Структура попиту на гроші

Размещено на http://www.allbest.ru/

Структура попиту на гроші

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти поняття попиту на гроші

1.1 Теоретичні аспекти поняття грошей

1.2 Сутність попиту на гроші

Розділ 2. Структура попиту на гроші

2.1 Аналіз попиту на гроші в ринкових умовах

2.2 Параметри попиту на гроші

2.3 Чинники, що визначають параметри попиту на гроші

Розділ 3. Перспективи та шляхи удосконалення попиту на гроші в Україні

Висновки

Список літератури

Вступ

структура параметр попит гроші

Метою роботи є складання єдиного, загального представлення про гроші і їх походження та визначення попиту на гроші.

Актуальність цієї теми досить очевидна, тому що все частіше й частіше в нашому житті ми зіштовхуємося з цими інструментами, і все частіше й частіше сучасні інструменти звертання починають витісняти на деяких ринках своїх попередників - наявні і безготівкові гроші. Причини цього процесу досить очевидні, тому що ті засоби грошового обігу, що ми маємо зараз аж ніяк не є ідеальними і тому йде їхнє безупинне удосконалювання. У якийсь момент накопичені удосконалення приводять до зміни інструментів, що ми зараз і спостерігаємо. До того ж за останні 3-4 року в наше життя зі стрімкою швидкістю ввірвався Internet разом зі своїми принципами спілкування, бізнесу і, що природно, своїми, принципово новими інструментами грошового обігу.

Царство грошей - одна зі сложнейших систем ринку, і немає людини, якого б не торкалися щодня процеси, що відбуваються в цьому особливому світі.

Гроші - це, мабуть, один з найбільш великих винаходів людської думки. У живій природі аналогів не знайти. Уся структура сучасної економіки визначена існуванням грошей. Гроші "родила" торгівля, а оскільки торгівля - одне із самих древніх занять людства, то в ту ж сиву старовину ідуть корені і грошової системи. Образно сказав про народження грошей видатний історик Фернан Бродель: "Як тільки відбувається обмін товарами, негайно ж лунає і белькіт грошей". Гроші - один з найбільш важливих розділів економічної науки. Вони являють собою щось набагато більше, ніж пасивний компонент економічної системи, чим простий інструмент, що сприяє роботі економіки. Правильно діюча грошова система вливає життєву силу в кругообіг доходів і витрат, що уособлює всю економіку. Добре працююча грошова система сприяє як повному використанню потужностей, так і повної зайнятості. І навпаки, погано функціонуюча грошова система може стати головною причиною різких коливань рівня виробництва, зайнятості і цін в економіці, спотворити розподіл ресурсів.

Сутність попиту на гроші аргументується як попит на одну з можливих форм багатства. Йдеться про визнання тієї частки багатства, яку індивідуми мають намір зберігати у грошовій формі. Це означає, що попит на гроші правильно розглядати як попит на запас грошей на певний фіксований у часі момент, а не як потік грошей, який визначається за певний період часу.

Попит на гроші відрізняється від попиту на інші товари. Гроші бажані не задля самих себе, а для того, щоб купувати необхідні товари. Грішми володіють через їх представницьку вартість. Але зберігання грошей є обмеженим, оскільки нагромадження багатства у формі грошей, а не в інших формах, характеризується вартістю втрачених можливостей: ми відмовляємося від процентного доходу, дивідентів, тримаючи гроші на руках. А тому попит на гроші опирається на потребу здійснювати трансакційні операції мотив споживання і на бажання володіти активами у майбутньому тобто утримувати гроші як засіб нагромадження вартості.

Розділ 1. Теоретичні аспекти поняття попиту на гроші

1.1 Теоретичні аспекти поняття грошей

Важливим елементом ринкової економіки є гроші. Завдяки грошам обмін між виробниками набув найбільш зручної та ефективної форми купівлі-продажу, перетворився у ринок, а ринок -- в загальну форму економічних відносин.

Не випадково гроші називають "мовою ринку", а грошові потоки -- кровоносною системою економіки.

Суть грошей. В економічній літературі нема єдиного, загальноприйнятого визначення грошей. В західній іноземній літературі суть грошей найчастіше трактують як "все те, що використовується як гроші". У вітчизняній та в російській літературі широко розповсюджене визначення грошей як специфічного товару, який виконує роль загального еквівалента. Оскільки друге визначення є більш чітким і зрозумілим, будемо в подальшому висвітленні теми виходити з нього.

Гроші не здатні прямо задовольняти будь-які фізичні чи духовні потреби людини, а тільки опосередковано -- через відчуження їх на купівлю звичайних товарів та послуг.

Маючи здатність обмінюватися на будь-які цінності, гроші перетворюються в абстрактного носія вартості, в абсолютну ліквідність як абстрактну цінність чи багатство. В цій якості гроші здатні переносити вартість не тільки у просторі, а й у часі.

Походження грошей та розвиток їх форм. Гроші об'єктивно з'явилися як результат стихійного розвитку товарного обміну. На ранніх етапах розвитку обміну він мав натуральний характер. На ринку зустрічалися товаровиробники, які в даний момент мали потребу в певних товарах один одного. Але ймовірність знайти потрібний товар з першого разу була дуже незначною, часто випадковою. Якщо ж власники таких товарів і знаходили один одного, обмін теж міг не відбутися у зв'язку з невідповідністю кількості чи якості наявного товару потребам другої сторони. Ця суперечливість натурального обміну обмежувала розвиток виробництва, робила його надто ризикованим. Щоб розв'язати суперечливість натурального обміну, власники продуктів стали обмінювати їх не на потрібні в даний момент товари, а на один з найбільш ходових товарів, який поступово перетворювався в засіб обміну, тобто набував грошових якостей. Акт обміну перетворювався на купівлю-продаж.

Такими товарними грішми спочатку ставали предмети першої необхідності -- худоба, хутра, сіль тощо. Потім їх змінили в цій ролі прикраси -- ракушки, кольорові камінці, а потім метали звичайні і нарешті -- метали дорогоцінні: золото і срібло. Золоті та срібні гроші використовувалися людством протягом багатьох століть. Всі ці гроші називають повноцінними, оскільки вони мали внутрішню реальну вартість.

Повноцінні гроші мали одне надзвичайно важливе достоїнство -- вартість їх була відносно сталою, змінювалася повільно, що забезпечувало економіку надійним стандартом виміру всіх економічних процесів і явищ.

Проте реальні гроші, в т.ч. золоті, мали ряд істотних недоліків:

-- високі витрати на їх виготовлення;

-- низька податливість до регулюючого впливу держави;

-- незручності у використанні;

-- довільна зміна вартості грошей всупереч потребам ринку та намірам держави тощо.

Тому на зміну реальним грошам прийшли кредитні гроші.

Спочатку кредитні гроші з'явилися як паперові знаки реальних (золотих) грошей і обмінювалися на останні. Потім (з 30-х років 20 ст.) кредитні гроші стали самостійними, оскільки перестали обмінюватися на золоті та срібні гроші. Цей факт дістав назву демонетизації золота.

Виготовлені з паперу та звичайних металів неповноцінні гроші зберегли в собі деякі недоліки повноцінних (товарних) грошей: все ще високі витрати на їх виготовлення та слабка керованість їх обігу. Тому паралельно з такими грішми появилися депозитні гроші у формі запису в бухгалтерських книгах банків (на рахунках клієнтів). Ще вищою формою депозитних грошей стали записи в пам'яті комп'ютерів, яка дістала назву електронних грошей.

Таким чином відбувався тривалий процес розвитку форм грошей від простих товарів (худоба, сіль тощо) до електронних сигналів у комп'ютерних системах.

Роль держави в створенні грошей. З розвитком форм грошей змінювався механізм визначення носіїв грошових функцій та роль держави в цьому механізмі. На перших порах сам ринок виявляв потребу в грошах, висував певні вимоги до грошового товару і сам стихійно висував на цю роль один з найбільш ходових і здатних до її виконання товарів. Втручання ззовні в цей процес було мінімальним. Лише із закріпленням ролі грошей за золотом втручання держави помітно посилилося. Вона взяла на себе зобов'язання надавати грошам точно визначену форму (монета), встановила контроль за їх створенням (чеканка, фіксація проби металу, вмісту металу в грошовій одиниці), запровадила контроль за повноцінністю грошей (боротьба з фальшуванням монет) тощо.

Ще більш значною стала роль держави.^ коли гроші перестали бути повноцінними. Вона почала визначати не тільки форму грошей (вид та форму грошових знаків), а й їх вартість, регулюючи масу грошей в обігу. Завдяки зусиллям держави в особі її центрального банку звичайні клаптики паперу чи прості записи в бухгалтерських книгах банків набули здатності виконувати функції і роль грошей. Держава насамперед надає паперовим грошам силу законного платіжного засобу та приймає такі гроші в платежі по всіх своїх вимогах. Крім того, вона реалізує цілу систему заходів щодо підтримання маси грошей на рівні потреб обігу за умови збереження сталості цін.

Проте це не значить, що держава -- творець грошей, що її роль в цьому процесі визначальна, а самі гроші -- виключно продукт, створений державою.

По-перше, сам ринок спричиняє об'єктивну потребу в грошах, з якою держава повинна рахуватися.

По-друге, ринок висуває жорсткі вимоги до носія грошових функцій, і держава повинна вибрати носія, який здатний найповніше задовольнити ці вимоги.

По-третє, кількість грошей в обігу визначається певними об'єктивними закономірностями, які повинні враховуватися державою в її регулятивних діях.

Тільки при врахуванні всіх трьох обставин випущені (створені) державою грошові знаки будуть визнані ринком і зможуть виконувати функції грошей. Інакше вони знеціняться і країну буде трясти інфляція.

Отже, гроші не декретуються державою, а спричинюються самою ринковою економікою. Роль держави в їх створенні не визначальна, а корегувальна.

На підтвердження цього положення можна навести той факт, що функції грошей виконують не тільки випущені державою грошові знаки, а й знаки -- боргові зобов'язання інших емітентів, зокрема чеки та векселі.

Вартість грошей. Доки гроші мали товарну форму (повноцінні гроші), вартість їх визначалася вартістю того товару, який виконував роль грошей. Вартість грошей не могла істотно відхилитися від вартості товару -- носія грошових функцій. Повноцінність грошей забезпечувала довіру до них з боку суб'єктів ринку і вони приймали їх у всі платежі.

Інша ситуація виникла після демонетизації золота.

Сучасні носії грошових функцій не мають внутрішньої вартості, проте їх все ж приймають в оплату реальних цінностей, тобто як реальну вартість. Чому? Що надає подібним грошам таку здатність?

Щоб знайти відповідь на ці питання, потрібно визнати, що всі види сучасних грошей -- це боргові зобов'язання певних суб'єктів ринкової економіки. Банкноти і монети -- це боргові зобов'язання центрального банку, за яким стоїть вся економіка країни. Депозитні гроші, що існують на банківських рахунках -- це зобов'язання комерційних банків. Векселі -- це зобов'язання підприємств та інших комерційних структур. Економічною силою та авторитетом цих суб'єктів визначається довіра на ринку до їх боргових зобов'язань як реальних грошей. Будучи борговими зобов'язаннями, всі види неповноцінних грошей є результатом формування кредитних відносин, за що вони дістали назву кредитних грошей.

Крім економічного потенціалу емітентів, довіра до кредитних грошей підтримується ще рядом додаткових факторів:

1) попереднім досвідом суб'єктів ринку з використання таких грошей в економічному обороті. Якщо попереднє використання відбувалося без будь-яких "збоїв", це свідчить, що такі гроші "працюють надійно", є реальними борговими зобов'язаннями;

2) надання державою паперовим знакам і монетам статусу законних платіжних засобів;

3) створення державної системи страхування банківських депозитів , що підвищує довіру до банків та до депозитів як банківських грошей;

4) створення системи гарантій по векселях і чеках.

Отже, довіра до неповноцінних грошей базується на цілій системі факторів. Кожний з них має важливе значення, а всі разом можуть забезпечити такий рівень довіри суб'єктів ринку до неповноцінних грошей, як і до повноцінних (золотих).

У ринковій економіці суспільне виробництво має товарну форму, зумовлює двоякий вираз руху валового сукупного продукту - натурально-речовий та грошовий. Відповідно рух вартості у процесі відтворення можна розглядати як два самостійні процеси, що проявляються як рух продуктів і рух грошей чи грошових доходів. Проте вони нерозривно пов'язані, у них спільна субстанція -- вартість сукупного продукту. Гроші базуються на цій вартості, вона визначає реальну цінність маси грошей, що перебуває в обороті, незалежно від її номінальної величини. Водночас з допомогою грошей відбувається переміщення цієї вартості в процесі відтворення, окремі грошові операції суб'єктів економічних відносин спричинюють відповідне переміщення між ними реальної вартості, тобто мають реальний економічний зміст.

Процес суспільного відтворення відбувається безперервно, тому безперервним є і рух грошей, що його обслуговує. Взятий сам по собі, цей процес безперервного руху грошей між суб'єктами економічних відносин у суспільному відтворенні називається грошовим обігом.

Виконуючи функції засобів обігу і платежу, гроші безперервно переміщуються від одного суб'єкта економіки до другого. Такий рух грошей прямо чи опосередковано обслуговує купівлю-продаж товарів та послуг, тобто реалізацію валового національного продукту (ВНП). Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію ВНП, називається грошовим обігом (ГО).

Між процесами реалізації ВНП та грошового обігу існує внутрішній зв'язок: чим більший номінальний обсяг реалізації ВНП, тим більшим буде потік грошового обігу, і навпаки. Цю залежність можна виразити формулою:

ВНП = ГО (1)

Національний обсяг ВНП визначається двома факторами: фізичним обсягом товарів та послуг, що реалізуються (Q), та рівнем їх цін (Р).

Цю залежність виразимо формулою

ВНП = Q * Р (2)

Обсяг грошового обігу визначається теж двома факторами: масою грошей, які знаходяться в обігу (М), і швидкістю обігу грошової одиниці (V). Виразимо цю залежність формулою:

ГО = М * V (3)

Показник М виражає масу грошей в обігу, тобто кількість грошей, які фактично є в розпорядженні суб'єктів економіки, призначених для здійснення покупок і визначають їх платоспроможний попит на ринках. Швидкість обігу грошей (V) -- важливий показник грошового обігу. Підвищення швидкості обігу грошей призводить до збільшення обсягу ГО та розміру платоспроможного попиту. Якщо при цьому величина М не зменшиться, чи величина Q. не збільшиться, то прискорення V призводить до порушення товарно-грошової рівноваги та дестабілізації ситуації на ринку.

Уповільнення обігу означає зменшення показника V і призводить до скорочення обсягу грошового обігу (ГО) та обсягу платоспроможного попиту на ринку, що сприяє стабілізації ринкової кон'юнктури та оздоровленню грошового обігу.

Замінимо обидві частини рівняння (1) їх значеннями відповідно до формул (2) та (З):

М * V = Q *Р (4)

Ця формула широко відома в літературі як рівняння обміну. На його базі можна визначити закономірності зміни основних ринкових процесів і показників. Так, рівень товарних цін можна виразити рівнянням:

Р= (М * V)/Q (5)

Масу грошей в обігу можна виразити рівнянням:

M=(Q*P)/V (6)

Це рівняння в літературі часто називають законом грошового обігу.

Швидкість обігу грошей можна виразити рівнянням:

V=(Q * Р)/M (7)

Якраз за формулою (7) в статистичній практиці визначається швидкість обігу грошей в Україні:

Особливий інтерес в умовах України являє формула товарних цін (5). Це по суті формула інфляції. В ній чітко виражена залежність рівня цін від зростання маси грошей М, від зростання швидкості їх обігу (V) та від зменшення фізичних обсягів виробництва товарів і послуг (Q).

Хоч формула (5) не дає відповіді на питання, чому зростають показники М та V, чому зменшується обсяг вироблених товарів і послуг (Q), вона розкриває основні напрямки пошуку шляхів подолання інфляції. Ними є: стримування темпів росту М, уповільнення швидкості обігу грошей (V), нарощування обсягів виробництва (Q).

Показник маси грошей в обігу (М) має декілька значень, які називаються грошовими агрегатами. Національний банк України визначає такі агрегати:

Мо = готівка в обігу;

М1 = Мо + залишки грошових вкладів на банківських рахунках до запитання;

М2 = М1 + залишки грошових вкладів на банківських строкових рахунках;

Мз = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Крім того, НБУ визначає показник, що називається "грошовою базою". Він включає агрегат Мо, готівку в касах банків та резерви комерційних банків на їх рахунках в НБУ. Ці гроші не беруть участі в кредитному банківському обороті і додатково не збільшують масу грошей в обігу, а і тільки слугують базою для її зростання.

Кожний агрегат має певне призначення в практиці управління грошовим обігом, вони дають цілісну картину структури та динаміки грошової маси й грошового обігу.

1.2 Сутність попиту на гроші

Попит - це економічна категорія, характерна для ринкового господарства, яка виражає сукупну суспільну потребу в різних товарах з врахуванням платоспроможності покупців. Величина попиту оцінюється кількістю конкретної продукції, об'єм якої може бути придбаний покупцями по встановленій, або договірній ціні. Або інакше кажучи: це вартісна оцінка попиту, або попит помножений на ціну. При визначені величини попиту необхідно враховувати період реалізації. Тоді величину попиту можна вирахувати за формулою:

к

Цвt=Qit*Ці (8)

q=1

де Цвt - вартість потрібного товару для періоду реалізації, Qit - кількість і-того товару для періоду реалізації, Ці - ціна одиниці товару, К кількість найменувань товару.

Ціновий детермінант попиту - ціна.

Нецінові детермінанти:

смаки чи переваги покупців (людина-спортсмен віддасть перевагу красовкам, аніж звичайним туфлям);

число споживачів на ринку (на ринку автомомібів в Японії частка американських автомобілів незначна);

ціни на аналогічні товари (люди, перед тим як подорожувати, будуть порівнювати переваги та вигоди від подпрожі автомобілем чи авіатранспортом);

грошові доходи споживачів (людина із високими грошовими доходами може дозволити собі купувати омари, в той час, як людина із низькими доходами може ледве накопити на покупку масла);

споживчі очікування стосовно майбутніх цін і доходів (при гарній погоді очікається хороший урожай кави, тоді ціни на каву будуть низькими, а при поганій погоді -урожай буде поганий, тому ціни будуть високими).

Ринковий попит - це попит, який визначається як загальна сума всіх індивідуальних попитів при кожному значенні ціни.

2. Попит відображає ряд альтернативних можливостей, які можна відобразити в формі таблиці. Він показує ту кількість продуктів, на яку (при інших рівних умовах) буде пред'явлений попит при різних цінах. Попит переважно розглядається з позиції відносності ціни , іншими словами, ми вважали, що попит показує кількість продукту, яку споживачі будуть купувати за різними можливими цінами. В такій же мірі вірно і іноді і корисніше розглядати попит із кількісної точки зору.

Замість того, щоб питати яку кількість може бути продано за різними цінами, можна спитати, за якими цінами споживачі готові купити різну кількість товару.

На таблиці 1 наведена гіпотична шкала попиту одного споживача, який купує якусь кількість кукурудзи.

Ця таблична схема попиту відображає зв'язок між ціною кукурудзи та її кількістю, яку наш споживач бажає і в стані купити при кожній із цих цін.

Таб. 1. Попит індивідуального споживача на кукурудзу (гіпотичні дані)

Ціна за центнер	Величина попиту в тиждень
5	10
4	20
3	35
2	55
1	80

Якщо ціна буде 5 грн. за 1 кг, то наш споживач зможе купити 10 кг в тиждень; якщо ж ціна складає 4 грн. - то 20 кг в тиждень і т.д.

Шкала попиту сама по собі не дає відповіді на питання, яка із піти можливих цін реально існує на ринку кукурудзи.

Графічно попит можна відобразити так:

3. Між ринковою ціною товару і тією його кількістю, на яку виникне попит, існує зворотна залежність, характер якої відображає закон попиту.

Суть закону попиту полягає в тому, що підвищення ринкової ціни при інших рівних умовах зменшує обсяг попиту, і навпаки, зниження ринкової ціни збільшує величину попиту.

В основі даного закону лежить наступна аргументація:

Здоровий глузд і елементарне спостереження дійсності погоджується з тим, що нам показує крива попиту. Звичайно люди дійсно купують даного продукту більше по низькій ціні, ніж по високій. Для споживачів ціна - високий бар'єр, який не кожен може переступити.

Покупець отримує менше задоволення від другої спожитої одиниці продукції.

Ефект доходу та ефект заміни.

При аналізі споживчої поведінки слід також враховувати “парадокс Гіффена”. Англійський економіст, статистик Роберт Гіффен (1837-1910) звернув увагу на парадоксальне явище: під час неврожаю картоплі в Ірландії ціни на неї зросли, а попит на картоплю теж зріс. Ситуацію, при якій зниження ціни призводить до зменшення попиту, а підвищення ціни збільшує попит на товар називається ефектом Гіффена, а сам товар низької якості - товаром Гіффена.

Причину ефекту Гіффена пояснити неважко: біднякам доводиться відмовитися від високоякісних товарів по мірі зростання цін і збільшувати споживання низькоякісних товарів. Для значної частини бідного населення сучасної України товари Гіффена стали мало не найголовнішими товарами, які купуються в процесі споживчої поведінки.

4. Величина попиту не завжди залежить від ціни на продукцію. Величина попиту часто залежить від навколишніх споживачів. Кожен споживач відчуває на собі вплив смаків і переваг інших споживачів. Сучасна економічна наука особливо виділяє три найбільш типові форми впливу навколишніх людей на споживача, які породжують в поведінці покупця три ефекти:

ефект приєднання до більшості (“юрби”);

ефект сноба (покупець-сноб в жодному разі не придбає те, що купують всі).;

ефект Веблена (престижного, або демонстративного, споживання).

У першому випадку споживач намагається купувати те, що купують всі.

У другому випадку у споживача реакція на моду має зворотну спрямованість.

У третьому випадку, споживач купує товари з метою справити враження на оточуючих. Це престижне або демонстративне споживання в літературі називається “ефектом Веблена”. Торатейн Веблен у своїх працях розтлумачив механізм престижного споживання, яке користується не реальною ціною, а престижною, не реальною корисністю блага, а показною, розрахованою на те, щоб створити враження при високий клас споживача.

На ринку досконалої конкуренції ціна - це задана величина: окремо взятий агент ринку ніякого прямого впливу на ціну не здійснює. Коли продавець встановить на свій товар вищу ціну, покупці перейдуть до його конкурента. Якщо ж він встановить нижчу ціну, він не зможе задовольнити весь попит, тому що частка його на ринку не є великою. Не в змозі змінити ціну і покупець. Пристосування до ринку в умовах досконалої конкуренції відображається в обсязі продажу і в обсязі купівлі.

Якщо виробник збільшує обсяг випуску продукції і ціна падає діє ринок недосконалої конкуренції.

Ринковий попит - сума всіх індивідуальних попитів.

Перехід від шкали індивідуального попиту до шкали ринкового попиту може бути легко здійснено внаслідок сумування величин попиту, які пред'явлені кожним споживачем при різних можливих цінах.

Приклад: якщо на ринку діє всього три покупці, як це показано в таблиці 2,було б легше опреділити загальні величини попиту при кожній ціні: Таблиця 2.

Загальна величина попиту

Ціна за центнер (дол.)	Величина попиту	Загальна величина попиту в тиждень
	1-й покупець		2-й покупець		3-й покупець
5	10	+	12	+	8	=	30
4	20		23		17		60
3	35		39		26		100
2	55		60		39		154
1	80		87		54		221

Відомо, що конкуренція передбачає набагато більше число покупців продукту на ринку. Тому, щоб запобігти довгого процесу сумування, уявимо що на ринку діє 200 покупців кукурудзи і кожен з них вирішив купити однакову кількість кукурудзи по кожній із різних цін. Таким чином, ми можемо опреділити загальний ринковий попит шляхом множення величин попиту, наведених в таблиці 1 на 200.

Зміни в попиті: якщо споживач виявить бажання і можливість купувати більшу кількість продукції по кожній із можливих цін очевидно що пройшло збільшення попиту. На рисунку ми бачимо дане зміщення попиту вправо, наприклад від до. І навпаки, зменшення попиту виникає тоді, коли через зміну в одній його детермінанті (чи більше) споживачі купують меншу кількість продукції по кожній із можливих цін.

В свою чергу необхідно розрізняти поняття “зміна в попиті” і “зміна в величині попиту”, так як зміна в попиті виражається в зміщенні кривої попиту або вправо, або вліво. Наміри споживачів стосовно купівлі покупки продукту змінились. Причина: зміна однієї чи більше детермінант попиту. На мові економістів поняття попит виражається у вигляді шкали чи кривої, а тому “зміна в попиті” повинна означати, що вся шкала змінилась, і що крива змінила своє положення.

На противагу цьому, “зміна в величині попиту” означає пересування з однієї точки на іншу на постійній кривій попиту, тобто перехід від однієї комбінації “ціна - кількість продукту” до другої їх комбінації. Причиною зміни величини попиту служить зміна ціни даного продукту. Згідно таблиці 3 зміна ціни з 5 до 4 дол. збільшує величину попиту на кукурудзу з 2 тис. до 4 тис центнерів.

Розділ 2. Структура попиту на гроші

2.1 Аналіз попиту на гроші в ринкових умовах

Теоретичні моделі попиту на гроші. Теорія попиту на гроші базується на “рівнянні обміну” І. Фішера, яке аргументує пряму взаємозалежність між кількістю необхідних для обігу грошей (Md) і швидкістю їх обігу (V), з одного боку, та абсолютним рівнем цін (P) і реальним обсягом виробництва (y) з іншого. Класичне формулювання цієї теорії має вигляд:

MV = P y, (1)

де M кількість грошей, що знаходиться в обігу (пропозиція грошей);

P рівень цін;

y реальний валовий внутрішній продукт (ВВП), або реальний обсяг виробництва (Q);

V швидкість обігу грошей.

Згідно цього рівняння, можна визначити грошову масу, яка необхідна для розміщення та реалізації реального продукту:

Py

M = -------- (2)

V

Однак, грошова маса, як правило, значно менша (ВВП) в індексованих цінах (PY), оскільки швидкість обігу грошей складає декілка оборотів за рік.

M V

Індекс цін:P = -------- (3)

y

Якщо виходити з положення, що пропозиція грошей на ринку повинна дорівнювати величині їх попиту, то в такому разі параметр (M) можна замінити на параметр (Md) величину попиту на гроші тобто кількість грошей, яку економічні агенти бажають зберегти як частку своїх портфелів активів. Тоді формула попиту прийме вигляд:

P y

Md = -------- , (6)

V

яка свідчить про те, що кількість грошей, необхідна для забезпечення обігу товарів та послуг, прямо пропорційна реальному обсягові виробництва та обернено пропорційна (V) швидкості обігу грошей.

Із формули наглядно видно, що величина попиту на гроші залежить від таких трьох чинників:

від абсолютного рівня цін, оскільки більш високий рівень цін вимагає більше грошей, щоб купити необхідну кількість виробленої продукції;

рівня реального обсягу виробництва (ВВП). Велике збільшення обсягів ВВП повинно потягнути за собою істотне зростання грошової пропозиції. Коли ж реальні доходи населення збільшуються, збільшується і кількість зроблених ним покупок. Таким чином зростає попит на гроші:

від швидкості обігу грошей. На перший погляд здається, що зростання швидкості обігу грошей повинно викликати зростання не лише пропозиції грошей, а також і їх попиту. Справді, зростання швидкості обігу грошей вказує на зниження попиту на гроші. Якщо індивідуми прагнутимуть тримати (від англійського to hold money) менше грошей, вони намагатимуться обміняти їх на цінні товари, включаючи і іноземну валюту. Наслідком цього стане падіння обмінного курсу та зростання цін на товари та послуги.

У рівнянні використовується номінальна грошова маса (M1), що складається із банкнот, чекових вкладів до запитання, подорожних чеків (акредитивів).

Згідно з кількісною теорією швидкість обігу грошей повинна бути стабільною (konstant). Однак на практиці спостерігається зовсім інша картина.

Одним із припущень цієї теорії є положення, що індивідуми потребують гроші виключно для здійснення трансакцій тобто купівлі товарів та послуг. Йдеться про так звані “трансакційні гроші”, які не приносять доходу.

У рівнянні обміну не враховано такого чинника як нагромадження, тезаврація грошей (M2 M1). У формулі І.Фішера гроші функціонують тільки як засіб обігу і платежу.

Теорія касових залишків. Більш привабливий варіант кількісної теорії відомий під назвою “кембріджського рівняння” або теорії касових залишків. Згідно цієї теорії грошові кошти (касові залишки) поступають і знаходяться безпосередньо у розпорядженні учасників господарського обороту фізичних та юридичних осіб (капітальні активи). Далі “гроші, що знаходяться в господарстві” поділяються на дві частини: одна частка призначена для задоволення особистого та виробничого споживання, а друга для заощадження про запас. Попит на гроші визначчається психологічними мотивами.

У варіанті касових залишків враховано вже такі основні функції грошей засіб обігу платежу і засіб нагромадження.

Сучасні монетаристи відхиляють формування грошового попиту на основі таких мотивів: трансакційного, спекулятивного та мотиву обережності. Нині викликає сумнів концепція Дж. Кейнса на гроші, як ліквідний актив, що забезпечує спекулятивне відхилення від втрати капіталу в момент низької норми позичкового процента. Напевно, процентна ставка все таки впливає на попит грошей, викликаний спекулятивним мотивлм, але лише у наслідок того, що норма процента видає себе за альтернативну вартість заощадження грошей. І ще одне. Сучасна теорія попиту на гроші враховує наявність інфляції,

У звязку з цим слід підкреслити, що попит на гроші як на одну із форм багатства формується на основі “портфельного” підходу. Такий підхід є одним з можливих варіантів вибору між вигодою, що може отримати їхній власник від вартості грошей при “трансакційному” використанні (тобто у функції засобу обігу або платежу) та грошей у функції нагромадження. Одна справа , коли йдеться про гроші як найбільш ліквідного ресурсу (M1), й інша, коли відбувається нагромадження (тезаврація) грошей (M2-M1). Так звані “трансакційні гроші” (М1) не приносять доходу. Додаткові параметри (М2-М1) мають властивість до самозростання. Величина приросту залежить від альтернативної ціни грошей норми процента, що визначається поза сферою обігу. Для монетаристів, на думку П.Самуельсона, співвідношення між М1 і М2, темпи їх зростання, виступають головними складовими при аналізі сукупного попиту.

Тому глибшим за змістом вважається “кембріджське рівняння” грошового обігу:

М = к PY(8)

Новим показником у цій формулі є коефіцієнт (к), або як його ще називають коефіцієнтом заощадження. Цей коефіцієнт визначає частку (Py), яку індивідуми бажають тримати у вигляді грошей (касових залишків).

Як бачимо, у “кембріджському рівнянні” порівняно з “рівнянням обміну” відсутній показник (V), який характеризує швидкість обігу грошей. Його замінено на коефіцієнт (К), який за своїм характером дії і величині відповідає коефіцієнту (V). Його значення можна записати у вигляді 1/V. Обидва показники покликані виявляти реальну потребу в грошах. Наприклад, якщо Py = 500 млрд. Доларів, (К) 1/5, то

М = 500 : 5 = 100 млрд. доларів.

Виходить, що для реалізації ВВП при відповідному рівні цін, знадобиться грошова маса у пять разів менша, ніж (Py).

Якщо порівняти обидві формули то значення (V i K) збігаються, але показник (К) передбачає більш обширну гаму чинників, які визначають попит на касові залишки.

Одним із чинників, що визначає величину касових залишків, є норма процента (r). Коефіцієнт (К) характеризує обернено пропорційну функцію норми процента: коли норма процента зростає, величина (К) зменшується, і навпаки. Існує й інша залежність: при зростанні норми процента ( r ) обіг грошей (V) прискорюється.

Якщо порівняти (V i K до r ), то можна встановити, що зазначені показники взаємоповязані. Цей звязок характеризується обернено пропорційною залежністю. У цьому випадку рівняння І.Фішера

MV = Py , де V = (9)

або К = може бути представлене як рівняння:

М= Py (10)

тобто індентичне кембріджському рівнянню:

Md = K Py

Цей висновок має принципове значення щодо осягнення логіки розвитку теорії касових залишків.

Що нового внесли сонетаристи в теорію касових залишків? Перш за все пропозиція грошей (емісія) відбувається екзогенно (автономно), а тому (М) визначає (Р). На погляд монетаристів гроші навязуються господарству, відбувається їх насильне розміщення (покриття державних видатків, замовлень) за рахунок продажу державних цінних паперів та додаткової емісії грошей. Саме ці маніпуляції спричиняють “шоки і провали” в економіці.

При екзогенному збільшенні пропозиції грошей економічні агенти приходять до висновку, що частина портфеля активів, яку вони тримають у грошовій формі, є надмірною. У звязку з цим можна передбачити, що прагнучи максималізувати корисність багатства, його власники віддають перевагу заміщенню грошей іншими активами. Прикладом може бути теоретична модель “заміщення багатства” М.Фрідмана, де власник грошей, вирішуючи питання про формування касових залишків, намагається забезпечити собі максимальну вигоду через альтернативний вибір між різними формами багатства, до числа яких належить і грошовий компонент (Md).

Теоретична модель ефекту заміщення багатства має такий вигляд:

Md

= r (rB,rc,P,h,y), де (11)

P

rB irc очікувана норма доходу від касових залишків у формі грошових депозитів і цінних паперів;

Р очікувана динаміка цін;

h доля занятих у національному доході;

y національний доход у незмінних цінах.

Набір альтернативних касовим залишкам форм зберігання багатства порівняно з тим, що представлено формулою можна розширити.

Математичний вираз моделі попиту на гроші (касові залишки) у М.Фрідмена в кінцевому підсумку зводиться до конкретної функціональної залежності змінних:

Md = f(y,x) , де (12)

f функція змінних (y,x);

y реальне ВВП, або національний доход;

x вищеназвані чинники разом взяті;

Md попит на гроші в реальному обчисленні номінальна грошова маса, утворена з урахуванням бажання економічних агентів тримати активи в грошовій формі, поділена на рівень цін.

Хоча список можливих аргументів функції попиту на гроші відомий, встановлення конкретного вигляду цієї функції за умови певних обмежень і припущень як щодо рівняння в цілому, так і щодо окремих коефіцієнтів, котрі бувають стохастичними (випадковими) є надзвичайно складною макроекономічною проблемою.

2.2 Параметри попиту на гроші

Монетарна теорія розглядає багатство як один із визначальних чинників попиту на гроші. В працях Дж.Кейнса розроблена методологія оцінки попиту на різні форми багатства. Гроші це тільки одна із розмаїтих форм багатства.

Сутність попиту на гроші аргументується як попит на одну з можливих форм багатства. Йдеться про визнання тієї частки багатства, яку індивідуми мають намір зберігати у грошовій формі. Це означає, що попит на гроші правильно розглядати як попит на запас грошей на певний фіксований у часі момент, а не як потік грошей, який визначається за певний період часу.

Попит на гроші відрізняється від попиту на інші товари. Гроші бажані не задля самих себе, а для того, щоб купувати необхідні товари. Грішми володіють через їх представницьку вартість. Але зберігання грошей є обмеженим, оскільки нагромадження багатства у формі грошей, а не в інших формах, характеризується вартістю втрачених можливостей: ми відмовляємося від процентного доходу, дивідентів, тримаючи гроші на руках. А тому попит на гроші опирається на потребу здійснювати трансакційні операції мотив споживання і на бажання володіти активами у майбутньому тобто утримувати гроші як засіб нагромадження вартості.

Отже, існує два джерела сукупного попиту на гроші: попит на гроші для трансакцій і попит як на активи.

Попит на гроші для трансакцій. Такий попит існує, оскільки індивідуми потребують готівки чи поточних рахунків, щоб оплачувати рахунки або купувати товари. Такі потреби в грошах забезпечуються через М1 і повязані, здебільшого, з велечиною операцій або номінальним ВВП.

Попит на гроші для трансакцій чутливий до втрат від зберігання грошей. Коли процентна ставка на альтернативні види активів зростає порівняно зі ставкою процента на гроші, то фізичні та юридичні особи намагаються зменшити суми нагромадження своїх грошей, і воліють тримати гроші як активи.

Попит як на активи. Таке визначення попиту на гроші монетаристами зводиться до концептуального поняття “портфеля”, що означає, як раціональні інвестори вкладають своє багатство в “портфель” (набір цінних паперів або інших ліквідних активів).

Теорія портфеля грунтується на фундаментальному припущенні, що інвестори в основному робитимуть ризиковані вклади тільки тоді, коли їхні доходи від інвестицій будуть ультрависокими. З двох видів доходів, що приносять одинакові доходи, індивідуми оберуть безпечніший. Щоб привернути увагу індивідумів від низькоризикованих активів до ризикованих (акції, нерухоме майно), останні мають забезпечувати вищі доходи.

Теорія портфеля пояснює, як не схильний до ризику інвестор повинен розмістити своє багатство. Важливим правилом є диферсифікація портфеля між різними видами активів. “Не кладіть всі яйця до одного кошика” одна з форм цього правила. Тому не дивно, що багато індивідумів тримають гроші не тільки для трансакцій, а як частину своєї стратегії розміщення багатства.

Чинники, що визначають параметри попиту на гроші. Попит на гроші залежить від економічних змінних: рівня цін (інфляції), реальних доходів і норми процента. Тоді функціональну залежність попиту на гроші математично можна записати:

Md = f(y,p,r),(13)

Щоб визначити вплив динаміки цін на попит грошей спочатку необхідно розмежувати величини реального і номінального доходу (ВВП), а також реального і номінального касового залишку та попиту на гроші. Ці величини розмежовуються за показником дефлятора ВВП, який характеризуі величину індексу цін ВВП. У ньому синтезується цінова динаміка як товарів споживчого ринку, так і товарів виробничого характеру, скоригований на індекс цін на експортну та імпортну продукцію. З урахуванням цього показника номінальний ВВП розраховуіться як обсяг ВВП, виражений у дійсних поточних цінах. А реальний ВВП розраховується через дефлятор ВВП:

номінальний ВВП

реальний ВВП=(14)

індекс цін

Номінальний попит це та кількість грошей, яка необхідна економічним агентам для задоволення особистих та виробничих потреб. Однак номінальна кількість необхідних в економіці грошей змінюється вслід за зміною цін. Якщо всі ціни, а значить номінальні доходи, подвояться, то потрібно буде просто подвоїти значення відкладення вартості (грошові залишки). Зрозуміло, що тоді ж відповідно подвоїться номінальний попит на гроші. Отже, попит на гроші для трансакцій подвоюється, якщо номінальний ВВП збільшується, а реальний ВВП не змінюється.

Завжди, коли відбувається зміна рівня цін, а реальні доходи залишаються незмінними, індивідуми для того, щоб зберегти свою купівельну спроможність, повинні змінити відповідно розмір своїх номінальних грошових залишків. Цей висновок можна сформулювати таким чином:

Попит на гроші це попит на реальні грошові залишки, або іншими словами, величина грошових залишків, визначена з врахуванням їх купівельної спроможності.

Як правило, попит на грші визнчається потребою в реальних грошових залишках, що є вирішальним для розуміння звязку між грошима та інфляцією.

Обсяг реальних грошових залишків може змінюватись як внаслідок зміни номінальних грошових залишків, так із-за динаміки рівня цін. Якщо обсяг реальних грошових залишків не підлягає перегляду, то збільшення номінальних грошових залишків манить за собою зміну рівня цін у тій же пропорції, в якій змінилась грошова маса. Звідси витікає висновок, що приріст грошової маси в обігу часто служить причиною росту цін, а значить, і причиною інфляції.

Попит на гроші і реальні доходи. Попит на гроші значною мірою залежить від величини доходу. Підвищення рівня доходу (реального ВВП) збільшує обсяг господарських операцій, що потребує для їх забезпечення додаткової кількості грошей. Як наслідок зростає піднімається попит на гроші (Md). За умови, коли обсяг ВВП фіксується на попередньому рівні, а ціни зростають, попит на гроші змінюється адекватно показникові дефлятора ВВП: зростання цін призведе до збільшення Md. У цьому випадку відбивається прагнення господарських субєктів ринку зберегти реальний касовий залишок постійним. Коли ж реальні доходи (ВВП) економічних агентів скорочуються, відбувається зменшення обсягів господарських операцій і потреба вгрошах заменшується. Тому якщо грошова пропозиція витримується на постійному рівні то в умовах падіння реального ВВП наслідком такої політики буде зростання інфляції.

Вище названі залежності (Md i Py) можна виразити математично. Попит на реальні грошові залишки може бути показаний як функціональна залежність від реальних обсягів виробництва (ВВП).

Md / p = f(y/p)(16)

Із цього рівняння видно, що зміни в індексі цін (Р) за адекватності інших умов не впливають на величину попиту на реальні грошові залишки. Функція попиту на гроші залежить головним чином від реального ВВП.

Попит на гроші і норма процента. Нам вже відомо, що грошові заощадження можуть зберігатися за бажанням власника грошей в альтернативних формах: їх можна помістити у фінансові активи (цінні папери, строкові вклади та депозити тощо), або тримати у ліквідній формі (готівкових або депозитних) грошей. Відомо, що заощадження у формі фінансових активів забезпечують їхнім власникам доход у вигляді певного відсотка, тоді як зберігання активів у формі грошей не приносять жодного доходу. І все таки люди воліють тримати частку своїх активів влесне у грошовій формі, а не в інших альтернативних формах. Величина грошей, що знаходиться на руках у населення залежить від нагальних витрат та вигод. У звязку з цим вирішення питання про зберігання грошей у формі касових залишків чи фінансових активів переважно залежить від норми процента, яка в економічній теорії трактується як показник альтернативної вартості заощадження грошей.

Згідно монетарної теорії, реальний попит на гроші предмставляє функцію від номінальної процентної ставки і реального рівня дохода:

Md

= f (r,y),(17)

P

Функціональну залежність попиту на гроші від рівня процентної ставки покажемо на графіку 2.1.

На графіку 2.1. показано, що сукупний попит на гроші складається з двох частин: трансакційного (операційного) М1 функції від доходу (y) і попиту на портфельні активи М2 функції від норми процента (r).

Md = M1 + M2 = M(y) + M(r).(18)

Крива Md, що похила донизу, показує наскільки попит на портфельні активи чутливий від процентної ставки: за інших незмінних умов, коли зростає ставка процента, попит на гроші знижується. Причому крива Md не пересікає ні ось ординат (частина грошей завжди буде знаходитись у формі готівки в силу трансакційного попиту, якою не була б високою процентна ставка), ні ось абсцис (при низькому рівні процентних ставок спрацьовує ефект “пастки ліквідності” можливості вільної конвертації менш ліквідних активів у більш ліквідні.

Отже, аналіз чинників, що визначають параметри попиту на гроші можна узагальнити в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Попит на гроші

Показники	Зростання динаміки цін	Зростання реальних доходів	Зростання альтернативної вартості збереження грошей (ставка відсотків)
Номінальний попит на гроші Реальний попит на гроші	Пропорційно збільшує залишки грошей Не змінює попиту на реальні залишки грошей	Збільшує попит Збільшує попит	Зменшує попит Зменшує попит

Із таблиці ( 2.1 ) можна виділити три аспект попиту на гроші:

по-перше, зростання динаміки цін залишає незмінним реальний попит на гроші, викликаючи при цьму пропорційне збільшення попиту на номінальні грошові залишки;

по-друге, зростання альтернативної вартості збереження грошей зменшує попит на реальні грошові залишки;

по-третє, більш високий рівень реальних доходів збільшує попит на реальні грошові залишки.

Ці три аспекти попиту на гроші вважаються важливим напрямком проведення монетарної політики.

У заключенні можна підкреслити, що основні погляди сучасних монетаристів про трансмісію грошово-кредитної політики зводяться:

Приріст грошової маси Приріст номінального доходу = звязок прямий

Швидкість обігу грошей повинна бути незмінною (constant)

Виробництво не залежне від грошової політики

Грошова політика повязана тільки з інфляцією

Пропозиція грошей відбувається екзогенно (автономно)

Державна інтервенція в господарство небажана

Ціль постійний низький темп зростання грошей і цін відповідно до обсягів ВВП.

Кейнсіанські теорії

Приріст грошей Приріст доходу = звязок непрямий

Гроші >> процентні ставки >> інветиції >> виробництво

Зміна цін = інституційна залежність

Державна інтервенція = необхідна

Цілі = ріст виробництва, занятість, позиція міжнародного платіжного балансу.

2.3 Чинники, що визначають параметри попиту на гроші

Монетарна теорія розглядає багатство як один із визначальних чинників попиту на гроші. В працях Дж.Кейнса розроблена методологія оцінки попиту на різні форми багатства. Гроші це тільки одна із розмаїтих форм багатства.

Сутність попиту на гроші аргументується як попит на одну з можливих форм багатства. Йдеться про визнання тієї частки багатства, яку індивідуми мають намір зберігати у грошовій формі. Це означає, що попит на гроші правильно розглядати як попит на запас грошей на певний фіксований у часі момент, а не як потік грошей, який визначається за певний період часу.

Попит на гроші відрізняється від попиту на інші товари. Гроші бажані не задля самих себе, а для того, щоб купувати необхідні товари. Грішми володіють через їх представницьку вартість. Але зберігання грошей є обмеженим, оскільки нагромадження багатства у формі грошей, а не в інших формах, характеризується вартістю втрачених можливостей: ми відмовляємося від процентного доходу, дивідентів, тримаючи гроші на руках. А тому попит на гроші опирається на потребу здійснювати трансакційні операції мотив споживання і на бажання володіти активами у майбутньому тобто утримувати гроші як засіб нагромадження вартості.

Отже, існує два мотиви (джерела) сукупного поиту на гроші: попит на гроші для трансакцій і попит як на активи.

Попит на гроші для трансакцій. Такий попит існує, оскільки індивідуми потребують готівки чи поточних рахунків, щоб оплачувати рахунки або купувати товари. Такі потреби в грошах забезпечуються через М1 і повязані, здебільшого, з велечиною операцій або номінальним ВВП.

Попит на гроші для трансакцій чутливий до втрат від зберігання грошей. Коли процентна ставка на альтернативні види активів зростає порівняно зі ставкою процента на гроші, то фізичні та юридичні особи намагаються зменшити суми нагромадження своїх грошей, і воліють тримати гроші як активи.

Попит як на активи. Таке визначення попиту на гроші монетаристами зводиться до концептуального поняття “портфеля”, що означає, як раціональні інвестори вкладають своє багатство в “портфель” (набір цінних паперів або інших ліквідних активів).

Теорія портфеля грунтується на фундаментальному припущенні, що інвестори в основному робитимуть ризиковані вклади тільки тоді, коли їхні доходи від інвестицій будуть ультрависокими. З двох видів доходів, що приносять одинакові доходи, індивідуми оберуть безпечніший. Щоб привернути увагу індивідумів від низькоризикованих активів до ризикованих (акції, нерухоме майно), останні мають забезпечувати вищі доходи.

Теорія портфеля пояснює, як не схильний до ризику інвестор повинен розмістити своє багатство. Важливим правилом є диферсифікація портфеля між різними видами активів. “Не кладіть всі яйця до одного кошика” одна з форм цього правила. Тому не дивно, що багато індивідумів тримають гроші не тільки для трансакцій, а як частину своєї стратегії розміщення багатства.

Чинники, що визначають параметри попиту на гроші. Попит на гроші залежить від економічних змінних: рівня цін (інфляції), реальних доходів і норми процента. Тоді функціональну залежність попиту на гроші математично можна записати:

Md = f(y,p,r), (8)

Номінальний попит це та кількість грошей, яка необхідна економічним агентам для задоволення особистих та виробничих потреб. Однак номінальна кількість необхідних в економіці грошей змінюється вслід за зміною цін. Якщо всі ціни, а значить номінальні доходи, подвояться, то потрібно буде просто подвоїти значення відкладення вартості (грошові залишки). Зрозуміло, що тоді ж відповідно подвоїться номінальний попит на гроші. Отже, попит на гроші для трансакцій подвоюється, якщо номінальний ВВП збільшується, а реальний ВВП не змінюється.

Завжди, коли відбувається зміна рівня цін, а реальні доходи залишаються незмінними, індивідуми для того, щоб зберегти свою купівельну спроможність, повинні змінити відповідно розмір своїх номінальних грошових залишків. Цей висновок можна сформулювати таким чином:

Попит на гроші це попит на реальні грошові залишки, або іншими словами, величина грошових залишків, визначена з врахуванням їх купівельної спроможності.

Як правило, попит на грші визнчається потребою в реальних грошових залишках, що є вирішальним для розуміння звязку між грошима та інфляцією.

Обсяг реальних грошових залишків може змінюватись як внаслідок зміни номінальних грошових залишків, так із-за динаміки рівня цін. Якщо обсяг реальних грошових залишків не підлягає перегляду, то збільшення номінальних грошових залишків манить за собою зміну рівня цін у тій же пропорції, в якій змінилась грошова маса. Звідси витікає висновок, що приріст грошової маси в обігу часто служить причиною росту цін, а значить, і причиною інфляції.

Попит на гроші і реальні доходи. Попит на гроші значною мірою залежить від величини доходу. Підвищення рівня доходу (реального ВВП) збільшує обсяг господарських операцій, що потребує для їх забезпечення додаткової кількості грошей. Як наслідок зростає піднімається попит на гроші (Md). За умови, коли бсяг ВВП фіксується на попередньому рівні, а ціни зростають, попит на гроші змінюється адеквато показникові дефлятора ВВП: зростання цін призведе до збільшення Md. У цьому випадку відбивається прагнення господарських субєктів ринку зберегти реальний касовий залишок постійним. Коли ж реальні доходи (ВВП) економічних агентів скорочуються, відбувається зменшення обсягів господарських операцій і потреба вгрошах заменшується. Тому якщо грошова пропозиція витримується на постійному рівні то в умовах падіння реального ВВП наслідком такої політики буде зростання інфляції.

Вище названі залежності (Md i Py) можна виразити математично. Попит на реальні грошові залишки може бути показаний як функціональна залежність від реальних обсягів виробництва (ВВП).