1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оцінка інвестиційної діяльності

Зміст

• Вступ
• 1. Теоретичні аспекти прийняття рішень по інвестиційних проектах
• 1.1 Сутність інвестиційної діяльності та напрямки вкладання капіталу
• 1.2 Методика прийняття рішень по інвестиційних проектах та їх обґрунтування
• 1.3 Інформаційно - правове забезпечення інвестиційної діяльності підприємства
• 2. Оцінка інвестиційної діяльності ЗАТ «Новгород - Сіверський ЗБМ»
• 2.1 Фінансово - економічна характеристика діяльності ЗАТ «Новгород - Сіверський ЗБМ»
• 2.2 Аналіз інвестиційної діяльності та напрямків її реалізації
• 2.3 Оцінка ефективності прийняття рішень по інвестиційних проектах ЗАТ «Новгород - Сіверський ЗБМ»
• 3. Напрямки вдосконалення інвестиційній діяльності ЗАТ «Новгород - Сіверський ЗБМ»
• 3.1 Розробка шляхів активізації інвестиційної діяльності ЗАТ «Новгород - Сіверський ЗБМ»
• 3.2 Напрямки вкладання інвестиційних ресурсів ЗАТ «Новгород - Сіверський ЗБМ»
• 3.3 Застосування методики прийняття рішень для обґрунтування альтернативних інвестиційних проектів
• Висновки
• Література
• Додатки

Вступ

Однією з найважливіших проблем української економіки залишається проблема інвестицій, оскільки спад інвестиційної діяльності є вагомим чинником отримання економічних реформ.

В той же час падіння обсягів це лише частина інвестиційної проблеми. Практика розвинутих країн свідчить, що успіх процесів економічного оновлення і зростання визначається не лише розмірами інвестицій, але й структурою та якістю капіталовкладень.

Інвестиції є домінуючим фактором економічного росту любої країни. В умовах кризи економіки і дефіциту інвестиційних коштів в Україні особливу актуальність приділяють цілеспрямованості інвестиційної діяльності. Світовий досвід показав, що система вкладання інвестицій повинна включати в якості одного з центральних елементів достатньо чітко виражену сукупність пріоритетів.

Відомо, що в країну, де вітчизняний інвестор практично не вкладає коштів у розвиток виробництва, не піде й іноземний інвестор. Ефективність залучення й використання вітчизняних та іноземних інвестицій, зростання їх обсягу значною мірою залежать від успішного проведення ринкових реформ.

За умов гострого дефіциту власних капіталовкладень, необхідних для проведення структурної перебудови економіки, розв'язання проблем її інтеграції в світову економіку, важливого значення набуває залучення в Україну зовнішніх джерел фінансування, зокрема іноземних інвестицій. Забезпечення зростання обсягу надходжень у країну іноземних інвестицій залежить, по-перше, від поліпшення макроекономічної ситуації в країні в цілому. Насамперед це стосується зміцнення фінансового становища держави, включаючи скорочення дефіциту консолідованого бюджету, зменшення внутрішнього та зовнішнього державного боргу, реформування відносин власності, вдосконалення податкової системи, зміцнення економічної стабільності з подальшим зростанням темпів ВВП. По-друге, зростання обсягів іноземних інвестицій визначається здійсненням заходів економічного, нормативно-правового, інформаційного та організаційного механізмів залучення іноземного капіталу, які здатні забезпечити стабільні умови для інвесторів.

Досвід країн, які широко відкривають свої кордони іноземному капіталу переконує, що для масштабної і активної його участі у розбудові економіки країни необхідне збалансоване співвідношення норм прибутку, рівня ризику, стимулів та гарантій.

Однією з найважливіших проблем української економіки залишається проблема інвестицій, оскільки спад інвестиційної діяльності є вагомим чинником отримання економічних реформ.

В той же час падіння обсягів це лише частина інвестиційної проблеми. Практика розвинутих країн свідчить, що успіх процесів економічною оновлення і зростання визначається не лише розмірами інвестицій, але й структурою та якістю капіталовкладень.

Актуальність даної проблеми полягає в тому, що Україна має широкі інвестиційні можливості. Актуальною проблемою української економіки с зацікавлення іноземних інвесторів у співпраці з українським виробником, у вкладенні капіталу в українські підприємства у формі прямих і портфельних приватних вкладів. Але стриманість потенційних інвесторів у контактах і українськими партнерами легко пояснити з позиції макроекономічної нестабільності та недостатності правових гарантій захисту інвестованих коштів.

Метою даної дипломної роботи є дослідження механізмів прийняття рішень в інвестиційній діяльності для застосування в економічному житті України в цілому та зокрема для українських підприємств.

Задачами даної дипломної роботи є:

моніторинг розвитку інвестиційної діяльності підприємств України;

дослідження методики прийняття рішень в інвестиційній діяльності;

дослідження перспектив інвестиційної діяльності для ЗАТ «Новгород - Сіверський ЗБМ»;

оцінити ефективність методики обґрунтування рішень в інвестиційній діяльності;

розробка пропозицій по обґрунтуванню прийняття рішень з використанням методики ефективності інвестицій.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є закрите акціонерне товариство «Новгород - Сіверський ЗБМ», яке використовує в своїй діяльності кошти інвесторів.

Предметом дослідження є методика прийняття рішень в інвестиційній діяльності закритого акціонерного товариства «Новгород - Сіверський ЗБМ».

1. Теоретичні аспекти прийняття рішень по інвестиційних проектах

1.1 Сутність інвестиційної діяльності та напрямки вкладання капіталу

• В Україні діє закон “ Про інвестиційну діяльність”, який визначає правові, економічні та соціальні умови цього процесу, забезпечує рівний захист прав, інтересів та майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності.
• Цей закон визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.
• Такими цінностями можуть бути:
• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
• рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);
• майнові права, що випливають з авторського права, досвіду та інші інтелектуальні цінності;
• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");
• права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;
• інші цінності.
• Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.[10]
• Таким чином, з точки зору оцінки інвестиційної привабливості підприємств інвестиції можна поділити на два види:
• капітальні вкладення;
• фінансові вкладення.

Капітальні вкладення являють собою витрати на утворення нових, розширення, реконструкцію, модернізацію і технічне переоснащення діючих виробництв. За допомогою капітальних вкладень може здійснюватись як просте, так і розширене відтворення основних фондів.

У господарській практиці розрізняють технологічну і відтворювальну структуру капітальних вкладень. Технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення таких затрат: будівельні роботи, монтаж устаткування; придбання устаткування, яке вимагає монтажу, придбання інструменту, інвентарю; проектні роботи; інші затрати.

Першочергове значення для підвищення ефективності виробництва має покращення технологічної структури капітальних вкладень, розподіл їх між основними складовими частинами. Прогресивність технологічної структури визначається збільшенням у складі капітальних вкладень питомої ваги затрат на придбання активної частини основних виробничих фондів.

Відтворювальна структура капітальних вкладень включає в себе такі напрями: нове будівництво; розширення, реконструкція і технічне переоснащення діючих підприємств.[13]

Джерела фінансування капітальних вкладень підприємства-інвестора можуть формуватися за рахунок різних фінансових ресурсів, а саме:

власних фінансових ресурсів і внутрішньогосподарських резервів;

запозичених фінансових ресурсів;

залучених фінансових коштів, які отримують від продажу акцій, пайових і інших внесків членів трудових колективів;

грошових коштів, які централізуються об'єднаннями підприємств в установленому порядку;

коштів позабюджетних фондів;

коштів державного бюджету, які надаються на безповоротній і поворотній основі, місцевих бюджетів;

коштів іноземних інвесторів.

Власні фінансові ресурси підприємства включають первісні внески засновників підприємства і накопичення, які направляються на фінансування капітальних вкладень за рахунок результатів господарської діяльності. Грошова частина внесків власників підприємства вкладається в придбання основних фондів. У подальшому для цієї мети використовуються накопичення, утворені в підприємства в результаті господарської діяльності. В першу чергу, до них належать амортизаційні відрахування, які отримуються в складі виручки від реалізації товарної продукції, а також прибуток. На фінансування капітальних вкладень спрямовується частина прибутку, яка залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Ця частина прибутку може використовуватися на капітальні вкладення в складі фонду накопичення чи іншого фонду аналогічного призначення, який утворюється на підприємстві. При введенні капітального будівництва господарським способом у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать:[30]

мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві;

планові накопичення з будівельно-монтажних робіт;

економія від зниження собівартості робіт.

Позичені та залучені кошти використовуються інвестором за браком фінансових ресурсів на капітальні вкладення.

До позичених та залучених коштів належать: довгострокові банківські кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань; кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству; фінансування з благодійних засобів; іноземні інвестиції.

За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі, об'єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Фінансові інвестиції - форма використання тимчасово вільного капіталу або реалізація стратегії інвестора пов'язаної з диверсифікацією його діяльності.[10]

До основної форми фінансового інвестування можна віднести вкладання капіталу в цінні папери підприємства.

Вкладання вільних коштів у фіктивний капітал має як переваги так і недоліки:

Переваги портфеля цінних паперів:

більш висока ліквідність;

більш висока оперативність управління.

Недоліки цінних паперів:

нижчий рівень прибутковості ніж по реальних інвестиціях;

відсутність можливості впливати на доходність;

низький інфляційний захист;

обмежений вибір цінних паперів із-за нерозвинутості фондового ринку і недостатньої ліквідності більшості цінних паперів.

В практиці світового фінансового менеджменту інвестори формують портфель цінних паперів у двох випадках:

коли у підприємства нема ефективних інвестиційних ( реальних) проектів;

якщо інвестиційний клімат у країні не сприяє реалізації намічених інвестиційних програм.[11]

Основними цінними паперами відповідно до закону України “ Про цінні папери та фондову біржу” є акції та облігації, інші похідні від них.

Акція - це цінний папір без встановленого строку обороту, що засвідчує внесення визначеного паю в капітал акціонерного товариства, підтверджує членство у цьому товаристві та право її власника на отримання частки прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподіленні майна при ліквідації акціонерного товариства.

Таким чином, участь підприємства в капіталі акціонерного товариства дозволяє отримувати дивіденди на вкладений капітал, а також бути співвласником даного товариства.

Вкладення коштів в облігації ( свідоцтва про внесення їх власником грошових коштів та підтвердження зобов'язань відрахувати йому номінальної вартості цього цінного паперу у передбачений в ній строк з виплатою фіксованого відсотка ) є менш ризикованим у порівнянні з вкладеннями в акції.

Найбільш надійними та безпечними на фондовому ринку вважаються державні боргові зобов'язання. Так, за всю історію існування цього виду цінних паперів у США не було жодного випадку не платежу.

Інвестиційний клімат -- це сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціально-культурних, організаційно-правових і географічних факторів, які притаманні певній країні і визначають привабливість її для іноземного інвестора.[23]

Щодо загальної оцінки інвестиційного клімату в Україні на макроекономічному рівні, то тут слід відзначити, що в економіці продовжується спад виробництва, зменшується частка надходжень від податків, накопичуються неплатежі, знижується частка банківського кредитування у ВВП, зростає сума внутрішнього і зовнішнього боргу, зростає рівень тіньової економіки, знижується частка державних капіталовкладень (щороку в цілому на 5-- 10 %). Крім цього, на інвестиційний клімат держави суттєвий вплив мають:

* приховане безробіття;

* неможливість виконання державою своїх обов'язків щодо соціального захисту громадян;

* відсутність ефективних процедур банкрутства, захисту прав власників;

* високий рівень злочинності;

* слабка дисципліна виконання законодавчих актів. Причинами погіршення інвестиційного клімату в Україні є: по-перше, за політизованість економіки; по-друге, негативні наслідки приватизації, до яких призвело збочення та заміна такої основної мети приватизації, як сприяння розвитку виробництва, на отримання прибутку в короткий термін.

Рівень інвестиційної активності перебуває у безпосередній залежності від стану економіки в державі, функціонування фінансово-кредитної системи, прибуткової діяльності підприємств, дохідної політики бюджетів усіх рівнів та доходів населення.[10]

Позитивний вплив на інвестиційну активність може справите подолання інфляції, що робить можливим забезпечення функціонування довгострокових інвестиційних кредитів як основи капітального будівництва за ринкових умов, сприяє нормалізації фінансового стану підприємств, активізації виробництва.

Отже, до шляхів активізації інвестування в Україні можна віднести такі:

1. Реформа підприємств, яка передбачає перехід до загальноприйнятих у світовій практиці стандартів бухгалтерського обліку, оцінку основних виробничих фондів відповідно до їх реальної ринкової вартості, суттєве покращення корпоративного управління.

2. Страхування майна (особливо великих підприємств).

3. Розвиток інфраструктури, форм і методів залучення до інвестиційної сфери заощаджень населення.

4. Іпотека. Необхідно активно сприяти становленню системи житлового іпотечного кредитування, формуванню вторинного ринку іпотечних кредитів для залучення у сферу банківського кредитування вагомих довгострокових позабюджетних фінансових ресурсів.

За умов гострого дефіциту власних капіталовкладень, необхідних для проведення структурної перебудови економіки, розв'язання проблем її інтеграції в світову економіку, важливого значення набуває залучення в Україну зовнішніх джерел фінансування, зокрема іноземних інвестицій. Забезпечення зростання обсягу надходжень у країну іноземних інвестицій залежить, по-перше, від поліпшення макроекономічної ситуації в країні в цілому. Насамперед це стосується зміцнення фінансового становища держави, включаючи скорочення дефіциту консолідованого бюджету, зменшення внутрішнього та зовнішнього державного боргу, реформування відносин власності, вдосконалення податкової системи, зміцнення економічної стабільності з подальшим зростанням темпів ВВП. По-друге, зростання обсягів іноземних інвестицій визначається здійсненням заходів економічного, нормативно-правового, інформаційного та організаційного механізмів залучення іноземного капіталу, які здатні забезпечити стабільні умови для інвесторів.[28]

Важливим кроком на шляху до активізації процесів іноземного інвестування в економіку України вважається впровадження дійових механізмів приватизації підприємств стратегічними іноземними інвесторами, до яких насамперед належать транснаціональні компанії (наприклад, із США, Німеччини, Південної Кореї та ін.). Транснаціональні компанії (ТНК) мають на меті якомога ширше використовувати потужний ресурсний потенціал країни та досягти прибутку від інвестування шляхом налагодження в Україні власного виробництва, дилерської мережі та експорту продукції.

Для активізації інвестиційної діяльності неабияке значення має стимулювання лізингових операцій -- гарантованого товарного інвестування. Він має ряд переваг. По-перше, лізинг більше за інших наближений за своєю суттю до довгострокових банківських кредитів, що нині так необхідні підприємствам. По-друге, лізинг дає змогу забезпечити оперативність і гнучкість у вирішенні виробничих завдань шляхом тимчасового використання устаткування, а не придбання його у повну власність. По-третє, лізинг робить можливим доступ підприємствам-користувачам усіх форм власності до найпередовішої техніки і дає змогу ліквідувати суперечності між необхідністю її використання та швидким її моральним старінням.

Одним з найперспективніших напрямів залучення іноземного капіталу в Україну має стати розгортання мережі інвестиційних фондів і компаній. У зв'язку з цим великого значення набуває надходження венчурного (або ризикового) капіталу, який тісно пов'язаний з фінансуванням інновацій та науково-технічним прогресом. Основними галузями в Україні, які потребують ін'єкції ризикового капіталу, є передусім агропромисловий комплекс, енергетика, транспорт, зв'язок.

Активізації залучення інвестицій в економіку України сприятиме реформування власності, приватизація державних підприємств. Прискорення останньої передбачає створення сприятливих умов для ефективної діяльності іноземних інвесторів, дійовішого використання кредитів, що надаються Світовим банком та ЄБРР для розвитку приватного сектора економіки, малого і середнього бізнесу.

1.2 Методика прийняття рішень по інвестиційних проектах та їх обґрунтування

Уся життєдіяльність людини схильна до тих чи інших ризиків або до їх сукупності. До того ж він породжує невпевненість у майбутньому. Та й ризикованість будь-якого підприємства є альтернативою його дохідності. Але ризик -- це насамперед дія «без вірного розрахунку, котра підлягає випадковостям».

Можливість прогнозувати з максимальним ступенем імовірності ту чи іншу подію в майбутньому дозволяє відпрацювати у планах і прогнозах стратегію протидії ризику. Співвідношення ступеня ризику і дохідності оцінюється за статистичними методами, ймовірності дозволяють дати кількісну характеристику ризику. Так, ймовірність настання (чи не настання) тієї чи іншої події, як правило, можливо чисельно виміряти у відсотках або інших відносних величинах.[10]

Варіаційний аналіз і прогноз майбутніх подій стосовно підприємства дозволяє ранжувати всі альтернативи за ступенем ризику та обрати найпридатнішу. Вибір альтернативи може проходити в умовах визначеності та невизначеності. Наприклад, очікувані виплати по облігаціях уряду обов'язково відбудуться, але розмір цих виплат залежатиме від фактичного рівня інфляції, який не є визначеним. Таким чином рішення про придбання державних цінних паперів за умов ризику щодо настання події виплат по них має ймовірність, близьку до одиниці. Стосовно розміру виплат ризик підлягає визначенню. Інакше йдуть справи з виплатами дивідендів або відсотків по цінних паперах компаній і підприємств. Тут ризик зумовлюється невизначеністю настання самої події (факту виплат) та розміру виплат. Якщо інвестор формує портфель цінних паперів, тобто купує папери різних емітентів і у різних кількостях, то залежно від структури цього портфеля він підпадає під різні ступені ризику.

Чим більше цінних паперів з невизначеними ризиками, тим нижчою є ймовірність отримання доходів від цього портфеля. Тому при прийнятті рішень щодо вкладання коштів інвестор повинен виміряти ризик настання події одержання результату.

Офіційна методика визначення ефективності (доцільності) капітальних вкладень, перш за все, виокремлює загальні положення. Найбільш суттєвими з них є такі:[11]

по-перше, розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень застосовуються при розробці різних проектних і планових (прогнозних) документів; оптимізації розподілу реальних інвестицій за різними формами відтворення основних фондів; оцінці ефективності витрачання власних фінансових коштів підприємства;

по-друге, при розрахунках визначають загальну економічну ефективність як відношення ефекту (результату) до суми капітальних витрат, що обумовили цей ефект. Витрати та результати обчислюють з урахуванням чинника часу. На підприємствах економічним ефектом капітальних вкладень слугує приріст прибутку (госпрозрахункового доходу);

по-третє, з метою всебічного обґрунтування й аналізу економічної ефективності капітальних вкладень, виявлення резервів її підвищення використовують систему показників - узагальнюючих і поодиноких.

До узагальнюючих показників належать період окупності капітальних витрат (кількість років або місяців, за які відшкодовуються початкові інвестиції) та питомі капітальні вкладення (у розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) -капіталомісткість. Окрім узагальнюючих, до системи входять такі поодинокі показники, що підлягають спільному комплексному аналізу: продуктивність праці; фондовіддача; матеріаломісткість (енергомісткість), собівартість, якість і технічний рівень продукції; тривалість інвестиційного циклу; величина соціального ефекту (в порівнянні з соціальними нормативами); показники, що характеризують поліпшення стану навколишнього середовища;

по-четверте, при визначенні ефективності капітальних вкладень має бути виключений вплив на сумарний ефект так званих не інвестиційних чинників, тобто дію заходів, здійснення яких не вимагає капітальних вкладень.

Це означає, що з одержаного інвестором загального ефекту (прибутку) треба вилучати ефект, спричинений: більш повним використанням введених раніше виробничих потужностей, збільшенням коефіцієнта змінності роботи устаткування; запровадженням прогресивних форм організації виробництва, праці та управління, підвищенням професійної підготовки і майстерності персоналу тощо.

Викладена методика визначення ефективності капітальних вкладень дозволяє відібрати кращі їх проекти (варіанти) за мінімальною величиною так званих зведених витрат (собівартість обсягу товарної продукції плюс середні щорічні капітальні вкладення в межах періоду їх нормативної окупності) та визначити загальну економічну ефективність здійснюваного проекту шляхом обчислення очікуваного (фактичного) коефіцієнта прибутковості інвестування. Проте її постійне застосування істотно обтяжує чи навіть унеможливлює достатньо об'єктивну оцінку доцільності капіталовкладень в умовах розвинутих ринкових відносин. Це зумовлюється тим, що вона:[30]

спирається на показник зведених витрат, який є штучно сконструйованим і реально не існує в практиці господарювання;

лише частково враховує чинник часу (зміну вартості грошей з часом);

ігнорує амортизаційні відрахування як джерело коштів і цим самим обмежує грошові потоки лише чистими доходами;

не враховує існуючі у ринковій економіці господарський ризик та інфляцію.

З огляду на ці міркування виникає нагальна потреба в застосуванні дещо інших методичних основ оцінки доцільності виробничих інвестицій. Такі методичні основи мають бути позбавлені перелічених вад, що властиві існуючій офіційній методиці, і завдяки цьому пристосовані до народжуваних умов ринкових відносин господарюючими суб'єктами.

Перш за все, треба домовитись щодо однозначного розуміння і тлумачення нових (раніше не використовуваних) фінансово-економічних термінів. До таких термінів належать:

Початкові інвестиції (початкова вартість проекту) - це реальна вартість проекту капітальних вкладень з урахуванням результатів від продажу діючого устаткування та податків. Математично вони обчислюються як сума звичайних витрат на започаткування інвестицій за мінусом всього початкового доходу. Початкові капітальні витрати охоплюють: вартість машин, устаткування та інших необхідних підприємству знарядь праці за купівельною ціною; додаткові витрати, що пов'язані з транспортуванням і монтажем нового обладнання, а також технічним наглядом за ним;

Податки з продажу старого обладнання, якщо вони передбачені чинним законодавством країни. За умови технічної реконструкції або розширення діючого підприємства капітальні витрати включають також вартість будівельно-монтажних робіт. При спорудженні нового підприємства довгостроковими є всі витрати, що входять до складу виробничих інвестицій (капітальних вкладень). У зв'язку з започаткуванням інвестицій кожне діюче підприємство має певний початковий дохід, до якого, звичайно, можуть належати: виручка грошей від продажу старого устаткування; податкова знижка на продаж старого устаткування; податкова знижка на продаж старого обладнання зі збитком; податкові пільги на інвестиції тощо.[23]

Грошовий потік являє собою фінансовий показник, що характеризує ступінь так званої ліквідності підприємства (фірми, компанії), тобто вимірник того, як швидко можна продати його (її) активи і одержати кошти. Цей показник складається з чистого доходу підприємства і безготівкових витрат (зокрема амортизаційних відрахувань). Врахування амортизації як джерела фінансових коштів є виправданим і важливим, позаяк амортизаційні відрахування мають певний лаг (проміжок часу) між їх нарахуванням і використанням за призначенням.

При оцінці доцільності інвестицій обов'язково встановлюють (розраховують) ставку дисконту (капіталізації), тобто процентну ставку, що характеризує, по суті, норму прибутку, відносний показник мінімального щорічного доходу інвестора, на який він сподівається. За допомогою дисконту (облікового процента) визначають спеціальний коефіцієнт, в основу обчислення котрого покладена формула складних процентів і який застосовується для приведення інвестицій і грошових потоків за різні роки до порівняного в часі виду.

Під теперішньою вартістю прийнято розуміти вартість майбутніх доходів на теперішній час, яка обчислюється шляхом множення грошового потоку за кожний рік на так званий процентний чинник теперішньої вартості (спеціальний коефіцієнт приведення) відповідного року за визначеною дисконтною ставкою. Якщо з загальної величини теперішньої вартості вирахувати початкові інвестиції, то матимемо показник чистої теперішньої вартості, що покладений в основу одного з найпоширеніших методів оцінки доцільності капіталовкладень у країнах з розвиненою ринковою економікою.

Внутрішня ставка доходу відображає ставку дисконту, за якої теперішня вартість грошових потоків та початкові інвестиції є приблизно однаковими за величиною. Іншими словами: внутрішня ставка доходу - це дисконтна ставка, за якої чиста теперішня вартість грошових потоків дорівнює нулю. Цей показник також може порівняно широко використовуватись у практиці господарювання підприємств для оцінки ефективності капітальних вкладень. Розрахований показник внутрішньої ставки доходу повинен бути не нижчий від граничної (крайньої або необхідної) ставки, яку підприємства (фірми, компанії) мають встановлювати, виходячи з вартості фінансування та ризикованості проекту капітальних витрат. Оцінка доцільності інвестицій - це майже завжди оцінка проектів (альтернативних варіантів) з ризиком. Майбутні доходи від реалізації того або іншого проекту вкладення капіталу можуть несподівано впасти або вирости. Існує багато чинників, які обумовлюють зменшення сподіваних грошових потоків підприємства.[11]

За умови підприємницької діяльності основні методичні положення визначення доцільності інвестицій того або іншого господарюючого суб'єкта повинні знайти своє відображення в узгодженій системі розрахунків та логічних дій, здійснюваних поетапно, у певній послідовності.

Перший етап: розрахунок початкових інвестицій на основі наявних цифрових даних з усіх елементів, що входять до складу початкових капітальних витрат і початкового доходу підприємства.

Другий етап: визначення сподіваних і безпечних грошових потоків за кожний рік розрахункового періоду, враховуючи всі види доходів підприємства, суми амортизаційних відрахувань та фактор еквівалента певності, абсолютне значення якого з кожним наступним роком зменшується;

Третій етап: встановлення теперішньої вартості майбутніх грошових потоків з використанням її процентного чинника.

Четвертий етап:

а) обчислення чистої теперішньої вартості (ЧТВ) грошових потоків і оцінка за методом застосування ЧТВ доцільності інвестицій з урахуванням ризику й інфляції;

б) визначення внутрішньої ставки доходу (ВСД), за якої ЧТВ дорівнює нулю, і прийняття рішення про доцільність капітальних вкладень за методом ВСД.

Методика оцінки ефективності інвестування в умовах ринкових відносин враховує реалії системи господарювання, за яких у більшості випадків інвестори вкладають свої кошти (капітали) у ті або інші проекти одномоментно (без їх розподілу на декілька років). Якщо ж інвестування здійснюється впродовж декількох років (зокрема при новому будівництві великих виробничих проектів), то варто застосовувати принцип дисконтування не лише грошових потоків, але й капітальних вкладень.

При наявності альтернативних проектів (варіантів) капітальних вкладень вибір кращого з них має здійснюватись за такою ж (викладеною вище) алгоритмічною схемою. За кожним проектом (варіантом) розрахунки завершуються обчисленням показників ЧТВ і (або) ВСД. Найбільш ефективний проект визначається за найбільшою абсолютною величиною цих показників.[11]

Купуючи акції будь-якої фірми, прогнозуємо отримання певного доходу. Ніхто не може з упевненістю сказати, що прогнози справдяться. Варто пам'ятати, що акції належать до найбільш ризикованих цінних паперів.

Однак, якщо фірма у минулому мала стабільні результати й досить незначний ризик, то, купуючи її акції, можна сподіватися на певні прибутки у майбутньому. Наведемо формулу, за якою можна обчислити сподіваний дохід від акцій:

,(1.1)

де Дсп - дохід, на який сподіваються акціонери;

?Ц - підвищення цін на акції;

Д - дивіденди;

Ц(t-1) - ціна акцій протягом попереднього періоду.

Більш точний розрахунок прибутковості акцій можна зробити за результатами діяльності фірми за рік. Прибутковість акції визначає дохід, який мають власники часток капіталу фірми від своїх інвестицій, і обчислюється за формулою:

(1.2)

де Пр - прибутковість акції;

Д - дивіденди;

Цр - ринкова ціна акції.

Отже, акціонер матиме тим більший річний прибуток, чим більші дивіденди на акцію і чим менша їх ринкова ціна.

Прибутковість акції - основний статистичний індикатор, який дає змогу порівняти доходність акцій різних корпорацій, а також акцій з іншими альтернативними видами заощаджень. Іноді цю величину називають рендитом, або дивідендною віддачею акцій.

Проте формула прибутковості акції недосконала (приблизна), тому що цей показник буде завжди вищим через день після оголошення дати реєстрації, ніж за день до цього. Це пояснюється тим, що наступного дня після виплати дивідендів біржова ціна акції (знаменник у формулі) буде завжди меншою на величину дивіденда порівняно з ціною попереднього дня. Тому для розрахунку прибутковості акції доцільно використовувати таку формульну модифікацію:

(1.3)

де Пр - прибутковість акції;

Д - дивіденди;

Ца - ціна акції;

Т - кількість днів після виплати дивіденду.

Дохідність звичайних акцій постійно змінюється (незафіксований відсоток дивіденду), і тому наприкінці року акціонерне товариство, оцінюючи свій капітал, обчислює дохід на звичайну акцію таким чином:

(1.4)

де Дза - дохід на звичайну акцію;

Пр - прибуток після сплати податку і дивідендів за привілейованими акціями;

Кза - кількість звичайних акцій.

Ця величина на відміну від показника прибутковості акції вимірюється не у відсотках, а в грошових одиницях і показує, з якої суми треба виходити при сплаті дивідендів на звичайну акцію. Оскільки дивіденди за звичайними акціями виплачуються залежно від рішення ради директорів, то тут можливі різні варіанти. Одні компанії виплачують у вигляді дивідендів більшу частину своїх доходів, інші - меншу, або й зовсім не виплачують залежно від їхніх планів на майбутнє та від становища фірми у минулому.[11]

Наведемо розрахунок ще одного показника повного доходу від капіталу, який узагальнює всі доходи і збитки, що приносять акції:

(1.5)

де Дк - повний доход від капіталу;

Д - дивіденди;

Цк - ціна на кінець року;

Цп - ціна на початок року.

Інвестувавши гроші в облігацію, її власник отримує дохід у вигляді фіксованих відсотків та різниці між ціною придбання і номіналом, за яким облігація погашається. Ефективність (дохідність) довготермінових облігацій може бути виміряна у вигляді: купонної дохідності (норма відсотка облігації); ставки розміщення (річної ставки складних відсотків).

Ставка розміщення найбільш точно характеризує реальну фінансову ефективність облігації, враховуючи всі види доходів від неї. Отже, завдання вимірювання фінансової ефективності облігації зводиться до обчислення ставки розміщення у вигляді річної ставки складних відсотків. Нарахування відсотків за цією ставкою на ціну придбання облігації, яка може відрізнятись від номіналу, дає дохід за весь період "життя" облігації, враховуючи момент її погашення.[30]

Методика визначення річної ставки дохідності для різних видів облігацій різна. Розглянемо способи обчислення ставок розміщення (ставок ефективності) для облігацій:

безвідсоткових;

з виплатою відсотків наприкінці терміну;

без обов'язкового погашення з періодичною сплатою відсотків;

які погашаються наприкінці терміну.

Використовуємо позначення: N - номінальна вартість облігації; Р - ціна облігації при купівлі; g - купонна дохідність облігації (норма відсотка на облігації); п - термін облігації у роках (строк від моменту придбання облігації до моменту її погашення); і - річна ставка складних відсотків; ie - ставка розміщення, показник ефективності фінансової операції (ставка ефективності); ф - поточна дохідність облігації.

Ціну придбання облігації називають курсом облігації, позначають Рк і обчислюють за формулою:

(1.6)

Отже, якщо Pk>номіналу, то це означає, що облігація куплена з премією, дешевше від номінальної вартості.

Облігації без виплат відсотків (безвідсоткові) приносять власнику лише один вид доходу - дисконт - різницю між вартістю погашення та ціною придбання.

Облігації з виплатою відсотків наприкінці терміну можуть бути куплені з дисконтом і з премією. Їхня ставка ефективності (Ie) може бути більшою від купонної дохідності Ie>g, і навпаки - меншою, Ie<g, якщо Pk>0 (купівля з премією).

Облігації без обов'язкового погашення з періодичною сплатою відсотків (типу акцій) зустрічаються дуже рідко. Їх дохідність можна виміряти так:

(1.7)

У цьому випадку ставка розміщенні (Ie) збігається з поточною дохідністю облігації, адже:

(1.8)

Найбільш поширені облігації, що погашаються наприкінці терміну. Для них визначають поточну дохідність за формулою:

(1.9)

Поточну дохідність ще називають прямим доходом від облігації.

В усіх наведених розрахунках при визначенні ставки розміщення облігації вважалося, що облігація купується у момент її випуску. Це окремий випадок. Іноді облігація купується під час виплати відсотків, і тоді всі наведені розрахунки зберігають свою силу, лише під п розуміють термін, який залишився до погашення облігації. Якщо облігація придбана у момент між двома виплатами за купонами, наведені формули дадуть наближені оцінки.

1.3 Інформаційно - правове забезпечення інвестиційної діяльності підприємства

Правові основи фінансів окремих суб'єктів господарювання перш за все базуються на конституційних нормах. Конституція України є важливим джерелом фінансового права і віддзеркалює в концентрованому вигляді правовий простір, в якому здійснюється розвиток підприємництва в нашій країні. Конституцією України регламентується право громадян на здійснення будь-якого виду підприємницької діяльності, не забороненої законом. Водночас, держава забезпечує розвиток конкуренції в підприємницькій діяльності, здійснює антимонопольне, кредитне, бюджетне та податкове регулювання, захищає права споживачів, контролює якість і безпеку продукції і всіх видів послуг та робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Господарський Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Під господарською діяльністю у Господарському Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у Господарському Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Систему законодавчого забезпечення діяльності підприємства складають регулюючі фінансову та майнову діяльності підприємств закони, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, інші нормативно-правові акти міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування, у тому числі тих державних органів, що здійснюють державне регулювання діяльності підприємств, контроль і нагляд за ним.

З метою залучення зовнішніх фінансових ресурсів господарські товариства можуть випускати корпоративні або боргові цінні папери. Умови такої емісії в загальному вигляді регламентуються Законом України "Про цінні папери та фондову біржу" від 18.06.1991 р. Крім того, підприємства можуть здійснювати фінансові операції різного роду з цінними паперами, керуючись положенням Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10.12.1997 р.

Фінансово-майнові відносини підприємств регламентуються нормами цивільного права, зафіксованими у Цивільному кодексі України і Законі України "Про власність" від 07.02.1991р. Даний закон визначає об'єктів і суб'єктів права власності, порядок використання власником майна для здійснення підприємницької діяльності, а також визначає право приватної, колективної, державної та інтелектуальної власності.

У відповідності із Законом України "Про інвестиційну діяльність" інвестиції визначаються як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті якої може бути отримано прибуток або досягнуто соціальний ефект.

В залежності від виду вкладених інвестиційних ресурсів інвестиції можуть здійснюватися у формі:

грошових коштів та цільових банківських вкладів;

рухомого та нерухомого майна;

ноу-хау;

майнових прав і т.д.

Іноземні інвестиції в економіку України послідовно регулювалися такими законодавчими актами:

1) Законом України «Про захист іноземних інвестицій на території України» від 10.09.91;

2) Законом України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91;

3) Законом України «Про іноземні інвестиції» від 13.03.92;

4) Декретом Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» від 20.05.93;

5) Законом України «Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» від 17.12.93;

6) постановою Кабінету Міністрів України «Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні» від 14.03.94.

Після прийняття Закону України «Пре режим іноземного інвестування» (1996 р.) більшість згаданих законодавчих актів втратили силу. В той же час кожний з перелічених законодавчих актів був свого часу необхідним і створював сприятливе законодавче середовище для іноземних інвесторів.

Так, згідно із Законом України «Про захист іноземних інвестицій на території України» (1991 р.) передбачалося, що інвестиції, прибутки, законні права та інтереси іноземних інвесторів захищаються законами України. Держава не може реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків стихійного лиха. Іноземним інвесторам гарантується можливість переказу за кордон їх прибутків та інших сум, отриманих на законних підставах. Такі норми діють і сьогодні.

Цим законом також встановлюються види іноземних інвестицій, форми їх здійснення; державні гарантії захисту. В окремому розділі викладено засади функціонування іноземних інвесторів на основі концесійних угод про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності. Нині практично всі спільні підприємства мають національний режим оподаткування.

До того ж у Законі визначається поняття іноземних інвестицій як цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької діяльності або інших видів діяльності для отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту. Досягненням чинного Закону є те, що іноземного інвестора поставлено у рівні умови з вітчизняним.

Законом України «Про іноземні інвестиції» (1992 р.) встановлювався національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності щодо іноземних інвестицій. До того ж іноземні інвестори отримували гарантії на десять років на випадок змін відповідного законодавства України; за Законом їх інвестиції у нашій країні не підлягають націоналізації. Цим самим Законом передбачалася низка пільг для підприємств з іноземними інвестиціями.

Декретом Кабінету Міністрів «Про режим іноземного інвестування» (1993 р.) для іноземних суб'єктів господарської діяльності встановлено національний режим інвестиційної діяльності, тобто вони наділені правами та обов'язками в обсязі, не меншому, ніж аналогічні суб'єкти України. Згідно із цим законодавчим актом іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантувався безперешкодний переказ за кордон їх доходів, прибутків та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах. Щодо оподаткування, то у разі встановлення законодавчими актами України нових видів податків існуючі підприємства з іноземними інвестиціями звільнялися від них на 5 років. Цим самим Декретом запроваджувалася кваліфікація іноземної інвестиції як суми, не меншої за 20 % статутного капіталу підприємства, а також встановлювалися обмеження стосовно мінімальної суми цієї інвестиції.

Законом України «Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» (1994р.) встановлювалися пріоритетні сфери для іноземного інвестування, висувалися вимоги до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг, і зміст пільг, що надаються стосовно інвестиційних проектів і пріоритетних сфер.,

Інвестування може проводитися іноземними інвесторами у вигляді: іноземної валюти; будь-якого рухомого чи нерухомого майна; акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також векселів та інших грошових вимог; будь-яких прав інтелектуальної власності, що мають вартість (включаючи авторські права, винаходи, торгові знаки, фірменні найменування та ін.); прав на господарську діяльність (таких, як розвідування, розробка, добування, експлуатація природних ресурсів, отриманих за законом чи угодою); платних послуг; в іншому вигляді, що не суперечить чинному законодавству України.

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції у таких формах:

1) пайова участь іноземних інвесторів у підприємствах України;

2) створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам;

3) придбавання діючих підприємств;

4) придбавання рухомого і нерухомого майна (земельні ділянки, будинки, обладнання, транспорт та ін.).

В цілому потрібно відзначити, що в Україні спостерігається поступове становлення ринкових організаційних структур. Сформовані та діють нові інституції, які регулюють або забезпечують зовнішньоекономічну діяльність, формується мережа фірм та організацій, які надають методичну, консультаційну та практичну допомогу веденню міжнародного бізнесу на території України.

Значну роботу з акумуляції та ефективного використання великих іноземних інвестицій виконує Українська державна кредитно-інвестиційна компанія. З метою запобігання суперечок між іноземними інвесторами та органами виконавчої влади і місцевого самоврядування Указом Президента України у 1997 р. утворено палату незалежних експертів з питань іноземних інвестицій як постійно діючий консультативно-дорадчий орган.

Причинами, які заважають залученню іноземних інвестицій в Україну, можна визначити такі:

1) іноземним інвесторам практично не надається жодних гарантій щодо забезпечення їх прав власності;

2) іноземні інвестори розраховують на повернення своїх вкладень через 6 років при середньорічній прибутковості 38 % (для України це нереально);

3) у багатьох країнах потенційні інвестори недостатньо поінформовані про стан та перспективи розвитку економіки України;

4) основним недоліком чинних нормативних документів, що регулюють інвестиційну діяльність в Україні, є їх неузгодженість між собою.

Для України як держави з перехідною економікою важливо розглядати залучення іноземних інвестицій у контексті структурних змін та економічного зростання.

Пріоритетними завданнями, що мають розв'язати іноземні інвестиції, є:

1) структурна реформа економіки;

2) технологічне оновлення виробництва;

3) виробництво товарів широкого вжитку;

подолання залежності країни від імпорту.

Отже, для ефективного забезпечення розвитку інвестиційного процесу в Україні необхідно забезпечити можливості для розширення діяльності вітчизняних суб'єктів господарювання, а також створити умови для притоку іноземного капіталу.

інвестиція капітал проект

2. Оцінка інвестиційної діяльності ЗАТ «Новгород - Сіверський ЗБМ»

2.1 Фінансово - економічна характеристика діяльності ЗАТ «Новгород - Сіверський ЗБМ»

ЗАТ «Новгород - Сіверський ЗБМ» є юридичною особою, яка здійснює свою діяльність у відповідності з чинним законодавством України, власним статутом, установчим договором та статутом. Товариство має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, фірмову марку і товарний знак, який затверджений правлінням товариства і зареєстрований в Торгово - промисловій палаті України, печатку зі своїм найменуванням.

Підприємство знаходиться в Чернігівській області в місті Новгород - Сіверський , вул. Козацька, 56.

ЗАТ «Новгород - Сіверський ЗБМ» є підприємством, яке належить до будівельної галузі. Метою діяльності даного товариства є забезпечення населення високоякісними товарами народного споживання, розвиток сфери платних послуг для населення та організацій, а також задоволення соціальних потреб акціонерів за рахунок одержаних прибутків у відповідності із законодавством України.

Згідно зі статутом підприємства предметом діяльності ЗАТ «Новгород - Сіверський ЗБМ» є:

Ї виробництво будівельно - оздоблювальних матеріалів (меблів, столярних виробів, посуду і будівельних матеріалів, освітлювальних приладів і т.д.);

Ї надання послуг фізичним і юридичним особам (побутові, транспортні, рекламні, посередницькі, ритуальні, консультаційні, ремонтні, будівельні, проектні, охоронні, юридичні.);

Ї комерційна діяльність ( торгівля різноманітними промисловими і продовольчими товарами, як власного виробництва, так і продукцією інших виробників.);

Ї організація та впровадження системи закладів громадського харчування;

Ї проведення різноманітних платних конкурсів, аукціонів, виставок, ярмарок;

Ї організація заходів спортивного, культурно-масового та розважального характеру;

Ї виробництво та переробка сільськогосподарської продукції;

Ї надання кредитів акціонерам та працівникам підприємства.

Розглянемо динаміку фінансово-економічних показників діяльності підприємства за допомогою таблиці 2.1.

Так з таблиці 2.1 видно, що обсяг реалізованої продукції в 2004-му році зріс на 353,8% в порівнянні з 2002-м роком. Це відбувається за рахунок того, що підприємство на протязі останніх років розширило асортимент випускаємої продукції, наростило обсяги його випуску, а відповідно і її реалізацію. Також за період що аналізується зростають обсяги прибутку на 9,7 тис. грн.. Це свідчить про те, що підприємство підвищило ефективність своєї діяльності, оскільки темпи зростання прибутку значно перевищують темпи зростання виручки.

Разом з зростанням виручки та прибутку, з року в рік зменшується чисельність працюючих, дане явище говорить про те, що на підприємстві постійно зростає ефективність праці, що і відображає нам динаміка такого показника як продуктивність праці. Це можна пояснити вимогами ринку щодо якості продукції та необхідністю використання більш сучасного обладнання, в результаті чого зменшується необхідна для виробництва кількість робітників та зростає продуктивність їхньої праці.