Сутність, принципи і напрямки податкової політики держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

1.1 СУТЬ, РОЛЬ, ЗНАЧЕННЯ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ

1.2 ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОЇ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

1.3 ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ

РОЗДІЛ 2. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ

РОЗДІЛ 3. ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

3.1 ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА, ЇЇ ТИПИ ТА ПРИНЦИПИ

3.2 СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

3.3 ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Сучасна кризова ситуація, що склалася при формуванні державних доходів, а також спад підприємницької й ділової активності, визначають необхідність і доцільність розробки нових концептуальних засад здійснення фіскальної політики.

Використання податків як важелів державного регулювання економіки на сьогоднішній день є недостатньо ефективним. Насамперед це зумовлено непослідовністю податкової реформи, невиваженістю фіскальної політики, частою зміною податків, переглядом механізмів їх справляння, мінливістю фінансових пріоритетів держави. Отже, постає складне завдання розробки концепції податкової реформи, яка б відповідала умовам, вимогам, викликам сьогодення. Перехід до ринкової системи господарювання передбачає, що податки як суб'єктивне явище фінансової політики, повинні сприяти розвитку ринкових відносин, стимулювати підприємницьку діяльність, забезпечувати наповнюваність бюджету.

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю пошуку адекватних сучасним умовам напрямків удосконалення податкової політики. Завдання податкової реформи полягає у створенні такого фіскального механізму, який би сприяв економічному розвитку суспільства, давав можливість збільшувати обсяги та підвищувати ефективність виробництва, попереджував інфляційні процеси, підвищував добробут населення.

У фінансовій літературі багато уваги приділяється проблемам оподаткування. Значний внесок у розробку теоретичних та прикладних основ оподаткування внесли Андрущенко В.Л., Біленький П.Ю., Василик О.Д., Долішній М.І., Дробозіна Л.А., Жуков Є.Т., Кашин В.А., Козоріз М.А. Опарін В.М., Суторміна В.М., Тивончук І.О., Федосов В.М., Черник Д.Г., Юрій С.І. та інші вчені. Однак, економічна реформа в Україні вимагає пошуку нових шляхів адаптації фіскального механізму до конкретного етапу розвитку економіки, оптимізації податкових ставок, встановлення бази й періодів оподаткування, виходячи з фінансових можливостей та інтересів платників, реорганізації методів і прийомів роботи податкового апарату. Вказані проблемні аспекти постійно загострюються внаслідок непослідовної комплексної реформи народного господарства, вимагають подальшого вивчення й залишаються актуальними.

Об'єктом дослідження є податкова політика України та її організаційно-правове забезпечення. Предметом дослідження виступає механізм створення та реалізації податкової політики в нашій країні.

Метою дослідження є комплексне узагальнення і практичний аналіз організаційно-правових засад функціонування податкової системи в умовах перехідної економіки та методів роботи фіскального апарату, а також визначення нових прийомів і шляхів удосконалення системи оподаткування юридичних осіб.

У відповідності з поставленою метою визначені завдання дослідження:

- теоретично узагальнити соціально-економічну природу податків, їх функції, елементи, принципи побудови та визначити характер їх функціонування в умовах економіки перехідного періоду;

- визначити роль і призначення податкових платежів в комплексі заходів щодо управління соціально-економічними процесами в суспільстві;

- охарактеризувати діючу систему оподаткування юридичних осіб, її роль і значення в системі фінансового регулювання економіки;

- узагальнити практичний досвід використання податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток підприємств, майнових платежів і на основі цього обґрунтувати шляхи вдосконалення методики їх справляння.

У процесі розробки теми використано законодавчі та нормативні документи вищих органів державної влади й управління, підзаконні акти Державної податкової адміністрації України (ДПА), розробки вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі фінансової науки.

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

1.1 СУТЬ, РОЛЬ, ЗНАЧЕННЯ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ

Фінансова політика держави - це сукупність заходів, які проводить держава, по забезпеченню надходжень та використанню фінансових ресурсів для забезпечення економічного та соціального розвитку країни. Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл ВВП між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі в країні мають забезпечуватись стійке зростання економіки, вдосконалення її структури створення сприятливих умов для розвитку підприємств усіх форм власності. Поряд з цим важливе значення має створення умов для надійних соціальних гарантій громадянам.

Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов'язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів та загальнодержавних цільових фондів, в основному завдяки податковій політиці, яка проводиться в державі за рахунок податкових платежів. Держава, виражаючи інтереси суспільства в різних сферах життєдіяльності, виробляє та впроваджує відповідну політику: економічну, соціальну, екологічну, демографічну. Визначивши свою економічну політику, держава визначає напрямок розвитку, а також стратегію і тактику досягнення поставленої мети. Ось чому податкова політика має чітку цілеспрямованість на вирішення конкретних завдань і проблем.

Податкова політика держави є складовою частиною економічної політики, яка базується на сукупності юридичних актів, що встановлюють види податків, зборів та обов'язкових платежів, а також порядок їх стягнення та регулювання.

Стратегія проведення податкової політики в Україні повинна спиратись на ґрунтовну теоретичну базу, максимально враховувати відмінність перехідного стану економіки держави. Податкова політика являє собою систему заходів, які провадяться Урядом країни, по вирішенню певних короткострокових та довгострокових завдань, які стоять перед суспільством за допомогою системи оподаткування країни.

До довгострокових завдань належать досягнення економічного зросту, максимального рівня зайнятості населення країни, росту рівня його благополуччя. Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути наповнення державного бюджету, досягнення його збалансованості, стимулювання інвестиційної діяльності.

Податкова політика представляє собою діяльність держави у сфері встановлення та стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів. Загальна стратегія податкової політики повинна включати пріоритетні цілі, пов'язані з функціонуванням системи оподаткування, та методи їх досягнення. Перспективнішою є така податкова політика, яка здатна викликати майбутній ефект, тобто реалізація певних заходів сьогодні дасть можливість забезпечити в майбутньому реалізацію інших заходів.

Податкова політика повинна передусім сприяти росту обсягів накопичення, створення умов, які полегшують оновлення капіталів підприємства. При впровадженні податкової політики держава обов'язково враховує інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової політики, яка б дала змогу оптимально пов'язати інтереси держави з інтересами рядових платників податків. Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. При цьому держава не може задовольнятися лише загальними пропорціями розподілу ВВП. Іншими словами, податкова політика повинна влаштовувати і державу, і платників податків. Важливою умовою ефективної політики є її стабільність і передбачуваність, завдяки чому у підприємств виникає можливість планувати господарську діяльність та правильно оцінювати ефективність прийнятих рішень. [4, c. 21-26]

Залежно від організаційної структури управління державою розрізняють податкову політику на макроекономічному рівні, тобто державну податкову політику, і на мікроекономічному рівні, тобто податкову політику суб'єкта оподаткування на рівні підприємства, фірми (юридичних і фізичних осіб).

Кожен рівень має свої особливості, завдання, мету і методи її досягнення.

Якщо розглядати податкову політику на макроекономічному рівні, то вона є системою відносин між державою і платниками податків та інших обов'язкових платежів, які складаються при отриманні та розділі їх у державі.

Основна мета державної податкової політики полягає в організації наповнення дохідної частини бюджету держави з різних джерел для покриття витрат, пов'язаних із виконанням нею своїх функцій. При розробці податкової політики на макроекономічному рівні потрібно враховувати функції, які виконують податки.

Головною функцією є фіскальна. Ефективність її залежить від того, наскільки гнучкою вона може бути залежно від конкретної ситуації та стану розвитку економіки держави. Основна вимога при виконанні фіскальної функції - повнота збору податків згідно зі строками, визначеними чинним законодавством. У деяких випадках з метою розвитку якогось напряму діяльності, тимчасової підтримки виробництва деяких товарів та виробів або вітчизняного виробника продовольчих товарів держава може надати податковий кредит.

Сутність іншої функції - розподільчої - полягає у встановленні справедливості при стягненні податків. Тобто потрібно підходити до платників податків з урахуванням умов їх діяльності. Це стосується як фізичних і юридичних осіб, так і регіонів вцілому. При визначенні регіональної податкової політики особливої уваги потребує структура виробництва регіону, найбільша питома вага виготовлення певної продукції з точки зору розмірів сплати податків. Особливе значення мають рівні зайнятості населення та середньо подушного доходу. Причому тут виділяють два аспекти: з одного боку, збільшення податків з доходів, з другого - зростання обсягів реалізації товарів і сплата податків з ціни виробу. Тобто при виконанні цієї функції потрібна гнучка політика у визначенні розмірів податків, що стягуються до бюджету з різних платників.

Зміст соціальної функції полягає в тому, що повинна змінюватись структура сплати податкових та інших обов'язкових платежів, особливо між тією частиною, яка йде до державного бюджету, та тією, що залишається в місцевому. Але для цього необхідно чітке визначення загальних витрат держави, їх структури та шляхи економії. З урахуванням особливостей розвитку економіки регіону або освоєння нових територій та залучення для цього інвестиційних коштів держава може створювати вільні економічні зони.

За характером державна податкова політика може бути дискреційною та антидискреційною. Такий розподіл залежить від циклічності розвитку економіки, стадій економічного розвитку суспільства.

Дискреційна державна податкова політика характерна для періоду, коли економіка держави перебуває на стадії спаду, тобто коли в суспільстві знижується попит на вироби, а відповідно зростає перевиробництво товарів і в кінцевому підсумку знижується виробництво. У цьому разі держава зменшує ставки податків або надає податкові пільги фізичним особам з метою збільшення доходів громадян. Така форма дискреційної політики має фіскальний характер.

Антидискреційна державна податкова політика пов'язана з теоретичною концепцією про те, що вона має здатність саморегулюватись при зміні економічного циклу.

У сучасних умовах у державах з різними рівнями економічного розвитку застосовуються різні підходи до здійснення державної податкової політики, які умовно можна поділити залежно від таких економічних теорій:

1) на підставі теорії Дж.Кейнса - "ефективний попит";

2) на підставі теорії А.Лаффера - "економія пропозиції". [4, c. 52-57]

1.2 ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОЇ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Головною метою формування податкової системи повинно бути поліпшення фінансового стану підприємств усіх форм власності і особливо на пріоритетних напрямах розвитку виробництва.

Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової політики, яка дала б змогу оптимально щодо конкретних умов пов'язувати інтереси держави з інтересами товаровиробників та рядових платників податків. При переході до ринкової економіки мають змінюватись як податкова система, так і методи розрахунків та оплати податків.

Недоліком податкових реформ України, як і інших країн СНД, є те, що соціальні наслідки податкових реформ, як правило, не прогнозуються, а ці наслідки здебільшого такі, що посилюють соціальну напругу в суспільстві.

Як грошові ресурси держави податки бюджету забезпечують функціонування бюджету і тому вимагають обґрунтованого планування та регулювання. Господарювання методом спроб та помилок не може бути нескінченно довгим, досить швидко воно призводить до економічної кризи, інфляції, зубожіння населення і бюджетного дефіциту.

Вийти з кризового становища можна, тільки спираючись на наукові знання і досвід, дотримуючись у господарській діяльності рекомендацій науки. Негоже кидатися від однієї крайності до іншої, не можна накладати податкову систему країн з розвинутою ринковою економікою на нашу дійсність. У цьому зв'язку необхідно проаналізувати вплив на формування доходів бюджету нової податкової системи.

Запровадження нових, науково необґрунтованих податків, навіть державних, не заохочує підприємства до розширення діяльності. Навпаки, веде до згортання виробництва і в підсумку призводить до значного зменшення доходів бюджетів усіх рівнів. Адже ці податки ніде на підприємствах, у районах або містах не апробувалися, а тому є невідпрацьованими і ставки оподаткування.

Коли на економічну систему з державною монополією на засоби виробництва і предмети споживання накладається податкова система розвинутих ринкових держав, то це свідчить про спадкоємність методів управління і пріоритет політики над економікою. Проте корені суспільного поступу не в політиці, а в економіці та фінансах. Політика стає двигуном прогресу, коли вона виступає одночасно і формою використання об'єктивних економічних законів, і формою суперечностей у економіці.

Об'єктом оподаткування прибутковим податком для громадян, які проживають в Україні, є доходи у грошовій і натуральній формах, а для громадян, які постійно не проживають в Україні, тільки ті доходи, які одержані із джерел, що оподатковуються в Україні.

Інститут податків витікає перш за все з того, що існує необхідність примусового відчуження державою частини заново створеної вартості, її концентрації і перерозподілу. Держава в особі органів управління зобов'язана оперативно реагувати на зміни економічної ситуації і вносити корективи у податкову систему.

Перехід до ринкової економіки вимагає взаємоув'язки формування фінансів в частині державних доходів і податкової політики, а це потребує змін структури управління. Очевидно, що просування до ринку повинно надавати більше прав місцевим органам влади й управління. Чим активніше проходитиме процес приватизації власності, тим менше буде управлінських функцій у держави. Вертикальні зв'язки замінюються горизонтальними. Однак необхідність централізованої системи управління державними доходами і податковою політикою зберігається аж до повного переходу на ринкову економіку, бо це є однією із головних умов виходу із економічної кризи. [8, c. 67-72]

Таке становище, безумовно, позначається на формуванні дохідної бази бюджетів усіх ланок бюджетної системи.

Структуру доходів бюджету можна розглядати по джерелам доходів, наприклад, загальнодержавні доходи та місцеві податки і збори.

До загальнодержавних доходів належать: податок на додану вартість, податок з прибутку підприємств, акцизний збір, податковий податок з населення, лісний дохід, державне мито, податок з власників транспортних засобів, плата за землю, податок на доходи громадських організацій та кооперативів і інші податкові й неподаткові доходи. Місцеві податки і збори встановлюються відповідними рішеннями місцевих органів влади.

Реформування податкової політики повинно йти через структурну перебудову економіки і фінансів. Тільки на основі такої перебудови можна забезпечити стабілізацію і збалансованість як торгово-платіжного балансу, так і бюджету держави.

В цьому напрямі передбачаються два шляхи. По-перше, цілеспрямована підтримка структурної перебудови найбільш важливих для функціонування економіки галузей й виробництва державними коштами, кредитами, державними гарантіями державним інвесторам.

По-друге, перебудова виробництва відповідно до вимог ринку за рахунок власних коштів підприємств, кредитів і позичок.

Всі розуміють необхідність формування податкової системи, яка повинна базуватись на досвіді науки і практики. Податки не можуть бути інструментом швидкого і оперативного втручання у фінанси підприємств усіх форм власності та інших ринкових структур. Якщо ж податки розглядати в аспекті швидкого втручання, то це може призвести до ще більшої дестабілізації економіки.

Західні методи податкової політики відпрацьовувались десятками й сотнями років і в результаті перетворились на систему податкового регулювання економіки.

Ми ж маємо запровадження податку на доходи, заміну його на податок на прибуток, потім - на податок на доходи і знову - на податок на прибуток. Це не поліпшує економічного становища, а навпаки, веде до його погіршення. Так, заміна податкового законодавства необхідна, але вона повинна спиратись на наукові і практичні дослідження й відповідати стратегічним цілям економічної політики.

В цьому удосконалення податкової політики повинно йти трьома напрямами.

· фінансовим, через формування доходів бюджету;

· економічним, через вплив на виробництво;

· соціальним, через вплив на доходи населення.

Досвід останніх років свідчить, що як фінансові, так і економічні, а тим більше соціальні наслідки податкових реформ не прогнозуються.

При введенні ж нової податкової системи необхідно враховувати ще й взаємовідносини з іншими державами. Україна в цілому перебуває в замкнутому економічному просторі держав СНД і лише частково в економічному просторі західних держав. Це потребує, по-перше, погодження податкової політики з іншими країнами. По-друге прийняття заходів щодо недопущення подвійного, а то й потрійного оподаткування однойменних товарів. по-третє, погодження податкових ставок по конкретних податках.

Недодержання цих положень може призвести до ще більшої напруги між державами СНД або необхідно буде вирішувати питання надання пільг по податках на товари, які будуть надходити до цих країн.

Вступ України в ринкову економіку повинен призвести до переходу її економіки на нормативну економіку. Вихідним теоретичним принципом такої економіки є оптимум Парета. Розвиваючи цей принцип, англійський вчений А.Пігу вивів нормативне положення про коригуючий фінансовий механізм, який забезпечує справедливий розподіл благ: податки з одних, виплати з бюджету - іншим.

Пріоритет нормативного методу - постійне критичне вивчення фінансового механізму для поліпшення стану державних фінансів насамперед через реформування системи оподаткування. Аналіз податкової системи України свідчить, що її запроваджено без наукового обґрунтування норм і нормативів і що вона не враховує особливостей різних галузей. Україна повинна мати свою податкову систему, яка б враховувала реальний стан нашої економіки. Що повинно бути об'єктом оподаткування: прибуток чи дохід? Верховна Рада приймає протилежні рішення з цього питання, все звелось до зростання доходів державного бюджету і обмеження доходів населення. Ясно, що оподаткування будується на системі примусового відчуження доходів, а тому, якщо підприємство рентабельне, то воно зможе розрахуватись, але якщо воно збиткове, то стане банкрутом. Отже, принципи, на які повинна спиратись податкова політика України, такі:

· об'єктом оподаткування має бути прибуток юридичних осіб, земля, майно, капітал та доходи фізичних осіб (це непрямі податки);

· захист вітчизняного виробника, обмеження споживання окремих видів товарів та не обґрунтованого одержання великих доходів (регулювання цих заходів повинно провадитись через непрямі податки - акциз);

· підтримка передових напрямів виробництва та виробництва конкурентноспроможної продукції вітчизняних виробників;

· чітке розмежування податків між державним і місцевим бюджетами. [6, c. 104-108]

1.3 ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ

Досить суттєві зміни в податкових системах більшості країн світу почалися в 70-80-х роках ХХ ст.. причому відбувались вони незалежно від економічної спрямованості розвитку держави - ринкової чи командно-адміністративної. У більшості з них зміни податкових систем відбувались під впливом двох головних економічних концепцій - неокласичної Дж. Кейнса та економіки пропозицій А. Лаффера.

У країнах, де прийнята економічна концепція Дж. Кейнса, проводиться політика активного втручання держави в розвиток економіки, тому і податкова політика будується переважно на підвищенні податкових платежів. І навпаки, в країнах, де прийнята теоретична концепція А. Лаффера, податкова політика спрямована на зменшення податкового важеля. Згідно з цією теорією оптимальний рівень податків повинен бути в межах 30-35%. Але, як свідчить практика, ставки в більшості країн значно вищі й виходять за визначені межі.

Загалом розробка податкової політики займає в діяльності підприємства дуже важливе місце. В умовах як ринкової, так і командно-адміністративної системи, коли держава вилучає з доходів підприємства значні суми і податки займають велику питому вагу, будь-які помилки при розрахунку податкових платежів або недостатній податковий обіг можуть призвести до негативних наслідків, а в деяких випадках і до банкрутства. З другого боку, законодавства іноземних держав мають різні пільги щодо різних податків, а це дає змогу суттєво зменшити відрахування до бюджетів різних рівнів. Крім того, знижки, які надаються підприємствам, дають можливість не тільки зменшити відрахування й поліпшити їх фінансові показники, а й зберегти та збільшити доходи, прибуток, підвищити обсяги фінансування на розширення своєї діяльності та інвестування як у своє підприємство, так і в інші з метою отримання додаткових доходів. У деяких випадках додаткові кошти отримують за рахунок повернення зі скарбниці.

При цьому треба враховувати високу культуру платників податків. Так, при розрахунку податкової політики перед платником податків не постає питання сплати - він знає, що повинен сплатити податок, тому що навмисна несплата, як правило, призводить до великих штрафних санкцій, а в деяких випадках і до банкрутства підприємства.

Розробка податкової підприємства здійснюється згідно з чинним законодавством, яке зазвичай має стабільний характер і не змінюється упродовж тривалого часу. Ця стабільність і дає змогу розраховувати податкову політику підприємству на рік або на півроку наперед. [9, c. 67]

У більшості країн Західної Європи, Америки податкова система жорсткіша, а ставки оподаткування вищі, ніж в Україні. Але це не є чинником, який має вирішальне значення при розробці напрямів податкової політики підприємства. Тому більшість підприємців не намагаються реєструватись в офшорних зонах, вони працюють у своїх державах, навіть коли ставки оподаткування прибутку або інших доходів встановлюються на рівні до 45% (на відміну від офшорних зон, де розмір податку на прибуток становить 2-3%).

Це пояснюється тим, що в більшості країн діють системи оподаткування, спрямовані на те, щоб зацікавити виробника залишати свої доходи у своїх країнах. Тому досить висока базова ставка оподаткування (наприклад, 45) може в кінцевому підсумку суттєво зменшитися за рахунок пільг та інших умов (у два й більше разів). Крім того, в більшості країн світу у виробника є можливість вибору, тобто він може визначити для себе той чи інший варіант слати податку, який для нього найвигідніший. У деяких випадках фактичні ставки оподаткування особливо не відрізняються від ставок, які встановлюються в офшорних зонах. Причому підприємства, незалежно від форм власності та напрямів діяльності, можуть отримати різні податкові пільги. Але надання їх має вибірковий характер.

Так, у більшості країн світу існують пільги для підприємства, які експортують свою продукцію (при цьому більшість з них укладають між собою угоди щодо оподаткування, щоб уникнути подвійного оподаткування). Також стимулюється розвиток підприємницької діяльності (особливо в слаборозвинених державах, коли пільги надаються підприємствам, відкриваються або починають свою діяльність у незаселених районах, віддалених від шляхів сполучення, де утворюються нові робочі місця тощо). При цьому інвестуються переважно ті підприємства, у діяльності яких зацікавлена держава. Це дає змогу знизити ставки оподаткування до рівня офшорних зон, а за умови розвитку місцевої інфраструктури, наявності сировинних джерел наблизити виробництво до ринків збуту продукції. Наявність кваліфікованої і, як правило дешевої робочої сили визначає те, що підприємство не поспішає реєструватися в офшорних зонах. Тобто в державі утворюється конкурентне податкове середовище.

Навіть коли підприємство є резидентом у своїй державі, а більшість своїх активів має за кордоном і там здійснює управління ними, то в цьому разі можуть надаватися різні пільги у вигляді відстрочки сплати податку на доходи, отримані за кордоном. Причому відстрочка може бути надана на досить тривалий час ( до 5-10 років), що практично звільняє від сплати податку.

Крім того, між державами можуть укладатися угоди, які створюють для підприємств податкові умови, вигідніші, ніж в офшорних зонах. Деякі країни прийняли законодавства, спрямовані на переміщення капіталів підприємств з офшорних зон і які не впливають на діяльність юридичних та фізичних осіб у своїй державі. Це також сприяє розміщенню капіталів підприємств у своїй державі.

Потрібно зазначити, що державна податкова політика спрямована не на заборону реєстрації підприємств у вільних економічних зонах, а на утворення конкурентних умов, які дали б їм можливість вибирати. Крім того, здебільшого капітали тільки базуються в цих зонах, а "працюють" у своїх країнах, де й залишаються отримані доходи. Якби держава прийняла жорсткіші закони, то потенційні інвестори вивозили б свої капітали, що невигідно для західних держав.

Вільні економічні зони відіграють важливу роль у пом'якшенні конкурентних суперечностей між різними країнами щодо залучення інвестицій. Це є одним із головних інструментів внутрішньополітичної боротьби, коли надання податкових пільг обґрунтовується наявністю цих зон.

Отже, коли підприємство оподатковується за стандартними базовими ставками, то це є наслідком необґрунтованої та помилкової податкової політики підприємства.

Важливе значення при розробці податкової політики має розподіл рівня компетенції між державою та платниками податку. Всі рівні компетенції в оподаткуванні мають свої особливості. Так, якщо інші сфери (оборона, правозахисна та правоохоронна діяльності, зовнішні відносини між державами) знаходяться тільки в компетенції центральної державної влади, то компетенція в сфері оподаткування може розподілятися між центральними та місцевими органами залежно організаційної структури держави. Так, в деяких державах місцеві органи влади мають право стягувати, а потім перераховувати в центральний бюджет податки. Крім того, їм надаються широкі повноваження в питаннях господарчої та суспільної діяльності (наприклад, охорона здоров'я, освіта). Тому в них і більші витрати, а для їх покриття необхідні додаткові кошти, які вони збирають у місцеві бюджети через податки. Причому ставки оподаткування також можуть визначатися як центральними органами влади, так і місцевими (наприклад, в США). У деяких країнах податкову політику (тобто кількість податків, їх ставки, порядок сплати тощо) визначають тільки центральні органи, які їх збирають. Місцеві органи можуть стягувати податки лише від імені та за дорученням центральних органів влади. Фінансування місцевих бюджетів відбувається за рахунок державного або за рахунок надбавок, які вводяться до центральних загальнодержавних податків.

Податкове законодавство іноземних держав, а також пільги, які надаються платникам податків, визначають дві категорії суб'єктів оподаткування - резиденти та нерезиденти. Резиденти - це підприємства, які зареєстровані в цій державі, мають розрахункових рахунок, керівники їх постійно проживають в цій країні. Нерезиденти - це компанії та фірми іноземних держав або громадян, які не проживають постійно в цій країні, але здійснюють в ній господарсько-фінансову діяльність. Тому ці підприємства та окремі громадяни підпадають додатково під дію законодавства інших держав. Тобто податкове законодавство має міжнародних характер. Особливо це стосується держав Західної Європи, де поширена міграція населення, вільний ввіз і вивіз капіталу. У такому разі важливе значення мають двосторонні угоди, що укладаються між державами і регулюють податкові відносини, зокрема уможливлюють уникнення подвійного оподаткування.

Якщо підприємство є резидентом якоїсь держави, оподаткуванню підлягають усі його доходи, отримані як на території держави, так і за її межами. Тобто в цьому разі до уваги береться виключно характер перебування на території держави платника податку.

Нерезидент, навпаки, сплачує податки тільки з доходів, отриманих на території держав, або з джерел, які знаходяться на її території. Усі доходи, отримані за межами цієї держави, від сплати податків звільняються ( але тільки в цій державі). Тобто збирання податків відбувається за принципом національної належності платника податку.

Розподіл платників податків за цим принципом дає можливість уникнути подвійного оподаткування, але тут стикаються національні інтереси різних країн. Так, держави, у яких підприємства та громадяни отримують більшість доходів від діяльності за кордоном та від капіталів, які також розташовані за межами держави, зацікавлені в розмежуванні юрисдикцій за критерієм резидентства. Країни, в економіці яких найбільша питома вага належить іноземним капіталам, зацікавлені в критерії юрисдикції на принципах нерезидентства.

Сьогодні у деяких державах існують відмінності в правилах визначення резидентства для різних компаній. У більшості з них ці негаразди усувають за допомогою такого критерію, як визначення місцезнаходження центру фактичного керівництва.

Важливе значення для системи оподаткування має поняття "комерційна діяльність" та отримання доходу від неї. Як звичайно, такий термін законом не встановлюється, він виводиться, виходячи з інших законодавчих документів держави (наприклад, у США та Великобританії), а також з рішень судів різних інстанцій у різних справах. У деяких державах (наприклад, у Франції) виходять з роз'яснень судових органів. У США, приміром, - це ділова активність, у Великобританії - будь-яка торгівля тощо.

Але в більшості країн воно визначається як центр діяльності, яка пов'язана з отриманням прибутку. Визначення цього терміна має важливе значення при встановленні податку на прибуток та об'єкта обкладання іншими податками.

Для сучасних держав характерним є втручання в різні сфери економічного життя. Різниця лише в ступені цього втручання. У США - воно менше, а в Швеції - більше.

У світовій практиці ведення народного господарства проблема застосування податків є однією з найбільш складних і суперечливих.

Податки пов'язані з існуванням держави. Системи оподаткування в різних країнах світу відрізняються одна від одної за структурою, набором податків, зборів та обов'язкових платежів, методами їх стягнення, податковими ставками (нормативами), фіскальними повноваженнями органів різних рівнів влади, податковою базою та податковими пільгами. Це закономірно, оскільки податкові системи формувалися та формуються сьогодні під впливом різних економічних, політичних і соціальних факторів.

Як свідчить практика, сьогодні немає інших аспектів економіки, які б настільки серйозно піддавалися критиці з боку суб'єктів господарювання. Як свідчить світова практика, податкові вилучення в розмірі 30-40 %доходів платника - це той поріг, при перевищенні якого починається процес скорочення його збережень та інвестицій в економіку.

Якщо ж ставки (нормативи) податків і їх кількість досягають такого рівня, що зобов'язує платників сплачувати більше 40% своїх доходів, то це повністю ліквідує стимули до господарської діяльності та розширення виробництва.

Більшості країн сьогодні властиве помірне оподаткування. І це є результатом проведення такої податкової політики, пріоритет якої заключається в досягненні мети створення стабільного економічного зростання, сприятливого клімату для розвитку господарської діяльності та ефективного вирішення соціальних проблем в державі.

Разом з тим питома вага податків, зборів та обов'язкових платежів у ВВП багатьох країн є досить суттєвою.

Так, від 40 до 50 відсотків становить питома вага зазначених платежів у таких європейських країнах, як Італія, Австрія, Франція, Бельгія, Норвегія, Фінляндія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Данія.

Податкова політика різних країн, як правило, розрахована на залучення приватного капіталу.

При вивченні сучасних податкових систем розвинених країн світу важливим є вивчення їх структури. Передусім це стосується розподілу податкових платежів на прямі та непрямі.

Так, наприклад, в США, Японії, Великобританії, Канаді переважають прямі, а у Франції - непрямі податки.

Як свідчить практика, існує залежність співвідношення прямих і непрямих податків від таких факторів, як життєвий рівень населення країни, рівень його ку3льтури, існуючі традиції в оподаткуванні та шляхи вдосконалення механізму стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів, властивості системи оподаткування мінімізувати ухилення від їх сплати.

Так, суттєві масштаби непрямого оподаткування у Франції, Німеччині, Італії обумовлені особливостями соціально-економічної політики, яка проводиться в цих країнах.

Прямі податки ставлять рівень оподаткування в пряму залежність від рівня доходів платника. Ці податки вважаються найбільш справедливими. Пряме оподаткування дозволяє перекласти основний податковий тягар на багаті верстви населення.

Тим не менше непряме оподаткування широко застосовується в багатьох системах оподаткування розвинених країн світу. Так, зокрема, в таких країнах, як Німеччина та Франція, непрямі податки традиційно відіграють провідну роль.

Значна роль непрямих податків у багатьох країнах викликана їх високою фіскальною ефективністю та можливістю забезпечення рівномірності надходження платежів до бюджету.

Однією з найважливіших причин розвитку непрямого оподаткування в країнах-членах Європейського Союзу поряд з історичними традиціями в оподаткуванні є політика уніфікації систем оподаткування країн ЄС.

Результатом такої політики в країнах ЄС стало наближення методів стягнення непрямих податків. У той же час в галузі прямого оподаткування цим країнам надається більша самостійність.

Соціально-економічна політика держав спрямовується на вирішення існуючих у країнах соціальних проблем. Запровадження пільг в оподаткуванні доходів фізичних осіб проводиться регулювання соціальних процесів у країні.

При цьому значна частина соціальних видатків перекладається на приватні та державні компанії, що також впливає на співвідношення прямих і непрямих податків.

Важливою особливістю систем оподаткування розвинених країн світу є структура прямих податків. Вона відображає залежність співвідношення податку на доходи корпорацій та податку на доходи фізичних осіб від структури національного доходу.

В таких країнах, як США, Великобританія, Франція, Італія, Канада, Японія, доля оподаткування доходів фізичних осіб в податкових надходженнях перевищує долю податку на доходи корпорацій.

Системи податків у розвинених країнах багатогранні та розгалужені. Вони включають в себе федеральні або загальнодержавні податки, податки регіонів та місцеві податки. Ступінь оподаткування в Європі вище, ніж в Північній Америці. Так, питома вага обов'язкових платежів по відношенню до ВВП в США становить близько 30%, Канаді - 34%, Франції, Бельгії, Нідерландах, Швеції - більше 40%, Німеччині - 38%.

У західних країнах через податки вирішуються проблеми екології.

На сьогодні в Німеччині податок на автомобілі залежить від двох факторів. Це, зокрема, об'єм циліндра двигуна (потужність двигуна) та наявність каталізатора. Власники менш потужних автомашин, які оснащені каталізаторами, від податку взагалі звільнені.

Диференційовані податки на автотранспорт, які враховують екологічну чистоту двигуна, запроваджені в США в семидесятих роках і активно застосовуються і сьогодні.

Тепер розглянемо основні засади податкової політики окремих країн світу.

Податкова система Сполучених Штатів Америки в сучасному вигляді відповідає завданням не просто фіскальним - забезпечувати надходження доходів до федерального бюджету, бюджетів штатів та місцевих бюджетів, а й служить інструментом розвитку економіки держави.

при розвинених ринкових відносинах, вільному підприємництву в США невід'ємною складовою господарського механізму є державне регулювання, основним інструментом якого є податкова політика.

До регулювання економіки, крім федеральних властей, активно залучаються й місцеві органи управління. Вони володіють значними власними джерелами фінансових ресурсів, обсяги яких, до речі, за останні 15-20 років у США суттєво зросли. В країні існує більш як 83 тисячі місцевих органів управління, які мають власну фінансову базу.

Проблема формування дохідної частини бюджетів різних рівнів у США знаходиться на першому місці.

За допомогою суто економічних регуляторів, до яких належить й оподаткування, держава примушує приймати такі рішення в господарській діяльності, які в найбільшій мірі забезпечують суспільні потреби. Крім виконання фіскальної функції система оподаткування служить інструментом економічного впливу на суспільну виробництво, його структуру, динаміку розвитку та розміщення.

Згідно з конституційним принципом федералізму повноваження щодо стягнення податків у США мають: федеральний уряд, уряди штатів та органи місцевого самоврядування.

Кожен штат має свою податкову систему, над якою законодавчі збори штату здійснюють певну юрисдикцію; федеральний уряд не має права втручатись в цю сферу. Хоча податкові системи штатів мають подібні риси, проте в двох цілком однакових систем немає. тому податкові тягарі в кожному штаті не однакові. До 50% податкових надходжень штатів складають загальний і вибіркові податки з продажу, що є фіксованою надбавкою до роздрібної ціни більшості товарів та послуг, які реалізуються на території даного штату (розмір податку обов'язково вказується в кожному торговому чеку або квитанції за послуги). Середня величина податку з продажу по країні становить трохи більше 4%. Приблизно 35% податкових надходжень складають збори від прибуткових податків з населення штатів і податків на прибутки корпорацій.

У цілому на рівні штатів непрямі податки (податки на споживання) становлять до 60% усіх доходів. Ці податки постійно піддаються критиці з боку платників податків через регресивний характер. Однак, з погляду властей, прямі податки мають перевагу в простоті збору їх. Це справді так, тому що покупець товару ніяк не може ухилитися від сплати податку з продажу: йому просто не продадуть товар. У той же час механізм збору, наприклад, прибуткових податків у штатах вкрай складний через високу мобільність працездатного населення. Багато американців живе в одному штаті, а працює в іншому. Оскільки прибутковий податок, як правило, утримується із заробітної плати за місцем роботи, а розмір цього податку в двох сусідніх штатах може значно відрізнятися (в 6 штатах його зовсім немає), нерідко виникають заплутані ситуації.

Основу бюджетних органів місцевого самоврядування становлять податки на майно (з нерухомої власності) - більш як 80% усіх надходжень.

Податки, що стягуються федеральним урядом, однакові на всій території країни і є основою формування доходів федерального бюджету. Федеральне оподаткування є переважно прямим, питома вага непрямих податків незначна.

Головне місце у федеральній податковій системі США посідають три податки:

- індивідуальний прибуток;

- на соціальне страхування;

- на прибуток корпорацій.

Сукупний збір від цих податків становить більше 90% доходів федерального бюджету. Крім того, на федеральному рівні діє кілька акцизних податків, тобто вибіркових податків з продажу (на бензин, тютюнові вироби, алкогольні напої) та податок на спадщину і дарування.

Федеральний індивідуальний прибутковий податок стягується з усього працездатного населення США. Ним оподатковуються практично всі види доходів, які можуть бути одержані населенням: заробітна плата і допомога; прибуток від приватної підприємницької діяльності; відсотки за внесками в кредитно-ощадні установи; дивіденди; рента; допомога по безробіттю, що виплачується приватним компаніям. Не підлягають оподаткуванню доходи від відсотків, які отримують утримувачі деяких видів цінних паперів, що випускаються урядами штатів. Частково оподатковуються пенсії та допомога з соціального страхування.

Кожний платник податків має право на ряд знижок і відрахувань із свого валового доходу перед нарахуванням податку. Перш за все, існують так звані персональні відрахування.

Окрім персональних відрахувань, платники податків мають право робити ряд цільових знижок із свого доходу, який підлягає оподаткуванню. Найбільше значення мають п'ять статей таких знижок.

У такий спосіб дозволяється вираховувати із валового доходу частину витрат на лікування та інше медичне обслуговування, яке перевищує 7,5% цього доходу за минулий рік.

Значна частина американців купує приватні житлові будинки на виплату, використовуючи спеціальний банківський кредит, що надається на строк до 30 років, але під високі річні відсотки. Виплати цих відсотків також вираховується із річних доходів. Крім того, дозволяється вираховувати частину виплат відсотків за споживчим кредитом. Вираховуються із річного доходу кошти, виплачені у формі податків штатним і місцевим органам влади, а також пожертвування всіляким неприбутковим організаціям, головним чином, - релігійного та добровільного спрямування. Замість того, щоб робити всі ці знижки за статтями, платник податків на свій вибір має право застосовувати так звану стандартну знижку, розмір якої залежить лише від сімейного стану, але не від величини доходу або яких-небудь статей витрат.

Після того, як платник податків зробив усі дозволені законом вирахування із свого валового річного доходу, сума, яка залишилася, безпосередньо оподатковується прибутковим податком. Другим за значенням із федеральних податків є податок на соціальне страхування, що стягується лише з доходів від заробітної плати і дарування. Цей податок має ряд специфічних рис. Перш за все, він стягується в рівних частинах з робітників, наймодавців та підприємців. Це означає, що підприємець сплачує за кожного зайнятого в нього на підприємстві суму, яка дорівнює розміру податку, що стягується з даного робітника. До того ж податком на соціальне страхування оподатковується не вся зарплата, а лише частина її до певного рівня, встановленого в законодавчому порядку.

Збори від цього податку за законом визначено винятково для виплати пенсій престарілим, інвалідам, сім'ям, котрі втратили годувальника, і можуть бути використані на інші заходи.

Третім великим федеральним податком є податок на прибуток корпорації. Ним оподатковується валовий перерозподільний прибуток корпоративного бізнесу. Прибуток у розмірі 50 тис. дол. оподатковується за максимальною ставкою - 34%.

Збір податків в умовах надзвичайно високої правової регламентації економічної і фінансової сфер є дуже складним завданням.

З офіційного погляду, система сплати податків у США базується на принципі добровільності. Проте можна вважати, що таке твердження цілком відповідає дійсності. З одного боку, все працездатне населення країни щорічно заповнює податкові декларації, в яких докладно підраховується одержаний прибуток і розмір податку, котрий необхідно сплатити. З іншого - обов'язок громадянина, що має певні доходи, - сплачувати податки, і це недвозначно зафіксовано в законі. Відмова від "добровільної" сплати податків або приховування частини доходів може потягти за собою покарання аж до ув'язнення. Добровільність у даному випадку розуміється в такому значенні, що держава в особі її фінансових органів не бере на себе турбот щодо підрахунку доходів громадян, а надає можливість робити це їм самим, залишаючи за собою лише функцію контролю та перевірки.

Однак на практиці з усіх, хто працює за наймом, прибутковий податок і податок на соціальне страхування утримується безпосередньо із заробітної плати та допомоги їхніх роботодавців.

Підприємці утримують прибутковий податок із своїх робітників та службовців за ставками, трохи нижчими номінальних. При цьому підприємець зобов'язаний щорічно видавати кожному робітнику особливу квитанцію, яка підтверджує розмір його зарплати і утриманих з неї податків. Копії цих квитанцій підприємцями пересилаються на федеральні податкові депозити - особливі банківські рахунки, що контролюються міністерством фінансів. Через систему федеральних податкових депозитів збирається майже 70% усіх федеральних податків, у т. ч. 100% суми податків на соціальне страхування.

В американців правило - всі контакти з урядом та іншими установами здійснюються в основному через пошту, в тому числі і відправлення податкових декларацій. Лише в деяких випадках платник податку йде до податкового інспектора і подає йому документи.

Сплата податків у США є обов'язком, з яким кожному потрібно рахуватись, тому що, за чинним законодавством, навіть за неправильно заповнену податкову декларацію може бути накладено штраф до 1 тис. доларів. Кожний американець зобов'язаний підрахувати всі свої прибутки за минулий рік, визначити за спеціальною таблицею суму податку, акуратно заповнити формуляр 1040 і відправити його разом із чеком на відповідну суму до податкового бюро. У звіті потрібно відобразити всі види доходів: заробітну плату, всякі прибутки від ділової активності та банківських операцій, а також інші наявні надходження аж до чайових. Із цієї суми відраховуються витрати на медичне обслуговування, добродійні пожертвування, добровільні внески у філантропічні фонди, грошові відрахування дитячим, релігійним, культурним, правозахисним, освітнім і науковим організаціям. До анкети 1040 додається таблиця, за якою можна визначити, скільки потрібно платити. Суми кожний міняються і, як правило, в сторону підвищення.

Ухилитися від сплати податків дуже складно, а точніше, практично неможливо, але до зменшення суми прагне багато платників. Є різноманітні законні та напівзаконні способи, що допомагають наблизитися до цієї мети. Одні відраховують від суми, призначеної для сплати податків, кошти, витрачені на широко тлумачені представницькі витрати, інші вдаються до маніпуляції своїм капіталом, щоб одержати пільги, якими перемінюються капіталовкладенням в якісь проекти або програми, треті використовують з вигодою для себе інфляцію, спекулюють цінними паперами.

Такі основні параметри структури та механізму функціонування федеральної податкової системи США.

Не менш жорсткою є податкова система Норвегії. Кожен працюючий норвежець зобов'язаний до 31 січня подати в податкову контору своєї комуни декларацію. Інакше, хто прислав її із запізненням, заплатить значний штраф, а якщо зовсім не надіслав декларацію, то штраф буде ще більшим. Однак перед цим податковий інспектор разом з представником відділу поліції з економічних злочинів оцінить у правопорушника будинок, поспілкується з його роботодавцем і перевірить факт отримання зарплати, звернеться в банк, де зберігаються кошти такого платника податків, наведе інші довідки і на свій розсуд складе декларацію. Складена податковим інспектором декларація буде не на користь платника. Але головне те, що вона буде надіслана до суду, який встановить розмір штрафу і строк сплати податку. Як бачимо, ухилитися в Норвегії від подачі декларації неможливо. Неможливо ще й тому, що кожен норвежець має свій персональний номер у так званому Реєстрі населення, згідно з яким він повинен зареєструватися у податковому відомстві тієї комуни, де він проживає. без цього неможливо влаштуватися на роботу. В кінці року органи комунальної влади надсилають кожному платнику бланк декларації про доходи - бланк "доносу самого на себе", який слід заповнити і повернути в податкову контору до 31 січня. Якщо все правильно, то на підставі суми доходів інспектор нараховує суму податку і особливим листом кожний платник податків повідомляється про це.

Якщо в декларації знайдено помилку й інспектор робить висновок, що помилка умисна, то може статися, що штраф за таку помилку складе половину всієї суми податку. Поняття умисна помилка може тлумачитися суб'єктивно.

Інформація про доходи перевіряється, що називається, за шаблоном. Щорічно обробляється близько 3 млн. декларацій. Однак декілька декларацій кожна податкова контора перевіряє дуже старанно. Якщо буде встановлено порушення, то такі декларації надсилаються до поліції з економічних злочинів. Ухилення від сплати податків або приховування доходів у Норвегії є дуже серйозним правопорушенням, за яке в особливих випадках може настати покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п'яти років.

Приховання доходів у Норвегії може негативно вплинути на кар'єру політика або державного діяча.

У Норвегії є три головні категорії податків.

Перша категорія - це так званий соціальний внесок, який вираховується з річної зарплати. Терпимим його, в більшій чи меншій мірі, можна вважати з річної зарплати до 267 тис. крон (42 тис. доларів). Усе, що отримано більше цього, оподатковується прогресивним податком. При високій зарплаті цей податок сягає максимально 49,8% зарплати (до 1992 року максимальний розмір його був 80%).

Друга категорія - податок на загальний доход. Загальний доход становить суму всіх грошових надходжень. Це зарплата (таким чином, з урахуванням соціального внеску зарплата оподатковується двома видами податками); гонорари; пенсія за старістю чи по догляду за дитиною; можливі виграші в лотерею; цінні подарунки.

Важливою частиною загального доходу вважається наявність власного житла. Причому доход від наявності власного житла можна назвати умовним. Його як такого насправді може й не бути, якщо житло не здається в оренду. Іншими словами, стягується податок за можливість заробляти на власному житлі. За місцевим положенням, якщо будинок (або дача) коштує менше 451 тис. крон (72 тис. доларів), податок становить 2,5% вартості житла. Якщо ж будинок коштує більше 451 тис., то податок становить 2,5% того, що перевищує 451 тис.