Досить цікавим щодо капіталовкладень є досвід західноєвропейських і американських підприємств. В економічно розвинених країнах капіталовкладення розподіляються на групи залежно від їх мети:

* перша - вимушені капіталовкладення;

* друга - збереження позицій на ринку;

* третя - оновлення основних виробничих фондів, особливо верстатів і апаратів;

* четверта - економія витрат;

* п'ята - збільшення прибутків;

* шоста - «ризикові» капіталовкладення.

До першої групи належать капіталовкладення, які здійснюються, наприклад, з метою підвищення надійності й техніки безпеки на виробництві відповідно до нових законодавчих актів або інших обов'язкових обставин. У цьому разі не постає питання, здійснювати інвестиції чи ні.

Друга група охоплює капіталовкладення, які потрібні для того, щоб підприємство змогло втримати свої позиції на ринку, а також зберегти створену репутацію і стабільний економічний стан.

Капіталовкладення третьої групи призначені для підтримування безперервної діяльності підприємства й підвищення технічного рівня виробництва, наприклад, за рахунок встановлення досконаліших і продуктивніших верстатів і апаратів, упровадження нової технології виробництва[25, c. 295] .

До четвертої групи належать капіталовкладення, які мають на меті зменшити витрати, що в кінцевому підсумку сприятиме підвищенню продуктивності праці на підприємстві та його прибутковості.

Капіталовкладення п'ятої групи спрямовані на збільшення прибутків, що, у свою чергу, сприяє підвищенню прибутковості. Це часто пов'язується з розширенням «традиційних» сфер діяльності підприємства.

До шостої групи належать капіталовкладення, пов'язані зі значним ризикам (наприклад, призначені для завоювання нових сфер ринку або створення нових видів продукції). Вони можуть бути успішними в тих галузях, де відсутня серйозна конкуренція й існує велика свобода дій.

Для інвестиційної політики найбільше практичне значення має класифікація капіталовкладень з погляду оцінювання на основі різних критеріїв їх рентабельності й диференціація норм прибутку для різних груп. Це дає можливість керівництву підприємства не тільки планувати рентабельність того чи іншого варіанта, а й систематично впливати на інвестиційні рішення та спрямовувати інвестиційну політику підприємства в бажаному напрямі.

Норма прибутку (процент прибутку, який повинен забезпечити капіталовкладення) у розглянутих групах капіталовкладень може бути такою: у першій - 0%, другій - 6, третій - 12, четвертій - 15, п'ятій - 20, шостій - 25%. Наведені значення, безперечно, приблизні. Слід також додати, що подібні вимоги до норми прибутку для деяких капіталовкладень другої - шостої груп (наприклад, капіталовкладення в наукові дослідження) встановлюються не завжди. На конкретних підприємствах вони можуть коливатися в той чи інший бік, проте ці показники дають більш-менш типову картину ранжування видів капіталовкладень[8, c. 421].

Разом з розглянутими групами капіталовкладень особливо актуальним, а тому необхідним в умовах України, є виокремлення такої групи, як капіталовкладення в охорону та оздоровлення навколишнього середовища. У цій галузі над встановленням норми прибутку превалюють міркування про виживання населення в регіонах, що зазнали екологічної катастрофи.

1.3 Спільне підприємництво як напрям формування інвестиційних вкладів

- спільні підприємства забезпечують найбільшу соціальну ефективність співробітництва, оскільки працівники спільного підприємства мають, як правило, вищу соціальну захищеність порівняно з працівниками національних підприємств аналогічної кваліфікації (відбувається це, перш за все, завдяки уважнішому підходу до проблем персоналу з боку іноземних засновників; фонди, що формуються на великих спільних підприємствах, дають змогу розв'язувати житлові проблеми тощо).

Проте результати діяльності спільних підприємств на українській території не дають поки що підстав для надмірного оптимізму. І хоча кількість спільних підприємств в Україні щороку зростає, все ж таки проблем, пов'язаних з їхнім функціонуванням, існує ще досить багато. Іноземні партнери намагаються вкладати свої кошти в ті сфери економіки, де потрібні мінімальні вкладення, відбувається їх швидка окупність, може бути досягнута висока норма прибутку і більш чи менш гарантована валютна виручка. Такими сферами економіки, як правило, є торгівля, посередницькі послуги і реклама, готельне господарство, програмне забезпечення, інформатика і консультативні послуги, легка та харчова промисловість.

Як засвідчила практика функціонування спільних підприємств в Україні, з боку іноземного інвестора також частими є намагання здійснювати певні маніпуляції при формуванні статутного фонду. Зупинимося детальніше на деяких із них[6, c. 164] .

Оскільки закон дозволяє учасникам спільного підприємства вносити як внесок до статутного фонду майно та майнові права з оцінкою цього майна і цих прав, то користуватися цією можливістю слід з великою обережністю. Справа в тому, що для іноземного учасника ситуація принципово різниться. Внісши гроші в статутний фонд підприємства, він уже прямо зацікавлений, щоб підприємство закупило необхідне йому обладнання та інше майно якнайдешевше -- від цього залежить загальний прибуток підприємства і розмір частки іноземного учасника в ньому. Навпаки, внісши майно, іноземний учасник зацікавлений оцінити його якнайдорожче - в цьому полягає його економія на своєму внеску в статутний фонд спільного підприємства. З іншого боку, український учасник іноді не здатний твердо відстоювати свою позицію при оцінці майна, яке вноситься іноземним партнером, - адже мова не йде, здавалося б, про придбання цього майна за свої гроші,

Однак може статися, що іноземний учасник раптом вирішив вийти із підприємства, тоді він отримує право на повернення свого внеску в грошовій чи товарній формі, і весь договір про спільне підприємство миттєво перетворюється на звичайний договір купівлі-продажу, умови якого до того ж продиктовані уже заздалегідь.

Особливо важливо мати на увазі всі ці міркування при прийомі у вигляді внеску до статутного фонду спільного підприємства різного роду майнових прав, на які ринкових цін не буває і «якість» яких важко перевірити (у зв'язку з чим їх оцінка іноземним партнером буває, як правило, досить завищена)[6., c. 156].

Зважаючи на це, доцільнішим було б розподіл прибутку спільного підприємства здійснювати не пропорційно часткам партнерів у статутному фонді, як це практикується сьогодні, а з урахуванням ступеня активності різних частин статутного фонду в процесі виробництва і отримання прибутку. Це підвищило б зацікавленість іноземних інвесторів у внесенні до статутного фонду прогресивної техніки і технологій, ноу-хау, використання яких підвищило б конкурентоспроможність виробленої продукції.

Серед українських учасників, які бажають створювати спільні підприємства з іноземними партнерами, побутує думка, що формування статутного фонду шляхом внесення майна (з обох сторін) особливо вигідне нам. Справді, одна, здавалося б, очевидна вигода е -це та, що ми створюємо цілком сучасне підприємство без будь-яких затрат валютних коштів. Однак це тільки зовнішнє уявлення: варто іноземному партнеру вийти з підприємства, і українській стороні доведеться нести валютні витрати, можливо, навіть у ще більших розмірах, ніж якби ми створювали це підприємство самостійно (з тим же імпортним обладнанням). Що ж стосується будівель, споруд тощо, то навряд чи варто сподіватися, що іноземний учасник погодиться на їх внесення до статутного фонду за завищеною оцінкою; вірогідніше що український учасник відступить і погодиться на їх оцінку, нижчу за реальну вартість.

Очевидно, найпростішим, зручним і зрозумілим шляхом формування статутного фонду спільного підприємства е внесення його учасниками коштів на банківський рахунок підприємства з тим, щоб у подальшому саме підприємство від свого імені, але зі згоди і за участю партнерів закуповувало за рахунок цих коштів необхідне обладнання, будівлі, споруди, укладало договори на оренду землі, ліцензійні угоди тощо.

Воднораз є один вид майна, який, на нашу думку, без будь-яких обумовлень можна рекомендувати для використання як майновий вклад українських учасників у статутний фонд спільного підприємства. Це - наукові знання, нові технології, досвід, виражені в патентах і авторських свідоцтвах. Це справді наш капітал, який ми використовуємо недостатньо і який можна привести в рух саме за допомогою спільних підприємств.

Ціла низка проблем виникає також із своєчасністю внесення учасниками коштів до статутного фонду спільних підприємств. За ухвалою ради засновників вклади учасників мають надаватися у формі часткових або одноразових внесків. Скажімо, всі учасники на початку року вирішили обмежитися мінімальними внесками. А один із них наприкінці року вніс всю суму свого внеску і тим самим докорінно змінив пропорцію розподілу отриманого прибутку на свою користь. Щоб уникнути такої ситуації, в договорі слід чітко передбачити, яку частину своєї частки в статутному фонді вносить кожен учасник (одну другу, одну п'яту і т. д.) і в які терміни.

На нашу думку, варто враховувати ще й такий важливий момент. Формально підприємство створене юридичне, коли підписано і затверджено його договір і здійснено реєстрацію підприємства. Фактично ж воно буде створене лише тоді, коли його учасники внесуть свої частки капіталу на відповідний рахунок у банку і підприємство отримає можливість фінансувати свої витрати. Але підприємство може почати свою діяльність раніше, ще до внесення цих внесків учасниками, а його витрати фінансуватимуться безпосередньо з рахунку українського учасника. А оскільки таке фінансування відбувається фактично поза рамками юридичної угоди і без будь-якої особливої домовленості між уже створеним спільним підприємством і його українським учасником, то інші учасники можуть в подальшому відмовитися і від зарахування, цих витрат у рахунок внеску українського учасника, і від компенсації цих витрат із коштів спільного підприємства. Більше того, якщо один із іноземних учасників здогадається наприкінці року внести свої кошти на рахунок спільного підприємства після того, як його весь рік фінансував зі свого рахунку український учасник, то цей іноземний учасник матиме ще й право претендувати практично на всю суму прибутку спільного підприємства.

Тому при формуванні статутного фонду спільного підприємства, вважаємо, слід враховувати і такі моменти.

Як переконує світовий досвід, повного ототожнення національних інтересів з інтересами іноземних інвесторів жоден уряд не допускав, як би він не проповідував принципів відкритості своєї економіки.

Водночас прагнення форсувати приплив капіталу з-за кордону штовхає уряд на надання іноземним інвесторам пільг і привілеїв у таких розмірах і масштабах, які применшують інтереси національних інвесторів. Такі дії призводять до того, що країна позбавляється законних доходів інвестиційного клімату, вони не сприяють у перспективі створенню належного

Звичайно, кожна держава встановлює відповідні пільги для спонукання іноземного інвестування, проте така політика повинна бути виваженою і вивіреною з національними інтересами. І хоча політику звільнення від оподаткування частини прибутку або зниження податкових ставок для іноземних інвесторів застосовує чимало країн (Франція, Канада, Китай, Індонезія, Бангладеш та інші), вирішальною все ж таки е не ставка податку, а норма отримуваного прибутку. Скажімо, якщо в одній країні прибуток оподатковується, а в іншій ні, і в першій норма прибутку навіть після сплати податку залишається вищою, то, звичайно ж, за інших однакових умов капітал піде саме в цю країну.

2. Іноземні інвестиції в контексті ринкових перетворень України

Залучення в інвестиційну сферу приватного національного й іноземного капіталу перешкоджають політична нестабільність, інфляція, недосконалість законодавства, нерозвиненість виробничої і соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення. Взаємозв'язок цих проблем підсилює їхній негативний вплив на інвестиційну ситуацію. Слабке залучення прямих іноземних інвестицій в українську економіку порозумівається розбіжностями між виконавчою і законодавчою владою, соціальною напруженістю (страйки, невдоволення широких шарів суспільства ходом реформ), розгулом злочинності і безсиллям влади, несприятливим для інвесторів законодавством, інфляцією, спадом виробництва, безупинним падінням курсу гривні і її не конвертованістю й ін.

Український уряд в останні роки виявив у відношенні закордонних компаній скоріше подвійність, чим привітність. Офіційна політика наказує надавати підтримку прямим закордонним інвестиціям, але на практиці закордонні фірми випробують неймовірні труднощі, намагаючись вкласти капітал в українську економіку. Українське законодавство нестабільно, комерційна діяльність наштовхується на безліч бюрократичних перепон, а, крім того, складається враження, що багато українських політиків просто бояться прямих закордонних інвестицій. Деякі в Україні переконані, що іноземні інвестиції це не більш ніж «обдурювання», і закордонні компанії відверто експлуатують українську економіку[11, c. 265].

Усі ці фактори переважують такі привабливі риси України, як її природні ресурси, могутній, хоча технічно застарілий і хронічно недовантажений виробничий апарат, наявність дешевої і достатня кваліфікованої робочої сили, високий науково технічний потенціал. У ринковій економіці сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціокультурних, організаційно правових і географічних факторів, властивій тій чи іншій країні, що залучають і відштовхують інвесторів, прийнято називати її інвестиційним кліматом. Ранжирування країн світового співтовариства по індексу інвестиційного клімату чи зворотному йому показнику індексу ризику служить узагальнюючим показником інвестиційної привабливості країни і «барометром» для іноземних інвесторів. Залежність потоку іноземних інвестицій від індексу інвестиційного чи клімату його окремих складових носить майже лінійний характер.

Неважко помітити, що Україна географічна розташована між найбільшими газо-видобувними районами й основними споживачами газу. Тому невипадково наша держава стала найбільшою транзитною країною світу. Через Україну щороку передається 120-140 млрд. куб. м газу, в тому числі до країн Центральної та Західної Європи й Туреччини -110-120 млрд. куб. м.

Слід звернути увагу на те, що за період 1991-2004 рр., не дивлячись на відомі економічні труднощі, пов'язані зі становленням української держави та переведенням економіки на ринкові умови господарювання, транзит газу не тільки не зменшився, а наявна тенденція його росту.

Важливим моментом залучення інвесторів являється приватизації об'єктів ТЕК-обленерго. Необхідно провести приватизацію таким чином, щоб переконати світову громадськість в існуванні в Україні стабільних і прозорих ринкових механізмів.

На сьогоднішній день вирішені майже всі питання хвилюючі потенційних інвесторів, у тому числі зв'язані з реструктуризацією колишніх боргів, дисципліною оплати за електроенергію, методологією визначення тарифів на електроенергію.

Як показує аналіз законодавства країн республік колишнього СРСР, при подібності багатьох формулювань у ряді держав незалежно від декларуючих загальних положень прийнятий режим більшого сприяння іноземним інвесторам у порівнянні з національними. Це виражається в повному чи частковому звільненні від сплати податку на прибуток у перший період експлуатації підприємства (Казахстан, Білорусія, Киргизія, Литва, Туркменія) і зниження його в наступний період (Казахстан, Киргизія, Литва, Естонія), митних пільгах для таких підприємств: тарифних (Молдавія, Росія, Туркменія, Естонія) і нетарифних (Молдавія). Усі названі міри покликані компенсувати несприятливий інвестиційний клімат у цих державах і побічно підстрахувати іноземних інвесторів від надлишкового ризику. Передбачаються: податкові «канікули», звільнити підприємства з іноземними інвестиціями від сплати податків і імпортного мита на необхідні виробничі компоненти і, що найважливіше для іноземних інвесторів, надати їм право власності на землю при створенні нових підприємств.

В Україні дотепер відсутня своя система оцінки інвестиційного клімату і її окремих регіонів. Іноземні інвестори орієнтуються на оцінки численних фірм, що регулярно відслідковують інвестиційний клімат у багатьох країнах світу, у тому числі й в Україні. Однак оцінки інвестиційного клімату в Україні, що даються закордонними експертами на їх регулярних засіданнях, проведені поза Україною і без участі українських експертів, представляються мало достовірними. У зв'язку з цим стає задача формування системи моніторингу інвестиційного клімату в Україні, великих економічних районів. Це забезпечить залучення і оптимальне використання іноземних інвестицій, послужить орієнтиром українським банкам у власній кредитній політиці.

2.2 Інвестиційна привабливість України та її динаміка

Рейтинг національних економік Всесвітнього економічного форуму у Давосі (Швейцарія) визначається на основі критерію конкурентоспроможності їхньої продукції на міжнародних ринках. За підсумками 1999 року Україна посідала у цьому рейтингу 58-е, передостаннє місце. Нашими сусідами були Зімбабве (57-а сходинка) та Російська Федерація (59-а). До першої десятки увійшли Сінгапур, США, Гонконг, Тайвань, Канада, Швейцарія, Люксембург, Велика Британія, Нідерланди та Ірландія.

Метою дослідження було проведення порівняльного аналізу інвестиційного клімату окремих територій, що входять до складу унітарної держави. Такий підхід зумовлений існуванням суттєвих відмінностей у економічному та соціальному розвитку регіонів країни, яка займає значний географічний простір (територія України є однією з найбільших в Європі). Диференціація обсягів прямих іноземних інвестицій, вкладених в регіональні економіки України, свідчить про різну інвестиційну привабливість регіонів, зокрема для іноземного інвестора.

Дані про надання іноземних інвестицій країнами ЄС станом на 1 січня 2004 та 1 січня 2005 року наведено в таблиці 2.1(тис. дол. США)

Таблиця 2.1 - Інвестиції країн ЄС в Україну у 2004 та 2005 роках

В динаміці за попередні 2 роки, як бачимо, спостерігалося стійке зростання інвестиційних вкладень в економіку України з боку країн ЄС. Обсяг інвестиційних вкладень за 2004 рік в Україні зріс майже на 23%.

У розрахунку на одного мешканця України на початок 2005 року припадало 92 доларів прямих іноземних інвестицій. Згідно дослідження, проведеного Європейським банком реконструкції та розвитку, серед 26 країн з перехідною економікою по сукупних обсягах прямих іноземних інвестицій на душу населення Україна займає 24-е місце, випереджаючи лише Таджикистан та Білорусь. Для порівняння: в Угорщині щорічно залучається в середньому 1000дол. США на душу, в Чехії -400, Естонії - 320, Польщі -110.

Щодо структури іноземних інвестицій в економіку України, то слід зазначити що в період з 1992-1996 роки переважали натуральні інвестиції. Але вже в наступний період посилення інвестиційної активності у 1998-2004 рр. на відміну від попередніх років. прямі іноземні інвестиції здійснювалися, переважно, у грошовій формі.

Що ж стосується загальної кількості прямих іноземних інвестицій в України, то їх обсяг на перше січня 2005 року наведено в таблиці 2.2. У даній таблиці представлені найбільші прямі інвестиції і економіку України по країнам світу. Одиницями виміру, як і в минулій таблиці є тисячі доларів США. Структурний склад іноземних інвестицій показує лідирування США в обсягах вкладень.

інвестиція український економіка

Таблиця 2.2 - Інвестиції країн світу на 01.01.2005 в економіку України та їх структурний склад

В таблиці 2.3 наведено обсяг прямих інвестицій в Україну по регіонам, а також із розрахунку АН душу населення по регіону та обсяг вкладень у основний капітал.

Таблиця 2.3

Обсяги вкладений інвестицій по регіонам на початок 2005 р

Великим міжнародним кредитором виступає Всесвітній банк. На відміну від МВФ, діяльність якого сконцентрована на короткочасних макроекономічних кризах. Всесвітній банк займається проблемами довгострокового економічного розвитку. Пріоритетними для нього є структурні перетворення, такі, як лібералізація торгівлі, приватизація, реформи системи освіти й охорони здоров'я, інвестиції в інфраструктуру, тобто реформи, що є запорукою довгострокового економічного росту. Всесвітній банк видає довгострокові позики, як правило, на комерційних умовах, хоча бідним країнам надаються пільгові, сильно занижені процентні ставки по кредитах[6, c.352].

Банк спеціалізується на двох видах кредитів:

1) цільові кредити призначаються для фінансування конкретних інвестиційних проектів, наприклад будівництва дороги, моста чи електростанції;

2) програмні кредити покликані допомогти уряду здійснити структурні реформи в ключових галузях економіки, наприклад, провести лібералізацію торгівлі. У цьому випадку кредит не забезпечення визначеного інвестиційного проекту, а засіб загального фінансування державного бюджету відповідно до кардинальної зміни економічної політики.

Впливовою кредитною організацією також є Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), створений у 1991 р. спеціально для надання допомоги країнам Східної Європи і колишнього Радянського Союзу на етапі ринкових перетворень. ЄБРР виявляє собою приклад «банку регіонального розвитку», головна задача якого сприяти довгостроковому економічному росту визначеного регіону за рахунок фінансування всіляких інвестиційних проектів. Особливе ж призначення ЄБРР полягає в наданні кредитів, насамперед молодому приватному сектору країн колишнього соціалістичного табору.

3 Проблеми та перспективи залучення інвестицій в українську економіку

Залучення інвестицій (як іноземних, так і національних) в українську економіку є життєво важливим засобом усунення інвестиційного «голоду» у країні. Особливу роль в активізації інвестиційної діяльності повинне зіграти страхування інвестицій від некомерційних ризиків. Важлива умова, необхідне для приватних капіталовкладень (як вітчизняних, так і іноземних), постійний і загальновідомий набір догм і правил, сформульованих таким чином, щоб потенційні інвестори могли розуміти і передбачати, що ці правила будуть застосовуватися до їхньої діяльності. В Україні, що знаходиться в стадії безупинного реформування, правовий режим непостійний.

Однак для того, щоб іноземні інвестори пішли на вкладення, необхідні дуже серйозні зміни в інвестиційному кліматі. Велику роль зіграє законодавче визначення прав власності на землю.

Для стабілізації економіки і поліпшення інвестиційного клімату потрібно прийняття ряду кардинальних мір, спрямованих на формування в країні, як загальних умов розвитку цивілізованих ринкових відносин, так і специфічних, стосовних безпосередньо до рішення задачі залучення іноземних інвестицій.

Серед мір загального характеру в якості першочергових варто назвати:

* досягнення національної згоди між різними владними структурами, соціальними групами, політичними партіями й іншими громадськими організаціями;

* радикалізація боротьби зі злочинністю;

* гальмування інфляції усіма відомими у світовій практиці мірами за винятком невиплати трудящим зарплати;

* перегляд податкового законодавства убік його спрощення і стимулювання виробництва;

* мобілізація вільних засобів підприємств і населення на інвестиційні нестатки шляхом підвищення процентних ставок по депозитах і внескам;

* впровадження в будівництво системи оплати об'єктів за кінцеву будівельну продукцію;

* запуск передбаченого законодавством механізму банкрутства;

* надання податкових пільг банкам, вітчизняним і іноземним інвесторам, що йдуть на довгострокові інвестиції для того, щоб цілком компенсувати їм збитки від уповільненого обороту капіталу в порівнянні з іншими напрямками їхньої діяльності;

* формування загального ринку республік колишнього СРСР із вільним переміщенням товарів, капіталу і робочої сили.

У числі заходів для активізації інвестицій треба відзначити:

* створення системи прийому іноземного капіталу, що включає широку і конкурентну мереж)' державних інститутів, комерційних банків і страхових компаній, що страхують іноземний капітал від політичних і комерційних ризиків, а також інформаційно посередницьких центрів, що займаються підбором і замовленням актуальних для України проектів, пошуком зацікавлених у їх реалізації інвесторів і оперативному оформленні угод «під ключ»;

* розробка і прийняття програми зміцнення курсу гривні і переходу до її повної конвертованості.

Ще один шлях активізації інвестиційної діяльності залучення іноземного капіталу, що поки не перетворився у фактор макроекономічного значення. Так, питома вага іноземних інвестицій в загальнім обсязі довгострокових капіталовкладень залишається незначною (за різними оцінками, від 5 до 10%). Частка продукції, що випускається на підприємствах за участю іноземного капіталу, в загальнім обсязі промислового виробництва і того менше, близько 5%. На іноземні підприємства і підприємства змішаної власності за участю українського й іноземного капіталу взагалі приходиться порядку 1 % основного капіталу. Однак важливі не тільки масштаби, але й ефективність використання іноземних інвестицій, їхній вплив на перспективи розвитку української економіки.

Державне регулювання іноземних інвестицій в Україні є суперечливим і малоефективної, у першу чергу через відсутність концепції національних інтересів, без якої неможливо створити комплексну законодавчу базу такого регулювання, забезпечену відповідними виконавчими структурами і твердими механізмами контролю.

Між інтересами експортерів і імпортерів капіталу існують об'єктивні протиріччя, що в умовах економічної нерівності партнерів ставлять більш сильну сторону (як правило, експортера капіталу) у краще положення при виборі умов інвестування. Стосовно до України це привело до того, що імпортований іноземний капітал слабко «працює» на соціально-економічну стабілізацію в країні.

Тим часом світовий досвід доводить, що позитивний вплив імпорту капіталу на економіку приймаючої країни досягається лише в тому випадку, коли держава імпортер проводить активну політику, зокрема, порівнює потенційну вигоду для рішення національних господарських і політичних задач з можливою погрозою суверенітету і незалежності у випадку безконтрольного допуску іноземних інвесторів. У результаті іноземні інвестицій допускаються в ті галузі й у тій кількості, що відповідають довгостроковим інтересам країни. На жаль, при розробці державних заходів для залучення іноземних інвестицій в економіку України переважає однобічний підхід, що виходить із припущення про винятково позитивний вплив іноземного капіталу.

Іноземні фірми інвестори зацікавлені, наприклад, в одержанні з України продукції екологічно «брудних» виробництв. Вкладаючи кошти в українську економіку, вони нав'язують такі схеми фінансування інвестиційних проектів, що стимулюють їх власних товаровиробників. У результаті велика частина іноземного капіталу залучається в Україну в самих невигідних формах, наприклад, у виді зв'язаних кредитів.

Одержали поширення кредитно-бартерні угоди, відповідно до умов яких устаткування, необхідне для реалізації проекту, закуповується за рахунок кредиту в країні, що надає цей кредит, а 70-80% конкурентноздатної продукції, що буде зроблена на цьому устаткуванні, продається як сплату по кредиту. У результаті вітчизняні підприємства звертають виробництво, а імпорт аналогічного устаткування росте.

Відкидаючи можливість погрози національної безпеки, прихильники такого підходу часто посилаються на досвід США, на частку яких приходиться понад 1/5 світові іноземні інвестиції, що еквівалентно 7% валового внутрішнього продукту цієї країни. Спробуємо розібратися, що ж ховається за приведеними цифрами. Протягом багатьох десятиліть у США діє налагоджена система державного регулювання в сфері прямих іноземних інвестицій на двох рівнях: федеральному і місцевому. Найбільш важливим напрямком федерального регулювання є захист інтересів національної безпеки. При цьому з кінця 80-х років тут безпека країни усе в більшому ступені зв'язується не з військовим фактором, а станом національної економіки, з підтримкою і посиленням конкурентноздатності США у світі. Організаційною структурою, що забезпечує контроль за інвестиційними потоками, є Комітет з іноземним інвестиціям. У законодавство США було уведене виправлення, відповідно до якої президент США наділяється повноваженнями блокувати чи припиняти процеси злиття чи придбання американських фірм, зв'язані з установленням контролю іноземної сторони. Федеральні закони США обмежують чи забороняють іноземну участь і в ряді секторів економіки: прибережне судноплавство, внутрішня авіація, будівництво гідроелектростанцій, видобуток корисних копалин на федеральних землях, банківська справа, засоби масової інформації, ядерна енергетика.