Одночасно передбачається проведення гнучкої імпортної політики. Для цього планується створити економічно обгрунтовану систему тарифного регулювання, застосувати механізми одностороннього обмеження імпорту, а також переліки імпортозаміщуючої продукції [9.c.55].

Такий напрямок є найбільш перспективним і ефективним, у тому числі й для залучення іноземних інвестицій. Перед державою стоїть завдання створити такий механізм економічного заохочення, при якому податкова, кредитна системи, страхування ризиків працювали б в однаковому режимі, були б експортоорієнтованими. При цьому не повинно бути ніякої дискримінації між вітчизняними та іноземними інвесторами.

Ще однією проблемою є труднощі, пов'язані з створенням та реєстрацією спільних підприємств, хоча вони мають для іноземних інвесторів другорядне значення порівняно з впливом макроекономічних факторів та правової нестабільності. Але особливості цієї процедури часто розцінюються зарубіжними партнерами як показник загального ставлення державної влади до іноземних інвестицій. Процедура реєстрації, як правило, забирає багато часу і є надмірно обтяжливою, особливо для тих осіб, котрі не знайомі з місцевим оточенням. До того ж, усім заважає велика кількість бюрократичних справ, необхідних після реєстрації спільних підприємств для початку роботи. Цю проблему можна частково спростити виданням спеціального довідника на різних мовах, де б чітко й просто викладалась процедура реєстрації.

І все ж, незважаючи на несприятливі економічні, правові та організаційні умови, Україна має ряд сприятливих факторів для залучення іноземного капіталу. Це - привабливе географічне положення, освічена і дешева робоча сила, несформований ринок товарів і незадоволений споживчий попит, дешева сировина, наявність державних структур, які займаються питаннями інвестицій, державні гарантії захисту іноземних інвестицій. Все це призвело вже до певних практичних заходів та результатів в цій галузі.

Як відомо, міжнародні фінансові та інвестиційні інститути виділили кошти для фінансування й інвестування української економіки. Так, Міжнародна корпорація приватних інвестицій виділила з цією метою 250 млн. дол.; Американське агентство міжнародного розвитку - 150 млн. дол.; Європейський банк реконструкції та розвитку - більше 200 млн. дол. [10.c.12].

Будь-яке українське підприємство, яке потребує інвестиції і має достатню привабливість, а також зарубіжні інвестори, що мають бажання співпрацювати з українськими партнерами, можуть стати учасниками проекту, який організований і тепер активно втілюється юридичним агентством “Інформ-бізнес” (Україна) і Корпорацією північноамериканських юристів (США) [3.c.32].

Даний проект передбачає широку допомогу українським підприємствам у залученні додаткових фінансових кошт, а також в технічному переобладнанні у трьох напрямках.

Перше - це формування банку даних об'єктів на предмет інвестиційної привабливості, розробка бізнес-плану, підбір інвестора і представлення йому інвестиційного проекту.

Друге - створення інвестиційної інфраструктури, що включає вибір способу інвестування, визначення форми інвестування, рекомендації по вибору банку тощо. Проект передбачає три види співробітництва: прямі іноземні інвестиції; постачання обладнання на умовах лізингу; надання кредиту. Формами інвестування при умовах прямих інвестицій можуть бути спільна діяльність на умовах контракту; створення спільного підприємства та інші.

Третє - постійний аудиторський та юридичний супровід діяльності інвестованого об'єкту. Він включає митні та реєстраційні процедури; розробляється оптимальний режим податків, надаються рекомендації по веденню бухгалтерського обліку, вся юридична документація.

Отже, для того, щоб залучити іноземний капітал в національну економіку, необхідно, щоб іноземний інвестор був переконаний в тому, що, вкладаючи свої кошти, він, по-перше отримує рентабельність не нижче світового рівня. По-друге, ймовірність того, що він її дійсно отримає, повинна бути в межах загальноприйнятого для інвестицій ризику й виправдовуватися розміром прибутку.

Рентабельність інвестицій забезпечується, в свою чергу, рішенням ряду задач. Перед усім важливо скоротити рівень державного бюджету, припинити спад виробництва та скорочення попиту на внутрішньому ринку. Ця загальна задача по подоланню загального економічної кризи також стосується й інвестиційної діяльності.

Потім потрібно якнайшвидше створити інвестиційну інфраструктуру, розвивати фондовий ринок цінних паперів, надавати державну підтримку суб'єктам посередництва: інвестиційним фондам і компаніям, фондовим біржам, інформаційним і консалтинговим службам. Особливо важливу роль у рішенні даної задачі відіграє якісна розробка інвестиційних проектів, бізнес-планів, техніко-економічних обгрунтувань, розрахунків економічної ефективності та інших документів, що доводять вигідність вкладення капіталу й реальність отримання прибутку.

Важливо також забезпечити стабільність інвестиційного, податкового та економічного законодавства в цілому. Зарубіжні інвестори нестабільність нашого законодавства пов'язують звичайно з незавершеністю нової системи господарювання, а також з проблемами і недоліками в нашій економічній політиці і нерішучістю в предоставленні свободи діяльності для приватного підприємця.

Висновок

У світовій практиці діяльність по довірчому управлінню засобами клієнтів здійснюють інвестиційні компанії і фонди, при цьому для кожної країни існує своя специфіка. Наприклад, у США найбільш поширені взаємні фонди (відкриті інвестиційні компанії), що створюються у формі акціонерного товариства, яке може випускати і викуповувати акції.

Взаємні фонди випускають звичайні акції, доход по яких не можна визначити заздалегідь. Він залежить від успішного управління капіталом фонду. Взаємні фонди зобов'язуються викуповувати випущені акції у своїх акціонерів на першу вимогу. Коли акціонери взаємного фонду хочуть продати свої акції, то вони одержують суму, рівну вартості чистих активів у розрахунку на пакет акцій, що належить акціонеру.

Виділяють три базових типи взаємних фондів - фонди акцій, облігацій і грошового ринку (фонди розділяються відповідно до інвестиційної політики). Фонди грошового ринку відносять до короткострокових фондів, тому що вони звичайно інвестують у цінні папери з термінами погашення рік і менш, фонди акцій і облігацій відносять до довгострокових фондів.

Існують також закриті інвестиційні компанії, чи трасти закритого типу, що не зобов'язані викуповувати свої акції в акціонерів. Їхні акції можна продати на біржі і позабіржовому фондовому ринку. Тому ціна на ці акції не розраховується, а встановлюється в залежності від попиту та пропозиції на ринку. Закрита компанія має право випускати, крім звичайних акцій, облігації і привілейовані акції, відсоток по яких зафіксований для інвестора.

Взаємні фонди в довгостроковій перспективі продемонстрували прибутковість вище, ніж банківські депозити, крім того, інформація про їхню діяльність цілком відкрита для інвесторів. Вони виявилися дуже гнучким інститутом на фондовому ринку, що дозволяє задовольнити самі різноманітні смаки і запити.

У березні 2002 року було прийнято Закон України «Про інститути спільного інвестування». Цим правовим актом було визначено ряд положень, що регламентують на сьогодення діяльність інститутів спільного інвестування в Україні. Закон встановлює систему обмежень щодо діяльності керуючого активами, спрямованої на захист коштів інвестора та запобігання некоректним операціям.

Взагалі спільне інвестування в Україні зобов'язане своєю появою масовій приватизації. Через спеціально створені для цього інвестиційні компанії та фонди було вкладено до половини всіх приватизаційних майнових сертифікатів. Однак у розрізі приватизації ІСІ відіграли й негативну роль. Обіцянки, що їх роздавали перші компанії та фонди перетворити ваучер за кілька років на щось вагоме, були тільки обіцянками. Тепер уже не секрет, що перші ІСІ, щоправда, в іншій організаційній формі, стали просто інструментом для концентрації власності - розумніше було відразу дозволити вільний обіг ваучерів, аніж створювати посередників, до планів більшості яких однак не входило працювати на вкладників.

Адже відомо, що створені згідно з Декретом КМ (вересень 1993 р) "Про довірчі товариства", трасти майже не контролювались державними органами - ФДМУ, Мінфіном та Мінекономіки

Приплив коштів у сферу спільного інвестування не позбавить державу проблем, пов'язаних з бюджетним дефіцитом чи необхідністю залучення зовнішніх кредитів, але розширить потенціал внутрішніх запозичень, оскільки в усьому світі інститути спільного інвестування -- основні покупці державних боргових зобов'язань.

Розвиток індустрії спільного інвестування становить один з опосередкованих стимулів для розвитку фондового ринку, а саме це є обов'язковою умовою залучення капіталу в національну економіку.

Використана література

1. Закон України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”// Голос України, 26.03.2002.

2. Положенням про інвестиційні фонди та компанії, затверджено Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. N 55/94.

3. Закон України “Про режим іноземного інвестування” - “Галицькі контракти”, №20, 1999р., с.65-69.

4. Лазебник Л. Суперечності використання іноземного капіталу в Україні. - “Економіка України”, №1, 2000р.-с.37.

5. Чому інвестори обминають Україну? - “Діловий вісник”, №9, 2000р., - с.8.

6. Чому інвестори обминають Україну? - “Діловий вісник”, №9, 1999р., - с.8.

7. Карайченцева Г.О. Технології залучення інвестиційних ресурсів на ринку цінних паперів // Збірник наукових праць НДФІ, №3, 2004р., с.27-31

8. Каратуев А. Г. Ценные бумаги: виды и разновидности. // Учебное пособие.- М.: Деловая литература, 2000.- 256 с.

9. Петруня Ю.Є. Непрофесійні суб'єкти ринку акцій України., К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. -- 262 с.

10. Стратегія в інтересах розвитку. - Діловий вісник, №2, 1999р., с.8.

11. Симоненко В. Інвестиційна політика: регіональний аспект. - “Економіка України”, №4, 1999, с. 33.

Размещено на Allbest.ru