Размещено на http://www.allbest.ru/

• Етапи становлення та розвиток податкової системи в Україні

податковий система фіскальний регулюючий

Вступ

Однією з головних умов реформування ринкового середовища, підтримання фінансової стабільності й інтеграції у світове співтовариство є розроблення науково обґрунтованої концепції оподаткування.

На думку провідних фахівців з оподаткування, в Україні через податкову систему необхідно перерозподіляти щонайменше 39-40% ВВП.

Податки є не тільки головним джерелом доходів бюджету, але й важливим інструментом регулювання доходів в окремих секторах економіки, еластичним важелем впливу на поведінку економічних і соціальних структур. Здійснюючи регулювання економіки через податки, держава шляхом зменшення (збільшення) маси податкових надходжень, зміни ставок податків і форм оподаткування, надання податкових пільг може сприяти створенню умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, стимулювати інвестиційну, інноваційну і підприємницьку активність.

Становлення податкової системи в Україні розпочалося без належного теоретичного обґрунтування. За орієнтир брались західні моделі оподаткування і не враховувались специфічні особливості соціально-економічного розвитку країни, пов'язані з глибокою реформованістю структури економіки, а також суттєві розбіжності в правовій культурі, рівні розвитку сучасних форм грошового обігу тощо в Україні і в західних країнах. Все це визначає нестабільний характер податкової політики. Фактично податки використовуються як пасивний інструмент для забезпечення загальнодержавних потреб.

Для підвищення дієвості податкового механізму в регулюванні структурних зрушень в економіці країни необхідно посилити наукове обґрунтування податкової політики в умовах трансформації економічної системи.

Мета даної роботи полягає в вивчені теоретичних аспектів ролі та місця податкового механізму в здійсненні структурних перетворень в економіці України.

Основними завданнями роботи є дослідження:

1. Етапів становлення податкової системи в Україні,

2. Економічної сутності, функцій і класифікації податків,

3. Питань методології розрахунків за податками і платежами,

Значний внесок у розвиток теоретичних проблем формування та функціонування механізму функціонування податкової системи належить українським вченим: О.Амоші, Л.Бабич, А.Базилюк, В.Беседіну, В.Бородюку, О.Власюку, Л.Воротіній, В.Волику, В.Геєцю, В.Голікову, М.Гуревичеву, М.Дем'яненку, Б.Кваснюку, І.Кириленку, І.Лукінову, І.Луніній, В.Мамутову, В.Опаріну, Б.Панасюку, А.Савченку, В.Симоненку, В.Суторміній, В.Федосову, М.Чумаченку, А.Чухну, Л.Шаблистій, російським вченим: Л.Абалкіну, І.Горському, І.Осадчій, А.Ходову, Д.Чернику, Є.Ясіну та іншим.

1. Етапи становлення та розвиток податкової системи в Україні

На початковому етапі розвитку держава не мала фінансового апарату для визначення й збору податків. Вона визначила лише загальну суму коштів, яку бажала отримати, а збір податків доручала місту або общині. На цьому етапі еволюції податки мають випадковий і тимчасовий характер, часто запроваджуються у зв'язку з надзвичайними обставинами, перш за все - війна. Відсутні чіткі і єдині правила оподаткування, все фінансове господарство ведеться без певних принципів, безсистемно, орієнтуючись виключно на максимальну експлуатацію податкового потенціалу населення. За цих умов в оподаткуванні панувало свавілля, зловживання, зростали витрати на збирання податків. Особливістю першого етапу оподаткування є те, що у податкових відносинах держава виступає не з індивідуальними платниками, а з громадою.

Історично податки - найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. Саме виникнення держави спричинило і появу платежів та внесків до державної скарбниці для фінансового забезпечення державою її функцій. Елементи механізму оподаткування зародились ще в первісних звичаях усіх без винятку народів. На ранніх сходинках державної організації початковою формою оподаткування можна вважати жертвопринесення, яке було неписаним законом, і таким чином, ставало примусовою виплатою або збором, при цьому відсоткова ставка, яка визначається на збір плодів від землі та дерева, належить Богові. В розвитку форм і методів стягування податків виділяють три значних етапи: перший етап охоплює старовинний світ і початок середніх віків, другий - XV-XIX ст., третій - XIX-XX ст.[2,c.42].

Практика стягування десятинної частини від отриманих доходів виникла ще в глибокій давнині і проіснувала багато сторіч. В стародавній Греції VII-VI ст.ст. до н.е. були введені податки на доходи в розмірі однієї десятої або двадцятої частини доходів для фінансування витрат: на утримання найманих армій, зведення укріплень навколо міст, будівництва храмів, шляхів та інші громадські потреби.

В Афінах основою доходів були податі і займи. Подать, що стягувалась з усього майна в сукупності, базувалась на попередньо проведеній оцінці, яка здійснювалась під присягою самим платником. В той же час спостерігається серйозна протидія оподаткуванню. Так, вважалось, що вільний громадянин відрізняється тим, що не повинен сплачувати податків. Особисті податки вважались такими, що носять на собі печатку рабства і деякі повноправні громадяни вважали їх принизливими для себе [2,c.43-44].

Становлення й розвиток державності в Стародавньому Римі (63 р. до н.е.-14 р. н.е.) супроводжувались у військові часи, до достатньо чіткої податкової системи, якою регулювалися не лише величина платежу й терміни сплати, але й контроль за оподаткуванням. Організація оподаткування була основана на майновому цензі на підставі опису населення і його майна, була введена в 550 р. до н.е. Такий опис проводився кожні п'ять років чиновниками - цензорами. В оцінку вводило все майно за видами: нерухомість, земля, інвентар, коштовності, одяг. Спочатку результати цензу вимірювались в натуральних одиницях, але з 312 р. до н.е. стали вартісними, що свідчило не лише про розвиток грошового обігу, але і про пошуки більш узагальненого облікового вимірника.

Головним джерелом доходів у римських провінціях служив поземельний податок. В середньому його ставка складала одну десяту доходів з земельної ділянки, хоча застосовувались й особливі форми оподаткування, наприклад, податок на кількість фруктових дерев [2,c.46]. Розмір податку залежав також і від родючості землі та міг бути зменшений, коли в силу об'єктивних причин знижувалась продуктивність господарства (неврожаї).

В Римській імперії стягувались і непрямі податки, серед яких були: податок з обороту або акциз на внутрішнє споживання за ставкою 1%, особливий податок з обороту при торгівлі рабами за ставкою 4%, податок з відпуску рабів на волю - 5% від їх ринкової вартості.

В 30 році до н.е. під час правління імператора Августа були введені нові митні збори в усіх провінціях з усіх товарів, які ввозилися або ввозилися, запроваджено податок із спадщини у розмірі 5%. В ІІІ ст. н.е. майновий податок платили з голови, причому жінки сплачували половину. Деякі категорії населення (раби, чиновники) податки взагалі не платили.

В системі оподаткування необхідною частиною був облік доходів, землі й населення. Тому землевласників прикріпляли до ділянок, а ремісників об'єднували в колегії [3,c.205]. Римляни були зобов'язані подавати інформацію про свої доходи, які враховувались у податкових деклараціях і за якими визначався розмір податків. Податкові документи зберігалися у фінансовому органі, а їх інформація служила базою для наступних переписів майнового стану платників податків.

В Європі у стародавні часи податкові системи були відсутні, платежі мали характер разових вилучень.

В стародавній Русі в кінці ІХ ст. основним джерелом доходів княжої казни була данина. Збирали данину натурою (хутрами, медом, воском) або грошима. Це був спочатку нерегулярний, а потім усе більш систематичний прямий податок. Князь Олег після свого утвердження в Києві зайнявся встановленням данини з підвладних племен. По-суті, данина була єдиним джерелом доходів і служила задоволенню потреб князя й дружини. Данина стягувалась двома шляхами: повозом, коли привозилась до Києва, і полюддям, коли князі або княжі дружини самі їздили за нею.

Існували і інші види оподаткування. До них належали торгові і судові мита. Останні були найбільших розмірів і складали від 5 до 80 гривен (гривна - срібний брус, що виконував функції самої великої грошової одиниці).

Для визначення розміру прямих податків при Івані Грозному використовували “сошний лист”. Він передбачав обмір земельних ділянок і перерахунок одержаних даних в умовні податкові одиниці “сохи” та визначення на цій основі розміру податків. “Соха” вимірювалась в четвертях або четях (біля 0,5 десятини), а її розмір у різних місцях був неоднаковим. Розмір “сохи” змінювався від того, що на неї приходився певний розмір податку, який визначався місцевими органами влади.

Сільська “соха” складалася з певної кількості орної землі й змінювалась залежно від якості ґрунту, а також соціального походження власника. “Сошний лист складав писар. На початку XVIIст. Одиницею для обчислення прямого податку став двір, пізніше (середина XVII ст.) об'єктом оподаткування став товарообіг.

З XV ст. до нас дійшли матеріали, що свідчать про розвиток обліку доходів та майна, збереглися у ряді випадків записи типу інвентарів. “Інвентарі та ілюстрації того часу містять відомості про повинності міщан, селян, світських й церковних феодалів на користь держави”.

Розширення сфери товарно-грошових відносин, необхідність зіставляти витрати і доходи, удосконалення повинностей селян, зростання потреб держави - усе це сприяло розвитку знань, ведення відповідної бухгалтерії [4,c.224].

Надалі розвиток податків в Україні пов'язаний з розширенням та функціонуванням козацької військової сили, яка потребувала коштів на своє утримання. Про це, зокрема, нагадує вимога московського уряду провести в Україні перепис господарств посполитого населення, селян і міщан для їх оподаткування на утримання регулярного війська.

Пізніше було введено “помірне” - торгове мито. Сплачувалось воно з певної міри привізного товару, а також при його перепродажу. Розмір помірного не був сталим. В Україні помірне становило два гроші за одиницю виміру товару. У другій половині XVII ст. у Гетьманщині помірне було замінено московським податком, що становив 5% від продажної ціни товару.

Наприкінці XVIII ст. для суб'єктів господарювання було введено основний та додатковий промисловий податок. Об'єктами промислового податку стали розмір капіталу й прибутку підприємств.

Після втрати Україною незалежності та повного поневолення Московською державою почали вводитися нові податки, які використовувались на території України для поповнення імперської казни. Було введено подвірне оподаткування - система оподаткування населення прямими податками. Подушний податок замінив подвірну подать у XVII-XIX ст., його сплачувало все чоловіче населення країни, крім дворян, духовенства і осіб, що перебували на державній службі.

На другому етапі (XVII - початок XIX ст.) становлення оподаткування перетворюється в постійне джерело державних доходів. В основі цього перетворення лежать: розвиток товарно-грошового господарства, зростання потреб держави, зумовлене створенням регулярної армії, формування значного адміністративного апарату та посилення державної влади внаслідок становлення монархії. Крім того, виникає мережа державних установ, в тому числі фінансових, і держава бере частину функцій на себе: установлює квоту обкладання, контролює збір податків, визначає правила оподаткування. Збільшується кількість податків внаслідок зростання потреб держави у фінансових коштах.

Третій, сучасний етап, - держава бере на себе всі функції встановлення та стягування податків. Цей етап характеризується становленням капіталізму, що спричинив концентрацію виробництва, капіталу й праці. Це привело до зростання суспільних потреб та інтересів держави. За цих умов податки перетворюються на основне джерело доходів. Розвивається оподаткування промислових, торговельних, транспортних підприємств. Регіональні органи власті, місцеві органи відіграють роль помічників держави, маючи різний ступінь самостійності. Особливість цього періоду є перехід від реального промислового до прибуткового податку.

2. Податкова система України

2.1 Економічна сутність, функції та класифікація податків

Податки є формою фінансових відносин між державою і членами суспільства з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для здійснення державою її функцій.

Система оподаткування в Україні являє собою сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджету та внесків до державних цільових фондів, що справляються у визначеному порядку.

Податки і збори - це обов'язкові платежі до бюджету та державних цільових фондів, що здійснюються платниками у порядку і на умовах, визначених законодавчими актами України.

В літературі поняття “податкова система” не викликає особливих суперечок, проте мають місце розбіжності. Багато авторів податкову систему розуміють як сукупність податків, обов'язкових відрахувань та платежів. У цьому випадку податкова система (у вузькому розумінні) збігається із системою оподаткування. З іншого боку, податкова система містить у собі широкий спектр відносин, пов'язаних із законодавчим регулюванням, системою збору і контролю, відповідальністю за порушення податкового законодавства.

Тобто податкова система - це сукупність податків, зборів і інших платежів та внесків до бюджету і державних цільових фондів, платників податків та органів, що здійснюють контроль за правильністю обчислення, повнотою і вчасністю сплати їх у встановленому законодавством порядку. Сутність, структура і роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно, відповідно до завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов'язки і відповідальність, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні. За оцінками фахівців, система оподаткування тим ефективніша, чим вона зручніша як для того, хто сплачує податки, так і для того, хто здійснює контрольні функції.

Функції податків як фінансової категорії виходять із функцій фінансів. Податки більш пов'язані з розподільчою функцією фінансів у частині перерозподілу створеного ВВП між державою і юридичними особами. Вони також виконують значну роль у формуванні дохідної частини бюджету (76%). Таким чином, податки виконують такі основні функції: регулюючу і фіскальну. Але деякі автори виділяють ще дві функції податків - стимулюючу і контролюючу. (7, с.217).

Фіскальна функція податків полягає у накопиченні державою коштів у державних та місцевих бюджетах та в державних цільових фондах. Накопичення коштів в бюджетах та державних цільових фондах створює умови для функціонування держави. Фіскальна функція є основною серед вище названих функцій, яка випливає із самої природи податків. Завдяки їй у державі відбувається утворення фондів коштів, з допомогою яких створюється матеріальні умови для існування та функціонування держави.

З фіскальною функцією податків дуже тісно пов'язана регулююча функція. Її наявність свідчить про те, що податки як активний інструмент розподільних процесів безпосередньо впливають на основу економіки країни - виробництво. Вони можуть прискорювати його темпи або навпаки - сповільнювати або ослаблювати нагромадження капіталу, розширювати або звужувати попит у країні тощо. Регулююча функція податків полягає в тому, що держава використовує податки з метою регулювання певних пропозицій у суспільно-економічному житті суспільства. Маневруючи податковими ставками, пільгами, змінюючи умови оподаткування, держава сприяє розв'язанню актуальних проблем.

Важливою також є стимулююча (де стимулююча) функція податків. Вона створює орієнтири для розвитку чи руйнування виробництва, діяльності. Як і регулююча, вона може бути пов'язана з застосуванням механізму пільг, зміною об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування. Інколи цю функцію характеризують як підвид третьої.

Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюється раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку зокрема, перевіряється, наскільки податки відповідають реалізації своєї мети в умовах, що склалися.

Суть податків, мета і функції їх визначаються економічним і політичним методом суспільства, природою і завданнями держави. Право держави стягувати податки і обов'язок населення платити їх випливають із необхідності функціонування держави та її установ в інтересах всього суспільства та окремих осіб.

Отже, податки, збори і обов'язкові платежі як економічні категорії поєднують суб'єктивні та об'єктивні риси. Об'єктивний характер податків проявляється в тому, що їх необхідність обумовлена виконанням державою своїх функцій, а суб'єктивний - тим, що формується податкова система відповідними державними структурами і відображає певне розуміння політичних, економічних і соціальних явищ. Головні завдання податків полягають у забезпеченні фінансової бази держави, а також урегулюванні соціально-економічних процесів у суспільстві.

Суттєвими умовами, що характеризують податкову систему в цілому, є: - порядок встановлення і введення в дію податків;

- види податків;

- права та обов'язки платників податків;

- порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів;

- відповідальність учасників податкових відносин.

Визначення економічної природи, суті податків та принципів оподаткування пройшло в науці досить складний шлях. Проте і на сучасному етапі конкретних принципів оподаткування, які б забезпечили ефективне функціонування податкової системи, не існує. Тому податкова система та податкове регулювання зовнішньоекономічної діяльності і на сьогодення потребує досконалішого вивчення, аналізу і пошуків шляхів оптимізації.

Необхідність визначення цих принципів полягає у з'ясуванні загальних правил оподаткування, економічної доцільності та обґрунтованості сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) (див. рис. 2.1).

Принципи побудови податкової системи:

1) обов'язковість - впровадження норм по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів) , визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період і встановлення відповідальності платників за порушення податкового законодавства;

Рис. 2.1. Принципи побудови податкової системи

2) доступність - забезпечення розуміння норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів);

3) рівність - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (фізичних і юридичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні зобов'язання по сплаті податків;

4) стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів), їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

5) компетентність - встановлення і скасування податків і зборів, а також пільг їх платникам повинні здійснюватися у відповідності з законодавством про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними і міськими радами;

6) єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору, об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору, податкового періоду, ставок податків і зборів, строків сплати, підстав для надання пільг;

7) економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів на підставі показників національних економічних і фінансових можливостей з урахуванням необхідності збалансованості видатків бюджету з його доходами;

8) соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімального доходу громадян і застосування диференційованого і пропорційного оподаткування громадян, які отримують високі і надвисокі доходи;

9) рівнозначність і пропорційність - стягування податків з фізичних і юридичних осіб у визначеній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів;

10) рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків,

виходячи з необхідності своєчасного надходження коштів в бюджет

для фінансування видатків;

Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) що встановлені державою, можна класифікувати по відношенню щодо об'єкта і суб'єкта оподаткування, бюджетного устрою держави, рівня державних структур, форми оподаткування, способу стягнення, системи ціноутворення (див. рис. 2.2).

Рис. 2.2. Класифікація податків

Проаналізувавши дану класифікацію можна зробити висновок, що об'єктом оподаткування є доходи, додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Щодо суб'єкта оподаткування, то це юридичні та фізичні особи про які згадувалось раніше.

Класифікація за бюджетним устроєм держави - це визначення податків, відрахування яких відбувається чи в державний бюджет України, місцеві бюджети, чи то в відсотковому співвідношенні, частина податку в державний, а частина у місцевий бюджет (див. рис. 2.3; 2.4).

Рис. 2.3. Зарахування податків і зборів до місцевих бюджетів

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, податки і збори можна класифікувати на загальнодержавні і місцеві.

Найбільшого значення набула класифікація за формою оподаткування - прямі та непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників. Це податки на їхні доходи та майно (податок на прибуток, на соціальне страхування і фонд заробітної плати (соціальні податки), майнові податки, в тому числі податки на власність. Майнові податки - це податки на майно (землю, житлові будинки, гаражі, обладнання, машини, цінні папери тощо), спадщину і дарування.



Рис. 2.4. Зарахування податків і зборів до Державного бюджету

Непрямі податки - це податки на споживання, тобто на товари та послуги. Непрямі податки є частиною ціни реалізованих товарів.

З підвищенням їх зростають ціни (податок на додану вартість, акцизний збір, мито).

Сплата податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюється відповідними законами про податки, збори (обов'язкові платежі).

Податки і збори (обов'язкові платежі), які згідно з законами включаються в ціну товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються незалежно від результатів фінансово - господарської діяльності.

2.2 Загальна характеристика податків, що стягуються з фізичних та юридичних осіб

Загальнодержавні податки встановлюються Верховною Радою України. До Загальнодержавних податків, що сплачуються юридичною особою належать:

податок на додану вартість (ПДВ);

акцизний збір;

податок на прибуток підприємств;

мито;

державне мито;

податок на нерухоме майно;

податок з власників транспортних засобів;

земельний податок;

рентні платежі;

збір за забруднення навколишнього середовища;

збір на обов'язкове соціальне страхування;

збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

збір на розвиток виноградарства, садівництва і земляцтва;

єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України.

збір за використання радіочастотного ресурсу України.

Місцеві податки і збори встановлюються селищними, сільськими та міськими радами.

До місцевих податків відносяться комунальний податок, податок з реклами. До місцевих зборів належить - збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі;

Податок на додану вартість

Суб'єктом оподаткування є юридичні та фізичні особи за умови, що обсяг їхніх оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищує 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об'єктом оподаткування є операції з продажу товарів (робіт, послуг) на території України.

Ставка податку - 20 %.

Пільги. Операції, що звільняються від оподаткування:

- продаж вітчизняних продуктів дитячого харчування;

- продаж і доставка періодичних видань вітчизняних виробництв, продаж учнівських зошитів, підручників, посібників;

- продаж товарів спеціального призначення для інвалідів.

Порядок обчислення і сплати, строки подання звітності. Суми податку, що підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Сплата податку провадиться не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним періодом. Податкова звітність (декларація) подається податковому органу платником у строки, передбачені для сплати податку незалежно від виникнення у нього податкових зобов'язань.

Для платників податку, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ), податковий період дорівнює календарному місяцю, а якщо платник має менший обсяг, він може застосовувати за своїм вибором податковий період, що дорівнює календарному місяцю або кварталу. Протягом календарного року дозволяється заміна квартального податкового періоду на місячний з початку будь-якого кварталу поточного року.

Податок на прибуток підприємств

Суб'єктом оподаткування є суб'єкти господарської діяльності, організації, установи, які отримують прибуток.

Об'єктом оподаткування є прибуток, що визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на:

- суму валових витрат платника податку;

- суму амортизаційних відрахувань.

Ставка податку - 25 %.

Пільги. Не підлягають оподаткуванню виграші у державних лотереях.

Порядок обчислення і сплати, строки подання звітності. Сплачується до бюджету не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом. Платники податку не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком спочатку року. Крім декларації про прибуток подається ще розрахунок податку на прибуток і платіжне доручення на перерахування податку до бюджету. За перший та другий місяць кварталу сплачуються авансові внески до 20 числа другого і третього місяця такого кварталу відповідно. Розрахунки таких внесків здійснюються платником самостійно, без подання декларації про прибуток. Повідомлення про результати таких розрахунків надсилається податковому органу в терміни, передбачені для сплати авансових внесків.

Відповідальність за правильність нарахування, вчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства несе платник податку. Платники податку, котрі не мають на момент перевірки податковим органом податкових декларацій про прибуток і розрахунків, пов'язаних з нарахуванням та сплатою податку за відповідні періоди, сплачують штраф у розмірі десяти НМ за одноразове порушення. Якщо протягом наступних дванадцяти місяців платник податку допускає друге або більше таких порушень, такий платник податку сплачує штраф у сумі десяти НМ, помножених на число таких порушень. Початком відрахування зазначених дванадцяти місяців є місяць, на який припадає останнє порушення. Платники податку які не подали або невчасно подали до податкового органу податкову декларацію про прибуток. Розрахунок податку на прибуток, платіжне доручення на перерахування податку до бюджету, сплачують штраф у розмірі 10% суми нарахованого податку за кожний випадок порушення.

У разі приховання або заниження сум податку платник податку сплачує суму донарахованого податковим органом податку, штрафу у розмірі 30% від суми донарахованого податку (недоїмки) та пені, обчисленої із 120% облікової ставки НБУ, яка діяла на момент сплати, нараховану на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк.

Не застосовуються штрафні санкції до платників податку, котрі до початку перевірки податковим органом виявили факт заниження оподатковуваного прибутку, письмово повідомили про це податковий орган та сплатили суму недоїмки, а також пеню, обчислену із 120% облікової ставки НБУ.

Суми донарахованого податку та фінансових санкцій сплачуються платником самостійно в строк не більше десяти робочих днів з дня отримання підписаного керівником відповідного податкового органу рішення про застосування санкцій до платника податку. При цьому пеня нараховується за весь строк недоїмки, включаючи останній робочий день, що передує дню фактичної сплати суми недоїмки та фінансових санкцій.

При цьому треба мати на увазі, що у Звіті про фінансові результати чистий прибуток (збиток) обчислюється як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності і надзвичайного доходу, надзвичайних затрат і податку з надзвичайного прибутку. У статті звіту “Надзвичайні доходи” та “Надзвичайні затрати” відповідно відображають:

- прибуток або збиток від інших подій і операцій, що відповідають визначенню надзвичайних подій;

- невідшкодовані збитки від надзвичайних подій, включаючи затрати на запобігання виникнення втрат від стихійного лиха, техногенних аварій, які визначені за вирахуванням суми страхового відшкодування і покриття втрат від надзвичайних подій за рахунок інших джерел.

Збитки від надзвичайних подій відображаються за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від звичайної діяльності.

Податок на доходи громадян

Суб'єктом оподаткування є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства - як, ті що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.

Об'єктом оподаткування є сукупний оподатковуваний дохід як в натуральній, так і в грошовій формі за календарний рік.

Ставка Протягом 2005 року заробітну плату обкладатимуть податком з доходів за зменшеною ставкою - 13% (п.7.1 ст.7 Закону про податок з доходів з урахуванням п.22.3 ст.22 цього ж Закону). Це стосується зарплати, отриманої як за місцем основної роботи, так і за сумісництвом. З 1 січня 2007 року ставка податку становитиме 15% від об'єкта оподаткування.[11]

Але завдяки п. 3.5 Закону про податок з доходів діє особливий механізм: об'єкт оподаткування визначають, зменшуючи нараховану заробітну плату на суму збору до Пенсійного фонду України чи внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.[33]

Пільги. Кожен громадянин, який отримує заробітну плату на території України має право на податкову соціальну пільгу - зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу. Ст.6 Закону про податок з доходів визначає порядок надання та розмір пільг щодо податку з доходів фізичних осіб у вигляді заробітної плати, на суму однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року. Цей показник законодавці визначили у ст. 89 Закону про Державний бюджет на 2005 р. Право на зменшення загального оподатковуваного доходу отриманого у вигляді зарплати, тобто надання працівникові соціальної пільги застосовуватиметься лише за одним місцем роботи.[25, 66]

Проте згідно п.22.4 Закону про податок з доходів на перехідний період сума соціальної пільги становитиме частину своєї справжньої величини. Так:

– у 2004 р. - 30% від суми мінімальної заробітної плати на 01.01.04 р.;

– у 2005 р. - 50% від суми мінімальної заробітної плати на 01.01.05 р.;

– у 2006 р. - 80% від суми мінімальної заробітної плати на 01.01.06 р.;

– у 2007 р. - 100% від суми мінімальної заробітної плати на 01.01.07 р.;

Отже, цього року податкова соціальна пільга становитиме лише 50% від зазначеної суми, тобто 91 грн. 30 коп.

Перелік платників податку, що мають право на отримання спеціальних пільг у підвищених розмірах - 150% або 200% загального розміру пільги, тобто, визначено пп. 6.1.2 та пп. 6.1.3 Закону про податок з доходів Існує суттєве обмеження права на отримання пільги, тобто право на пільгу виникає, коли сума заробітної плати не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень (п.6.5.1 Закону про доходи). До речі, інші оподатковувані доходи до уваги не братимуть. Обмеження в застосуванні пільги стосується тих, хто протягом звітного місяця отримує доходи, про які йдеться в п.6.3.3 Закону про доходи. Серед них, зокрема, знаходимо стипендію, зарплату державних службовців, плату за виконання громадських робіт, що фінансуються з бюджету. Тоді пільгу дозволено застосовувати тільки для названих доходів.[35]

З огляду на невстановлений прожитковий мінімум на 2004 рік, для розрахунків береться аналогічний показник 2003 року - 365 грн. Тоді, описане вище обмеження в січні 2004 року дорівнює 510 грн. (365 грн. 1,4 = 511 грн. та округлена до найближчих 10 грн.).

При нарахуванні заробітної плати працедавець спочатку зменшує об'єкт оподаткування на суму соціальних внесків, які утримуються в обов'язковому порядку із зарплати найманої особи, і тільки потім - на суму податкової соціальної пільги, якщо вона застосовується до такого виду доходу.[33]

Як уже зазначалося, соціальна пільга може бути застосована лише за одним місцем роботи. При обранні місця її застосування фізична особа подає заяву про застосування пільги за формою, визначеною центральним податковим органом (затверджено наказом ДПАУ від 30.09.03 р. №461). Пільгу починають застосовувати з доходів того місяця, в якому працівник подав заяву. Заява не подається, якщо станом на 01.01.04 р. працедавцем ведеться трудова книжка на платника податку, в такому випадку соціальна пільга застосовується автоматично. У разі виникнення права на підвищену пільгу працівник повинен подати заяву з зазначенням розміру пільги та додати відповідні підтвердні документи, перелік яких наведений у відповідному Порядку, затвердженому Постановою КМУ від 26.12.03 р. №2035.[34]

У випадку порушення громадянином умов отримання соціальної пільги, тобто можливо подання заяви за кількома місцями роботи, він втрачає право на її отримання за всіма місцями отримання доходу, яке відновиться тільки після внесення суми недоплати та штрафу в розмірі 100% (п. 6.3.4 Закону про доходи).[32]

Порядок обчислення і сплати, строки подання звітності. Відповідно до п.п.4.2.1 ст.4 Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу працівника включається доход у вигляді зарплати, інші виплати і винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Нараховувати, утримувати та виплачувати податок з доходів фізичних осіб зобов'язані підприємства, установи та організації, а також приватні підприємці, які виплачують зарплату своїм найманим робітникам. Вони визначені в Законі як “податкові агенти”.

Податковий агент - юридична особа (його філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) чи фізична особа-резидент або його представництво, які незалежно від їх організаційно-правового статусу і способу обкладення іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати і перераховувати до бюджету за рахунок платника податку, вести податковий облік і надавати звітність податковим органам відповідно з Законом, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Податковим агентом, зокрема, є фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати їм зарплати.

Стосовно порядку включення зарплати в склад об'єкту оподаткування згідно п.3.5 ст.3 Закону „при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої зарплати, зменшена на суму внесків до Пенсійного фонду України чи зборів до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи”.

Таким чином, оподаткуванню (включенню до загального місячного оподатковуваного доходу) підлягає сума нарахованої заробітної плати за мінусом пенсійних внесків та решти соціальних внесків, які утримуються із заробітної плати (рис.2.5).

Рис. 2.5. Оподаткування заробітної плати

Добре відомі пенсійні збори, які розраховували виходячи із заробітної плати, з 01.01.2004р. перетворилися на пенсійні внески, які працівники підприємств сплачують на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, і які є одним із видів внесків до фондів загальнообов'язкового соціального страхування. Вони не входитимуть до складу податків, інших

Протягом календарного року у джерела виплати доходів проводиться щомісячне утримання і перерахування до бюджету податку з доходів, обчисленого з місячного СОД платника. Платники податку, які займаються підприємницькою діяльністю, щоквартально у 15-ти денний строк після закінчення кварталу, подають податковому органу декларації, а після закінчення року - до 1 лютого наступного року. Громадяни, які одержують інші доходи, подають декларації у 5-ти денний термін після закінчення місяця від дня виникнення джерела доходу. Нарахування авансових та остаточних сум податку провадиться податковими органами у 15-ти денний строк від дня одержання декларації.

Громадяни, винні у невчасному поданні декларації про доходи чи у включенні до декларації перекручених даних, у тому, що немає обліку, або в неналежному веденні обліку доходів та витрат, для яких встановлено обов'язкову форму обліку, притягаються податковими органами до адміністративної відповідальності у формі штрафу в розмірі мінімальної місячної заробітної плати, а за ті ж дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - у розмірі двох мінімальних місячних заробітних плат.

У разі приховування (заниження) громадянами доходів до них застосовуються заходи відповідальності (фінансова санкція) у формі стягнення суми прибуткового податку, обчисленої з фактично одержаного доходу (з урахуванням заниженого і прихованого доходу), і штрафу в двократному розмірі від додатково обчисленої суми прибуткового податку внаслідок збільшення оподатковуваного доходу, а при повторному порушенні протягом року - штрафу в п'ятикратному розмірі від додатково нарахованої суми податку, що сплачуються в 15 - денний строк від дня прийняття податковим органом відповідного рішення.

Земельний податок

Суб'єктом оподаткування є власники і землекористувачі.

Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні.

Ставки земельного податку із земель у населених пунктах, грошову оцінку яких визначено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їхньої грошової оцінки.

Порядок обчислення і сплати, строки подання звітності. Юридичні особи самостійно обчислюють суми земельного податку щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані до ДПА. Для громадян податок нараховують ДПІ. Юридичні особи сплачують податок рівними частинами до 15 числа місяця, наступного за звітним, фізичні - двічі на рік до 15 серпня і 15 листопада.

За нецільове використання коштів, що надходять від земельного податку до відповідного бюджету, фінансовими органами нараховується штраф у розмірі 100% використаних сум, які надходять до Державного бюджету України.

За невчасну сплату земельного податку справляється пеня в розмірі 0,3% суми недоїмки за кожний день прострочення.

Податок з власників транспортних засобів

Суб'єктом оподаткування є підприємства, установи, організації, які є юридичними особами, а також громадяни України, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби.

Об'єктом оподаткування є трактори колісні, легкові, вантажні автомобілі, автобуси, мотоцикли.

Ставки податку різні в залежності від виду транспортного засобу за кодом.

Пільги. Від сплати податку звільняються особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 14 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян” - щодо одного легкового автомобіля з об'ємом циліндрів двигуна до 2200 см.

Строки сплати:

1. юридичні особи сплачують щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом.

Розрахунок суми проводиться з об'єму циліндрів двигуна, потужності і ставок податку. Розрахунок податку складається на підставі бухгалтерських звітних даних про кількість транспортних засобів станом на 1 січня не пізніше 15 березня..

За придбані протягом року юридичними особами транспортні засоби податок сплачується перед їх реєстрацією по строках сплати (кварталах), які не настали, починаючи з кварталу, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу. Розрахунок суми податку за такі транспортні засоби в 10-денний термін після їх реєстрації подається до відповідного податкового органу, за транспортні засоби, зняті протягом року з обліку, податок не повертається.

Юридичні особи - платники податку зобов'язані пред'являти органам, що здійснюють реєстрацію, перереєстрацію або технічний огляд транспортних засобів, платіжні доручення про сплату податку з написом (поміткою) установи банку про зарахування податку по наземним транспортним засобам до територіальних дорожніх фондів.

У разі відсутності документів про сплату податку або документів, що дають право на користування пільгами, реєстрація, перереєстрація і технічний огляд транспортних засобів не провадяться.

У порядку, визначеному податковими органами, юридичні особи подають за місцем свого знаходження та за місцем постійного базування транспортних засобів до податкових органів у строки, визначені законом для річного звітного періоду, на основі бухгалтерського балансу розрахунки суми податку за формою, затвердженою центральним податковим органом України.

У разі приховування (заниження) об'єктів оподаткування з юридичних осіб у доход відповідного бюджету податковими органами стягується вся сума прихованого (заниженого) податку і штраф у двократному розмірі тієї ж суми. Сума прихованого (заниженого) податку і штраф вносяться до відповідного бюджету за рахунок прибутку(доходу), що залишається в розпорядженні підприємств.

Посадові особи, винні в приховуванні (невраховуванні) об'єктів оподаткування, в неподанні, невчасному поданні або поданні не за встановленою формою розрахунків чи інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податку, притягаються до адміністративної відповідальності.

Недоїмки податку, а також суми штрафів, пеня стягується з платників податку згідно із законодавством.

Збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування

Суб'єктом оподаткування є фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору, та особи, які використовують працю найманих працівників.

Об'єктом оподаткування є фактичні витрати на оплату праці працівників та СОД, тобто для юридичних осіб - фонд оплати праці, для фізичних - СОД.

Ставки податку. Нарахування - ставка збору 32% фактичних витрат на оплату праці. Утримання - 1% від сукупного оподатковуваного доходу, якщо він не перевищує 150 грн. і 2 % - якщо більше 150 грн.

Порядок обчислення і сплати, строки подання звітності. Термін сплати збору за формою 4-ПФ протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу або півріччя.

Звіт форми 4-ПФ подається до Пенсійного фонду щоквартально наростаючим підсумком спочатку року до 10 числа місяця наступного за звітним кварталом. Річний звіт подається не пізніше 15 січня. Інформація про розрахунки з Пенсійним фондом у між квартальні періоди подається до 10 числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення ухилення громадян-підприємців та адвокатів від реєстрації в органах Пенсійного фонду України як платників збору, приховування (заниження) службовою особою фонду оплати праці та суми доходу, з якого обчислюється збір на пенсійне страхування, порушення строків перерахування збору до Фонду, несвоєчасне подання або неподання звітів про нарахування і сплату збору тягнуть за собою накладання штрафу у розмірі від 8 до 15 НМ, а при повторних правопорушеннях протягом року - від 10 до 20 НМ.

Суми своєчасно не сплаченого збору стягуються з нарахуванням пені. Пеня нараховується на суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, включаючи день сплати з розрахунку 120% річних від облікової ставки НБУ, що діяла в період наявності недоїмки.

Збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття

Суб'єктом оподаткування є:

1) роботодавці, зареєстровані як платники збору ;

2) особи, які працюють на умовах трудового, включаючи тих, які працюють неповний робочий день або тиждень.

Об'єктом оподаткування є фактичні витрати (доходи) що не перевищують визначеної Кабінетом Міністрів України максимальної величини виплат на оплату праці з 7.03.01 максимальна величина 2600 грн.

Ставки податку.

1) встановлено 2 періоди для роботодавців:

- з 1.01.01 - 2 %;

-з 1.07.01 - 2,5 % до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників;

2)для найманих працівників 0,5% від суми оплати праці, що включає основну, додаткову заробітну плату, інші компенсаційні виплати.

Пільги. Від сплати звільняються:

1) застраховані особи на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку та 6-ти річного віку за медичним висновком;

2) застраховані особи в частині отримання допомоги по частковому безробіттю;

3) працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства виникло право на пенсію.

Порядок обчислення і сплати, строки подання звітності. Роботодавець починає сплачувати страхові внески з дня його реєстрації як платника, фізичні особи - з дня укладення договору з роботодавцем. Страхові внески сплачуються один раз на місяць в день одержання роботодавцями коштів на оплату праці в установах банку.

Роботодавці щокварталу складають у двох примірниках відомість про нарахування і перерахування страхових внесків до фонду, один екземпляр якої подається до центру зайнятості за місцем реєстрації платника до десятого квітня, десятого липня, десятого жовтня і по закінченню року до п'ятнадцятого січня.

При виявленні недоїмки збору з платника стягується штраф у розмірі 100% донарахованої суми збору за результатами перевірки.

За несвоєчасне внесення сум збору або несвоєчасне пред'явлення звітності стягується штраф у розмірі 10%, що підлягають сплаті сум збору.

За несвоєчасне внесення сум збору нараховується пеня в розмірі 120% облікової ставки НБУ.

Збір до фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності

Суб'єктом оподаткування є :

особи, які працюють на умовах трудового договору;

члени колективних підприємств, кооперативів.

Об'єктом оподаткування є фактичні витрати на оплату праці працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших виплат.

Ставки податку. Утримання:

1) для роботодавців 2,5% до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню прибутковим податком;

2) для найманих працівників:

- якщо заробітна плата менше 150 грн. - 0,25% ;

- якщо більше 150 грн. - 0,5% .

Нарахування: 2,5% від об'єкта обкладання збором.

Порядок обчислення і сплати, строки подання звітності. Страхувальники і роботодавці сплачують до фонду різницю між нарахованими для роботодавців і найманих працівників страховими внесками, різницю між нарахованими страховими внесками та витратами, пов'язаними з наданням матеріального забезпечення та матеріальних послуг застрахованим особам. Перерахування зазначених сум шляхом безготівкових розрахунків здійснюється роботодавцями один раз на місяць в день, встановлений для одержання в установах банку коштів на оплату праці за відповідний період . Перші 5 днів непрацездатності оплачується власником за рахунок коштів підприємства за основним місцем роботи.

При виявленні несвоєчасного перерахування або несвоєчасного подання звітів накладається штраф у розмірі 10% належних сплаті сум збору. Крім того, накладається штраф у розмірі від 5 до 10 НМ.

При виявленні несвоєчасної сплати збору нараховується пеня у розмірі 120% облікової ставки НБУ від суми недоїмки за весь термін її існування, включаючи день оплати.

- працівникам. Віднесеним до 1 - 4-ї категорії осіб. Які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- одному із батьків або особі, яка їх заміняє і доглядає за хворою дитиною віком до 14 років;

- дружинам (чоловікам) військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби);