Аналіз та оцінка фінансового стану Пенсійного фонду в 1997-1999 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз та оцінка фінансового стану Пенсійного фонду в 1997-1999 рр.

ЗМІСТ

Вступ

1 Роль Пенсійного фонду в пенсійній системі України

1.1 Місце Пенсійного фонду в системі небанківських фінансово-кредитних установ

1.2 Структура системи державного пенсійного забезпечення

1.3 Недержавне пенсійне забезпечення

2 Аналіз та оцінка фінансового стану Пенсійного фонду в 1997-1999 рр.

2.1 Джерела надходжень та статті видатків Пенсійного фонду

2.2 Оцінка результатів фінансової діяльності на основі касового методу та методу нарахування

2.3 Оцінка діяльності Пенсійного фонду як платіжного агента

3 Шляхи удосконалення функціонування пенсійної системи України

Висновки

Література

ВСТУП

Впродовж кількох останніх років в Уряді й Верховній Раді жваво обговорюються питання реформування державної системи пенсійного забезпечення. Пропозиції, що вносились, змінювались від простого підвищення розмірів пенсій до повної приватизації державної пенсійної системи. Однак під час суперечок, що інколи спалахували, ніхто не поставив питання, чому в Україні існує державна пенсійна система і якими є причини нинішніх її проблем.

Турбота про людей похилого віку завжди займає центральне місце в державній політиці багатьох країн, але її актуальність стає дедалі гострішою з огляду на скорочення народжуваності та зростання тривалості життя населення. Багато громадян досягають того віку, коли вони вже не можуть продовжувати трудову діяльність, щоб забезпечити своє існування. Через це пенсійні системи мають надавати послуги двох типів. По-перше, це створення надійних і привабливих умов для заощадження коштів з метою самозабезпечення у пенсійному віці, а по-друге - гарантування громадянам похилого віку такого рівня життя, який був би не нижчим за прийнятий в країні мінімальний стандарт ( незалежно від того, чи була у них можливість заощаджувати кошти протягом трудової діяльності) [3].

Оскільки демографічне навантаження на працююче населення продовжує зростати, проблема забезпечення пенсіонерів стає складнішою. Наприклад, нині в Україні кожна особа, яка працює на офіційно зареєстрованому підприємстві, має отримувати достатній щомісячний заробіток, щоб з його відрахувань можна було сплатити одну пенсію. Може здатись, що це не так, тому що пенсійні внески сплачуються підприємством з фонду заробітної плати, а не відраховуються безпосередньо із заробітку працівника. Однак насправді кожний працюючий громадянин забезпечує утримання майже одного пенсіонера, що не дає змогу підприємствам підвищити заробітну плату своїм працівникам. Унаслідок цього Україна змушена встановлювати обмеження на розмір пенсійних виплат. У результаті нині розмір соціальної пенсії не набагато відрізняється від трудової пенсії, яку отримують ті, хто працював більшу частину свого життя. Природно, що такий стан речей мало кого влаштовує. Причини того, що середній розмір пенсії в Україні утримується на низькому рівні полягають у низькому віці виходу на пенсію (це сприяє зростанню частки пенсіонерів щодо чисельності працюючих громадян), великому числі категорій працівників, які мають право на пільговий ранній вихід на пенсію, а також у зловживаннях під час нарахування стажу роботи.

Отже, метою курсової роботи є дослідження ролі та місця Пенсійного фонду в системі пенсійного забезпечення України.

Виходячи з даної мети, задачами курсової роботи є:

- визначення місця Пенсійного фонду в системі небанківських фінансово-кредитних установ;

- розгляд структури системи державного пенсійного забезпечення;

- оцінка результатів фінансової діяльності на основі касового методу та методу нарахування;

- оцінка діяльності Пенсійного фонду як платіжного агента.

Об'єктом дослідження в даній курсовій роботі є Пенсійних фонд як небанківська фінансово-кредитна установа.

Предметом дослідження є фінансовий аспект функціонування Пенсійного фонду України.

1 РОЛЬ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ В ПЕНСІЙНІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

1.1 Місце Пенсійного фонду в системі небанківських фінансово-кредитних установ

Спеціалізовані небанківські кредитні установи в останні десятиліття набувають все більшого розвитку та починають становити серйозну конкуренцію комерційним банкам на ринку фінансових послуг. Це установи кредитної системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави і спеціалізуються на виконанні кількох операцій або обслуговують обмежено коло клієнтів.

Незважаючи на те, що небанківські фінансово-кредитні інститути діють, як і банки, у різних секторах ринку позикових капіталів, вони не виконують усіх основних банківських функцій, а найважливішою рисою, яка відрізняє їх від банківських установ, є вузька спеціалізація. Законодавство багатьох країн світу чітко розмежовує сфери діяльності банків і небанківських установ, що значною мірою обумовлено історичними особливостями розвитку виробництва і кредитної системи [6].

Об'єктивні передумови становлення і розвитку фінансово-кредитних інститутів пов'язані з необхідністю обслуговування тих секторів ринку позичкових капіталів, де необхідні спеціальні знання і особливі технічні прийоми і які з різних причин (наприклад, економічна невигідність або законодавча заборона) не обслуговуються комерційним банками. Спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (в сучасному розумінні), як окрема ланка кредитної системи почали формуватися у ХІХ ст., хоча деякі характерні саме для них операції виконувалися кредитними установами раніше. У першій половині ХХ ст. значного розвитку набули страхові компанії, а пізніше - пенсійні фонди і кредитні спілки, які поступово почали займати значні сектори позичкових капіталів. Цей процес був зумовлений рядом об'єктивних причин. По-перше, економічне зростання багатьох країн у післявоєнних період супроводжувалося зростанням доходів і заощаджень різних верств населення, а потреби їх використання з належним зиском зумовлювали потребу у відповідних фінансових послугах. По-друге, зростання життєвого рівня населення та оптимізація структури виробничих витрат підприємств потребували створення ефективної системи соціального та пенсійного забезпечення. По-третє зростання обсягу операцій на ринку цінних паперів зумовлювало потребу у функціонуванні спеціалізованих фінансових посередників, що полегшують рух капіталів в економіці та забезпечують довгострокове інвестування коштів [11].

Здатність акумулювати значні суми коштів на тривалі строки була однією з основних причин стимулювання урядами багатьох країн у післявоєнний період активного розвитку тих фінансово-кредитних установ, які здійснювали інвестиції для відновлення господарства. Після відновлення держава стимулювала інвестиційні процеси вже як такі, що пов'язані з потребами економічного зростання, підтримуючи важливу роль спеціалізованих фінансово-кредитних інститутів. У розвинутих країнах такі інститути були створені самою державою з метою фінансування інвестицій у провідні галузі економіки, стимулювання зростання споживчого попиту, фінансування програм розвитку порівняно відсталих регіонів.

Основні напрямки діяльності сучасних небанківських фінансово-кредитних інститутів пов'язані з акумуляцією заощаджень населення залученням коштів на вклади, випуском власних акцій, облігацій, продажем страхових полісів; кредитування певної сфери економіки, видів господарської діяльності, груп населення; наданням іпотечних кредитів; організацією пенсійного та соціального забезпечення населення тощо.

Нині в різних сферах діяльності працюють різні види спеціалізованих небанківських фінансово-кредитних інститутів, функції і назви, а також обсяги й типи операцій, роль у кредитній системі та економіці, значно різняться у різних країнах. Найбільш поширеними у розвинутих країнах видами спеціалізованих небанківських фінансово-кредитних інститутів є страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні спілки, ломбарди.

Пенсійні фонди - це спеціалізовані фінансові установи, основним завданням яких є збір і акумуляція грошових коштів, призначених для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку.

За формою власності пенсійні фонди можуть бути приватними або державними. Приватні пенсійні фонди створюються різними підприємствами, корпораціями для виплати пенсій та допомоги своїм робітникам і службовцям. Кошти цих фондів формуються за рахунок регулярних відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку підприємств, а також за рахунок прибутку від операцій самих фондів.

Пенсійні фонди можуть функціонувати як самостійні юридичні особи, однак частіше вони підприємствами, що їх створили. Операції пенсійних фондів пов'язані з нагромадженням значних сум коштів на тривалі строки, що дає широкі можливості для здійснення довгострокових інвестицій. Ці обставини визначають структуру активів пенсійних фондів, що в них основна частина належить цінним паперам приватних підприємств, а також державним борговим зобов'язанням.

У зв'язку з тим, що майбутні виплати пенсійних фондів здебільшого можна достатньо точно розрахувати та спланувати (на відміну від виплат страхових компаній), пенсійні фонди відзначаються значно вищим рівнем фінансової стійкості, що дає їм можливість підтримувати мінімальну власну ліквідність. У свою чергу, це сприяє формуванню пенсійними фондами активної інвестиційної політики.

Державні пенсійні фонди створюються з ініціативи центральних та місцевих органів влади, а їх ресурси формуються за рахунок відрахувань з бюджетів різних рівнів, а також внесків працівників державних структур. [6].

1.2 Структура системи державного пенсійного забезпечення

У всіх державах світу існують системи пенсійного забезпечення, в діяльності яких уряд відіграє вирішальну роль. Проте між цими системами існують суттєві відмінності, які відображають різні економічні умови, політичні структури, особливості розподілу відповідальності між державним і приватним секторами, а також історичний розвиток кожної країни [3].

Чинна українська пенсійна система спирається на принцип «негайної виплати» (pay-as-you-go), коли страхові внески до пенсійного фонду негайно виплачуються пенсіонерам, тобто відбувається солідарний (горизонтальний) перерозподіл доходів нинішніх працівників на користь нинішніх пенсіонерів.

На жаль, нині в Україні пенсійна система не спроможна забезпечити належне виконання своїх завдань, оскільки не створено певних умов для заощадження коштів. Під час періоду гіперінфляції 1992-1994 pp. мільйони українців втратили кошти, які вони заощаджували впродовж свого життя. Багато громадян, які вклали свої гроші в приватні пенсійні фонди, що були створені на початку 90-х років, теж зазнали втрат, тому що чимало тих фондів були засновані як фінансові піраміди і швидко збанкрутували. Більшість громадян не має довіри до комерційних банків, бо багато з них не є надійними, а безперервне знецінення національної грошової одиниці України і те, що інфляція усе ще вимірюється двозначними цифрами, негативно позначилось на реальній вартості ощадних рахунків. У результаті надзвичайно низького рівня заощаджень, українські підприємства гостро відчувають нестачу коротко і довгострокового капіталу [10].

Громадяни України похилого віку не захищені від бідності, оскільки розміри державних пенсій є настільки малими, що їх не вистачає на оплату житла, купівлю основних продуктів харчування, а також інших необхідних товарів і послуг. Щоб вижити, літнім людям залишається лише сподіватись на допомогу інших членів родини, вирощувати продукти харчування на власних земельних ділянках або продовжувати працювати. Навіть виплачуючи такі мізерні пенсії, держава змушена вимагати від підприємств перераховувати пенсійні внески за дуже високими ставками, щоб отримати достатньо коштів для фінансування виплат. Однак і за таких обставин виплата пенсій часто затримується. Висока ставка пенсійного внеску в поєднанні з низькими розмірами пенсій (зокрема для тих, хто отримував високу заробітну плату) спонукали підприємства і працівників перейти до тіньового сектора економіки, щоб уникнути оподаткування доходу і сплати пенсійних відрахувань. За офіційними даними, чисельність працюючого населення в Україні становить приблизно 22,4 млн. чол., і лише 16 млн. із них регулярно перераховують внески до Пенсійного фонду України [9].

На жаль, двоєдине завдання пенсійної системи - допомагати громадянам заощаджувати кошти для періоду життя після виходу на пенсію і гарантувати усім людям похилого віку рівень життя, не нижчий за прийнятий мінімальний стандарт - при виконанні часто призводить до протилежних результатів. Якщо уряд країни гарантує всім пенсіонерам рівень життя не нижчий за межу бідності, то особи, що нині працюють, можуть не турбуватись про заощадження грошей на пенсію. Перед ними постає питання, чи варто їм заощаджувати сьогодні, якщо держава незалежно від того забезпечить їм пенсійне утримання в майбутньому. Відповідно, чим більшими є розміри пенсій, що виплачуються державою, тим більшими мають бути внески від працюючих нині осіб. А це, в свою чергу, ще більше спонукає їх уникати сплати пенсійних внесків і податків.

Створення надійної системи, що дасть змогу громадянам робити власні заощадження, є не менш складною справою, ніж створення пенсійної системи, яка забезпечувала б виплату адекватних і справедливих пенсій. Проблема полягає у тому, що керівники фінансових установ не завжди є компетентними і чесними людьми. Коли працівник розміщує свої гроші в пенсійному фонді й не вимагає їх протягом десяти чи двадцяти років, виникає бажання використати їх для ризикованого інвестування або просто вкрасти. Не можна сказати, що керівники аналогічних підприємств на Заході відрізняються більшою порядністю від українських, але там у процесі еволюції фінансових установ створювалась також законодавча і регулятивна база з метою нагляду за діяльністю приватних фінансових установ і зведення некомпетентності та зловживань до мінімального рівня. Державні службовці на Заході є високооплачуваними, їхня діяльність чітко визначена і обмежена законодавством і контролюється громадськістю, що спонукає суворо дотримуватися виконання законів і нормативних актів. У результаті тривалої еволюції системи, що ґрунтується на суворому дотримуванні законодавства, виникло покоління високоосвічених і кваліфікованих фінансових експертів, які працюють в приватних фінансових установах і отримують високу заробітну плату, яка відображає оцінку їхньої праці, а не наявність тісних зв'язків у політичних колах.

Не існує жодної пенсійної програми, яка могла б вирішити всі згадані проблеми. Тому більшість країн створили пенсійні системи, які складаються з окремих частин.

Першою з них є так звана солідарна система, яка забезпечує кожному пенсіонерові, незалежно від тривалості його трудової діяльності, отримання певної суми після виходу на пенсію. Такі виплати не завжди здійснюються через пенсійну систему. Інколи вони фінансуються із загальнонаціональної системи соціальної допомоги, що спрямовуються на захист найбідніших верств населення. Наприклад, якщо держава забезпечує гарантований мінімальний дохід усім сім'ям, тоді громадяни похилого віку, як і одинокі матері та інші малозабезпечені люди, одержують право на грошову допомогу, що надає їм змогу оплачувати вартість основних продуктів харчування і житла. Ці програми соціальної допомоги необов'язково фінансуються за рахунок відрахувань із заробітної плати, а можуть проводитись із загальних державних надходжень.

Оскільки така солідарна чи соціальна система, як правило, здатна фінансувати щомісячні виплати, розмір яких невеликий порівняно з середньою заробітною платою (у США розмір соціальної пенсії становить лише 35% середнього доходу перед виходом на пенсію), то її доповнюють інші пенсійні програми, які дають змогу громадянам заощаджувати власні кошти для пенсійного утримання. Гарантована пенсія за віком не заохочує громадян до заощадження коштів на старість, тому накопичувальні пенсійні програми можна зробити загальнообов'язковими. Вони зобов'язуватимуть працюючих осіб перераховувати частину свого заробітку на індивідуальні ощадні рахунки. Ці кошти інвестуватимуться, а інвестиційний дохід зараховуватиметься на ті самі індивідуальні рахунки. Лише після досягнення платниками пенсійного віку вони можуть зняти накопичені кошти. За солідарною системою залишатиметься відповідальність за виплату пенсій тільки тим громадянам, які не заощадили достатньо коштів на індивідуальних рахунках, щоб мати достатній дохід після виходу на пенсію. Таким чином, більшість солідарних систем передбачають базове пенсійне утримання для всіх пенсіонерів, але вони можуть також забезпечувати додатковими виплатами тих громадян, які не мають жодних інших джерел отримання доходу. Приміром, у США система соціального забезпечення передбачає спеціальні виплати громадянам похилого віку, які не мають трудового стажу. В більшості солідарних систем для визначення розміру пенсій використовують показник трудового стажу і величину заробітної плати, але встановлюється обмеження максимального розміру пенсії з тим, щоб громадяни з високими доходами не отримували великих пенсій. Іншими словами, створюється можливість для перерозподілу коштів від високооплачуваних платників до низькооплачуваних отримувачів.

Для деяких категорій громадян, особливо тих, хто має високий заробіток і прагне не допустити після виходу на пенсію погіршення свого життєвого рівня, навіть сукупний розмір пенсії (як сума виплат із солідарної й загальнообов'язкової накопичувальної системи) може виявитися недостатнім для досягнення цієї мети. Для таких громадян передбачається запровадження третього типу пенсійних програм, так званої добровільної накопичувальної пенсійної системи. Вона ґрунтується на добровільних внесках громадян, що перераховуються на індивідуальні рахунки, які можуть бути отримані (разом із сумою інвестиційного доходу) лише після виходу на пенсію.

У результаті запроваджується пенсійна система, яка міститиме три складові: 1) солідарну систему, призначену для захисту людей похилого віку від бідності; 2) загальнообов'язкову накопичувальну систему, яка забезпечить громадян додатковими виплатами після виходу на пенсію; 3) добровільну приватну накопичувальну систему, яка дасть змогу громадянам, котрі мають бажання отримувати ще вищі пенсії й можливість сплачувати більші внески протягом періоду трудової діяльності, підтримувати бажаний життєвий рівень після виходу на пенсію. Яка із цих складових відіграватиме в Україні провідну роль, залежатиме від реальних економічних і фінансових умов. В Україні, враховуючи низький розмір заробітної плати і хронічний дефіцит Державного бюджету, боротьба з бідністю, за межею якої перебуває переважна більшість населення похилого віку, повинна стати пріоритетним завданням. А це означає, що солідарна система буде більш вагомою порівняно з приватними пенсійними заощадженнями впродовж кількох наступних десятиліть. Підвищення ролі накопичувальної складової відбуватиметься тоді, коли зростатиме реальна заробітна плата і будуть створені необхідні фінансово-економічні та організаційні передумови [3].

1.3 Недержавне пенсійне забезпечення

Рівень і якість пенсійного забезпечення є важливою складовою економічного та соціального розвитку. У більшості розвинених країн світу пенсійне забезпечення здійснюється із трьох основних джерел: державних пенсійних систем (у межах державного пенсійного страхування), пенсійних систем роботодавців, що створюють корпоративні пенсійні фонди, і через індивідуальні накопичення у незалежних пенсійних фондах, страхових компаніях та інших фінансових організаціях. Старіння населення, постійна тенденція до зростання осіб пенсійного віку, що спостерігається у промислово розвинених країнах, накладає значне соціальне і фінансове навантаження на держави і є присосною підвищення уваги до розвитку недержавних пенсійних фондів [12].

Недержавні пенсійні фонди - порівняно нове явище на фінансовому ринку. Перший сучасний недержавний пенсійний фонд був створений у США компанією «General Motors» 1950 року. Відтоді спостерігається бурхливий розвиток інститутів такого типу. Сьогодні понад 40% працездатного населення США бере участь у тих чи інших пенсійних схемах (програмах). Активи недержавних пенсійних фондів США (табл. 1.1), перевищують 4,7 трлн. дол., а виплачувані ними пенсії становлять майже третину щорічних пенсійних виплат.

пенсійний фонд небанківський установа

Таблиця 1.1 - Пенсійні фонди (недержавні) як джерело капіталу в різних країнах світу (1999 р.)

Показники	Франція	Німеччина	Італія	Нідерланди	Великобританія	США
Пенсійні активи як частка особистих активів, %	3	2	2	39,6	25	20
Активи пенсійних фондів як частка ВВП, %	5,6	3	4	92	77	62
Активи пенсійних фондів (млрд. дол.)	-	65	43	363	897	4752

Найбільшими корпоративними пенсійними фондами США є фонди компаній AT&T, «General Motors», «General Electric», IBM та Ford із загальною вартістю активів 161,5 млрд. дол. До найбільш некорпоративних (громадських) пенсійний фондів належать Національний пенсійний фонд працівників сфери освіти, Каліфорнійський пенсійний фонд, Пенсійний фонд «New York City»та громадські пенсійні фонди штату Нью-Йорк із загальною вартість активів [12], [7].

У багатьох країнах Європи, зокрема у Франції, Німеччині та Італії, переважають солідарні державні системи пенсійного забезпечення, що охоплюють практично всіх працівників і забезпечують більшість їх пенсійних доходів. До останнього часу вони діяли успішно, забезпечуючи високі й гарантовані пенсії. Однак демографічні зміни, постійний процес старіння населення загрожують стабільності функціонування таких систем пенсійного забезпечення. Для збереження поточного рівня виплат необхідно постійно збільшувати суму внесків, що призводить до зростання витрат на оплату праці та зменшення конкурентоспроможності підприємств. Західні економісти говорять про необхідність і неминучість реформування солідарних систем пенсійного забезпечення та розвитку недержавних пенсійних фондів, наголошуючи, що такі зміни матимуть також позитивний вплив на ефективність капіталу, загальну продуктивність факторів виробництва і економічного зростання [12].

Громадяни України лише тоді вкладатимуть свої гроші до недержавних пенсійних фондів, коли вони впевнені, що цими грошима належним чином розпоряджатимуться, і що з часом вони їх отримають. Створення такої системи - спільна відповідальність органів пенсійного забезпечення та Уряду. Це непросте завдання. Минулий досвід дає громадянам України мало підстав довіряти пенсійним фондам. Великі банки і приватні пенсійні фонди зазнали невдачі, а гіперінфляція знецінила заощадження громадян. Тому невіра українців до недержавних пенсійних фондів є цілком виправданою. Люди вважають за краще зберігати заощадження в твердій валюті або, якщо вони досить багаті, тримати кошти за межами країни [2].

Цілі та інвестиційна політика пенсійних фондів залежать від їх інвестиційних можливостей (обсягу активів), а також від типу пенсійного плану (схеми), тобто від встановлених статутом фонду умов і порядку пенсійного забезпечення його учасників. У світовій практиці найпоширенішими є два типи - пенсійний план із фіксованими розмірами виплат і пенсійний план із фіксованими розмірами внесків. Фонди з планами (схемами) фіксованих пенсійних виплат можуть бути як професійними, так і корпоративними. Відповідно до такого плану роботодавець зобов'язується виплачувати своїм працівникам наперед визначену пенсію, яка залежить зазвичай від розміру останньої заробітної плати і трудового стажу роботи на підприємстві. Розмір пенсії може бути визначений або фіксованою сумою, або певним відсотком від останньої зарплати, помноженими на кількість років. Виплати можуть також індексуватися відповідно до індексу вартості життя, що зменшує ризик падіння їх купівельної спроможності. Істотною вадою пенсійних схем цього типу є те, що у разі зміни місця роботи працівник може втратити свої пенсійні права.

Особливістю фондів із фіксованими розмірами виплат є те, що весь інвестиційний ризик, пов'язаний з неефективним функціонуванням інвестиційного портфеля, повністю несе компанія - спонсор пенсійного плану. Таким чином, компанія фактично має боргові зобов'язання перед пенсіонерами, що мають бути забезпечені відповідними фінансовими активами і відображені у балансі підприємства, а виконання цих зобов'язань є обов'язковим незалежно від ефективності управління фондом.

у 80-90-х роках у світі відбулися суттєві зміни у системі приватного пенсійного забезпечення. Значна частина традиційних пенсійних планів (програм) із фіксованими виплатами була трансформована у суто накопичувальні плани (програми) з фіксованими розмірами внесків. На сьогодні індивідуальні накопичувальні рахунки з фіксованими внесками переважають у австралійській та чилійській пенсійних системах, стають дедалі популярнішими у Канаді, Японії та Європі.

У рамках пенсійного плану з фіксованими розмірами внесків компанії зобов'язуються відраховувати визначені суми до пенсійного фонду від імені працівника на його особистий рахунок і виплачувати після досягнення пенсійного віку виплати, розмір яких залежатиме від накопиченої суми та ефективності інвестицій фонду. У багатьох фондах такого типу дозволяються також додаткові внески з боку працівників. Пенсійний фонд із фіксованими внесками фактично є фондом заощаджень, що резервується підприємцями. Існує кілька видів фондів із фіксованими розмірами виплат: фонди, що працюють на грошовому ринку, фонди від економії та інші. Капітал, накопичений у фонді, належить працівникові навіть у разі його звільнення і може бути переміщений у інший фонд. Оскільки фірма - спонсор пенсійного фонду з планом фіксованих внесків не встановлює визначеного розміру пенсійних виплат, увесь тягар інвестиційних ризиків лягає на самих працівників. Однак учасникам, як правило, дозволяється вибирати об'єкти інвестування, що ставить усіх у рівні умови.

Різновидом пенсійних планів із фіксованими внесками є плани пайової участі у прибутках. Такий план передбачає відрахування до пенсійною фонду, розмір яких залежить від рівня прибутку корпорації.

У 2001 році в Україні було зареєстровано близько 110 недержавних пенсійних фондів, із яких реально працювало близько 20. Серед них 17 недержавних пенсійних фондів співпрацювали тільки з конкретними підприємствами та колективами і лише кілька фондів функціонували як відкриті. 15 недержавних пенсійних фондів об'єднані в Асоціацію недержавних пенсійних фондів, створену у грудні 1996 року. За даними асоціації, станом на кінець 2000 року загальні активи фондів становили 22,77 млн. грн., що дорівнює лише 0,01% ВВП.

Основна частина наявних нині пенсійних фондів зареєстрована відповідно до Закону України «Про господарські товариства» у формі закритих акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю й товариств із додатковою відповідальністю

Визначальними умовами розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні є створення належної і цілісної законодавчої бази та побудова дійової регулятивної системи, державні гарантії захисту внесків і доходів на інвестиції від розкрадання та втрат при банкрутстві.

З прийняттям Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» буде створене правове поле для функціонування інститутів, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення, і можливості формування добровільних пенсійних заощаджень.

Проектом закону передбачено, що недержавне пенсійне забезпечення може здійснюватися недержавними пенсійними фондами, страховими організаціями та банківськими установами. Відповідно до проекту недержавний пенсійний фонд - це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації, функціонує і провадить діяльність тільки з метою накопичення пенсійних внесків учасників пенсійного фонду (з подальшим управлінням і розміщенням), а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду.

Проект передбачає створення трьох основних типів недержавних пенсійних фондів - відкритих, корпоративних та професійних, що відповідає міжнародній практиці організації пенсійних фондів.

Залежно від визначених у статутах та відображених в інвестиційних деклараціях обмежень інвестиційної діяльності з пенсійними активами відкриті пенсійні фонди можуть утворюватися як агресивні, помірковані або консервативні.

Корпоративні та професійні пенсійні фонди можуть утворюватися лише як помірковані й консервативні. Вид фонду, його інвестиційну політику, обмеження щодо управління і розміщення пенсійних активів, порядок визначення структури активів має диктувати інвестиційна декларація, що є обов'язковим додатком до його статуту і підлягає обов'язковій реєстрації в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Законопроектом визначається структура активів пенсійного фонду, до яких можуть належати активи у коштах, активи у цінних паперах, інші активи. Причому до пенсійних активів пенсійного фонду не дозволяється вносити:

- цінних паперів, емітентами яких є банківська установа-зберігач, компанії, що здійснюють управління пенсійними активами, адміністратор, аудитор (аудиторська фірма) та особи, які надають консультаційні послуги, з якими пенсійним фондом укладено відповідні договори, та пов'язані з ними особи, засновники пенсійного фонду;

- цінних паперів, не внесених до лістингу фондових бірж або торговельно-інформаційних систем, зареєстрованих в установленому порядку;

- цінних паперів, емітентами яких є інститути спільного інвестування за винятком акцій, емітованих індексними взаємними фондами відкритого типу, структура активів яких сформована таким чином, щоб дохідність активів фонду відповідала найвизнанішим на ринках Європейського союзу, США та Японії індексам;

- векселів;

- похідних цінних паперів тощо.

Недержавна пенсійна система є безпечним, а у більшості випадків і пільговим засобом забезпечення після виходу на пенсію більш високого життєвого рівня, ніж той, що його спроможна забезпечити лише солідарна система. Інша, не менш важлива функція недержавної пенсійної системи полягає в тому, що вона, як підкреслюють багато дослідників, є джерелом довгострокових інвестицій, необхідних для економічного розвитку країни.

Акумулюючи заощадження населення у межах пенсійних програм та інвестуючи їх у акції, облігації підприємств, державні цінні папери, венчурні фонди тощо, пенсійні фонди забезпечують довгострокове фінансування економіки і держави. У таких країнах, як США, Великобританія та Нідерланди, обсяг інвестицій недержавних пенсійних фондів значно перевищує половину ВВП.

В Україні назріла нагальна потреба у створенні та розвитку недержавних пенсійних фондів як обов'язкового елемента системи недержавного пенсійного забезпечення. Ці фонди, з одного боку, мають надати змогу ефективно й цивілізовано залучати кошти громадян і роботодавців на формування додаткових пенсійних заощаджень для забезпечення достойного життя після виходу на пенсію, а з другого - стати джерелом довгострокових інвестицій для реального й інноваційного секторів економіки, що сприятиме загальному економічному розвитку країни.

2 АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ В 1997-1999 РР.

2.1 Джерела надходжень та статті видатків Пенсійного фонду

Пенсійний фонд є фінансовою установою, відповідальною за стягнення внесків, що відраховуються з фонду заробітної плати до державної пенсійної системи. В рамках цієї державної системи внески з фонду заробітної плати, отримані Пенсійним фондом, використовуються для проведення щомісячних виплат нинішнім пенсіонерам. У майбутньому відповідальність Пенсійного фонду розшириться. Нещодавно на нього була покладена відповідальність за ведення персоніфікованих рахунків, а функції нарахування і виплати пенсій нині йому передаються Міністерством праці та соціальної політики [8].

Пенсійний фонд проводить виплати різним категоріям пенсіонерів, у тому числі пенсіонерам за віком, непрацездатним особам, через втрату годувальника (працюючого чи пенсіонера), а також одержувачам соціальних пенсій. Він виплачує також велику кількість різних видів соціальної допомоги і виконує роль платіжного агента Державного та місцевих бюджетів, інших соціальних фондів і деяких підприємств [5].

Пенсійний фонд отримує надходження з різних джерел. Головним джерелом надходжень є внески, нараховані на фонд заробітної плати, що сплачуються роботодавцями від імені їхніх працівників, і внески самозайнятих осіб. Пенсійний фонд також отримує кошти від центральних і місцевих органів влади, інших соціальних фондів і певних підприємств для проведення виплат від їхнього імені. Окрім того, існує кілька додаткових невеликих джерел надходжень. Далі наведено повний аналіз сум, отриманих від кожного з цих джерел з моменту створення Пенсійного фонду України.

Внески підприємств. Основне джерело надходжень Пенсійного фонду. У 1998 р. вони становили 85% надходжень Пенсійного фонду (93%, якщо не ' враховувати трансферти). До Пенсійного фонду більшість підприємств зобов'язані сплачувати 32% фонду заробітної плати. У 1999 р. цю вимогу змінили для працівників сільськогосподарського сектора й громадян-підприємців власників патенту, які сплачують нині фіксований податок, що здійснюється як єдиний платіж до Державного казначейства для сільськогосподарського сектора та до місцевих бюджетів для підприємців замість різних податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що існували до цього. Частина цього єдиного податку потім виділяється Пенсійному фонду України. За оцінками, загальна сума сплаченого податку буде значно меншою від колишніх нарахувань на фонд заробітної плати⁵, проте пенсійні виплати цим групам залишаються незмінними. Майбутнє покаже, чи компенсує поліпшення платіжної дисципліни платників внесків зменшення ставки внесків.

Обов'язкові внески фізичних осіб. Ці платежі здійснюються працівниками і громадянами-підприємцями. За чинним законодавством працівники, які отримують менше від 150 грн. на місяць, повинні сплачувати 1% своєї заробітної плати до Пенсійного фонду, а ті, котрі отримують заробітну плату вищу за 150 грн., мають перераховувати 2% з першої тисячі (тобто не більше 20 грн.). До запровадження в дію цієї останньої законодавчої зміни розмір внеску для всіх працівників становив 1%. Для громадян-підприємців також встановлено спеціальні ставки відрахувань. Для Пенсійного фонду це третє (друге без урахування трансфертів) за розміром джерело доходу.

Відшкодування, отримані із:

- Державного бюджету. Державний бюджет несе відповідальність за виплату пенсій військовослужбовцям рядового і сержантського складу, членам їхніх сімей. Виплати здійснюються Пенсійним фондом і мають відшкодовуватися державою у повному обсязі, з урахуванням витрат на доставку пенсій. Насправді суми виплачених Пенсійним фондом пенсій військовослужбовцям перевищують відшкодування. У свою чергу Пенсійний фонд виплатив цим категоріям пенсіонерів менше, ніж їм належало отримати, але все ж таки більше, ніж він отримав з Державного бюджету.

- Місцевих бюджетів. На органи місцевого самоврядування покладена відповідальність виплачувати допомогу для догляду за дітьми від 1,5 до 3 років за рахунок місцевого бюджету. І знову Пенсійний фонд робить виплати за дорученням місцевого бюджету, отримує відшкодувань менше від фактично витрачених сум, а допомога виплачується невчасно.

- Підприємств. Пенсійний фонд виплачує пенсії, призначені на пільгових умовах працівникам певних професій. Він також проводить виплати в разі професійного захворювання, трудового каліцтва або загибелі годувальника на виробництві. Підприємства мають відшкодовувати ці витрати Пенсійному фонду, але відшкодовування зазвичай менше від належних.

Податкові збори (тимчасові заходи). Намагаючись збільшити доходи Пенсійного фонду, уряд нещодавно запровадив низку тимчасових податків: на купівлю іноземної валюти, відчуження автомобілів, будинків і квартир, придбання ювелірних виробів.

Інші надходження. Пенсійний фонд також отримує незначну суму надходжень з інших джерел, до яких належать:

- Банківські позики. Пенсійний фонд позичає і погашає позики як засіб фінансування своїх операцій.

- Внески до пенсійної системи від 00Н. Деякі українські військовослужбовці виконують миротворчу місію за егідою 00Н у різних країнах світу, а Пенсійний фонд отримує від 00Н кошти.

- Добровільні внески. Пенсійний фонд щороку отримує добровільні внески від деяких підприємств і громадян.

Пенсійний фонд виплачує не лише пенсії, а й соціальну допомогу. За більшість платежів, здійснюваних ним, першочергову відповідальність несуть інші організації, такі як: держава, органи місцевої влади, інші соціальні фонди або підприємства. Пенсійний фонд лише виконує роль платіжного агента, і за ці платежі має отримувати в повному обсязі відшкодування з урахуванням витрат на доставку пенсій та допомоги.

Окрім того, Пенсійний фонд проводить виплати, які є соціальною допомогою і тому не повинні фінансуватися з пенсійних внесків роботодавців і працівників. Виплата цієї соціальної допомоги збільшує заборгованість у пенсійній системі.

Пенсійний фонд виплачує пільгові пенсії особам до досягнення ними пенсійного віку, причому такі пенсії здебільшого підвищені. За законодавством підприємства повинні відшкодовувати Пенсійному фонду платежі, здійснені цим особам до досягнення ними законодавче встановленого пенсійного віку. Однак, зазвичай, це не відбувається, і за будь-яких обставин Пенсійний фонд виплачує вищі пенсії також після настання офіційного пенсійного віку пільговим пенсіонерам.

Із Пенсійного фонду проводяться такі основні види платежів:

- Виплати на підставі Закону «Про пенсійне забезпечення». До них належать пенсії за віком, за вислугу років, пенсії по інвалідності, пенсії в разі втрати годувальника та соціальні пенсії. Закон також передбачає надбавки певним категоріям пенсіонерів. У фінансових звітах Пенсійного фонду надбавки, що виплачуються на підставі інших законів (описаних далі), включаються окремими рядками до цієї категорії.

- Виплати військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ строкової служби та їхнім сім'ям. Виплати військовослужбовцям рядового і сержантського складу за дорученням державного бюджету.

- Пенсії відповідно до Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Виплати, які раніше проводились за дорученням Чорнобильського фонду, а нині - державного бюджету.

- Виплати державним службовцям на підставі різних законів. Пенсійний фонд проводить виплати державним службовцям за дорученням державного бюджету. Державні службовці отримують виплати у більших розмірах, аніж передбачено для працівників згідно із Законом «Про пенсійне забезпечення».

- Цільова грошова допомога непрацездатним громадянам з мінімальними доходами. Соціальна допомога малозабезпеченим пенсіонерам, розмір пенсії яких (із урахуванням надбавок, підвищень, компенсаційних виплат і додаткової пенсії) не досягає 46 грн.

- Державна грошова допомога деяким категоріям пенсіонерів. Доплата одиноким непрацюючим громадянам пенсійного віку та інвалідам І або П груп, у яких середньомісячний сукупний дохід на одного члена сім'ї не досягає 53 грн. 50 коп.

- Підвищення пенсій та допомоги на підставі Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту». Виплата надбавок ветеранам та інвалідам війни, учасникам війни й бойових дій; чинність цього Закону також поширюється на членів їхніх сімей.

- Інші пенсійні надбавки. Доплати, підвищення пенсій та пільги при їх обчисленні, що виплачуються пенсіонерам на підставі багатьох причин, наприклад, жертвам політичних репресій, пенсіонерам, що проживають у високогірній місцевості, донорам крові тощо.

- Допомога на поховання. Одноразова сума, що виплачується особам, які поховали померлих пенсіонерів.

- Допомоги на дітей. Допомога по догляду за дітьми до 1,5 року є відповідальністю Пенсійного фонду, водночас як місцеві бюджети несуть відповідальність за допомогу по догляду за дітьми від 1,5 до 3 років. Як правило, допомоги по догляду за дитиною від 1,5 до З років виплачуються Пенсійним фондом і відшкодовуються останньому з місцевих бюджетів. Такі виплати часто призводять до збитків Пенсійного фонду.

Окрім цього, Пенсійний фонд повинен оплачувати послуги відділень зв'язку й банків із доставки пенсій, а також роботу власного персоналу та інші адміністративні витрати. Комісійні, які нараховує поштова служба, є високими і покривають велику частину загального розміру її операційних витрат. Нині Пенсійний фонд також планує витрачати щорічно 40 млн. грн. упродовж трьох наступних років для того, щоб запровадити систему персоніфікованого обліку страхових внесків. Однак за результатами нещодавно проведеного аналізу фактичні витрати, ймовірно, виявляться більшими, якщо Пенсійний фонд автоматизує процес обробки персоніфікованих даних, поданих на папері.

Зважаючи на невідшкодування у повному обсязі відповідних витрат Пенсійного фонду державними та місцевими бюджетами, іншими соціальними фондами і підприємствами, на чималі соціальні допомоги, сплачувані Пенсійним фондом, і важкі економічні проблеми, які постають перед підприємствами, не дивно, що Пенсійний фонд виявився неспроможним виконати усі свої зобов'язання без утворення заборгованості. Проте багатьох проблем можна позбутися завдяки реструктуризації фінансування пенсійних виплат і переходу до «прозорої» системи обліку [1].

2.2 Оцінка результатів фінансової діяльності на основі касового методу та методу нарахування

Аналіз фінансового стану Пенсійного фонду почнемо з розгляду результатів його фінансової діяльності, одержаних на основі касового методу. Це означає, що фінансові звіти відображають фактично зібрані внески й фактично виплачені пенсії впродовж кожного року. Саме так Пенсійний фонд укладає свої фінансові звіти. Фінансові результати показано у табл.2.1.

Таблиця 2.1 - Доходи і видатки Пенсійного фонду України в 1997-1999 рр. (розраховано на основі касового методу обліку)

Показник	1997 р.	1998 р.	1999 р.
Загальний доход, млн. грн.	7540	9614	9749
Загальні витрати, млн. грн.	7573	9531	9702
Загальний прибуток / збиток, млн. грн.	-33	84	47

При використанні касового методу обліку фінансовий стан Пенсійного фонду завжди був добрим. Однак таке уявлення є оманливим. Воно виникає тому, що Пенсійний фонд зменшує свої витрати таким чином, щоб привести їх у відповідність до своїх доходів. Табл. 2.1 дає нереалістичний погляд на фінансовий стан Пенсійного фонду, тому що стосовно надходжень Пенсійним фондом не враховані прострочені, але належні до сплати юридичними і фізичними особами внески до Пенсійного фонду, а стосовно видатків - прострочені виплати Пенсійного фонду пенсіонерам та іншим одержувачам. А відтак фінансові звіти Пенсійного фонду, складені за касовим методом, необхідно привести у відповідність до вимог визнаного світовою практикою методу нарахування.

При використанні методу нарахування:

- Виплати пенсій мають відображати суму, яка мала бути виплачена кожного року, а не суму, яка була фактично сплачена.

- Внески мають відображати суму, яка мала бути стягнена кожного року, а не суму, яка фактично надійшла.

- Із заборгованих Пенсійному фонду внесків необхідно вилучити безнадійний борг.

Іншими словами, слід чітко відділити ті зобов'язання, які напевне будуть виконані від тих, які не будуть виконані ніколи і чітко їх віднести до того періоду, коли вони виникли, а не до того, коли вони виконуватимуться [1].

Фінансові результати за методом нарахування показано в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 - Доходи і видатки Пенсійного фонду України в 1997-1999 рр. (розраховано за методом нарахування)

Показник	1997 р.	1998 р.	1999 р.
Загальний доход, млн. грн.	9956	11216	11167
Загальні витрати, млн. грн.	8624	9687	10396
Загальний прибуток / збиток, млн. грн.	1332	1529	771

Складаючи таблицю, були зроблені припущення, що всі внески, разом із тими, які ще не вважаються простроченими, могли бути отримані. Це означає, що якби всі належні, але несплачені внески були стягнені, а всі заборговані пенсії виплачувались, Пенсійний фонд щорічно мав би значне перевищення надходжень над видатками. Якби так було насправді, можна було б знизити ставку внеску й своєчасно виплачувати пенсії. Так мало б бути, незважаючи на те, що Пенсійний фонд фінансує виплати, за які він не повинен нести відповідальність і не отримує належного відшкодування за інші платежі [1].

2.3 Оцінка діяльності Пенсійного фонду як платіжного агента

Важливим питанням оцінки діяльності Пенсійного фонду є обсяг дефіциту коштів, який утворюється через виконання Пенсійним фондом ролі посередника Державного та місцевих бюджетів і деяких підприємств під час проведення пенсійних виплат. Він здійснює платежі за дорученням держави, органів місцевого самоврядування, Фонду сприяння зайнятості населення, а також підприємств певних секторів економіки. Вважається, що Пенсійному фонду повинні відшкодовувати пов'язані з цим витрати, але здебільшого так не відбувається. Це завдає збитків Пенсійному фонду і збільшує заборгованість з виплати пенсій. Безперечно, такий вид дефіциту не повинен існувати. Це лише спосіб скорочення дефіциту Державного бюджету шляхом перекладання бюджетних витрат на позабюджетну організацію. Що стосується підприємств, то це є способом перекладання відповідальності за виплату пільгових пенсій знову на державний бюджет [13].

У 1999 р. Пенсійний фонд отримав від підприємств лише 73 млн. грн. Загальний розмір пенсій, сплачених пільговикам у тому ж році, становив приблизно 1,8 млрд. грн. Можливо, від 25 до 40% цієї суми (від 450 до 720 млн. грн.) були сплачені пенсіонерам, які вийшли на пенсію раніше від номінального віку виходу на пенсію. Отже, маємо додаткове джерело збитків, розмір яких становить приблизно 375-650 млн. грн. У табл. 2.3 показано щорічні частки надлишку чи дефіциту коштів, зумовлені власними операціями Пенсійного фонду та його діяльністю як платіжного агента. Результати виконання ролі платіжного агента обчислюються, як різниця між видатками Пенсійного фонду за дорученням Державного й місцевих бюджетів, Фонду зайнятості та підприємств, і сумою, відшкодованою цими організаціями. Це означає, що, приміром, у 1999 р. Пенсійному фонду відшкодовано цими організаціями на 217 млн. грн. менше суми виплат, здійснених за їх дорученнями [1].

Таблиця 2.3 - Дефіцит Пенсійного фонду за джерелами його виникнення

Показник	1997 р.	1998 р.	1999 р.
Власні операції, млн. грн.	-593	-15	-430
Операції як платіжного агента для інших програм, млн. грн.	-491	-58	-217
Загальний прибуток / збиток, млн. грн.	-1084	-73	-647

Як видно з табл. 2.3 Пенсійний фонд втрачає кошти від агентських операцій кожного року. Ці втрати складають значну частку в загальному обсязі дефіциту його коштів. Як зазначалось, багато виплат Пенсійного фонду за своїм характером є соціальною допомогою і тому не повинні фінансуватися за рахунок пенсійних страхових внесків. У табл. 2.4 наведено розподіл загальних виплат у 1999 р. за методом нарахування.

Таблиця 2.4 - Розподіл загальних виплат Пенсійного фонду в 1999 р.(обчислених за методом нарахування)

Категорія	млн. грн.	%
Пенсії відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення» за винятком соціальних пенсій, надбавок, цільової та державної грошової допомоги	7762,9	73,9
Соціальні пенсії на підставі Закону «Про пенсійне забезпечення» без надбавок, цільової та державної грошової допомоги	89,5	0,9
Підвищення пенсій і допомоги на підставі Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту», а також надбавки до пенсій згідно з Законом «Про пенсійне забезпечення»	467,7	4,5
Цільова і державна грошова допомога	500,3	4,8
Виплати відповідно до Закону «Про державну службу»	51,3	0,5
Виплати військовослужбовцям рядового і сержантського складу та членам їх сімей	644,4	6,1
Виплати за дорученням Чорнобильського фонду	425,4	4,0
Допомоги для догляду за дитиною до трьох років	121,0	1,2
Допомоги на поховання	86,6	0,8
Інші	2,6	0,0
Адміністративні витрати	354,9	3,4
Разом	10506,6	100,0

У табл. 2.5 показано, як можна розподілити загальні видатки у 1998 р. на основі методу нарахування [1].

Таблиця 2.5 - Розподіл загальних видатків Пенсійного фонду в 1999 р. за методом нарахування

Категорія	млн. грн.	%
Відповідальність Пенсійного фонду	8117,8	77,3
Виплати соціальної допомоги	1265,1	12,0
Виплати від імені інших установ (військовослужбовцям, державним службовцям, чорнобильцям тощо)	1123,7	10,7
Разом	10506,6	100,0

Майже 23% усіх платежів, здійснюваних Пенсійним фондом, не повинні належати до сфери його відповідальності. Якщо ці платежі - і пов'язані з ними відшкодування до фонду - вилучити з фінансових звітів Пенсійного фонду, то за касовим методом обліку він мав би надходження у сумі 8958,3 млн. грн., а пенсійні виплати за методом нарахування становили б 8319,3 млн. грн., що в результаті дає загальний надлишок у розмірі 639 млн. грн. Ці кошти можна використати для погашення заборгованості із пенсій чи зниження загальної ставки пенсійних внесків [1].

Таким чином, багато фінансових проблем Пенсійного фонду безпосередньо пов'язані з намаганнями Уряду скоротити бюджетний дефіцит шляхом перекладання збитків на Пенсійний фонд, який є позабюджетною організацією. Уряд зробив Пенсійний фонд відповідальним за платежі соціальної допомоги, за які він не повинен нести фінансову відповідальність. Державний та місцеві бюджети, підприємства й інші фонди соціального страхування використовують Пенсійний фонд як платіжного агента, але не відшкодовують йому витрати в повному обсязі. Якщо б цих статей витрат не існувало, то в Пенсійному фонді утворювався б надлишок упродовж кожного року, незважаючи на проблеми зі стягненням внесків зі своїх власних платників. Повернення відповідальності за ці виплати до тих установ, яким належить їх проводити, змусить Уряд визнати свої платіжні зобов'язання й прийняти рішення про фінансування цих програм.

Пенсійний фонд також шкодить собі, застосовуючи замість загальнонаціональної регіональну систему управління. Це породжує непотрібне дублювання функцій, підвищує ймовірність виникнення помилок і погіршує стан заборгованості з пенсій через існуючу систему перерозподілу надлишків коштів у деяких регіонах для покриття їх нестачі в інших.

Отже, Пенсійний фонд і чинна державна солідарна пенсійна система можуть і повинні бути важливими складовими загальнонаціональної пенсійної програми. Пенсійному фонду слід так реорганізувати систему складання фінансової звітності, щоб мати чітку й «прозору» картину свого фінансового стану. Пенсійна реформа мусить ґрунтуватись на точних даних.