Емісійна політика підприємства

Також підприємству «Диво» можна порекомендувати спробувати погасити свою дебіторську заборгованість за допомогою вексельного обігу в разі винекнення такої. Для цього необхідно звернутися до дебіторів, що мають великі і довгострокові заборгованості, з вимогою в рахунок своєї заборгованості розплатитися своїми простими векселями, або зажадати акцептувати перевідні векселі, природньо, наперед опрацювавши дане питання, оскільки надалі необхідно продати дані векселі або розрахуватися ними з своїми кредиторами з певним дисконтом. Дисконт повинен залежати від реальності отримання з боржника або активів або продукції. В деяких випадках набагато ефективніше з економічної точки зору продати борг свого кредитора з деяким збитком, і одержати грошові кошти в перебігу короткого терміну, ніж чекати їх півроку - рік, проводячи довгі судові розгляди.

При наданні комерційного кредиту споживачам продукції кооперативу слід керуватися наступними критеріями: кредитоспроможність векселедавця (його платоспроможністю), обов'язковістю підприємства, поточним станом його справ, його капіталом (ліквідним). А також :

· забезпеченням векселя (авалем банку або страхової компанії, заставою майна і ін.);

· кредитоспроможністю другорядних боржників (індосантів і аваля);

· можливістю розрахунку даними векселями, їх обліку або продажу, зокрема у порядку взаємозаліку;

· станом власного балансу ліквідності;

· станом збуту власної продукції.

Приведені нижче формули слід використовувати, коли до оплати векселя залишається короткий (не більш три місяці) термін. При довгих термінах, або термінах від одного до трьох місяців у разі високих процентних ставок, рекомендується робити поправку на складний відсоток. Передбачається, що терміни, що залишаються до повернення кредиту банку і до оплати векселів приблизно рівні.

У разі використовування вже наявного векселя (зокрема банківського) розрахунок ціни продукції, що поставляється під нього, рекомендується виробляти по формулі :

Ц = У / ( 1 + З * Пп / 100 * 360 ), ( 2.2.1)

де Ц - сумарна ціна продукції ( включаючи ПДВ ), в рублях ;

З - термін оплати векселя в днях ;

У - валюта (номінал) векселя в гривнях ;

Пп - процентна ставка постачальника за кредит, у відсотках ;

дисконт Д = У - Ц, в гривнях.

Виходячи з одержаної ціни визначити кількість продукції в натуральних показниках. Далі, з тим щоб не показувати дисконту, використовувати в договорі підвищену на Д ціну в розмірі В.

У разі виписування короткострокового векселя під продукцію, що поставляється, з ціною Ц розрахунок дисконту рекомендується виробляти по формулі:

Д= Ц * Пп * Со / 100 * 360 , (2.2.2)

де валюта векселя буде В = Д + Ц.

Потім в тому ж порядку застосувати підвищену відпускну ціну.

Процентна ставка Пп при видачі буде проставлена безпосередньо у векселі у вигляді процентної обмовки замість використовування дисконту. Тоді при розрахунках слід враховувати, що дохід векселедержателя у вигляді відсотків, вказаних у векселі, обкладається по пільговій ставці (15 %- для підприємств, 18 % для банків), у вигляді дисконту по загальній ставці.

Нагадаємо, що дані формули має значення застосовувати, коли гарантія отримання грошей по даному векселю не викликає сумнівів. На сьогоднішній день до таких векселів можна, подаруй віднести лише векселі банків, або аваліровані банками або Мінфіном. По всіх інших векселях краще орієнтуватися на ринкове котирування, а також обов'язково виробити попередні переговори з особами готовими прийняти даний вексель і з'ясувати їх умови (можливий дисконт, термін і порядок оплати, або терміни і ціни відвантажуваної продукції ) [23, с.345].

Оптимальна частка дивідендів - це функція чотирьох чинників [4, с. 460]:

1) віддання інвесторами дивідендів в порівнянні з приростом капіталу;

2) інвестиційні можливості фірми;

3) цільова структура капіталу фірми;

4) доступність і ціна зовнішнього капіталу;

Останні три чинники об'єднуються в так звану модель виплати дивідендів за залишковим принципом (residual dividend model), згідно з якою будь-яка фірма, визначаючи свою цільову частку дивідендів в прибутку, проробляє наступні чотири операції:

1) визначає оптимальний бюджет капіталовкладень;

2) визначає суму акціонерного капіталу, необхідного для фінансування цього бюджету при цільовій структурі капіталу;

3) здійснює максимально можливе фінансування бюджету капіталовкладень шляхом реінвестування прибутку;

4) виплачує дивіденди тільки в тому випадку, якщо отриманий прибуток більше, ніж сума, необхідна для забезпечення оптимального бюджету капіталовкладень. Залишковий принцип означає, що дивіденди виплачуються в останню чергу.

Ціна нерозподіленого прибутку являє собою альтернативні витрати, що відо-бражають прибутковість, доступну інвесторам-акціонерам. Якщо акціонери фірми можуть купити інші акції з тим же рівнем ризику і отримати 12%-ну загаль-ну прибутковість (сума дивідендної і капіталізованої прибутковості), то ці 12% є ціною нерозподіленого прибутку фірми. Ціна нового акціонерного капіталу, отриманого за рахунок емісії звичайних акцій, вище через витрати по випуску ак-цій, включаючи витрати на підписку і деяке зниження ціни під тиском «негативних сигналів», які інвестори можуть отримати з оголошення про випуск акцій. Крім того, більшість фірм мають цільову структуру джерел коштів, яка передбачає певну частку позикового капіталу, тому нове фінансування також складається частково з позикового і частково з власного капіталу. Поки фірма при фінансуванні проектів дотримується оптимальної структури джерел (при умові, що в ролі джерела власних коштів виступає нерозподілений прибуток), гранична ціна кожного нового долара її капіталу буде мінімальною. Залучений за рахунок внутрішніх резервів власний капітал дозволяє профінансувати певну суму нових інвестицій, але при виході за межі цієї суми фірма повинна вдатися до випуску звичайних акцій, що більш дорого коштують. У той момент, коли виникає необхідність випуску нових акцій, ціна власного капіталу і відповідно середньозважена ціна капіталу (WACC) збільшуються.

Компанія має WACC, рівну 10%, доти, поки її власний капітал формується за рахунок реінвестування прибутку, але гранична ціна капіталу (МСС) починає збільшуватися в точці, коли повинні бути випущені нові акції. DOC має 60 млн. дол. прибутку і оптимальну частку позикового капіталу - 40%. При умові, що DOC не виплачує ніяких дивідендів, вона може зробити сумарні капіталовкладення (зверх заміни активів, що фінансується з амортизаційних відрахувань) в 100 млн. дол.: 60 млн. дол. за рахунок нерозподіленого прибутку і 40 млн. дол. за рахунок нового позикового капіталу, забезпеченого нерозподі-леним прибутком при ціні капіталу 10%. Таким чином, її WACC потенційно постійна - 10% - при капіталі до 100 млн. дол. При об'ємі необхідних коштів в розмірі більше 100 млн. дол. WACC збільшується, оскільки фірма починає використати більш дороге джерело - реінвестує нові звичайні акції.

І - реінвестований прибуток - 60 дол., новий позиковий капітал - 40 дол., всього - 100 дол.; II - новий акціонерний капітал - 60 дол., новий позиковий капітал - 40 дол., всього - 100 дол.

Звичайно, якщо DOC реінвестує не весь свій прибуток, її WACC почне рости при капіталі, меншому, ніж 100 млн. дол. Наприклад, якщо DOC реінвестує тільки 30 млн. дол., тоді її WACC почне рости при 50 млн. дол. (30 млн. дол. нерозподіленого прибутку і 20 млн. дол. позикового капіталу).

Тепер припустимо, що директор DOC, що відповідає за бюджет капіталовкладень, складає схеми декількох інвестиційних варіантів і наносить їх на графік. На рис. 2.3 об'єднані графіки інвестиційних можливостей (IOS) з графіком ціни капіталу. Точка, де крива IOS перетинається з МСС, визначає граничну ціну капіталу фірми і оптимальний рівень її нового інвестування. Коли інвестиційні можливості відносно погані (IOSВ), оптимальний рівень інвестування - 40 млн. дол., коли можливості нормальні (IOSN) - 70 млн. дол., а коли можливості відносно хороші (IOSG), DOC може інвестувати 150 млн. дол.

Оскільки і схема інвестиційних можливостей, і рівень прибутку варіюють по роках, суворе проходження залишковому принципу виплати дивідендів приводить до мінливості дивідендів - в одному році фірма могла б оголосити, що дивідендів не буде в зв'язку з хорошими інвестиційними можливостями, а в наступному виплатити великі дивіденди, оскільки інвестиційні можливості невеликі. Аналогічно коливання прибутку також призводять до мінливості дивідендів, навіть якщо інвестиційні можливості стабільні протягом часу. Дивіденди, що міняються, менш бажані, ніж стабільні, а зміна виплати дивідендів може подати помилкові сигнали і підірвати довір'я інвесторів до фірми. Таким чином, залишкова модель являє собою основу для встановлення цільового значення коефіцієнта виплати дивідендів в довгостроковому плані, але не треба суворо дотримуватися цієї моделі з року в рік.

Компанії використовують дану модель для розуміння чинників, що визначають оптимальну політику виплати дивідендів, але при визначенні цільової частки дивідендів як основа звичайно використовується модель фінансового прогнозу. Найбільш великі фірми мають власну модель, яка використовується для прогнозу їх фінансового становища на найближчі 5-10 років. Інформація про витрати капіталу, що плануються і потреби в оборотних коштах закладається в модель нарівні з оцінками виручки, рентабельності, амортизації і інших елементів, необхідних для прогнозування загальних грошових надходжень. Визначається також цільова структура капіталу; при цьому модель розрахована на те, щоб визначити розміри позикового і акціонерного капіталу, необхідного для задоволення потреб, що прогнозуються в капіталі при збереженні планової його структури.

Потім в модель вводяться дані про виплату дивідендів. Природно, чим вище частка дивідендів в прибутку, тим більше і потреба у зовнішньому акціонерному капіталі. Більшість фірм використовують ці моделі, щоб визначити таку політику виплати дивідендів на прогнозний період (звичайно п'ять років), при якій акціонерний капітал, достатній для фінансування бюджету капіталовкладень, утвориться без необхідності випуску нових звичайних акцій або виходу структури капіталу за межі оптимального діапазону. Кінцевим результатом може бути документ типу наступної записки віце-президента по фінансах голові правління фірми.

Я спрогнозувала загальний ринковий попит на нашу продукцію, вірогідну частку на ринку і інвестиційні потреби в основних і оборотних коштах, достатніх для забезпечення обсягу виробництва, що прогнозується.

Наші дивіденди в 2009р. склали біля 50 млн. дол., або 2 дол. на акцію. Виходячи з прогнозних значень прибутку, грошових потоків і потреби в капіталі, ми можемо щорічно збільшувати дивіденди на 8%. Це відповідає в середньому 42%-ний частці дивідендів в прибутку протягом періоду, що прогнозується. Більш швидке зростання розміру дивідендів або підвищення їх частки в прибутку зажадало б таких великих платежів, що ми вимушені були б випустити звичайні акції, урізати бюджет капіталовкладень або підвищити частку позикового капіталу. Таким чином, я рекомендую збільшити дивіденди в 20010 р. до 2,16 дол. і запланувати на майбутнє аналогічне підвищення на 8%.

Протягом найближчих п'яти років можуть статися і безсумнівно стануться події, які приведуть до того, що фактичні показники не співпадуть з прогнозними. У цьому випадку нам доведеться переглянути свою позицію. Однак я упевнена, що випадковий дефіцит грошових коштів можна буде ліквідувати за рахунок додаткових позик - у нас є певний невикористаний позиковий потенціал, який забезпечує нам гнучкість в цьому відношенні.

У рамках нашої моделі ми проробили декілька сценаріїв економічного спаду. У разі істотного спаду в економіці наш прибуток виявиться недостатнім для виплати дивідендів. Однак по всіх „розумних" сценаріях грошові надходження достатні для виплати дивідендів. Я знаю, що вас цікавить максимальний рівень дивідендів, який ми вимушені будемо знизити при поганих економічних умовах. Як показує наша модель, на рівні 2,16 дол. дивіденди можуть залишатися незмінними - лише у разі їх підвищення до рівня понад 3 дол. з'являється реальна загроза можливості зниження.

Можна також зазначити, що „Value Line” і більшість інших аналітичних видань прогнозують нашим дивідендам зростання на 6-8%. Таким чином, встановивши дивіденди на рівні 2,16 дол., ми виявимося у верхній частині оголошеного діапазону, що створить популярність нашим акціям. Враховуючи чутки, що так широко розповсюдилися про скупку контрольного пакету, невелике підвищення курсу акцій дозволило б нам всім зітхнути з полегшенням».

Ця компанія, як і «Rubbermaid», має вельми стабільне виробництво, а тому може планувати свої дивіденди на перспективу з високою мірою упевненості. Інші компанії, особливо в циклічних галузях, у важкі часи насилу підтримують рівень дивідендів, який насправді і так невисокий. Такі компанії встановлюють дуже низький «регулярний» дивіденд і потім підкріплюють його «додатковим» дивідендом, коли наступають «хороші» часи. Подібної стратегії - низькі регулярні дивіденди плюс додаткові виплати - дотримувалася в минулому фірма «General Motors». Компанія оголошувала про низький регулярний дивіденд, і акціонери могли розраховувати на отримання цього дивіденду при будь-яких умовах. Потім, коли положення поліпшувалося, а прибутки і грошові надходження підвищувалися, компанія виплачувала досить відчутний додатковий дивіденд. Інвестори усвідомлювали, що в майбутньому ці додаткові виплати можуть припинитися, і не розцінювали їх як сигнал про постійне зростання прибутку фірми; аналогічно вони не сприймали припинення додаткових виплат як негативний сигнал.

2.3 Девідендна та емісійна політика акціонерного товариства

У зв'язку з процесами приватизації та створення нових підприємств в Україні останніми роками набуває поширення такий тип господарської структури, як акціонерне товариство (AT).

За період приватизації населенням нашої країни було отримано близько 46 млн. приватизаційних майнових сертифікатів. Для продажу через національну мережу центрів сертифікатних аукціонів за ПМС було запропоновано понад 13 тисяч пакетів акцій різних підприємств України загальною вартістю 3 млрд. грн., а також за компенсаційні сертифікати - 7 тисяч пакетів загальною вартістю 1,6 млрд. грн. За весь час було приватизовано 50 тисяч об'єктів малої приватизації та 1300 об'єктів незавершеного будівництва, близько 11 тисяч великих і середніх підприємств були перетворені в акціонерні товариства [9, с.58-63].

Кількість AT, безумовно, зростатиме, бо акціонерна форма власності має багато переваг, наприклад таких, як можливість акумулювати значні кошти шляхом продажу акцій, обмежена відповідальність власників за борги товариства, змога вільно розпоряджатися своєю часткою капіталу, одержання акціонерами прибутку на вкладений капітал (дивідендів).

Існує кілька цілей, яких повинні прагнути досягнути AT. Основні з них такі [9, с 58-63]:

- розширення діяльності;

- збільшення прибутку;

- підвищення доходів акціонерів, поліпшення їх добробуту.

Остання з названих цілей може досягатися шляхом підвищення курсів акцій та збільшення дивідендів, проведення ефективної дивідендної політики.

Використання коштів на виплату дивідендів акціонерам - перший із двох основних шляхів розподілу прибутку AT після оподаткування, другим є спрямування коштів на інвестиції для подальшого розвитку AT, що приводить до збільшення майбутніх грошових потоків.

У разі збільшення дивідендів можна спостерігати два протилежних ефекти:

- позитивний ефект, який полягає у зростанні впевненості потенційних інвесторів у тому, що менеджери AT прогнозують збільшення прибутку (інформаційний вплив), у підвищенні курсів акцій, поліпшенні добробуту акціонерів;

- негативний ефект, який полягає у скороченні інвестицій для розширення діяльності, зменшенні очікуваного рівня прибутку, падінні цін на акції в майбутньому.

Отже, головним вибором дивідендної політики є реінвестування коштів в AT, або виплата дивідендів. Існують теоретичний і практичний аспекти вивчення дивідендної політики та її впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Є два відомих різних теоретичних підходи: теорія непотрібності дивіденду, спрямування усіх коштів та прямі інвестиції, та теорія "синиці в руці". Друга теорія більш поширена, але й практичні рекомендації першої можуть бути враховані, наприклад, на стадії створення та розвитку підприємства.

Слід виділити такі типи дивідендної політики AT:

- політика постійних виплат, згідно з якою AT платить дивіденди, що дорівнюють постійному відсотку його прибутку;

- політика регулярних дивідендів, яка полягає у виплаті регулярних, стійких дивідендів;

- політика поступового збільшення дивідендів;

- політика екстра-дивіденду, застосовуючи яку AT поділяють дивіденд на дві частини: регулярний дивіденд та екстра-дивіденд, який виплачується за сприятливих обставин;

- виплата дивідендів акціями.

На розмір дивідендів можуть впливати такі заходи акціонерного товариства, як подрібнення або консолідація акцій та викуп акцій. У разі викупу акціонерним товариством своїх акцій акціонери повинні знати, що не зобов'язані їх продавати.

Взагалі єдиного підходу до формування дивідендної політики немає. Кожне акціонерне товариство обирає свою політику виходячи зі стану справ, прибутковості, етапу розвитку, складу акціонерів та інших особливостей. Для вітчизняних підприємств найкращим, очевидно, є вибір другого та третього типів дивідендної політики. Застосування першого типу недоцільне, бо прибуток українських підприємств може змінюватися в досить широких межах, а зменшення дивідендів не бажане для AT. Метод виплати дивідендів акціями призводить, по суті, до подрібнення акцій, не змінюючи загальної суми дивідендів, що будуть виплачуватися у майбутньому.

Дивіденд - один із чинників привабливості акцій для дрібних потенційних інвесторів. Якщо ж дивіденди не виплачуються, це гальмує залучення широкого загалу людей до процесу інвестування в цінні папери.

Основною метою вкладення вільних коштів є отримання доходу на інвестований капітал. Купляючи акції, інвестор хоче отримувати дивіденди, а також (в основному це власники великих пакетів акцій) прагне права власності на частину AT та участі в управлінні ним.

Рішення про виплату акціонерам частини прибутку у вигляді дивіденду приймається на зборах AT за підсумками діяльності за період. Після відрахування податків, зборів та інших платежів отримується прибуток до розподілу, який AT може використати по-різному, зокрема й на формування спеціального фонду дивідендів.

Треба звернути увагу на те, що в Україні виплата дивідендів нерезидентам може проводитися тільки із прибутку, що залишається в розпорядженні емітента після оподаткування, тоді як резидентам дивіденди можуть виплачуватися незалежно від результатів діяльності (п. 7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). Для них розподілу як дивіденди може підлягати як прибуток звітного та минулих звітних періодів, так і кошти фондів економічного стимулювання та кошти фондів спеціального призначення.

Особливістю оподаткування дивідендних виплат в Україні є те, що AT повинне перерахувати податок у розмірі 30% від нарахованої суми для резидентів та 15% - для нерезидентів до або одночасно з виплатою дивідендів. Отже, навіть за відсутності об'єкта оподаткування податком на прибуток AT є платником податку на дивіденди з наступним його заліком у податок на прибуток. Може виникнути ситуація, в якій податок на дивіденди перевищить суму нарахованого податку на прибуток, що вплине на сплату податку на прибуток у наступних податкових періодах.

Одним із заходів для залучення іноземних інвесторів в Україну є зниження ставки оподаткування дивідендів для нерезидентів. Якщо раніше вони отримували 59,5% нарахованої суми дивідендів, то з 1 червня 1999 року отримують 85%.

Нарахування та виплата дивідендів, а також сплата податку проводиться таким чином:

- нараховуються дивіденди разом із податком, нараховується податок на дивіденди;

- отримується в банку сума до виплати, одночасно перераховується до бюджету податок на дивіденди;

- перераховуються дивіденди юридичним особам та виплачуються дивіденди фізичним особам.

Незважаючи на загальний важкий стан підприємств України, значна частина акціонерних товариств отримує прибуток та має можливість виплачувати дивіденди. Так, за підсумками 2007у найбільше в СНД хімічне підприємство концерн "Стирол" направив на виплату дивідендів 5,6 млн. грн.; АСК "Укррічфлот" - 5 млн. грн., або 0,80 грн. на акцію; Запорізький залізорудний комбінат - 4 млн. грн., або 0,053 грн. на акцію; ДАЕК "Запоріжжя-обленерго" - 623 тис. грн., що становить 10% чистого прибутку (ЧП), або 0,0035 грн. на акцію; ВАТ "Дніпрообленерго" - 600 тис. грн., що становить 5% ЧП; ДАЕК "Західенерго" - 499 тис. грн., або 10% ЧП; ЕК ВАТ "Полтава-обленерго" - 275 тис. грн., або 0,11 грн. на акцію; ВАТ "Нафтохімія Прикарпаття" - 196,4 тис. грн., що дорівнює 5% ЧП; фармацевтична фірма "Здоров'я" *- 180 тис. грн.; ВАТ "Київський картонно-паперовий комбінат" - 555 тис. грн., або 13% ЧП; АППБ "Аваль" - 135 тис. грн.

Досить часто подаються дані про розмір дивідендів, які припадають на одну акцію або на один інвестиційний сертифікат, як це прийнято у світовій практиці. Наприклад, за підсумками діяльності ТОВ "Дружківський метизний завод" виплачував у 2006і 0,027 грн. на акцію; ЗАТ "Харківська бісквітна фабрика" - 0,65 грн. на акцію; ВАТ "Спектр" - 0,06 грн. на акцію;

ВАТ "Роменський молочний комбінат" - 1,00 грн. на акцію; ВАТ "Одеса-газ" - 1,02 грн. на акцію; ЗАТ ІФ "Олбі-Інвест" - 1,12 грн. на інвестиційний сертифікат.

За підсумками 2009 року до фонду виплати дивідендів ВАТ "Сумигаз", наприклад, планує спрямувати 5% чистого прибутку; пивзавод "Рогань" - 10%; ДАЕК "Закарпаттяобленерго" - 13,2%; ВАТ "Кримський содовий завод" - 25 %.

Аналіз викладеного вище, а також загальний стан українських підприємств, гостра потреба останніх у прямих інвестиціях дають змогу вважати доцільним та оптимальним розподіл як дивіденди 5-10% чистого прибутку.

Акціонерні товариства, які прийняли рішення про виплату дивідендів, мають багато проблем. По-перше, після прийняття такого рішення на зборах акціонерів необхідно опублікувати цю інформацію. Виникає запитання: де публікувати? Найзручнішим для акціонерів є розсилання письмових повідомлень, але для AT, що мають кілька тисяч акціонерів, це досить дорогий і трудомісткий процес.

По-друге, труднощі виникають при підготовці документів для виплати, друкуванні дивідендної відомості, передачі відомості про виплату та розміри утриманого податку на прибуток податковим органам за місцем розташування AT. Потім відомості передаються до податкової адміністрації за місцем проживання акціонера. Необхідним є внесення ідентифікаційних кодів акціонерів до реєстру, бо тим акціонерам, які не повідомили свого коду, дивіденди не виплачуються.

По-третє, з'являються проблеми при виплаті дивідендів у відкритому акціонерному товаристві. Ось можливі варіанти виплати та їх недоліки: видача готівкою через касу (не всі акціонери живуть поблизу місцерозташування AT), перерахунок поштовим переказом (трудомісткий процес, бо треба розіслати кілька тисяч переказів), перерахунок на рахунки акціонерів у банках (відкриття рахунка кожного акціонера, повідомлення їм про номер рахунка).

Виникають також питання щодо взаємовідносин з іноземними інвесторами, конвертації валю-ти, переказу дивідендів за кордон. Відносно шляхів виплати потрібний комбі-но-ваний підхід, орієнтований на зручність як для AT, так і для акціонерів.

Дивіденди можуть виплачуватись у різних формах:

1. Виплата дивідендів готівкою. Це найбільш проста і найпоширеніша форма здійснення дивідендних виплат.

2. Виплата дивідендів акціями. Така форма передбачає надання акціонерам знову емітованих акцій на суму дивідендних виплат. Вона становить інтерес для акціонерів, менталітет яких орієнтований на ріст капіталу в майбутньому періоді.

3. Автоматичне реінвестування. Ця форма виплати надає акціонерам право індивідуального вибору - одержати дивіденди наявними чи реінвестувати їх у додаткові акції.

4. Викуп акцій компанією. Він розглядається як одна з форм реінвестування дивідендів, відповідно до якої на суму дивідендного фонду компанія скуповує на фондовому ринку частину акцій. Це дозволяє автоматично збільшувати розмір прибутку на одну акцію, що залишилася, і підвищувати коефіцієнт дивідендних виплат у майбутньому періоді. Така форма використання дивідендів вимагає згоди акціонерів.

Збільшення статутного капіталу акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю може бути здійснено лише після повної сплати всіма учасниками (акціонерами) своїх внесків (оплати акцій) за вартістю, не нижчою за номінальну.

Рішення про збільшення статутного капіталу АТ приймається зборами акціонерів або наглядовою радою. Таке рішення набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру. Підкреслимо, що законодавчими актами заборонено збільшення статутного капіталу (випуск акцій) з метою покриття збитків, пов'яза-них з господарською діяльністю емітента.

Протокол рішення уповноваженого органу управління публічного акціонерного товариства про збільшення розміру статутного капіталу має містити такі основні відомості:

- реквізити емітента, його місцезнаходження;

- розмір статутного капіталу та активів емітента;

- цілі та предмет діяльності, а також мета випуску акцій;

- найменування контролюючого органу (аудиторської фірми);

- дані про розміщення раніше випущених в обіг цінних паперів;

- категорії акцій та їх кількість;

- загальна сума емісії; номінальна вартість акцій;

- кількість учасників голосування і порядок його проведення;

- порядок виплати дивідендів і права власників привілейованих акцій;

- строк повернення коштів у разі відмови від випуску акцій;

- порядок реалізації переважного права акціонерів на придбання акцій, що випускаються додатково;

- термін проведення відкритої підписки для акціонерів, що реалізують своє переважне право, та термін проведення підписки для інших інвесторів і акціонерів на придбання акцій у кількості, що перевищує кількість акцій, на яку акціонер має переважне право;

- порядок повідомлення про випуск і порядок розміщення акцій;

- інша інформація, що стосується емісії акцій.

Товариство розміщує акції за курсом емісії, який встановлюється відповідно до емісійної політики підприємства.

Після прийняття рішення про збільшення статутного капіталу та виконання інших загальних передумов з метою швидкого та ефективного розміщення акцій емітенти вдаються до послуг фінансових посередників (професійних торговців цінними паперами) -- андеррайтерів. Торговець цінними паперами за дорученням, від імені і за рахунок емітента може здійснювати діяльність з організації підписки на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торговець цінними паперами за домовленістю з емітентом може брати на себе зобов'язання у разі неповного розміщення цінних паперів викупити в емітента нереалізовані цінні папери. Як правило, емітенту надається гарантія розміщення емісії та укладається відповідна угода між ним і торговцем цінних паперів.

Розрізняють такі основні форми андеррайтингу:

1. повний або частковий викуп усієї емісії з подальшим продажем за більш високою ціною;

2. продаж акцій на комісійних засадах за курсом емісії, встанов-леним емітентом;

3. викуп фінансовим посередником недорозміщеної підприємством частини емісії.

Для оцінки можливості надання послуг з розміщення емісії андеррайтери аналізують бізнес-план використання залучених у результаті емісії ресурсів, можливі ризики, фінансовий стан емітента тощо. У подальшому одержана інформація слугує засобом переконання інвесторів у доцільності придбання цінних паперів даної емісії.

Публічні акціонерні товариства зобов'язані зареєструвати інформацію про емісію акцій (у т. ч. у випадках прийняття рішення щодо збільшення або зменшення статутного капіталу, випуску акцій нової номінальної вартості, випуску акцій з метою обміну на раніше випущені облігації або акції іншого акціонерного товариства тощо). В інформацію про емісію акцій повинні бути включені такі відомості:

- характеристика емітента (реквізити, дата заснування, предмет діяльності, відомості про статутний капітал, чисельність службовців та акціонерів);

- баланс, звіт про фінансові результати та їх використання;

- дані про членів виконавчого органу, голову ради товариства, голову ревізійної комісії та головного бухгалтера;

- опис діяльності емітента та можливі фактори ризику в цій діяльності;

- дані про емісію цінних паперів:

- дата і номер рішення (протоколу) про емісію акцій, найменування органу, який прийняв рішення;

- загальна номінальна вартість акцій, на які планується здійснити підписку;

- мета використання фінансових ресурсів, залучених у результаті емісії;

- кількість акцій за типами і категоріями;

- форма випуску акцій (документарна або бездокументарна);

- перелік засновників у розрізі кількості, типу і категорій належних їм акцій;

- права, що надаються власникам простих та привілейованих акцій;

- номінальна вартість акцій, запланований курс емісії, відомості щодо ринкової вартості акцій;

- серії та порядкові номери акцій; адреси місць, дати початку та припинення підписки на акції; докладний опис порядку підписки на акції та їх оплати;

- найменування андеррайтера; відомості щодо умов договору з торговцем цінними паперами із зазначенням суми винагороди цінними паперами (якщо емітент користується його послугами);

- дії, що проводяться в разі перевищення (недосягнення) рівня запланованої підписки на акції або дострокового її закінчення;

- терміни, порядок та адреси місць виплати дивідендів за підсумками року, здійснення операцій і депонування;

- перелік і результати попередніх емісій цінних паперів;

- кількість акцій, що перебувають у власності членів виконавчого органу, та перелік осіб, частки яких у статутному фонді перевищують 5 %;

- відомості про реєстратора;

- відомості про депозитарій цінних паперів (у разі, коли запланована бездокументарна форма випуску акцій).

Емітент має право на опублікування інформації про емісію цінних паперів з моменту її реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку або в її територіальних органах. Зареєстрована інформація підлягає опублікуванню у повному обсязі.

Наступним етапом збільшення статутного капіталу є здійснення підписки на акції нової емісії серед нинішніх і потенційних акціонерів. Підписка на акції публічного акціонерного товариства здійснюється у два етапи:

1. на першому реалізується переважне право акціонерів на придбання акцій, що випускаються додатково, у кількості, пропорційній їх частці у статутному фонді на дату прийняття рішення про емісію акцій;

2. на другому реалізується право інших інвесторів на придбання акцій, що випускаються додатково, та існуючих акціонерів у кількості, що перевищує кількість акцій, на яку акціонер реалізував своє переважне право. При цьому на другому етапі переважним правом на придбання акцій, що випускаються додатково, користуються акціонери товариства.

Оплата цінних паперів здійснюється грошима або майновими і немайновими правами, що мають грошову оцінку, цінними паперами інших емітентів чи шляхом зарахування вимог до товариства. Грошова оцінка майна, яке виступає внеском до статутного капіталу, повинна дорівнювати ринковій вартості цього майна.

Звіт про результати підписки на акції. Не пізніше ніж через 15 днів після закінчення строку підписки на акції публічне акціонерне товариство подає в реєструвальний орган звіт про наслідки підписки на акції, який повинен містити таку інформацію:

а) фактичні дати початку і закінчення підписки на акції;

б) кількість акцій, на які здійснена підписка;

в) загальну номінальну вартість акцій, на які здійснена підписка порівняно із запланованою величиною;

г) загальну суму договорів, укладених при здійсненні підписки на акції;

д) загальну суму коштів, одержаних у ході підписки на акції у такому розподілі:

грошові кошти, внесені як плата за акції, із зазначенням кількості акцій;

вартісна оцінка майна, внесеного як плата за акції, із зазначенням кількості акцій;

оцінка іноземної валюти, внесеної як плата за акції, із зазначенням кількості акцій;

е) розподіл коштів на статутний і додатковий капітал;

є) комісійні та інші види винагород, виплачені торговцеві цінними паперами;

з) інша інформація, передбачена нормативними актами.

Звіт про наслідки підписки на акції повинен бути підписаний емітентом, торговцем цінними паперами (якщо емітент користується його послугами) та аудитором. Якщо підписка на акції не відбулась, емітент також подає реєструвальному органу звіт про результати підписки на акції.

Реєстрація випуску акцій. Для реєстрації випуску акцій АТ подає до реєструвального органу такі документи:

а) заяву про реєстрацію випуску акцій;

б) рішення стосовно затвердження результатів підписки на акції, що оформлено протоколом;

в) нотаріально посвідчену копію статуту або змін до статуту емітента, пов'язаних зі змінами розміру статутного капіталу (номінальної вартості або кількості акцій);

г) зразок бланка сертифіката акції, оформленого згідно з вимогами чинного законодавства (при документарній формі випуску);

д) баланс, засвідчений підписами та печатками емітента та аудитора (аудиторської фірми), довідку про фінансовий стан емітента, засвідчену підписами та печаткою аудитора, висновок аудитора;

е) копії свідоцтв про реєстрацію попередніх випусків акцій;

є) копію свідоцтва про державну реєстрацію товариства.

Реєстрація випуску акцій здійснюється протягом 30 днів з моменту подання заяви та необхідних документів до реєструвального органу. Реєстрація наступного випуску акцій здійснюється реєструвальним органом тільки за умови реєстрації попередніх випусків акцій на відповідні розміри статутного фонду.

Останнім кроком у процесі збільшення статутного капіталу на основі емісії акцій є оформлення та депонування нового глобального сертифіката випуску акцій (у разі бездокументарної форми випуску акцій); внесення інформації до системи реєстру власників іменних цінних паперів (у разі документарної форми випуску акцій) та виготовлення бланків і видача акціонерам сертифікатів акцій (у разі документарної форми випуску акцій).

Зазначимо, що на період підписки на цінні папери емітент оформляє тимчасовий глобальний сертифікат, який підлягає заміні на постійний після державної реєстрації цього випуску ДКЦПФР, або анулюється в разі визнання випуску таким, що не відбувся. Глобальний сертифікат, оформлений після державної реєстрації та визнання випуску таким, що відбувся, зберігається в депозитарії протягом усього періоду існування цінних паперів у бездокументарній формі.

Розглянуті цілі, порядок та загальні передумови збільшення статутного капіталу підприємств слід обов'язково враховувати при прийнятті рішення про використання даного інструменту у залученні фінансових ресурсів

ВИСНОВОК

Отже, політика виплати дивідендів має на увазі прийняття рішення про виплату прибутку фірми акціонерам або її реінвестуванні; це рішення може вплинути на ціну акцій фірми як сприятливим, так і несприятливим чином. Ключові чинники, що визначають дивідендну політику фірми, перераховані нижче.

Вибір політики дивідендів включає в себе розв'язання наступних питань. 1. Яка частка прибутку повинна бути виплачена як дивіденди в середньому протягом певного періоду? 2. Чи повинна фірма забезпечувати стабільне зростання дивідендів? 3. Чому повинен бути рівний розмір поточного дивіденду на акцію?

Міллер і Модільяні розробили теорію ірелевантності дивідендів, яка стверджує, що дивідендна політика фірми не впливає ні на вартість фірми, ні на ціну її капіталу.

Теорія «синиці в руках», запропонована Гордоном і Лінтнером, стверджує, що вартість фірми буде максимізуватися при високій частці виплати дивідендів, тому що інвестори віддають перевагу реальним дивідендам потенційному прибутку від приросту капіталу в зв'язку з їх меншою ризиковість.

Теорія податкової диференціації, що відстоюється Літценбергером і Рамасвамі, свідчить, що вартість фірми максимізується при низькій частці виплати дивідендів, оскільки інвестори виплачують менші податки на прибуток від приросту капіталу, чим на дивіденди.

Оскільки емпірична перевірка цих трьох гіпотез не дозволила прийти до певних висновків, вчені просто не можуть дати менеджерам корпорацій скільки-небудь точного висновку про вплив змін в політиці дивідендів на ціни акцій і капіталу. Тому визначення оптимальної політики виплати дивідендів надзвичайно утруднене.

Політика виплати дивідендів повинна відображати також інформаційний (сигнальний) зміст і ефект клієнтури. Гіпотеза інформаційного змісту стверджує, що інвестори розглядають зміну дивідендів як сигнал про майбутні прибутки, що прогнозуються керівництвом фірми. Ефект клієнтури дозволяє передбачити, що будь-яка фірма залучає до себе тих інвесторів, яким подобається її політика виплати дивідендів, і, отже, будь-яка зміна цієї політики приводить до зміни складу акціонерів.

Стратегія високої частки виплати дивідендів може зменшити агентські витрати, оскільки вона змушує фірму частіше виходити на ринки капіталу і відповідно періодично зазнавати перевірок «ззовні».

На практиці більшість фірм намагаються дотримуватися політики виплати дивідендів, що постійно збільшуються. Цей підхід забезпечує інвесторам стабільні надійні прибутки і, якщо вірна сигнальна теорія, дає інформацію про очікуване керівництвом зростання прибутку.

Більшість фірм застосовують модель виплати дивідендів за залишковим принципом, яка дозволяє фірмі задовольняти свої потреби у власному капіталі за рахунок нерозподіленого прибутку.

План реінвестування дивідендів дозволяє акціонерам автоматично перелічувати дивіденди на придбання додаткових акцій своєї фірми. Подібні плани користуються популярністю серед тих інвесторів, які не потребують отримання поточного прибутку, оскільки вони дозволяють акціонерам придбати додаткові акції без виплати звичайних брокерських комісійних.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом. - М.: Финансы и статистика, 2007. - 692 с.

2. Білик М.Д. Управління фінансами підприємств. - К.: Знання, 2004. - 362 с.

3. Бойчик М. І., Харів П. С., Хопчан М. І. Економіка підприємства. - Львів: Сполом, 2001. - 212 с.

4. Бригхем Ю., Гапенски Л. Финансовый менеджмент: Полный курс: В 2-х т. / Пер. с англ. под ред. В. В. Ковалева. СПб. : Экономическая школа, 2003. Т. 1. - 497 с.

5. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. - М.: Финансы и статистика, 2006. - 788 с.

6. Герасимчук В.Г. Стратегічне управління підприємством. - К.: КНЕУ, 2000. - 392 с.

7. Глухов В., Бахрамов Ю. Финансовый менеджмент.-СПб: Питер, 2002.- 628 с.

8. Калина А. и др. Рынок ценных бумаг. - К.: МАУП, 1999. 258 с.

9. Короленко М.В. Дивідендна політика акціонерного товариства // Фінанси України. - 2000. - №2. - С. 58-63.

10. Крайник О.П., Клепикова З.В. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. - Львів: Інтелект, К.: Дакор, 2000. - 260 с.

11. Максимовский С.Д. Акционерные общства. - М.: ЮНИТИ, 1999. - 473 с.

12. Нікбахт Е. , Гропеллі А. Фінанси / Пер з англ. - К.: Вік, Глобус, 2004. - 569 с.

13. Основы предпринимательской деятельности (Экономическая теория Маркетинг Финансовый менеджмент) / Под ред. В. М. Власовой. - М.: Финансы и статистика, 2001. - С. 372-465.

14. Основы предпринимательской деятельности / Под ред. Ю.Осипова.- М.: Прогресс 2007. - 432 с.

15. Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. - К.: Либра, 2005, С. 6-51, 204-225.

16. Петрович Й.М. Економіка виробничого підприємництва. - К.: Знання, 2001. - 462 с.

17. Покропивний С.Ф.,Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. - К.: КНЕУ, 2000. - 352 с.

18. Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. Вид. 2-ге, доповн. і переробл. - Луцьк: Ред. - вид. відд. "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. - 456 с.

19. Суторміна В.М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій. - К.: Знання, 2004. - 304 с.

20. Фінансова діяльність підприємства. - К.: Либідь, 2002. - 546 с.

21. Черваньов Д.М. Менеджмент інвестиційної діяльності підприємств / Київ: Знання-Прес, 2003. - 622 с.

22. Управління інвестиціями на підприємстві. / Козаченко Г.В., Антіпов О.М., Ляшенко О.М., Дібніс Г.І. - Київ: Лібра, 2004. - 368 с.

23. Гранатуров В.М., Шевчук О.Б. Ризики підприємницької діяльності: Проблеми аналізу. - К.: Зв'язок, 2000. -152 с.

24. Бланк И.А. Финансовый менеджмент / Киев: Эльга. Ника-Центр, 2004. - 656 с.

25. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.3 / Редкол.: … С.В.Мочерний (відп. ред.) та ін.. - К.: Видавничий центр «Академія», 2002. - 952с.

Размещено на Allbest.ru