Спільні риси фінансових відносин суб'єктів господарювання не виключають певних відмінностей між ними стосовно форм платежів до бюджету, формування капіталу і доходів. Сукупність фінансових відносин можна поділити на окремі ланки, що створюють систему фінансів держави.

Така система включає:

фінанси суб'єктів господарювання;

загальнодержавні фінанси (бюджети всіх рівнів, позабюджетні та страхові фонди);

державний кредит, де кредиторами виступають усі юридичні та фізичні особи, а позичальником - держава (наприклад, через емісію державних облігацій).

Рис. 1.1 - Класифікація суб'єктів господарювання за організаційно-правовою формою

Вихідною ланкою системи фінансів держави є фінанси підприємств та корпоративних (спілчанських) структур. Фінанси підприємств, крім того, являють собою своєрідну частину фінансової системи держави. Їм притаманні риси, що характерні для системи фінансів у цілому (як вартісної категорії), і специфічні особливості, властиві окремим сферам суспільного відтворення (наприклад, у сфері матеріального виробництва і нематеріальній сфері). Відмінності організації фінансів окремих галузей народного господарства (промисловість, будівництво, транспорт, сільське господарство, торгівля, туризм, комунальне господарство, фінансові установи т. п.) полягають у формуванні доходів, прибутку, оборотних активів, основного капіталу і т. д. Мають місце певні особливості в організації фінансів на підприємствах з різною організаційно-правовою формою, організаційно-економічною формою об'єднання підприємств, галузевою приналежністю, масштабами діяльності (рис. 1.1, рис. 1.4).

Рис. 1.2. - Класифікація суб'єктів господарювання за організаційно-економічною формою об'єднання підприємств

Рис. 1.3. - Класифікація суб'єктів господарювання за галузевою приналежністю

Рис. 1.4. - Класифікація суб'єктів господарювання за масштабами діяльності

Логічним продовженням власної справи є партнерство. Капітал партнерства формується з часток у капіталі партнерів (товаришів). В українському законодавстві партнерство має статус господарських товариств. Ця організаційно-правова форма підприємств найбільш розповсюджена, тому заслуговує більшої уваги.

Господарські товариства - комерційні організації з розділеним на частки (внески) засновників статутним (складаним) капіталом. Майно, що створене за рахунок внесків засновників, та виготовлене чи придбане в процесі діяльності товариства належить йому на правах власності (рис.1.5).

Рис. 1.5. - Класифікація господарських товариств

1.2 Особливості фінансової діяльності повних та довірчих товариств

Учасниками повних та довірчих (командитних) товариств можуть бути індивідуальні підприємці та комерційні організації. Учасниками господарських товариств та вкладниками в довірчих товариствах можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Господарські товариства можуть бути засновниками інших господарських товариств та спілок. Господарські товариства і спілки з обмеженою та додатковою відповідальністю не можуть випускати акції, а їх учасники зобов'язані вносити вклади до статутного фонду за правилами, передбаченими установчими документами.

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Передача учасником повного товариства своєї частки (її частини) іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників. З передачею частки (її частини) третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов'язків, що належали учаснику, який вибув з повного товариства або відступив частину своєї частки.

Учасники повного товариства неправомірні від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних товариств), які мають спільну з повним товариством мету діяльності.

У разі порушення правил учасники повного товариства зобов'язані компенсувати збитки, заподіяні товариству своїми діями.

Учасник повного товариства, створеного на невизначений термін, може в будь-який час вийти з нього, попередивши про своє бажання не пізніше ніж за 3 місяці.

Звернення стягнення на частку учасника в повному товаристві за його власними зобов'язаннями не допускається. При недостатності майна учасника для покриття боргів за зобов'язаннями кредитори можуть вимагати у встановленому порядку ліквідації товариства або виділення частки учасника-боржника.

Решта учасників вправі з метою збереження товариства виділити частку учасника-боржника в грошовій або натуральній формі відповідно до балансу, складеного на день вибуття такого учасника з товариства.

Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення. Учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства.

Учасник, який сплатить повністю борги товариства, вправі звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.

Повне товариство - підприємство, учасники якого (повні товариші), відповідно до укладеної між ними угоди, займаються підприємницькою діяльністю від імені товариша та несуть відповідальність за його зобов'язаннями належним їм майном.

Повне товариство створюється і діє на засадах установчої угоди, котра підписується усіма її учасниками. В угоді зазначається:

1. склад і розмір складаного капіталу;

2. порядок зміни часток кожного учасника;

3. відповідальність учасників за порушення ними зобов'язань;

4. порядок виходу з числа учасників товариства за бажанням;

5. порядок здійснення управління товариством;

6. терміни внесення рештки внеску кожного учасника після реєстрації товариства;

7. інше, що за згодою учасників є найбільш суттєвим для діяльності створюваного товариства.

Прибутки та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно їх частці в складаному капіталі. Якщо через збитки чисті активи стали меншими ніж розмір складаного капіталу, то отримуваний наступний прибуток не розподіляється між учасниками до тих пір, поки розмір чистих активів не перевищить обсяг складаного капіталу. Тобто, за час функціонування товариства його учасниками повинна дотримуватися умова:

Чисті активи > Складаний капітал (1)

Учасники повного товариства несуть солідарну відповідальність своїм майном (активами) за його зобов'язаннями. Учасник повного товариства, що не є його засновником, відповідає на рівні з його засновниками по зобов'язаннях товариства, котрі виникли до вступу в товариство. Учасник, що вибув з товариства, відповідає за його зобов'язання, котрі виникли до моменту його вибуття на рівні з учасниками, що залишилися упродовж двох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, в якому він вибув з товариства.

Учасник повного товариства за згодою решти його учасників може передати свою частку в складаному капіталі чи його частину іншому учаснику товариства чи третій особі. Власні борги відшкодовуються з частки учасника тільки при недостатності іншого його майна для їх покриття. Кредитори такого учасника можуть вимагати від товариства виділення частки його майна, що відповідає частці боржника в складаному капіталі для здійснення відшкодування. Належна виділенню частина вартості майна товариства встановлюється за бухгалтерським балансом, який складається на момент пред'явлення кредитором вимоги про виділення.

Таким чином, фінансові відносини виникають між учасниками повного товариства при формуванні складаного капіталу, розподілу прибутку, відшкодуванні нанесених товариству збитків, взаємовідносинах членів товариства з кредиторами та державою (із заборгованості за податками та обов'язковими платежами).

Довірчим (командитним) товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади і додаткові внески у розмірі, способами і у порядку, передбаченими установчим договором.

Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного в установчому договорі. На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менше 25 відсотків свого внеску.

Довірче (командитне) товариство припиняється у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю. При вибутті усіх вкладників учасники з повною відповідальністю вправі замість ліквідації товариства перетворити його в повне товариство. У цьому випадку, як і у разі ліквідації товариства, необхідно внести відповідні зміни до установчого договору і державного реєстру.

Наявні у командитного товариства грошові кошти, включаючи і виручку від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці найманих працівників товариства і виконання обов'язків перед банками, бюджетом, іншими кредиторами у першу чергу розподіляються між вкладниками для повернення їх вкладів, а потім між учасниками з повною відповідальністю у порядку і на умовах, передбачених установчим договором та законодавством. У разі недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їх вкладів наявні кошти розподіляються між вкладниками відповідно до їх частки у майні товариства.

Довірче товариство будує свою діяльність як за участю повних його членів, так і з одним чи декількома учасниками (вкладниками) - командистами, котрі несуть ризик збитків від діяльності довірчого товариства. Ризик збитків відповідає сумі внесених вкладів в складаний капітал. Командисти не беруть участі в підприємницькій діяльності товариства. Стан повних учасників командитного товариства , їх відповідальність за зобов'язаннями визначаються так само, як у повних товариствах. Особа може бути повним товаришем тільки в одному довірчому товаристві. Учасник повного товариства не може бути повним товаришем у довірчому товаристві. Повний товариш у довірчому товаристві не може бути учасником повного товариства.

Довірче товариство, як і повне, створюється і діє на засадах установчої угоди, котра підписується всіма повними учасниками. Вкладник довірчого товариства зобов'язаний здійснити свій внесок в складаний капітал. Факт внесення та його розмір із зазначенням частки у складаному капіталі фіксується свідоцтвом про участь, котре видається вкладнику товариства.

Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного в установчому договорі. На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менше 25 відсотків свого внеску.

Вкладник має право на:

отримання частини прибутку довірчого товариства, яка припадає на його частку в складаному капіталі;

ознайомлення з річним бухгалтерським звітом товариства;

вихід з товариства по завершенні фінансового року та отримання свого внеску на підставі установчої угоди;

передачу своєї частки (або її частини) в складаному капіталі за згоди учасників третій особі або комусь з учасників довірчого товариства.

Довірче товариство існує до тих пір, коли в ньому є один повний товариш та один вкладник. При ліквідації довірчого товариства за рішенням його учасників, чи при його банкрутстві, вкладники мають переважне право перед повними товаришами на отримання внеску з майна товариства, що залишилося після задоволення вимог кредиторів. Майно, що залишилося після цього, розподіляється між повними товаришами та вкладниками пропорційно їх часткам в складаному капіталі.

Отже фінансові відносини в довірчих товариствах виникають між повними товаришами та вкладниками з приводу формування складаного капіталу, розподілу прибутку, відшкодування збитків та ін.

1.3 Особливості фінансової діяльності товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою.

Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов'язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних з недовнесеної суми.

Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третій особі. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі.

Передача частки (її частини) третій особі можлива тільки після повного внесення вкладу учасником, який її відступає. При цьому відбувається одночасний перехід до третьої особи всіх прав та обов'язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково.

Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю після повного внесення ним вкладу може бути придбана самим товариством. У цьому разі воно зобов'язане передати її іншим учасникам або третім особам у строк, що не перевищує одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у вищому органі провадяться без урахування частки, придбаної товариством.

При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в термін до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

У товариствах з обмеженою відповідальністю формується не складаний, а статутний капітал. Він розділений на частки, визначені установчими документами. Учасники товариства не відповідають за його зобов'язання і несуть ризик збитків у межах вартості їхніх внесків. Учасники товариства, які повністю не внесли своїх внесків, несуть солідарну відповідальність за зобов'язання товариства в межах вартості неоплаченої частини внеску кожного з учасників.

Товариство не відповідає за зобов'язання своїх учасників. Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство з однієї особи.

Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю є:

установча угода, підписана всіма учасниками;

затверджений ними статут.

Якщо товариство засновується одним учасником, то його установчим документом буде лише статут.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Товариство з додатковою відповідальністю створюється одним чи декількома засновниками за аналогією товариства з обмеженою відповідальністю. Учасники такого товариства солідарно несуть субсидіарну відповідальність за його зобов'язання своїм майном в однаковому для всіх кратному розмірі до вартості їх внесків у статутному капіталі. При банкрутстві одного з учасників його відповідальність за зобов'язання товариства розподіляється між рештою учасників пропорційно їх внескам до статутного капіталу.

Фінансові відносини у товариствах з обмеженою та товариствах з додатковою відповідальністю виражені у взаємовідносинах між учасниками товариства при формуванні статутного та резервного капіталу, розподілу прибутку, відшкодуванні нанесених товариству збитків, взаємовідносинах членів товариства з кредиторами та державою (із заборгованості за податками та обов'язковими платежами).

1.4 Особливості фінансової діяльності акціонерних товариств

Організаційно-правова форма підприємства зумовлює певні особливості функціонування його фінансів.

Статус підприємства накладає визначені законодавством особливості на формування статутного капіталу, поточне фінансування, фондоутворення, порядок оподаткування, форми та методи фінансового контролю.

В економіці держави одночасно функціонують підприємства з різною формою власності, масштабами діяльності, галузевою приналежністю та місцем в об'єднанні підприємств.

Очевидно що й можливості фінансового забезпечення будуть відмінними для конкретного підприємства. В таблиці 2 наведені порівняльні характеристики ризику функціонування та можливостей доступу до джерел фінансування діяльності підприємств з різною організаційно-правовою формою господарювання.

Таблиця 1.2. - Особливості фінансування суб'єктів господарювання в залежності від організаційно-правової форми господарювання

Власна справа засновується одноосібно підприємцем і є найпростішою формою організаційно-правової форми власності. Бізнес базується на індивідуальній (приватній) власності. Таке підприємство найлегше заснувати. поскільки процедура його створення не потребує великих витрат фінансових, трудових та часових ресурсів. Недоліком приватного підприємства є обмеженість фінансових ресурсів, хоч підприємство здатне розвиватися. Через низьку кредито- та платоспроможність падають шанси вистояти у конкурентній боротьбі, що часто приводить підприємство до банкрутства. Незважаючи на високий відсоток (80) від усіх існуючих організацій бізнесу, обсяг продажу на ринку таких підприємств становить лише 10 відсотків.

Товариство є продовженням власної справи до якої залучаються кілька осіб, що юридично оформляють свої партнерські відносини. Бізнес у товаристві базується на колективній власності з різною відповідальністю перед товариством. Така відповідальність може бути необмеженою або обмеженою для кожного з членів товариства. Товариство відносно легко створити, управління бізнесом дає бажані результати через високий ступінь спеціалізації та об'єднання капіталів власників. Недоліками такого підприємства можна вважати колегіальність управління, що породжує конфлікти серед власників. Вихід одного або декількох з членства у товаристві може викликати крах підприємства. Фінансові ресурси обмежені в порівнянні з фінансовими ресурсами корпорацій.

Корпорація є найбільш досконалою формою господарювання. У світі ця форма організації бізнесу домінує. Організувати корпорацію може одна особа або група осіб. Юридично корпорація повністю відокремлена від її власників. Корпорація має розвинуту управлінську структуру (зокрема є фінансова служба, що складається з фінансових менеджерів на чолі з фінансовим директором). Найбільш поширеною формою корпорації є створення акціонерних товариств. Власники корпорації - акціонери, які несуть обмежену відповідальність за результати своєї діяльності і несуть ризик на суму куплених акцій. Позов можна звернути лише до самого товариства, і аж ніяк до його власників. Але і ця форма бізнесу має певні недоліки, серед них:

- складна процедура створення корпорацій;

- можливість махінацій зі сторони керівництва корпорацією через відстороненість її власників від управління та слабким контролем з їх боку;

- забюрократизована система прийняття рішень (доленосні для корпорації рішення приймаються зборами акціонерів не завжди ефективні та вчасно);

- подвійне оподаткування - спочатку прибутку корпорації, а потім дивідендів - доходу акціонерів.

2. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства

Система аналізу господарської діяльності підприємства складається з підсистем -- управлінського та фінансового аналізу. Управлінський аналіз здійснюють на основі даних управлінського обліку. Це -- внутрішньогосподарський аналіз, основне завдання якого -- оцінювання облікової інформації для забезпечення обґрунтованого прийняття управлінських рішень менеджерами різних рівнів управління підприємством. Фінансовий аналіз -- це спосіб оцінювання фінансового стану і фінансових результатів діяльності підприємства на основі даних поточного фінансового обліку і фінансової звітності. Оцінка фінансового стану підприємства потрібна як для його ділових партнерів (постачальників, покупців, банків, інвесторів, контролюючих фінансових органів, фінансових аналітиків), так і для працівників фінансових служб на самому підприємстві.

Основним завданням фінансового аналізу є інформаційне забезпечення прийняття рішень за такими напрямами діяльності підприємства:

1) фінансова діяльність (управління пасивами, забезпечення підприємства фінансовими ресурсами, визначення оптимального розміру, складу і структури джерел фінансування);

2) інвестиційна діяльність (управління активами, розподіл фінансових ресурсів, визначення оптимального розміру, складу і структури активів підприємства, вибір і реалізація інвестиційних проектів);

3) операційна діяльність (управління поточними витратами і фінансовими результатами, основної та операційної діяльності).

Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних прийомів дослідження фінансового стану підприємства. Виділяють неформалізовані та формалізовані методи фінансового аналізу.

Неформалізовані методи ґрунтуються на логічних і морфологічних дослідженнях. До неформалізованих методів належать: метод експертних оцінок, психологічні методи, морфологічні методи, метод порівнянь тощо. Для них характерний певний суб'єктивізм під час оцінювання результатів аналізу.

Формалізовані методи базуються на аналітичних розрахунках. До них належать такі методи: ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, балансовий метод, методи факторного аналізу, метод відсоткових чисел, диференціальний і логарифмічний методи, інтегральний метод, метод дисконтування, метод кореляційного і дисперсійного аналізу тощо. Можна виділяти такі основні групи формалізованих методів фінансового аналізу:

* горизонтальний (часовий) аналіз, який здійснюють шляхом порівняння даних звітності одного періоду з даними звітності за інший звітний період;

* вертикальний (структурний) аналіз на основі обчислення структури фінансових показників та оцінки впливу на неї певних чинників;

* трендовий аналіз, що ґрунтується на порівнянні значення показників звітності підприємства за певний період часу з рядом аналогічних даних за попередні звітні періоди та побудові на цій основі тренду (прогнозу);

* аналіз відносних показників (коефіцієнтів) на основі обчислення відношення між окремими позиціями однієї форми звітності або позиціями різних форм звітності підприємства;

* порівняльний аналіз зведених показників звітності різних підрозділів підприємства чи дочірніх підприємств

Фінансовий стан підприємства -- це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських чинників і характеризується системою показників, що (внутрішньогосподарський аналіз) або порівняння даних підприємства з аналогічними даними підприємств-конкурентів чи середніми показниками в галузі тощо (міжгосподарський аналіз);

* факторний аналіз на основі визначення впливу певних факторів на значення конкретного показника (без урахування фактора невизначеності - детермінований факторний аналіз або з урахуванням фактора невизначеності - стохастичний факторний аналіз).

Виділяють такі основні типи моделей фінансового аналізу діяльності підприємства:

* дескриптивні моделі, що ґрунтуються на використанні фактичних даних бухгалтерського обліку і звітності (горизонтальний і вертикальний аналіз статей фінансової звітності, розрахунок фінансових коефіцієнтів тощо);

* предикативні моделі, які мають передбачувальний, прогностичний характер (аналіз і прогнозування доходів, витраті прибутків підприємства, прогнозування точки беззбитковості підприємства тощо);

* нормативні моделі - це моделі, які ґрунтуються на порівнянні значення фактичних результатів діяльності підприємства з нормативними та аналізі відхилень.

Результати фінансового аналізу використовують при розроблянні фінансових прогнозів і планів підприємства.

відображають наявність, розміщення й використання фінансових ресурсів підприємства.

Основними інформаційними джерелами для оцінювання фінансового стану підприємства є:

* показники фінансової звітності підприємства, зокрема балансу (форма № 1); звіту про фінансові результати (форма № 2); звіту про рух грошових коштів (форма № 3); звіту про власний капітал (форма № 4); приміток до річної фінансової звітності (форма № 5).

* показники статистичної звітності підприємства;

* дані поточного бухгалтерського обліку. Фінансовий стан підприємства аналізують за такими групами показників:

* показники оцінки майнового стану;

* показники оцінки прибутковості та рентабельності;

* показники ліквідності та платоспроможності;

* показники фінансової стійкості та стабільності підприємства;

* показники оцінки ділової активності і руху грошових коштів підприємства;

* показники оцінки акціонерного капіталу. Систему показників оцінки фінансового стану підприємства подано в табл.2.4.

Таблиця 2.4 - Основні показники оцінки фінансового стану підприємства

Під ліквідністю підприємства розуміють його здатність розрахуватися за своїми поточними фінансовими зобов'язаннями за рахунок своїх поточних активів, які можуть бути використані для погашення боргів. Такі активи називають ліквідними. Ліквідними є оборотні активи, які можна порівняно швидко і без фінансових втрат реалізувати й отримати готівку: виробничі запаси, запаси готової продукції на складах, дебіторська заборгованість (крім безнадійної), ліквідні цінні папери тощо. У практиці фінансового аналізу виділяють три рівні ліквідності. Загальний коефіцієнт ліквідності (загальний коефіцієнт покриття), який характеризує платіжні можливості підприємства не тільки за умови своєчасних розрахунків з дебіторами, а й продажу (у разі потреби) інших елементів оборотних матеріальних активів. Коефіцієнт швидкої ліквідності показує, чи достатньо грошових коштів, ліквідних цінних паперів та дебіторської заборгованості для погашення поточних зобов'язань за платежами за умови своєчасного проведення розрахунків із дебіторами.

3. Комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства

Таблиця 3.1 - Агрегований баланс

Таблиця 3.2.- Вертикальний аналіз балансу

Вертикальний аналіз дає змогу побачити, що загальна сума майна становить у 2006 році 294,9, з них найбільшу питому вагу мають необоротні активи 60,2%. У 2007 році вони мають питому вагу 58,3% а в 2008 56,8 %.