Оцінка фінансового стану підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Уманський державний аграрний університет

Факультет економіки і підприємництва

Кафедра фінансів і кредиту

Курсова робота

Оцінка фінансового стану підприємства на прикладі ПОП СП “Колос”

м. Умань 2010 р.

Реферат

Темою даної курсової роботи я обрав, саме Оцінку фінансового стану ПОП СБ “Колос”, тому , що у даний період часу виникає гостра необхідність аналізу господарської діяльності сільськогосподарських підприємств.

Вищезазначене підкреслює актуальність теми роботи: „Оцінка фінансового стану ПОП СБ “Колос”.

Завданням роботи є оцінка показників фінансового стану підприємства та формування шляхів її покращення.

Метою дослідження є розкриття сутності оцінки фінансового стану підприємства, аналіз факторів, що впливають на фінансовий стан підприємства, шляхів зміцнення фінансового стану.

Об'єктом дослідження є дані фінансової звітності ПОП СБ “Колос”.

Предметом дослідження роботи є сукупність теоретичних і практичних проблем, пов'язаних з діагностикою фінансового стану підприємства та ефективністю його господарської діяльності.

Відповідно до мети були поставлені наступні завдання.

1. Висвітлити теоретичні засади оцінки фінансового стану підприємства.

2. Провести діагностику фінансового стану ”ПОП СБ “Колос”. за період 2007 - 2009 рр.

3. Визначити шляхи зміцнення фінансового стану підприємства.

Відповідно до завдань роботи побудована її структура, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Робота містить 43 сторінки тексту, 3 рисунки, 3 таблиці, 30 джерел використаної літератури, 4 додатки. Інформаційною основою дослідження є дані фінансової звітності ПОП СБ “Колос”., різноманітні навчальні посібники, підручники, монографії економістів, періодичні видання.

Вступ

Для розв'язання сучасних проблем стабілізації національної економіки та підвищення регулюючої функції державного бюджету в забезпеченні соціального розвитку нашого суспільства треба здійснити низку організаційних заходів у плані оцінки фінансового стану суб'єктів господарювання. Тільки на основі позитивних зрушень індивідуального відтворення можливе безперебійне своєчасне наповнення бюджету і посилення регулюючого впливу держави на визначальні процеси суспільного життя, збільшення платоспроможного попиту населення та піднесення його життєвого рівня.

В ринкових умовах заставою виживання та основою стабільного стану підприємства є його фінансова стійкість. Вона відображає такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва та реалізації продукції, а також витрати по його розширенню та оновленню.

Визначення фінансової стійкості підприємств відноситься до числа найбільш важливих економічних проблем в умовах переходу до ринку, оскільки недостатня фінансова стійкість може привести до відсутності у підприємства коштів для розвитку виробництва, їх неплатоспроможності і , в кінцевому підсумку, до банкрутства, а "надмірна" стійкість буде гальмувати розвиток, збільшувати витрати підприємства надлишковими запасами і резервами.

Тільки за умови самоокупності суб'єктів господарювання економічна система може генерувати чинники позитивних кількісних і якісних змін у майбутньому періоді -- періоді процесу розвитку, переходу до досконалішого фінансового стану, який має більш значний потенціал.

Вищезазначене підкреслює актуальність теми роботи: „Оцінка фінансового стану ПОП СБ “Колос”.

Завданням роботи є оцінка показників фінансового стану підприємства та формування шляхів її покращення.

Для оцінки фінансової стійкості підприємства необхідний аналіз його фінансового стану. Фінансовий стан являє собою сукупність показників, що відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів.

Мета аналізу полягає не тільки і не стільки в тому, щоб встановити та оцінити фінансовий стан підприємства, а також і в тому, щоб постійно проводити роботу, спрямовану на його покращення. Аналіз фінансового стану показує, по яким конкретним напрямкам необхідно вести цю роботу. У відповідності з цим результати аналізу дають відповідь на питання, які найважливіші засоби покращення фінансового стану підприємства в конкретний період його діяльності.

Разом з тим, фінансовий стан - це важливіша характеристика економічної діяльності підприємства в зовнішньому середовищі. Він визначає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал в діловому співробітництві, оцінює, в якому ступені гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів по фінансовим та іншим відносинам. Тому система показників має мету показати його стан для зовнішніх споживачів, оскільки при розвитку ринкових відносин користувачів фінансової інформації значно збільшується.

1. Теоретичні аспекти аналізу фінансового стану підприємства

1.1 Поняття фінансової стійкості підприємства та фактори, які її

забезпечують

Умовою життєздатності підприємства й основою його розвитку в конкурентному ринку є стабільність ( стійкість ). На неї впливають різні причини - як внутрішні, так і зовнішні : виробництво дешевої продукції та надання послуг, які мають попит, міцне становище підприємства на ринку, високий рівень матеріально - технічного забезпечення виробництва і застосування передових технологій, налагодженість економічних зв'язків із партнерами, ритмічність кругообігу засобів, ефективність господарських і фінансових операцій, незначний ступінь ризику в процесі здійснення виробничої і фінансової діяльності тощо. Таке розмаїття причин, що впливають на діяльність ринкового підприємства, зумовлює різні аспекти його стійкості, зокрема загальний, ціновий, фінансовий, а залежно від факторів, що впливають на неї, - внутрішній і зовнішній аспекти.

Теоретичні та практичні аспекти аналізу і прогнозування фінансового стану підприємства глибоко досліджені у працях вітчизняних вчених: М. Білик, І. Бланка, Є. Бойко, В. Забродського, М. Кизима, Г. Крамаренко, Л. Лахтіонової, Л. Лігоненко, В. Мец, Є. Мниха, О. Павловської, Н. Притуляк, В. Савчука, В. Сопко, О. Терещенка; та зарубіжних фахівців: Е. Альтмана, В. Артеменка, І. Балабанова, А. Белікова М. Белендера, Т. Берднікової, Л. Бернстайна, У. Бівера, Є. Бріхгема, В. Хорна, О. Волкова, Г. Давидової, Л. Донцової, О. Зайцевої, Г. Кадикова, А. Ковальової, В. Ковальова, А. Кудінової, Е. Маркоряна, Є. Негашева, А. Недосєкіна, Е. Нікбахта, Г. Савицької, Р. Сайфуліна, Р. Таффлера, Е. Хелферта, Д. Чессера, А. Шеремета та інших.

Внутрішня стійкість підприємства відображає такий стан його трудового потенціалу, матеріально - речової й вартісної (грошової) структур виробництва і таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально - речові й фінансові результати функціонування підприємства. В основі досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне й гнучке управління внутрішніми і зовнішніми факторами його діяльності[1 ст.44-47].

Зовнішню щодо суб'єкта господарювання стійкість слід визначати на основі стабільності економічного середовища, в рамках якого здійснюються його операції. Вона досягається відповідним макроекономічним регулюванням ринкової економіки.

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності.

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції[2 ст.160].

Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан.

Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств. Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а також для необхідного диференціювання відсоткових ставок.

У результаті фінансового аналізу менеджер одержує певну кількість основних, найбільш інформативних параметрів, які дають об'єктивну та точну картину фінансового стану підприємства.

При цьому в ході аналізу менеджер може ставити перед собою різні цілі: аналіз поточного фінансового стану або оцінку фінансової перспективи підприємства.

Цей аналіз здійснюється аналітиками підприємства і ґрунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й оперативні дані. Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

1) горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

2) вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

3) трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);

4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;

5) порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками.

6) факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник[3 ст.511].

Предметом фінансового аналізу підприємства є його фінансові ресурси, їх формування та використання. Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства - об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів - можуть застосовуватися різні методи аналізу.

Можливе й виділення так званої спадкової стійкості, яка визначається наявністю певного запасу міцності, досягнутого підприємством за період його попередньої діяльності, і яка захищає від впливу несприятливих дестабілізуючих факторів.

Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації (звичайно, своєчасної оплати за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи) й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов'язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і всіх зобов'язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво й виводити його на конкурентоздатний рівень, здійснювати соціально - культурні програми для своїх працівників, забезпечувати посилення стимулів для їхньої високоефективної праці. Тобто загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення доходів над витратами[4 ст.63-68].

Саме така ситуація виражає зміст фінансової стійкості, яка є головним компонентом (умовою) загальної стійкості підприємства. Фінансова стійкість відображає такий стан його фінансових ресурсів і такий ступінь їхнього використання, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими засобами, здатне забезпечити безперебійний процес виробництва й реалізації продукції, а також затрати на його розширення й оновлення.

Один з істотних компонентів фінансової стійкості підприємства є наявність у нього фінансових ресурсів, достатніх для розвитку конкурентоздатного виробництва. В свою чергу, самі фінансові ресурси можуть бути в необхідному обсязі сформовані тільки за умови ефективної роботи підприємства, яка може забезпечити одержання прибутку. За рахунок прибутку в ринковій економіці підприємство створює фінансову базу як для самофінансування поточної діяльності, так і для здійснення розширеного відтворення. Використовуючи прибуток, підприємство може не лише погасити свої зобов'язання перед бюджетом, банками та іншими підприємствами й організаціями, а й інвестувати засоби в нове будівництво, реконструкцію чи модернізацію наявного устаткування або заміни його прогресивнішим. При цьому для досягнення і підтримання фінансової стійкості важливий не тільки абсолютний обсяг прибутку, а й його рівень щодо вкладеного капіталу підприємства або затрат.

Найвища ознака фінансової стійкості підприємства - його здатність функціонувати й розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища, які істотно змінюються. Для цього підприємство повинно володіти гнучкою структурою фінансових ресурсів і при необхідності мати можливість залучати позичкові засоби, тобто бути кредитоспроможним. Кредитоспроможним є підприємство, що має передумови для одержання кредитних ресурсів і здатне своєчасне повернути одержану позику з виплатою належних процентів за рахунок прибутку та інших фінансових ресурсів[5 ст.880].

Кредитоспроможність підприємства тісно пов'язана з його фінансовою стійкістю. Вона характеризується тим, наскільки акуратно (тобто в повному обсязі та у встановлений строк ) підприємство розраховується з раніше одержаними кредитами, наскільки проявляється його здатність при необхідності мобілізувати грошові засоби з різних джерел на прийнятих умовах тощо.Однак найістотніше, чим визначається кредитоспроможність, - це поточний фінансовий стан підприємства, а також прогнозовані перспективи його зміни і в який бік.

У ринкових умовах діяльність підприємства становить комплекс взаємопов`язаних господарських процесів, що залежать від численних і різноманітних факторів. Якщо якийсь із них випадає з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, прийнятих у розрахунок факторів, а також висновки ризикують виявитися спотвореними і не спроможними забезпечити фінансову стійкість.

1.2 Платоспроможність та ліквідність як складові фінансового стану

підприємства

Аналіз фінансового стану підприємства найчастіше починається з визначення коштів підприємства, а також джерел їх виникнення - власних та позикових, що знаходяться в його розпорядженні. Велічина джерел власних коштів, особливо прибутку, залежить не тільки від комерційних результатів діяльності підприємства, але й від вартості його активного майна, яка змінюється в залежності від коливання ринкових цін на матеріальні ресурси, цінні папери, валютні кошти і таке інше.

Особливу роль відіграє оцінка фінансового положення. Стійкість фінансів підприємства є необхідною умовою діяльності при ринкових відносинах, тому від цього залежить своєчасність та повнота погашення його зобов'язань по оплаті праці робітників, розрахунках з бюджетом, банками та постачальниками матеріальних ресурсів, по виплаті дивідендів і таке інше.

Одним з найважливіших критеріїв фінансового стану підприємства є оцінка його платоспроможності, під якою розуміють здатність підприємства своєчасно і в повному обсязі розраховуватись по своїм довгостроковим зобов'язанням. Слід, платоспроможним є те підприємство, у якого активи більше, ніж зовнішні зобов'язання. Здатність підприємства своєчасно та без затримки платити по своїм короткостроковим зобов'язанням називається ліквідністю. Тобто підприємство вважається ліквідним, якщо взмозі виконати свої короткострокові зобов'язання, реалізуючи поточні активи. Основні засоби (якщо тільки вони не придбаються з метою подальшого перепродажу) не є джерелами погашення поточної заборгованості підприємства , оскільки грають специфічну роль в процесі виробництва, а також через складні умови їх строкової реалізації. Для попередньої оцінки ліквідності підприємства використовуються дані бухгалтерського балансу. Інформація, що відображається в ІІ та ІІІ розділах активу балансу, характеризує величину поточних активів на початок та кінець звітного року. Дані про короткострокові зобов'язання підприємства містяться в ІІІ розділі пасиву балансу[6 ст.424].

Підприємство може бути ліквідним в тому чи іншому ступені, оскільки до складу поточних активів належать різноманітні оборотні кошти, серед яких є як ті, що швидко реалізуються, так і ті, що важко реалізуються в цілях погашення зовнішньої заборгованості.

В той же час у складі короткострокових пасивів виділяють зобов'язання різного ступеню строковості. Звідси одним із способів оцінки ліквідності на стадії попереднього аналізу є співставлення деяких елементів активу та пасиву між собою. З цією метою зобов'язання підприємства групуються по ступеню їх строковості, а його активи - по ступеню ліквідності (швидкості можливої реалізації). Так, найбільш строкові зобов'язання підприємства (строк сплати яких наступає в поточному місяці) співставляються з величиною активів, які мають максимальну ліквідність (грошові кошти, цінні папери, що швидко реалізуються). При цьому частина строкових зобов'язань, які залишаються незабезпеченими, повинна бути врівноважена менш ліквідними активами дебіторської заборгованості підприємств із стійким фінансовим станом, запасами товарно - матеріальних цінностей, що швидко реалізуються. Інші короткострокові зобов'язання співставляються з такими активами, як готова продукція, виробничі запаси і таке інше. В практиці оцінки фінансового стану, платоспроможності підприємства використовується ціла гама показників. Розглянемо найважливіші з них[8 ст.504].

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (коефіцієнт строковості) розраховується як співвідношення грошових коштів та цінних паперів, що швидко реалізуються (ІІІ розділ активу) та короткострокової заборгованості (підсумок ІІІ розділу пасиву). Він показує, яка частина поточної заборгованості може бути погашена на дату складання балансу або іншу конкретну дату.

Уточнений коефіцієнт ліквідності визначається як відношення грошових коштів, цінних паперів та дебіторської заборгованості (ІІІ розділ активу) до короткострокових зобов'язань (підсумок ІІІ розділу пасиву баланса). Цей показник характеризує, яка частина поточних зобов'язань може бути погашена не тільки за рахунок готівки, але і за рахунок очікуємих надходжень за відвантажену продукцію, виконані роботи або надані послуги. Слід мати на увазі, що ефективність висновків по результатам розрахунків вказаного коефіцієнта та його динаміки в значній мірі залежать від “якості” дебіторської заборгованості (фінансового стану боржника і таке інше). Значна питома вага сумнівної дебіторської заборгованості може створити загрозу фінансової стійкості підприємства.

Загальний коефіцієнт ліквідності (коефіцієнт покриття) являє собою відношення всіх поточних активів (підсумок ІІ розділу + підсумок ІІІ розділу активу) до короткострокових пасивів (підсумок ІІІ розділу пасиву). Він дозволяє встановити, в якої кратності поточні активи покривають короткострокові зобов'язання. В загальному випадку нормальним вважається значення цього показника, що знаходиться в межах від 2 до 3. Якщо відношення поточних активів і короткострокових зобов'язань нижче, чим 1:1, то можна казати про високий фінансовий ризик, пов'язаний з тим, що підприємство не взмозі сплатити свої рахунки. Справа в тому, що співвідношення 1:1 передбачає рівність поточних активів та короткострокових зобов'язань. Приймаючи до уваги різний ступінь ліквідності активів, можна з впевненістю передбачити, що не всі активи будуть реалізовані в терміновому порядку, тобто в даній ситуацій буде загроза фінансовій стабільності підприємства. Якщо ж це значення коефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1:1, то можна бути впевненим в тому, що підприємство володіє значними вільними ресурсами, що формуються за рахунок власних джерел.

З позиції кредиторів підприємства подібний варіант формування оборотних коштів є найбільш бажаним. З точки зору менеджера значне акумулювання запасів, відовлікання коштів в дебіторську заборгованість може бути пов'язане з невмілим управлінням активами.

При характеристиці ліквідності та платоспроможності фірми визначається величина власних оборотних коштів, яка характеризується часткою власного капіталу підприємства, який є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів з обертаємістю менше 1 року). Цей показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів . Він має важливе значення для підприємств , що займаються комерційною діяльністю та іншими посередницькими операціями. При інших рівних умовах зростання даного показника в динаміці розглядається як позитивна тенденція.

Ще один показник - коефіцієнт покриття. Він надає загальну оцінку ліквідності активів, демонструє, скільки гривень поточних активів підприємства приходиться на одну гривню поточних зобов'язань. Якщо поточні активи перевищують поточні зобов'язання, підприємство може бути віднесено до успішно функціонуючих. Розмір перевищення характеризується коефіцієнтом покриття. Значення показника може суттєво змінюватися по галузям та видам діяльності, а його зростання в динаміці розглядається як сприятлива тенденція. Коефіцієнт покриття дорівнює сумі поточних активів, поділеної на поточні зобов'язання[12 ст.365].

Практикується також коефіцієнт швидкої ліквідності, який розраховується по більш вузькому колу поточних активів, коли з розрахунку виключені виробничі запаси. В умовах ринкової економіки типічною є ситуація, коли при ліквідації підприємства виручають 40% і менш від облікової вартості запасів.

1.3 Методичні підходи до оцінки фінансового стану підприємства

Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства. В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.

Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:

- експертних оцінок і сценаріїв,

- психологічні,

- морфологічні,

- порівняльні,

- побудови системи показників,

- побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:

- ланцюгових підстановок,

- арифметичних різниць,

- балансовий,

- виокремлення ізольованого впливу факторів,

- відсоткових чисел,

- диференційний,

- логарифмічний,

- інтегральний,

- простих і складних відсотків,

- дисконтування.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів)[14 ст.127-129].

Використання видів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу.

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі є основними. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах; вертикальний та горизонтальний аналіз звітності; система аналітичних коефіцієнтів; аналітичні записки до звітності. Дескриптивні моделі засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі - це моделі передбачувального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширені з них: розрахунки точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні та регресивні моделі).

Нормативні моделі - це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними (розрахованими на підставі нормативу). Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі, їхня суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з'ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Фінансовий аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.

Таким чином, у ході аналізу фінансового стану підприємства можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу, їхня кількість та широта застосування залежать від конкретних цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожному конкретному випадку. Підбиваючи підсумок розгляду сутності оцінки фінансового стану підприємства, слід іще раз підкреслити, що необхідність та значення такої оцінки зумовлені потребою систематичного аналізу та вдосконалення роботи за ринкових відносин, переходу до самоокупності, самофінансування, потребою в поліпшенні використання фінансових ресурсів, а також пошуком у цій царині резервів зміцнення фінансової стабільності підприємства[15 ст.190].

2. Оцінка фінансового стану ПОП СБ “Колос”

2.1 Аналіз структури балансу підприємства

ПОП СБ “Колос” було створене в 1971р. В 1994 році зареєстроване як ПОП СБ.

ПОП СБ “Колос”складається з рільничої бригади, свиноферми, МТП, автопарку, виробничих складів.

Одним з найважливіших складових ресурсного потенціалу аграрного формування є земля. Земельні ресурси - це основний незамінний ресурс сільськогосподарського виробництва.

Характеристика ґрунтів: чорноземи типові і звичайні, сірі лісові.

Температурні режими та клімат: клімат помірно континентальний і континентальність зростає із заходу на схід:найхолоднішим місяцем року вважається січень з середньою температурою -5,9°С, а найтеплішим - липень з середньою температурою +20,1°С. Середня річна температура повітря складає +7,3°С.

У шарі ґрунту 0-60 см вміст гумусу 3,36 %, рухомих сполук - азоту, фосфору і калію - відповідно, 16,2; 11,2 і 26,0 мг/100 г ґрунту; кислотність - нейтральна.

Для детальної характеристики структури балансу розглянемо аналіз структури активів та пасивів балансу, та наліз складу структури балансу на протязі 2007-2009 років.

Аналіз структури активів та пасивів балансу представлений на рис. 2.1, 2.2.

Рис. 2.1. Аналіз структури активів балансу

Аналіз структури активів балансу підприємства свідчить про перевищення в активі частки оборотних активів над необоротними. Це позитивне явище, оскільки чим швидше обертаються кошти, тим більшим буде прибуток підприємства. Проте значне зменшення оборотних коштів у 2009 році - на 391 тис. грн.. порівняно з 2008 роком збільшує ліквідність підприємства.

Рис. 2.2. Аналіз структури пасивів балансу

Проаналізувавши структуру пасивів, можна зробити висновок, що власний капітал більш, ніж на 550% перевищує поточні зобов'язання підприємства, що відповідає нормативам, та це говорить про те, що підприємство є досить стійким суб'єктом господарської діяльності.

Таблиця 2.1

Розміщення майна	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Відхилення 2009 рік до 2007 року,(+,-)
	Тис.грн.	%	Тис.грн.	%	Тис.грн.	%
Нематеріальні активи	-	-	-	-	146	4,89	-
Основні засоби	558,7	24,26	662	25,56	643	21,56	84,3
Виробничі запаси	629,1	27,32	983	37,95	1170	39,22	540,9
Поточні біологічні активи	495,4	21,52	387	14,94	312	10,46	-183,4
Незавершене виробництво	320,6	13,92	146	5,64	298	9,99	-22,6
Готова продукція	8,9	0,39	228	8,8	75	2,51	66,1
Товари	-	-	81	3,13	-	-	-
Дебіторська заборгованість	229	9,95	97	3,75	325	10,9	96
Грошові кошти, розрахунки та інші активи	55,8	2,42	3	0,12	11	0,37	-44,8
Інша поточна дебіторська заборгованість	5	0,22	3	0,12	3	0,1	-2
Всього	2302,5	100,00	2590	100	2983	100	680,5

Аналіз складу та структури активу балансу підприємства

Як видно із даних, наведених у таблиці 2.1 аналіз складу та структури активів балансу підприємства, на протязі 2007-2009 років найбільшу питому вагу у структурі активі балансу ПОП СБ “Колос” займали саме виробничі запаси. Їх частка у 2007 році становила 27,32% або ж 629,1 тис.грн, а вже у 2009 році їх стало на 540,9 тис.грн. більше, і вони склали 1170 тис.грн (39,22%).

На другому місці по величині питомої ваги займали основні засоби. У 2007 році 24,26% (558,7 тис.грн.), а у 2009 році 21,56% (643 тис.грн.), відбулося збільшення на 84,3 тис.грн.

Значне місце у структурі активів балансу підприємства у 2007 році займали поточні біологічні активи 21,52% (495,4 тис.грн.), проте у 2009 році вони зменшили свою частку на 183,4 тис.грн, та склали лише 10,46% (312 тис.грн.).

Варто було б віддати належне і частці незавершеного виробництва котра у 2007 році займала 13,92%, або ж 320,6 тис.грн., а у 2009 році її вартість знизилася на 22,6 тис.грн., і склала 298 тис.грн., проте у структурі її вартість зайняла лише 9,99%.

На протязі цих років також виросла вартість готової продукції на 66,1 тис.грн., вартість дебіторської заборгованості на 96 тис.грн.

Зменшення відбулося у вартості грошових коштів розрахунків та інших активів на 44,8 тис.грн.

Роблячи загальний аналіз складу та структури активів балансу варто зазначити що у 2009 році вартість усіх активів балансуПОП СБ “Колос” зросла на 680,3тис.грн., що свідчить про поступовий та впевнений розвиток даного господарства.

2.2 Узагальнююча оцінка фінансового стану підприємства

Отже, протягом 2007 - 2009 рр. мало місце неухильне збільшення показників рентабельності підприємства.

Прибутковість підприємства характеризується комплексом показників. Коефіцієнт рентабельності активів (всього капіталу) відображає, скільки прибутку за рік отримано на кожну одиницю коштів, вкладених у підприємство незалежно від джерела їх залучення. Коефіцієнт рентабельності має тенденцію до зростання.

Коефіцієнти ліквідності в оцінці фінансового стану підприємства є найбільш важливими. Ці показники визначають стан ділової активності підприємства і його ефективність, спроможність наявними власними коштами розрахуватися з кредиторами, акціонерами, бюджетом, банками.

Аналізуючи показники ліквідності за строками, підприємства визначають, наскільки швидко виробничі запаси і дебіторська заборгованість перетворювались у наявні гроші.

На підставі даних другого та третього розділів активу балансу ПОП СБ “Колос”2009 року розраховують коефіцієнти ліквідності. На практиці використовують три коефіцієнти ліквідності.

При обчисленні першого показника до ліквідних коштів включають лише грошові кошти у касі, на банківських рахунках, а також цінні папери, які можуть бути реалізовані на фондовій біржі. Цей показник носить назву коефіцієнта абсолютної ліквідності. Він розраховується як відношення суми грошових коштів до короткострокових зобов'язань.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності дає змогу визначити, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може негайно погасити. Він розраховується по формулі :

К1 = ( Кі + Гк ) / П, (2.1)

де Кі - кошти на розрахунковому та інших рахунках ;

Гк - гроші в касі ;

П - поточні зобов'язання.

На початок року : 3/396 = 0,0075

На кінець року : 11/462=0,023

Другим коефіцієнтом, який характеризує ступінь ліквідності підприємства, є коефіцієнт критичної ліквідності, який відрізняється від коефіцієнта абсолютної ліквідності тим, що в склад ліквідних коштів включається також дебіторська заборгованість та інші активи. Він обчислюється за формулою:

К2 = ( Кі + Гк + Дз ) / П, (2.2)

де Дз - дебіторська заборгованість.

На початок року : (3+10)/396 = 0,032

На кінець року : (11+3)/462 = 0,03

Третій коефіцієнт ліквідності ( коефіцієнт загальної ліквідності ) має в своєму чисельнику ще й суму виробничих запасів і затрат :

К3 = ( Кі + Гк + Дз + Зз ) / П, (2.3)

де Зз - виробничі запаси і затрати.

На початок року : (3+10+983)/396 = 2,52

На кінець року : (11+3+1170)/462 = 2,56

Проте це вже менш ліквідна стаття коштів порівняно з попередніми, бо на реалізацію запасів потрібний певний час і є невизначеність у її кінцевому результаті.

Обчислення трьох різних показників ліквідності обумовлено потребою зробити висновок про стійкий фінансовий стан контрагентами, виходячи із стосунків з підприємством. Наприклад, для постачальника сировини, матеріалів та послуг значний інтерес представляє перший показник; для банка підприємства, яке кредитується - другий, для володаря акцій і облігацій підприємства - третій.

Таблиця 2.2 Аналіз показників ліквідності підприємства ПОП СБ “Колос” у 2009 році

Показники	На початок року	На кінець року
Грошові кошти, тис. грн.	3	11
Дебіторська заборгованість, тис. грн.	10	3
Запаси, тис. грн.	983	1170
Поточні зобов'язання, тис. грн.	396	462
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,0075	0,023
Коефіцієнт критичної ліквідності	0,032	0,03
Коефіцієнт загальної ліквідності	2,52	2,56

Згідно таблиці 2.2 можна зробити висновки про рівень ліквідність підприємства за період, що аналізуєтьсяне є досить високий. Це звичайно свідчить про нестабільне фінансове становище підприємства на протязі всього періоду.

Згідно отриманим даним, коефіцієнт абсолютної ліквідності дуже низький. Його значення свідчить про те, що тільки 0,023% короткострокової заборгованості підприємство може погасити негайно.

Коефіцієнт критичної ліквідності теж має низьке значення, яке майже вдвічі нижче оптимального. На кінець періоду цей показник декілька збільшився за рахунок збільшення дебіторської заборгованості. А оскільки даний коефіцієнт має вирішальне значення для банків, так як характеризує ступінь надійності підприємства при поверненні кредитів, тенденція до збільшення свідчить на користь підприємству.

Тобто показники абсолютної і критичної ліквідності набагато нижчі нормативних значень. Це визвано перевищенням темпів росту поточної заборгованості темпів росту ліквідних коштів підприємства.

Високими лишаються тільки показники загальної ліквідності. Але вони також мають тенденцію до зменшення. На жаль, високі показники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у підприємства понаднормативних виробничих запасів, що не є позитивною рисою при аналізі фінансового стану підприємства.

Аналіз ліквідності активів підприємства допомагає визначити можливість покриття зобов'язань активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов'язань.

Також особливо важливим при оцінці фінансового стану ПОП СБ “Колос” важливим було б проаналізувати динаміку чистого прибутку господарства у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Аналіз динаміки чистого прибутку ПОП СБ “Колос” у 2007 - 2009 роках

Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Відхилення 2009 до 2007 року (+,-)
Дохід (виручка від реалізації), тис.грн.	1646,00	1728,00	2142,00	496,00
Чистий прибуток, тис.грн.	180,00	170,00	345,00	165,00

Як видно із таблиці 2.3 сума виручки від реалізації у 2007 році становила лише 1646 тис.грн., тоді,як уже у 2009 році 2142 тис.грн., що на496 тис.грн. більше.

Відповідно зріс і чистий прибуток з 180 тис.грн. у 2007 році до 345 тис.грн. у 2009 році, відповідно на 165 тис.грн. На рисунку 2.3 графічно зобразимо дану тенденцію.

Рис.2.3 Аналіз динаміки чистого прибутку ПОП СБ “Колос” у 2007 - 2009 роках

Даний рисунок 2.3 графічно ще раз нам показує, що рівень доходу (виручки) від реалізації та прибутку ПОП СБ “Колос” змінюються з приблизно однаковою тенденцією, хоча і існують певні розбіжності у відношенні 2009 року до 2008 року. Так у цьому періоді чистий прибуток почав меншими темпами збільшувати свій обсяг, через зростаючі валові витрати на виробництво.

фінансовий ліквідність платоспроможність баланс

3. Шляхи зміцнення фінансового стану підприємства

Як і у всіх інших, в умовах кризи неплатежів у даного підприємства є нестача грошових коштів, проблеми із збутом (велика сума готової продукції на складі) та з отриманням дебіторської заборгованості.

Щодо джерел отримання грошових коштів, то до них відносяться :

Реалізація продукції з негайною оплатою або із знижкою.

Отримання дебіторської заборгованості.

Продаж резервних грошових активів.

Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).

Отримання банківських кредитів.

Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків до статутного фонду[17 ст.208].

Перші чотири шляхи більш доцільні, тому що не приводять до збільшення валюти балансу. В цих випадках грошові кошти формуються шляхом реструктуризації активів. Два останніх можуть використовуватись для підтримки поточної платоспроможності в крайніх випадках, тому що вони приводять до відовлікання залучених фінансових ресурсів від цільового використання.

Але щодо поточної ліквідності, то даний коефіцієнт знаходиться в межах норми. У підприємства є проблеми із грошовими коштами. Тому треба приділити увагу збуту продукції за готівку. Цьому має сприяти правильна маркенгова політика ( пошук нових, більш платоспроможних споживачів продукції, нових ринків, розширення збутової мережі, підвищення якості продукції ) .

Оптимізація фінансової структури капіталу є одним з найбільш важливих та складних завдань фінансового менеджменту. Оптимальна структура капіталу - це таке співвідношення його власних і залучених джерел, при якому забезпечується оптимальне співвідношення між рівнем рентабельності власного капіталу та рівнем фінансової стійкості, тобто максимізація ринкової вартості підприємства.

Хоча залучення кредитів можливо, коли вже забезпечена висока рентабельність капіталу іншим способом. Це дозволить зрівняти суми дебіторської та кредиторської заборгованості.

Таким чином, в результаті розглянутих варіантів можна сказати, що політика оптимізації структури капіталу спрямована на підвищення долі власного капіталу. А саме прибутку, через неможливість залучення кредитів. Але ж якщо взяти за мету підвищення рентабельності власного капіталу, то теоретично найкращий варіант - залучення позик. Але є обмеження по коефіцієнту платоспроможності, який не дозволяє збільшити позиковий капітал без збільшення оборотних активів. Збільшення питомої ваги оборотних активів дозволяє збільшити позиковий капітал та зменшити власний і зберегти платоспроможність. Рентабельність капіталу тим більше, чим нижче його сума і вище прибуток, а при заміні власного капіталу позиковим вона підвищується.

Щодо управлінням дебіторською заборгованістю, то найбільш ефективними будуть такі шляхи[19 ст.10]:

визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівняння цих термінів із середніми показниками в галузі, показниками конкурентів і даними минулих років;

періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального фінансового становища клієнтів;

якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;

використання арбітражних судів для стягнення боргів при наявності порук чи гарантій;

продаж рахунків дебіторів факторинговій компанії чи банку, що надає факторингові послуги, якщо це вигідно;

при продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунка покупця;

використання циклічної виписки рахунків для підтримання одноманітності операцій;

відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу;

пропозиція відстрочки у виплаті грошей для стимулювання попиту;

страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними боргами;

обминання дебіторів з високим ризиком, наприклад, якщо покупці належать до країни чи галузі, що переживають істотні фінансові труднощі.

Основними шляхами зниження витрат є економія усіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві: трудових та матеріальних. Так, значну долю в структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальною є задача зниження трудоємкості продукції, що виготовляється, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності персоналу[20 ст.84].

Зниження трудоємкості продукції, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них - механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання. На даному підприємстві дуже багато застарілого обладнання, яке можна продати без будь - якої шкоди для виробництва, це допоможе скоротити простої. Отримані кошти можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче обладнання, яке підвищить фондовіддачу.

Для того щоб подолати ті ускладнення і погіршення в агропромисловому комплексі України, необхідно, в першу чергу, звернути увагу на розвиток законодавчих умов для його становлення і розвитку.

Незважаючи на існуючу думку, що в аграрному секторі економіки створені всі законодавчі умови для його діяльності, потрібно зазначити, що хоча реформи носили динамічний та ефективний характер, їх рівень на сьогодні все менше задовольняє сільськогосподарське виробництво.

Питання стабільності розвитку сільського господарства, в першу чергу, залежить від законодавчої бази, яка б могла забезпечити такий розвиток у складний період реформування цієї галузі економіки України.

Деякі важливі для сільськогосподарського виробника законодавчі акти в аграрному секторі економіки прийняті. Це, зокрема, Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на 2001-2004 роки”, а також закони, що підтримують розвиток ветеринарії, племінної справи у тваринництві, селекції в рослинництві[23 ст.378].

Враховуючи існуючі проблеми в цій галузі, потрібно звернути увагу на те, що зміцненню фінансового стану сільськогосподарських підприємств повинні сприяти такі чинники, як запровадження приватного господарювання, активна розбудова аграрного ринку, зниження податкового навантаження.

Формування сприятливої податкової системи є одним з вирішальних чинників успішного функціонування аграрного сектора за ринкових умов.

Відсутність протягом тривалого часу сприятливої податкової системи та паритету цін на продукцію промисловості і сільського господарства призводила до зростання недоїмки сільськогосподарських підприємств у платежах до бюджету та Пенсійного фонду.

Так, більша частина сільськогосподарських підприємств мала велику заборгованість, основна частина якої складалася з платежів до бюджету. Склалася ситуація, коли господарська діяльність таких підприємств не була достатньо прибутковою і коштів вистачало тільки на підтримку поточної діяльності.

Держава неодноразово йшла на реструктуризацію і списання цих боргів. На початку 2001 р. реформовані сільськогосподарські підприємства від них були практично звільнені.

З кінця 1990-х років в аграрному секторі формуються засади стимулюючої податкової системи.

Значним для сільськогосподарських товаровиробників виявилось прийняття Закону України “Про фіксований сільськогосподарський податок”, в якому визначено механізм справляння фіксованого сільськогосподарського податку сільськогосподарськими виробниками.

Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності в аграрному секторі економіки України” [4] продовжив дію Закону України “Про фіксований сільськогосподарський податок” до 31 грудня 2009 року.

Усе це значною мірою знизило податковий тиск на сільгоспвиробників, спростило оподаткування, повніше розкрило стимулюючий потенціал податкової системи.

Це дало позитивні наслідки. Намітилося зміцнення податкової дисципліни, збільшився рівень сплати податків.

Але, незважаючи на формування сприятливої податкової системи, мають місце випадки, коли державна податкова служба порушує права сільськогосподарських підприємств. У таких випадках сільськогосподарські підприємства вимушені звертатись зі скаргою до суду.

Однією з поширених у практиці господарського суду категорією спорів є визнання недійсними актів державної податкової служби.

Сільськогосподарські підприємства звертаються до господарського суду з позовами про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції, про повернення з бюджету зайвого сплаченого земельного податку та іншими. При цьому вони використовують своє право оспорювати приписи органів державної податкової служби про застосування штрафів та інших санкцій, тобто про списання грошових сум до бюджету. Якщо господарський суд задовольняє заявлену вимогу і визнає спірний припис недійсним, то незаконно стягнута державною податковою інспекцією сума підлягає поверненню з бюджету.

У роз'ясненні президії Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби” від 12 травня 1995 р. № 02-5/451, говориться про те, що статтею 14 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” [5] передбачена можливість оскарження у встановленому законом порядку рішень, дій або бездіяльності податкових органів. Рішення про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій повинні відповідати формі, яка встановлена Інструкцією про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби[25 ст.17].

Складені посадовими особами податкових органів акти перевірок грошових документів, бухгалтерських книг, звітів кошторисів, інших документів, пов'язаних із обчисленням і сплатою податків (обов'язкових платежів), а також інші матеріали документальних перевірок (довідки, розрахунки, письмові пропозиції осіб, які здійснювали перевірку), не можуть бути розглянуті як акти у розумінні частини четвертої статті 5 Господарського процесуального кодексу України. Викладені у цих документах обставини можуть бути лише підставою для вжиття керівником податкового органу або його заступником відповідних заходів.

Мають місце випадки, коли керівник сільськогосподарського підприємства вважає, якщо він підписав акт про проведення перевірки, то він позбавив себе права на звернення до господарського суду. Однак така думка є хибною.

Сільськогосподарські підприємства, права і охоронювані законом інтереси яких порушені податковими органами, мають право звернутись до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним рішення податкової інспекції або об'єднати цю вимогу з вимогою про повернення стягненої суми.

Статті 12 та 14 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” передбачають можливість скасування рішень органів державної податкової служби. Державна податкова адміністрація України має право скасовувати рішення інших органів державної податкової служби, а державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції у містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) - рішення нижчих державних податкових інспекцій у разі їх невідповідності актам законодавства. Рішення, дії або бездіяльність органів державної податкової служби та їх посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.

В якому порядку - адміністративному чи судовому - оскаржувати рішення ДПІ, платник податків має вирішувати з урахуванням різних факторів. Так, на користь адміністративного оскарження говорить те, що подана в адміністративному порядку скарга припиняє обов'язковість виконання рішення, що оскаржується платником податків (наприклад, сплату нарахованих податків, штрафу, пені), на термін від моменту подачі скарги до закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом усього терміну адміністративного оскарження податкові зобов'язання вважаються “неузгодженими”, тобто, не підлягають виконанню платником податків.

Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачена процедура адміністративного оскарження рішень податкових органів. У разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу зі скаргою про перегляд цього рішення, що подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі, коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги -до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього.