Фінансовий менеджмент
Теоретичні та організаційні основи фінансового менеджменту, система його забезпечення. Управління грошовими потоками на підприємстві. Визначення вартості грошей у часі та її використання у фінансових розрахунках. Управління фінансовими ризиками.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 10.05.2012 |
| Размер файла | 177,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Етапи формування політики управління ДЗ:
1) аналіз ДЗ в попередньому періоді;
2) формування принципів кредитної політики;
3) визначення можливої суми, інвестованої в ДЗ.
Можлива сума фінансових коштів, що інвестуються в дебіторську заборгованість:
де ОРК - запланований обсяг реалізації продукції у кредит;
КС/Ц - коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни на продукцію;
ПК - середній період надання кредиту покупцям, днів;
ПП - середній період прострочення платежів по наданому кредиту, днів;
4) інкасація ДЗ передбачає:
- терміни і форми попереднього і подальшого нагадувань покупцям про дату платежів;
- можливості й умови пролонгації боргу;
- умови порушення справи про банкрутство неспроможних дебіторів;
5) форми рефінансування ДЗ: факторинг; облік векселів, виданих покупцями продукції; форфейтинг;
6) контроль за рухом ДЗ здійснюється шляхом «АВС-аналізу».
6.3.6 Управління грошовими активами
Мета управління грошовими активами (ГА) - забезпечення постійної платоспроможності підприємства й ефективного використання тимчасово вільних грошових коштів.
Залишки грошових коштів класифікуються таким чином:
- операційний (трансакційний) залишок - формується з метою забезпечення поточних платежів, пов'язаних з виробничо-комерційною (операційною) діяльністю підприємства. Його потреба визначається як:
де ГОоп - обсяг грошового обороту операційної діяльності;
КОГА - кількість оборотів середнього залишку грошових активів;
- страховий (резервний) залишок - формується для страхування ризику невчасного надходження грошових коштів від операційної діяльності:
де ГОоп - планова сума операційного залишку грошових активів;
КВ - коефіцієнт варіації (нерівномірності) надходження грошових коштів на підприємство в звітному періоді ;
- інвестиційний (спекулятивний) залишок - формується з метою здійснення ефективних короткострокових фінансових вкладень;
- компенсаційний залишок - постійна сума грошових коштів, що формується в основному за вимогою банку, який здійснює розрахункове обслуговування.
6.3.7 Управління фінансуванням оборотних активів
Політика фінансування оборотних активів - процес оптимізації обсягу і складу фінансових джерел їх формування з позицій забезпечення ефективного використання власного капіталу і достатньої фінансової стійкості підприємства.
Етапи формування політики фінансування оборотних активів:
1) аналіз стану фінансування оборотних активів у попередньому періоді;
2) формування принципів фінансування оборотних активів підприємства;
3) оптимізація обсягу поточного фінансування оборотних активів з урахуванням фінансового циклу підприємства;
4) оптимізація структури джерел фінансування оборотних активів підприємства.
Метою аналізу стана фінансування оборотних активів є оцінка рівня достатності фінансових коштів, інвестованих в оборотні активи, а також ступеня ефективності формування структури джерел їх фінансування з позицій впливу на фінансову стійкість.
6.4 Управління необоротними активами
6.4.1 Класифікація необоротних активів
Необоротні активи (НА) класифікуються:
1. За функціональними видами: основні засоби, нематеріальні активи, незавершені капітальні вкладення, устаткування до монтажу, довгострокові фінансові інвестиції
2. За характером обслуговування окремих видів діяльності підприємства: операційні, інвестиційні, невиробничі.
3. За характером володіння: власні, орендовані.
4. За формою заставного забезпечення кредиту і особливостям страхування: рухомі, нерухомі.
Особливості управління (операційними необоротними активами) ОНА визначаються специфікою циклу їх вартісного обороту, який проходить 3 стадії:
1) сформовані підприємством ОНА в процесі зносу переносять частину своєї вартості на готову продукцію протягом багатьох операційних циклів до повного зносу;
2) в процесі реалізації продукції знос ОНА нагромаджується на підприємстві у формі амортизаційного фонду;
3) засоби амортизаційного фонду, як частина власних фінансових ресурсів спрямовуються на відновлення діючих (поточний або капітальний ремонт) або придбання аналогічних нових ОНА.
6.4.2 Політика управління необоротними активами
Мета фінансового менеджменту у сфері управління ОНА - забезпечити своєчасне оновлення і підвищення ефективності їх використання.
Політика управління ОНА формується поетапно:
1. Аналіз ОНА в попередньому періоді.
2. Оптимізація загального обсягу і складу ОНА.
3. Забезпечення своєчасного оновлення ОНА.
4. Забезпечення ефективного використання ОНА.
5. Формування принципів і оптимізація структури джерел фінансування ОНА підприємства.
6.4.3 Показники, за якими аналізується стан необоротних активів
У процесі аналізу визначаються:
- коефіцієнт участі ОНА в загальній сумі операційних активів підприємства:
- коефіцієнтом зносу основних засобів - відношення суми нарахованого зносу основних засобів на певну дату (З) до первинної їх вартості (ПВ):
- коефіцієнт придатності - відношення залишкової вартості основних засобів (ЗВ) до первинної їх вартості (ПВ):
- зведений коефіцієнт придатності ОВА:
Також визначаються коефіцієнт амортизації нематеріальних активів і коефіцієнт придатності нематеріальних активів.
Інтенсивність оновлення характеризують:
а) коефіцієнт вибуття ОНА - відношення вартості ОНА, які вибули з експлуатації, до вартості ОНА на початок звітного періоду:
б) коефіцієнт введення в експлуатацію нових ОНА - характеризує частку введених ОНА в загальній їх сумі на кінець періоду:
в) коефіцієнт оновлення ОНА характеризує приріст нових ОНА в загальній їх сумі на кінець звітного періоду:
г) швидкість оновлення ОНА:
Рівень ефективності використання ОНА оцінюється за допомогою показників:
а) коефіцієнт рентабельності ОНА - відношення чистого прибутку від операційної діяльності до середньої вартості ОНА;
б) коефіцієнт виробничої віддачі ОНА - відношення обсягу реалізації (виробництва) продукції до вартості ОНА;
в) коефіцієнт виробничої місткості ОНА - показник зворотний коефіцієнту виробничої віддачі.
6.4.4 Управління оновленням необоротних активів
В процесі оптимізації обсягу і складу ОНА (2 етап) знаходяться можливі резерви підвищення виробничого використовування ОНА в майбутньому періоді. Необхідний обсяг ОНА визначається за формулою:
де ОНАкін - вартість ОНА на кінець звітного періоду;
ОВАНВ - вартість ОНА, які не приймають безпосередньої участі у виробничому процесі, на кінець звітного періоду;
?Кч - приріст коефіцієнту використання ОНА у часі;
?Кп - планований приріст коефіцієнту за потужністю;
?РПпл - планований темп приросту обсягу реалізації продукції.
Основні етапи формування управлінських рішень з оновлення ОНА:
1. Визначення необхідного обсягу оновлення ОНА в майбутньому періоді. Необхідний обсяг оновлення ОНА в процесі їх простого відтворення визначається за формулою:
де ВВФ і ВВМ - відповідно первісна відновлювана вартість ОНА, які вибувають у зв'язку з фізичним і моральним зносом.
Необхідний обсяг оновлення ОНА в процесі розширеного відтворення визначається за формулою:
де ОВА - загальна потреба підприємства в операційних необоротних активах у майбутньому періоді;
ФНОНА - фактична наявність ОНА на кінець звітного періоду.
2. Вибір найефективніших форм оновлення окремих груп ОНА.
Форми простого відтворення: поточний ремонт; капітальний ремонт; придбання нових видів ОНА з метою заміни аналогів.
Форми розширеного відтворення: реконструкція, модернізація, технічне переозброєння тощо.
3. Визначення вартості оновлення окремих груп ОНА в розрізі різних його форм:
а) вартість оновлення ОНА, яке здійснюється шляхом поточного або капітального ремонту, визначається на основі розробки планового бюджету (кошторису витрат);
б) вартість оновлення при покупці нових аналогів включає ринкову вартість активів і витрати за поставку та установку;
в) вартість оновлення в процесі розширеного відтворювання визначається в процесі розробки бізнес-плану інвестиційного проекту.
4. Фінансування необоротних активів здійснюється 2-ма засобами:
1) весь обсяг оновлення фінансується за рахунок власного капіталу;
2) змішане фінансування за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу.
6.4.5 Лізинг як форма оновлення необоротних активів
Фінансування здійснюється шляхом придбання активів у власність або орендування. Оренда може здійснюватись у формі оперативного, фінансового і зворотного лізингу.
Переваги лізингу для орендатора:
1. Збільшення ринкової вартості підприємства.
2. Звільнення від необхідності інвестування одноразової крупної суми та вивільнення додаткових грошових коштів.
3. Орендна плата входить до поточних витрат (собівартості), що зменшує оподаткований прибуток.
4. Можливість швидкого нарощення виробничої потужності, упровадження досягнень НТП, підвищенню конкурентоспроможності.
5. Зниження фінансових ризиків, пов'язаних з моральним старінням.
6. Проста процедура оформлення.
Основні недоліки лізингу:
1. Збільшення собівартості, оскільки орендна плата вища за амортизацію.
2. Прискорена амортизація можлива лише за погодженням орендодавця.
3. Неможливість істотної модернізації без згоди орендодавця.
4. Вартість лізингових платежів вища за банківський кредит.
5. Недоотримання доходу у формі ліквідаційної вартості при оперативному лізингу, якщо термін оренди співпадає з терміном амортизації.
6. Ризик неподовження оренди при оперативному лізингу.
ТЕМА № 7 ОЦІНКА ВАРТОСТІ КАПІТАЛУ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ ЙОГО СТРУКТУРИ
7.1 Економічна сутність і класифікація капіталу підприємства.
7.2 Принципи формування капіталу підприємства.
7.3 Вартість капіталу і принципи її оцінки.
7.4 Фінансовий леверидж.
7.5 Політика формування власних фінансових ресурсів.
7.6 Емісійна політика.
7.7 Політика залучення позикового капіталу.
7.1 Економічна сутність і класифікація капіталу підприємства
З позицій фінансового менеджменту капітал підприємства - загальна вартість засобів в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів.
Характерні ознаки капіталу:
- капітал - основний чинник виробництва;
- капітал характеризує фінансові ресурси, які приносять дохід;
- головне джерело добробуту власників;
- індикатор ринкової вартості підприємства;
- динаміка капіталу характеризує рівень ефективності діяльності.
Розрізняють такі види капіталу:
1. За належністю: власний і позиковий.
2. За метою використання: продуктивний, позиковий, спекулятивний.
3. За формою інвестування: капітал в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах.
4. За об'єктом інвестування: основний і оборотний.
5. За формою власності: приватний і державний, інвестований в підприємство в процесі формування його статутного фонду.
6. За організаційно-правовою формою діяльності: акціонерний, пайовий, індивідуальний капітал.
7. За характером використання власниками: споживчий і накопичений.
8. За джерелом залучення: національний та іноземний.
9. За формою участі в процесі кругообігу: капітал у грошовій, виробничій і товарній формі.
7.2 Принципи формування капіталу підприємства
Основна мета формування капіталу підприємства - задоволення потреби в активах, оптимізація його структури для ефективного використання.
Принципи формування капіталу підприємства:
1. Урахування перспектив розвитку господарської діяльності.
2. Забезпечення відповідності обсягу залученого капіталу обсягу сформованих активів підприємства.
Методи визначення потреби в капіталі нового підприємства:
а) прямий метод розрахунку заснований на алгоритмі: сума активів дорівнює загальній сумі капіталу.
б) непрямий метод заснований на використанні показника капіталомісткості продукції:
де КМ - показник капіталомісткості продукції (відношення загальної суми капіталу на загальний обсяг виробленої продукції);
ОВ - запланований річний обсяг виробництва продукції;
ПВ - передстартові витрати та інші одноразові витрати капіталу.
3. Забезпечення оптимальності структури капіталу. Структура капіталу - співвідношення власних і позикових фінансових коштів.
Позитивні особливості власного капіталу: простота залучення та більш висока здатність генерації прибутку, оскільки не треба платити відсотки. Недоліки власного капіталу: обмеженість обсягу залучення та втрата можливості збільшити рентабельність власного капіталу за рахунок позикового.
4. Забезпечення мінімізації витрат по формуванню капіталу.
5. Забезпечення ефективного використання капіталу.
7.3 Вартість капіталу і принципи її оцінки
Процес оцінки вартості капіталу базується на таких основних принципах:
1. Принцип попередньої елементної оцінки вартості капіталу.
Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства в звітному періоді визначається за формулою:
де ЧП - чистий прибуток у звітному періоді;
ВК - середньорічна сума власного капіталу;
Вартість додаткового капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій:
,
де Д - сума дивідендів;
ВКпр - сума додатково залученого власного капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій;
Е - емісійні витрати;
Вартість капіталу залученого шляхом емісії простих акцій:
,
де Ка - кількість акцій додаткової емісії;
Дпа - сума дивідендів на одну просту акцію, %;
Тв - плановий темп виплат дивідендів;
ВКпа - сума власного капіталу, залученого шляхом емісії простих акцій;
Е - емісійні витрати.
Вартість позикового капіталу у формі банківського кредиту:
де П - процентна ставка за банківський кредит, %;
СПП - ставка податку на прибуток;
ВБК - рівень витрат, пов'язаних із залученням банківського кредиту.
Вартість фінансового лізингу:
де Лс - річна лізингова ставка, %;
На - річна норма амортизації об'єкту лізингу, %;
ВФЛ - рівень витрат, пов'язаних із залученням активу на умовах фінансового лізингу;
Вартість позикового капіталу, що залучається шляхом емісії облігацій:
,
де К% - ставка купонного відсотка по облігації, %;
Е - рівень емісійних витрат по відношенню до обсягу емісії.
Вартість товарного кредиту у формі відстрочки платежу:
,
де Цз - розмір цінової знижки при здійсненні готівкового платежу за продукцію, %;
П - період надання відстрочки платежу за продукцію, в днях.
Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства враховується по нульовій ставці, оскільки є формою безкоштовного фінансування.
2. Принцип узагальнюючої оцінки вартості капіталу полягає у визначенні середньозваженої вартості капіталу:
, де Ці - вартість окремих елементів капіталу, %;
ПВі - питома вага окремих елементів капіталу в загальній сумі.
3. Принцип співставлення оцінки вартості позикового і власного капіталу.
4. Принцип динамічної оцінки вартості капіталу.
5. Принцип взаємозв'язку оцінки поточної і майбутньої середньозваженої вартості капіталу підприємства.
6. Принцип визначення межі ефективного використання капіталу, що привертається додатково. Гранична ефективність капіталу розраховується за формулою:
де ?РК - приріст рівня рентабельності капіталу;
?СЗВК - приріст середньозваженої вартості капіталу.
7.4 Фінансовий леверидж
Фінансовий важіль характеризує використання позикових засобів, яке впливає на зміну коефіцієнту рентабельності власного капіталу.
Ефект фінансового важеля (левериджу) має вигляд:
де Ра - рентабельність сукупного капіталу до сплати податків (відношення балансового прибутку до середньорічної суми всього капіталу), %;
Цп - ціна позикових ресурсів, %;
Ко - коефіцієнт оподаткування;
ПК - середньорічна сума позикового капіталу;
ВК - середньорічна сума власного капіталу.
Ефект фінансового важеля показує, на скільки відсотків збільшується сума власного капіталу за рахунок залучення позикових коштів
Складові ефекту фінансового важеля: податковий коректор
(1-Ко); диференціал фінансового левериджу (Ра-Цп); коефіцієнт фінансового левериджу (ПК:ВК).
Приріст власного капіталу завдяки дії ЕФВ:
7.5 Політика формування власних фінансових ресурсів
Форми власного капіталу: статутний капітал, резервний капітал, спеціальні (цільові) фінансові фонди, нерозподілений прибуток тощо.
Джерела формування власного капіталу:
а) внутрішні: прибуток, амортизаційні відрахування тощо;
б) зовнішні: додатковий пайовий або акціонерний капітал, безоплатна фінансова допомога тощо.
Етапи політики формування власних фінансових ресурсів:
1. Аналіз формування ВФР в попередньому періоді.
2. Визначення загальної потреби у ВФР:
де Пк - загальна потреба в капіталі на кінець планового періоду;
ПВвк - планована питома вага власного капіталу;
ВКпоч - сума власного капіталу на початок планового періоду;
Пр - сума прибутку, який спрямовується на споживання.
3. Оцінка вартості залучення власного капіталу.
4. Забезпечення максимального обсягу залучення ВФР за рахунок внутрішніх джерел:
5. Забезпечення необхідного обсягу залучення ВФР із зовнішніх джерел.
6. Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел.
Ефективність розробленої політики оцінюється за допомогою коефіцієнту самофінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді:
,
де ?А - запланований приріст активів підприємства;
ПС - запланований обсяг споживання чистого прибутку.
7.6 Емісійна політика
Етапи емісійної політики:
1. Дослідження можливостей ефективного розміщення акцій.
2. Визначення мети емісії: реальне інвестування, поліпшення структури капіталу, поглинання інших підприємств.
3. Визначення обсягу емісії.
4. Визначення номіналу, видів і кількості акцій.
5. Оцінка вартості за 2-ма параметрами: рівень дивідендів, затрати з випуску акцій і розміщення емісії.
6. Визначення ефективних форм андеррайтингу.
7.7 Політика залучення позикового капіталу
Політика залучення позикових коштів - процес забезпечення найефективніших форм і умов залучення позикового капіталу згідно з потребами розвитку. Етапи:
1. Аналіз залучення позикових коштів в попередньому періоді.
2. Визначення мети залучення позикових засобів в майбутньому періоді.
3. Визначення граничного обсягу залучення.
4. Оцінка вартості залучення позикового капіталу з різних джерел.
5. Визначення обсягу коротко- і довгострокових позикових джерел.
6. Визначення форм залучення позикових засобів.
7. Визначення складу основних кредиторів.
8. Формування ефективних умов залучення кредитів.
9. Забезпечення ефективного використання кредитів.
10. Забезпечення своєчасних розрахунків за отриманими кредитами.
7.7.1 Управління залученням банківського кредиту.
Етапи:
1. Визначення мети банківського кредитування.
2. Оцінка власної кредитоспроможності.
3. Вибір необхідних видів банківського кредиту.
4. Оцінка умов банківського кредитування в розрізі видів кредитів: граничний розмір і термін кредиту; валюта; рівень, форма, вид кредитної ставки; умови сплати відсотків і погашення основного боргу; забезпечення.
Грант-елемент - показник, який дозволяє порівнювати вартість залучення фінансового кредитка з середніми умовами на фінансовому ринку:
,
де ПР - процентний платіж в конкретному інтервалі;
ОД - сума основного боргу;
БК - загальна сума банківського кредиту;
і - середня кредитна ставка на фінансовому ринку;
n - конкретний інтервал кредитного періоду;
t - загальна тривалість кредитного періоду.
5. Вирівнювання кредитних умов в процесі укладення договору.
6. Забезпечення умов ефективного використання банківського кредиту.
7. Організація контролю за поточним обслуговуванням кредиту.
8. Забезпечення своєчасної і повної амортизації основного боргу.
7.7.2 Управління залученням товарного (комерційного) кредиту
Переваги комерційного кредиту:
1. Найманеврініша форма фінансування запасів.
2. Згладжування сезонної потреби в залученні позикових коштів.
3. Свобода розпорядження отриманими ресурсами.
4. Однакова зацікавленість і позичальника, і кредитора.
5. Вартість нижча, ніж вартість залучення фінансового кредиту.
6. Скорочує тривалість фінансового циклу.
7. Більш простий механізм оформлення і доступність отримання.
Недоліки комерційного кредиту:
1. Вузька цільова спрямованість використання кредиту.
2. Короткий період надання - декілька місяців.
3. Більш високий кредитний ризик.
Види товарного кредиту: з відстрочкою платежу, з оформленням заборгованості векселем, кредит по відкритому рахунку та у формі консигнації.
Етапи розробки політики залучення підприємством товарного кредиту:
1. Формування принципів залучення товарного кредиту.
2. Визначення середнього періоду використовування товарного кредиту.
3. Оптимізація умов залучення товарного кредиту.
4. Мінімізація вартості залучення.
5. Забезпечення ефективного використання товарного кредиту.
6. Забезпечення своєчасних розрахунків за товарним кредитом.
7.7.3 Управління внутрішньою кредиторською заборгованістю
Особливості внутрішньої кредиторської заборгованості: є безкоштовним джерелом позикових коштів; прямо залежить від обсягу господарської діяльності та від періодичності виплат нарахованих коштів.
Основна мета управління - забезпечення своєчасної їх сплати.
Етапи управління:
1. Аналіз внутрішньої КЗ підприємства в попередньому періоді. Коефіцієнт еластичності має вигляд:
,
де Із - індекс зміни суми внутрішньої кредиторської заборгованості;
Іор - індекс зміни обсягу реалізації продукції.
2. Визначення складу внутрішньої КЗ в майбутньому періоді.
3. Встановлення періодичності виплат за окремих її видами.
4. Прогнозування середньої суми платежів. Здійснюється 2 методами:
а) методом прямого розрахунку:
,
де КЗМ - місячна сума платежів за конкретним видом нарахувань;
КВ - передбачена кількість виплат протягом місяця.
б) статистичним методом:
,
де КЗср - середня сума внутрішньої КЗ в попередньому періоді;
?ОР - прогнозований темп приросту обсягу реалізації, %;
Ке - коефіцієнт еластичності конкретного виду внутрішньої кредиторської заборгованості, %.
5. Прогнозування середньої суми і розміру приросту внутрішньої КЗ.
6. Оцінка ефекту приросту внутрішньої КЗ в майбутньому періоді:
,
де ?КЗср - прогнозований приріст середньої суми внутрішньої КЗ;
ПКб - середньорічна ставка відсотка за короткостроковий кредит.
7. Забезпечення контролю за своєчасністю нарахувань і виплати коштів.
ТЕМА № 8 УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЯМИ
8.1 Інвестиційна політика підприємства.
8.2 Особливості управління реальними інвестиціями.
8.3 Особливості управління фінансовими інвестиціями.
8.4 Формування портфеля фінансових інвестицій.
8.1 Інвестиційна політика підприємства
Інвестиції - вкладення капіталу у всіх його формах з метою забезпечення його зростання в майбутньому періоді, отримання поточного доходу або рішення певних соціальних задач. Класифікація інвестицій: за об'єктам вкладення (реальні і фінансові), за характером участі в інвестиційному процесі (прямі і непрямі), за періодом інвестування (коротко- і довгострокові), за рівнем ризику (безризикові, низько-, середньо- і високоризикові, спекулятивні), за формою власності капіталу (приватні і державні), за регіональною приналежністю інвесторів (національні, іноземні).
Інвестиційна діяльність - процес обґрунтовування і реалізації найефективніших форм вкладення капіталу, направлених на розширення економічного потенціалу підприємства. ЇЇ особливості:
1. Є головною формою реалізації економічної стратегії підприємства, забезпечення його операційної діяльності.
2. Обсяги інвестиційної діяльності є головним вимірником темпів економічного розвитку.
3. Має підлеглий характер по відношенню до мети і задач операційної діяльності підприємства.
4. ЇЇ обсяги характеризуються істотною нерівномірністю.
5. Форми і методи інвестиційної діяльності в набагато меншому ступені залежать від галузевих особливостей, ніж операційна діяльність.
6. Рівень інвестиційного ризику як правило вище операційного.
7. Між витратами інвестиційних ресурсів і отриманням на них прибутку існує достатньо великий період часу.
8. Грошові потоки істотно відрізняються по своїй спрямованості.
Основна мета інвестиційної діяльності - забезпечення реалізації найефективніших форм вкладення капіталу, направлених на розширення економічного потенціалу підприємства.
Інвестиційна політика - вибір і реалізація найефективніших форм реальних і фінансових інвестицій з метою забезпечення високих темпів його розвитку і розширення економічного потенціалу господарської діяльності.
Розробка інвестиційної політики охоплює такі етапи:
1. Формування окремих напрямів інвестиційної діяльності.
2. Дослідження умов зовнішнього інвестиційного середовища.
3. Пошук окремих об'єктів інвестування.
4. Забезпечення високої ефективності інвестицій.
5. Забезпечення мінімізації рівня інвестиційних ризиків.
6. Забезпечення ліквідності інвестицій.
7. Визначення обсягу інвестиційних ресурсів і оптимізація їх структури.
8. Формування і оцінка інвестиційного портфеля підприємства.
9. Забезпечення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм.
8.2 Особливості управління реальними інвестиціями
Форми реальних інвестицій за 3-ма напрямками:
- капітальні вкладення (придбання цілісних майнових комплексів, нове будівництво, реконструкція, модернізація, оновлення окремих видів устаткування),
- інноваційне інвестування (в нематеріальні активи),
- інвестування приросту оборотних активів (матеріальних запасів).
Політика управління реальними інвестиціями - підготовка, оцінка і реалізація найефективніших реальних інвестиційних проектів.
Етапи:
1. Аналіз стану реального інвестування в попередньому періоді.
2. Визначення обсягу реального інвестування в майбутньому періоді.
3. Визначення форм реального інвестування.
4. Підготовка бізнес-планів реальних інвестиційних проектів.
Інвестиційний проект містить такі основні розділи: коротка характеристика проекту; передумови та основна ідея проекту; аналіз ринку і концепція маркетингу; сировина і поставки; місце розташування, будівельна ділянка і навколишнє середовище; проектування і технологія; організація управління; трудові ресурси; планування реалізації проекту; фінансовий план і оцінка ефективності інвестицій.
Схеми фінансування інвестиційних проектів: повне самофінансування; акціонування; кредитне фінансування; лізинг; змішане (пайове) фінансування.
5. Оцінка ефективності окремих реальних інвестицій. Методи оцінки: розрахунок терміну окупності інвестицій; індексу рентабельності інвестицій; чистого приведеного ефекту; внутрішньої норми прибутковості; середньозваженого терміну життєвого циклу інвестиційного проекту.
6. Формування портфеля реальних інвестицій.
7. Забезпечення реалізації окремих інвестиційних проектів і інвестиційних програм.
8.3 Особливості управління фінансовими інвестиціями
Форми фінансового інвестування (ФІ): вкладення капіталу в прибуткові фондові, грошові інструменти; до статутних фондів спільних підприємств.
Політика управління ФІ - вибір найефективніших фінансових інструментів вкладення капіталу і своєчасне його реінвестування.
Етапи:
1. Аналіз стану фінансового інвестування в попередньому періоді.
2. Визначення обсягу фінансового інвестування в майбутньому періоді.
3. Вибір форм фінансового інвестування.
4. Оцінка прибутковості окремих фінансових інструментів.
5. Формування портфеля фінансових інвестицій.
6. Забезпечення ефективного оперативного управління портфелем.
8.4 Формування портфеля фінансових інвестицій
Головна мета - підбір найприбутковіших і безпечних фінансових інструментів. Локальні цілі: забезпечення високого рівня формування інвестиційного доходу; високих темпів приросту інвестованого капіталу; мінімізації рівня інвестиційних ризиків; необхідної ліквідності інвестиційного портфеля; максимального ефекту «податкового щита».
Типи портфелів:
а) за метою формування інвестиційного доходу (портфель доходу і портфель росту);
б) по відношенню до інвестиційних ризиків (агресивний (або спекулятивний), помірний (компромісний) та консервативний портфель).
Етапи і методи «портфельної теорії»:
1. Оцінка інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів.
2. Формування інвестиційних рішень про включення до портфелю індивідуальних фінансових інструментів інвестування.
3. Оптимізація портфеля, спрямована на зниження рівня ризику при заданому рівні прибутковості, ґрунтується на оцінці коваріації і відповідної диверсифікації інструментів портфеля.
ТЕМА № 9 УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ
9.1 Сутність і класифікація фінансових ризиків.
9.2 Принципи управління фінансовими ризиками.
9.3 Політика управління фінансовими ризиками.
9.4 Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків.
9.5 Страхування фінансових ризиків.
9.1 Сутність і класифікація фінансових ризиків
Фінансовий ризик - це можливість виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати доходу або капіталу в ситуації невизначеності умов здійснення фінансової діяльності.
Види фінансових ризиків: ризик зниження фінансової стійкості; ризик неплатоспроможності; інвестиційний, інфляційний, процентний, валютний, депозитний, кредитний, податковий, структурний і криміногенний ризик.
В залежності від джерела виникнення розрізнюють: зовнішній (систематичний) ризик та внутрішній (несистемний) ризик.
За характером прояву у часі виокремлюють: постійний і непостійний фінансовий ризик. За можливістю прогнозування ризики бувають: прогнозовані та непрогнозовані.
9.2 Принципи управління фінансовими ризиками
Управління фінансовими ризиками - процес передбачення і нейтралізації їх негативних фінансових наслідків, пов'язаний з їх ідентифікацією, оцінкою, профілактикою і страхуванням.
Управління фінансовими ризиками засновано на таких принципах:
- усвідомленість прийняття ризиків;
- можливість управління ризиками, які приймаються;
- незалежність управління окремими ризиками;
- співставлення рівня ризиків, які приймаються, з рівнем прибутковості фінансових операцій;
- співставлення рівня ризиків, які приймаються, з фінансовими можливостями підприємства;
- економічність управління ризиками;
- урахування тимчасового чинника в управлінні ризиками;
- урахування фінансової стратегії підприємства в процесі управління ризиками;
- урахування можливості передачі ризиків.
9.3 Політика управління фінансовими ризиками
Політика управління фінансовими ризиками - розробка системи заходів щодо нейтралізації можливих негативних фінансових наслідків ризиків, пов'язаних із здійсненням різних аспектів фінансової діяльності.
Зміст політики управління фінансовими ризиками:
1. Ідентифікація окремих видів ризиків.
2. Оцінка широти і достовірності інформації, необхідної для визначення рівня фінансових ризиків.
3. Вибір і використання методів оцінки імовірності настання ризикової події за окремими видами фінансових ризиків. Вибір методу визначається за такими чинниками: видом фінансового ризику; повнотою і достовірністю інформаційної бази; рівнем кваліфікації фінансових менеджерів; технічною і програмною оснащеністю; можливістю залучення кваліфікованих експертів.
4. Визначення розміру можливих фінансових втрат при настанні ризикової події за окремими видами фінансових ризиків. У фінансовому менеджменті використається таке угрупування фінансових операцій за зонами ризику з позицій можливих фінансових втрат при настанні ризикової події:
а) безризикова зона;
б) зона припустимого ризику - втрати знаходяться у межах прибутку;
в) зона критичного ризику - втрати дорівнюють доходу;
г) зона катастрофічного ризику - можливі втрати досягають розміру усього власного капіталу або істотної його частини.
5. Дослідження чинників, які впливають на рівень фінансових.
Об'єктивні чинники: рівень економічного розвитку країни; характер державного регулювання фінансової діяльності підприємств; темпи інфляція в країні; рівень конкуренції; рівень криміногенної обстановки в країні (регіоні); фактори форс-мажорної групи.
Суб'єктивні чинники: основні параметри фінансової стратегії; фінансовий менталітет власників і менеджерів; розмір власного капіталу підприємства; структура капіталу; склад активів; наявність інформаційної бази для оцінки ризиків; характеристика партнерів по фінансовим операціям; рівень кваліфікації менеджерів.
1. Встановлення гранично припустимого рівня фінансових ризиків.
2. Вибір і використання внутрішніх механізмів нейтралізації негативних наслідків окремих видів фінансових ризиків.
3. Вибір форм і видів страхування окремих фінансових ризиків.
4. Оцінка результативності нейтралізації і організація моніторингу.
Система показників результативності нейтралізації негативних наслідків окремих видів фінансових ризиків включає:
- рівень нейтралізації можливих фінансових втрат;
- економічність нейтралізації;
- оцінку сукупного ризику фінансової діяльності.
9.4 Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків
Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків - система методів мінімізації їх негативних наслідків, які обираються і здійснюваних в рамках самого підприємства.
Система внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків передбачає використання таких методів:
1. Уникнення ризику - виключення конкретного виду ризику шляхом: відмови від фінансових операцій з надмірно високим ризиком; відмови від використання позикового капіталу значних обсягів; відмови від використання низько ліквідних оборотних активів; відмови від використання тимчасово вільних грошових коштів в короткострокових фінансових вкладеннях.
2. Лімітування концентрації ризику - встановлення на підприємстві внутрішніх фінансових нормативів:
- граничний розмір (питома вага) позикових засобів;
- мінімальний розмір (питома вага) активів у високоліквідній формі;
- максимальний розмір товарного кредиту;
- максимальний розмір депозитного внеску в одному банку;
- максимальний розмір вкладення в цінні папери одного емітента;
- максимальний розмір дебіторської заборгованості.
3. Хеджування - механізм нейтралізації фінансових ризиків.
4. Диверсифікація - розділення ризиків, використовується для нейтралізації несистематичних (специфічних) ризиків. Основні напрями: диверсифікація видів фінансової діяльності; валютного, депозитного або кредитного портфеля; портфеля цінних паперів; програми реального інвестування.
5. Розподіл ризиків - часткова передача ризиків партнерам за окремими операціями. Основні напрями: розподіл ризику між підприємством і постачальниками сировини і матеріалів; між учасниками інвестиційного проекту, лізингової або факторингової операції.
6. Самострахування - резервування підприємством частини фінансових ресурсів для подолання негативних наслідків ризиків. Форми самострахування: формування резервного фонду; цільових резервних фондів; системи страхових запасів матеріальних і фінансових ресурсів за окремими елементами оборотних активів або нерозподіленого залишку прибутку, отриманого в звітному періоді.
7. Інші методи внутрішньої нейтралізації фінансових ризиків:
- отримання від контрагентів певних гарантій;
- скорочення переліку форс-мажорних обставин;
- забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок системи штрафів.
9.5 Страхування фінансових ризиків
Страхування фінансових ризиків - захист майнових інтересів підприємства при настанні страхової події спеціальними страховими компаніями за рахунок грошових фондів, сформованих ними шляхом отримання від страхувальників страхових премій.
Основні умови страхування фінансових ризиків підприємством:
1. Спроможність ризику до страхування.
2. Обов'язковість страхування фінансових ризиків.
3. Наявність у підприємства страхового інтересу. Розрізняють повний і частковий інтерес. Повний - визначає потребу підприємства у відшкодуванні повного обсягу фінансових втрат. Частковий - відшкодування лише певної частки фінансових втрат.
4. Неможливість повністю покривати фінансові втрати за ризиком за рахунок власних фінансових ресурсів.
5. Високий ступінь імовірності виникнення фінансового ризику.
6. Непрогнозованість і нерегульованість ризику в рамках підприємства.
7. Прийнятна вартість страхового захисту.
Класифікація страхових послуг:
1. За формами страхування: обов'язкове, добровільне.
2. За об'єктами страхування: майнове страхування, страхування відповідальності, страхування персоналу.
3. За обсягами страхування: повне або часткове страхування.
4. За системою страхування, яка використовується:
- страхування за дійсною вартістю майна;
- страхування за системою пропорційної відповідальності.
- страхування за системою першого ризику;
- страхування з використанням безумовної франшизи - мінімальної частини збитку, яка не компенсується страховою компанією.
- страхування з використанням умовної франшизи. Страховик не несе відповідальності за фінансовий збиток, якщо він менше розміру франшизи.
Основні умови страхування: обсяг страхової відповідальності; страхова оцінка майна; розмір страхової суми; розмір страхового тарифу; розмір страхової премії тощо.
Основні параметри оцінки ефективності страхування фінансових ризиків: імовірність настання страхової події; ступінь страхового захисту (коефіцієнт страхування - відношення страхової суми до величини страхової оцінки майна); розмір страхового тарифу порівняно з середньоринковим; розмір страхової премії і порядок її сплати; розмір франшизи.
ТЕМА № 10 АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ ЗВІТІВ
10.1 Склад фінансової звітності
10.2 Зміст фінансового аналізу на підприємстві
10.3 Методологія проведення фінансового аналізу
10.1 Склад фінансової звітності
Фінансова звітність складається з балансу (форма №1), звіту про фінансові результати (форма №2), звіту про рух грошових коштів (форма №3), звіту про власний капітал (форма №4) і приміток до звітів. Фінансові звіти містять статті, склад і зміст яких визначаються відповідними П(с)БО.
Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Баланс складається на кінець останнього дня звітного періоду. Проміжна (місячна, квартальна) звітність складається наростаючим підсумком з початку звітного року.
Баланс - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал. Підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов'язань і власного капіталу.
Звіт про фінансові результати - це звіт про доходи, витрати і фінансові результати підприємства.
У 1 розділі відображуються фінансові результати підприємства від звичайної і надзвичайної діяльності, а також у складі звичайної діяльності - від операційної та іншої (інвестиційною, фінансовою) діяльності.
2 розділ - елементи операційних витрат - надає можливість провести необхідний аналіз структури витрат на виробництво, управління, збут й інших операційних витрат за елементами і використовується для складання звіту про рух грошових коштів.
3 розділ - розрахунок прибутковості акцій - стосується лише акціонерних підприємств, прості акції яких відкрито продаються і купуються на фондових біржах.
Звіт про рух грошових коштів містить відомості про потоки грошових ресурсів з урахуванням їх залишків на початок і кінець звітного періоду в розрізі поточної (операційної), інвестиційної і фінансової діяльності.
Звіт про власний капітал складається з метою надання інформації про зміни у складі власного капіталу підприємства упродовж звітного періоду.
10.2 Зміст фінансового аналізу на підприємстві
Фінансовий аналіз є прерогативою вищої ланки управління, здатного ухвалювати рішення по формуванню і використовуванню капіталів і доходів, а також впливати на рух грошових потоків.
За допомогою фінансового аналізу приймаються рішення за такими напрямками:
- короткострокове фінансування підприємств;
- довгострокове фінансування;
- виплата дивідендів власникам акцій;
- мобілізація резервів економічного зростання.
Комплексний аналіз фінансового стану підприємства охоплює:
1. Оцінку структури і динаміки майнового стану підприємства і джерел його формування.
2. Оцінку ефективності використання власного, залученого і сукупного капіталу підприємства.
3. Аналіз дохідності і ефективності використання майна підприємства.
4. Аналіз ліквідності і платоспроможності підприємства.
5. Аналіз фінансової стійкості.
6. Аналіз грошових потоків підприємства.
7. Аналіз ділової і ринкової активності підприємства.
8. Аналіз інвестиційної діяльності підприємства.
9. Аналіз ризикованості фінансових операцій.
10. Діагностика передумов фінансової кризи.
10.3 Методологія проведення фінансового аналізу
В цілому метод фінансового аналізу складається з таких етапів:
1. Визначення абсолютних і відносних показників.
2. Систематизація, порівняння, угрупування, деталізація чинників, визначення їх впливу на господарську діяльність підприємства.
3. Узагальнення та побудова підсумкових і прогнозних таблиць на основі комп'ютерної інформації або інформації аналітичного відділу підприємства або підрозділів, які займаються фінансовим аналізом, підготовка висновків і рекомендацій для ухвалення управлінських рішень.
Для проведення аналізу фінансової діяльності підприємства частіше за все застосовують традиційні технічні прийоми економічного аналізу: порівняння; використання абсолютних, відносних і середніх величин; групування інформації; елімінування; балансовий спосіб; графічний спосіб; табличний спосіб.
ТЕМА № 11 ВНУТРІШНЬОФІРМОВЕ ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ
11.1 Система стратегічного планування на підприємстві.
11.2 Система поточного планування.
11.3 Система оперативного планування. Види бюджетів.
11.1 Система стратегічного планування на підприємстві
Усі системи фінансового планування знаходяться у взаємозв'язку і реалізуються в певній послідовності:
Система прогнозування фінансової діяльності є найскладнішою серед систем фінансового планування і вимагає для своєї реалізації високої кваліфікації виконавців. На кожному конкретному підприємстві система фінансового прогнозування базується на певній фінансовій ідеології.
Прогнозування фінансової діяльності, що здійснюється з урахуванням фінансової ідеології, спрямоване перш за все на розробку фінансової стратегії підприємства.
Процес формування фінансової стратегії підприємства здійснюється за такими етапами:
1) Визначення загального періоду формування фінансової стратегії. Цей період залежить від ряду умов.
2) Дослідження чинників зовнішнього середовища і кон'юнктури фінансового ринку.
3) Формування стратегічної мети фінансової діяльності підприємства. Головна мета - підвищення рівня добробуту власників і максимізація ринкової вартості.
Система стратегічних цілей повинна забезпечувати формування достатнього обсягу власних фінансових ресурсів і високорентабельне використання власного капіталу, оптимізацію структури активів і капіталу, що використовується, прийнятність рівня фінансових ризиків в процесі здійснення майбутньої господарської діяльності. Система стратегічних цілей повинна відображуватись в конкретних показниках - цільових стратегічних нормативах: середньорічний темп зростання власних фінансових ресурсів, формованих з внутрішніх джерел;
- мінімальна частка власного капіталу в сукупному обсязі фінансових ресурсів;
- коефіцієнт рентабельності власного капіталу підприємства;
- співвідношення оборотних і необоротних активів підприємства;
- мінімальний рівень грошових активів, що забезпечують поточну платоспроможність підприємства;
- мінімальний рівень самофінансування інвестицій;
- граничний рівень фінансових ризиків в розрізі основних видів діяльності.
4) Конкретизація цільових показників фінансової стратегії за періодами її реалізації. В процесі цієї конкретизації забезпечується динамічність представлення системи нормативів, а також їх зовнішня і внутрішня синхронізація в часі.
5) Розробка фінансової політики за окремими аспектами фінансової діяльності.
6) Розробка системи організаційно-економічних заходів щодо забезпечення реалізації фінансової стратегії - формування «центрів відповідальності» різних типів; визначення прав, обов'язків і міри відповідальності їх керівників за результати фінансової діяльності, розробка системи стимулювання.
7) Оцінка ефективності розробленої фінансової стратегії проводиться за такими параметрами:
- узгодженість фінансової стратегії із загальною стратегією розвитку;
- узгодженість фінансової стратегії з передбачуваними змінами зовнішнього фінансового середовища;
- внутрішня збалансованість фінансової стратегії;
- здатність фінансової стратегії до реалізації;
- прийнятність рівня ризиків, пов'язаних з реалізацією фінансової стратегії;
- результативність розробленої фінансової стратегії.
11.2 Система поточного планування
Система поточного планування фінансової діяльності базується на розробленій фінансовій стратегії і фінансовій політиці та полягає в розробці конкретних видів поточних фінансових планів, які дозволяють визначити на майбутній період всі джерела фінансування розвитку підприємства, сформувати структуру його доходів і витрат, забезпечити постійну платоспроможність. Поточні плани фінансової діяльності складаються на рік з розбивкою по кварталах.
Передумовами для складання фінансових планів є: фінансова стратегія підприємства і цільові нормативи; фінансова політика; планові обсяги виробництва та інші економічні показники; система норм і нормативів витрат окремих видів ресурсів; діюча система податкових ставок; норми амортизаційних відрахувань; кредитні і депозитні ставки; результати фінансового аналізу.
Основні види поточних фінансових планів: план витрат і доходів від операційній діяльності; від інвестиційній діяльності; план надходження і витрат грошових коштів; балансовий план.
11.3 Система оперативного планування. Види бюджетів
Система оперативного планування полягає в розробці комплексу короткострокових планових завдань по фінансовому забезпеченню основних напрямів господарської діяльності. Головною формою такого планового завдання є бюджет.
Бюджет - оперативний фінансовий план короткострокового періоду, що розробляється в рамках одного року, відображає витрати і надходження фінансових коштів в процесі здійснення конкретних видів господарської діяльності. Задачі бюджетування на підприємстві:
- визначення обсягу і складу витрат, пов'язаних з діяльністю окремих структурних одиниць;
- забезпечення покриття цих витрат фінансовими ресурсами.
Бюджети класифікуються за такими ознаками:
1) за сферою діяльності (бюджет з операційної, інвестиційної та фінансової діяльності);
2) за видами витрат (поточний і капітальний);
3) за широтою номенклатури витрат (функціональний і комплексний бюджет);
4) за методами розробки (стабільний і гнучкий).
Особлива форма бюджету - платіжний календар, який складається за окремими видами руху грошових коштів.
ТЕМА № 12 АНТИКРИЗОВЕ ФІНАНСОВЕ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
12.1 Сутність, види і процедура банкрутства
12.2 Системи діагностики банкрутства
12.3 Політика антикризового управління підприємством при загрозі банкрутства
12.4 Внутрішні механізми фінансової стабілізації
12.5 Фінансовий контролінг у системі антикризового управління
12.6 Форми санації підприємства
12.7 Реструктуризація в системі антикризового управління
12.1 Сутність, види і процедура банкрутства
Банкрутство - реалізація катастрофічних ризиків підприємства в процесі його фінансової діяльності, внаслідок якої воно не здатне задовольнити у встановлені терміни пред'явлені з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.
Фінансові причини банкрутства:
а) серйозне порушення фінансової стійкості підприємства;
б) істотна незбалансованість обсягів грошових потоків;
в) тривала неплатоспроможність, викликана низькою ліквідністю.
Негативні наслідки банкрутства:
- фінансово неспроможне підприємство генерує серйозні фінансові ризики для успішно працюючих підприємств, завдаючи їм економічного збитку і знижуючи загальний потенціал розвитку країни;
- фінансово неспроможне підприємство ускладнює формування прибуткової частини бюджету і позабюджетних фондів, уповільнюючи реалізацію державних програм економічного і соціального розвитку;
- спеціально скорочуючи обсяги діяльності, такі підприємства генерують скорочення чисельності робочих місць, посилюючи соціальну напруженість в країні.
Види банкрутства:
а) реальне банкрутство;
б) технічне банкрутство;
в) умисне банкрутство;
г) фіктивне банкрутство.
Передбачені законодавством процедури банкрутства включають:
1. Подачу заяви про відкриття судочинства по справі про неспроможність (банкрутство) підприємства.
2. Судовий розгляд справи з метою встановлення реальних причин неплатоспроможності підприємства.
3. Ухвалення судом рішення у справі про банкрутство.
Ухвалення судом рішення може мати такі форми:
1. Відхилення заяви (у разі технічного банкрутства).
2. Припинення процесу у зв'язку з реорганізацією (санацією).
3. Визнання підприємства банкрутом і його ліквідація.
Функції фінансового менеджменту у ліквідаційній процедурі:
1. Оцінка майна підприємства-банкрота по балансовій вартості.
2. Визначення обсягу і складу ліквідаційної (конкурсної) маси.
3. Оцінка майна, яке входить до складу ліквідаційної маси за ринковою вартістю (за ціною попиту).
4. Визначення обсягу реальних фінансових зобов'язань підприємства.
5. Вибір найефективніших форм продажу майна.
6. Задоволення претензій кредиторів за рахунок реалізованого майна
Грошові кошти від продажу майна підприємства-банкрута, розподіляються у такій послідовності:
1. Відшкодування витрат суду
Подобные документы
Система забезпечення фінансового менеджменту. Управління грошовими потоками підприємства. Визначення вартості грошей у часі та її використання у фінансових розрахунках. Управління прибутком і інвестиціями. Характеристика теорії дивідендної політики.
контрольная работа [86,9 K], добавлен 22.02.2012Фінансовий ризик як об’єкт управління, основні методи його оцінки. Процес і система управління ризиками. Ризик-менеджмент як специфічний напрям діяльності фінансового менеджменту, його засоби. Зміст, завдання і методи аналізу фінансової звітності.
контрольная работа [22,8 K], добавлен 27.02.2013Необхідність, сутність, мета та завдання фінансового менеджменту. Структура вхідних грошових потоків на підприємстві та їх характеристика. Основні причини зміни вартості грошей у часі. Сутність і класифікація фінансових ризиків, політика управління.
курсовая работа [2,2 M], добавлен 04.10.2010Система управління грошовими потоками як забезпечення фінансової рівноваги та стабільної платоспроможності підприємства в процесі його господарської діяльності. Механізм процесу, мета, завдання, етапи, основні елементи. Методи аналізу керування.
реферат [27,5 K], добавлен 23.11.2010Розгляд поняття та умов формування фінансових ресурсів на малому підприємстві в умовах невизначеності економічного середовища. Особливості управління грошовими потоками на підприємстві ТОВ "Маранд", обґрунтування рекомендацій щодо його поліпшення.
дипломная работа [328,3 K], добавлен 09.09.2010Теоретичні основи стратегічного управління грошовими потоками, поняття грошей та грошового потоку в контексті стратегічного аналізу. Роль та завдання аналізу в управлінні грошовими потоками та методологічний інструментарій оцінювання вартості грошей.
курсовая работа [65,4 K], добавлен 16.01.2010Поняття і класифікація фінансових ризиків, методи їх оцінки на ринку. Способи управління та вимірювання фінансових ризиків. Факторний та коефіцієнтний аналіз результату операційної діяльності, тривалості операційно-фінансового циклу підприємства.
курсовая работа [185,2 K], добавлен 27.01.2011Гроші — еквівалент вартості усіх інших товарів. На базі розрахунку вартості використання грошей протягом певного періоду часу ґрунтуються концепції майбутньої та теперішньої вартості грошей. Декурсивний та антисипативний способи нарахування відсотків.
реферат [93,2 K], добавлен 12.01.2009Теоретичні основи управління, економічний зміст фінансових ризиків підприємства, їх сутність та класифікація. Аналіз фінансових результатів, зміни формування власних обігових коштів, вплив дебіторської та кредиторської заборгованості на фінансовий стан.
дипломная работа [124,4 K], добавлен 03.03.2011Економічна сутність системи управління господарською діяльністю підприємства. Організація та ведення фінансового, статичного, податкового і управлінського обліку грошовими потоками в сільському господарстві. Облікове забезпечення управління організації.
дипломная работа [709,6 K], добавлен 21.06.2015
