Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

гривня національний грошовий реформа

Вступ

1. Українська гривня: крізь терни століть до справжньої суверенності грошової одиниці

2. Національна валюта як основний елемент грошової системи України. Пострадянський період

3. Національна валюта гривня в економічному житті України

3.1 Економічна суть випуску гривні

3.2 Мета грошової реформи

3.3 Соціальні аспекти проведення реформи

3.4 Передумови, що визначили можливість завершення реформи у вересні 1996 року

4. Зусилля для підтримання сталості гривні

5. Встановлення валютного курсу національної грошової одиниці

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Однією з ознак державності є власна грошова одиниця.

Для України національна грошова одиниця -- віками омріяна, багатьма поколіннями виплекана ідея, що уособлює жадану незалежність, самоутвердження нації. Надто довгим, тернистим і складним виявився шлях України до суверенної гривні. Шлях, припорошений пилом століть...

Українські гривні -- не тільки грошові знаки. На них, у них -- наша історія і наш загнаний колись у підпілля, але збережений патріотизм.

Розгляд розвитку національної валюти України являє собою невід'ємну частину розвитку грошової системи. Тому розгляд процесів що пов'язані з становленням гривні неможливий без вивчення проблем та перспектив розвитку національної грошової системи. Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки.

Саме тому дослідження теоретичних засад становлення національної валюти гривні є актуальним напрямком для вивчення курсу “Гроші та кредит”.

Основна мета курсової роботи полягає у створенні науково-теоретичної моделі розвитку національної валюти , а також у розгляді проблем що виникли в процесі її становлення.

Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв'язання таких завдань:

1) Проаналізувати етапи становлення національної грошової одиниці;

2) провести порівняльний аналіз функцій національної валюти;

3) проаналізувати роль грошей в економічному житті України;

4) проаналізувати специфіку механізму регулювання процесом створення та становлення гривні;

5) проаналізувати проблеми що виникли та виникають в процесі розвитку грошової системи України.

Предмет курсової роботи: процес становлення національної валюти України.

Методологічною основою є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об'єктивного та всебічного аналізу явищ суспільно-економічного характеру - становлення національної грошової одиниці - гривні. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи щодо визначення становлення національної грошової одиниці та основних напрямів, проблем та перспектив її розвитку.

Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, п'ять розділів (чотири підрозділів), висновки та список використаних джерел.

1. Українська гривня: крізь терни століть до справжньої суверенності грошової одиниці

Перші ознаки грошового обігу на території Східної Європи з'явилися у VIII столітті. До того наші далекі пращури не надто переймалися проблемами розрахунків, купуючи товари як у земляків, так і у заїжджих негоціантів. На безкраїх зелених угіддях паслися череди великої рогатої худоби, отари овець.

На ситій, багатій чорноземами землі густо вродилася пшениця, жито, овес. У безмежних лісах кишіло дичиною, звіром.

Усі ці дари природи використовувалися як еквівалент вартості. Обмінні операції, або, кажучи сучасною мовою, бартер, уповні влаштовували торгуючі сторони, оскільки альтернативи подібним взаємостосункам не було. А поки на теренах ранньофеодальної давньоруської держави не повіяв вітерець цивілізації із Близького Сходу. Він приніс із собою нове для давніх слов'ян поняття "гроші", а точніше, срібні дирхеми. Грошова інтервенція поступове почала витісняти з ринку товарну форму оплати. Шкіра, зерно, хутро, віск які мали великий попит у країнах Європи та арабського халіфату, із розряді розрахункових одиниць перейшли у розряд товару.

На слов'янські землі арабські монети потрапляли двома основними торговими шляхами: південним (хозарським) -- Дінцем до Чернігівської землі і далі на Київ, звідти -- на північ і південь, та північним -- зі столиці волзьких болгар річкою Окою на Київ.

Упродовж двох століть куфічні дирхеми дзвеніли в гаманцях і кишенях наших пращурів, виблискували на шиях та одязі чарівних слов'янок (винахідливі жінки перетворили монети на модні ювелірні прикраси, які й досі знаходять у скарбах на території України).

Та наприкінці Х сторіччя монетне джерело поступово почало міліти. На слов'янські землі дирхем потрапляло менше й менше. Причина полягала виснаженні родовищ срібла в арабських країнах. Монети ж, які були в обігу поступово зношувалися, втрачалася їхня цінність, вони не могли виконувати ролі повноцінної розрахункової одиниці Ларіонова Л.Д. Українська гривня: історія та сьогодення// Фінанси України 2001, №8 с.50-52.

Занепад іноземних грошей знаменував фінал першого етапу формування старовинної грошової системи Київської Русі. Поки дирхеми ще остаточно не вийшли з обігу, постало питання карбування власної грошової одиниці.

Перші давньоруські монети з'явилися наприкінці Х -- на початку XI століть. Зразком слугували візантійські монети -- золоті соліди Василя ІІ та Константна VII.

Варто зазначити, що Київська Русь мала досить суттєве значення у налагодженні торговельних зв'язків між Візантією та Західною Європою, виступаючи надійним посередником і водночас учасником ринкових процесів. Торгівля чітко регламентувалася угодами між давньоруськими князями та візантійськими імператорами, мала позитивне сальдо, тому й приносила чималі доходи у князівську скарбницю.

Потреба у власних грошах ставала дедалі очевиднішою. І їх почали карбувати при дворі Володимира Святославовича. Перші грошові знаки нарекли платниками, трохи згодом з'явилися срібляники (кілька типів). На жаль, ні златники, ні срібляники не виправдали покладених на них надій через низьку якість металу, з якого карбували монети, та через недосконалість виробничої бази. До того ж населення, що користувалося при розрахунках дзвінкою монетою, з невідомих причин було не в захваті від неї. Тому златники та срібляники карбували протягом приблизно 25--30 років. Однак випуск їх був знаменним. Вони символізували суверенність давньоруської держави. Слід віддати належне майстрам-карбувальникам, які оздоблювали монети оригінальними декларативними написами на зразок "Володимир на столі (себто на престолі), а се его серебро (або злато)" -- тобто гроші.

Отже, власне монетне господарство Київської Русі, так і не ставши на ноги, почало занепадати. Літописні свідчення донесли до нас такі назви грошей: куна, ногата, резана, вевериця, -- аж поки всі ті назви не акумулювалися в єдиному грошово-рахунковому понятті -- гривня. З кінця XI століття вона забезпечується зливками срібла, або так званими монетними гривнями. Гроші були не лише розрахунковою одиницею, а й засобом накопичення.

Стародавня прагривня нічого спільного, окрім назви, з сучасною грошовою одиницею України не мала. Це була грошово-вагова та грошово-рахункова одиниця, поширена на території Київської Русі.

Є припущення, що назва "гривня" походить від прикраси (гривни), яку виготовляли із заліза, бронзи, срібла, рідше із золота і яка мала форму обруча. Зазвичай його носили на шиї (на "загривку"). Гривна вважалася предметом розкоші, і тому дозволити собі її мати могли люди високого достатку, причому обох статей: прикрасу полюбляли як чоловіки, так і жінки. От чому гривна була відмінною ознакою князівської дружини, свідчила про приналежність до вищої знаті.

З плином часу слово "гривня" втратило первинне значення і набуло іншого смислу, що відповідав певній вазі -- вмісту цінного металу (срібла). Завдяки цьому вона й отримала назву -- вагова. Вагова гривня важила 96 золотників (1 зол. = 4,266 г) і відповідала приблизно 1 фунту. Стандартом для гривні слугувала фіксована вага дирхеми: певна кількість однакових монет важила 49,25 г. Це спричинило появу рахунку монет на штуки (тобто число).

Завважимо, що наші пращури були непоганими математиками і впевнено орієнтувалися у зміні назв і тогочасних валютних курсів. Ось що пише у нумізматичному словнику про гривню його автор-укладач В.В. Зварич: "Гривня, що складалася з певної кількості монет, називалася гривнею кун (грошово-рахункова одиниця). Гривня срібла (вагова) і гривня кун (рахункова) стали на Русі платіжно-грошовими поняттями. Спочатку їхня вага була однаковою. Та згодом, унаслідок нестабільної ваги імпортованих монет, а також еволюції гривні як одиниці ваги, гривня срібла стала дорівнювати декільком гривням кун. У XII столітті гривня срібла (майже 204 г) за цінністю дорівнювала вже чотирьом гривням кун (1 гривня кун -- майже 51 г). Гривня кун відповідала певній кількості платіжних одиниць (монет). У XI столітті гривня кун дорівнювала 20 ногатам (грошова одиниця, разом із гривнею та резаною становила кунно-грошову систему Стародавньої Русі, вага її -- майже 2,5 г), 25 кунам, 50 резанам (одна з грошових монет Київської Русі). Коли назву "куна" отримав дирхем, що був еквівалентом шкурки куниці, то еквівалент частини (відрізка) гривні кун назвали резаною. Гривня кун протягом століття зменшилася вдвічі.

Мабуть, наші пращури таки були оригіналами, інакше як же пояснити їхнє прагнення надати гривні незвичайної форми, а саме -- шестикутної, та ще й вагою майже 140--160 г. Ці гривні, що виготовлялися у Києві з XI до 40-х років XIII століття, були в обігу переважно на південно-західних землях. Учені висловлюють припущення, що, можливо, ці гривні виготовлялися не лише в Києві. Такі собі грошенята відтягали будь-яку кишеню. Та це не турбувало ні продавців, ні покупців, гривню з успіхом використовували не тільки як платіжний засіб, а ще й накопичували про всяк випадок. Можна дійти висновку, що прадавні слов'яни вірили у свою грошову одиницю і довіряли їй. Поряд із київськими гривнями в обігу були новгородські (за місцем їх знаходження). Їхні творці реалізували власне поняття про форму грошей, виготовляючи їх у вигляді срібних брусків (от коли прислужилися срібні арабські дирхеми, що їх завбачмо заощаджували). Кожен такий гріш "тягнув" на 200--204 г. Ларіонова Л.Д. Українська гривня: історія та сьогодення // Фінанси України 2001, №8 с.52-54

Була ще чернігівська гривня, що пропорціями нагадувала київську, щоправда, була важчою за неї.

Безперечно, що такі зливки-важковики вирізнялися не лише солідною вагою, а й були недоступні для людей бідних через високу цінність. Дозволити собі таку розкіш могли найбагатші люди в державі, у чиїх руках акумулювалися значні цінності. Розраховувалися зливками за дуже дорогі товари.

Те, що могли собі дозволити князь і його оточення, було недоступним для пересічного люду. В торговельних відносинах знову активізувалися товарообмінні операції. Щоб підсилити останні, на ринок було викинуто, говорячи сучасною мовою, товаро-гроші: намистини, шиферні прясла та черепашки-каурі (відомо кілька таких скарбів, що їх закопували на території Київської Русі). Такими замінниками грошей без перешкод розраховувалися під час купівлі-продажу.

І гривні-зливки, і грошові сурогати були характерними ознаками "безмонетного періоду", що припадає на XII, XIII та частково XIV століття.

Так тривало доти, аж доки монети знову не з'явилися в обігу. Монетний ренесанс розпочався у другій половині XIV століття. Цьому процесові сприяв розвиток зовнішніх і внутрішніх ринкових відносин, стабільність яких мала забезпечуватися власною грошовою одиницею. Монети, самостійне карбування яких почалося у другій половині XIV століття, були не лише видозмінені, а й отримали інші назви: гроші, квартики, динарії, напівгрошовики тощо.

Про гривню ж не згадували до 1918 року, коли Україна намагалася втілити омріяну віками ідею створення національної валюти. Та спроба виявилася невдалою. На перешкоді стала тогочасна складна політична й економічна ситуація, у якій опинилася Україна. Дуже короткий термін відвела доля для друкування української грошової одиниці. За гетьмана Скоропадського (1918--1919 роки) було випущено в обіг знаки та білети державної скарбниці, державні кредитні білети тощо. Ці гроші вважалися офіційними скарбничими знаками.

Були в обігу й неофіційні гроші. Історія зберегла чимало прикладів грошової вакханалії. Хто тільки не випускав власної розрахункової одиниці: тимчасові уряди Сулькевича, Соломона Крима, білогвардійські формування Денікіна, Врангеля. Поряд із загальнодержавними емісіями протягом 1917--1920 років в Україні через нестачу грошової маси і розмінних купюр було в обігу 4,5 тисячі найменувань паперових грошових знаків, випущених місцевими органами влади.

Історична назва "гривня" повернулася в Україну у вересні 1996 року -- року здійснення грошової реформи та уведення в обіг національної грошової одиниці.

Молода Українська держава узялася розробляти власні банкноти ще за п'ять місяців до розпаду СРСР. Разом із урядовцями першими, хто серцем і душею, своїм талантом прилучився до ідеї, були провідні київські художники: народний художник України О.Данченко, заслужені діячі мистецтв України В.Юрчишин, С. Якутович і В.Лопата. Останній зі славетної мистецької когорти -- Василь Лопата, зрештою, став автором і творцем зорового образу української валюти. Із замовленням століття Василь Лопата впорався бездоганно.

Художньо оформлені Василем Лопатою гривні мають своє історичне життя. Вони досконалі артистично, з глибоким ствердженням національної суті й означенням вершинних діянь і покликів української історії та культури, розвитком історизму та української духовності. У них -- життя України від глибинних закорінень до сьогоденних буревіянь. Так сказав про творця нової гривні Олександр Федорук, дійсний член Академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства.

Василь Лопата написав чудову книгу, у якій розповів про творчі муки й дерзання, сумніви й радість відкриттів під час роботи над створенням ескізів гривні. Він так і назвав її -- "Надії та розчарування, або Метаморфози гривні".

"Хто має бути зображений на купюрах? -- пише в книзі Василь Лопата. -- Безперечно, поет, мислитель і національний пророк Тарас Шевченко. А ще гетьман Богдан Хмельницький. А потім? За яким принципом добирати героїв, покликаних стати символами української нації на її грошах? В історії української державності були великі перерви, під час цих перерв провідниками народу ставали якраз духовні лідери, котрі не завжди займали державницькі посади, але змістом своєї діяльності сягнули таких висот, які інколи перевершували навіть роль державних діячів. Ось чому для України і її валюти якраз підходять ті особи, що їх досить вдало було одібрано в результаті тривалих дискусій на початку 90-х років. Тут і монархи доби середньовіччя, і гетьмани, і президенти, і великі майстри слова. Цей добір можна вважати найбільш оптимальним у наших конкретних умовах.

Відтоді, як у Банкнотно-монетному дворі виготовлено перші українські купюри, минуло вісім років. На сьогодні виробничий потенціал підприємства -- майже 2 мільярди купюр і 300 мільйонів цінних паперів на рік. З 1998 року, часу введення в експлуатацію фабрики банкнотного паперу потужністю 2100 тонн на рік, гривні стовідсоткова є українськими.

2. Національна валюта як основний елемент грошової системи України. Пострадянський період

Перші практичні кроки щодо створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 p. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти -- попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот продовжував обслуговуватися виключно попередньою, тепер уже російською, валютою -- рублями.

Паралельне використання в 1992 p. двох валют -- старої і нової-- зумовлювалося рядом обставин:

-- Центральний банк РФ ще з вересня 1991 p. перестав надсилати в Україну рублеву готівку, що спровокувало значні ускладнення в забезпеченні потреб обороту в готівці;

-- на межі 1991--1992 pp. Україна вслід за Росією стала на шлях лібералізації цін, унаслідок чого середній рівень їх зріс майже десятикратне, що значно збільшило попит на готівку, якої Україна не могла отримати від Росії;

-- Україна не мала в той час власної бази для виготовлення грошових знаків, а фінансове становище держави не давало змоги зразу замовити за кордоном достатню масу грошей, щоб швидко замінити ними старі гроші.

З огляду на ці обставини Україна, ще будучи в складі Союзу, почала готувати свої грошові знаки. Але статус союзної республіки не дозволяв їй мати власні гроші, і уряд пішов по шляху випуску допоміжних (до рубля) знаків -- купонів, які, за визначенням, можуть бути тільки паралельними грошима.

Поступове, виважене запровадження нових грошей поряд зі старими відкривало можливість уникнути обвального переповнення ними каналів обороту, не допустити швидкого знецінення, забезпечити їм певні конкурентні переваги порівняно з рублем. Тому спочатку купоно-карбованець котувався навіть вище від рубля. Наявність в обороті України рубля як російської валюти. Савлук М.І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України// Фінанси України 1997,№2 с .

До кінця 1991 p. Україна входила до складу СРСР, не мала власного емісійного центру, не мала можливостей впливати на сталість грошей, на перелив грошових ресурсів через кордони, використовувала гроші, що емітувалися союзним Держбанком. Тому немає підстав вважати, що з прийняттям Закону «Про банки і банківську діяльність» почала функціонувати власна грошова система.

Провокувала її накопичення і використання на російському ринку для закупівлі потрібних Україні сировинних та енергетичних ресурсів. Ці обставини давали підстави думати, що Україні вигідно мати дві валюти, і багато хто пропонував усіляко затягувати паралельний обіг рубля і купоно-карбованця.

Проте паралельний обіг рубля і купоно-карбованця не приніс Україні очікуваних позитивних наслідків. Навпаки, досить швидко виявилися значні недоліки двовалютної системи грошового обороту. Вона істотно ускладнювала управління внутрішнім готівковим обігом, організацію внутрішніх безготівкових розрахунків та зовнішніх розрахунків, насамперед з Російською Федерацією. Незабаром купоно-карбованець втратив свої початкові переваги перед, рублем і став швидко знецінюватися. Виникли помітні перебої у внутрішніх і зовнішніх платежах.

Конкретними чинниками, що ускладнювали стан грошового обороту на початку запровадження купоно-карбованця, були:

1. Обвальний спад виробництва під впливом лібералізації цін та розриву попередніх господарських зв'язків, скорочення державного замовлення. Тільки за січень 1992 p. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8%, у тому числі товарів широкого вжитку -- на 28,1%, продуктів харчування -- на 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%. Усе це скорочувало попит на гроші, і частина наявних в обороті грошей виявилася зайвою, провокуючи зростання цін.

2. Вільне використання російського рубля на внутрішньому ринку України сприяло широкому відпливу товарів за межі України, підриву товарної основи внутрішнього грошового обігу. Тому уряд України змушений був перевести весь готівковий обіг на карбованцеву валюту і вилучити з нього рублеву валюту. Цей крок забезпечував повний контроль НБУ за сферою готівкового обороту. Проте він відкривав широкі можливості для використання емісії грошей для покриття фінансових потреб уряду, які в той час зростали надзвичайно швидко, що стало одним із головних чинників розкручування в Україні гіперінфляції.

3. З ініціативи РФ у середині 1992 p. у рублевій зоні була запроваджена система взаємозаліку через кореспондентські рахунки, відкриті в розрахунковому центрі при Центральному банку РФ. Унаслідок цього платежі між країнами рублевої зони були взяті під контроль Центральним банком РФ. Рубль втратив свій статус єдиної грошової одиниці, виникло кілька рублів -- російський, український, білоруський тощо. Курс українського рубля щодо російського став швидко падати. Україна втратила будь-які переваги від використання в безготівковому обороті іншої валюти -- рубля.

Повне запровадження карбованця в готівкову сферу при обслуговуванні безготівкового обороту виключно рублем призвело до механічного розриву єдиного грошового обороту на дві відокремлені частини. Перехід грошей із однієї частини в іншу вимагав обміну їх за валютним курсом. Виникла спотворена ситуація, за якої валютний курс грошей при використанні їх у готівковому та безготівковому оборотах роздвоївся. Це сприяло розвитку масових фінансових спекуляцій, пов'язаних з переведенням грошей з однієї форми обороту в іншу, відпливу грошових капіталів з України за кордон, зокрема в Росію.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют. Президент України указом «Про реформу грошової системи України» від 12 листопада 1992 p. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі «український карбованець», дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу. Український карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова система України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України.

На другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону України «Про банки і банківську діяльність» (1991 p.), відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести:

1. Розбудову власного емісійного механізму, який включає:

-- створення Банкнотно-монетного двору НБУ, що має повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монети;

-- розроблення дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення системи захисту грошових знаків та монет;

-- розроблення правил випуску в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з обігу готівки, ведення касових операцій тощо. Савлук М.І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України // Фінанси України 1997,№2 с. 21-23

2. Формування механізму регулювання НБУ пропозиції грошей, завданням якого є:

-- відпрацювання механізму централізованого регулювання банківськими резервами;

-- запровадження механізму рефінансування комерційних банків;

-- розвиток операцій на відкритому ринку.

3. Розроблення методики та методології грошово-кредитної політики НБУ, накопичення досвіду практичного застосування інструментів грошово-кредитної політики, розмежування сфер застосування фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

4. Розбудова національної платіжної системи, що охоплює:

--створення системи електронних платежів на міжбанківському рівні;

--розроблення методичних та інструктивних документів щодо організації безготівкових розрахунків на міжгосподарському рівні;

--розроблення методичних та організаційних засад створення електронної системи масових платежів.

5. Формування механізму валютного регулювання, який включає:

--розвиток інфраструктури валютного ринку та формування методичних та організаційних засад здійснення операцій на ньому;

--порядок регулювання валютного курсу;

--створення механізму формування та використання золотовалютних резервів;

--формування звітності щодо платіжного балансу країни, здійснення його аналізу та прогнозування.

6. Розроблення та випробування на практиці спеціальних заходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

Перелічені заходи дали можливість сформувати протягом 1993--1996 pp. правові та організаційні основи національної грошової системи ринкового типу, яка спроможна була забезпечити належне управління грошовим оборотом відповідно до потреб економіки країни.

Новій ситуації, що склалася в управлінні грошовим оборотом, не відповідав статус тимчасової валюти, що зберігався за українським карбованцем. Тимчасові гроші не можуть належним чином виконувати одну з найважливіших функцій -- функцію нагромадження. Це підриває інтереси економічних суб'єктів до накопичення грошей як джерела інвестування, стримує економічне зростання, знижує ефективність антиінфляційної політики, зміцнення державних фінансів. У зв'язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці -- гривні. 25 серпня 1996 p. Президент України підписав Указ «Про грошову реформу в Україні», згідно з яким з 2 по 16 вересня 1996 p. з обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова одиниця -- гривня та її сота частина -- копійка.

Цим закінчився другий етап розбудови грошової системи України і розпочався третій.

На третьому етапі відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грошової системи, що були розроблені на попередньому етапі. Важливою віхою тут стало прийняття Верховною Радою України в травні 1999 p. Закону «Про Національний банк України». Хоча в цьому законі безпосередньо про грошову систему мова не йде, проте ті функції НБУ, які становлять основу грошової системи, знайшли широке відображення. Це, зокрема, розділ IV «Грошово-кредитна політика», розділ V «Управління готівковим грошовим обігом», розділ VIII «Діяльність Національного банку щодо операцій з валютними цінностями». У них чітко виписані права та обов'язки НБУ щодо забезпечення стабільності національних грошей, регулювання грошового обороту, визначені методи та інструменти грошово-кредитної політики та інші види діяльності НБУ, що формують грошову систему країни.

3. Національна валюта гривня в економічному житті України

3.1 Економічна суть випуску гривні

Якщо судити зі змісту нормативно-правових актів, які визначили запровадження в обіг гривні (Указ Президента, постанови Кабінету Міністрів та Національного банку тощо), то з 1 до 16 вересня 1996 р. в Україні було проведено грошову реформу. Проте слід нагадати, що 7 листопада 1992 р. було видано Указ Президента "Про реформу грошової системи України", яким у сферу безготівкового обігу запроваджувався купоно-карбованець замість рубля і започатковувався вихід України з рубльової зони. Але це було лише продовження процесу реформування грошової системи, який розпочався у січні того ж року випуском у готівковий обіг тимчасової валюти -- купоно-карбованців багаторазового використання. І хоча цей захід не називався тоді грошовою реформою, по суті це був перший крок на шляху реформування попередньої грошової системи і розбудови нової, який за своїм радикалізмом та наслідками відповідав усім ознакам реформи. Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савчук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін. - К.: “Либідь”, 1992, 331 с.

То скільки ж грошових реформ проведено в Україні -- одна, дві чи три? Якщо керуватися формально-правовим підходом, то можна визнати, що проведено дві реформи: в листопаді 1992 р. і у вересні 1996 р. Якщо ж виходити з суті та внутрішньої логіки проведених заходів, то слід визнати, що проведено одну грошову реформу, яка тривала майже п'ять років. Вона включала три внутрішньо взаємопов'язані заходи: випуск у готівковий обіг тимчасової перехідної валюти -- купоно-карбованця (січень 1992 р.); випуск цієї ж валюти в безготівковий обіг (листопад 1992 р.); випуск у загальний обіг постійної національної валюти гривні замість тимчасової -- купоно-карбованця (вересень 1996 р.).

Усі вказані заходи можна розглядати, як послідовні етапи єдиного процесу, останній -- третій етап якого став завершальним. У результаті цього Україна одержала остаточно сформовану грошову систему з постійною національною валютою.

Таке місце третього етапу зумовило характер його проведення -- він був зведений до простої деномінації шляхом зменшення в 100 000 разів усіх цінових показників -- з одного боку і всіх складових грошової маси та загальної її величини -- з другого. В результаті нова грошова одиниця на момент уведення в обіг виявилася в 100 000 разів більшою від попередньої (купоно-карбованця), у стільки ж разів зросли масштаб цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з карбованцем. Саме ж співвідношення між товарною та грошовою масами в обігу не змінилося. Це очевидна ознака грошових реформ, що проводяться шляхом простої деномінації.

3.2 Мета грошової реформи

Грошова реформа в Україні в широкому її трактуванні переслідувала щонайменше три мети:

1. Створити національну грошову систему самостійної української держави.

2. Забезпечити сталість національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання з допомогою грошових інструментів економічного і соціального розвитку країни.

3. Забезпечити функціонування нової грошової системи відповідно до вимог законів ринкової економіки.

Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи визначили й багатоетапність і значну тривалість.

Першої мети було досягнуто на першому та другому етапах реформи. Випуск карбованця спочатку в готівковий обіг, а потім і в безготівковий дав можливість витіснити звідти російський рубль, який став наступником радянського рубля. Тим самим було встановлено монополію української держави на випуск законних платіжних засобів, створено власний емісійний механізм, економіку України було виведено з рубльового простору.

Проте глибока економічна криза та гіперінфляція зумовили появу в економіці України долара США -- спочатку як засобу заощадження, а потім як платіжного засобу. Доларизація внутрішнього ринку досягла такого високого рівня, що перетворилася в могутній інфляційний фактор, який загрожував національним грошам. Тому НБУ заборонив із 1 серпня 1995 р. використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу на території України. Поступово було відновлено монополію національних платіжних засобів на обслуговування внутрішнього ринку.

Другої мети грошової реформи було досягнуто на етапі підготовки до введення гривні, коли після тривалої і високої інфляції НБУ вдалося довести безперспективність інфляційного шляху мобілізації фінансових коштів на потреби держави і перейти до рестрикційної грошово-кредитної політики, яка привела до істотного зниження рівня інфляції. Якщо за 1993 р. рівень роздрібних цін зріс у 102,3 рази, то за 1994.Р. -- у 5 разів, а за 1995 р. -- лише у 2,8 рази. Ще більше знизився рівень інфляції в 1996 р.: у травні, червні, липні він не перевищував 1%, у серпні становив 5,7%, а у вересні -- 2%. Довгий час залишався стабільним і навіть підвищувався курс карбованця щодо іноземних валют. Це дає підстави стверджувати, що до початку осені 1996 р. національна валюта України досягла досить високого рівня сталості, чим була підготовлена база для випуску гривні в обіг. Отже, другої мети реформи було значною мірою досягнуто не в момент випуску гривні, а в процесі підготовки до цього заходу.

Це є ще одним свідченням того, що випуск гривні у вересні 1996 р. -- лише завершальний, зовні видимий момент тривалої, часом драматичної боротьби за стабілізацію грошової системи як одної з головних цілей реформи. Тільки істотне наближення до цієї мети зробило можливим випуск гривні.

Третя мета грошової реформи -- створення грошової системи ринкового типу -- переслідувалася протягом усього терміну її проведення. За цей період створено принципово новий механізм регулювання грошового обігу, запроваджено в практику нові інструменти грошово-кредитної політики, лібералізовано механізми ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринок цінних паперів, валютний і кредитний ринки. Тим самим були створені сприятливі умови для проведення НБУ ефективної антиінфляційної політики, яка й забезпечила передумови для введення гривні.

Проте завдання, що визначаються третьою метою грошової реформи, ще повністю не виконані, оскільки в країні не створено повноцінного ринкового механізму. Нинішня грошова система має такий же перехідний характер, як і економіка, котру вона обслуговує. Тому ринкове вдосконалення грошової системи триватиме і після введення гривні.

3.3 Соціальні аспекти проведення реформи

Визначення соціального характеру реформи виявилося чи не найскладнішим завданням її аналізу. Найчастіше аналітики реформи обмежуються посиланням на її неконфіскаційність, достатню прозорість і справедливість. Проте такі оцінки стосуються останнього етапу -- випуску в обіг гривні, а не всієї грошової реформи, тому це питання вимагає глибшого аналізу.

Перш за все слід урахувати двохетапність переходу від радянського рубля до української гривні -- через використання тимчасової, перехідної валюти --купоно-карбованця. Це дало можливість перенести основні тяготи грошової реформи на тимчасову валюту та максимально послабити його на стадії введення гривні. Вплив цього "маневру" на нову валюту реалізувався через гіпервисоке знецінення тимчасової валюти -- купоно-карбованця.

Як уже зазначалося, за період від січня 1991 р. до вересня 1996 р. ціни на товари народного споживання зросли у середньому приблизно в 95 тисяч разів. Тому всі грошові заощадження, сформовані в рублях і карбованцях ще до початку сплеску інфляції, на термін уведення гривні перетворилися в мізерну величину.

Деномінація цих заощаджень на загальних підставах у співвідношенні 1 : 100 000 без попередньої індексації на рівень інфляції юридичне підтвердила їх ліквідацію -- переважна більшість цих вкладів виявилася меншою від однієї гривні.

Тим самим сфера нагромаджень була істотно "очищена" від заощаджень у попередній (рубльовій та карбованцевій) валюті. Зростає попит на гроші після випуску постійної національної валюти гривні, що сприятиме підтриманню сталості останньої. Закон України «Про банки і банківську діяльність» станом на 1.01.2003

Однак українська держава не заперечує своїх зобов'язань перед власниками втрачених заощаджень. Про це свідчить прийняття Верховною Радою закону про компенсацію вкладів населення в Ощадному банку станом на 1 січня 1992 р. Але реальну виплату такої компенсації відкладено на майбутнє, оскільки держава не має необхідних коштів, а використання для цього додаткової емісії неминуче підірве сталість нової валюти.

Зростання в 1995--1996 роках заборгованості держави по виплатах заробітної плати та інших доходів працівникам бюджетної сфери, пенсіонерам, студентам тощо теж сприяло "очищенню" не тільки сфери заощаджень, а й поточної каси населення для розширення попиту на нову валюту. Якби вказаної заборгованості (а це сотні трильйонів карбованців) взагалі не було допущено чи було виплачено новими грішми, то випуск гривні у вересні 1996 р. міг би взагалі не відбутися, оскільки не було б достатніх для цього передумов, або ж нова валюта продовжила б тенденцію інфляційного знецінення, започатковану купоно-карбованцем.

Отже, основні соціальні тяготи, пов'язані з проведенням грошової реформи, лягли на плечі тих верств населення, які втратили внаслідок гіперінфляції свої заощадження, сформовані до 1992 р., та стали не із своєї волі кредиторами держави в 1995--1996 роках. А це, як правило, найнезахищеніші групи, бо вони працюють (чи працювали) у легальному секторі економіки і доходи їхні визначаються переважно державою.

Але проведення грошової реформи має й інший соціальний аспект. Оскільки воно збіглося з початковим етапом ринкових реформ (лібералізація цін, підприємницька діяльність, зовнішньоекономічні зв'язки, валютні операції, послаблення державного втручання і контролю за виробничою та комерційною діяльністю, грошовими відносинами тощо, багатьом господарюючим суб'єктам та фізичним особам вдалося уникнути інфляційних втрат і навіть нагромадити значні кошти на спекулятивних операціях та завдяки механізмам бартеризації і доларизації.

Вказані операції та нагромадження мають значною мірою "тіньове" забарвлення. Але оскільки вони здійснювалися під гаслами ринкових відносин, їх справедливо можна розцінювати як прогресивні, як такі, що сприяють швидшому формуванню ринкового середовища і ринкових механізмів. Імовірно, тому держава погодилася звільнити цих економічних суб'єктів від соціальних тягот грошової реформи. Спочатку були створені сприятливі умови, щоб можна було уникнути інфляційних втрат нагромаджених коштів і навіть примножити їх, а потім під гаслом "неконфіскаційності реформи" деномінувати їх на загальних підставах і цим повністю зберегти.

Автор далекий від думки, що такий розклад економічних тягот реформи між соціальними групами був зроблений керівництвом держави свідомо чи що слід було по-іншому його здійснити. Але його не треба приховувати твердженнями про неконфіскаційність чи соціальну справедливість реформи. Адже важко повірити в це тим мільйонам людей, які втратили свої заощадження чи не отримали законно заробленої платні, пенсій тощо заради успіху реформи. Тим більше, що навіть із цієї ситуації можна знайти вихід, сприятливий для нової валюти і втішний для тих верств населення, які зазнали згаданих втрат.

Реалізований під час проведення реформи розподіл соціальних тягот по суті означає істотний крок нашої держави в бік легалізації грошових нагромаджень тіньової економіки. Рух у цьому напрямку можна було б тільки вітати, якби він послідовно тривав і після введення гривні. Цим були б забезпечені сприятливі умови для мобілізації значних фінансових ресурсів (в іноземній та національній валюті) на внутрішньому ринку для інвестування розвитку економіки, щоб домогтися підйому виробництва і наблизити на цій основі компенсацію інфляційних втрат, яких зазнали суб'єкти легальної економіки. Чим швидше це буде зроблено, тим реальнішим буде принцип неконфіскаційності та справедливості проведеної грошової реформи. Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савчук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін. - К.: “Либідь”, 1992, 342-345 с.

3.4 Передумови, що визначили можливість завершення реформи у вересні 1996 року

Противники випуску гривні (до вересня) та критики цього заходу (після вересня) постійно твердили і твердять, що в 1996 р. ще не були підготовлені передумови для завершення грошової реформи, а тому нову валюту чекає доля купоно-карбованця.

З авторами подібних тверджень можна погодитися тільки в одному: випуск гривні як постійної валюти сам собою не гарантує її сталості. Доля її визначатиметься дією комплексу тих самих економічних, соціальних і політичних факторів, які визначали лінію руху вартості купоно-карбованця. При несприятливому розвитку вказаних факторів нова валюта теж може знецінитися.

Але не можна погодитися з опонентами випуску гривні в тому, що таке знецінення є неминучим. Вони не бачать чи не хочуть визнавати того, що в дії інфляційних факторів у 1995--1996 роках відбулися істотні якісні зміни, в силу яких вони стали менш руйнівними та більш керованими. Якраз із цих змін виходили Президент, уряд та НБУ в своєму рішенні завершити реформу у вересні 1996 р.

До таких якісних змін, що сформували передумови для випуску гривні, можна віднести:

-- зниження темпів падіння виробництва валового внутрішнього продукту: в 1995 р. воно становило 11,8% при 23% у 1994 р., а за 1996 р. падіння становило лише близько 8%; відносне скорочення дефіциту Державного бюджету і зростання неемісійних джерел його покриття завдяки посиленню мобілізації коштів на фінансовому ринку та залученню зовнішніх джерел;

-- нагромадження протягом 1992--1995 рогів досвіду емісійного фінансування суспільних потреб, який переконливо свідчить, що на інфляційній основі не вдається розв'язати жодної з наших економічних та соціальних проблем;

-- створення досить ефективного механізму грошово-кредитного регулювання та монетарного впливу на економічні процеси, що дало можливість досягти відносної макроекономічної рівноваги, істотно загальмувати в 1995-- 1996 роках інфляційне знецінення карбованця;

-- подальша децентралізація та лібералізація валютного ринку, що сприяло посиленню надходження іноземної валюти в країну та зміні попиту і пропозиції на валютному ринку на користь національної валюти й стабілізації на цій основі курсу карбованця. Цьому сприяло також нагромадження централізованого валютного резерву, що дало можливість НБУ проводити активну політику впливу на валютний ринок з метою підтримки курсу карбованця;

-- помітна стабілізація політичної ситуації в Україні, посилення впевненості в незворотності процесу ринкових реформ та побудови самостійної української держави, особливо після прийняття Конституції України. Ця обставина сприяла посиленню довіри до уряду та до нових законних платіжних засобів держави.

Проте позиції гривні на ринку далекі від ідеальних, бо макроекономічна стабілізація, на якій базується нова валюта, залишається ненадійною. Зокрема, хоч темпи падіння виробництва ВНП поступово знижуються, в цілому процес падіння виробництва триває і далі. Скорочуються реальні обсяги товарообороту, інвестицій, зростає безробіття. У кризовому стані перебувають фінанси багатьох підприємств, організацій, кредитних установ. Високим залишається дефіцит Державного бюджету: за січень - серпень 1996 р. він становив 5,8% до ВНП.

Певною загрозою для гривні є процеси, пов'язані з формуванням державного боргу. Йдеться не про надмірність його обсягів, а скоріше про нецивілізовані, неринкові методи його формування. Це стосується як внутрішнього, так і зовнішнього боргу.

Нерозвинутість внутрішнього фінансового ринку підштовхує уряд до примусового залучення фінансових ресурсів шляхом затримок виплати доходів населенню за рахунок Державного бюджету, оскільки ця заборгованість держави юридичне не оформлена як державний борг, по ній не виплачуються проценти населенню, а воно зазнає до того ж значних збитків через інфляцію. Тому не дивно, що населення відкрито протестує проти таких методів формування державного боргу, зростає його недовіра до економічної політики держави, що посилює загрозу новій валюті. Цивілізоване залучення коштів населення на ринковій, добровільній, взаємовигідній основі через продаж боргових зобов'язань уряду в Україні по суті ще й не почалося.

Істотні вади має і механізм формування зовнішнього боргу держави. По-перше, обсяги його зростають надмірно високими темпами порівняно з іншими формами залучення в Україну іноземного капіталу, передусім прямих інвестицій в економіку. Тому неминуче виникне диспропорція між зростанням обсягів чистого доходу і надходжень до Державного бюджету та зростанням потреб у коштах для обслуговування зовнішнього боргу. Закон України «Про Націо-нальний банк України» станом на 1.01.2003

По-друге, зовнішній державний борг України формується переважно через окремі міжнародні фінансові структури, а не на фінансовому ринку через залучення широкого кола безпосередніх інвесторів. Це ставить мобілізацію коштів у залежність від рішень однієї особи чи вузького кола осіб, які не завжди бувають економічно виваженими, через що уряд країни може опинитися в скрутному фінансовому становищі. Це сталося, наприклад, у 1996 р., коли поточні платежі по обслуговуванню зовнішнього боргу за січень-- вересень становили майже 750 мли. дол. США, а зовнішні кредити були скорочені до 165 млн. дол., тобто виплати майже 600 млн. дол. були віднесені на дефіцит Державного бюджету.

Про доцільність відмови від таких способів формування зовнішнього боргу свідчить досвід уряду Росії, який у листопаді 1996 р. лише за один день реалізував безпосередньо на зовнішніх фінансових ринках своїх єврооблігацій на 1,5 млрд. дол. США.

4. Зусилля для підтримання сталості гривні

На першому етапі функціонування нова валюта вимагає додаткової підтримки її сталості. Для цього необхідно передусім істотно активізувати всі відомі заходи щодо ринкового реформування економіки, які так в'яло проводилися протягом п'яти попередніх років. Зокрема, слід законодавче вирішити ряд кардинальних питань, котрі сьогодні визначають долю ринкових реформ і долю гривні. Йдеться насамперед про легалізацію тіньової економіки, приватизацію землі, нормалізацію оподаткування, заборону бартеру, розвиток фінансового ринку з вільним доступом на нього широких верств населення, зміцнення банківської системи, скорочення дефіцитів Державного бюджету та платіжного балансу, стимулювання експорту та залучення прямих іноземних інвестицій, скорочення некритичного імпорту, подальше витіснення долара з внутрішнього платіжного обороту тощо.

Центральним у цьому ряду та найскладнішим для вирішення є питання про нормалізацію оподаткування. Нині вже загальновизнано, що в Україні встановлені надмірно високі податки. На всіх рівнях визнається необхідність істотного зниження норм оподаткування. Прийнято відповідні рішення Президентом та Кабінетом Міністрів України. Цей захід через активізацію підприємницької діяльності, стабілізацію виробництва, розвиток фінансового ринку сприяв би забезпеченню сталості гривні.

Але сьогодні мало визнавати необхідність зниження норм оподаткування. Важливо знайти спосіб ефективного розв'язання цієї проблеми. Адже між зниженням рівня оподаткування та розширенням податкової бази і зростанням податкових надходжень до бюджету має місце певний лаг, протягом якого неминуче зросте бюджетний дефіцит та попит на гривневу емісію, внаслідок чого нова валюта може бути підірвана до того, як спрацює механізм нормалізації оподаткування. Тому одночасно зі зниженням рівня оподаткування слід ужити заходів щодо запобігання зростанню бюджетного дефіциту та тиску на емісійний механізм. На жаль, розробникам проекту бюджету на 1997 р. цього уникнути не вдалося, і в другому його варіанті розмір дефіциту зріс майже на 50%. Траверсе О.О. Встановлення валютного курсу національної грошової одиниці //Фінанси України 1999, №9 с.34-35

Враховуючи ситуацію, що склалася у фінансовій та соціальній сферах, слід визнати, що внутрібюджетні можливості для розв'язання згаданого завдання (через скорочення бюджетних витрат) обмежені. Може йтися лише про певне скорочення витрат на утримання апарату державного управління та силових структур, який надмірно розрісся за останні роки, а також про скорочення дотування безперспективних, збиткових державних програм та підприємств. Проте наявні тут резерви не дадуть можливості відчутно скоротити рівень оподаткування, хоч і ці резерви використані недостатньо, основний натиск зроблено на скорочення соціальних витрат та на залучення прямих кредитів НБУ.

Такий підхід становить істотну загрозу новій вітчизняній валюті. Тому вихід із становища треба шукати на шляху додаткової мобілізації неподаткових надходжень до бюджету, зокрема через збільшення внутрішніх та зовнішніх державних позик.

Визначальну роль у розв'язанні цього завдання може відіграти розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів. На перший погляд, може скластися враження, що низький життєвий рівень переважної більшості населення обмежує розвиток цього ринку в Україні. Проте слід врахувати такі обставини:

1. У міру зниження оподаткування зростатимуть доходи і збереження населення та суб'єктів малого і середнього бізнесу. При добрій організації справи переважну частину цих збережень можна мобілізувати до Державного бюджету через фінансовий ринок і таким чином компенсувати втрати бюджетних доходів у зв'язку зі зниженням податків. Тут дуже важливо відкрити вільний доступ до державних цінних паперів широким верствам населення. Нині такого доступу немає, бо ОДВЗ реалізуються переважно через банки, доступ до яких для дрібних і середніх інвесторів надзвичайно ускладнений. Та й довіра до сучасних банків у більшості населення поки що низька, хоч і не завжди з вини банків.

2. Значна частина грошових нагромаджень та збережень досі ще конвертується у ВКВ та вивозиться за кордон чи зберігається в Україні у готівковій формі, тобто не інвестується. В обох випадках від цього потерпає українська економіка та її нова валюта.

3. Значні кошти українських юридичних та фізичних осіб у ВКВ вже вивезені за кордон (за деякими оцінками, до 15 млрд. дол.), і там вони працюють на економіку інших країн. Якби вдалося повернути в Україну хоч би 50% цих коштів, можна було б розв'язати багато бюджетних та інвестиційних проблем без форсування залучення іноземного капіталу та інфляційної емісії. Але зробити це можна не адміністративними заходами, а через розвиток фінансового ринку.

Отже, форсований розвиток фінансового ринку, передусім вторинного ринку державних цінних паперів, є сьогодні таким же актуальним завданням, як і нормалізація оподаткування. Це, по суті, дві сторони однієї комплексної проблеми -- реструктуризації фінансової системи країни на ринкових засадах і тому повинні вирішуватися паралельно і в комплексі.

Створення цивілізованого фінансового ринку матиме позитивний вплив на нову валюту не тільки через оздоровлення Державного бюджету. Розвинутий фінансовий ринок -- це реальна база для нормального функціонування банківської системи, для підвищення до належного рівня ефективності грошової системи.

5. Встановлення валютного курсу національної грошової одиниці

Винесена у заголовок проблема складається із способу встановлення обмінного курсу, ступеня конвертованості національних грошей і визначення режиму валютних обмежень, ефективності прогнозування змін у пропорціях валютного обміну, без якого неможливе формування реальної валютної політики.

Вивчення досвіду реформ у післявоєнні роки в Німеччині, Англії та Франції і його узагальнення дають можливість зробити висновки:

-- лібералізація валютного ринку повинна супроводжуватися необхідною структурною перебудовою в народному господарстві, інакше вона не матиме позитивних наслідків;

-- держава повинна підтримувати стабільність національної валюти, враховуючи, що на довгостроковий період вона цілком залежить від стану економіки;

-- без стабільних грошей не розвивається економіка, не працюють ефективно ринкові механізми;

-- розвиток високотехнологічних галузей та застосування досягнень науково-технічного прогресу і: об'єктивною умовою зміцнення національної валюти на світових ринках.