Зміст, завдання та формування прибутку підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

65

Зміст, завдання та формування прибутку підприємства

Зміст

1. Зміст, завдання та формування прибутку підприємства 3

1.1 Зміст та завдання управління фінансами підприємств 3

1.2 Характеристика та склад грошових надходжень підприємств 4

1.3 Доходи від операційної діяльності 10

1.4 Грошові надходження від інвестиційної, фінансової та іншої звичайної діяльності підприємств 22

1.5 Характеристика інвестицій 24

1.6 Формування валового і чистого доходу 29

2. Розподіл і використання прибутку 33

2.1 Розподіл і використання прибутку 33

2.2 Характеристика підприємства 45

2.3 Дохід кооперативу 57

3. Аналіз розподілу прибутку 60

3.1 Визначення фінансового результату діяльності підприємства 60

3.2 Оцінка фінансово-економічного стану та ефективності діяльності підприємства 64

1. Зміст, завдання та формування прибутку підприємства

1.1 Зміст та завдання управління фінансами підприємств

У ринковій системі господарювання важливе значення має конкуренція як механізм регулювання економічних процесів, однак у перехідний період вона ще недосконала. Це дає змогу продавцям установлювати й підтримувати більш високі ціни, ніж вони могли б дозволити собі за розвинутої конкуренції, що призводить до застою у виробництві, до безробіття, а в кінцевому підсумку -- до соціально-економічної та політичної нестабільності.

Конкурентоспроможність підприємства можна забезпечити правильною організацією управління фінансами: рухом фінансових ресурсів та фінансовими відносинами. Зміст фінансового менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства (рис. 1. ).

Размещено на http://www.allbest.ru/

65

Рис 1. Фінансовий механізм підприємства і його забезпечення

1.2 Характеристика та склад грошових надходжень підприємств

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів, тобто вкладення коштів у виробництво з метою виготовлення продукції й отримання виручки від її продажу.

Забезпечення грошових надходжень, потрібних для відшкодування витрат виробництва й обороту, своєчасного виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств (рис.1 ). Грошові надходження - це кошти, які надходять на поточні и інші рахунки підприємств у банках та в касу підприємств

Термін «грошові надходження» є ширшим ніж термін «дохід (виручка) від реалізації». По суті, він охоплює всі вхідні грошові потоки підприємств.

Під грошовими потоками розуміють надходження і витрати грошових коштів та їхніх еквівалентів.

За джерелами надходження грошові потоки можна поділити на внутрішні та зовнішні. Кошти, що надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, належать до внутрішніх. Надходження коштів на поточний рахунок підприємства в банку, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання ним зовнішніх джерел



Размещено на http://www.allbest.ru/

65

Рис. Структурно-логічна модель грошових надходжень, формування й використання доходів підприємств згідно з національними положеннями бухгалтерського обліку

Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою 60--70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел.

За командно-адміністративної економіки, коли ще не було реального фінансового ринку, введення у класифікацію грошовим надходжень доходу від позареалізаційних операцій було цілком виправданим. Тоді підприємства майже не мали доходів від цін них паперів, крім державних облігацій, питома вага яких у загальній сумі грошових надходжень була незначною.

Трансформація економіки в ринкову супроводжувалася створенням необхідної інфраструктури, насамперед розвитком фінансово-кредитної системи та фінансового ринку. За цих умов підприємства поряд з операційною (основною) здійснюють і фінансову та інвестиційну діяльність.

Операційна діяльність -- це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, крім інвестиційної та фінансової.

Основна діяльність -- операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Інвестиційна діяльність -- це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, що не є еквівалентами грошових коштів.

Фінансова діяльність -- це сукупність операцій, які призводять до зміни величини та (або) складу власного і позичкового капіталу. Види діяльності підприємства зображено на рис. Така класифікація дає змогу:

оцінити можливості підприємства із забезпечення продовження та розширення основної діяльності необхідними коштами без залучення зовнішніх джерел фінансування;

передбачити майбутній рух грошових коштів, пов'язаний з вимогами засновників, які надали підприємству капітал.

Віднесення конкретної операції до певної класифікаційної групи залежить від напрямку господарської діяльності підприємства. Так, інвестиції в цінні папери для виробничого підприємства є інвестиційною діяльністю, але для інвестиційної компанії -- це основна (операційна) діяльність.

Коли якась операція супроводжується надходженням коштів від кількох видів діяльності, то ці надходження розподіляються за відповідними позиціями. Так, суму, сплачену банку, яка включає погашення позички та відсотки, буде відображено двома позиціями: сплату відсотків -- у складі операційної, а погашення позички -- у складі фінансової діяльності.



Рис Класифікація грошових потоків за видами діяльності

Операційна, інвестиційна та фінансова діяльність підприємства -- це його звичайна діяльність.

Звичайна діяльність -- це будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що забезпечують основну діяльність або виникають унаслідок її здійснення. Крім звичайної діяльності, виділяють надзвичайні події.

Надзвичайна подія -- це подія або операція, яка не входить у звичайну діяльність підприємства та настання котрої не очікується періодично або в кожному наступному звітному періоді. Надзвичайними подіями вважають стихійне лихо (землетрус, зсув грунту, повінь тощо), експропріацію власності підприємства за кордоном.

Повна й достовірна інформація про грошові надходження підприємства за звітний період формується в бухгалтерському обліку. Оскільки ця інформація є основою для аналізу і прийняття управлінських рішень, то відображається вона за видами діяльності підприємства.

Грошові надходження від надзвичайних подій відображаються в обліку відокремлено від звичайної діяльності.

У грошових надходженнях підприємств найбільша питома вага належить доходам від операційної діяльності та іншим операційним доходам. Усі доходи підприємства поділяються на дві групи:

1) доходи від звичайної діяльності;

2) доходи від надзвичайних подій.

Відповідно, і грошові надходження від звичайної діяльності підприємств включають доходи від:

основної (операційної) діяльності;

іншої операційної діяльності;

фінансової діяльності;

фінансових операцій;

інвестиційної діяльності;

іншої звичайної діяльності.

Доходи від надзвичайних подій включають:

відшкодування збитків від надзвичайних подій;

інші надзвичайні доходи.

Класифікацію доходів від звичайної діяльності показано на рис. .

Грошові надходження підприємств значно перевищують отримувані підприємством доходи від різних видів його діяльності. Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку П(С)БО встановлено відповідні вимоги щодо визнання доходу за кожним видом діяльності.

У бухгалтерському обліку дохід визнається в разі збільшення активу або зменшення зобов'язань, що супроводжується зростанням власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Не визнаються доходами грошові надходження від інших осіб:

сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим договором;

сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

сума завдатку під заставу або на погашення позички, якщо це передбачено відповідним договором;

надходження від первинного розміщення цінних паперів;

сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають переказуванню до бюджету й позабюджетних фондів;

інші надходження.

Ці грошові надходження збільшують активи підприємства, але не примножують власний капітал, а тому не визнаються доходом.

За кожним видом діяльності дохід визнається як зростання економічних вигід, які отримані чи підлягають отриманню в результаті реалізації товарів, продукції, послуг, інших активів, а також у результаті використання активів підприємства іншими сторонами (у вигляді відсотків, дивідендів, роялті).

Визначення доходу за бухгалтерським і податковим обліком не збігається. Усі розрахунки з бюджетом побудовано на основі податкового обліку.

Схему формування і використання доходів підприємств відповідно до національних стандартів бухгалтерського обліку П(С)БО, запроваджених з 2000 року в Україні, зображено на рис. .

Грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.



Рис - Класифікація доходів

1.3 Доходи від операційної діяльності

Головним джерелом грошових находжень від операційної діяльності є грошові кошти, отримані від покупців і замовників. Операційна діяльність, як правило, є основним джерелом доходу підприємства. У доходах від операційної діяльності важливе місце посідають доходи (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг).

Процес виробництва та реалізації завершується доведенням продукції до споживача.

Реалізація продукції (Т -- Г) -- це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства (Г -- Т ... В ... Т -- Г'), яка є його важливим показником. Рух товарів і коштів створює підґрунтя економічних відносин між виробниками, постачальниками, посередниками і покупцями.

Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає потребам покупців, суспільному попиту.

На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції:

а) метод нарахування -- продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулося передавання права власності);

б) касовий метод -- одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію.

В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи мають бути оформлені відповідно до чинного законодавства. Реалізація продукції завжди передбачає зміну форми вартості (Т -- Г), тому бартер, або прямий товарообмін (Т -- Т), не можна вважати реалізацією продукції. За бартерного обміну товарів не відбувається руху коштів, немає надходжень виручки від реалізації продукції, тобто не відбувається зміни форми вартості. На превеликий жаль, в економіці України ще й досі залишається значною питома вага товарообмінних бартерних операцій.

Податкові зобов'язання підприємств у податковому обліку, пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), виникають за події (однієї з двох -- відвантаження продукції чи отримання коштів), що відбулася раніше. Винятком є малі підприємства, де виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається тільки за касовим методом.

Отже, існують різні методичні підходи до визнання доходу (виручки) за податковим і бухгалтерським обліком.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та інших активів за бухгалтерським обліком визнається за наявності всіх наведених нижче умов, передбачених П(С)БО 15 «Дохід»:

покупцеві передані суттєві ризики і вигоди, пов'язані з правом власності на товар (продукцію, актив);

підприємство не здійснює подальше управління та контроль за реалізованими товарами (активами);

сума доходу (виручки) може бути достовірно визначена;

є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигід підприємства;

витрати, пов'язані із цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Якщо підприємство отримало грошові кошти чи сталося збільшення інших його активів, але не виконано хоча б однієї з названих вище умов, то в бухгалтерському обліку дохід не визнається.

Так, одержаний від покупця аванс за товари, які ще йому не відвантажені, відображатиметься в бухгалтерському обліку як кредиторська заборгованість за одержаними авансами, оскільки не дотримано першої умови, коли покупцеві передаються суттєві ризики і вигоди, пов'язані з правом власності на товар. Водночас у податковому обліку ці надходження визнаватимуться доходом, за яким виникають податкові зобов'язання.

Як було щойно сказано, однією з важливих умов визнання доходу є можливість достовірної оцінки витрат, пов'язаних з одержанням указаних доходів. Стосовно бартерних операцій, то сума доходу за бартерним контрактом визнається за справедливою (ринковою) вартістю активів, які одержані або підлягають одержанню підприємством, зменшеною чи збільшеною відповідно на суму переданих або одержаних грошових коштів. Якщо справедливу вартість активів, які отримані або підлягають отриманню за бартерним контрактом, визначити неможливо, то дохід визначається за вартістю активів, переданих за цим бартерним контрактом.

Зростання бартерних операцій в Україні зумовлене кризовим станом платежів. Багато підприємств за браком коштів на рахунках змушені користуватися бартерними операціями.

Згідно з чинним господарським законодавством бартерні операції нині включаються у звітність з реалізації продукції підприємств, що певною мірою спотворює реальний стан справ.

Підприємство, здійснюючи господарську діяльність, може отримувати доходи від реалізації послуг -- окремих або супутніх до іншої діяльності (готельні послуги і громадське харчування, продаж товарів з наступним обслуговуванням тощо).

Особливості визнання доходу в бухгалтерському обліку від надання послуг випливають зі специфіки даного виду господарських операцій. Дохід, пов'язаний з наданням послуг, визнається виходячи з рівня завершеності операції з надання послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції.

Існують певні особливості визнання доходу за цільового фінансування господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб.

Цільове фінансування не визнається доходом доти, доки не існує підтвердження того, що воно отримане та підприємство виконує умови фінансування. Інакше кажучи, цільове фінансування визнається доходом протягом тих періодів, у яких визнаються витрати, пов'язані з виконанням умов цільового фінансування.

Доходи (виручка) від реалізації групуються за такими видами діяльності:

реалізація товарів;

реалізація готової продукції;

виконання робіт та надання послуг.

Розмір виручки від реалізації продукції за інших однакових умов залежить від:

1) кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації;

2) рівня реалізаційних цін.

Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків нереалізованої продукції на початок і кінець звітного періоду. Асортимент реалізованої продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в загальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки.

Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін, тому підприємство має їх обґрунтувати.

Залежно від того, яку мету має підприємство на ринку, розрізняють різні підходи до ціноутворення (оптимізації цін). Такими цілями можуть бути:

* виживання на ринку стає головною метою, коли ринок досяг майже граничної місткості (для збереження життєздатності підприємства можуть установлювати низькі ціни, сподіваючись, що ринок буде чутливим до них);

* максимізація прибутку (у цьому разі зіставляються попит і витрати на виробництво з альтернативними цінами і вибирають ту з них, яка забезпечить максимальний прибуток);

* лідерство на ринку досягається через зниження витрат і одержання високого і тривалого прибутку (установлюються низькі ціни з метою збільшення частки підприємства на ринку);

* лідерство за якістю товарів передбачає встановлення відносно високих цін, які мають компенсувати високі витрати на науково-дослідні роботи й забезпечення якості.

За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані та регульовані ціни. Фіксовані ціни встановлюються адміністративно (державою), переважно на послуги першої необхідності на товари (послуги), які монопольно виготовляються чи надаються державою (газ, електроенергія, пасажирський транспорт тощо). Регульовані ціни встановлюються для регулювання рівня рентабельності товарів першої необхідності, наприклад, хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. Державою встановлюються ще й індикативні ціни -- мінімальний і максимальний рівні цін. У решті випадків користуються вільними цінами, тобто такими, що склалися на ринку під впливом попиту і пропонування за домовленістю сторін -- постачальників і споживачів.

З метою встановлення оптимального рівня цін, ураховуючи фактори, що впливають на ціни, а також прийняту підприємством ринкову стратегію, використовуються такі методи ціноутворення:

1. Витратний метод («витрати + прибуток»).

2. Отримання цільової норми прибутку.

3. Оцінка споживної вартості.

4. Пропорційне ціноутворення.

5. Метод «очікуваного прибутку».

6. Метод швидкого повернення витрат.

За методом «витрати + прибуток» ціна (Ці) обчислюється за формулами:

Ці = С + П,

де С -- собівартість продукції, грн;

П -- величина прибутку в ціні, грн.

Прибуток визначається у відсотках до собівартості виходячи з міркувань забезпечення як прибутковості продукції, так і її конкурентоспроможності. У ринковій економіці сфера застосування цього методу є обмеженою.

Установлюючи вільні ціни, за основу беруть собівартість і прибуток (планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної продукції) і податок на додану вартість.

Ц2 = С + П + ПДВ,

де Ц2 -- ціна продукції з податком на додану вартість; ПДВ -- податок на додану вартість.

Ц3 = С + П + A3 + ПДВ,

де Ц3 -- ціна продукції з акцизним збором і податком на додану вартість;

A3 -- акцизний збір.

Ц4 = С + П + A3 + ПДВ + ТН,

де Ц4 -- роздрібна ціна продукції;

ТН -- торгова націнка.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягам продажу і виручці приділяється особлива увага. Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і повнота податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в кінцевому підсумку позначається на фінансовому результаті діяльності підприємства.

Визначаючи суми грошових надходжень, слід ураховувати залежність між ними, обсягом реалізації і зміною залишків дебіторської заборгованості, бо остання в Україні з року в рік зростає. Основна частка її -- це заборгованість за внутрішніми розрахунками між підприємствами України. Залишається високою питома вага простроченої дебіторської заборгованості, що негативно впливає на грошові надходження підприємств.

Залежність грошових надходжень від реалізації продукції (робіт, послуг) від зміни дебіторської заборгованості визначається так:

Сума грошових надходжень = Сума реалізації + Дебіторська заборгованість на початок періоду - Дебіторська заборгованість на кінець періоду.

Для того щоб визначити суму грошових надходжень, треба прогнозувати величину дебіторської заборгованості станом на кінець періоду, що аналізується:

де Dc -- строк погашеннядебіторської заборгованості (строк оборотності);

AR -- середні залишки дебіторської заборгованості;

Т -- тривалість періоду, що аналізується (у нашому випадку 360 днів);

S -- виручка від реалізації продукції.

На суму грошових надходжень підприємства значно впливають форми розрахунків з покупцями продукції.

За умови, що в майбутньому періоді характер розрахунків з покупцями не змінюватиметься, для визначення суми грошових надходжень можна скористатися обчисленим раніше значенням строку погашення дебіторської заборгованості. Тоді середні залишки дебіторської заборгованості в прогнозованому періоді можна розрахувати за формулою:

Для точнішого розрахунку за цією формулою потрібно в чисельнику врахувати виручку, одержану за умови наступної оплати. Оскільки прогнозувати таке співвідношення на перспективу досить складно, то можна вважати прийнятним використання в чисельнику загальної прогнозованої величини виручки.

На величину грошових надходжень підприємств впливають як зовнішні, так і внутрішні фактори.

До зовнішніх факторів належать: кон'юнктура товарного та фондового ринків; форми розрахунків; умови та порядок банківського кредитування; система оподаткування підприємств; умови надання товарного кредиту; можливість залучення безоплатного цільового фінансування.

До внутрішніх факторів належать: життєвий цикл підприємства; тривалість операційного циклу; невідкладність інвестиційних програм; сезонність виробництва і реалізації продукції; амортизаційна політика підприємства; коефіцієнт операційного левереджу; фінансова підготовка менеджерів підприємства.

Для забезпечення ефективності функціонування підприємства необхідно оптимізувати грошові надходження. У короткостроковому періоді це досягається через використання «системи прискорення -- уповільнення платіжного обороту». Підприємством розробляються заходи, спрямовані на прискорення грошових надходжень і уповільнення їх виплат. Особливу увагу варто приділяти прискореному погашенню дебіторської заборгованості. На підприємствах України понад 70--90 % дебіторської заборгованості припадає лише на один її вид -- дебіторську заборгованість за розрахунками за поставлену продукцію (наданий товарний кредит).

Крім доходів від реалізації продукції (товарів, послуг), підприємство отримує інші операційні доходи, які включаються в доходи від операційної діяльності.

Інші операційні доходи включають доходи від операційної діяльності підприємства у звітному періоді, крім доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). До інших операційних доходів належать:

дохід від реалізації іноземної валюти;

дохід від реалізації інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій);

дохід від оперативної оренди активів;

дохід від операційної курсової різниці за операціями в іноземній валюті;

одержані штрафи, пені, неустойки;

дохід від списання кредиторської заборгованості, щодо якої минув строк позовної давності;

відшкодування раніше списаних активів (надходження боргів, списаних як безнадійні);

одержані гранти та субсидії;

інші доходи від операційної діяльності -- такі, що не знайшли відображення у названих вище доходах, зокрема доходи від операцій з тарою, від інвентаризації тощо.

дохід від реалізації іноземної валюти;

дохід від реалізації інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій) -- виробничих запасів, малоцінних та швидкозношуваних предметів;

дохід від оперативної оренди активів (майна), крім фінансової, якщо ця діяльність не є предметом (метою) створення підприємства. Підприємство має право здавати в оренду (лізинг) нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку);

дохід від операційної курсової різниці за операціями в іноземній валюті (активами і зобов'язаннями підприємства), пов'язаними з операційною діяльністю підприємства.

Лізинг -- це форма довгострокової оренди, яка передбачає передавання права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк. Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь дві або три сторони: підприємство-постачальник, лізингова фірма (підприємство-орендодавець) та орендатор, який отримав нерухоме майно і користується ним протягом певного часу.

Розрізняють два основні види лізингу -- фінансовий і оперативний. Фінансовий лізинг належить до фінансових операцій.

Оперативний лізинг включає всі ті види оренди, що не є фінансовим лізингом. Оперативний лізинг припускає можливість кількаразового передавання устаткування в оренду, причому право власності не переходить до орендаря.

Оперативний лізинг укладається, як правило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві або знову передається в оренду.

Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Остання залежить від виду основних засобів, строку лізингу та інших умов договору.

Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну дії договору. За високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періодичного збільшення лізингового відсотка.

Підприємства можуть також одержувати доходи у формі курсової різниці. Вона являє собою різницю між: оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти за різних валютних курсів. Валютний курс -- це встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Перерахунки іноземної валюти в Україні в національну здійснюються стосовно податкового обліку за податковим законодавством, а бухгалтерського -- за П(С)БО 21 «Вплив валютних курсів».

У бухгалтерському обліку перерахунок курсової різниці здійснюється залежно від того, яка подія відбулася раніше -- надходження коштів чи відвантаження товарів. Якщо першою подією було отримання авансу в грошовій формі, то такий актив є немонетарним і надалі його вартість не перераховується ні на дату балансу, ні на дату поставки товарів (робіт, послуг). Так само курсова різниця не перераховується, якщо першою подією була видача авансу у валюті на відрядження за кордон.

Коли ж першою подією було відвантаження продукції (товарів, робіт, послуг), за яку згодом передбачається отримати іноземну валюту, то такі активи класифікуються як монетарні і їх вартість перераховується як на дату балансу, так і на дату проведення розрахунків. Бартерні операції також не створюють монетарних активів і перерахунок не здійснюється. Якщо заборгованість частково покрито товаром, а частково коштами, то перерахунок курсової різниці буде зроблено тільки в частині грошових розрахунків.

За податковим обліком підприємства отримують дохід у формі додатної курсової різниці за таких перерахунків:

залишків іноземної валюти на поточних рахунках у банках у національну валюту України на кінець звітного періоду (перерахунки здійснюються за квартал). У бухгалтерському обліку це буде неопераційна курсова різниця;

операцій в іноземній валюті для реалізації зовнішньоекономічної діяльності, де валюта використовується як засіб платежу в розрахунках між резидентами і нерезидентами, а на дату здійснення операцій треба враховувати зміну валютного курсу.

До операцій в іноземній валюті відносять господарські операції, вартість яких визначено в іноземній валюті або які потребують розрахунків у іноземній валюті.

З метою оподаткування будь-яка іноземна валюта або заборгованість в іноземній валюті, що перебуває на обліку платника податку на кінець звітного періоду, перераховується в національну валюту за офіційним курсом НБУ на останній робочий день звітного періоду. При цьому додатна чи від'ємна курсова різниця за результатами такого перерахунку і балансовою вартістю іноземної валюти або заборгованості включається у валові доходи (витрати) платника податку.

Для наступного податкового періоду балансову вартість іноземної валюти або заборгованість в іноземній валюті прирівнюють до їх вартості, визначеної на кінець попереднього звітного періоду.

Курсові різниці, що виникають від фінансової та інвестиційної діяльності, є неопераційними.

Додатні курсові різниці від перерахунку грошових коштів у іноземній валюті та інших монетарних статей, пов'язані з операційною діяльністю, класифікують як інші операційні доходи.

Додатні курсові різниці, що виникають у процесі здійснення фінансових інвестицій у господарські одиниці за межами України, відображаються у складі іншого додаткового капіталу.

Від'ємну суму курсової різниці вираховують із суми власного капіталу підприємства.

У разі ліквідації господарської одиниці за межами України нагромаджена додатна сума курсових різниць, відображених у складі іншого додаткового капіталу, включається до складу доходу того звітного періоду, в якому визнано прибуток від реалізації фінансової інвестиції.

Одержані штрафи, пені, неустойки та інші санкції за порушення господарських договорів, які визнані боржником або щодо яких є рішення суду, господарського суду про їх стягнення, а також про суми з відшкодування завданих збитків.

Відшкодування вартості раніше списаних активів (надходження боргів, списаних як безнадійні).

Дохід від списання кредиторської заборгованості, що виникла в ході операційного циклу, після закінчення строку позовної давності (трьох років з дати її виникнення).

Одержані гранти, асигнування та субсидії.

1.4 Грошові надходження від інвестиційної, фінансової та іншої звичайної діяльності підприємств

За умов ринку зростає значення інвертиційної та фінансової діяльності підприємств. З прийняттям П(С)БО в Україні уточнено зміст цих видів діяльності. Поняття фінансової діяльності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку П(С)БО 4 («Звіт про рух грошових коштів»), інвестиційної-- П(С)БО 5 («Звіт про власний капітал»).

Раціональне використання грошових коштів, пошук ефективних варіантів їх інвестування, які забезпечуватимуть додатковий дохід, є важливим напрямком інвестиційної діяльності підприємства.

Інвестиційна діяльність дає можливість підприємству отримувати грошові надходження:

від продажу основних засобів;

реалізації нематеріальних активів;

реалізації цінних паперів та інших довгострокових фінансових інвестицій;

повторного продажу власних акцій;

погашення наданих позичок;

отримання позичок;

одержання процентів і дивідендів.

Слід зауважити, що оскільки підприємства намагаються розширити і модернізувати виробничі потужності, то інвестиційна діяльність найчастіше призводить до відпливу грошових коштів.

Інвестиційна діяльність підприємства починається з розроблення інвестиційної стратегії. Інвестиційна стратегія -- це формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення.

Отримання доходу від інвестиційної діяльності здебільшого визначається типом інвестиційної стратегії -- агресивної (активної) чи пасивної. Агресивна стратегія спрямована на отримання максимального прибутку, тоді як пасивна -- на збереження за рахунок інвестицій досягнутого рівня показників операційної діяльності.

Інвестиційна стратегія визначає як можливості поліпшення результатів діяльності підприємства за допомогою інвестицій, так і напрями інвестування з метою отримання доходів і збільшення власних активів.

Відповідно до розробленої стратегії інвестор оцінює альтернативні інвестиційні проекти, здійснює їх техніко-економічне обґрунтування, відбираючи найперспективніші, та формує з них інвестиційні портфелі.

Розроблена інвестиційна стратегія підприємства визначає орієнтири щодо придбання і продажу тих чи інших активів залежно від кон'юнктури ринку, структури портфеля, послідовності інвестиційних рішень.

1.5 Характеристика інвестицій

Свою інвестиційну діяльність підприємство здійснює відповідно до розроблених стратегічних напрямів, які обумовлюють розподіл інвестицій, з одного боку, на капітальні і фінансові, а з другого -- за галуззю та по регіону.

Співвідношення між капітальними (реальними) і фінансовими інвестиціями визначають такі фактори:

стадія життєвого циклу підприємства;

функціональне спрямування діяльності підприємства;

розмір підприємства за обсягом операційної діяльності;

готовність до реалізації окремих реальних проектів;

стан попиту на продукцію підприємства;

кон'юнктура інвестиційного ринку.

Для досягнення максимального прибутку інвестор формує портфель з низьколіквідних цінних паперів з високим ризиком і, навпаки, для збереження власного капіталу включає в портфель цінні папери відомих емітентів з високою ліквідністю, але такі, що гарантують, як правило, середній або низький рівень дивідендів.

Залежно від рівня розвитку підприємство формує різний за складом портфель цінних паперів. Так, на високій стадії розвитку підприємства це буде портфель цінних паперів з боргових інструментів та інструментів власності з метою поширення впливу на ринок, підвищення конкурентоспроможності. За фінансової скрути цей портфель може використовуватись як фінансовий резерв.

У доходах підприємства виділяють доходи від фінансових операцій, які включають:

дохід від участі в капіталі;

інші фінансові доходи.

Дохід від участі в капіталі -- це доходи від інвестицій, вкладених в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться за методом участі в капіталі.

Метод участі в капіталі -- метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування. Розрізняють такі види доходів:

дохід від інвестицій в асоційовані підприємства; «дохід від спільної діяльності;

дохід від інвестицій у дочірні підприємства. Дохід від інвестицій в асоційовані підприємства включає доходи, пов'язані зі збільшенням частки інвестора в чистих активах об'єкта інвестування, зокрема внаслідок одержання асоційованими підприємствами прибутків або зростання власного капіталу асоційованих підприємств у зв'язку з іншими подіями (переоцінка необоротних активів та інвестицій тощо).

Дохід від спільної діяльності -- це дохід, пов'язаний зі збільшенням частки інвестора в чистих активах об'єкта інвестування, скажімо, від одержання спільними підприємствами прибутків або зростання їхнього власного капіталу внаслідок інших подій (переоцінки необоротних активів та інвестицій тощо).

Дохід від інвестицій у дочірні підприємства -- це дохід, пов'язаний зі збільшенням частки інвестора в чистих активах об'єкта інвестування, наприклад, після одержання дочірніми підприємствами прибутків або зростання їхнього власного капіталу внаслідок інших подій (переоцінка необоротних активів та інвестицій тощо).

Інші фінансові доходи -- це доходи, що виникають у ході фінансової діяльності підприємства, -- дивіденди, відсотки та інші доходи від фінансової діяльності, які не включаються в дохід від участі в капіталі.

Дивіденди одержані включають дивіденди від інших підприємств, що не є асоційованими, дочірніми та спільними. Це суми грошових надходжень у вигляді дивідендів, право на які виникає внаслідок придбання акцій або часток у капіталі інших підприємств (крім виплат за такими інструментами, які визнаються еквівалентами грошових коштів, або за такими, що утримуються для дилерських або торговельних цілей).

Відсотки одержані включають відсотки за облігаціями або іншими цінними паперами, за якими не ведеться облік «дивіденди одержані», зокрема винагороди за здані у фінансову оренду необоротні активи тощо. Це надходження грошових коштів у вигляді відсотків за аванси грошовими коштами та позички, надані іншим сторонам (інші ніж аванси і позички, здійснені фінансовою установою), за фінансовими інвестиціями в боргові цінні папери, за використання переданих у фінансову оренду необоротних активів тощо.

Інші доходи від фінансових операцій -- це доходи, що не знайшли відображення в дивідендах та відсотках одержаних.

Головним показником для визначення дохідності тих чи тих цінних паперів є ставка дивіденду (відсотка) підприємства, котра встановлюється як відношення чистого прибутку акціонерного товариства, що спрямовується на виплату доходів за цінними паперами, до статутного капіталу цього акціонерного товариства у відсотках. Після цього ставка дивіденду співвідноситься з середньою відсотковою ставкою за довгостроковими внесками населення і депозитами підприємств. Якщо відношення цих двох показників менше за одиницю, то дохідність таких цінних паперів буде недостатньою і не сприятиме залученню інвесторів, а навпаки, призведе до того, що вони залишатимуть цей бізнес.

Прибуток власника цінних паперів за окремий період можна визначити обчисленням відношення загальної суми доходу, що складається з дивіденду (або відсотка за облігаціями) і курсової різниці до ціни придбання цього цінного папера.

Якщо інвестор (материнське (холдингове) підприємство, інвестор асоційованого підприємства) передає або продає активи дочірньому, спільному, асоційованому підприємству відповідно (ясна річ, з одночасним передаванням усіх ризиків та економічних вигід, пов'язаних з володінням ними), то у складі фінансових результатів звітного періоду відображається лише та частина прибутку (збитку), яка припадає на частку інших інвесторів дочірнього, спільного, асоційованого підприємства.

Сума прибутку (збитку) від передавання або продажу дочірньому, спільному, асоційованому підприємству активів, що припадають на частку інвестора, включається до складу доходів (витрат) майбутніх періодів з визнанням їх прибутком (збитком) інвестора лише після продажу цього активу дочірнім, спільним, асоційованим підприємством іншим особам. Актив уважається проданим таким підприємством у межах кількісного та й вартісного складу подібних активів, реалізованих ним після одержання.

Однак брак необхідних умов функціонування вільного фінансового ринку в нашій країні унеможливлює дотримання всіх вимог щодо функціонування цінних паперів. В Україні й досі нема ефективного державного регулювання випуску цінних паперів і торгівлі: зокрема бракує необхідної інформації, котра б забезпечувала прийнятну міру ризику стосовно операцій з цінними паперами.

Проте підприємства можуть вкладати тимчасово вільні грошові кошти на депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток.

До доходів підприємства, як уже зазначалось, відносять доходи від іншої звичайної діяльності, яка охоплює інвестиційну та фінансову діяльність підприємства, за винятком фінансових операцій, які забезпечують доходи від участі в капіталі та інші.

Інші доходи включають:

1. Дохід від реалізації фінансових інвестицій.

2. Дохід від реалізації необоротних активів.

3. Дохід від реалізації майнових комплексів.

4. Дохід від неопераційної курсової різниці.

5. Дохід від безоплатно одержаних активів.

6. Інші доходи від звичайної діяльності.

Доходи від реалізації фінансових інвестицій відображають суми грошових надходжень від продажу акцій або боргових зобов'язань інших підприємств, а також часток у капіталі інших підприємств (крім надходжень за такими інструментами, що визнаються як еквіваленти грошових коштів, або за такими, що утримуються для дилерських або торговельних цілей).

Дохід від реалізації необоротних активів -- це надходження грошових коштів від продажу основних засобів, нематеріальних активів, а також інших довгострокових необоротних активів (крім фінансових інвестицій).

Дохід від реалізації майнових комплексів -- це надходження грошових коштів від продажу дочірніх підприємств та інших господарських одиниць (за вирахуванням грошових коштів, які були реалізовані у складі майнового комплексу).

Дохід від неопераційної курсової різниці (курсові різниці за активами та зобов'язаннями в іноземній валюті, які пов'язані з фінансовою та інвестиційною діяльністю підприємства.

Дохід від безоплатно одержаних активів (у разі безоплатного одержання підприємством необоротних активів дохід визнається в сумі амортизації таких активів одночасно з її нарахуванням).

Інші доходи від звичайної діяльності (від списання кредиторської заборгованості, яка не належить до операційного циклу (не виникла в ньому), чи у зв'язку із закінченням строку позовної давності або від списання вартості від'ємного гудвілу, що визнається доходом).

Доходи, які є наслідком надзвичайних подій, відносять до надзвичайних доходів. Надзвичайними визнаються доходи від:

відшкодування надзвичайних витрат страховими компаніями;

значних благодійних внесків з боку інших підприємств або фізичних осіб.

Підприємство має проводити певну політику щодо зростання грошових надходжень у довгостроковому періоді. Це можливо в результаті: залучення стратегічних інвесторів з метою збільшення обсягу власного капіталу; додаткової емісії акцій; залучення довгострокових фінансових кредитів; продажу частини (або всього обсягу) фінансових інструментів інвестування; продажу (або здавання в оренду) обладнання, яке не використовується.

За визначення доходу від реалізації товарів за методом нарахування, тобто в момент відвантаження продукції покупцям і виникнення дебіторської заборгованості, підприємства часто зазнають утрат від списання безнадійної дебіторської заборгованості, оскільки не всі дебітори погашають заборгованість. За трансформованого бухгалтерського обліку витрати на безнадійну заборгованість мають бути узгоджені з доходами від реалізації товарів у звітних періодах. Для цього підприємства створюють резерв сумнівних боргів згідно з П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість». Сума нарахованого резерву не зменшує визначеного раніше доходу від реалізації, а включається до складу інших операційних витрат.

1.6 Формування валового і чистого доходу

Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі матеріального виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок забезпечення нового кругообігу коштів підприємства. За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції передовсім відшкодовується вартість матеріальних витрат на виробництво -- використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні відрахування).

У такий спосіб утворюються економічні умови для нового виробничого циклу. Залишок виручки становить валовий дохід.

«Валовий дохід є та частина вартості ...і виміряна частина валового продукту ..., котра залишається після відрахування частини вартості і виміряної частини всього виробленого продукту, який заміщує вкладений у виробництво і спожитий у ньому постійний капітал. Валовий дохід дорівнює, таким чином, заробітній платі ... + прибуток + рента» .

Це визначення підкреслює, що валовий дохід є тією частиною валового продукту, яка залишається після відрахування частини цього продукту, що використовується на відтворення виробництва. Водночас вартість цієї частини продукту -- валового доходу, утворена у вигляді заробітної плати і вартості додаткового продукту, набирає грошової форми і є фінансовою категорією. Однак у практиці обліку і планування цей важливий показник не обраховується і не планується суб'єктами господарювання (на рівні мікроекономіки).

Валовий дохід -- це грошовий вираз вартості новоствореної продукції. Він визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами й амортизаційними відрахуваннями у складі вартості реалізованої продукції. Валовий дохід є важливим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньому відбивається підвищення продуктивності праці, збільшення заробітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції. Використання валового доходу як основного узагальнювального показника ефективності дає змогу визначити реальний економічний ефект від діяльності кожного підприємства. Переваги показника валового доходу полягають у тім, що в ньому найреальніше відображено такий важливий бік виробничої діяльності, як підвищення продуктивності праці. Валовий дохід, що показує міру ефективності виробництва, є величиною новоствореної вартості -- головного джерела валового внутрішнього продукту. Валовий дохід-- основа утворення фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й державного бюджету, позабюджетних фондів.

Валовий дохід є складником національного доходу країни. «Якщо розглядати дохід всього суспільства, -- писав К. Маркс, -- то національний дохід складається із заробітної плати плюс прибуток, плюс рента, тобто із валового доходу»".

У процесі відтворення валовий дохід поділяється на оплату праці та на чистий дохід. Оплата праці -- це витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, які виражають у грошовій формі вартість необхідної праці.

За будь-якої форми суспільного виробництва праця поділяється на дві частини -- необхідну й додаткову працю. Продукт останньої завжди призначений для задоволення суспільних потреб. Додатковий продукт -- це продукт, створений працею людей на підприємствах, котрий виступає як чистий дохід (грошова форма додаткового продукту).

«Чистий дохід, -- писав К. Маркс, -- є додаткова вартість, що й відрізняє чистий дохід від валового доходу, тому що останній включає в себе заробітну плату, перший же не включає її» .

В економічній літературі країн СНД розрізняють поняття чистого доходу і грошових нагромаджень. «За умов товарно-грошових відносин вартість додаткового продукту (чистий дохід), -- зазначає Д. Моляков, -- реалізується в грошовій формі і виокремлюється в самостійну фінансову категорію -- грошові нагромадження. Без огляду на те, що основою виникнення чистого доходу і грошових нагромаджень є додатковий продукт ...за своєю суттю вони -- самостійні категорії. Перша (чистий дохід) є категорією будь-якої форми суспільного виробництва, друга (грошові нагромадження) є категорією розподільною. Тільки за умов товарно-грошових відносин чистий дохід реалізується в грошовій формі і виокремлюється в самостійну фінансову категорію -- грошові нагромадження». На нашу думку, поняття «грошові нагромадження» не можна розглядати як фінансову категорію, оскільки чистий дохід є грошовим виразом додаткового продукту, створеного працею людей на підприємствах. Отже, чистий дохід виражає в грошовій формі вартість додаткового продукту і визначається як перевищення виручки від реалізації продукції над вартістю матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань і заробітної плати, або як різниця між валовим доходом і заробітною платою.

Чистий дохід реалізується у вигляді акцизів, податку на додану вартість, відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхування, інші державні цільові фонди тощо. Значна частина чистого доходу реалізується у формі прибутку. Отже, чистий дохід є найважливішим джерелом фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й держави. У цьому зв'язку аж ніяк не можна погодитися з думками окремих авторів стосовно того, що прибуток як економічна категорія -- це чистий дохід, утворений додатковою працею, тобто що поняття «прибуток» і «чистий дохід» є однозначними5.

2. Розподіл і використання прибутку

2.1 Розподіл і використання прибутку

Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів.

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап -- це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпеч чення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного розв'язання якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в кількості податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставок оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап -- це розподіл і використання чистого прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. державне регулювання використання підприємствами чистого прибутку здійснюється способом зменшення оподатковуваного прибутку на суму витрат із чистого прибутку: на утримання й експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури (якщо відповідні об'єкти соціальної інфраструктури були на балансі підприємства й утримувались ним на час набуття чинності законом про оподаткування прибутку); на благодійну діяльність.

З реформуванням бухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів відбуваються зміни в розподілі та використанні прибутку підприємств (рис. 4.4).

Чистий прибуток, одержаний після сплати податків, залишається в розпорядженні підприємства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

Головні принципи розподілу чистого прибутку закріплені статутом підприємства. Фактично розподіл здійснюється відповідно до поточної та стратегічної політики, що визначається підприємством.

Завданням фінансового менеджменту є пошук оптимальних шляхів розподілу прибутку. Одна частина прибутку використовується на виплату дивідендів, а друга -- на створення та поповнення резервного фонду підприємства, розширення та оновлення виробництва, фінансові інвестиції, придбання нерухомості, соціальні програми.

Зокрема, сума прибутку спрямовується:

на виплату дивідендів;

поповнення статутного капіталу;

створення резервного капіталу.

Нерозподілений прибуток є однією з найважливіших частин власного капіталу.

Нерозподілений прибуток -- це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.