Аналіз основних закономірностей, особливостей і проблем розвитку фінансового ринку Україна
Фінансовий ринок: сутність, основні функції та роль в економіці. Структура фінансового ринку та його класифікація. Характеристика основних сегментів фінансового ринку України, вплив діяльності міжнародних фінансових інститутів на його становлення.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.03.2012 |
| Размер файла | 309,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
55
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Передмова
- Розділ 1. Фінансовий ринок: сутність, функції та роль в економіці
- 1.1 Сутність і функції фінансового ринку
- 1.2 Структура фінансового ринку
- 1.3 Класифікація фінансового ринку
- Висновок
- Розділ 2. Фінансовий ринок України
- 2.1 Сутність і розвиток фінансового ринку України
- 2.2 Характеристика основних сегментів фінансового ринку України
- 2.3 Вплив діяльності міжнародних фінансових інститутів на становлення фінансового ринку в Україні
- Висновок
- Розділ 3. Перспективи розвитку фінансового ринку України
- 3.1 Активізація інвестиційних процесів на фінансовому ринку
- 3.2 Пріоритетні напрямки розвитку українського фінансового ринку
- Висновок
- Післямова
- Список використаної літератури
- Додатки
Передмова
Фінансовий ринок - явище порівняно нове для української економіки, однак його роль в економічній системі ринкового типу надзвичайно важлива. Від ефективності та пропорційності розвитку фінансового ринку, як переконує світовий і вітчизняний досвід, значною мірою залежить потенціал розвитку економічної системи в цілому. Адже фінансова діяльність будь-якої підприємницької структури нерозривно пов'язана з функціонуванням фінансового ринку, розвитком його видів і сегментів, станом кон'юнктури. Тому аналіз існуючих механізмів функціонування фінансового ринку, виявлення особливостей і диспропорцій його розвитку з метою подальшої розробки шляхів оптимізації виявлених процесів є одним із важливих завдань економічної науки України на сучасному етапі.
Об'єктом даної курсової роботи є фінансовий ринок України, що виступає як економічний простір, де формуються і функціонують відносини купівлі - продажу фінансових інструментів, що знаходять свій вияв, насамперед, у цінних паперах.
Предметом даного дослідження є виявлення перспективних напрямків розвитку вітчизняного фінансового ринку.
Мета курсової роботи полягає у вивченні та дослідженні основних закономірностей, особливостей і проблем фінансового ринку України, що дасть змогу сформулювати перспективні напрямки його розвитку.
Для досягнення мети дослідження необхідно розв'язати такі задачі:
1) визначити місце фінансового ринку у фінансовій системі;
2) розкрити та обґрунтувати сутність, структуру та основні функції фінансового ринку;
3) оцінити досягнутий рівень та перспективи теоретичних досліджень у пізнанні закономірностей фінансових ринків;
фінансовий ринок україна
4) вивчити особливості розвитку та функціонування фінансової системи України, які обумовлюють необхідність трансформації механізмів фінансового ринку;
5) проаналізувати особливості розвитку фінансового ринку України, а також визначити основні проблеми його функціонування;
6) охарактеризувати основні сегменти вітчизняного фінансового ринку;
7) дослідити взаємозв'язки та вплив міжнародних інститутів та структур на розвиток фінансового ринку України;
8) дослідити інвестиційні процеси на фінансовому ринку, які зумовлені взаємозв'язками виробничого та фінансового секторів економіки;
9) узагальнити та визначити перспективні напрямки розвитку вітчизняного фінансового ринку.
Проблематика розвитку фінансового ринку в цілому як і конкретно для України є об'єктом дослідження багатьох науковців. Значна кількість праць присвячена особливостям розвитку фінансового ринку, а також більшість авторів розглядає проблеми становлення фінансового ринку в Україні, аналізує вплив основних чинників та окреслює шляхи вирішення цих проблем з урахуванням міжнародного досвіду. Серед вітчизняних заслуговують на увагу дослідження Шелудька В.В., Васильченка О.Р., Васильєвої В.В., Смолянської О.Ю. та інших. Слід відзначити, доктора економічних наук Корнєєва В.В., який у своїх працях досліджує моделі функціонування фінансових ринків, а також визначає фактори, що зумовлюють євроконтинентальну модель фінансового ринку України. Більшість праць Підхомного О.М. присвячена дослідженню інвестиційних процесів на фінансовому ринку. Такі дослідники, як Лютий І.О., Міщенко В.І., Любкіна О.В., Мошенський С.З. та Лук'яшко П.О. концентрують увагу на проявах глобалізації світового фінансового простору та впливі досвіду функціонування фінансових ринків розвинутих країн на діяльність фінансових посередників в Україні.
Це спонукає до подальших досліджень у цьому напрямі, пошуку компромісних рішень, практичне використання яких стало б фундаментом для забезпечення розвитку не тільки фінансового ринку, але й економічного потенціалу України.
Розділ 1. Фінансовий ринок: сутність, функції та роль в економіці
1.1 Сутність і функції фінансового ринку
Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи тільки в умовах ринкової економіки, коли переважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб'єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі_продажу. По суті, це інфраструктура фінансової системи, яка забезпечує функціонування насамперед базової сфери - фінансів суб'єктів господарювання. В умовах адміністративної економіки фінансового ринку практично не існувало, оскільки формування ресурсів та їх перерозподіл здійснювалися на директивних засадах через бюджет та банківську систему. Навіть кредитні ресурси виділялися згідно з планом, а не на засадах торгівлі ними. За умов централізованого формування, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів у адміністративному порядку потреби у відповідній інфраструктурі - фінансовому ринку - просто не було.
У розвинених країнах сучасний рівень розвитку фінансового ринку зумовлюється здебільшого рівнем нагромадження, господарськими традиціями, розмірами суспільного багатства і добробутом нації. Що різноманітніша з погляду суб'єктів і розмірів структура заощаджень та можливостей інвестицій, то необхідніше існування фінансового ринку.
Фінансовий ринок - це економічний простір, на якому формуються та функціонують обмінно_перерозподільні відносини, що пов'язані з процесами купівлі_продажу фінансових ресурсів та фінансових фондів, які набувають відображення в цінних паперах. Це також сукупність соціально-економічних відносин у сфері трансформації тимчасово вільних грошових коштів у позичковий капітал через кредитно-фінансові інститути на основі попиту та пропозиції [23, с. 207-208].
Сутність фінансового ринку і його роль в економічній системі найповніше розкривається в його функціях, основними з яких є такі:
1) мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів та зарубіжних інвесторів і трансформація акумульованих коштів у позиковий та інвестиційний капітал;
2) реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, і доведення фінансових активів до споживачів (ця функція спрямована на забезпечення нормальних умов для реалізації грошових ресурсів споживачів в обмін на фінансові активи, що становлять для них інтерес);
3) перерозподіл на взаємовигідних умовах коштів підприємств з метою їх ефективнішого використання;
4) фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та пайової участі на основі визначення найефективніших напрямків використання капіталу в інвестиційній сфері (зміст цієї функції полягає у створенні фінансовим ринком умов для залучення (концентрації) підприємцем фінансових ресурсів, необхідних для розвитку виробничо-торговельного процесу);
5) вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесі;
6) формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;
7) страхова діяльність і створення умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків (фінансовим ринком вироблений власний механізм страхування цінового ризику, який в умовах нестабільності економічного розвитку країни і кон'юнктури фінансового та товарного ринків дає змогу знизити до мінімуму фінансовий і комерційний ризик продавців та покупців фінансових активів і реального товару, пов'язаний зі зміною цін на нього);
8) операції з експорту-імпорту фінансових активів та інші фінансові операції, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю;
9) кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;
10) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу [10, с.7-8].
Об'єктами відносин на фінансовому ринку є грошово-кредитні ресурси, цінні папери та фінансові послуги, суб'єктами відносин - держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни. Осіб, які інвестують кошти в діяльність інших суб'єктів ринку, купуючи певні фінансові активи, називають інвесторами та власниками фінансових активів - акцій, облігацій, депозитів тощо. Тих, хто залучає вільні фінансові ресурси через випуск та продаж інвесторам фінансових активів, називають емітентами таких активів. Кожен фінансовий актив є активом інвестора - власника активу та зобов'язанням того, хто емітував даний актив [28, с.11].
Побудова реального й ефективного фінансового ринку потребує закладення в його основу певних принципів, до яких належать: вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів для всіх учасників фінансового ринку; прозорість ринку й реальний захист інвесторів; ліквідність фінансових інструментів ринку; конкурентність та ефективність; відповідність міжнародним стандартам [25, с.263].
Здійснюючи операції на фінансовому, його учасники вибирають відповідні фінансові інструменти їх проведення. Фінансові інструменти - це різноманітні фінансові документи, які обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку. Фінансові інструменти, які обертаються на окремих сегментах фінансового ринку, характеризуються на сучасному етапі великою різноманітністю.
За термінами обігу виділяють такі види фінансових інструментів:
1. короткострокові фінансові інструменти (з періодом обігу до одного року). Цей вид фінансових інструментів є найбільш численним і має обслуговувати операції на ринку грошей;
2. довгострокові фінансові інструменти (з періодом обігу більше одного року), у тому числі так звані безстрокові фінансові інструменти, кінцевий термін погашення яких не встановлено.
За характером фінансових зобов'язань фінансові інструменти поділяються на такі види:
1. боргові фінансові інструменти - які, характеризуючи кредитні відносини між покупцем і продавцем, зобов'язують боржника погасити в передбачені терміни їхню номінальну вартість і сплатити додаткову винагороду у формі процента;
2. пайові фінансові інструменти, які підтверджують право їх власника на частку і отримання відповідного доходу. Пайовими фінансовими інструментами є, як правило, цінні папери відповідних видів (акцій, інвестиційні сертифікати тощо).
Залежно від механізму нарахування доходу фінансові інструменти поділяються на такі види:
1. фінансові інструменти з фіксованим доходом, до яких належать облігації, інші боргові зобов'язання з фіксованими процентними виплатами, а також привілейовані акції, по яких сплачується фіксований дивіденд.
2. фінансові інструменти з плаваючим доходом, до яких відносяться боргові зобов'язання зі змінними процентними виплатами та прості акції, оскільки дивідендні виплати по них наперед не визначені й залежать від розміру прибутку, отриманого підприємством протягом звітного періоду [26, с.24-25].
Отже, фінансовий ринок є організованою або неформальною системою торгівлі фінансовими інструментами. На цьому ринку відбувається обмін грошима, надання кредиту та мобілізація капіталу, а використання фінансових інструментів дозволяє підвищити ділову активність суб'єктів ринкових відносин шляхом прискорення швидкості обертання фінансових потоків та перерозподілу фінансових ресурсів. Фінансовий ринок - це ринок, на якому визначаються попит і пропозиція на різноманітні фінансові інструменти. За будь-якого трактування поняття "фінансовий ринок", головною його функцією є трансформація вільних коштів у позиковий капітал.
1.2 Структура фінансового ринку
На фінансовому ринку здійснюється як пряме, так і непряме фінансування, яке передбачає участь фінансових посередників у процесах переміщення капіталів від одних учасників ринку до інших. При прямому фінансуванні інвестори беруть на себе істотну частину ризиків і зазнають значних витрат з оцінювання фінансових активів та їх емітентів. При непрямому фінансуванні визначальну роль в інвестиційному процесі відіграють фінансові посередники, які забезпечують переміщення коштів від кредиторів до позичальників та зменшують ризики і витрати, пов'язані з інвестуванням коштів.
Структуру фінансового ринку подано на мал.1.2 Основними суб'єктами ринку виступають інститути позафінансової сфери, держава, населення, професійні учасники ринку - фінансові інститути та інститути інфраструктури, а також іноземні учасники ринку.
Мал.1.2 Структура фінансового ринку
Інститути позафінансової сфери - це юридичні особи, резиденти певної держави, які займаються виробництвом різноманітних товарів та наданням послуг, виключаючи фінансові послуги. До інститутів поза фінансової сфери належать промислові та сільськогосподарські підприємства, корпорації, установи, організації тощо. Разом з іноземними учасниками ринку вони або виступають інвесторами, або емітують і розміщують на ринку власні фінансові активи.
Основним джерелом фінансування для нефінансових інститутів, зокрема корпорацій, виступають банківські кредити, інші види позичок, облігації та акції.
Населення виконує на ринку роль інвестора, придбаваючи ті чи інші цінні папери або запозичуючи кошти на кредитному ринку. У країнах з розвиненою ринковою економікою до 70% населення вкладає кошти в різноманітні фінансові активи.
Представниками фінансових інститутів, без яких неможливе функціонування фінансового ринку, є комерційні банки, кредитні спілки, інвестиційні банківські фірми, пенсійні фонди, страхові та інвестиційні компанії тощо. Основними видами діяльності фінансових інститутів на ринку є:
1) придбання на ринку одних фінансових активів і перетворення їх на інші, які задовольняють певним вимогам (трансформація активів);
2) торгівля фінансовими активами за свій рахунок;
3) купівля-продаж фінансових активів від імені клієнтів;
4) допомога в створенні й розміщенні на ринку нових фінансових активів;
5) консультації учасникам ринку щодо інвестування;
6) управління активами інших учасників ринку.
Фінансові інститути поділяють на дві основні категорії - депозитні та недепозитні. До депозитних інститутів належать комерційні банки, ощадні банки, ощадні та кредитні асоціації, кредитні спілки [28, с.14-15].
Комерційні банки здійснюють кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів. Комерційні банки виступають основними постачальниками кредитних ресурсів на ринку і відіграють вирішальну роль у фінансуванні корпорацій, залученні та розміщенні фінансових ресурсів серед галузей економіки. Ощадні банки та ощадні і кредитні асоціації є фінансовими інститутами, які залучають кошти інвесторів у вигляді депозитів і надають позики під заставу нерухомості. Головна мета кредитних спілок - фінансовий та соціальний захист їх членів через залучення особистих заощаджень членів спілки для взаємного кредитування.
До недепозитних інститутів належать інвестиційні компанії, пенсійні фонди та страхові компанії.
Пенсійні фонди забезпечують працівників доходом після виходу на пенсію у формі періодичних виплат. Засновниками пенсійного фонду виступають корпорації, приватні фірми, установи, спілки, фізичні особи. До 90% активів пенсійних фондів становлять акції та цінні папери з фіксованим доходом, що обумовлюється специфікою діяльності фондів, а саме необхідністю здійснювати періодичні виплати пенсіонерам протягом тривалого періоду. Страхові компанії є фінансовими посередниками, що здійснюють виплати своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених у страховому полісі. Інвестиційні компанії є інститутами спільного інвестування, які залучають кошти інвесторів і вкладають їх у диверсифікований портфель цінних паперів [10, с.15-18].
Крім фінансових інститутів, які забезпечують ефективне розміщення капіталів серед галузей економіки, значну роль на фінансовому ринку відіграють інститути інфраструктури - біржі та позабіржові системи, клірингові центри, інформаційні, рейтингові агентства. Саме вони забезпечують стабільне функціонування ринку, купівлю-продаж фінансових активів, контроль за якістю фінансових активів, що перебувають у обігу на ринку.
Держава виступає на фінансовому ринку позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові зобов'язання, а також виконує специфічну і дуже важливу функцію - регулювання фінансового ринку. Іноді держава виступає як інвестор, здійснюючи фінансову підтримку тих чи інших суб'єктів господарювання [28, с. 19].
Отже, на фінансовому ринку діють різні учасники, функції яких зумовлюються метою їх діяльності й участі у здійсненні угод. Різноманітні фінансові інститути, що виступають учасниками та посередниками операцій на фінансовому ринку, утворюють його інституційну структуру. Усі учасники ринку беруть участь у створенні інформаційного забезпечення ринку. Суттєва роль у цьому процесі належить державним органам влади, які формують відповідну законодавчу базу та створюють належні умови для її дійового використання.
1.3 Класифікація фінансового ринку
Наявність багатьох типів фінансових ринків пов'язана з існуванням різних підходів до їх класифікації. Існують такі основні підходи до класифікації фінансових ринків.
1. За умовами передачі фінансових ресурсів в користування фінансовий ринок поділяють на ринок позикового і ринок акціонерного капіталу. На ринку позикового капіталу ресурси передаються на умовах позики на визначений термін та під процент за допомогою боргових цінних паперів або кредитних інструментів. На ринку акціонерного капіталу кошти вкладаються на невизначений термін. При цьому інвестор отримує право на частину прибутку у вигляді дивіденду, право співвласності на активи підприємства і повністю поділяє підприємницькі ризики з іншими акціонерами підприємства [28, с. 20].
2. За терміном обігу фінансових активів, що можуть бути в обігу на ринку, фінансовий ринок поділяють на грошовий ринок та ринок капіталів.
Грошовий ринок - частина ринку позичкових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одного року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.
Ринок капіталів - це частина фінансового ринку, де формуються попит і пропозиція в основному на середньо - і довгостроковий позиковий капітал, специфічна сфера ринкових відносин, де об'єктом угоди є наданий у позику грошовий капітал і де формуються попит і пропозиція на нього. Формою руху позикового капіталу є кредит. Ринок капіталів сприяє зростанню виробництва і збільшенню товарообігу, руху капіталів усередині країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, відновленню основного капіталу [18, с.78-80].
3. Залежно від того, чи нові фінансові активи пропонуються для продажу, чи емітовані раніше, фінансовий ринок поділяють на первинний та вторинний.
Первинний ринок є ринком перших та повторних емісій, на якому здійснюється початкове розміщення фінансових активів серед інвесторів та початкове вкладення капіталу в різні галузі економіки. Обов'язковими учасниками первинного ринку є емітенти цінних паперів і інвестори. Первинний ринок виконує такі функції: організацію випуску цінних паперів; розміщення цінних паперів; облік цінних паперів; підтримання балансу попиту і пропозиції на фінансові інструменти.
Вторинний ринок - ринок цінних паперів, на якому укладаються угоди купівлі-продажу раніше випущених цінних паперів. Важливі риси вторинного ринку - ліквідність, можливість поглинати значні обсяги фінансових активів у короткий час при незначних витратах на проведення операцій [18, с.165-172].
4. Залежно від місця, де відбувається торгівля фінансовими активами, розрізняють біржовий та позабіржовий ринки. Біржовий ринок пов'язують із поняттям біржі як особливим чином організованого ринку, що сприяє збільшенню мобільності капіталу та виявленню реальних ринкових цін активів. Біржовий ринок є переважно вторинним ринком, оскільки на ньому в більшості випадків відбувається торгівля емітованими раніше фінансовими активами. На позабіржовому ринку діють так звані торгово-інформаційні системи. Учасники таких систем - фінансові посередники - мають змогу ознайомитись із попитом-пропозицією на фінансові активи та укласти угоди з тими посередниками, пропозиції яких їх зацікавлять. На різних сегментах фінансового ринку біржовий та позабіржовий ринки відіграють різну роль [28, с.22].
5. Якщо взяти за характерну ознаку для класифікації поняття глобальності, можна здійснити поділ фінансових ринків на міжнародний та національні. Національні ринки, у свою чергу можуть бути поділені на ринки резидентів та нерезидентів.
Внутрішній ринок є ринком фінансових активів, емітованих резидентами певної країни, які перебувають в обігу в межах цієї країни.
Зовнішній ринок - це ринок, на якому нерезиденти пропонують свої цінні папери до продажу резидентам певної країни. В цьому випадку цінні папери відповідають законодавству країни, де вони розміщуються чи пропонуються до продажу. Такі цінні папери називаються іноземними цінними паперами. Ринки іноземних цінних паперів досить розвинені лише в окремих країнах, де державне регулювання сприяє розвитку таких ринків.
Міжнародний ринок - це ринок вільних, придатних для інвестування за межами свого утворення та походження грошових ресурсів, міграція яких знаходиться під дією попиту та пропозиції, існуючих в окремих країнах та регіонах, а також під контролем держав та міжнародних валютно-фінансових центрів. Основними фінансовими інструментами, що мають обіг на міжнародному ринку, є єврокредити, єврооблігації, євроакції та похідні фінансові інструменти - ф'ючерси, форварди, опціони. На міжнародному ринку банки залучають кошти переважно на короткий термін і під процентні ставки, розраховані на основі відповідних процентних ставок на національних ринках так, щоб інвестиції на міжнародному ринку були привабливими для інвесторів. На сьогодні загальну структуру світових фінансових ринків майже на 80% формує ринок США, Європи, Великобританії, Японії та Китаю [26, с.305].
6. Враховуючи специфічну структуру та механізми функціонування фінансового ринку виділяють такі ринки: ринок цінних паперів (фондовий ринок), валютний ринок, кредитний ринок.
Фондовий ринок є системою економічних та правових відносин, пов'язаних із випуском та обігом цінних паперів. Розвиток ринку цінних паперів є індикатором лібералізації економіки та успішного проведення ринкових реформ, створює важливий компонент сучасного механізму економічного регулювання, надає економіці певної гнучкості й мобільності, забезпечуючи можливість швидкого переливу ресурсів із одних галузей в інші та здійснення структурної перебудови виробництва [25, с.270].
Необхідними умовами функціонування кредитного ринку є наявність кредиторів, що мають тимчасово вільні кошти, позичальників, які можуть вчасно і в повному обсязі виконати зобов'язання за кредитами, системи державного регулювання кредитного ринку, законодавчого і нормативного забезпечення [10, с.62-63].
Валютний ринок - це система економічних та правових відносин між споживачами, продавцями валюти та державою з приводу купівлі-продажу іноземних валют, банківських металів, платіжних документів та цінних паперів в іноземних валютах, а також здійснення кредитно-депозитних та інших операцій з валютою [27, с.464-465].
Окремо виділяють ринок фінансових послуг, який являє собою сферу різноманітних послуг, що надаються суб'єктам фінансових відносин - підприємницьким структурам, державі і громадянам - у процесі їх фінансової діяльності. Ключовими суб'єктами цього ринку є різні фінансові інституції та організації, що надають відповідні послуги. Ці послуги можна об'єднати у три групи: фінансове посередництво; страхування; консалтинг, аудит та інформаційні послуги. Ринок фінансових послуг відіграє важливу роль у структурі фінансового ринку [23, c.215].
Таким чином, наведена класифікація показує, що фінансовий ринок може бути як повністю сегментований, так і повністю інтегрований. Фінансовий ринок є цілісною системою, яка складається із взаємопов'язаних та взаємодоповнюючих елементів, кожний з яких спроможний окремо впливати на розвиток цієї системи. Тому, можна сказати, що фінансовий ринок обов'язково має становити цілісну і прозору систему, в якій активно взаємодіють фінансові активи. Вилучення з обігу будь-якого з елементів системи негайно призведе до її руйнування і занепаду.
Висновок
Фінансовий ринок як історична категорія з'явилась одночасно з фінансами і з розвитком товарно-грошових відносин і являється найважливішою забезпечувальною сферою економіки і фінансової системи. Це дуже складна система як за змістовим наповненням - грошовими потоками, що відображають рух фінансових ресурсів, так і організаційною будовою - сукупністю різноманітних організацій та інституцій. Фінансовий ринок покликаний створювати сприятливі умови для максимального залучення всіх наявних у суспільстві ресурсів у відтворювальний процес і стимулювати їх ефективне використання. Кожна із інституцій - центральний і комерційні банки, фондові біржі, страхові компанії, пенсійні фонди, інституційні інвестори та інші - займають свою нішу на ринку, спеціалізуючись на певних операціях. Водночас вони функціонують на єдиному просторі, що являє собою фінансовий ринок.
За будь-якого трактування структури фінансового ринку, головною метою є розподіл надлишку коштів або заощаджень, їхня мобілізація і перерозподіл між сферами й секторами економіки. Фінансовий ринок робить рівно доступними грошові фонди для всіх його учасників (держави, підприємств, домашніх господарств), які мають одну мету - збільшення капіталу.
Фінансовий ринок - це узагальнена назва ринків, де виявляються попит і пропозиція на різні фінансові активи. Його можна класифікувати за такими ознаками: за умовами передавання ресурсів у користування (ринок позичкового та акціонерного капіталу); за терміном обігу фінансових активів (грошовий та ринок капіталів); залежно від того, нові чи раніше емітовані активи пропонуються на продаж (первинний та вторинний); залежно від місця, де відбувається торгівля фінансовими активами (біржовий та позабіржовий); за ознакою глобальності (національний та міжнародний); враховуючи специфічну структуру та механізми функціонування фінансового ринку (валютний, кредитний та фондовий). Отже, фінансовий ринок можна класифікувати за різними ознаками, які охоплюють різні сторони його функціонування та кругообігу різноманітних фінансових активів.
Розділ 2. Фінансовий ринок України
2.1 Сутність і розвиток фінансового ринку України
Становлення контрактних відносин під час розвитку економічних, у тому числі і фінансових систем, як відомо, може відбуватися за трьома моделями: англо-американською (або - англосаксонською), романо-німецькою (інші назви - євроконтинентальна, німецько-японська) та ісламською. Перші дві з них вважаються головними. Англосаксонська модель характеризується порівняно більшим економічним індивідуалізмом з відповідною перевагою випуску цінних паперів у зовнішньому фінансуванні, а також розвиненою системою інститутів фондового ринку. У романо-німецькій моделі переважає довгострокове кредитування банківськими структурами і пріоритетний розвиток банків як фінансових посередників.
Принципова відмінність цих двох моделей полягає у тому, що романо-німецька уособлює домінування кредитної форми фінансування з використанням інструментів боргу, тоді як англосаксонська використовує ринок цінних паперів, особливо ринок акцій і пайових сертифікатів як пріоритетний інструментарій формування контрактних відносин. При цьому акціонери - поставщики ресурсів і акціонерний капітал визначають систему суспільних та економічних цінностей. Реалізація англосаксонської моделі потребує розвиненішої мережі посередницьких структур, зокрема небанківських, пропозиції та споживання масових послуг дрібними учасниками ринку.
Традиції системи ісламських фінансів ґрунтуються на забороні та інколи на обмеженні отримання відсоткової винагороди за проведення фінансових операцій - доходи здебільшого виплачуються як результат участі у прибутках, а не як процентні нарахування. Наслідком застосування ісламської моделі фінансового ринку є спрощена його структура та уніфікація вживаних фінансових інструментів; переважання великих, у тому числі й сімейних власників-інвесторів у структурі акціонерних капіталів; відсутність масових дрібних інвесторів і спекулянтів [12, с.18-20].
Фінансовий ринок України еволюціонує шляхом модифікації кількісних і якісних характеристик свого розвитку - насамперед через упровадження нових фінансових інструментів, операцій і послуг. Разом із наявними проблемами (незадовільні оцінки капіталізації, ліквідності та прозорості, слабкий захист прав власності) спостерігаються очікувані ознаки інституціоналізації ринку: переважання інституційних учасників - інвесторів, кредиторів і реципієнтів капіталу над індивідуальними, що засвідчує зрілість корпоративних (об'єднаних) варіантів розміщення активів та професіональне використання коштів; поширення організованих форм встановлення і реалізації фінансових відносин, що означає легітимність та прозорість намірів учасників-контракторів при здійсненні угод [9, с.238].
В Україні, в рамках загальносвітової тенденції до універсалізації діяльності фінансових структур, банки займають домінуюче положення. провідні конкурентні позиції банків на фінансовому ринку зумовлені також характером їх діяльності. Але небанківські фінансові структури досить швидко завойовують ринковий простір (див. додаток 1). Можна назвати чотири причини, які сприяють їхньому динамічному розповсюдженню: прогресивний розвиток фондового ринку і сек'юритизація активів; необхідність задоволення вузького і вибіркового попиту, при якому присутність банків обмежена; потреба в більш прибутковому інвестуванні заощаджень домашніх господарств; спроби ухиляння від порівняно більш суворих вимог банківського регулювання. Іншими словами, кількість фінансових інститутів і професійних учасників ринка постійно збільшується. Зростання конкуренції в вітчизняному фінансовому секторі відображається в диверсифікації спектра фінансових послуг, коли ініціаторами новацій виступають не тільки спеціалізовані заклади, але все частіше - їх клієнти [13, с.22-23].
Посередницька діяльність банківських і небанківських структур як продуцентів послуг спрямована на задоволення потреб клієнтів у залученні чи /або розміщенні капіталу. Якість фінансового сервісу поступово стає визначальним компонентом економічного розвитку.
Вбачається доцільним визначити особливості розвитку вітчизняного фінансового ринку через аналіз використання тих чи інших фінансових інструментів. У нижченаведеній таблиці міститься інформація, що характеризує співвідношення використання пайових і боргових фінансових інструментів (інструментів власності та боргу) на фінансовому ринку України.
Таблиця 2.1
Використання пайових та боргових фінансових інструментів в Україні
|
Фінансові інструменти |
Роки |
||||||||||
|
1999 |
2001 |
2003 |
2005 |
2007 (9 міс.) |
|||||||
|
млрд. грн. |
% |
млрд. грн. |
% |
млрд. грн. |
% |
млрд. грн. |
% |
млрд. грн. |
% |
||
|
Інструменти власності |
31,32 |
25,4 |
68,43 |
39,7 |
100,36 |
38,9 |
176,8 |
43,0 |
205,0 |
29,7 |
|
|
Інструменти боргу |
91,63 |
74,6 |
103,61 |
60,3 |
157,43 |
61,1 |
234,2 |
57,0 |
483,03 |
70,3 |
Дані таблиці, що стосуються цього періоду, спонукають до однозначного висновку щодо переваги інструментів боргу в сукупності засобів фінансування розвитку інституційних одиниць. Попри поступальне зростання вартісного виміру використовуваних фінансових інструментів обох видів (у 6,5 разу щодо інструментів власності та у 5,2 разу щодо інструментів боргу), помітні змінні відносні оцінки їх питомої ваги. Так, використання інструментів боргу переважає над інструментами власності і різниця між ними досить значна. Деталізація останнього твердження зводиться до того, що за наявності тренду зростання вартісних характеристик обох варіантів фінансування спостерігається практично дворазове скорочення розриву між ними у відносному виразі, тоді як у 1999 році боргові інструменти переважали над пайовими у 2,9 разу, то 2007 році уже 2,3 разу. Незважаючи на поступове стиснення такого “лагу”, реальні обставини дають підстави характеризувати фінансовий ринок України як борговий з стабільними признаками [12, с.24].
Основними чинниками, що зумовлюють борговий характер фінансового ринку України, а також особливості переважного застосування фінансових інструментів з фіксованою дохідністю можуть виступати такі:
1. Тенденція до посилення інсайдерської структури власності з переважанням великих корпоративних власників.
За поступової концентрації капіталу мажоритарні власники підприємств не зацікавлені в розмиванні власності в акціонерних капіталах і тому схиляються до використання засобів боргового фінансування. Зрозуміло, що цілям забезпечення корпоративного контролю в інтересах великих власників, інсайдерів, менеджерів найадекватніше відповідає практика застосування кредитних інструментів. В окремих ситуаціях переважання операцій з акціями над операціями з інструментами боргу може бути викликане тимчасовими спекулятивними ефектами, приміром, як це спостерігалося раніше, в період ажіотажного розпродажу державної власності й епізодичних сплесків портфельного інвестування.
Побудова інсайдерського типу корпоративного управління, де зменшується питома вага власності держави і працівників - членів трудового колективу як дрібних інвесторів - з одного боку, і підвищується роль адміністрації та зовнішніх великих інвесторів - з іншого, є визначальною тенденцією постприватизаційного перерозподілу капіталу на ринках України, Росії й інших держав. Тому фінансовий ринок України може бути схарактеризований як “stakeholder capitalism” - “капіталізм власників великих пакетів”, в основі якого виокремлюється німецько-японська модель. Можливості активізації вияву елементів побудови англосаксонської моделі є незначними, оскільки орієнтація на “пакетну” структуру власності обмежує розвиток ринку акцій.
2. Стабільно висока питома вага банківського кредиту в сукупності засобів фінансування.
Обсяги кредитного портфеля вітчизняної банківської системи істотно виросли протягом 2000 - 2007 рр.: в декілька раз - відносно ВВП країни (по попереднім даним, майже до 60%) і більше ніж в 20 раз - у вартісному виразі (до більш ніж 485,5 млрд. грн.). У структурі кредитів комерційних банків найбільша питому вагу посідають кредити, надані суб'єктам господарювання (однак має місце і зниження цього показника з 93,3 % в 2000р. до 61% в 2007р.). Також спостерігається модифікація банківського кредиту через упровадження сек'юритизованих форм фінансування, наприклад, через поширення іпотечних і заставних кредитних інструментів. Позитивною є динаміка надання кредитів фізичним особам, обсяг яких за 2005-2007рр. зріс майже 4,5 рази, що засвідчує одночасно і диверсифікацію банківських інструментів у сегменті споживчого кредитування, а також зростання доходів населення, які повертаються в економічний кругообіг переважно через кредитні, а не через інвестиційні інструменти.
З урахуванням незначних обсягів вторинного ринку акцій порівняно з обсягами кредитного ринку диспропорції вибору фінансових інструментів залучення і розміщення капіталу, які відображають відповідні уподобання учасників ринку, цілком очевидні [12, с.24-24].
3. Фізичні особи (домогосподарства) як потенційно масовий інвестор є консервативними і обмеженими у виборі фінансових продуктів.
Пропозиції щодо розміщення вільних коштів домогосподарств залишаються на досить диверсифікованими внаслідок обмеженого переліку наявних фінансових інструментів. Новаторські пропозиції щодо розміщення капіталу від банківських і небанківських посередників трапляються епізодично. Переважна частка заощаджень населення має депозитний характер з використанням відповідних банківських інструментів або ж елементарно тезаврується як скарб у номінаціях іноземної валюти. Вкладення домогосподарств у цінні папери вкрай незначні. Однак відомо, що в Україні діють високі ставки депозитів, тому цінні папери внаслідок своєї ризикованості не такі привабливі. Разом із тим люди, поступово розуміючи, що на депозитах багато не заробиш, починають виявляти інтерес до цінних паперів (як із фіксованим, так і з нефіксованим прибутком, тобто облігацій і акцій). Найпопулярніші зараз відкриті диверсифіковані пайові фонди, що дають змогу отримати близько 80 % прибутку на вкладення. Ризикованіші, але й дохідніші (рентабельність 100 %) закриті диверсифіковані фонди, які вкладають гроші лише в акції.
4. Спорідненість галузевої структури економіки і галузевої характеристики цінних паперів.
У межах вітчизняного фондового ринку домінують активи підприємств сфери паливно-енергетичного комплексу. Але оскільки їх акціонування здебільшого уже відбулося чи в окремих випадках зберігаються обмеження на приватизацію, то насамперед, з метою фінансування розвитку, такі підприємства використовують емісії корпоративних облігацій та інструменти банківського кредитування. Організований ринок акцій сконцентровано фактично на пропозиціях кількох емітентів (наприклад, індексний кошик ПФТС становлять акції десяти - дванадцяти підприємств). В Україні з 2003 року спостерігається бум ринка корпоративних облігацій, головною особливістю розвитку якого є те, що основний попит та пропозицію на ньому формує незначна група вітчизняних банків. Тобто банки розвивають кредитний ринок безпосередньо через грошові інструменти і сприяння обігу корпоративних облігацій [9, с.241-242].
Таким чином, загальні і специфічні риси вітчизняної економіки, що відображаються в особливостях становлення інститутів фінансового ринку, тяжіють до німецько-японського типу господарювання з переважним використанням боргових інструментів для фінансування потреб економічного розвитку. Водночас слід зазначити, що вибір прийнятної моделі фінансового ринку залежить від багатьох чинників. Серед них, зокрема, історичні умови та прогнозні сценарії розвитку фінансової системи, традиції господарського (комерційного) права, форми первісного та наступного перегрупування власності, дія інфраструктурних інститутів, стан взаємозумовленого захисту прав постачальників і реципієнтів капіталу.
2.2 Характеристика основних сегментів фінансового ринку України
У країнах із розвинутою економікою зв'язки між різними секторами фінансового ринку настільки тісні, що органи регулювання часто використовують для впливу на один сектор фінансового ринку інструменти регулювання іншого. В Україні проблема полягає в тому, що швидкі зміни кон'юнктури фінансового ринку тривалий час послаблювали зв'язки між окремими секторами фінансового ринку. Тому характеристика основних складових фінансового ринку дасть змогу побачити загальну картину розвитку вітчизняного ринку, його недостатки і проблеми, які потребують негайного вирішення.
В нижченаведеній таблиці міститься оцінка декількох секторів фінансового ринку України, а саме фондового, кредитного і ринку державного боргу.
Таблиця 2.2
Кількісні індикатори фінансового ринку України
|
Роки |
Капіталізація ринку акцій ПФТС |
Грошовий агрегат М2 |
Зобов'язання банків |
Вимоги банків по кредитам |
Обсяги державного боргу |
||||||
|
млрд. грн. |
% ВВП |
млрд. грн. |
% ВВП |
млрд. грн. |
% ВВП |
млрд. грн. |
% ВВП |
млрд. грн. |
% ВВП |
||
|
2001 |
8, 06 |
3, 9 |
45, 18 |
22, 1 |
25, 67 |
12, 4 |
28, 37 |
12, 9 |
74, 62 |
36, 5 |
|
|
2002 |
23, 28 |
10, 3 |
64, 32 |
28, 4 |
37, 71 |
16, 5 |
42, 03 |
16, 8 |
75, 72 |
33, 5 |
|
|
2003 |
25, 61 |
9, 5 |
95, 85 |
35, 8 |
61, 36 |
23, 0 |
67, 83 |
25, 3 |
85, 39 |
29, 0 |
|
|
2004 |
71, 08 |
20, 5 |
125, 48 |
36, 3 |
82, 95 |
24, 0 |
88, 57 |
25, 6 |
85, 57 |
24, 7 |
|
|
2005 |
147, 3 |
35, 1 |
193, 14 |
43, 7 |
132, 74 |
31, 7 |
143, 14 |
34, 2 |
78, 14 |
18, 6 |
|
|
2006 |
223, 6 |
41, 7 |
259, 41 |
48, 4 |
184, 23 |
34, 4 |
245, 22 |
45, 7 |
80, 54 |
15, 2 |
Ринок цінних паперів посідає провідне місце в системі фінансового ринку. Ефективне використання цього сегмента є передумовою планомірного та динамічного розвитку усього фінансового ринку, його захисту від фінансових катаклізмів й недопущення погіршення становища його учасників.
Нині в нашій країні працює 1703 професійних учасника, які мають ліцензії на певні види професійної діяльності на фондовому ринку, що свідчить про їх збільшення порівняно з попередніми роками (див. додаток 2). На 31.12.2007 року обсяг цінних паперів, зареєстрованих ДКЦПФР, становить 424, 33 млрд. грн. У структурі цінних паперів спостерігається диспропорція, викликана переважанням акцій над іншими видами цінних паперів. Однією з головних подій останніх років на фондовому ринку України стало відновлення використання такого поширеного на світових фінансових ринках інструменту як корпоративні облігації. Вони є найефективнішим інструментом для довгострокового фінансування й ефективним джерелом фінансування поточних чи перспективних проектів підприємства [21, с.32].
Фондовий ринок України, як видно в табл.2.2, за період 2001-2006 років демонстрував відчутне зростання основних показників свого розвитку, таких як капіталізація. Головною торговельно-інформаційною системою України, на фондовому ринку, сьогодні є Перша фондова торговельна система (ПФТС). Більш ніж трьохразове підвищення капіталізації ринку ПФТС за 2004 - 2006 рр., разом з ростом індексу ПФТС до 498,86 пункту в кінці 2006 р., являється досить красномовним, але пов'язані з цим застереження стосуються трьох моментів (див. табл.2.2).
По-перше, на розвиток фондового ринку України в останні роки, насамперед, вплинули фактори екзогенного характеру: надлишок ліквідності (внаслідок низьких облікових ставок центральних банків провідних країн світу), сприятлива економічна кон'юнктура на іноземних ринках, підвищення експортної спроможності вітчизняних підприємств і приплив іноземних інвестицій - як прямих, так і портфельних.
По-друге, оцінка капіталізації фондового ринку являється оцінкою місткості виключно організованого ринку, який включає лише десяту частину загального об'єму продажу. Тому без ліквідації диспропорції між обсягами організованих і неорганізованих торгів оцінка капіталізації фондового ринку являється статистично недосконалою і неповною.
По-третє, постійний ріст індексу ПФТС (який піднімається і дальше: наприклад, в червні 2007 року він вперше перевищив відмітку 1000 пунктів) означає, що ринок ПФТС, а з ним і більша частина всього організованого фондового ринку перманентно досягає максимум " в висоту", коли "ширина" (кількість компаній, з акціями яких укладаються угоди) залишається ще незначною.
Диспропорції вітчизняного фондового ринку, які потребують "корекції", такі: а) значне переважання неорганізованого фондового ринку над організованим, а також зовнішніх інвесторів над внутрішніми; б) домінування міркувань дотримування корпоративного контролю на ринку акцій та інвестиційна обмеженість його вторинного ринку; в) висока питома вага підприємств основних галузей економіки в загальній капіталізації; г) значна концентрація ринку (домінування невеликої групи емітентів) як по обсягах торгівлі, так і по показникам капіталізації; д) надто велика концентрація торгівлі в рамках ПФТС; е) недооцінка ринком багатьох компаній-емітентів внаслідок неповного розкриття інформації про результати їх діяльності та інвестиційних намірів [13, с.24-25].
Одним із головних показників зростання ролі кредитного ринку в економічній системі є зростання частки виданих кредитів по відношенню до ВВП, які в останні роки характеризуються стрімким зростанням. Що стосується структури банківських активів, то питома вага кредитів постійно залишається високою і, по результатам 2006 року, перевищила 76% (див. табл.2.2). Кредитний портфель банків, при щорічному рості в 1,3-1,7 разів протягом даного періоду порівняно з обсягами ВВП, все ж таки є не достатнім для фінансування потреб національної економіки і має перспективи росту. Переважання кредитів в національній валюті означає, що відбувається поступовий розвиток саме внутрішнього ринку кредитування. Однак в окремих сегментах (наприклад, в іпотечному кредитуванні, по даним Української національної іпотечної асоціації) частка кредитів в іноземній валюті залишається постійно існуючою і перевищує 80%. Позитивною тенденцією слід назвати і домінування з 2004 року довгострокових кредитів.
З кінця 2007 року в економіці України намітилася така небезпечна тенденція: в умовах високої внутрішньої інфляції та стабільного обмінного курсу банки, які не втратили доступу до зовнішнього фінансування, все більше надавали переваги зовнішнім позикам, а заощадження фізичних і юридичних осіб України набули від'ємних значень реальної дохідності. Так, лише за три місяці 2008 року темпи інфляції сягнули 9,7%, а річна ставка дохідності за строковими депозитами фізичних осіб у березні становила 13,6%. Вказані диспропорції на фінансовому ринку України стимулювали споживчий попит населення і виливалися у зниження граничної схильності до заощаджень [5,c.36].
На сьогодні ринок державного боргу розвивається в безпечних межах запозичень, визначених Бюджетним кодексом України (не більше 60 % ВВП). В той же час частка ринку зовнішнього державного боргу значно перевищує частку ринку внутрішнього (приблизно в останні роки відповідні показники становлять 80% /20%). По результатам 2006 року, запозичення в американській валюті досягнули 62,25%, а вартість позик залежить від ряду кон'юнктурних обставин. Реструктуризація державного боргу, здійснена декілька років тому в Лондонському і Паризькому клубах кредиторів, а також введення нових інструментів управління боргом (наприклад, заміщення "старих" довго невиплачених боргів більш дешевими "новими") позволяють державі прагматично маневрувати при виконанні щорічних бюджетів.
На ринок державного боргу все більше впливають зростаючі об'єми корпоративних позик, що являє собою небезпеку дестабілізації економіки у випадку відмови в їх погашенні. Прикладом цього є перший дефолт на ринку корпоративних облігацій України в 2006 році, коли підприємство - емітент облігацій не розрахувалося по власним облігаційним зобов'язанням двох випусків загальним об'ємом 50 млн. грн.
Такі особливості сучасного стану ринку державного боргу, як диспропорція між зовнішніми і внутрішніми позиками (що відображається в переважанні позик в різнокомбінованій іноземній валюті з відповідними валютними ризиками), незначна, з точки зору міжнародного зіставлення, дюрація (термін) позик і їх все-таки висока вартість (ціна), потребують відповідної корекції. Однак першочерговим пріоритетом в цьому напрямку слід признати необхідність присвоєння Україні суверенного кредитного рейтингу інвестиційного класу, що буде мати позитивні результати для управління дебіторською позицією не тільки держави, але й для корпоративних і муніципальних позичальників [13, с.27].
Провідними учасниками вітчизняного валютного ринку є комерційні банки, які можуть здійснювати найширший спектр валютних операцій. Разом із тим потрібно зазначити, що валютні операції все ще не набули необхідного розвитку в українських банках, що певною мірою зумовлено недостатнім технічним оснащенням українських банків, недосконалістю відповідної законодавчої бази, браком кваліфікованого персоналу для здійснення подібних операцій, а також невеликою потужністю переважної більшості українських банків [9, с.244].
За порівняно коротку історію становлення і розвитку валютного ринку України офіційні інтервенції Національного банку України стали чи не єдиним інструментом регулювання попиту і пропозиції іноземної валюти, включаючи процедуру встановлення офіційного валютного курсу [6, с.158]. Порівнюючи показники валютного ринку за 2006-2007рр. видно, що обсяг даного ринку, обсяг інтервенцій Національного банку України та частка інтервенцій істотно збільшилися відповідно на 43,8%, 69,8% і 17,0% (див. додаток 4).
Вітчизняний валютний ринок порівняно з внутрішніми валютними ринками розвинутих країн є досить обмеженим за набором валютних операцій. Майже весь обсяг конверсійних операцій становлять так звані касові операції, строк поставки валюти за якими не перевищує двох робочих днів. Крім того, порівнюючи структуру вітчизняного валютного ринку зі структурою світових чи національних ринків інших країн, можна стверджувати, що однією із найсуттєвіших відмінностей є мізерна частка біржових операцій із деривативами, базовим активом яких є іноземна валюта [9, с.244].
Отже, фінансовий ринок України, як показує даний аналіз, досить нерівномірно розвивається по окремим своїм сегментам. Розглянуті сегменти фінансового ринку мають тісні зв'язки, але різні обсяги операцій та різний потенціал якраз і приваблюють інвесторів можливостями найкращого розміщення активів, що втілюється у співвідношенні ризику та дохідності. В загальному видно, що і на структуру фінансового ринку, і на обсяги на кожному конкретному ринку впливає цілий ряд факторів, які спричиняють формування кількісних показників ринкового середовища та змінюють його структуру як у статиці, так і динаміці. Отже, на даний період, найрозвинутішим є фондовий ринок, як важливий сегмент вітчизняного фінансового ринку.
2.3 Вплив діяльності міжнародних фінансових інститутів на становлення фінансового ринку в Україні
Найбільшими міжнародними організаціями, що проводять свою діяльність в Україні є Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ) та Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), а також активно ведуться переговори з Європейським інвестиційним банком.
У 2001 році Світовий банк започаткував нові системні проекти для України. Перша програмна системна позика на суму 250 млн. дол. США мала на меті забезпечити заходи у сферах фінансової та фіскальної дисципліни, регулятивної реформи, формування та захисту прав власності, забезпечення підзвітності державного сектора, управління соціальними та екологічними ризиками. Після завершення цього проекту передбачається його продовження у формі Другої програмної системної позики на суму 250 млн. дол. США.
Україна стала членом Європейського банку реконструкції та розвитку згідно з Указом Президента від 14 липня 1992 року. Так, одним із перших кроків співпраці України з ЄБРР було підписання у грудні 1994 року угоди про відкриття кредитної лінії для надання кредитів малому та середньому підприємництву (МСП - І). Фінансування у вигляді чотирьох траншів надавалося Національному банку України, який розподіляв ці кошти між уповноваженими банками-учасниками. Вартість кредитів, що надавалися за угодою МСП - І, складалася зі ставки LIBOR. і процентів, що стягувалися НБУ, комерційними банками та ЄБРР як комісії та плата за зобов'язання.
Подобные документы
Сутність і складові фінансового ринку. Характеристика його функцій та механізм. Структура ринку фінансових ресурсів. Суб'єкти фінансового ринку та їх функції та класифікація. Інститути інфраструктури фінансового ринку. Класифікація фінансових ринків.
курсовая работа [74,1 K], добавлен 15.10.2008Поняття і сутність фінансового ринку. Основні напрями його вдосконалення. Мета, принципи і завдання організації управління фінансовим ринком держави. Аналіз фінансово-економічних показників формування фінансового ринку України. Вплив держави на його стан.
курсовая работа [162,6 K], добавлен 20.06.2014Теоретичні основи аналізу фінансового ринку. Сутність і значення фінансового ринку. Структура фінансового ринку, його види та класифікація. Практика функціонування фондових ринків розвинутих країн. Передумови становлення та сучасний стан фондового ринку.
дипломная работа [539,9 K], добавлен 11.04.2004Ринок фінансових інструментів як складова частина фінансового ринку, його поняття, суб'єкти, функції і структура. Джерела фінансових ресурсів та активи фінансових інститутів. Аналіз ситуації, що склалася на фінансовому ринку країн СНД та на ринку України.
контрольная работа [107,2 K], добавлен 08.02.2011Сутність валютного ринку, його класифікація, структура, основні функції. Поняття та різноманітність фінансових операцій. Дослідження валютного ринку України та його сучасного стану. Нормативно-правова основа функціонування та принципи його регулювання.
курсовая работа [69,3 K], добавлен 29.12.2013Аналіз фінансового ринку України за 2013-2014 роки як одного із основних джерел забезпечення ресурсами господарюючих суб'єктів. Дослідження шляхів вдосконалення процессу залучення додаткових ресурсів суб'єктів господарювання на фінансовому ринку.
дипломная работа [122,8 K], добавлен 27.07.2015Вивчення форм та міжнародних стандартів регулювання фінансового ринку. Аналіз функцій органів державного регулювання фінансових ринків в Україні. Огляд діяльності учасників на грошовому та валютному ринках. Розвиток саморегулювання на фінансовому ринку.
презентация [170,5 K], добавлен 20.03.2014Ринок як економічна категорія, його фінансовий механізм, структура, функції, суб’єкти та об’єкти. Фінансові ринки в Україні на сучасному етапі. Розвиток ринку цінних паперів: проблеми й перспективи. Аналіз стану та розвитку фондового ринку України.
курсовая работа [95,8 K], добавлен 11.05.2009Роль фінансового ринку у системі кругообігу ресурсів, кінцевих товарів та грошей. Види направлення коштів, структурні елементи фінансового ринку, способи його структуризації. Класифікація акцій, їх функції та розрахунки показників капіталізації ринків.
контрольная работа [546,3 K], добавлен 28.08.2009Сутність і класифікація фінансових інструментів. Проблеми становлення ринку фінансових інструментів. Шляхи та перспективи розвитку фінансових інструментів в Україні. Стратегія впровадження новітніх фінансових інструментів на ринках капіталу України.
курсовая работа [48,6 K], добавлен 05.11.2014
