Сутність фінансового ринку та державного регулювання
Поняття та розвиток фінансового ринку в Україні. Сутність державного регулювання економіки. Участь держави на фінансовому ринку, перспективи його державного регулювання. Діяльність держави на ринку цінних паперів і валютному ринку. Державне кредитування.
Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
Вид | курсовая работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 11.03.2012 |
Размер файла | 120,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Сутність фінансового ринку та державного регулювання
Зміст
- Вступ
- 1. Сутність фінансового ринку та державного регулювання
- 1.1 Поняття фінансового ринку та його розвиток в Україні
- 1.2 Сутність державного регулювання економіки
- 2. Аналіз ролі держави на фінансовому ринку
- 2.1 Участь держави на фінансовому ринку
- 2.2 Діяльність держави на ринку цінних паперів
- 2.3 Діяльність держави на валютному ринку
- 2.4 Державне кредитування
- 3. Перспективи державного регулювання фінансового ринка України
- Висновки
- Список літератури
- Додаток
Вступ
В країнах з розвитою ринковою економікою можливості втручання держави в розподіл матеріальних, трудових і фінансових ресурсів різко обмежені. У цих країнах більшість підприємств, будучи заснованими на індивідуальній, колективній чи приватній власності, самостійно вишукують матеріальні, трудові і грошові ресурси на різних видах ринків, через які розподіляється гнітюча частина суспільного продукту, вираженого в натурально-речовинній або у вартісній формі.
Актуальність даної теми дуже велика, адже ринок, на якому продаються і купуються матеріальні ресурси, одержав назву ринку реальних активів. Ринок, де реалізується товар - "робоча сила", називається ринком праці, а ті ринки, що забезпечують розподіл коштів між учасниками економічних відносин, називають фінансовими ринками. Оскільки на цих ринках реалізуються різні форми фінансових зв'язків і відносин, то з цих позицій розрізняють такі фінансові ринки, як:
кредитний,
грошовий,
валютний,
ринок цінних паперів (фондовий ринок),
страховий ринок і ін..
Ринок банківських кредитів охоплює відносини, що виникають із приводу надання кредитними установами платних і поворотних позик, не пов'язаних з оформленням спеціальних документів, що можуть самостійно продаватися, купуватися чи погашатися.
Ринок цінних паперів (фондовий ринок) охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, що виражаються через випуск спеціальних документів (цінних паперів), що мають власну вартість і можуть продаватися, купуватися і погашатися.
Валютний ринок - це насамперед сфера реалізації економічних відносин, де здійснюються операції по купівлі, продажу, обміну іноземної валюти і платіжних документів, виражених в іноземних грошових одиницях.
Страховий ринок - це особлива сфера фінансових відносин, що побудовані на операціях купівлі-продажу товару особливої властивості - страхового захисту, і де відбувається формування балансу пропозиції та попиту на страхові послуги.
У функціонуванні зазначених ринків визначальну роль відіграє держава. Насамперед, це чинно у період перехідної економіки. Саме це визначає основна мета якої визначити роль держави у функціонуванні фінансового ринку.
Під час досягнення мети роботи будуть вивчені наступні питання:
§ Визначення сутності та розвитку фінансового ринку України
§ Вивчення методів державного регулювання
§ Вивчення ролі та участі держави на окремих елементах фінансового ринку.
1. Сутність фінансового ринку та державного регулювання
1.1 Поняття фінансового ринку та його розвиток в Україні
Функціонування ринкової економіки ґрунтується на функціонуванні різноманітних ринків, які можна згрупувати в два основні класи: ринки виробленої продукції (товарів та послуг) та ринки трудових і фінансових ресурсів. На ринку фінансових ресурсів зустрічаються такі, в яких у процесі господарювання виникає потреба в коштах для розширення їх діяльності, а також такі, у яких накопичуються заощадження, що можуть бути використані для інвестицій. Саме на ринку фінансових ресурсів, або фінансовому ринку, відбувається перелив коштів, при якому вони переміщуються від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує інвестицій. При цьому, як правило, кошти спрямовуються від тих, хто не може їх ефективно використати, до тих, хто використовує їх продуктивно. Це сприяє не тільки підвищенню продуктивності та ефективності економіки в цілому, а й поліпшенню економічного добробуту кожного члена суспільства.
На фінансовому ринку ті, що мають вільні фінансові ресурси, передають їх на різних умовах іншим учасникам ринку, які опосередковано через суб'єктів ринку або безпосередньо використовують залучені ресурси для фінансування різних галузей економіки, забезпечення потреб населення та потреб державного бюджету. Фінансові ресурси надаються на умовах позики або на умовах співвласності, коли інвестор набуває прав власності на придбані за інвестовані кошти матеріальні чи нематеріальні активи.
Позика оформляється різними видами боргових цінних паперів, банківського, комерційного чи державного кредиту. Платою за використання позикового капіталу виступає процент, який залежить від структури попиту та пропозиції на позиковий капітал і може коригуватись в той чи інший бік, забезпечуючи інвестору вищий або нижчий рівень прибутку. З одного боку, рівень процентної ставки має бути нижчим від ставки прибутку від використання залучених ресурсів, щоб позичальник мав змогу погасити позику та забезпечити зростання власного капіталу. З другого боку, процентна ставка має забезпечити інвестору прибуток від надання коштів у позику, а також компенсувати втрати від знецінення ресурсів внаслідок інфляції та ризиків від здійснення конкретних інвестицій. Реальна ставка прибутку на позиковий капітал відповідає середнім темпам зростання економіки з поправкою на ризик здійснення конкретних інвестицій. Чим ефективніше функціонує ринок позикового капіталу, тим більшою мірою процентна ставка на позиковий капітал відповідає ризику інвестицій і ефективності конкретної галузі економіки та економіки в цілому.
Рівень прибутку на інвестиції в акціонерний капітал визначається рівнем рентабельності конкретного виробництва та ринковою кон'юнктурою, що впливає на ринкову капіталізацію корпорації. Рівень прибутку на акціонерний капітал значною мірою відповідає рівню ефективності конкретного виробництва і в разі неефективної діяльності може забезпечити інвестору нульову або від'ємну ставку прибутку. Інвестор -- власник акції поділяє ризик інвестицій з іншими акціонерами підприємницької структури і тому прибуток на інвестиції в акції може коливатись у значних межах. На відміну від прибутку на акціонерний капітал процент на позиковий капітал у цілому менш пов'язаний із поточною фінансово-господарською діяльністю конкретного суб'єкта господарювання і в основному визначається кон'юнктурою ринку.
Передача в користування фінансових ресурсів на фінансовому ринку оформляється тим чи іншим фінансовим інструментом. Якщо ресурси передаються на умовах позики, це оформляється відповідними інструментами позики -- борговими цінними паперами (облігаціями, векселями, ощадними сертифікатами тощо) або різними видами кредитних інструментів. Якщо інвестор вкладає кошти в акціонерний капітал, така операція оформляється інструментами власності -- акціями. Платою за надані в позику ресурси виступає процент, а при безстроковому інвестуванні коштів в акціонерний капітал -- прибуток у вигляді дивідендів і капіталізований прибуток, що направляється на збільшення власного капіталу корпорації.
Оскільки передача в користування капіталу відбувається через продаж фінансових активів, які відображають права на отримання доходу на вкладений капітал, фінансовий ринок можна визначити як ринок, на якому випускають, продають і купують фінансові активи. Фінансовий ринок являє собою систему економічних та правових відносин, пов'язаних із купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів. Суб'єктами цих відносин виступають держава, а також ті, хто бажає передати в користування вільні фінансові ресурси, ті, які потребують інвестицій, та фінансові посередники, які на стабільній, впорядкованій основі забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку.
Осіб, які інвестують кошти в діяльність інших суб'єктів ринку, купуючи певні фінансові активи, називають інвесторами та власниками фінансових активів -- акцій, облігацій, депозитів тощо. Тих, хто залучає вільні фінансові ресурси через випуск та продаж інвесторам фінансових активів, називають емітентами таких активів. Кожен фінансовий актив є активом інвестора -- власника активу та зобов'язанням того, хто емітував даний актив.
Торгівля фінансовими активами між учасниками ринку відбувається за посередництвом різноманітних фінансових інститутів. Саме вони забезпечують неперервне функціонування ринку, розміщення серед інвесторів нових та обіг на ринку емітованих раніше активів.
Чим більш розвинений та конкурентний фінансовий ринок, тим меншою є винагорода фінансових посередників за надані іншим учасникам ринку послуги. Фінансові посередники є необхідними учасниками фінансового ринку, які забезпечують інвесторам оперативне вкладення коштів у фінансові активи та вилучення коштів з процесу інвестування. Учасникам ринку, які потребують інвестицій, фінансові посередники допомагають залучити кошти за відповідну своїй конкурентній позиції плату. Чим вища конкурентна позиція позичальника на ринку, тим нижчою є плата за користування фінансовими ресурсами.
Фінансові ринки виконують ряд важливих функцій.
1. Забезпечують таку взаємодію покупців та продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них.
На фінансовому ринку кожен із інвесторів має певні міркування щодо дохідності та ризиковості своїх майбутніх вкладень у фінансові активи. При цьому, звичайно, ним враховується існуюча на фінансовому ринку ситуація:
1. мінімальні процентні ставки та рівні процентних ставок, що відповідають різним рівням ризику. Емітенти фінансових активів, для того щоб бути конкурентоспроможними на фінансовому ринку, прагнуть забезпечити інвесторам необхідний рівень дохідності їх фінансових вкладень. У такий спосіб на ефективно діючому фінансовому ринку формується рівноважна ціна на фінансовий актив, яка задовольняє й інвесторів, і емітентів, і фінансових посередників.
2. Фінансові ринки запроваджують механізм викупу у інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів.
Викуп у інвесторів фінансових активів забезпечують фінансові посередники -- дилери ринку, які в будь-який момент, коли це потрібно інвесторам, готові викупити фінансові активи, що їм належать. Чим ефективніше функціонує фінансовий ринок, тим вищу ліквідність він забезпечує фінансовим активам, що перебувають в обігу на ньому, оскільки будь-який інвестор може швидко і практично без втрат у будь-який момент перетворити фінансові активи на готівку.
Фінансові посередники завжди готові не тільки викупити фінансові активи, а й продати їх інвесторам у разі потреби. Здійснюючи на постійній основі викуп і продаж фінансових активів, фінансові посередники не тільки забезпечують ліквідність фінансових активів, що є в обігу на ринку, а й стабілізують ринок, протидіють значним коливанням цін, які не пов'язані із змінами в реальній вартості фінансових активів та змінами в діяльності емітентів цих активів.
3. Фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати.
Фінансові посередники, здійснюючи великі обсяги операцій по інвестуванню та залученню коштів, зменшують для учасників ринку витрати і відповідні ризики від проведення операцій із фінансовими активами. Як на ринку акцій та облігацій, так і на кредитному ринку саме посередники відіграють вирішальну роль у переміщенні капіталів. Особливо помітна ця роль при фінансуванні посередниками корпорацій, що мають не найвищий кредитний рейтинг, і кількість яких є значною в усіх країнах світу. Фінансові посередники зменшують витрати через здійснення економії на масштабі операцій і вдосконалення процедур оцінювання цінних паперів, емітентів га позичальників на кредитному ринку.
У країнах з розвиненою ринковою економікою функціонують високоефективні фінансові ринки, які забезпечують механізм перерозподілу фінансових ресурсів серед учасників ринку і сприяють ефективному розміщенню заощаджень серед галузей економіки. В Україні та країнах, що ступили на шлях ринкових перетворень в економіці, фінансові ринки перебувають на різних стадіях формування та розвитку. Розвитку фінансових ринків у таких країнах сприяють масова приватизація, подолання кризових явищ та позитивні зрушення в економіці. Паралельно з цим, як правило, відбувається формування відповідної законодавчої бази та механізму, що гарантує її виконання.
Формування фінансового ринку в Україні спричинило за собою виникнення, пов'язаних з цим процесом, численних проблем, подолання яких необхідно для подальшого успішного розвитку і функціонування ринку фінансових послуг. У даному розрізі можливо виділити наступні ключові проблеми розвитку фінансового ринку, що вимагають першочергового рішення. [14]
1. Подолання негативних зовнішніх факторів, що впливають, тобто господарської кризи, політичної і соціальної нестабільності.
2. Цільова переорієнтація ринку цінних паперів з першочергового обслуговування фінансових запитів держави і перерозподілу великих пакетів акцій на виконання своєї головної функції - напрямок вільних грошових ресурсів на меті відновлення і розвитку виробництва в Україні.
3. Поліпшення якісних характеристик ринку:
1.нарощування обсягів і перехід у категорію класифікованих фінансових ринків (для того, щоб український ринок був віднесений до розряду що розвиваються, розмір капіталізації ринку акцій у відсотках до номінальної вартості ВВП повинний досягти 30-40%, тобто збільшитися в 10-15 разів), що неможливо без укрупнення і рекапіталізації фінансового ринку;
2.припинення обігу на ринку сурогатів цінних паперів і незаконної професійної діяльності (контроль за даним процесом повинні взяти на себе як державні, так і саморегульовані організації).
4. Підвищення ролі держави на фінансовому ринку, для чого необхідно:
1) створення державної довгострокової концепції і політики дій в області відновлення ринку і його поточного регулювання (остаточний вибір моделі ринку (у даний час переважає орієнтація на фінансовий ринок США), а також визначення частки джерел фінансування господарства і бюджету за рахунок випуску цінних паперів);
2) формування погодженої системи державного регулювання фінансового ринку для подолання роздробленості і перетинання функцій держорганів;
3) прискорене створення твердої регулятивної інфраструктури ринку і її правової бази для обмеження ризиків інвесторів;
4) створення системи звітності і публікації макро- і мікроекономічної інформації про стан ринку;
5) формування активно діючої системи контролю за небанківськими інвестиційними інститутами;
6) державна підтримка утворення в області фінансового ринку;
7) подолання випереджального розвитку ринку державних цінних паперів, що переключає велику частину грошових коштів на обслуговування непродуктивних витрат держави, скорочуючи їх надходження у виробництво.
5. Проблема захисту інвесторів, що може бути вирішена створенням
державної чи напівдержавної системи захисту інвесторів від втрат.
6. Випереджальне створення депозитарної і клірингової мережі, агентської мережі для реєстрації руху цінних паперів в інтересах емітентів.
7. Реалізація принципу представництва і консолідації регіонів:
а) створення консультативного органа, що поєднує представників державних органів, банків, небанківських інвестиційних інститутів, регіонів;
б) передачі частини прав по регулюванню ринку регіонам;
в) уведення представників публіки до складу директоратів регулятивних органів держави, саморегульованих організацій, фондових бірж;
г) державної підтримки саморегульованих організацій;
д) створення системи експертної підтримки і наукового обслуговування ринку (експертні ради вчених і т.п.).
Світова практика показує, що ефективність функціонування фінансового ринку насамперед від адекватності норм чинного законодавства та політики Уряду щодо формування цивілізованих відносин між суб'єктами ринку.
Реалізація Європейського вибору України щодо вдосконалення правового поля на ринку фінансових активів має враховувати відповідні європейські та світові стандарти і вимоги, основними з яких є такі [15]:
- Директиви Ради ЄЕС;
- Рекомендації комісії Ради ЄЕС щодо європейського кодексу поведінки;
кодекс корпоративного управління організації економічного співробітництва та розвитку.
З огляду на світові тенденції законодавчого регулювання перед Україною стоїть необхідність постійного вдосконалення чинного законодавства, що передбачає вирішення таких проблем:
- Недостатні норми чинного законодавства спрямовані на захист прав інвесторів;
- Відсутність законодавства про недержавні пенсійні фонди;
- Негативний вплив податкового законодавства на розвиток українського фінансового ринку;
- Несистемність існуючого законодавства;
Основними напрямками розвитку нормативної правової бази фінансового ринку мають стати забезпечення необхідних умов для адаптації законодавства до законодавства країн з розвинутими ринками.
Слід зазначити, що одним з головних напрямів розвитку нормативної правової бази фінансового ринку України має стати стимулювання надходження інвестицій у реальний сектор економіки. Українське законодавство має ефективно забезпечувати захист прав інвесторів на процесуальному рівні, тобто на стадії судового захисту, а також виконавчого провадження.
Досвід функціонування розвинених ринкових економік вказує на те, що фінансовий ринок взагалі є одним з найбільш регульованих та регламентованих державою. Тому в розвинених країнах органи регулювання ринку мають широкі повноваження щодо розслідування правопорушень.
Для вирішення подібних проблем вже розроблено законопроект щодо внесення доповнень до Закону України "Про виконавче провадження" та законопроект щодо розширення повноважень при отриманні пояснень, вилученні документів під час проведення перевірок.
Черговий поштовх напрямку розвитку українського законодавства про цінні папери відповідно до європейських норм має дати Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України". Затверджена ним програма розвитку фондового ринку на 2001-2005рр. та заходи Уряду щодо її вдосконалення сприятимуть підвищенню ролі ринку цінних паперів у процесі залучення інвестицій в економіку України, удосконаленню правових, економічних засад його функціонування.
Щодо перспектив подальшого розвитку фінансового ринку в Україні, то є кілька концепцій його розвитку, розроблених як державними, так і приватними інститутами. Але жодна з них не може претендувати на адаптовану до реальних умов і теоретично обгрунтовану стратегію. Очевидним є факт, що український фінансовий ринок досягнув певних висот у своєму розвитку. Про це свідчать кількість учасників ринку, розвиток біржових установ, процеси приватизації та деяке збільшення капіталізації фінансового ринку. Але на фінансовому ринку потрібно прогресувати.
Дуже важливо побудувати глобальну модель фінансового ринку України, зробити акцепт на таких заходах:
- заохочення емісії акцій і корпоративних боргових цінних паперів, пов'язаних з інвестиційними проектами, в першу чергу у сфері інновацій.
- заохочення торговців цінними паперами до розвитку послуг з вітчизняними інвесторами, в першу чергу з дрібними інвесторами;
- створення стимулів для злиття компаній торговців з метою зниження їх фінансових ризиків;
- заохочення організаторів торгівлі до злиття і концентрації ринків, до виходу на ринок більшої кількості емітентів, у тому числі середніх компаній, які мають інноваційний потенціал;
- створення регулятивних умов, які сприяють довгостроковому характеру іноземних інвестицій і обмеженню частки короткострокових вкладень іноземних інвесторів.
Таким чином, можливо підкреслити той факт, що бурхливий розвиток світового фінансового ринку базується на досягненнях та інтеграційних процесах фінансових ринків в розвинутих країн. Перспективи ж створення фінансових ринків в країнах, що розвиваються, пов'язано з вирішенням певних проблем.
1.2 Сутність державного регулювання економіки
Державне регулювання економіки в умовах ринкового господарства являє собою систему типових мір законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, здійснюваних правомочними державними установами і громадськими організаціями з метою стабілізації і пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються. [1, 115]
В міру розвитку переходу до ринкового господарства виникали і загострювалися економічні і соціальні проблеми, що не могли бути вирішені автоматично на базі приватної власності. З'явилася необхідність значних інвестицій, малорентабельних чи нерентабельних з погляду приватного капіталу, але необхідних для продовження відтворення в національних масштабах; галузеві і загальногосподарські кризи, масове безробіття, порушення в грошовому обігу, конкуренція на світових ринках вимагали державної економічної політики.
Об'єктивна можливість державного регулювання економіки з'являється з досягненням визначеного рівня економічного розвитку, концентрації виробництва і капіталу. У сучасних умовах державне регулювання економіки є складовою частиною процесу відтворення. Воно вирішує різні задачі, наприклад: стимулювання економічного росту, регулювання зайнятості, заохочення прогресивних зрушень у галузевій і регіональній структурі, підтримка експорту. Конкретні напрямки, форми, масштаби державного регулювання визначаються характером і гостротою економічних і соціальних проблем у тій чи іншій країні в конкретний період.
Без державного регулювання економіки перехід до ринкових відносин практично неможливий. При переході від планового господарства до ринку необхідно витончене регулювання, спрямування економіки у визначене русло. Виникає необхідність у перерозподіл доходів і інвестицій між підприємствами й окремими галузями, щоб не спровокувати дисбаланс і банкрутства окремих підприємств. Також потрібна законодавча база, як основний інструмент для формування ринкових відносин. Протягом останнього років уряд України неодноразово фіксувало ціни на продукцію тих чи інших мнимих монополій. Подібні міри не можна назвати мудрою реакцією на проблеми конкуренції при формуванні ринкових відносин.
По-перше, уряд не мав чіткі критерії і надійну методику визначення підприємства-монополістів, і в результаті в цю категорію потрапили сотні підприємств. До того ж воно недооцінило здатність міжнародної чи конкуренції волі створення нових компаній обмежити владу дійсних монополій. По-друге, ціновий контроль завдає удару по цілком конкурентоспроможним галузям промисловості і приводить не до встановлення конкурентних цін, а до товарного дефіциту. І, по-третє, державне фіксування цін може спонукати підприємства розробити негласну загальну монопольну стратегію. Таким чином, установлюючи високі офіційні ціни на ту чи іншу продукцію, уряд мимоволі може сприяти виникненню монополії там, де раніш її не було. Державні ціни фактично стають не стелею, а порогом цін для підприємств галузі всупереч благим намірам Уряду.
При формуванні ринкових відносин в Україні потрібно проводити політику захисту вітчизняних товаровиробників від імпорту іноземних товарів, але не в такій мірі, як було викладено вище.
Те ж стосується і регламентування банківської діяльності, фінансової діяльності. Насамперед, регламентування діяльності банків спрямоване на те, щоб банкам було не так-то просто розоритися. Найкращий спосіб досягти цієї мети - змусити засновників банку вкласти в нього таку кількість власних грошей, щоб воно було відповідно до видаваних кредитів.
І так само підтримка малого бізнесу, малих підприємств, на основі яких може будуватися економіка України. На початку переходу до ринку підтримка була виражена у формі надання дешевих субсидій, кредитів, заохочення визначених видів діяльності, але надалі податковий тягар став душити виробників, що було пов'язано з підвищенням податків через недостачу засобів у державному бюджеті.
Важливим моментом є створення нової системи соціального захисту і реформування старої. Радянська система гарантувала працюючим практично всі існуючі види соціальної підтримки: безкоштовне медичне обслуговування, житло, робочі відпустки, пенсії, стабільний рівень доходів і навіть робоче місце. В умовах ринкової економіки дуже багато хто практично не одержують допомоги від держави, а тим, хто її одержує, приходиться задовольнятися дуже обмеженим колом соціальних пільг. У ринкових умовах підприємства теж пропонують своїм працівникам визначені пільги, однак величезна частка засобів на соціальні витрати надходить усе-таки з боку держави. За цим кроїться дуже важлива причина. У ринкової економіки вважається цілком природним, що людина рано чи пізно переходить на іншу роботу чи його звільняють по тій чи іншій причині. Відповідно і пільги повинні надаватися йому безпосередньо від держави, а не через підприємство, на якому в даний час він працює. Це дуже важливо, тому що люди твердо знають, що можуть розраховувати на соціальну підтримку, навіть залишивши це підприємство і, отже, схильні до зміни місць. Завдяки цьому ринкова економіка має більшу гнучкість, ніж економіка радянського типу, при тім, що точно так само забезпечує соціальні гарантії населенню.
Вивчення загальних засад регулювання державою економіки дозволяє перейти до вивчення ролі держави в регулюванні безпосередньо фінансового ринку.
2. Аналіз ролі держави на фінансовому ринку
2.1 Участь держави на фінансовому ринку
Держава виступає на фінансовому ринку позичальником, регулярно розміщаючи на зовнішньому і внутрішньому ринках свої боргові зобов'язання, а також виконує специфічну і дуже важливу функцію -- регулювання фінансового ринку. Іноді держава виступає як інвестор, здійснюючи фінансову підтримку тих чи інших суб'єктів господарювання.
Державне регулювання фінансового ринку складається в здійсненні державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком і запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері. Державне регулювання здійснюється з метою:
* створення умов для ефективної мобілізації і розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;
* захисту прав інвесторів і інших учасників фінансового ринку;
* контролю за прозорістю і відкритістю ринку;
* дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;
* запобігання монополізації і сприяння розвитку сумлінної конкуренції на фінансовому ринку.
Хоча в процесі регулювання фінансового ринку державою реалізуються різні підходи до регулювання діяльності професійних і інших учасників ринку -- інвесторів і емітентів, державне регулювання може забезпечувати однакові права й однаковий доступ до ринку всіх його суб'єктів, максимальну прозорість ринку, конкурентне середовище, не допускати монополізації ринку. Основними формами державного регулювання фінансового ринку є:
* прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку,
* регулювання випуску й обороту фінансових активів;
* реєстрація випусків (емісій) фінансових активів і інформації про їхній
випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску і продажу фінансових активів;
* регулювання прав і обов'язків учасників ринку;
* видання спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку і забезпечення контролю за такою діяльністю,
* створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і обличчями, що здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;
* контроль за вірогідністю інформації, що надається емітентами й обличчями, що здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку, що контролюють органам;
* контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку, За допомогою законів і нормативних актів держава впливає на поводження учасників ринку і визначеною мірою направляє розвиток ринку в заданому напрямку. До основних напрямків державного регулювання фінансового ринку належать регулювання;
1) процедур випуску й обороту фінансових активів;
2) різних видів фінансової діяльності, таких як торгівля фінансовими активами, валютними цінностями, надання кредитних, страхових послуг, емісійна діяльність і т.п.;
3) діяльності конкретних фінансових інститутів (комерційних банків, страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів і інших посередників);
4) діяльності іноземних учасників ринку.
Всі учасники ринку беруть участь у створенні інформаційного забезпечення ринку. Істотна роль у цьому процесі належить державним органам влади, що формують відповідну законодавчу базу і створюють належні умови для її діючого використання. З поняттям інформаційного забезпечення ринку тісно зв'язане поняття "прозорості" ринку -- чим повніше і достовірніше буде інформація якої володіють учасники ринку, тим більше "прозорим" є цей ринок. Сьогодні одним з "найбільш прозорих" ринків вважають фінансовий ринок США, на якому учасникам ринку доступна така інформація про фінансові активи і їхні емітенти, що в інших країнах не зобов'язують робити надбанням гласності.
2.2 Діяльність держави на ринку цінних паперів
Останнім часом, у зв'язку зі значним збільшенням обороту цінних паперів, багато хто з них стали оформлятися у виді записів у книгах обліку, а також на рахунках, що ведуться на магнітному й іншому носіях інформації, тобто перейшли в безготівкову, фізично невловиму (безпаперову) форму. Тому на ринку цінних паперів випускаються, звертаються і погашаються як власне цінні папери, так і їхні замінники.
Об'єкти угод на ринку цінних паперів називаються також інструментами ринку цінних паперів, фондами (у значенні "грошові фонди") чи фондовими цінностями. У випадку, якщо цінні папери не існують у фізично відчутній чи формі їхні паперові бланки містяться в спеціальні сховища, власнику цінного папера видасться документ, що засвідчує його право власності на ту чи іншу фондову цінність. Цей документ називається сертифікатом цінного папера. Сертифікати цінних паперів можуть пускатися і на пред'явника для заміщення собою декількох однорідних цінних паперів (подібно грошовим купюрам різного достоїнства). В останньому випадку сертифікат не містить інформації про власника фондової цінності.
В залежності від того, яка специфічна ознака закладена в основу класифікації, ринок цінних паперів може бути умовно розділений на окремі сегменти (ринки в більш вузькому значенні цього слова) декількома різними способами. Можливі класифікації ринку цінних паперів розрізняються по наступним основних ознаках:
а) емітентам;
б) економічній природі цінних паперів;
й) зв'язку цінних паперів з їхнім первинним розміщенням і наступним звертанням;
г) тривалості періодів залучення тимчасово вільних засобів;
д) способу виплати доходу;
е) територіям, на яких звертаються цінні папери;
ж) рівню ризику.
Розглядаючи першу ознаку, відзначимо, що цінні папери випускаються різними суб'єктами. У самому загальному виді виділяються три основні групи емітентів:
* держава;
* приватний сектор;
* іноземні суб'єкти.
Відповідно всі цінні папери можуть бути умовно віднесені до державним, приватним чи міжнародної. У складі кожної з основних груп емітентів виділяються окремі підгрупи.
Наприклад, державні цінні папери можуть випускатися центральним урядом, органами влади на місцях, окремими відносно незалежними державними установами (поштою, залізничною службою й ін.), а також організаціями, що користаються державною підтримкою.
Розглянемо докладніше види цінних паперів, що випускає в звертання держава.
Відповідно Закону України "Про приватизаційні папери" від 6 березня 1992 p. приватизаційні папери -- це особливий вид державних цінних паперів, що засвідчують право власника на безоплатне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Існує три види приватизаційних паперів:
приватизаційні майнові сертифікати, приватизаційні житлові чеки і приватизаційні земельні бони. Вони відповідно надають право їхньому власнику на безоплатне одержання визначеної частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Приватизаційні папери є конвертованими, тобто приватизаційний папір одного виду може бути виміняна на визначену кількість приватизаційних паперів іншого виду. Для перерахунку одного виду в інший установлюються коефіцієнти конвертації.
Приватизаційні папери можуть бути лише іменними. Право на одержання приватизаційних паперів мають громадяни України, що проживають на її території, і ті, що тимчасово чи проживають знаходяться у відрядженні в інших країнах у період, визначений законодавством. Інші громадяни, що не проживають на території України, мають право на одержання приватизаційних паперів у випадку переїзду в Україну в період, визначений законодавством.
Рішення про випуск приватизаційних паперів приймає Кабінет Міністрів України. Емісію й облік випущених паперів здійснює Національний банк України. Приватизаційні папери видають відділення Ощадбанку. За одержання приватизаційних паперів громадяни платять державний збір.
Приватизаційні папери використовуються в період приватизації. Погашення невикористаних приватизаційних паперів здійснюється в порядку й у терміни, установлені законодавством. Використання приватизаційних паперів здійснюється через їхній обмін на паї, акції, інші документи, що встановлюють і засвідчують право власності на частину державного майна відповідно номіналу папера. Номінальна вартість усіх випущених приватизаційних паперів дорівнює вартості частки державного майна, що приватизується безоплатно. За обмін приватизаційних паперів на чи акції паї платиться державний збір.
Табл. 1 - Учасники ринку цінних паперів України в 2001-2003рр.
Дата |
Учасники ринку |
||||
НБУ |
Нерезиденти |
Клієнти банків |
Комерційні банки |
||
01.02.01 |
250,1 |
233,9 |
65,1 |
148,0 |
|
01.03. 01 |
554,9 |
239,3 |
51,1 |
240,1 |
|
01.04. 01 |
456,2 |
241,9 |
39,8 |
190,1 |
|
01.05. 01 |
205,7 |
253,2 |
41,1 |
343,7 |
|
01.06. 01 |
107,1 |
302,6 |
17,5 |
320,0 |
|
01.07. 01 |
158,0 |
507,3 |
20,4 |
393,8 |
|
01.08. 01 |
133,2 |
520,1 |
17,9 |
277,0 |
|
01.09. 01 |
238,7 |
97,0 |
49,3 |
627,6 |
|
01.10. 01 |
36,3 |
457,5 |
50,2 |
85,3 |
|
01.11. 01 |
0,0 |
10,8 |
56,5 |
140,8 |
|
01.12. 01 |
0,0 |
9,6 |
117,8 |
300.1 |
|
01.01.02 |
0,0 |
18,1 |
35,9 |
105,6 |
|
01.02. 02. |
0,0 |
2,6 |
46,6 |
232,9 |
|
01.03. 02 |
0,0 |
39,4 |
24,6 |
7,8 |
|
01.04. 02 |
363,0 |
0,2 |
31,1 |
245,0 |
|
01.05. 02 |
0,0 |
0,0 |
3.4 |
28,3 |
|
01.06. 02 |
258,4 |
0,4 |
17,2 |
99,1 |
|
01.07. 02 |
258,7 |
0,0 |
2,4 |
27,6 |
|
01.08. 02 |
117,6 |
0,0 |
3,3 |
69,3 |
|
01.09. 02 |
72,6 |
0,0 |
5,2 |
132,7 |
|
01.10. 02 |
120,7 |
639,9 |
33,2 |
24,9 |
|
01.11. 02 |
0,0 |
0.0 |
0.0 |
0,1 |
|
01.12. 02 |
255,6 |
0,0 |
28,8 |
11,5 |
|
01.01.2003 |
197,0 |
0,0 |
22,5 |
0,05ЯЯЯ |
Як бачимо з таблиці 1, учасниками ринку цінних паперів України в 2001-2003рр. Були: НБУ, Нерезиденти, Клієнти банків, Комерційні банки. Серед цих учасників Національний банк України виступає в ролі державного закладу діючого на ринку.
Слід зазначити, що приватизовані об'єкти, понад 50% вартості яких сплачено приватизаційними паперами, не підлягають продажу чи відчуженню, крім випадку банкрутства.
Серед особливостей використання й обороту приватизаційних паперів є те, що:
* вони не підлягають вільному обороту;
* дивіденди чи відсотки по ним не нараховуються;
* приватизаційні папери не можуть бути використані для розрахунків і як застава;
* угоди, укладені з використанням приватизаційних паперів для цілей, не передбачених законодавством, вважаються недійсними.
З приватизаційними паперами фінансовим посередникам дозволено проводити представницьку, посередницьку і комерційну діяльність.
Посередницька діяльність складається в обміні приватизаційних паперів на паї й акції і здійснюється посередником від свого імені, за дорученням, за рахунок і на ім'я власника приватизаційних паперів лише на основі відповідної ліцензії.
Облігації. Існують конвертовані й обмінювані облігації. Конвертовані -- це облігації, що можуть за бажанням власника бути виміняні на визначену кількість акцій того самого емітента. В інформації про емісію конвертованих облігацій в обов'язковому порядку обумовлюються пропорції обміну (коефіцієнт конвертації), терміни конвертації, порядок і розмір виплат.
Коефіцієнт конвертації показує кількість акцій, на яку може бути виміняна конвертована облігація. Конвертаційна ціна облігації дорівнює поточної ринкової вартості однієї звичайної акції компанії, помноженої на кількість акцій, в яку буде конвертована ця облігація. Для більшості конвертованих облігацій ціна конвертації збільшується через визначені інтервали.
Конвертовані облігації мають, як правило, меншу прибутковість, чим звичайні облігації чи привілейовані акції. В момент випуску вони мають вищу ціну, чим їхня конвертаційна ціна. Різниця між цими цінами -- конвертаційна премія -- складає 10-20%. Викуп конвертованих облігацій приводить до зниження вартості звичайних акцій компанії і "розведення" прав акціонерів, тому в проспекті емісії конвертованих облігацій для "старих" акціонерів варто передбачити визначені пільги щодо придбання таких чи облігацій нових акцій. Ринкова вартість конвертованих облігацій, як правило, вище їх конвертаційної вартості. Термін обороту таких облігацій складає від десяти до двадцяти років.
Обмінювані облігації схожі на конвертовані, але вони обмінюються на акції іншої компанії, якими володіє компанія -- емітент обмінюваних облігацій.
Задачею ринку державних цінних паперів є оптимальне забезпечення потреб державного бюджету. Державні облігації, казначейські зобов'язання, казначейські векселі і ноти, інші державні боргові зобов'язання емітуються центральними урядами і місцевими органами влади з метою мобілізації грошових ресурсів для:
* фінансування бюджетного дефіциту;
* погашення розміщених раніше позик;
* фінансування цільових програм;
* згладжування нерівномірності надходження податкових платежів;
* забезпечення касового виконання державного бюджету і т.п.
Кошти, отримані від продажу боргових зобов'язань, емітованих центральним урядом, надходять у державний бюджет. Кошти від реалізації облігацій, випущених місцевими органами влади, надходять у місцеві бюджети.
Державні цінні папери є важливим джерелом неінфляційного покриття дефіциту бюджету. (Покриття дефіциту бюджету через емісію грошей приводить до надходження в оборот незабезпечених реальними активами платіжних засобів, а так, до інфляції.) Вважається, що випуск державних цінних паперів є одним з ефективних методів фінансування бюджетного дефіциту.
Державні цінні папери випускають не тільки для покриття дефіциту бюджету, а і для погашення емітованих раніше державних боргових зобов'язань. За допомогою нових випусків державних цінних паперів здійснюються виплата доходу і погашення боргових зобов'язань попередніх випусків.
Випуск короткострокових державних боргових зобов'язань може також бути використаний для згладжування нерівномірності в надходженні податкових платежів, що є однієї з причин касової незбалансованості бюджету. Подальше надходження засобів від сплати податків використовується згодом для погашення таких зобов'язань. Іноді механізм погашення державних боргових зобов'язань за рахунок засобів, отриманих від сплати податків, називають попередньою сплатою податків. У деяких країнах випускаються зобов'язання, що має назву податково-депозитних сертифікатів. Останні за бажанням власника можуть бути через визначений термін погашені чи використані при сплаті податків.
Основними джерелами погашення державних позик є:
* доходи від вкладення притягнутих за допомогою державних позик засобів в інвестиційні проекти в різні області економіки;
* додаткові надходження від сплати податків;
* кошти, отримані від зменшення витрат;
* емісія грошей;
* кошти, притягнуті від випуску нових старих зобов'язань. При первинному розміщенні державних цінних паперів головну роль грають центральні банки, міністерства фінансів чи спеціальні підрозділи по керуванню державним боргом. Часто первинне розміщення державних цінних паперів проводиться серед комерційних банків. Підписка на державні цінні папери ведеться на добровільній основі серед широкого кола юридичних і фізичних осіб. Переважна більшість власників державних цінних паперів -- комерційні банки, страхові й інвестиційні компанії, пенсійні фонди, фізичні особи, місцеві органи влади, іноземні і міжнародні учасники ринку і т.п..
В Україні знаходяться в обороті облігації внутрішнього і зовнішнього державних позик, муніципальні, республіканські облігації.
2.3 Діяльність держави на валютному ринку
З техніко-організаційної точки зору валютний ринок представляє сукупність телеграфних, телефонних, телефаксних, електронних і інших комунікаційних систем, що зв'язують між собою банки різних країн, що здійснюють міжнародні розрахунки і валютні операції. Організаційно відособленим сегментом валютного ринку є валютні біржи, що існують у різних країнах, на яких операції по купівлі-продажу валюти роблять не тільки банки, але і біржові брокери.
Таким чином, під валютним ринком у більш широкому тлумаченні розуміється «система валютних відносин і фінансово-кредитних установ, за посередництвом яких здійснюються операції купівлі-продажу валютних засобів і цінностей» [2].
До валютних засобів і валютних цінностей відносяться:
іноземна валюта наявна;
платіжні документи (чеки, векселі, депозитні сертифікати, акредитиви й ін. документи);
цінні папери в іноземній валюті;
похідні фінансові інструменти на валюту;
золото, дорогоцінні метали у виді злитків, пластин і монет, дорогоцінні камені (за винятком ювелірних виробів).
Основною валютною цінністю є іноземна валюта.
«Основне призначення валютного ринку - це здійснення валютних операцій. До таких операцій відносяться фінансові операції зв'язані зі зміною права власності на валютні ресурси, використання валюти як платіж при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності чи держави суб'єктів господарювання, що стосується ввозу і вивозу товарно-матеріальних цінностей, при здійсненні грошових переказів» [2].
Валютні операції підрозділяються на поточні операції й операції, пов'язані з рухом капіталу.
Поточні - це; операції, засновані на купівлі-продажу валютних цінностей і надання послуг по реалізації права на інтелектуальну власність, розрахунки по якій здійснюються на умовах безвідстроченого платежу; і операції, що передбачають надання і залучення кредитів;
переводи коштів за кордон і через границю, нарахування відсотків, дивідендів і інших доходів по банківських вкладах, кредитам, інвестиціям і по інших фінансових операціях;
переводи за кордон засобів неторгового характеру» у тому числі засобів по заробітній платі, пенсій, стипендій і ін.
Операції, пов'язані з рухом капіталу, включають:
інвестиції, у тому числі придбання і продаж цінних паперів;
надання й одержання кредитів;
залучення і розміщення коштів на рахунках і у внесках.
Операції на міжбанківському валютному ринку України дозволено здійснювати тільки суб'єктам цього ринку, до яких належать Національний банк України, уповноважені банки й уповноважені кредитно-фінансові установи, а також валютні біржі.
Уповноваженими банками називають будь-які комерційні банки, офіційно зареєстровані на території України, що мають генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснюють валютний контроль за операціями своїх клієнтів. Відповідно уповноваженими кредитно-фінансовими установами називають установи, що мають генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій і здійснюють контроль за валютними операціями клієнтів.
Табл. 2 - Національний банк України встановлює такі офіційні курси гривні до іноземних валют на 10/06/2004
Код валюти |
Кількість одиниць |
Назва валюти |
Офіційний курс |
|
036 AUD |
100 |
австралійських доларів |
370.9411 |
|
826 GBP |
100 |
англiйських фунтiв стерлiнгiв |
973.5112 |
|
031 AZM |
10000 |
азербайджанських манатiв |
10.8435 |
|
974 BYR |
10 |
бiлоруських рублiв |
0.0247 |
|
208 DKK |
100 |
датських крон |
86.9699 |
|
840 USD |
100 |
доларiв США |
532.2000 |
|
233 EEK |
100 |
естонських крон |
41.3506 |
|
352 ISK |
100 |
iсландських крон |
7.4265 |
|
124 CAD |
100 |
канадських доларiв |
394.7261 |
|
398 KZT |
100 |
казахстанських тенге |
3.9092 |
|
428 LVL |
100 |
латвiйських латiв |
978.3088 |
|
440 LTL |
100 |
литовських лiтiв |
188.6833 |
|
498 MDL |
100 |
молдовських леїв |
44.2832 |
|
578 NOK |
100 |
норвезьких крон |
79.0658 |
|
985 PLN |
100 |
польських злотих |
140.4405 |
|
643 RUB |
10 |
росiйських рублiв |
1.8330 |
|
702 SGD |
100 |
сiнгапурських доларiв |
311.9855 |
|
703 SKK |
100 |
словацьких крон |
16.1931 |
|
792 TRL |
10000 |
турецьких лiр |
0.0359 |
|
795 TMM |
10000 |
туркменських манатiв |
10.2346 |
|
348 HUF |
1000 |
угорських форинтiв |
25.6765 |
|
860 UZS |
100 |
узбецьких сумiв |
0.5242 |
|
203 CZK |
100 |
чеських крон |
20.6477 |
|
752 SEK |
100 |
шведських крон |
71.1571 |
|
756 CHF |
100 |
швейцарських франкiв |
425.7390 |
|
392 JPY |
1000 |
японських єн |
48.8041 |
|
978 EUR |
100 |
ЄВРО |
646.9955 |
|
960 XDR |
100 |
СПЗ |
782.1479 |
Як бачимо з таблиці 2, генеральні ліцензії видаються Національним банком України комерційним банкам і іншим кредитно-фінансовим установам на весь період дії режиму валютного регулювання на здійснення валютних операцій, що не вимагають індивідуальної ліцензії.
Індивідуальні ліцензії Національний банк України видає на здійснення разових валютних операцій на період, необхідний для їхнього здійснення. Індивідуальних ліцензій вимагають операції:
* вивіз, перевід і пересилання за границі України валютних цінностей;
* надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством границі;
* використання іноземної валюти на території України як засобу чи платежу як застави;
* розміщення валютних цінностей на рахунках і у внесках за межами України, за винятком відкриття:
* фізичними особами -- резидентами рахунків в іноземній валюті на час їхнього перебування за кордоном;
* кореспондентських рахунків уповноваженими банками;
* рахунків в іноземній валюті філіями і представництвами підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності;
* здійснення інвестицій за кордон, у тому числі через придбання цінних паперів, за винятком цінних чи паперів інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами -- резидентами як чи дарунок у спадщину.
2.4 Державне кредитування
Кредитний ринок є складовою ринку інструментів позики. Необхідними умовами функціонування кредитного ринку є наявність кредиторів, що мають тимчасово вільні кошти, позичальників, що можуть вчасно й у повному обсязі виконати зобов'язання по кредитах, системи державного регулювання кредитного ринку, законодавчого і нормативного забезпечення. Надання вільних коштів у позику може забезпечити кредитору відповідний рівень доходу при задовільному ступені ризику неповернення і компенсувати втрачені можливості від інвестування коштів в інші активи.
Для ефективного функціонування кредитного ринку необхідна стабільна економічна ситуація в країні, наявність розвинутої інфраструктури й ефективне державне регулювання, яке б забезпечило стабільність банківської системи і захист інвесторів. Розвитий кредитний ринок, що ефективно керується з боку держави, забезпечує оптимальний розподіл обмежених фінансових ресурсів серед областей економіки і сприяє економічному росту країни.
Основні учасники кредитного ринку це кредитори, що надають у позику на різних умовах вільні кошти, позичальники і держава. Позичальниками на ринку кредитів виступають юридичні, фізичні особи і держава. При цьому залучати вільні кошти на ринку кредитів можуть як вітчизняні, так і іноземні позичальники. По специфіці надання кредитних послуг позичальників часто розділяють на такі категорії: населення, невеликі підприємства, корпорації, фінансові інститути (у тому числі комерційні банки), сільськогосподарські підприємства, державні установи і громадські організації.
Кредиторами на ринку кредитів виступають комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи й іноземні кредитори -- національні і міжнародні фінансові інститути. Крім того, кредиторами можуть бути також нефінансові інститути, якщо вони дають можливість іншим суб'єктам ринку протягом визначеного періоду за визначену плату користатися їхніми коштами.
Як показують діаграми 1-2, функціонування кредитного ринку забезпечує кредитна система, до складу якої входять центральний банк, комерційні банки та інші фінансово-кредитні інститути. Кредитна система організовує рух капіталів і сприяє акумуляції й ефективному розміщенню фінансових ресурсів серед суб'єктів ринку. Оскільки ця система має значний вплив на економічні процеси, її діяльність вимагає твердої регламентації і контролю з боку держави. Держава здійснює керування грошово-кредитним ринком, регулює його діяльність і виступає позичальником на національному і міжнародному ринках. При цьому як регулюючу, так і інші функції на кредитному ринку вона виконує переважно за посередництвом центрального банку.
Центральний банк, з одного боку, є агентом держави в реалізації його функцій на кредитному ринку, а з іншого боку -- кредитним центром банківської системи, що складається з двох рівнів. На першому, вищому, рівні банківської системи знаходиться центральний банк, а на другому -- комерційні банки, що здійснюють свою діяльність відповідно чинному законодавству і до грошово-кредитної політики, що проводиться центральним банком.
Основними функціями банківської системи на кредитному ринку є трансформаційна і стабілізаційна функції. Залучаючи в одних суб'єктів ринку вільні кошти і надаючи їх у позику іншим суб'єктам ринку, банки трансформують як терміни, розміри грошових капіталів, так і відповідні їм ризики. Стабілізаційна функція складається в забезпеченні стабільності банків і грошового ринку і виявляється в створенні відповідної нормативної і законодавчої бази, а також у формуванні ефективного механізму державного контролю і нагляду за дотриманням законів і діяльністю банків у цілому. Центральний банк забезпечує стабільність національної грошової одиниці і сприяє стабільності банківської системи країни. Основними функціями центрального банку на грошово-кредитному ринку є:
* розробка і реалізація грошово-кредитної політики держави;
* монопольне здійснення емісії національної валюти й організація її обороту;
* кредитне обслуговування банків другого рівня і держави;
* регулювання і нагляд за банківською діяльністю;
* установлення правил проведення банківських операцій;
* ведення реєстру банків і ліцензування банківської діяльності. Центральний банк виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування. Він також представляє інтереси держави в центральних банках інших держав, міжнародних банках і інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків.
Подобные документы
Вивчення форм та міжнародних стандартів регулювання фінансового ринку. Аналіз функцій органів державного регулювання фінансових ринків в Україні. Огляд діяльності учасників на грошовому та валютному ринках. Розвиток саморегулювання на фінансовому ринку.
презентация [170,5 K], добавлен 20.03.2014Поняття інвестиційних процесів. Структура і форми інвестицій. Обґрунтування необхідності державного регулювання інвестиційних процесів на фінансовому ринку. Сутність фінансового ринку та його функції. Особливості формування та розвитку ринку України.
курсовая работа [226,6 K], добавлен 17.01.2017Рух грошових потоків на фінансовому ринку. Інструменти державного регулювання та складові грошового ринку (ринок позикових капіталів, ринок цінних паперів). Аналіз особливостей функціонування грошового ринку України, його проблеми і перспективи розвитку.
курсовая работа [84,4 K], добавлен 20.09.2013Цілі державного регулювання ринку ЦП. Організаційна структура Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Компетенції комітетів НКЦПФР. Основні напрямки діяльності Національної комісії на фінансовому ринку України у сфері регулювання.
реферат [20,9 K], добавлен 24.07.2014Основні складники фінансового ринку - ринок грошей та ринок капіталів, основною складовою якого є ринок цінних паперів. Розвиток законодавства та державного регулювання фондового ринку та ринку грошей в США, Німеччині, Великобританії та Франції.
курсовая работа [67,8 K], добавлен 06.02.2010Визначення ролі дeржави у рeгулюванні діяльності фінансового ринку. Розгляд функцій, завдань та організаційної структури Національного банку України, відповідних комісій з цінних папeрів та фондового ринку, Дeржавної служби фінансового моніторингу.
реферат [2,4 M], добавлен 30.03.2014Роль кредиту в становленні ринкової економіки України. Аналіз ринку лізингових послуг, сучасний стан та перспективи його розвитку. Шляхи державного регулювання фінансового лізингу. Валютний курс: основи його формування та критерії регулювання банком.
контрольная работа [23,7 K], добавлен 24.01.2012Суб’єкти та об’єкти фінансового ринку і їх характеристика. Державне регулювання кредитів та фондового ринку. Види операцій з валютою. Методика оцінки акцій та інших цінних паперів. Поняття фінансового посередництва. Природа грошово-кредитної політики.
дипломная работа [68,9 K], добавлен 15.04.2015Сутність та правове регулювання грошового ринку. Аналіз його сучасного стану, тенденції та перспективи розвитку. Заходи щодо вдосконалення його законодавчої бази. Платіжний баланс України. Характеристика операцій на міжбанківському валютному ринку.
курсовая работа [845,5 K], добавлен 18.05.2015Характеристика, структура та учасники фондового ринку. Його нормативно-правове регулювання, національні особливості формування, сучасний стан, проблеми і перспективи розвитку в Україні. Види цінних паперів. Аналіз функціонування фондових бірж світу.
курсовая работа [755,7 K], добавлен 23.10.2014