Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УПРАВЛІННЯ ОПЕРАЦІЙНИМИ ВИТРАТАМИ

1. Сутність та класифікація операційних витрат

Найбільша кількість господарських операцій, що здійснюються на підприємствах, пов'язана з виникненням витрат.

Основні вимоги до їх визначення, складу і оцінки, а також вимоги до розкриття інформації про витрати в фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженим наказом МФУ від 31.12.99 р. №318.

Саме визначення витрат дається у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності».

Витрати - це зменшення економічних вигод протягом облікового періоду у вигляді вибуття або амортизації активів або ж у вигляді виникнення зобов'язань, результатом чого є зменшення власного капіталу, за винятком зменшення, пов'язаного з виплатами учасникам або вилученням капіталу власником / 28, с. 3 /.

Сьогодні вся діяльність поділяється на звичайну і надзвичайну.

У свою чергу, звичайна діяльність включає в себе операційну, інвестиційну, фінансову та іншу звичайну діяльність. У звязку з цим усі витрати поділяються на операційні, фінансові та інші витрати звичайної діяльності, а також надзвичайні витрати.

Операційні витрати - це витрати основної діяльності підприємства, а також інших видів діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою. Основна діяльність являє собою операції, повязані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу /32, с. 72/.

Оскільки термін «Операційні витрати» зявився в вітчизняній фінансовій науці нещодавно, розглянемо точки зору науковців на визначення більш поширеного поняття - собівартості як суми витрат (таблиця 1.).

Таблиця 1. Визначення поняття собівартості

Джерело	Визначення
Белобжецкий И.А., Бражник А.С. Пособие по учету и отчетности на промышленном предприятии. - Минск: «Беларусь», 1978	Собівартість представляє собою витрати підприємства, виражені в грошовій формі, на виробництво та збут продукції
Васин Ф.П. Учёт и внутрихозяйственный расчет. - М.: Финансы и статистика, 1981	Собівартість продукції - синтетичний показник, що відображає, скільки коштує окремому підприємству виробництво відповідного продукту
Економічний словник-довідник: За ред. проф. Мочерного С.В. - К.: Феміна, 1995	Собівартість продукції - грошовий вираз затрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції
Золотогоров В.Г. Энциклопедический словарь по экономике. - М.: Полымя, 1997	Собівартість продукції - грошове вираження (оцінка) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, трудових ресурсів, що використовуються в процесі виробництва продукції, а також інших затрат на її виготовлення та реалізацію
Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь. - М.: ИНФРА, 1996	Собівартість продукції - поточні витрати виробництва та обігу, реалізації продукції, визначені в грошовому вираженні
Ткаченко Н.М. Бухгалтерський облік на підприємствах з різними формами власності. - К.: ВТОВ «А.С.К.», 1996	Собівартість - грошовий вираз безпосередніх затрат підприємства, повязаних з виробництвом і реалізацією продукції, виконаних робіт та наданих послуг

Як бачимо, вчені доходять різних висновків у визначенні собівартості. Враховуючи час випуску підручника, неточність допускає, наприклад, Васин Ф.П., включаючи до собівартості продукції виключно витрати на виробництво без врахування витрат на реалізацію, що в сумі складають повну собівартість. Найбільш лаконічним і водночас ємким є, на нашу думку, визначення професора Мочерного С.В., подане в економічному словнику-довіднику. Зазначимо, що всі вищезгадані визначення частково втратили свою актуальність з часів їх публікації. Справа в тім, що із впровадженням національних стандартів поняття «повної собівартості продукції» припинило своє існування; лишається визначення тільки собівартості реалізованої продукції. Вона, в свою чергу, складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. Адміністративні витрати та витрати на збут, що раніше включалися до повної собівартості реалізованої продукції, відтепер повністю виведені з її складу.

Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній виражено рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці.

Розглянемо класифікацію витрат за різними ознаками (рис. 1.).

Основні затрати характеризують ресурси, використані в процесі безпосереднього виготовлення продукції. Накладні, в свою чергу, характеризують ресурси, використані в процесах обслуговування й управління виробництвом.

Одноелементні (прості) витрати характеризують використані ресурси одного економічного змісту (сировина, матеріали, заробітна плата тощо). Комплексні - різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат (утримання і експлуатація обладнання, цехові і загальнозаводські витрати, витрати від браку).

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на її одиницю. Непрямі пов'язані з виготовленням різних виробів; не можуть прямо відноситися на той чи інший вид продукції. До них належить заробітна плата управлінського та обслуговуючого персоналу, утримання і експлуатація основних фондів тощо.



Рис. 1. Класифікація витрат на виробництво і реалізацію продукції за різними ознаками

Затрати на продукцію - це затрати, повязані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації, зокрема:

- прямі матеріали;

- пряма заробітна плата;

- купівельна вартість товарів для реалізації.

Цей вид затрат зараховують до виробничої собівартості продукції.

Затрати періоду - це затрати, які прямо не повязані з виготовленням конкретного товару, а належать до того періоду, в якому вони зроблені. До затрат періоду входять:

- адміністративні;

- збутові;

- маркетингові;

- амортизація будівель.

За звязком з обсягом виробництва витрати поділяються на:

- постійні (їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах);

- змінні - загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції.

Постійні витрати включають в себе: амортизацію основних фондів; амортизацію нематеріальних активів; орендну плату; знос МШП; витрати на утримання будівель і приміщень; відрахування на обов'язкове страхування майна; оплату праці працівників, зайнятих управлінням та організацією виробництва.

Змінні витрати, в свою чергу, включають: витрати на сировину і матеріали; оплату праці робочих-відрядників; витрати на паливо, газ, електроенергію для виробничих цілей; витрати на упаковку, тару; відрахування на соціальні потреби від суми змінної оплати праці.

Слід зауважити, що крім постійних і змінних витрат є і змішані витрати (або напіввзмінні), які містять в собі ознаки як постійних, так і змінних витрат. Так, суттєве зростання обсягу виробництва може викликати необхідність розширення виробничих приміщень, збільшення вартості обладнання. Тоді амортизація основних засобів, орендна плата, знос МШП стають змінними витратами. Збільшення обсягів виробництва може викликати потребу в додатковій чисельності управлінського персоналу. Тоді оплата праці робітників, зайнятих управлінням, переходить до змінних витрат.

Навпаки, зростання обсягу виробництва і реалізації при одночасному використанні більш економних чи дешевших матеріалів може не викликати росту витрат на сировину і матеріали. Тоді ці витрати перестають носити змінний характер. Витрати на паливо та електроенергію, якщо це витрати на опалення та освітлення виробничих приміщень, також можуть бути постійними за умови, що в тих самих приміщеннях виробляється більший обсяг продукції. В цілому змішані витрати поводять себе ступінчато / 24, с. 217/.

Найпростішим методом класифікації витрат, на думку науковця Григорець І.О., є бухгалтерський аналіз витрат. Для його використання необхідно чітко усвідомлювати природу витрат, фактори, які впливають на поведінку саме цього виду витрат й проаналізувати статистику за декілька попередніх періодів. Якщо величина витрат є майже незмінною із місяця в місяць, то такі витрати можна вважати постійними. Якщо ж їх величина змінюється, то витрати скоріше схожі на змінні /11, с. 91/.

Іншим широко застосовуваним методом є так званий інженерний (технічний) метод. Його суть полягає у дослідженні матеріальних та трудових витрат на одиницю та їх обумовленість певною технологічною операцією. Разом з тим цей метод втрачає свою доцільність при визначенні невиробничих витрат. Тому його застосовують при нормативній калькуляції. Перевагою даного методу є те, що він показує, якими саме повинні бути витрати /41, с. 54/.

Наступним методом аналізу поведінки витрат є метод вищої-нижчої точки. Суть методу полягає у визначенні найменшого обсягу діяльності і витрат, які він зумовлює, та найбільшого обсягу діяльності і, відповідно, витрати, які він зумовлює. Проте, слід пам'ятати, що мова йде про релевантний проміжок обсягів діяльності і витрат. Для того, щоб встановити змінну компоненту витрат, необхідно визначити різницю між витратами у найвищій та найнижчій точках та різницю між обсягом діяльності у цих точках. Змінна частина визначається співвідношенням різниці між величиною витрат до різниці між обсягом діяльності.

Ще одним методом аналізу витрат є так званий графічний метод. Цей метод вимагає даних стосовно витрат та обсягів діяльності за попередні періоди часу.

У практиці бухгалтерського обліку і в аналітичній практиці витрати на виробництво групуються і вивчаються ще за двома ознаками, а саме: за елементами витрат і за калькуляційними статтями витрат.

За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту. Елементи затрат є однаковими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.

Елементи витрат включають:

1. Матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара; віднімається вартість повернутих відходів).

2. Оплата праці (всі форми заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства).

3. Відрахування на соціальні потреби (включають відрахування на соціальне страхування, у Пенсійний фонд, Державний фонд сприяння зайнятості). Величина відрахувань встановлюється у відсотках від витрат на оплату праці.

4. Амортизація основних фондів (амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів за нормами від балансової вартості).

5. Інші витрати (витрати, що не належать до перелічених вище елементів). Включаються витрати на страхування майна, винагороду за винахідництво, оплата робіт по сертифікації продукції, оплата послуг зв'язку тощо.

Найбільшу питому вагу в складі витрат за економічними елементами по галузях економіки мають матеріальні затрати та витрати на оплату праці. Розглянемо галузеву структуру цих витрат (рис. 1.3. - 1.4.) та їх місце у валовому випуску в динаміці (таблиця 1.2. - 1.3.).

Таблиця 2. Матеріальні затрати по галузях економіки України в 2001 та 2003 роках /37, с. 51; 38, с. 31/

Галузь економіки	Валовий випуск продукції (млрд. грн.)	Матеріальні витрати	Темп прирос-ту матері-альних витрат, %	Відхилення (+,-)
		2001 р.	2003 р.
	2001 р.	2003 р.	млрд. грн.	питома вага у валовому випуску, %	млрд. грн.	питома вага у валовому випуску, %		суми	Пи-тома вага
Промисловість	85248	127081	54558	64,0	81967	64,5	50,2	127409	+0,5
Будівництво	9699	11520	3802	39,2	4518	39,2	18,8	+716	0,0
Сільське господарство	29182	37240	11823	40,5	10675	28,7	-9,7	-1148	-11,8
Транспорт і звязок	17068	21106	6796	39,8	8261	39,1	21,6	+1465	-18,2
Інші галузі матеріального виробництва	11134	22025	3340	29,9	6341	28,8	89,8	+3001	-1,1

Рис. 3. Галузева динаміка матеріальних затрат по Україні в 2001 та 2003 роках



Рис. 4. Галузева динаміка витрат на оплату праці по Україні в 2001 та 2003 роках

Таблиця 3. Витрати на оплату праці по галузях економіки України в 2001 та 2003 роках /37, с. 52; 38, с. 27/

Галузь економіки	Валовий випуск продукції (млрд. грн.)	Витрати на оплату праці	Темп приросту витрат на оплату праці, %	Відхилення (+,-)
		2001 р.	2003 р.
	2001 р.	2003 р.	млрд. грн.	питома вага у валово-му випус-ку, %	млрд. грн.	питома вага у валово-му випус-ку, %		суми	Пи-тома вага
Промисловість	85248	127080	13906	16,3	18833	14,8	35,4	+4927	-1,5
Будівництво	9699	11520	3122	32,2	4247	36,9	36,0	+1125	+4,7
Сільське господарство	29182	37240	4412	15,1	5030	13,5	14,0	+618	-1,6
Транспорт і звязок	17068	21106	3881	22,7	5419	25,7	39,6	+1538	+3,0
Інші галузі матеріального виробництва	11134	22025	3190	28,7	5296	24,0	66,0	+2106	-4,7

Як бачимо, найбільш трудомісткою галуззю економіки України протягом 2001-2003 років було будівництво. Середньомісячна заробітна плата працівників будівельних організацій в 2003 році склала 515,6 грн. (порівняно зі 419,8 грн. в промисловості) /35, с. 63/.

Найбільша сума матеріальних витрат припадає на промисловість. Це повязано з особливістю галузі, що потребує значних матеріальних вкладень. Зауважимо, що поруч із тенденцією зниження матеріаломісткості галузей народного господарства лише в промисловості прослідковується її зростання. Матеріальні затрати тут зростають більшими темпами, ніж валовий випуск продукції.

В економіці України постає завдання оптимізації галузевої структури промислового комплексу за рахунок скорочення частки галузей промисловості, які мають найвищі показники матеріаломісткості, та збільшенні частки галузей з низькою матеріаломісткістю, тобто перехід до інтенсивного зростання, який передбачає широке використання досягнень науково-технічного прогресу щодо зниження матеріало-, фондо- і трудомісткості виробництва /27, с. 13/.

Важливою є класифікація витрат за статтями калькуляції. Статті - це затрати, які відрізняються між собою своєю функціональною роллю у виробничому процесі і місцем виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто складають її калькуляцію. Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості, але, в загальному, може мати такий склад:

· сировина і матеріали;

· паливо і енергія на технологічні цілі;

· заробітна плата виробничих працівників;

· відрахування на соціальні потреби;

· утримання і експлуатація обладнання;

· цехові витрати;

· загальнозаводські витрати;

· підготовка і освоєння виробництва;

· інші виробничі витрати;

· позавиробничі витрати.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому - всі витрати підприємства, незалежно від того, де і на які потреби вони були здійснені /17, с. 215 /.

Загалом, ідентифікація факторів витрат та визначення їх належності до тієї чи іншої сукупності є визначальним кроком у оцінці поведінки витрат і у прийнятті конкретних управлінських рішень.

2. Механізм управління операційними витратами

Ефективність операційної діяльності підприємства значною мірою визначається ефективністю управління його поточними витратами на виробництво і реалізацію продукції.

Основним завданням управління витратами є пошук шляхів найефективнішого використання наявних обмежених ресурсів за допомогою планування, калькулювання, обліку і контролю затрат внутрішньовиробничої діяльності.

Важливою передумового планування, обліку, калькулювання, прийняття раціональних управлінських рішень є розуміння різноманітної природи затрат і вміння їх правильно класифікувати.

Скорочення величини витрат та поліпшення якості продукції є обов'язковою умовою досягнення успіху у бізнесі, оскільки сприяють підвищенню конкурентоздатності та прибутковості підприємства.

Управління витратами повинно враховувати два аспекти:

По-перше, відслідковування та корегування величини витрат на закупівлю необхідних сировини, матеріалів, комплектуючих, оплату праці тощо.

По-друге, що є насправді більш важливим, аналізувати та корегувати діяльність, яка спричинює виникнення витрат: пошук шляхів зменшення матеріало - та трудомісткості без загрози втрати якості продукції.

Для прийняття управлінських рішень витрати поділяють на:

* постійні, змінні, змішані;

* релевантні і нерелевантні;

* маржинальні і диференціальні;

* альтернативні і безальтернативні;

* контрольовані і неконтрольовані.

Природу постійних та змінних витрат було розглянуто в пункті 1.1.

Одні й ті ж витрати можуть бути носіями різних ознак класифікації залежно від мети, яку ставить перед собою аналітик: визначити собівартість та фінансові результати або прийняти управлінське рішення. Існує тісний взаємозвязок між різними напрямками класифікації затрат. Ілюстрацією цього може бути приклад співвідношення прямих-непрямих та постійних-змінних затрат (рис. 1.5).

	Прямі	Непрямі
Змінні	* сировина, матеріали, комплектувальні; * енергія та технологічні потреби; * комісійні торговельних агентів; * транспортні видатки; * витрати на рекламу конкретного виду продукції	* енергія для обладнання допоміжного виробництва
Постійні	* амортизація обладнання для виробництва продукції; * зарплата основного виробничого персоналу (незмінна складова)	* зарплата адміністративного персоналу; * енергія на освітлення та опалення приміщень; * амортизація допоміжного обладнання; * витрати на рекламу підприємства загалом

Рис. 5. Приклади розподілу деяких витрат згідно з класифікацією

Нерелевантні затрати - це затрати підприємства незалежно від прийняття управлінського рішення.

Релевантні - затрати, які залежать від прийняття управлінського рішення.

Збільшуючи кількість випущеної продукції до певної межі, середні затрати на виготовлення одиниці продукції зменшуються, а після досягнення якоїсь точки мінімуму починають збільшуватися.

Маржинальні (граничні) - це затрати на виготовлення кожної подальшої додаткової одиниці продукції.

Диференціальні (прирістні) - затрати, які становлять різницю між альтернативними рішеннями.

Альтернативні затрати - це втрачена вигода, коли вибір або прийняття рішення вимагає відмовитися від іншого (альтернативного) рішення.

Контрольовані - це затрати, які управлінці на підприємстві можуть проконтролювати або суттєво впливати на них.

Неконтрольовані - це затрати, на які управлінці підприємства не можуть впливати і не можуть контролювати їх.

На думку вченого Коробова М.Я., виходячи із завдань комплексного фінансово-економічного аналізу діяльності підприємства в умовах ринкової економіки, оцінка ефективності управління витратами найповніше може бути відображена через систему показників, серед яких першорядне значення має показник витрат підприємства на одну гривню товарної продукції /7, с. 103/. Цей показник визначається за формулою:

С

Вг = -, (1.)

Т

де: Вг - витрати на одну гривню товарної продукції;

С - повна собівартість виробленої продукції;

Т - вартість виробленої товарної продукції в оптових цінах.

Такий показник характеризує роботу підприємства у напрямку зниження собівартості продукції, що випускається, вибору оптимальної структури випуску і реалізації продукції з урахуванням оптових цін на неї /7, с. 246/.

За Бланком І.О. основним показником рівня ефективності управління витратами є коефіцієнт рентабельності операційних витрат /5, с. 202 /, який розраховується за формулою:

П

КРов = -, (2)

ОВ

де: КРов - коефіцієнт рентабельності операційних витрат;

П - сума прибутку від реалізації продукції;

ОВ - сума операційних витрат.

З наведеної формули можна зробити висновок, що основним завданням управління ефективністю операційних витрат є забезпечення мінімізації їх суми в процесі виробництва і реалізації продукції. Безумовно, економія операційних витрат - важливий напрямок підвищення ефективності управління ними. Але є певний фінансовий механізм, який навіть за умов незмінного обсягу операційних витрат дозволяє підвищувати їх ефективність за рахунок оптимізації їх внутрішнього складу - співвідношення постійної та змінної частини цих витрат. Цим фінансовим механізмом є операційний ліверидж.

Хоча поняття «операційний ліверидж» вже ввійшло в літературу з питань фінансового менеджменту, механізм його дії розкрито ще недостатньо (лише на рівні загальних принципів), що стримує його практичне використання у підвищенні ефективності операційних витрат на підприємствах України. У той же час на підприємствах країн із розвиненою ринковою економікою цей механізм управління ефективністю операційних витрат використовується досить успішно вже протягом багатьох років.

Дія фінансового механізму операційного лівериджу ґрунтується на тому, що наявність у складі операційних витрат будь-якої кількості постійних їх видів призводить до того, що при зміні обсягу реалізації сума операційного прибутку (прибутку від реалізації продукції) завжди змінюється ще більш високими темпами. Інакше кажучи, постійні операційні витрати самим фактом свого існування непропорційно змінюють суми операційного прибутку при будь-якій зміні обсягів реалізації продукції незалежно від розміру підприємства, галузевих особливостей та інших факторів /10, с. 14/.

Враховуючи це, операційний ліверидж є джерелом ризику від операційної діяльності. Ступінь чутливості операційного прибутку до зміни обсягу реалізації продукції неоднаковий на підприємствах з різним співвідношенням постійних та змінних операційних витрат. Чим вища питома вага постійних витрат у загальній сумі операційних витрат підприємства, тим у більшому ступені змінюється сума операційного прибутку по відношенню до темпів зміни обсягу реалізації продукції.

Співвідношення постійних і змінних операційних витрат підприємства, що дозволяє «вмикати» механізм операційного лівериджу із різним ступенем інтенсивності впливу на операційний прибуток, характеризується коефіцієнтом операційного лівериджу, який показує частку постійних витрат у загальній їх сумі. Чим вище значення цього коефіцієнта на підприємстві, тим в більшій мірі воно спроможне прискорювати темпи приросту операційного прибутку по відношенню до темпів приросту обсягу реалізації продукції. Інакше кажучи, за однакових темпів приросту обсягів реалізації продукції підприємство з більш високим коефіцієнтом операційного лівериджу за інших рівних умов буде в більшому ступені нарощувати суму свого операційного прибутку порівняно з підприємством з меншим значенням цього коефіцієнта.

Конкретне співвідношення приросту суми операційного прибутку і суми обсягу реалізації продукції, що досягається за певного значення коефіцієнта операційного лівериджу, характеризується показником ефекту операційного лівериджу. Принципова формула розрахунку цього показника має такий вигляд:

ДВОП

Ло = ------------ (3)

ДВр

де: Ло - ефект операційного лівериджу, що досягається при конкретному значенні його коефіцієнта на підприємстві;

ДВОП - темп приросту валового операційного прибутку (прибутку до його оподаткування), в%;

ДВр - темп приросту обсягу реалізації продукції, в%.

Задаючи той чи інший темп приросту обсягу реалізації продукції, завжди можемо, використовуючи наведену формулу, визначити, в яких розмірах зростає сума операційного прибутку при відповідному значенні коефіцієнта операційного лівериджу на підприємстві. Різниця в досягнутому ефекті на різних підприємствах визначатиметься при цьому різницею у співвідношенні їх постійних і змінних поточних витрат (тобто, величиною коефіцієнта операційного лівериджу).

Наведена принципова формула розрахунку ефекту операційного лівериджу в практиці її застосування може дати ряд модифікацій.

З метою окремого вивчення впливу на операційний прибуток приросту обсягу реалізації продукції у натуральному виразі та зміни рівня цін на неї для визначення ефекту операційного лівериджу можуть бути використані і складніші модифікації формули розрахунку ефекту операційного лівериджу.

У випадку зміни виручки від реалізації за рахунок зміни цін при збереженні натурального об'єму продаж рівень операційного лівериджу дорівнює:

Вр

Л1 = ---------- (4)

П

де: Л1 - рівень операційного лівериджу при зміні виручки від реалізації за рахунок зміни цін;

Вр - виручка від реалізації;

П - прибуток.

Якщо виручка від реалізації змінюється за рахунок коливання натурального обсягу продаж, рівень операційного лівериджу визначається:

Вр - Зв

Л2 = ------------ (5)

П

де: Л2 - рівень операційного лівериджу при зміні виручки від реалізації за рахунок зміни натурального обсягу реалізації;

Зв - змінні витрати.

Загальна формула, за якою визначається рівень операційного лівериджу під впливом всіх факторів, наступна:

Ло = (Л1 * Iц + Л2 * Iн) / I в (6)

де: Ло - рівень операційного лівериджу;

Іц - зміна цін (у відсотках до базової виручки від реалізації);

Ін - зміна натурального обсягу продаж (у відсотках до базової виручки);

Ів - зміна виручки від реалізації (у відсотках).

Зазначимо, що чим вище операційний ліверидж, тим вище рівень ризику втрати підприємством прибутку.

У конкретних ситуаціях операційної діяльності підприємства прояв механізму операційного лівериджу має ряд особливостей, які слід враховувати при його використанні для управління ефективністю поточних витрат /10, с. 14 /. Сформулюємо основні особливості:

1. Позитивний вплив операційного лівериджу починає проявлятися лише після того, як підприємство подолало точку беззбитковості своєї операційної діяльності. Доти, поки підприємство не забезпечило беззбитковості своєї виробничо-збутової діяльності, високий коефіцієнт операційного лівериджу буде додатковим тягарем у досягненні точки беззбитковості.

2. Після подолання точки беззбитковості чим вищий коефіцієнт операційного лівериджу, тим більший вплив на приріст валового прибутку матиме підприємство, нарощуючи обсяг реалізації продукції.

3. Найбільший позитивний вплив операційного лівериджу досягається в інтервалі, що максимально наближений до точки беззбитковості. У міру подальшого нарощування обсягу реалізації продукції та віддалення від точки беззбитковості ефект операційного лівериджу починає зменшуватись. Інакше кажучи, кожний наступний відсоток приросту обсягу реалізації продукції призводитиме до все меншого темпу приросту суми операційного прибутку (але при цьому темпи приросту суми прибутку завжди залишатимуться більшими, ніж темпи приросту обсягу реалізації продукції).

4. Механізм операційного лівериджу має і зворотну спрямованість - при будь-якому зниженні обсягу реалізації продукції щобільшими темпами зменшуватиметься сума валового операційного прибутку. При цьому пропорції такого зниження залежать від значення коефіцієнта операційного лівериджу: чим вище це значення, тим швидшими темпами зменшуватиметься сума валового операційного прибутку по відношенню до темпів зниження обсягів реалізації продукції. Аналогічно у міру наближення до точки беззбитковості у процесі її досягнення негативний ефект операційного лівериджу зростатиме. Пропорційність зниження або зростання ефекту операційного лівериджу при незмінному значенні коефіцієнта дозволяє зробити висновок, що коефіцієнт операційного лівериджу є інструментом, що вирівнює співвідношення рівня прибутковості та рівня фінансового ризику в операційній діяльності.

5. Ефект операційного лівериджу залишається незмінним лише протягом короткого періоду. Це визначається тим, що операційні витрати, які відносяться до постійних, залишаються незмінними лише певний проміжок часу. Як тільки в реалізації продукції відбувається черговий стрибок суми постійних операційних витрат, підприємству необхідно долати нову точку беззбитковості або пристосовувати до неї свою операційну діяльність. Інакше кажучи, після стрибка, що обумовлює зміну коефіцієнта операційного лівериджу, його ефект проявляється в нових умовах господарювання підприємства.

Усвідомлення прояву механізму операційного лівериджу дозволяє цілеспрямовано управляти співвідношенням постійних і змінних поточних витрат підприємства з метою підвищення ефективності його операційної діяльності в цілому. Це управління зводиться до зміни значень коефіцієнта операційного лівериджу за різних тенденцій кон'юнктури товарного ринку і стадій життєвого циклу підприємства.

За несприятливої кон'юнктури ринку, що визначає можливий обсяг реалізації продукції, а також на ранніх стадіях життєвого циклу підприємства, коли ним ще не подолана точка беззбитковості, необхідно вживати заходів щодо зниження коефіцієнта операційного лівериджу. І навпаки, за сприятливої кон'юнктури товарного ринку і подолання підприємством точки беззбитковості вимоги до здійснення режиму економії постійних витрат можуть бути послаблені - у такі періоди підприємство може значно розширювати обсяг реального інвестування, здійснюючи реконструкцію та модернізацію основних фондів, купуючи нематеріальні активи інноваційного характеру.

Управління операційними витратами та визначення їх впливу на фінансові результати діяльності підприємства доповнюється на практиці аналізом беззбитковості / 19, с. 9 /.

Він особливо рекомендований для:

- поточного управління (дає необхідну інформацію для прийняття рішення шляхом аналізу впливу змін в ціні, виробництві, обсягах продажу і витратах, а також прогнозування прибутків, збитків та потоку грошових коштів);

- оцінки проектів (оцінка початкового періоду функціонування нового підприємства, оцінка прибутковості інвестицій);

- підготовки проектів (визначення оптимального розміру підприємства і часу здійснення проекту).

Аналіз беззбитковості передбачає розрахунок точки беззбитковості (ТБ). Рівень (точка) беззбитковості - це такий обсяг чи рівень експлуатації, при якому загальний дохід і загальні витрати рівні. Це точка, в якій немає ані прибутку, ані збитків. Точка беззбитковості залежить від наступних факторів: ціни реалізації (Ц), середніх змінних витрат (ЗВ), постійних витрат (ПВ). Аналіз беззбитковості можна здійснювати графічно й алгебраїчно, у вартісних і натуральних одиницях виміру.

Перетин лінії сукупного доходу (виручки) і лінії загальних витрат визначає точку беззбитковості, в якій загальний дохід дорівнює загальним витратам (змінні + постійні). Будь-яка різниця по вертикалі між лінією загального доходу та загальних витрат праворуч від точки беззбитковості показує прибуток при даному обсязі виробництва.

Існує ще один підхід до ілюстрації беззбитковості - графік прибутку (рис. 1.7). Він безпосередньо відображає зміну прибутку при зміні обсягів виробництва.

Будується графік в два етапи:

1) по вертикальній осі відмічаються фіксовані витрати (рівень діяльності дорівнює нулю);

2) ставиться точка, що відображає прибуток при обраному обсязі продаж. Після цього вона з'єднується прямою лінією з точкою на вертикальній осі, що відображає постійні витрати.

Там, де лінія прибутку перетне лінію беззбитковості, буде точка беззбитковості.

Аналіз графіка беззбитковості може дати певну інформацію про те, як буде змінюватися рівень беззбитковості й який прибуток (або збиток) можна очікувати при прийнятті різних управлінських рішень про розмір ціни та витрат.

Розглянемо кілька прикладів застосування графіка беззбитковості.

При зменшенні фінансових втрат рівень беззбитковості знижується; тобто між постійними витратами і точкою беззбитковості існує пряма залежність.

Збільшення змінних витрат веде до зростання рівня беззбитковості.

При використанні даних для аналізу беззбитковості слід враховувати деякі припущення /4, с. 101/:

1. Всі інші змінні, крім тієї, що аналізується, залишаються постійними. Якщо змінні суттєво коливаються, то аналіз беззбитковості буде неправильним.

2. Реалізується єдиний виріб або номенклатура виробів лишається незмінною.

3. Прибуток розраховується за змінними витратами.

При аналізі передбачається, що постійні витрати враховуються як витрати цього періоду. Тому використовують розрахунок прибутку за змінними витратами. Якщо ж прибуток визначають виходячи з повного розподілу витрат, то необхідно ввести припущення: обсяг виробництва дорівнює обсягу реалізації.

4. Загальні витрати та загальний дохід є лінійними функціями об'єму виробництва.

5. Витрати можна чітко розподілити на постійні та змінні. Правильність беззбитковості залежить від точності розподілу витрат.

3. Нормативно-правове забезпечення обліку операційних витрат

операційний витрата облік ліверидж

Інтеграція України до світової економічної системи стимулює розвиток міжнародних господарських зв'язків, зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання

На основі Конституції розроблені і прийняті сотні законів, постанов та указів і інших нормативних актів, що регулюють діяльність підприємств.

Згідно до статті 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Здійснюючи свою господарську діяльність, підприємства керуються нормативно-правовими документами, котрі її регламентують. Зокрема основними такими документами являються Ї Закон України «Про власність» від 07.02.1991 р., Закон України «Про господарські товариства» від 09.09.1991 р., Господарський кодекс України, Закон України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р., статут підприємства.

Господарський Кодекс визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки. (до першого січня 2004 року підприємства в своїй діяльності мали керуватися Законом «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 року та Законом «Про підприємництво», які втратили чинність з моменту вступу в дію нового Господарського Кодексу)

Кодексом передбачено рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно та організаційної форми підприємства. Він спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, Радами народних депутатів, органами державного управління.

Підприємство - основна організаційна ланка народного господарства України. Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

У разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може надавати таким підприємствам дотацію, інші пільги.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств.

В Україні можуть діяти інші види та категорії підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

Діяльність всіх підприємств, розташованих на території України, здійснюється відповідно до цього та інших нормативних актів, а у випадках, передбачених ними, - також рішеннями Уряду Україні.

Особливості застосування цього Кодексу для окремих видів підприємств, діяльність яких пов'язана з надзвичайними суспільними інтересами, та перелік таких видів підприємств визначаються Кабінетом Міністрів України і затверджуються Верховною Радою України.

З прийняттям національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку значно змінились підходи до формування доходів і витрат підприємств і порядок розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Основними джерелами нормативно-правового забезпечення операційних витрат на сьогодні є:

* Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»

* П(С) БО №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності».

* П(С) БО №3 «Звіт про фінансові результати», затверджений наказом МФУ від 31 березня 1999 р. №87.

* П(С) БО №16 «Витрати».

* План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом МФУ від 30 листопада 1999 р. №291.

* Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій, затверджена наказом МФУ від 30 листопада 1999 р. №291.

Зупинимось на особливостях обліку витрат відповідно до нового Плану рахунків.

Новий План рахунків містить рахунки класу 8 «Витрати за елементами» і рахунки класу 9 «Витрати діяльності». Рахунки класу 8 призначені для накопичення інформації про витрати за економічними елементами, що обумовлюється необхідністю заповнення другого розділу Звіту про фінансові результати.

Елементи операційних витрат включають в себе: матеріальні витрати (рахунок 80); витрати на оплату праці (рахунок 81); відрахування на соціальні заходи (рахунок 82); амортизацію (рахунок 83); інші операційні витрати (рахунок 84). [29, с. 23]

У свою чергу, рахунки класу 9 слугують для систематизації інформації про витрати за їх функціональними ознаками. Перелік рахунків класу 9 являє собою докладну розшифровку витрат на відміну від рахунків класу 8.

Суб'єкти малого підприємництва, а також організації, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності, можуть вести облік тільки на рахунках класу 8 без використання рахунків класу 9.

Усі інші підприємства використовують рахунки класу 9. При цьому для систематизації інформації про елементи витрат може бути застосована така схема: витрати відносяться спочатку на рахунки витрат класу 8, а потім списуються на рахунки класу 9.

Новим Планом рахунків передбачені окремі рахунки для обліку витрат у розрізі видів діяльності.

Фінансовий результат від операційної діяльності включає в себе фінансовий результат від реалізації, а також інші операційні доходи і витрати.

Оскільки вартість реалізації товарів (робіт, послуг) є доходом від реалізації (і обліковується на рахунку 70 «Доходи від реалізації»), до витрат потрапляє собівартість реалізованих товарів (робіт, послуг) (відображається на окремому рахунку 90 «Собівартість реалізації»).

У кінці року сальдо рахунків 70 і 90 списується на субрахунок 791 «Результати основної діяльності», за даними якого визначається прибуток або збиток від основної діяльності [11, с. 7].

Бухгалтерські записи з обліку операцій, пов'язаних з одержанням фінансових результатів від реалізації робіт, товарів, послуг, подані у таблиці 1.4. [10, с. 23].

При реалізації та визначенні собівартості готової продукції слід враховувати, що собівартість буде визначатися за одним з обраних методів (ФІФО, ЛІФО, середньозваженої собівартості). Порядок оцінки запасів при їх вибутті описаний в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженому наказом МФУ від 20.10.99 р. №246 [30, с. 88].

Таблиця 4. Бухгалтерські записи з визначення фінансового результату від основної діяльності

Найменування операції	Бухгалтерський запис
	Дебет рахунка	Кредит рахунка
1. Відображено у складі доходу виручку від реалізації товарів, робіт, послуг за продажними цінами	36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»	70 «Доходи від реалізації»
2. Нараховано ПДВ, акцизний збір, інші податки та обов'язкові платежі, що сплачуються з виручки від реалізації	70 «Доходи від реалізації»	64 «Розрахунки за податковими платежами»
3. Списано собівартість товарів, робіт, послуг	90 «Собівартість реалізації»	23 «Виробництво» 26 «Готова продукція» 28 «Товари»
4. Віднесено суму доходу (виручки) від реалізації за мінусом ПДВ на збільшення фінансового результату від основної діяльності	70 «Доходи від реалізації»	791 «Результат основної діяльності»
5. Списано собівартість реалізації на зменшення фінансового результату від основної діяльності	791 «Результат основної діяльності»	90 «Собівартість продукції»

Запаси, які відпускаються для спеціальних замовлень і проектів, а також запаси, які не замінюють одне одного, оцінюються за ідентифікованою собівартістю.

Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться по кожній одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів.

Оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство.

І навпаки, оцінка за методом ЛІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство.

Неможливо сказати, що один з методів є кращим. На вибір методу впливають наслідки, до яких приводить використання того чи іншого методу, з точки зору оподаткування. Кращим методом є той метод, який відповідає політиці ціноутворення підприємства. Більшість підприємств встановлюють продажну ціну, виходячи із собівартості. При іншому підході орієнтуються на те, що більш важливо: правильне відображення фінансового стану підприємства в Балансі чи більш точні дані про результати фінансової діяльності в Звіті про фінансові результати. Якщо друге-то перевагу слід надати методу ЛІФО тому, що він співвідносить поточний дохід з поточною собівартістю реалізованої продукції. Якщо перевага надається правильному відображенню залишків запасів у Балансі - то методу ФІФО, так як він показує запаси за поточною вартістю (вартість останніх закупок).

Прийняті методи оцінки запасів не повинні змінюватись протягом року чи більшого періоду, а їх зміна повинна мати обґрунтування, яке обов'язково розкривається у примітках до фінансових звітів.

Оцінка за нормативними запасами полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції, які встановлені підприємством або державою.

Оскільки дослідження витрат в дипломній роботі буде проводитися на прикладі будівельно-монтажної організації, зазначимо, що саме нормативний метод оцінки запасів є широко вживаним в галузі будівництва. Зокрема, прямі витрати списуються відповідно до кошторисних нормативів. Кошторисні нормативи - це узагальнена назва комплексу кошторисних норм, що об'єднуються в окремі збірники. Разом з правилами і положеннями, що містять у собі необхідні вимоги, вони служать для визначення вартості будівництва. «Державні будівельні норми України» та «Правила визначення вартості будівництва» було затверджено наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 27.08.2000 р. №174 [13, с. 271].

Витрати, повязані з операційною діяльністю (окрім собівартості реалізації), сьогодні поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші витрати операційної діяльності і обліковуються, відповідно, на рахунках 92 «Адміністративні витрати»; 93 «Витрати на збут»; 94 «Інші витрати операційної діяльності» [32, с. 95]

До адміністративних витрат відносяться:

1. Загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо).

2. Витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальнозаводського персоналу.

3. Витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

4. Винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо).

5. Витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо).

6. Амортизація нематеріальних активів загальногосподарського користування.

7. Витрати на врегулювання спорів у судових органах.

8. Податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг).

9. Плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків.

10. Інші витрати загальногосподарського призначення.

Облік адміністративних витрат представлено у таблиці 1.5.

Таблиця 5. Бухгалтерські записи з відображення адміністративних витрат

Найменування операції	Бухгалтерські записи
	Дебет рахунка	Кредит рахунка
1. Списано матеріали на ремонт офісу	80 «Матеріальні витрати»	20 «Виробничі запаси»
	92 «Адміністративні витрати»	80 «Матеріальні витрати»
2. Нараховано зарплату адміністрації	81 «Витрати на оплату праці»	66 «Розрахунки з оплати праці»
	92 «Адміністративні витрати»	81 «Витрати на оплату праці»
3. Проведено «нарахування» на обов'язкове соціальне страхування	82 «Відрахування на соціальні заходи»	65 «Розрахунки за страхуванням»
	92 «Адміністративні витрати»	82 «Відрахування на соціальні заходи»
4. Нараховано амортизацію обладнання для офісу	83 «Амортизація»	13 «Знос необоротних активів»
	92 «Амортизаційні витрати»	83 «Амортизація»

Витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

- витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;

- витрати на ремонт тари;

- оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

- витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

- витрати на передпродажну підготовку товарів;

- витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних із збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

- витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, повязані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

- витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

- інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

Облік витрат на збут зображено в таблиці 1.6.

До інших операційних витрат включаються /12, с. 8/:

1. Витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи».

2. Собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти в грошову одиницю України за курсом НБУ на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов'язані з продажем іноземної валюти.

3. Собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з облікової вартості та витрат, пов'язаних з їх реалізацією.

4. Сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів.

5. Втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства).

6. Втрати від знецінення запасів.

7. Нестачі і втрати від псування цінностей.

8. Визнані штрафи, пеня, неустойка.

9. Витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення.

10 Інші витрати операційної діяльності (таблиця 1.7).

Таблиця 6. Бухгалтерські записи з відображення витрат на збут продукції

Найменування операції	Бухгалтерські записи
	Дебет рахунка	Кредит рахунка
1. Нараховано зарплату продавцям	81 «Витрати на оплату праці»	66 «Розрахунки з оплати праці»
	93 «Витрати на збут»	81 «Витрати на оплату праці»
2. Проведено «нарахування» на обов'язкове соціальне страхування	82 «Відрахування на соціальні заходи»	65 «Розрахунки за страхуванням»
	92 «Адміністративні витрати»	82 «Відрахування на соціальні заходи»
3. Нараховано послуги на рекламу, маркетингові послуги	84 «Інші операційні витрати»	685 «Розрахунки з іншими кредиторами»
	93 «Витрати на збут»	84 «Інші операційні витрати»

Таблиця 7. Бухгалтерські записи з відображення інших операційних витрат

Найменування операції	Бухгалтерський запис
	Дебет рахунка	Кредит рахунка
1. Віднесено на операційні витрати собівартість реалізованих запасів	80 «Матеріальні витрати»	201 «Сировина і матеріали»
	943 «Собівартість реалізованих виробничих запасів»	80 «Матеріальні витрати»
2. Віднесено на витрати втрати від знецінення запасів	84 «Інші операційні витрати»	Рахунки обліку запасів
	946 «Втрати від знецінення запасів»	84 «Інші операційні витрати»
3. Нестачі і втрати від псування цінностей	84 «Інші операційні витрати»	Рахунки обліку запасів
	947 «Нестачі і витрати від псування цінностей»	84 «Інші операційні витрати»

Крім бухгалтерського обліку на підприємствах застосовують облік затрат для управління і контролю. Інструментом для цього є калькуляція.

Калькуляцію можна визначити як класифікування, реєстрацію і відповідний розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг.

Розрізняють калькуляцію з повним розподілом затрат (повне калькулювання) і калькуляцію за змінними витратами (калькуляція часткових витрат).

Система обліку і калькулювання за повними витратами передбачає, що в собівартість продукції включають всі затрати, повязані з процесом виробництва:

- прямі матеріали;

- пряма заробітна плата;

- інші прямі затрати;

- накладні загальновиробничі затрати.

Калькулювання собівартості продукції з повним розподілом затрат може здійснюватись:

- згідно із замовленнями (проектами);

- згідно з процесами;

- на основі виробничої діяльності.

Обєктами обліку при калькулюванні затрат згідно із замовленнями є певні окремі замовлення (проекти). Кожному замовленню надають окремий шифр (номер), який проставляють у первинних документах обліку витрат і за яким здійснюєтья групування первинних документів (та затрат) за замовленнями.

Прямі затрати відносять на собівартість замовлень на підставі групування первинних документів.

Загальновиробничі затрати, які є непрямими, протягом певного періоду (наприклад, місяця) враховують окремо, на окремих рахунках, а в кінці місяця відносять на собівартість окремих замовлень через їх розподіл.

Фактичну собівартість замовлення визначають тільки після виконання. Якщо замовлення налічує багато виробів, то для визначення фактичної собівартості одиниці продукції необхідно загальну суму затрат розділити на кількість виробів.

Калькулювання затрат згідно з процесами (попередільний метод) використовують у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить цілу низку технологічних виробничих процесів, переділів виробництва.

На кожному переділі отримують напівфабрикат, який є вихідною сировиною (або матеріалом) для подальшого переділу. На останньому переділі отримають готову продукцію. Цей метод використовують у металургійній, хімічній, текстильній та інших галузях промисловості.