Аналіз обігових коштів на підприємстві для забезпечення їх ефективного функціонування

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА ОБІГОВИХ КОШТІВ В СКЛАДІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Склад і розміщення обігових коштів

1.2 Класифікація оборотних виробничих фондів та фондів обігу

РОЗДІЛ 2. ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ОБІГОВИХ КОШТІВ (НА ПРИКЛАДІ ПІДПРИЄМСТВА ДП «МОДА ПРОДЖЕСТ»)

2.1 Власні джерела формування обігових коштів

2.2 Використання банківських кредитів для формування обігових коштів

2.3 Залучення коштів інших суб'єктів господарювання

РОЗДІЛ 3. АНІЛІЗ СТАНУ ОБІГОВИХ КОШТІВ (НА ПРИКЛАДІ ПІДПРИЄМСТВА ДП «МОДА ПРОДЖЕСТ»)

3.1 Характеристика ефективності використання обігових коштів на підприємстві ДП «Мода Проджест»

3.2 Розрахунок загальної потреби в обігових коштах

3.3 Резерви і шляхи поліпшення використання обігових коштів

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Сьогодні, коли економіка України перейшла на ринкові методи функціонування, кожне підприємство саме відповідає за себе. Знов створені і вже діючі підприємства самі вирішують яку продукцію випускати, за якими цінами реалізувати. З цього приводу важливість і актуальність проблеми організації обігових коштів є без заперечною. Саме обігові кошти поряд з основними забезпечують діяльність підприємства. Немає обігових коштів, немає виробництва. Актуальність роботи полягає у необхідності вивчення проблеми ефективного використання обігових коштів підприємства за для покращення ситуації в цій галузі.

Обігові кошти являють собою частину продуктивного капіталу, що пере носить свою вартість на знов створений продукт повністю і повертається до підприємця в грошовій формі наприкінці кожного кругообігу капіталу. Таким чином,обігові кошти являються важливим критерієм у визначенні прибутку підприємства.

В сучасній літературі проблеми управління обіговими коштами на підприємствах розглядаються багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими: Арутюнов Ю.А., Бланк І.О., Білик М.Д., Володькина М.В., Джейм К. Ван Хорн, Бригхем Є.Ф., Холт Р.Н. та ін.

Метою роботи є аналіз обігових коштів на підприємстві для забезпечення їх ефективного функціонування.

Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання:

* привести класифікацію обігових коштів;

* дати оцінку діючим методам аналізу обігових коштів;

* встановити питання достатності нормативного забезпечення аналізу обігових коштів;

* узагальнити сучасні концепції методики аналізу обігових коштів та обґрунтувати можливість їх застосування.

Об'єкт дослідження даної роботи -- дочірнє підприємство «Мода Проджест».

Предмет дослідження: оборотні кошти підприємства та їх управління на «Мода Проджест».

Методи дослідження. Основою роботи є наукові методи, що ґрунтуються на діалектичному пізнанні та об'єктивних законах економіки. Теоретичні аспекти досліджувались із застосуванням методів індукції і дедукції, за допомогою яких визначено місце обігових коштів у системі аналізу, а також уточнено ключові терміни, пов'язані з аналізом цих об'єктів.

Робота складається з вступу трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, де у першому розділі дано економічну природу обігових коштів, склад і розміщення обігових коштів, також класифікація оборотних виробничих фондів та фондів обігу.

У другому розділі розглядаються джерела формування обігових коштів на підприємстві ДП «Мода Проджест», такі як власні джерела формування обігових коштів, використання банківських кредитів для формування обігових коштів, та залучення коштів інших суб'єктів господарювання.

У третьому розділі проводиться аналіз стану обігових коштів на прикладі підприємства ДП «Мода Проджест», характеризується ефективність використання обігових коштів, розраховується загальна потреба в обігових коштах, встановлюються резерви і шляхи поліпшення використання обігових коштів.

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА ОБІГОВИХ КОШТІВ В СКЛАДІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Склад і розміщення обігових коштів

Обігові кошти підприємства - фінансово-економічна категорія, в якій переплітається багато теоретичних і практичних питань. Обіговим коштам належить особливе місце в структурі підприємства, тому що вони є одним з важливих факторів, які обумовлюють стійке фінансове становище, кредитоспроможність, інвестиційну привабливість підприємства.[1]

Від ефективності управління виробничо-господарською діяльністю підприємства, раціонального планування виробництва, спрямованих на збільшення оборотності, скорочення обсягу виробничих запасів, управління дебіторською заборгованістю, залучення альтернативних джерел фінансування залежить можливість адаптації підприємства до умов нестабільного економічного середовища та закладення основи його стратегічного розвитку.

Обігові кошти є об'єктивною економічною категорією, суть якої багатовимірна і неоднозначна. Можна констатувати наявність дуалізму в обігових коштах, що безперечно повинно враховуватися при вирішенні проблем їх аналізу, планування і оптимізації. Обігові кошти повинні забезпечувати безперервність виробничого процесу відповідно до вимог ринку, постійно сприяти мобілізації внутрішніх виробничих резервів, а також повно і своєчасно забезпечувати фінансування діяльності підприємства. Економічно невиправдане відволікання обігових коштів є однією з причин дисбалансу відтворювальних процесів і диспропорції в структурі оборотних коштів на промислових підприємствах України.

В економічній літературі використовуються поняття оборотного капіталу, оборотних засобів, оборотних активів, обігових та оборотних коштів. В роботі використано поняття «обігові кошти», яке на мою думку, більш повно відображає сутність цієї економічної категорії.[2]

Обігові кошти в процесі кругообігу послідовно набувають грошової форми, виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції і знову повертаються до форми грошей, яка є водночас початком і кінцем кругообігу. Сукупна вартість авансується в грошовій формі і, пройшовши процес виробництва і обігу, знову набуває цієї форми.

Співвідношення власних і позикових джерел формування обігових коштів доцільно забезпечувати таким чином, щоб постійна потреба формувалася за рахунок власних, а змінна - за рахунок позикових.

Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, обігових фондів і самої праці. Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення.

Обіговими коштами є активи, які можуть бути протягом одного виробничого циклу або одного року перетворені в кошти.[3]

Обігові активи містять у собі матеріально-виробничі запаси й витрати, готову продукцію, дебіторську заборгованість, грошові кошти. Обігові кошти є мобільною частиною активів підприємства. Перебуваючи в постійному русі, оборотні активи забезпечують безперебійний процес виробництва.

Залежно від здатності більш-менш швидко перетворюватися в гроші, тобто по ступені ліквідності, оборотні активи діляться на такі, що повільно реалізуються (запаси сировини, матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції), що швидко реалізуються (дебіторська заборгованість, кошти на депозитах) і абсолютно ліквідні (грошові кошти й короткострокові ринкові цінні папери).

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності обігових коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як «предмети праці», «матеріальні активи», «гроші, що обертаються». Найчастіше можна натрапити на два визначення обігових коштів.

По-перше, обігові кошти - це грошові ресурси, які вкладено в обігові виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По-друге, обігові кошти - це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотний капітал». Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять - обігові кошти та оборотний капітал.

У зарубіжній економічній літературі окремі автори визначають оборотний капітал як обігові активи за мінусом короткострокових зобов'язань. У такий спосіб дається визначення власного оборотного капіталу.

Узагалі поняття «капітал» виступає в трьох формах: грошовій, продуктивній і товарній. Найбільш широке, загальне поняття капіталу відповідає його грошовій формі. В економічній теорії грошовий капітал розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише як певна сума грошей, що спрямовується в процесі господарсько-підприємницької діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці.[4]

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів. У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю. Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації.

На третій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансованих у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і початковою стадією наступного обороту капіталу.

Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі, то вища ефективність його використання, і навпаки. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через обігові фонди.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера послуг. У виробничій сфері оборотний капітал (обігові кошти) авансується в обігові виробничі фонди і фонди обігу.

До виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні та швидкозношувані предмети, незавершене виробництво напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів. Основне призначення виробничих фондів - забезпечення планомірного і ритмічного процесу виробництва на підприємствах, в організаціях.

Фонди обігу - це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також вкладені в короткострокові цінні папери. Основне призначення фондів обігу - забезпечення грошовими засобами планомірного процесу обігу на підприємствах.[5]

В умовах товарно-грошових відносин рух, кругообіг товарно-матеріальних цінностей опосередковується їх вартістю, яка не витрачається, не споживається подібно до її речових носіїв, а залишається в межах процесу виробництва і змінює лише форми свого руху. У зв'язку з цим К.Маркс писав, що «вартість взагалі авансується, а не витрачається, так як ця вартість, пройшовши різні фази свого кругообігу, знову повертається до свого вихідного пункту».

Таким чином, оборотний капітал (обігові кошти) - це кошти, авансовані в кругообіг оборотних виробничих фондів і фондів обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва та обігу, реалізації продукції та отримання прибутку.

Співвідношення обігових коштів, що перебувають у сфері виробництва й у сфері обігу, є неоднаковим у різних галузях народного господарства. Пояснюється це особливостями організації виробництва, постачання, збуту, а також системи розрахунків. Для забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції необхідно досягти оптимального співвідношення обігових коштів у сфері виробництва й обігу. При цьому підприємство заінтересоване у зменшенні обігових коштів у сфері обігу за рахунок покращення системи постачання, раціональніших форм розрахунків.

Склад обігових коштів - це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад обігових коштів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Так, у виробничій сфері основні статті обігових коштів - це сировина, основні матеріали, незавершене виробництво, готова продукція. В окремих галузях промисловості є статті обігових коштів, що характерні лише для них.[6]

Структура обігових коштів - це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі обігових коштів. Структура обігових коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від типу галузі, складу і структури витрат на виробництво, виду випущеної продукції, особливостей матеріально-технічного забезпечення, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції (виконаних робіт, наданих послуг), проведення розрахунків.

Склад і структура обігових коштів не є постійними величинами. Вони змінюються як з роками, так і протягом року в залежності від зміни характеру виробничої діяльності підприємства, особливостей формування запасів та затрат.

Розподіл оборотних коштів на оборотні виробничі фонди і фонди обігу обумовлюється особливостями їхнього використання і розподілу в сферах виробництва продукції і її реалізацій.

Оборотні виробничі фонди містять у собі:

· предмети праці (сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо, тара, запасні частини і т.п.);

· засоби праці із малим терміном служби (малоцінні, швидко знос. предмети й інструменти);

· незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення (предмети праці, що вступили у виробничий процес: матеріали, деталі, вузли і вироби, що знаходяться в процесі обробки чи зборки, а також напівфабрикати власного виготовлення не закінчені повністю виробництвом).

· витрати майбутніх періодів (нематеріальні елементи оборотних фондів, що включають витрати на підготовку й освоєння нової продукції які виробляються в даному періоді, але відносяться на продукцію майбутнього періоду; наприклад, витрати на конструювання і розробку технології нових видів виробів, на перестановку устаткування).

До фондів обігу відносяться :

· кошти підприємства, вкладені в запаси готової продукції, товари відвантажені, але не оплачені;

· кошти, в розрахунках;

· грошові кошти в касі і на рахунках.

Розмір обігових коштів, зайнятих у виробництві, визначається в основному тривалістю виробничих циклів виготовлення виробів, рівнем розвитку техніки, досконалістю технології й організації праці. Сума засобів обігу залежить головним чином від умов реалізації продукції і рівня організації системи постачання і збуту продукції.

Співвідношення між окремими елементами обігових коштів, виражене у відсотках, називається структурою обігових коштів. Різниця в структурах обігових коштів галузей промисловості обумовлюється багатьма факторами, зокрема, особливостями організації виробничого процесу, умовами постачання і збуту, місцезнаходженням постачальників і споживачів, структурою витрат на виробництво.

Структура оборотних коштів показана на рисунку 1.1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.1. Структура оборотних коштів.

обіговий фонд кошти кредит

Система організації обігових коштів побудована на певних принципах.

По-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління обіговими коштами.

По-друге, визначення планової потреби та розміщення обігових коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в обігових коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи.

По-третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.

По-четверте, раціональна система фінансування обігових коштів. Це означає формування обігових коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства.

По-п'яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням обігових коштів.[7]

Отже, обігові кошти являють собою авансовану у грошовій формі вартість для планомірного утворення і використання оборотних виробничих фондів і фондів обігу в мінімально необхідних розмірах, що забезпечують виконання підприємством виробничої програми і своєчасність здійснення розрахунків. Ритмічність, злагодженість і висока результативність роботи підприємства багато в чому залежать від його забезпеченості обіговими коштами, від правильної структури та організації обігових коштів на підприємстві.

1.2 Класифікація оборотних виробничих фондів та фондів обігу

Важливим при систематизації та визначені виробничих фондів та фондів обігу є їх класифікація та визначення основних класифікаційних ознак. Відповідно до цього існує класифікація виробничих фондів - поділ виробничих фондів на групи за певними ознаками. Виробничі фонди, перебуваючи у постійному русі, проходять три основні стадії кругообігу, набуваючи відповідних форм грошової, продуктивної й товарної. Згідно з цим, виробничі фонди поділяють на продуктивні й обігові. Відповідно до характеру обороту, перенесення вартості на новостворений продукт, способу відшкодування розрізняють основні та оборотні продуктивні фонди. В процесі виробництва вони функціонують як засоби та предмети праці.

Основні виробничі фонди (засоби праці) в процесі використання тривалий час зберігають свою натурально-речову форму їх споживча вартість переноситься на новостворений продукт частинами, в міру зношування, у кожному виробничому циклі. До них належать будівлі, споруди, машини, обладнання тощо. Оскільки основні виробничі фонди функціонують протягом багатьох кругооборотів, відновлюючись через тривалий період, їхня вартість у процесі обороту роздвоюється одна частина відновлюється під час реалізації виробленого продукту, друга - із закінченням експлуатації основних фондів. Це потребує створення резервного (амортизаційного) фонду.

Оборотні фонди (переважно предмети праці) не зберігають своєї натуральної форми, їх споживча вартість переноситься на продукт повністю впродовж одного виробничого циклу.

У практиці обліку і планування оборотні виробничі фонди поділяють на такі групи:

· виробничі запаси сировини, основних матеріалів, куповані напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо, тара, запчастини тощо;

· незавершене виробництво, тобто продукція, що підлягає подальшій обробці, у складі незавершеного будівництва виділяють напівфабрикати власного виробництва;

· витрати майбутніх періодів.

До оборотних фондів також умовно відносять малоцінний і швидкозношуваний інвентар, інструменти вартістю до 10 неоподатковуваних мінімумів за одиницю, незалежно від терміну використання, або терміном служби до одного року (незалежно від вартості).

Грошова й товарна форми виробничих фондів виражаються через фонди обігу, до яких належать товари, відвантажені покупцям, але ще не оплачені, готова продукція на складах підприємства, вільні кошти в касі підприємства або на рахунку в банках, кошти в розрахунках (дебіторська і кредиторська заборгованість).

Сукупність грошових коштів, вкладених в оборотні виробничі фонди і фонди обігу з метою безперервного забезпечення процесу виробництва та реалізації продукції, утворює обігові кошти.[8]

Обігові кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками:

· залежно від участі їх у кругообігу коштів;

· за методами планування, принципами організації та регулювання;

· за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки обігові кошти поділяються на обігові кошти, авансовані в обігові виробничі фонди, та обігові кошти, авансовані у фонди обігу. Такий розподіл обігових коштів зумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер - сфери виробництва і сфери обігу. Що більша питома вага обігових коштів, розміщених у сфері виробництва, то ефективніше використовується оборотний капітал. Залежно від методів планування обігові кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

Необхідність розподілу обігових коштів на нормовані й ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найкращих результатів за найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями обігових коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції.

Нормовані обігові кошти - це такі, за якими нараховується норматив. До нормованих обігових коштів належать обігові кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств.[9]

Ненормовані обігові кошти - це такі, за якими норматив не розраховується. Ненормовані обігові фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.

За джерелами формування обігові кошти поділяються на:

· власні та прирівняні до власних;

· залучені;

· позичені.

Власні кошти - це кошти підприємства, якими вони покривають мінімальні розміри оборотних активів, які потрібні для забезпечення нормального, безперебійного процесу і реалізації продукції. Вони постійно знаходяться на підприємстві і строк користування ними не встановлюється.

Залучені кошти - це кошти, які не належать підприємству, однак в силу діючої системи розрахунків постійно знаходяться в його обігу.

Позичені кошти - це кошти, які отримуються підприємствами у вигляді банківських кредитів для створення сезонних запасів матеріальних цінностей і покриття затрат виробництва. Вони видаються підприємствам на визначений строк, по закінченні якого повинні бути повернені банку.[10]

Джерела формування власних обігових коштів на державних підприємствах при їх організації визначаються вище стоячою організацією. Ними є, як правило, кошти бюджету, кошти інших однотипних підприємств, централізовані кошти нищестоячих органів управління.

Власні джерела, направлені на формування обігових активів на підприємствах, зараховуються до статутного фонду. Фактична наявність власних і залучених до них джерел формування обігових коштів визначається за балансом річного звіту підприємства як різниця між результатом першого розділу пасиву балансу та результатом першого розділу активу балансу.

Склад і структура джерел формування обігових коштів не є сталими величинами. Вони залежать від стану економіки підприємств, особливостей формування запасів і затрат і можуть змінюватися з часом. Однак збільшення частки власних джерел і зниження частки кредитів банку в джерелах формування обігових коштів підвищує ефективність їх використання і рівень рентабельності підприємства. Тому встановлення економічно обумовленого відношення між власними і позиченими джерелами формування обігових коштів є одним з найважливіших умов підвищення ефективності їх використання і рентабельності підприємства.

Найважливіший показник ефективності використання оборотних коштів швидкість їх оборогу (коефіцієнт оборотності) і тривалість одного обороту в днях. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів визначають як відношення обсягу реалізованої продукції до середнього залишку всіх оборотних засобів. Тривалість одного обороту розраховують діленням числа днів у періоді на число оборотів за рік. Прискорення оборотності обігових коштів досягають скороченням тривалості виробничого циклу та часу перебування матеріалів у дорозі, зменшенням поточних і гарантійних запасів, механізацією та автоматизацією вантажно-розвантажувальних робіт, раціональним використанням транспорту й гари та ін.[11]

Отже, класифікація обігових коштів має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування обігових коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

РОЗДІЛ 2. ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ОБІГОВИХ КОШТІВ (НА ПРИКЛАДІ ДП «МОДА ПРОДЖЕСТ»)

2.1 Власні джерела формування обігових коштів

Джерела формування оборотних активів значною мірою визначають ефективність їх використання. Встановлення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами, зумовленого специфічними особливостями кругообігу капіталу на тому чи іншому підприємстві, є важливим завданням системи управління. Достатній мінімум власних і позикових засобів має забезпечити безперервність руху оборотних активів на всіх стадіях кругообігу, що задовольняє потреби виробництва в матеріальних і грошових ресурсах, а також забезпечує своєчасні і повні розрахунки з постачальниками, бюджетом, банками та іншими ланками.[12]

Визначення джерел формування обігових коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства. На рис.2.1 схематично показано джерела формування обігових коштів підприємства.

Рис.2.1. Джерела формування обігових коштів підприємства.

Недостатність джерел формування обігових коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел обігових коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню обігових коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Динаміка джерел формування обігових коштів на ДП «Мода Проджест» за 2009-2011 рр. показано на рисунку 2.2.

Рис. 2.2. Динаміка джерел формування обігових коштів.

Як видно з рисунку 2.2 підприємство майже повністю забезпечує себе власними коштами, але також використовує залучені і запозичені кошти у своїй діяльності.

Мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел:

· статутний фонд (пайові внески членів-засновників, внески іноземних учасників, надходження від емісії цінних паперів);

· відрахування від прибутку;

· цільове фінансування та цільові надходження (з бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів);

· приріст сталих пасивів (мінімальна заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахування на обов'язкове пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців).[13]

Підприємства, що вводяться в дію, формують обігові кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства.

На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування обігових коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних обігових коштів сталі пасиви.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу обігових коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд. При цьому слід зазначити, що, ураховуючи спад виробництва, тяжке економічне становище підприємств, неспроможність їх розрахуватися за придбані матеріальні та інші ресурси, Верховна Рада України 23.02.96 pоку ухвалила Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів України «Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій». Згідно з цим Законом державні підприємства мали спрямовувати на поповнення власних обігових коштів не менше 10 % загального прибутку підприємства. Ця частина прибутку звільнялася від оподаткування. На жаль, сьогодні ця пільга не діє.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних обігових коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу обігових коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування обігових коштів підприємства.

Сталі пасиви -- це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві. [14]

Методика визначення власних обігових коштів підприємства, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І розділі пасиву балансу.

З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними підприємства мають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.

Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу її виплати і терміну, за який вона виплачується. Що більший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона сплачується, то вища заборгованість, то більше коштів підприємство може використати в господарському обороті. Так, якщо виплата заробітної плати здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а за другу половину 10-го числа наступного місяця, то в обороті підприємства завжди перебуває дев'ятиденна сума заробітної плати.

Мінімальна заборгованість щодо резерву майбутніх платежів створюється головним чином за рахунок нарахувань на оплату відпусток. Належна заробітна плата за чергову відпустку списується на витрати виробництва не тоді, коли робітник іде у відпустку, а рівними частинами. Ці суми, що відносяться на собівартість продукції щомісячно, резервуються в порядку нарахувань на рахунок майбутніх платежів. Вони виплачуються робітникам, коли ті йдуть у відпустку, а потім списуються з цього рахунка. Однак на рахунку майбутніх платежів згідно з графіком відпусток завжди є кошти, які використовуються в господарському обороті. У зв'язку з цим мінімальні залишки коштів на рахунку майбутніх платежів ураховуються як джерело формування власних обігових коштів. Резерв майбутніх платежів визначається в сумі мінімального залишку за звітними даними за 12 місяців, що передують плановому року, з урахуванням змін фонду заробітної плати в плановому році.

Сума мінімальної заборгованості із заробітної плати і резерву майбутніх платежів може визначатися і спрощеним методом, виходячи з суми мінімальної заборгованості за планом базового року й відсотка зростання фонду заробітної плати в плановому році.[15]

Мінімальна заборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фонди також постійно є в обігу підприємства, її можна визначити як добуток мінімальної перехідної заборгованості з оплати праці робітникам та відсотка відрахувань, затвердженого для відповідного фонду.

Мінімальна заборгованість кредиторам з оплати продукції за частковою готовністю обчислюється в галузях промисловості з тривалим циклом виробництва. Проміжні платежі замовників за етапами готовності продукції, що є джерелом покриття витрат незавершеного виробництва, ураховуються як сталі пасиви і можуть бути прирівняні до власних обігових коштів. Сума за цим видом сталих пасивів визначається відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядку розрахунків.

На покриття приросту нормативу обігових коштів спрямовується не вся сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні роки.

Стан обігових коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. Порівняння фактичної наявності обігових коштів з нормативом дає змогу визначити брак або надлишок власних обігових коштів.[16]

Брак власних обігових коштів означає перевищення нормативу обігових коштів над фактичною наявністю їх. Він може виникнути з вини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання, не взятих до уваги своєчасно (як, наприклад, несвоєчасне фінансування приросту нормативу власних обігових коштів), через стихійне лихо та з інших причин.

Основними причинами браку власних обігових коштів можуть бути: погана робота маркетингової служби; невиконання планів прибутку; слабка відповідальність підприємств за формування і збереження власних обігових коштів та їх нецільове використання; несвоєчасне фінансування приросту нормативу обігових коштів; наявність дебіторської заборгованості (несвоєчасні розрахунки) тощо.

Брак власних обігових коштів може виникати у зв'язку зі значним підвищенням цін у результаті інфляційних процесів.

Надлишок власних обігових коштів створюється в підприємств у разі перевищення розмірів обігових коштів понад визначені їх нормативи, необхідні для задоволення постійних мінімальних потреб виробництва в ресурсах. Він може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку; неповного внеску платежів до бюджету; безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріальних цінностей від інших організацій; неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом, та ін.

Перевищення нормативу обігових коштів може бути виправданим у разі перевиконання плану випуску продукції, але темпи зростання нормативних запасів не повинні випереджати темпів зростання обсягу виробництва.

За сучасних умов господарювання (зміна цін, інфляція, спад виробництва) перевищення фактичної наявності власних обігових коштів над нормативом явище в господарській діяльності підприємств досить рідкісне.

Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наявність власних обігових коштів, можна судити про абсолютну зміну їх величин.[17]

Отже, власні кошти мають забезпечувати майнову та оперативну самостійність підприємства, необхідну для рентабельної його діяльності. Власні оборотні кошти є джерелом покриття нормованих оборотних активів. Формування власних обігових коштів здійснюється за рахунок власного капіталу підприємства (статутний капітал, пайовий капітал, додатково вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток).

2.2 Використання банківських кредитів для формування обігових коштів

Розмір власних обігових коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Сума власних обігових коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати обігові кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.

У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Призначення банківських кредитів -- фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.[18]

Кредити банку дають змогу органічно ув'язати всі джерела обігових коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Комерційний кредит ввикористовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію і від споживача замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов'язання.[19]

Його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання обігових коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.

Ураховуючи складний стан економіки підприємств, взаємні неплатежі, комерційні банки з метою гарантії повернення коштів, що надаються в позику, кредитують суб'єктів господарювання під заставу їхнього майна або за умови страхування ризику непогашення кредиту.

Планування потреби в позикових обігових коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.

Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для кожного об'єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними обіговими коштами.

Короткостроковий кредит, незалежно від об'єктів кредитування, надається строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, спричиненої спадом виробництва, станом товарного і грошового обігу.

З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує. [20]

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства - споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.

Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообороті обігових коштів і потребою в постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів. Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах І появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов'язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.[21]

Поряд з об'єктивною основою існують специфічні причини виникнення і функціонування кредитних відносин, що пов'язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення, детальніше причини виникнення кредитних відносин схематично показані на рисунку 2.3.

Рис. 2.3. Причини виникнення кредитних відносин.

Для розвитку кредитних відносин необхідні певні умови. По-перше, учасники кредитної угоди - кредитор і позичальник, мають бути юридичне самостійними суб'єктами, які матеріально гарантують виконання зобов'язань. По-друге, інтереси суб'єктів кредитної угоди повинні збігатися.

Для забезпечення всього процесу відтворення необхідно, щоб підприємства мали необхідні обігові кошти, які вони використовують для придбання оборотних виробничих фондів. Із стадії виробничих запасів обігові кошти переходять у незавершене виробництво, а потім у готову продукцію. У свою чергу, готова продукція, призначена для продажу, стає товаром і реалізується. Виручка від реалізації поступає на рахунок підприємства.

За браком власних обігових коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

У процесі кредитування підприємств насамперед ураховуються індивідуальні особливості кругообороту їхніх обігових коштів. Особливості індивідуального кругообороту коштів підприємств проявляються у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі та авансуванням коштів у новий оборот. Такі розбіжності відбуваються, передусім, через сезонність виробництва. Сезонність виробництва зумовлює в одні періоди випереджаюче зростання виробничих витрат порівняно з надходженням коштів і спричиняє додаткову потребу в коштах понад ті, що є в розпорядженні підприємства. В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім припиняються, збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною.[22]

Таке чергування зростання додаткових потреб у коштах і створення тимчасово вільних залишків їх на тому самому підприємстві створюють реальну економічну основу для використання кредитів на формування виробничих і оборотних фондів та погашення їх через певний час.

Взагалі особливості індивідуального обороту коштів підприємства зумовлюються багатьма об'єктивними і суб'єктивними факторами. До об'єктивних факторів належать:

· галузева належність підприємства;

· характер виробничого процесу;

· сезонність виробництва.

До суб'єктивних факторів належать:

· рівень організації виробництва;

· рівень організації збуту й постачання;

· інші фактори.

Розрізняють два види кругообороту коштів підприємства: відносно рівномірний і переважно нерівномірний.

Перший вид властивий підприємствам нафтової, вугільної, металургійної та інших галузей промисловості. Для підприємств цієї групи характерна відсутність тривалого лагу (періоду) між надходженням і витрачанням коштів.

Другий вид характерний для підприємств легкої, харчової, лісової промисловості, сільськогосподарських підприємств. У них завжди виникає певна невідповідність між витратами коштів і надходженням коштів від реалізації продукції. У підприємств з нерівномірним кругооборотом коштів додаткова потреба в кредиті пояснюється сезонністю виробництва, значною тривалістю обороту обігових коштів. Тривалість виробничого циклу може коливатися від кількох днів (виробництво деяких харчових продуктів) до кількох місяців і років (виробництво сільськогосподарської продукції, суднобудування).

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається кредитором, інша - позичальником. Грошові чи товарно-матеріальні цінності, витрати або виконана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту.[23]

Основними об'єктами короткострокового кредитування в обігові кошти є:

· виробничі запаси (сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент);

· незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;

· витрати майбутніх періодів (сезонні, витрати на освоєння випуску нових виробів тощо);

· готова продукція і товари;

· платіжні та розрахункові операції з постачальниками й покупцями.

На підприємствах виникає потреба в кредитах під виробничі запаси, якщо їх розміри перевищують власні кошти, тобто якщо створюються наднормативні запаси. Причиною таких можуть бути сезонність завезення, нерівномірна або дострокова поставка матеріальних ресурсів постачальниками та ін.

Наднормативні запаси сільськогосподарської сировини є основним об'єктом банківського кредиту на підприємствах, які переробляють цю сировину і працюють сезонно (цукрові заводи, консервні комбінати, інші підприємства харчової та легкої промисловості), або створюють великі сезонні запаси сировини на рік, тобто до нового врожаю. Наднормативні запаси незавершеного виробництва і готової продукції можуть створюватися на підприємствах у зв'язку з прискоренням темпів зростання обсягів виробництва, некомплектністю постачання, транспортними утрудненнями щодо відправлення продукції споживачам, припиненням відвантажень продукції споживачам через їхню неплатоспроможність тощо.[24]

У складі витрат майбутніх періодів банки видають підприємствам позики на покриття сезонних витрат, оскільки в періоди сезонного зменшення обсягів виробництва або міжсезонного простою витрати на виготовлення продукції тимчасово не покриваються виручкою від реалізації. Так, цукровий завод навіть у період міжсезонного простою (лютий-серпень) потребує коштів на ремонт обладнання, утримання постійного персоналу, проведення всіх підготовчих робіт до сезону цукроваріння. Ці витрати він покриває за рахунок банківських позик, а розраховується за них з виручки від реалізації цукру.

Витратами майбутніх періодів є також витрати, пов'язані з освоєнням випуску нових видів продукції, пусконалагоджувальні витрати. Якщо ці витрати кредитує банк, то в кредитних угодах називається конкретна продукція і витрати включаються в її собівартість. За допомогою кредитів підприємство, коли йому тимчасово бракує власних коштів, може розрахуватись зі своїми постачальниками.

Отже, кредит необхідний і для підтримування кругообороту фондів діючих підприємств, що обслуговують процес реалізації продукції.

Об'єктами довгострокового та середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, упровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва, та інші витрати, що приводять до збільшення вартості основних засобів. До таких кредитів підприємства вдаються, якщо відчувають брак власних коштів, призначених на ці цілі, а саме: прибутку й амортизаційних відрахувань. Використання різноманітних форм кредитування підприємства прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності.

Визначаючи потреби в кредитах, підприємства виходять із загальної потреби у коштах і наявності таких.[25]

Коли недостатність коштів призводить до зниження темпів виробництва та банкрутства підприємств, раціональне використання додатково залучених коштів набуває все більшого значення.

Кредит, наданий на покриття тимчасової невідповідності між авансуванням грошових коштів та їх поверненню в ту же форму для оплати поставок товарів, сприяє безперервності процесу відтворювання та погодженню товарного і грошового обігу. Грошовим коштам, що поступили в обіг завдяки наданому покупцю кредиту, повинні відповідати матеріальні цінності, оплачені за його рахунок.

Отже, роль кредиту в економічних відношеннях між банком та господарюючим суб'єктом-покупцем зводиться лише до тимчасового заміщення відсутніх в нього на даний момент грошових коштів, хоча загальний розмір його обігових коштів може бути достатнім.

Підприємство ДП «Мода Проджест» у своїй діяльності не використовує кредитів, але має кредиторську заборгованість на початок звітного періоду 329 грн., а вже на кінець вона зростає до 739 грн.

2.3 Залучення коштів інших суб'єктів господарювання

Залучені кошти є одним із джерел фінансування приросту обігових коштів - це засоби, які не належать господарству, але у своїх мінімальних розмірах вони постійно перебувають протягом року в розпорядженні господарства в зв'язку з існуючим порядком розрахунків і тому служать джерелами формування оборотних активів. [26]

До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товар в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель. [27]

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов'язання.

Використання комерційного кредиту набуло певного розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств з різноманітними формами власності та надання значної самостійності підприємствам. У цілому його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання обігових коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування обігових коштів, її породжує брак власних обігових коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб'єктів господарювання.

Іншими словами, кредиторська заборгованість -- це короткострокові зобов'язання підприємств, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками - розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами. [28]

Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгованість постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгованість, що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, використовуючи в обігу неоплачені товарно-матеріальні цінності, одержує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник змушений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, пошуків додаткових джерел формування його поточних фінансових ресурсів. [29]

За кредиторської заборгованості постачальникам залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних обігових коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської заборгованості залежать від конкретних умов організації та використання обігових коштів, особливо -- від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість.