Главная
Коллекция "Otherreferats"
Финансы, деньги и налоги
Фінансова політика України та її вплив на економіку
Фінансова політика України та її вплив на економіку
Визначення сутності та завдань фінансової політики, її види (податкова, бюджетна, грошово-кредитна, міжнародна) та типи (класична, регулююча, неокласична, планово-директивна). Основні напрямки сучасної фінансової політики України, шляхи її удосконалення.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 09.03.2012 |
| Размер файла | 132,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
1
Зміст
Вступ
Розділ 1. Сутність фінансової політики, її зміст та завдання
1.1 Зміст фінансової політики
1.1.1 Поняття фінансової політики
1.1.2 Сутність і завдання фінансової політики
1.1.3 Складові фінансової політики
1.2 Типи фінансової політики
1.3 Фінансовий механізм
1.3.1 Фінансові важелі та стимули
Розділ 2. Фінансова політика України та її вплив на економіку
2.1 Вплив фінансової політики на економіку держави
2.2 Фінансова політика України
2.3 Фінансова політика України на сучасному етапі
Розділ 3. Шляхи та напрямки удосконалення фінансової політики України
Висновки
Список використаних джерел
Додаток
Вступ
Роль фінансової політики в економічному і соціальному розвитку України важко недооцінити. Проведення ринкових реформ в Україні призвело до необхідності перегляду ряду теоретичних положень фінансової науки. Позначилися нові проблеми, як в області теорії фінансів, так і в практиці реалізації фінансових відносин у сучасних умовах.
Фінансова політика складається з таких етапів, як визначення її цілей, забезпечення необхідної величини ресурсів і виробітку для цього найбільш раціональних шляхів їх досягнення, а також реалізація конкретних дій для досягнення намічених цілей і завдань. Для правильного здійснення поставлених перед фінансовою політикою завдань потрібен чіткий і глибокий підхід до розуміння сутності, цілей та механізму реалізації фінансової політики, а також елементів, її складових. Від ступеня її раціональності залежать темпи розвитку промисловості, сільського господарства, транспорту, зв'язку та інших галузей, а також суб'єктів України.
Фінансова політика практично будь-якої держави будується зовсім не тільки на базових економічних засадах, але й з оглядкою на поточне становище у світовій економіці. В умови глобалізації фінансів у сучасному світі, щодо вільного руху капіталу та інших обмежених ресурсів фінансова політика будь-якої держави не може будуватися ізольовано і враховувати тільки внутрішній стан економіки, але й повинна орієнтуватися на відповідні вимоги і стандарти міжнародного фінансового права та міжнародних фінансових інститутів.
Отже, фінансова діяльність держави - одна з найважливіших сфер її діяльності, передбачених законодавством України. Вона спричинена необхідністю держави здійснювати розподіл та перерозподіл національного доходу.
Функціонування фінансової системи спрямоване на вирішення певних завдань, що стоять перед суспільством. Цим завданням підпорядковуються й організація фінансових відносин у суспільстві, і процеси руху і розміщення фінансових ресурсів та ціноутворення на них, і пропорції їх централізацією і децентралізацією, і порядок формування, розподілу та перерозподілу доходів, і спрямованість витрат окремих суб'єктів підприємницької діяльності, громадян та держави, і структурне співвідношення між окремими сферами та ланками фінансової системи держави, і характер взаємовідносин між ними, і пропорції між індивідуальним та суспільним споживанням. При цьому можлива практично безмежна чисельність варіантів організації фінансових відносин і фінансової діяльності, з яких необхідно вибрати саме той, що найбільше підходить даній країні у даний час. Вибір цих варіантів і становить основу фінансової політики, яку здійснює держава.
Значення фінансової політики виявляється в тому, що правильно обрана фінансова політика:
- стимулює зростання виробництва, раціональне розміщення продуктивних сил по території країни;
- підвищує зацікавленість регіонів в розвитку господарства, використанні місцевих ресурсів;
- сприяє зміцненню і розвитку економічних зв'язків зі всіма країнами світу;
- призводить до підвищення матеріального і культурного рівня населення.
При розробці фінансової політики слід виходити з конкретних історичних умов. Вони повинні зважати на специфіку кожного етапу розвитку суспільства, особливостей як внутрішньої, так и міжнародної обстановки, реальні економічні та фінансові можливості держави.
Своєчасні зміни фінансової політики на основі обліку особливостей теперішнього моменту, назрілих потреб економічного розвитку дає можливість в більш короткий термін і з меншими витратами вирішити задачі, які стоять перед державою.
Фінансова політика грає важливу роль у розвитку виробництва з раціональним розміщенням по території країни. Вона сприяє забезпеченню фінансовими ресурсами цільових програм, зосередженню засобів на ключових напрямках розвитку економіки, стимулюванню зростання ефективності виробництва; підвищенню зацікавленості всіх регіонів у розвитку господарств, використання місцевих сировинних ресурсів [32].
Актуальність даної теми полягає у необхідності дослідження та визначення фінансової політики України, на сучасному етапі розвитку.
У роботі розглядаються базові поняття фінансової політики, а також у другому розділі здійснюється огляд фінансової політики України на сучасному етапі.
Метою курсової роботи є дослідження фінансової політики держави, її змісту, факторів впливу на економіку та стан фінансів, а також визначення шляхів та напрямків удосконалення фінансової політики України.
Розділ 1. Сутність фінансової політики, її зміст та завдання
1.1 Зміст фінансової політики
1.1.1 Поняття фінансової політики
Провідні західні економісти не дають чіткого визначення фінансової політики. Наприклад, Стенлі Фішер, Рудігер Дорнбуш і Річард Шмамнзі не виділяють фінансової політики як самостійного поняття. Водночас вони тлумачать його дещо ширше, зазначаючи, що фіскальна політика являє собою рішення, які приймає держава стосовно своїх доходів і витрат. Аналогічно розглядають цю проблему й інші представники зарубіжних економічних шкіл. Зокрема, Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю ототожнюють поняття фінансово-бюджетної і фінансової політики, визначаючи їх як зміни, які вносяться урядом у порядок державних витрат і оподаткування і спрямовані на забезпечення повної зайнятості й неінфляційного національного продукту.
Більш структурованим є визначення фінансової політики як особливої сфери економічної діяльності держави, спрямованої на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання для забезпечення функцій держави.
Насамперед, фінансова політика повинна сприяти формуванню максимально можливого обсягу фінансових ресурсів, оскільки вони - матеріальна база будь-яких перебудов.
Не менш важливим є забезпечення раціонального розподілу коштів між галузями і сферами народного господарства, концентрація фінансових ресурсів на найважливіших напрямках економічного і соціального розвитку.
Отже, можна зазначити, що фінансова політика - це визначення цілей, завдань, на вирішення яких спрямовується процес формування, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів.
Фінансові відносини - це основа фінансової політики. Разом з тим, хоч фінанси і фінансова політика тісно взаємозв'язані, між ними існують суттєві відмінності:
- фінанси як специфічна форма виробничих відносин є елементом базису; фінансова політика держави належить до надбудови;
- фінансові відносини як елемент базису об'єктивні і незалежні від людської свідомості; фінансова політика - форма свідомої діяльності людей. Вона потребує законодавчого оформлення у відповідних нормативних актах.
Реалізація фінансової політики забезпечується сукупністю заходів держави, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і перерозподіл для виконання державою її функцій і програм [17].
Фінансова політика - це сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільних) заходів, які здійснює держава через фінансову систему [13].
Фінансова політика - це самостійна сфера діяльності держави у сфері фінансових відносин, яка спрямована на реалізацію державної програми не тільки економічного розвитку, але і соціального. Під соціальним розвитком розуміється не тільки розвиток освіти, культури, охорони здоров'я та інших соціальних потреб, а й соціального устрою суспільства [32].
1.1.2 Сутність і завдання фінансової політики
Сутність фінансової політики держави виявляється у поєднанні конкретних цілей та відповідних засобів, за допомогою яких вирішуються поставлені завдання. Цілі фінансової політики зумовлені потребами економічного розвитку і досягненням високого рівня індивідуального й суспільного добробуту. Основний вектор фінансової політики - забезпечення економічного зростання в країні через механізми фінансового впливу на попит і пропозицію, споживання, заощадження та інвестиції. Фінансова політика неодмінно має конкретне спрямування, а її реалізація завжди пов'язана зі знаходженням компромісу, між певними потребами і реальними можливостями. Держава при організації фінансових відносин визначає головні цілі та завдання, що ставляться перед суспільством і відповідно перед фінансовою системою.
Для держав із ринковою економікою діють загальні принципи фінансової політики, на основі яких вона ґрунтується. До них належать:
1. Постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності й підвищення рівня зайнятості населення. Цього можна досягти за рахунок залучення вітчизняних та іноземних інвестицій в економіку, надання пільгового оподаткування підприємствам, удосконаленням податкової політики держави.
2. Мобілізація й використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій населення, розмір яких визначає розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через державний бюджет.
Головна мета фінансової політики держави полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення та окремими територіями.
Проявляється фінансова політика у:
- фінансовому законодавстві;
- в системі форм i методів мобілізації фінансових ресурсів (найважливішими з яких є податки);
- в перерозподiлi фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями діяльності, регіонами країни;
- в структурі доходів i видатків бюджетів та ін.
Найважливішими умовами результативності фінансової політики є:
- врахування дії економічних законів розвитку суспільства;
- вивчення та використання досвіду попередніх етапів господарського будівництва;
- врахування специфіки сучасних умов, зміни у зовнішній та внутрішній політиці;
- комплексність у розробці заходів, пов'язаних із вдосконаленням фінансових відносин.
Фінансова політика має надзвичайно велике значення в житті суспільства i при дотриманні вищенаведених умов може сприяти розвитку продуктивних сил, покращанню добробуту населення, вирішенню національних i міжнародних проблем, підвищенню обороноздатності країни [13].
Найважливіша мета фінансової політики - збільшити обсяг фінансових ресурсів на основі економічного розвитку, нарощування державних фінансів, необхідних для повнішого задоволення потреб суспільства.
1.1.3 Складові фінансової політики
Щоб краще усвідомити зміст, завдання і вимоги до фінансової політики, виділяють як самостійні складові податкову, бюджетну, грошово-кредитну і міжнародну фінансову політику.
Податкова політика реалізує інтереси держави. Її головне призначення - вилучення частини ВВП на загальнодержавні потреби, перерозподіляючи ці кошти через бюджет.
Податкова політика будується на сполученні інтересів держави та платників податків - юридичних і фізичних осіб. Втілюється податкова політика в побудові відповідної податкової системи. В Україні вироблені певні принципи та підходи до побудови цієї системи.
Держава зацікавлена в достатності оподатковування, щоб було забезпечене надходження до доходу бюджету обсягу фінансових ресурсів, достатніх для виконання обов'язків держави. У той же час держава повинна запобігати можливим негативним наслідкам, коли введення певних податків та їхні розміри можуть негативно вплинути на мотивацію до відкритої та ефективної діяльності підприємств сфери матеріального виробництва [32].
Під бюджетною політикою розуміють визначення державою:
- джерел формування доходів державного і місцевих бюджетів;
- пріоритетних напрямів видатків бюджету;
- допустимих меж розбалансованості бюджету;
- джерел фінансування бюджетного дефіциту;
- принципів взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи.
У складних умовах економічних реформ, що впроваджуються у країні, до першорядних завдань бюджетної політики відносять: забезпечення таких принципів бюджетної системи держави, як адресність і цільовий характер бюджетних коштів, ощадливість та ефективність їхнього використання; реструктуризація державного боргу; інвентаризація зовнішніх і внутрішніх запозичень і результатів їхнього використання [18].
Оскільки податкова і бюджетна політика тісно пов'язані між собою, вживають поняття бюджетно-податкової політики. При цьому виділяють:
- дискреційну фіскальну політику, коли парламент і уряд вносять зміни до податкової системи і видатків бюджету з метою впливу на ВВП, зайнятість, інфляцію. Ця політика може бути стимулюючою і стримуючою;
- недискреційну, або політику «вмонтованих стабілізаторів», яка базується на теоретичному припущенні, що податкова система сама по собі має властивість автоматично впливати на економічний цикл, тобто має стабілізаційний ефект.
Під кредитно-грошовою політикою розуміють забезпечення стабільності грошового обігу через управління емісією, регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці; забезпечення своєчасності розрахунків у народному господарстві і в різних ланках фінансової системи через регламентацію і регулювання діяльності банківської системи; управління діяльністю фінансового ринку через регламентацію емісії і розміщення державних і корпоративних цінних паперів і регулювання їх дохідності.
У кредитно-грошовій політиці відносну самостійність набувають емісійна політика, цінова політика, валютна політика, кредитна політика - а в ній, у свою чергу, наприклад, процентна політика й інвестиційна політика.
Інвестиційна політика також є найважливішим компонентом фінансової політики. Вона спрямована на створення умов для залучення вітчизняних і закордонних інвестицій у першу чергу в реальний сектор економіки. Інвестиційна політика здійснюється з метою того, щоб інвесторам було вигідно вкладати свої фінансові кошти в економіку нашої країни. Щоб створювалися умови для організованого нагромадження та інвестування заощаджень населення, розвитку іпотечного кредитування. Щоб величезні вітчизняні капітали не вивозилися за кордон, а, навпаки, для того, щоб в Україну залучалися прямі іноземні інвестиції.
Дедалі більшого значення набуває міжнародна фінансова політика. В її основу покладено управління валютно-фінансовими і кредитними відносинами у сфері міжнародних відносин. Особливо великого значення в сучасних умовах набуває фінансова політика таких міжнародних фінансових організацій, як Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський банк реконструкції і розвитку, Лондонський клуб кредиторів, Паризький клуб кредиторів та ін.
Держава захищає свої інтереси через митну і валютну політику. Відповідно до заінтересованості держави в розширенні або скороченні свого експорту чи імпорту застосовується система митних платежів або конкретний митний режим. Головним завданням митної і валютної політики є забезпечення примноження золотовалютних резервів держави [16].
Митна політика є органічною частиною податкової та цінової політики. Адже митні збори та мита безпосередньо впливають на ціну товарів і послуг. При цьому митна політика в певній мірі самостійна - вона впливає на економіку країни, обмежуючи або розширюючи доступ на внутрішній ринок України імпортних товарів та послуг, а також стримуючи або заохочуючи експорт вітчизняних товарів та послуг.
Митна політика в чималому ступені визначає розподільчі процеси не тільки між державою та економічними суб'єктами, але й між галузями господарства, регіонами країни та між економічними суб'єктами. На сьогоднішній день митна політика багато в чому зв'язана і залежить від бюджетної політики, котра, в свою чергу, спрямована на збільшення збору мит і платежів.
Також, виділяють цінову і соціальну політику. Як складова частина фінансової політики держави цінова політика здійснюється в напрямку регулювання цін і тарифів на монопольні товари та послуги. При цьому варто мати на увазі, що сьогодні держава монопольно володіє землею та її надрами, водними просторами, залізницями, нафто- і газопроводами, електромережами. В інших галузях господарства ціни залежать від їхньої динаміки на зроблені ними товари та послуги.
Соціальна політика держави тісно пов'язана з її діями у фінансовій сфері з метою рішення завдань фінансового забезпечення прав громадян, означених Конституцією України. Соціальна політика охоплює сферу бюджетних установ, а також пенсійну, міграційну, і сферу фінансової допомоги окремим соціальним групам населення [29].
1.2 Типи фінансової політики
Тип фінансової політики визначається особливостями поточного етапу розвитку економіки, соціальної сфери, інтересами правлячих партій, а також теоретичними концепціями, що впливають на економічний і політичний курс держави. Отже, фінансову політику поділяють на наступні типи.
1. Класична. Така фінансова політика була заснована на працях класиків політекономії А. Сміта і Д. Рікарда, і їх послідовників. Основне її напрямок - невтручання держави в економіку, досягнення повної свободи ринкових відносин, використання ринкового механізму як головного регулятора господарських процесів. Наслідком цього було обмеження державних витрат і виконання рівноважного бюджету. Система оподаткування повинна була створити необхідне надходження коштів для забезпечення збалансованого бюджету.
2. Регулююча. В основу цього типу фінансової політики покладена економічна теорія Дж. М. Кейнса, яка виходить з того, що держава повинна втручатися в розвиток економіки за допомогою певних фінансових інструментів (державні витрати). Фінансова політика поряд з її традиційними завданнями стала переслідувати мету використовувати фінансовий механізм для регулювання економіки і соціальних відносин з метою забезпечення повної зайнятості населення. Система податків в умовах регулюючої фінансової політики змінилася. Головним механізмом регулювання стає прибутковий податок, який використовує прогресивні ставки. Велика увага в фінансовому механізмі приділяється системі державного кредиту, на основі якого проводиться політика дефіцитного фінансування. Ринок позичкових капіталів стає другим за значенням джерелом доходів бюджету, а дефіцит бюджету використовується для регулювання економіки. Змінюється система управління фінансами: замість єдиного органу управління виникає декілька самостійних спеціалізованих органів.
3. Неокласична. Концепція цього типу фінансової політики не відмовлялася від регулюючої ролі держави, але обмежувала ступінь його втручання в економіку і соціальну сферу. Насправді ступінь втручання держави не зменшувалася, а скоріше посилювалася, тому що це втручання здійснювалося тепер не тільки безпосередньо через доходи або витрати державного бюджету, і через регулювання грошового обігу, валютного курсу, ринку позикових капіталів і цінних паперів. Фінансовий механізм в цих умовах виходить з необхідності скорочення обсягу перерозподілу національного доходу через фінансову систему, зниження бюджетного дефіциту, стимулювання зростання заощаджень як джерела виробничого інвестування. Ставиться завдання скорочення податків та зменшення ступеня їх прогресивності оподаткування.
4. Планово-директивна. Планово-директивна фінансова політика застосовується в країнах, що використовують адміністративно-командну систему управління економікою. Заснована на державній власності на засоби виробництва, планова система управління дозволяє здійснювати пряме директивне керівництво всіма сферами економіки і соціального життя, в тому числі й фінансами. Мета фінансової політики в цих умовах - забезпечення максимальної концентрації фінансових ресурсів у держави для подальшого перерозподілу у відповідності з основними напрямками державного плану. Основним завданням фінансового механізму було створення інструментів, за допомогою яких проводитиметься вилучення всіх невикористаних у відповідності з державним планом фінансових ресурсів. Витрати бюджетів визначалися виходячи з пріоритетів, що встановлюються державним планом. Управління фінансами здійснювалося з єдиного центру - Міністерства фінансів, яке займалося всіма питаннями використання фінансового механізму в народному господарстві. Держава повністю фінансувала з бюджету потреби економіки і соціальної сфери, які безпосередньо й монопольно регламентувало ціноутворення, грошовий обіг, систему розрахунків і кредитні відносини. Таким чином, держава безпосередньо керувало всіма сферами суспільної діяльності за допомогою державних планів економічного і соціального розвитку [21].
Залежно від завдань, на рішення яких спрямована фінансова політика, вона поділяється на такі види:
політика стабілізації;
політика економічного зростання;
політика обмеження ділової активності.
Політика стабілізації направлена на підтримку макроекономічної рівноваги на основі постійних обсягів виробництва при стабільності цін. Її реалізація ґрунтується на забезпеченні стабільних об'ємів фінансових ресурсів при постійних пропорціях розподілу і перерозподілу отриманих доходів.
Існують два різновиди цієї політики, які достатньо істотно відрізняються один від одного. Перший - це політика стабілізації після економічного спаду, яка має стимулюючий характер. Другий - політика стабілізації в період економічного піднесення, яка має обмежувальний напрямок.
Політика економічного зростання направлена на досягнення необхідного для країни рівня щорічного збільшення об'ємів ВВП з урахуванням її потенціалу. Вона націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів і забезпечення їх доступності як за цінами, так і за умовами залучення. Реалізація фінансової політики економічного зростання може здійснюватися у три основні способи - через зростання державних витрат, зниження рівня оподаткування і проведення політики «дешевих грошей».
Політика обмеження ділової активності використовується для регуляції економічного циклу з метою запобігання кризі перевиробництва або недопущення виснаження економіки в результаті надмірних темпів економічного зростання. Вона здійснюється в такі самі способи, як і при політиці економічного зростання, тільки у зворотному напрямку - скорочення державних витрат, підвищення рівня оподаткування, встановлення високих процентних ставок за кредитами [27].
1.3 Фінансовий механізм
Реалізація фінансової політики держави відбувається через фінансовий механізм. Фінансовий механізм - це сукупність форм і методів керування фінансовою діяльністю держави. Він містить у собі систему грошових розрахунків, систему фінансових важелів і стимулювання, фінансових норм, нормативів, показників, державні банківські й фінансові резерви, фінансовий контроль. До елементів фінансового механізму відносяться форми фінансових ресурсів, методи їхнього формування, система законодавчих норм і нормативів, які використовуються при визначенні доходів та видатків держави, організації та регулювання бюджетної сфери, фінансів підприємств та ринку цінних паперів[20]
Фінансовий механізм - найбільш динамічна частина фінансової політики. Його зміни відбуваються у зв'язку з рішеннями різних тактичних завдань, і тому фінансовий механізм чуйно реагує на всі особливості поточної обстановки в економіці і соціальній сфері країни.
Розрізняють директивний і регулюючий фінансовий механізм. Директивний фінансовий механізм, як правило, розробляється для фінансових відносин, в яких безпосередньо бере участь держава. У його сферу включаються податки, державний кредит, витрати бюджету, бюджетне фінансування, організація бюджетного устрою і бюджетного процесу, фінансове планування. Регулюючий фінансовий механізм визначає основні правила гри в конкретному сегменті фінансів, не зачіпає прямо інтереси держави. Такий різновид фінансового механізму характерна для організації внутрішньогосподарських фінансових відносин на приватних підприємствах [22].
Структура фінансового механізму:
1. Фінансова методи (інвестування, страхування, кредитування);
2. Фінансові важелі (прибуток, процентні ставки, види кредиту, фінансові санкції та ін.);
3. Правове забезпечення (Закони, Укази Президента, постанови, накази);
4. Нормативне забезпечення (інструкції, методичні вказівки);
5. Інформаційне забезпечення (економічна, комерційна, фінансова інформація).
Фінансова політика реалізується за двома напрямами: регламентування фінансових відносин у суспільстві та здійснення поточної фінансової діяльності. Регламентування фінансових відносин характеризує стратегію фінансової політики, а поточна фінансова діяльність - її тактику. Базовим елементом є регламентування фінансових відносин, яке може здійснюватись державою у законодавчій та адміністративній формах.
Законодавче регламентування полягає у прийнятті відповідних законодавчих актів, які встановлюють суб'єктів фінансових відносин, їх права і зобов'язання, порядок і методи здійснення фінансової діяльності тощо. Адміністративне регламентування передбачає надання прав регулювання фінансових відносин органам державного управління. Головною формою вироблення фінансової політики є законодавче регламентування фінансових відносин, оскільки воно ставить фінансову діяльність на стабільну правову основу, що робить стійкою і фінансову політику [33].
1.3.1 Фінансові важелі та стимули
Фінансові стимули зводяться до того, що держава за допомогою цілої системи фінансових важелів може впливати на розвиток підприємств, цілих галузей в потрібному суспільству напрямку.
Ми знаємо, що фінанси беруть участь у процесі створення грошових доходів, а також у процесі їх розподілу. Маючи такий фінансовий важіль, як розподіл грошових доходів, і вміло керуючи їм, держава може стимулювати або стримувати розвиток того чи іншого процесу.
Якщо говорити про конкретні важелях і способи впливу на економічні процеси, то треба назвати такі:
- Бюджет: кошти з бюджету на розвиток тієї чи іншої галузі, комплексу галузей або окремого підприємства можна виділити, а можна і не виділяти;
- Ціни, тарифи. І в умовах ринкової економіки держава, як відомо, втручається в процес ціноутворення, встановлює тарифи. Цей вплив здійснюється за допомогою прямої участі держави в підприємницьку діяльність - у паливно-енергетичному комплексі, на транспорті, в розробці сировинних ресурсів та ін. Крім того, у держави залишаються широкі адміністративні можливості втручатися в процес ціноутворення, встановлювати тарифи, впливати на фінансовий стан підприємств ;
- Податки. Це найпотужніший фінансовий інструмент стимулювання господарської діяльності. Стимулюючий вплив податків реалізується через систему вилучення, знижок, преференцій та інших пільг, що надаються учасникам фінансових відносин, відповідно знову-таки з виробленими соціально-економічними пріоритетами.
- Експортно-імпортні мита, тарифи. Держава, маніпулюючи рівнем (робить їх низькими, пільговими або високими, невигідними) експортно-імпортних мит, тарифів стимулює або дестимулює експортно-імпортні операції.
Це далеко неповний перелік тих важелів, які активно і комплексно використовується державою для досягнення поставлених цілей [32].
Розділ 2. Фінансова політика України та її вплив на економіку
2.1 Вплив фінансової політики на економіку держави
Фінансова політика реалізується зазвичай у кілька етапів:
1} формування науково обґрунтованих концепцій розвитку фінансів на основі вивчення вимог економічних законів, всебічного аналізу перспектив удосконалення виробництва та потреб населення;
2) визначення основних напрямів використання фінансів у перспективі та в поточному періоді, тобто формування стратегії і тактики фінансової політики. На цьому етапі виходячи з поставлених цілей слід ураховувати можливості збільшення та зменшення обсягів фінансових ресурсів, а також зовнішні, політичні та економічні чинники;
3) безпосередні практичні дії, спрямовані на досягнення поставлених цілей.
Зрозуміло, що фінансова політика починає прямо впливати на економіку лише на третьому етапі, але такий вплив визначається змістом двох попередніх етапів [6].
У державі, побудованій на демократичних засадах із ринковою моделлю економіки, основним завданням фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі і на цій основі - досягнення невпинного збільшення темпів економічного розвитку основного джерела підвищення суспільного добробуту.
З огляду на це економіка держави повинна бути високоефективною. Однак темпи економічного зростання можуть бути досить високими, але багатство держави може навіть зменшуватися, населення ставати все біднішим. Тому дуже важливо, з якими затратами досягнуто економічне зростання.
Фінансова політика повинна бути підпорядкована основній меті - досягненню підвищення суспільного добробуту. Але для цього фінансова політика повинна також сприяти зростанню ефективності виробництва і насамперед підвищенню продуктивності праці, впровадженню матеріало- та ресурсозберігаючих технологій, побудові раціональної структури економіки тощо. Тому першим принципом фінансової політики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.
Звісно, в умовах ринкової економіки діють саморегуляційні фактори, які забезпечують приплив і перерозподіл капіталів у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу зацікавленими у збільшенні виробництва й одержанні доходу на капітал. Це головна рушійна сила ринку. Ринок не всесильний, але він дає можливість успішніше розв'язувати головні проблеми економіки порівняно з іншими господарськими системами і насамперед заснованими на централізованому плануванні [8].
Проте в умовах змішаної економіки або економіки перехідного періоду помилково недооцінювати роль держави в проведенні фінансової політики. Адже на тлі реформацій, що потребують величезних затрат фінансових ресурсів, мобілізувати ці кошти й визначити напрямки їх використання можна лише на державному рівні.
Іншим важливим напрямком фінансової політики держави є мобілізація й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій. Як зазначалося, можливості ринкової економіки все ж обмежені, особливо при розв'язанні соціальних проблем суспільства, оскільки більшість соціальних гарантій є загальнодержавними та їх не можуть забезпечити окремі підприємницькі структури і навіть великі компанії. До таких соціальних гарантій належать освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливими для суспільства є соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомог.
На сьогодні надання соціальних послуг населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці, де панує вільна конкуренція. Вони фінансуються з центрального та місцевих бюджетів. Обсяги соціальних гарантій значною мірою визначають розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет. У зв'язку з цим у фінансовій політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій посідає одне з головних місць. Його принцип можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм і методів мобілізації і використання фінансових ресурсів на соціальні та інші загальні потреби громадян.
Третій напрямок фінансової політики спрямований на запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. 1 для цього держава, з одного боку, домагається від виробничих структур, аби вони несли витрати з відшкодування й відновлення довкілля, а з другого боку, держава, використовуючи фінансові інструменти - податки, штрафи й інші санкції - домагається закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій.
Отже, фінансова політика держави має бути спрямована на забезпечення права людини жити в умовах здорового навколишнього середовища. На жаль, це право людини постійно порушується і за планової, і за ринкової економіки [34].
За наявної практики для оцінки успішності проведення фінансової політики в державі використовують, як правило, два показники - рівень дефіциту бюджету та стабільність національної грошової одиниці. Однак це інтегральні показники, на кожного з яких впливає велика кількість факторів, що можуть складати самостійні напрямки фінансової політики.
Так, рівень дефіциту бюджету перебуває в прямій залежності від проведення бюджетної і податкової політики. Реалізація бюджетної політики, яка б сприяла скороченню дефіциту бюджету і тим самим недопущенню інфляції потребує насамперед приведення витрат бюджету у відповідність із наявними доходами.
Доходи бюджету можуть скорочуватися як в результаті об'єктивних, так і суб'єктивних причин, проте держава не завжди своїми діями приводить у відповідність видаткову частину бюджету з наявними доходами. В результаті виникає дефіцит, який може покриватися внутрішніми, або зовнішніми запозиченнями, а в разі їх відсутності - додатковою емісією грошей.
Зовнішні та внутрішні запозичення тимчасово зменшують фінансові негаразди в державі, проте вони потенційно сприяють збільшенню дефіциту бюджету в подальшому, коли настає строк повернення запозичень і виплати процентів за ними. Але у тому разі, якщо внутрішні та зовнішні запозичення використані на фінансування капітальних вкладень або високоефективних економічних програм, то їхній інфляційний вплив буде дещо нейтралізований, оскільки одержаний ефект частково перекриє майбутні витрати, спрямовані на повернення боргів і виплату процентів за ними. Якщо ж запозичення використані на фінансування поточних витрат, то це лише відстрочена інфляція.
Покриття дефіциту бюджету за рахунок емісії грошей є безпосереднім сприянням інфляції, що з економічного погляду є додатковим податком з юридичних і фізичних осіб. Бюджетна політика тісно пов'язана з податковою. Це два боки одного й того ж явища - фінансової політики. Якщо ж розглядати лише видаткову частину бюджету щодо вжиття певних заходів для її здійснення, то можна стверджувати, що це сфера бюджетної політики, але видатки не можна розглядати окремо від доходів. Питання доходів - це питання податкової політики, і Їх також слід розглядати у зв'язку із видатками [26].
Важливе значення для здійснення фінансової політики та оздоровлення фінансового становища в державі має розвиток фінансової інфраструктури, насамперед впровадження медичного й соціального страхування, розширення страхування житла, транспортних засобів, майнової відповідальності. Це та заходи щодо емісії цінних паперів, їх розміщення серед населення дадуть змогу мобілізувати вільні кошти для фінансування інвестиційних проектів з коротким терміном окупності.
Вилучення з обігу вільних готівкових коштів сприятиме також стабільності грошової одиниці, що, як зазначалося вище, є одним із важливих показників фінансової політики. Цьому повинна сприяти також капіталізація банків шляхом залучення ними додаткового акціонерного капіталу, капіталізації свого прибутку, реорганізації банків через злиття або приєднання, запровадження жорсткого контролю за регулюванням ліквідності комерційних банків; розроблення стратегії забезпечення стабільної роботи великих банків на основі реалізації програм збільшення їх капіталу та реструктуризації активів; удосконалення механізму залучення коштів іноземних інвесторів до банківської системи країни.
Напрямком реалізації фінансової політики, спрямованої на досягнення фінансової стабільності, є подальше розширення безготівкових форм розрахунків комерційних банків із фізичними особами у торговельній, побутовій та інших сферах обслуговування населення завдяки створенню системи електронних пластикових карток, переведення доходів громадян на вклади та розрахункові рахунки в установах банків, проведення розрахунків чеками, перерахування коштів із банківських рахунків населення за придбані ним товари, одержані послуги, комунальні платежі тощо.
Важливою складовою фінансової політики в державі є здійснення заходів щодо успішного функціонування фондового ринку, який сприяє обігу та раціональному розміщенню фінансових ресурсів, створює умови для залучення вітчизняних та іноземних інвесторів, для добросовісної конкуренції та обмеження монополізму. Для подальшого розвитку й ефективного функціонування фондового ринку важливого значення набуває пріоритетний розвиток корпоративних цінних паперів, розбудова інфраструктури фондового ринку, в тому числі створення надійної централізованої системи - національного депозитарію.
З огляду на це важливо створити єдину систему управління державним боргом для забезпечення зменшення вартості обслуговування урядових запозичень. Складовими фінансової політики є сприяння раціональному витрачанню ресурсів, максимальному використанню можливостей для ефективного промислового та аграрного розвитку, визначенню структурних пріоритетів, формуванню економічних умов для динамічного розвитку вітчизняного виробництва й національного капіталу. [23]
2.2 Фінансова політика України
Для нормального функціонування фінансового механізму необхідне його відповідне нормативно-правове забезпечення, що включає передусім Конституцію України, численні закони, а також підзаконні нормативно-правові акти. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання і мають вищу юридичну силу щодо інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин мають: Податковий кодекс України, Господарський кодекс України, Бюджетний кодекс України тощо.
Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на основі діючих законів. До таких документів належать: укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України, тощо.
Як свідчить досвід країн, де вже встановилися ринкові відносини, трансформація економіки України пов'язана з певними труднощами. Процес трансформації охоплює щонайменше три фази: критичну; становлення ринкових відносин; структурного коригування (коли під впливом ринкових сил змінюється характер виробництва та зайнятості).
Фази різняться тривалістю і кожна потребує відповідної фінансової політики.
Першу фазу, що характеризується фінансовою кризою, гіперінфляцією, катастрофічним спадом виробництва, нестачею товарів першої необхідності, Україна вже пережила. Нині країна переживає другу фазу, тобто становлення ринкових відносин. Ця фаза базується на таких основних принципах: економічної свободи; приватної власності; комерціалізації економічних відносин. Останнє пов'язане з можливістю брати на себе певні юридичні зобов'язання (право купувати, продавати тощо).
Як бачимо, в Україні вже існує правове поле функціонування приватної власності. Оскільки держава втратила значну частину свого майна, більшість економічних рішень юридичних і фізичних осіб є їх свідомим вибором, а не наслідком диктату. Усуваються перешкоди для економічних свобод, конкуренції, ліквідовано ціновий контроль, з'явилася можливість розвитку традиційно ринкових структур, таких як валютні, фондові, товарні біржі. Усуваються бар'єри для міжнародної торгівлі та валютних операцій, створюється правова база ринкових відносин.
Третя фаза ринкових реформ в Україні, як свідчить досвід інших країн, є бажаною перспективою. її початок означатиме певні досягнення у здійсненні ринкових реформ.
Правильний напрям фінансової політики гарантує надійність виконання обраної загальноекономічної стратегії і тактики.
Вжиття заходів фінансової політики по-різному сприймається в суспільстві. Так, підвищення податків вкрай непопулярне. Проте якщо при цьому збільшити видатки на соціальні потреби (допомогу пенсіонерам, малозабезпеченим тощо), можна послабити негативну реакцію громадян.
Нині в Україні основне завдання фінансової політики полягає у відновленні кредитоспроможності держави. Кредитоспроможному уряду, як правило, неважко знайти кредиторів, крім того, він може також продати свої боргові зобов'язання як на внутрішньому ринку (населенню, банкам, підприємствам), так і на міжнародному ринку капіталу. Наприклад, уряд США регулярно продає векселі державної скарбниці японським інвесторам. Останні, таким чином, допомагають американському урядові сплатити борги, не вдаючись до нової грошової емісії.
Уряд України не може зараз позичати великі суми грошей як на внутрішньому ринку у вітчизняних інвесторів, так і на зовнішньому ринку. Здебільшого це пояснюється браком довіри, хоча останнім часом спостерігається тенденція підвищення довіри з боку кредиторів. Про це свідчить, зокрема, неодноразове успішне розміщення за кордоном урядом України єврооблігацій.
Крім того, фінансова політика має сприяти створенню ефективної системи соціального захисту населення та соціальних гарантій, насамперед через трансфертні платежі бюджету. Останні перерозподіляють податкові доходи, отримані від суб'єктів оподаткування, на користь тих, хто найбільше потребує державної допомоги (діти, безробітні, інваліди, малозабезпечені) [14].
Фінансова політика України має враховувати реальні фінансові ресурси, основним джерелом яких є валовий внутрішній продукт. Значне місце у ньому посідають прибуток, платежі й Відрахування, що відносяться на собівартість продукції. Тому важливим є поєднання державної підтримки галузей економіки з вимогами ринку. Держава має зробити економічно доцільний вибір пріоритетних галузей, які в основному формують дохідну частину державного бюджету. Пріоритетним є визначення критеріїв фінансової допомоги суб'єктам господарювання з огляду на соціально-економічні особливості окремих регіонів. Також варто враховувати, що успіх фінансової політики залежить і від планування, яке не може бути припинене й в умовах наявності різних форм власності. Планування потрібно використовувати в тісному взаємозв'язку з вимогами об'єктивних економічних законів.
Держава через фіскальну, податкову, грошово-кредитну політику здійснює управління економікою, забезпечує фінансову стабільність. Кабінет Міністрів, як найвищий орган виконавчої влади, формує бюджет, основні макроекономічні показники економічного і соціального розвитку і проводить фінансову політику. Міністерство фінансів України відповідно до Бюджетного кодексу України визначає параметри державного бюджету, надає обґрунтування і роз'яснення щодо пропонованих обсягів витрат. Верховна Рада щорічно розробляє Бюджетну резолюцію, що визначає головні напрями бюджетної політики. Національний банк України, як Центральний банк, розробляє основні засади грошово-кредитної політики, а також здійснює контроль. НБУ послідовно проводить політику забезпечення стабільності гривні. А стабільні гроші - це фундамент розвитку будь-якої країни [10].
Кабінет Міністрів України формує і здійснює фінансову та грошово-кредитну політику, розробляє і подає Президенту України проект державного бюджету, організовує його виконання, приймає рішення про випуск державних внутрішніх позик, здійснює грошову емісію.
Міністерство фінансів бере участь у розробленні балансу фінансових ресурсів, організовує роботу зі складання проекту державного бюджету, контролює випуск і обіг цінних паперів, бере участь у роботі органів управління фондових бірж. У системі Міністерства фінансів функціонують державна контрольно-ревізійна служба і Державна податкова адміністрація України, їх очолюють голови, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Основне завдання контрольно-ревізійної служби - здійснення державного контролю за використанням коштів і матеріальних цінностей, їхнім збереженням, станом та достовірністю бухгалтерського обліку і звітності. Державна податкова адміністрація головним завданням вважає забезпечення відповідності законодавства про податки, повний облік усіх платників податків, здійснення контролю і забезпечення правильності розрахунку й сплати податків, контроль за законністю здійснення валютних операцій.
Державне казначейство здійснює оперативне управління видатками державного бюджету. Казначейство також збирає, обробляє й аналізує інформацію про стан державних фінансів, надає найвищим законодавчим і виконавчим органам державної влади звітність про фінансові операції уряду і стан бюджетної системи.
Єдину грошово-кредитну політику і регулювання грошового обігу здійснює Національний банк України.
Таким чином, до управління фінансами входить проведення загальної фінансової політики держави, здійснення функцій планування і координації фінансових ресурсів, розробка фінансового законодавства, розробка бюджету, збір податків, випуск позик, управління державним боргом [11].
2.3 Фінансова політика України на сучасному етапі
фінансовий політика бюджетний директивний
Сьогодні фінансово-економічна ситуація в Україні є складною, суперечливою і неоднозначною. Об'єктивно самим процесом розвитку ситуації в центр економічної політики нині поставлено питання про збільшення реального економічного зростання. Останнє можливе за наявності грошової, фінансової і виробничої стабілізації.
В процесі своєї діяльності держава вирішує досить суперечливі завдання, і тому, відповідно фінансова політика повинна бути балансуючою. Основними напрямками фінансової політики в сучасних умовах є:
1) проведення заходів щодо остаточного переведення підприємств, і особливо державних, до ринкових відносин;
2) оздоровлення грошово-кредитної системи та повний вихід з кризового стану фінансів держави;
3) комплекс заходів по соціальному захисту населення.
Отже, головне завдання фінансової політики в період сучасних перетворень в нашій країні полягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально ці перетворення, але й запобігти соціальній напрузі в суспільстві і максимально пом'якшити переходу від однієї системи відносин до іншої [19].
На сьогоднішній день Верховна Рада України кожен рік затверджує Основні напрями бюджетної політики, а Національний банк України - Основні засади грошово-кредитної політики. Ці документи є визначальними у формуванні поточної фінансової політики держави.
Основні напрями бюджетної політики на 2012 рік, ґрунтуються на положеннях Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" та Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України "Модернізація України - наш стратегічний вибір", а також Концепції Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2012 рік, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 березня 2011 року N 219-р. [4].
Так, пріоритетними напрямами бюджетної політики на 2012 рік є:
- створення умов для подальшої стабілізації економіки;
- забезпечення економічного зростання та розбудову конкурентоспроможної економіки
- забезпечення бездефіцитності бюджетів соціальних фондів;
- розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів і підвищення їх ліквідності;
- здешевлення відсоткових ставок за кредитами, а також фінансової підтримки окремих інвестиційних проектів,тощо [4].
Основні засади грошово-кредитної політики на 2011 рік (на час написання роботи положення на 2012 рік розробленим не було) враховують тенденції розвитку вітчизняної економіки та грошово-кредитної сфери, передбачають комплекс змінних індикаторів фінансової сфери та систему заходів монетарної політики, спрямованих на забезпечення стабільності національної грошової одиниці, сприяння відновленню економіки та стійкості банківської системи [5].
Основною метою фінансової політики на середньострокову перспективу є ефективне управління державними фінансами.
У підсумку можна зазначити, що бюджетна політика України спрямована на економічний розвиток та поліпшення якості життя населення, що є однією з стратегічних цілей у довгострокової перспективі. [12]
При існуючій практиці для оцінювання успішності фінансової політики у державі, зазвичай, використовується два показники - рівень дефіциту бюджету і стабільність національної грошової одиниці.
Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка зможе стабілізувати економіку й вирівняти видатки з доходами, користуючись жорстким режимом економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури.
Існують різні оцінки граничного розміру рівня бюджетного дефіциту. Наприклад, Маастрихтський договір серед інших умов потенційним учасникам валютного союзу ставить і таку, як межа дефіциту держбюджету 3% від ВВП. Згідно з даними міжнародної статистики допустимою є величина бюджетного дефіциту в індустріально розвинутих країнах, яка коливається у межах 3 - 4% від розміру ВВП за середньосвітової його величини 4,5%. Спостерігається тенденція до стабілізації бюджетного дефіциту в середньосвітовому вимірі в розмірі 3-5% до ВВП.[39, с.74]. «Порогове» значення індикатора дефіциту Державного бюджету України складає 3% до ВВП.
Слід зауважити, що розмір бюджетного дефіциту, який перевищує 3% валового національного продукту, призводить до зниження інвестиційної активності, розвитку інфляції. Такий дефіцит є гальмом економічного зростання держави.[37, с.19].
Бюджетний дефіцит в Україні - це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.
До основних причин бюджетного дефіциту на Україні можна віднести [37, с.15]: низький рівень життя більшої частини населення України; зниження ефективності виробництва; скорочення об'ємів валового внутрішнього продукту; скорочення доходів в умовах кризисного стану економіки; значне зростання і нераціональна структура бюджетних витрат; наявність значного тіньового сектора в економіці; недосконале законодавство і податкова система.
Значний вплив на бюджетний дефіцит робить таке явище як безробіття. Його зростання призводить до збільшення витрат держави. А унаслідок зниження безробіття відбувається зростання доходів держави (працюючі громадяни отримуючи заробітну плату, мають можливість більше купувати товарів і отримувати послуг, а також сплачувати податки). Тому зниження безробіття є важливим напрямом зниження бюджетного дефіциту.
Подобные документы
Економічна сутність та складові фінансової політики. Політика жорсткої та помірної регламентації, їх особливості. Основні напрямки фінансової політики в сучасних умовах господарювання. Ряд показників, що характеризують фінансове становище України.
презентация [1,6 M], добавлен 07.03.2016Оцінка становлення та сучасних тенденцій розвитку фінансової системи України. Вивчення особливостей формування фінансових ресурсів. Вплив фінансової політики на соціально-економічні процеси в країні. Проблеми фінансової системи та шляхи їх подолання.
курсовая работа [48,1 K], добавлен 17.11.2014Роль грошово-кредитної політики, її характеристика. Ефективність методів на інструментів монетарного регулювання в умовах зростаючої монетизації. Особливості діяльності банків у сфері грошово-кредитної політики України в період фінансової нестабільності.
курсовая работа [587,5 K], добавлен 25.02.2014Фінансова політика як складова частка економічної політики. Принципи та види, стратегія і тактика фінансової політики, її реалізація та характеристика складових. Мобілізація та удосконалення фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання.
курсовая работа [59,9 K], добавлен 10.11.2010Зміст, структура, об’єкти та суб’єкти грошово-кредитної системи. Типи грошових систем. Механізм функціонування грошово-кредитної політики держави. Структура банківської системи України, основні принципи її організації. Грошово-кредитна політика в Україні.
курсовая работа [110,9 K], добавлен 17.12.2010Основні засади формування та аналіз податкової політики в Україні. Передумови виникнення та розвитку податків. Планування податкових надходжень. Вплив податкової політики на рівень податкового навантаження. Шляхи реформування податкової політики держави.
курсовая работа [378,3 K], добавлен 15.02.2013Суть, основні цілі та концепції грошово-кредитної політики. Аналіз реалізації та ефективність грошово-кредитної політики України. Показники норм обов'язкових резервів. Фінансово-кредитне забезпечення агропродовольчої сфери. Банківська система України.
дипломная работа [75,3 K], добавлен 13.05.2014Економічна сутність, поняття фінансової системи. Економічні джерела розвитку фінансової системи. Вплив фінансової політики на соціально-економічні процеси. Структура фінансової системи України. Порівняння ефективності фінансових систем України та світу.
курсовая работа [1001,6 K], добавлен 30.08.2016Бюджетна система як головна ланка фінансової системи держави. Основні принципи формування податкової політики й системи держави. Нормативно-правові акти з питань оподаткування. Податкове законодавство України, необхідність та шляхи його реформування.
контрольная работа [44,7 K], добавлен 06.02.2009Вивчення сутності, типів (дискреційна, автоматична) і засобів (державне замовлення, соціальні трансферти) фінансової політики держави, теоретичних основ формування та реалізації бюджетної, податкової, митної, цінової і грошово-кредитної політики.
реферат [46,5 K], добавлен 28.05.2010
