Державний кредит та його розвиток в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ

1.1 Економічна сутність та функції державного кредиту

1.2 Аналіз основних форм державного кредиту

1.3 Класифікація держаних позик і джерела їх погашення

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ СТАНУ ТА ДИНАМІКИ ПОКАЗНИКІВ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ

2.1 Характеристика розвитку державного кредитування в Україні

2.2 Аналіз динаміки показників державного кредитування

2.3 Аспекти використання державного кредиту

Висновки до розділу 2

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Державний кредит немає ні окремого фінансового фонду (кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні обособленого органу управління. Разом з тим він характеризує особливу форму фінансово-кредитних відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.

Основна класична форма державно-кредитних відносин, коли держава виступає позичальником коштів. При цьому за допомогою державного кредиту залучаються вільні фінансові ресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення державних потреб.

Будучи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов'язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам. Обсяг таких операцій значно менший, ніж при попередній формі.

У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов'язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит). Оскільки державні гарантії, як правило, розповсюджуються на недостатньо надійних позичальників, то вони призводять до зростання витрат із централізованих грошових фондів. У сфері міжнародних економічних відносин держава може виступати як у ролі позичальника, так і кредитора.

Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави. Державний кредит є зворотним,терміновим і платним.

Отримані через державну позику кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючись в їх додаткові фінансові ресурси. Вони використовуються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати процентів за ними виступають кошти бюджету.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні аспекти державних фінансово-кредитних відносин.

Предмет дослідження - державний кредит і його роль у формуванні фінансових ресурсів держави.

Метою курсової роботи є дослідження державного кредиту і його ролі у формуванні фінансових ресурсів держави.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

- дослідити теоретичні аспекти державного кредиту;

- проаналізувати показники державного кредиту України за останній період;

- визначити роль державного кредиту у формуванні фінансових ресурсів держави та шляхи його оптимізації.

Для досягнення мети та вирішення основних задач курсової роботи були використані різноманітні методи дослідження. За допомогою таких загально- логічних методів, як аналіз та синтез, було досліджено основні варіанти побудови системи гарантування вкладів. Метод аналогії та порівняння мав велике значення при співставленні банківського та комерційного кредиту з державним. За допомогою гіпотетичного, емпіричного, історичного методів були виявлені основні переваги, недоліки та проблеми у функціонуванні державного кредиту.

Важливе значення місця державного кредиту у фінансовій системі держави зумовило постійну увагу дослідників до різних його проблем функціонування. Серед західних учених особливої уваги заслуговують праці Р. Барро, Дж. Ітона, Дж. Кейса, А. Лернера, К. Маркса, Г. Моультона, М. Рікардо, Дж. Сакса, А. Сміта. Теоретичним засадам функціонування державного кредиту присвятили свої наукові праці видатні українські вчені - економісти В. Базилевич, А. Гальчинський, В. Корнєєв, І. Луніна, І. Лютий, М. Туган- Барановський та інші. Серед російських учених та практиків, які досліджували проблеми державного кредиту, необхідно визначати А. Анісімова, Б. Болдирєва, А. Вавілова, Є. Ковалишина та інші.

У процесі виконання курсової роботи було використано: навчальні посібники, монографії, енциклопедії та електронні ресурси.

державний кредит фінансовий вклад



РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ

1.1. Економічна сутність та функції державного кредиту

Державний кредит - сукупність кредитних відносин, в яких позичальником виступає держава, а кредиторами - юридичні або фізичні особи. У сфері міжнародного кредиту держава може бути як позичальником, так і кредитором. Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків, особливо коли державний бюджет є дефіцитним [2,С.79].

Державний кредит як специфічна ланка державних фінансів - досить складне і багатогранне явище у суспільстві, своєрідна суспільна позикова система. Розкриваючи економічну природу державного кредиту, доцільно проаналізувати основні сутнісні характеристики цього поняття [31]. Система таких найважливіших характеристик передбачає з'ясування сутності державного кредиту в таких аспектах:

- за економічним змістом;

- матеріально-речовим втіленням;

- формою прояву;

- юридично-правовим статусом.

Як відомо, кожна економічна категорія має свій зміст, понятійне навантаження, займає відповідне їй місце. У зв'язку з цим слід підкреслити, що державний кредит є самостійно, економічною категорією, яка будучи невід'ємною складовою фінансів, характеризується ознаками, притаманними фінансам у цілому, але одночасно має свої особливості, які відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин [39,С.216-217].

Василик О. Д., Карлін М. І. та Кудряшов В. П. в порівнянні з Ковальчук С. В. та Юрієм С. І. надають більш ширше поняття за економічною сутністю державний кредит - це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави. Їх доцільність під час покриття дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового стану держави, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії, що породжує інфляцію [18,С.273].

У тому разі, якщо держава бере на себе відповідальність за повернення позик або виконання інших обов'язків суб'єктів кредитних відносин, вона стає гарантом.

Автори зазначають, що як економічна категорія державний кредит має ознаки як фінансів, так і кредиту [20;38].

Фінанси характеризують насамперед обмінно-розподільчі функції державного кредиту, а також формування кредитів і здійснення платежів. В якості ланки фінансової системи державний кредит обслуговує систему формування та використання коштів державного бюджету або загальнодержавних цільових фондів.

Кудряшов В. П виділяє три функції державного кредиту як фінансової категорії:

1) формування централізованих грошових фондів держави - виступаючи в ролі позичальника, держава забезпечує додаткові кошти для фінансування власних витрат;

2) використання залучених коштів на фінансування бюджетного дефіциту та інших загальнодержавних програм;

3) контрольна - контроль з боку держави за формами залучення державних позик та за погашенням державного боргу [21,С.200].

Юрій С. І., Бескид Й. М. характеризують поверненість та платність категорії державного кредиту. Так, при запозиченні коштів державою забезпеченням позики є усі цінності, що перебувають у власності держави. Державний кредит, як правило, не має цільової спрямованості. Водночас його залучають на заздалегідь визначений термін [38,С.318].

Ковальчук С. В. як і Юрій С. І. пишуть про те, що один з видів кредиту державний кредит має низку особливостей, які відрізняють його від класичних фінансових категорій, наприклад, податків. На відміну від податків, він має добровільний характер, хоча в історії нашої країни існують приклади відходу від цього принципу. Податкам притаманний односторонній без еквівалентний рух вартості - від платника до бюджету або у державні цільові фонди (зворотній рух можливий тільки у випадку повернення переплачених або помилково стягнених сум) (рис. 1.1).

Трансферти

Податки

Рис. 1.1 - Рух грошових коштів в умовах податкових відносин

Для державного кредиту характерний двосторонній рух вартості на принципах строковості, поворотності платності - через певний період часу внесена сума повертається з відсотками (рис. 1.2). Тобто державний кредит, з одного боку, є джерелом формування додаткових фінансових ресурсів, а з іншого - джерелом збільшення доходів власників цінних паперів шляхом виплати відсотків і виграшів за державними позиками.

Державний кредит відрізняється від банківського та комерційного. Так, якщо при наданні банківського кредиту в якості забезпечення зазвичай виступають якісь конкретні цінності, то при позичанні коштів державою забезпеченням кредиту виступає все майно, що знаходиться в його власності [20,С.378].

Однак, Воронова Л. К., також, як було зазначено вище, державний кредит відрізняється від банківського, оскільки він, як правило, використовується для покриття дефіциту державного бюджету. Джерелом його повернення і сплати процентів є доходи бюджету, а не прибутки від вигідного розміщення кредиту [10,С.287].

Зайцева Н. А. так як і Кудряшов В. П. наводять спільні риси державного кредиту з банківським кредитом: поверненість, строковість, платність [17;21].

Юрій С. І, Федосова В. М. розкриває більш ширше матеріально-речове втілення державного кредиту є рух позичкового капіталу у результаті вторинного перерозподілу ВВП. Особливістю такого руху є те, що кошти, які мобілізуються за допомогою державного кредиту, не формують окремого фонду, а перерозподіляються, як правило, через бюджет. Тобто державний кредит забезпечує формування і використання централізованих грошових фондів держави. З одного боку, держава мобілізує вільні грошові кошти юридичних і фізичних осіб у тимчасове користування; а з іншого - ціною позикового капіталу для держави є відсоток за позикою, джерелом сплати якого виступають кошти бюджету.

Конкретними формами прояву державного кредиту є державні позики (забезпечені випуском цінних паперів чи залучені на підставі угод) та гарантії. На відміну від державних позик, які відразу впливають на величину централізованого грошового фонду - бюджету, гарантування погашення зобов'язань не обов'язково призводить до зміни останнього. Якщо боржник своєчасної в повному обсязі розрахувався за своїми зобов'язаннями, то гарант (у нашому випадку держава) не несе будь-яких додаткових витрат.

За юридично-правовим статусом державний кредит можна трактувати як врегульований нормами права механізм залучення додаткових коштів державою або сукупність особливих фінансових правовідносин, передбачених нормативно-правовими актами, що обумовлюються політико-економічними прерогативами держави у процесі залучення нею тимчасово вільних коштів на засадах добровільності, зворотності, платності і строковості. Юридичною основою державних позик є договір/угода. Навіть у випадку залучення державних позик шляхом випуску цінних паперів, кредитори (замість надання у розпорядження держави на певний строк коштів) отримують документи - державні цінні папери, які надають їм певні фінансово-правові переваги. Зазвичай угодами оформляються кредити від урядів інших країн та міжнародних організацій, тоді як за допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

На відміну від Кудряшова В. П., Юрій С. І. виділяє дві функції державного кредиту як фінансової категорії:

1) розподільну;

2) контрольну [39,С.217-220].

Через фіскальну функцію державного кредиту здійснюється формування централізованих грошових фондів держави, виступаючи в якості позичальника, виступаючи в якості в якості позичальника, держава забезпечує додаткові кошти для фінансування власних витрат [20,С.379]. У промислово розвинутих країнах державні внутрішні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту і разом з тим другим після податків методом фінансування витрат бюджету. Зокрема, частка внутрішнього боргу в загальній сумі державного боргу становить: у США - 86 %, у Великій Британії - 92, в Італії - 96, у Німеччині - 61, у Данії - 74, в Австралії - 71 % [39,С.220-221].

Контрольна функція державного кредиту органічно поєднується з контрольною функцією фінансів. Однак вона має свої специфічні особливості, породжені особливостям даної категорії:

- ця функція тісно пов'язана з діяльністю держави і станом централізованого фонду грошових коштів;

- охоплює рух вартості в двосторонньому порядку, оскільки державний кредит передбачає повернення отриманих коштів;

- здійснюється не тільки фінансовими структурами, а й кредитними установами.

Контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення. В основному контролюється цільове використання коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків [11,С.224].

Як було вже зазначено, що контрольна функція державного кредиту органічно поєднується із контрольною функцією фінансів, однак має свої специфічні риси, породжені особливостями цієї категорії та її внутрішньою сутністю. Вона забезпечує контроль у процесі залучення державних позик і розміщення позикових коштів, дає можливість контролювати напрями та цільове використання позик, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків, проводити моніторинг і забезпечувати платоспроможність та ліквідність держави.

Отже, на умовах державного кредиту держава може виступати: позичальником, кредитором та гарантом. Державний кредит виконує дві функції: фіскальну, яка полягає в мобілізації фінансових ресурсів до централізованих та децентралізованих фондів; регулюючу, що здійснює регулювання соціального та економічного розвитку суспільства.

1.2 Аналіз основних форм державного кредиту

Такі автори як Благун І. Г., Базилевич В. Д., Дробозина Л. А., Юрій С. І. зазначають, що державний кредит - одна з важливих форм фінансів. З допомогою державного кредиту залучаються фінансові ресурси з метою фінансування дефіциту державного бюджету та платіжного балансу країни, програм розвитку окремих галузей та підприємств, стабілізації валютної системи та ін. Державний кредит - це залучення державними органами управління грошових коштів на умовах позики. З боку держави суб'єктами державного кредиту виступає уряд, а також центральний банк. Державний кредит має місце і за умови залучення грошових коштів урядом АР Крим та місцевими органами виконавчої влади.

Залучення ресурсів на умовах державного кредиту передбачає використання різних форм. Вибір форм і методів кредитування здійснюється державними органами управління в процесі визначення умов кожної конкретної позики. При цьому враховується як інтереси держави, так і кредиторів. У світовій практиці використовуються різноманітні підходи щодо кредитування, які враховують певні конкретні ситуації [4,С.153-154].

Карлін М. І. описує, що державний кредит може здійснюватись у вигляді: ощадної справи та державних позик (див. додаток А) [15,С.380-381].

Грідчін М. В. в порівнянні з іншими авторами [1;3;39;40] розглядає більш ширше форми державного кредиту, такі як: внутрішні та зовнішні (див. додаток Б).

Внутрішній державний кредит виступає в таких формах: державні позики, перетворення частин вкладів населення в державні позики, запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду, казначейські позики, гарантовані позики.

Державні позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризується тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій, казначейських зобов'язань та інших видів державних цінних паперів.

Облігація - найбільш поширений вид цінних паперів. Вона символізує державне боргове зобов'язання і надає право її власникові після закінчення певного терміну одержати назад суму боргу і проценти. Продаючи облігацію, держава зобов'язується повернути суму боргу у визначений термін із процентами або виплачувати проценти протягом усього терміну користування позиковими засобами, а після закінчення цього терміну повернути суму боргу.

Держава встановлює номінальну вартість (номінальну ціну) облігацій. Номінальна вартість зазначається на облігації і виражає грошову суму, надану власником облігації державі в тимчасове користування. Саме ця сума виплачується власникові облігацій в момент погашення і на неї нараховуються проценти. Проте реальна прибутковість облігацій для їх власників може бути вищою або нижчою установленого номінального процента. Це зумовлено тим, що облігації продаються за курсовою ціною, що відхиляється від номінальної вартості. Відхилення називається курсовою різницею, і залежить воно від цілого ряду чинників. До їх числа, зокрема, відносять величину номінального процента за облігацією, насиченість ринку державними цінними паперами, стан господарчої кон'юктури, рівень населення до уряду.

За своєю сутністю облігації державної позики є особливою формою фіктивного капіталу. Справді, якщо джерелом доходу за цінними паперами підприємств є новостворена вартість, то відсотки за державними паперами виплачуються за рахунок доходів бюджету, оскільки кошти, отримані за державними позиками, як правило, не інвестуються у виробництво, а йдуть на фінансування бюджетного дефіциту. Інвестори в державні цінні папери стають власниками частини майбутніх податкових і неподаткових надходжень до бюджету держави. У цьому і полягає специфічність державного фіктивного капіталу, яка приводить, у кінцевому підсумку, до збільшення податкового тягаря. Тому сутність державної позики можна визначити як податок, взятий наперед (антиципований податок) [11,С.224-226].

Казначейські зобов'язання (векселі) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казначейськими зобов'язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові - казначейські ноти).

Для більш наглядного вигляду Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. навели основні відмінності облігацій і казначейських векселів, які подано у таблиці 1 [1,С.215].



Таблиця 1.1 - Основні відмінності облігацій та казначейських векселів

Ознаки	Облігація	Казначейський вексель
Мета випуску	- поповнення доходів бюджету (покриття бюджетного дефіциту); - поповнення позабюджетних фондів; - цільове фінансування проектів	- поповнення доходів бюджету (покриття бюджетного дефіциту);
Форма виплати доходів	- проценти; - виграшні; - дисконтні; - безпроцентні (гарантують одержання певного товару)	- проценти
Сфера реалізації	- юридичні особи; - фізичні особи	- фізичні особи
Термін погашення	- середньострокові (1-5); - довгострокові (понад 5 років)	- короткострокові (до 1 року); - середньострокові (1-5 років)

У тісному зв'язку з державними позиками перебуває друга форма державного кредиту, функціонування якої опосередковується системою ощадних установ. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні і юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установи дають кредит державі за рахунок позикових засобів. Наявність посередника між державою і населенням в особі ощадних установ і надання позики останніми державі за рахунок позикових засобів без відома їх реального власника (населення) дають змогу виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту.

Перетворення частини вкладів населення в державні позики, призначені на потреби держави, здійснюється через купівлю особливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов'язань), а також оформленням безоблігаційних позик. У нашій країні зараз це досягається через придбання Ощадбанком державних цінних паперів [38,С.318-319].

Використання державою коштів позикового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо (не обмежуючи цих операцій купівлею державних цінних паперів) передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Ця форма державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.

Казначейські позики як форма державного кредиту виражають відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади й управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності і зворотності. У нашій країні ця форма державного кредиту використовується не дуже активно [11,С.224-225].

Іванів Б. С. зазначає, що відносини по лінії казначейських позичок не є аналогом банківського кредитування, оскільки на відміну від госпрозрахункових банківських структур органи державної влади й управління надають фінансову допомогу на інших умовах і в інших цілях. Казначейські позички видаються на пільгових умовах за терміном і нормою процента. Вони можливі у випадку фінансових труднощів підприємств і господарських організацій через їхнє особливе становище на ринку або погіршення економічної ситуації в країні. Казначейські позики не мають комерційної цілі, а є засобом підтримання життєво важливих для народного господарства економічних структур.

В окремих випадках уряд може гарантувати безумовне погашення позики, випущеними органами влади і управління нижчого підпорядкування або окремими господарськими організаціями, а також виплату процентів по ній. У цих випадках мова йде про умовний державний кредит - гарантовані позики. За гарантованими позиками уряд несе фінансову відповідальність тільки у разі неплатоспроможності платника. Певний час Україна видавала гарантії і погоджувалася брати на себе зобов'язання за розрахунками, насамперед за поставки нафти і нафтопродуктів, газу і інших енергоносіїв. Визнання державою такої заборгованості реально переносить борги з фактичних боржників на все населення. У даний час ситуація докорінно змінилася. Відбулось чітке розмежування державних фінансів і фінансів підприємств, а гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.

Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора. Ці відносини отримують форму державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики, вони надаються на умовах поворотності, терміновості і платності. Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими процентами включається в державний борг країни. Країнам, що терплять значні економічні і фінансові труднощі, зовнішні позики можуть даватися на пільгових умовах [16,С.297-298].

Основною метою держаних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подолання фінансових труднощів країни-одержувача, надання продовольчої допомоги.

Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Одержувачами позики можуть бути центральні уряди, республіканські й місцеві органи влади. Кредиторами можуть бути фінансово-кредитні установи й інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, міжнародні фінансові інституції, іноземні держави та їх угрупування. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, держави Європейського співтовариства. Усі проекти, на які можуть бути надані позички цими організаціями, поділяються на чотири групи: проекти макроекономічної стабілізації економіки країни - позичальника; інвестиційні проекти; проекти технічної допомоги; проекти структурних перетворень у певних секторах економіки. Кредити міжнародних фінансових організацій надаються на вигідних умовах під низькі проценти (5-7 % річних) на строк до 20 років. Позики країн Євросоюзу в основному є допомогою розвитку країнам, що здійснюють ринкові перетворення, і отримання доходу не має першочергового значення. Погашення позик і виплата процентів по них може відбуватись після закінчення пільгового періоду, який надає відстрочку погашення позики на 3-5 років після використання кредитних коштів [11,С.228].

Карлін М. І. наводить найбільшу складність для держави як у плані зростання зовнішньої заборгованості, так і в плані використання кредитів становлять запозичення, одержані від іноземних комерційних структур під гарантію уряду. Ці кредити, які підтверджує досвід багатьох країн, мають найнижчі показники щодо ефективності використання.

Державні зовнішні позики надаються у грошовій або товарній формі (наприклад, кредити держав постачальників енергоносіїв). Як правило, вони бувають середньостроковими або довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора або у вільно конвертованій валюті. Погашення позик за згодою сторін здійснюється товарними поставками чи валютою [18,С.274- 275].

Отже, державний кредит виступає в двох формах: державні позики та ощадна справа. За допомогою державного кредиту залучаються фінансові ресурси з метою фінансування дефіциту державного бюджету та платіжного балансу країни, програм розвитку окремих галузей та підприємств, стабілізації валютної системи та ін.

1.3 Класифікація держаних позик і джерела їх погашення

Державні позики виступають основною формою державного кредиту.

Кудряшов В. П зазначає такі передумовами їх випуску як [21,С.201]:

1. Наявність кредиторів, що мають тимчасово вільні кошти;

2. Довіра кредиторів до держави;

3. Зацікавленість кредиторів у наданні позик державі;

4. Можливість держави своєчасно і повністю повернути борг і виплатити дохід.

Державні позики класифікують за такими ознаками (див. додаток В).

Як бачимо з таблиці В, то за правилом оформленням виділяють два види позик:

- на підставі угод. Угодами оформляються кредити від інших держав, міжнародних організацій і фінансових інститутів;

- цінними паперами. З їх допомогою мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

Види цінних паперів, якими оформляються позики наведені нижче.

По-перше, облігації, які можуть бути знеособленими - на покриття дефіциту бюджету; цільовими - під конкретні програми. Облігація має такі види оцінки: номінальна - зазначена сума боргу; курсова - ціна, за якою вона продається залежно від доходності, надійності, ліквідності;

По-друге, казначейськими зобов'язаннями оформляються, як правило, короткострокові позики.

Відмінності між облігаціями та казначейськими зобов'язаннями.

а) облігації випускаються з метою поповнення бюджету, цільових державних фондів, на спеціальні цілі; казначейські зобов'язання - лише на поповнення бюджету;

б) за облігаціями фінансовий дохід виплачується у фінансових відсотках, у вигляді виграшів; за казначейськими зобов'язаннями - у фінансових відсотках;

в) облігації обертаються вільно або обмежено серед населення і юридичних осіб; казначейські зобов'язання - реалізуються лише серед населення [21,С.201].

Юрій С. І. більш детально розглядає наступну ознаку - залежно від статусу позичальника (точніше емітента) позики поділяються на:

- державні, що випускаються центральними органами управління (в Україні Міністерством фінансів за рішенням Кабінету Міністрів України). Кошти, акумульовані від їх розміщення, спрямовуються у державний бюджет;

- місцеві, що випускаються місцевими органами управління, а кошти від них спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. У розвинутих країнах ринок муніципальних цінних паперів є одним із динамічних і значних за обсягом елементів національного фондового ринку, а місцеві позики є важливою складовою фінансів місцевого самоврядування. Місцеві позики дають змогу мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб розвитку конкретних регіонів і є однією з форм залучення інвестицій. Разом з тим, вони мають дивовижну властивість задовольняти фінансові інтереси усіх учасників: емітенти отримують позикові кошти для втілення своїх програм і проектів, у результаті чого у них немає потреби збільшувати місцеві податки для фінансування локальних суспільних потреб; інвестори не мають збитків, бо стають власниками цінних паперів, які приносять хоч і невеликий, але стабільний дохід; населення регіону одержує важливі для нього об'єкти у сферах виробництва, торгівлі й обслуговування, не відчуваючи підвищення податкового тягаря.

В Україні місцеві позики ще не набули поширення, однак у перспективі можуть стати важливим фінансовим інструментом економічного розвитку.

За ознакою залежно від строків погашення державою своїх боргових зобов'язань розрізняють:

- короткострокові (поточні, як правило, до одного року);

- середньострокові (від одного до п'яти років);

- довгострокові позики (понад п'ять років) [39,С.223-224].

За методом визначення доходу позики поділяються на зобов'язання:

- з твердим доходом - ставка процента фіксується на весь період;

- з плаваючим доходом - ставка процента визначається під дією різних чинників, зокрема, залежно від попиту та пропозиції на цінні папери на фінансовому ринку [1,С.2І7].

Позики, що залучаються з використанням державних цінних паперів, теж можуть виконуватись в різних варіантах. Це можуть бути цінні папери, які пропонуються внутрішнім і зарубіжним інвесторам [4,С.І55]. Вони, в свою чергу, поділяються за характером використання цінних паперів:

- ринкові. Вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів;

- не ринкові. Власники не можуть продати такі цінні папери, крім того вони не допускаються на ринок цінних паперів.

За забезпеченістю:

- заставні. Забезпечуються державним майном чи конкретними доходами;

- беззаставні. Не мають конкретного матеріального забезпечення і їх діяльність визначається авторитетом держави [21,С.202].

Кудряшов В. П.розглядає таку ознаку, як за видами дохідності державні позики поділяються на:

- відсоткові, кола виплата доходу за державними позиками здійснюється у вигляді позикового відсотка. При цьому власники державних цінних паперів можуть отримувати дохід як за фіксованою на весь період позики ставкою, так і плаваючою, яка регулярно переглядається і може змінюватися відповідно до певних чинників. Наприклад, основою визначення відсоткових ставок за єврооблігаціями чи фідуціарними позиками є плаваючі відсоткові ставки, які розраховуються на базі облікової ставки - LIBOR (London Inter Bank Official

Rate, або лондонська ставка пропозиції за міжбанківськими депозитами), SIBOR (сінгапурська ставка пропозиції за міжбанківськими депозитами), «праймрейт» - американська. До цих ставок додається спред, що залежить від кредитного рейтингу держави-позичальниці і становить 0,5 - 2,6 %;

- безвідсоткові (дисконтні), які характерні тим, що державні цінні папери реалізуються зі знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Відсотки за такою облігацією не нараховують, а дохід (інтерес) кредитора виникає внаслідок її погашення за ціною, вищою від ціни придбання;

- виграшні, які реалізуються без встановлення фіксованих відсотків, а виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Власники отримають дохід за умови включення номера їхньої облігації у виграшний тираж погашення, причому дохід отримають лише ті кредитори, чиї облігації виграли [3].

Наступна ознака, яка зазначена в даному додатку - за місцем розміщення позики поділяються на:

- внутрішні (облігації, казначейські зобов'язання), що розміщуються в певній країні на внутрішньому фінансовому ринку і зазвичай у національній валюті. У процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати активну участь і нерезиденти. У такому випадку допуск нерезидентів до ринку державних цінних паперів розширює фінансові можливості останнього;

- зовнішні (облігації, фідуціарні позики), які розміщуються на міжнародному фінансовому ринку переважно в іноземній валюті чи безоблігаційні позики, що надаються на підставі угод і надходять ззовні від урядів інших країн, міжнародних організацій та нерезидентів.

За формою випуску державних позик розрізняють готівкові (супроводжуються емісією державних цінних паперів) і безготівкові позики (шляхом записів на відповідних рахунках в електронному депозитарії).

За способом погашення позики поділяються на: ординарні (погашення може проходити одночасно для всіх випущених позик); серійні (погашення здійснюється деякими частинами через певні проміжки часу); з достроковим погашенням (до дострокового погашення державних позик держава може вдатися лише за наявності коштів) [39,С.224-225].

Кудряшов В. П. наводить такі джерела погашення державних позик:

- доходи від інвестування позичених коштів у високо ефективні проекти;

- додаткові надходження від податків;

- економія коштів від зменшення видатків;

- емісія грошей;

- рефінансовий борг - залучені від нових позик кошти [21,С.203].

Найбільш реальним джерелом погашення державних позик є доходи,

отримані від інвестування позичених коштів. Надходження від збільшення податків чи економія від зменшення видатків виступають також реальними джерелами, однак за умови, що збільшення податкових надходжень досягається за умови, що збільшення податкових надходжень досягається за рахунок розширення податкової бази внаслідок використання позик, шляхом введення нових податків чи збільшення ставок діючих.

Емісія грошей є фіктивним джерелом погашення кредиту, оскільки внаслідок неї інфляція знецінить повернені державою кредиторам кошти.

Рефінансування погашення старих боргів за рахунок випуску нових позик веде до постійного зростання державного боргу. Якщо таку політику проводить постійно, то це може призвести до фінансового краху, оскільки держава рано чи пізно стає неплатоспроможною.

Разом з тим сума надходжень за системою державного кредиту і перевищення надходжень над витратами за кредитними операціями не дають вичерпної характеристики їх ефективності. Слід враховувати також позитивний вплив державного кредиту на стан бюджету держави і грошового обігу, і в підсумку - на економічний розвиток суспільства [11,С.231-232].

Отже, найбільш поширеною формою державного кредиту виступають державні позики. Держава використовує позики, щоб забезпечити себе додатковими фінансовими коштами, які не можна зібрати за допомогою податків. Необхідність збільшення обсягів державного внутрішнього запозичення зумовлюється завданнями здійснення невідкладних державних видатків.

Висновки за розділом 1

Дослідивши теоретичні аспекти державного кредиту, можна зробити наступні висновки:

По-перше, державний кредит - це специфічний елемент державних фінансів, в якому держава відіграє роль позичальника коштів (найчастіше), кредитора або гаранта повернення коштів.

По-друге, державний кредит виконує дві функції: фіскальну і регулюючу, а також ще деякі автори виділяють розподільну.

Функції державного кредиту розкривають його об'єктивну необхідність, доцільність використання та функціональне призначення у розвитку держави.

По-третє, державний кредит як відрізняється від банківського кредиту, так і має певні спільні засади функціонування, а саме: вони надаються на принципах поверненості, строковості та платності. Однак, державний кредит відрізняється від банківського, оскільки він, як правило, використовується для покриття дефіциту державного бюджету.

По-четверте, державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім.

Внутрішній державний кредит виступає в таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення в державні позики, запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду, казначейські позики, гарантовані позики.

Зовнішній державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора.

По-п'яте, державний кредит може здійснюватись у вигляді: ощадної справи та державних позик.

Ощадна справа належить до державного кредиту, коли ощадні установи виконують роль посередників при наданні позик державі за рахунок позичкових коштів населення без повідомлення реальних власників про купівлю державних цінних паперів.

Державні позики є основною формою державного кредиту.



РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ СТАНУ ТА ДИНАМІКИ ПОКАЗНИКІВ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ

2.1 Характеристика розвитку державного кредитування Україні

Історія розвитку кредитних відносин у незалежній Україні ще досить коротка. Але складалась вона на базі тих кредитних відносин, які існували в Радянському Союзі з його адміністративно-командною системою господарювання. Щоправда, у галузі кредитних відносин перехід від старої до ринкової системи господарювання здійснювався швидше, ніж в інших сферах життя нашої країни. Це пояснюється тим, що в основі цих відносин лежить наймобільніший ресурс - гроші. Але, на жаль, кредитні відносини в Україні після розпаду Радянського Союзу розвивались недостатньо, що негативно вплинуло на розвиток і стан економіки [34].

Під час формування державних господарств (до другої половини ХІХ ст.) частіше всього здійснювався продаж державного майна (землі, будинків та ін.), а одержані кошти спрямовувалися на задоволення надзвичайних потреб. Використовувався і такий метод отримання додаткових доходів як збільшення податків, щоправда воно мало свої межі, отже і не могло задовольняти нові, постійно зростаючи державні потреби [24].

Іншими нетрадиційними і надзвичайними джерелами доходів були нагромаджені запаси металевих грошей, майно фінанс'є (відкупщиків державних податків), яке час від часу конфісковувалось при скаргах на значні зловживання цих казначеїв. Паперові гроші також давали дохід у випадках, коли виникали особливі потреби держави. Зловживання при надмірному друкуванні паперових грошей ще у першій чверті XVIII ст. у Франції вперше призвели до значних економічних потрясінь і інфляції.

Ганебною плямою в історії цивілізованих держав був грабунок євреїв, який також переслідував фіскальну мету. В періоди гострого безгрошів'я держава конфісковувала їх майно, запроваджувала особливі податки на євреїв або стягувала загальновстановлені податки але у підвищеному розмірі. Головною причиною наявності державного кредиту в сучасних умовах є дефіцит бюджетних коштів. І тому, перш за все, кошти що залучаються за допомогою державного кредиту передаються органам державного управління для покриття бюджетного дефіциту. Така практика є більш доцільною у порівнянні з емісією грошей, наслідком якої є посилення інфляції [40].

З переходом до ринкових умов господарювання змінювався склад як кредиторів, так і позичальників. Основними кредиторами стали комерційні банки, у тому числі колишні державні. А позичальниками дедалі більше ставали приватні та колективні підприємства, приватні підприємці та окремі громадяни. Звичайно, здійснювалось кредитування і підприємств державної форми власності. Значні зміни стали відбуватись у формах і видах кредитів, особливо в методах кредитування. Від кредитування численних окремих об'єктів, передбачених банківськими інструкціями в радянський час, комерційні банки перейшли до кредитування суб'єктів, турбуючись насамперед про свої доходи і повернення кредиту. Замість досить складного порядку кредитування, який передбачав значні особливості для підприємств окремих галузей чи підгалузей економіки, кредитування почало здійснюватись в основному на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємств [33;34].

В Україні вперше в 1995 році було здійснено фінансування дефіциту Державного бюджету шляхом проведення державної позики. Згідно із Законом України «Про бюджетну систему України» для фінансування бюджетного дефіциту можуть використовуватися: внутрішні державні позики, позики іноземних держав та інші фінансові інститути [34].

Перший аукціон НБУ з продажу облігацій внутрішньої державної пози зики (ОВДП) відбувся у березні 1995 р. Аукціони з первинного розміщення державних цінних паперів проводилися, як правило, щотижнево. Спочатку в аукціонах з розміщення ОВДП брали участь лише комерційні банки, інші юридичні особи на аукціон не допускалися.

Випуск ОВДП здійснює Міністерство фінансів України. Воно за погодженням з НБУ визначає обсяги емісії облігацій за термінами погашення у межах загального обсягу емісії. Міністерство фінансів виступає від імені Кабінету Міністрів України гарантом своєчасного погашення державних облігацій. НБУ виконує обов'язки генерального агента з обслуговування випуску держоблігацій та їх погашення.

Таким чином, операції пов'язані з розміщенням і погашенням ОВДП, здійснюються через Національний банк України, а також комерційні банки- дилери, які виконують зазначені операції у порядку і на умовах, визначених НБУ. Погашення державних облігацій здійснюється установами НБУ та дилерами у межах коштів, що надходять від Головного управління Державного казначейства [22;34].

Отже, можна виділити такі основні характеристики ОВДП: емітент - Міністерство фінансів України; генеральний і платіжний агент - НБУ; розміщення ОВДП - на аукціонах через комерційні банки; покупці ОВДП - фізичні (з 1997 року) та юридичні особи. Виплати відсотків і погашення ОВДП відбувається, як правило, в строки, визначені в умовах конкретного аукціону.

Право володіння державними облігаціями у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів засвідчують: для дилерів - виписки з їхніх рахунків у Національному банку; для інших осіб - виписки з їхніх рахунків у дилера, засвідчені підписом посадової особи та печаткою дилера.

Комерційні банки надають своїм клієнтам послуги за операціями з ОВДП. Це, наприклад, консультування, купівля ОВДП за дорученням і на умовах клієнтів на первинному і вторинному ринку, продаж ОВДП на вторинному ринку. За ці послуги банк бере певні комісійні.

У 1998 р. в Україні здійснено випуск конверсійних ОВДП з метою заміни на добровільних засадах ОВДП 1997 та 1998 рр.

Міністерство фінансів виступає від імені Кабінету Міністрів України гарантом своєчасного погашення конверсійних облігацій та сплати відсоткового доходу за ними [37].

Внаслідок світової фінансової кризи 1998 р. масштаби вітчизняного ринку державних цінних паперів виявилися суттєво обмеженими. Для комерційних банків ОВДП втратили своє значення як один із найдохідніших і ліквідних елементів фондового ринку в Україні. В сучасних умовах ринок державних цінних паперів включає в себе: облігації внутрішньої державної позики всіх випусків (ОВДП), конверсійні облігації внутрішньої державної позики (КОВДП), процентні облігації внутрішньої державної позики 2000 р. (ПОВДП). Саме ці цінні папери придатні для забезпечення кредитів при рефінансуванні комерційних банків.

Основні умови випуску процентних облігації внутрішньої державної позики 2000 р. були затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1455 від 22.09.2000 р. Процентні облігації внутрішньої державної позики 2000 року випускаються на пред'явника загальним обсягом емісії до 10,5 млрд. грн. Номінальна вартість однієї процентної облігації становить 1000 гривень. Термін погашень процентних облігацій становить від 16 до 123 місяців. На процентні облігації дохід у 2002 - 2010 рр. розраховується Мінфіном та оголошується не пізніш, як 15 грудня року, який передує року нарахування доходу [22;34].

На практиці ОВДП є найризикованішими цінними паперами емітованих державою з високою процентною ставкою. Тому для усунення цього парадоксу варто запровадити випуск гарантованих на 100 % ОВДП із низькою дохідністю, які б мали привілейований характер порівняно з іншими державними цінними паперами, тобто мали право першочергового погашення. Така новація змінила б деякою мірою довіру до держави та зменшила темпи зростання внутрішньої заборгованості. Можливо, в майбутньому ризиковані високодохідні ДЦП поступово витісняться цими цінними паперами.

Слід зацікавити комерційні банки в інвестування прибутків від ОВДП у розвиток економіки, наданні довгострокових кредитів. Це можна зробити шляхом запровадження для комерційних банків, які продаватимуть свою діяльність з урахуванням таких пільг:

- зниження ставки оподаткування прибутку комерційних банків;

- спрощення процедури отримання ліцензій на певні види діяльності;

- зниження ставки рефінансування [14].

Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 13 жовтня 1997 р. в Україні було затверджено «Положення про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик» [28]. Згідно з цим Положенням рішення про випуск облігацій місцевої позики приймається сільською, селищною, міською, районною, обласною, міст Києва та Севастополя радами. Емітентом облігацій місцевої позики виступає відповідна Рада. Встановлено, що джерелом погашення облігацій місцевої позики не можуть бути кошти від випуску нової позики. Це виключає можливість використання так званих «фінансових пірамід». З цією ж метою забороняється погашення облігацій місцевої позики будь-якими цінними паперами або їх конвертування у будь-які інші цінні папери. Максимальний розмір сумарної вартості випусків облігацій місцевої позики не повинен перевищувати 30 % доходної частини бюджету емітента за попередній рік.

Емітент може реалізувати своє право на випуск облігацій місцевої позики з моменту реєстрації інформації про випуск облігацій у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

В інформації про випуск облігацій місцевої позики вказуються: відомості про емітента (місцезнаходження, керівний склад, депутатський склад і результати голосування про випуск облігацій); фінансовий стан емітента (виконання бюджету за доходами і видатками за останні три роки, надходження та використання позабюджетного фонду за останні три роки, наявність простроченої кредиторської заборгованості та із платежів до бюджету, користування банківськими кредитами, надання позик за рахунок бюджету); інформація про попередні випуски облігацій місцевої позики; економічне обґрунтування випуску облігацій місцевої позики (очікуване надходження коштів, структура грошових потоків, направлення коштів на погашення облігацій); відомості про емісію облігацій місцевої позики (мета і форма випуску, загальна сума емісії, строк обігу облігацій, їхні реквізити, початок і закінчення передплати, порядок оплати облігацій, рівень відсотків за облігаціями та механізм їх нарахування, кошторис витрат з обслуговування місцевої позики).

У 1995 - 1997 рр. рішення про випуск місцевих позик було прийнято в 11 областях України. Фактично випуски були проведені в Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Запорізькій, Київській, Луганській, Львівській, Одеській, Полтавській, Харківській, Херсонській областях. На жаль, у ході випуску облігацій місцевих позик в Україні було допущено ряд серйозних порушень (найвідоміша в цьому плані - одеська місцева позика травня - червня 1997 р.). Організація випуску та обігу облігацій місцевої позики підвищує у регіонах роль фінансистів у вирішенні місцевих соціально- економічних проблем [12].

Важливе значення має вихід українських цінних паперів, в тому числі муніципальних, на фондові ринки іноземних країн. Випуск і розміщення зовнішніх державних позик перебувають в Україні у зародковому стані. Це пов'язано як з низькою привабливістю нашої економіки для іноземних інвесторів, так і з надмірною за політизованістю (тобто, не правильно і зовсім не відповідає верховенству права) цієї проблеми. Негативне значення з перспективної точки зору мала перша невдала спроба випуску облігацій зовнішньої державної позики в Україні у 1994 р. Указ Президента України «Про державні товарні облігації матеріальних ресурсів України» від 7 квітня 1994 р. був відхилений Верховною Радою України. Такий розвиток подій загальмував вихід України з вітчизняними борговими зобов'язаннями на зовнішній ринок.

Указом Президента України від 10 липня 1998 р. було затверджено Положення про порядок випуску та обігу облігацій зовнішніх державних позик України. Ці облігації випускаються і обертаються з метою здійснення запозичень на міжнародних та іноземних фондових ринках. Облігації зовнішніх державних позик України - це цінні папери, що потверджують зобов'язання держави відшкодувати власникам цих облігацій їхню номінальну вартість та доход відповідно до умов випуску облігацій. Первинне розміщення, обслуговування обігу та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України. Для цього Міністерство може залучати іноземні та українські кредитні установи, організації (банки, інвестиційні компанії тощо) [12;22].

Отже, розвиток державного кредиту пов'язано з постійним протиріччям між зростаючими завданнями і потребами держави та наявними фінансовими ресурсами. Історично державний кредит розвивався для задоволення виняткових потреб держави, які неможливо задовольнити постійними «звичайними» джерелами доходів: податками, доходами від державного майна, державної монополії на певні види діяльності. Такі потреби в основному виникали під час війн, стихійного лиха, а з часом при фінансових труднощах, обумовлених циклічним характером економічного розвитку, зміною урядів, революційними потрясіннями.

2.2 Аналіз динаміки показників державного кредитування

Ефективність використання державою кредитних ресурсів має базуватися на аналізі попередніх запозичень, їх структури з обов'язковими врахуванням цінових і політичних чинників, строків позики та можливостей реструктуризації. Позитивні зміни, що характеризуються процесом макроекономічного зростання, підвищення кредитного рейтингу України, дають змогу урядові перейти до активної політики на ринку внутрішніх і зовнішніх запозичень, а також реструктурувати існуючий борг.

Підвищення ефективності управління державною заборгованістю України та забезпечення її позитивного впливу на економічний розвиток мають конкретизуватись у основних напрямках боргової стратегії України, а відповідно - фінансовій політиці уряду.

На думку автора, для забезпечення економічної безпеки держави під час вибору боргового джерела пріоритет потрібно надавати внутрішнім запозиченням. Такий підхід визначається умовами поліпшення кредитоспроможності України та вартістю запозичень на ринку внутрішніх і зовнішніх позик з урахуванням динаміки зміни валютного курсу. Так, на 31 грудня 2007 р. державний борг України становив 71,3 млрд. грн., що еквівалентно 14,12 млрд. дол. США, з них: у національній валюті - 12,6 млрд. грн. (17,65 %), в іноземних валютах - 58,7 млрд. грн. (82,35 %).

На 31 грудня 2008 р. державний борг України становив 130,56 млрд. грн., що еквівалентно 16,96 млрд. доларів США, з них: у національній валюті - 36,96 млрд. гривень (28,31 відсотка), в іноземних валютах - 93,6 млрд. гривень (71,69 відсотка).