Оцінка фінансової стійкості

Поряд з подальшим реформуванням податкового законодавства необхідно вдосконалити взаємовідносини між суб'єктами підприємництва та контролюючими органами, (податковими службами, митними органами, органами контрольно - ревізійної служби), а також взаємовідносини між суб'єктами підприємництва та виконавчими органами місцевого самоврядування.

Дані питання слід вирішувати на законодавчому рівні і, перш за все, впорядковувати контрольно - ревізійні функції контролюючих органів, включаючи:

визначення граничного переліку цих функцій;

встановлення строків, періодичності та послідовності контрольних перевірок;

розроблення лінійного механізму відповідальності контролюючих органів та посадових осіб за допущені під час перевірок порушення;

забезпечення підприємств нормативними документами, що регламентують діяльність відповідних контролюючих органів.

Нарахування та спати податку на додану вартість здійснюється згідно Закону України “Про податок на додану вартість” від 03 квітня 1997 року з наступними змінами та доповненнями.

Згідно даного закону об'єктом оподаткування є:

операції по продажу товарів, робіт, послуг на митній території України, в тому числі операції по оплаті вартості послуг по договорам оперативної оренди;

операції по ввозу товарів на митній території України;

операції по вивозу товарів за межи митної території України.

База оподаткування по податку на добавлену вартість визначається по об'єму продажу, виходячи з договірної вартості, яка не включаючи в себе акцизного збору[8].

Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.1991 визначає правовий режим дивідендів (статті 4,5,9). Згідно з цим законом дивіденд - це частина чистого прибутку, яка підлягає розподілу і привласненню акціонерами пропорційно вартості належних їм акцій. Дивіденд стає боргом AT після його оголошення. Юридичною підставою для одержання дивідендів є купони, які додаються до акцій.

У відповідності до інструкції №527 вклади до статутного фонду в грошовій формі вносяться на спеціально призначений поточний рахунок, що відкривається в будь-якій банківській установі (пункт 1.5) за вибором клієнта та за згодою банків (пункт 1.3). Кошти з цього рахунку перераховуються тільки на поточний рахунок зареєстрованого товариства чи повертаються учасникам.

Важливою проблемою удосконалення правового забезпечення діяльності підприємства є необхідність систематизації законодавства про підприємництво. Саме існування значної кількості нормативних документів в Україні ще не є свідченням створення сприятливих умов для підприємництва. Відомо, що за період з 1990 року прийнято понад 1300 законодавчих актів, включаючи укази Президента України і декрети Кабінету Міністрів. Але в цей час прийнято більше 500 законів про внесення змін в чинне законодавство, багато з яких стосується сфери підприємництва.

Господарський кодекс України від 16.01.2003, що вступив у силу з 01.01.2004р., замінив Закон України “Про підприємництво” і Закон України “Про підприємства в Україні”, що втратили чинність з тієї ж дати. Основні положення Господарського Кодексу наступні.

Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин .власності.

Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері, суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими е майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Не є предметом регулювання цього Кодексу:

майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України;

земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

трудові відносини;

фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

адміністративні * та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

До господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України, застосовуються правила цього Кодексу.

Стаття 42 Кодексу розглядає підприємництво як вид господарської діяльності. Підприємництво -- це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Стаття 43 розглядає свободу підприємницької діяльності:

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами.

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України.

Стаття 44 визначає принципи підприємницької діяльності:

вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільного найму підприємцем працівників; *

комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Стаття 45 визначає організаційні форми підприємництва.

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.

Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається Кодексом та іншими законами.

Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення Кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою,

Стаття 46 визначає право найму працівників і соціальні гарантії щодо використання їх праці. Підприємці мають правом укладати з громадянами договори щодо використання їх прав. Яри укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України.

Стаття 47гарантує загальні гарантії прав підприємців.

Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи послуг для державних потреб.

Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до статті 41 Конституції України на підставах і в порядку, передбачених законом.

Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, у передбачених законом випадках може бути залучений до виконання в робочий час державних або громадських обов'язків, з відшкодуванням підприємцю відповідних збитків органом, який приймає таке рішення. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом.

Стаття 48 визначає державну підтримку підприємництва.

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:

надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;

стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;

подають підприємцям інші види допомоги.

Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.

Відповідальність суб'єктів підприємництва.

а) підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави;

б) за завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Підприємницька діяльність припиняється:

з власної ініціативи підприємця;

у разі закінчення строку дії ліцензії;

у разі припинення існування підприємця;

на підставі рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Порядок припинення діяльності підприємця встановлюється законом відповідно до вимог Кодексу.

В цілому характеризуючи існуюче законодавство в сфері регулювання управління підприємницькою діяльністю в Україні, необхідно відмітити його нестабільність, декларативний характер більшості положень, практичну відсутність механізмів реалізації, прагнення місцевих органів влади до власної нормотворчої діяльності.

Для того, щоб законодавча система країни сприяла розвитку суб'єктів господарювання, вона повинна надійно захищати інтереси підприємців, мати дійовий механізм реалізації, бути несуперечливою, стабільною і передбачуваною.

Основним документом на основі якого підприємства здійснюють свою діяльність є статут підприємства, котрий затверджується установчими зборами засновників ( що стосується підприємств котрі функціонують на підставі статуту, зокрема підприємства, фінансову стійкість якого ми будемо аналізувати). В ньому зазначаються:

- мета та предмет діяльності;

- юридичний статус підприємства;

- права та обов'язки учасників;

- статутний фонд та порядок внесення змін до нього;

- порядок розподілу прибутків та покриття витрат;

- органи управління підприємством, їх права та обов'язки;

- форми обліку та звітності.

Даний документ являється найголовнішим безпосередньо для кожного підприємства і його вимоги не підлягають порушенням.

Відкрите акціонерне товариство «Стріла» засновано відповідно до протоколу зборів засновників і установленого договору засновників від 19 травня 1994 року шляхом перетворення в процесі приватизації орендного підприємства «Стріла» у відкрите акціонерне товариство «Стріла».