Емісійна політика підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БІЗНЕСУ І МЕНЕДЖМЕНТУ

Кафедра економіки і фінансів

КУРСОВА РОБОТА

з курсу «Фінанси підприємства»

на тему: ЕМІСІЙНА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА

Виконала:

Студентка 3-го курса

Туз Анна Ігорівна

Спеціальності «фiнанси»

Харків, 2011

ЗМІСТ

Вступ

1. Суть і теоретичне обгрунтування емісійної та дивідендної політики

1.1 Емісійна політика підприємства

1.2 Дивідендна політика підприємства

2. Аналіз діяльності підприемства

2.1 Аналіз фінансового стану підприємства «Диво»

2.2 Формування емісійної та дивідендної політики на практиці

2.3 Девідендна та емісійна політика акціонерного товариства

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність вибраної мною теми «емісійна політика підприемства» полягає в тому, що необхідність вивчення проблем емісійної політики також акціонерного капіталу та дивідендної політики є особливо важливою в наш час, коли в країні проходить становлення ринкової системи, створюються нові підприємства акціонерного типу і особливого значення набуває необхідність відповідних знань.

Емісійна політика є частиною загальної політики формування фінансових ресурсів підприємства, яка полягає в залученні необхідного їх обсягу із зовнішніх джерел внаслідок випуску та розміщення на первинному ринку власних цінних паперів (акцій, облігацій тощо).

З позиції фінансового менеджменту основною метою емісійної політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових засобів у мінімально можливий термін.

У зв'язку з процесами приватизації та створення нових підприємств в Україні останніми роками набуває поширення такий тип господарської структури, як публічне акціонерне товариство (ПAT).

Існує кілька цілей, яких повинні прагнути досягнути ПAT. Основні з них такі:

- розширення діяльності;

- збільшення прибутку;

- підвищення доходів акціонерів, поліпшення їх добробуту.

Розробка ефективної емісійної політики підприємства включає такі етапи:

1. Дослідження можливостей ефективного розміщення запропоновано

емісії акцій.

2. Визначення цілей емісії.

3. Визначення обсягу емісії.

4. Визначення номіналу, видів і кількості акцій, що емітуються.

5. Оцінка вартості акціонерного капіталу, що залучається.

6. Визначення ефективних форм андерайтингу.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи виступає організація емісійної та дивідендної політики підприємницьких структур.

Предметом дослідження даної курсової роботи є фінансова оцінка емісійної та дивідендної політики підприємств.

Мета дослідження полягає у вивченні фінансової оцінки емісійної та дивідендної політики підприємств.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань: розгляд суті і теоретичного обґрунтування емісійної та дивідендної політики; висвітлення практичного аспекту формування емісійної та дивідендної політики; висвітлення дивідендної політики акціонерного товариства.

Цель данной работы - исследовать эмиссионную политику. В соответствии с указанной целью были поставлены следующие задачи:

- суть і теоретичне обгрунтування емісійної та дивідендної політики;

-інвестиції підприємства в цінні папери;

-аналіз фінансового стану підприємства;

- дивідендна та емісійна політика акціонерного товариства;

- Порядок збільшення статутного капіталу на основі додаткової емісії корпоративних прав;

1. СУТЬ І ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ЕМІСІЙНОЇ ТА ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Емісійна політика підприємства

Емісійна політика - це частина загальної політики формуван фінансових ресурсів підприємства, яка полягає в залученні необхідного обсягу із зовнішніх джерел внаслідок випуску та розміщення на первинно ринку власних цінних паперів (акцій, облігацій тощо).

Законодавчо визначені наступні форми емісії :

-відкрите (публічне) розміщення цінних паперів серед необмеженої кількості інвесторів з проведенням публікацій, рекламної компанії та реєстрації проспекту емісії.

-закрите( приватне) розміщення цінних паперів серед попередньо обумовленого кола потенційних інвесторів.

Емісійна діяльність підприємства охоплює широкий спектр проблем, які виходять за рамки інвестиційного менеджменту. Тому, розглядаючи питання емісійної політики підприємства як форми залучення власних інвестиційних ресурсів із зовнішніх джерел, ми введемо низку обмежень.

Залучення власного капіталу із зовнішніх джерел шляхом додаткової емісії акцій є складним і дорого коштуючим процесом. Тому до даного джерела формування власних інвестиційних ресурсів слід прибігати лише у вкрай обмежених випадках. З позицій інвестиційного менеджменту основною метою емісійної політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних інвестиційних ресурсів у мінімально можливі строки.

З урахуванням сформульованої мети емісійна політика підприємства представляє собою частину загальної політики формування власних інвестиційних ресурсів, що заключається у забезпечені залучення необхідного їх обсягу за рахунок випуску і розміщення на фондовому ринку власних акцій. Розробка ефективної емісійної політики підприємства охоплює наступні етапи.

Емісія цінних паперів - це встановлена в законодавчому порядку послідовність дій емітента з випуску й розміщення цінних паперів. Емісія цінних паперів як механізм залучення капіталу акціонерними товариствами ще недостатньо використовується в Україні для вирішення фінансових та управлінських завдань (лише 18,49% від загального обсягу складають емісії ПАТ з метою залучення додаткового капіталу).

Зростання обсягів емісій акцій пов'язано головним чином з процесами первинного розміщення акцій підприємств, створених у процесі приватизації, та збільшення статутних фондів товариств переважно у зв'язку з індексацією основних фондів, що не сприяє залученню капіталу в їх діяльність. Недостатній розвиток емісійної діяльності обумовлений недосконалістю чинного законодавства у цій сфері, відсутністю остаточно відпрацьованої політики держави стосовно державної частки акцій та досконалої емісійної стратегії українських ПАТ.

Емісійна стратегія ПАТ повинна ґрунтуватись на визначенні реальної вартості підприємств, яка стане основою для підготовки концепції емісії (або політики підприємства щодо випуску та обігу власних корпоративних цінних паперів). Дослідження вартості енергопостачальних компаній показало, що вона є значно заниженою порівняно з ринковою оцінкою внаслідок застосування в процесі приватизації Фондом держмайна недосконалої методики оцінки. Проведення попередніх конкурсних торгів доводить, що вартість акцій енергопостачаючих компаній в 1,5-1,7 разу перевищувала початково запропоновану ціну.

Емітент і посадові особи органів управління емітента, на яких статутом або внутрішнім документом емітента покладено обов'язок відповідати за повноту й достовірність інформації, що є в указаних документах, несуть відповідальність за виконання цих зобов'язань згідно із законодавством.

Розміщення цінних паперів - це відчуження цінних паперів емітентом первинним власникам через укладання громадянсько-правових угод.

Розміщення звичайно має форму передплати - закритої або відкритої. Закрита передплата - розміщення цінних паперів поміж заздалегідь визначених інвесторів без публічного (тобто з використанням засобів масової інформації) оголошення пропозиції. Відкрита передплата - розміщення цінних паперів серед потенційно необмеженого кола інвесторів через оголошення публічної пропозиції і укладення громадянсько-правових угод.

Рішення про випуск акцій приймають засновники акціонерного товариства з наступним затвердженням його на Загальних зборах акціонерів. Розмір випуску не може перевищувати 1/3 розміру статутного фонду. Рішення про випуск акцій оформляється протоколом, котрий повинен мати дані, достатні для забезпечення обсягу прав власників цих паперів. Зокрема в протоколі зазначають мету випуску, види акцій, їхню номінальну вартість, порядок виплати дивідендів, порядок розміщення й викупу акцій тощо.

Цінні папери, випуск яких не було зареєстровано, не підлягають розміщенню. Реєстрація потрібна всім учасникам фондового ринку: емітенту - для відстеження руху і трансформації випущених ним цінних паперів; інвестору - для гарантії одержання доходу; державі - для контролю й регулювання; посередникам - для якісного виконання послуг, які вони надають. Процес первинного розміщення складається з кількох етапів, які можуть різнитися для різних видів та умов випуску цінних паперів. Ці етапи:[4,205]:

- прийняття емітентом рішення про випуск цінних паперів;

- реєстрація інформації про випуск цінних паперів та організація передплати на цінні папери (відкрите розміщення) або оформлення розміщення цінних паперів серед конкретних осіб (закрите розміщення);

- підбивання підсумків передплати або розміщення цінних паперів;

- реєстрація випуску цінних паперів;

- видача цінних паперів власникам та (або) реєстрація власника в системі реєстру власників іменних цінних паперів емітента.

Акції випускаються однакової номінальної вартості у розмірі статутного фонду акціонерного товариства або всієї вартості майна державного підприємства. Рішення про випуск акцій приймається:

- при організації нового акціонерного товариства чи реорганізації старого підприємства в акціонерне товариство, у тому числі через приватизацію;

- у разі додаткових випусків акцій акціонерним товариством.

Акціонерне товариство може випускати додаткові емісії, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені не нижче їхньої номінальної вартості. У разі додаткового випуску акцій без реєстрації попереднього випуску усі договори купівлі-продажу акцій додаткового випуску вважають недійсними.

Цінні папери можуть пропонуватись для закритого та відкритого розміщення. При відкритому розміщенні коло власників обмежується тільки кількістю цінних паперів і заздалегідь визначити, хто їх придбає, неможливо.

При закритому розміщення цінні папери розповсюджуються у наперед визначеному колі юридичних та фізичних осіб. Як правило, це засновники акціонерного товариства. Процеси закритого та відкритого розміщення мають певні особливості. При закритому розміщенні відкрита передплата на цінні папери не проводиться, склад майбутніх власників визначається в момент прийняття рішення про випуск цінних паперів.

Переваги додаткової емісії наступні:

-Відсутність необхідності при другій і інших емісіях вносити зміни в статут акціонерного суспільства;

-досить один раз визначити кількість додаткових акцій, які оголошуються при установі суспільства; Можливість моделювання змін статутного капіталу акціонерного суспільства при його установі;

- Представлення повної свободи акціонерному суспільству у визначенні перспектив фінансового розвитку;

-Розширення можливостей акціонерного суспільства в реальному управлінні і формуванні акціонерного капіталу;

-Прискорення зростання статутного капіталу.

Розробка ефективної емісійної політики підприємства охоплює наступні етапи.

1. Дослідження можливостей ефективного розміщення передбачуваної емісії акцій.

Аналіз кон'юнктури фондового ринку (біржового і позабіржового) включає характеристику стану попиту та пропозиції на акції, динаміку рівня цін їхнього котування, обсяги продажу акцій, нові емісії і ряд інших показників. Результатом проведення такого аналізу є визначення рівня чутливості реагування фондового ринку на появу нової емісії.

Оцінка інвестиційної привабливості своїх акцій проводиться з позиції оцінки перспективності розвитку галузі, конкурентоспроможності виробленої продукції, а також рівня показників свого фінансового стану. У процесі оцінки визначається можливий ступінь інвестиційної переваги акцій своєї компанії в порівнянні з акціями інших компаній.

2. Визначення мети емісії. У зв'язку з високою вартістю залучення власного капіталу з зовнішніх джерел мета емісії повинна бути досить вагомою з позицій стратегічного розвитку підприємства і можливостей істотного підвищення його ринкової вартості в майбутньому періоді. Основними цілями, якими керується підприємство, є:

а) реальне інвестування (створення мережі нових філій, дочірніх фірм, нових виробництв із великим обсягом випуску продукції і т.п.);

б) необхідність істотного поліпшення структури використовуваного капіталу (підвищення частки власного капіталу з метою росту рівня фінансової стійкості: забезпечення більш високого рівня власної кредитоспроможності і зниження за рахунок цього вартості залучення позикового капіталу; підвищення ефекту фінансового лівериджу і т.п.);

в) намічуване поглинання інших підприємств;

г) інші цілі, що вимагають швидкої акумуляції значного обсягу власного капіталу.

3. Визначення обсягу емісії. При визначенні обсягу емісії необхідно виходити з раніше розрахованої потреби в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел.

4. Визначення номіналу, видів і кількості емітованих акцій. Номінал акцій визначається з урахуванням основних категорій майбутніх їхніх покупців (найбільші номінали акцій орієнтовані на їхнє придбання інституціональними інвесторами, а найменші -- на придбання населенням). У процесі визначення видів акцій (простих і привілейованих) встановлюється доцільність випуску привілейованих акцій; якщо такий випуск визнаний доцільним, то встановлюється співвідношення простих і привілейованих акцій.

5. Оцінка вартості створюваного капіталу. Відповідно до принципів такої оцінки вона здійснюється за двома параметрами: а) передбачуваному рівнем дивідендів (він визначається виходячи з обраного типу дивідендної політики); б) витрат з випуску акцій і розміщення емісії.

6. Визначення ефективних форм андерайтингу.

Для того, щоб швидко й ефективно провести відкрите розміщення обсягу акцій, що емітується, необхідно визначити склад андерайтерів, узгодити з ними ціни початкового котирування акцій і розмір комісійної винагороди, забезпечити регулювання обсягів продажу акцій відповідно до потреб у потоку надходження фінансових засобів, що забезпечують підтримку ліквідності вже розміщених акцій на початковому етапі їх обертання.

За рахунок збільшеного власного капіталу підприємство має можливість, використовуючи незмінний коефіцієнт фінансового левериджу, відповідно збільшити обсяг позикових засобів, а отже, і підвищити рентабельність власного капіталу.

1.2 Дивідендна політика підприємства

емісія дивідендний статутний капітал

Дивіденд - це грошова виплата доходу за акціями їхнім власникам, яка проводиться в порядку, передбаченому статутом ПAT, за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету та відсотків за банківський кредит.

Дивідендна політика - це сукупність заходів, які здійснюються ПAT і спрямовані на прийняття рішень із нарахування та виплати дивідендів власникам акцій цього ПAT.

Дивідендна політика означає прийняття рішень керівництвом підприємства виплачувати прибутки у вигляді дивідендів чи утримувати їх для інвестування.

Дивідендну політику підприємство проводить згідно з його статутом та економічними завданнями певного періоду.

На дивідендну політику впливає низка факторів. Найтиповішими з них є:

- різноманітні кредитні та фінансові обмеження;

- диференційні податкові ставки на дивіденди і доходи з приросту капіталу;

- сприятливі форми інвестування у певні періоди;

- бажання акціонерів отримувати доходи в поточному періоді, а не в майбутньому (або навпаки);

У сумі ці та інші фактори визначають оптимальну дивідендну політику. Оптимальна дивідендна політика - це така політика, яка максимізує ціну акцій підприємства.

Знаходження цього оптимуму є винятково важким завданням, і неможливо створити ідеальну модель дивідендної політики. Однак можна виділити основні моменти, які враховують при виробленні такої політики.

Під час прийняття рішень щодо дивідендної політики керівництво підприємства повинно враховувати :

- заборгованість за раніше випущені облігації;

- виплату дивідендів по привілейованих акціях, тому що вона здійснюється до виплати по звичайних акціях;

- достатність грошових коштів підприємства для виплати дивідендів;

- норми податкового законодавства.

Дивідендна політика, тобто прийняття рішення про те, чи виплачувати зароблені кошти у вигляді дивідендів або залишати їх і реінвестувати в активи фірми, має три ключових елементи [4, 447]:

1. Яка частка прибутку в середньому повинна бути виплачена протягом певного часу? Це вибір цільового значення коефіцієнта виплати дивідендів.

2. Чи повинна фірма намагатися підтримувати стабільне зростання дивідендів, або вона повинна щорічно міняти розмір дивідендів в залежності від своїх внутрішніх потреб в коштах і потоків грошових коштів?

3. Яка кількість доларів повинна фірма виплатити у вигляді поточних дивідендів?

Дивідендна політика повинна засновуватися в значній мірі на перевазі інвесторами дивідендів або прибутку від приросту капіталу. Мова йде про те, чи краще для маргінального інвестора, щоб фірма розподілила прибуток у вигляді дивідендів, або ж цей прибуток доцільно знову вкласти в справу, щоб надалі отримати прибуток від приросту капіталу. Ця перевага може бути описана за допомогою моделі оцінки акцій в умовах постійного зростання [4, 448]:

P = D1 / (ks - g) ( 1.1)

Формула показує, що якщо компанія підвищує норму виплат і тим самим збільшує D, то це може послужити причиною збільшення ціни акцій. З іншого боку, збільшення D приведе до зменшення об'єму реінвестицій, очікуваний темп зростання масштабів діяльності знижується, що, швидше усього, приведе до зниження ціни акцій. Таким чином, які-небудь зміни в політиці виплат будуть мати два протилежних результати, тому фірма повинна прагнути знайти той баланс між поточними дивідендами і майбутнім зростанням, яке максимізує ціну акцій.

Можна розглянути три теорії поведінки інвесторів [4, 447]:

1) теорію ірелевантності дивідендів (dividend irrelevance theory),

2) теорію «синиці в руках» («bird-in-the-hand» theory);

3) теорію податкової диференціації (tax differential theory).

У важливій теоретичній статті Мертон Міллер і Франко Модільяні обґрунтовують, що політика виплати дивідендів не впливає на збільшення ціни акцій фірми або ціну капіталу. На їх думку, вартість фірми визначається її загальною здатністю приносити прибуток і мірою ризику; більш того вартість фірми в більшій мірі залежить від інвестиційної політики, ніж від того, яка частка прибутку виплачується у вигляді дивідендів, а яка реінвестується.

Теоретичне обґрунтування позиції Модільяні і Міллера базується на наступних допущеннях [4, 448]:

1) немає податків на прибуток для фізичних і юридичних осіб;

2) відсутні витрати по випуску і трансакційні витрати;

3) інвесторам байдужий вибір між дивідендами або прибутком від приросту капіталу;

4) інвестиційна політика фірми незалежна від дивідендної;

5) інвестори і менеджери мають однакову інформацію (симетричну інформацію відносно майбутніх можливостей інвестування.

У деякому розумінні найвразливіша сторона теорії ірелевантності дивідендів Модільяні і Міллера полягає в тому, що інвестори індиферентні до вибору між дивідендами і прибутком від приросту капіталу. Це питання бурхливо дебатувалося в академічних колах. На думку М. Гордона і Д. Лінтнера, kз збільшується по мірі зниження частки прибутку, що йде на виплату дивідендів, оскільки інвестори більш зацікавлені в отриманні дивідендних виплат, ніж прибутку від приросту капіталу, очікуваного за рахунок нерозподіленого прибутку. Вони стверджують, по суті, що інвестори цінять долар очікуваних дивідендів більш високо, ніж долар очікуваного приросту капіталу, оскільки компонента D1 / Ро в формулі очікуваної прибутковості ks = D1 / Ро + g, що характеризує дивідендну прибутковість, є менш ризиковою, ніж g [4, 449].

У свою чергу Модільяні і Міллер доводять, що інвестори байдужі до вибору між D1 / Ро або g, отже, ks не залежить від дивідендної політики. Модильяні і Міллер назвали аргументацію Гордона і Лінтнера «помилкою з приводу синиці в руках», тому що, на їх думку, багато хто - якщо не більшість - інвесторів мають намір проте реінвестувати свої дивіденди в цю ж або інші подібні фірми і так чи інакше ризиковість грошових потоків фірми для інвесторів в довгостроковому плані визначається тільки ризиковість її операцій, а не політикою виплати дивідендів.

Третя теорія, заснована на податкових ефектах, була запропонована Р. Літценбергером і К. Рамасвамі. У США до 1986 р. тільки 40% прибутку від приросту капіталу оподатковувалося. Таким чином, інвестору при 50% граничній ставці податку на прибуток доводилося платити 50% податки по своїх дивідендах і лише 0,40 Ч 50% = 20% по прибутку від приросту капіталу. Доти, поки прибуток не реалізований, тобто акції не продані, інвестор був не зобов'язаний платити податок, а оскільки долар, сплачений в майбутньому, коштує менше, ніж долар, сплачений сьогодні, ця податкова відстрочка забезпечувала певну перевагу капіталізації прибутку. По діючому (1992 р.) податковому законодавству всі прибутки оподатковуються: прибуток по дивідендах по ставці до 31%, а податок на прибуток від приросту капіталу - 28% [4, 449].

Щоб проілюструвати перевагу податкової відстрочки, припустимо, що інди-ві-дуальний інвестор при ставці податку 28% розглядає можливість купівлі двох ви-дів акцій: акцій G, що є «зростаючими акціями» з капіталізованою прибут-ко-ві-стю 10% і дивідендною прибутковістю 5%, і акцій I, що є «прибутковими акція-ми» з 5%-ною капіталізованою прибутковістю і 10%-ною дивідендною прибутко-вістю. Обидва види акцій продаються по 10 дол., мають однаковий ризик і постійні темпи зростання; таким чином, kG = kI = дивідендна прибутковість + капіталізована прибутковість = 15% в доподатковому обчисленні [4, 449].

Коли Модільяні і Міллер висунули свою теорію ірелевантності дивідендів, вони запропонували серед інших умов, що як інвестори, так і менеджери мають однакові очікування відносно прибутку фірми і розміру дивідендів. У реальному житті, проте, інвестори мають суперечливі думки як про рівень майбутніх дивідендних надходжень, так і про міру властиву ним невизначеність, а менеджери часто краще інформовані про майбутні перспективи, що сторонні держателі акцій. Це один з різновидів інформаційної асиметрії.

Було помічено, що збільшення дивідендів часто супроводиться зростанням ціни акцій, тоді як скорочення дивідендів в основному веде до зниження ціни. Це може свідчити про те, що акціонери загалом віддають перевагу дивідендам прибутку від приросту капіталу. Однак Модільяні і Міллер міркували інакше. Вони відмітили добре відомий факт, що корпорації неохоче урізують дивіденди, а отже, і не збільшують їх, якщо не передбачається стабільний або більш високий прибуток в майбутньому. Таким чином, на думку Модільяні і Міллера, збільшення дивідендів зверх нормального рівня - це «сигнал» інвесторам про те, що керівництво фірми прогнозує хороший прибуток в майбутньому.

Таким чином, на думку Модільяні і Міллера, збільшення дивідендів зверх нормального рівня - це «сигнал» інвесторам про те, що керівництво фірми прогнозує хороший прибуток в майбутньому. Навпаки, зниження дивідендів або їх незначне в порівнянні із звичайним збільшення - сигнал про те, що менеджери прогнозують мізерний прибуток в майбутньому. Іншими словами, реакція інвесторів на зміну політики виплати дивідендів не обов'язково свідчить про те, що вони віддають перевагу дивідендам реінвестуванню прибутку. Швидше факт зміни ціни услід за зміною дивідендів просто вказує на те, що оголошення про виплату дивідендів має важливий інформаційний, або сигнальний зміст [4, 455].

Проілюструємо сигнальний зміст оголошення про виплату дивідендів на прикладі з корпорацією «Clabir», конгломератом фірм різних видів діяльності від виробництва танків до вироблення продуктів харчування, таких як морозиво «Клондайк». «Clabir» була стурбована збитками в своєму оборонному бізнесі і оголосила про зниження дивідендів з 72 до 16 центів на акцію. Після того як ринок переварив цю погану новину, акції стали продаватися по ціні біля 3 дол. Потім «Clabir» оголосила, що заплановано повністю відмовитися від виплати дивідендів в наступному році. Хоч грошові надходження акціонерів знизилися трохи, тільки на 16 центів, ціна акцій впала майже негайно з 3 до 1 дол. Ясно, що інвестори сприйняли оголошення про дивіденди як сигнал про те, що компанію чекають важкі часи, і це примусило їх знизити свої очікування відносно майбутньої прибутковості «Clabir», а отже, і вартості акцій [4, 455].

2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЕМСТВА «ДИВО»

2.1 Аналіз фінансового стану підприемства

Господарська діяльність є ефективною, якщо підприємство:

-- раціонально використовує активи,

-- своєчасно погашає зобов'язання,

-- рентабельне.

Використовуючи статті фінансової звітності - Балансу ф. № 1) і Звіту про фінансові результати (ф. № 2), проведемо аналіз ефективності господарської діяльності підприємства. Метою аналізу є проста і наочна оцінка динаміки розвитку підприємства, його фінансового стану.

Оцінка фінансового стану підприемства здійснюеться таким етапам:

1.Горизонтальний (Суть горизонтального аналізу полягає в порівняні показників звітності попереднього і поточного соку. При цьому здійснюється постатейне зіставлення звітів і визначається абсолютна і відносна зміна статей. Аналізуючи динаміку валюти балансу, порівнюють її значення на початок і кінець року (ряд. 280 і 640 ф. № 1). Зменшення валюти балансу на кінець року свідчить про скорочення підприємством обсягів його господарської діяльності. ) и вертикальний (На відміну від горизонтального, що показує динаміка статей фінансової звітності за ряд років, вертикальний аналіз є аналізом внутрішньої структури звітності. При проведенні такого аналізу ціла частина прирівнюється до 100 % і обчислюється питома вага кожної її складової. Цілими частинами приймаються підсумки Балансу (Актив, Пасив), обсяг реалізації Звіту про фінансові результати. За допомогою цього методу аналізу з'ясовують, яку частку у групі або підгрупі становить конкретна стаття, що дозволяє визначити вплив показника цієї статті на діяльність підприємства. )

2.Аналіз ділової активності

(Аналіз ділової активності дозволяє проаналізувати ефективність основної діяльності підприємства, що характеризується швидкістю обертання фінансових ресурсів підприємства. Аналіз здійснюється за допомогою коефіцієнтів оборотності.

Коефіцієнти оборотності - система показників фінансової активності підприємства, яка характеризує наскільки швидко сформований капітал обертається в процесі його господарської діяльності.)

1.Коефіціент оберненості активів(характеризує ефективність використання підприємством всіх наявних ресурсів незалежно від джерел їх залучення):

Коб.акт.===0.19

Тоб.а.==1921,05

2. Коефіціент оберненості кредиторської заборгованості (показує швидкість обертання кредиторської заборгованості підприємства за період, який аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, яке надається підприємству):

Коб.к.з.===2

Тоб.к.з.==182.5

3.Коефіціент дебіторської заборгованості (показує швидкість обертання дебіторської заборгованості підприємства за період, який аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємством):

Кд.з==33

Тд.з.==11

4.Коефіціент оборота основних засобів (він показує ефективність використання основних засобів підприємства):відображае швидкість обороту готової продукції.Його зростання свідчить про підвищення попиту на продукцію підприемства,а зниження-про збільшення залишків готової продукції у звязку зі зниженням попиту.

Коб.ос.з.===0.36

Тоб.о.с.==1013,8

5.Коефіціент оборота ГП (відображае швидкість обороту готової продукції.Його зростання свідчить про підвищення попиту на продукцію підприемства,а зниження-про збільшення залишків готової продукції у звязку зі зниженням попиту):

Коб.гп.===13

Тоб.гп.==28

6.Коефіціент оборота необоротних активів(даний коефіцієнт характеризує сутність фізичного зносу необоротних активів):

Коб.н.а.===63.08

Тоб.на==6

7.Коефіціент оборота сировини і матеріалів ( характеризує швидкість реалізації товарно-матеріальних запасів підприємства):

Коб.с. и м.===2

Тоб с.и м.==182.5

8.Коефіціент оборота НЗП

Коб.нзп===5

Тоб.нзп==73

Операційний цикл:

Тоб.с.м+Тоб.нзп+Тоб.гп+Тоб.д.з+Коб.д.з=

182.5+73+28+11+33=327.5

По цьому показнику визначають, скільки днів в середньому потрібний для виробництва, продажу і оплати продукції підприємства. Іншими словами, протягом якого періоду грошові кошти зв'язані в запасах.

Фінансовий цикл: ОЦ-Тоб.к.з.=327.5-182.5=145

Финансовый цикл - начинается с момента оплаты поставщикам материалов (погашение кредиторской задолженности), заканчивается в момент получения денег от покупателей за отгруженную продукцию (погашение дебиторской задолженности).

3.Аналіз ліквідності баланса

Всі активи підприємства в залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в кошти, можна умовно поділити на такі групи:

1.Найбільш ліквідні активи (А1) -В цю групу включають грошові кошти,фінансові інвестиції:

А1:1677,5+42066+34785.5+189.5=78718.5

2. Швидкореалізовані активи (А2) -У цю групу можна включити дебіторську заборгованість, інші оборотні активи,векселя отримані:

А2:19708.5+34785.5+7433=61927

3. Повільнореалізовані активи (А3) - найменш ліквідні активи. Це виробничі запаси:

А3: =596349.5

4. Важкореалізовані активи (А4) - В цю групу можна включити статті I розділу активу балансу "Необоротні активи":

А4: 2988572.5

Перші три групи активів протягом всього господарського періоду можуть постійно змінюватися і відносяться до поточних активів підприємства. Поточні активи більш ліквідні, ніж всі інші активи підприємства.

Пасиви балансу по мірі зростання строків погашення зобов'язань групуються наступним чином:

1.Найбільш термінові зобов'язання (П1) - кредиторська заборгованість, поточні зобов'язання по розрахункам:

П1: 364584.5+5403444=5768028.5

2. Короткострокові пасиви (П2) - короткострокові кредити банків,векселя видані,поточні зобов'язання по довгостроковим кредитам :

П2:267093.5+33338.5+204724=505156

3. Довгострокові пасиви (П3) - довгострокові кредити та інші довгострокові пасиви - статті ІІI розділу пасиву балансу "Довгострокові зобов'язання":

П3:66252.5

4. Постійні пасиви (П4) - статті I розділу балансу "Власний капітал", статті II розділ резерви майбутніх витрат і платежів, статті V розділ доходи майбутніх періодів:

П4=828855.2

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:

А1 > П1

А2 > П2

А3 > П3

А4 < П4

Що стосуеться балансу підприемства «Диво» то:

А1 < П1

А2 > П2

А3 > П3

А4 > П4

Тобто баланс не ліквідний,так як не виконуються умови.

Показники ліквідності підприємства:

1.Загальний показник ліквідності(показує загальну забезпеченість підприємства обіговими коштами для ведення господарської діяльності і своєчасного погашення термінових зобов'язань)

л = ===0.04

2.Коефіцієнт абсолютної ліквідності(Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспроможності і показує, яку частку короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом. Загальноприйнята величина цього коефіцієнта повинна перевищувати 0,2.)

Каб.л ===0.012

0.2-0.25-нормативне значення

3.Показник швидкої ліквідності(Він відображає платіжні можливості підприємства щодо сплати поточних зобов'язань за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами)

Кшв.л.===0.02

1-1.5-нормативне значення

4.Показник поточної ліквідності(характеризує загальну забезпеченість підприємства власними коштами для ведення господарської діяльності та своєчасного виконання термінових зобов'язань)

Кпот.л.= ==0.116

1-2-номативне значення

Показники фінансової стійкості піприемства:

1.Коефіціент автономії (Основними показниками, на основі яких можна визначити платоспроможність підприємства, є коефіцієнт автономії .Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії К > 0,5. Таке значення цього показника дає змогу припустити, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті власними активами. Отже, що більший коефіцієнт автономії, то кращий фінансовий стан підприємства)

Кавт.===0.69

Коефіціент співвідношення позикових і власних засобів (цей показник показує,скільки позичкових коштів залучило підприємство на одну гривню вкладених в активи власних коштів).

Кс.п и в.к.== =0,09

Нормальний є стан коли коефіцієнт менший 1.

Коефіцієнт иммобільності

Кім.===0.63

Встановимо тип фінансової стійкості:

Показатели	2010
1.Власний капітал 2.НА 3.Власні оборотні засоби (1-2) 4.Запаси 5.Короткострокові кредити 6.Довгострокові кредити 7.Основне джереже фінансування(5+6) 8.Забезпеченність запасами (3-4) 9.Забезпеченність запасами ДДФ(6-4) 10.Забезпеченність запасами (5-4) 11.Забезпеченність запасами ОДФ (7-4) ТИП ФИНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ	3403968.5 15438 3388533.5 596349.5 267093.5 66261.5 333355 2792184 -596349.5 -329256 -262994.5 Абсолютно стійкий фінансовий стан підприемства

Абсолютна стійкість фінансового стану, коли власні джерела формування обігових активів покривають запаси і затрати.

Основним показником оцінки ефективності діяльності підприємства являеться рентабельність яка включае:

-рентабельність виробництва

Rпр.= *100%==18

-рентабельність продаж (він показує, який прибуток з однієї гривні продажу отримало підприємство)

ROS= *100%==47

-рентабельність активів(Він характеризує, наскільки ефективно підприємство використовує свої активи для отримання прибутку)

ROA=*100%==20

2.2 Формування емісійної та девідентної політики підприемства

Підприємства, як господарюючі суб'єкти, стикаються на фінансовому ринку з двома основними проблемами: надлишок або нестача капіталу. Найпростіше дані проблеми можна вирішити використовуючи банківські інструменти (кредит або депозит), але як правило вони носять короткостроковий характер і вартість даних фінансових інструментів досить висока. Іноді найбільш вигідно використовувати при рішенні даних проблем різні види цінних паперів і можливості фондового ринку.

Так при надлишку капіталу на підприємстві «Диво», його можна направити в інші високорентабельні галузі роблячи довгострокові інвестиції в акції різних підприємств. При середньострокових і короткострокових інвестиціях, на сьогоднішній день, найбільший інтерес для підприємства можуть представляти Державні цінні папери. Даним паперам властива висока ліквідність, надійність (гарантується державою) і прибутковість, що перевищує всі інші інструменти фінансового ринку. При подальшому плановому зниженні Мінфіном прибутковості по державних цінних паперах, і зміцненні фондового ринку, в недалекому майбутньому перед підприємствами ширше відкриються можливості спекулятивних операцій з акціями різних емітентів, участь в пайових фондах, покупка прибуткових облігацій банків і промислових підприємств.

Підприємства мають два основні шляхи залучення капіталу для розвитку виробництва: через внутрішні джерела (реінвестування прибутку ) і зовнішні (кредити банків, випуск власних цінних паперів) [10, с.73].

Для більшості підприємств, тим більше для сільськогосподарських і ПАТ «Диво», зокрема, при існуючих високих кредитних ставках банків і низьких показниках власного прибутку, а часто і отриманні збитків, одним з варіантів залучення капіталу знову є робота підприємства на ринку цінних паперів. Так додаткові емісії акцій для промислових підприємств і підприємств АПК можуть служити не тільки джерелом залучення грошових коштів в сумі розміщуваної емісії, але і певним гарантом для сторонніх прямих інвесторів. Останнім часом однією з умов отримання довгострокових інвестицій від зарубіжних партнерів або крупних банків служить вимога продажу певного пакету акцій даному інвестору. А такий пакет найпростішим шляхом можна знайти тільки через вторинну емісію.

Нормально функціонуючий механізм фондового ринку дозволяє підприємству зібрати засоби шляхом здійснення первинної або вторинної емісії акцій або облігацій. Первинну емісію більшість українських акціонерних організацій здійснила в процесі приватизації [19, с.211].

Статутний капітал акціонерного товариства складається з акцій, що є основним інструментом фінансування діяльності підприємства, головним чином на момент його створення. Підприємства перетворені в акціонерні товариства відкритого типу в процесі приватизації спочатку порушили основне значення створення акціонерних товариств, як механізму залучення вільного капіталу, а не простого розподілу власності. Але в той же час приватизація носила і носить стратегічно важливий характер перекладу української економіки на основні ринкові принципи, а також створення нового класу - власника, без якого неможливе нормальне функціонування підприємств в справжніх умовах.

Існують різні методи залучення засобів інвесторів для підприємства «Диво» або розширення діяльності. В умовах класичної ринкової економіки основними з них є емісія боргових (облігацій) і пайових (акцій) цінних паперів.

Найпоширенішим методом емісії є розміщення акцій через інвестиційні інститути, які купують весь випуск і потім продають його за певними цінами фізичним і юридичним особам. Така практика носить назву андерайтингу.

Наступний спосіб - продажа безпосередньо інвесторам по підписці - відрізняється від попереднього тим, що проміжний продаж всього випуску акцій інвестиційному інституту не виробляється. Вважається, що тільки процвітаючі компанії з хорошою репутацією можуть дозволити собі цей метод.

Ще один поширений спосіб - тендерний продаж. В цьому випадку один з декількох інвестиційних інститутів (або виступаючих єдиним цілим) купують у позичальника весь випуск за фіксованою ціною і потім встановлюють торг (аукціон), за наслідками якого встановлюють оптимальну ціну акції.

У сучасних умовах для ПАТ «Диво» реальними представляються наступні операції з акціями.

По-перше, внески вільних грошових коштів та інших активів в статутні капітали інших підприємств. Наприклад, керівництво ПАТ «Диво» може купити акції акціонерного торгового підприємства для того, щоб підсилити свій вплив на керівництво фірми і тим самим або розширити, або укріпити канал реалізації своєї продукції. Або ж за допомогою даних інвестицій можна вирішити інші свої стратегічні задачі. Придбання акцій в даному випадку носитиме довгостроковий інвестиційний характер і в цьому випадку підприємство матиме право на отримання дивідендів. Дивіденди можуть бути реінвестовані підприємством, а також підприємство завжди може продати акції.

Для здійснення довгострокових вкладень керівництво підприємства повинне правильно розрахувати їх ефективність. При покупці акцій потрібно знати їх курсову вартість і поточну прибутковість.

Курсова вартість акцій як простих, так і привілейованих розраховується по формулі:

Курсова вартість=Дивіденд/Позичковий процент*Номінал

Поточна прибутковість (ПП) визначається таким чином:

ПП=(Дивіденд-Сума податків) / Ринкова ціна * 100%

Фірма ВАТ “Диво” володіє рядом продуктових магазинів. Статутний капітал складає 110 млн.грн. Він розбитий на 110.000 простих акцій. Номінал акцій складає 1000 грн., за 2009 рік власникам акцій виплатили дохід у розмірі 70% річних. При покупці акцій даної фірми за 2000 грн. потрібно розрахувати курсову вартість акції і її поточну прибутковість.

Курсова вартість =70% / 42% * 1000 грн. = 1667грн

Поточна прибутковість = (700 - 700*0.15) / 2000 грн. * 100% = 29.75% .

Таким чином, при покупці акцій даної фірми можна одержати орієнтовно чистий дохід у розмірі 297,5 грн. на кожних 1000 грн. інвестицій.

По-друге, існує варіант вкладення вільних грошових коштів в акції на термін не більше ніж на один рік. Такий варіант може мати місце, коли отримуються акції з метою їх подальшого перепродажу за вищою ціною.

Для сільськогосподарських підприємств найреальнішим зі всього різноманіття можливостей фондового ринку є використовування векселів.

На думку фахівців сучасна законодавча база вексельного обігу далека від досконалості і не враховує всіх особливостей вітчизняних суб'єктів вексельного обігу, а також не забезпечує дієвість санкцій за невиконання платежу по векселю, оскільки невиконання платежу по векселю прирівнюється до невиконання господарського договору.

Скорочення реальної грошової маси привело до того. що обов'язкова передоплата яку вимагали і продовжують вимагати постачальники, стала непосильною задачею для багатьох підприємств. А у постачальників, відповідно, виникли проблеми з реалізацією продукції. Вихід був знайдений в емісії векселів - але зовсім не в класичному розумінні. При роботі класичної схеми на Заході векселедавець-дебітор розплачується за товар не грошима, а векселем і, по суті, постачальник надає підприємству товарний кредит своєю продукцією (причому за часту по ставці менше за банківську, оскільки продавець-кредитор готовий на все в боротьбі за покупця). При реалізації цієї операції всі одержують певну вигоду: векселедавець одержав товарний кредит, а векселедержатель добився збільшення обороту і те, що виникла дебіторська заборгованість його не хвилює - у будь-який момент вексель можна продати або збанкротити боржника.

Комерційні банки є одними з найактивніших учасників вексельного обігу, пропонуючи своїм клієнтам - сільськогосподарським підприємствам цілий спектр послуг на ринку векселів.

Разом з акціями, векселями і облігаціями, елементами розвиненого ринку цінних паперів виступають також депозитні і ощадні сертифікати, ордери, опціони, варранти, ф'ючерсні і форвардні контракти і державні цінні папери.

В умовах трансформаційної економіки зростає попит на позичковий капітал. Банківські кредити не завжди прийнятні для суб'єктів господарської діяльності. Альтернативним джерелом інвестицій підприємства може стати залучення фінансових ресурсів шляхом облігаційних позик, однак механізм їх випуску та обороту в Україні не відповідає вимогам економіки, що розвивається [18, с.190].

Облігація - цінний папір, який засвідчує внесення грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати держателю облігації номінальну вартість у зазначений строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску) (ст.10 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»).

Під час розробки концепції формування облігаційної форми залучення ресурсів підприємством ПАТ «Диво» вважаємо за потрібне рекомендувати таке:

- ознайомитися з досвідом зарубіжних країн із формування механізму залучення фінансових ресурсів підприємствами шляхом облігаційних позик;

- застосовувати системний підхід до оцінки дії факторів, що визначають можливість використання облігаційної форми запозичення коштів;

- розробити нові й вдосконалювати чинні законодавчі акти.

Хочемо зазначити, що до випуску облігацій найчастіше вдаються крупні компанії та фірми, що діють в умовах інформаційної прозорості та залучають великий обсяг фінансування, враховуючи, що затрати з випуску облігацій скорочуються із збільшенням обсягу позики. Кожна країна має деяку мінімальну величину, що робить випуск облігацій рентабельним. Так для Америки вона складає приблизно 50 млн. дол., для Перу - 5 млн. дол. За нашими підрахунками, в Україні зараз випуск облігацій стає рентабельним при розмірі запозичення від 1-2 млн. грн. Випуски єврооблігацій здійснюються зазвичай на суму не меншу як 100 млн. дол.

До розміщення облігацій звичайно вдаються фірми, які мають сталий бізнес, гарну репутацію.

Розміщення облігацій передбачає розкриття великого обсягу інформації для всіх зацікавлених осіб, навіть конкурентів. Якщо ж компанія не зацікавлена у такому розголосі інформації, вона швидше вдасться до одержання банківського кредиту.

Правильний вибір строку облігацій може суттєво вплинути на кінцеву вартість позичкових коштів. Підприємство «Диво» може спробувати випускати короткострокові облігації і тим самим знизити проценти за облігаціями, оскільки дохідність короткострокових облігацій нижча. Однак така стратегія тягне за собою адміністративні видатки з періодичного випуску нових цінних паперів і пов'язана з ризиком того, що у разі зміни процентних ставок підприємству доведеться розміщувати облігації під непомірно високий процент. У свою чергу випуск довгострокових облігацій може поставити фірму у ситуацію, коли вона не матиме інвестиційних проектів, що дозволяли б окупити позичкові кошти.

Однозначних рекомендацій щодо оптимального строку боргового фінансування не існує. На це рішення впливає кілька факторів, серед яких найважливіші:

Часова структура процентних ставок. Чим більший розрив у рівні дохідності між довгостроковими та короткостроковими облігаціями, тим більше підстав для підприємства надати перевагу випуску короткострокових облігацій.

Кредитний рейтинг фірми. Є підстави стверджувати, що фірми з низьким кредитним рейтингом менше використовують як короткострокове, так і довгострокове фінансування, орієнтуючись здебільше на короткі строки. Причина: інвестори часто вимагають надто високу процентну ставку при розміщенні довгострокових облігацій низьконадійних фірм. А крім того, ці фірми можуть зазнати суттєвих витрат при рефінансуванні короткострокових облігацій.

Розмір фірми. Як уже зазначалося, зі зростанням обсягу емісії витрати на її розміщення у процентах від обсягу емісії скорочуються. Це робить стратегію короткострокових запозичень з наступним рефінансуванням більш вигідною для великих фірм, які розміщують крупні обсяги облігацій.

Отже, підприємства, які бажають реалізувати певні інвестиційні проекти, нерідко шукають відповідь на запитання: як залучити кошти на вигідних умовах? Відповідь така - одним із найпривабливіших інструментів залучення коштів є облігації.

Випуск облігацій підприємством «Диво» може здійснюватися з метою вирішення таких завдань:

· покриття середньострокового і довгострокового дефіцитів грошових ресурсів, необхідних для фінансування капітальних вкладень (проектного фінансування);

· покриття короткострокового дефіциту грошових ресурсів, необхідних для фінансування оборотних коштів з метою більш повного завантаження наявних потужностей, відновлення обігових коштів, ліквідації диспропорцій в балансі основних і оборотних активів;

· закриття неперспективних підрозділів;

· фінансове реструктурування (сек'юритизація активів).

При цьому законодавством забороняється випускати облігації з метою покриття збитків.

Облігації в Україні можуть випускатися підприємствами всіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами. Разом із тим для підприємств різних організаційно-правових форм існують певні обмеження, пов'язані з випуском облігацій.

В даний час між сільськогосподарськими підприємствами відбувається щось подібне до "природнього відбору", в результаті виживають ті, хто зможе краще пристосуватися до життя, розвитку і навіть процвітання в умовах загальних і галузевих спадів.

Тому на практиці тільки за допомогою інвестиційної політики підприємство «Диво» може реалізувати свої можливості до передбачення довгострокових тенденцій економічного розвитку і адаптації до них.

Перерахуємо основні критерії ухвалення інвестиційних рішень з урахуванням чинника часу: інвестувати засоби в цінні папери доцільно, якщо:

1. чистий прибуток від даного вкладення перевищує чистий прибуток від вкладення засобів на грошовий депозит ;

2. рентабельність інвестицій вища за рівень інфляції ;

3. рентабельність даного проекту з урахуванням фактичного часу (тимчасової вартості грошей) вища рентабельності альтернативних проектів ;

4. рентабельність активів підприємства після здійснення проекту збільшиться (або, принаймні, не зменшиться) і у будь-якому випадку перевищить середню розрахункову ставку по позикових засобах;

5. даний проект відповідає генеральній стратегічній лінії підприємства з погляду формування раціональної структури виробництва, термінів окупності витрат, наявності фінансових джерел покриття витрат, забезпечення стабільних надходжень і т.д.

При аналізі передбачуваних інвестицій слід враховувати :

по-перше, ризик проекту;

по-друге, тимчасову вартість грошей ;

по-третє, привабливість проекту в порівнянні з альтернативними можливостями вкладення засобів з погляду максимізації доходів при прийнятному ступені ризику, оскільки саме ця мета зрештою головна .

Аналіз ризику починається з виявлення його джерел і причин, при цьому важливо визначити, які джерела є переважаючими, щоб зосередити аналіз на них. Ризик - категорія вірогідна, і його вимірюють як вірогідність певного рівня втрат. Допустимого ризику можна прийняти як загрозу повної втрати прибутку від того або іншого проекту. Критичний ризик зв'язаний не тільки з втратою прибутку, але і з недоотриманням частини вкладених засобів. Найбільш небезпечним вважається катастрофічний ризик, що приводить до банкрутства підприємства, втрати інвестицій. Наступним критерієм є тимчасова вартість грошей, витрачених на проект. Справжня (поточна) вартість грошей, що інвестуються, може і повинна бути в майбутньому нарощена, тобто збільшена на основі ставки прибутковості вкладення: у разі інвестицій в цінні папери - ставки прибутковості по цінних паперах.

Звичайно ставку прибутковості порівнюють з прибутковістю самого безклопітного інвестування засобів - банківського депозиту. Також необхідно враховувати, що чим частіше здійснюються грошові виплати по інвестиціях, тим вище сумарні доходи, бо "проценти набігають на проценти".

Оскільки ми вже відзначали, що основним способом роботи на фондовому ринку в даний час є робота з векселями то зупинимося на них детальніше.

Оскільки емісія векселів для сільгосппідприємств справа в більшості випадків безнадійна, в першу чергу через великий цикл виробництва і, як наслідок можливих втрат одержувача векселя (відстрочення платежу, продажі нижчі за номінал і т.д.), то найважливішим застосуванням векселів може служити їх використовування у вигляді розрахункового засобу.

Тут можна застосовувати як векселі видані банками у вигляді вексельного кредиту, так і векселі емітовані іншими організаціями.

Використовуючи векселі, виписані або аваліровані великими банками, можна значно прискорити рух оборотних коштів між сусідніми регіонами, а також використати банківські векселі як засіб дешевого банківського кредиту, ставка за таким кредитом звичайно встановлюється на рівні 20 - 60 відсотків, на відміну від комерційного до100 відсотків річних.

Купуючи на вторинному ринку (через торгові майданчики, обліково-вексельні будинки) векселя постачальників продукції з дисконтом, або векселі регіональних органів влади або інші векселі, що приймаються даним підприємством за номіналом в рахунок розрахунків за відвантажувану продукцію, підприємство також може одержати певний прибуток. Так у деяких регіонах можна одержати паливно-мастильні матеріали за нижчими цінами використовуючи векселі Комінефті і Лукойл-Перм, через організації приймаючі дані векселі за номіналом в рахунок відвантажуваної продукції, а середній ринковий дисконт складає 30-50 відсотків. Знижуючи витрати, а отже собівартість своїх послуг, і підвищуючи конкурентоспроможність своєї продукції, можна знайти додаткові канали реалізації, а отже не тільки зберегти виробництво на колишньому рівні, але і навіть розширити його .