансових результатів підприємства

2.1 Оцінка та аналіз майнового потенціалу

Дані, які приводяться в пасиві балансу, дозволяють визначити, які зміни пройшли в структурі власного і позиченого капіталу, скільки запозичено в оборот підприємства довгострокових і короткострокових позичених коштів; пасив показує, звідки взялись кошти, кому зобов'язане за них підприємство.

Фінансовий стан підприємства багато в чому залежить від того, які кошти воно має в своєму розпорядженні і звідки вони вкладені. По мірі власності використовуваний капітал підрозділяється на власний і позичений. По строку використання розрізняють капітал довгостроковий постійний, і короткостроковий.

В залежності від того на скільки оптимально відношення власного і позиченого капіталу, багато в чому залежить фінансовий стан підприємства. Обгрунтування правильної фінансової стратегії допоможе багатьом підприємствам підвищити ефективність своєї діяльності.

В зв'язку з цим важливими показниками, які характеризують ринкову стійкість підприємства є:

Коефіцієнт фінансової автономності, або питома вага власного капіталу в загальній сумі капіталу;

Коефіцієнт фінансової залежності;

Коефіцієнт фінансового ризику (відношення позиченого капіталу до власного).

Таблиця 2.1

Структура пасивів підприємства

Чим вищий рівень першого показника і нижче другого і третього, тим стійкіший фінансовий стан підприємства.

З таблиці 3 видно, що власний капітал має тенденцію до пониження. За звітний рік вона зменшилась на 0,5%, так як темпи росту позиченого капіталу вищі темпів росту позиченого капіталу. Збільшився також коефіцієнт фінансового ризику на 1%. Це свідчить про те, що фінансова залежність підприємства до зовнішніх інвесторів відносно підвищилась і значить знизилась його ринкова врівноваженість.

При внутрішньому аналізі фінансового стану необхідно вивчити динаміку і структуру власного і позиченого капіталу, визначити причини зміни окремих його складових і дати оцінку цим змінам за звітний період.

Таблиця 2.2

Динаміка структури власного капіталу

З даних наведеної таблиці можна зробити висновок, що суттєвих змін в структурі власного капіталу не спостерігається. Єдиним недоліком є те, що в звітному році підприємство зазнало збитків на суму 1645тис.грн.

Таблиця 2.3

Динаміка структури позикового капіталу.

З даних таблиці видно, що підприємство в звітному році ліквідувало заборгованість по довгостроковим кредитам (103тис.грн.), що становить 0,77% всього позиченого капіталу. В свою чергу збільшилась заборгованість по короткостроковим кредитам банку (505тис.грн.). Залучення позикових коштів в оборот підприємства являється нормальним явищем. Це сприяє тимчасовому покращенню фінансового стану при умові, що кошти не заморожуються на тривалий час в обороті і своєчасно повертаються. В іншому випадку може виникнути прострочена кредиторська заборгованість, що приводить до виплати штрафів, санкцій і погіршенню фінансового стану підприємства.

На підприємстві також в значній мірі зменшилась питома вага позичених коштів (10,51% до всього обсягу позикового капіталу), що є позитивним явищем для підприємства і зменшує залежність перед кредитодавцями.

Негативним моментом в діяльності підприємства є те, що в значній мірі збільшилась заборгованість: за товари, роботи і послуги, які не сплачені в строк, розрахунки з бюджетом.

2.2 Оцінка фінансового потенціалу