Визначення наявності і ефективності використання оборотних засобів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Уманський національний університет садівництва

КУРСОВА РОБОТА

на тему: Визначення наявності і ефективності використання оборотних засобів

Виконала:

Погребняк О.С.

Перевірила:

Бондаренко Н.В.

Умань 2010



Зміст

Вступ

1. Наукові основи поняття оборотних засобів та джерел їх утворення

1.1 Економічний зміст оборотних засобів та їх класифікація

1.2 Джерела утворення оборотних засобів

2. Фінансово - економічна характеристика господарства та організаційна структура господарства

2.1 Склад і структура оборотних засобів у ТОВ “ Устя”

2.2 Аналіз економічної ефективності оборотних засобів

3. Підвищення економічної ефективності використання оборотних засобів

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



Вступ

Темою курсової роботи я обрала «Визначення наявності і ефективності використання оборотних засобів», так як дане питання тягне за собою ряд досліджень стосовно оборотних фондів даного підприємства ТОВ «Устя».

Основними завданнями дослідження оборотних засобів підприємства та джерел їх утворення є оптимальне розміщення оборотних активів, та формування їх за рахунок власних і позичених ресурсів.

У курсовій роботі присутні 3 розділи:наукові основи поняття оборотних засобів та джерел їх утворення, фінансово - економічна характеристика господарства та організаційна структура господарства та підвищення економічної ефективності використання оборотних засобів а також висновків.

У роботі досліджено склад та структуру оборотних засобів господарства, а також аналіз економічної ефективності використання оборотних засобів ТОВ «Устя».

Джерелами даних виступила фінансова звітність ТОВ «Устя» Бершадського Району Вінницької області.

Підприємства сфери матеріального виробництва здатні підтримувати безперервність процесу виробництва і реалізації продукції лише за умови, якщо в їх розпорядженні поряд із основними засобами (знаряддями виробництва) є також оборотні засоби у вигляді, головним чином, предметів праці - запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, тари тощо. Подібно до основних засобів. Вони також функціонують у сфері виробництва, тобто - також засоби виробництва.

Крім того, наявність товарно-грошових відносин, ринкові умови господарювання викликають постійне перетворення вироблених товарів у гроші. Тому поряд із виробничими засобами кожне підприємство для підтримання безперервності процесу відтворення повинне завжди мати певні запаси готових виробів власного виробництва, а також вкладати певну суму коштів у розрахунки. Ці кошти функціонують у сфері обігу, тому називаються засобами обігу.

Отже є об'єктивна необхідність у дослідженні оборотних засобів підприємства як складової безперервності і ефективності процесу виробництва. Крім дослідження оборотних засобів, актуальним є і аналіз джерел їх утворення, так як необхідно, щоб оборотні засоби були вкладені одночасно і на усіх стадіях кругообігу.

Для створення необхідного обсягу оборотних фондів і фондів обігу підприємство авансує фінансові ресурси.

Той факт, що кошти, які вкладені в оборотні виробничі фонди і в фонди обігу, після завершення кожного кругообігу повністю відшкодовуються у грошовій формі, є підставою з'єднати їх в поняття оборотні засоби (кошти) на відміну від основних засобів (коштів).

Основними завданнями дослідження оборотних засобів підприємства та джерел їх утворення є оптимальне розміщення оборотних активів, та формування їх за рахунок власних і позичених ресурсів

Оптимізація розміщення оборотних засобів створює підгрунття для цільового і економічного використання фінансових ресурсів, сприяє зменшенню запасів у виробництві ті обігу, успішному виконанню планів виробництва, реалізації продукції, підвищенню рентабельності і зміцненню фінансового стану підприємства.

Для цього підприємство повинно якісно розподіляти норматив власних оборотних коштів. Нормування націлене на визначення дійсно мінімальних запасів на всіх стадіях руху оборотних фондів обігу.

Для підприємства потрібно визначити яка частина власних фінансових ресурсів буде направлена на фінансування оборотних засобів та скільки потрібно коштів ззовні для здійснення своєї поточної діяльності, тобто авансувати в оборотні активи.

При цьому така оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів ґрунтується на забезпеченні мінімальної сукупної вартості залучених фінансів.

Джерелами інформації для проведення аналізу з даної теми в ТОВ “ Устя ” є:

- баланс підприємства за попередні роки та звітний період;

- звіт про фінансові результати;

- звіт про власний капітал;

- звіт про рух грошових коштів;

- розрахунок нормативу власних обігових коштів;

розшифрування дебіторської та кредиторської заборгованості.



1. Наукові основи поняття оборотних засобів та джерел їх утворення

1.1 Економічний зміст оборотних засобів та їх класифікація

Діяльність об'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживчу вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо)[6 c.504].

Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого - як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Найчастіше можна знайти на два визначення оборотних коштів.

По - перше, оборотні кошти - це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По - друге, оборотні кошти - активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну “оборотний капітал”. Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять - оборотні кошти та оборотний капітал.

У зарубіжній літератури окремі автори визначають оборотний капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових зобов'язань. У такий спосіб дається визначення власного оборотного капіталу.

Узагалі поняття “капітал” виступає в трьох формах: грошовій, продуктивній і товарній. Найбільш широке, загальне поняття капіталу відповідає його грошовій формі. В економічній теорії “грошовий капітал” розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише як певна сума грошей, що спрямовується в процесі господарсько - підприємницької діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну[1c.63-68]. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.

У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації.

На першій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансових у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і по частковою стадією наступного обороту капіталу. Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за семою:

Г - Т...В...Т¹ - Г¹



де Г - кошти, що авансуються; Т - кредити праці; В - виробництво; Т¹ - готова продукція; Г^{1 -} кошти, отримані від реалізації отриманої продукції.

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г¹ =Г+?Г, тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансовою сумою.

Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його використання, і навпаки.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежить від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, товарно - посередницька, послуг.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1.



Склад і розміщення оборотних коштів

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу (рис 1.1).

До виробничих фондів належать: сировина, основні і допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу - це залишки готової продукції на складі підприємства, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери[3c.880].

Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) - це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання продукції.

Співвідношення оборотних коштів, що перебувають у сфері виробництва й у сфері обігу, є неоднаковим у різних галузях народного господарства . Пояснюється це особливостями організації виробництва, постачання, збуту, а також системи розрахунків. Для забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції необхідно досягти оптимального співвідношення оборотних коштів у сфері виробництва і обігу. При цьому підприємство зацікавлене у зменшені оборотних коштів не у сфері виробництва, а обігу за рахунок поліпшення системи постачання, раціональніших форм розрахунків.

Склад оборотних коштів - це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Структура оборотних коштів - це питома вага вартості окремих статей оборотних фондів і фондів обігу у загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції, проведення розрахунків.

Якщо розглядати структуру оборотних коштів в окремих галузях промисловості, то слід зазначити, що у вугільній промисловості значну питому вагу займають витрати майбутніх періодів. Це пояснюється відносно великими підготовчими витратами, передують видобутку корисних копалин.

У легкій і харчовій промисловості характерною особливістю є значна матеріаломісткість продукції. У цій галузі висока питома вага оборотних коштів, авансованих у незавершене виробництво[4c.424].

У нафтохімічній промисловості високою є частина оборотних коштів, вкладених у відвантажені товари. Це пояснюється тим, що технологічно процеси в цій галузі нетривалі і значна частина виготовленого продукту перебуває на шляху до споживання.

Оборотні кошти підприємств класифікують за трьома ознаками:

1) залежно від участі їх у кругообігу коштів;

2) за методами планування, принципами організації та регулювання;

3) за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на:

- оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди;

- оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл зумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер - сфери виробництва і сфери обігу. Що більше питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва , то ефективніше використовується оборотний капітал.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на:

- нормовані;

- ненормовані.

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані і ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат.

Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств.

Нормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.

За джерелами оборотні кошти поділяються на:

1) власні та прирівняні до власних;

2) залучені;

3) інші.

Класифікація оборотних коштів має велике значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства[7c.7-8].

Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах.

По - перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними капіталами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.

По - друге, визначення планової потреби та розміщення коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань та ритмічної роботи.

По - третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.

По - четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства.

По - п'яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообігу коштів, що використовуються, з метою прискорення обертання.

фінансовий оборотний ресурс організаційний

1.2 Джерела формування оборотних засобів

Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень.

Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно - матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниження відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Власні джерела формування оборотних засобів.

Як правило, мінімальна потребі підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування на цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих запасів.

Підприємства, вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів - засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства.

На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви[9c.188].

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. При цьому слід зазначити, що ураховуючи спад виробництва, тяжке економічне становище підприємств, неспроможність їх розрахуватися за придбані матеріальні та інші ресурси, Верховна Рада України 23. 02. 96р. ухвалила Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів “Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій”. Згідно з цим Законом державні підприємства мали спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів не менше 10% загального прибутку підприємства. Ця частина прибутку звільнялася від оподаткування. На жаль, сьогодні ця пільга не діє.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поновлення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів[8c.56].

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємства, а проте, йому не належать. До їх використанням за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Сталі пасиви - це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві.

Методика визначення власних оборотних коштів, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони у І розділі пасиву балансу.

Підвищення ефективності формування власного фінансового капіталу підприємства досягається в результаті здійснення відповідної фінансової політики, яка характеризується кількома етапами.

На першому етапі аналізується загальний обсяг формування власного фінансового капіталу, темпи його зміни порівняно з базисним і попереднім періодами, відповідність обсягу власного фінансового капіталу розміру оборотних активів, питома вага власних засобів у сукупному фінансовому капіталі підприємства. Після цього розглядаються джерела формування власного фінансового капіталу, здійснюється їхня вартісна оцінка, визначається рівень самофінансування підприємства в динаміці[9c.189].

На другому етапі, здійснюються оцінка вартості окремих внутрішніх і зовнішніх джерел власних фінансових ресурсів і робиться висновок про доцільність їхнього залучення у плановому періоді.

На третьому етапі планова потреба у власному фінансуванні оборотних активів. Установлюються розміри приросту власного фінансового капіталу порівняно зі звітним періодом.

На четвертому етапі здійснюється оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел коштів, які залучаються для формування власного фінансового капіталу підприємства.

Основним критерієм такої оптимізації може бути коефіцієнт рівня фінансування підприємства за рахунок, зовнішніх і внутрішніх власних коштів. Цей показник може визначитися за формулою:

, (1.1)



де - рівень фінансування підприємства за рахунок власних котів, %;

- обсяг формування власних фінансових ресурсів у плановому періоді, грош. од.;

- загальна потреба у фінансових ресурсах підприємства у плановому періоді, грош. од.

На п'ятому етапі здійснюється розробка і прийняття рішень щодо залучення відповідних обсягів фінансових ресурсів із внутрішніх і зовнішніх джерел для формування власного фінансового капіталу.

Реалізація розроблено політики може бути досягнута у результаті застосування системи механізмів управління формуванням власного фінансового капіталу. Ця система охоплюватиме такі їхні види:

- механізм управління формування прибутку;

- механізм управління максимізацією прибутку;

- механізм розподілу чистого прибутку;

- механізм управління залучення зовнішніх джерел власних фінансових ресурсів.

Отже, розробляючи і застосовуючи ефективну політику щодо формування власного фінансового капіталу, підприємство краще використовує цей капітал.

Банківські кредити як джерело формування оборотних коштів

Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.

У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Призначення банківських кредитів - фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платниками та іншими зобов'язаннями[10c.261-267].

Кредити банку дають змогу органічно ув'язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормативних товарно - матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.

Сума кредиту з урахуванням залишку нормативних тварино - матеріальних цінностей визначається для кожного об'єкта як різниця між плановою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними коштами.

Короткостроковий кредит, не залежно від об'єктів кредитування, надається строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, станом товарного і грошового обігу.

Вирішити труднощі з отриманням коштів, поліпшити фінансовий стан, зміцнити економічну безпеку можна за допомогою сучасної форми кредитування - овердрафту.

Овердрафтна операція - це короткостроковий кредит, який надається на кілька днів.

Від звичайної позики відрізняється тим, що кошти можна отримати без застави. При овердрафті на погашення заборгованості спрямовуються всі кошти, які зараховуються на поточний рахунок клієнта. А тому обсяг кредиту змінюється в міру надходження коштів[11c.127-129].

Овердрафт дуже зручний саме як кредит під бігові кошти платоспроможним позичальникам. Кредитування у формі овердрафту досить ризиковане для банку в умовах нестабільної економічної ситуації в Україні. Однак майже половина кредитних операцій сьогодні відбувається саме овердрафтній формі, і ця операція знаходиться на першій сходинці у рейтингу нових кредитних ресурсів.

Залучені кошти як джерело формування оборотних засобів

До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Вексель є найпростішою і найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємством за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, від споживача одержує вексель або інше боргове зобов'язання.

Використання комерційного кредиту набули певного розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств з різноманітними формами власностей. У цілому його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки скорочує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів. Її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб'єктів господарювання.

Іншими словами, кредиторська заборгованість - це короткострокові зобов'язання підприємств, які виникають за:

- розрахунками з бюджетом;

- за розрахунковими документами, строк сплати яких не настав і які не сплачено в строк;

- за невідфактурованими поставками - розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк;

- за короткостроковими кредитами.

Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якою її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгованість постачальника за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгованість , що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів.

За кредиторської заборгованості постачальників залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі.

В Україні склалася парадоксальна ситуація: що більше в обороті підприємства товарів і грошей підприємства - постачальники, то більше це його влаштовує. Однак таке “перекачування” капіталу (хоча й тимчасове) в кінцевому підсумку утворює ланцюг неплатежів, погіршує фінансовий стан підприємства, уповільнює обертання оборотних коштів у народному господарстві в цілому[12c.520].

Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання. Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних і залучених оборотних коштів впливають на ефективність використання оборотних коштів і всього оборотного капіталу. Раціональне формування названих джерел оборотних коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства. Сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними засобами.



2. Фінансово - економічна характеристика господарства та організаційна структура господарства

2.1 Склад і структура оборотних засобів у ТОВ “ Устя ”

Об'єктом дослідження виступає Товариство обмеженої відповідальності «Устя» Бершадського району Вінницької області.

В підприємстві є всі необхідні умови для ведення сільськогосподарського виробництва. Підприємство знаходиться на території Лісостепу, тому ця зона є зоною нестійкого зволоження. Гумусний шар ґрунту сягає 80 см, ґрунти господарства - опідзолені чорноземи, але без достатнього зволоження одержати запланований урожай неможливо.

В господарстві є також чорноземи реградовані, які складають близько 80 % ріллі. В ТОВ «Устя» оцінка землі в середньому по всіх категоріях землі складає в розмірі 79 балів.

Рельєф підприємства переважно рівнинний, але подекуди є крупні схили, інколи яри, а це спричинює в деяких випадках не високопродуктивне використання сільськогосподарської техніки. Весняні та дощові води змивають родючий шар ґрунту, іноді й посіви, що призводить до збільшення в господарстві матеріальних затрат. Трапляються влітку випадки граду, що також не дуже сприяє виробництву.

Помірно-континентальний клімат сприятливий для сільськогосподарського виробництва. Середньорічна кількість опадів від 270мм до 360мм. Найхолодніший місяць - січень(-30-35С), найтепліший - липень (+36+40С). Зими мало снігові, сніговий покрив нестабільний.

Низька температура взимку, без достатнього снігового покриву призводить до вимерзання озимих, висока температура влітку - до швидкого висушування, що знижує урожайність зернових в період наливу і достигання

зерна. Нерівномірність опадів також негативно позначається на врожаї, а під час збирання останнього надмірні дощі заважають проведенню робіт, призводять до великих втрат.

Середня тривалість вегетації до 220 днів, а період активної вегетації - 165-175 днів. Опади випадають нерівномірно.

Оборотні засоби (оборотні кошти) - це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання та отримання прибутку.

До оборотних виробничих фондів належать: сировина, основні і допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.

До фонду обігу належать: залишки готової продукції на складі господарства, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені у короткострокові цінні папери.

Співвідношення оборотних коштів, що перебувають у сфері виробництва й у сфері обігу, є неоднаковим у різних галузях народного господарства. Пояснюється це особливостями організації виробництва, постачання, збуту, а також системи розрахунків. Для забезпечення безперервності процесу виробництва необхідно досягти оптимального співвідношення оборотних коштів. При цьому підприємство заінтересоване у зменшенні оборотних коштів у сфері обігу за рахунок поліпшення системи постачання, раціональніших форм розрахунків.

Для аналізу складу, структури і динаміки оборотних коштів порівнюють дані балансу на кінець звітного періоду з базовим періодом (підсумок ІІ і ІІІ розділів активу) і вивчаються зміни, що відбулися в складі оборотних коштів вцілому, а після цього - в розрізі окремих статей оборотних коштів. Причинами зміни оборотних коштів можуть бути:

Причини збільшення оборотних фондів:

а) прибуток (після сплати податку);

б) амортизаційні відрахування;

в) приріст власних засобів;

г) збільшення заборгованості по кредитах і позиках;

д) збільшення зобов'язань по кредиторській заборгованості та ін.

Причини зменшення оборотних коштів:

а) витрати за рахунок прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства;

б) капітальна вкладення;

в) довгострокові фінансові вкладення;

г) зменшення кредиторської заборгованості.

Зміна вартості оборотних коштів не завжди однозначно позитивна чи негативна. Якщо при збільшенні оборотних засобів підприємство втягнулося в велику дебіторську заборгованість або виявився надлишок оборотних запасів, то це збільшення не приведе до ефективного використання оборотних активів. І навпаки зменшення оборотних коштів за рахунок прискорення їх обертання є позитивною зміною в оборотних активах.

Аналіз нашого господарства по оборотних фондах докладніше подано в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Структура і динаміка оборотних фондів ТОВ “ Устя ”

Статті активу	2007р.	2008р.	2009р.	2009 до 2007 рр. (+,-)
	тис. грн..	%	тис. грн..	%	тис. грн.	%
Виробничі запаси	458	9,38	678	10,93	1783	24,99	1325
Поточні біологічні активи	992	20,31	1059	17,07	1882	26,37	890
Незавершене виробництво	1763	36,09	1816	29,28	1693	23,72	-70
Готова продукція	752	15,39	1587	25,58	1484	20,80	732
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги	244	4,99	392	6,32	270	3,78	26
Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом	485	9,93	482	7,77	1	0,01	-484
Інша поточна заборгованість	15	0,31	41	0,66	6	0,08	-9
Грошові кошти та їх еквіваленти в національній валюті	176	3,60	148	2,39	17	0,24	-159
Разом	4885	100,00	6203	100,00	7136	100,00	2251

Аналізуючи дані наведені у таблиці 2.1 можна зробити висновок, що левову частку у структурі оборотних фондів займають поточні біологічні активи, виробничі запаси, незавершене виробництво та готова продукція.

Так вартість виробничих запасів у 2007 році складала 458 тис.грн, а у 2009 році на 1325 тис.грн більше, тобто 1783 тис.грн.

Поточні біологічні активи підприємства коштували у 2007 році 992тис.грн, а вже у 2009 році 1882 тис.грн, що на 890 тис.грн більше.

Незавершене виробництво зменшило свою вартість на 70 тис.грн, у 2007 році цей показник становив 1763 тис.грн, а у 2009 лише 1693 тис.грн.

Вартість готової продукції у 2007 році оцінили у 752 тис.грн, за 2 роки вона збільшилася на 732 тис.грн, та у 2009 році склала 1484 тис.грн.

Також варто зазначити,що дебіторська заборгованість за борги із бюджетом у 2007 році складала 485 тис.грн, а вже у 2009 році всього 1 тис.грн.

Загалом же вартість оборотних фондів у 2007 році становила 4885 тис.грн, у 2008 році 6203 тис.грн, а вже у 2009 році 7136 тис.грн, їх вартість за ці роки виросла на 2251 тис.грн. Це свідчить про те, що підприємство збільшувало обсяги свого виробництва та запаси оборотних коштів.

2.2 Аналіз економічної ефективності оборотних засобів

Ефективне використання фінансових ресурсів визначається їх оборотністю. Термін «оборотний капітал» (або в практиці роботи українських підприємств «оборотні кошти») характеризує поточні активи підприємства.

У практиці планування, обліку та аналізу оборотний капітал класифікується за такими ознаками:

За функціональним призначенням у процесі виробництва: оборотні фонди та фонди обігу.

До оборотних фондів відносять виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу -- це готова продукція, товари, гроші (кошти) та їх еквіваленти, розрахунки з підприємствами та організаціями.

Такий поділ оборотного капіталу необхідний для окремого аналізу часу перебування оборотного капіталу в процесі виробництва та обігу.

За практикою контролю, планування та управління: нормовані та ненормовані оборотні кошти.

На підприємстві можуть бути встановлені норми на виробничі запаси, готову продукцію, товари.

За джерелом формування оборотного капіталу: власний і позичковий оборотний капітал.

Величина власного оборотного капіталу визначається як різниця між 2-м розділом активу балансу «Оборотні активи» і 4-м розділом пасиву «Поточні зобов'язання».

Позичковий оборотний капітал формується у формі банківських кредитів, а також кредиторської заборгованості.

За ліквідністю (швидкістю перетворення на гроші): найбільш ліквідні активи, активи, що швидко реалізуються, активи, що реалізуються повільно, активи, що реалізуються важко.

За рівнем ризику вкладення капіталу: оборотний капітал з мінімальним, невеликим, середнім та високим ризиком вкладення.

Оборотний капітал з мінімальним ризиком вкладення -- це кошти, короткострокові фінансові вкладення. Оборотний капітал з невеликим ризиком -- дебіторська заборгованість (крім сумнівної), виробничі запаси (крім залежалих), залишки готової продукції і товарів (крім тих, що не користуються попитом). Оборотний капітал із середнім ризиком -- МШП, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів. Оборотний капітал з високим ризиком -- сумнівна дебіторська заборгованість, залежалі виробничі запаси, готова продукція і товари, що не користуються попитом.

За матеріально-майновим станом: предмети праці (сировина, матеріали, паливо тощо), готова продукція, товари, гроші (кошти) і кошти в розрахунках.

Основні джерела формування оборотних коштів:

Власні джерела, які включають: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, що вкладається, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, цільове фінансування.

Позичкові кошти, до яких можна віднести довгострокові кредити банків, інші довгострокові фінансові зобов'язання, короткострокові кредити банків, поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями.

Відомо, що через низку цілком об'єктивних причин (інфляція, зростання обсягів виробництва) у підприємства завжди виникає додаткова потреба в оборотних коштах. Тому підприємство використовує позичкові кошти: банківські та комерційні кредити, облігаційні позики. Поряд із банківськими кредитами джерелами фінансування оборотних коштів можуть бути також комерційні кредити інших підприємств і організацій, котрі оформляються як позики, векселі, товарні кредити, авансові платежі.

Підприємства користуються також і інвестиційними податковими кредитами, тобто тимчасово відстроченими податковими зобов'язаннями. Для одержання інвестиційного податкового кредиту підприємство укладає договір з податковою адміністрацією.

Додатково залучені джерела, які включають: кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, а також поточні зобов'язання щодо отриманих авансів, розрахунків з бюджетом, позабюджетних платежів, розрахунків зі страхування, з оплати праці, з учасниками, за іншими поточними зобов'язаннями, резервів за сумнівними боргами, благодійні та інші надходження.

Розміри і джерела поповнення власних оборотних коштів щорічно відображаються у фінансовому плані.

Фінансовий стан підприємства залежить від того, наскільки швидко кошти, вкладені в активи, перетворюються на реальні гроші. Найважливіші показники господарської діяльності підприємства -- прибуток і обсяг реалізованої продукції -- безпосередньо залежать від швидкості обертання оборотних коштів.

Прискорення обертання оборотних коштів має велике значення для забезпечення стабільності фінансового стану підприємства, що пояснюється трьома основними причинами.

По-перше, від швидкості обертання коштів залежить розмір річного обороту, бо підприємство, що має невеликий обсяг оборотних коштів, але ефективніше їх використовує, здатне робити такий самий оборот, як і підприємство з більшим обсягом коштів, але з меншою швидкістю обертання.

По-друге, з оборотністю пов'язано відносну величину витрат, зменшення яких знижує собівартість одиниці продукції.

По-третє, прискорення обороту на тій чи тій стадії кругообороту коштів (наприклад, скорочення часу перебування матеріалів на складі) змушує прискорити оборот на інших стадіях.

Слід наголосити, що робота за умов ринку і повної господарської самостійності не скасовує необхідності планування (нормування) оборотних коштів.

Обов'язковість використання нормативів, установлених вищою за рівнем організацією, залежить від їх економічної доцільності.

Якщо нормативи використовуються в рамках внутрішнього аналізу, то їх дотримання треба контролювати. У процесі аналізу з'ясовуються причини утворення понаднормативних або менших за нормативи оборотних коштів. Аналіз нормованих оборотних коштів проводиться як в цілому, так і за окремими балансовими статтями, всередині статей -- за групами, усередині груп -- за видами для виявлення змін або недостач цінностей. Стан виробничих запасів аналізують за даними аналітичного обліку сировини, матеріалів, палива та інших цінностей, що його ведуть на складах матеріально відповідальні особи і бухгалтерія.

Незавершене виробництво аналізується за фактичними даними про залишки напівфабрикатів і деталей у кожному цеху (коморі, на робочому місці) із залученням даних про норми та запаси кожного виду деталей і напівфабрикатів. Аналіз запасів готової продукції проводиться також за даними аналітичного обліку складів. При цьому перевіряється, чи немає продукції, яка тривалий час зберігається на складі, яку не відвантажено через низьку якість, втрату товарного вигляду, за браком попиту.

Необхідно визначити запас за кожним видом оборотних коштів у днях. Для цього наявний залишок ділять на їх середню витрату. Часто нормативів оборотних коштів не дотримуються через їх недостатню обґрунтованість. Тому у випадках, коли відхилення від нормативів неможливо точно пояснити, потрібно перевірити правильність розрахунку нормативів[13c.380].

Для обґрунтованої оцінки стану оборотних коштів аналізують передовсім їхню динаміку, бо балансові залишки оборотних коштів на кінець року, як правило, є нижчими, ніж на певні поточні дати, оскільки перед складанням кінцевого балансу перевіряється його реальність з допомогою проведення інвентаризації, результатом якої є, як правило, списання різних витрат, не виявлених протягом року. Аналізуючи стан нормованих оборотних коштів на підприємстві, необхідно зазначити, що й перевищення нормативів також негативно впливає на фінансовий стан, оскільки означає «перетягування» коштів із позапланових джерел, призводить до зростання кредиторської заборгованості.

Для ліквідації понаднормативних запасів необхідно скоротити закупівлю тих матеріалів, що є в надлишку, реалізувати непотрібні матеріали, зменшити незавершене виробництво, ужити необхідних заходів для забезпечення відвантаження покупцям усієї готової продукції.

Треба зважати й на те, що за умов перехідного періоду на оборотні кошти і в цілому на весь фінансовий стан підприємства можуть впливати виробничі стосунки між підприємствами акціонерної форми власності і суто приватними підприємствами.

Приватні підприємства за свої послуги іноді вимагають непомірно високу плату, яку інші підприємства не можуть сплатити, що може призвести навіть до повної зупинки останніх.

Отже, аналізуючи стан оборотних коштів за умов ринкової економіки, необхідно розглядати всі конкретні причини, виявляти ті, що негативно впливають на стан цих коштів і розробляти конкретні заходи для усунення таких причин. За даними ф. 1 «Баланс», ф. 2 «Звіт про фінансові результати» визначаються й аналізуються такі показники оборотності оборотних коштів:

Середній залишок оборотних коштів у цілому (або будь-якого з їх видів) обчислюється за формулою середньої хронологічної. Для цього беруть підсумки залишків 2-го розділу активу балансу і за формулою середньої арифметичної визначають середньорічний залишок. Коефіцієнт оборотності (Ко) -- це кількість оборотів, що їх роблять оборотні кошти за період, який аналізується. Цей коефіцієнт характеризує розмір обсягу виручки від реалізації в розрахунку на одну гривню оборотних коштів. Він визначається за формулою:

Ко = Р : СЗ,

де Ко -- коефіцієнт оборотності;

Р -- виручка від реалізації;

СЗ -- середній залишок оборотних коштів за період, що аналізується. Коефіцієнт оборотності засобів -- це фондовіддача оборотних коштів.

Тривалість одного обороту в днях (То) -- визначається за формулою:



То = Д : Од,

де То -- тривалість одного обороту в днях;

Д -- кількість днів періоду, що аналізується (90, 360);

Од -- оборотність оборотних коштів у днях.

Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз).

Він показує суму оборотних коштів, що авансуються на 1 грн. виручки від реалізації, і визначається за формулою:

Кз = [СЗ : Р] 100,

де Кз -- коефіцієнт завантаження коштів в обороті;

СЗ -- середній залишок оборотних коштів, грн.

Р -- виручка від реалізації продукції, грн.;

100 -- переведення грн. у коп.

Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз) -- величина, обернена до коефіцієнта оборотності оборотних коштів (Ко). Що менший коефіцієнт завантаження коштів, то ефективніше використовуються оборотні кошти.

Методика аналізу оборотності оборотних коштів полягає в порівнянні показників оборотності оборотних коштів підприємства за звітний період з аналогічними показниками за минулий звітний період. У такий спосіб виявляються тенденції поліпшення або погіршання. Ця інформація корисна для акціонерів, можливих інвесторів, потенційних покупців, постачальників та ін.

Проведемо аналіз оборотних коштів ТОВ «Устя» у таблиці 2.2.



Таблиця 2.2 Аналіз оборотних коштів ТОВ «Устя»

Показник	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Відхилення 2009 рік від 2007 року (+,-)
Виручка від реалізації, тис. грн.	6985	8704	7224,3	239,3
Кількість днів періоду, що аналізується	360	360	360	0
Одноденна виручка, тис. грн.	19,40	24,18	20,07	0,66
Середній залишок оборотних коштів, тис. грн.	610,63	775,38	892	281,37
Оборотність оборотних коштів, днів	31,47	32,07	44,45	12,97
Коефіцієнт оборотності оборотних коштів, кількість оборотів	11,44	11,23	8,10	-3,34
Коефіцієнт завантаження коштів в обороті, коп.	8,74	8,91	12,35	3,61

Виходячи з даних наведених у таблиці 2.2 можна зробити висновок, що виручка від реалізації на протязі 20007- 2009 років виросла на 239,3 тис.грн, одноденна виручка у 2007 році складала 1,40 тис.грн, а вже у 2009 році 20,07 тис.грн, що показує нам збільшення даного показника лише на 0,66 тис.грн.

Середній залишок оборотних коштів у 2007 році складав 610,63 тис.грн. а у 2009 році на 281,37 тис.грн більше - 892 тис.грн.

Аналізуючи подані дані визначаємо, що оборотність оборотних коштів у днях у 2007 році становила 31,47, а вже у 2009 році 44,45 днів. Це свідчить проте, що період обертання коштів збільшився.

Коефіцієнт оборотності оборотних коштів у 2007 році становив 11,4 , у 2008 році 11,23, а у 2009 році 8,10, відбулося зменшення даного показника на 3,34. Даний показник показує нам, на 1 грн. оборотних коштів припадає 11,444, 11,23 та 8,10 грн. виручки від реалізації відповідно.

Коефіцієнт завантаження коштів в обороті показує нам ефективність використання оборотних коштів. Так у 2007 році цей показник становив 8,74 коп.,у 2008 році 8,91 коп., а у 2009 році 12,35 коп. Відхилення у розмірі 3,61 коп., показує нам те, що у 2009 році оборотні кошти використовувались менш ефективніше.



3. Підвищення економічної ефективності використання оборотних засобів

Оборотні кошти різногалузевих підприємств країни становлять значну частину їхніх матеріально-грошових активів. Тому раціональне та економне використання оборотних коштів суб'єктів господарювання має неабияке економічне значення. Для оцінки ефективності використання оборотних коштів виробничих підприємств застосовують певні показники, а для підвищення ефективності - відповідні конкретні заходи (рис.3.1 ).

Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства;по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва діючими оптовими цінами за певний період на середній залишок оборотних коштів за той самий період. Показник, що є оберненим стосовно коефіцієнта оборотності, заведено називати коефіцієнтом завантаження. Він показує, скільки оборотних коштів (у частках одиниці) припадає на кожну грошову одиницю реалізованої продукції. Тривалість одного обороту в днях (або швидкість обороту) оборотних коштів визначається як співвідношення кількості днів у розрахунковому періоді (для кварталу - 90 днів, року - 360 днів) і коефіцієнта оборотності за той самий період. Для характеристики економічної ефективності використання оборотних коштів може застосовуватися показник їхньої рентабельності, обчислюваний як відношення прибутку підприємства до суми його оборотних коштів[21c.190].

Унаслідок прискорення оборотності фінансових (грошових) коштів зменшується потреба в них, відбувається процес вивільнення цих коштів з обороту. Розрізняють абсолютне (зменшення потрібної суми коштів) та відносне (реалізація більшої кількості продукції за фіксованої суми коштів завдяки поліпшенню їхнього використання) вивільнення грошових коштів з обороту.

З-поміж заходів для підвищення ефективності використання оборотних коштів чільне місце належить оптимізації виробничих запасів. Саме з оптимізацією зв'язані найбільші резерви скорочення запасів на підприємствах, особливо з матеріаломістким виробництвом. Зменшення тривалості виробничого циклу на таких підприємствах усього на один день дає змогу зменшити обсяг незавершеного виробництва на суму понад 2 млнгрош. од. Якщо ж прискорити реалізацію продукції також на один день, то можливе вивільнення оборотних коштів становитиме. приблизно 1/3 обсягу залишків готової продукції на складах підприємств.

Рис. 3.1 Показники та способи підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства

Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через[23c.485]:

1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв'язки з постачальниками;

2) прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів -- це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації).

Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.

Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації заходів, які сприяють відносному вивільненню оборотних коштів.

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін. [24c.416].

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання.

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих запасах; у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше підлягає впливу змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.