Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Видатки бюджету на виплату пенсій окремим категоріям громадян

Зміст

Вступ

1. Соціальний захист як форма забезпечення достатнього рівня суспільного добробуту

1.1 Поняття соціального захисту

1.2 Система соціальних гарантій населенню

1.3 Державні соціальні стандарти і нормативи

2. Аналіз планування видатків на соціальний захист населення України

2.1 Видатки бюджету на виплату пенсій окремим категоріям громадян

2.2 Фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді

2.3 Видатки на утримання будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів

2.4 Видатки, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи

2.5 Інші видатки на соціальне забезпечення

3. Державне регулювання соціального захисту населення в країнах із ринковою економікою

Висновки

Література

Вступ

Перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки не завжди відбувається без негативних наслідків, зокрема у сфері соціального захисту населення. Зміни, які були внесені у формування фондів соціального страхування й соціального забезпечення, погіршення фінансового стану підприємств і невідпрацьованість основних податкових законів негативно вплинули на своєчасність і повноту виплат пенсій та допомог населенню. Сьогодні в країні проводиться значна робота з реформування системи соціального захисту населення.

Соціальний захист - це продукт розвитку ринкової економіки. В умовах державної власності йому не було місця у взаємовідносинах держави і населення, оскільки держава не може захищати громадян від самої себе.

В сучасних умовах кожному громадянинові потрібні соціально-економічні гарантії, закріплені законодавчо. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова демократична держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідними для підтримання здоров'я, власного добробуту та добробуту сім'ї; право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, старості та інших випадків втрати засобів до існування з незалежних від людини обставин.

Без встановлення соціальних гарантій та механізмів їх реалізації не можна досягти соціальної злагоди між населенням, державою і підприємцями, а отже, і економічної стабільності в країні. Проблема соціальних гарантій є дуже складною.

Основною метою даної курсової роботи є дослідження побудови системи планування видатків на соціальний захист населення.

1. Соціальний захист як форма забезпечення достатнього рівня суспільного добробуту

1.1 Поняття соціального захисту

У ринковій соціально-оріентованій моделі економіки зростає роль соціальної функції держави. Уряд і держава несуть відповідальність за надання громадянам соціального захисту і забезпечення рівного доступу до задоволення особистих потреб. Рівень бідності може розглядатися як суттєвий показник дієвості політики соціального захисту.

Соціальне забезпечення є комбінацією програми пенсійних заощаджень, програми страхування та програми перерозподілу Національного доходу.

Соціальний захист - це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, що гарантує держава окремим верствам населення, а також за певних економічних умов всім членам суспільства [5, 115].

Соціальні гарантії мають здійснюватися за трьома основними напрямами.

1) Держава повинна гарантувати кожному громадянинові, зайнятому трудовою діяльністю, нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати, її індексацію, помірні податки і невтручання у підприємницьку діяльність;

2) Задоволення пріоритетних потреб суспільства, які держава не може довірити кожному громадянину особисто, до них належать потреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурно-освітньої роботи, підготовці кадрів, організації охорони здоров'я і розвитку фізичної культури членів суспільства. Держава законодавче гарантує задоволення вказаних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах, у формі безплатних послуг. Співвідношення таких послуг завжди мусить поєднуватися з розміром стягування з громадян прямих і непрямих податків.

3) Вирівнювання рівнів життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких пов'язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути підвищення навантаження утриманців на працездатних, стан здоров'я, вік, втрата роботи, кризові явища в економіці. У цьому випадку формами задоволення потреб можуть бути пенсії, допомога, стипендії, грошові виплати, індексація, пільги з податків, платежів і послуг. Наведені форми соціальних гарантій сприяють тому, що стають можливими підтримання життєвого рівня, а також розвиток здібностей людини незалежно від її матеріального становища, рівня її заробітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів по відношенню до громадян.

Деякі форми соціальних гарантій існують тільки в період переходу до ринкових відносин, в той же час інші діють як невід'ємний елемент ринкового економічного укладу [4].

Гарантії держави полягають у тому, що вона, по-перше, створює громадянам умови для самозабезпечення життєво необхідними благами, для задоволення власних потреб; по-друге, вилучаючи у громадян частину створеного ними валового внутрішнього продукту, повертає їм блага і послуги у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров'я, культурного обслуговування, соціального страхування і забезпечення; по-третє, за рахунок вилучення у громадян частини валового внутрішнього продукту надає певну кількість благ і послуг тим громадянам, які за фізичними даними неспроможні самі забезпечити себе всім необхідним (пенсії інвалідам з дитинства, утримання будинків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги).

При з'ясуванні можливості держави щодо забезпечення соціальних гарантій необхідно порівнювати розмір стягуваних державою податків і обсяг витрат по наданню соціальних гарантій. Інших джерел для цього у держави немає. Коли ж держава здійснює заходи з надання соціальних гарантій, не маючи джерел для їхнього покриття, вона змушена буде вдаватися до емісії грошей, що, у свою чергу, призведе до знецінення грошей, виплачених населенню. Розмір коштів, які спрямовуються для забезпечення соціальних гарантій, повинен мати загальну науково обґрунтовану величину. А будь-яке збільшення ресурсів, які направляються на ці цілі, слід порівнювати з реальними можливостями у кожному конкретному періоді. В іншому разі необґрунтоване збільшення ресурсів для забезпечення соціальних гарантій потребуватиме додаткового вилучення податків, що в кінцевому підсумку лише розширить масштаби перерозподілу і не збільшить обсягу фонду споживання.

Форми і методи соціального захисту населення повинні забезпечити задоволення життєво необхідних потреб кожного громадянина на рівні не нижче прожиткового мінімуму.

1.2 Система соціальних гарантій населенню

В умовах незалежної держави створення системи соціальних гарантій має першочергове значення. Основні принципи такої системи закладені в Конституції України, де зазначено, що громадяни України мають право [12]:

- на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;

- на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

- на соціальний захист, що включає право на забезпечень їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством. Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством;

- на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного й доступного всім громадянам медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно, наявна мережа таких закладів не може бути зменшена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності;

- на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надає державні стипендії та пільги учням і студентам. Громадяни мають право безплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Принципово нова соціально-економічна ситуація, що склалася в нашій країні, зумовлює необхідність формування адекватної системи соціальних гарантій населенню. Вона має ґрунтуватися на таких засадах, які б виключали зрівнялівку й утриманські настрої при розподілі та споживанні життєвих благ, не послаблювали дієвості мотивів і стимулів до праці.

В умовах ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян мають стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива [9, 97]. У зв'язку з цим для працездатної частини населення пріоритетне значення має захист їх основних прав у сфері праці в умовах різних форм власності та соціальне страхування на випадок втрати роботи, при досягненні пенсійного віку, тимчасовій чи постійній втраті працездатності.

Головною метою соціальної політики в Україні на нинішньому етапі є призупинення спаду життєвого рівня населення та зменшення тягаря кризи для найменш захищених його верств [9, 98]. Соціальна допомога повинна мати не всеохоплюючий, а вибірковий, адресний характер. Держава має гарантувати мінімум соціальних і матеріальних благ через такі механізми:

- встановлення фінансового забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати, пенсій за віком, стипендій тощо);

- здійснення адресного вибіркового надання соціальної допомоги та компенсаційних виплат;

- захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд середньодушового сукупного доходу, що дає право на допомогу, та цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу цін [11, 86].

Під безпосередньою опікою держави перебувають найвразливіші з фінансової точки зору верстви населення - діти, пенсіонери, інваліди, малозабезпечені сім'ї, безробітні. Тому одним із найважливіших напрямів є допомога сім'ям із дітьми. Його правову основу визначає Закон України "Про державну допомогу сім'ям із дітьми” через надання допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів, віку, стану здоров'я дітей тощо.

На сьогодні допомогу одержують понад 6 млн. сімей. Однак фінансові можливості держави є недостатніми для забезпечення допомоги всім сім'ям з дітьми, які мають на неї право згідно з законом. Так, у 2000 році на виплату допомоги було передбачено близько 535 млн. грн., хоча сума, необхідна для реалізації вищеназваного закону, становила не менше 2 млрд. грн. У 2000 році допомога складала від 7,4 до 29,6 грн. на місяць на одну дитину, а одержували її менш як п'ята частина всіх сімей з дітьми [8, 72].

Однією з форм соціальних гарантій населенню з боку держави є виплата пенсій. Нині пенсії в Україні одержують 14,5 млн. громадян, із них 2 млн. інвалідів, 110 тис. дітей-інвалідів, 650 тис. громадян, які потерпши від Чорнобильської катастрофи, 400 тис. одиноких престарілих громадян і 51 тис. підопічних у будинках-інтернатах [14, 45]. Загальні видатки держави на пенсійне забезпечення у 2000 році становили майже 10 % від ВВП. Основною проблемою в пенсійному забезпеченні є ліквідація зрівнялівки й наближення розміру пенсій до середньої заробітної плати.

Для забезпечення соціального захисту малозабезпеченим сімей була запроваджена державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям. Особливістю цієї соціальної допомоги є те що, вона є цільовою, надається не конкретній особі, а сім'ї.

Законодавством України передбачена індексація грошових доходів громадян, які мають втрати від зростання цін на товари та послуги.

Як форма соціальних гарантій в Україні використовується дотація на деякі види товарів і послуг з метою підтримки їх ціни на відповідному рівні. Але підтримка фіксованих цін - це недосконала форма соціальних гарантій, яка зумовлює нерівність у споживанні. Дотації призначаються у тому разі, якщо собівартість виготовлення товару або надання послуги вища, ніж фіксована ціна продажу, вона має покривати збитки й забезпечувати певний рівень рентабельності виробникам. За деякими товарами й послугами дотація покриває лише збитки.

Із бюджету виділяються дотації житлово-комунальному господарству, в тому числі на воду, паливопостачання, на послуги міського автомобільного транспорту, метрополітенів, залізниць, міського водного транспорту. Крім того, з бюджету здійснюється фінансування капітального ремонту житла, благоустрою міст і селищ міського типу тощо.

В Україні передбачені соціальні гарантії громадянам, які потерпіли від аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Розміри виплат і допомоги передбачені Законами України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме: на фінансування капітальних вкладень, видатків на виплату компенсацій і надання пільг, видатків на соціальне страхування, видатків, пов'язаних із наданням пільг щодо пенсійного забезпечення та допомоги, інших видатків на проведення робіт із ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Соціальні гарантії на випадок безробіття надаються згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" шляхом створення Фонду сприяння зайнятості населення за рахунок страхових внесків підприємницьких структур, громадян, надходжень із державного та місцевих бюджетів та інших надходжень.

Кошти фонду використовуються для фінансування організації професійної орієнтації населення, професійного навчання працівників, що звільняються, і безробітних, сприяння їхньому працевлаштуванню, на виплату допомоги у разі безробіття, організацію додаткових робочих місць, на інші витрати, пов'язані із соціальними гарантіями прав громадян на працю.

Важливим кроком у забезпеченні соціальних гарантій громадян, які тимчасово втратили працездатність, а також з настанням певних подій (народження, поховання) було прийняття Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" та Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Значна увага приділяється наданню соціальних гарантій певним верствам населення. Так, було прийнято Закони України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", де передбачене надання значної кількості пільг і привілеїв, а також додаткове матеріальне забезпечення вказаних категорій громадян.

1.3 Державні соціальні стандарти і нормативи

захист населення видаток

Для визначення розміру і напрямків соціального захисту, механізму реалізації соціальних прав і державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України держава визначає соціальні стандарти і нормативи.

На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій, мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм економічного і соціального розвитку, при визначенні розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.

Формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими принципами:

- забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав і державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного;

- законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів;

- диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів;

- наукової обґрунтованості норм споживання й забезпечення;

- соціального партнерства;

- гласності та громадського контролю при їх визначенні й застосуванні;

- урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту і трудових відносин [5, 117].

За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

- нормативи споживання - розміри споживання в натуральному виразі за певний проміжок часу продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;

- нормативи забезпечення - визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування й житлово-комунальних послуг;

- нормативи доходу - розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб на рівні нормативів споживання й забезпечення.

За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

- нормативи раціонального споживання - рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб;

- нормативи мінімального споживання - соціальне прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг виходячи із соціальних або фізіологічних потреб;

- статистичні нормативи - нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України й законами України.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Державні соціальні стандарти у сфері доходів населення встановлюються з метою визначення розмірів державних соціальних гарантій у сфері оплати праці, виплат за обов'язковим державним соціальним страхуванням, права на отримання інших видів соціальних виплат і державної соціальної допомоги та їх розмірів, а також визначення пріоритетності напрямів державної соціальної політики.

Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування встановлюються для визначення розмірів державних гарантій соціальної підтримки інвалідів, осіб похилого віку, дітей, які залишилися без піклування батьків, та інших осіб, які потребують соціальної підтримки.

Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг і розмірів плати за житло й житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло. До них належать: гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від одержуваного доходу; показники якості надання послуг.

Державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв'язку включають: норми забезпечення транспортом загального користування; показники якості транспортного обслуговування; норми забезпеченості населення послугами зв'язку.

До державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров'я включаються: перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я; показники якості надання медичної допомоги; нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами; нормативи забезпечення медикаментами; нормативи санаторно-курортного забезпечення; нормативи забезпечення харчуванням у державних І комунальних закладах охорони здоров'я.

До державних соціальних нормативів у сфері освіти належать: перелік та обсяг послуг, що надаються державними і комунальними закладами дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти; нормативи граничного наповнювання класів, груп і співвідношення учнів і педагогічних працівників у навчальних закладах; норми матеріального забезпечення навчальних закладів.

До державних соціальних нормативів у сфері обслуговування закладами культури включаються: перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами, підприємствами, організаціями та установами культури; показники якості надання населенню послуг.

Держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів.

Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо:

- рівня життя населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

- рівнів оплати праці працівників різної кваліфікації в установах та організаціях, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

- стипендій учням професійно-технічних і студентам вищих державних навчальних закладів;

- індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян і купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін;

- надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, торгівлі га громадського харчування;

- забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки [9, 102].

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ та організацій і соціальних фондів на засадах адресності й цільового використання. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти й нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів і соціальних фондів, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного й соціального розвитку.

Розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.

Залучення підприємствами, установами, організаціями соціально-культурного, житлово-комунального, побутового обслуговування, закладами охорони здоров'я та освіти коштів із додаткових джерел фінансування, не заборонених законом, не є підставою для зменшення бюджетного фінансування відповідно до нормативів.

З метою забезпечення надання державних соціальних гарантій обчислюються такі види нормативів витрат (фінансування):

- нормативи фінансування поточних витрат на одного мешканця, а для окремих видів соціальних послуг - на одну особу, яка підлягає даному виду обслуговування;

- нормативи фінансування поточних витрат на утримання мережі закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, організацій, установ соціально-культурного, житлово-комунального та побутового обслуговування;

- нормативи державних капітальних вкладень на будівництво закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, організацій установ соціально-культурного, житлово-комунального та побутового обслуговування.

Нормативи фінансування встановлюються під час прийняття Закону України про Державний бюджет України на поточний рік, а також під час формування бюджетів соціальних фондів.

Контроль за дотриманням законодавства про державні соціальні стандарти й нормативи та державні соціальні гарантії здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування із залученням громадських організацій і незалежних експертів на засадах гласності.

У цілому можна зробити висновок про те, що соціально-економічні гарантії являють собою методи забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм. Соціально-економічні гарантії громадянам - це об'єктивна необхідність для будь-якої правової держави, зміст і доцільність її існування. Обсяг і рівні таких гарантій є мірилом її цивілізованості.

2. Аналіз планування видатків на соціальний захист населення України

2.1 Видатки бюджету на виплату пенсій окремим категоріям громадян

Пенсійне забезпечення завжди відігравало помітну роль у діяльності будь-якої держави. З прийняттям Законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну службу" та низки інших законодавчих актів практично завершився процес створення єдиної всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення в Україні.

Пенсійне забезпечення в Україні є державною системою, яка становить основну складову системи соціального захисту населення. Реалізацію державної політики у сфері пенсійного забезпечення здійснює Міністерство праці та соціальної політики й Міністерство фінансів України. Управління фінансами пенсійного забезпечення здійснює Пенсійний фонд України, а обіг коштів у пенсійній системі відбувається через банківські установи та відділення зв'язку.

Система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, котрі втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок і підвищень до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій.

Кошти на реалізацію Державної пенсійної програми формуються за рахунок надходжень від:

-- обов'язкових внесків підприємств, установ, організацій;

-- обов'язкових внесків громадян;

-- додаткових і спеціальних зборів;

-- коштів державного бюджету;

-- інших надходжень.

Основні показники стану пенсійної системи України за 2002--2005 роки наведені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Чисельність пенсіонерів в Україні за категоріями

Вид пенсії	Чисельність пенсіонерів, тис.чол.	Відсоток від загальної чисельності для кожного року, %
	2002	2003	2004	2005	2002	2003	2004	2005
1. Пенсії за віком	10444	10386	10234	10200	78,1	77,6	76,9	76,2
2. Пенсії по інвалідності	1565	1605	1657	1750	11,7	12,0	12,4	13,1
3, Пенсії у разі втрати годувальника	819	833	841	854	6,1	6,2	6,3	6,4
4, Пенсії за вислугу років	114	126	152	159	'0,9	0,9	1,1	Г,19
5. Соціальні пенсії	423	428	430	429	3,2	3,2	3,2	3,2
6. Всього отримують пенсії відповідно до Закону України "Про персійне забезпечення"	13365	13378	13314	13392	100,0	100,0	100,0	100,0

Як свідчать дані таблиці 39, чисельність пенсіонерів в Україні зростає. Однією з головних причин цього було ухвалення низки законодавчих актів, котрі встановили пільговий вік виходу на пенсію. Так на 5--15 років було знижено віковий ценз для виходу на пенсію за віком на пільгових умовах для понад 20 категорій працівників (у окремих галузях це поширюється майже на всіх працюючих), а також для виходу на пенсію за вислугу років. Сюди належать працівники автотранспорту, освіти, охорони здоров'я, прокуратури, суду, сільського господарства та інші. Значно знижений вік виходу на пенсію учасникам ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Дані про чисельність пенсіонерів за категоріями наведена в таблиці 2.2.

Мінімальна трудова виплата, що здійснюється відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", складається із розрахункового розміру мінімальної пенсії за віком 50 гривні та цільової грошової допомоги. Мінімальна виплата станом на 1 квітня 2003 року становила 80 гривень.

Таблиця 2.2. Співвідношення між середньою пенсією та середньою заробітною платою працівників, зайнятих в економіці України

Період (Рік)	Одиниця виміру	Середня заробітна плата	Середня пенсія	Співвідношення між середньою пенсією та середньою заробітною платою, %
1971	крб.	106,97	30,42	28,44
1980	Крб.	155,1	51,36	33,11
1990	крб.	244,3	85,23	34,89
1998	грн.	32,08	11,57	36,07
1999	грн.	103,28	37,83	36,63
2000	грн.	126,68	49,31	38,92
2001	грн.	136,82	49,42	36,12
2002	грн.	148,16	57,86	39,05
2003	грн.	320,76	120,4	36,60
2004	грн.	514,8	199,5	31,97
2005	грн.	801,9	301	37,42

У межах мінімальної пенсії за віком станом на 1 січня 2004 року пенсія була призначена 1048101 особі, що становить 7,9 відсотка загальної чисельності пенсіонерів. Станом на 1 січня 2004 року виплати разом із цільовою допомогою одержують 3,4 млн. осіб, у тому числі 1,9 млн. пенсіонерів за віком при повному стажі роботи, що становить 14,5 % загальної чисельності пенсіонерів.

Пенсії по старості й за вислугу років становили на 1 січня 2004 року 75 відсотків від усіх пенсій, що призначаються відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення". Загальний пенсійний вік становить: 55 років -- для жінок, 60 років -- для чоловіків. Для призначення повної трудової пенсії за віком необхідно мати 20 років трудового стажу для жінок, 25 років -- для чоловіків.

Пенсії при неповному стажі станом на 1 січня 2004 року із загальної чисельності пенсіонерів одержували 172957 осіб, або 1,6% від загальної чисельності пенсіонерів за віком.

Із числа пенсіонерів, які одержували пенсії станом на 1 січня 2004 року, пенсії на пільгових умовах за списком № 1 виплачувалися: жінкам у віці до 55 років -- 81217 особам, чоловікам у віці до 60 років -- 161577 особам.

У загальній чисельності пенсіонерів пенсіонери-інваліди станом на 1 січня 2004 року становили 16,2 відсотка. Із числа інвалідів І та II групи чоловіків до 60 років -- 262805 осіб, жінок до 55 років -- 206111 осіб.

Пенсії у разі втрати годувальника становлять 8,2 відсотка від усіх пенсій, що були призначені станом на 1 січня 2004 року відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення". Загальна чисельність пенсіонерів, які одержують пенсію у разі втрати годувальника, ~ 841114 осіб, із них: на одного непрацездатного -- 596126 осіб (70,9%); на двох непрацездатних -- 183663 особи (21,8%); на трьох і більше -- 61355 осіб (7,3%).

У сільській місцевості нині проживають 5448465 пенсіонерів. Одним із основних джерел для виплати пенсій таким пенсіонерам є сплата фіксованого сільськогосподарського податку. Щодо рівня пенсійного забезпечення сільських і міських пенсіонерів, то пенсії їм призначаються за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", їхні середні розміри різняться майже на 20 відсотків.

Характерними рисами існуючої пенсійної системи є низький рівень пенсій, старіння населення, збільшення кількості дострокових пенсіонерів, нестача коштів у Пенсійному фонді. Тому вкрай гострою стає проблема реформування пенсійного забезпечення. Найпроблемнішими питаннями продовжують залишатися: низькі розміри пенсій; відсутність диференціації трудових пенсій і відсутність джерел фінансування пенсій пенсіонерам у сільській місцевості; надання відстрочок, розстрочок і списання заборгованості із сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що набуло системного характеру; постійне збільшення кількості пільгових категорій пенсіонерів; недостатнє пенсійне забезпечення осіб, які отримують пенсії через інвалідність та у разі втрати годувальника; невизначеність порядку управління тимчасово вільними коштами Пенсійного фонду тощо.

У рамках існуючої пенсійної системи цих проблем не розв'язати. Застосування в подальшому принципу, за яким сьогодні проводиться підвищення мінімальних пенсій, дискредитуватиме ідею соціальної справедливості щодо тих пенсіонерів, хто працював довше і мав більший заробіток (тобто зробив більший внесок у систему соціального забезпечення), призведе до зрівнялівки. Наступні кроки з підвищення розмірів пенсій слід зосередити на поступовому збільшенні (знятті) існуючих максимальних обмежень у розмірах пенсій, що нараховуються відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Істотною проблемою, яку матиме солідарна пенсійна система України в майбутні десятиліття, є зменшення кількості працівників при одночасному збільшенні кількості пенсіонерів. Це загальнолюдська проблема старіння населення, задля розв'язання якої більшість країн світу реформували або прагнуть реформувати власні пенсійні системи.

Протягом найближчого часу необхідно запровадити такі заходи:

-- поступово розширити період і сукупний дохід, які використовуються як база для розрахунку пенсії;

-- запровадити жорсткіші нормативні положення, спрямовані проти зловживань у пенсійній системі, скасувати всі інші соціальні пільги, які до неї прив'язані, та положення щодо виняткових привілеїв;

-- у платіжних відомостях зазначати суми відрахувань працівників і роботодавців до пенсійних фондів, щоб підняти свідомість щодо витрат на пенсійне забезпечення;

-- зменшити суми пенсійних відрахувань із метою зниження фінансового тиску на платників;

-- поступово, за рахунок зменшення тіньового сектору збільшувати кількість платників пенсійних внесків.

Держава зобов'язана привести під законодавче регулювання окремі приватні пенсійні фонди, які вже діють, унеможливити їхнє банкрутство чи будь-які шахрайства з коштами їх вкладників.

Існують й інші причини, які настійливо потребують розв'язання проблеми пенсійного забезпечення.

Система пенсійного забезпечення має стати, нарешті, системою соціального страхування, самодостатньою, фінансово стабільною системою, яка задовольнятиме право всіх її учасників на належне пенсійне забезпечення із досягненням ними пенсійного віку.

Тому на виконання Основних напрямів реформування пенсійного забезпечення в Україні, затверджених відповідним Указом Президента у 2001 році, Кабінетом Міністрів розроблено і направлено на розгляд Верховної Ради проекти законів України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення". Цими законопроектами передбачене створення трирівневої пенсійної системи, на першому рівні якої за принципом солідарності поколінь і загальнообов'язкового соціального страхування встановлюється пряма залежність майбутнього розміру пенсій від страхового стажу та розміру сплачених внесків, на другому -- накопичення пенсійних внесків на особистих рахунках громадян, на третьому -- добровільне недержавне пенсійне страхування. У таблиці 41 наведена структура майбутньої пенсійної системи.

2.2 Фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді

Соціальний захист позбавлених сімейного виховання дітей здійснюється в Україні спеціальними установами -- притулками для неповнолітніх. Створення цих установ передбачено Законом України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", а діяльність їх регулюється Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження типового положення про притулок для неповнолітніх і служб у справах неповнолітніх" від 09.06.97 р. № 565.

Притулок для неповнолітніх -- це заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування у ньому неповнолітніх дітей віком від 3 до 18 років. Діти, які потрапляють до притулку, отримують необхідну медичну допомогу, забезпечуються одягом і харчуванням.

Діти можуть перебувати в притулку до 90 діб. Під час перебування дітей у притулку вивчається їх психологічний стан, умови життя і виховання у сім'ї, індивідуальні особливості розвитку, причини залишення ними школи, втечі з сім'ї тощо. Перебуваючи у притулку, діти можуть відвідувати школу, залучатися до роботи в притулку.

Працівники притулків проводять роботу із встановлення особи неповнолітнього. Коли особу дитини нарешті встановлено, приймається рішення про його подальшу долю: притулок сповіщає батьків про місцезнаходження дитини або порушує питання щодо позбавлення батьків батьківських прав, притягнення їх до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Таким чином, притулки для неповнолітніх є необхідними тепер закладами соціального захисту неповнолітніх, повернення їх до нормального життя.

Аналогічних закладів в Україні не існувало до 1999 року. Створення притулків розпочалося в 2000 році й тривало протягом 2001--2002 років. Таким чином, якщо кількість інших соціально-культурних закладів скорочувалася, мережа притулків зростала. Нині в Україні діє 81 притулок на 3482 місця. У деяких містах, населених пунктах виникли притулки на 10--15 місць при типовому притулку -- 50 місць. Створення таких дрібних закладів не завжди доцільне. Тому слід упорядкувати мережу притулків для неповнолітніх шляхом ліквідації притулків з низькою завантаженістю та збільшення кількості місць у вже діючих.

Середня сума витрат по Україні в притулках на одну дитину становила в 2005 році 4,4 тис. гривень на рік.

Таблиця 2.3. Структура майбутньої пенсійної системи України

Участь у пенсійному забезпеченні	Обов'язкова	Добровільна
Рівень пенсійного забезпечення	1 рівень Базова пенсія	II рівень Додаткова пенсія	III рівень Додаткова пенсія
Тип пенсійного забезпечення	Традиційне, на засадах соціального страхування (фінансування пенсій з поточних надходжень)	Повністю фінансована система особистих пенсійних заощаджень (рахунків)	Повністю фінансована система професійного пенсійного страхування	Повністю фінансована система особистих пенсійних заощаджень (рахунків)
Зв'язок страхових внесків і пенсійних виплат	Визначені пенсійні виплати на основі стажу та доходів, внесків за всі роки роботи	Визначені страхові внески. Пенсія залежатиме від накопичених на рахунку коштів	Визначені пенсійні виплати чи страхові внески	Накопичені на індивідуальному рахунку приватні заощадження
Етапи запровадження	Січень 2004 р.	2004--2005 pp.	Січень 2003 р.	Липень 2004 р.
Головні передумови запровадження	1) ухвалення нового пенсійного законодавства (пакета законів); 2) запровадження персоніфікованого обліку внесків; 3) створення адміністративної інфраструктури; 4) поступове вирівнювання пенсійного віку жінок і чоловіків, поступове його підвищення; 5) економічне зростання, приборкання дефіциту бюджету	Створення системи державного нагляду за діяльністю приватних фінансових установ у сфері пенсійного страхування
Забезпечення життєвих стандартів після виходу на пенсію різних верств населення	Головне джерело доходів для низько-оплачуваних працівників; істотне джерело майбутнього доходу для працівників	Неістотне джерело доходів для низькооплачуваних працівників; має більше значення для середньо- і високооплачуваних працівників	Неістотне джерело доходів для низько- і середньооплачуваних працівників; важливіше для високооплачуваних працівників

Розрахунок коштів на оплату праці працівників притулків для неповнолітніх здійснюється на підставі типових штатних нормативів притулків для неповнолітніх, затверджених наказом Міністерства у справах сім'ї та молоді від 16.02.98 р. № 47/4, та розмірів посадових окладів працівників цих установ, затверджених наказом Міністерства праці від 29.07.97 р. № 59.

Прогнозна потреба в коштах на харчування, медикаменти та інші витрати розраховувалася виходячи з нормативів забезпечення підопічних будинків-інтернатів, оскільки такі нормативи для вихованців притулків для неповнолітніх не розроблені.

Обсяг витрат, який спрямовується на утримання притулків для неповнолітніх по кожному регіону, розраховується як добуток обсягу витрат, що спрямовується на утримання цих установ у цілому по Україні, і питомої ваги очікуваної кількості дітей у притулках за плановий період по регіону -- у загальній очікуваній кількості дітей у притулках у цілому по Україні.

Обчислення витрат на утримання притулків для неповнолітніх здійснюються виходячи з витрат на типовий притулок на 50 місць з типовими штатами та нормативами.

Оскільки притулки для неповнолітніх є закладами обласного значення, тобто вони розраховані не лише на тих дітей, що проживають у певному регіоні, Бюджетним кодексом передбачено здійснювати їх фінансування з обласних бюджетів. Зведений бюджет передбачає також кошти на забезпечення молодіжних програм і заходів. На 2004 рік на це в цілому передбачено 33,9 мли. грн., із них асигнування на здійснення заходів із державного бюджету -- 18,6 млн. грн., із місцевих бюджетів -- 15,4 млн. гривень.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді", Постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2001 року здійснюються видатки на утримання Державного центру соціальних служб для молоді, у складі яких передбачені кошти на виплату заробітної плати працівникам центру, оплату послуг з утримання приміщень і обслуговування установ, відрядження, придбання інвентарю. Питома вага зазначених видатків становить близько 5 відсотків загального обсягу асигнувань державного бюджету на молодіжні заходи. На реалізацію молодіжних заходів, які здійснює зазначений центр, спрямовується близько 3 відсотків загального обсягу витрат із державного бюджету на галузь.

Видатки на централізовані молодіжні заходи здійснюються на підставі вищеназваного Закону України "Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді", а також Указу Президента України, якими були затверджені національні, державні програми щодо реалізації державної політики з питань становища молоді, сім'ї і дітей. До таких програм належать: Національна програма "Діти України" на 1999--2003 роки; Національна програма планування сім'ї на 1998--2005 роки; Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства на 1992--2003 роки; Національна програма "Українська родина" на 2003--2005 роки; Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми на 2002--2005 роки. Видатки на здійснення централізованих молодіжних заходів становлять щорічно близько 75 відсотків витрат державного бюджету на цю галузь.

Відповідно до указу Президента України "Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики" від 04.12.96 p., а також Закону України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" фінансування програм і проектів молодіжних громадських організацій здійснюється через Міністерство у справах сім'ї та молоді України, а саме на виконання програм і проектів, що реалізуються УМАКО "Сузір'я" та Українським національним комітетом молодіжних організацій, виділяється щорічно близько 9 відсотків від загального обсягу коштів державного бюджету, передбачених на реалізацію молодіжних програм.

Показники, що приймаються для розрахунку обсягу фінансування програм, обчислюються виходячи із затверджених чинним законодавством норм, прогнозних цін і тарифів, із кількості молодіжних установ, заходів, які здійснюють державні органи у справах сім'ї та молоді, затвердженої штатної чисельності.

За економічною класифікацією видатків молодіжні програми, що фінансуються з державного бюджету, розподіляються за такими напрямами:

-- спрямування коштів на заробітну плату з нарахуваннями -- близько 3 відсотків загального обсягу витрат;

-- на придбання предметів постачання і матеріалів -- 0,5 відсотка витрат;

-- на оплату послуг з утримання приміщень і обслуговування установ -- 2,9 відсотка;

-- на трансфертні виплати -- 9,7 відсотка;

-- на реалізацію державної політики стосовно становища молоді, жінок і дітей -- 84 відсотки до загального обсягу витрат галузі, що враховуються в державному бюджеті.

У видатках місцевих бюджетів на забезпечення молодіжних програм і заходів, утримання установ галузі більше третини коштів спрямовується на розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді, підліткових клубів. Обсяг видатків місцевих бюджетів на молодіжні програми і заходи становить понад 32 відсотки витрат на галузь, а 35 відсотків коштів передбачається на забезпечення функціонування чинної мережі установ місцевого підпорядкування.

2.3 Видатки на утримання будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів

Фінансування витрат на утримання будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів. Особливості фінансування цих закладів зумовлені специфікою їхньої фінансово-господарської діяльності. В цих установах престарілі та інваліди перебувають на повному державному забезпеченні: отримують харчування, одяг, взуття та інші предмети першочергової необхідності, користуються медичними та культурно-освітніми послугами.

Ця категорія громадян отримує частину призначеної їм пенсії. Так, одиноким пенсіонерам, які проживають у будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів, виплачується 25 відсотків від призначеної пенсії, але не менш як 20 відсотків від мінімальної пенсії за віком на місяць. У тому разі, якщо розмір їхньої пенсії перевищує вартість утримання в цих будинках-інтернатах, виплачується сума різниці між пенсією та вартістю утримання, але не менш як 25 відсотків від призначеної пенсії і не менш як 20 відсотків від мінімальної пенсії за віком на місяць.

Якщо у пенсіонера, який проживає в будинку-інтернаті для престарілих та інвалідів, є непрацездатні члени сім'ї, що перебувають на його утриманні, то пенсія виплачується в такому порядку: 25 відсотків, але не менш як 20 відсотків від мінімальної пенсії за віком отримує сам пенсіонер, а Інша частина пенсії, але не більш як 50 відсотків від призначеної, виплачується зазначеним членам сім'ї.

Фінансування будинків-інтератів здійснюється у межах сум, затверджених за кошторисами доходів і видатків. Обсяг видатків цих установ залежить від виробничих показників (кількість ліжок, кількість днів функціонування 1 ліжка, зовнішня кубатура будівель і споруд, внутрішня площа приміщень тощо) та норм видатків. Витрати на заробітну плату обслуговуючого персоналу визначаються за штатним розписом, типовими штатами і ставками заробітної плати, які встановлюються у тарифікаційному списку. Витрати за іншими категоріями видатків (на медикаменти та перев'язувальні засоби, продукти харчування, придбання обладнання та інвентарю, придбання м'якого Інвентарю та обмундирування, інших матеріалів і предметів, оплату послуг з утримання будинків-інтернатів, оплату комунальних послуг та енергоносіїв тощо) визначаються в такому ж порядку, як і за установами охорони здоров'я.

У будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів можуть створюватися і функціонувати підсобні господарства та майстерні, доходи яких використовуватимуться на поліпшення культурно-побутових умов пенсіонерів. На фінансування будинків-інтернатів можуть спрямовуватися інші позабюджетні кошти, добровільні пожертвування підприємств, організацій і установ різних форм власності, громадян, кошти благодійних фондів тощо.

Організація навчання та працевлаштування інвалідів може здійснюватися через систему професійно-технічних шкіл-інтернатів, куди зараховуються інваліди І і II груп, які після закінчення навчання здатні працювати за обраною спеціальністю.

Обсяг видатків на професійно-технічні школи-інтернати визначається із середньорічної кількості ліжок і включає витрати на навчання, медичне обслуговування, харчування та інші.

Виграти на капітальні вкладення для будівництва і реконструкції будинків-інтернатів плануються і фінансуються на основі відповідної проектно-кошторисної документації у порядку, встановленому для планування і фінансування державних капітальних вкладень.

2.4 Видатки, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи

Фінансування заходів, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення, здійснюється в межах асигнувань, визначених у державному бюджеті на цю мету за відповідними напрямами згідно із функціональною класифікацією видатків бюджету.

У складі загальних видатків на здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення витрати на соціальний захист громадян становлять найбільшу частку -- 84,6 відсотка у державному бюджеті на 2004 рік, у 2003 році -- 79,2 відсотка, у 2002 році -- 75,0 відсотка, у 2001 році -- 78,0 відсотка, у 2000 році -- 68,0 відсотка.

Для фінансування державних капітальних вкладень на будівництво об'єктів житла і соціальної сфери у відповідності з Чорнобильською будівельною програмою передбачено спрямувати у 2004 році 5,4 відсотка від загальних видатків, а на самостійне переселення громадян із радіаційно забруднених територій і будівництво житла для громадян, віднесених до категорії І потерпілих -- 0,9 відсотка. У минулі роки на державні капітальні вкладення і на самостійне переселення громадян було виділено: у 2000 році -- 20,6 відсотка, у 2001 році -- 14,8 відсотка, у 2002 році -- 27,1 відсотка, у 2003 році -- 10,8 відсотка від загального обсягу видатків на здійснення заходів із ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

За рахунок коштів державного бюджету виконуються роботи у зонах відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення: здійснення заходів на об'єкті "Укриття", забезпечення діяльності МНТЦ "Укриття". На цю мету в державному бюджеті на 2004 рік передбачено спрямувати 5,3 відсотка коштів. У попередні роки фактично спрямовано: у 2000 ропі -- 11,5 відсотка, у 2001 році -- 11,9 відсотка, у 2002 році -- 11,2 відсотка, у 2003 році -- 10,1 відсотка від загального обсягу асигнувань.

На інші цільові програми передбачено витратити з державного бюджету 2004 року 3,7 відсотка загального обсягу коштів, призначених на заходи з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Сюди включаються витрати на комплексне медико-санітарне забезпечення потерпілого населення; радіологічний захист населення та екологічне оздоровлення території, що зазнала радіоактивного забруднення; наукове забезпечення робіт та інформаційні системи; здійснення окремих заходів Всеукраїнською громадською організацією "Союз Чорнобиль України" та іншими громадськими організаціями із соціального захисту громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи.