У країнах Східної Європи свого часу надавали перевагу методам так званої "шокової терапії" і грошової стабілізації. Тобто сповідувалася монетарна політика виходу з кризи, ключовими ознаками якої є:

а) стабілізація грошової одиниці через послідовне скорочення темпів зростання грошової маси;

б) жорстка фіскальна політика, внаслідок якої скорочення дефіциту було головною метою економічної стратегії держави, незважаючи на те, що такий крок не достатній для оздоровлення економіки;

в) скорочення внутрішнього споживання шляхом значної девальвації національних валют; Траверсе О.О. Встановлення валютного курсу національної грошової одиниці //Фінанси України 1999, №9 с.34-35

г) лібералізація зовнішньої торгівлі з одночасним стимулюванням експорту та обмеженням імпорту, що супроводжувалася девальвацією національних грошей;

д) "шокове" впровадження ринкових відносин, при якому стимулювання виробництва та уведення чітких правил ринкової поведінки державою не забезпечувалися.

Досвід грошово-кредитної політики, яку здійснювали в Україні у 1991-- 1998 роках, свідчить про те, що ефективність монетарних заходів виявилася вкрай низькою: не тільки експансійна, а й рестрикційна політика не забезпечила очікуваного економічного зростання. Структура української економіки майже не змінилася, лишилася інертною щодо ринкових механізмів і практично не реагувала на застосування інструментів грошово-кредитної політики.

При експансійній політиці швидкими темпами згорталося виробництво і зростали ціни, що призвело до гіперінфляції. При рестрикційній -- зростала натуралізація економічних відносин, що супроводжувалося уповільненим скороченням виробництва, внаслідок чого настала широкомасштабна платіжна криза, яка перетворилася на додаткове гальмо економічного зростання.

Отже, власний досвід переконливо засвідчує, що причини хронічної економічної кризи слід шукати не в монетарній, а в загальноекономічній політиці держави, яка не забезпечила адекватної ринкової трансформації реальної економіки і насамперед належної структурної її перебудови. Підвищення цін на імпортні товари не викличе автоматичного зростання попиту на продукцію національного товаровиробника. Необхідною умовою підвищення попиту на продукцію є конкурентоспроможність за показником якості. На світовому ринку щонайменше 15 років конкуренція якості домінує над конкуренцією цін. Отож не варто очікувати, що девальвація гривні сприятиме зростанню експорту. Розраховувати на це можна лише у випадку, якщо: девальвація буде випереджати інфляцію; конкурентоспроможність українських товарів і послуг на світовому ринку стримуватиметься високою ціною, а не низькою якістю, адміністративними квотами тощо.

Україна має високий рівень відкритості економіки (обсяг її експорту становить майже 45% від ВВП, тоді як у розвинених країнах -- близько 10%), що потенційно зумовлює значний вплив імпорту на експорт.

Протягом 1996--1998 років внутрішні ціни зростали швидше, ніж знижувався курс гривні. У експортерів відсутні цінові стимули. Українських експортерів і в докризовий період постійно звинувачували у демпінгу. Тому не слід розраховувати, що з підвищенням курсу долара експортні ціни знизяться.

Не викликає сумніву той факт, що стабілізація курсу національної валюти створює сприятливі умови для діяльності уряду на шляху реформування економіки. Однак в Україні період стабільності не використали належним чином, і це нівелювало докладені зусилля. Реальний стан справ засвідчує, що Україна цілком могла б захиститися від кризи за умови завершеності ринкових реформ. Навіть якщо вони були б незавершеними, але рухалися вперед, події розвивалися б за значно кращим сценарієм.

Особливістю сьогоднішньої політики НБУ є те, що офіційні обмінні курси гривні до іноземних і колективних валют, які використовуються резидентами та нерезидентами України для всіх видів розрахунків, аналізу зовнішньоекономічної діяльності, бухгалтерського обліку з усіх операцій, не зобов'язують НБУ здійснювати купівлю-продаж іноземної валюти за офіційним курсом. Негативним фактором є відсутність централізованого фінансового ринку. Це створює певні незручності комерційним банкам, особливо з невеликим статутним фондом.

З огляду на зазначені моменти слід звернути увагу на нижчеподані аспекти.

При здійсненні валютної політики треба враховувати, що будь-яка адміністративне чи економічно не обґрунтована довгострокова зміна валютного курсу небажана, навіть якщо вона передбачає стимулювання експорту або інші конкурентні переваги.

Необхідною умовою нормального функціонування ринкової економіки є незалежність центрального банку, тобто самостійний вибір центральним банком фінансових інструментів для досягнення стратегічних цілей економічної політики держави.

Хоча не існує прямого зв'язку між вибором обмінного режиму та динамікою макроекономічних показників, зокрема інфляцією (стабільність обмінного курсу є опосередкованим продуктом рішень грошово-кредитної, бюджетної сфер та залежить від стану економіки в цілому), адекватний вибір валютної стратегії може суттєво вплинути на стан платіжного балансу. Відповідаючи рівню розвитку національного виробництва або перебуваючи з ним у протиріччі, режим обмінного курсу може прискорити або уповільнити економічні тенденції у валютній сфері. Країни, що розвиваються, і країни перехідного періоду, не володіючи важелями управління валютним фактором на міжнародному рівні, оперують національними засобами валютного регулювання, спираючись на торговельні, бюджетні, грошово-кредитні та валютні обмеження, тому що існує проблема збереження самостійності національної економіки. Останнім часом спостерігається тенденція до незастосування фіксованих режимів валютних курсів і переходу до їх гнучкіших варіантів. Передусім це властиве країнам із перехідною економікою, зокрема державам, які сподіваються у майбутньому приєднатися до Європейського Союзу та економічно-валютного союзу. Плаваючі обмінні режими дають змогу долати наслідки кризи, пов'язаної із заборгованістю, та протидіяти зовнішнім "шокам". Траверсе О.О. Встановлення валютного курсу національної грошової одиниці //Фінанси України 1999, №9 с.35-37

Необхідно форсувати розвиток малого бізнесу. Досить сказати, що в Польщі, яка серед постсоціалістичних країн Східної й Центральної Європи досягла найбільших успіхів у реструктуризації виробництва та розвитку економіки, нині функціонує 2 млн. малих і середніх підприємств, де зайнято майже 40% усього працездатного населення країни. В Україні ж створено лише 150 тис. таких підприємств, на яких працює 5--6% працездатного населення. Характерно, що у високорозвинених країнах Західної Європи рівень зайнятості населення у цій сфері ще вищий, ніж у Польщі. Отже, розвиток малого та середнього бізнесу -- єдиний надійний шлях швидкої реструктуризації суспільного виробництва до рівня, який дасть змогу ліквідувати трансформаційний розрив між реальною економікою та фінансово-банківською сферою, створити достатні передумови, зокрема інвестиційні та монетарні, для відродження та розвитку великого бізнесу.

Валютне співробітництво з Міжнародним валютним фондом, країнами, що розвиваються, та країнами перехідного періоду слід пов'язувати з конкретними обставинами ринкової трансформації у цих державах, а дотримання рекомендацій МВФ не повинно ставати самоціллю економічних реформ.

Висновки