1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організація та шляхи удосконалення фінансів підприємств АПК

Зміст

• Вступ
• 1. Зміст та особливості організації фінансів підприємств АПК
• 1.1 Сутність та основи організації фінансів підприємств
• 1.2 Особливості організації фінансів підприємств АПК
• 1.3 Нормативно - правова база фінансової діяльності підприємств АПК
• 2. Організація фінансів ТОВ “Агрофірма “СКІФ”
• 2.1 Фінансово-економічна характеристика підприємства
• 2.2 Оцінка структури і джерел формування майна ТОВ “Агрофірма “СКІФ”
• 2.3 Оцінка фінансового стану підприємства
• 3. Шляхи удосконалення фінансів ТОВ “Агрофірма “СКІФ”
• 3.1 Резерви підвищення ефективності організації фінансів ТОВ “Агрофірма “СКІФ”
• 3.2 Перспективи укріплення господарських зв'язків підприємства
• Висновки
• Література
• Додатки

Вступ

Починаючи з 2000 року держава започаткувала перші реальні кроки щодо формування аграрної політики, надавши даному процесові системного характеру. При цьому використовувались окремі розробки аграрної економічної науки. Аграрний сектор економіки єдиний в країні, в якому врегульовано зобов'язання перед державою. Тому існує один шлях -- реструктуризація боргів та підвищення інвестиційної привабливості підприємств АПК. З цією метою Мінагрополітики розроблені умови врегулювання боргових зобов'язань. Питання, хоча і повільно, але вирішується. Держава створила умови, щоб полегшити борговий тиск на сільськогосподарських товаровиробників, що суттєво сприяло б поліпшенню їх економічного стану та інвестиційної привабливості. Проте досягти повного звільнення товаровиробників від боргів на підставі адміністративних методів не вдалося. Списуючи борги, держава водночас пішла на великі втрати бюджету. Сільське господарство -- єдина галузь, яка отримала таку велику підтримку з боку держави, але в той же час не може поки ще створити умови для розвитку інвестиційного процесу.

Нині сільське господарство України переживає не найкращі часи. Галузь все ще функціонує під впливом кризових явищ, а її матеріально-ресурсний потенціал скоротився майже наполовину. Одна з причин полягає в тому, що значна частина жителів села і досі не знає, на яку систему господарювання слід орієнтуватися: на ту, що була, чи на ту, яка з певними модифікаціями існує в абсолютній більшості країн світу. Існують розбіжності у поглядах науковців щодо змісту аграрної реформи, а також відносно форм організації сільського господарства та ведення виробництва. І тон у цій невизначеності, на жаль, нерідко задають науковці, насамперед економічного профілю. Однак, починаючи з 1999 року, відповідно до Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", а це майже через 10 років від початку аграрної реформи, намітилися певні позитивні результати в сільському господарстві та його основі -- суспільному секторі.

Аналізуючи хід аграрної реформи з початку 90-х років, можна констатувати, що реформаційні процеси практично відбулися у всіх галузях економіки. Їх сутність зводилась до того, щоб приватизувати виробничий потенціал і перейти від планово-соціалістичного економічного укладу до багатоукладної економіки ринкового типу. В цих реформах приваблювало те, що кожний працюючий з найманого працівника перетворювався у співвласника, або господаря-власника землі та результатів своєї праці. Це, на думку ідеологів економічної реформи, з одного боку, сприяло закріпленню кадрів за конкретними підприємствами, а з другого -- кожний працюючий ( як акціонер) чи непрацюючий утримувач акцій могли розраховувати на додатковий доход.

Аграрний сектор економіки увійшов у третє тисячоліття, маючи 12 млрд. грн. боргу, сума, яка не піддається ніякому аналізу та обчисленню. З них 6,4 млрд. грн. -- борги державі. Ускладнилися відносини з податковою службою, Пенсійним фондом. Починаючи з 2000 року бюджети майже не передбачають фінансових ресурсів для підтримки сільського господарства. Практично відсутні ресурси в державному резерві, а те, що господарства одержували з державних ресурсів, не відшкодовується. Тому даний вектор підтримки товаровиробників втратив своє значення. Це наслідок того, що в країні не було системної аграрної політики, необхідного розуміння ситуації з боку Верховної Ради України.

Отже, предметом даної дипломної роботи є фінансові відносини, які виникають в процесі створення, розподілу, перерозподілу та використання фінансових ресурсів підприємств агропромислового комплексу.

Об'єктом дослідження є товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “СКІФ”.

Метою даної дипломної роботи є дослідження механізму організації фінансів підприємств агропромислового комплексу та розробка заходів по підвищенню ефективності їх функціонування.

Задачами дипломної роботи є:

розгляд сутності та основ організації фінансів підприємств агропромислового комплексу;

дослідження особливостей організації фінансів підприємств агропромислового комплексу;

дослідження методики аналізу та оцінки стану та ефективності функціонування фінансів підприємств агропромислового комплексу;

оцінка ефективності організації фінансів товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “СКІФ””;

розробка системи заходів по вдосконаленню організації фінансів товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “СКІФ” та підвищенню ефективності використання його фінансових ресурсів.

Висвітлення поставлених перед дипломною роботою завдань потребує використання наукових методів пізнання. Методи наукового пізнання, що були застосовані в дипломній роботі - це методи емпіричного дослідження: спостереження, порівняння, вимір, експеримент; аналіз і синтез, моделювання. Для дослідження закономірностей та для оцінки перспектив розвитку підприємства було застосовано програмне забезпечення “MS Excel”.

фінанси майно агрофірма

1. Зміст та особливості організації фінансів підприємств АПК

1.1 Сутність та основи організації фінансів підприємств

Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи займають визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага, національний дохід - основні джерела фінансових ресурсів. Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни.

Фінансам підприємств, як і фінансам у цілому, властиві певні загальні та специфічні ознаки. Треба брати до уваги також і особливості, зумовлені функціонуванням фінансів у різних сферах економіки. Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов'язаних із розподілом вартості валового внутрішнього продукту. Специфічні ознаки фінансів підприємств полягають у тому, що вони виражають грошові відносини, пов'язані з первинним розподілом вартості валового внутрішнього продукту, формуванням та використанням грошових доходів суб'єктів господарювання і децентралізованих фондів грошових коштів. Особливості фінансів підприємств, зумовлені їхнім функціонуванням у різних галузях економіки, розглянемо далі.

Фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Саме тому досить часто поняття «фінанси підприємств» ототожнюється з грошовими коштами, наявними фінансовими ресурсами. Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають поняття «фінанси», якщо не з'ясувати суті економічної природи останніх. Такими суттєвими загальними властивостями, які лежать в основі фінансів, є закономірності відтворювального процесу та грошові відносини, що виникають між учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення, на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності. Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух грошових коштів стає відносно самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів.

До фінансів підприємств належать такі групи фінансових відносин:

пов'язані з формуванням статутного фонду суб'єктів господарювання;

пов'язані з утворенням та розподілом грошових доходів: виручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств;

що виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, одержання субсидій;

які виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку з інвестуванням у цінні папери та одержанням на них доходів здійсненням пайових внесків та участю в розподілі прибутку від спільної діяльності, одержанням і сплатою штрафних санкцій;

які формуються в підприємств з банками, страховими компаніями у зв'язку з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання коштів, а також у зв'язку зі страховими платежами та відшкодуваннями за різними видами страхування;

що формуються в підприємств у зв'язку з внутрішньовиробничим розподілом доходів.

Отже, об'єктом фінансів підприємств є економічні відносини, пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів. Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства та організації, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб'єкти господарювання, які є юридичними особами.

У процесі відтворення (виробництво, розподіл, обмін та споживання) відбувається розподіл вартості валового внутрішнього продукту за цільовим призначенням, а також розподіл його між державою та суб'єктами господарювання, кожен з яких одержує свою частку виробленого продукту в грошовій формі. Відтак гроші створюють умови для появи фінансів як самостійної сфери грошових відносин, як системи виробничих відносин.

Безпосередньою сферою фінансових відносин підприємств є процеси первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту, коли вона розподіляється на вартість матеріальних витрат (с), необхідного продукту (v), додаткового продукту (m). При цьому утворюються різні форми грошових доходів. З допомогою фінансів у суспільному виробництві відбувається рух грошових коштів, які набирають специфічної форми фінансових ресурсів, що формуються в суб'єктів господарювання та в держави.

Фінанси підприємств - це економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання в процесі відтворення.

У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія проявляються та виражають свою суть, свою внутрішню властивість через такі функції:

формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, господарюючими суб'єктами;

контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.

Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбувається під час формування статутного фонду, а також у процесі розподілу грошових надходжень у результаті повернення коштів, авансованих у основні та оборотні фонди, використання доходів на формування резервного фонду, фонду споживання і фонду накопичення. У зв'язку з цим поняття «формування» та «розподіл» доцільно розглядати як єдиний процес у суспільному виробництві. Утворення грошових фондів завжди передбачає розподіл валових доходів.

Формування та використання фінансових ресурсів на підприємствах - це процес утворення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної та інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Рух грошових потоків кількісно відображає всі стадії процесу відтворення через формування, розподіл та використання грошових доходів, цільових фондів. Відтак фінанси є безвідмовним індикатором виникнення вартісних диспропорцій: дефіциту грошових коштів, неплатежів, нецільового використання коштів, збитків та інших негативних явищ у процесі фінансово-господарської діяльності підприємств. Тобто фінансам властива потенційна можливість контролювати фінансово-господарську діяльність підприємств. Завдання фінансових служб підприємств полягає в якнайповнішому використанні цих властивостей фінансів для організації дійового фінансового контролю.

Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів випливає з притаманної фінансам здатності об'єктивно відображати кількісні й вартісні пропорції виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг. Зокрема, напрямки використання фінансових ресурсів пов'язані з виконанням зобов'язань підприємств перед фінансово-кредитною системою та суб'єктами господарювання. Грошовий контроль взаємовідносин між підприємствами та організаціями в процесі оплати поставлених товарів, наданих послуг, виконаних робіт дає змогу негайно встановити, чи дотримано умови господарських угод.

За умов ринкової економіки, коли підприємства мусять самостійно вирішувати проблеми фінансового забезпечення власної виробничо-господарської та інвестиційної діяльності, роль фінансів підприємств значно зростає. До найважливіших завдань останніх належить забезпечення стабільності економіки та суспільного життя в країні. Це досягається в процесі оптимізації розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту як на рівні підприємств, так і на загальнодержавному рівні. На макроекономічному рівні фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет та позабюджетні фонди.

Важливою є роль фінансів підприємств у забезпеченні збалансованості в економіці країни матеріальних та грошових фондів, призначених для споживання та нагромадження. Забезпечення такої збалансованості значною мірою впливає на стабільність національної валюти, грошового обігу, стану розрахунково-платіжної дисципліни в народному господарстві.

Фінанси, беручи участь у вартісному розподілі створеного валового внутрішнього продукту, забезпечуючи формування та використання доходів і грошових фондів, безпосередньо пов'язані з іншими економічними категоріями та інструментами господарського механізму: комерційним розрахунком, ціною, кредитом. Саме тому фінанси підприємств можуть бути важливим інструментом економічного стимулювання, контролю за станом економіки країни та управління нею.

Фінанси є суттєвим складовим елементом системи управління економікою. Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, запроваджувати науково-технічні досягнення, стимулювати інвестиційну діяльність, регулювати структурну перебудову економіки.

Обов'язковими передумовами ефективного функціонування фінансів підприємств є:

різноманітність форм власності;

свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень;

вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;

самофінансування підприємництва;

правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб'єктів підприємницької діяльності;

обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.

Життя довело ефективність ринкового механізму в забезпеченні збалансованості економіки, раціонального використання трудових, матеріальних та фінансових ресурсів. Ринкова система сприяє створенню гнучких виробництв, які здатні легко адаптуватись до запитів споживачів та досягнень науково-технічного прогресу.

1.2 Особливості організації фінансів підприємств АПК

Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінансів підприємств у системі господарювання. Раціональною організацією фінансів визначаються конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств. Організація фінансової діяльності підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва.

Функціонування фінансів АПК здійснюється не автоматично, а з допомогою цілеспрямованої їх організації. Під організацією фінансів підприємств АПК розуміють форми, методи та способи формування і використання ресурсів, контроль за їх кругообігом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами.

За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку підприємства базується на таких основних принципах:

саморегулювання;

самоокупність;

самофінансування.

Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром - прибутком.

Комерційний розрахунок покладений і в основу організації фінансів підприємств АПК. Комерційний розрахунок справляє значний вплив на організацію фінансів підприємств АПК. Він передбачає, що фінансові відносини підприємств АПК регламентуються державою в основному економічними методами - з допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (в тому числі втрачена вигода), що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними органами.

Суб'єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств АПК не означає, однак, відсутності будь-яких правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавчо закріплено у відповідних нормативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів.

Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання підприємством зобов'язань до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку. Воно зобов'язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва.

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств АПК є реально зароблені доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити банкрутом у разі завеликих збитків та неспроможності виконати зобов'язання перед кредиторами.

У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки. Страхові компанії страхують численні ризики, пов'язані з підприємницькою діяльністю суб'єктів господарювання, створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності.

У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримки комерційних засад в організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі, обов'язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів.

Перехідний до ринкової економіки період характеризується багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано всі форми власності: державну, комунальну, колективну, приватну. Це зумовило появу різних організаційно-правових форм господарювання.

Ринкова економіка зовсім не виключає присутності поряд з іншими і державної власності. До державного сектора належать ті установи та організації, які повністю або частково фінансуються з державного бюджету. Створюються також підприємства зі змішаною формою власності, що в них держава є основним держателем корпоративних прав. Державна власність, проте, не зменшує ні самостійності, ні матеріальної відповідальності суб'єктів господарювання.

На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо.

У ринковій економіці основною формою господарювання є акціонерне товариство. Розрізняють акціонерні товариства закритого та відкритого типів. Акціонерне товариство закритого типу засновує обмежена кількість акціонерів. При цьому будь-який член товариства не може продати свого паю без згоди інших акціонерів, які мають переважне право на придбання цього паю. Акціонерне товариство відкритого типу орієнтовано на більшу кількість акціонерів через встановлення відкритої передплати на акції. При цьому акціонер має право на власний розсуд продавати, дарувати чи заставляти свої акції.

Акціонерне товариство організується на добровільних засадах фізичними та юридичними особами. У статутний фонд вони можуть вносити не тільки відповідні кошти (у тому числі в іноземній валюті), а й робити внески у вигляді нерухомості, обладнання, інтелектуальної власності, інших основних фондів.

Законом України «Про господарські товариства» передбачено можливість реєстрації різних видів товариств. Особливо поширеним в АПК є товариство з обмеженою відповідальністю. Кожен із учасників такого товариства вносить визначений пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку в доходах та майні товариства. Надалі відповідальність учасника товариства обмежується його паєм або внеском. Члени товариства за зобов'язаннями товариства не відповідають. Товариство відповідає за своїми боргами тільки тим майном, яке є в його активі. Майно формується за рахунок внесків учасників, доходів, одержаних від підприємницької діяльності та інших законних джерел. Товариство з обмеженою відповідальністю є юридичною особою, має свій статут. У статуті визначено порядок розподілу прибутку й ту його частку, яку розподіляють між членами відповідно до їхніх внесків.

Товариства з обмеженою відповідальністю створюються у формі колективних та орендних підприємств АПК. Характерним для них є те, що власність товариства - це спільна власність усіх його учасників.

Організація товариств з обмеженою відповідальністю є однією з найпоширеніших форм проведення приватизації, що дає змогу створити значну кількість невеликих підприємств з багатьма учасниками, причому не вдаючись до акціонування.

Організація фінансів підприємств АПК відбиває галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природно-кліматичних факторів на виробництво. У сільськогосподарському виробництві дія природних та кліматичних факторів зумовлює особливості розподілу прибутку, необхідність формування фінансових ресурсів для протидії ризику, забезпечення страхового захисту засобів виробництва та результатів праці.

В організаційній та управлінській роботі підприємств особливе місце займає фінансова діяльність . Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємств АПК, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Фінансова діяльність - це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств АПК та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансову діяльність підприємства АПК спрямовано на вирішення таких основних завдань:

фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота підприємств АПК здійснюється за такими основними напрямками:

фінансове прогнозування та планування;

аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємств АПК. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.

За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків.

Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від обґрунтованості та правильності розрахунку виручки значною мірою залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір запланованого прибутку.

Мета планування витрат - визначення можливості найекономнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важливим фактором підвищення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак - прискорення обертання оборотних коштів.

Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать:

поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних фондів;

раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;

зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на основі науково-технічного прогресу;

скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення форм її збуту;

зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація непродуктивних витрат;

економія в адміністративно-управлінській сфері на основі раціональної організації апарату управління підприємством.

Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фінансовий план складається у формі балансу доходів та витрат грошових коштів, оперативний - у формі платіжного календаря.

Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємств АПК - це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовуються в процесі фінансового планування та прогнозування.

Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допомогою якої воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні можливості підприємства. Аналітичну роботу підприємства можна поділити на два блоки:

аналіз фінансових результатів та рентабельності;

аналіз фінансового стану підприємств АПК.

Аналіз фінансових результатів підприємств АПК здійснюється за такими основними напрямками:

аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості, факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;

аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалізаційної та фінансової інвестиційної діяльності;

аналіз та оцінка використання чистого прибутку;

аналіз взаємозв'язку витрат, обсягів виробництва продукції та прибутку;

аналіз взаємозв'язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових потоків;

аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;

факторний аналіз показників рентабельності.

Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками:

аналіз та оцінка складу та динаміки майна;

аналіз фінансової стійкості підприємства;

аналіз ліквідності балансу;

комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства АПК.

Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійну підтримку платоспроможності на належному рівні.

Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємствах АПК полягає в такому:

постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію, роботи, послуги;

своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та послуги з постачальниками;

забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов'язкових платежів у бюджет та цільові фонди;

своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі;

своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків;

здійснення платежів за фінансовими операціями.

Негативні тенденції в аграрному процесі зумовлені рядом об'єктивних і суб'єктивних чинників, насамперед непослідовністю аграрної реформи. В останні роки у державі вжито ряд заходів щодо стабілізації аграрної економіки і створення ринкових засад аграрного інвестиційного процесу, зокрема, КСП реорганізовано у нові формування, засновані на засадах приватної власності, створено механізм кредитної підтримки, послаблено податкове навантаження на сільських товаровиробників, реалізується ряд державних програм та інших заходів. Завдяки цьому активізувалася інвестиційна діяльність у галузі. Вперше за останні 10 років інвестиції в основний капітал у сільському господарстві за рахунок всіх джерел фінансування у фактичних цінах зросли від 836 млн. грн. в 2000 р. до 1136 млн. грн. у 2001-му. Однак зазначені позитивні явища в аграрному процесі поки що недостатні для вирішення масштабної фінансової проблеми, яка сформувалася в умовах кризи.

Незважаючи на дефіцитність інвестиційних ресурсів, вони постійно і ритмічно залучаються в інвестиційний процес. При забезпеченні простого відтворення основного й оборотного капіталу досягається економічна стабільність, а розширеного -- створюються умови для розвитку економіки. Однак у 1991--2001 роках в аграрній сфері відтворювальні процеси були порушені такою мірою, що виникла масштабна інвестиційна проблема.

Безумовно, будь-яка проблема, зокрема й інвестиційна, має відповідний масштаб, який слід враховувати при розробці стратегії її вирішення. Цей масштаб показує, які обсяги фінансових ресурсів необхідно залучити з метою вирішення інвестиційної проблеми за певних умов і у конкретно визначений перспективний період. Якщо фактичні обсяги інвестицій в аграрну сферу здійснюються в обсягах потреби або не менші 75% від цієї потреби, тоді інвестиційна проблема відсутня чи несуттєва. У цьому випадку відтворювальний процес перебігає без помітних порушень, забезпечуються сталий розвиток економіки, активний характер інвестиційної діяльності і помірні темпи розширеного відтворення капіталу. Коли ж інвестиції становлять 75--50% від їх потреби, має місце лише просте відтворення капіталу. Аграрна економіка не розвивається, хоча залишається відносно стабільною, а інвестиційна діяльність товаровиробників помірна. При інвестуванні на рівні 50-25% від потреби не забезпечується навіть просте відтворення функціонуючого капіталу. Його загальні обсяги помітно скорочуються, зменшуються масштаби виробництва, наростають кризові явища у економіці. Коли ж рівень інвестування опускається нижче 25%, кризові явища в інвестиційній сфері набувають особливої гостроти - практично припиняється процес відтворення функціонуючого капіталу, амортизація використовується переважно на придбання оборотних засобів, припиняють діяльність сільські будівельні та обслуговуючі підприємства. На нашу думку, масштаб інвестиційної проблеми у сільському господарстві характеризує показник щорічних інвестицій в основний і оборотний капітал, які необхідно додатково здійснити за рахунок всіх джерел фінансування з метою забезпечення потреби в них. Тобто цей показник слід розраховувати як різницю між максимальною потребою в інвестиціях та їх фактичним обсягом.

Розрахунки масштабу інвестиційної проблеми у сільському господарстві України залежно від варіантів її вирішення здійснювалися у наступній послідовності. Вихідними умовами було прийнято, що для забезпечення варіанту помірного техніко-технологічного й інноваційного розвитку сільського господарства України, а також середніх рівнів конкурентоспроможності продукції галузі і продовольчої безпеки держави, необхідно здійснювати інвестиції в обсягах, що мали місце у докризовому періоді. Тобто відновлення "статус-кво" є першою умовою подолання інвестиційної кризи.

1.3 Нормативно - правова база фінансової діяльності підприємств АПК

Процес управління фінансами підприємств АПК базується на використанні механізмів, складовою яких є правове і нормативне забезпечення управлінських рішень. Через розробку системи законів та інших нормативних актів держава проводить відповідну фінансову політику і здійснює регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств АПК економічними методами.

Правові основи фінансів окремих суб'єктів господарювання перш за все базуються на конституційних нормах. Конституція України є важливим джерелом фінансового права і віддзеркалює в концентрованому вигляді правовий простір, в якому здійснюється розвиток підприємництва в нашій країні. Конституцією України регламентується право громадян на здійснення будь-якого виду підприємницької діяльності, не забороненої законом. Водночас, держава забезпечує розвиток конкуренції в підприємницькій діяльності, здійснює антимонопольне, кредитне, бюджетне та податкове регулювання, захищає права споживачів, контролює якість і безпеку продукції і всіх видів послуг та робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Базовим законом в ієрархічній структурі законодавчих актів, прийнятих після проголошення незалежності, є Закон України "Про підприємництво" (від 07.02.1991р.). Даний закон визначає принципи, суб'єкти, обмеження підприємницької діяльності та відповідальність за їх порушення.

Правові умови фінансово-господарської діяльності підприємств в нашій країні незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності регламентуються Законом України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 р. Даний закон визначає підприємство як основну організаційну ланку народного господарства України, самостійний господарюючий суб'єкт, що має права юридичної особи і здійснює будь-які види виробничої, науково-дослідної та комерційної діяльності, якщо вони не заборонені законодавством і відповідають цілям, що передбачені статутом підприємства.

Вищезгаданим законом регламентуються види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки, права і обов'язки господарюючих суб'єктів, порядок їх взаємовідносин з іншими підприємствами і організаціями, Радами народних депутатів, органами державного управління. Важливе значення даного законодавчого акту полягає у створенні рівних правових умов діяльності підприємств різних форм власності, забезпеченні їх господарської самостійності.

Правові засади фінансово-господарської діяльності підприємств, створених у формі акціонерних товариств, товариств з обмеженою і повною відповідальністю регламентує Закон України "Про господарські товариства" від 10.09.1991р. Цей закон визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, права та обов'язки учасників і засновників.

З метою залучення зовнішніх фінансових ресурсів господарські товариства можуть випускати корпоративні або боргові цінні папери. Умови такої емісії в загальному вигляді регламентуються Законом України "Про цінні папери та фондову біржу" від 18.06.1991 р. Крім того, підприємства можуть здійснювати різного роду фінансові операції з цінними паперами, керуючись положенням Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10.12.1997 р.

Фінансово-майнові відносини підприємств регламентуються нормами цивільного права, зафіксованими у Цивільному кодексі України і Законі України "Про власність" від 07.02.1991р. Даний закон визначає об'єктів і суб'єктів права власності, порядок використання власником майна для здійснення підприємницької діяльності, а також визначає право приватної, колективної, державної та інтелектуальної власності.

Фінансові відносини підприємства зі своїми працівниками щодо оплати праці регламентуються Законом України "Про оплату праці". Закон визначає економічні, правові і організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємством на підставі трудового договору.

Державне регулювання фінансових аспектів зовнішньоекономічної діяльності підприємств здійснюється відповідно до правових норм, закріплених у Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991р. Даний закон вводить основні терміни і положення, визначає суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні, встановлює форми зовнішньоекономічних угод і договорів. В розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до умов і цін світового ринку. Особливості та сфера застосування державного регулювання цін регламентуються Законом України "Про ціни і ціноутворення". Порядок використання іноземної валюти визначається валютним законодавством України.

На підставі Закону України "Про систему оподаткування" від 18.02.1997 р., підприємства мають певне коло юридичних обов'язків. Зокрема, вони зобов'язані:

вести бухгалтерський і податковий облік;

складати звітність про фінансово-господарську діяльність;

сплачувати належні суми податків та обов'язкових платежів у встановлені законодавством терміни;

допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для отримання прибутку, а також для перевірок із питань обчислення та сплати податків.

Порядок складання бухгалтерської звітності та подання статистичної звітності визначається Законом України "Про державну статистику" (в новій редакції від 13.07.2000р.) та відповідними П(С)БО. Аудиторська перевірка звітності підприємств регламентується Законом України "Про аудиторську діяльність" від 22.04.1993 р. зі змінами 1997 р. Обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності підприємств з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки.

Фінансова політика держави у сфері оподаткування конкретизується у спеціальних актах податкового права, серед яких найбільш суттєве значення для підприємств мають Бюджетний кодекс України, Закони України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", "Про плату за землю", "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів", Декрети Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір", "Про місцеві податки та збори" з наступними змінами та доповненнями та ін. Кожний з перелічених законодавчих актів конкретизує певні аспекти державної податкової політики. Так, зокрема, сплата підприємством таких обов'язкових податків як податок на прибуток та податок на додану вартість регламентуються окремими законодавчими актами. Закони України "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про податок на додану вартість" визначають платників податку, об'єкти оподаткування, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

В цілому, характеризуючи податкове законодавство в Україні, слід відмітити його недосконалість і нестабільність, великий податковий тиск на підприємства АПК і у зв'язку з цим неможливість формування власних фінансових ресурсів підприємств, достатніх для розширеного відтворення їх виробничих фондів. В ситуації, яка склалась на сьогоднішній день, навіть маючи високий рівень доступу до інформації, дуже важко прослідкувати за всіма змінами у податковому законодавстві і відреагувати на них належним чином. Так, наприклад, за період з 1991р. неодноразово змінювалась система оподаткування прибутку підприємств. Податок на доход та податок на прибуток змінювали один одного тричі. За таких умов дуже важко здійснювати фінансове планування і прогнозування, гарантувати стабільність фінансової діяльності підприємства. В результаті високого податкового тиску вимиваються власні оборотні кошти, збільшується розмір кредиторської та дебіторської заборгованості, погіршується фінансовий стан підприємств, що може призвести до їх банкрутства, якщо не вжити антикризових заходів. Дані заходи, а також дії підприємства при неможливості відновлення фінансової стабільності регламентуються Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", прийнятим в грудні 1999 р.

Ряд ефективних заходів в напрямку реформування податкового законодавства вже здійснено. Так, зокрема, 8.06.1998 р. прийнято Указ Президента України “Про фіксований сільськогосподарський податок”, а 03.07.1998р. - Указ Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва”. У відповідності до цих нормативних актів сільськогосподарські та малі підприємства можуть сплачувати один податок, який замінює цілу низку податків, що діють на сьогоднішній день. Прийняті законодавчі акти можна розглядати як перший крок до зниження податкового тиску та спрощення порядку справляння податків.

Важливим кроком у вирішенні проблеми взаємовідносин підприємців з контролюючими органами стало прийняття Указу Президента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” (від 23.07.1998 р.). Цим законодавчим актом створені правові засади для захисту підприємців від некоординованих та незаконних дій контролюючих органів, набагато зменшена кількість перевірок підприємницьких структур, лібералізовано діяльність субєктів підприємництва, що в цілому сприяє зростанню підприємницької активності та творчої ініціативи фінансових менеджерів.

В цілому, характеризуючи існуюче законодавство в сфері регулювання управління підприємницької діяльності в Україні, необхідно відмітити його нестабільність, декларативний характер більшості положень, практичну відсутність механізмів реалізації, прагнення місцевих органів влади до власної нормотворчої діяльності, що не сприяє активній ролі фінансових менеджерів в управлінні фінансовими процесами на підприємствах. Для того, щоб законодавча система країни сприяла розвитку фінансового менеджменту, вона повинна надійно захищати інтереси підприємців, мати дійовий механізм реалізації, бути несуперечливою, стабільною і передбачуваною.

Отже, реформування національного законодавства безпосередньо пов'язане з вирішенням проблем організації фінансової діяльності підприємств, забезпечення їх стійкості шляхом створення передумов для ефективного застосування концепцій фінансового менеджменту при управлінні фінансовими процесами.

2. Організація фінансів ТОВ “Агрофірма “СКІФ”

2.1 Фінансово - економічна характеристика підприємства

ТОВ “Агрофірма “СКІФ” було створене шляхом реорганізації Гужівського колективного сільськогосподарського підприємства, заснованого на колективній власності.

Згідно з чинним законодавством України товариство зареєстровано розпорядженням виконавчого комітету Ічнянської районної Ради народних депутатів № 104 від 24 травня 1998 року і набуло права юридичної особи.

Товариство має повну назву українською мовою: товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “СКІФ”.

Товариство створюється з метою одержання прибутку на основі здійснення виробничої, комерційної, посередницької та іншої діяльності у відповідності і на умовах визначених чинним законодавством.

Місце знаходження підприємства: південно-східна частина Чернігівської області, Ічнянський район, с. Гужівка.

Загальна площа земельних угідь підприємства складає 3132 га.

Метою діяльності даного підприємства є:

організація ведення сільського господарства, раціонального використання природних ресурсів та їх відтворення;

охорона, відтворення та раціонального використання державного фонду земельних ресурсів.

Основними напрямками діяльності колективного сільгосппідприємства є:

виробництво продукції сільського господарства і товарів народного споживання;

виробництво продуктів харчування, переробка сільськогосподарської продукції;

проведення заходів по відновленню земель, підвищенню їх продуктивності;

збереження та поліпшення стану земельних ресурсів;

поліпшення стану і підвищення продуктивності землі;

здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

торгівельна діяльність;

проведення робіт щодо сертифікації продукції;

розробка та реалізація інноваційних проектів з метою вдосконалення виробництва;

інші види діяльності, що випливають з мети та предмету діяльності товариства, не заборонені чинним законодавством України.

Товариство є юридичною особою з дати його державної реєстрації. Майно товариства складається з основних засобів та оборотних коштів, а також цінностей, вартість яких відображена в балансі товариства.

Товариство має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, печатку зі своєю назвою, фірмову марку і товарний знак.

Товариство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», інших законодавчих актів. Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на підставі валютного самофінансування.

Товариство створює резервний (страховий) фонд, інші фонди.

Резервний фонд товариства створюється в розмірі не менше 25% статутного фонду товариства. Резервний фонд використовується для покриття витрат, що пов'язані з відшкодування збитків та позапланових витрат.

Резервний фонд створюється шляхом щорічних відрахувань у розмірі не менше 5% чистого прибутку товариства до отримання необхідної суми.

ТОВ “Агрофірма “СКІФ” несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна у відповідності з чинним законодавством.

Фінансово - майнова характеристика діяльності ТОВ “Агрофірма “СКІФ” представлена в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Динаміка фінансово-економічних показників діяльності ТОВ “Агрофірма “СКІФ” за 2001 - 2002 роки

Показники	2000 р.	2001 р.	2002 р.
Обсяг основних засобів	Тис. грн.	4791,0	5258,0	5476,0
	Темпи зростання до 2000 р., %	100,0	109,7	114,3
Обсяг оборотних коштів	Тис. грн.	963,0	1317,0	1437,0
	Темпи зростання до 2000 р., %	100,0	136,7	149,2
Чисельність працюючих	Чоловік	147	141	127
	Темпи зростання до 2000 р., %	100,0	95,9	86,4
Обсяг реалізованої продукції	Тис. грн.	1517,0	1790,0	1721,0
	Темпи зростання до 2000 р., %	100,0	117,9	113,4
Продуктивність праці	Тис. грн./ чол.	10,3	12,6	13,5
	Темпи зростання до 2000 р., %	100,0	122,3	132,3
Собівартість реалізованої продукції	Тис. грн.	1436,0	1579,0	1688,0
	Темпи зростання до 2000 р., %	100,0	109,9	117,5
Чистий прибуток	Тис. грн.	2,0	5,0	12,0
	Темпи зростання до 2000 р., %	100,0	250,0	600,0
Витрати на 1 грн. реалізованої продукції	Грн.	0,94	0,88	0,98
Фондовіддача		0,31	0,34	0,31
Рентабельність продукції	%	0,14	0,31	0,71

Згідно з даними таблиці, обсяг основних фондів підприємства за проаналізований період збільшився на 14,3%, а обсяг оборотних коштів - на 49,2%. Збільшення оборотних коштів відбулось за рахунок збільшення запасів та збільшення дебіторської заборгованості, яка на кінець 2002 р. зросла. Виручка від реалізації продукції збільшилась за звітний період на 14,3 %. В той же час чистий прибуток збільшився на 600%. Рентабельність продукції на кінець 2002 року становила лише 0,71%.

Позитивними явищами в діяльності ТОВ “Агрофірма “СКІФ” на протязі 2002 року було підвищення рентабельності продукції до 0,71%, що свідчить про підвищення ефективності виробництва.

Також позитивним явищем у звітному періоді було підвищення продуктивності праці персоналу. Це свідчить про покращення організації виробничого процесу, більш ефективне використання живої праці.

Негативним явищем в діяльності даного сільгосппідприємства у звітному періоді було зниження фондовіддачі, що свідчить про зниження ефективності використання основних фондів підприємства. Також негативним моментом є зростання витрат на одиницю продукції. Це може негативно вплинути на кінцеві результати діяльності та суттєво знизити ефективність виробництва та реалізації продукції.

В цілому можна зробити висновок про розвиток підприємства на протязі останніх років, про що свідчить значне зростання показників прибутковості та розміру чистого прибутку. В той же час зростання витрат на одиницю продукції створює негативні умови для подальшого розвитку підприємства, тому необхідно віднайти резерви по зниженню собівартості продукції.

2.2 Оцінка структури і джерел формування майна ТОВ “Агрофірма “СКІФ”

Склад і джерела утворення майна підприємства на певний момент часу характеризує його баланс.

Традиційно, структура і джерела утворення майна підприємства досліджуються за допомогою порівняльного аналітичного балансу. Щоб отримати порівняльний аналітичний баланс, треба вихідний баланс доповнити показниками структури, абсолютної та структурної динаміки вкладень (активи) і джерел коштів (пасиви) підприємства за звітний період.