1.1 Поняття фінансового ринку та його розвиток в Україні

Функціонування ринкової економіки ґрунтується на функціонуванні різноманітних ринків, які можна згрупувати в два основні класи: ринки виробленої продукції (товарів та послуг) та ринки трудових і фінансових ресурсів. На ринку фінансових ресурсів зустрічаються такі, в яких у процесі господарювання виникає потреба в коштах для розширення їх діяльності, а також такі, у яких накопичуються заощадження, що можуть бути використані для інвестицій. Саме на ринку фінансових ресурсів, або фінансовому ринку, відбувається перелив коштів, при якому вони переміщуються від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує інвестицій. При цьому, як правило, кошти спрямовуються від тих, хто не може їх ефективно використати, до тих, хто використовує їх продуктивно. Це сприяє не тільки підвищенню продуктивності та ефективності економіки в цілому, а й поліпшенню економічного добробуту кожного члена суспільства.

На фінансовому ринку ті, що мають вільні фінансові ресурси, передають їх на різних умовах іншим учасникам ринку, які опосередковано через суб'єктів ринку або безпосередньо використовують залучені ресурси для фінансування різних галузей економіки, забезпечення потреб населення та потреб державного бюджету. Фінансові ресурси надаються на умовах позики або на умовах співвласності, коли інвестор набуває прав власності на придбані за інвестовані кошти матеріальні чи нематеріальні активи.

Позика оформляється різними видами боргових цінних паперів, банківського, комерційного чи державного кредиту. Платою за використання позикового капіталу виступає процент, який залежить від структури попиту та пропозиції на позиковий капітал і може коригуватись в той чи інший бік, забезпечуючи інвестору вищий або нижчий рівень прибутку. З одного боку, рівень процентної ставки має бути нижчим від ставки прибутку від використання залучених ресурсів, щоб позичальник мав змогу погасити позику та забезпечити зростання власного капіталу. З другого боку, процентна ставка має забезпечити інвестору прибуток від надання коштів у позику, а також компенсувати втрати від знецінення ресурсів внаслідок інфляції та ризиків від здійснення конкретних інвестицій. Реальна ставка прибутку на позиковий капітал відповідає середнім темпам зростання економіки з поправкою на ризик здійснення конкретних інвестицій. Чим ефективніше функціонує ринок позикового капіталу, тим більшою мірою процентна ставка на позиковий капітал відповідає ризику інвестицій і ефективності конкретної галузі економіки та економіки в цілому.

Рівень прибутку на інвестиції в акціонерний капітал визначається рівнем рентабельності конкретного виробництва та ринковою кон'юнктурою, що впливає на ринкову капіталізацію корпорації. Рівень прибутку на акціонерний капітал значною мірою відповідає рівню ефективності конкретного виробництва і в разі неефективної діяльності може забезпечити інвестору нульову або від'ємну ставку прибутку. Інвестор -- власник акції поділяє ризик інвестицій з іншими акціонерами підприємницької структури і тому прибуток на інвестиції в акції може коливатись у значних межах. На відміну від прибутку на акціонерний капітал процент на позиковий капітал у цілому менш пов'язаний із поточною фінансово-господарською діяльністю конкретного суб'єкта господарювання і в основному визначається кон'юнктурою ринку.

Передача в користування фінансових ресурсів на фінансовому ринку оформляється тим чи іншим фінансовим інструментом. Якщо ресурси передаються на умовах позики, це оформляється відповідними інструментами позики -- борговими цінними паперами (облігаціями, векселями, ощадними сертифікатами тощо) або різними видами кредитних інструментів. Якщо інвестор вкладає кошти в акціонерний капітал, така операція оформляється інструментами власності -- акціями. Платою за надані в позику ресурси виступає процент, а при безстроковому інвестуванні коштів в акціонерний капітал -- прибуток у вигляді дивідендів і капіталізований прибуток, що направляється на збільшення власного капіталу корпорації.

Оскільки передача в користування капіталу відбувається через продаж фінансових активів, які відображають права на отримання доходу на вкладений капітал, фінансовий ринок можна визначити як ринок, на якому випускають, продають і купують фінансові активи. Фінансовий ринок являє собою систему економічних та правових відносин, пов'язаних із купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів. Суб'єктами цих відносин виступають держава, а також ті, хто бажає передати в користування вільні фінансові ресурси, ті, які потребують інвестицій, та фінансові посередники, які на стабільній, впорядкованій основі забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку.

Осіб, які інвестують кошти в діяльність інших суб'єктів ринку, купуючи певні фінансові активи, називають інвесторами та власниками фінансових активів -- акцій, облігацій, депозитів тощо. Тих, хто залучає вільні фінансові ресурси через випуск та продаж інвесторам фінансових активів, називають емітентами таких активів. Кожен фінансовий актив є активом інвестора -- власника активу та зобов'язанням того, хто емітував даний актив.

Торгівля фінансовими активами між учасниками ринку відбувається за посередництвом різноманітних фінансових інститутів. Саме вони забезпечують неперервне функціонування ринку, розміщення серед інвесторів нових та обіг на ринку емітованих раніше активів.

Чим більш розвинений та конкурентний фінансовий ринок, тим меншою є винагорода фінансових посередників за надані іншим учасникам ринку послуги. Фінансові посередники є необхідними учасниками фінансового ринку, які забезпечують інвесторам оперативне вкладення коштів у фінансові активи та вилучення коштів з процесу інвестування. Учасникам ринку, які потребують інвестицій, фінансові посередники допомагають залучити кошти за відповідну своїй конкурентній позиції плату. Чим вища конкурентна позиція позичальника на ринку, тим нижчою є плата за користування фінансовими ресурсами.

Фінансові ринки виконують ряд важливих функцій.

1. Забезпечують таку взаємодію покупців та продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них.

На фінансовому ринку кожен із інвесторів має певні міркування щодо дохідності та ризиковості своїх майбутніх вкладень у фінансові активи. При цьому, звичайно, ним враховується існуюча на фінансовому ринку ситуація:

1. мінімальні процентні ставки та рівні процентних ставок, що відповідають різним рівням ризику. Емітенти фінансових активів, для того щоб бути конкурентоспроможними на фінансовому ринку, прагнуть забезпечити інвесторам необхідний рівень дохідності їх фінансових вкладень. У такий спосіб на ефективно діючому фінансовому ринку формується рівноважна ціна на фінансовий актив, яка задовольняє й інвесторів, і емітентів, і фінансових посередників.

2. Фінансові ринки запроваджують механізм викупу у інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів.

Викуп у інвесторів фінансових активів забезпечують фінансові посередники -- дилери ринку, які в будь-який момент, коли це потрібно інвесторам, готові викупити фінансові активи, що їм належать. Чим ефективніше функціонує фінансовий ринок, тим вищу ліквідність він забезпечує фінансовим активам, що перебувають в обігу на ньому, оскільки будь-який інвестор може швидко і практично без втрат у будь-який момент перетворити фінансові активи на готівку.

Фінансові посередники завжди готові не тільки викупити фінансові активи, а й продати їх інвесторам у разі потреби. Здійснюючи на постійній основі викуп і продаж фінансових активів, фінансові посередники не тільки забезпечують ліквідність фінансових активів, що є в обігу на ринку, а й стабілізують ринок, протидіють значним коливанням цін, які не пов'язані із змінами в реальній вартості фінансових активів та змінами в діяльності емітентів цих активів.

3. Фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати.

Фінансові посередники, здійснюючи великі обсяги операцій по інвестуванню та залученню коштів, зменшують для учасників ринку витрати і відповідні ризики від проведення операцій із фінансовими активами. Як на ринку акцій та облігацій, так і на кредитному ринку саме посередники відіграють вирішальну роль у переміщенні капіталів. Особливо помітна ця роль при фінансуванні посередниками корпорацій, що мають не найвищий кредитний рейтинг, і кількість яких є значною в усіх країнах світу. Фінансові посередники зменшують витрати через здійснення економії на масштабі операцій і вдосконалення процедур оцінювання цінних паперів, емітентів га позичальників на кредитному ринку.

У країнах з розвиненою ринковою економікою функціонують високоефективні фінансові ринки, які забезпечують механізм перерозподілу фінансових ресурсів серед учасників ринку і сприяють ефективному розміщенню заощаджень серед галузей економіки. В Україні та країнах, що ступили на шлях ринкових перетворень в економіці, фінансові ринки перебувають на різних стадіях формування та розвитку. Розвитку фінансових ринків у таких країнах сприяють масова приватизація, подолання кризових явищ та позитивні зрушення в економіці. Паралельно з цим, як правило, відбувається формування відповідної законодавчої бази та механізму, що гарантує її виконання.

Формування фінансового ринку в Україні спричинило за собою виникнення, пов'язаних з цим процесом, численних проблем, подолання яких необхідно для подальшого успішного розвитку і функціонування ринку фінансових послуг. У даному розрізі можливо виділити наступні ключові проблеми розвитку фінансового ринку, що вимагають першочергового рішення. [14]

1. Подолання негативних зовнішніх факторів, що впливають, тобто господарської кризи, політичної і соціальної нестабільності.

2. Цільова переорієнтація ринку цінних паперів з першочергового обслуговування фінансових запитів держави і перерозподілу великих пакетів акцій на виконання своєї головної функції - напрямок вільних грошових ресурсів на меті відновлення і розвитку виробництва в Україні.

3. Поліпшення якісних характеристик ринку:

1.нарощування обсягів і перехід у категорію класифікованих фінансових ринків (для того, щоб український ринок був віднесений до розряду що розвиваються, розмір капіталізації ринку акцій у відсотках до номінальної вартості ВВП повинний досягти 30-40%, тобто збільшитися в 10-15 разів), що неможливо без укрупнення і рекапіталізації фінансового ринку;

2.припинення обігу на ринку сурогатів цінних паперів і незаконної професійної діяльності (контроль за даним процесом повинні взяти на себе як державні, так і саморегульовані організації).

4. Підвищення ролі держави на фінансовому ринку, для чого необхідно:

1) створення державної довгострокової концепції і політики дій в області відновлення ринку і його поточного регулювання (остаточний вибір моделі ринку (у даний час переважає орієнтація на фінансовий ринок США), а також визначення частки джерел фінансування господарства і бюджету за рахунок випуску цінних паперів);

2) формування погодженої системи державного регулювання фінансового ринку для подолання роздробленості і перетинання функцій держорганів;

3) прискорене створення твердої регулятивної інфраструктури ринку і її правової бази для обмеження ризиків інвесторів;

4) створення системи звітності і публікації макро- і мікроекономічної інформації про стан ринку;

5) формування активно діючої системи контролю за небанківськими інвестиційними інститутами;

6) державна підтримка утворення в області фінансового ринку;

7) подолання випереджального розвитку ринку державних цінних паперів, що переключає велику частину грошових коштів на обслуговування непродуктивних витрат держави, скорочуючи їх надходження у виробництво.

5. Проблема захисту інвесторів, що може бути вирішена створенням

державної чи напівдержавної системи захисту інвесторів від втрат.

6. Випереджальне створення депозитарної і клірингової мережі, агентської мережі для реєстрації руху цінних паперів в інтересах емітентів.

7. Реалізація принципу представництва і консолідації регіонів:

а) створення консультативного органа, що поєднує представників державних органів, банків, небанківських інвестиційних інститутів, регіонів;

б) передачі частини прав по регулюванню ринку регіонам;

в) уведення представників публіки до складу директоратів регулятивних органів держави, саморегульованих організацій, фондових бірж;

г) державної підтримки саморегульованих організацій;

д) створення системи експертної підтримки і наукового обслуговування ринку (експертні ради вчених і т.п.).

Світова практика показує, що ефективність функціонування фінансового ринку насамперед від адекватності норм чинного законодавства та політики Уряду щодо формування цивілізованих відносин між суб'єктами ринку.

Реалізація Європейського вибору України щодо вдосконалення правового поля на ринку фінансових активів має враховувати відповідні європейські та світові стандарти і вимоги, основними з яких є такі [15]:

- Директиви Ради ЄЕС;

- Рекомендації комісії Ради ЄЕС щодо європейського кодексу поведінки;

кодекс корпоративного управління організації економічного співробітництва та розвитку.

З огляду на світові тенденції законодавчого регулювання перед Україною стоїть необхідність постійного вдосконалення чинного законодавства, що передбачає вирішення таких проблем:

- Недостатні норми чинного законодавства спрямовані на захист прав інвесторів;

- Відсутність законодавства про недержавні пенсійні фонди;

- Негативний вплив податкового законодавства на розвиток українського фінансового ринку;

- Несистемність існуючого законодавства;

Основними напрямками розвитку нормативної правової бази фінансового ринку мають стати забезпечення необхідних умов для адаптації законодавства до законодавства країн з розвинутими ринками.

Слід зазначити, що одним з головних напрямів розвитку нормативної правової бази фінансового ринку України має стати стимулювання надходження інвестицій у реальний сектор економіки. Українське законодавство має ефективно забезпечувати захист прав інвесторів на процесуальному рівні, тобто на стадії судового захисту, а також виконавчого провадження.

Досвід функціонування розвинених ринкових економік вказує на те, що фінансовий ринок взагалі є одним з найбільш регульованих та регламентованих державою. Тому в розвинених країнах органи регулювання ринку мають широкі повноваження щодо розслідування правопорушень.

Для вирішення подібних проблем вже розроблено законопроект щодо внесення доповнень до Закону України "Про виконавче провадження" та законопроект щодо розширення повноважень при отриманні пояснень, вилученні документів під час проведення перевірок.

Черговий поштовх напрямку розвитку українського законодавства про цінні папери відповідно до європейських норм має дати Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України". Затверджена ним програма розвитку фондового ринку на 2001-2005рр. та заходи Уряду щодо її вдосконалення сприятимуть підвищенню ролі ринку цінних паперів у процесі залучення інвестицій в економіку України, удосконаленню правових, економічних засад його функціонування.

Щодо перспектив подальшого розвитку фінансового ринку в Україні, то є кілька концепцій його розвитку, розроблених як державними, так і приватними інститутами. Але жодна з них не може претендувати на адаптовану до реальних умов і теоретично обгрунтовану стратегію. Очевидним є факт, що український фінансовий ринок досягнув певних висот у своєму розвитку. Про це свідчать кількість учасників ринку, розвиток біржових установ, процеси приватизації та деяке збільшення капіталізації фінансового ринку. Але на фінансовому ринку потрібно прогресувати.

Дуже важливо побудувати глобальну модель фінансового ринку України, зробити акцепт на таких заходах:

- заохочення емісії акцій і корпоративних боргових цінних паперів, пов'язаних з інвестиційними проектами, в першу чергу у сфері інновацій.

- заохочення торговців цінними паперами до розвитку послуг з вітчизняними інвесторами, в першу чергу з дрібними інвесторами;

- створення стимулів для злиття компаній торговців з метою зниження їх фінансових ризиків;

- заохочення організаторів торгівлі до злиття і концентрації ринків, до виходу на ринок більшої кількості емітентів, у тому числі середніх компаній, які мають інноваційний потенціал;

- створення регулятивних умов, які сприяють довгостроковому характеру іноземних інвестицій і обмеженню частки короткострокових вкладень іноземних інвесторів.

Таким чином, можливо підкреслити той факт, що бурхливий розвиток світового фінансового ринку базується на досягненнях та інтеграційних процесах фінансових ринків в розвинутих країн. Перспективи ж створення фінансових ринків в країнах, що розвиваються, пов'язано з вирішенням певних проблем.

1.2 Сутність державного регулювання економіки