Размещено на http://www.allbest.ru/

Світові фінансові центри



Поняття та умови формування світових фінансових центрів

Об'єктивною основою становлення міжнародного фінансового ринку стали розвиток міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація суспільного виробництва, концентрація і централізація фінансового капіталу. Відносно нове явище у світовій економіці - поява в післявоєнний час у міжнародній валютно-кредитній сфері міжнародних фінансових центрів, у тому числі в країнах, що розвиваються. Саме поняття міжнародного (світового) фінансового центра є похідним від поняття міжнародного ринку позичкових капіталів, тому що формування міжнародних фінансових центрів означає відокремлення щодо невеликого числа міжнародних фінансових ринків, на яких здійснюється інтернаціональна фінансово-кредитна діяльність, мобілізуються і перерозподіляються кредитні ресурси і відбуваються різноманітні валютні операції. Нині міжнародний фінансовий ринок -- це величезні фінансові центри, які мобілізують і перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових ресурсів. У цих центрах здійснюється пе-реважна більшість усіх міжнародних валютних, депозитних, кредитних і страхових операцій [2, c.128].

Для того, щоб перетворитись у розвинутий міжнародний фінансовий центр, здатний обслуговувати зростаючі світові потоки капіта-лу між собою та іншими міжнародними, регіональними та місцевими фінансовими ринками, центр має володіти всіма необхідними елементами підтримки як своїх національних, так і міжнародних операцій. Ці елементи включають у себе [5, c.34]:*

· стійку фінансову систему і стабільну валюту;*

· інститути, що забезпечують функціонування фінансових ринків;*

· гнучку систему фінансових інструментів, які забезпечили б кредиторам різноманітність варіантів щодо затрат, ризику, прибутку, термінів ліквідності та контролю;*

· відповідну структуру і достатні правові гарантії, які здатні викликати довіру в міжнародних позичальників та кредиторів;*

· людський капітал, що вільно володіє спеціальними фінансовими знаннями, як результат систематичного навчання і перепідготовки. Жоден міжнародний фінансовий центр не зможе контролювати значний обсяг міжнародних операцій без добре поінформованих людей, які працюють на фінансових ринках, і необхідної техніки та засобів зв'язку (у тому числі комп'ютерних), які безперебійно з'єднують фінансовий центр з іншими центрами всередині країни і за кордоном для здійснення безготівкових розра-хунків і готівкових платежів;*

· здатність спрямовувати іноземний капітал через активні, всеохоплюючі й мобільні ринки -- комплексні ринки, як довготермінові, так і короткострокові, які надають позичальникам та інвесторам великі можливості;*

· економічну свободу: фінансовий ринок не може існувати без свободи діяльності, споживання, накопичення й інвестування.

Рис.1.1 Стадії розвитку міжнародного фінансового центру

Джерело:Міжнародні фінанси: навчальний посібник / О. М. Мозговий, Т. Є. Оболенська, Т. В. Мусієць -- К.: КНЕУ, 2005. -- 000 с.

Розвиток фінансових інститутів, інструментів і спеціальних знань, необхідних для перетворення у міжнародний центр, потребує значного часу і зусиль. Так, для того, щоб створити свій міжнародний фінансовий центр, Лондону було необхідно декілька століть, Нью-Йорку і Токіо -- близько ста років. Берлін також у свій час був одним із важливих європейських фінансових центрів, але його значення після Другої світової війни значно знизилося [4, c.29]. Існує значна кількість офшорних банківських центрів, які функціонують як міжнародні транзитні центри (Гонконг, Сінгапур, Багами).

Світовими фінансовими центрами, розташованими в Європі, виступають також Франкфурт-на-Майні та Цюріх, які виборюють першість у Лондона за операціями із золотом, а також Люксембург, на частку якого припадає близько 1/4 всіх євровалютних кредитів.

Поява фінансових центрів на периферії світового господарства (Багамські острови, Сінгапур, Гонконг, Панама, Бахрейн та ін.) обумовлена певною мірою нижчими податковими й операційними витратами, незначним державним втручанням та ліберальним валютним законодавством. Раніш для виникнення міжнародного фінансового центру була необхідна як наявність великої фондової біржі, так і розвинута система національних банків зі стабільною валютою. Зараз досить гнучкого фінансового законодавства (особливо для нерезидентів), що демонструють Сінгапур, Бахрейн, Кіпр і інші фінансові центри.

Участь національних ринків в операціях світового ринку визначається рядом факторів [5, c.42] :

· Відповідним місцем країни у світовій системі господарства та її валютно- економічним положенням

· Наявністю розвиненої кредитної системи та добре організованої фондової біржі

· Помірним оподаткуванням

· Пільговістю валютного законодавства, що дає дозвіл для доступу іноземних позичальників на національний ринок і іноземних цінних паперів до біржових котировань

· Зручним географічним положенням

· Відносною стабільністю політичного режиму та інші.

Основні умови міжнародного фінансового центру: [2, c.242]

· Економічна свобода : фінансовий ринок не може існувати без свободи діяльності, споживання, накопичення та інвестування.

· Стабільна валюта, що підтримує внутрішню економіку, - стійка фінансова система і валюта, що забезпечує довіру іноземних інвесторів.

· Ефективні фінансові інститути та інструменти, що здатні каналізувати накопичення в продуктивні капіталовкладення.

· Активні та мобільні ринки - комплексні ринки, такі як довгострокові та короткострокові ринки, ринки по операціях на строк та ф'ючерсні ринки, товарні ринки, що надають позичальникам та інвесторам більші можливості.

· Технологія та засоби зв'язку, що дозволяють ефективно здійснювати безготівкові розрахунки та готівкові платежі.

· Фінансові спеціальні знання та людський капітал, результат навчання та освіти.

· Підтримка відповідного правового та соціального клімату, створення привабливої для міжнародних потоків капіталу обстановки.

Найбільш активно перелив фінансових ресурсів здійснюється у світових фінансових центрах (фінансових центрах світу ).До них відносіться : Нью-Йорк і Чикаго - в Америці, Лондон, Франкфурт, Париж, Цюрих, Женева, Люксембург - в Європі, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн - в Азії. В майбутньому світовими фінансовими центрами можуть стати і сьогоднішні регіональні центри - Кейптаун, Сан - Паулу, Шанхай та інші.

В світові фінансові центри перетворились деякі офшорні центри, насамперед в басейні Карибського моря - Панама, Бермудські, Багамські, Кайманові, Антильські та інші острови [8, c.176].

З 1980р. система фінансових ринків стала функціонувати на глобальному рівні. Виникла світова фінансова мережа, що поєднала провідні фінансові центри різних країн (Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюрих та інші). Лондон - провідний центр євровалюти. Токіо - ринок цінних облігацій (за рахунок великих об'ємів збережень та надлишків капіталу у Японії). Цюрих - провідний ринок іноземних облігацій ( за рахунок анонімності зарубіжних депозитів). Інші міжнародні фінансові центри : Франкфурт, Амстердам, Париж, Гонконг, Багамські острови, Кайманові острови, виконували різні функції, пов'язані з світовими потоками капіталу. Світові фінансові центри є найважливішою складовою світового господарства. Повсякденні банківські та біржові операції цих центрів викликають щоденне переміщення багатомільярдних мас капіталу. Світові фінансові центри є ланками єдиного ланцюга, що формує міжнародний ринок капіталу з усіма його сегментами -- ринками банківських кредитів, цінних паперів, золота та валюти. [9, c.154]. Сучасні світові фінансові центри створюються в місцях зосередження капіталу незалежно від того, розташовані вони в країнах -- експортерах капіталу або ні. Деякі великі фінансові центри розміщені в країнах загалом бідних з погляду власних позичкових капіталів.

Рис. 1.2 Щоденний обсяг валютних торгів



Джерело: Міжнародні фінанси: Підруч. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / О.І. Рогач, А.С. Філіпенко К.: Либідь, 2003. -- 784 с

Нині у світі діє велика кількість різноманітних фінансових центрів, які доцільно поділити на три групи:

Рисунок 1.3 Групи СФЦ

Джерело: Міжнародні фінанси: Підруч. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / О.І. Рогач, А.С. Філіпенко К.: Либідь, 2003. -- 784 с

Отже, світовий фінансовий центр - центр скупчення банків та спеціалізованих кредитно - фінансових інститутів, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні, інші фінансові операції, операції з цінними паперами та золотом. [3, c.176].

Світове розмежування та види світових фінансових центрів

В даний час існує два види світових фінансових центрів : одні виникли на базі національних ринків капіталу (у закордонній літературі їх називають ринками іноземного капіталу), інші - на базі міжнародних ринків капіталу. Хоча перші з'явилися раніш, нині вони мають підлегле значення. Переважна ж більшість світових фінансових центрів являє собою зовсім нові утворення, що виникли на основі міжнародних ринків капіталу, а точніше, євроринків [11, c.345].

Розмежування світових ринків по базі утворення

Ведучим світовим фінансовим центром є Лондон. Він займає перше місце у світі по обсязі міжнародних валютних (30% світового обсягу), кредитних і депозитних операцій, є світовим монополістом в області страхування. Як ринок золота він поділяє світову першість з Цюріхом [14, c.107]].

Великими міжнародними фінансовими центрами, розташованими в Європі, є також Цюріх, Париж, Франкфурт-на-Майне, Люксембург. Цюріх - найбільший у світі фінансової центр по реекспорті капіталу, найбільший (поряд з Лондоном) ринок золота, один з найбільших валютних ринків і ринків банківських кредитів. Париж - переважно ринок міжнародного капіталу у формі банківських кредитів. Головні ринки Франкфурта-на-Майні (Німеччина) - ринок банківських кредитів і ринок цінних паперів. Це економічний центр ЄС - тут знаходиться Європейський центральний банк (ЄЦБ). Люксембург - типовий приклад світового фінансового центра нового часу, найбільший у світі ринок довгострокового капіталу. Його швидкому післявоєнному зльоту сприяв статус "фінансового оазису", розташованого в самому центрі Західної Європи (у Люксембурзі діє більш 200 банків, переважно іноземних).

Нью-Йоркський центр, на відміну від інших фінансових центрів, був і залишається іноземним ринком капіталу, ринком іноземних кредитів. Він є головним джерелом євродоларів. Основна маса євродоларів і євровалютної складової цього центра перекидається через Торонто (Канада) і фінансові центри Карибського басейну (Багамські і Кайманові острова). На Нью-Йорк приходиться 16% від загального обсягу міжнародних валютних операцій [11, c.342].

В останні десятиліття неухильно підвищується роль Токіо як міжнародного фінансового центра, хоча його повноцінному твердженню в цій якості перешкоджає строгий контроль і регламентація міжнародних валютно-фінансових операцій у Японії.

У 70-і-80-і рр. у міжнародних валютно-кредитних відносинах істотно зросла роль світових фінансових центрів, розташованих у країнах, що розвиваються. Вони виникли переважно на основі росту там власних національних ринків капіталів чи на базі пільгового податкового і валютного режиму в так званих "офшорних" центрах і зонах.

Останні є важливою складовою частиною ринків євровалют, через них здійснюється великий обсяг кредитно-банківських розрахунків і перекладів. Пануюче положення в нових фінансових центрах займають банки західних країн, особливо США [15, c.25].

Найбільший район міжнародних кредитних операцій у країнах, що розвиваються - зона Карибського басейну. Безперечне лідерство тут належить Багамам; інші великі міжнародні фінансові центри - Кайманові острови, Панама, о. Кюрасао (Нідерландські Антіли). До центрів цього регіону відносять і розташовані в Атлантиці Бермуди.

Два найбільших міжнародних фінансових центри в Південно-Східній і Східній Азії (не вважаючи Токіо) - Сінгапур і Сянган (Гонконг). Активно формуються нові - в Аомині (Макао) і на Тайвані [11].

На Близькому Сході нові міжнародні фінансові центри - Бахрейн (найважливіший і найбільш динамічний у регіоні), Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Кувейт. Їхнє утворення почалося після стрибка цін на нафту в 1973 р.

Основа світового ринку позичкових капіталів - так називаний ринок євровалют (євроринок). Він виник наприкінці 50-х рр., спочатку як євродоларовий ринок. США ввели в 1957-1958 р. ряд обмежень на експорт капіталу, так що американський ринок на довгий час виявився закритим для іноземних позичальників. У відповідь банки США розширили свою філіальну мережу за рубежем, особливо в Західній Європі. Стали здійснювати операції в доларах і банки ряду європейських країн. Долари США, переведені на рахунки в банки за межами цієї країни і використовувані для кредитних операцій у всіх країнах, одержали назв євродоларів. Після створення в Нью-Йорку в 1981 р. вільної банківської зони в географію євроринку був включений і ринок позичкових капіталів США. Поступово євродоларовий ринок трансформувався в євровалютний. Крім доларових на ньому відбуваються також операції з євромарками, євроєнами, єврошвейцарськими франками, єврофранцузькими франками й іншими валютами. Варто мати на увазі, що євровалютами називаються платіжні засоби, що обертаються не тільки в Західній Європі, але і за її межами. Хоча долари, використовувані для операцій на валютних ринках Азії, часто називають також азіатськими доларами (азіатодоларами). Євровалюти належать іноземцям і знаходяться у формі записів на рахунках в іноземних банках.

Ринок євровалют залучає відсутністю контролю з боку національних урядів, більш прийнятними, у порівнянні з національними ринками капіталів, процентними ставками, можливістю для комерційних банків, фірм і інших організацій одержати на цьому ринку кредит у доларах, не звертаючи безпосередньо в США. Тому євроринок розвивається винятково високими темпами - у 1979 р. його загальний обсяг досяг 1 трлн. дoл., а на початку 90-х рр. - приблизно 4,5 трлн. [14, c.112] Нині обсяг позичкових капіталів Євроринку складає- 7-8трл $, а загальний обсяг світового ринку позичкових капіталів складає- 10трл $.Найбільш розповсюдженим видом кредитування є так називані синдиковані єврокредити, тобто кредити, надані позичальнику не одним, а групою (синдикатом) банків. Більш скромне місце займають єврооблігації (євробонди). Обсяги торгів єврооблігаціями у світі перевищують 1,2 трлн дол. на квартал, а на рік 4,8 трлн дол. [3, c.54]

Відносини між ведучими МФЦ сполучать елементи співробітництва з жорсткою конкурентною боротьбою, і співвідношення сил між ними постійно міняється. Так, наприкінці 80-х років здавалося, що Японія зможе похитнути позиції США у світовому господарстві. На її частку приходилося 40% капіталізації світових фондових ринків, а на частку США - 30%. Однак наприкінці 90-х років частка США зросла до 50%, а Японії - знизилася до 10%. У XXІ в. положення знову стало змінюватися в зв'язку з нерівномірним падінням курсу акцій на фондових біржах. Аналогічно мінялося співвідношення сил Токіо і Нью-Йорка в області надання міжнародних позик і ін.

Таблиця 1.1 Обсягу щоденних операцій основних світових фінансових центрів, млрд. дол*.

фінансові центри	1979	1980	1983	1984	1986	1999	2002	2009
Лондон	25	32	50	49	90	187	303	500
Нью - Йорк	17	18	26	35	50	130	192	220
Токіо	2	6,7	28	8	48	115	128	170

Джерело:Міжнародні фінанси: Підруч. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / О.І. Рогач, А.С. Філіпенко -- К.: Либідь, 2003. --784с.

Зростає роль долара як ведучої міжнародної валюти, що опосередковує основну частину світової торгівлі і найважливіші валютні резерви. Розгортаються в 2001 р. кризові явища сприяють подальшій зміні співвідношення сил на світових фінансових ринках. [6, c.117]

У сучасній світогосподарській системі фондовий ринок з його ефективними механізмами акумуляції і перерозподілу інвестиційних ресурсів є найбільш масштабним та динамічним сегментом фінансового ринку. Загальний обсяг світового фондового ринку значно перевищує світовий ВВП і на початок 2008 року оцінювався міжнародними експертами у 140 трлн доларів США.



Таблиця 1.2. Капіталізація світового фондового ринку та частка фондових ринків країн у капіталізації світового фондового ринку

Рівень капіталізації	Роки
	1990	1999	2000 (березень)	2009 (червень)
Усього, трлн дол.	9,3	25	35	20
Частка країн, %:
Розвинені (окрім США)	65	42	36	46
США	30	50	55	50
Країни, що розвиваються	5	8	9	4

Джерело: Мировая экономика: глобальные тенденции за 100 лет / Под ред. И. С. Королева. -- М.: Юристъ, 2003. -- с. 121.

Вже в 70-і рр. між фінансовими центрами початку складатися спеціалізація по видах міжнародної кредитної діяльності. Так, у рамках Західної Європи Лондон відомий насамперед ринками євровалютних операцій, фондових цінностей, золота, ф'ючерсних угод. Цюріх виконує роль ринку золота і міжнародних капіталів. Люксембург виділяється своєю фондовою біржею і як центр довгострокових позик. Сінгапур відіграє роль фондового акумулятора регіону, Гонконг - центра міжнародного синдикованого кредитування. У Нью-Йорку знаходяться штаб-квартири більшості інвестиційних банків, що займаються операціями злиття і поглинання [11, 14].

Ряд фінансових центрів спеціалізуються на визначених напрямках фінансової діяльності. Так, на Чикаго тривалий період приходилося більш 1/2 світового ринку ф'ючерсних угод, а також торгівлі деякими похідними фінансовими інструментами (derіvаtіves). В останні роки за лідируючі позиції в цих сферах з Чикаго почав конкурувати Франкфурт-на-Майне. Важливу роль у діяльності МФЦ грають біржі (валютні, фондові, товарні). Значимість валютних бірж підвищилася після скасування валютних обмежень, і в останні роки їх сукупний щоденний оборот складав близько 2 трлн. доларів і перевершував оборот фондових і інших бірж. На валютних біржах функціонують брокерські фірми і фонди хеджирування (на них оперують відомі фінансисти Дж. Сорос, Дж. Робертсон, М. Штейнхарт, П. Джоунс, Дж. Генрі) [12, 15]. Акумулюючи, у тому числі за допомогою короткострокових кредитів, десятки мільярдів доларів, вони неодноразово проводили великомасштабні спекулятивні операції, "обвалюючи" валюту якої-небудь країни й одержуючи десятки і навіть сотню мільйонів доларів прибутку.

В останні роки загострилася боротьба між Лондоном, Франкфуртом, Цюріхом, Парижем і поруч інших західноєвропейських міст за лідерство в системі європейських фінансів, що формується. Так, Лондон нагромадив за кілька сторіч різнобічний досвід, має кадри висококваліфікованих фахівців, розвиті, давно налагоджені міжнародні зв'язки, а також гнучку й ефективну систему державного регулювання фінансової сфери. Цими ж перевагами в порівнянні з іншими конкурентами багато в чому володіє Цюріх. На Лондон і Цюріх приходиться більш 1/2 капіталізації фондових ринків Європи. Франкфурт-на-Майне робить ставку на новітні технології, вигідне географічне місце розташування усередині зони євро і сильні позиції німецької марки як інтернаціональної валюти.

Специфіка роботи світових фінансових центрів

В останній третині ХХ в. сфера світових фінансів і розвиток світових фінансових центрів характеризувалася лібералізацією і дерегулюванням, у процесі яких відбувалася її структурна перебудова і глобалізація. Так, у 60-і роки розвитку світогосподарських відносин сприяло переплетення господарств країн з різною інтенсивністю протікання даних процесів, що використовувала методи фінансового регулювання. У цей період фінансові структури з розвинутими міжнародними зв'язками одержали можливість вибору країн, у яких можна було, використовуючи особливості податкового й іншого законодавства, з максимальною вигодою здійснювати операції. Зростаюча мобільність коштів також сприяла розвитку офшорних операцій. Розвал Бреттон-Вудської системи і скасування багатьох обмежень на експорт капіталу і валютних операцій сприяли активізації даних процесів [15, c.26].

Сформувалися і стали нарощуватися фінансові ресурси, які прагнули уникнути жорстких регулюючих норм, що існували в багатьох країнах. Оскільки вперше подібна практика виникла у Великобританії, де (не без потурання влади цієї країни) зосереджувалися фінансові ресурси, що фактично приховувалися від податкової служби США, ці кошти стали називатися євродоларами [13, c.26].

Надалі в сферу подібних операцій були утягнені значні ресурси. Так, у 1964 р. у євродоларовій системі їхня сума складала 11 млрд. доларів, наприкінці 70-х років - 400 млрд. і 80-х - близько 2,8 трлн. доларів (джерелами їхній були в основному нафтодолари) [11, c.347].

Наприкінці 70-х років обсяг "грошей, що відірвалися від держави", перевищував сумарні золотовалютні запаси всіх держав світу. У боротьбі за їхнє залучення розгорнулася "конкуренція шляхом дерегулювання", у ході якої багато країн і регіональні влади стали надавати усе більше пільг іноземному капіталу, створювали інфраструктуру, необхідну для діяльності фінансових центрів [19, c.26].

В останній чверті ХХ в. масштаби, форми й умови традиційного банківського кредитування стали неадекватні вимогам світового господарського розвитку. У економічному просторі, який невпинно ліберизувався, з'явилося багато нетрадиційних (небанківських) фінансових установ, що залучали значну частину особистих і корпоративних нагромаджень. У США з початку 60-х до початку 90-х років пенсійні фонди акумулювали близько 2 трлн. доларів, тобто близько 2/3 приросту ресурсів фінансових установ країни. У 80-і роки зросло значення взаємних фондів (mutual funds) і інших інституціональних керуючих фінансовими активами. Вони в основному формують "пакети" цінних паперів, що забезпечують пайовикам (акціонерам) найбільші доходи при найменшому ризику.

За даними дослідження Інституту німецької економіки (м. Кельн), інституціональні інвестори (інвестиційні і пенсійні фонди, страхові компанії), вкладаючи капітал у компанії, роблять на них вплив [2, c.24].

У Німеччині ведучі позиції займає Франкфурт-на-Майне, у Франції Ліон уступає позиції Парижеві, в Австралії - Мельбурн - Сіднею. У цих країнах зростання значення ведучого центра зв'язано з прискореним його розвитком, а не зі згортанням діяльності його конкурентів. Більшість ведучих центрів домагаються статусу світового (чи регіонального) фінансового центра, концентруючи непропорційно велику частку міжнародних операцій. Так, у Нью-Йорку зосереджено більш 2/3 всіх активів іноземних банків, що діють у США [11, c.347].

Концентрація учасників і глобалізація ринків фінансових послуг сприяє інтенсивному зростанню і консолідації світових фінансових центрів (МФЦ). В даний час у 25 містах світу зосереджено більш 4/5 усіх титулів власності (equіtіes), що знаходяться в розпорядженні інституціональних керуючих. На частку трьох міст - Лондона, Нью- Йорка і Токіо приходиться більш 1/3 світових титулів власності, що знаходяться в інституціоналізованому керуванні, і більш половини обсягу операцій валютних бірж світу [2, c.249]. Муніципалітети багатьох міст прагнуть залучити великі фінансові установи з метою перетворення в МФЦ. Ряд країн зацікавлені у формуванні власних МФЦ, тому що ці центри сприяють значному припливу капіталів у країну, приносять великі доходи у виді податків, у тому числі на доходи високооплачуваних службовців, і забезпечують ріст зайнятості. Так, у Лондонському Сіті безпосередньо в сфері фінансів зайняте близько 1 млн. чоловік і їх обслуговує ще більше число осіб. МФЦ впливає на стан валюти країни перебування і приносить їй значні доходи по статтях платіжного балансу. У МФЦ входять різні структури, але ведуче місце належить банкам і іншим учасникам ( що входять у мережу міжнародних зв'язків), що надають фінансові послуги. При великій диверсифікованості фінансових послуг звичайно зберігається чітка спеціалізація МФЦ. Так, значна частка Лондона у світових валютних операціях і наданих міжнародних позиках, у Нью-Йорку знаходяться штаб-квартири більшості інвестиційних банків, що займаються операціями злиття і поглинання. Ряд фінансових центрів спеціалізуються на визначених напрямках фінансової діяльності. Так, на Чикаго тривалий період приходилося більш 1/2 світового ринку ф'ючерсних угод, а також торгівлі деякими похідними фінансовими інструментами (derіvаtіves). В останні роки за лідируючі позиції в цих сферах з Чикаго почав конкурувати Франкфурт-на-Майні [14, 15]. Важливу роль у діяльності МФЦ грають біржі (валютні, фондові, товарні).

Ведучі позиції в МФЦ займають фірми, що обслуговують їхні потреби, у тому числі юридичні й аудиторські, а також управлінські консультанти ("McKіnsey", "Boston Сonsultіng", "Arthur D. Lіttle" і ін.). Тому операції, які проходять через МФЦ є досить різноманітні (Див. Табл. 1.3).

МФЦ поступово перетворюються в могутні інформаційно- аналітичні й організаційно-управлінські комплекси, що володіють значним кредитним потенціалом [23, c.29].

Крім того, МФЦ залучають широке коло фахівців (експертів по порівняльному економічному і юридичному аналізі й ін.). Зростає значення аналітичних центрів, здатних забезпечити проведення міждисциплінарних досліджень, підготовку індексів і рейтингів ("Moody's", "Standard and Poor's" і ін.). Ведучі МФЦ займаються аналізом стану і перспектив світового господарства й економіки країн світу. В останні роки однієї з основних функцій МФЦ є вироблення і реалізація (разом з міжнародними фінансовими організаціями і ведучими західними державами) довгострокової стратегії зміцнення і розширення сформованої наприкінці ХХ в. світової фінансової системи. Розробляються "правила гри" на фінансових ринках, передбачається створити інституціонально-правову систему діяльності фінансових установ для забезпечення максимально вільного доступу до ринків фінансових послуг[26, c.65].



Таблиця 1.3. Структура операцій основних МФЦ

Валютна операція	млрд. доларів	% від загальної суми
Торгівля товарами	3200	2,0
Послуги	600	0.375
Прибуток від іноземного інвестування	600	0,375
Рух довгострокового капіталу	600	0,375
Фінансові операції	155000	96,875
Всього	160000	100,00

Джерело: Міжнародні фінанси: Підруч. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / О.І. Рогач, А.С. Філіпенко. -- К.: Либідь, 2003. -- С.184 .

Фінансові інститути МФЦ займаються також керуванням міжнародною заборгованістю і проводять реструктуризацію міжнародних боргів таким чином, щоб забезпечити перспективи майбутніх платежів, а також надходження максимальне можливого обсягу поточних платежів. МФЦ, концентруючи засоби, направляють їх у периферійні країни, яек все більше залежать від надходження нових позик і від іноземних інвестицій. Національні регулювальні органи виробляють погоджені міри з метою впливу на поточну ситуацію і координують діяльність по формуванню нового світового фінансового порядку. В даний час їхнього зусилля зосереджені на створенні нової системи керування і контролю, у тому числі підготовці відповідної законодавчої бази, уніфікації системи звітності й аудита, забезпеченні її прозорості.

Крім МФЦ, розташованих у розвинутих капіталістичних країнах, існує також більш 50 невеликих офшорних фінансових центрів в основному в малих країнах (острівні держави й ін.) з вузькою господарською базою й обмеженими джерелами доходів (Кайманові о-ви, Науру, Багами й ін.).Країни і території, що мають офшори, відрізняються зниженими податковими ставками і невеликими реєстраційними платежами. Вони, як правило, надають гарантії таємності операцій, а також інші пільги, при кредитуванні висувають низькі вимоги у відношенні резервів. Реєстрація і функціонування іноземних фірм забезпечують істотне поповнення їхніх доходів (у розрахунку на душу населення). Частина офшорів негласно залучає сумнівний капітал (у тому числі нелегальний), зобов'язуючи зберігати конфіденційність, а також обмежувати міри регулювання фінансової діяльності [27, c.167].

У конкурентній боротьбі за залучення капіталів офшорні фінансові центри домагаються успіху, спеціалізуючи на наданні визначеного набору послуг і виконанні обмеженого кола фінансових операцій. Одні надають гарантовану таємність, інші - особливі пільгові тарифи і збори. Частина з них займається наданням послуг банківським організаціям, інші - чи фондам страховим компаніям.

Існує зв'язок (переважно негласний) між діяльністю ведучих фінансових установ і МФЦ, а також офшорними центрами. Використання офшорів створює для ведучих фінансових установ широкі можливості маневру, утаювання засобів, перенесення термінів декларації й ін. При їхньому використанні втягуються у фінансовий оборот значні тіньові і нелегальні ресурси, причому масштаби таких операцій можна оцінити лише побічно. Так, за даними огляду ОЕСР, відзначається ріст закордонних активів і пасивів депозитних банків Великобританії, що складають близько 1,4 трлн. доларів і в кілька разів перевищують аналогічні показники в інших країнах (на другому місці - Японія) [15, 17]. Можливо, що в ці показники включаються операції між банками в Лондонському Сіті і банками в офшорних зонах (центрах) в острівних державах (колишніх британських колоніях). Донедавна більш 1/2 прямих іноземних інвестицій у країни Латинської Америки проходили через фінансових посередників у країнах Карибського басейну. За даними журналу "Economіst", на офшорні фінансові центри (їхнє населення складає 1,2% світового, а ВВП - 3%) приходиться 26% фінансових активів світу і більш 30% прибутків транснаціональних компаній США [4, c.124].

Офшорні фінансові центри використовуються банками багатьох країн світу для приховання доходів від податків і проведення інших напівлегальних і нелегальних операцій (відмивання "брудних" грошей). У них надходить чимала частина капіталів, "втікших" з економічно неблагополучних країн. По оцінках, через подібну діяльність офшорних центрів країни ОЕСР щорічно не добирають податків на суму, що перевищує 500 млрд. доларів.

Географічному розташуванню, функціонування системи світових фінансових центрів валютних ринків не припиняється ні на хвилину. Свою роботу в календарній добі вони починають на Далекому Сході, у Новій Зеландії (Веллінгтон), проходячи послідовно вартові пояса - у Сіднеї, Токіо, Гонконгові, Сінгапуру, Франкфурті-на-Майне, Лондоні і закінчуючи день у Нью-Йорку і Лос-Анджелесі. Відлік годинних поясів ведеться від нульового меридіана, що проходить через Гринвіч (передмістя Лондона), а час зветься світовим чи GMT - Greenwіch Merіdіan Tіme. У залежності від сезону (літнього чи зимового) час у різних фінансових центрах земної кулі буде відрізнятися від світового часу GMT на кількість годин, приведених у таблиці (табл. 1.4).

Табиця 1.4 Різниця в часі для основних світових фінансових центрів

Фінансовий центр	Різниця в часі від GMT
	Зимою	літом
Веллінгтон	+11	+12
Сідней	+9	+10
Токіо	+9	+9
Гонконг	+8	+8
Сінгапур	+7	+8
Франкфурт-на-Майні	+1	+2
Цюрих	+1	+2
Лондон	0	+1
Нью-Йорк	-5	-4
Чикаго	-6	-5



Джерело: Шмирева А.И., Колесников В. И., Климов Ю.А. Международные валютно-кредитные отношения. - СПБ: Питер, 2001. - С.234.

Отже, у світі склався цілодобово діючий міжнародний ринковий механізм, який є ефективним засобом управління світовими фінансовими потоками.



2. Аналіз функціонування світових фінансових центрів

2.1 Лондонський фінансовий центр

Найбільш цікавим, як з погляду становлення і розвитку, так і виняткової здатності вчасно реагувати на потреби часу, є Лондон як визнаний світовий фінансовий центр.

Історія його започаткування сягає сивої давнини, коли англійський уряд у 1215 р. проголосив Велику хартію вольностей, яка гарантувала індивідуальні права в Англії і те, що Лондон є безпечним місцем для вітчизняних і зарубіжних торговців. Створення Англійського банку і Королівської біржі в 1690 р. заклало організаційні основи для розвитку лондонських фінансових ринків, а промислова революція XVIII ст. забезпечила Великій Британії стійку комерційну, фінансову та економічну базу. Лондон функціонував як єдиний світовий фінансовий центр понад 200 років, оскільки британський золотий стандарт був наріжним каменем тодішньої світової грошової системи, а капіталовкладення у фунтах стерлінгів за кордоном домінували як у світовій торгівлі, так і в інвестиціях і фінансах до Першої світової війни [11, c.451].

Між Першою і Другою світовими війнами, незважаючи на виклик Нью-Йорка, Лондон залишився домінуючим фінансовим центром, оскільки продовжував очолювати стерлінговий валютний блок країн Британської Співдружності й залишався лідером світових банківських операцій, управляючи обслуговуванням фінансування міжнародної торгівлі через свій грошовий ринок і торгівлею міжнародними цінними паперами через свій вторинний ринок

Після Другої світової війни у зв'язку із серйозним дефіцитом платіжного балансу і для пом'якшення проблеми втечі капіталів британський уряд запроваджує контроль капіталу на валютному ринку. Однак, коли в результаті цього здатність Лондона обслуговувати широкий діапазон міжнародних фінансових потреб виявилась під загрозою, британський уряд для виправлення такої ситуації ініціював так званий великий шок. У рамках цієї акції було повністю змінено структуру лондонських ринків цінних паперів і створено нову Міжнародну фондову біржу, повністю оснащену комп'ютеризованою електронною системою котирувань [39].

Завдяки цим своєчасним заходам Лондон і сьогодні успішно конкурує з іншими фінансовими центрами у сфері міжнародної торгівлі цінними паперами.

На сьогоднішній день Лондон, займає перше місце у світі по валютним, депозитним і кредитним операціям. Тільки щоденний обсяг угод з валютою в англійській столиці наближається до 500 млрд. дол. [17].

Найбільш об'єктивним показником, яка вказує на роль лондонського центру у світовій фінансовій системі є частка міжнародних фінансових операцій, що проходять через даний фінансовий центр. Лондон по цьому показнику займає 31% ринку, практично удвічі випереджаючи свого найближчого конкурента- Нью-Йорк. Лондон є лідером і по такому показнику, як присутність іноземних банків (на другому місці - Токіо, на третьому - Нью-Йорк). Нарешті, Лондон найбільший нетто-експортер фінансових послуг - 8,1 млрд. дол. [11, 16] .

Лондон зберіг і в поточному році позиції найбільшого фінансового центра світу. Консолідована вартість корпоративних цінних паперів, що знаходяться в керуванні діючих тут інвестиційних інститутів, досягла оцінки в $2,5 трлн. На другому місці йде Нью-Йорк з обсягами в $2,4 трлн. У першу п'ятірку також входять Токіо ($2,1 трлн.), Бостон ($1,9 трлн.) і Сан-Франциско ($0,7 трлн.)

Створення першої банківської контори C Hoare &Co у 1673 році, а також заснування Банку Англії в 1694 році послужили початком в історії Лондонського Сіті як фінансового центра Великобританії. Сьогодні це один із самих ведучих світових фінансових центрів, і Квадратна Миля має значну частку усіх фінансових угод і обсягів на багатьох світових ринках. У Лондонському Сіті розташовуються 550 іноземних банків, і щоденна робоча сила складає приблизно 280000, у порівнянні з тим, що жителів у Квадратній Милі ледве більше 5,000 чоловік [11, c.352].

Значну роль у діяльності лондонського фінансового центру відіграє Банк Англії, що є центральним банком З'єднаного Королівства.

Колись відомий за назвою "Стара Леді" of Threadneedle Street, Банк був заснований у 1694 році, націоналізований у 1946 і заробив дійсну незалежність у 1997 році. Розташовуючи в центрі британської фінансової системи, Банк уповноважений сприяти розвитку і підтримувати на стабільному рівні всю грошову і фінансову системи Великобританії, що є його основним внеском у благополуччя економіки країни.

Велика частина роботи Банка зв'язана і скооперована з урядовими інститутами й іншими найбільшими банками. Отриманий Лондоном статус гігантського інтернаціонального фінансового центра адресує роботу Банку як по внутрішнім, так і міжнародних напрямках розвитку. Здійснюється робота також і по представленню Euro і розвитку європейських фінансових центрів і інфраструктур.

Як і кожний світовий фінансовий центр, Лондон має низку крупних бірж, відомих у всьому світі. Провідне місце на міжнародному ринку цінних паперів займає Лондонська міжнародна фондова біржа, яка концентрує понад 60 % всіх операцій з цінними паперами в країні. Тут у біржових торгах беруть учать цінні папери близько 3000 компаній, більше 500 з яких -- іноземні, причому 190 з них також пройшли лістинг і на Нью-Йоркській біржі [17].

Головною особливістю Лондонської біржі є те, що понад половини її торговельних операцій припадає на цінні папери закордонного походження, оскільки Лондон продовжує відігравати роль одного з провідних світових фінансових центрів.

Процедура допущення цінних паперів для торгівлі ними на Лондонській біржі досить складна. Однак можна визначити два основних показники, яким повинні задовольняти емітенти [17]:*

· ринкова капіталізація. Початкова (до розглядуваного випуску цінних паперів) сумарна ринкова вартість емітента має бути принаймні 700 000 фунтів стерлінгів для акцій і 200 000 -- для облігацій;*

· кількість придбаних акцій. Принаймні 25 % цінних паперів будь-якого ґатунку повинні бути придбаними, тобто належати акціонерам, які не є директорами чи основними акціонерами компанії.

Лістинг зарубіжних компаній передбачає, що ці компанії повинні задовольняти стандартні вимоги біржі, які застосовуються до компаній Великої Британії. Однак біржа надає деякі поступки іноземним компаніям, особливо тим, які пройшли лістинг на визнаних зарубіжних фондових біржах. У таких випадках, наприклад, вимагається розкриття фінансової інформації лише за останні три роки, на відміну від п'яти років при звичайних вимогах [40].

У Лондоні, що має давній досвід біржової торгівлі і розвиту ф'ючерсну індустрію сконцентровано також ведучі європейські ф'ючерсні й опціонні ринки. Найбільшою біржею Великобританії і Європи є Лондонська міжнародна фінансова ф'ючерсна біржа -- ЛІФФЕ (London International Financial Futures Exchange). ЛІФФЕ початку свою діяльність з вересня 1982 р. і стала першою біржею фінансових ф'ючерсів, що знаходиться не в США, а в іншій країні. Після об'єднання з ринком опціонів Лондонської фондової біржі в 1992 р. вона перетворилася в одну з найбільших у світі спеціалізованих бірж похідних інструментів. На цій біржі торгівля ведеться фінансовими інструментами (державні цінні папери, валюта, індекси акцій). Лондон став першим європейським містом, що відкрило таку біржу, і багато хто вважають, що це нововведення було необхідно для утримання Лондоном ролі ведучого фінансового центра світу.

ЛІФФЕ є ведучою європейською біржею фінансових ф'ючерсів і опціонів і другому найбільшої у світі серед таких бірж. На ній ведеться торгівля найрізноманітнішими видами цінних паперів з фіксованим доходом, казначейських векселів і акцій. У 1997 р. ЛІФФЕ вперше обігнала Чикагську товарну біржу і стала другою у світі найбільшою фьючерсно-опціонною біржею після Чикагської торговельної біржі [39].

ЛІФФЕ володіє самим широким спектром короткострокових ф'ючерсів по банківських процентних ставках і тримає 80% частки ринкової торгівлі по цих контрактах у Європі. ЛІФФЕ узяла під оренду торговельний зал колишньої Лондонської товарної біржі (біржі ФОКС), тим самим давши своє ім'я і декільком товарним контрактам, що раніше торгувалися на біржі ФОКС (кава, какао). Серед 215 членів ЛІФФЕ маються представники як фінансових інститутів, так і промислових груп. Біля третини членів біржі -- англійські фірми, приблизно по 20% приходиться на європейські, американські і японські фірми (Див.Рис.2.1). Оборот біржі в 2008 р. склав 200 млн контрактів [40].

Рисунок 2.1 Склад учасників ЛІФФЕ

Джерело:Михайлов Д.М. Мировой финансовый рынок. Тенденции и инструменты. - М.: Экзамен, 2000. - С.237.

На Лондонській Міжнародній нафтовій біржі (International Petroleum Exchange) ведуться операції з газойлем, бензином, північноморською нафтою «брент».

Лондонська біржа кольорових металів (компанія «London Metal Exchange Ltd» - далі LME) була утворена в 1877 р. Торги спочатку проводилися навколо накресленого на статі крейдою кола - «рингу». Був установлений строгий регламент торгів. Контракти полягали на метали стандартної якості і кількості. Були визначені офіційні пункти постачання, стандартна тривалість перевезення і система уточнення дат постачання, що дозволяє вносити виправлення в терміни виконання контрактів.

У 1883 р. LME оформила свої перші офіційні контракти на мідь і олово. У зв'язку зі зростанням вимог до якості міді, що поставляється по біржових контрактах, їхні умови мінялися в 1981 і 1986 р. убік підвищення процентного вмісту основного компонента. Контракт на олово (99,85%), що діє в даний момент, був введений у 1989 р. [11, 15].

Свинець і цинк офіційно стали котируватися на LME у 1920 р., хоча неофіційно ними торгували і раніш. Контракт на свинець практично не мінявся, у той час як якість цинку, що поставляється по біржових контрактах, поліпшувалося кілька разів. Останні зміни відбулися в 1986 р., коли був уведений контракт на особливо високоякісний цинк (99,995%).

Контракт на первинний алюміній (99,5%) діє з 1978 р., а діючий на сьогоднішній день контракт (99,7%) ввійшов у практику в 1987 р. У 1992 р. на LME були проведені перші торги по алюмінієвому сплаву. Нікель котирується на lme з 1979 р. [10, c.116].

Відповідно до положень британського закону про фінансові послуги 1986 р., 6 травня 1987 р. була зареєстрована фірма «london»,яка є закритою компанією з обмеженою відповідальністю.

Основні задачі lme :

- надання учасникам ринку можливості страхування ризиків;

- інформування їх про контрольні ціни на метали;

- забезпечення наявності відповідних запасів металів, по яких полягають біржові угоди.

Протягом усієї своєї історії lme була ринком, в основі якого лежала торгівля фізичними контрактами. Однак у даний час лише близько 5% контрактів LME завершується постачанням товарів. За останні десять років сумарний обсяг угод на LME зріс у 10 разів. Річний оборот біржі в 2010 р. склав 2,5 трлн. дол. і зріс у порівнянні з попереднім роком на 8%. У 2010 р. на біржі було продано 66,4 млн. лотів. Середньоденний обсяг торгів склав близько 10 млрд. дол. [10, c.117].

Нью-Йоркський фінансовий центр

Другим світовим фінансовим центром вважається Нью-Йорк. Після Першої світової війни в результаті дії закону нерівномірності розвитку країн провідний світовий фінансовий центр перемістився до США. Основні причини такої «міграції» наступні [11, c.352]:

· Виріс валютно - економічний потенціал США. Нью-Йорк перетворився у світовий фінансовий центр, збільшився експорт капіталу. США стали ведучим торговим партнером більшості країн.

· США перетворився із боржника в кредитора. Заборгованість США в 1913 р. досягла 7 млрд. дол., а вимоги - 2 млрд. дол.; до 1926р. зовнішній борг США зменшився більш ніж вдвічі, а вимоги до інших країн виросли в 6 разів ( до 12 млрд. дол.)

· Відбувся перерозподіл офіційних золотих резервів. У 1914 - 1921рр. чистий приток золота в США ( в основному з Європи склав 2,3 млрд. дол.; в 1924р. 46% золотих запасів капіталістичних країн були акумульовані у США, а в 1914р. - 23%)

· США були майже єдиною країною, що зберегла золотомонетний стандарт і курс долару до іноземних валют підвищився на 10 - 90 %. ( США розвернули боротьбу за гегемонію долару, однак добилися статусу резервної валюти лише після другої світової війни.

· Валютна стабілізація закінчилась світовою кризою в 30 -ті роки

Фінансова система США складається з трьох основних елементів: [24, c.352]:

· фінансові інституції (фінансові посередники, агентські брокери, фондові біржі);

· фінансові ринки (довгострокові та короткострокові);

· фінансові інструменти (юридичні вимоги, захищені законом).

Характеристика окремих сегментів Нью-Йорку як міжнародного фінансового центру.

Ринок довгострокового позичкового капіталу включає:

· ринок облігацій і акцій;

· іпотечний ринок -- вторинний ринок заставних документів, який відповідає 70 % ВНП. Великий позичальник на цьому ринку -- Державне казначейство (Міністерство фінансів) США;

· ринок державних облігацій (цінних казначейських паперів);

· ринок промислових облігацій -- це високо прибуткові, але не надійні облігації із низьким рейтингом фінансових операцій злиття і поглинення в промисловості (податкове законодавство підтримує фінансування шляхом випуску нових облігацій, тому що сплата відсотків за облігаціями є податком, який необхідно відрахувати з податку на прибуток корпорації, а також тенденцію до зниження середньої вартості капіталу);

· ринок закордонних облігацій -- закордонні облігації Yankee Bonds (доларові облігації, що випускаються іноземцями в Нью-Йорку), канадськими провінційними урядами і Європейським інвестиційним банком);

Нью-Йорк -- центр ринку капіталу США. Механізм ринку капіталу потребує: ефективних фінансових інституцій; значного обсягу заощаджень; стійкого попиту на капіталовкладення в землю, заводи, обладнання з метою підтримання і збільшення накопичення реального капіталу й економічної продуктивності [38].

До особливостей ринку капіталів Нью-Йорку можна віднести такі: [37]:

· на ринку капіталів діють усі великі інвестиційні банки світу, зокрема Salomon Brothers, Merrill Linch, Goldmen Sacns, Shearson Lehman, First Boston, Morgan Stanley. Вони гарантують розміщення цінних паперів на первинному ринку, а також діють як брокери для клієнтів на вторинному ринку;

· американський капітал ефективний завдяки тому, що національні фінансові інституції розподіляють нові випуски облігацій за нижчою ціною, ніж інші іноземні банки (вартість значного випуску облігацій у США становила 0,98 % від їх загальної вартості, в Японії -- 3,5 %, в Англії -- 1,08 %);

· на первинному ринку більш важливий випуск облігацій у зв'язку з великим їх обсягом, а на вторинному ринку важливішою є торгівля акціями через їх великий обсяг;

· країни, що розвиваються, мають обмежений доступ на нью-йоркський ринок капіталу через жорсткі вимоги Комісії з цінних паперів і бірж до надання компаніями звітів про свою діяльність.

Характеристика ринку короткострокового капіталу (грошового):

· грошовий ринок у 1990-х роках становив 41,9 % ВНП США;

· для підтримання «економічного процвітання» необхідна ліквідність короткострокового ринку, тобто відбувається випуск великої кількості депозитних сертифікатів для фінансування позик діловим підприємствам;

· Нью-Йоркський банк Федеральної резервної системи займає стратегічні позиції у проведенні операцій на відкритому ринку;

· управління операціями на відкритому ринку здійснюється через щомісячні зустрічі Комітету з операцій на відкритому ринку і Наради керуючих Федеральною резервною системою у Вашингтоні;

· грошовий ринок є вільним від обмежень. Цей ринок надає багато можливостей довгостроковим кредиторам та позичальникам (інвестиційні фонди відкритого типу вкладають кошти тільки в короткострокові зобов'язання грошового ринку).

Валютний ринок Нью-Йорку. Середньодобовий оборот названого ринку сягає 220 млрд дол. (другий за розмірами після Лондона).

Валютний ринок включає: [33]

· угоди «банк-клієнт»;

· угоди «банк-банк» (оптовий міжбанківський ринок);

· угоди, укладені сторонами безпосередньо чи через брокерів;

· операції центрального ринку з іноземною валютою. Ці операції включають інтервенцію на національний валютний ринок, валютні свопи з іншими центральними банками, а також угоди з МБРР та з МВФ.

Сполучені Штати першими розпочали лібералізацію національних валютних, кредитних і фінансових ринків у середині 70-х років. У 1978--1986 рр. поступово були відмінені обмеження на виплату процентів за депозитно-позичковими операціями, введені проценти за вкладами до запитання. У 1984 р. відмінено 30-відсотковий податок на прибуток за облігаціями, які випущені в СІЛА і належать нерезидентам. З кінця 1981 р. діє вільна банківська зона в Нью-Йорку, де іноземні банки звільнені від американського оподаткування і банківської регламентації. З метою лібералізації фінансового ринку із середини 70-х років відмінено комісійні, що фіксувалися Нью-Йоркською біржею. Лібералізація діяльності американських банків, їх банкрутства і концентрація банківського капіталу дали поштовх розвитку фінансових інновацій і сек'юритизації [36].

На даний момент Нью-Йорк - головний фінансовий центр США. У ньому розташовуються правління більшості найбільших і найбільш впливових банків, включаючи "Чейз Манхеттен бэнк" і "Ферст нэшнл Сіті бэнк оф Нью-Йорк", страхових суспільств, промислових і інших корпорацій, правління яких знаходяться в інших містах, мають звичайно в Нью-Йорку свої представництва. Нью-йоркська фондова біржа - найбільший у світі центр фінансово-банківських операцій. Коротка і вузька вулиця Уолл-Стріт, де містяться будинки фондової біржі багатьох банків, стала свого роду символом фінансової олігархії США, що панує в капіталістичній економіці країни і на світовому валютному ринку. У Нью-Йорку зосереджено більш 2/3 всіх активів іноземних банків, що діють у США [14, 15].

Значні роль у тому, що Нью-Йорк займає провідні позиції як світовий фінансовий центр припадає на діяльність бірж. Так, на міжнародному ринку цінних паперів провідне місце займає Нью-Йоркська фондова біржа (НФБ), у складі якої 1366 членів, близько 140 з яких діють від свого імені. Це -- найбільший у світі вторинний ринок цінних паперів, де продаються і купуються 1500 акцій, майже 1000 корпоративних облігацій, близько 400 конвертованих облігацій і більше 200 конвертованих привілейованих облігацій. НФБ динамічно нарощує свою діяльність з року в рік (Табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Динаміка обсягу ринку НФБ

Рік	обсяг ринку, дол	приріст, дол.	приріст, %
1980	374909300000
1990	765275400000	390366100000	104
2000	1325332400000	560057000000	73
2009	11060046000000	9734713600000	735
2010	10489322500500	-570723499500	-

Власні розрахунки згідно: NYSE FACT Book 2002. - http:// www.nyse.com/about/factbook.html