Размещено на http://www.allbest.ru/

• Поняття та діяльність інститутів спільного інвестування
• Зміст
• Вступ
• 1. Поняття та діяльність інститутів спільного інвестування
• 1.1 Поняття інвестиційного фонду як інституту спільного інвестування
• 1.2 Діяльність інститутів спільного інвестування
• 2. Особливості організації діяльності інвестиційних фондів в Україні
• 2.1 Особливості функціонування інститутів спільного інвестування в Україні
• 2.2 Цінні папери інститутів спільного інвестування як особливий вид фондового інструменту
• 3. Проблеми і перспективи спільного підприємництва та залучення іноземних інвестицій
• Висновок
• Використана література

Вступ

спільний інвестування фондовий

Результатом економічних перетворень стало пожвавлення інвестиційної діяльності. З 1998 року темпи зростання інвестицій почали випереджати темпи зростання валового внутрішнього продукту та промислового виробництва.

Позитивну роль у розширенні обсягів інвестицій в українську економіку відіграли перехід з 1999 року до грошової приватизації та створення системи стимулювання розвитку малого підприємництва;

зниження податкового навантаження на товаровиробника, запровадження фіксованого сільськогосподарського податку;

створення мережі спеціальних економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності; скорочення немонетарних розрахунків і платежів.

У результаті в 2000 році обсяг інвестицій в основний капітал досяг 23630 млн гривень, що у 1,9 раза більше, ніж у 1997 році (у порівнянних цінах - на 18,5 відсотка).

Іноземні інвестиції надходять в Україну поки що в недостатньому обсязі.

Загальний обсяг надходження прямих іноземних інвестицій у країну незначний - на 1 жовтня 2001 р. він становив 4194 млн. доларів США, або лише 85 доларів США на одного жителя України. У цілому іноземні інвестиції надійшли з 112 країн світу.

Найвагоміший внесок зробили такі країни, як США (16,8 відсотка), Кіпр (9,5 відсотка), Нідерланди (8,8 відсотка), Великобританія (8,7 відсотка), Росія (7 відсотків), Німеччина (6,3 відсотка).

Інвестиційно привабливими стали такі види економічної діяльності, як харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів, оптова торгівля і посередництво в торгівлі, фінансова діяльність, машинобудування, хімічна та нафтохімічна промисловість, металургія та обробка металу, виробництво коксу, продуктів нафтопереробки та ядерного палива, науково-технологічна та інноваційна діяльність, туризм (розвиток готельної інфраструктури).

Криза 1998 року, яка охопила фінансові та фондові ринки світу, позначилася й на українському ринку цінних паперів, унаслідок чого уповільнилися темпи розвитку інфраструктури ринку.

Актуальним завданням держави є активізація інвестиційної діяльності та значне нарощування обсягів інвестицій. Збільшення притоку інвестицій є пріоритетним напрямом діяльності центральних органів виконавчої влади.

1. Поняття та діяльність інститутів спільного інвестування

1.1 Поняття інвестиційного фонду як інституту спільного інвестування

Суттєвим внутрішнім джерелом інвестицій у будь-якій країні є заощадження дрібних потенційних інвесторів, а найбільш поширеним та привабливим механізмом їх залучення до різних ланок економіки (державного сектору, корпоративного або банківського) спільне інвестування як об'єднання коштів багатьох суб'єктів з метою їх розміщення у цінні папери, що є предметом діяльності спеціальних підприємницьких структур - інститутів спільного інвестування.

Вітчизняний механізм спільного інвестування був запроваджений Указом Президента «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» ще в 1994 році, і спрямовувався, головним чином, на обслуговування процесу роздержавлення майна в межах приватизаційної програми. Сучасне економічне середовище потребує створення нових інвестиційних структур, здатних перетворити розпорошені грошові ресурси на потужне джерело фінансування, спроможне скласти конкуренцію банківській системі, адже спільне інвестування має ряд переваг як для суб'єктів, так і для об'єктів інвестування. Створення сприятливих умов для розвитку інститутів спільного інвестування, що визначається як один з головних напрямів розвитку фондового ринку України, передбачає, насамперед, приведення українського законодавства у відповідність із законодавством країн ЄС . І першим кроком на цьому етапі стало прийняття у березні 2002 року Закону України «Про інститути спільного інвестування» та інших нормативних документів, що регулюють діяльність інститутів спільного інвестування [13].

Взагалі поняття інвестиційного фонду та інвестиційної компанії було визначено ще Положенням про інвестиційні фонди та компанії яке було затверджено Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. N 55/94 [2]. Так, згідно даного положення, інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування.

Інвестиційні фонди поділяються на відкриті і закриті. Відкриті фонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією інвестиційного фонду. Закриті фонди створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду.

Засновниками інвестиційного фонду можуть бути як юридичні так і фізичні особи. Проте, не можуть бути засновниками інвестиційного фонду юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків. Засновники несуть відповідальність перед учасниками інвестиційного фонду в межах вартості належних їм акцій статутного фонду. Акції зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж.

Для створення інвестиційного фонду його засновники укладають установчий договір, затверджують статут і проводять реєстрацію інвестиційного фонду у порядку, встановленому для реєстрації акціонерних товариств.

Установчий договір визначає порядок здійснення засновниками спільної діяльності, пов'язаної із створенням інвестиційного фонду, відповідальність перед учасниками і перед третіми особами.

У статуті інвестиційного фонду зазначаються найменування, місцезнаходження та вид інвестиційного фонду, розмір і порядок зміни статутного фонду, склад засновників, порядок створення органів управління інвестиційного фонду, їх компетенція й порядок прийняття ними рішень, порядок отримання засновниками дивідендів на кожну акцію в розмірі, який дорівнює розмірові дивіденду на один інвестиційний сертифікат, порядок реорганізації та ліквідації інвестиційного фонду.

Статут інвестиційного фонду повинен містити вимогу щодо заборони створення будь-яких спеціальних і резервних фондів, а також може містити положення про повний розподіл його прибутків між засновниками й учасниками в порядку, встановленому інвестиційною декларацією.

До статуту може бути включено й інші положення, що не суперечать чинному законодавству.

Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи, які придбали інвестиційні сертифікати цього фонду.

Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред'явника. Номінальна вартість одного інвестиційного сертифікату повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам.

Для випуску інвестиційних сертифікатів укладається договір з інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також депозитний договір з депозитарієм, проводиться реєстрація випуску інвестиційних сертифікатів, публікуються інвестиційна декларація та інформація про випуск інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду.

Вищим органом управління інвестиційного фонду є загальні збори засновників, до виключної компетенції яких належить:

- внесення змін і доповнень до установчого договору та статуту інвестиційного фонду;

- затвердження інвестиційної декларації, умов депозитного договору, договору з інвестиційним керуючим, договору з аудитором або аудиторською фірмою і внесення в установленому порядку змін та доповнень до цих документів;

- прийняття рішення та затвердження інформації про випуск інвестиційних сертифікатів;

- затвердження результатів річної діяльності інвестиційного фонду після проведення аудиторської перевірки;

- затвердження порядку розрахунку дивідендів;

- прийняття рішень про створення, реорганізацію або ліквідацію філій, регіональних представництв інвестиційного фонду та затвердження положень про них;

- прийняття рішень про ліквідацію фонду, створення ліквідаційної комісії і затвердження ліквідаційного балансу;

- обрання й відкликання членів спостережної ради.

Загальні збори засновників скликаються не рідше одного разу на рік, а також на вимогу депозитарію, спостережної ради, інвестиційного керуючого або учасників інвестиційного фонду, що є власниками не менш як 10 відсотків випущених інвестиційних сертифікатів.

З метою контролю за діяльністю інвестиційного керуючого та захисту інтересів учасників створюється спостережна рада, не менш як 60 відсотків членів якої повинні бути неафілійованими особами. Членами спостережної ради можуть обиратися також особи, які не є учасниками інвестиційного фонду.

Інвестиційний фонд не має права:

- випускати облігації та векселі;

- мати в своїх активах більш як 10 відсотків цінних паперів одного емітента та інвестувати понад 5 відсотків своїх активів у цінні папери одного емітента, крім інвестування в облігації внутрішніх державних позик, казначейські зобов'язання держави та інші цінні папери, одержання доходів за якими гарантовано Урядом України;

- тримати в цінних паперах менш як 70 відсотків активів інвестиційного фонду;

- купувати інвестиційні сертифікати іншого інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії;

- займатися представницькою діяльністю з приватизаційними паперами;

- брати банківський кредит, крім випадків використання цього кредиту для викупу відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів;

- здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких є афілійована особа інвестиційного фонду;

- видавати майнові гарантії, забезпечені майном фонду, для третіх осіб, укладати договори застави;

- придбавати цінні папери повних та командитних товариств.

Інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення. Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Статутний фонд інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, формується в порядку, встановленому Законом України "Про господарські товариства".

Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестування зобов'язана заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних сертифікатів. Інвестиційна компанія одержує інвестиційні сертифікати в розмірі, що відповідає вартості майна, переданого нею у взаємний фонд. Інвестиційні сертифікати засновників зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж.

Взаємний фонд є філією інвестиційної компанії, що утворюється за рішенням її вищого органу. Цей орган затверджує також Положення та інвестиційну декларацію взаємного фонду. Взаємний фонд має окремі баланс та поточний рахунок і підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому для реєстрації філій суб'єктів підприємницької діяльності. На баланс взаємного фонду інвестиційна компанія може передавати майно у вигляді цінних паперів та об'єктів нерухомості. Кошти взаємного фонду не можуть використовуватися для покриття збитків інвестиційної компанії. На майно взаємного фонду не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями інвестиційної компанії, не пов'язаними з діяльністю взаємного фонду.

Інвестиційна компанія одержує прибутки від діяльності, пов'язаної із спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд, якщо інше не передбачено інвестиційною декларацією. Інвестиційна компанія може засновувати відкриті та закриті взаємні фонди, які здійснюють діяльність щодо спільного інвестування. Для здійснення спільного інвестування інвестиційні фонди, а також інвестиційні компанії, що заснували взаємні фонди, випускають інвестиційні сертифікати, які пропонуються для розміщення серед учасників. Кошти, отримані від учасників, відкриті фонди інвестують у цінні папери інших емітентів. Закриті фонди мають право здійснення інвестування в цінні папери та придбання нерухомого майна, часток і паїв, що належать державі в майні господарських товариств, у процесі приватизації. Інвестиційні сертифікати відкритих фондів можуть бути придбані за кошти учасників, закритих фондів - за кошти учасників та приватизаційні папери.

Фонди мають право здійснювати загальну емісію інвестиційних сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-разового розміру їх статутних фондів. Відкриті фонди випускають інвестиційні сертифікати, які не підлягають вільному перепродажу, а закриті - такі, що підлягають вільному перепродажу. Інвестиційні сертифікати пропонуються для розміщення та викуповуються фондом за ціною, яка дорівнює вартості чистих активів, у терміни, встановлені інвестиційною декларацією.

Чистими активами інвестиційного фонду визнається вартість активів, в які розміщено кошти засновників та учасників фонду, в поточних цінах на момент оцінки.

Доходи фонду складаються з дивідендів та інших надходжень від цінних паперів, що перебувають у власності фонду, та доходів від операцій з цінними паперами й іншими активами. Доходи фонду, його засновників та учасників оподатковуються при виплаті дивідендів у порядку, встановленому чинним законодавством.

Порядок реорганізації інвестиційних фондів, а також особливості перетворення закритого інвестиційного фонду у відкритий інвестиційний фонд та закритого взаємного фонду інвестиційної компанії у відкритий взаємний фонд інвестиційної компанії визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) за погодженням з Фондом державного майна України та Антимонопольним комітетом України [2].

З плином часу постала необхідність щодо більш широкого визначення поняття інститутів спільного інвестування, так у березні 2002 року, як вже зазначалось вище, було прийнято Закон України «Про інститути спільного інвестування». Цим правовим актом було визначено ряд положень, що регламентують на сьогодення діяльність інститутів спільного інвестування в Україні. Наведемо основні з них:

- корпоративні інвестиційні фонди створюються у формі відкритого акціонерного товариства з винятковим видом діяльності, а пайові інвестиційні фонди - як сукупність активів, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності і не мають статусу юридичної особи;

- залежно від терміну викуповування цінних паперів інститути спільного інвестування поділяються на закриті, відкриті та інтервальні. Перші два види існували і раніше. Інтервальний фонд, на відміну від інших, протягом певного часу працює як закритий, але на визначені дати практично виконує обов'язки відкритого щодо задоволення вимог інвесторів з викуповування в них цінних паперів інститутів спільного інвестування;

- Залежно від виду активів, у які вкладаються кошти інститутів спільного інвестування, фонди поділяються на диверсифіковані та недиверсифіковані. Останні можуть вкладати кошти в активи ризикованіші, але й дохідніші. Прикладом абсолютно недиверсифікованого інституту спільного інвестування є венчурний фонд - фонд, який з самого початку орієнтований на вкладання коштів у неринкові, високоризикові, але потенційно дохідні та здатні до зростання активи;

- що до диверсифікованих інститутів спільного інвестування, то законом чітко визначено їхні ознаки, а також запроваджено пряму заборону на окремі операції таких фондів. Наприклад, диверсифікованим інститутам спільного інвестування забороняється тримати в грошовому виразі, на банківських депозитних рахунках, в ощадних сертифікатах та облігаціях, емітентами яких є комерційні банки, більш як 30% загальної вартості активів або придбавати цінні папери одного емітента на суму понад 5% вартості активів. Вони також можуть тримати в державних цінних паперах не більш як 25% загальної вартості своїх активів, у корпоративних облігаціях - 20% активів, у акціях - не більш як 40%. Саме тому найбільшою популярністю наразі користуються венчурні фонди. Щоправда, закон забороняє їм приймати гроші від фізичних осіб [1].

Експерти зауважують, що в законі повністю враховано вади "трастових пірамід" і унеможливлено випадки шахрайства з боку інститутів спільного інвестування. Закон, зокрема, вводить поняття управління активами інституту спільного інвестування як окремого виду професійної діяльності на фондовому ринку, що ліцензується ДКЦПФР і жорстко контролюється державою [6]. Діяльність компаній з управління активами досить чітко регламентована, обов'язковою умовою роботи є інформаційна відкритість. Закон встановлює систему обмежень щодо діяльності керуючого активами, спрямованої на захист коштів інвестора та запобігання некоректним операціям. До того ж договір з компанією з управління активами є строковим (не більше 3-х років), що є додатковим засобом контролю інвесторів. Компанія з управління активами може водночас здійснювати управління активами кількох інститутів спільного інвестування та несе повну майнову відповідальність за збитки, спричинені інститутом спільного інвестування, її діями (бездіяльністю) або діями її посадових осіб. Обов'язковою умовою є створення інститутом спільного інвестування резервного фонду, який зберігається на окремому рахунку. У разі ліквідації інституту спільного інвестування гроші повертаються в першу чергу вкладникам.

Забезпечено уникнення подвійного оподаткування коштів спільного інвестування та доходів від інвестиційних операцій інститутів спільного інвестування.

Як висновок, хочеться відмітити, що нині в Україні завершена приватизація державних підприємств за приватизаційні папери. У зв'язку з цим необхідно звернути особливу увагу на ті фінансові інструменти, які були задіяні в процесі роздержавлення, а після його закінчення можуть виявитися незатребуваними. Йдеться насамперед про використання потенціалу інституцій, що здійснювали посередницьку та представницьку діяльність з приватизаційними паперами. Серед них особливе місце займають інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній. Виконавши попередні програми приватизації, вони вже не відповідають новим ринковим умовам. Очевидною стає необхідність створення нової моделі спільного інвестування, фундамент якої було закладено з прийняттям Закону України „Про інститути спільного інвестування”. Для визначення в подальшому нормативної бази регулювання інвестиційної діяльності, уточнення її змісту та структури доцільне вивчення зарубіжного досвіду з даних питань.

1.2 Діяльність інститутів спільного інвестування

Законом України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15.03.01 N 2299-III визначено, що інститут спільного інвестування (далі - ІСІ) - корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Комісією протягом 2003 року видано 27 ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів, а саме, діяльності з управління активами ІСІ.

В Єдиному державному реєстрі ІСІ зареєстровано 32 ІСІ (4 - корпоративних інвестиційних фонди, 28 - пайових інвестиційних фонди), з яких 22 венчурних фонди (3 - корпоративних інвестиційних фонди, 19 - пайових інвестиційних фондів).

Поряд з цим необхідно зазначити, що Законом України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" також передбачено, що відкриті інвестиційні та відкриті взаємні фонди інвестиційних компаній, які були створені відповідно до Указу Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" від 19.02.1994 року №55/94, зобов'язані ліквідуватися або привести свою діяльність у відповідність до Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" протягом 2 років з дня набрання чинності цього Закону.

Однак частина діючих інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній не може провести розрахунки зі своїми учасниками, ліквідуватися або реорганізуватися у зв'язку з наявністю залишку приватизаційних паперів на позабалансових рахунках та процесом реалізації активів при ліквідації інвестиційних фондів.

Комісією протягом 2003 року:

· скасовано реєстрацію випусків інвестиційних сертифікатів 6 інвестиційним фондам та 7 інвестиційним компаніям у зв'язку з ліквідацією;

· скасовано реєстрацію випусків інвестиційних сертифікатів 2 інвестиційним фондам та 1 інвестиційній компанії у зв'язку з реорганізацією;

· видано 2 відмови у скасуванні випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційним фондам та 5 відмов - інвестиційним компаніям;

· зареєстровано 10 змін до інформації про випуск інвестиційних сертифікатів інвестиційним фондам та 6 - інвестиційним компаніям;

· видано 1 відмова в реєстрації змін до інформації про випуск інвестиційних сертифікатів інвестиційним фондам та 2 - інвестиційним компаніям;

За станом на 01.01.04 налічується 109 інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній (рисунок 1).

Рисунок 1. Кількість інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній, які здійснювали професійну діяльність протягом 1996-2003 років

За станом на 01.10.03 в обігу на ринку цінних паперів знаходилось 294,5 млн. шт. ІС, загальна балансова вартість яких становила 112,58 млн. грн. (таблиця 1).

Таблиця 1. Показники діяльності ІСІ

Показники діяльності ІСІ	на 01.01.02	на 01.01.03	на 01.10.04
Загальна вартість чистих активів (млн. грн.)	352,43	329,01	301,71
Загальна балансова вартість фінансових вкладень (млн. грн.)	314,79	296,59	271,77
Загальна балансова вартість ІС, що розміщені серед учасників (млн. грн.)	127,69	94,94	112,58
Загальна кількість ІС в обігу (млн. шт.)	400,04	221,06	294,5

На ринку цінних паперів відбувається реорганізація інвестиційних фондів. У зв'язку з цим спостерігалося зменшення загальної вартості фінансових вкладень, за станом на 01.10.03 спостерігається зменшення на 24,82 млн. грн., порівняно з розміром цього показника за станом на 01.01.03. Вартість чистих активів інститутів спільного інвестування зменшилась на 27,3 млн. грн.

Обсяги цінних паперів, що входять до активів інститутів спільного інвестування, складали 271,77 млн. грн. Обсяг зобов'язань перед учасниками поступово зменшується та за станом на 01.10.03 складав 112,58 млн. грн.

У зв'язку з необхідністю здійснення розрахунків з учасниками за розміщеними інвестиційними сертифікатами ІСІ, які ліквідуються, обов'язковою умовою є перевищення вартості чистих активів над вартістю зобов'язань за розміщеними ІС. За станом на 01.10.03 сукупна вартість чистих активів ІСІ перевищувала сукупні фінансові зобов'язання в 2,7 рази, що свідчить про можливість ІСІ розрахуватись за зобов'язаннями (рисунок 2).

Рисунок 2. Співвідношення вартості чистих активів та вартості фінансових зобов'язань за розмішеними інвестиційними сертифікатами (млн. грн.)

2. Особливості організації діяльності інвестиційних фондів в Україні

2.1 Особливості функціонування інститутів спільного інвестування в Україні

В Україні існує значний нереалізований інвестиційний потенціал фізичних осіб. Так, по різних розрахунках, у населення знаходиться 1-1,5 млрд. доларів США, тоді як банківською системою України мобілізовано в депозити і цінні папери близько 2 млрд. гривень [6]. Розвиток і вдосконалення інститутів спільного інвестування може стати одним з основних механізмів мобілізації заощаджень населення і спрямування їх на задоволення інвестиційних потреб економіки.

Перманентна фінансова криза зруйнувала систему приватних заощаджень, а діючі схеми колективних інвестицій тільки починають розвиватися. Залучення в економічний обіг грошових нагромаджень населення за допомогою відновлення схем колективного інвестування дозволить:

- суттєво знизити витрати інвесторів без шкоди для надійності інвестицій;

- створити на базі діючих інфраструктурних організацій простий і прозорий механізм функціонування колективних інвестицій, доступний дійсно широким верствам українських інвесторів;

- істотно знизити ризики приватних інвесторів;

- вивести на фондовий ринок нові фінансові інструменти і надати потужний імпульс для прискореного відновлення і розвитку системи приватних заощаджень [25].

Становлення відносин спільного інвестування в Україні базувалося на проведенні приватизації державного майна з використанням приватизаційних майнових сертифікатів. З загального числа інвестиційних фондів, створених за час функціонування інститутів спільного інвестування (ІСІ) в Україні, на частку закритих приходиться близько 96 %. З завершенням обігу приватизаційних паперів питання полягає в трансформації старих інвестиційних фондів в структури відкритого типу. І одним з основних завдань при цьому є відновлення підірваної довіри населення до інвестиційних фондів і компаній. Для рішення даного завдання необхідні підтримка і, разом з тим, твердий контроль з боку держави, проведення рекламних і просвітницьких заходів, оскільки фізичні особи мало знають про можливості і механізм функціонування ІСІ. Розвиток системи таких інститутів дозволяє інвестору повною мірою використовувати переваги чинних схем колективного інвестування, а саме:

- високий рівень диверсифікації портфелів інвестиційних фондів, що дозволяє обмежувати ризики інвесторів;

- орієнтація при розміщенні, обігу і викупі цінних паперів, що випускаються інвестиційними фондами, на потенціал сформованої інфраструктури фондових ринків;

- високий рівень ліквідності цінних паперів, що випускаються інвестиційними фондами відкритого типу;

- високий ступінь захищеності прав і інтересів інвесторів за рахунок уведення підвищених вимог законодавства, створення спеціальної системи керування ризиками інвесторів і забезпечення жорсткого нагляду з боку регулюючих органів.

Нажаль перші інститути спільного інвестування (ІСІ) в Україні, стали просто інструментом для концентрації власності, до планів більшості яких однак не входило працювати на вкладників. Такий не дуже привабливий імідж стримує відродження ІСІ. Тому ринок легко погодився на нову термінологію - компанії з управління активами, пайові та венчурні фонди [27]. На рисунку 2.1 зображено динаміку створення ІСІ в Україні за останні роки і як бачимо з рисунку основна кількість ІСІ приходиться саме на роки масової приватизації.

Рис. 2.1 Кількість інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній

За даними ДКЦПФР, станом на 01.01.2004р. ліцензії на здійснення діяльності з управління активами отримали наступні компанії: ВАТ "Автоальянс-21 сторіччя", ТОВ "КУА "Авуар", ТОВ "Венчурні інвестиційні проекти", ТОВ "КУА "Дніпро", ТОВ "Софія капітал менеджмент", ТОВ "Трайдент Капітал Менеджмент", ТОВ "Дилерська контора "Дельта", ВАТ "КІНТО", ТОВ "Фондова компанія "Інвеста", ЗАТ "КУА "Київські інвестиційні проекти", ВАТ "Всеукраїнська інвестиційна компанія "Вінко", ТОВ "Украгроінвест", ТОВ "МГ Капітал", ТОВ КУА "ВОК Інвестмент".

Як вже відзначалося вище, основним нормативно-правовим актом, що регламентує діяльність пайових та корпоративних інвестиційних фондів в Україні є Закон України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”. Відзначимо особливості функціонування ІСІ в Україні:

корпоративні інвестиційні створюються у формі відкритого акціонерного товариства з винятковим видом діяльності, а пайові інвестиційні фонди - як сукупність активів, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності і не мають статусу юридичної особи;

залежно від терміну викуповування цінних паперів ІСІ поділяються на закриті, відкриті та інтервальні. Перші два види існували і раніше. Інтервальний фонд, на відміну від інших, протягом певного часу працює як закритий, але на визначені дати практично виконує обов'язки відкритого щодо задоволення вимог інвесторів з викуповування в них цінних паперів ІСІ;

залежно від виду активів, у які вкладаються кошти ІСІ, фонди поділяються на диверсифіковані та недиверсифіковані. Останні можуть вкладати кошти в активи ризикованіші, але й дохідніші. Прикладом абсолютно недиверсифікованого ІСІ є венчурний фонд - фонд, який з самого початку орієнтований на вкладання коштів у неринкові, високоризикові, але потенційно дохідні та здатні до зростання активи.

Що до диверсифікованих ІСІ, то законом чітко визначено їхні ознаки, а також запроваджено пряму заборону на окремі операції таких фондів. Наприклад, диверсифікованим ІСІ забороняється тримати в грошовому виразі, на банківських депозитних рахунках, в ощадних сертифікатах та облігаціях, емітентами яких є комерційні банки, більш як 30% загальної вартості активів або придбавати цінні папери одного емітента на суму понад 5% вартості активів. Вони також можуть тримати в державних цінних паперах не більш як 25% загальної вартості своїх активів, у корпоративних облігаціях - 20% активів, у акціях - не більш як 40%. Саме тому найбільшою популярністю наразі користуються венчурні фонди. Щоправда, закон забороняє їм приймати гроші від фізичних осіб.

Експерти зауважують, що в законі повністю враховано вади так званих "трастових лохотронів" і унеможливлено випадки шахрайства ІСІ. Закон, зокрема, вводить поняття управління активами ІСІ як окремого виду професійної діяльності на фондовому ринку, що ліцензується ДКЦПФР і жорстко контролюється державою. Діяльність компаній з управління активами досить чітко регламентована, обов'язковою умовою роботи є інформаційна відкритість. Закон встановлює систему обмежень щодо діяльності керуючого активами, спрямованої на захист коштів інвестора та запобігання некоректним операціям. До того ж договір з компанією з управління активами є строковим (не більше 3-х років), що є додатковим засобом контролю інвесторів. Компанія з управління активами може водночас здійснювати управління активами кількох ІСІ та несе повну майнову відповідальність за збитки, спричинені ІСІ, її діями (бездіяльністю) або діями її посадових осіб. Обов'язковою умовою є створення ІСІ резервного фонду, який зберігається на окремому рахунку. У разі ліквідації ІСІ гроші повертаються в першу чергу вкладникам. Забезпечено уникнення подвійного оподаткування коштів спільного інвестування та доходів від інвестиційних операцій ІСІ [25].

2.2 Цінні папери інститутів спільного інвестування як особливий вид фондового інструменту

З початком процесів масової приватизації в Україні та створенням інститутів спільного інвестування виникла потреба у особливому фондовому інструменті, який би являвся синтезом існуючих форм цінних паперів і підходив саме для обслуговування такого специфічного ринкового утворення як ІСІ. Такий інструмент на українському ринку цінних паперів з'явився лише у 1994 році і має назву інвестиційний сертифікат. Інвестиційним сертифікатом визнається цінний папір, який випускається інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає його власникові право на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Правовий статус інвестиційних сертифікатів нормативно закріплений у Положенні про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженому Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94 "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії". Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника. Випускаються вони з метою залучення коштів інвесторів для здійснення спільного інвестування і не дають їх власникові права участі в управлінні юридичною особою, що випустила їх. Якщо емітентом інвестиційних сертифікатів є акціонерне товариство (інвестиційна компанія може бути створена також у формі товариства з обмеженою відповідальністю), то номінальна вартість одного сертифіката має дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам цього акціонерного товариства. [1]

Щоб випустити інвестиційні сертифікати, емітент повинен укласти договір з інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також депозитний договір з депозитарієм, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, а також опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск інвестиційних сертифікатів. Інвестиційні фонди мають право здійснювати загальну емісію інвестиційних сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-кратного розміру їх статутних фондів. Інвестиційні сертифікати закритих фондів можуть обмінюватись на приватизаційні папери, якщо ці фонди отримали у встановленому Фондом державного майна України порядку дозвіл на комерційну діяльність з приватизаційними паперами. Такі фонди мають право здійснювати додаткову емісію інвестиційних сертифікатів у 50-кратному розмірі обсягу прийнятих для розміщення приватизаційних паперів у порядку, який затверджується Фондом державного майна України та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Доходність по інвестиційних сертифікатах, випущених в Україні, може коливатися в дуже широких межах залежно від прибутку, одержаного їх емітентами від інвестування залучених коштів у цінні папери інших емітентів, а також придбання нерухомого майна, часток і паїв, що належать державі в майні господарських товариств, у процесі приватизації. Загалом, активність вітчизняного ринку інвестиційних сертифікатів безпосередньо залежить від активності процесів приватизацій в Україні і пропозиції для продажу привабливих цінних паперів новостворених емітентів.

Необхідно зазначити, що правовий статус інвестиційних сертифікатів в Україні визначений не досить чітко. Так, Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" не відносить інвестиційний сертифікат до виду цінних паперів, що можуть випускатись і обертатись в Україні. Правове регламентування обігу інвестиційних сертифікатів на рівні Указу Президента України багато науковців і практиків вважають недостатнім.

Розглянемо докладніше умови випуску і обігу інвестиційних сертифікатів в Україні на прикладі пайового інвестиційного фонду. Емітентом інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду виступає компанія з управління активами цього фонду. Інвестиційний сертифікат надає кожному його власникові однакові права і може розміщуватися шляхом відкритого продажу або приватного розміщення. Випуск компанією з управління активами похідних цінних паперів на основі інвестиційних сертифікатів керованого нею пайового інвестиційного фонду не допускається.

Дивіденди за інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайового інвестиційного фонду не нараховуються і не сплачуються. Кількість проголошених інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду зазначається у проспекті емісії. Порядок розміщення та обігу інвестиційних сертифікатів пайових інвестиційних фондів встановлюється Законом України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”та нормативно-правовими актами Комісії з цінних паперів та фондового ринку [13].

Схожим фондовим інструментом в Росії є інвестиційні паї які емітують пайові інвестиційні фонди. Інвестиційний пай є іменним цінним папером, що засвідчує частку його власника в праві власності на майно, що складає пайовий інвестиційний фонд, право вимагати від управляючої компанії належного довірчого управління пайовим інвестиційним фондом, право на одержання грошової компенсації при припиненні договору довірчого управління пайовим інвестиційним фондом із усіма власниками інвестиційних паїв цього пайового інвестиційного фонду.

Інвестиційний пай відкритого пайового інвестиційного фонду засвідчує також право власника цього паю вимагати від управляючої компанії погашення інвестиційного паю і виплати в зв'язку з цим грошової компенсації, розмірної частки, що приходиться на його, у праві загальної власності на майно, що складає цей пайовий інвестиційний фонд, у будь-який робочий день.

Інвестиційний пай інтервального пайового інвестиційного фонду засвідчує також право власника цього паю вимагати від управляючої компанії погашення інвестиційного паю і виплати в зв'язку з цим грошової компенсації, розмірної частки, що приходиться на його, у праві загальної власності на майно, що складає цей пайовий інвестиційний фонд, не рідше одного разу в рік протягом терміну, визначеного правилами довірчого управління цим пайовим інвестиційним фондом.

Інвестиційний пай закритого пайового інвестиційного фонду засвідчує також право власника цього паю вимагати від управляючої компанії погашення інвестиційного паю і виплати в зв'язку з цим грошової компенсації, розмірної частки, що приходиться на його, у праві загальної власності на майно, що складає цей пайовий інвестиційний фонд, у випадках, передбачених чинним федеральним законодавстовм, право брати участь у загальних зборах власників інвестиційних паїв і, якщо правилами довірчого управління цим пайовим інвестиційним фондом передбачені виплата доходу від довірчого управління майном, що становить цей пайовий інвестиційний фонд, право на одержання такого доходу.

Кожен інвестиційний пай засвідчує однакову частку в праві загальної власності на майно, що складає пайовий інвестиційний фонд, і однакові права. Інвестиційний пай не є емісійним цінним папером. Права, засвідчені інвестиційним паєм, фіксуються в бездокументарній формі. Кількість інвестиційних паїв, емітованих управляючими компаніями відкритого і інтервального пайових інвестиційних фондів, не обмежується. Кількість інвестиційних паїв, емітованих управляючою компанією закритого пайового інвестиційного фонду, вказується в правилах довірчого управління цим пайовим інвестиційним фондом.

3. Проблеми і перспективи спільного підприємництва та залучення іноземних інвестицій

В сучасній економічній літературі ведеться полеміка з приводу необхідності залучення іноземних інвестицій в національну економіку. Одні вчені вважають , що іноземні інвестиції є позитивним явищем для країни-одержувача, інші - негативним. Останні, зокрема, стверджують, що іноземні інвестори намагаються забезпечити собі сприятливі умови для репатріації прибутку, що в кінцевому результаті призводить до того, що відплив прибутків перевищує надходження у країну початкового капіталу; надання інвесторам податкових, митних та інших пільг часто є шкідливим для національного капіталу; технології, які надаються інвесторами не є передовими і сучасними; відбувається відплив інтелектуального капіталу до країни-інвестора та багато іншого.

Але більшість вчених-економістів виступають за залучення іноземних інвестицій в національну економіку. Оскільки мобілізувати необхідні кошти за рахунок внутрішніх резервів у досить короткий проміжок часу та в період розвалу національні економіки практично неможливо, іноземні інвестори є об'єктивною реальністю для України.

Залучення прямих іноземних інвестицій та створення широкої мережі спільних підприємств відіграє важливу роль у здійсненні приватизаційних процесів, технічному оновленні існуючих підприємств, створенні нових робочих місць, виробничих потужностей. Але сьогодні в Україні існує проблема не в тому, як не потрапити в економічну та політичну залежність від Заходу, а в тому, що іноземні підприємці не хочуть вкладати гроші в країну, інвестиційний клімат якої вони вважають несприятливим.

Про це свідчать і статистичні дані. За даними Міністерства економіки України, іноземних інвестицій потребують сьогодні майже всі галузі народного господарства країни: металургія - 7 млрд. дол, США, хімія та нафтохімія - 3,3 млрд., машинобудування - 5,1 млрд., транспорт - 3,7 млрд. дол. США. На 01.01.2000 р. показник прямих інвестицій становив 1050,1 млн. дол. США. У перерахунку це складає 20 дол. на душу населення (для порвняння: в Угорщині - 700дол., Чехії - 300, Естонії - 140, Польщі - 75, Росії - 27 дол. США)[1.c.43].

У першому півріччі 1999 року нерезидентами вкладено в Україну 229,7 млн. дол., у тому числі з країн СНД та Балтії - 44,1 млн. дол. (19,2%), з інших країн світу - 185,6 млн. доларів (80,8%).

В Чернівецькій області станом на 01.01.2000р. налічувалось 166 спільних з іноземними партнерами підприємств, українських фірм зі 100%-ним іноземним капіталом і дочірніх підприємств іноземних фірм. Протягом минулого року було зареєстровано 29 вищеназваних суб'єктів підприємницької діяльності. З них з фірмами Німеччини створено 4 спільних підприємства, Болгарії - 5, Росії - 5, Ізраїлю - 1, США - 1, Італії -2, Чехії - 1, а також зареєстровано 2 німецьких, 2 польських та естонське дочірні підприємства. Також створені 3 українські підприємства з 100% німецьким, австрійським та болгарським капіталом [2.c.124].

Протягом 1999 року було зареєстровано 26 інвестицій на суму 2,46 млн. дол. США та 144,0 тис. нім. марки, але фактично було внесено інвестицій лише на суму 1,5 млн. дол. США. Статутні фонди спільних підприємств нині складають біля 7 млн. дол., частка зарубіжних партнерів в них - 4,2 млн. дол. (60%). Найбільше інвестицій надійшло з Великобританії - 1,4 млн. дол., Італії - 1,12 млн. дол., Німеччини - 0,6 млн. дол., Ізраїлю - 0,3 млн. дол. Значну долю інвестицій внесено у розвиток таких галузей народного господарства, як: лісову та деревообробну промисловість - 0,59 млн. дол. (14,1% до загального обсягу інвестицій), харчову промисловість - 0,75 млн. дол. (18,08%), зовнішню торгівлю - 0,96 млн. дол. (23,2%), невиробничу сферу побутового обслуговування населення - 0,60 млн. дол. (14,3%). За 1990 рік іноземними інвесторами нараховані по інвестиціям дивіденди на суму 0,20 млн. дол. В минулому році також були направлені інвестиції з Чернівецької області в галузі машинобудування і металообробки на Кіпр [3.c.81].

Серйозним недоліком в роботі спільних підприємств є те, що більшість з них не сформували статутний фонд за період, визначений установчими документами. Фактичне внесення інвестицій не відповідає зареєстрованій сумі. У багатьох спільних підприємств імпортні операції переважають над експортними, що негативно позначається на сальдо торгового балансу. Мало спільних підприємств займається виробництвом, хоча це передбачено в їх статуті; коло діяльності зведено лише до торгівлі.

Іноземні інвестиції в більшості випадків поступають у вигляді автомобілів та інших транспортних засобів. Ці види інвестицій не можуть позитивно вплинути на розвиток виробничих сфер діяльності. Для підвищення технічного і технологічного рівня виробництва, організації імпортозаміщуючих виробництв, зменшення дефіциту найнеобхідніших товарів в області, основними видами інвестицій повинні бути сучасне обладнання, техніка, устаткування, нові технології.

Отже, вплив підприємств з іноземними інвестиціями на прискорення науково-технічного прогресу, здійснення прогресивних структурних змін у країні досить незначний. Це пов'язано, передусім, з несприятливим інвестиційним кліматом в Україні.

Згідно з оцінками експертів Європейського центру досліджень, ризикованість інвестування в Україні за схемами згідно чинного законодавства становить 80%. За цим рейтингом у 1998 і 1999 рр. вона знаходилась відповідно на 146-у і 147-у місцях у світі. Норма прибутку на вкладений капітал у будівництво заводу становить у Західній Європі 38,6% при окупності за 6 років. В Україні ці показники становлять 21% і 11 років [5.c.105].

Таким чином, приплив іноземного капіталу, який характеризує ступінь довіри західних підприємців до України, ще незначний. Стримують іноземні інвестиції в Україну такі фактори, як повільна приватизація, недосконала інфраструктура, зокрема транспорт і зв'язок, надто високі податки. До цього ж можна додати незнання України та її особливостей, політичні ризики, непевну макроекономічну ситуацію та низький рівень організації виробництва і менеджменту на підприємствах.

Високий рівень інвестиційного ризику пояснюється складним, суперечливим змістом такого явища, як міжнародна інвестиційна взаємодія, неоднозначною оцінкою результатів іноземного інвестування для країни-одержувача, а також недосконалістю та нестабільністю законодавчої бази країни.

Зокрема, регулювання іноземного інвестування в Україні здійснюється на основі занадто громіздкої правової бази - близько 65 нормативно-законодавчих актів, яка, до того ж, постійно змінюється.

За п'ять років незалежності в Україні шість разів змінювались умови інвестиційної діяльності для нерезидентів. Були прийняті:

Закон України “Про іноземні інвестиції” від 13.03.1992р.;

Декрет Кабінету Міністрів України №55-93 “ Про режим іноземного інвестування” від 20.05.1993р.;

Закон України “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні” від 17.12.1993р.;

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994р.;

Постанова Верховної Ради України №184/95 “Про застосування Статті 28 Закону України “Про державний бюджет України на 1994 рік” від 31.05.1995р.;

Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 19.03.1996р.

Міжнародні економічні зв'язки та їх складова частина - іноземні інвестиції - одночасно і розширюють, і обмежують економічні можливості країни. Розширюють - оскільки сприяють ефективному використанню обмежених ресурсів і збільшенню їх кількості, обмежують - оскільки країна попадає під вплив зовнішніх чинників.

Залучення до економіки країни іноземних інвестицій спричинює появу суперечностей між інтересами певних угрупувань суб'єктів господарювання. На сьогодні основною суперечністю є невідповідність офіційно проголошених проблем України в іноземних інвестиціях, що оцінюється приблизно в 50 млрд. дол. США, реальному рівню очікуваних інвестицій.

Наприклад, для участі в Міжнародному форумі “Інвестиційні проекти для України”, який відбувся у березні 1996 року у Відні, було подано 758 проектів, з яких, за оцінками експертів UNIDO, лише 97 мали високий інвестиційний потенціал. Звичайно, українськім підприємцям бракує досвіду і кваліфікації для ефективної роботи в цьому напрямку, проте негативну роль відіграє і чинник загальної економічної кризи, що зокрема, обмежує матеріальні затрати підприємств на проведення техніко-економічного обгрунтування інвестиційних проектів, яке б відповідало міжнародним стандартам.

Ще одним прикладом є діяльність в Україні американського фонду підтримки підприємництва в країнах колишнього СРСР. Співзасновником цього Фонду є уряд США, загальний внесок якого становить 150 млн. доларів. Він обрав поки що для інвестування три напрямки: агропромисловий комплекс, виробництво будівельних матеріалів та меблів, тому що в Україні є сировина і матеріали для цих підприємств, їх продукція може бути конкурентноспроможною на світовому ринку. Фонд отримав за рік роботи більше 900 бізнес-планів, але майже всі вони далекі від світових стандартів. Було обрано лише 11 проектів і розпочато їх інвестування з розрахунку на 3-5-7 років [6.c.47].

Однією з найважливіших проблем, яка впливає на створення в Україні спільних підприємств та стан іноземного інвестування є оподаткування і надання пільг та стимулів для інвесторів. Вагомим недоліком державної економічної політики є виникнення ситуації, коли під час “боротьби з пільгами” в країні була одночасно зруйнована й система державного економічного стимулу. Тут слід розрізняти поняття “пільга” та “стимул”. Стимулювання - це законодавче закріплена норма, яка працює в автоматичному режимі для будь-якого суб'єкта господарювання. А пільга - це такий економічний стимул, що за бажанням якогось окремого чиновника або надається якій-небудь фірмі, або ні.

В Україні робилися спроби надати пільги іноземним інвесторам, хоча, на думку багатьох незалежних економічних експертів, вони ролі “пряника” не відігравали. Навпаки, іноземний капітал прагне проникнути на ті ринки, де себе впевнено почуває капітал вітчизняний. Виявляється, так звані податкові “канікули” приваблюють не всіх інвесторів: більшість з них віддають перевагу єдиній стабільній системі з розумними ставками податку. В Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств”, який поширюється і на підприємства з іноземними інвестиціями, певною мірою враховує цей момент. Базова ставка податку на прибуток підприємства (незалежно від форми власності) становить 30% і не є обтяжливою. При цьому з'явилась можливість стимулювати активність виробництва і в перспективі досягти бажаного балансу. Таким чином, необхідно обрати такий курс, при якому не буде пільг, а запрацює механізм державного стимулювання.

В Законі України “Про режим іноземного інвестування” недостатньо передбачаються привілеї іноземним інвесторам. Пільги і привілеї можуть мати лише “окремі суб'єкти підприємницької діяльності”, що інвестують іноземний капітал в ті сфери, які, згідно державних програм, рахуються пріоритетними. Це стосується також інвестицій в соціальну сферу та у особливі економічні зони. В Законі передбачено лише те, що звільняється від обкладанням митом “майно, яке ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання)” [7.c.115].

Наступною проблемою, пов'язаною з спільним підприємництвом, є чітко виражена антиекспортна спрямованість торговельного режиму України, яка проявляється у складній системі експортних квот, ліцензій та податків. Відсутність чітких стимулів до експорту стримує потенційних іноземних інвесторів, капіталовкладення яких були б особливо корисними при встановленні зовнішньоторговельних зв'язків. Тому для зменшення експортних перешкод доцільно відмовитись від старої системи квот і ліцензій, знизити рівень тарифів і податків, раціоналізувати та модернізувати встановлення експортного мита.

Практично уряд України вже розпочав створення основ державної підтримки експортної діяльності, який також відіграє важливу роль у заохоченні іноземних інвестицій. Незважаючи на спад виробництва в Україні, обсяг зовнішньоторговельних операцій збільшується. У 1997 році вперше за роки незалежності Україні вдалося подолати негативне сальдо зовнішньої торгівлі. Керуючись положенням Програми дій уряду, міністерство значну увагу приділяє стимулюванню експорту. Це стосується підтримки експортерів, сприяння виробникам імпортозаміщуючих товарів та технологій. Для цього в Україні створюється ефективна банківська та гнучка кредитна система, гарантування прав власника валютних коштів та їх вільного (у рамках закону) використання, раціональне зниження податкового тиску на виробника-експортера, здійснення заходів по створенню інфраструктури зовнішньої торгівлі, нової системи її інформаційного забезпечення.