Аналіз позичкових операцій в системі управління позичковим процентом
Розкриття суті позичкового відсотка і аналіз особливостей функціонування судного відсотка на ринку позичкового капіталу. Аналіз позичкових операцій в системі управління позичковим відсотком. Розвиток позичкового відсотка на грошово-кредитному ринку.
Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
Вид | дипломная работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 11.03.2012 |
Размер файла | 68,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
ДИПЛОМНА РОБОТА
з теми: «Аналіз позичкових операцій в системі управління позичковим процентом»
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні аспекти позичкового процента
1.1 Сутність та види позичкового процента
1.2 Особливості функціонування позикового процента на ринку позичкового капіталу
1.3 Управління позичковими операціями. Основні елементи управління позичковими операціями
Розділ 2. Аналіз позичкових операцій в системі управління позичковим процентом
2.1 Види позичкових операцій
2.2 Управління позичковим процентом
Розділ 3. Проблеми та перспективи позичкового процента на грошово-кредитному ринку України
Висновок
Список літератури
Додатки
Вступ
Актуальність цієї теми дуже висока, адже економічна природа позичкового процента обумовлена існуванням товарного виробництва та пов'язаних з ним кредитних відносин. За призначенням позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу; з іншого боку, він повинен забезпечувати доходи банку, компенсувати його витрати. В умовах ринкової економіки суть його розглядається більшістю економістів як ціна капіталу, взятого у кредит. Логіка такого визначення проста: оскільки позичальник-підприємець виступає покупцем капіталу-товару, то й процент, виплачуваний ним кредиторові, представляє ціну цього капіталу. Безперечно, тут не слід розуміти ціну капіталу як вираз вартості. Позичковий процент є не що інше, як частина середнього прибутку, котру підприємець платить власнику капіталу за користування споживною вартістю позиченого капіталу. У даному випадку сплата процента характеризує передачу певної частини вартості без одержання еквівалента. Вартість процента повністю переходить від позичальника до кредитора.
В економічній теорії мають місце й інші підходи до визначення природи позичкового процента. Наприклад, Дж. Кейнс розглядав суть процента як “плату за розставання з ліквідністю”. В теорії Дж. Кейнса формування процента регулюється дією провідного психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найбільш ліквідній формі багатства. Величина позичкового процента, за Кейнсом, залежить від двох чинників, вона: капітал операція управління позичковий відсоток
1) прямо пропорційна “перевагам ліквідності”;
2) обернено пропорційна кількості грошей, що знаходяться в обігу
Джерелом сплати позичкового процента є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позичкового капіталу. Прибуток розподіляється між суб'єктами кредитних відносин:
кредитор отримує прибуток у вигляді процента за кредит;
позичальник отримує підприємницький доход у вигляді прибутку на позичковий капітал, який використовується в підприємницькій діяльності.
Серед мікроекономічних чинників впливу на розмір процентної ставки виділяються такі:
- мета кредиту. Процентні ставки за кредити, які надаються на поточне фінансування виробничих потреб, як правило, найнижчі, що зумовлене короткостроковим характером їх використання. Кредити, які надаються торгово-посередницьким фірмам, що будують свій бізнес за принципом “купівлі-продажу”, повинні бути найдорожчими, оскільки прибуток від цього виду діяльності носить спекулятивний характер, а для самих операцій притаманний підвищений рівень ризику;
- розмір кредиту. Як правило, розмір процентної ставки за великі кредити повинен бути нижчим, ніж за користування дрібними кредитами, оскільки витрати, пов'язані з кредитною послугою, безпосередньо не залежать від розміру кредиту, а тому при наданні великих кредитів банки несуть відносно менші витрати. Крім того, великі кредити надаються надійним позичальникам, імовірність банкрутства яких, як правило, нижча. Проте з цього правила можуть бути винятки. Банк може не знижувати процентну ставку з великі кредити, якщо, на його думку, це призводить до підвищення ризику у зв'язку з погіршенням структури кредитного портфеля за порушення правила диверсифікації активів;
Розділ 1. Теоретичні аспекти позичкового процента
1.1 Сутність та види позичкового процента
Позичковий процент або процент за кредит (від латинського pro centrum на сотню) це плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності.
Економічна природа позичкового процента обумовлена існуванням товарного виробництва та пов'язаних з ним кредитних відносин. За призначенням позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу; з іншого боку, він повинен забезпечувати доходи банку, компенсувати його витрати. В умовах ринкової економіки суть його розглядається більшістю економістів як ціна капіталу, взятого у кредит. Логіка такого визначення проста: оскільки позичальник-підприємець виступає покупцем капіталу-товару, то й процент, виплачуваний ним кредиторові, представляє ціну цього капіталу. Безперечно, тут не слід розуміти ціну капіталу як вираз вартості. Позичковий процент є не що інше, як частина середнього прибутку, котру підприємець платить власнику капіталу за користування споживною вартістю позиченого капіталу. У даному випадку сплата процента характеризує передачу певної частини вартості без одержання еквівалента. Вартість процента повністю переходить від позичальника до кредитора.
В економічній теорії мають місце й інші підходи до визначення природи позичкового процента. Наприклад, Дж. Кейнс розглядав суть процента як “плату за розставання з ліквідністю”. В теорії Дж. Кейнса формування процента регулюється дією провідного психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найбільш ліквідній формі багатства. Величина позичкового процента, за Кейнсом, залежить від двох чинників, вона:
1) прямо пропорційна “перевагам ліквідності”;
2) обернено пропорційна кількості грошей, що знаходяться в обігу
Джерелом сплати позичкового процента є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позичкового капіталу. Прибуток розподіляється між суб'єктами кредитних відносин:
кредитор отримує прибуток у вигляді процента за кредит;
позичальник отримує підприємницький доход у вигляді прибутку на позичковий капітал, який використовується в підприємницькій діяльності.
Величина позичкового процента характеризується його нормою у вигляді процентної ставки. Норма процента визначається як відношення річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помножене на сто.
річний доход на позичковий капітал
% = x 100
сума наданого кредиту
Норма процента знаходиться у певній залежності від норми прибутку. Вважається, що норма процента може коливатись від нуля (мінімальна межа) до середньої норми прибутку (максимальна межа). Мінімальну межу норми процента точно визначити не можливо, але вона не повинна дорівнювати нулю бо інакше надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора.
Слід розрізняти ринкову норму процента, котра безпосередньо формується на монетарному ринку, і середню норму, тобто норму процента за певний період. Ринкова норма процента, перш за все, залежить від кон'юнктури ринку тобто співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Свого максимального рівня вона досягає в період найбільшого загострення економічної кризи, саме тоді, коли норма прибутку падає до мінімуму. Адже в даній ситуації вкладники, щоб уберегти свої заощадження чи грошові капітали від знецінення, намагаються їх отоварити. Це веде до відносного зменшення депозитів. Разом з тим, під час кризи виникає масова гонитва за грішми як засобами платежу і значно зростає попит на позичковий капітал, для погашення боргових зобов'язань.
У період депресії, коли відбувається масове вивільнення з виробничої сфери грошового капіталу та його нагромадження у формі позичкового капіталу, знижується середня норма прибутку і норма процента теж знижується. Для періодів пожвавлення та промислового піднесення характерним є те, що різко зростає попит на кредит при недостатніх обсягах позичкового капіталу, а тому підвищується норма процента. Така динаміка дає підставу для висновку стосовно того, що взаємозалежність змін норми процента та норми прибутку має розглядатися в межах відповідних фаз промислового циклу.
Крім норми прибутку на рівень позичкового процента впливають інфляційні процеси, прискорення яких викликає підвищення процентних ставок, що слугує захистом від знецінення позичкового капіталу. Особливо актуальним збереження позичкового капіталу стає в період гіперінфляції, коли на момент повернення кредиту реальна вартість позичкового капіталу значно нижча від тієї, що була на момент надання. А тому розрізняють номінальну і реальну (тобто з урахуванням індексу інфляції) процентні ставки. Темпи зростання процентів повинні випереджати темпи інфляції. В інший спосіб інфляція породжує процентний ризик небезпеку втрат: у кредиторів внаслідок зниження реальних ставок за кредити відносно темпів інфляції, у боржників при їх підвищенні.
Процентні ставки бувають:
- постійні (фіксовані) не змінюються протягом всього періоду кредитування;
- перемінні (плаваючі) можуть змінюватися в процесі кредитування. Щоб запобігти втратам або хоч зменшити ризик банки, особливо в період інфляції, застосовують плаваючі процентні ставки за кредит, котрі періодично переглядаються.
Чинники, що впливають на розмір процентної ставки за кредити, логічно розділити на макроекономічні та мікроекономічні.
Розмір процентної ставки на макрорівні залежить від:
а) попиту та пропозиції, які склалися на кредитному ринку. Загалом підвищений попит на кредити викликає підвищення процентної ставки. Проте в умовах конкурентної боротьби між кредитними установами за розширення ринків банківських послуг це правило не завжди спрацьовує. Банки не можуть безмежно підвищувати розмір процентної ставки при зростанні попиту на кредит, керуючись тим, що нижчі процентні ставки дають можливість розраховувати на залучення більшої кількості клієнтів та завоювання конкурентних можливостей. У результаті міжбанківської конкуренції процентні ставки нівеліруються;
б) стабільності грошового ринку в країні. Чим вищий темп інфляції, тим дорожчою повинна бути плата за кредит, оскільки у банка підвищується ризик втрат. Дешеві гроші (у порівнянні з іншими видами ресурсів) стимулюють ажіотажний попит на кредити, створюють умови для зловживань у банківському середовищі та розбалансування економіки;
в) рівня облікової ставки центрального банку. Комерційні банки самі встановлюють розміри процентних ставок і визначають їх у кредитному договорі, укладеному з позичальником. При визначенні розміру процентної ставки вони за основу беруть облікову ставку центрального банку з прибавкою “маржі”.
Маржа (від фран.marge край) різниця між процентною ставкою, за якою банк нараховує проценти за наданий кредит, і ставкою, за якою банк сплачує проценти за залучені (куплені) ресурси. За умов комерційної діяльності розмір маржі для банків, як правило, не регламентується. Проте, інколи центральний банк може обмежувати розмір маржі. Для комерційних банків, наприклад, на кредити, що надаються за рахунок ресурсів центрального банку. Окрім того, нині комерційні банки України зобов'язані в обов'язковому порядку коригувати розмір процентних ставок за наданими кредитами при кожній зміні облікової ставки НБУ на кратність її зміни. Основним фактором, який впливає на розмір облікової ставки, є рівень інфляції.
Серед мікроекономічних чинників впливу на розмір процентної ставки виділяються такі:
- мета кредиту. Процентні ставки за кредити, які надаються на поточне фінансування виробничих потреб, як правило, найнижчі, що зумовлене короткостроковим характером їх використання. Кредити, які надаються торгово-посередницьким фірмам, що будують свій бізнес за принципом “купівлі-продажу”, повинні бути найдорожчими, оскільки прибуток від цього виду діяльності носить спекулятивний характер, а для самих операцій притаманний підвищений рівень ризику;
- розмір кредиту. Як правило, розмір процентної ставки за великі кредити повинен бути нижчим, ніж за користування дрібними кредитами, оскільки витрати, пов'язані з кредитною послугою, безпосередньо не залежать від розміру кредиту, а тому при наданні великих кредитів банки несуть відносно менші витрати. Крім того, великі кредити надаються надійним позичальникам, імовірність банкрутства яких, як правило, нижча. Проте з цього правила можуть бути винятки. Банк може не знижувати процентну ставку з великі кредити, якщо, на його думку, це призводить до підвищення ризику у зв'язку з погіршенням структури кредитного портфеля за порушення правила диверсифікації активів.
- термін користування кредитом;
Чим довший термін, тим вища процентна ставка за кредит. По-перше, при триваліших термінах вищий ризик втрати від неповернення кредиту та від знецінення позичених коштів внаслідок інфляції, притаманної ринковій економіці. По-друге, вкладення коштів довгострокового характеру, як правило, мають відносно вищу віддачу.
- рівень ризику;
При наданні позик комерційні банки мають справу з двома основними видами ризику кредитним і процентним. Кредитний ризик пов'язаний із втратами від неповернення основної суми боргу у зв'язку із збанкрутінням позичальника, а процентний із втратами від несплати відсотків за користування позикою. Рівень цих ризиків залежить від видів наданих позик та від порядку стягнення відсотків. Позики з вищим рівнем ризику повинні надаватися під вищий процент, щоб компенсувати кредитору видатки від ризикованого розміщення коштів.
Отже, динаміка норми позичкового процента визначається стихійним ринковим механізмом і певною мірою залежить від державного грошово-кредитного регулювання економіки.
1.2 Особливості функціонування позикового процента на ринку позичкового капіталу
Позичковий капітал це капітал, який приносить доход у вигляді процента.
Як відомо, в процесі обігу капітал виступає у грошовій, продуктивній і товарній формах. Позичковий капітал постійно знаходиться у грошовій формі, однак його поняття значно вужче за змістом від поняття “грошовий капітал”. У широкому розумінні грошовий капітал розглядається економічною теорією як вартісна форма всього дійсного капіталу, який функціонує у матеріально-уречевленій та у грошовій (вартісній) формі. Грошовий капітал може втілюватись у різні функціональні форми, однією з який і є позичковий капітал.
Позичковий капітал як різновид грошового капіталу можна виразити формулою: Г Г, де Г = Г + Г. Ця формула визначає, що ціль та рушійний мотив функціонування позичкового капіталу становить отримання (Г) приросту грошей порівняно з їх початковою авансовою сумою (Г). Розглядаючи формулу складається враження, що гроші функціонують за принципом “гроші роблять гроші” тобто, що гроші самі-собою мають властивість приносити прибуток. Насправді позичковий капітал приносить доход у вигляді процента тільки тому, що в руках позичальника він використовується як функціонуючий капітал, тобто із грошового переходить у продуктивний, що дає додатковий прибуток. Якщо кругообіг грошового капіталу виразити формулою: Г Т…В…Т Г, то її крайні елементи (Г та Г) виражатимуть обіг грошей як капіталу: авансовані на виробництво вони повертаються до вихідного пункту, але в більшій сумі. Здійснюючи такий обіг, гроші забезпечують розширене відтворення капіталу. У цьому випадку капітал існує в найбільш абстрактній функціональній формі. Його втіленням стає особливий різновид грошей гроші як капітал, гроші як носій капітальної (само зростаючої) вартості.
Позичковий капітал характеризується такими ознаками:
1. Позичковий капітал це капітал власність. Особливість позичкового капіталу полягає в тому, що він безпосередньо авансується (інвестується) у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особо підприємцем-позичальником, якому капітал передається на тимчасове користування. В результаті відбувається роздвоєння позичкового капіталу на капітал власність і капітал функцію:
власність на капітал залишається у кредитора навіть після того, як вона з його рук перейшла боржникові. Реальним підтвердженням цієї власності є зобов'язання позичальника повернути отриману позику в строк з виплатою процента;
капітал функція означає, що підприємець повинен одержати прибуток на авансовані гроші не менший, ніж розмір плати за позичковий капітал. Інакше немає сенсу організовувати підприємницьку діяльність. А тому кредитор як власник капіталу отримує за це частину прибутку у вигляді позичкового процента; решта прибутку залишається у розпорядженні позичальника підприємця у вигляді підприємницького доходу.
2. Позичковий капітал специфічний товар. Позичковий капітал це капітал, що реалізує себе як товар. Об'єктом куплі-продажу є самі гроші, однак не гроші як товар, а гроші як капітал.
Гроші, як відомо, за своєю природою не є капіталом. Вони стають капіталом, коли використовуються не як простий посередник обміну, а як гроші задля отримання прибутку, гроші як вартість самозростання. Отже, кредитор передає позичальникові не просто гроші, а гроші як капітал; він передає вартість, що в процесі свого функціонального використання не лише зберігає себе, а й зростає у своїх розмірах приносить прибуток.
3. Позичковий капітал володіє специфічною формою відчуження. Особливістю позичкового капіталу, котрий функціонує як товар є те, що на відміну від продажу звичайного товару він надається в позику тобто відчужується від свого власника лише на певний строк і за умови повернення з позичковим процентом. На відміну від акту купівлі-продажу, коли товар одночасно переміщується від продавця до покупця, а гроші назустріч від покупця до продавця, при кредитній операції позичковий капітал передається: при наданні позики від кредитора до позичальника, а при її погашенні від позичальника до кредитора з виплатою позичкового процента.
Отже, позичковий капітал необхідно розглядати як одну із форм грошового капіталу, що надається його власником на тимчасове користування підприємцеві з метою отримання прибутку у вигляді позичкового процента.
Основою формування позичкового капіталу є закономірності кругообігу капіталу в процесі відтворення, які призводять до того, що в окремих учасників економічних відносин з'являються тимчасово вільні капітали, а в інших виникає потреба в позичкових коштах. За допомогою кредиту тимчасово вільні капітали (а також заощадження населення) перетворюються в позичковий капітал, котрий втягується в новий кругообіг, забезпечує процес відтворення і прибуток його власникам.
Джерелом з якого всі підприємці черпають гроші для авансування своєї діяльності, є грошовий ринок. Оскільки в ринковому господарстві ніхто вільних грошей не тримає на руках “мертвими”, а розміщує їх у кредитних установах, тобто на грошовому ринку, а самі гроші якими тут торгують називається позичковим капіталом.
Ринок позичкових капіталів це сегмент фінансового (грошового) ринку, на якому формується попит і пропозиція на позичковий капітал.
За своєю інфраструктурою ринок позичкових капіталів представляє, головним чином, банківські установи, а тому його ще називають ринком банківських кредитів. Крім того, на ньому діють й інші кредитно-фінансові установи (пара банки), що входять до складу кредитної системи. З функціональної точки зору він представляє систему економічних відносин, яка забезпечує нагромадження і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення ресурсами ринкове господарство.
В Україні зараз відбувається процес формування ринку капіталів. В умовах переходу до ринкової економіки обмежуються можливості державного втручання в розподіл фінансових ресурсів, бо більшість суб'єктів господарської діяльності переходять від державної на акціонерну чи приватну форму власності. Вони самостійно вишукують матеріальні і грошові ресурси на ринках, самі розпоряджаються своїми доходами. Саме ринок позичкових капіталів повинен забезпечити суб'єктам економіки доступ до необхідних для них грошових ресурсів.
1.3 Управління позичковими операціями. Основні елементи управління позичковими операціями
В даний час увагу викликає практична проблема керування позичковими операціями комерційних банків. Значимість позичкових операцій для банку випливає з визначення комерційного банку як фінансового посередника, тобто позичкові операції є для банку, поряд із прийомом грошей у внески, групою операцій, що складають сутність банку, у відмінності від деяких інших видів операцій.
Комерційний банк залучає вільні кошти, вивільнені в господарському процесі, і надає них у тимчасове користування контрагентам, що мають потребу в додатковому капіталі для здійснення своєї господарської діяльності. Таким чином, керування позичковими операціями буде для банку завжди актуальною проблемою в зв'язку з економічною значимістю цих операцій.
Як нам відомо, в основі керування позичковими операціями лежить процес прийняття рішень. Розглядаючи процес керування позичковими операціями, як процес, можна виділити складені елементи названого процесу:
1. планування позичкових операцій
2. організація здійснення позичкових операцій
3. контроль за позичковими операціями
4. мотивація кредитного персоналу і координування діяльності структурних підрозділів банку, зайнятих позичками.
В умовах розвитку банківської системи комерційні банки найчастіше не мають ретельно розробленого процесу керування позичковими операціями. Не сприймаючи його, як цілісну систему, банки не вирішують проблему, зв'язані з недосконалістю тих або інших складових частин (елементів) цього процесу. Серед недоліків складових частин процесу керування позичковими операціями, що найбільше часто зустрічаються, можна відзначити наступні:
- зайва централізація і децентралізація керівництва
- завищена вартість застави і відсутність механізму регулювання вартості застави відповідно до зміни якості кредиту
- недостатній фінансовий аналіз позичальника
- відсутність ефективного контролю кредитного процесу й інші
Наявність цих недоліків виливаються в слабість кредитного портфеля і його низька якість, збитки по кредитах, неплатоспроможність і неліквідність банку. Банки можуть уникати перераховані вище недоліки за умови всебічного пророблення керування позичками.
У нашій країні практичний підхід до оцінки керування кредитними операціями повинний бути різним стосовно до великого (середньому) і малому банкові; банкові з розвитими кредитними зв'язками (навіть при невеликому обсязі кредитів) і недавно почали працювати банкові (менше року). якщо банк здійснює кредитні операції більше року, то він повинний устигнути створити різні функціонуючі підрозділи, що беруть участь у кредитному процесі, а також основи кредитної політики. Банк повинний знайти практичне рішення зазначених питань. Тепер розглянемо більш докладно кожний з елементів процесу керування позичковими операціями банку.
1.Планнування позичкових операцій
Існує два рівні планування позичкових операцій: стратегічне і тактичне планування. Задачею стратегічного планування є визначення загальної концепції діяльності банку в області кредитних операцій. Тактичне або оперативне планування визначають конкретні дії банку по виконанню його стратегії. Оперативне планування позичкових операцій є короткостроковим, тоді як стратегічне планування складається на перспективу.
Основний же план у даному випадку - це кредитна політика. У міжнародній практиці вважається, що ризик банку підвищується, якщо банк не має кредитної політики; банк має кредитну політику, але не довів неї до зведення усіх виконавців; банк має суперечливу кредитну політику. У зміст кредитної політики включається: стратегія банку в кредитній сфері (мети, пріоритети), інструкції з кредитування, методологічні розробки по аналізі кредитоспроможності позичальників і станові кредитного портфеля, організація контролю за виконанням договорів по різних видах позичок.
Засновники, що контролюють банк, можуть при цьому, натискати на формування кредитної політики - хочуть набрати по більше кредитів за нижчою ціною. Це може викликати формування портфеля низькоякісних, непрацюючих кредитів. У даному випадку потрібно знайти компроміс між інтересами банку і його засновників.
Далі на даному етапі банк повинний визначити мінімальний рівень прибутковості і по кредитах, необхідних йому для підтримки пасиву і мінімального ступеня капіталізації. Кредитна політика повинна завжди документально оформлятися й одержувати підтвердження Правління Банку. Це дає можливість визначити рівень прийнятності ризику банку, при цьому з огляду на прибутковості й ефективності роботи банку. При цьому кредитна політика повинна містити в собі елементи правового регулювання, спеціалізацію банку, ресурсну базу, ступінь допустимості ризику, структуру зобов'язань по термінах і самому кредитному портфелі.
Викладена кредитна політика оформляється в письмовому виді і повинна доводиться до кожного працівника, що беруть участь у процесі ухвалення рішення про надання кредиту. У загальному розділі документа формулюються основні принципи надання позик, визначається структура і принципи кредитної комісії, установлюються конкретні ліміти по представлених кредитах. У загальному розділі також приводиться опис процедур надання кредиту.
Організація здійснення позичкових операцій
Процедура організації здійснення позичкових операцій повинна включати послідовно виконані етапи кредитування. Ці етапи представлені так:
1. обробка заявки на кредит
2. проведення кредитного аналізу
3. схвалення кредиту
4. оформлення кредитної справи
5. перерахування позичених засобів позичальникові
6. спостереження за кредитом.
Ці процедури можуть бути викладені в кредитній політиці й в інструкціях відповідних керувань банку.
1. Обробка заявки на кредит
При одержанні запиту на надання ділової позички банк проводить попередню роботу - з'ясовує порядність і сумлінність керівництва організації, що просить кредит. Конкретний запит про надання кредиту надходить від клієнта. Банк вирішує, чи є дане прохання:
- прийнятної в первісному виді
- прийнятної після відповідної доробки
- неприйнятної
У заявці на надання кредиту, викладеної в довільній формі, указується прохання про надання кредиту і мети, сума кредиту, передбачуване забезпечення, джерела і терміни погашення позички, а також коротка інформація про організації, її діяльності, основних партнерах і перспективах розвитку. У кредитному відділі ведеться спеціальний журнал реєстрації листів, що надходять - запитів. Якщо отримано відмовлення, то до такого листа прилучається довідка з указівкою причини відмовлення. Облік таких листів дозволяє аналізувати ситуацію на ринку кредитів, щоб визначити характер попиту на кредити.
Після цього починаються переговори між позичальником і кредитором. Основна мета проведення переговорів - одержання комплексної інформації про позичальника для визначення доцільності роботи банку з даною заявкою на кредит. При цьому співробітник кредитного керування знайомить позичальника з необхідними документами для одержання кредиту і з умовами його одержання. У даному випадку співробітник виступає в ролі експерта.
У процесі обробки заявки співробітник повинний чи визначити сумісне прохання позичальника з поточною політикою банку. Потім він повинний визначити - навіщо потрібні ці засоби, оскільки дійсна причина одержання кредиту не завжди може збігатися з названої.
2. Проведення кредитного аналізу - відбувається після обробки кредитної заявки. Тут аналізується кредитоспроможність потенційного позичальника. Цей аналіз дозволяє виявити реальні джерела погашення кредиту.
Кредитний аналіз є проявом функції контролю, оскільки на основі аналізу створюється інформація, а при її наявності приймається відповідне управлінське рішення. Дуже важливо, щоб кредит був розроблений спеціально для зазначеної клієнтом мети. Ціль кредиту і його погашення переплітаються. Розходження джерел погашення особливо велико для довгострокових і короткострокових кредитів. Довгострокова прибутковість компанії більш важлива для довгострокових кредитів тому, що джерелом погашення тут служать надходження від інвестицій.
Визначення цілей позики є результатом кредитного контролю. Природно, що для більш ризикованих позик банк установлює більш високий відсоток, чим по менш ризикованим. Це є компонентом компенсації кредитного ризику.
В англомовній літературі принципи раціонального кредитування позначаються абревіатурою CAMPARY, що утвориться з початкових букв наступних слів:
C - характеристика (особисті якості) клієнта
A - здатність до повернення позички
M - маржа (прибутковість)
P - ціль, на котру будуть витрачені гроші
A - розмір позички
R - умови погашення позички
Y - страхування ризику непогашеної позички
Ці елементи будуть докладно досліджені нами в наступних главах.
3. Схвалення кредиту
Після складання висновку кредитним працівником про доцільність надання кредиту, воно передається з додатком усіх матеріалів керівникові кредитного відділу. Керівник, вивчивши висновок, приймає рішення або про винесення питання на обговорення кредитного комітету, або пропонує довести доробку.
Кредитний комітет виносить рішення по кредиту з указівкою суми, терміну, процентної ставки й інші умови, або відмовляє в наданні кредиту. Рішення кредитного комітету оформляється протоколом. Наявність виписки з протоколу, завірена секретарем кредитного комітету, є обов'язковою при оформленні кредитної справи.
Якщо в банку є філія, то кожній філії рішенням кредитного комітету банку встановлюється ліміт кредитування одного позичальника. При цьому філіям забороняється штучне розбивання по декількох позичальниках з метою формального дотримання ліміту. У межах установленого ліміту філія самостійно приймає рішення про надання кредиту кожному позичальникові відповідно до кредитної політики банку. А от порядок ухвалення рішення про видачу кредиту у філії приймає керуючий філією. Філії можуть видавати кредити, що перевищують установлені ліміти, але такі кредити повинні бути розглянуті на кредитному комітеті банку.
Якщо банк приймає рішення про відмовлення у видачі кредиту, то необхідно продумати всі можливі наслідки. Відмовляти клієнтові в наданні кредиту випливає з великим тактом:
1. необхідно пояснити причини відмовлення. Вони повинні бути переконливими, а якщо ще будуть і аргументовані, що клієнтові стане зрозуміла позиція банку
2. якщо дозволяють обставини, то банк повинний пояснити, що клієнтові варто зробити для того, щоб банк змінив своє рішення.
3. оформлення кредитної справи
Кредитна документація є мірою зниження кредитного ризику банку. У кредитному договорі обмовляються права й обов'язки кожної сторони стосовно кредиту. До моменту підписання кредитна документація повинна бути перевірена або відділом кредитної документації або юридичним відділом (особливо ретельно документація по забезпеченню кредиту). Один екземпляр кредитного договору підшивається в кредитну справу. Так само сюди підшивається заява на видачу кредиту, підписане позичальником і завізоване банком. Позичальник передає термінове зобов'язання, відповідно до якого банк має право зняти гроші з рахунків позичальника при настанні термінів платежу. Так само в справу містяться документи, що юридично оформляють забезпечення кредиту: договір застави, договір поручительства, страховий поліс і всі інші документи, що зібрав співробітник кредитного відділу в процесі пророблення операції по наданні кредиту.
4. перерахування коштів відбувається після висновку кредитного Договору і є головним моментом у процесі надання кредиту. Це вже момент контролю з боку банку. Банк повинний проконтролювати цільове призначення і правильність оформлення платежу. При кредитуванні різних типів позичальників - підприємств, кредитних установ або фізичних осіб, процес перерахування позичених засобів має свої особливості
5. спостереження за кредитом
Після видачі кредиту банк повинний проводити роботу з спостереженням за кредитом з метою керування ім. Це теж є своєрідний прояв функції контролю, оскільки за допомогою кредитного аналізу створюється інформація, на основі якої приймається управлінське рішення. Це проводиться для того, щоб мати оперативну інформацію про фінансове становище позичальника, плюс до цього - це виконання всіх умов кредитного договору.
Раз у рік або частіше банк робить кредитні огляди, суть яких складається в перегляді взаємин із клієнтом. Співробітники кредитного відділу спостерігають за фінансовими змінами позичальника і виявляють тенденції його розвитку. За результатами цих оглядів банк виносить рішення про продовження проведення кредитних операцій з конкретним клієнтом або про їхнє припинення.
3.Контроль за позичковими операціями
Цей контроль здійснюється за допомогою спостереження. Перевірки, обліку й аналізу позичкових операцій. Контроль включає три компоненти:
1. вироблення стандартів і критеріїв кредитної роботи у виді нормативних матеріалів
2. зіставлення з ними реальних результатів роботи кредитного підрозділу
3. прийняття необхідних дій.
Відзначимо аналіз позичкових операцій.
Основні проблеми, що часто зустрічаються при цьому: його методика і механізм проведення, тому що методика повинна бути зручної і відповідати потребам банку, а механізм повинний забезпечувати його оперативність і чіткість.
Керівництво кредитного відділу повинне приділяти увагу такому факторові ризику, як зловживання інсайдерів. Для обмеження можливості зловживання і шахрайства банки вимагають, щоб співробітник кредитного відділу не брав участь у схваленні кредитів у тому випадку, якщо він зв'язаний з позичальником. Ще одним з видів зловживання інсайдерів є використання ними доступу до внутрішньої інформації і конфіденційної інформації про позичальника.
Розділ 2. Аналіз позичкових операцій в системі управління позичковим процентом
2.1 Види позичкових операцій
Комерційний банк залучає вільні грошові кошти, вивільнені в господарському процесі, і надає них у тимчасове користування контрагентам. При цьому, комерційний банк виступає як фінансового посередника, виконуючи функцію перерозподілу грошового капіталу між регіонами, галузями й окремими контрагентами.
У відповідності зі ст. 5 Закону України «Про Банки і банківську діяльність» банки можуть робити наступні банківські операції й угоди:
а) залучати внески (депозити) і надавати кредити за згодою з позичальником;
б) здійснювати розрахунки з доручення клієнтів і банків - кореспондентів і їхнє касове обслуговування;
в) відкривати і вести рахунка клієнтів і банків - кореспондентів, у тому числі іноземних;
г) фінансувати капітальні вкладення з доручення власників або розпорядників інвестуємих засобів, а також за рахунок власних коштів банку;
д) випускати, купувати, продавати і зберігати платіжні документи і цінні папери (чеки, акредитиви, векселі, акції, облігації й інші документи), здійснювати інші операції з ними;
е) видавати поручительства, гарантії й інші зобов'язання за третіх осіб, що передбачають виконання в грошовій формі;
ж) здобувати права вимоги по постачанню товарів і наданню послуг, приймати ризики виконання таких вимог і інкасувати ці вимоги (форфейтинг), а також виконувати ці операції з додатковим контролем за рухом товарів (факторинг);
з) купувати в радянських і іноземних юридичних і фізичних осіб і продавати їм наявну іноземну валюту і валюту, що знаходиться на рахунках і у внесках;
и) купувати і продавати в Україні і за її межами дорогоцінні метали, камені, а також виробу з них;
к) залучати і розміщати дорогоцінні метали у внески, здійснювати інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики;
л) залучати і розміщати засобу і керувати цінними паперами з доручення клієнтів (довірчі (трастові) операції);
м) робити брокерські і консультаційні послуги, здійснювати лізингові операції;
н) робити інші операції й угоди з дозволу НБУ, видаваному в межах його компетенції.
Всі операції, передбачені дійсною статтею, можуть вироблятися як у карбованцях, так і в іноземній валюті при наявності відповідної ліцензії.
Банкам забороняється здійснювати операції по виробництву і торгівлі матеріальними цінностями, а також по страхуванню усіх видів, за винятком страхування валютних і кредитних ризиків.
Таким чином, по чинному законодавству позичкові операції банку відносяться до групи операцій банку по розміщенню притягнутих засобів від свого імені з а свій рахунок.
Активні операції банку, що представляють собою розміщення притягнутих банком засобів, можна розділити на чотири групи:
- кредитні операції, у результаті яких формується кредитний портфель банку
- інвестиційні операції, що створюють основу для формування кредитного портфеля
- касові і розрахункові операції
- інші активні операції
кредит - це економічна категорія, що охоплює рух вартості на умовах повернення, а позичка являє собою спосіб організації кредитних відносин.
Позичкові операції банку можна визначити як надання банком різних видів позичок різними методами.
Банківські позички можна класифікувати по різних ознаках, у тому числі по призначенню, наявності і характерові забезпечення, якості, термінам, методам погашення і характерові їхнього походження.
Отже, покажемо цю класифікацію.
По термінах погашення
У відповідності з терміном погашення банківські кредити поділяють на коротко, середньо і довгострокові. Дана класифікація позичок допомагає керувати ліквідністю банку з погляду балансування зобов'язань і активів банку по термінами обчислення необхідного рівня маржі між джерелами засобів і сформованими з них активами.
До короткострокового відносяться позички, надані на термін до 1 року., до середньострокових - від 1 року до 5 років, до довгострокових - на більш тривалий термін.
У західній практиці короткострокові позички можна оформити на визначений період у межах року або до запитання. Позички до запитання не мають фіксованого терміну, а банк може зажадати її погашення в будь-який час. Розповсюдженим типом довгострокових позичок є кредит на придбання будинків і фінансування будівництва.
1. по методах погашення
Банківські позички можуть погашатися одноразово або на виплат. У першому випадку, позичка називається прямій - розуміється, що борг повинний бути погашений на одну кінцеву дату. Відсотки ж за користування позичкою сплачуються через різні проміжки часу або після закінчення терміну позики. Позички на виплат припускають періодичне погашення основної суми боргу, найчастіше рівними частинами. Платежі можуть бути місячними, квартальними, піврічними або щорічними.
2. якість позичок
Банки часто складають власну класифікацію позичок по їх якості, наприклад, можуть виділятися такі групи позичок, як
- недіючі
- адміністративні
- непогашені
- працюючі
- кредити найгіршої якості
На підставі Інструкції НБУ від 30 червня 2000 року № 62а «Про порядок формування і використання резерву на можливі втрати по позичках» у редакції від 24.05.2001 - У с 1-ого січня класифікує позички на різні групи ризику за критеріями прострочення платежів по кредиту і т.п. У приведеній таблиці надаються номери груп ризику з процентним значенням величини кредитного ризику.
Таблиця № 2. Розмир відрахувань у резерв по класифікованих позичках
ГРУПА РИЗИКУ |
1 |
2 |
3 |
4 |
|
розмір відрахувань у відсотках від торби основного боргу |
1% |
20% |
50% |
100% |
При цьому, Інструкція № 62а визначена, що класифікація позичок здійснюється банками самостійно або аудиторською організацією (на підставі договору) у процесі аналізу якості активів банків. Конкретні критерії, використовувані банками при аналізі активів, а також процедури прийняття і виконання рішень по формуванню і використанню резерву на можливі втрати по позичках повинні утримуватися у відповідних документах банку, що визначають його кредитну й облікову політикові і підходи до її реалізації. У цих документах повинні враховуватися положення дійсної Інструкції й інших нормативних документів НБУ, а також інших нормативних документів, що регламентують діяльність банків і мають відношення до питань кредитної й облікової політики банків і (або) підходів до її реалізації.
Класифікація виданих позичок і оцінка кредитних ризиків виробляється на комплексній основі: у залежності від фінансового стану позичальника, оціненого з застосуванням підходів, використовуваних у вітчизняній і міжнародній банківській практиці, можливостей позичальника по погашенню основної суми боргу і сплати на користь банку обумовлених договором відсотків, комісійних і інших платежів, а також у залежності від інших критеріїв.
4. Забезпечені і незабезпечені позички
При видачі позички головне питання - забезпечення повернення виданої суми. Повернення кредиту не досягається автоматично.
Під формою забезпечення зворотності кредиту розуміється конкретне джерело погашення боргу, юридично оформлене право кредитора на його використання плюс контроль банку за його достатністю.
Гарантією повернення кредиту служить високий рівень рентабельності позичальника і високий рівень забезпечення власним капіталом. Навіть якщо підприємство стійке, банк шукає додаткові гарантії повернення кредиту, яким може бути:
1. застава майна і прав
2. поступка вимог і прав
3. гарантія і поручительство
4. страхування
Правовою основою різних видів забезпечення кредиту є:
1. Закон України «Про заставу»
2. Закон України «Про страхування»
3. Закон України «Про банки і банківську діяльність»
Гарантія і поручительство захищають інтереси кредитора. Майнову відповідальність несе третю особу, джерело гарантії (або власні засоби гаранта).
Страхування як забезпечення кредиту - це спосіб забезпечення зворотності кредиту, або відносини по захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб при виникненні страхового випадку.
5. Класифікація позичок по призначенню
Дана класифікація займає особливе місце в кредиті, оскільки її існування викликане специфікою керування кожним видом позичок відповідно до їх призначення.
На практиці комерційний банк створює окремий підрозділ, що спеціалізується на різних видах позичкових операцій.
У США угруповання позичок відоме як «Схема А», що є формою звітності перед Федеральною резервною системою.:
1. іпотечні позички - позички під заставу нерухомості
2. позички фінансовим установам - позички банкам, страховим організаціям
3. сільськогосподарські позички
4. позички торговельним і промисловим компаніям
5. позички приватним особам
6. інші позички
7. лізингове фінансування - банк здобуває устаткування і передає в оренду своїм клієнтам
До іпотечних судів відносяться більш однієї третини від загального обсягу позичок.
Таким чином, виділяються основні види кредитних операцій по їхньому призначенню:
1. позички підприємствам і організаціям (ділові), у т.ч.:
- іпотечні позички
- позички промисловим і торговельним компаніям
- інвестиційні кредити
2. споживчі позички
3. міжбанківські кредити
На наш погляд, найважливіша класифікація позичок - це класифікація позичок по їхньому призначенню, тому що кожен вид позичок має свій діапазон термінів.
Банк може формувати свій кредитний портфель, може розміщати свої засоби для використання їхній надалі для кредитування.
1. вклади до запитання - у міжбанківський кредит
2. строкові вклади - у короткострокові ділові позички, споживчі позички
3. ощадні вклади - у середньо/довгострокові ділові позички, споживчі позички, кредитування нерухомості
4. акціонерний капітал направляється в довгострокові ділові і споживчі кредити, плюс і в кредитування нерухомості.
Тому структура кредитного портфеля знаходиться в залежності від структури ресурсної бази банку.
2.2 Управління позичковим процентом
2.2.1Управління позичками, наданими іншим банкам
Відповідно до закону «Про банки і банківську діяльність» кредитна організація на договірних засадах може залучати і розміщати друг і друга засобу у формі внесків (депозитів) кредитів, здійснювати розрахунки через створювані розрахункові центри кореспондентські рахунки, що відкриваються друг і друга.
Розбіжність у часі залучення і використання засобів клієнтів приводить до створення ринку короткострокових міжбанківських кредитів.
Для міжбанківського ринку характерна наявність безлічі контрагентів. При нормальному функціонуванні в банку виникає ситуація потреби в резервах і надлишках ресурсів. Потреба або надлишок утворяться через неможливе точне планування надходжень на кореспондентський рахунок банку клієнтських платежів. Тому періодично утворений у банку надлишок ресурсів являє собою грошові кошти, що надходять на розрахунковий рахунок клієнтів і, відповідно, має короткостроковий характер.
Для дотримання ліквідності, банк повинний вкладати цей надлишок на короткий термін і з високим ступенем надійності повернення. Цим умовам відповідає міжбанківське кредитування. Комерційний банк, є учасником ринку міжбанківських кредитів, виступаючи по черзі в ролі як кредитора, так і ролі позичальника. Ці кредити є оптимальним інструментом регулювання ліквідності комерційного банку.
Перевагою міжбанківського кредиту служить висока швидкість здійснення угоди, що відповідає швидкості зміни поточної ліквідності банку. Як тільки в комерційного банку з'являється надлишок, він може бути реалізований на міжбанківському ринку, тому що міжбанківський кредит є найбільш швидким і надійним способом розміщення короткострокових банківських ресурсів.
Можна виділити два основних призначення міжбанківського кредиту - міжбанківські кредити є для банку спекулятивним інструментом одержання прибутку, а також інструментом додержання поточної ліквідності. Це обумовлює в основному короткостроковий характер міжбанківських кредитів, що, як правило, надається на 1-2 дня.
Разом з цим, безпосереднім фактом є те, що фінансове становище банку не може змінитися за такий короткий термін, тому проведення аналізу кредитоспроможності банку - позичальника у випадку надання кредиту не має змісту і нездійсненна в силу необхідності швидкості проведення угоди.
Аналіз кредитоспроможності банку - контрагента може проводиться раз на місяць, по балансі на звітну дату. У результаті цього визначається ліміт, тобто гранична сума кредиту. Протягом місяця надання коштів банкові - позичальникові автоматично в міру надходження заявок за умови прийнятності процентних ставок і наявності ресурсів.
Особливості обробки заявки на позичку
Операції на ринку міжбанківських ресурсів проводяться комерційними банками на підставі Угоди про співробітництво на ринку міжбанківських ресурсів або про загальні умови проведення операцій на внутрішньому грошовому ринку. Ця угода полягає не по кожній угоді, а один раз на тривалий період. Тут обмовляється коло операцій, що здійснюють банки один з одним, порядок проведення угод, порядок надання документів. Уклавши угоду, банки починають здійснювати угоди по купівлі-продажу один одному міжбанківських короткострокових кредитів на підставі своїх потреб. Але безпосереднім висновком угоди займаються дилери.
Ділінг - це здійснення угод з валютою, цінними паперами, депозитами, дорогоцінними металами за допомогою телефону, телекса й інших засобів зв'язку. Умови угоди можуть бути обговорені або по телефоні, або по системі «РЕЙТЕР». Різновид інформаційної системи РЕЙТЕР називається «Ділінг 2000», так само існує більш сучасна ділінговая система «ПРИЗМА».
Виділимо особливості такої угоди: вона зроблена на основі усних переговорів з наступним письмовим оформленням. Після проведення переговорів і досягнення усної угоди система автоматично роздруковує протокол переговорів із зафіксованою умовою угоди («ТИКЕТ»). Дилер укладає угоду, ставить свій підпис на ньому і віддає його у відділ оформлення міжбанківських кредитів.
Особливістю обробки заявки на одержання кредиту є те, що її прийом або відхилення виробляється з дотриманням наступних умов:
- дотримання встановленого ліміту кредитування
- прийнятність процентних ставок, підданих різким коливанням на ринку МБК
- наявність у банку-кредитора вільних грошових ресурсів.
ОСОБЛИВОСТІ ПОЗИЧКОВОГО АНАЛІЗУ
Кредитний аналіз банків - контрагентів має значення в силу того, що міжбанківські кредити найчастіше носять бланковий характер. На сьогоднішній день існує ряд методик аналізу фінансового становища банків, але їхній загальний недолік полягає в тім, що вони розроблені відособлено від процесу керування міжбанківськими кредитами в цілому.
З погляду джерел даних, кредитний аналіз містить у собі два аспекти:
- розробка власних аналітичних матеріалів на основі надходження бухгалтерських даних від банків-контрагентів
- аналіз даних із зовнішніх джерел - ділової і професійної літератури, СМІ
Більш точний аналіз це перший. На основі бухгалтерської інформації охоплюються дві сторони оцінки банку-позичальника:
1. аналітичний опис банку:
- кращі операції
- загальна прибутковість
- активи
- пасиви
Даний опис проводиться на основі даних балансу (додатка - баланс, звіт про прибутки і збитки)
2. порівняння кожного банку-позичальника з іншими банками, тому необхідно скласти рейтинг банків з погляду оцінки їхньої надійності.
Аналітична оцінка банку дає портрет банку, а рейтингова оцінка позичальника відбиває його порівняльну характеристику стосовно інших банок. У результаті проведення аналізу банку-позичальника, утвориться добірка аналітичних матеріалів:
- аналітичний баланс комерційного банку, складений на основі його вихідного балансу
- рейтингова оцінка банку
ОСОБЕНОСТИ ПРОЦЕДУРИ СХВАЛЕННЯ ПОЗИЧКИ
Для цієї процедури характерно те, що вона по різному здійснюється в 2-х аспектах:
1. - у відношенні встановлення ліміту кредиту, що здійснюється 1 раз на місяць
2 - у відношенні кожної конкретної видачі міжбанківського кредиту
3. Після аналізу кредиту працівник складає висновок, що із усіма додатками передається керівникові відділу міжбанківських кредитів.
4. Керівник може або винести питання на обговорення кредитному комітетові, або зробити доробку. Кредитний комітет затверджує ліміт кредитування для конкретного банку, затверджує суму ліміту. Верхньою границею кредиту може служити граничний розмір кредиту на один позичальника.
ОСОБЛИВОСТІ ОФОРМЕЛНИЯ СПРАВИ
Зараз назва відділу оформлення міжбанківських операцій називають BACK OFFICE. Оформлення міжбанківських кредитів виробляється після висновку угоди. Оформлена кредитна справа містить наступні групи матеріалів:
1. юридичні документи.
У кредитну справу підшиваються копії установчих документів, що визначають правовий статус; копія ліцензії; підшивається укладена Угода про співробітництво на ринку міжбанківського кредитування
Подобные документы
Поняття міжнародного ринку позичкових капіталів, структура та принципи функціонування даного ринку. Вплив світової фінансової кризи на нього та оцінка стану в умовах глобалізації. Україна на світовому ринку позичкових капіталу, проблеми та перспективи.
курсовая работа [82,8 K], добавлен 14.09.2016Розгляд сутності функціонування капіталу в різних сферах економіки, його вплив на трудові відносини, а також з’ясування особливості функціонування позичкового і акціонерного капіталу. Трактування матеріально-речового змісту капіталу. Види капіталу.
курсовая работа [55,6 K], добавлен 28.01.2009Поняття і сутність фінансового ринку. Основні напрями його вдосконалення. Мета, принципи і завдання організації управління фінансовим ринком держави. Аналіз фінансово-економічних показників формування фінансового ринку України. Вплив держави на його стан.
курсовая работа [162,6 K], добавлен 20.06.2014Особливості отримання фінансової послуги на ринку житлової нерухомості. Аналіз умов функціонування фонду фінансування будівництва для здійснення операцій на ринку. Різновиди вигоди відносно сутності фінансової послуги на ринку житлової нерухомості.
статья [227,7 K], добавлен 24.04.2018Сучасні умови розвитку ринку цінних паперів. Розвиток корпоративного управління, антикризове регулювання і стабілізація ринку. Аналіз нормативно-правових актів. Система державного управління ринком цінних паперів в Україні: головні шляхи реформування.
курсовая работа [100,7 K], добавлен 12.09.2013Основні положення технічного аналізу. Визначення видів трендів, лінії підтримки та опору. Дослідження графічного методу, типів графіків, особливостей "японських свічок" (свічного аналізу). Вивчення фігур розвороту та продовження тенденцій, аналіз циклів.
реферат [23,4 K], добавлен 24.03.2010Оподаткування операцій з ЦП, які здійснюються юридичними особами. Оподаткування професійної діяльності на ринку цінних паперів. Оподаткування доходів фізичних осіб від операцій з цінним паперами. Особливості оподаткування операцій.
курсовая работа [52,0 K], добавлен 06.09.2007Міжнародний досвід оподаткування операцій на ринку цінних паперів. Проблемні питання оподаткування операцій на ринку цінних паперів України. Шляхи вдосконалення українського законодавства в сфери оподаткування операцій на ринку цінних паперів.
курсовая работа [37,7 K], добавлен 10.09.2007Аналіз прибутку, рентабельності та фінансового стану ДП ПАТ "Київхліб" "Хлібокомбінат №12". Дослідження складу і динаміки власного та позичкового капіталу, оптимізація його структури. Удосконалення методики стратегічного планування на підприємстві.
магистерская работа [390,0 K], добавлен 30.06.2013Управління агропромислового розвитку: функції та завдання в системі державної влади. Теоретичні аспекти контролю бюджетних ресурсів. Організаційно-господарська характеристика функціонування управління агропромислового розвитку Тячівського управління.
магистерская работа [92,3 K], добавлен 10.04.2012