Сучасне становище прямого оподаткування в Україні та країнах-членах ЄС
Економічний зміст прямого оподаткування, його історичний розвиток. Сутність прямих податків: переваги та недоліки, відмінність прямих та непрямих податків, податок на прибуток підприємств. Сучасне становище прямого оподаткування в Україні і Євросоюзі.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.03.2012 |
| Размер файла | 179,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2.2 Плата за землю
У процесі використання природних ресурсів поняття «плата», оскільки відшкодування вартості використаних ресурсів є не що інше, як ресурсні платежі, у свою чергу, є різновидом (складовою) обов'язкових платежів державі (податків і податкових платежів). До складу останніх, крім плати, входять також відрахування, внески, збори і, власне, податки [28;243-246].
Щодо сучасного розуміння категорії «плата за землю», то більшість авторів пострадянського періоду розуміють її як плату за використання землі, що справляється у вигляді земельного податку та орендної плати за землю [19;21]. Саме такий зміст вкладався в поняття «плата за землю» при затвердженні в 1992 році Закону України «Про плату за землю» [2;560]. Проте таке тлумачення плати за землю не узгоджувалося зі змістом розділу 5 Земельного кодексу у редакції 1992 року [3;354], в якому формами плати за землю визначались як плата за використання землі, так і плата за придбання (набуття) землі у власність. Одразу треба зазначити, що однойменний Закон Російської Федерації, прийнятий більш ніж на півроку раніше за його український аналог, крім земельного податку та орендної плати, містив ще й третю форму плати за землю - нормативну ціну землі. Остання встановлювалася для купівлі та викупу земельних ділянок, а також для отримання під заставу землі банківського кредиту [6;27]. Крім того, не слід забувати, що свого часу в дореволюційній Росії (після реформи 1861 року) до категорії земельних платежів належали й так звані викупні пла тежі. Останні були формою відшкодування селянами вартості отриманих у власність земельних ділянок протягом певного періоду (продаж на виплат). Такі платежі, без сумніву, були однією з форм плати за землю (рис.2).
Рис 2. Зміст категорії «плата за землю».
З викладеного можна зробити висновок, що категорія «плата за землю» досить широка і містить занадто різнопланові платежі, економічна природа яких суттєво різниться (див. рис.).
Розглядаючи впровадження категорії «плата за землю» в практику господарювання у ретроспективі, зазначимо, що в колишньому СРСР справляння плати за землю у будь-яких її формах фактично припинилося із 30-х років XX століття (після реформування єдиного сільськогосподарського податку й заборони оренди землі). Виняток становлять лише сільськогосподарський податок, затверджений у новій формі з 1936 року (з реформами 1953 та 1983 років), і місцевий земельний податок (запроваджений із 1981 року), який замінив так звану земельну ренту, специфічний різновид оподаткування земель населених пунктів (запроваджену у новій формі з 1942 року).
Причому сільськогосподарські виробники місцевого земельного податоку не сплачували6, а оподаткування земельних ділянок таких виробників було представлене на той час лише сільськогосподарським податком7. Проте існуюча система звільнень від сплати такого податку значно обмежувала сферу його застосування. За рахунок великої кількості вилучень з оподатковуваної бази сільськогосподарський податок не зміг залучити до оподаткування значної кількості земель, що перебувала у володінні фізичних осіб, а оподаткування земель юридичних осіб ним не передбачалося. Таким чином, у СРСР до оподаткування була залучена незначна частка сільськогосподарських виробників - власників земельних ділянок.
Стосовно інших форм плати за землю - орендної плати й ціни землі, остання взагалі не використовувалася після 1917 року, а перша також була вилучена з практики господарювання з початком суцільної колективізації» [21;174]. Подальший розвиток орендні відносини щодо землі отримали лише з виходом у світ Закону «Про кооперацію в СРСР», яким було передбачено користування землею кооперативними підприємствами.
Отже, ретроспективний аналіз засвідчує, що термін «плата за землю» знову почав широко використовуватися на практиці лише на початку 90-х років XX століття з переходом до платності землеволодіння та виходом Основ законодавства СРСР і союзних республік про землю. Статтею 12 основ було визначено платність землеволодіння й землекористування, а також передбачено функціонування двох форм плати за землю - земельного податку й орендної плата за землю державної форми власності (інших форм земельної власності на той час фактично не існувало). Відповідні норми основ було продубльовано й Земельним кодексом УРСР у редакції від 18 грудня 1990 року.
Попри те, що цей кодекс набрав чинності з 15 березня 1991 року, розділ про плату за землю було введено в дію лише з 1 липня 1992 року. Саме тоді відповідно до сформованих на той час уявлень про плату за землю Верховна Рада України прийняла закон із відповідною назвою, згідно з яким в Україні проголошувалася платність землеволодіння (власності на землю й користування нею). Цей закон був складовою податкового законодавства і став своєрідним розширенням статті 16 «Плата за землю» Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 року, яка визначала порядок справляння зазначених платежів в Україні. Фактично, незважаючи на те, що Законом «Про систему оподаткування» було проголошено справляння плати за землю з дати набуття ним чинності, реально платність землеволодіння було впроваджено в Україні лише через рік.
Взагалі ж термін «орендна плата за землю» ніяк не стосується податкових відносин, попри те, що її справляння регулюється податковим законодавством. Адже якщо виходити з економічної суті, орендна плата - договірний платіж за користування землею, яка не є власністю користувача, тоді як земельний податок - обов'язковий примусовий платіж державі для фінансування її потреб, об'єктом якого виступає земельна ділянка, що перебуває у власності платника. В основі орендної плати лежать договірні відносини, тоді як основа сплати земельного податку - суспільний примус (порядок справляння і розміри регулюються законодавче).
Аналіз законодавства того часу виявив чимало помилок у податковому й земельному законодавстві. Так, окремі питання справляння плати за землю, незважаючи на існування відповідного закону, визначалися (правильніше - дублювалися) Земельним кодексом. Це стосується, зокрема, податкових пільг, використання надходжень від земельних платежів. Водночас і механізм справляння орендної плати за землю - складової земельних відносин - визначався податковим законодавством. Закон «Про плату за землю» із самого початку свого функціонування йшов урозріз не лише з економічною суттю земельних платежів, а й із земельним законодавством. Лише останніми роками з прийняттям нового (другого) Земельного кодексу незалежної України та з підготовкою Податкового кодексу намітилися позитивні зрушення. Проте уникнути всіх хиб, на жаль, не вдалося. Причому найбільшою мірою це стосується нещодавно прийнятого Земельного кодексу» [7;211].
Для удосконалення практики справляння плати за землю на основі економічної суті її складових слід внести зміни до податкового й земельного законодавства. Така вже специфіка категорії «плата за землю», що порядок справляння окремих її складових повинен визначатися двома видами законодавства - Земельним і Податковим кодексами. Адже, як уже наголошувалося, категорія «плата за землю» досить об'ємна і містить у собі занадто різнопланові платежі, а тому спроби визначити порядок її функціонування «повністю» лише у земельному чи податковому законодавстві із самого початку приречені на поразку.
Слід визнати, що дві з трьох форм плати за землю - ціна землі під час купівлі-продажу й орендна плата за землю (причому незалежно від форми власності на неї) повинні бути складовими земельного законодавства. Земельний податок, у свою чергу, має бути невід'ємною частиною податкового законодавства. Виходячи з цих принципових методологічних положень і треба законодавче врегулювати механізм справляння плати за землю в Україні. Причому таке врегулювання включає як перевагу відповідного законодавства (без дублювання в іншому) при визначенні норм справляння тієї чи іншої форми плати за землю, так і розмежування контрольних функцій при сплаті того чи іншого платежу. Йдеться про вилучення з обов'язків податкових органів контролю за сплатою орендної плати за землю.
Виходячи зі сказаного, цілісно порядок функціонування категорії «плата за землю» повинен бути відображений у Земельному кодексі. Це фактично й зроблено у Земельному кодексі у редакції 2001 року, що набрав чинності з 1 січня 2002 року. Проте сам механізм відображення функціонування плати за землю у ньому недостатньо визначений, безсистемний. Методологічно правильним слід визнати те, що ст. 206 Земельного кодексу «Плата за землю» є складовою розділу 35 «Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель». Єдине зауваження стосується вживання терміна «стимулювання», а не ширшого терміна «регулювання», який включає як стимулювання, так і заборонні функції.
Проте у зазначеній ст. 206 кодексу йдеться лише про плату за використання землі, а про плату за придбання земельних ділянок тут не згадується. Відповідно знову ж таки використання категорії «плата за землю» звужується до двох форм: орендної плати і земельного податку. До того ж у ст. 206 кодексу зазначено, що платним є лише використання землі. А якщо земля перебуває у власності, але не використовується, то складається враження, що й плата у такому разі не справляється. Тому правильніше вести мову про платність землеволодіння, а не про землекористування, адже перша категорія ширша і включає як право користування, так і право власності.
Крім того, і порядок справляння лише згаданих двох форм плати за землю виписаний незрозуміле, без урахування економічної суті платежів. У згаданій статті Земельного кодексу передбачено, що «плата за землю справляється відповідно до закону». Так, справді, поки що порядок справляння «плати за землю» (у лапках, враховуючи обмеженість нинішнього законодавчого розуміння цієї категорії) в Україні регулюється законом з однойменною назвою й відповідним обмеженим (в порівнянні хоча б із російським аналогічним законом) наповненням, причому зазначений закон - невід'ємна частина податкового законодавства. Проте податкова система в Україні поступово удосконалюється і, відповідно, проектом Податкового кодексу існування зазначеної категорії в податковому законодавстві вже не передбачене (вживається лише термін «земельний податок»). Після прийняття Податкового кодексу і прогнозованого скасування Закону України «Про плату за землю» (потреба в якому вже практично відпала) наведена вище норма Земельного кодексу потребуватиме змін.
Таким чином, невід'ємною складовою підрозділу «Економічне регулювання раціонального використання та охорони земель» Земельного кодексу повинен стати розділ (саме розділ, а не стаття) «Плата за землю», який потребує суттєвого удосконалення порівняно з чинною редакцією ст. 206 кодексу, адже саме тут має визначатися порядок справляння усіх можливих форм плати за землю. Насамперед при формуванні об'єктивного й зручного у користуванні законодавства щодо справляння плати за землю правильніше у Земельному кодексі записати, що володіння (яке є похідним від права власності або права користування) землею в Україні платне, а формами плати за землю слід визнати земельний податок, орендну плату, нормативну (регульовану державою) ціну землі.
Складовою розділу «Плата за землю» повинна стати окрема стаття, яка б регламентувала порядок справляння плати при купівлі-продажу землі в Україні. Регульована державою ціна землі означає вартість земельної ділянки для забезпечення економічного регулювання земельних відносин при зміні власника, при отриманні банківського кредиту (іпотеці) й для інших цілей. Для уникнення повторів при цьому можна записати, що конкретний розмір плати за придбання землі у власність визначається відповідно до розділів 20 і 21 Земельного кодексу України.
Наступною формою плати за землю у зазначеному розділі має бути орендна плата (також виділена в окрему статтю). При визначенні порядку справляння орендної плати за землю слід мати на увазі те, що при формуванні Земельного кодексу законотворці, на нашу думку, припустилися методологічної помилки. У ст. 93 кодексу зазначено, що орендні відносини регулюються законом. Йдеться про Закон «Про оренду землі». Проте розділ 15 Земельного кодексу частково дублює норми цього закону. До того ж, і це принциповий момент, відносини з приводу оренди земельних ділянок повинні регулюватися саме відповідними розділами Земельного кодексу, а не Законом «Про оренду землі», який має бути скасований. Адже кодекс - це звід законів, а саме Земельний кодекс - основа земельних відносин. Тому з метою полегшення практичного використання земельного законодавства у Земельному кодексі слід відобразити норми Закону «Про оренду землі».
Зокрема, норми розділу III «Орендна плата за землю» Закону «Про оренду землі», що стосуються порядку справляння орендної плати за землю, повинні бути відображені у пропонованому нами розділі Земельного кодексу, де йтиметься про форми плати за землю (у статті про орендну плату за землю). Причому тут слід окремо передбачити особливості справляння орендної плати за землю державної, комунальної (суворе регламентування) та приватної (встановлення лише нижнього і верхнього розмірів) форм власності.
Щодо останньої форми плати за землю - земельного податку, то, на відміну вщ двох попередніх, вона не зовсім складова земельного законодавства. Цей податок - одна з основних складових податкової системи, а відтак і визначення порядку його справляння належить до відома іншого законодавства - податкового. У пропонованому розділі Земельного кодексу треба лише зазначити, що порядок справляння земельного податку визначається податковим законодавством.
Отже, можна дійти висновку про відсутність потреби в окремому Законі із назвою «Про плату за землю» та використання терміна «плата за землю» у податковому законодавстві, а відповідно, і регламентації порядку справляння орендної плати у податковому законодавстві, що неодноразово зазначали й інші дослідники [31;71]. Так, наприклад, професор В.М. Федосов свого часу вказував на неприпустимість використання терміна «плата за землю» у податковому законодавстві.
У результаті законодавчого впровадження запропонованих змін буде чітко упорядковано механізм справляння плати за землю в Україні. Земельне й податкове законодавство буде приведено у відповідність із економічною суттю складових плати за землю. До того ж буде упорядковано склад податкової системи, зокрема вилучено з нього орендну плату за землю, яка не є ні податком, ні податковим платежем. Крім того, слід внести зміни і до бюджетної класифікації доходів бюджету [9;3]. Так, пункт «плата за землю» (код 130500) слід взагалі вилучити. Земельний податок із юридичних і фізичних осіб треба вилучити з розділу «Збори на спеціальне використання природних ресурсів» (код 130000) і відображати в розділі «Податки на власність» (код 120000). Орендну ж плату за землю з юридичних осіб та фізичних осіб слід відображати у розділі «Неподаткові надходження» (код 200000).
Таким чином, законодавче відображення функціонування плати за землю в Україні нині значно заплутане. Це створює додаткові незручності як для платників, так і для контролюючих органів. Формування законодавства щодо плати за землю на основі економічної суті її складових сприятиме кращому розумінню норм податкового й земельного права суб'єктами господарювання, розвантаженню податкових органів і зняттю напруження при справлянні окремих її форм.
Платниками плати за землю є власник землі та землекористувач, у тому числі орендар. Власники землі та землекористувачі вносять плату за землю у вигляді земельного податку, орендарі - орендної плати.
Об'єкт оподаткування
Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.
Ставки
Ставки земельного податку сільськогосподарського призначення
1. Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:
для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1;
для багаторічних насаджень - 0,03.
2. За сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель їх віднесено, земельний податок справляється згідно з п.1 ставок земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь.
Ставки плати за землі населених пунктів
1. Ставки земельного податку з земель, які мають визначену грошову оцінку становлять 1% від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5-10 ставок плати за землі населених пунктів та пункту 2 ставок земельного податку сільськогосподарського призначення.
2. Якщо грошову оцінку земельних ділянок не встановлено, середні ставки земельного податку встановлюються у таких розмірах:
В 2000 році по населених пунктах, грошова оцінка земель яких не проведена, застосовуються ставки земельного податку, які наведені у таблиці, збільшені в 2,4 раза.
3. У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку, вказаних у пункті 2 ставок плати за землі населених пунктів, застосовуються коефіцієнти:
на Південному узбережжі Автономної Республіки Крим - 3,0;
на Південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,5;
на Західному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,2;
на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей - 2,0;
у гірських і передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей - 2,3, крім населених пунктів, віднесених до категорії гірських;
на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях - 1,5.
4. Ставки земельного податку з земельних ділянок (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють і затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, вказаних у пунктах 2 і 3 ставок плати за землі населених пунктів.
5. Податок із земельних ділянок, зайнятих житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також із земельних ділянок, наданих для потреб сільськогосподарського виробництва, водного і лісового господарства, що зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється в розмірі 3% суми земельного податку, обчисленого відповідно до ставок, вказаних у пунктах 1 та 2 ставок плати за землі населених пунктів.
6. Податок із земельних ділянок, наданих для потреб лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.
7. Податок із земельних ділянок на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого і рекреаційного призначення, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного податку, вказаного у пунктах 2 і 5 ставок плати за землі населених пунктів.
8. Для визначення розміру податку із земельних ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, розташованими на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, не пов'язаних з функціональним призначенням цих об'єктів, застосовуються такі коефіцієнти до відповідного земельного податку, встановленого відповідно до ставок, наведених у пунктах 2 та 5 ставок плати за землі населених пунктів:
міжнародного значення - 7,5;
загальнодержавного значення - 3,75;
місцевого значення - 1,5.
9. Податок із частини площ земельних ділянок, наданих підприємствам, установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують норми відведення, справляється у п'ятикратному розмірі.
10. Податок із земельних ділянок, наданих для Збройних Сил України та інших військових формувань, що їх створено відповідно до законодавства України, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25% суми земельного податку, обчисленого відповідно до ставок, наведених у пунктах 1 і 2 ставок плати за землі населених пунктів.
На 2000 рік дію цього пункту зупинено щодо справляння податку на земельні ділянки, надані для Збройних Сил України та інших військових формувань.
Ставки земельного податку з населених пунктів, грошову оцінку земельних ділянок яких не встановлено, застосовуються з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Ставки плати за землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення, а також за землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та за землі лісового і водного фондів (за межами населених пунктів)
1. Податок із земельних ділянок, наданих для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 2 і 3, наведених нижче і пункту 2 ставок земельного податку сільськогосподарського призначення, справляється з розрахунку 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
2. Податок із земельних ділянок, наданих для залізничного транспорту, Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, справляється в розмірі 0,02% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських підприємств, з яких земельний податок справляється згідно зі ставками земельного податку сільськогосподарського призначення.
На 2000 рік дію цього пункту зупинено щодо справляння податку на земельні ділянки, надані для Збройних Сил України та інших військових формувань.
3. У разі використання залізничним транспортом. Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, створеними відповідно до законодавства України, земель не за цільовим призначенням, податок справляється у розмірах, встановлених пунктом 1 ставок плати за землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення, а також за землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та за землі лісового і водного фондів.
Ставки податку за земельні ділянки, надані в тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення
Податок із земельних ділянок, наданих у тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, за винятком земельних ділянок, зазначених у пункті 2 ставок плати за землі сільськогосподарського призначення, справляється в розмірі 50% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
Ставки податку з земельних ділянок, наданих на землях лісового фонду
Податок із земельних ділянок, наданих на землях лісового фонду, за винятком земель, зазначених у пункті 2 ставок плати за землі сільськогосподарського призначення та земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється як складова плати за використання лісовихресурсів, що визначається лісовим законодавством.
Податок із земельних ділянок, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється в розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
Податок із земельних ділянок, наданих на землях водного фонду, за винятком земельних ділянок, зазначених у пункті 2 ставок плати за землі сільськогосподарського призначення, справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
Пільги
Від земельного податку звільняються:
1. заповідники, в тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища та парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва;
2. вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ;
3. органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету (за винятком Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України), спеціалізовані санаторії України для реабілітації хворих згідно із списком, затвердженим Міністерством охорони здоров'я України, дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України, підприємства, об'єднання та організації товариств сліпих і глухих України, громадські організації інвалідів України та їх об'єднання;
4. вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням;
5. зареєстровані релігійні та благодійні організації, що не займаються підприємницькою діяльністю;
6. тимчасово, до 1 січня 2008 p., підприємства з виробництва автомобілів і запчастин до них, які мають інвестицію (в тому числі іноземну) виключно в грошовій формі, що становить суму, еквівалентну не менш ніж 150 млн доларів США за офіційним валютним курсом Національного банку України на день внесення такої інвестиції до їх статутного фонду, яка зареєстрована у встановленому законодавством порядку. Площа землі, що звільняється від оподаткування земельним податком, визначається із розрахунку суми інвестиції у грошовій формі до статутного фонду таких підприємств на 1 га площі землі, яку вони займають, еквівалентній 400 тисячам доларів США за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України на день внесення інвестиції (в тому числі іноземної);
7. підприємства суднобудівної промисловості на період з 1 січня 2000 року до 1 січня 2005 року.
Не справляється плата за сільськогосподарські угіддя зон радіактивно забруднених територій, визначених статтею 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зон відчуження, безумовного (обов'язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю), і хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на яких запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства; за землі, що перебувають у тимчасовій консервації або в стадії сільськогосподарського освоєння; за землі державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, що використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур; за землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування; за земельні ділянки державних, колективних і фермерських господарств, що зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень; за землі кладовищ; за земельні ділянки в межах граничних норм, встановлених Земельним кодексом України, інвалідів І і II груп. громадян, які виховують трьох та більше дітей, і громадян, члени сімей яких відбувають строкову військову службу, пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», громадян, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Крім вказаних вище пільг. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо плати за землю в частині коштів, що зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів.
Порядок обчислення та сплати
Юридичні особи подають розрахунки земельного податку (за станом на 1 січня) відповідній державній податковій інспекції до 1 лютого. Щодо нововідведених земельних ділянок розрахунки розмірів податку подаються юридичними особами протягом місяця від дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Нарахування земельного податку громадянам проводиться державними податковими інспекціями, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку.
Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні в поточному році.
Земельний податок сплачується рівними частками власниками землі та землекористувачами - виробниками товарної сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами до 15 серпня і 15 листопада, а всіма іншими платниками - щоквартально до 15 числа наступного за звітним кварталом місяця.
Цей порядок зупинено на 2000 р. щодо строків сплати земельного податку платниками (крім громадян та виробників сільськогосподарської і рибної продукції).
Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за два попередні роки.
Перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платнику допускаються не більш як за два попередні роки.
III. Сучасне становище прямого оподаткування в Україні та країнах-членах ЄС
3.1. Сучасна ситуація регулювання прямого оподаткування в країнах - членах ЄС
Оподаткування прибутку і доходів компанії
Податки на прибуток і доходи європейських компаній являють собою одну з найбільш складних сфер гармонізації оподатковування в ЄС. При цьому існуючі розбіжності в рівні прямого оподатковування в ЄС серйозно ускладнюють діяльність європейських компаній, не дозволяючи їм повною мірою використовувати позитивні наслідки європейської економічної інтеграції.
Перша спроба гармонізації оподаткування прибутку і доходів компаній у рамках ЄС була почата в 1975 р. Її основою послужили висновки комісій Ньюмарка, Вер-нера і Ван ден Темпеля, у яких указувалося на необхідність уніфікації податкового законодавства країн-членів ЄС і створення єдиної гармонізованої системи оподаткування прибутку і доходів компаній зі ставкою податку 50% - у відношенні прибутку і 15-25% - у відношенні дивідендів. На підставі цих висновків була розроблена пропозиція Ради ЄС від 1975 р., спрямоване на встановлення загальної ставки податку на прибуток у розмірі 45-55% і 25%-й ставки податку на дивіденди, що підлягає утриманню в джерела виплати.
У середині 1980-х рр. у рамках ЄС був розроблений проект документа, у якому пропонувалося спочатку затвердити єдиний порядок розрахунку оподатковуваного прибутку у всіх країнах-членах ЄС. Дана пропозиція містила загальні правила обліку амортизаційних відрахувань, створення резервів, розрахунку результатів від вибуття активів і т.д.
Однак дані пропозиції не були підтримані більшістю країн-членів ЄС, що ознаменувало відмовлення країн-членів ЄС від ідеї повної уніфікації прямого оподатковування в ЄС. У той же час у 1990-х рр. продовжували розроблятися концепції переходу на єдині ставки оподаткування прибутку і доходів компаній у ЄС. Зокрема, у доповіді комісії Рудинга від 1992 р. рекомендувалося установити граничні границі податку на прибуток у країнах-членах ЄС у діапазоні від ЗО до 40%, а також затвердити єдину ставку оподатковування дивідендів у джерела виплати в розмірі 30%. Однак нові проекти нормативних документів, зв'язаних з уніфікацією ставки податку на прибуток у ЄС, підготовлені не були.
Необхідність взаємного зближення існуючих податкових систем країн-членів ЄС позначив так називаний «новий підхід» до проблем податкової гармонізації.
Уперше поняття «нового підходу» до податкової гармонізації в ЄС було згадано в доповіді Європейської комісії «Оподатковування в ЄС. Доповідь про розвиток податкових систем», опублікованому в 1996 р. Однак три документи, прийняті країнами-членами ЄС у 1990 р.-Директива про злиття, Директива про взаємини між материнськими і дочірніми компаніями й Арбітражною конвенцією, - також цілком відповідають «новому підходові» до гармонізації прямого оподатковування в ЄС, тому що основною їх метою є не встановлення нових податкових правил, а адаптація існуючих податкових систем до практики загального ринку.
Директива про злиття
Директива про встановлення загальної системи оподатковування операцій по злиттю, поділові, перекладові активів і обмінові акціями між компаніями різних країн-членів ЄС (далі - Директива про злиття) покликане оптимизировать оподатковування трансграничних капітальних угод європейських компаній, а також наблизити режим їхнього податкового регулювання до стандартів, передбаченим внутрішнім податковим законодавством країн-членів ЄС.
Директивою про злиття регламентується оподатковування реорганизуемых компаній, акціонерів, а також компаній, що здобувають активи і зобов'язання в результаті трансграничного злиття або поділу («компаній-одержувачів»), а саме:
особливий режим оподатковування у відношенні передачі активів і зобов'язань від реорганизуемых компаній до «компаній-одержувачів»;
порядок оподатковування акціонерів при обміні акцій реорганизуемых компаній на цінні папери «компаній-одержувачів», у тому числі оподатковування додаткових платежів, що повчаються акціонерами при реорганізації компанії;
оподатковування окремих угод, зв'язаних з реалізацією активів, зокрема з передачею відособленого підрозділу компанії як оплату за акції іншої компанії, що здобуваються;
порядок оподатковування компаній при обміні акціями, у випадку якщо в результаті цього одна з компаній одержує право на більшість голосів при проведенні загальних зборів акціонерів іншої компанії.
Директива про злиття регламентує винятково трансграничні угоди, тобто ті, участь у які приймають компанії, що є податковими резидентами як мінімум двох країн-членів ЄС. Директива про злиття передбачає:
звільнення від оподатковування активів реорганизуемой компанії, переданих «компаніям-одержувачам»;
виключення з оподатковуваної бази прибутку, що утвориться в компаній, що здійснюють переклад активів або обмін акціями, акціонерів реорганизуемых компаній, а також у «компаній-одержувачів»;
відсутність податкових наслідків для «компанії-одержувача» у відношенні списання акцій реорганизуемой компанії, у випадку якщо частка «компанії-одержувача» у статутному капіталі реорганизуемой компанії складала не менш 25% (дане правило поширюється також на угоди по перекладу активів, у випадку якщо компанія одержує всі підрозділи іншої компанії);
звільнення від оподатковування додаткових грошових платежів, одержуваних при реорганізації компаній або обміні акціями. Сума даного платежу не повинна перевищувати 10% від номінальної вартості цінних паперів «компанії-одержувача», що випускаються при злитті і поділі, або 10% від номінальної вартості цінних паперів іншої компанії, наданих компанією, що здобуває більшість голосуючих акцій при обміні акціями;
можливість обліку при розрахунку оподатковуваного прибутку «компанії-одержувача» або компанії, що здобувають підрозділи іншої компанії, резервів і збитків реорганизуемой компанії або компанії, що передає свої підрозділи. Дана пільга може бути використана тільки постійним представництвом «компанії-одержувача» або компанії, що здобуває підрозділи, у країні перебування реорганизуемой компанії або переданих підрозділів.
Очевидно, що основною метою Директиви про злиття є надання можливості європейським корпораціям здійснювати реструктуризацію своєї діяльності в ЄС без одночасного виникнення значних податкових витрат. Надання податкової відстрочки в рамках Директиви є економічно доцільним, оскільки об'єкт оподатковування виникає при наступній реалізації отриманих активів. Крім цього в Директиві про злиття враховуються інтереси акціонерів, тому що від оподатковування звільняються додаткові грошові виплати, що перелічуються їм при реорганізації.
Однак Директива про злиття містить деякі застереження, що обмежують позитивний податковий ефект від проведення європейськими компаніями капітальних операцій. Особливо це відноситься до неможливості обліку резервів і збитків реорганизуемой компанії або компанії, що передає підрозділи, у випадку якщо в «компанії-одержувача» або компанії, що здобуває підрозділи, немає постійного представництва в країні перебування реорганизуемой компанії або підрозділів.
Крім того, на практиці податкові пільги, передбачені даною Директивою, застосовуються в основному у відношенні перекладу активів і обміну акціями, а не реорганізації компаній. Це зв'язано головним чином з особливостями внутрішнього законодавства країн-членів ЄС, що не містить положень, що дозволяють застосувати Директиву в повному обсязі і здійснити трансграничне злиття або поділ без податкових витрат. Однак, незважаючи на дані недоліки Директиви, установлення єдиного порядку оподатковування у відношенні капітальних операцій свідчить про прагнення країн-членів ЄС сприяти діяльності європейських компаній у рамках «загального ринку».
Директива про взаємини між материнськими і дочірніми компаніями
Іншим важливим напрямком гармонізації оподаткування прибутку і доходів компаній є регулювання платежів між асоційованими компаніями, розташованими в різних країнах-членах ЄС.
Директива про встановлення загальної системи оподатковування операцій між материнськими і дочірніми компаніями, розташованими в різних країнах-членах ЄС (далі - Директива про дивіденди) регламентує порядок оподатковування дивідендів, що перелічуються в межах ЄС. Основною метою даної Директиви є усунення щодо несприятливих умов оподатковування асоційованих компаній, що знаходяться в різних країнах-членах ЄС, у порівнянні з компаніями, розташованими в одній країні.
Директивою про дивіденди встановлені наступні правила оподатковування асоційованих компаній, що знаходяться в різних країнах-членах ЄС:
дивіденди, що перелічуються дочірньою компанією материнської компанії, не підлягають оподатковуванню в джерела виплати в країні перебування дочірньої компанії. При цьому країни-члени ЄС мають право обмежувати дія даного звільнення деякими умовами, а саме встановленням граничної частки участі материнської компанії в статутному капіталі дочірньої компанії (до 25%) і тривалості перебування даної частки у власності материнської компанії (до двох років);
сума дивідендів, отриманих материнською компанією від дочірньої компанії, звільняється від оподатковування в країні перебування материнської компаній (метод податкового звільнення) або ж материнської компанії надається податкове відрахування на відповідну суму податку, сплаченого дочірньою компанією з величини розподіленого прибутку (метод податкового відрахування);
управлінські витрати, зв'язані з функціонуванням дочірньої компанії, підлягають відрахуванню з оподатковуваного прибутку материнської компанії в сумі, що не перевищує 5% від величини отриманих дивідендів.
Директива про дивіденди покликана усунути можливе подвійне оподатковування в рамках ЄС, забезпечуючи міжнародну «нейтральність» оподатковування дивідендів, що перелічуються між окремими підрозділами європейських холдингів. У той же час дана Директива сприяла відносному погіршенню положення стратегічних інвесторів із третіх країн у порівнянні з компаніями з країн-членів ЄС. Прийняття Директиви про дивіденди привело до включення в структуру багатьох міжнародних фінансово-промислових груп однієї або декількох європейських холдингових компаній.
Упровадження правил, передбачених Директивою про дивіденди, у національне податкове законодавство країн-членів ЄС не викликало яких-небудь утруднень. З 1 січня 2000 р., коли стягування податку в розмірі 10% було скасовано Португалією, перерахування дивідендів між асоційованими компаніями звільняється від оподатковування в джерела виплати у всіх країнах-членах ЄС.
В окремих країнах-членах ЄС механізм Директиви про дивіденди містить у собі додаткові податкові пільги. Зокрема, законодавством Німеччини і Нідерланди передбачається застосування зниженого розміру мінімальної частки участі в статутному капіталі дочірньої компанії (менш 25%). Деякі країни-члени ЄС (Фінляндія, Швеція) не встановлюють мінімального періоду перебування частки участі у власності материнської компанії. У Данії звільняються від оподатковування дивіденди, що перелічуються як компаніям, що є податковими резидентами країн-членів ЄС, так і компаніям - резидентам третіх країн за умови, що не менш чим 25%-я частка в статутному капіталі компанії - податкового резидента Данії - знаходиться у власності іноземної компанії протягом періоду, що складає не менш 1 року. У Греції, Великобританії й Ірландії відсутній механізм оподатковування в джерела виплати дивідендів, що перелічуються іноземним компаніям поза залежністю від їх резидентства.
Арбітражна конвенція
Необхідність усунення подвійного оподатковування в рамках ЄС знайшла своє практичне застосування також у Конвенції про лик-видации подвійне оподатковування при коректуванні прибутку асоційованих компаній (далі - Арбітражна конвенція). Дана Конвенція регламентує порядок оподатковування реалізації товарів (робіт, послуг) за трансферними цінами, використовуваним при розрахунках між окремими компаніями і підрозділами фінансово-промислових груп.
Механізм трансферного ціноутворення і порядок коректування трансферних цін для цілей оподатковування можуть бути продемонстровані на прикладі надання послуг одною компанією своєї асоційованої компанії. У випадку якщо ціна зроблених послуг визнається заниженої в порівнянні з ринковою вартістю даних або аналогічних послуг через наявність взаємозалежності між компанією-продавцем і компанією-покупцем, то фіксується факт трансферного ціноутворення в рамках зробленої угоди. При цьому податкові органи роблять коректування оподатковуваного доходу компанії, що зробила послуги, і доначисляют зобов'язання даної компанії по податку на прибуток.
Однак трансферне ціноутворення впливає не тільки на доходи одного з контрагентів, але і на витрати іншого. Відповідно при збільшенні оподатковуваних доходів компанії, що зробила послуги, на ту ж суму повинна коректуватися величина витрат у компанії, що придбала дані послуги. Як наслідок, щоб уникнути подвійного оподатковування того самого об'єкта доначисление податку в першої компанії повинне супроводжуватися зниженням суми податку на прибуток у другої компанії.
Основною метою Арбітражної конвенції є запобігання подвійного оподатковування при коректуванні податкових зобов'язань асоційованих компаній, у випадку якщо вони є податковими резидентами різних країн-членів ЄС. Відповідно до Конвенції, основним механізмом усунення міжнародного подвійного оподатковування при трансферному ціноутворенні є відповідна арбітражна процедура:
як перший етап дана процедура припускає досягнення угоди по питанню усунення подвійного оподатковування між податковими відомствами країн, резидентами яких є асоційовані компанії;
у випадку якщо угода між податковими відомствами не досягається протягом дворічного періоду, створюється міжнародна консультативна комісія, що визначає дійсну наявність подвійного оподатковування, а також формулює порядок усунення диспропорцій у величині податкових зобов'язань компаній.
У результаті подвійне оподатковування асоційованих компаній повинне бути усунуто або на підставі рекомендацій консультативної комісії, або відповідно до угоди між податковими відомствами, умови якого можуть відрізнятися від висновків комісії. Однак на практиці термін ухвалення остаточного рішення може складати до 5 років.
Оподаткування прибутку компаній: сучасна ситуація
Незважаючи на міри, спрямовані на податкову гармонізацію, у країнах-членах ЄС зберігаються значні розходження в рівні оподаткування прибутку і доходів компаній. Зокрема, діапазон стандартних ставок податку на прибуток складає від 20% в Ірландії до 41 % у Бельгії і 40% у Греції.
Крім ставок оподатковування в країнах-членах ЄС мається ряд розходжень у порядку обліку для цілей оподатковування окремих витрат і фінансових результатів, зокрема:
витрат по сплаті відсотків;
амортизації активів компанії;
збитків від реалізації товарів;
собівартості товарно-матеріальних запасів.
Процентні витрати по притягнутих позикових засобах приймаються в зменшення оподатковуваного прибутку компаній у всіх країнах-членах ЄС, у випадку якщо позикові засоби використані з метою одержання оподатковуваного доходу при здійсненні торговельної діяльності або виробництві товарів (робіт, послуг).
Існуючі обмеження відрахування процентних витрат, як правило, відносяться до здійснення позикового фінансування між взаємозалежними компаніями, особливо до залучення коштів компанією від власних акціонерів або учасників.
Зокрема, у Нідерландах компанії визнаються взаємозалежними, у випадку якщо частка участі однієї компанії в статутному капіталі іншої складає не менш 33,33%. При цьому оподатковуваний прибуток не може бути зменшена на суму процентних витрат по наступних видах запозичень, отриманим від залежних або материнських компаній:
по позиках у формі дивідендів, не виплачених акціонерові;
по позикових зобов'язаннях, що виникає при викупі додаткових акцій компанії за умови, що частка акціонера (учасника) у статутному капіталі даної компанії і право на одержання дивідендів зберігаються на колишньому рівні;
по позиках у формі не виплаченій акціонерові частини майна при зменшенні статутного капіталу компанії й іншим аналогічним позиковим зобов'язанням.
У Португалії не зменшують оподатковуваний прибуток відсотки по позиках, наданим материнською компанією, у частині, що перевищує річну ставку EURIBOR. Крім того, передбачається контроль за відповідністю ставки відсотка по позиках між взаємозалежними особами ставці ринкового відсотка по позиках між незалежними контрагентами. Аналогічна вимога у відношенні ставок кредитів і позик, притягнутих від материнських компаній, передбачено в ряді країн-членів ЄС, зокрема у Швеції.
Специфічна схема віднесення відсотків на зменшення оподатковуваного прибутку передбачена в Італії. Основним елементом даної схеми є розрахунок коефіцієнта у виді відносини оподатковуваного прибутку компанії до сукупного фінансового результату, що включає прибуток, що звільняється від оподатковування. Відповідно для цілей оподатковування враховується сума процентних витрат у долі, що приходиться на величину оподатковуваного прибутку компанії.
Можливість зменшення оподатковуваного прибутку на суму расжооов по амортизації активів передбачається у всіх країнах-членах ЄС. Законодавством більшості країн-членів ЄС визначені два основні методи амортизації активів:
лінійний метод;
метод зменшуваного залишку.
Окремі особливості в порядку нарахування амортизації маються у Франції і Нідерландах, де порядок нарахування амортизації менш консервативний у порівнянні з іншими країнами-членами ЄС і в частині застосовуваної норми амортизації визначається умовами існуючого ділового обороту.
У більшості країн-членів ЄС передбачається можливість амортизації промислового устаткування по методу зменшуваного залишку. При цьому в Бельгії, Франції, Німеччині, Люксембурзі, Португалії й Іспанії надається можливість використання коефіцієнтів прискореної амортизації, що дозволяє компаніям швидше обновляти основні засоби. Виключення з даного правила складають Австрия. Італія і Греція, законодавством яких передбачається застосування лінійного методу амортизації у відношенні промислового устаткування.
У відношенні будинків загальноприйнятим у країнах-членах ЄС є лінійний метод амортизації. При цьому в більшості країн-членів ЄС ставки амортизації промислових будинків знаходяться в діапазоні від 2 до 7%. Використання методу зменшуваного залишку у відношенні будинків зафіксовано тільки в Бельгії, Німеччині і Нідерландах, однак законодавством цих країн також передбачається можливість переходу до лінійного методу амортизації.
Важливим елементом розрахунку податку на прибуток є порядок обліку для цілей оподатковування збитків від реалізації товарів (робіт, послуг), отриманих компанією в поточному році. В усіх країнах-членах ЄС платникам податків надається можливість перенесення даних збитків на майбутнє. У більшості країн-членів ЄС термін переносу збитків на майбутнє є необмеженим. У відношенні країн-членів ЄС, законодавством яких установлюється більш твердий порядок застосування даної пільги, термін переносу збитків на майбутнє складає від 5 (Данія, Франція, Греція, Італія) до 10 років (Фінляндія, Іспанія).
У більшості країн-членів ЄС маються обмеження на перенос збитків на майбутнє у випадку продажу збиткової компанії, зміни її акціонерів або учасників або інших змін у її організаційно-правовій структурі. Дане обмеження не дозволяє використовувати можливість переносу збитків на майбутнє для цілей відходу від оподатковування і сприяє запобіганню «торгівлі» корпоративними збитками.
Можливість віднесення збитків поточного року в зменшення оподатковуваного прибутку попереднього років передбачена в Німеччині, Франції, Ірландії, Нідерландах і Великобританії. Період переносу збитків на минуле в цих країнах-членах ЄС коливається від 1 року (Німеччина, Великобританія) до 3 років (Франція, Ірландія, Нідерланди). Наявність даної пільги є свідченням того, що пріоритетом податкової системи відповідного країни-члена ЄС є підтримка підприємництва, що виражається в економічно обумовленому підході до питань оподатковування компаній.
Вчасти вибуття товарно-матеріальних запасів (ТМЗ) при розрахунку оподатковуваного прибутку у всіх країнах-членах ЄС може застосовуватися метод FIFO (first-in, first-out). Метод LIFO (last-in, first-out) дозволений до застосування в Австрії, Бельгії, Німеччині, Греції, Італії, Люксембурзі, Нідерландах, Португалії й Іспанії, хоча в деяких з цих країн передбачаються обмеження на використання даного методу оцінки ТМЗ. Крім того, у деяких країнах-членах ЄС використовуються такі методи оцінки ТМЗ, як метод «середньої ціни» (в Іспанії даний метод є основним), HIFO (high-in, first-out, оцінка об'єктів, що вибувають, ТМЗ по найбільшій вартості придбання), індивідуальної ідентифікації вартості об'єкта ТМЗ, метод «base stock».
Подобные документы
Економічна сутність прямих податків, їх об’єктивні ознаки та функції, а також становлення та сучасний розвиток в Україні. Аналіз регулятивної дії прямого оподаткування. Оподаткування прибутку корпорацій в США та можливості його застосування в Україні.
дипломная работа [1,3 M], добавлен 16.06.2013Сутність прямого оподаткування. Аналіз системи прямого оподаткування в Україні. Вдосконалення прямого оподаткування в Україні. Оподаткування майна за зовнішніми ознаками. Основні переваги прямого оподаткування. Податок з володарів транспортних засобів.
доклад [254,8 K], добавлен 12.08.2016Прямі податки та їх класифікація. Механізм справляння окремих прямих податків. Вплив прямого оподаткування на життєдіяльність підприємства. Механізм прямого оподаткування на прикладі підприємства ВАТ "Стандарт". Розрахунок податку на землю та прибуток.
курсовая работа [85,3 K], добавлен 09.06.2012Сутність непрямих податків та їх вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств. Порядок обчислення і сплати непрямих податків в Україні. Недоліки та перспективи непрямого оподаткування в Україні.
курсовая работа [64,9 K], добавлен 13.12.2003Пряме оподаткування та його місце у податковій системі України. Ухилення від сплати прямих податків. Взаємовідносини підприємства з бюджетом по сплаті прямих податків. Світовий досвід у сфері прямого оподаткування та напрямки його вдосконалення.
курсовая работа [64,9 K], добавлен 01.02.2009Податкова система України. Сутність, переваги та недоліки непрямого оподаткування в умовах ринкової економіки. Аналіз та механізми справляння непрямих податків в Україні. Економетричний аналіз впливу непрямих податків на формування державного бюджета.
дипломная работа [3,0 M], добавлен 07.07.2010Суть, форми та роль у податковій системі прямого оподаткування. Класифікація прямих податків, їх адміністрування. Оцінка практики на прикладі сплати податку на доходи приватними підприємцями. Вдосконалення практики справляння надходжень прямих податків.
дипломная работа [1,6 M], добавлен 19.10.2014Сутність непрямих податків та їх вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств. Порядок обчислення і сплата непрямих податків в Україні. Недоліки та перспективи непрямого оподаткування в Україні. Досвід інших країн.
курсовая работа [66,9 K], добавлен 13.12.2003Економічний зміст та функції податків як вагомого фінансового регулятора економічних процесів. Проблема класифікації податків. Переваги і недоліки прямих податків. Характеристика різних видів оподаткування, їх характерні риси та особливості застосування.
курсовая работа [409,8 K], добавлен 05.06.2011Функції та правове регулювання податкової системи України. Пряме оподаткування, його переваги і недоліки. Класифікація прямих податків за економічним змістом об’єкта. Порядок податкового розрахунку з бюджетом. Причини ухилення від сплати податків.
реферат [37,9 K], добавлен 15.02.2011
