1

48

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз системи оподаткування зарубіжних країн

Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти оподаткування зарубіжних країн

1.1. Розвиток системи оподаткування зарубіжних країн

1.2. Сутність і особливості системи оподаткування

1.3 Інформаційно правове забезпечення системи оподаткування

2. Аналіз системи оподаткування зарубіжних країн

2.1 Сучасні податкові системи зарубіжних країн

2.2 Проблеми податкових систем зарубіжних країн

2.3 Зарубіжний досвід податкового регулювання

3. Шляхи вдосконалення системи оподаткування України з

врахуванням досвіду зарубіжних країни

Висновки

Література

Вступ

За економічною сутністю податки є обов'язковими платежами, що вилучаються державою з доходів юридичних чи фізичних осіб до відповідного бюджету для фінансування - витрат держави, передбачених її конституцією та іншими законодавчими актами. Це одна із форм вирівнювання доходів юридичних і фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості-й економічного розвитку. Вилучаючи частину доходів підприємців і громадян, держава гарантує їх ефективніше використання для задоволення потреб суспільства в цілому й досягнення на цій основі зростання його добробуту. На перший погляд, податки виражають односторонні відносини держави з підприємцями та населенням під час їх сплати. Однак це лише поверховий підхід до вивчення цих явищ і процесів. На ділі податки дають змогу мати зворотний зв'язок із платниками завдяки фінансуванню відповідних витрат.

Цьому процесові приділяється велика увага з боку фінансової науки, і в ньому виявляється економічна сутність функцій держави та її реалізація.

За наявних умов недостатньо розглядати податки загалом. У кожній державі є багато податків і зборів, що забезпечують мобілізацію коштів в її розпорядження. Вся сукупність податків, зборів, відрахувань і платежів в державі становить її податкову систему. Податкова система кожної держави має свою структуру, тобто класифікацію податків залежно від різних ознак. Структура податкової системи визначається, здебільшого, рівнем економічного розвитку держави, а також політичними силами, що перебувають при владі. оподаткування система зарубіжний країна

У класичному плані всі податки поділяються на державні й місцеві, прямі й опосередковані (непрямі), податки з юридичних і податки з фізичних осіб, натуральні й грошові, звичайні і надзвичайні. Податки, які надходять до державного бюджету, називаються державними. Вони встановлюються законами держави або декретами уряду. Місцеві податки та збори теж встановлюються законами держави, але місцеві органи влади мають повні права щодо обкладання цими податками. Вони можуть диференціювати ставки податків у межах ставки, визначеної законом, надавати додаткових пільг окремим платникам, змінювати строки сплати.

Залежно від об'єкта оподаткування, податки поділяються на прямі, і непрямі, або опосередковані. Коли об'єктом оподаткування є прибуток, земля, капітал або дохід юридичної чи фізичної особи, то це податок прямий, він залежить від величини певної власності. Прикладом цього можуть бути податки на прибуток підприємств, доходи громадян, на землю, майно тощо.

При непрямому оподаткуванні об'єктом є не дохід, а витрата. Податок, вірніше його величина, включається в ціну товару і сплачується при купівлі товару. Величина цього податку не пов'язана з доходами платника. Тому непрямі податки вважаються найнесправедливішими, фіскальними, хоча і мають певні переваги. Найхарактернішими прикладами непрямого оподаткування є податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Отже, метою курсової роботи є дослідження теоретичних аспектів оподатковування зарубіжних країн та розробка шляхів вдосконалення системи оподаткування України з врахуванням досвіду зарубіжних країн.

Задачами курсової роботи є:

дослідження теоретичних аспектів оподаткування зарубіжних країн;

розгляд сутності та особливостей системи оподаткування;

аналіз сучасних податкових систем зарубіжних країн;

аналіз проблем податкових систем зарубіжних країн;

розгляд шляхів вдосконалення системи оподаткування України з врахуванням досвіду зарубіжних країн.

1. Теоретичні аспекти оподаткування зарубіжних країн

1.1 Розвиток системи оподаткування зарубіжних країн

Зростання матеріального добробуту населення в другій половині XX століття в більшості країн світу дало змогу зробити особисте оподаткування масовим. На сьогодні майже 80 відсотків надходжень від прибуткового податку з громадян припадає на населення з трудовими доходами, основу яких становить заробітна плата. Протягом останніх 40 років є чіткою тенденція до зростання частки особистого прибуткового податку в доходах бюджетів усіх країн Європейського союзу. Особистий прибутковий податок становить від 5 до 27 відсотків від ВВП у країнах із розвинутою ринковою економікою.

Питома вага особистого прибуткового податку в заробітній платі робітників і службовців економічно розвинутих країн становить від 2 відсотків в Японії до 36 відсотків у Данії та Швеції. Причому є досить стійкою тенденція до зростання питомої ваги податку в заробітній платі зі збільшенням обсягів ВВП на душу населення.

У фінансовій літературі тривалий час дискутувалося питання про те, що високі податки із заробітної плати зменшують економічну зацікавленість у збільшенні заробітку. Це підтверджують численні опитування, проведені зарубіжними науковими центрами. Так, у Великобританії та ФРН більшість платників податку вважає за краще не збільшувати свій робочий день для додаткового заробітку при зростанні податкової ставки понад 30 відсотків.

Усе це дало підставу, з огляду на кейнсіанські постулати, стверджувати, що особисте прибуткове оподаткування стало гальмом для економічного розвитку. Під такими гаслами й здійснювалися податкові реформи 70--80-х років у більшості європейських країн і в США. Організаційно ці реформи мали за мету універсалізацію і спрощення податкових систем, створення умов для обмеження ухилення від сплати податків, упорядкування й значне скорочення податкових пільг.

З точки зору макроекономіки податкові реформи були спрямовані на зменшення обсягів перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою податкової системи, збільшення особистих нагромаджень громадян і використання їхніх заощаджень для економічного зростання.

Реформування прибуткового податку, який сплачують громадяни, проходило з використанням положень неокласичних концепцій, адже уряди більшості країн мали на меті нейтралізувати вплив податку на розвиток економіки. Це була протидія тому, що останніми десятиліттями обсяги особистого оподаткування збільшувалися як за рахунок збільшення кількості платників податків, так і завдяки підвищенню податкових ставок. Це зумовило застосування різноманітних пільг, як правило, до платників податку з високими доходами, що спотворювало регуляційні функції держави, негативно позначалося на споживанні.

Тому при проведенні податкових, реформ спостерігається чітка тенденція щодо скорочення граничних ставок особистого прибуткового оподаткування. Найбільших показників досягнуто в США, де загальне скорочення штатних і місцевих податків становить 22 процентних пункти, у Великобританії -- 20, Японії -- 23, Австралії -- П. Найвищі ставки особистого прибуткового податку -- у Швеції й Данії. Додамо, що на сьогодні у США податки в середньому становлять 25 відсотків від доходу сім'ї.

У наукових колах Заходу не припиняються дискусії щодо доцільності принципу прогресивності оподаткування. Нині податкові системи країн Європи з розвинутою ринковою економікою будуються на відносно невеликій прогресії в оподаткуванні. Однаковою мірою це стосується і США.

Велика прогресія в оподаткуванні більшістю спеціалістів у цій сфері вважається недоцільною і як такою, що негативно позначається на економічній активності. За останні десятиліття кількість ставок особистого прибуткового оподаткування скоротилася в країнах "великої сімки" майже вдвічі. Дуже суттєвим є зниження максимальної ставки. Так, у Великобританії вона знизилась з 83 до 40 відсотків у 1990 році, що, як стверджують фахівці, стало основною причиною інвестиційної активності. В Японії максимальна ставка була знижена із 70 до 50 відсотків, що теж було визнано японськими вченими податковою революцією.

Загалом, можна дійти висновку, що розвиток особистого прибуткового оподаткування йде шляхом його лібералізації, стимулювання особистих заощаджень і споживання.

Податки на соціальне страхування. У другій половині XX століття з'явився і став швидкими темпами розвиватися новий вид податків ~ так звані цільові податки для фінансування системи соціального страхування. Це пов'язано насамперед з тим, що в країнах з ринковою економікою підвищилась соціальна спрямованість їхнього розвитку, стало приділятися більше уваги соціальним гарантіям населенню з метою побудови моделі економіки суспільного добробуту.

На сьогодні так звані податки соціальної спрямованості мають досить високу питому вагу в ВВП і в загальній сумі податкових надходжень до бюджетів держави. У країнах Західної Європи в 1997 році вони становили від 11,5 до 14,2 відсотка від ВВП і від 25 до 30,1 відсотка від загальної суми податкових надходжень до бюджетів.

Звичайно, в деяких країнах податки на соціальне страхування невеликі (Данія, Фінляндія) -- 1--3 відсотка від ВВП. У цих країнах фінансування витрат на соціальне страхування, тобто виплата пенсій і допомоги, здійснюється за рахунок загальних податкових надходжень. Тому в цих країнах і ставки податків дещо вищі. Тенденція до зростання цільового оподаткування є досить переконливою. У наукових колах Заходу аргументовано дійшли висновку про те що зростання обсягів виробництва валового внутрішнього продукту в країнах із ринковою економікою дає змогу збільшити витрати на соціальне страхування і значно підвищити добробут населення. Розвиток соціального страхування сприяє підвищенню продуктивності праці та створює фінансові передумови щодо підвищення життєвого рівня народу, економічного зростання в державі.

Слід зазначити, що податок на соціальне страхування сплачують підприємці та працездатне населення. Причому підприємці вносять понад 60 відсотків від загальної суми, що надходить до бюджету. У заробітній платі працюючих податок на соціальне страхування в країнах ЄС становить понад 12 відсотків. Це досить суттєве податкове навантаження на доходи працюючих і тому постійно точиться боротьба за зменшення податкового тягаря. Вчені-фінансисти здійснюють пошук гнучкішого й справедливішого оподаткування. Вносяться пропозиції з введення неоподатковуваного мінімуму, надання пільг при оподаткуванні тощо.

Деякі вчені Західної Європи пропонують зовсім скасувати податок на соціальне страхування, збільшивши ставки наявних податків. Основний їхній аргумент полягає в тому, що податок на соціальне страхування збільшує вартість робочої сили, що спричиняє безробіття, а безробіття потребує додаткових коштів на виплату допомоги.

Широко дискутується також ідея створення системи фінансування соціального страхування, яка б стимулювала зайнятість. Тут основним аргументом є теза про те, що соціальне страхування поряд з освітою, безпекою, охороною здоров'я слід розглядати як об'єктивний елемент життя людини. Тож можна дійти висновку, що система соціального страхування має фінансуватися за рахунок загальної суми вилучених податків, а не за рахунок цільового податку. Це, звичайно, не дуже переконливі аргументи, які майже нічого не міняють у загальній системі оподаткування.

Заслуговує на увагу пропозиція голландських вчених Л. Боша та Р. ван. Ден. Ноорда, які замість податку на соціальне страхування пропонують ввести податок на чисту вартість, тобто на заробітну плату й прибуток підприємця. Це, на їхню думку, зменшує навантаження на фонд оплати праці, розширює податкову базу, робить податок нейтральнішим щодо зростання цін.

Місцеві податки поширилися у другій половині ХХ століття. Це пов'язано з розвитком демократичних засад у суспільстві. Центральні органи влади як під тиском демократичних сил, так і з огляду на доцільність та ефективність вирішення низки питань економічного й соціального життя населення на місцевому рівні стали передавати й законодавче закріплювати за місцевими органами влади функції державного управління. Це потребувало передачі місцевим органам влади певних обсягів фінансових ресурсів для виконання цих функцій.

Усе це зумовило появу місцевих податків як найреальнішої форми мобілізації фінансових ресурсів на місцевому рівні. На сьогодні місцеві податки є важливою структурною ланкою податкових систем більшості країн. За їхньою допомогою мобілізуються кошти для фінансування соціально-культурних заходів, а також витрат, пов'язаних із розвитком місцевого господарства та інших заходів місцевого значення.

Місцеві податки запроваджуються законами держави, але відповідно до законодавства вони можуть вводитись постановами та рішеннями місцевих представницьких органів або місцевими адміністраціями залежно від того, які повноваження у сфері оподаткування надаються законодавством держави цим місцевим органом влади.

Місцеві податки сплачуються юридичними та фізичними особами, які одержують доходи, володіють майном на даній території або землею, займаються певним видом діяльності або використовують майно, що перебуває в розпорядженні місцевого самоврядування. Співвідношення між місцевими й державними податками в різних країнах складається по-різному. Це зумовлено рівнем розвитку місцевого самоврядування, економічним становищем у державі, традиціями суспільного життя. Так, якщо в Канаді налічується не більше десяти місцевих податків, то у Франції їх понад 50, в Італії більш як 70, у Бельгії -- понад 100. Місцеві податки різноманітніші -- майнові, подушні, поземельні тощо.

Найпоширеніші майнові податки, де об'єктом оподаткування є вартість нерухомого майна -- землі, житлових будинків, гаражів, худоби, машин, обладнання, акцій державних облігацій. Майнові податки в більшості наукових джерел називають податками на власність. Майно, що оподатковується, має свою оцінку. Методи оцінки майна встановлюються місцевими органами влади. У більшості країн світу місцеві органи влади мають визначені законом широкі права зі встановлення ставок місцевих податків, надання пільг.

У багатьох країнах, насамперед у США, Швейцарії, Швеції, ФРН, до числа місцевих належать місцевий особистий прибутковий податок. Він становить майже третину й більше доходів місцевих бюджетів. Цим податком оподатковується, як правило, заробітна плата. Причому місцевий прибутковий податок може справлятися й за наявності державного прибуткового податку. У ФРН до числа місцевих податків належить промисловий, де об'єктом оподаткування є дохід від заняття промислом і капітал, тобто виробниче майно.

У деяких країнах, наприклад у Франції, до місцевих податків належать певні нетрадиційні форми оподаткування. Це податок на житло й податок на професію. Об'єктом оподаткування податку на житло є житлові приміщення, будинки, вілли, квартири, підсобні приміщення, гаражі. За цим податком є велика кількість пільг. Податок на професію сплачують юридичні й фізичні особи, що займаються торгово-промисловою діяльністю, а також особи вільних професій.

Досить поширеними є місцеві цільові податки -- на збирання харчових відходів, прибирання вулиць, будівництво та ремонт доріг. Проте вони не мають суттєвого фіскального значення. У доходах бюджетів вони становлять не більш як 1--2 відсотки. Є ще й певний перелік непрямих податків, найпоширеніші серед яких податки на тютюн, бензин, споживання електроенергії, газу, пива. У США вагоме місце посідає податок із продажу. Він забезпечує майже третину доходів місцевих бюджетів. Ставка цього податку становить 3--7,5 відсотка від роздрібної ціни товарів.

Спеціальну групу складають місцеві податки, які встановлюються у вигляді надбавок до ставки державних податків. Ці податки вперше з'явились у Франції у формі "додаткових сантимів", які додавалися до основної ставки державного податку й надходили до місцевого бюджету. Найпоширенішими є надбавки до податку на додану вартість, податку на прибуток корпорацій. З проведенням податкових реформ у 70 -- 80-х роках кількість цих податків поступово зменшується.

До складу місцевих належать податки, які можна назвати різними зборами й надходженнями. Фіскальне значення цієї групи невелике. Вона включає податки на собак, верхових коней, видовища, балкони, полювання, на гувернанток, на проведення зборів, мітингів, збір за паркування автомобілів, суден, розміщення реклами тощо. У деяких країнах при проведенні податкових реформ більшість зазначених податків скасовується, особливо таких архаїчних, як податки на собак, полювання, балкони тощо.

Загалом можна дійти висновку, що еволюція місцевих податків пройшла певний шлях і на сьогодні вони є значним фінансовим підґрунтям для місцевого самоврядування. У податкових системах країн із ринковою економікою місцеві податки вдало доповнюють державні податки, є досить гнучкими за своєю суттю, сприяють розширенню загальної податкової бази та зменшенню податкового навантаження на платників.

Безумовно, місцеві податки відіграють значну роль у забезпеченні фінансування соціальної інфраструктури, розвитку комунального господарства, наданні безплатних благ і послуг населенню. Є підстави стверджувати, що на сьогодні це об'єктивно необхідний елемент фінансової системи держави.

1.2 Сутність і особливості системи оподаткування

Важливою характеристикою сучасних податкових систем розвинутих країн є їхня структура, дослідження якої почнемо з аналізу співвідношення прямих та непрямих податків. Так, у США, Японії, Канаді, Англії переважають прямі податки, у Франції - непрямі, 56,6 %; Німеччина, Італія мають урівноважену структуру податків (частка непрямих податків в Німеччині - 45,2 %, в Італії - 48,9 %)[17].

Еволюція структури податкових систем розвинутих країн свідчить про закономірну залежність співвідношення прямих і непрямих податків від таких чинників: життєвого рівня переважної частини населення, досконалості механізму стягнення податків, його здатності звести до мінімуму ухилення від оподаткування; рівня податкової культури, розв'язання найгостріших соціальних проблем; традиції оподаткування.

Переважання на початку і в середині ХХ ст. непрямих податків зумовлене низьким рівнем доходів більшості населення, що об'єктивно обмежувало масштаби прямих податкових надходжень, а також відносно простого збирання непрямих податків, адже форма прямого оподаткування потребує складного механізму обліку платників, об'єкта оподаткування, механізму стягнення податків.

Очевидним є зв'язок між співвідношенням прямих та непрямих податків і рівнем податкової культури, яка впливає на ефективність збирання податків, масштаби ухилення від сплати, разом з іншими чинниками створює сприятливі умови для підвищення ролі прямих податків. Пояснюється це тим, що надходження від основних видів прямих податків - податків на прибуток, та особистого прибуткового податку - залежать від правильності декларування доходів, а остання - як від рівня оподаткування, так і від податкової культури.

Зміна співвідношення між прямими і непрямими податками на користь перших стала також наслідком зростання орієнтованості західних суспільств на соціальний компроміс, що зумовило підпорядкування податкових систем принципу соціальної справедливості. Реалізація цього принципу потребує встановлення оптимальної структури податкової системи. Адже, прямі податки, що ставлять рівень оподаткування в пряму залежність від рівня доходів вважаються справедливими, ніж непрямі, оскільки вони не тільки не залежать від розміру доходів, а й мають регресивний характер.

Значні масштаби непрямого оподаткування у Франції, Італії, Німеччині зумовлені особливостями соціально-економічної політики урядів цих країн, спрямованої на стимулювання за допомогою податків від господарської діяльності, що потребує застосування широкого спектра податкових пільг для корпорацій. З другого боку, соціально-економічна політика цих країн спрямована на розв'язання найважливіших соціальних проблем.

Значна роль непрямих податків у багатьох західних країнах викликана їхньою високою фіскальною ефективністю і використанням цих податків для збалансування місцевих бюджетів (зокрема в Німеччині).

2. Наступним важливим аспектом структури податкових систем розвинутих країн є структура прямих податків, яка характеризується залежністю співвідношення між податком на прибуток корпорацій і особистим прибутковим податком від структури національного доходу. В країнах з розвинутою економікою частка особистого прибуткового податку значно вища, податок на прибуток корпорацій не має великого фіскального значення. Його питома вага у податкових надходженнях порівняно низька. От тільки в Японії податки на прибуток становлять 21,5 % і відрізняються від частки особистого прибуткового податку лише на 5,3 %.

3. Структура непрямих податків розвинутих країн характеризується закономірним зменшенням питомої ваги специфічних і збільшенням питомої ваги універсальних акцизів. Так, середня частка специфічних акцизів у сукупних податкових надходженнях країн ОЕСР скоротилася з 20,2 % у 1965 році до 12,4% у 1990 році, а по універсальних акцизах зросла з 13,5 % до 15,6 %. Це сталося внаслідок політики ЄЕС, спрямованої на поширення використання універсального акцизу у формі ПДВ[11].

Основним елементом у механізмі оподаткування прибутку, що однаково цікавить як державу, так і платника, є величина податку, що підлягає сплаті до бюджету. Вона, в свою чергу, визначається такими факторами: розміром прибутку, ставкою податку, обсягом і характером наданих пільг. Разом з тим кількісні параметри оподаткованого прибутку ґрунтуються на методиці його обчислення. У практичній діяльності підприємств це створює низку проблем, оскільки доводиться визначати фінансовий результат за діючою системою обліку і звітності (як різниця між виручкою від реалізації, зменшеною на суму непрямих податків і собівартістю реалізованої продукції) та вести окремий розрахунок прибутку з метою оподаткування (як різниця між сумою скоригованого валового доходу та сумою валових витрат та амортизації). В результаті таких розрахунків величина прибутку не співпадає, оскільки відрізняються вихідні дані для його розрахунку. Щоб вирішити дану проблему потрібно, на нашу думку, переглянути різні методики обліку і звести їх до єдиної уніфікованої системи.

Податок на прибуток діє в усіх країнах, і питома вага його в бюджетах різних країн складає від 10% в Швейцарії до 53% в Італії. В середньому у 28 найбільш розвинутих країнах світу середня ставка складає 36%. Так в Новій Зеландії ставка складає 48%, Німеччині - 45%, Бельгії та Польщі - 40 %, Австралії, Чехії та США - 39%, Ірландії, Канаді - 38%, Японії - 37%, і т. д. Нижчі ставки діють в Угорщині - 18%, Швеції - 28%, Туреччині - 27%, Великобританії - 33%, Австрії, Данії - 34%[16].

З урахуванням того, що цей податок в країнах ЄС має різні ставки оподаткування в різних країнах, перед державами постає проблема уніфікації оподаткування. Суть цієї проблеми полягає в тому, щоб, особливо для країн - членів ЄС, полегшити доступ на внутрішній ринок, а також збільшити залучення іноземних інвестицій у вигляді утворення різних філій та дочірніх компаній.

З цією метою передбачається:

зниження ставок оподаткування;

усунення подвійного оподаткування між державами;

взаємозв'язок та взаємоповага між різними країнами - членами ЄС та інше.

Головною функцією цього податку є не тільки фіскальна, але й стимулююча. В деяких державах податок на прибуток складає до 35-40% в бюджеті держави. В деяких країнах прибуток є також джерелом фінансування і місцевих бюджетів. Але порядок сплати цього податку в різних країнах різний.

Порядок розрахунку прибутку до оподаткування принципово однаковий (сума валового доходу зменшена на суму валових витрат та амортизацію). Але при розрахунку прибутку до оподаткування та при визначенні валових витрат провадяться в дію стимулюючі заходи.

Так в США до валових витрат відносяться всі 100 % витрат на дивіденди, які знаходяться в повній власності місцевих дочірніх компаній. Діють також пільги при проведенні прискореної амортизації, інноваційні заходи, науково-дослідні роботи. Діє особлива знижка в тих випадках, коли підприємство застосовує різні альтернативні види сировини та електроенергії, надається пільговий кредит, коли компанії застосовують обладнання, яке працює на сонячній енергії, в ході виробничого процесу використовується енергія вітру. Але при цьому в США застосовуються і підвищенні ставки, коли підприємство отримує занадто високі прибутки, коли воно стає монополістом (наприклад, при продажу нафти), тобто в цьому випадку податки стають частково елементом антимонопольного регулювання з боку держави[16].

У Канаді існує дві ставки оподаткування прибутку - федеральна та провінціальна. Згідно з цим і прибуток сплачується в федеральний та провінціальний бюджету. В цій державі також широко застосовуються різні пільги, до яких відносяться:

надання пільгового інвестиційного кредиту;

податковий кредит на витрати на науково-дослідні та конструкторські роботи;

прискорені темпи амортизації та інше.

Велика кількість пільг приводить до зменшення коштів, які спрямовують до державного бюджету, тому і політика ця поступово згортається. Особлива увага в цій державі приділяється розвиткові сільського господарства, рибної промисловості та деяких інших галузей. Це стосується оплати довічного податку при передачі сімейного фермерського господарства дітям; доходів фермерів та рибалок за п'ятиріччя усереднюється ( в зв'язку з тим, що протягом одного року можуть бути різні коливання в доходах); надання можливості фермерам регулювати свої доходи по роках. Особлива увага приділяється підприємствам малого бізнесу. Якщо середня ставка податку на прибуток складає 28 %, то для підприємств малого бізнесу - 12 %.

У Великобританії ставка податку на прибуток складає 33 %. Але для малих підприємств застосовується зменшена ставка - 25 %. Причому малі підприємства визначаються по ознаці розміру отриманого прибутку. При визначенні прибутку до оподаткування від валових доходів віднімаються всі витрати, які пов'язані з науково-дослідними роботами. З іншого боку, нафтодобувні підприємства крім податку по основній ставці вносять до бюджету ще 50 % доходу, який у них залишається[11].

Особливості в оподаткуванні прибутку діють і в Німеччині. В цій державі встановлені дві ставки: на прибуток, який не розподілений - 50 %, та на прибуток який розподілений - 36 % . Це робиться з урахуванням того, що при нерозподіленому прибутку оподатковуються дивіденди акціонерів прибутковим податком. Широко застосовується прискорена амортизація, яка дозволяє в перший рік придбання обладнання списувати до 50 % його вартості, а в перші 3 роки - до 80 %.

У Франції існує податок на чистий прибуток. Він розраховується як різниця між доходами підприємств та витратами, які пов'язані з виробничою діяльністю. Основна ставка податку 34 %. Знижені ставки встановлюються на прибуток від землекористування та від вкладів у цінні папери ( до 24 %). Коли підприємство має в звітному році збитки, то їх можливо відрахувати з чистого прибутку майбутніх років, а в деяких випадках - чистого прибутку попередніх років. Основою для розрахунку податку на прибуток є його річний розмір. В кінці року кожне підприємство складає декларацію про доходи, яку подає в податкову адміністрацію до 1 квітня року, наступного після звітного. Протягом року, до визначення кінцевих річних розрахунків, підприємство вносить квартальні платежі[17].

Особлива система сплати податку на прибуток існує в Японії. Цей податок має назву прибутковий податок з юридичних осіб. При цьому встановлюється три види цього податку:

державний прибутковий податок -33%, 48 % від прибутку;

префектурний прибутковий податок - 5 % від державного, що складає 1,67% від загальної ставки прибутку;

міський, районний - 12, 8 % від державного, що складає 4,12 % від прибутку.

В сумарному вигляді юридичні особи сплачують до 40 % від загального прибутку. Крім того, частина прибутку є джерелом оплати податку на підприємницьку діяльність, який є податком префектур.

Оподаткування прибутку має свої особливості в Норвегії. Найвища ставка податку складає 28 % . Прибуток до оподаткування розраховується як різниця між балансовим доходом, який зменшений на суму витрат на виробництво та реалізацію, і на суму сплачених податків в податкові органи Норвегії. Суму бази оподаткування зменшують також амортизаційні відрахування.

У Швеції при сплаті національного податку на прибуток всі платники податку поділяють на резидентів і нерезидентів. Резиденти сплачують податок з усієї суми доходів, а нерезиденти з прибутку, який отриманий на території Швеції. Ставка податку на прибуток - 28 %. Не існує місцевих податків для корпорацій, а також не має різниці між розподіленим і нерозподіленим прибутком. При розрахунку прибутку акції підприємства оцінюються по найнижчій ринковій ціні їх вартості. База оподаткування зменшується на витрати, які пов'язані з бізнесом, в тому числі відсотки по кредитах, по інвестуванню філій або придбанню нового обладнання, прибуток від реалізації матеріальних і нематеріальних основних засобів та інших активів. Збитки, які отримані при реалізації капітальних активів, також списуються за рахунок сукупного прибутку.

1.3 Інформаційно правове забезпечення системи оподаткування

Для ефективного проведення податкового механізму на підприємствах потрібно досконало вивчати законодавчі та нормативні акти, що регулюють даний механізм.

Податковий механізм підприємства базується на нормативно-правових засадах, що використовуються в фінансово-господарській діяльності підприємств.

Основним законом, який встановлює єдині правила оподаткування, тобто принципи побудови і перелік податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а також дає визначення платників податків та об'єктів оподаткування є Закон України "Про систему оподаткування", який був прийнятий 25 червня 1991 року. Останній варіант цього закону був прийнятий 18 лютого 1997 року.

Згідно цього закону платниками податків та інших обов'язкових платежів є юридичні і фізичні особи, на яких покладено обов'язок сплачувати податки та інші обов'язкові платежі. Об'єктом оподаткування є доходи (прибуток) добавлена вартість продукції (робіт, послуг), вартість певних товарів, спеціальне використання природних ресурсів. майно фізичних і юридичних осіб та інші об'єкти.

Ставки податків та інших податкових платежів встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою республіки Крим і місцевими Радами народних депутатів відповідно до законодавства України.

Підприємства сплачують загальнодержавні, а також місцеві податки і збори:

- прямі податки (податок на прибуток, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, податок на нерухомість);

- непрямі податки (ПДВ, акцизний збір, мито);

- збори.

З прийняттям Закону «Про внесення змін в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"» з 1 січня 2004 р. відбулися істотні зміни в оподаткуванні підприємницької діяльності, спрямовані на підтримку виробника, активізацію інвестиційної діяльності підприємства.

Платниками податку на прибуток є резиденти та нерезиденти. З числа резидентів платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку на території України і за її межами. З числа нерезидентів платниками податку є фізичні особи, а також юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи, джерелом походження котрих є Україна (крім установ і організацій, що мають дипломатичний статус).

Порядок обчислення і сплати податку на землю регулюється Законом України «Про плату за землю» від 19.06.1996 р. та подальшими доповненнями до нього.

Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати і встановлюється залежно від грошової оцінки землі. Власники землі сплачують земельний податок. За земельні ділянки, передані в оренду, стягується орендна плата.

Порядок обчислення та сплати податку на транспортні засоби регулюється Законом України «Про податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 18 лютого 1997 р.

Платниками податку є підприємства, організації, установи (юридичні особи) -- власники транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Згідно із законодавством об'єктами оподаткування є автомобілі (легкові, вантажні, спеціального призначення); колісні трактори; мотоцикли, яхти та судна парусні, човни моторні і катери. Не оподатковуються: трактори на гусеничному ходу; машини та механізми для сільськогосподарських робіт; автомобілі швидкої допомоги та пожежні; спортивні яхти, судна парусні і човни; транспортні засоби (підйомні й самохідні), що використовуються на заводах, складах, у портах для перевезення вантажів на короткі відстані.

У Законі України «Про систему оподаткування» передбачений податок на нерухоме майно суб'єктів господарювання. Законодавчих актів щодо вказаного податку поки що не прийнято.

Акцизний збір -- це непрямий податок, що встановлюється на підакцизні товари та включається в їхню ціну. Платниками податку в бюджет є суб'єкти підприємницької діяльності -- виробники (за реалізації товару) або імпортери підакцизних товарів (за перетину митного кордону).

Закон України «Про систему оподаткування» встановлює участь суб'єктів господарювання у формуванні централізованих державних цільових фондів. Ця участь здійснюється у вигляді обов'язкових зборів, внесків, порядок обчислення яких визначено окремими нормативними документами.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування. Порядок визначення відрахувань встановлений Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року та внесеними змінами до цього закону від 15 липня 1999 р. Збір на обов'язкове соціальне страхування. Порядок визначення збору встановлено Законом України «Про збір на обов'язкове соціальне страхування» від 26 липня 1997 р.

Особливість такого збору полягає в тім, що він включає і збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття. У зв'язку з цим скасовані відрахування підприємств у Фонд сприяння зайнятості населення, що здійснювались згідно із Законом України «Про систему оподаткування» від 2 лютого 1994 р.

Перелік та порядок обчислення і сплати місцевих податків і зборів в Україні було визначено Декретом Кабінету Міністрів від 20 травня 1993 року «Про місцеві податки і збори». Було установлено 17 видів платежів у місцеві бюджети.

Місцеві податки:

-- комунальний податок;

податок на рекламу.

Місцеві податки і збори сплачують юридичні і фізичні особи.

2. Аналіз системи оподаткування зарубіжних країн

2.1 Сучасні податкові системи зарубіжних країн

В умовах розвинутих ринкових відносин податкова система є важливим елементом регулювання економічних і соціальних процесів у державі. Ефективність її функціонування визначається найрізноманітнішими факторами і насамперед економічним становищем, розкладом політичних сил, рівнем податкової культури, досягненнями економічної науки тощо.

Проте є узагальнюючі показники, за якими можна визначити ефективність податкових систем. Це -- досягнення балансу між стимулюванням економічної активності та соціальною справедливістю податків і рівнем перерозподілу валового внутрішнього продукту за допомогою податків. Частка податків у валовому внутрішньому продукті свідчить про роль і місце податкової системи в державному регулюванні економікою. Водночас треба враховувати, що цей показник має здатність змінюватися під впливом економічних, політичних і соціальних факторів, наявних у кожній державі. Отже, будь-який досвід треба прискіпливо аналізувати, а не запозичувати без достатніх підстав. Крім того, частка податків у валовому внутрішньому продукті будь-якої держави постійно змінюється. Це дає підстави для висновку, що, по-перше, надто велика частка податків у валовому внутрішньому продукті не менш шкідлива, ніж мала. По-друге, вона не повинна перевищувати розумного оптимуму.

Частка валового внутрішнього продукту, яку держава мобілізує в своє розпорядження за допомогою податків, має тенденцію до збільшення. Звичайно, в багатьох країнах цей процес відбувається під впливом різних факторів. Проте загальним правилом є те, що ринкова економіка потребує втручання держави в процеси перерозподілу створеного валового внутрішнього продукту для прискорення темпів економічного розвитку і соціального захисту різних верств населення. Складність полягає в тому, щоб у кожному певному періоді знайти раціональну величину перерозподілу та відповідно до неї побудувати податковий механізм регулювання, який би включав систему пільг, ставок, строків сплати, об'єктів оподаткування тощо.

Не менш важливого значення набуває структура податків. Вона постійно змінюється під впливом економічних, соціальних та політичних факторів. Загалом, податкові системи нинішніх зарубіжних країн ґрунтуються на трьох найзначніших податках -- особистому прибутковому і соціальному страхуванні та на податку на додану вартість. Інші податки, в тому числі податок на прибуток корпорацій, майновий, на спадщину та дарування, мають другорядне значення.

У більшості країн світу є досить значною частка особистого прибуткового податку в загальній сумі податкових надходжень -- понад 30 відсотків, що майже в 6 разів більше, ніж в Україні. Податки на споживання, тобто непрямі податки, які бувають переважно в формі податку на додану вартість і різних видів акцизних зборів, становлять, в середньому, чверть від усіх надходжень. Порівняно з Україною їхня частка нижча більш як удвічі. Для економічно розвинутих країн характерною є також невелика частка податків із прибутку корпорацій.

Характеризуючи еволюцію податкових систем розвинутих країн світу, слід зазначити, що протягом останніх 38 років наявною є тенденція до зростання частки особистого прибуткового податку. Однією з причин такого становища є зростання доходів громадян, завдяки чому вони долучаються до вищих груп шкали оподаткування. Збільшується також кількість платників податків, підвищуються податкові ставки.

У 70-х -- на початку 80-х років майже всі розвинуті країни стали на шлях широкомасштабних та багатосторонніх податкових реформ, характерною рисою яких було зниження загального рівня податків і зміна їхньої структури. Реформи здійснювалися з метою створення податкових систем, які б стимулювали економічне зростання й створювали умови, адекватні новому етапу НТР, переходу економіки від екстенсивного до інтенсивного розвитку. Передбачалися універсалізація та спрощення податкових систем, відчутне зменшення кількості податкових пільг.

Податкові реформи характеризувалися зменшенням податків на споживання, тобто непрямих податків. Найшвидшими темпами зменшувалась кількість акцизів. Схожого висновку можна дійти і щодо податку на прибуток корпорацій. За цим податком зменшуються податкові ставки, скасовуються пільги, переглядаються умови оподаткування тощо. Проте ставки податку на прибуток корпорацій залишаються досить високими. Так, у Німеччині вона становить 50%. Італії -- 46, Канаді -- 44, США -- 30, Франції -- 39, Великобританії -- 35%.

Загалом, розвиткові податкових систем притаманні такі риси:

-- розширення оподаткування особистих доходів;

-- модернізація податків на споживання;

-- зменшення впливу податків на прибуток корпорацій;

-- невпинне зростання відрахувань на соціальне страхування.

ООН надає підтримку країнам, що стали на шлях осучаснення своєї економіки, сприяючи тим самим їх участі в міжнародному розподілі праці. Одним із напрямків надання допомоги є сприяння створенню податкової системи - відносно простої, доступної для розуміння і використання і разом з тим такої, що покращує взаємовідносини з країнами світового співтовариства.

Враховуючи специфіку країн, що розвиваються, в “Основах світового податкового кодексу ” пропонується формування доходної частини бюджету із митних податків, ПДВ, акцизів і податку на прибуток корпорацій. При цьому доцільним вважається існування широкої практики соціальних виплат і пільг, а отже, немає потреби у високій ставці прибуткового податку із заробітної плати.

Одним із основних податків, що формують бюджет, є ПДВ. Ставка податку пропонується в розмірі 15 % оподатковуваної суми.

Чинна система стягнення ПДВ у розвинутих країнах має гнучкий характер. Так, у Німеччині основна ставка 14 %, діє також пільгова - 7 %, зокрема для продуктів харчування (крім спиртних напоїв та обігових коштів кафе, ресторанів), громадського транспорту, засобів інформації (книги, газети, журнали) та товарів мистецтва.

У Франції основна ставка ПДВ - 18,6 %, знижена - 5,5 %. В Італії їх п'ять: пільгова 4 % і 0 %, основна 9 % та дві підвищені - 19 % і 38 %. Нульова ставка застосовується до експорту товарів і послуг. За пільговою 4 % ставкою оподаткування предмети першої життєвої необхідності (хліб, молоко та ін. продукти харчування, а також газети і журнали). Основна ставка - 9 % використовується для широкого кола промислових товарів (виробів). Продукти та спиртні напої, а також бензин і нафтопродукти оподатковуються за ставкою 19 %. Найвища ставка до предметів розкоші (хутро, ювелірні вироби, спортивні автомашини).

Такий порядок оподаткування спричинить збільшення неплатежів з ПДВ на зростання підприємств - “тіньовиків”. Як відомо, надходження до бюджету не адекватні збільшенню податкового тиску на платника податку. Якщо рівень податків перевищує певну величину (40-50 %), то їх надходження до бюджету починає зменшуватись. У США в умовах високого дефіциту державного бюджету була застосована специфічна модель економічної політики під назвою “Рейгономіка”. Суть її полягає в тому, що Р. Рейган з метою забезпечення зростання бюджетних надходжень знизив рівень оподаткування. Нова модель податкової політики потім застосовувалася урядами більшості країн Заходу.

Законодавчий акт про прибутковий податок в “Основах світового податкового кодексу” регулює оподаткування як фізичних, так і юридичних осіб. Ставки прибуткового податку для індивідуальних платників - 15 %, 20 %, 25 % та 30 %, для підприємств - 30 %.

Цікавим є сучасний досвід оподаткування в Німеччині. При визначенні розміру податку із заробітної платні застосовуються такі спеціальні інструменти, як “податкові класи”, “податкові карти”, “податкові таблиці”. Шість податкових класів групують робітників і службовців залежно від їх сімейного стану, кількості працюючих, спільного чи окремого ведення обліку одержаних доходів, наявності дітей. До першого класу відносять неодружених робітників без дітей та тих із одружених, овдовілих чи розлучених, у яких відсутні умови для віднесення їх до благодатніших третього чи четвертого податкових класів.

До другого класу - неодружені, розлучені чи овдовілі, що мають на своєму утриманні не менше однієї дитини, якщо їм належить вільна від податку певна сума для підтримки сімейного бюджету.

Третій клас - одружені робітники, та якщо в сім'ї працює тільки один із подружжя. Якщо працюють обидва з подружжя, то один із них, за спільною згодою, переходить до п'ятого класу.

Четвертий клас включає сім'ї з працюючим подружжям, які оподатковуються окремо.

П'ятий клас - це одружені робітники, в сім'ї працюють і чоловік і дружина, але один з них, за спільною згодою, включений до третього класу.

Шостий клас призначений для робітників, які мають заробіток у декількох місцях з метою їх обліку.

Для юридичних осіб у Німеччині існує корпоративний податок. Це прямий податок на фактично отриманий прибуток, що підлягає оподаткуванню, тобто брутто-прибуток, за винятком промислового та земельного податків. Існують дві базові ставки і якщо прибуток не розподіляється, то він підлягає оподаткуванню цим податком у розмірі 50 %, а при розподілі - 36 %.

У Франції прибутковий податок є прогресивним, ставки встановлені від 0 % до 56,8 % в залежності від доходів платника. З метою обчислення податку доходи поділяються на сім категорій:

оплата праці (з/п) при роботі за наймом;

доходи від обігового капіталу (доходи і відсотки);

доходи від перепродажу, що поділяються на доходи від перепродажу споруд і цінних паперів (акцій та облігацій);

доходи від промислової й торговельної діяльності підприємств, які не є акціонерними товариствами;

некомерційні доходи (доходи осіб вільних професій);

сільськогосподарські доходи.

У кожній із семи категорій діє своя методика визначення чистого доходу. Крім того, для розрахунку податку чистий дохід сім'ї ділиться на частини таким чином: неодружені - 1 частина, подружжя - 2 частини, одна дитина - 0,5 частини додатково. Потім визначається сума податку за відповідними ставками на 1 частину. Така схема дозволяє пом'якшити прогресію податку та створити певні пільги багатодітним сім'ям.

У США податок на прибуток прогресивний, підвищується разом із збільшенням оподатковуваного прибутку і становить 15 %, 25 % і 34 %.

У Канаді з метою стимулювання розвитку малого бізнесу введено дві ставки податку на прибуток: для великого бізнесу - 43%, для малого - 22 %.

Податкова система в кожній країні має свої особливості, а тому всі зміни, які в ній відбуваються, потребують глибокого аналізу й можуть слугувати лише додатковим інформативним матеріалом для практичних дій у кожному конкретному випадку.

У західній науковій доктрині щодо побудови податкових систем панує істина, що для здійснення податкових реформ необхідною умовою є відповідне функціонування політичних інститутів Їхнє підґрунтя становлять певні демократичні принципи, такі як свобода політичного вибору, наявність вибору імовірної вільної економічної поведінки, що ґрунтується на приватній власності. За таких умов усі політичні й економічні сили із залученням парламентського механізму законотворчості домагаються задоволення власних інтересів шляхом пошуку оптимальних варіантів. У європейських країнах податкова політика формується як результат складного процесу взаємодії інтересів і пристрастей економічного, соціального та культурного характеру. На сьогодні можна стверджувати, що податкова політика у європейських країнах є складовою загальної соціальної політики суспільного добробуту.

Наукова думка європейських країн найчастіше зосереджує свою увагу на проблемі досягнення справедливого оподаткування в суспільстві. Розв'язанням цієї проблеми за допомогою податків опікувались Р. Хар (Англія), Дж. Смарт (Австралія) -- послідовники основних ідей вчення І. Бентама та Д Мілля, які додержувалися справедливості у розрізі задоволення потреб якнайбільшого кола людей. Оцінюючи точку зору західних авторів на справедливість в оподаткуванні, не можна не помітити їхнього ліберального, навіть гуманістичного, загальнолюдського характеру. Західні вчені відмежовуються від соціальної конфронтації та класового підходу до розподільчих процесів, проповідують свободу господарської та інтелектуальної діяльності, політичного вибору як абсолютної суспільної цінності.

Наприкінці XX століття поширилася теорія оптимальної податкової системи. Найяскравішими представниками цієї доктрини є Ф. Рамсей і П. Самуельсон. Дещо пізніше її підтримав А. Пігу. Основними характеристиками оптимального оподаткування є врахування, крім фіскального, побічних економічних і соціальних факторів. Кінцеву мету оптимального оподаткування можна витлумачити так, що при заданих бюджетних доходах треба мінімізувати негативний ефект від податків, а позитивний -- максимізувати.

2.2 Проблеми податкових систем зарубіжних країн

Загалом, розвиток теоретичних засад оптимального оподаткування на сьогодні та найближчим часом матиме тенденції до швидкої інтеграції світової економіки і наближення податкових систем європейських країн одна до одної; радикальних змін технології оподаткування, комп'ютеризації податкового процесу; соціально-економічних змін складу платників у зв'язку зі зростанням кількості пенсіонерів; багатоканальних джерел надходжень доходів. Загалом, відбувається безупинне створення податкових систем у напрямку прагматичного компромісу між заохоченням приватної господарської ініціативи й достатнім фінансовим забезпеченням державної діяльності.

Передусім слід зазначити, що попри всі розбіжності, які проглядаються при аналізі співвідношень, які характеризують податкову політику різних країн, чітко окреслено тенденцію щодо безпосередньої залежності питомої ваги окремих податків від рівня загального економічного розвитку тієї чи іншої країни.

Нерівномірність економічного розвитку країн позначається на динаміці питомої ваги податків у ВВП. Ця частка має тенденцію до зростання. Чітко простежується тенденція до поступового, в міру підвищення рівня економічного розвитку, зростання частки податкових вилучень.

Згідно з вищесказаним можна дійти висновку, що в більшості країн влада реально оцінює свої можливості в галузі оподаткування, усвідомлюючи, що надмірні податки підривають виробництво, не сприяють приватній ініціативі і в кінцевому підсумку зменшують дохідну частину бюджету. Цілковите стримування свободи маневру приватного бізнесу в податкових питаннях призводить до відпливу капіталів за межі країни, що не лише обмежує можливості потенційних податкових надходжень, а й перешкоджає збільшенню кількості робочих місць з усіма негативними наслідками. Для суспільства в цілому надзвичайно важливо забезпечити стійкий розвиток національного виробництва, аніж підпорядкувати його поточним бюджетним інтересам. Саме тому в західних країнах не обмежуються лише періодичними масштабними пониженнями податкових ставок, а використовують багато важелів, що сприяють економічному розвиткові. Серед них відповідне співвідношення прямих та непрямих податків, оскільки кожна з цих груп, окрім розв'язання загальних фіскальних завдань, виконує свої, притаманні лише їй регуляційні функції. Пріоритет виробництва перед інтересами бюджету -- це той принцип, що відображає відмінність та пояснює неефективність національного оподаткування в порівнянні з оподаткуванням розвинутих зарубіжних країн.

Наявність загальних підходів щодо формування оподаткування підтверджує, що різні країни стикаються із загальними податковими проблемами. Зокрема:

-- сучасні податкові системи складні для розуміння платників податків та ефективного управління з боку податкових органів. У свою чергу це спричиняє появу все нових способів ухилення від сплати податків;