48

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз стану, обсягів операцій на міжнародному фінансовому ринку

ЗМІСТ

• Вступ 3
• 1. Теоретичні аспекти створення і функціонування міжнародного фінансового ринку 4
• 1.1 Сутність і значення міжнародного фінансового ринку. Його складові елементи. 4
• 1.2 Характеристика операцій окремих сегментів міжнародного фінансового ринку 11
• 1.3 Види фінансового ризику, що виникають на міжнародному фінансовому ринку 17
• 2. Аналіз стану, обсягів операцій на міжнародному фінансовому ринку 28
• 2.1 Аналіз міжнародного фондового ринку 28
• 2.2. Дослідження стану операцій на міжнародного валютного ринку 34
• 2.3 Аналіз операцій міжнародного кредитного ринку 39
• 3. Проблеми і перспективи розвитку міжнародного фінансового ринку 46
• Висновки 48
• Література 50

Вступ

Міжнародний фінансовий ринок - це величезний фінансовий центр, де відбувається мобілізація і перерозподіл значних обсягів фінансових ресурсів в країнах світу. Залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку розширює фінансові можливості кожної держави, що вирівнює рівень їх економічного розвитку і створює умови для підвищення рівня суспільного добробуту. Складовими елементами фінансового ринку є ринок грошей, валютний ринок, ринок капіталів, ринок банківських кредитів. Світові (міжнародні) фінансові ринки є механізмом купівлі-продажу фінансових активів і відповідного задоволення попиту та пропозиції суб'єктів міжнародних економічних відносин на грошовий капітал. Виходячи з цього тема курсової роботи є досить актуальною на сьогоднішній день особливо для країн , що розвиваються і будують власний національний фінансовий ринок. Метою курсової роботи є вивчення теоретичних аспектів функціонування міжнародного фінансового ринку і визначення тенденцій його розвитку. Задачами курсової роботи є:

– Вивчення історичних і теоретичних аспектів функціонування міжнародного фінансового ринку;

– Аналіз окремих складових ринку і визначення тенденцій динаміки їх зміни;

– Виявлення проблем в діяльності міжнародного фінансового ринку;

– Розробка напрямків перспективного розвитку міжнародного фінансового ринку.

Предметом дослідження є стан і перспективи розвитку міжнародного фінансового ринку. Об'єктом міжнародний фінансовий ринок і його сегменти.

1. Теоретичні аспекти створення і функціонування міжнародного фінансового ринку

1.1 Сутність і значення міжнародного фінансового ринку. Його складові елементи

Міжнародний фінансовий ринок (МФР) - це величезний фінансовий центр, де відбувається мобілізація і перерозподіл значних обсягів фінансових ресурсів в усі країни світу. Головне призначення МФР полягає в тому, щоб за допомогою акумуляції вільних фінансових ресурсів в окремих країнах, забезпечити між ними їх перерозподіл з метою стійкого економічного розвитку світового господарства і одержання від проведення цих операцій визначеного доходу. Залучення ресурсів на МФР розширює фінансові можливості кожної держави, що вирівнює рівень їх економічного розвитку і створює умови для підвищення рівня суспільного добробуту. Складові елементи: міжнародний валютний ринок, міжнародний ринок кредитних ресурсів, міжнародний фондовий ринок.

Залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку розширює фінансові можливості кожної держави, що вирівнює рівень їх економічного розвитку і створює умови для підвищення рівня суспільного добробуту.

Складовими елементами фінансового ринку є ринок грошей, валютний ринок, ринок капіталів, ринок банківських кредитів.

Світові (міжнародні) фінансові ринки є механізмом купівлі-продажу фінансових активів і відповідного задоволення попиту та пропозиції суб'єктів міжнародних економічних відносин на грошовий капітал.

Міжнародний ринок позичкових капіталів виник на рубежі 50-60 років минулого століття. Емісії міжнародних акцій почалися в помітних масштабах лише з середини 80-х років (євровекселі). Емісії облігацій з середини 60-х років.

Міжнародний облігаційний ринок - це сукупність ринку іноземних облігацій і ринку міжнародних облігацій (ринок єврооблігацій).

Ринок іноземних облігацій - ринок цінних паперів, що випускаються іноземними позичальниками через банківські консорціуми на національних облігаційних ринках з метою мобілізації капіталу, насамперед, іноземних інвесторів.

Ринок міжнародних облігацій - ринок, на якому облігації емітуються позичальниками за посередництвом міжнародних банківських консорціумів, які виражені в євровалютах.

Фінансовий ринок як ринок фінансових ресурсів має таку структуру (рис.1).

Фінансовий ринок існує як сукупність взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих ринків:

· кредитний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами і громадянами, які мають потребу в фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах;

· валютний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються правові й економічні взаємовідносини між продавцями і покупцями валют.



Рис. 1. Структура фінансового ринку

Ринок цінних паперів об'єднує частину кредитного ринку:

ринок інструментів позики або боргових зобов'язань і ринок інструментів власності, тобто цей ринок охоплює операції з випуску й обігу інструментів позики, інструментів власності, а також їхніх гібридів.

За іншого підходу в структурі фінансового ринку виділяють:

· ринок готівкових коштів;

· короткострокових платіжних коштів, які виконують функції, подібні до готівкових грошей (чеки, векселі);

· ринок валюти;

· ринок цінних паперів;

· ринок позикового капіталу, тобто ринок коротко-, середньо- та довгострокових банківських кредитів.

З точки зору термінів дії фінансових інструментів фінансовий ринок розглядають як сукупність грошового ринку і ринку капіталів.

Грошовий ринок - це ринок готівкових грошей, короткострокових кредитних операцій, валюти. На грошовому ринку обертаються надійні короткострокові інструменти. Їхній рух зумовлений різницею у рівнях прибутку та ризику.

Ринок капіталів - це:

· частина фінансового ринку, де формуються попит і пропозиція на середньо- та довгостроковий позиковий капітал;

· специфічна сфера відносин, об'єктом яких є наданий у позику грошовий капітал та формується попит і пропозиція на нього;

· сегмент ринку позикових капіталів, на якому здійснюються операції щодо середньо- та довгострокового фінансування й операції з цінними паперами (акціями, облігаціями).

Ринок капіталів поділяється на ринок цінних паперів (середньо- та довгострокових) і ринок середньострокових та довгострокових банківських кредитів.

Ринок капіталів -- найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів. Якщо грошовий ринок у першу чергу підтримує ліквідність на фінансовому ринку, то ринок капіталів сприяє рентабельному використанню або алокації фінансових коштів. Це означає, що очікувана прибутковість капіталовкладень повинна, з урахуванням відповідного ризику, як мінімум відповідати відсотку на ринку капіталів.

Таким чином, фінансовий ринок забезпечує платоспроможність фінансової системи, максимальне узгодження загальногосподарських процесів нагромадження та інвестування як за обсягом, так і структурно.

Із точки зору джерел залучення коштів фінансовий ринок включає:

· боргові ринки, або ринки кредиту. За допомогою фінансових інструментів суб'єкти господарювання беруть гроші в борг і використовують їх на свої потреби. Основними фінансовими інструментами на цих ринках є облігації, закладні та векселі;

· ринки акціонерного капіталу. За допомогою акцій інвестори мають можливість об'єднати гроші, вкласти їх у певний проект, а прибутки розподіляти пропорційно до вкладених коштів.

Виділяють також національний і міжнародний фінансові ринки. На міжнародному ринку процеси купівлі-продажу товарів фінансового ринку регламентуються законами і нормативними актами з міжнародної торгівлі. Відповідальність за дотримання цих правил несе держава, суб'єкти якої виходять на світовий ринок.

Фінансовий ринок можна поділити на первинний і вторинний. Первинний ринок виникає при емісії цінних паперів, і на ньому мобілізуються фінансові ресурси. На вторинному ринку ці ресурси перерозподіляються, тобто на вторинному ринку вони опиняються після того, як були вже продані на первинному.

У свою чергу, вторинний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. Біржовий ринок представлений фондовою біржею як особливим інституційно організованим ринком. На ньому обертаються цінні папери найвищого гатунку і виконуються операції професійними учасниками. Фондова біржа виступає як торговельне, професійне, нормативне, технологічне ядро ринку цінних паперів та фінансового ринку. На позабіржовому ринку здійснюються операції з цінними паперами позафондової торгівлі. У цьому разі об'єктом купівлі-продажу стають цінні папери, які з будь-яких причин не котируються на біржі.

За будь-якого трактування структури фінансового ринку, головною метою є розподіл надлишку коштів або заощаджень, їхня мобілізація і перерозподіл між сферами й секторами економіки. Головна функція фінансового ринку -- трансформація вільних коштів у позиковий капітал. Фінансовий ринок робить рівнодоступними грошові фонди для всіх його учасників (держави, підприємств, домашніх господарств), які мають одну мету -- збільшення капіталу.

Наведемо коротку характеристику окремих сегментів фінансового ринку.

Кредитний ринок - це специфічна сфера економічних відносин, де об'єктом операцій виступає наданий на певних умовах у позику капітал.

Цей ринок виконує такі функції:

· об'єднання дрібних, розрізнених грошових заощаджень населення, державних структур, приватного бізнесу, іноземних інвесторів і утворення великих грошових фондів;

· трансформація коштів у позиковий капітал, який забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки;

· надання позик державним органам і населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття дефіциту державного бюджету, фінансування різного роду соціальних програм.

Таким чином, кредитний ринок дає змогу здійснювати нагромадження, рух, розподіл та перерозподіл позикового капіталу між сферами економіки. Кредитний ринок треба розглядати як синтез ринків різних платіжних засобів. Він поділяється на ринок грошових ресурсів і ринок боргових зобов'язань.

Валютний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються правові й економічні взаємовідносини між продавцями та покупцями валют.

Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний оборот, пов'язаний з оплатою грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн.

Попит на іноземну валюту зумовлений залежністю національної економіки від імпорту й конвертованістю цієї валюти, тобто гарантованою можливістю грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти. Чим нижчий рівень конвертованості національної валюти, тим умотивованіше валютний ринок підлягає державному регулюванню (зокрема, встановленню фіксованого курсу національної валюти щодо інших валют). Основою проведення валютних операцій на валютних ринках є міжнародна торгівля і пов'язані з нею послуги, а також міжнародний рух капіталу та кредитів.

Валютний ринок виконує такі функції:

· своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

· регулювання валютних курсів;

· диверсифікацію валютних резервів;

· страхування валютних ризиків;

· отримання прибутку учасниками валютного ринку у вигляді різниці курсів валют;

· проведення валютної політики, що ґрунтується на державному регулюванні національної економіки і реалізації погодженої політики в межах світового господарства.

В основі функціонування валютного ринку лежить валютний курс -- співвідношення, за яким виконується обмін однієї

валюти на іншу, тобто ціна грошової одиниці однієї країни виражена в грошових одиницях іншої країни. Курси іноземних валют встановлюються шляхом їх котирування відповідно до чинних законодавчих норм та наявної практики.

Валютний ринок України - це переважно міжбанківський ринок, адже саме в ході міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод із купівлі-продажу іноземних валют. Суб'єктами валютного ринку є продавці валюти, покупці та посередники.

У їхній ролі можуть виступати:

· комерційні банки -- великі транснаціональні, середні і малі банки, для яких характерною є тенденція до зосередження операцій на великих біржах;

· небанківські фінансові установи -- фонди хеджування (в основному спекулятивні фонди) та пенсійні фонди. Ці установи безпосередньо на ринку не виступають, а користуються посередництвом банків. Їхня роль зростає, тобто їхні угоди досягають великих розмірів, і вони не підпадають під правила з точки зору обережності як банківські установи;

· підприємства та приватні особи.

Залежно від обсягу, характеру валютних операцій та набору валют ринки поділяються на міжнародні, регіональні й національні.

Міжнародний ринок - сукупність операцій з валютами, які виступають на вільному світовому ринку в країні походження валюти. Сукупність операцій з валютами, які виступають на вільному світовому валютному ринку поза країною їх походження, здійснюється на євроринку.

1.2 Характеристика операцій окремих сегментів міжнародного фінансового ринку

Валютний ринок - являє собою сукупність спеціальних інститутів і механізмів, які шляхом взаємодії забезпечують можливість вільно продати чи купити національну чи іноземну валюти на основі попиту чи пропозиції.

Об'єктом купівлі продажу на цьому ринку є валютні цінності.

Суб'єктами є економічні агенти, фізичні і юридичні особи, резиденти і нерезиденти, та посередники (банки, брокерські компанії, валютні біржі). Ціною на валютному виступає валютний курс, який являє собою ціну грошової одиниці однієї валюти, виражену в грошовій одиниці іншої валюти. Валютний ринок поділяється на міжнародний, регіональний, національний, світовий. В залежності від організації торгівлі валютні ринки поділяються на біржові і не біржові (міжбанківські валютні ринки).

Функції : 1. Забезпечення умов і механізмів для реалізації валютної політики держави; 2. Створення суб'єктами валютних відносин умов для своєчасного здійснення міжнародних платежів по поточним і капітальним розрахункам. Сприяння розвитку міжнародної торгівлі; 3. Забезпечення прибутку учасникам валютних відносин. Формування попиту і пропозиції валюти, регулювання валютного курсу. Страхування валютних ризиків; 4. Диверсифікованість валютних резервів.

Міжнародний валютний ринок в сучасному розумінні сформувався в ХІХ столітті. Його особливістю на сучасному етапі є посилення інтернаціоналізації в наслідок розширення міжнародних господарських зв'язків, безперервності здійснення операцій в усіх країнах світу, уніфікації техніки проведення валютних операцій, перевищення спекулятивних та арбітражних валютних операцій над комерційними.

Через механізм міжнародного валютного ринку здійснюються міжнародні розрахунки, страхування валютних ризиків, диверсифікація валютних резервів, регулювання валютних курсів, спекулятивні операції. Міжнародний ринок валютних операцій поділяється на ринок спот операцій і ринок строкових операцій.

На світовому ринку торгівля валютою зосереджена на міжбанківському валютному ринку FOREX, торгівля угодами на термін або строковими угодами здійснюється на Чикагській ф'ючерсній біржі, в позабіржовий час - на позабіржовому ринку.

FOREX - цілодобовий міжбанківський валютний ринок, який працює без вихідних. Даний ринок виник в липні 1973 року з основними центрами у Токіо, Лондоні, Франкфурті на Майні, Нью-Йорку.

Характерні риси ринку FOREX

1. Ліквідність. Великі обсяги коштів, що обертаються на ринку, і велика кількість його учасників обумовлюють можливість купити чи продати практично не обмежену кількість валюти.

2. Прогнозованість. Методи наукового і технічного аналізу, які використовуються на даному ринку, дозволяють оцінити можливий розвиток подій.

3. Терміновість виконання угод. З моменту прийняття рішення щодо купівлі-продажу відповідної валюти до його реалізації проходить від 20 до 60 секунд.

4. Наочність. Більшість учасників ринку дізнаються про його роботу одночасно, що ставить їх у однакові умови.

Ринок євровалют - це світовий фінансовий ринок, на якому відбуваються операції з різними фінансовими інструментами в євровалютах.

На сьогоднішній день на даному ринку задіяні найбільші міжнародні банки, фінансові центри і всі конвертовані валюти.

Євровалюта - це іноземна валюта, в якій в банку відбуваються безготівкові операції за межами країн емітентів цих валют.

Особливі риси ринку євровалют

1. Великі розміри і відсутність чітких границь (охоплює близько 500 банків, розміщених в фінансових центрах різних континентів).

2. Інституціональна особливість ринку. Виділення категорій євро банків і міжнародних банківських консорціумів.

3. Універсальність ринку. На ньому здійснюються депозитні конверсійні, кредитні, валютні операції.

4. Існування специфічних відсоткових ставок відносно до самостійних національних ставок. Ставки по відсотках, що є основними на євроринку поділяються на:

1) Постійні ставки (спрет) - премія за банківські послуги;

2) Змінні ставки: Лібор, Пібор, Сібор.

Це базові ставки, що використовуються в єврокредитах і є середніми ставками, по яких першокласні банки надають кредити в євровалютах іншим банкам, шляхом розміщення в них депозитів.

5. Спрощення процедури здійснення угод. Дані угоди не вимагають забезпечення, тому що гарантією є авторитет банку.

6. Відсутність державного контролю за діяльністю євроринків.

Частиною валютного ринку є світові ринки золота. Сьогодні функціонує більше 50 ринків золота, які зосереджені в Західній Європі 11, 14 - в Америці (5 - в США), 19 - в Азії, 5 - в Африці. Провідне місце належить ринкам золота в Лондоні та Цюріху.

Види ринків золота:

1. Світові ринки (Лондон. Нью-Йорк);

2. Внутрішні вільні ринки (Париж, Мілан);

3. Місцеві контрольовані (Каір, Афіни);

4. Чорні (Бомбей, ринки Африки).

Діяльність світових ринків золота базується на тому, що золото одночасно є реальним резервним і фінансовим активом і цінним стратегічним сировинним товаром.

Найбільшими власниками золота є США, Швейцарія, Германія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди. З міжнародних інститутів найбільшим власником є МВФ.

Кредити, які надаються на міжнародному ринку кредитних ресурсів (МКРР), поділяються на приватні, урядові, кредити міжнародних фінансових організацій. Міжнародні кредити поділяються на забезпечені під акції, нерухомим майном, а також банківські, котрі надаються більш надійним позичальникам під вексель.

Міжнародний ринок кредитних ресурсів являє собою систему ринкових відносин, що забезпечують акумуляцію і розподіл, а також перерозподіл позикового капіталу між країнами з метою безперервності і рентабельності процесу відтворення. МРКР включає ринок іноземних кредитів і позик, що охоплює національні ринки позичкових капіталів і євроринок. Ставки по євро депозитам більш високі, а по євро кредитам більш низькі. Оскільки відсутня система обов'язкового резервування засобів для євро кредитів і не стягуються податки на %, отримані банками за надання євро кредиту. Виходячи з цього на долю євроринку приходиться від 70% до 90% усіх міжнародних кредитних операцій.

Головне призначення МРКР полягає у своєчасності мобілізації вільних засобів і подальшому їхньому використанні в інших країнах, де є потреба в них і де вони можуть приносити найбільший дохід. Даний ринок сприяє зміцненню фінансового положення як у світі в цілому, так і в окремих країнах. Він розширює фінансові можливості кожної країни, дає можливість уникнути фінансової кризи, зменшити витрати виробництва. МРКР стимулює концентрацію, централізацію капіталу, розвиток продуктивних сил і світогосподарських зв'язків. Кредити видаються коротко, середньо і довгострокові. Кредиторами виступають приватні банки, фірми, страхові компанії. Одержувачами кредиту є приватні компанії і уряди країн.

В області довгострокових традиційних позик у Західній Європі виділяють: Франкфурт на Майні і Цюріх. Люксембург знаменитий своєю фондовою біржею і спеціалізується на коротко і довгострокових кредитних операціях. Японія (центр Токіо).

Існує 7 найбільших фінансових центрів у країнах, що розвиваються, на які приходиться ? усього світового обсягу ринку євро кредитів. Найбільші з них - Сінгапур, Гонконг, Бухарест. Сучасний стан міжнародних фінансів характеризується низкою проблем, що вимагають негайного вирішення для збереження стабільності світової фінансової системи: нестійкість цін на товарно-сировинних ринках, фінансові спекуляції, зростання міжнародної заборгованості, безконтрольність офшорної діяльності і ринку похідних цінних паперів. Виходячи з цього постає проблема реформування світової валютно-кредитної системи, в зв'язку з чим необхідна організація глобальної світової фінансової структури, заснованої на істинно міжнародній валюті, що дозволить виключити можливість спекуляції на фінансовому ринку.

Міжнародний ринок цінних паперів (МРЦП) є складовою частиною міжнародного фінансового ринку, на якому формується попит та пропозиція на середньострокові та довгострокові активи. На даному ринку обертаються такі цінні папери: акції, облігації, векселя, похідні цінні папери з терміном звертання більше 1 року.

Цей ринок розвивався протягом 20 ст., особливо в 2 половині, коли були зняті обмеження на вивіз капіталу в національних законодавствах. Ефективне використання запозичених засобів у вигляді цінних паперів забезпечує досить стабільний розвиток економіки країни з ринковою спрямованістю. На МРЦП виділяють ринок єврооблігацій, євро акцій, євро векселів, євроринки інших фінансових інструментів, що звертаються більше 1 року. Центри торгівлі євро паперами: Лондон, Цюріх, Люксембург. Найбільшу питому вагу в МРЦП займає ринок єврооблігацій. На даному ринку звертаються облігації 2-х видів:

1. Іноземні облігації - це ЦП, випущені нерезидентами в національному фінансовому центрі в національній валюті. Їх емісія регламентується законодавством по ЦП країни-емітента.

2. Єврооблігації, які є борговими зобов'язаннями, що випускаються позичальником дишля одержання довгострокового кредиту на євроринку. Такі облігації звичайно розміщуються одночасно на фінансових ринках декількох країн. Валюта єврооблігації для кредиторів є іноземною. Гарантійне розміщення єврооблігації здійснюється емісійним синдикатом.

Види єврооблігацій: Звичайна облігація з фіксованою процентною ставкою на весь період позики. Облігації з плаваючою процентною ставкою, що в основному використовуються в період різких коливань процентних ставок. Облігації з нульовим купоном, відсоток по яким нараховується при встановленні емісійного курсу. Такі облігації дають їх власникам додаткові пільги. Облігації, що поєднують риси наведених вище облігацій. Ринок євровекселів почав формуватися в 1981 році з появою коротко і довгострокових векселів. Ринок євроакцій, який утворився в 1983 році. На ньому звертаються акції, які можуть котируватися як на своєму національному ринку, так і на інших ринках. Відрізняється від національних ринків акцій і від іноземних ринків акцій. Зазвичай євро акції продаються на євроринку і котируються в якому-небудь офшорному центрі. Як правило євро акції реалізуються міжнародними банками синдикатами і продаються за євровалюту.

1.3 Види фінансового ризику, що виникають на міжнародному фінансовому ринку

Фінансові ризики - це спекулятивні ризики, особливістю яких є імовірність зазнати збитків в результаті проведення будь-яких операцій в фінансово-кредитній і біржовій сфері. Тому суть фінансового ризику полягає в імовірності настання або ненастання події з можливими негативними наслідками.

Класифікація фінансових ризиків

I. За величиною:

1) Середній;

2) Високий;

3) Низький.

II. За ступенем допустимості:

1) Допустимий;

2) Критичний;

3) Катастрофічний.

III. За об'єктами:

1) Юридичні і фізичні особи;

2) Банки;

3) Інвестиційні компанії.

IV. За видом діяльності:

1) Ризик виробничої діяльності;

2) Ризик посередницької діяльності;

3) Ризик торгівельної діяльності;

4) Ризик консалтингової діяльності;

5) Ризик страхової діяльності;

V. За економічним змістом:

1) Чистий ризик;

2) Спекулятивний.

VI. За характером:

1) Операційний;

2) Інвестиційний;

3) Інфляційний;

4) Кредитний;

5) Процентний;

6) Валютний.

VII. За територіальною і галузевою ознакою:

1) Загальноекономічний4

2) Галузевий;

3) Ризик держави і регіону.

Види фінансового ризику

1. Систематичний ризик - це ризик кризи на фінансовому ринку (ризик зміни відсоткової ставки, інфляційний ризик, ризик падіння або підвищення рівні цін).

2. Несистематичний ризик - це поєднання всіх видів ризику, пов'язаних з конкретними фінансовими інструментами. Він поділяється на ризик ліквідності і галузевий ризик.

Ризик ліквідності - це ризик, пов'язаний з можливістю втрат при реалізації цінних паперів, через зміни оцінки його якості.

Галузевий ризик - ризик, пов'язаний з специфікою окремих галузей.

Класифікація галузей

1) Підвладні циклічним коливанням галузі.

2) Менш підвладні циклічним коливанням.

3. Спекулятивний ризик - це ризик неправильного вибору цінних паперів для інвестування при формуванні портфелю.

4. Часовий ризик - ризик емісії, купівлі або продажу цінних паперів у невідповідний час, що тягне за собою втрати.

5. Ризик законодавчих змін - вид систематичного ризику.

6. Інфляційний ризик. (В розвинених країнах вважається нормальним щорічний рівень інфляції 3%).

Методи страхування фінансових ризиків

1. Статистичні методи: розрахунок дисперсії та варіації;

2. Аналітичні методи: факторний аналіз, метод експертних оцінок;

3. Економіко-математичне моделювання;

4. Метод соціально-економічного експерименту;

5. Проведення експериментів за типовими фінансовими ситуаціями;

6. Метод аналогій: розробка фінансової стратегії і тактики.

;

З _max - максимально можлива сума збитку в гривнях.

В - обсяг власних фінансових ресурсів, з врахуванням точно відомих коштів надходжень в гривнях.

Оптимальним є коефіцієнт ризику, який становить 0,3.

Коефіцієнт ризику, що веде до банкрутства, більше 0,7.

Для зменшення фінансового ризику застосовують диверсифікацію, лімітування, страхування, хеджування.

Диверсифікація застосовується для зменшення несистематичного ризику.

Лімітування - це встановлення визначеного ліміту.

Хеджування являє собою метод страхування цінового ризику шляхом проведення протилежних операцій з різними видами біржових контрактів. Хеджування можливо розглядати як систему укладання термінових контрактів і угод. В Україні хеджування розглядається як страхування від ризиків несприятливих змін цін на будь-які товарно-матеріальні цінності за контрактами і комерційними операціями, що передбачають їх постачання або продаж у майбутньому.

Існують дві операції хеджування:

1. Хеджування на підвищення (купівлею). Являє собою біржову операцію з купівлі термінових контрактів та опціонів.

2. Хеджування на зниження - біржова операція з продажу термінового контракту.

Страхування валютних ризиків

Валютний ризик - це небезпека виникнення валютних витрат в результаті зміни валютного курсу (валюти ціни або продажу) по відношенню до валюти платежу в період між підписанням зовнішньо-торгівельної або кредитної угоди і здійснення платежу.

Валютний ризик можливо поділити на курсовий, інфляційний, комерційний, пов'язаний з неможливістю або небажанням боржника розрахуватися за своїми зобов'язаннями.

Конверсійний - це ризик валютних збитків по конкретним операціям. Найпоширенішими методами його зниження є хеджування, валютний своп, залік ризиків по активу і пасиву.

Трансляційний або бухгалтерський ризик. Виникає при переоцінці активів і пасивів балансу або звіту про прибутки і збитки закордонних філіалів, клієнтів.

Ризик форфетування - ризик при якому форфетер (банк) бере на себе ризики експортерів без права повернення (регресу).

Методи зниження валютного ризику

1. Однобічна дія одного з контрагентів.

2. Операції страхових компаній чи банків.

3. Взаємна узгодженість учасників угоди.

На практиці для страхування і управління валютним ризиком широко застосовуються захисні обмовки.

Захисна обмовка - це умова, включена в угоди і контракти, яка передбачає можливість їх виконання в цілях страхування валютних, кредитних та інших ризиків.

При виборі захисних обмовок враховуються властивості законодавства, економічні і політичні відносини, валюта ціни, валюта платежу, конкурентоспроможність товару, перспектива зміни курсу. В сучасних умовах найчастіше використовуються валютні та товарно-цінові обмовки.

Валютні обмовки - це умови в міжнародному, торговому, кредитному чи іншому узгодженні, які використовуються з метою страхування експортера чи кредитора від ризику знецінення валюти. При цьому валюта платежу стає в залежність від більш стійкої валюти обмовки.

Непряма валютна обмовка використовується в тому випадку, коли валюта ціни і валюта платежу співпадають, величина суми платежу, обумовлена контрактом, стає в залежність від зміни курсу валютних розрахунків по відношенню до більш стабільної валюти.

Товарно-цінова обмовка - це умови, які включаються в міжнародні погодження з метою страхування експортерів та кредиторів від інфляційного ризику.

Крім спекуляції на ф'ючерсних контрактах, все більшого поширення набуває використання з цією метою опціонів. Основною привабливою рисою опціонів є їх різнобічність. Вони можуть використовуватися самостійно або в поєднанні з іншими інструментами. За допомогою опціонів можна використовувати різноманітні стратегії з оптимальним співвідношенням ризик-дохід інвестора.

Стратегії спекуляції із застосуванням опціонів поділяються на прості та складні. Прості стратегії - це придбання або продаж опціонів одного типу на основі майбутніх цін базового активу.

Складні стратегії поєднують операції з самими опціонами, комбінації опціонів з основними активами або ф'ючерсними контрактами. Виділяють хеджеві та спекулятивні складні стратегії. Детальніше розглянемо саме спекулятивні стратегії.

Є чотири види стратегії, які відрізняються між собою за кількістю операцій з різними опціонними контрактами. Стратегії, розраховані на зростання цін, називають стратегіями "биків". Стратегія "бика" - це придбання опціону на купівлю - довгий "кол" і реалізація опціону на продаж - короткий "пут".

Стратегії "ведмедя" будуються на прогнозі зниження цін. Ці стратегії комбінують продаж опціону на купівлю - короткий "кол" та, відповідно, придбання опціону на продаж - довгий "пут".

До складних опціонних стратегій належать також опціонний спред, спред "метелик", календарний, вертикальний та горизонтальний спреди. Опціонний спред - це комбінація двох опціонних позицій (довгої і короткої"), яка дозволяє обмежити прибутки і збитки, відповідно зменшувати ризик і точніше враховувати ціновий прогноз. Є кілька варіантів комбінацій опціонних контрактів, кожний з яких ґрунтується на основі прогнозу майбутнього руху цін. Опціонні спреди поділяються на цінові, календарні, горизонтальні та вертикальні спреди.

Ціновий спред також називають вертикальним спредом. Він полягає в одночасній купівлі та продажі двох аналогічних - за типами та строками опціонів з різною ціною виконання. Якщо прогнозується підвищення цін, спекулянт купує опціон "кол" з нижчою ціною виконання і продає такий же "кол", але з вищою ціною виконання. З опціонами "пут" навпаки: продається опціон "пут" з нижчою ціною виконання і купується такий же "пут", але з вищою ціною виконання. Така стратегія називається стратегією "бика".

Коли прогнозується зниження цін, застосовується стратегія "ведмедя" - продається "кол" з нижчою ціною виконання і одночасно купується "кол" з вищою ціною виконання; для опціонів "пут" - навпаки.

Календарний також називають горизонтальним спредом, полягає в одночасній купівлі та продажі двох аналогічних за типами опціонів з різними строками виконання.

Опціони дозволяють не тільки грати на прогнозах зростання чи зниження цін, але й використовувати ситуацію на ринку із стабільними цінами. Опціонна стратегія, яка дозволяє отримати прибуток при стабільних цінах, називається спред "метелик", що дістала свою назву через специфічну форму графіка прибутків та збитків. Ця стратегія поєднує спред "бика" з "ведмежим" спредом.

Щодо календарного спреду, то виділяють прямий календарний, що ґрунтується на прогнозі стабільності майбутньої спотової ціни, та зворотний календарний, який базується на прогнозі значних коливань ф'ючерсної ціни. Виконуючи календарний спред, інвестор обирає сприятливі страйкові ціни і будує спред, використовуючи дві дати виконання в такій комбінації, яка дає найвищий прибуток. У більшості календарних спредів продається опціон з близькими строками виконання і купується опціон з віддаленою датою виконання. Майже всі календарні спреди мають початкові витрати, оскільки премії опціонів з віддаленими строками виконання більші за розміром, ніж премії опціонів з близькими строками виконання. З часом спред між двома преміями збільшується, що дозволяє інвестору викупити проданий опціон значно дешевше і продати куплений опціон трохи дорожче від його купівельної ціни. Календарний спред будується на простій залежності цін опціонів від термінів їх виконання. Опціон з близькою датою виконання з її наближенням втрачає вартість набагато швидше, ніж опціон з віддаленою датою виконання.

Хоча вертикальний та горизонтальні спреди можуть забезпечувати значні прибутки, їх ефективність зменшується під впливом трьох основних факторів. На значення доходу впливають:

комісійні платежі за опціонні контракти;

неможливість точно визначати рух ціни базового активу - мінливість;

строки виконання (особливо для американських опціонів).

При нестабільності цін на ф'ючерсних ринках використовуються так звані стелажні стратегії: стредл; стреп; стріп.

При кожній із таких стратегій спекулянт виграє за умови зниження або підвищення цін і програє, якщо його прогноз не справдився і ціни на ринку не змінилися.

Опціонний стредл, на відміну від опціонних спредів, полягає в придбанні двох опціонів - одного на купівлю, іншого - на продаж з однаковими страйковою ціною та строком виконання

Стреп відрізняється від стредла тим, що купується один додатковий опціон "кол", тобто стратегія полягає у відкритті двох довгих позицій за опціонами "кол" і аналогічного одному опціонові "пут". Ця стратегія використовується за умови, що при загальному прогнозі нестабільності цін ймовірніше їх зростання. Якщо ж ціна не зміниться, збитки дорівнюватимуть розмірові виплаченої премії за опціон. Зворотний стреп - продаж двох опціонів "кол" і одного "пут" - використовується при прогнозах стабільності цін на ринку, причому зростання ціни прогнозується з меншою ймовірністю.

Стріп - це опціонна стратегія, яка полягає у придбанні двох опціонів "пут" і одного опціона "кол". Стріп використовується, коли за прогнозом спекулянта більш імовірне зниження цін на спотовому ринку. Якщо опціон "кол" придбано за страйковою ціною вищою, ніж ціна придбання опціону "пут", операція називається стренгл. При цьому покупець подвійного опціону виграє від зростання нестабільності ринку, а продавець - від підвищення його стабільності. Іншими варіантами такої стратегії є купівля опціону одного типу і продаж іншого. Таких комбінацій може бути дві: купівля "колу" і продаж "путу" та навпаки. Інколи в таких операціях більше опціонів продається, ніж купується. Це зменшує вартість купівлі, але підвищує ризик. Як правило, торговець продає опціонів у 2-3 рази більше, ніж купує. Спреди такого виду називаються "раціо-купівля" і "раціо-продаж". У будь-якому випадку вибір конкретної стратегії залежатиме від прогнозів спекулянта щодо майбутнього стану ринку та від того, якому співвідношенню ризик/дохід він надає перевагу.

Спекулянти надзвичайно чутливо реагують на структуру ринків. Розрізняють дві структури ринків на основі порівняння спотових, форвардних та ф'ючерсних цін: контанго і беквардація.

Контанго - "премія" означає таку ринкову структуру, в якій позиції на більш віддалені строки дорожчі, ніж позиції на ближчі строки. Таку структуру називають нормальним ринком. Для товарів, які практично не втрачають якості з часом, максимальна премія при продажі у віддалені місяці обмежується вартістю зберігання реального товару. Контанго передбачає загальні правила: продавайте швидше, купуйте пізніше з метою отримання прибутку від підвищення диференціалу; купуйте швидше, продавайте пізніше -- з метою отримання прибутку за умови зменшення диференціалу.

Беквордація -- "перевернутий ринок" - має місце, коли ціни на найближчі місяці вищі, ніж на місяці з відстроченим строком поставки. Тут використовується принцип: купуйте швидше і продавайте пізніше або продавайте швидше і купуйте пізніше.

Важливою економічною функцією спекулятивного капіталу на біржі є забезпечення ліквідності грошових потоків на певному ринку, де оперує даний спекулянт. Спекулянт є і покупцем, і продавцем в одній особі. Спекулянт виконує торговельні операції на біржі легальне, з конкретними зобов'язаннями, забезпеченими в контракті, який він укладає з біржею, з певними елементами ризику.

Пам'ятаючи про такий елемент спекулятивної операції, як ризик, спекулянти перебувають в більшому або меншому симбіозі з іншими посередниками - хеджерами. Хеджери, навпаки, бажають уникнути будь-якого ризику під час отримання прибутків. Вони купують на ф'ючерсному ринку страховку, оскільки ризик не відповідає їхнім комерційним інтересам. Спекулянти ж чудово оперують ризиком, втрати для них не є перешкодою для їх участі в торгах. Просто втрата від угоди є лише частковою перешкодою в плануванні операцій на ринках. Спекулянт на ф'ючерсних ринках пом'якшує ризик для тих, хто бажає на біржі купити чи продати або захистити товари (активи) від небажаних коливань цін.

Причиною широкої участі спекулянтів у біржових торгах є очікування значних прибутків. Для них біржові торговельні пропозиції є прекрасними можливостями для швидкого зростання капіталу. Можливості отримання прибутку відкриті не тільки для професійних торговців і власників значних капіталів, але й для тих, хто має обмежений капітал, а також для людей, не обізнаних з механізмом функціонування ф'ючерсної біржі.

Біржі більш привабливі, коли учасники ринку визначають методи зменшення та контролювання ризику під час біржових операцій. Як правило, високі доходи асоціюються з високим ризиком. Але це не завжди так. Ризик, пов'язаний з біржовими торгами значний тоді, коли учасники торгів не є фахівцями, не вміють застосовувати ефективних спекулятивних стратегій.

Усі фактори, які впливають на ринкову ситуацію, а значить, і ціну на ринку, неможливо визначити надто точно. Метод або комбінація методів оцінки не гарантує прибутків від кожної угоди. Така гарантія неможлива, і досвідчений торговець це добре знає. Але, щоб отримати прибуток від операцій, як правило, не потрібно абсолютно точно передбачати вплив усіх без винятку факторів.

Враховуючи гостру необхідність становлення класу біржових спекулянтів на строковому ринку України, а також ті обставини, що на ринках основних активів поки що відсутні учасники торгівлі, які володіють значними капіталами, пропонуємо таку методику проведення спекулятивної діяльності:

оцінити і обмежити ризик;

дотримуватися визначеної тактики поведінки на торгах;

визначити конкретний план торгів, який відповідає темпераментові спекулянта, і дотримуватися його;

брати участь лише в таких операціях, які відповідають власним можливостям спекулянта (розмір капіталу, знання ринку);

ніколи не брати участі в операціях з постійним ризиком;

не змішувати бажання виграти із знанням реалій ринку.

При визначенні плану торгівлі необхідно використовувати фундаментальний чи технічний аналіз ринку або їх комбінацію, враховувати щоденні новини та ринкові спостереження. Однак не вони стануть причиною успіху на біржі. При використанні фундаментального аналізу інформація є важливим фактором визначення і оцінки ситуації. При використанні технічного аналізу в процесі складання спекулятивного плану можна ігнорувати поточною інформацією з ринку, оскільки головним фактором такого аналізу є зміна ціни на біржовий товар на конкретному ринку впродовж минулих періодів та оцінка обсягів цього ринку.

При нестачі інформації для прийняття плану дій трейдера тенденція невизначеності спричинює великі збитки під час торгів. Для забезпечення стабільного успіху протягом певного часу на біржових торгах необхідно мати певний консервативний капітал, яким можна ризикувати. Щоб торгувати консервативно, грейдерові треба мати такий робочий капітал на торгах, який дорівнює подвійному запланованому мінімумові прибутку. Вже вказувалося на визначені практикою розміри такого робочого капіталу для вкладання у всі спекулятивні операції та в кожну зокрема - це депозитний внесок, більший за розмірами, ніж сума, якої вимагає біржа, але при потребі трейдер повинен мати додаткові кошти для поповнення спекулятивного рахунку

2. Аналіз стану, обсягів операцій на міжнародному фінансовому ринку

2.1 Аналіз міжнародного фондового ринку

Вперше емісія на європейському ринку (у Германії) відбулася в 59 році з введенням конвертованості західно-германської марки.

Одним із найважливіших світових центрів емісії іноземних капіталів є Швейцарія. Позичальниками виступають тільки міжнародні інститути, іноземні держави, найбільші корпорації.

Токійський облігаційний ринок здійснює емісію для іноземних позичальників двома основними шляхами, випускаючи традиційні або класичні іноземні облігації.

Види цінних паперів:

1. Євроноти - середньострокові іменні облігації, які випускаються в обіг під конкретного інвестора. Головна перевага - можливість організувати емісію за кілька днів або годин.

2. Євровекселя - незабезпечені зобов'язання, що не призначені для публічного розміщення і не обертаються на вторинному ринку. Як правило, векселя випускаються на термін від одного року до п'яти компаніями, платоспроможність яких не викликає сумніву (ринок сформовано в 1983р.).

3. Євроакції - ринок сформувався в 1983 році, на ньому обертаються акції, які можуть котируватися як на національних так і на інших ринках. Відмінні риси в тому, що євроакції продаються на євроринку і їх котирування здійснюється в одному з офшорних центрів.

4. Іноземні облігації - цінні папери, які випущені нерезидентами в національному фінансовому центрі в національній валюті, і їх емісія регламентується законодавством країни емітента.

5. Єврооблігації (на сьогоднішній день ринок цих цінних паперів є найбільш об'ємним і розвиненим) - боргові зобов'язання, що випускаються позичальником для одержання довгострокового кредиту на євроринку. Зазвичай, такі облігації розміщуються одночасно на фінансовому ринку декількох країн, гарантійне розміщення здійснює емісійний синдикат.

Особливості єврооблігацій

1) Єврооблігації розміщуються одночасно на ринках декількох країн, при цьому, валюта єврооблігацій позики не обов'язково є національною як для кредитора так і для позичальника.

2) Розміщення здійснюється емісійним синдикатом, який представляють банки, зареєстровані в різних країнах.

3) Випуск і обертання єврооблігацій здійснюється відповідно за сталими на ринку правилами і стандартами. Основна частина єврооблігацій випускається без забезпечення, хоча в окремих випадках можливе забезпечення у формі гарантій трьох осіб або майна. При цьому емісія єврооблігацій супроводжується додатковими умовами і застереженнями, що спрямовані на зниження ризиків для власників цінних паперів.

4) Єврооблігації - цінні папери на пред'явника.

5) Доходи по єврооблігаціям виплачуються в повному обсязі без утримання податку в країні емітента.

6. Закордонні облігації (іноземні облігації).

7. Глобальні облігації - облігації, розташовані одночасно на ринку єврооблігацій і на одному або декількох національних ринках.

8. Рівнобіжні облігації - облігації одного випуску, розташовані одночасно в декількох країнах у валюті цих країн.

На даний час фондовий ринок виконує функції основного кредитора учасників фінансового ринку. Це пов'язано з тим, що підприємства більше випускають цінні папери на ринок, а не залучають кредити. Таким чином загальною тенденцією на міжнародному ринку капіталів є сек'ютеризація, тобто підвищення ролі цінних паперів та відповідне скорочення питомої ваги банківських кредитів в міжнародному русі капіталів.

Внутрішня структура євроринків поділяється на 3 групи:

1. розвинені ринки (Великобританія, Швейцарія, Австрія, Германія);

2. конвертуючі (Туреччина. Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина);

3. виникаючі ринки.

Фондовий ринок європейських країн з перехідною економікою також поділяється на три групи.

1. Ринки. Які утворюються в результаті масової приватизації та укладання контрактів на вторинному ринку (Чехія, Болгарія, Литва, Румунія, Югославія).

2. Ринки, які створюються поступово, шляхом первинних публікацій пропозицій емітентів акцій з високою ліквідністю (Естонія, Латвія, Польща).

3. Ринки, які утворилися в результаті масової приватизації. але не характеризуються масовим випуском акцій на фондовий ринок. При цьому застосовуються пільгові схеми розповсюдження акцій серед членів трудового колективу (Україна, Росія).

Міжнародний ринок цінних паперів - це теж форми мобілізації капіталів з метою задоволення виробничих потреб. Він набув розвитку у другій половині XX ст., коли було знято обмеження в національних законодавствах на вивіз капіталу.

Міжнародний ринок цінних паперів спеціалізується переважно на емісії цінних паперів (первинний ринок) і їх купівлі-продажу (вторинний ринок). Поряд з ринком іноземних облігацій у 70-х роках XX ст. виник ринок єврооблігацій - облігацій у євровалютах. Найбільше їх випускається у доларах США [31].

З економічного погляду поява цінних паперів зумовлена потребою розвитку економіки в кожній країні й у світі в цілому. Розвиток економіки потребував все більше й більше капіталів, а комерційні банки не могли задовольнити цю потребу, тому були випущені в обіг цінні папери. За допомогою цього фінансового інструмента, а також за допомогою ринку кредитних ресурсів стало можливим мобілізувати кошти їхніх власників із подальшою передачею цих коштів різним позичальникам для виробництва матеріальних благ і виконання робіт.

Тому ринок цінних паперів є специфічною формою розподілу фінансових ресурсів між підприємницькими структурами, причому одержаний прибток на залучені кошти має вирішальне значення.

Європейський Союз є нині одним із провідних економічних центрів сучасного сніту, що впливає на розвиток економічних відносин як на регіональному, так і на глобальному рівнях. ЄС -- найбільший іноземний інвестор в Україні, якому належить третина загального обсягу прямих іноземних інвестицій, та другий торговельний партнер, якого випереджає тільки Росія.

Сьогодні не потребує доказів те, що ринок цінних паперів -- обов'язковий елемент ринкової економіки. Фондовий ринок, як сегмент фінансового ринку, став потужним механізмом мобілізації розподілу й перерозподілу фінансових ресурсів, необхідних для динамічного розвитку економіки. Фондовий ринок сприяє акумулюванню інвестиційних капіталів у виробничу та соціальну сфери.

Держави -- члени Європейського Союзу утворюють могутній фінансовий центр, котрий як історично, географічно, так і економічно тісно пов'язаний з усіма державами Європи і зокрема з Україною. Оскільки одним із визначальних напрямків інтеграції з Європейським Союзом, що проголошена керівництвом України, є її економічний напрямок, доцільно ознайомитися з досвідом європейських країн щодо створення фондових ринків, які діють у єдиній системі координат і дають змогу ефективно заощаджувати й використовувати фінансові ресурси [30, 3].

До початку 80-х років багато європейських економістів доходили висновку, що для досягнення цілей, поставлених Римським договором, необхідна його модифікація. У 1985 р. Європейська комісія підготувала "Білу книгу" під назвою "Удосконалювання внутрішнього ринку". В галузі фінансів вона ставила завдання повністю лібералізувати рух капіталів, об'єднати національні ринки фінансових послуг і створити спільні регулюючі структури для фінансових інститутів.

"Біла книга" була схвалена Радою міністрів ЄС і стала базою для Єдиного європейського акта. Прийнятий у 1986 р., до 1987 р. цей документ був ратифікований національними парламентами всіх країн ЄС і по суті став поправкою до Римського договору. У преамбулі акта говорилося про створення валютного союзу як важливої мети розвитку інтеграційного угруповання. Однак через позиції Великобританії та Німеччини це не ввійшло до пріоритетів, проголошених актом.

Сьогодні поряд із завданням створити в ЄС ринок капіталу, на якому європейські емітенти могли б розмістити і збільшити свої капітали, а інвестори - придбати інвестиційні ресурси, є ще одне: “створення у Співтоваристві ефектного ринку, що дасть можливість завершити роботу з формування таких же умов, як на ринках США і Тихоокеанського регіону. Ринок цінних паперів ЄС зможе конкурувати з цими ринками або навіть перевершити їх, як тільки його частини будуть зведені воєдино” [19, 178].

Причини традиційної роздрібленості європейських ринків криються у різниці між соціальною, політичною й економічною структурами ринків цінних паперів і механізмами їх регулювання у країнах-членах. У кожній із них своя грошова система, судова система й розрахункові правила. Крім того, докорінно відрізняються частка державної власності в банківській системі, співвідношення між мережею універсальних банків і спеціалізованих інститутів ринків цінних паперів, характер використовуваного ринкового механізму, законодавство ринку цінних паперів, які регулюють органи й погоджувальні механізми. Це веде до багатоваріантності ринків цінних паперів у межах Союзу і відсутності балансу між централізованим і регіональним регулюванням, між саморегулюванням і законодавчо встановленими нормативами.

Міжнародний ринок цінних паперів тривалий час забезпечував інтегрований ринок, відкритий для основних європейських корпоративних і незалежних позичальників.

Проведені реформи зменшили розбіжності в регулюванні й функціонуванні між різними ринками державних облігацій.

У листопаді 1986 р. Рада міністрів ЄС прийняла директиву, що передбачає лібералізацію довгострокових комерційних кредитів, операцій з іноземними цінними паперами, які котируються на біржі, та їх вільну емісію компаніями на ринках країн-партнерів.

Приватним фірмам ЄС це відкриває додаткові можливості для розширення джерел фінансування, для зниження фінансових витрат за рахунок посилення конкуренції між банками, біржовими агентствами та іншими постачальниками фінансових послуг, для виявлення рентабельніших напрямків інвестування.

Важливим чинником інтеграції став науково-технічний прогрес. Особливо відчутно це проявилося у спрощенні арбітражних операцій, що було неможливо ще в 1970 р. Інтеграція стала виходити за територіальні рамки ЄС. У результаті розвитку технологій концепція "внутрішній ринок" (що орієнтувала підприємців на ринки певної країни) втратила своє значення. Однією з причин цього була можливість, що з'явилася в інвестиційних компаній і банків, пропонувати фінансові послуги за кордоном або знаходити передплатників у інших країнах для створення фінансових активів і продажу фінансових продуктів. Таким чином, країни ЄС одержали відносну свободу у здійсненні угод не лише в межах самого Союзу, на базі правил торгівлі, що встановлені Римським договором, а й між членами ЄС і третіми країнами.