Гроші та грошовий обіг

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Важливою складовою підготовки висококваліфікованих фахівців-економістів є вивчення навчального курсу «Гроші і кредит». Наукове розуміння проблем грошей, грошового обігу, кредитних відносин, банківської справи є необхідним компонентом становлення професійних економічних знань студентів. Неможливо уявити ефективну роботу фінансиста, аудитора без ґрунтовних знань закономірностей і перспектив розвитку грошово-кредитної сфери нашої економіки, вивчення законодавчих і нормативних документів, що регулюють її функціонування.

Підвищення ролі грошей і кредиту відносин і поступовим переходом до повноцінної змішаної економіки.

У цій курсовій розглядаються проблеми першої частини загального курсу «Гроші і кредит» - «Гроші і грошовий обіг». Безготівкові розрахунки в господарському обороті, готівковий обіг, операції з валютою - у центрі уваги курсової роботи. Я поставила за мету поєднати теоретичний виклад навчального матеріалу з максимальним наближенням до реалій національної грошової системи України.

Сучасний фахівець повинен не просто знати нормативні документи та інструкції, а бачити за їх змістом реальні економічні і фінансові процеси вміти впливати на їх, передбачати наслідки своїх дій.

Основний зміст курсової роботи присвячений специфічним проблемам діяльності Національного банку України (НБУ) і комерційних банків у грошовій сфері. Проте в ньому висвітлюються і питання, що розкривають особливості роботи підприємств (фірм) з грошима, їх взаємодію і співпрацю з банківськими установами.

Грошова сфера функціонує і розвивається при активному впливі на неї державних органів, законодавчої і виконавчої влади та центрального (національного) банку. При роботі над курсовою роботою враховані нові державні законодавчі матеріали та інструктивні положення НБУ.

Розбудова в Україні ринкової економіки висунула на передній край економічної науки та практики дослідження і вивчення сутності та механізмів функціонування категорій «гроші» та «кредит». На їх використанні ґрунтується більшість інструментів ринкового господарювання: ціноутворення, розрахунково-платіжні відносини, банківська діяльність, системи економічного стимулювання, комерційний розрахунок, інвестиційна діяльність, фондовий і валютний ринки, страхування тощо. З урахуванням закономірностей функціонування грошей і грошового ринку, банків, банківської системи формується економічна політика держави взагалі і грошово-кредитна політика центрального банку зокрема, здійснюється державне регулювання всіх сфер економічного життя суспільства.

По-перше, Україна вже майже 10 років розбудовує економіку ринкового типу, набула значного досвіду використання грошей і кредиту в надто складних умовах перехідної економіки, пережила небачену за мирних умов гіперінфляцію, розбудувала в основному інфраструктуру власних банківської, грошової і валютної систем, сформувала в загальних рисах грошовий, фондовий та валютний ринки тощо. У авторів з'явилися широкі можливості для перевірки теоретичних положень на практичному досвіді та фактичних матеріалах своєї країни.

По-друге, за цей час істотно активізувалася українська наукова думка у сфері грошей, кредиту, банківської справи, з'явилися численні публікації з цих питань вітчизняних учених (статей у журналах і наукових збірниках, монографій, навчальних посібників та підручників), а також опубліковано чимало перекладних фундаментальних праць зарубіжних авторів. Це дало можливість нам значно уточнити та поглибити свої позиції з багатьох спірних питань, істотно підвищити дискусійність викладу найбільш складних тем курсу.

1. Походження грошей

Гроші - складна економічна категорія, специфічною особливістю якої є її системний багатофункціональний характер. Зрозуміти складну економічну сутність грошей можна лише на основі всебічного розуміння закономірностей їх виникнення.

Гроші закономірно виникають у процесі генезису сфери товарного обміну. Теоретична ідея про саморозвиток грошей підтверджується й сучасною практикою розвитку конкретно-історичних функціональних грошових форм, насамперед появою так званих електронних грошей. Економічна сутність і закономірності виникнення й розвитку грошей взаємозв'язані і взаємозумовлені.

В економічній науці традиційно виділяються дві основні концепції походження грошей:

1) раціоналістична;

2) еволюційна.

Наявність різних точок зору на походження грошей свідчить про складність і навіть таємничість (про що писали багато економістів) цієї економічної категорії.

Концепції виникнення грошей
Раціоналістична Пояснює виникнення грошей як результат домовленості між людьми про введення спеціального інструмента (грошей) для здійснення обміну товарів
Еволюційна Стверджує, що гроші виникли стихійно, незалежно від волі людей, у результаті тривалого еволюційного розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва та обміну.

Раціоналістична концепція виходить з того, що гроші виникли як результат певної раціональної угоди між людьми; з огляду на необхідність виділення спеціального інструмента для обслуговування сфери товарного обігу і підвищення ефективності її функціонування. Конкретна грошова форма виникає тоді, коли люди усвідомлюють її необхідність і організаційно забезпечують її впровадження в господарський оборот.

Еволюційна концепція підкреслює об'єктивний характер виникнення грошей. Гроші виділяються із загальної товарної маси як найбільш придатні для виконання функціональної ролі грошового товару. Той чи інший товар стає грішми лише в межах певної особливої суспільної форми товарного виробництва і обігу. Тільки на цій основі гроші стають ефективним інструментом контролю за рухом товарів.

Виникнення золотих грошей, як це показали ще А. Сміт і К. Маркс, відбувається в процесі еволюції товарного обміну і форм вартості. Грошова форма вартості - це кінцева підсумкова форма товарного світу. Проте, якщо виникнення золотих грошей було в основному стихійним об'єктивним процесом, то поява паперових грошей не могла відбутися поза свідомої суб'єктивної раціональної діяльності відповідних державних структур.

Поява грошей невіддільна від виділення із маси товарів золота, яке починає виконувати роль і функції грошового товару. Проте історія грошового обігу показала, що роль золота як грошей є минущою. У сучасних умовах золото і срібло як реальні, повноцінні гроші вже не функціонують, їхнє місце зайняли паперові, кредитні гроші, які не мають власної вартості. їх поява стала можливою лише на основі певної суспільної угоди - державної гарантії щодо їх повноцінності. Зникнення золота як основи (золотого вмісту) сучасної грошової одиниці, відсутність її реальної матеріальної субстанції роблять на ділі гроші економічною (соціальною) умовністю, яка підтримується тільки угодою між людьми.

У всіх цивілізованих народів гроші стали загальним знаряддям торгівлі, завдяки якому продаються і купуються всякого роду товари або обмінюються один на одного» (А. Сміт). «Гроші - як гроші, а не як товар - потрібні не самі по собі, а заради тих речей, які на них можна купити. Гроші - це штучна соціальна умовність» (П. Самуельсон).

Виникнення грошей було закономірним об'єктивним економічним процесом, завдяки якому з'явився ефективний прискорювач руху товарної маси, інструмент достовірної оцінки економічної інформації.

2. Сутність грошей

Щодо питання про сутність грошей, в економічній науці склалося два основних напрями:

1) металістичний;

2) номіналістичний.

Основна дискусія з проблеми наявності (чи відсутності) зв'язку сучасних грошей із золотом триває вже кілька десятиліть. Сучасні паперові гроші - це неречові, неметалеві гроші, проте вони успішно обслуговують господарський оборот, опосередковують рух товарів, забезпечують еквівалентність товарного обміну. Сучасні гроші є ефективним платіжним і купівельним засобом, законність якого підтримується державою.

Гроші не можна вважати лише технічним інструментом взаємозв'язків господарських суб'єктів. їхнє місце - специфічна сфера економічних відносин, яка опосередковує обмін товарами, роботами та послугами між суб'єктами економіки.

Представники номіналістичної теорії стверджують, що гроші є тільки знаками вартості, умовними розрахунковими одиницями. Сучасні гроші мають повну незалежність від вартості золота і безпосередньо відображають вартість товарів. Металістична теорія, навпаки, підкреслює реальність сучасних грошей, зв'язок їх купівельної спроможності із золотом.

Демонетизація золота як грошового товару - це об'єктивний процес. Проте до цих пір золото залишається важливим компонентом офіційних резервів у багатьох країнах світу, продовжуючи виконувати важливу роль реальних резервних активів.

Отже, сучасні паперові гроші є принципово новою формою грошей. У їхніх функціях все більше проявляється кредитна природа.

Гроші - це загальний еквівалент для всіх інших товарів, тобто вони служать засобом вираження вартості товарів.

Сутність грошей полягає насамперед у тому, що вони є загальним еквівалентом. Тільки через обмін на гроші відбувається фактична реалізація товару, його продаж на ринку. Інакше кажучи, на ринку вартість (ціна) обліковується згідно суспільних умов за допомогою грошей. Завдяки грошам і товарно-грошовому обміну на ринку встановлюється зв'язок між незалежними товаровиробниками. Гроші - це інструмент налагодження нормальних економічних відносин у народному господарстві.

Гроші нерозривно зв'язані з господарським оборотом і реально відбивають закономірності руху товарно-матеріальних цінностей та капіталу. Тому зміни у сфері виробництва і обігу не можуть не змінювати природу й сутність грошей, які обслуговують ці сфери. У розвинутих країнах світу сьогодні переважна частина грошової маси представлена платіжними зобов'язаннями і документами, виписаними кредитними установами (банками): чеками, депозитними сертифікатами, наказами про зняття вкладів тощо.

Зміна економічної сутності грошей в сучасних умовах знаходить найбільш наочний вияв у докорінній зміні структури грошового обігу - неухильно зростає роль, значення і питома вага безготівкового обороту.

Зважаючи на кризовий стан нинішнього перехідного етапу розвитку національної економіки України, на перший план не може не вийти прикладний підхід до розуміння сутності грошей. Він передбачає насамперед дослідження грошей з позицій завдань підвищення ефективності їх функціонального застосування. Практичний інтерес викликають у першу чергу ті монетарні теорії, кінцеві результати яких відповідають потребам функціонування і розвитку сучасної грошової системи. На нинішньому етапі перед наукою постало завдання виявити і обґрунтувати нові взаємозв'язки в грошовій системі, встановити відповідні цим зв'язкам закономірності у зміні сутності і природи грошей.

Реальною вартісною основою сучасних грошей є сукупна товарна маса.

3. Функції грошей

Функції грошей є конкретним проявом їх сутності. У цьому плані очевидно, що трансформація економічної природи сучасних грошей обумовлює й модифікацію їх функцій. Традиційно в економічній науці виділяють п'ять головних функцій грошей:

1) міра вартості;

2) засіб обігу;

3) засіб платежу;

4) засіб нагромадження;

5) світові гроші.

Усі ці п'ять функцій грошей в їх системній єдності становлять реальний рух грошей (реальне функціонування грошової маси). Зміст тієї чи іншої функції грошей відображає особливості досягнутого рівня (етапу) еволюції самих грошей.

Функція грошей як міри вартості проявляється через вимір грошової вартості(ціни) товарів. Без кількісної визначеності вартості в ціні товару не можливе ринкове господарство і еквівалентний товарний зв'язок між товаровиробниками.

Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, встановлюючи певну грошову одиницю розрахунків - національну валюту. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грошима функції міри вартості.

У функції засобу обігу гроші відіграють роль тимчасового посередника при обміні товарів. У сфері товарного обігу при купівлі-продажу товарів гроші (готівкою або на банківському рахунку) обов'язково мають бути в наявності. Функцію засобу обігу виконують реальні гроші.

Акт реалізації товару на ринку, або акт перетворення товару в гроші, - центральний, найважливіший в ринковому господарстві. Процес товарно-грошового обміну здійснюється за формулою: Т₁ - Г - Т₂; де Т₁ - Г - продаж товару; Г - Т₂ - купівля іншого товару на гроші. Ця формула відображає ту реальність товарного обміну, що в умовах ринкових відносин гроші важливіші, ніж товар. У краще становище на ринку потрапляє той господарський суб'єкт, який має гроші (покупець), а не той, який має товар (продавець).

Обидві функції грошей як міри вартості і як засобу обігу органічно взаємозв'язані. Саме ці дві основні функції обумовлюють сутність грошей. Функція грошей як засобу обігу доповнює функцію грошей як міри вартості. Ідеальна міра вартості перетворюється у господарському обороті в реальний засіб обігу.

Функція грошей як засобу платежу відображає особливості кредитного господарства, тобто реалії купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою оплати грошей (відстрочкою платежу). Покупці сплачують гроші за товари лише тоді, коли настає строк платежу.

Розвиток кредиту і банківської системи закономірно звужують поле застосування грошей як засобу обігу і значно розширюють масштаби використання кредитних грошей - грошей як платіжного засобу. Переважання грошей як засобу обігу характерне для кризових економічних умов.

Виконання грошима функції засобу платежу створює можливість виникнення ситуації взаємної неплатоспроможності і заборгованості. Проблема неплатежів стала однією з найгостріших в сучасній фінансовій системі України. На ринку збільшується кількість продавців, які прагнуть продати свій товар, щоб одержати реальні гроші; і навпаки, покупці не можуть купити товари, бо не мають для цього грошей.

У функції засобу нагромадження гроші вилучаються з товарного обігу і нагромаджуються на банківських рахунках (в установах банків). Такі заощадження є об'єктивною потребою розвитку ринкового господарства. Банки акумулюють гроші як засіб нагромадження і через позику знаходять їм прибуткове застосування в інших структурних ланках народного господарства.

Ефективна діяльність господарських суб'єктів на ринку залежить не просто від умілого використання функцій грошей, а багато в чому визначається знаходженням правильного співвідношення між різними функціями грошей в кожній конкретній економічній ситуації. Завдання, зрештою, полягає в тому, щоб сформувати такі обсяги і структуру попиту на гроші, які б дали змогу максимізувати приріст доходу.

Світові гроші у функціональному плані відображають вихід товарно-грошового обміну за межі національних кордонів. Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн світу відбувається на міжнародних грошових (валютних) ринках. При цьому виникає специфічний інструмент міжнародного порівняння національних грошей - валютний курс.

Розвиток світових економічних зв'язків приводить до виникнення різних міжнародних засобів розрахунків. Це: 1) національні валюти найбільш сильних в економічному відношенні країн світу - американський долар, німецька марка, англійський фунт стерлінгів тощо, тобто вільно конвертовані валюти (ВКВ); 2) наднаціональні грошові одиниці - СДР, євро, які використовуються міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

4. Зміст грошового обороту

У національній економіці відбувається безперервний кругооборот доходів і продуктів, який опосередковується відповідним оборотом грошей. Грошовий оборот - це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Грошовий оборот - це сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.

Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби економіки і тому за своєю кількісною масою і структурою повинні бути адекватні їм. В сучасних умовах грошовий оборот в Україні визначається реаліями економічної нестабільності, неплатоспроможністю і збитковістю багатьох підприємств, а також низьким рівнем життя більшої частини населення.

У процесі руху доходів і продуктів (товарів і послуг) виникають взаємозв'язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки.

У розвинутому ринковому господарстві грошовий оборот не може здійснюватися без участі і активної ролі банків. Банки стають необхідними посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями, установами та окремими фізичними особами. Банки цілеспрямовано регулюють потоки грошових коштів у народногосподарському обороті.

Банк є найважливішим грошово-кредитним інститутом суспільства, в якому створюються і зберігаються гроші. Гроші проходять через банки в міру здійснення платежів. Банки безпосередньо впливають на масу і структуру грошей, що знаходяться в обігу.

Побудуємо модель грошового обороту, яка описує потік товарів і послуг між підприємствами (фірмами) і населенням, що збалансований контрпотоком грошових платежів, які здійснюються при цьому обміні. Товарні потоки закономірно створюють зустрічний рух грошових коштів - як в національній, так і в іноземній валюті.

Базова модель грошового обороту, представлена на рис. 1, включає в себе: 1) ринки ресурсів і продуктів; 2) банки; 3) суб'єкти народногосподарського обороту - підприємства і населення.

Потоки товарів і послуг, показані на цьому рисунку, спрямовані за часовою стрілкою; потоки грошових платежів спрямовані проти часової стрілки. В базовій моделі допускається, що всі ресурси належать населенню (хоча насправді йому належить тільки один ресурс - робоча сила).

Вихідним і кінцевим пунктом моделі, через який здійснюється кругооборот готівки і безготівкових платежів, є банк. Тому банки зображені в центрі рисунка.

Ринок продуктів

Підприємства		Населення

Ринок ресурсів

Рис. 1. Базова модель грошового обороту

Потоки економічних ресурсів, з одного боку, і грошовий потік доходів і споживчих витрат - з другого, здійснюються одночасно. Будь-які затримки, крім тих, які викликані продажем товарів у кредит, створюють ситуацію неплатежів, що загрожує дезорганізації народногосподарського обороту.

Базова модель грошового обороту дає загальне уявлення про функціонування національної грошової системи. Альтернативою грошового обороту є неефективний бартерний обмін. Криза неплатежів сприяє розширенню прямого безгрошового обміну товарами і послугами.

5. Грошова маса в Україні

Грошова маса, що перебуває в обігу, її структура і динаміка вважаються одними з головних макроекономічних показників стану народного господарства.

В основу визначення обсягу і структури грошової маси кладеться агрегатний метод вимірювання пропозиції грошей. Грошовий агрегат у цьому випадку є угрупованням певної категорії грошових форм відповідно до рівня їхньої ліквідності. В Україні обсяг грошової маси розраховується за допомогою чотирьох агрегатів:

М₀ - готівка;

М₁ = М₀ + депозити до запитання;

М₂ = М₁ + строкові депозити (в національній і іноземній валютах);

М₃ = М₂ + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

В Україні кошти клієнтів за трастовими операціями банків почали враховуватися статистикою лише з 1995 р.

Таким чином, розмежування окремих грошових агрегатів визначається насамперед ступенем їхньої ліквідності. Найбільш ліквідним агрегатом є М₀, найменш ліквідним - М₃. НБУ визначає структуру грошової маси в обігу України за агрегатним методом, починаючи від 1993 р. Динаміка величини і структури грошової маси в Україні показана відповідно у таблицях 1 і 2.

Таблиця 1. Наявна грошова маса в обігу України в 1991-2000 рр. (на кінець періоду, млн. грн.)

ППоказники	11991 р.	11992 р.	11993 р.	11994 р.	11995 р.	11996 р.	11997 р.	11998 р.	11999 р.	22000 р.
ГГотівка	0,3	5	128	793	2623	4041	6132	7158	9583	12799
ГГроші поза банками (М0)	0,3	5	128	793	2623	4041	6132	7158	9583	12799
ККошти на розрахунки і поточних рахунках у національній валюті	1,4	16	206	1067	2059	2275	2918	3174	4511	7933
ГГрошова маса (М1)	1,7	21	334	1860	4682	6315	9050	10331	14094	20732
ССтрокові кошти в національній валюті та валютні кошти	0,7	4	148	1356	2164	2708	3398	5100	7620	10665
ГГрошова маса (М2)	2,4	25	482	3216	6846	9023	12448	15432	21714	31387
ККошти клієнтів за трастовими операціями банків.	-	-	-	-	84	341	93	274	355	697
ГГрошова маса (М3)	-	-	-	-	6930	9364	12541	15705	22070	32084

Таблиця 2. Наявна грошова маса в обігу України в 1991-2000 рр. (частка у загальному обсязі грошової маси, %)

ППоказники	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000
	до М2
ГГроші поза банками (М0)	20	26	25	37,8	43,1	48,9	46	43	40
ГГрошова маса (М1)	84	69	57	68	67	72	66	64	65
ГГрошова маса (М2)	1	1	1	98	96	99	98	98	98

НБУ останніми роками вживає заходи щодо зниження темпів зростання сукупної грошової маси, резервів, готівки, особливо у позабанківському обороті. У результаті зниження темпів зростання грошових агрегатів призвело до звуження монетарних каналів інфляції. Проте, незважаючи на це, продовжує зберігатися цілий ряд негативних тенденцій у грошовому обороті України. Деформації структури грошової маси породили глибокі суперечності в розвитку національної фінансово-грошової системи і одночасно - дисбаланс між фінансовою і виробничою сферами економіки. Багато в чому втрачені важливі функціональні можливості грошової маси - забезпечення платіжно-розрахункових відносин, стимулювання схильності господарських суб'єктів до заощаджень тощо.

Суттєві деформації виникли у розподілі грошової маси між населенням та підприємствами й організаціями. В Україні проявилась тенденція до зростання частки грошової маси у населення, що відображає кризову ситуацію із погіршенням фінансового стану підприємств (фірм). Серйозні деформації у грошовому обороті характерні для співвідношення між готівковою і безготівковою частинами грошової маси. Чим нижча частка М₀ в загальній грошовій масі, тим ефективнішою та розвиненішою вважається дана національна грошова система. І навпаки, більш високі темпи зростання М₀ порівняно з іншими грошовими агрегатами вказують на негативні процеси в грошовій сфері.

Серед найвагоміших причин зростання питомої ваги готівки в обігу можна вказати на намагання багатьох суб'єктів господарювання здійснювати розрахунки готівкою з метою уникнення податків; малу довіру юридичних і фізичних осіб до комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ тощо.

Зростання частки готівки в загальній грошовій масі ускладнює стан з розрахунками в народному господарстві, зменшує грошові надходження на розрахункові рахунки підприємств (фірм), знижує ліквідність та послаблює кредитний потенціал комерційних банків. Під впливом заходів фінансової стабілізації в структурі грошової маси відбувся різкий зсув у бік коштів з коротким строком обігу. Гривневі заощадження у внесках в банки, які за своїм функціональним призначенням повинні формувати нагромадження, насправді неухильно втягуються в поточний грошовий оборот і втрачають властивості інвестицій. Такі ж наслідки має розширення ринку державних цінних паперів.

Негативні наслідки має заміщення в українській економіці засобів обігу, платежу і заощаджень іноземною валютою. Поглибленню дисбалансу фінансово-грошової системи сприяє насамперед доларизація національної економіки. Збільшення частки грошової маси, що розміщена у валютних заощадженнях, свідчить про недовіру юридичних та фізичних осіб до власної національної валюти. Виходячи з конкретних завдань монетарної політики, НБУ встановлює цільові орієнтири щодо регулювання грошової маси в обігу на основі вибору певних грошових агрегатів. Комерційні банки працюють в межах тієї грошової маси, що створюється НБУ.

Сучасна національна грошова система України має перехідний характер, вона знаходиться у стадії становлення і переходу до розвинених грошових структур ринкового типу. У перспективі система управління сукупним грошовим оборотом в Україні має відповідати міжнародним стандартам і вимогам.

6. Національна грошова одиниця України

У результаті проведення грошової реформи у вересні 1996 р. в Україні була впроваджена нова українська національна валюта - гривня. В обіг введено банкноти вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень та розмінна монета номінальною вартістю 1,2,5,10,25 і 50 копійок.

Виробництво грошових знаків національної валюти-гривні - здійснюється на основі повного технологічного циклу на відповідних виробничих потужностях Банкнотно-монетного двору НБУ із застосуванням прогресивних технологій і сучасного обладнання.

Банкноти гривень усіх номіналів виготовляються на спеціальному білому папері з водяними знаками, розташованими по всій банкноті (тризуб) або в спеціально відведеному місці (портрет). На лицьовому боці банкнот розташовані: портрети видатних діячів історії та літератури України, написи «Україна», або «Україна, Національний банк України», номінал банкноти літерами та цифрами. Дизайн банкнот доповнюють орнаменти, розетки, сітки, виконані багатоколірним друком. На банкнотах номіналом 50 та 100 гривень міститься нумерація і підпис Голови Правління Національного банку України. Портрети, написи та окремі декоративні елементи банкнот номіналом 2, 5, 10, 20, 50, 100 та 200 гривень виконані рельєфним друком. Банкнота номіналом 200 гривень введена в обіг з 22 серпня 2001 р.

У центрі зворотного боку банкнот розташовані зображення істо-рико-архітектурних пам'яток України, зверху над якими зроблено напис «Національний банк України». В нижній частині банкноти літерами, а в чотирьох кутах цифрами вказано номінал банкноти. Розмір банкнот номіналом 1, 2, 5, 10 та 20 гривень: 135 х 70 мм; розмір банкнот номіналом 50, 100 та 200 гривень: 133 х 66 мм.

У банкнотах гривні використовуються такі основні захисні елементи:

1. Водяний знак - зображення світлими лініями тризуба, яке повторюється по всій площі банкноти і видиме при розгляді проти світла (1, 2, 5, 10, 20 гривень); зображення портрета на білому полі, що повторює портрет на лицьовому боці банкноти і видиме при розгляді проти світла (50, 100, 200 гривень).

2. Захисна нитка (у банкнотах старого зразка) - вертикальна темна смужка шириною 0,8 мм у товщі паперу, видима проти світла, та яка має напис «Україна», який можна прочитати за допомогою збільшувального скла (50, 100, 200 гривень); у банкнотах нового зразка захисна смуга виходить на поверхню лише у певних місцях, але при розгляді проти світла вона є суцільною.

3. Мікротекст - слова або цифри, що повторюються і які можна прочитати з допомогою збільшувального скла (1, 2, 5, 10, 50, 100 гривень).

4. Суміщений малюнок - малюнок, розташований в одному місці на лицьовому і зворотному боках банкноти, всі елементи якого збігаються при розгляді проти світла (50, 100 гривень).

5. Рельєфні елементи - елементи зображення, які виступають над поверхнею паперу і відчутні на дотик (2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 гривень).

6. Знак для сліпих - рельєфний елемент, розміщений у лівому нижньому куті банкноти, який відчувається кінчиками пальців і визначає номінал банкноти (50, 100 гривень).

7. Кодований малюнок - малюнок, зображення на якому змінюється при розгляді під різними кутами до поверхні банкноти (2, 5,10, 20, 50,100, 200 гривень).

8. Характерний блиск в ультрафіолетових променях спеціальних волокон, номера, номіналу та стрічки з надписом «Національний банк України», які впресовані у папір.

7. Система міжбанківських розрахунків в Україні

Міжбанківські розрахунки - це система здійснення і регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають між банківськими установами в процесі їх діяльності. Головну роль в організації міжбанківських розрахунків відіграє система кореспондентських відносин. Кореспондентські відносини - договірні відносини між банками про здійснення платежів, розрахунків та інших послуг, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку. З метою налагодження кореспондентських відносин банки відкривають кореспондентські рахунки.

Банки таким чином стають кореспондентами, тобто одночасно виступають клієнтами один щодо одного. За кореспондентськими рахунками установ комерційних банків проводяться розрахунки між різними банками. Банки-кореспонденти за характером своєї діяльності повинні доповнювати один одного з метою найповнішого задоволення потреб своїх клієнтів у банківських послугах.

Операції за кореспондентськими рахунками проводяться в межах коштів, що перебувають на цих рахунках. Нормальним є наявність кредитового сальдо, яке утворюється внаслідок перевищення надходжень на рахунок над сумою платежів з нього. При тимчасовій нестачі надходжень для покриття платежів комерційний банк може використати міжбанківський кредит. Право банку здійснювати оплату понад залишок коштів на кореспондентському рахунку в межах визначеної договором суми називається овердрафтом. За своєю економічною сутністю овердрафт є формою взаємних кредитів комерційних банків. Зміст овердрафту полягає у списанні коштів з кореспондентського рахунку понад їх залишок на рахунку, тобто в утворенні на рахунку дебетового сальдо. Дебетове сальдо утворюється внаслідок перевищення платежів над надходженнями. Овердрафт визначає кредит на суму дебетового сальдо. З від'ємного залишку на рахунку стягуються відсотки, як і за звичайні кредити.

Основою правил, що регулюють міжбанківські розрахунки в Україні, є законодавча база з питань банківської діяльності та нормативно-правові акти НБУ, розроблені з урахуванням вимог банківського законодавства. Сьогодні основними нормативними актами, якими регулюються взаємовідносини учасників міжбанківських розрахунків в Україні, умови та порядок їх виконання, є Закон України про платіжні системи і переказ грошей в Україні та Інструкція про міжбанківські розрахунки в Україні, затверджена постановою Правління НБУ від 27 грудня 1999 р. №621. НБУ здійснює контроль за дотриманням комерційними банками (установами) банківського законодавства та нормативних актів, що регламентують порядок здійснення міжбанківських розрахунків.

Міжбанківський переказ виконується у строк до трьох операційних днів. Внутрібанківський переказ виконується у строк, установлений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати двох операційних днів.

У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених Законом «Про платіжні системи і переказ грошей в Україні» строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

При взаємних розрахунках між банками застосовуються авізо. Авізо - це офіційне повідомлення про виконання розрахункової операції, яке надсилається одним банком-кореспондентом іншому. Авізо є розпорядженням однієї установи банку іншій про зарахування на рахунок клієнта, або списанням з його рахунка відповідної суми. Взаємні розрахунки між банками довгий час здійснювалися за допомогою механізму міжфіліальних оборотів (МФО). Система розрахунків через МФО була запроваджена в колишньому СРСР ще в 1933 році. МФО - це взаємні розрахунки між установами банків, що входять в певну банківську систему, у зв'язку з виконанням доручень за різними банківськими операціями. У плановій централізованій економіці система МФО була досить ефективною внаслідок того, що міжбанківські розрахунки здійснювались через систему міжфіліальних оборотів одного банку - Державного банку СРСР. Такий порядок дозволяв ефективно контролювати правильність проведення банківських операцій. До кінця 1993 р. в Україні діяла система міжбанківських розрахунків за допомогою поштових і телеграфних авізо. її основними недоліками були тривалий час здійснення розрахунків, що в умовах інфляції завдавало особливих збитків підприємствам і державі, і можливість масового використання фальшивих авізо.

З розвитком комп'ютерної мережі створюються технічні передумови для постійного вдосконалення порядку здійснення міжбанківських розрахунків на кореспондентських рахунках. Головне завдання, яке ставиться при цьому, - прискорити оборот грошей і платіжних документів шляхом скорочення часу проходження розрахункових документів через канали банківського і телеграфного зв'язків. Це досягається шляхом впровадження сучасних технологій переказу платежів (електронних пристроїв). Електронні міжбанківські розрахунки здійснюються із застосуванням електронних засобів приймання, передачі, обробки та захисту інформації. На початку 1994 р. НБУ запровадив до промислової експлуатації систему електронних платежів міжбанківських розрахунків (систему електронних платежів, далі - СЕП). СЕП - загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на території України із застосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захисту інформації. Функціонування СЕП у цілому організовує Центральна розрахункова палата як підрозділ НБУ. У регіонах для обслуговування СЕП відповідних комерційних банків та їх установ створюються регіональні розрахункові палати як підрозділи територіальних управлінь НБУ. СЕП забезпечує значне прискорення міжбанківських розрахунків та обігу коштів, високий рівень безпеки і конфіденційності. Це досягається на основі використання електронних розрахункових документів - банківських повідомлень визначеного формату, які містять установлені реквізити і несуть інформацію про перерахування коштів (списання та зарахування коштів), набувають вигляду файлів при передачі електронною поштою та при зберіганні на магнітних носіях. НБУ регламентує і підтримує функціонування СЕП шляхом надання усім її учасникам відповідних програмно-технічних комплексів (захисту інформації, електронного зв'язку). Серед учасників СЕП: Центральна розрахункова палата, регіональні розрахункові палати, операційне управління НБУ, центр міждержавних розрахунків НБУ, регіональні управління НБУ, комерційні банки та інші установи. Для роботи в СЕП комерційний банк (філія) укладає з Національним банком України договори на інформаційно-розрахункове обслуговування в СЕП Національного банку України та про використання криптографічних засобів захисту інформації в інформаційно-обчислювальній мережі Національного банку України. При роботі засобів криптографічного захисту інформації створюється шифрований архів оброблених платежів та технологічної інформації. Цей архів використовується для надання інформаційних послуг Національним банком (службою захисту інформації). Оброблення розрахункових документів в електронному вигляді та службових повідомлень СЕП здійснюється у порядку черговості їх надходження до системи. Кореспондентський рахунок у регіональній розрахунковій палаті НБУ відкривається окремо кожній установі банку (головній установі, обласним дирекціям, відділенням банків) і здійснювати розрахунки кожна установа може лише в межах коштів, наявних на її кореспондентському рахунку, тобто всі абоненти (і рахунки в системі) рівноправні, і їхні дії (трансакції) ніяк не корелюють між собою (див. рис. 2).

Важливим напрямком розвитку СЕП НБУ є створення і впровадження в рамках існуючої платіжної системи нової підсистеми - термінових переказів, що здійснює в режимі реального часу («оn-line») перекази грошових коштів між комерційними банками України. Основною перевагою цієї системи є значне спрощення процедур переказу коштів: клієнт може здійснювати його з власного терміналу в реальному часі. Відмова від використання для здійснення міжбанківських платежів спеціальної закритої лінії зв'язку НБУ і перехід до використання загальнодоступних ліній значно полегшує адаптацію національної системи платежів до міжнародних платіжних систем.

м. Київ Центральна розрахункова палата НБУ (кореспондентські рахунки установ банків)

Регіональна розрахункова плата НБУ (РРП) (кореспондентські рахунки обласної дирекції, відділень банку)		Регіональна розрахункова палата НБУ (РРП) (кореспондентські рахунки обласної дирекції, відділень банку)

Регіон 1 Регіон 2

Банк 1 (обласна дирекція)		Банк N (обласна дирекція)		Банк 1 (обласна дирекція)		Банк N (обласна дирекція)

Банк 1 (відділення банку)		Банк N (відділення банку)		Банк 1 (відділення банку)		Банк N (відділення банку)

Банк 1 (відділення банку)		Банк N (відділення банку)		Банк 1 (відділення банку)		Банк N (відділення банку)

Рис. 2. Робота комерційного банку в системі електронних платежів НБУ (всі абоненти системи є рівноправними)

У міжнародному грошово-фінансовому обороті використовується система електронних комунікацій SWIFT (Society for Worldwide Interbank Financion Telecommunication - Товариство всесвітніх міжбанківських фінансових комунікацій). SWIFT - це єдина мова фінансових повідомлень, та єдина система цих повідомлень, створена для забезпечення надійного і швидкого зв'язку між багатьма філіями в усьому світі. SWIFT було засновано у 1977 р. консорціумом великих банків Західної Європи і США. Правління SWIFT знаходиться в Брюсселі (Бельгія). У 1992 р. членами SWIFT було близько 3000 банків та інших фінансових установ різних країн віту. Зауважимо, що SWIFT не є платіжною системою у повному розумінні цього поняття, вона є так званою транспортною системою - системою передачі даних - і не виконує жодних розрахункових функцій. Доручення, що передаються з її допомогою, враховуються як проводки за відповідними рахунками «Лоро» та «Ностро». Підключення будь-якого банку до системи SWIFT передбачає використання в ньому спеціального комп'ютерного комплексу.

Входження до системи SWIFT забезпечує більш швидке і дешеве здійснення міжнародних розрахунків та інших міжбанківських операцій у всесвітньому масштабі.

8. Внутрібанківські платіжні системи

Внутрібанківська платіжна система (ВПС) - це програмно-технічний комплекс з власними засобами захисту інформації, який експлуатується банком або об'єднанням банків і здійснює платіжний обіг між установами цього банку (об'єднання). Внутрібанківська платіжна система створюється банком з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для проведення переказу грошей між його філіями. В системах електронних міжбанківських розрахунків може використовуватися один з двох підходів до обслуговування рахунків учасників: 1) усі абоненти (і рахунки в системі) рівноправні, і їхні дії (трансакції) ніяк не корелюють між собою; 2) у розрахунках безпосередньо беруть участь лише головні банки, а банківські установи, які є їхніми філіями, виконують розрахунки через головні банки. Вагомою перевагою використання другого підходу з погляду учасників розрахунків є об'єднання (консолідація) коштів групи банківських установ та можливість більш прозорого контролю головного банку за своїми установами. Опосередкована робота філій (через головні банки) у СЕП реалізується за допомогою власної внутрібанківської електронної платіжної системи, рівень надійності, швидкодії та захисту інформації в якій не нижчий, ніж у СЕП. Інструкцією НБУ про міжбанківські розрахунки передбачена можливість комерційного банку створювати ВПС в одній із семи передбачених у СЕП моделей обслуговування консолідованого кореспондентського рахунка.

Модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунка в СЕП - сукупність механізмів і правил роботи СЕП, комерційного банку та його філій, згідно з якими здійснюються міжбанківські розрахунки за консолідованим кореспондентським рахунком через СЕП. Велика кількість (сім) моделей обумовлена різним рівнем спроможності комерційних банків у створенні ВПС.

Робота комерційного банку за першою моделлю «Консолідований кореспондентський рахунок обласної дирекції з відкриттям технічних рахунків філіям» передбачає відкриття обласною дирекцією банку консолідованого кореспондентського рахунка в територіальному управлінні Національного банку; її філії не мають кореспондентських рахунків у територіальному управлінні Національного банку. Обласна дирекція та філії обмінюються розрахунковими документами в електронному вигляді з СЕП незалежно один від одного, і ці розрахунки відображаються на технічних рахунках філій у тій регіональній розрахунковій палаті НБУ, де відкрито технічний рахунок обласній дирекції. Обласна дирекція має змогу протягом операційного дня встановлювати ліміти технічних рахунків та початкових оборотів філій, а також отримувати від СЕП підсумкову технологічну інформацію про їх роботу.

Працюючи за другою моделлю «Консолідований кореспондентський рахунок обласної дирекції без відкриття технічних рахунків філіям» (див. рис. 3), обласна дирекція відкриває консолідований кореспондентський рахунок у територіальному управлінні Національного банку; її філії не мають кореспондентських рахунків у територіальному управлінні Національного банку. Ця модель дає змогу головному банку повністю керувати платіжними трансакціями філій в одному регіоні. На відміну від першої, ця модель потребує власної, досить складної ВПС.

Третя модель «Консолідований кореспондентський рахунок комерційного банку без відкриття технічних рахунків філіям» є територіальним розширенням другої, тобто сфера її дії - вся Україна. Комерційний банк має єдиний консолідований кореспондентський рахунок в Національному банку; філії банку можуть бути розташовані в різних адміністративно-територіальних одиницях, але не можуть мати кореспондентських рахунків у територіальних управліннях Національного банку. Комерційний банк має власну ВПС для обслуговування міжбанківських розрахунків філій (див. рис. 4).

Ця модель передбачає найповнішу з-поміж усіх моделей централізацію коштів банку і дозволяє здійснювати повний прозорий контроль головного банку над усіма трансакціями філій. Решта моделей є комбінаціями перших трьох, що дозволяють враховувати технічні можливості різних банків щодо встановлення власної ВПС.

Консолідація кореспондентських рахунків (як повна, так і часткова консолідація коштів головного банку та групи його філій) дає банкові такі переваги: злиття, а отже й економію кредитних ресурсів групи банків; підвищення ступеня керованості філіями в рамках системи розрахунків; отримання головним банком достовірної та оперативної інформації про платіжні трансакції, що виконуються філіями. Негативними сторонами консолідації є те, що філії, по суті, позбавляються можливості самостійно оперувати кредитними ресурсами, процес керування філіями (розподіл можливостей використання ними загального коррахунка) залежить виключно від персоналу головного банку, що уможливлює прояви суб'єктивізму, особливо у випадку, коли банк перебуває у важкому фінансовому становищі.

Враховуючи, що обсяг трансакцій українських банків зростає та посилюється прагнення банків ефективно розпоряджатися своїми Ресурсами, все більше установ надають перевагу роботі за консолідованими кореспондентськими рахунками: на 1 січня 2000 р. за моделями працював 51 комерційний банк. Спостерігається також енденція переходу банків від простих моделей до складніших, які надають головному банку додаткові зручності у керуванні філіями. За станом на початок 2000 р. першій моделі надавали перевагу 15 банків. Другу модель сьогодні використовують у роботі лише установи Ощадного банку України. Третю модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунка обрали 22 комерційних банки, як правило, з розгалуженою мережею філій. За четвертою моделлю працюють 8 банків, за п'ятою моделлю не працював жодний банк, за шостою та сьомою моделями - по 3 банки.

9. Платіжні системи «клієнт - банк» та платіжні системи споживчих розрахунків (масових платежів населення за допомогою платіжних карток)

Після того, як за допомогою СЕП було в основному розв'язано проблему платежів на міжбанківському рівні, багато комерційних банків в Україні почали створювати і запроваджувати системи типу «клієнт - банк», щоб забезпечити обслуговування клієнтів на сучасному технічному рівні і розширити спектр банківських послуг. Платіжні системи «клієнт - банк» використовуються для передачі повідомлень між клієнтом та банком у зашифрованому вигляді за допомогою сертифікованих засобів захисту. Юридичною підставою для входження клієнта в систему електронних платежів «клієнт - банк» і оброблення його електронних документів банком є окремий договір між ним і банком. Програмне забезпечення системи «клієнт - банк» має відповідати вимогам, які пред'являються до технології банківських розрахунків, і мати сертифікат (дозвіл) Національного банку України. Автоматичне робоче місце (АРМ) клієнта забезпечує автоматичне ведення поточного стану власного рахунка в банку, враховуючи проведені початкові та зворотні платежі. Електронні документи, що подаються клієнтом у банк, мають відповідати формату платіжних документів системи електронних платежів Національного банку України із зазначенням електронних цифрових підписів відповідальних осіб платника, яким згідно з установчими документами надано право підпису. Банківська частина системи «клієнт - банк» забезпечує перевірку наведених електронних підписів на кожному електронному розрахунковому документі клієнта та за платіжним файлом у цілому.

Системи платежів населення за допомогою платіжних карток є системами організації безготівкових розрахунків населення. Надзвичайне поширення у світі розрахунків фізичних осіб за допомогою пластикових карток зумовлене перевагами, які одержують при цьому фізичні особи, підприємства торгівлі та послуг, комерційні банки та держава. Карткова система платежів надає максимум зручностей клієнтам банків: вони звільняються від необхідності здійснювати оплату відповідних покупок готівкою. Загублена або вкрадена картка завдяки своїй надійності і захисту не дозволяє іншій особі використовувати її в розрахунках. Щодо торговельних підприємств, запровадження електронних грошей зменшує їхні витрати на здійснення касових операцій та обробку готівки. Вигоди комерційних банків пов'язані із поповненням кредитних ресурсів, появою нових клієнтів, зменшенні витрат, пов'язаних із готівковими розрахунками. Зрештою, інтерес держави полягає у збільшенні кредитних можливостей банківської системи, скороченні державних потреб у готівці та зменшенні витрат на підтримку готівкового обігу, примноженні надходжень до бюджету завдяки удосконаленню оподаткування сфери торгівлі та послуг.

Щорічні витрати на підтримку грошового обігу в Україні становлять не менше 220 млн. доларів США (без урахування супутніх витрат на транспортування, упаковку, перерахунок, облікові операції, контроль та охорону), тому навіть зниження на 20-25% потреби у готівці за рахунок введення нових платіжних інструментів - платіжних карток, може дати щорічну економію коштів державного бюджету, еквівалентну 60-100 млн. доларів США. Банківська платіжна картка (БПК) - пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого отримувачу банківської пластикової картки надається змога здійснювати операції сплати за товари, послуги та отримувати готівкові кошти. Існують різні види банківських пластикових карток. За функціональними характеристиками виділяють кредитні, дебетові картки і електронні гаманці. Основні види пластикових карток, що обслуговують багатосторонні карткові угоди, зображені на рисунку 5.

Кредитні картки пов'язані з відкриттям у банку кредитної лінії, що дає можливість власнику картки користуватися кредитом при купівлі товарів і оплаті послуг. Банківські кредитні картки призначені для купівлі товарів з використанням банківського кредиту та отримання авансів у готівковій формі. Кредитна лінія діє в межах установленого банком ліміту. Картки туризму і розваг - це пластикові картки, що випускаються компаніями, які спеціалізуються на обслуговуванні цієї сфери; наприклад, American express, Dinners club. Окрім оплати за товари і послуги вони надають власникам різні пільги щодо бронювання авіаквитків, номерів у готелях, страхування життя.

Дебетові картки призначені для отримання готівки в банківських автоматах або для купівлі товарів з розрахунком через електронні термінали; гроші при цьому списуються з рахунка власника картки в банку. Електронні гаманці призначені для використання готівкових коштів, внесених на саму карту, при оплаті за товари і послуги.

Кредитні картки є двох видів: індивідуальні (вони можуть бути стандартними і золотими) і корпоративні (бізнес-картки). Корпоративна картка - платіжна картка, яка дає змогу її тримачу провести операції за рахунок коштів, що обліковуються на картковому рахунку юридичної особи. «Золоті» картки призначені для осіб з високою кредитоспроможністю і передбачають численні пільги для користувачів.

За своїми технологічними особливостями поширені картки двох видів - з магнітною смугою та із вбудованою мікросхемою. Картки з магнітною смугою містять інформацію про клієнта і стан його рахунка, яка зчитується за допомогою відповідних пристроїв. Смарт-картки містять мікросхему, що складається із запам'ятовуючих пристроїв для зберігання інформації та процесора, який здатний обробляти інформацію. Основними перевагами смарт-карток над картками з магнітною смугою є: здатність смарт-карток самостійно реагувати на інформацію; ширші інформаційні можливості; висока надійність.