З метою оптимізації обсягів видатків на проведення заходів, пов'язаних із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а також враховуючи обмеженість коштів на фінансування зазначених заходів і з метою уникнення збільшення заборгованості із соціальних виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, необхідно здійснити такі заходи:

-- прискорити прийняття Концепції захисту населення України у зв'язку з Чорнобильською катастрофою і уточнення, виходячи з вимог цієї концепції, статусу територій, що можуть бути віднесеш до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, і водночас переліку населених пунктів, віднесених до цих зон;

-- удосконалити чинне на даний час законодавство з питань ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Зокрема, внести зміни і доповнення до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з метою впорядкування виплат компенсацій і надання пільг громадянам, які найбільш постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (інвалідам і потерпілим дітям).

2.5 Інші видатки на соціальне забезпечення

Важливими соціальними видатками бюджету є видатки на заходи, пов'язані з поверненням кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України, грошова допомога біженцям й утримання пунктів тимчасового розміщення біженців. Для облаштування депортованих кримських татар та осіб інших національностей, які повернулися в Україну, здійснюється будівництво житла, електромереж, водопроводів, газопроводів, шляхів, закладів культури, освіти, охорони здоров'я. Підставою для здійснення такої діяльності є Постанова Кабінету Міністрів України від 18.03.96 р. № 331 "Про здійснення заходів щодо розв'язання соціально-економічних, етнічних і гуманітарних проблем в Автономній Республіці Крим", якою затверджено "Програму першочергових заходів щодо розселення та облаштування кримських татар і осіб інших національностей, які повернулися та проживають в АРК".

Пріоритетними напрямами облаштування депортованих згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 27.10.99 р. № 1991 "Про виконання доручень Президента України та актів Кабінету Міністрів України щодо вирішення питань облаштування депортованих кримських татар і осіб інших національностей" є належне фінансування заходів щодо повернення та облаштування депортованих; завершення розпочатого будівництва житла, об'єктів соціально-культурного призначення й відповідних інженерних комунікацій; викуп і пільгове кредитування індивідуального житлового будівництва; забезпечення зайнятості.

Видатки, що передбачаються на соціально-культурну мережу, будуть спрямовуватися на утримання закладів охорони здоров'я, освіти, культури, фізичної культури. За ці ж кошти здійснюються трансфертні виплати депортованим, зокрема часткова компенсація витрат на переїзд із місця депортації, одноразова матеріальна допомога малозабезпеченим і багатодітним сім'ям та їх оздоровлення, оплата тимчасового проживання в гуртожитках і на приватних квартирах, громадсько-обрядових послуг.

Слід також зазначити, що відповідно до вищеназваної Постанови КМУ № 1991 здійснюється розробка програми розселення та облаштування депортованих кримських татар і осіб інших національностей, які повернулися в АРК на постійне проживання, на 2004--2005 роки, а також схема вдосконалення розселення депортованих (як складова частина програми) відповідно до доручення Президента України за результатами засідання ради представників кримськотатарського народу від 15 травня 2003 року № 1-14/542.

У 2002 році з метою облаштування депортованих громадян із державного бюджету було профінансовано 7912,2 тис. грн. капітальних вкладень. За ці кошти в АРК було введено в експлуатацію 10080 кв. м житла, 12,9 км водогонів, 20,6 км газопроводів та інші об'єкти.

На соціально-культурні заходи з державного бюджету в 2002 році було виділено 5301,2 тис. грн. Ці кошти було витрачено на потреби охорони здоров'я, виплати малозабезпеченим сім'ям, на оздоровлення дітей, допомогу індивідуальним забудовникам.

У 2003 році з Державного бюджету України для облаштування депортованих громадян в АРК і для облаштування депортованих осіб німецької національності було заплановано 31 млн. грн. На 2004 рік згідно з проектом Програми розселення та облаштування депортованих кримських татар і осіб інших національностей, які повернулися в АРК, з державного бюджету на облаштування зазначених осіб передбачено, виходячи із граничного обсягу робіт, 14,9 млн. грн. їх планується розподілити на житлове будівництво, електропостачання, водопостачання, газопостачання, будівництво доріг, на освіту. Ще 1,5 млн. грн. призначено для облаштування депортованих осіб німецької національності в південних областях України.

На соціально-культурні заходи, пов'язані з поверненням та облаштуванням депортованих громадян, заплановано виділити з державного бюджету на 2004 рік 5 млн. грн. За рахунок цих коштів будуть профінансовані потреби охорони здоров'я, культури, освіти, компенсації за проїзд і провіз багажу, оплата проживання в гуртожитках, матеріальна допомога малозабезпеченим сім'ям, допомога індивідуальним забудовникам.

Грошова допомога біженцям

В Україні з 1993 року діє Закон України "Про біженців", яким визначено правовий статус біженців, встановлено правові, організаційні та економічні гарантії захисту прав осіб, які вимушено залишили державу своєї громадянської належності. Статтею 12 зазначеного закону передбачено надання особам, які набули статусу біженця, грошової допомоги у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 2001 року № 1016, якою було затверджено порядок надання біженцям грошової допомоги.

Грошова допомога біженцям складається з одноразової грошової допомоги для придбання товарів першої необхідності та одноразової грошової допомоги на відшкодування вартості переїзду до регіонального пункту тимчасового розміщення біженців або до іншого місця, обраного біженцем для проживання.

Розмір одноразової грошової допомоги на придбання товарів першої необхідності становить один неоподатковуваний мінімум доходів громадян на кожну особу, яка досягла 16 років, і 60 відсотків одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на кожну дитину віком до 16 років.

Розмір одноразової грошової допомоги на відшкодування вартості проїзду визначається виходячи з фактичної вартості проїзду до місця тимчасового проживання, але не більше вартості проїзду залізничним транспортом.

Кошти на виплату грошової допомоги біженцям виділяються з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя з наступним відшкодуванням їх із державного бюджету.

Такий порядок фінансування витрат на виплату зазначеної допомоги встановлений з урахуванням специфіки планування та здійснення цих видатків. Здійснення витрат на виплату грошової допомоги біженцям носить загальнодержавний характер, оскільки залежить від загальної політичної та економічної ситуації в інших країнах, через проблеми яких і відбувається вимушена міграція. Тому при складанні проекту бюджету важко здійснити прогноз кількості осіб, які попросять притулку в Україні та яким буде призначена грошова допомога. Також неможливо передбачити, в яких регіонах біженці звернуться за допомогою.

Тому місцеві міграційні служби здійснюють виплату допомоги за рахунок коштів місцевих бюджетів, а в подальшому ці фактичні витрати відшкодовуються з державного бюджету.

При визначенні обсягів асигнувань, необхідних для виплати зазначеної допомоги, у 2004 році враховувалися дані про фактичні виплати допомоги біженцям у 2001--2002 роках, а також дані Департаменту у справах національностей та міграції Міністерства юстиції щодо кількості біженців, які прибули в Україну в попередні роки.

У розрахунках до Закону України " Про Державний бюджет України на 2004 рік" на виплату грошової допомоги біженцям передбачені асигнування в загальній сумі 10 тис. гривень, що вдвічі менше, ніж у 2003 році. Зменшення обсягів асигнувань пояснюється тим, що у 2003 році асигнування на надання допомоги біженцям були використані лише на 19,5 відсотка.

Управління пунктів тимчасового розміщення біженців

Складовою частиною комплексу державних заходів щодо забезпечення соціального захисту біженців є створення та утримання відповідних державних установ -- регіональних пунктів тимчасового розміщення біженців. Основною метою створення ПТРБ є виконання Закону України "Про біженців" і міжнародних зобов'язань України з питань захисту прав людини.

Функцією ПТРБ є тимчасове розміщення осіб, які змушені були залишити країни свого громадянства або постійного проживання і звернулися до органів міграційної служби України за наданням статусу біженця, й тих, які вже набули такого статусу в Україні, але не мають можливості наймати житло через відсутність джерел існування.

Завданням ПТРБ є прийом і тимчасове облаштування зазначених осіб, створення відповідних умов для їх проживання, організація і забезпечення харчування, надання першої медичної допомоги й соціально-побутових послуг, сприяння у працевлаштуванні та організація необхідного контролю за їх перебуванням в Україні.

Нині в Україні створений один пункт тимчасового розміщення біженців -- Одеський РПТРБ. Відкриття цього пункту та прийом до нього біженців заплановано на 2004 рік. При розрахунку витрат на утримання цього пункту була врахована необхідність завершення робіт щодо підготовки до його функціонування та здійснення витрат на поточне утримання.

У цілому на утримання пункту в розрахунках до державного бюджету на 2004 рік передбачено 834,4 тис. гривень.

Фонд оплати праці працівників пункту розраховувався відповідно до вимог наказу Міністерства праці від 05.09.96 р. № 70 "Про умови оплати праці працівників регіональних пунктів тимчасового розміщення біженців" виходячи із штатної чисельності працівників пункту.

Витрати на харчування біженців і придбання медикаментів для потреб пункту розраховувалися на підставі відповідних норм, передбачених на одного підопічного будинків-інтернатів для престарілих.

Розрахунок витрат на оплату комунальних послуг, енергоносіїв, оплату послуг з утримання бюджетних установ здійснювався виходячи з фактичних витрат на цю мету у попередні роки з урахуванням темпів інфляції та зростання тарифів і цін на відповідні групи послуг.

3. Державне регулювання соціального захисту населення в країнах із ринковою економікою

Останнім часом в країні проводиться значна робота з реформування системи соціального захисту населення. В цих умовах позитивним є вивчення досвіду формування системи соціального захисту в країнах із ринковою економікою, зокрема США.

Політична економія соціалізму стверджувала, що в капіталістичних країнах, а сьогодні ми їх називаємо країнами з ринковою економікою, соціальний захист населення залежав тільки від самої людини, і державне регулювання було незначним. Але у США держава має сильний вплив на регулювання процесів, що забезпечують соціальний захист населення. В 1997 фінансовому році на видачу пенсій за віком, через хворобу, на лікування літніх людей, допомогу з безробіття та інших видів виплат із соціального захисту було витрачено 632 млрд. доларів, що становить 38% витрат федерального бюджету [8, 143].

Початок державного регулювання соціального захисту населення в США було покладено в 1935 році законом про соціальний захист. Цей закон передбачав видачу пенсії працівникам, які відраховували до соціального фонду внески строком не менш як п'ять років. Кошти фонду формувалися однаково роботодавцем і працівником у розмірі 1% із перших 3 000 доларів фонду оплати праці.

Сьогодні програма соціального захисту населення забезпечує видачу допомоги в трьох напрямах: виплату пенсій особам віком від 62 років та особам, які вийшли на пенсію через хворобу; виплату допомоги хворим непрацездатним особам віком до 62 років; відшкодування витрат на лікування особам віком старше 65 років.

Для формування фондів соціального захисту в країні діє відпрацьована протягом тривалого часу система оподаткування доходів роботодавців, найманих працівників і громадян, які працюють на індивідуальній основі. Значна частина коштів надходить від різних видів страхування життя, здоров'я, на випадок втрати роботи. В 1997 році до федерального бюджету на програми соціального захисту надійшло 539 млрд. доларів, що становило 34% усіх надходжень [5, 144]. Тільки до пенсійного фонду надійшло 365 млрд. доларів, при використанні на цілі, передбачені фондом, -- 333 млрд. доларів. Основним джерелом формування фондів соціального захисту є податки на працю. За рахунок оподаткування праці формуються фонди державного соціального і медичного страхування.

Згідно з вищенаведеним законом усі роботодавці та працівники, які одержують за свою працю заробітну плату, зобов'язані проводити відрахування на соціальне і медичне страхування, відповідно до встановлених державою розмірів. Причому як роботодавці, так і залучені ними для виконання робіт працівники беруть однакову участь у формуванні державних фондів соціального і медичного страхування. Відрахування проводяться окремо на державне соціальне і медичне страхування. Так, у 1998 році норма відрахувань на державне соціальне страхування становила 12,4%, з яких по 6,2% сплачували роботодавець та залучений працівник. Відрахування на державне медичне страхування проводяться в розмірі 2,9%, тобто по 1,45% сплачує роботодавець та залучений працівник. Громадяни, які працюють на індивідуальній основі (мають індивідуальний бізнес) відрахування на державне соціальне і медичне страхування проводять в повному обсязі, тобто -- 12,4 і 2,9% від індивідуального заробітку. Але перед визначенням розміру прибуткового податку з індивідуальних доходів сукупний дохід платника податку зменшується на половину проведених відрахувань. Проблема безробіття є однією з найважчих проблем багатьох країн, включаючи США. Закон "Про соціальний захист" заклав основи державного страхування працівників на випадок втрати ними роботи. Пізніше Конгрес країни прийняв окремий Закон "Про федеральний податок із безробіття" з метою захисту тих, хто працює. Додатково до цього закону в кожному штаті був прийнятий аналогічний закон, який передбачав умови формування та використання коштів фонду з безробіття на рівні штату. Слід зазначити, що у формуванні фонду, кошти якого використовуються на видачу допомоги у разі втрати роботи, на відміну від України, беруть участь тільки роботодавці. Утримання до цього фонду із заробітної плати найманих працівників не проводяться.

Ставка федерального податку з безробіття у 1998 році становила 6,2% на перші 7 000 доларів нарахованої кожному залученому працівникові заробітної плати. Але кожному роботодавцю надається податковий кредит у розмірі 5,4% для сплати податку з безробіття до фонду штату. Таким чином, у федеральний фонд з безробіття перераховується лише 0,8% нарахованого податку. Кошти цього фонду мають цільовий характер, тобто використовуються тільки на видачу допомоги з безробіття за умов, що працівник працював не менш як шість місяців перед зверненням за нею і мав за попередній рік рівень зарплати, який перевищував встановлений органами штату рівень. Допомога з безробіття видається на тимчасовій основі, але в більшості штатів вона може видаватися протягом не більше, ніж 26 тижнів. Розмір її коливається від 50 до 70% нарахованої за тиждень працівникові заробітної плати. В 1996 році середня тижнева допомога з безробіття становила 180 доларів і коливалася від 117 до 260 доларів в окремих штатах [5, 145].

Держава регулює формування фондів соціального захисту населення, що дає змогу їй гарантувати необхідний соціальний захист своїх громадян.

Поряд із державними програмами соціального захисту в країні створено умови, які дають можливість населенню самостійно підвищувати свій захист. Цьому сприяє робота недержавних пенсійних фондів, фондів взаємодопомоги, страхових компаній, довірчих товариств, кредитних спілок та інших фінансових посередників. Держава стимулює вкладення громадянами вільних коштів у ці установи через пільгове оподаткування. Особливо стимулюється вкладення коштів у недержавні пенсійні фонди на індивідуальні пенсійні рахунки чи плани. Перераховані на пенсійні рахунки кошти не оподатковуються в момент їх внесення, також не оподатковуються відсотки та дивіденди, одержані від використання цих коштів фінансовими посередниками.

Але спрямовані на зберігання кошти підлягають оподаткуванню в момент їх одержання з цих рахунків. Але оскільки пенсіонери мають незначні доходи, то одержані з індивідуальних рахунків заощаджені кошти оподатковуються за меншими ставками або зовсім не оподатковуються. Спрямована на пенсійний рахунок сума зменшує сукупний дохід від оподаткування прибутковим податком. Проте встановлено, що у разі використання цих коштів працівником до досягнення ним віку 59,5 років заощаджені кошти підлягають оподаткуванню за діючими нормами, а також нараховується пеня в розмірі 10% від використаної суми.

Від залучення частини коштів на індивідуальні пенсійні рахунки виграє як держава, так і громадяни. Держава використовує значну частину заощаджень населення для внутрішніх інвестицій, для одержання кредиту на покриття державного боргу. На цих рахунках, у країні зосереджено більш як 675 млрд. доларів. Громадяни, відклавши певну суму коштів на індивідуальних пенсійних рахунках, зменшують податковий тиск у працездатному віці, одержують дохід у вигляді відсотків чи дивідендів, який, як правило, вищий, ніж від зберігання коштів у банку. У разі смерті, кошти власника індивідуального пенсійного рахунку залишаються власністю сім'ї або можуть заповідатися будь-якій організації чи особі.

Здійснюючи реформу системи соціального захисту в Україні необхідно звернути увагу на позитивні сторони функціонування такої системи в США, особливо на стимулювання громадян країни перераховувати частину коштів на індивідуальні пенсійні рахунки, що посилить значення персоніфікованого обліку проведених на соціальне страхування і соціальне забезпечення внесків.

Висновки

Необхідність соціального захисту в Україні пояснюється вкрай низьким рівнем індивідуальних доходів. Мінімальна заробітна плата з 1 січня 2004 року 205 грн., а не прогнозовані 237 грн., так як фінансових ресурсів для підвищення заробітної плати недостатньо навіть з огляду на стабільний економічний розвиток. Адже збільшення мінімальної заробітної плати одразу на 57 грн. в масштабах усієї країни потребує 5 млрд. грн., а таких грошей нажаль немає. Саме це і є причиною того, що соціального захисту і допомоги потребують не окремі верстви населення, а практично переважна більшість громадян.

Тому на сучасному етапі розвитку України зростає роль соціальної функції держави. Уряд і держава несуть відповідальність за надання громадянам соціального захисту і забезпечення рівного доступу до задоволення особистих потреб. Але держава за рахунок бюджетних коштів лише має забезпечувати мінімально гарантований рівень медичного, культурного, побутового і соціального обслуговування населення.

На початку 90 - х років значна увага приділялася соціальному захисту населення. Питома вага цих видатків у зведеному бюджеті сягала 23,6% у 1992 році, а у 1993 році - 20,3%, в 2004 році на соціальний захист та соціальне забезпечення в Україні передбачено спрямувати 12 630 039,7 тис. грн. Бюджетних коштів, що становить 19,7 % видаткової частини бюджету. Ці показники відображають так зване “соціальне спрямування” бюджету. Так як соціальна захищеність громадян України була і залишається на досить низькому рівні, фінансова забезпеченість установ і закладів соціально-культурної сфери значно знизилась. Якщо б зараз спрямувати всі кошти бюджету на соціальні цілі, то і тоді не можна забезпечити достатнього рівня фінансування соціального захисту і соціальної сфери. Причина досить проста - тривалий процес падіння виробництва призвів до такого низького обсягу ВВП, що його просто не вистачає і ніякий перерозподіл у бюджеті й між напрямками видатків не в змозі розв'язати окремі проблеми.

Розглядаючи проблему соціального захисту, важливо встановити співвідношення між видатками на соціальні цілі й народне господарство. Спрямування коштів на народне господарство створює передумови для зростання ВВП і тим самим, з одного боку, збільшує можливості бюджету у фінансуванні соціальних заходів, а з іншого - зменшує навантаження на бюджет, оскільки зменшує потребу в самому соціальному захисті. Саме це і призвело до того, що в 1994 році значно підвищилася питома вага видатків на народне господарство - до 26,9% у зведеному бюджеті в порівнянні з 13,5% у 1993 році. Відповідно питома вага соціальних витрат зменшилася з 48,7% до 29,9%. Але подальше падіння життєвого рівня населення спровокувало знову підвищення частки соціальних видатків, які в 1998 році становили 40,9%. Таким чином, однією з основних проблем бюджетної політики є ставлення до соціальних видатків.

Отже, заходи з надання соціальних гарантій не повинні лягати занадто важким тягарем на бюджет, водночас вони покликані забезпечити такі гарантії для тих, хто їх потребує. Слід зауважити, що до таких заходів не слід ставитися як до затверджених на необмежені строки прав. По мірі того, як набирає силу і швидкість робота ринкових механізмів, слід відмовлятись від деяких форм соціальних гарантій, якщо вони пов'язані, наприклад, з надмірним втручанням держави в процес ціноутворення або у функціонування ринку праці.

Дії по забезпеченню соціальних гарантій в перехідний період повинні визначатися метою створення стабільного суспільства, що забезпечує економічне зростання.

Основним джерелом фінансування соціальних гарантій є бюджетні кошти, але на сьогоднішній день почалося реформування системи соціального захисту громадян з реформування пенсійної системи. Основною особливістю реформування пенсійної системи є перехід від розподільчо-солідарної системи пенсійного забезпечення до нагроманджувально-індивідуальної, що відкриває нові можливості для розвитку всієї системи з метою підвищення стандартів пенсійного забезпечення на основі механізмів фінансування страхових фондів. Водночас відкривається можливість для забезпечення резервів швидкого економічного зростання всього суспільства і стабілізації його фінансової системи. Особливість впровадження нагромаджувальної системи пенсійного забезпечення полягає в тому, що вона є джерелом фінансування пенсійних витрат за рахунок страхових внесків та інвестиційних доходів, а також стає основним джерелом акумуляції інвестиційних ресурсів через систему пенсійних фондів для покращення всієї фінансово-економічної ситуації в суспільстві.

Додатковим важливим фактором успішної реалізації пенсійної реформи є створення ефективної фінансово-кредитної інфраструктури для забезпечення нагромадження фінансових ресурсів на особистих рахунках і подальшого інвестування їх через інвестиційні фонди для збільшення фінансових ресурсів пенсійних фондів за рахунок інвестиційних доходів.

Проблема соціальних гарантій має розв'язуватися не через видатки бюджету, а зовсім в іншому напрямі - через трансформацію політики доходів. В один місяць чи рік змінити встановлені пропорції розподілу заново створеної вартості неможливо, але уже сьогодні необхідно змінити стратегічні орієнтири суспільства. Від політики соціального захисту громадян необхідно поступово переходити до політики, спрямованої на зростання індивідуальних доходів.

Держава не може повністю відмовитися від соціальних видатків, адже їй притаманна соціальна функція. Але вона повинна захищати не все суспільство, а тільки ті верстви населення, які в силу об'єктивних причин не в змозі забезпечити себе самостійно (дітей, пенсіонерів, інвалідів). Головне завдання держави - це створити передумови за яких кожна людина може повністю самостійно забезпечувати свої фінансові потреби.

Література

1. Закон України “Про Державний бюджет України на 2004 рік” від 27 листопада 2003 року № 1344 - ІV

2. Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям".

3. Закон України “Про пенсійне забезпечення” із змінами і доповненнями від 15 травня 1992 року N 2356-XII

4. Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням"

5. Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

6. Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення “ від 9 липня 2003 року N 1057-IV

7. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. -- К.: Либідь, 2004.

8. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. -- К.: Вища школа, 2006.

9. Василик О.Д. Теорія фінансів. -- К.: НІОС, 2005.

10. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (Історія, теорія практика). -- К.: НІОС, 2005.

11. Луніна І. Державні фінанси в перехідний період. -- X.: Форт, 2005.

12. Павлюк К.В. Концептуальні основи фінансової незалежності місцевого самоврядування //Фінанси України. -- 2005. -- №7.

13. Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. --К.: НІОС, 2005.

14. Розпутенко І.В. Державні видатки в перехідних економіках (Українська академія державного управління при Президентові України). -- К.: Вид-во УАДУ, 2004.

15. Величко О.В. Розвиток соціальної сфери у системі бюджетного забезпечення // Фінанси України. - 2005, - № 11. с. 31 - 36

16. Ріппа М.Б. Фінансові проблеми реформування системи пенсійного забезпечення // Фінанси України. - 2006, - № 2. с. 98 - 102

Размещено на Allbest.ru