Управління витратами
Предмет, завдання і методи курсу "Управління витратами". Специфіка управління витратами в системі управління підприємства. Структура та класифікація витрат підприємства. Планування витрат. Система загальнодержавного управління підприємствами в Україні.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 24.09.2012 |
| Размер файла | 118,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru
53
Размещено на http://www.allbest.ru
Інститут Підприємництва та Сучасних Технологій
Конспект лекцій
Управління витратами
Тема 1. Предмет, завдання і методи курсу «Управління витратами»
Сучасне управління -- це особлива сфера економічних відносин, що має свою логіку розвитку.
Відомий англійський економіст Альфред Маршал (1842-- 1924) виділив управління в окремий фактор виробництва поряд із трьома традиційними -- капіталом, працею, землею.
Суть управлінської діяльності полягає у впливі на процес через прийняття рішень.
Необхідність управління пов'язана з процесами поділу праці на підприємстві і відокремленням управлінської праці від виконавчої.
Зростання значення фактору управління в епоху науково-технічної революції послужило основою для появи концепції „менеджеріальної революції", згідно з якою влада переходить від власників до управлінців.
Основоположником управління вважається американський інженер і дослідник Ф. Тейлор (1856--1915). Запропонована ним раціоналізація праці і відносин на виробництві дозволила корінним чином змінити організацію і управління, а значить і ефективність виробництва. Ф. Тейлор розглядав управління як „мистецтво знати точно, що слід зробити і як це зробити найкращим і найдешевшим способом".
Наука управління в останні два -- три десятиріччя пережила більш глибокі зміни, ніж за весь попередній період свого розвитку. Те, що відбувається сьогодні в теорії і практиці управління, називається „тихою управлінською революцією". На зміну старій раціоналістичній концепції управління приходить нова неформальна, яку прийнято називати маркетинговою, інформаційною.
Суть раціоналістичної концепції полягає в переконанні, що успіх фірми залежить від раціональної організації виробництва, зниження затрат за рахунок використання внутрівиробничих резервів, ефективності використання виробничих ресурсів, тобто від внутрішніх факторів. Фірма розглядається як закрита система, мета і завдання якої є заданими і стабільними протягом тривалого періоду часу. Основа стратегії такої фірми -- поглиблення спеціалізації виробництва, організаційна структура будується за функціональним принципом, вирішальне значення має контроль.
Неформальна концепція має за основу ситуаційний підхід до управління. Фірма розглядається як живий організм, як відкрита система і головна передумова її успіху лежить поза нею. Успіх пов'язується з тим, наскільки успішно фірма вписується в зовнішнє середовище (економічне, соціально-політичне, науково-технічне) і пристосовується до нього.
Ситуаційний підхід до управління означає, що вся внутрішня будова системи управління є відповіддю на різні впливи зовнішнього середовища. Організаційні механізми пристосовуються до нових проблем і виробітки нових рішень.
Реалізацією цього нового підходу стало стратегічне управління, яке передбачає врахування майбутніх станів середовища у розробці стратегії розвитку фірми.
В рамках нашої дисципліни термін “управління” буде стосуватися підприємства в цілому, а зокрема його витрат.
Переходячи власне до підприємства, слід відмітити, що його, як і будь-який інший об'єкт, явище чи процес можна розглядати як систему.
Під системою розуміють сукупність взаємозв'язаних в одне ціле елементів. Елемент системи - це частина цілого, яка в процесі аналізу не підлягає поділу на складові. Отже будь-яка система:
ь складається з двох або більшої кількості елементів;
ь кожен елемент системи має властиві лише йому якості;
ь між елементами системи існують зв'язки, за допомогою яких вони впливають один на одного;
ь система не може існувати поза часом і простором. Тобто вона має часову сутність (її склад може бути визначений у кожний даний момент), а також свої межі та навколишнє середовище.
Размещено на http://www.allbest.ru
53
Размещено на http://www.allbest.ru
Рис.1 Взаємодія підприємства із зовнішнім середовищем
Перша особливість підприємства як системи полягає в тім, що підприємство - це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з навколишнім середовищем. Воно вибирає із проміжного та загального навколишнього середовища основні фактори виробництва і, перетворюючи їх на продукцію (товари, послуги, інформацію) та відходи, передає знов у зовнішнє середовище. Умовою життєздатності системи є корисний (вигідний) обмін між «входом» і «виходом».
Інша особливість підприємства як системи полягає в тому, що воно є штучною системою, створеною людиною заради її власних інтересів і спільної праці. Тому очевидною характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці.
Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну та вертикальну.
Горизонтальна - це поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання. Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів підприємства, які виконують певні частини загального трансформаційного процесу.
Оскільки роботу на підприємстві поділено між підрозділам та окремими виконавцями, хтось має координувати їхні дії, щоб досягти загальної мети діяльності. Тому об'єктивно виникає потреба відокремлення управлінської праці від виконавчої. Отже необхідність управління зв'язана з процесами поділу праці на підприємстві.
Вертикальна форма поділу праці - це диференціація та координація управлінської праці та формування рівнів управління.
Тобто управління - це діяльність, спрямована на координацію роботи інших людей (трудових колективів).
Підприємства розрізняються між собою за розмірами, сферами діяльності, технологічними процесами тощо. Проте всі вони мають і певні спільні риси, з поміж яких слід назвати функції управління.
Функції управління - це об'єктивно зумовлені загальні напрямки або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці.
1) Планування - процес встановлення мети діяльності, визначення необхідних ресурсів і шляхів досягнення мети.
2) Організація - процес формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності.
3) Мотивація - створення умов, які б спонукали членів трудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягнення поставленої мети.
4) Контроль - вимір досягнутих результатів роботи та порівняння їх із запланованим обсягом. У разі виявлення значних розбіжностей здійснюють регулювання, тобто вносять відповідні корективи в організацію або плани - залежно від причин відхилень.
Размещено на http://www.allbest.ru
53
Размещено на http://www.allbest.ru
Рис 2. Процес управління підприємством
Ці чотири основні функції тісно зв'язані між собою в єдиному процесі управління. Незадовільне планування чи недосконала організація, так само як і слабка мотивація або поганий контроль, негативно впливають на результати діяльності фірми в цілому.
Управління підприємством відображає сукупність взаємопов'язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування й досягнення цілей підприємства.
Методи управління
Методи управління - це способи впливу на окремих працівників та на трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення цілей фірми (підприємства, організації).
Управління фірмою (підприємством, організацією) спрямоване на людей та коло їх інтересів, перед всім матеріальний. Тому основою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої чи іншої діяльності. За своїм змістом мотиви можна поділити на матеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру. Відповідно до цього розрізняють такі методи управління діяльністю підприємств:
1) економічні;
2) соціально-психологічні;
3) організаційні.
Економічні методи управління - це такі методи, які реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах через використання товарно-грошових відносин. Ці методи мають два аспекти реалізації:
1) Характеризує процес управління, зорієнтований на використання створеного на загальнодержавному рівні економічного сегмента зовнішнього середовища (формування системи оподаткування суб'єктів господарювання; визначення дійової амортизаційної політики, яка сприяла б оновленню матеріальних і нематеріальних активів підприємства; встановлення державою мінімального рівня заробітної плати та пенсій
2) Економічні методи управління, які пов'язані з управлінським процесом, орієнтованим на використання різноманітних економічних важелів (фінансування, кредитування, ціноутворення, штрафні санкції тощо).
Соціально-психологічні методи управління - реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Традиційні форми матеріального заохочення (винагороди, премії) поступово втрачають свій пріоритетний стимулюючий вплив. Все більшого значення набуває змістовність і творчий характер праці, можливості для прояву ініціативи, суспільне визнання, моральне заохочення тощо.
Практична реалізація соціально-психологічного методу здійснюється за допомогою різноманітних заходів соціального орієнтування та регулювання, групової динаміки, розв'язання конфліктних ситуацій, гуманізації праці тощо.
Організаційні методи управління - базуються на мотивах примусового характеру. Це комплекс способів і прийомів впливу на працівників, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва. Організаційні методи управління поділяються на регламентні і розпорядчі.
Регламентні методи полягають у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні повноважень і відповідальності певним категоріям працівників фірми, визначенні орієнтирів діяльності підлеглих, наданні методично-інструктивної ти іншої допомоги виконавцям.
Розпорядчі методи управління охоплюють поточну організаційну роботу і базується, як правило, на наказах керівників підприємств. Вони передбачають визначення конкретних завдань для виконавців, розподіл цих завдань між ними, контроль виконання, проведення нарад з питань поточної діяльності фірми.
Органи управління підприємством
Згідно з виробничою й загальною структурою підприємства формуються конкретні органи управління ним. Водночас поділ праці у сфері управління зумовлює групування однорідних за функціями робіт і зосередження таких робіт у підрозділах апарату управління.
Це означає, що управлінський персонал підприємства поділяється на лінійний та функціональний (штабний, апаратний).
Лінійний персонал забезпечує безпосереднє керівництво виробництвом (діяльністю фірми).
Функціональний же персонал допомагає лінійним керівникам виконувати функції управління своїми підрозділами (службами, відділами). При цьому між лінійними керівниками та посадовими особами апарату управління виникають певні організаційні відносини. Сукупність лінійних та апаратних органів управління і відносини між ними утворюють систему управління фірмою.
Організаційна структура управління будь-яким суб'єктом господарювання -- це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.
Кожен елемент організаційної структури (виробничий або управлінський підрозділ), при управлінні певним суб'єктом господарювання, має певне місце й відповідні зв'язки з іншими елементами. Зв'язки названих елементів системи управління поділяються на лінійні, функціональні та міжфункціональні.
Лінійні зв'язки виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління (директор--начальник цеху--майстер). Ці зв'язки з'являються там, де одного керівника підпорядковано іншому.
Функціональні зв'язки характеризують взаємодію керівників, які виконують певні функції на різних рівнях управління, але між ними не існує адміністративного підпорядкування (начальник цеху--начальник планово-економічного відділу).
Міжфункціональні зв'язки мають місце між підрозділами того самого рівня управління (начальник цеху--начальник цеху, начальник служби маркетингу--начальник конструкторського відділу).
Характер зв'язків визначає відповідний тип організаційної структури управління суб'єктом господарювання.
У практиці господарювання можуть застосовуватися кілька типів організаційних структур залежно від масштабів діяльності, виробничо-технологічних особливостей, стратегічних і поточних завдань діяльності підприємства (фірми).
Лінійна організаційна структура управління -- це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії, кожен має лише одного лінійного керівника, який виконує всі адміністративні та інші функції у відповідному підрозділі. Використовується у невеликих підприємствах з нескладною технологією виробництва.
Перевагами такої структури є:
- чіткість взаємовідносин;
- оперативність і несперечливість управлінських рішень;
- надійний контроль.
Недоліком є те, що керівник повинен виконувати, крім основних координуючих функцій, цілий ряд робіт по обліку, роботі з кадрами, контролю якості тощо.
Рис.3 Лінійна організаційна структура управління
Функціональна організаційна структура передбачає наявність функціональних служб (штабів), але їх персонал має не лише дорадчі права, а й право керівництва і прийняття рішень. Тому кожний виробничий підрозділ отримує розпорядження одночасно від декількох керівників функціональних підрозділів підприємства.
Головною перевагою функціональної структури є те, що вона забезпечує компетентне керівництво по кожній функції управління.
Недоліками є:
· можлива суперечливість і неузгодженість рішень,
· зниження оперативності,
· труднощі координації діяльності управлінських служб.
Размещено на http://www.allbest.ru
53
Размещено на http://www.allbest.ru
Рис. 4 Функціональна організаційна структура управління
Лінійно-функціональна організаційна структура управління структура також передбачає створення при лінійному керівництві спеціальних функціональних служб (штабів), які допомагають йому вирішувати певні виробничі завдання і формувати відповідні управлінські рішення. При цьому штаби не дають безпосередніх розпоряджень лінійним керівникам.
Переваги такої структури:
· швидка реалізація управлінських рішень,
· сприяє спеціалізації і підвищенню ефективності роботи функціональних служб,
· уможливлення необхідного маневру ресурсами
Недоліки -- ріст управлінських витрат, зниження оперативності.
Вона є найдоцільнішою за масового виробництва зі сталим асортиментом продукції та незначними еволюційними змінами технології її виготовлення. Проте за умов частих технологічних змін, оновлення номенклатури продукції використання цієї оргструктури уповільнює терміни підготовки і прийняття управлінських рішень, не забезпечує належної злагодженості в роботі функціональних відділів (підрозділів).
Рис. 5 Лінійно-функціональна організаційна структура управління
Дивізіональна структура управління будується не за функціональними ознаками, а за принципами групування виробничих підрозділів за продуктами, групами споживачів, за місцем розташування. Виникнення цієї структури пов'язане із поглибленням поділу управлінської праці, тобто вищі ланки управління займаються лише загальними питаннями (фінансовими, юридичними, кадровими), а решту своїх функцій делегують виробничим підрозділам (відділенням), які мають свою власну структуру управління і можуть автономно функціонувати. Розповсюдження цієї структури пов'язано з процесом диверсифікації виробництва і виникненням корпорацій, конгломератів.
Рис 6. Дивізіональна структура управління
Матрична структура передбачає створення поряд з лінійними керівниками та функціональним апаратом управління тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів функціональних підрозділів і займаються створенням нових видів продукції. Після завершення робіт над проектом спеціалісти повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника по відношенню до членів групи.
Головна особливість матричних організаційних структур -- це їх винятково висока гнучкість та орієнтація на нововведення.
Проте матричні структури управління мають і певні недоліки:
· збільшення чисельності управлінського персоналу,
· зростання кількості інформаційних зв'язків між працівниками підрозділів,
· можливі конфліктні ситуації між ними.
Рис. 7 Матрична структура управління
Використання матричної організаційної структури управління є виправданим на підприємствах, що об'єднують велику кількість виробництв із коротким життєвим циклом продукції, і здебільшого тільки за умови високо динамічного ринкового середовища.
Окрім внутрішніх органів управління підприємствами та організаціями, існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб'єктами господарювання. Функціонування таких органів управління є необхідним, оскільки існує досить широке коло управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебуває поза можливостями та компетенцією самих підприємств та організацій.
Чинну в Україні систему загальнодержавного управління підприємствами та організаціями показано на рис.8.
Рис. 8 Система загальнодержавного управління підприємствами та організаціями в Україні
Президент України в рамках своїх повноважень керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку.
Верховна рада бере участь в управлінні економікою через формування необхідної законодавчої бази.
Центральну виконавчу владу держави виконує Кабінет Міністрів України, який практично реалізує соціально-економічну політику країни, координує та спрямовує діяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади - міністерства, державні комітети, агентства та ін. установи.
Основними елементами чинної системи загальнодержавного управління сферою економіки є галузеві та функціональні міністерства. До складу органів управління міністерства входять департаменти (управління) та відділи, які керують підприємствами з певних питань у межах своєї компетенції.
Також важливим органом міністерства є колегія, до складу якої входять: міністр, заступники міністрів, начальники департаментів та відділів. У складі міністерства виокремлюються необхідні функціональні департаменти: Планово-економічний, технічний, маркетингу, зі зв'язків із зарубіжними країнами, фінансовий, праці і заробітної плати, виробничо-диспетчерський, центральна бухгалтерія тощо.
В Україні існує 15 міністерств
1. аграрної політики,
2. внутрішніх справ,
3. екології та природних ресурсів,
4. економіки,
5. палива та енергетики,
6. закордонних справ,
7. культури і мистецтв,
8. з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи,
9. оборони,
10. освіти і науки,
11. охорони здоров'я,
12. праці та асоціальної політики,
13. транспорту,
14. фінансів,
15. юстиції.
До вищих органів управління підприємствами належать також державні комітети та інші центральні органи, статус яких прирівнюється до статусу Державного комітету України:
ь ДК будівництва, архітектури та житлової політики Укр.,
ь ДКУ по водному господарству,
ь ДКУ по земельних ресурсах,
ь ДКУ з енергозбереження,
ь ДК лісового господарства Укр.,
ь ДК промислової політики Укр.,
ь ДК стандартизації, метрології та сертифікації Укр.,
ь ДК статистики Укр., Національне космічне агентство Укр.,
ь Держ. Казначейство Укр.
Крім того, функціонують центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом:
ь Антимонопольний комітет України;
ь Державна податкова адміністрація України;
ь Державна митна служба України;
ь Державний комітет Укр. з питань регуляторної політики та підприємництва;
ь Національна комісія регулювання електроенергетики України;
ь Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України;
ь Фонд державного майна України;
ь Служба безпеки України.
Економічний зміст витрат
Витрати характеризують у грошовому виразі об'єм ресурсів за певний період, що були використані на виробництво та збут продукції, і трансформуються у собівартість продукції, робіт, послуг.
Для витрат характерні такі особливості:
ь Динамізм. Вони знаходяться у постійному русі, зміні; їх розгляд у статиці досить умовний і не відображає реального життя;
ь Різноманіття, яке обумовлює велику кількість способів, прийомів та методів управління витратами;
ь Важкість виміру, обліку та оцінки - абсолютно точних методів виміру та обліку затрат не існує;
ь Важкість та суперечливість впливу на економічний результат. Наприклад, підвищити прибуток організації можливо за рахунок зниження поточних витрат на виробництво, яке забезпечується підвищенням капітальних вкладень в техніку та технологію; високий прибуток при виробництві продукції може бути значно знижений витратами на її утилізацію и т.п.
Оскільки підприємства можуть здійснювати не тільки виробництво та збут продукції (робіт, послуг), але й ряд інших видів діяльності (підготовку кадрів, науково-дослідницькі роботи, забезпечення соціальних потреб працюючих та ін.), то слід розрізняти такі поняття як «витрати підприємства» та «витрати на виробництво».
Витрати виробництва Під витратами виробництва розуміють витрати на заробітну плату, сировину і матеріали, сюди ж входять амортизація засобів праці, тощо.
Тобто витрати виробництва - це видатки на виробництво, які повинні понести організатори підприємства з метою створення товарів і наступного отримання прибутку.
У вартості одиниці товару витрати виробництва складають одну із її частин. Витрати виробництва менше за вартість товару на величину прибутку.
Категорія “витрати обігу” пов'язана з процесом реалізації товарів. Додатковими витратами обігу є витрати на упаковку, сортування, транспортування і зберігання товарів. Цей вид витрат обігу наближається до витрат виробництва і, входячи у собівартість товару, збільшує останню.
Додаткові витрати відшкодовуються після продажу товарів з отриманої суми виручки.
Чисті витрати обігу - витрати на торгівлю (заробітна плата продавців тощо), маркетинг, рекламу тощо. Чисті витрати не збільшують вартості товарів, а відшкодовуються після продажу з прибутку, створеного у процесі виробництва товарів.
В економічній літературі і на практиці наряду з терміном «витрати» використовуються і такі, як «видатки» та «вкладення». Ці поняття мають різний економічний зміст.
Витрати - грошова оцінка матеріальних та інших коштів, що витрачаються підприємством на виробництво та реалізацію продукції. Основне застосування витрат - розрахунок собівартості продукції.
Видатки промислового підприємства означають платежі, які повинні бути враховані в економічному аналізі діяльності промислового підприємства. Типовим прикладом видатків є податки. Видатки можуть покриватися з поточних рахунків (погашення кредиту).
На відміну від видатків, витрати відображаються у обліку підприємства на момент споживання їх у виробничому процесі. В кінцевому результаті усі видатки по звичайним видам діяльності повинні трансформуватися в витрати. Видатки, не віднесені до витрат по будь-яким причинам характеризують помилки обліку на виробництво та збут продукції.
Видатки за певний період роботи підприємства можуть перевищувати витрати, бури рівними витратам або бути менше витрат. Взаємозв'язок видатків та витрат представлений в таблиці 1.
Таблиця 1 Ситуації зі співвідношенням видатків та витрат
|
Видатки підприємства не є його витратами в даному періоді |
Витрати підприємства не є його видатками в даному періоді |
Витрати підприємства є його видатками в даному періоді |
|
|
1) Оплата сировини та матеріалів, що придбані в запас; 2) Виплата з/п персоналу за попередній або минулий періоди роботи; 3) Видатки майбутніх періодів (відбуваються в даному звітному періоді, але до витрат включаються в послідуючі звітні періоди для рівномірного включення до собівартості продукції, робіт, послуг) |
1) Обробка раніше купленої сировини та матеріалів; 2) Нарахована з/п персоналу за роботу у минулому або майбутньому періодах; 3) Сума резерву майбутніх видатків та платежів в цілях рівномірного включення до собівартості продукції, робіт, послуг (наприклад, на оплату відпусток, виплату винагороди за вислугу років, ремонт основних засобів та предметів прокату та ін.) |
1) Оплата сировини та матеріалів, що придбані та оброблені у звітному періоді; 2) Нарахована з/п персоналу, праця якого використана у звітному періоду; 3) Оплата за технічне обслуговування та ремонт обладнання та машин, виконаних у звітному періоді; 4) Оплата пакувальних матеріалів, комісійної винагороди торговому представнику у звітному періоді, за продаж продукції в цьому періоді. |
Вкладення - це реальні або передбачені витрати фінансових ресурсів підприємства. Вкладення у буквальному розумінні цього слова представляють собою сукупність переміщень фінансових засобів.
Вкладення повинні компенсуватися виручкою від реалізації промислової продукції. Вони відносяться або до активів, якщо здатні принести прибуток в майбутньому, або до пасивів, якщо цього не відбудеться.
Поняття видатків більш вузьке ніж поняття вкладень, оскільки воно характеризує лише конкретні виплати у певному періоді.
Вкладення мають платіжну природу і відображаються в зовнішньому (фінансовому) обліку підприємства. У вкладень відсутній прямий зв'язок з виготовленням продукції (ремонт об'єкту, не включеного до необхідного для виробничої діяльності майна підприємства, пожертвування).
Видатки, вкладення і витрати повинні обліковуватись окремо. Видатки враховуються у платіжному обороті, вкладення - при розрахунку прибутку, витрати - в калькуляції.
Тема 2. Управління витратами в системі управління підприємства
Суть та значення управління витратами
Управління витратами - це виконання усього комплексу функцій управлінського циклу, що направлені на підвищення ефективності використання виробничих ресурсів на підприємстві.
При цьому управління витратами набагато складніше ніж управління ефективністю використання окремих виробничих ресурсів, оскільки враховує їх комплексне використання, можливу взаємозаміну та відмінності у величині та строках впливу на результати роботи підприємства.
Основні задачі управління витратами підприємства:
ь виявлення ролі управління витратами як фактора підвищення економічних результатів діяльності;
ь визначення витрат за основними функціями управління;
ь розрахунок витрат по операційних географічних сегментах, виробничим підрозділам підприємства;
ь розрахунок необхідних витрат на одиницю продукції (робіт, послуг);
ь підготовка інформаційної бази, що дозволяє оцінювати витрати при виборі і прийнятті господарських рішень;
ь виявлення технічних способів і засобів виміру і контролю витрат;
ь пошук резервів зниження витрат на всіх етапах виробничого процесу і у всіх виробничих підрозділах підприємства;
ь вибір способів нормування витрат;
ь вибір системи управління витратами, що відповідає умовам роботи підприємства.
Задачі управління витратами повинні зважуватися в комплексі. Тільки такий підхід приносить плоди, сприяючи різкому росту економічної ефективності роботи підприємства.
Функції управління витратами підприємства:
Прогнозування і планування витрат підрозділяють на перспективне (на стадії довгострокового планування) і поточне (на стадії короткострокового планування).
Задачею довгострокового планування є підготовка інформації про очікувані витрати при освоєнні нових ринків збуту, організації розробки і випуску нової продукції (робіт, послуг), збільшенні потужності підприємства. Це можуть бути витрати на маркетингові дослідження, капітальні вкладення.
Поточні плани конкретизують реалізацію довгострокових цілей підприємства.
Точність довгострокового планування витрат невелика і піддана впливу інфляційного процесу, поводження конкурентів, політики держави в області економічного керування підприємствами, а іноді і форс-мажорних обставин.
На відміну від довгострокового планування, то короткострокове планування витрат стосується найближчого майбутнього і є більш точним, оскільки має справу з річними, квартальними розрахунками.
Організація - найважливіший елемент ефективного управління витратами. Вона встановлює, яким чином на підприємстві управляють витратами, тобто хто це робить, у які терміни, з використанням якої інформації і документів, якими способами. Визначаються місця виникнення витрат і центри відповідальності за їх дотримання. Розробляється ієрархічна система лінійних і функціональних зв'язків керівників і фахівців, що беруть участь у керуванні витратами, що повинна бути сумісна з виробничою структурою підприємства.
Координація і регулювання витрат припускають порівняння фактичних витрат із запланованими, виявлення відхилень і вживання оперативних заходів по їх ліквідації. Якщо з'ясовується, що змінилися умови виконання плану, то витрати, заплановані на його реалізацію, коректуються. Своєчасна координація і регулювання витрат дозволяють підприємству уникнути серйозного зриву у виконанні запланованого економічного результату діяльності.
Активізація і стимулювання - пошук таких способів впливу на учасників виробництва, що спонукували б дотримуватись встановлених планом витрат і знаходити можливості їх зниження. Подібний образ дій може мотивуватися як матеріальними, так і моральними факторами. Не можна використовувати стимули щодо дотримання й економії витрат заміняти покаранням за перевитрату. У цьому випадку працівники основні зусилля будуть прикладати до того, щоб заперечити рівень планованих витрат, тобто завищити його. Тоді досягнення основної мети підприємства - одержання максимальне можливого прибутку за рахунок зниження витрат - стане важкою задачею.
Облік як елемент керування витратами необхідний для підготовки інформації з метою прийняття правильних господарських рішень. Наприклад, при оцінці вартості матеріальних виробничих запасів витрати встановлюють шляхом виробничого обліку, а інформацію про фактичні результати діяльності підприємства поставляє бухгалтерський облік. Виробничий облік входить у систему управлінського обліку, що дозволяє контролювати витрати і приймати рішення про їх доцільність.
Аналіз витрат, що складає елемент функції контролю, допомагає оцінити ефективність використання усіх ресурсів підприємства, виявити резерви зниження витрат на виробництві, зібрати інформацію для підготовки планів і прийняття раціональних управлінських рішень в області витрат.
Функція контролю (моніторингу) у системі управління витратами забезпечує порівняння запланованих і фактичних витрат. Ефективність контролю обумовлюється коригувальними управлінськими діями, спрямованими на приведення фактичних витрат у відповідність із запланованими чи на уточнення планів, якщо вони не можуть бути виконані внаслідок об'єктивної зміни виробничих умов.
Отже, управління витратами - це динамічний процес, що включає управлінські дії, метою яких є досягнення високого економічного результату діяльності підприємства.
Основними принципами управління витратами на підприємстві є:
ь системний підхід до управління витратами;
ь єдність методів на різних рівнях управління витратами;
ь управління витратами на всіх стадіях життєвого циклу виробу - від створення до утилізації;
ь органічне сполучення зниження витрат з високою якістю продукції (робіт, послуг);
ь недопущення зайвих витрат;
ь взаємозамінність ресурсів;
ь широке впровадження ефективних методів зниження витрат;
ь удосконалювання інформаційного забезпечення про рівень витрат;
ь підвищення зацікавленості виробничих підрозділів підприємства в зниженні витрат.
Дотримання всіх принципів системи управління витратами створює базу для економічної конкурентноздатності підприємства в умовах ринкової економіки.
Суб'єкти управління витратами
Суб'єктом управління витратами на підприємстві є вищий управлінський персонал, до його функцій входить:
ь Планування витрат: визначення потреб у матеріальних, трудових, фінансових ресурсах, складання кошторисів, розрахунок очікуваного прибутку, розрахунок можливої економії за рахунок впровадження техніко-організаційних заходів по підвищенню технічного рівня виробництва, рівня продуктивності праці тощо. На великих підприємствах цю функцію виконує плановий відділ на чолі з головним економістом підприємства.
ь Облік витрат та калькуляція собівартості продукції. Цю функцію виконує бухгалтерія підприємства.
ь Контроль та аналіз витрат. Ця функція виконується бухгалтерією підприємства разом з іншими економічними службами. Дані контролю та аналізу є вихідною базою для подальшого планування діяльності підприємства, розробки заходів по підвищенню ефективності виробництва.
ь Розробка заходів по зниженню собівартості продукції (робіт, послуг). Розрахунок річної економії (перевитрати) від впровадження заходів по підвищенню технічного рівня виробництва, підвищенню продуктивності праці, зниженню матеріало- та енергомісткості продукції. Ці функції виконує відділ головного економіста.
Об'єктами управління є витрати на розробку, виробництво, реалізацію, експлуатацію (використання) і утилізацію продукції (робіт, послуг).
Управління витратами не є самоціллю, але зовсім необхідно для досягнення підприємством визначеного економічного результату, підвищення ефективності роботи.
Кошторис виробництва як основа формування витрат
Кошторис виробництва - це витрати підприємства, пов'язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносяться вони на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Тому, як правило, кошторис виробництва і собівартість не співпадають.
Кошторис виробництва складається за економічними елементами витрат.
До нього включаються:
1. Матеріальні витрати як елемент кошторису містять витрати на:
ь сировину і основні матеріали, які є матеріальною субстанцією продукції;
ь купівельні вироби для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо);
ь купівельні напівфабрикати (штамповки, відливки тощо);
ь виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій по виготовленню продукції;
ь допоміжні матеріали, які використовуються:
o безпосередньо в технологічному процесі (з'єднуючі деталі, фарби, інструмент тощо),
o при обслуговуванні технологічного процесу (ремонт, утримання устаткування тощо),
o на господарські та управлінські потреби (утримання будівель, канцелярські товари тощо).
ь паливо та енергію зі сторони (електроенергію, пару, газ тощо).
ь пошук і використання природної сировини (відрахування на геологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі, плата за деревину та ін.).
Витрати на власне виробництво енергії включаються у кошторис по окремих елементах.
Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їх витрачання і цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрат (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи). З вартості матеріалів віднімаються відходи по ціні їх використання або продажу.
2. Заробітна плата включає всі форми основної оплати праці штатного й позаштатного виробничого персоналу, зайнятого виробництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу і управління. Не включаються у собівартість виплати працівникам, що фінансуються із прибутку або інших джерел соціального призначення.
3. Відрахування на соціальні потреби містять відрахування на соціальне страхування, у пенсійний фонд та інші заходи. Величина відрахування обчислюється у встановлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування.
4. Амортизація основних фондів у формі амортизаційних відрахувань на повне їх відтворення обчислюється за встановленими нормами від балансової вартості. При цьому амортизація машин, устаткування, транспортних засобів і відповідно нарахування амортизаційних відрахувань припиняється після закінчення нормативного терміну їх служби, якщо їх вартість повністю перенесена на собівартість продукції.
Амортизація нематеріальних активів здійснюється за рівномірно-лінійним методом, виходячи з терміну функціонування цих активів у межах до 10 років.
5. До інших витрат включають ті з них, які за змістом не можна віднести до щойно перелічених. До них належить широке коло витрат різного призначення, а саме: оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, винагорода за винаходи й раціоналізаторські пропозиції, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, орендна плата за окремі об'єкти основних фондів та ін.
Кошторис виробництва узагальнює поелементні витрати підприємства, показує їх ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди), що надзвичайно важливо для аналізу факторів формування і зниження собівартості продукції.
На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції. Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств.
У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання - обчислення собівартості окремих виробів. Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.
На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі -- за їхнім фактичним рівнем.
Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:
* сировина та матеріали;
* енергія технологічна;
* основна заробітна плата виробників;
* додаткова заробітна плата виробників;
* відрахування на соціальні потреби виробників;
* утримання та експлуатація машин і устаткування;
* загальновиробничі витрати;
* загальногосподарські витрати;
* підготовка та освоєння виробництва;
* позавиробничі витрати (витрати на маркетинг).
Сума перших семи статей становить цехову, дев'яти -- виробничу і всіх статей -- повну собівартість.
Напрямки витрат підприємства
Витрати на підприємстві формуються в залежності від видів його діяльності. (рис. 1).
Рис. 1. Види діяльності підприємства
Основна діяльність -- операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.
Операційна діяльність -- основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.
Інвестиційна діяльність -- це придбання і продаж довгострокових активів, а також інших інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.
Фінансова діяльність -- це діяльність, яка призводить до змін розміру та складу власного і запозиченого капіталу підприємства.
Надзвичайна діяльність -- події або операції, які відрізняються від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вони повторюватимуться періодично або в кожному наступному звітному періоді.
В залежності від цього витрати поділяються на операційні, фінансові, інвестиційні та надзвичайні витрати, а також податок на прибуток і дивіденди. Див рис. 2.
Размещено на http://www.allbest.ru
53
Размещено на http://www.allbest.ru
Рис. 2 Формування витрат підприємства
Надзвичайні витрати - витрати, що виникли внаслідок надзвичайних подій (стихійних лих, пожеж, техногенних аварій і т.п.). До них відносяться: відшкодування втрат від надзвичайних подій, включаючи відшкодування витрат на попередження втрат від стихійних лих і техногенних аварій; витрати від інших подій чи операцій, що відповідають визначенню надзвичайних подій.
Податок на прибуток -- складова частина податкової системи, яка встановлюється у відсотках (ставка податку), є частиною балансового прибутку і служить джерелом перерозподілу національного доходу.
Витрати звичайної діяльності - це витрати операційної діяльності, фінансові витрати, витрати від участі в капіталі та інші витрати.
До фінансових витрат відносяться витрати, що виникають у ході фінансової діяльності підприємства, зокрема виплата дивідендів; виплата відсотків по облігаціях і інших цінних паперах; інші витрати від фінансової діяльності.
До складу витрат від участі в капіталі включаються витрати на інвестиції, здійснені в асоційовані, дочірні чи спільні підприємства.
До інших витрат включаються витрати, що виникають у процесі звичайної діяльності, але не зв'язані з операційною діяльністю підприємства.
До операційних витрат відносяться: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати (витрати на відрядження фізичних осіб, на проведення рекламних заходів, на страхування ризиків, на підготовку та перепідготовку фізичних осіб підприємства, витрати від браку, на охорону праці та інші).
Підвищення ефективності витрат підприємства
Підвищення ефективності витрат при незмінній вартості матеріальних і трудових ресурсів можливе в результаті зниження собівартості.
До найбільш важливих джерел резервів варто віднести зниження матеріальних витрат і підвищення продуктивності праці.
Зниження матеріалоємності, чи матеріальних витрат -- одне з найважливіших джерел розвитку економіки.
Продуктивність праці, тобто його результативність і ефективність, виміряється трудомісткістю (часом, витраченим на виробництво одиниці продукції) і виробітком (кількістю продукції, виробленої за визначений проміжок часу). У результаті зниження трудомісткості економія досягається за рахунок зменшення витрат на оплату праці і відрахувань на соціальне страхування в розрахунку на одиницю продукції, скоректованих на новий обсяг виробництва.
До факторів, що впливають на ефективність витрат, відносяться:
1). Підвищення технічного рівня -- процес удосконалення технічної бази, який досягається в результаті:
ь удосконалювання засобів праці (впровадження прогресивної техніки, підвищення частки удосконаленого устаткування),
ь удосконалювання предметів праці (застосування прогресивних видів сировини, матеріалів, енергоносіїв);
ь раціонального використання сировини, матеріалів;
ь механізації й автоматизації виробничих процесів.
Використання більш продуктивного устаткування дозволяє заощаджувати заробітну плату (жива праця) при збільшенні амортизаційних відрахувань.
2). Удосконалення організації виробництва і праці. Ця група факторів впливає на зниження собівартості в результаті:
ь спеціалізації виробництва,
ь удосконалення організації праці й управління виробництвом,
ь поліпшення матеріально-технічного постачання і побуту,
ь ефективного використання часу робочих, скорочення зайвих витрат.
Ріст обсягу виробництва дозволяє скоротити умовно-постійні витрати на одиницю продукції. Тому збільшення обсягу виробництва є важливим чинником зниження собівартості.
Тема З. Структура та класифікація витрат підприємства
Витрати мають натуральну та грошову форми. Планування й облік витрат, факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об'єм, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона виражає вартість продукції (послуг).
Будь-які витрати орієнтовано на певний результат. Тільки це виправдовує їх доцільність. Стосовно виробничого підприємства це є загальний принцип діяльності, який покладено в основу визначення собівартості продукції.
Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку її виробництва, виготовлення і збут.
Собівартість продукції є важливим узагальнюючим показником, який характеризує ефективність роботи підприємства (фірми). В ній відображаються всі сторони виробничо-господарської діяльності фірми. Чим краще працює підприємство, економічніше і раціональніше воно використовує власні ресурси, успішніше вдосконалює свою техніку, тим нижчою буде собівартість виготовленої продукції.
Крім того, цей показник тісно пов'язаний з ціною продукції. Це проявляється в тому, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість).
При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, що входять до неї. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості (валових витрат) та прибутку. Тому визначення складу витрат, що включаються у собівартість, передбачає їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість мають відшкодовуватись витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на такі цілі:
ь дослідження ринку і виявлення потреби в продукції;
ь підготовку і освоєння нової продукції;
ь виробництво (витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних виробничих фондів, оплату праці персоналу та ін.);
ь обслуговування виробничого процесу і управління ним;
ь збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати);
ь розвідку, використання і охорону природних ресурсів (плата за воду, геологорозвідувальні роботи, плата за деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);
ь набір і підготовку кадрів;
ь поточну раціоналізацію виробництва (вдосконалення технологій, організації виробництва і праці, підвищення якості продукції), крім капіталовкладень.
Докладний перелік валових витрат наведено в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств".
На практиці немає повної відповідності між дійсними витратами на виробництво й собівартістю продукції. Так, не включаються в собівартість продукції витрати на підготовку та освоєння нової продукції серійного й масового виробництва.
Водночас є такі витрати, які включаються в собівартість продукції, але не мають прямого зв'язку з виробництвом: оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року та ін.
Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробничою діяльністю (втрати від браку, недостач і псування матеріалів, від простоїв тощо), у межах встановлених норм включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення вимог (умов) договорів з іншими підприємствами та організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.
Склад витрат, які включаються в собівартість продукції (послуг), може дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін має бути якомога повніше відображення в собівартості дійсних витрат на виробництво продукції.
На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції.
Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких є нестабільною величина залишків незавершеного виробництва.
Спосіб обчислення собівартості товарної продукції полягає в підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів, тобто
де Ст -- собівартість товарної продукції;
n -- кількість найменувань продукції (послуг);
Сі-- собівартість одиниці і-ої продукції (послуги);
Ni-- виробництво i-ої продукції (послуг) у натуральному вимірі.
Існує ще один метод обчислення собівартості товарної продукції -- факторний. Згідно з цим методом:
де Ст.р. -- собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду (розрахункова собівартість);
n -- кількість факторів впливу на собівартість продукції в плановому періоді;
Сj -- зміна собівартості в плановому (прогнозному) періоді під впливом j-го фактора.
Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів Сот обчислюється на плановий обсяг виробництва як різниця витрат до і після впровадження заходу:
де С1, С2 -- витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу;
N2-- обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходу в плановому періоді.
Оскільки в розрахунковій собівартості Ст умовно-постійні витрати взято на рівні базового періоду, а в плановому періоді обсяг виробництва може змінитися, що відповідно вплине на собівартість продукції, то це треба врахувати як окремий фактор:
де Су.п.-- відносна зміна умовно-постійних витрат у плановому періоді;
Су.п. б -- абсолютна сума умовно-постійних витрат у базовому періоді;
Рв, Ру.п -- зміна у плановому періоді відповідно обсягу виробництва та умовно-постійних витрат, %.
Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції.
Ср =Смп + (Ссп -Сск)
де Ср -- собівартість реалізованої продукції;
Ссп, Сск -- собівартість залишків товарної продукції на складі на початок і кінець розрахункового періоду.
Класифікація витрат
Заведено розрізняти витрати загальні (сукупні) та витрати на одиницю продукції.
Загальні витрати -- це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Їх сума залежить від тривалості періоду й кількості виготовленої продукції.
Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.
Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто
Сг = ДС / ДN
де Сг -- граничні витрати; ДС -- приріст загальних витрат; ДN -- приріст обсягу продукції на одиницю його натурального виміру.
При плануванні, обліку та аналізі витрати класифікуються за такими ознаками.
Заведено розрізняти витрати загальні (сукупні) та витрати на одиницю продукції.
Загальні витрати -- це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Їх сума залежить від тривалості періоду й кількості виготовленої продукції.
Подобные документы
Економічне значення собівартості. Управління витратами та калькулювання собівартості продукції - інструменти управління підприємством та розділом управлінського обліку. Складові витрат в процесі господарювання на підприємстві. Методи управління витратами.
контрольная работа [590,8 K], добавлен 01.05.2014Сутність витрат та класифікація за економічними елементами і статтями калькуляції. Організація управління витратами, їх зв'язок із собівартістю продукції та прибутком. Оцінка фінансової діяльності підприємства, напрямки раціоналізації та зниження витрат.
курсовая работа [198,8 K], добавлен 29.07.2011Теоретичні аспекти витрат підприємства, їх структура та класифікація. Фінансові результати діяльності підприємства та фактори, що на них впливають. Аналіз витрат та фінансових результатів, динаміки доходів. Проблеми управління витратами підприємств.
курсовая работа [94,3 K], добавлен 08.02.2010Сутність, види, структура та методи оптимізації надлишкових та дефіцитних грошових потоків підприємства як категорії фінансового менеджменту. Принципи, зміст та завдання управління грошовими потоками організації. Розробка плану надходжень і витрат коштів.
курсовая работа [1,4 M], добавлен 17.12.2010Організація формування фінансів підприємства. Поняття, зміст та завдання управління фінансами підприємства. Аналіз фінансових результатів та рентабельності підприємства. Прогнозна модель оцінки ефективності управління фінансами на підприємстві.
курсовая работа [1,3 M], добавлен 19.04.2011Економічна сутність та основні завдання управління оборотними активами. Особливості управління дебіторською заборгованістю підприємства. Аналіз системи управління оборотними активами ВАТ "Київпромстройсервіс". Характеристка управління грошовими коштами.
дипломная работа [639,1 K], добавлен 07.09.2010Роль управлінського обліку. Упраління витратами. Вичерпані та невичерпані витрати. Оцінка діяльності центрів витрат. Центри відповідальності в системі управлінського контролю. Концепція та типи центрів відповідальності. Елементи підприємницької діяльності
реферат [84,5 K], добавлен 03.07.2007Теоретичні аспекти процесу управління прибутком підприємства. Аналіз управління прибутком на ДП "Арго". Організація процесу управління прибутком на підприємстві. Шляхи та напрямки удосконалення процесу управління прибутком на ДП "Арго".
дипломная работа [118,5 K], добавлен 18.09.2007Економічна сутність та класифікація активів та пасивів підприємства, принципи їх формування. Сутність і завдання управління оборотними та необоротними активами, власним та позиковим капіталом. Фінансово–коефіцієнтний аналіз діяльності підприємства.
курсовая работа [5,4 M], добавлен 27.01.2011Структура витрат підприємства, прибуток як основний результат його фінансово-господарської діяльності. Аналіз процесу управління формуванням прибутку ФГ "Еколан" та доцільності управлінських рішень щодо використання чистого прибутку підприємства.
дипломная работа [579,7 K], добавлен 07.09.2010
