Фінансове посередництво

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Структурна перебудова української економіки потребує істотного збільшення обсягу інвестицій та активізації інвестиційної діяльності. Через падіння виробництва, неефективну систему оподаткування значно зменшилися обсяги прибутків - основних власних джерел інвестиційної діяльності підприємства.

Не забезпечують зростання обсягу інвестицій в економіку України також банківська система, фондовий ринок, спеціальні (вільні) економічні зони. Недосконалість законодавчої бази, брак практичного досвіду надання позик, недостатній розвиток інфраструктури ринку цінних паперів, обмеження правової гарантії для інвесторів стримують інвестиційну діяльність у країні.

Історично інститут фінансового посередництва виникає з моменту розподілу праці у сфері обслуговування кругообігу фінансових активів як еквівалента товарних продуктів, поступово виокремлюючись у самостійний вид бізнесу. Оскільки сприяння розвитку будь-яких структур, запозичення чи залучення капіталу потребує спеціальних знань, послуги фінансових посередників об'єктивно викликаються практикою. Без фінансового посередництва можлива загроза операційного звуження ринку і натуралізація господарського життя (коли має місце безпосередній товарний взаємообмін без грошового компоненту, тобто бартеризація).

На сьогодні зареєстровано близько 1200 фінансових посередників, серед яких є торговці цінними паперами, довірчі товариства, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії та комерційні банки. Реально на фондовому ринку України працює близько 20-30 відсотків зазначеної кількості фінансових посередників. Основна їхня функція - це допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки. Фінансові посередники створюють свої фонди, беручи кошти в борг у заощаджувачів, за що останнім виплачується процентний доход. Акумулюючи кошти таким чином, вони надають їх під вищі проценти інвесторам. Різниця між отриманим та виплаченим процентним доходом іде на покриття витрат фінансового посередника та його прибуток.

Щодо змістовно-структурної характеристики терміна «фінансове посередництво», то слід зазначити, що міжнародна й вітчизняна економічна термінологія і юриспруденція не містять достатньо акцептованого визначення і тлумачення цього поняття.

Процеси реформування власності супроводжуються структурною перебудовою економіки й зумовлюють створення фондового ринку як складової частини ринкових відносин, що забезпечує вільний обіг коштів у формі цінних паперів. Фондовий ринок сприяє обігу та раціональному розміщенню фінансових ресурсів, дає можливість реально оцінювати ефективність управління підприємством, створює умови для добросовісної конкуренції та обмеження монополізму.

Для розвитку вітчизняного ринку інвестиційних ресурсів важливим є вирішення проблеми понятійного визначення та структуризації фінансових посередників. Фінансові посередники - сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо), чиї функції полягають в акумульовані коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах у розпорядження позичальників.

Найголовніше завдання фінансових посередників - спрямувати рух капіталу до найефективніших споживачів. Базовою основою їх функціонування є реалізація кредитно-інвестиційних угод (тобто безпосереднє фінансування) та заміна прямого фінансування непрямим через випуск власних вторинних зобов'язань. Логічно, що предметом праці для посередників на ринку стають цінні папери і гроші. Таким чином, ми можемо зробити висновок про доцільність та необхідність дослідження проблеми фінансового посередництва в ринковій економіці, оскільки вони постають невід'ємною проміжною ланкою руху капіталів.

Розділ 1. Посередницькі фінансові інститути та їх роль в ринковій економіці

1.1 Концептуальні основи діяльності фінансових посередників

Фінансове посередництво (financial intermediation) як окремий специфічний вид економічної діяльності виділяється всіма сучасними економістами. За визначенням відомого американського економіста Ф. Мишкіна, фінансове посередництво - це процес непрямого інвестування, за якого фінансові посередники позичають кошти в тих, які їх заощадили, і, в свою чергу, надають позики іншим. Таке визначення не є цілковито повним, оскільки фінансові посередники не лише надають позики (позики надають, як правило, лише банківські установи), а й вкладають кошти в корпоративні права та інші цінні папери, а також надають інші фінансові послуги. Таким чином, поняття «фінансове посередництво» тісно пов'язане з поняттям «фінансової послуги». У розвиненому суспільстві фінансові послуги мають не менше значення, ніж виробництво.

Найбільш динамічно розвивається та частина сфери послуг, яка пов'язана із задоволенням потреб суспільного виробництва: фінансово-кредитне обслуговування, страхові послуги, інформаційне і бухгалтерське обслуговування. Теоретичне обґрунтування ролі фінансового посередництва в економічному розвитку базується на ідеях А. Пігу про розподіл ризиків та Й. Шумпетера про фінансування інновацій. Ці теоретичні положення підтверджуються досвідом економічного розвитку ХХ ст., узагальненого в концепціях Р. Голдсміта про «фінансове поглиблення» як чинник економічного зростання та Р. Левіна про фінансовий фактор сприяння структурним зрушенням. Загальновизнано, що зростання доходів є об'єктивною передумовою розвитку та вдосконалення системи фінансового посередництва («фінансові інновації» Дж. Герлі). Разом з тим, «нова теорія фінансів» Дж. Штігліца доводить, що для реалізації позитивної ролі фінансового посередництва в економічному розвитку крім об'єктивних чинників велику роль відіграє державна політика, спрямована на захист інтересів інвесторів, забезпечення прозорості діяльності фінансових посередників, подолання бар'єрів «морального ризику» та «асиметричної інформації» на всіх етапах інвестиційного процесу. Еволюція ідей про роль фінансового посередництва в економічному розвитку представлена на Додатку 1.

Коротко сутність фінансового посередництва можна описати наступним чином. У секторі непрямого фінансування поряд з двома базовими суб'єктами, які умовно можна назвати кредитор-заощадник і позичальник-витратник, з'являється третій економічний суб'єкт, який є самостійним і рівноправним суб'єктом грошового ринку. Подібно до базових суб'єктів він формує власні зобов'язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об'єктом торгівлі на грошовому ринку. Вказані суб'єкти називаються фінансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників називається фінансовим посередництвом.[13] Загальний вигляд взаємовідносин між базовими суб'єктами грошового ринку та фінансовими посередниками показано на Додатку 2.

Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього - у розвитку ринкової економіки, їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування. Тобто функціонально фінансові посередники спрямовані не всередину фінансової сфери, не на самих себе, а зовні, на реальну економіку, на підвищення ефективності діяльності її суб'єктів. Звичайно, теоретично можна уявити ситуацію, коли економічні суб'єкти - кредитори і позичальники - будують свої взаємовідносини прямо, не звертаючись до посередників. Проте організація таких відносин була б для них і суспільства набагато дорожчою, уповільненою, високоризикованою і незручною.

Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у такому:

- можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника - оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих завдань, і так само оперативно повернути їх на висхідні позиції;

- скороченні витрат базових суб'єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи та запозиченні додаткових коштів.

- послабленні фінансових ризиків для базових суб'єктів грошового ринку, оскільки значна частина їх перекладається на посередників;

- збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу;

- можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники. Це, зокрема, страхування кредитора від різних ризиків, задоволення потреб у пенсійному забезпеченні, забезпеченні житлом, набутті права власності й управління певними об'єктами тощо. Фінансові посередники спеціалізуються на наданні таких послуг, у зв'язку з чим формується широке коло їх окремих видів: депозитних інституцій, страхових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних і фінансових компаній, взаємних фондів тощо. У кожній країні цей перелік може бути різним, причому чим більше в країні розвинутий грошовий ринок, тим більшим буде ряд різноманітних фінансових посередників. [13]

Функції (від лат. Functio - виконання) фінансового посередництва як зовнішній прояв його властивостей у системі економічних відносин випливають з унікальної ролі, яку покликано виконувати фінансове посередництво в економічному розвитку. Як уже зазначалося, ця роль полягає в ефективнішому розміщенні капіталів індивідуальних інвесторів, що забезпечує економічний розвиток.

Виділимо основні функції фінансового посередництва:

1. Активізація механізмів трансформації заощаджень в інвестиції шляхом підвищення інвестиційної активності індивідуальних інвесторів.

2. Активізація процесів перерозподілу та мобільності капіталів.

3. Зниження відсоткових ставок: розвиток системи фінансового посередництва сприяє розширенню пропозиції ресурсів на фінансових ринках, дедалі більша частка заощаджень надходить на ці ринки через фінансових посередників, що спричиняє зниження вартості залучення капіталів для реального сектора економіки. Зниження вартості залучення капіталів активізує попит на фінансові ресурси з боку реального сектора та стимулює інвестиційну діяльність.

4. Подолання бар'єрів невизначеності (асиметричної інформації та морального ризику), які утримують індивідуальних інвесторів від вкладення фінансових ресурсів у «первинні зобов'язання» - позики або цінні папери підприємств реального сектора.

5. Професійний відбір об'єктів інвестування.

6. Економія на масштабах операцій. Фінансові посередники в міру зростання активів і зобов'язань отримують дедалі ширші можливості для скорочення витрат на здійснення операцій з фінансовими активами.

7. Диверсифікація активів та уникнення ризиків інвестування. Інвестування у велику кількість фінансових активів (надання кредитів великій кількості позичальників або придбання цінних паперів багатьох емітентів) забезпечує суттєве зниження ризиків інвестування для індивідуальних інвесторів.

8. Моніторинг та управління ризиками інвестування здійснюється для розв'язання проблеми «асиметричної інформації» й «морального ризику» протягом періоду інвестування.

Крім виділених восьми функцій фінансового посередництва, які є основними, виділяють також інші. Серед них необхідно звернути увагу на функцію трансформації активів, яка полягає в тому, що фінансові посередники забезпечують перетворення неліквідних активів на ліквідні (наприклад, неліквідних довгострокових позик на ліквідні короткострокові депозити); активів з великими номіналами в активи з малими номіналами.

Виконання наведених вище функцій фінансового посередництва як особливих процедур, притаманних виключно цьому виду економічної діяльності, є обов'язковим для фінансових посередників різного типу. Специфіка реалізації цих функцій фінансовими посередниками різного типу визначається певними законодавчими обмеженнями щодо окремих сторін їх діяльності (зокрема щодо формування інвестиційного портфеля, залучення коштів, участі в операціях на фондовому ринку). Крім того, окремі групи фінансових посередників виконують і додаткові специфічні, притаманні лише їм функції.

Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього - у розвитку ринкової економіки, їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування

Фінансовий ринок є механізмом, який забезпечує зведення покупців та продавців фінансових активів і сприяє обміну цими активами: фінансові ресурси обмінюються на фінансові інструменти, фінансові інструменти - на фінансові ресурси. Фінансовий ринок - це сукупність фінансових інститутів, які забезпечують ефективний перерозподіл фінансових ресурсів від донорів до реципієнтів.

Сучасний фінансовий ринок є складним утворенням з надзвичайно багатою структурою. Як правило, вживаючи термін «фінансовий ринок» мають на увазі цілісну систему окремих ринків, на яких урівноважується попит на фінансові ресурси і їх пропозиція. Оскільки саме фінансові ресурси є тим «товаром», який обертається на фінансових ринках, в економічній літературі як синонім словосполучення «фінансовий ринок» іноді використовується термін «ринок фінансових ресурсів».

Втім, таке визначення є недостатньо повним, оскільки фінансовий ринко - це також сфера надання фінансових послуг. Сфера надання фінансових послуг може розглядатися як сукупність усіх фірм, що надають фінансові послуги. Або сфера надання фінансових послуг - об'єднання таких традиційних і сегментованих галузей промисловості, як банківська діяльність, цінні папери, страхування, нерухомість, кредит, фінанси. Крім того, у США сфера надання фінансових послуг включає нефінансові корпорації типу «General Motors», «Ford Motor Company», «Sears», «AT and T», «J.C. Penney», які зайняті у виробництві та наданні фінансових послуг.

Отже, структуру фінансового ринку можна уявити як інтегроване утворення, основними складовими якого є ринок позикових коштів та ринок інструментів власності. Для зображення структури фінансового ринку зручно скористатися схемою, наведеною на додатку 3. Поданий на малюнку схематичний зріз фінансового ринку характеризує його агреговану структуру. Кожна зі складових може бути сегментована по окремих сегментах. Наприклад, той самий ринок інструментів позики може бути поділений на ринок державних та ринок корпоративних боргових паперів, у свою чергу ринок державних цінних паперів - на ринок загальнодержавних і муніципальних паперів тощо.

Крім наведеної вище сегментації ринку цінних паперів, що здійснена за категоріями фінансових інструментів, які на ньому обертаються, важливим з погляду його характеристики як елемента фінансової середи є поділ цього ринку на первинний і вторинний, організований та неорганізований, а також за іншими ознаками (строками випуску фондових інструментів, категоріями емітентів, територіальним поширенням тощо).

Особливої уваги заслуговує класифікація фінансового посередництва. Щодо цього питання нема єдиної точки зору ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі. У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:

* банки;

* небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами, чи парабанками.

В американській літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи:

* депозитні інституції;

* договірні ощадні інституції;

* інвестиційні посередники.

Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва зумовлюється двома обставинами: відсутністю однозначного трактування самого поняття "банк" та відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників. В європейському законодавстві банк трактується значно ширше, ніж в американському. Тому деякі з інституцій, які за європейським законодавством належать до спеціалізованих банків, наприклад інвестиційні банки, за американським законодавством не є такими і в літературі їх відносять до спеціалізованих небанківських інституцій (інвестиційних посередників).

Тому більш правомірним є класифікація всіх фінансових посередників за одним критерієм - участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на:

* банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;

* небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають.

Усередині кожної з цих груп посередники можуть класифікуватися на види за іншими критеріями. На додатку 4 показаний розподіл фінансових посередників за функціональною класифікацією. Проте, їх можна розділити й за іншими ознаками:

1. За юридичним статусом фінансові посередники діляться на юридичних і фізичних осіб.

2. За територіальною ознакою бувають місцеві, регіональні, державні, міжнародні фінансові посередники.

3. За організаційною формою - акціонерні товариства (закриті й відкриті), товариства з обмеженою відповідальністю, приватні підприємства, спеціалізовані відділи або філії інших підприємств тощо.

4. За відповідністю чинному законодавству - легальні (фінансові посередники, що зареєстровані і діють в рамках існуючого законодавства), напівлегальні (підприємства, які зареєстровані згідно до чинного законодавства, але виконують певні операції, цим законодавством не передбачені) і нелегальні (фірми і особи, що здійснюють посередницьку діяльність поза законом).

5. За типом винагороди - фінансові посередники, що одержують дохід у вигляді різниці відсотків на вхідні й вихідні фінансові потоки (або різниці курсів цінних паперів, валют тощо), та фінансові посередники, які працюють за фіксовану винагороду (наприклад, у вигляді комісійних).

6. За типом спілкування з клієнтами - фінансові посередники, що взаємодіють безпосередньо особисто з клієнтом (так би мовити, в режимі «оффлайн»), та фінансові посередники, які спілкуються з клієнтурою за допомогою електронних засобів зв'язку (Інтернет, мобільний і телебанкінг, Інтернет-трейдинг, онлайн-брокери, онлайн-консультанти тощо).

7. Інше.

Отже, оскільки базові суб'єкти грошового ринку переважно є суб'єктами реального сектора економіки (ділові підприємства та домашні господарства), то, створюючи для їх функціонування сприятливі умови, фінансові посередники позитивно впливають на кругооборот капіталу в процесі розширеного відтворення, розвиток виробництва, торгівлі, інших сфер економіки. Особливо важлива їх роль у переміщенні грошових заощаджень домашніх господарств в оборот ділових підприємств. Це зумовлено тим, що ці заощадження є найбільшим джерелом інвестицій в економіку, проте вони перебувають у величезної кількості власників, індивідуальні розміри їх невеликі, отже перерозподілити їх без посередників було б технічно неможливо.

1.2 Правове забезпечення діяльності посередницьких фінансових інститутів в Україні

В основу регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів покладено відповідне законодавче забезпечення та контроль. До законодавчих актів, за допомогою яких здійснюється регулювання правовідносин на ринку цінних паперів, належить низька кодексів та законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також нормативних документів міністерств та відомств.

Якщо розглядати законодавство України, що регламентує діяльність посередників на фондовому ринку, то можна виділити три основні його складові:

- законодавство, що регламентує загальні правові норми фінансового посередництва;

- законодавство, що регламентує правові особливості здійснення фінансового посередництва на ринку цінних паперів;

- законодавство, що регламентує порядок державного регулювання діяльності фінансових посередників в Україні.

Представлена класифікація нормативних актів є досить умовної, так норми й принципи правової регламентації об'єкта дослідження закріплені у великій кількості законів і підзаконних актів, що робить процес аналізу правової бази функціонування фінансових посередників в Україні досить скрутної.

Дамо характеристику основним нормативних актам, які можуть бути віднесені до сфери встановлення правовідносин в області фінансового посередництва.

У Законі про фінансові послуги [1] наведено визначення ринку фінансових послуг, розглянуто умови надання фінансових послуг. Крім того, даним нормативним документом викладені основні умови створення й діяльності фінансових установ. У частині регулювання ринку фінансових послуг даним законом, визначений прядок ліцензування діяльності фінансових установ, представлені умови застосування й види засобів впливу за порушення законів й інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг. Даним нормативним документом установлено, що крім штрафних санкцій, за порушення законодавства про фінансовий ринок, передбачена адміністративна й кримінальна відповідальність (ст.43 і ст.44 відповідно Закону про фінансові послуги).

Даним нормативним актом визначено:

а) які операції є фінансовими послугами (п.5 ст.1);

б) які спеціалізовані суб'єкти підприємницької діяльності будуть вважатися фінансовими установами (п.1 ст.1 цього Закону).

Однозначно, відповідно до норм цього Закону до фінансових посередників відносяться ломбарди (п.1,ст.1), пункти обміну валют (Пп.3 п.1 ст.4) і торговців цінними паперами (у тому числі посередників) (Пп.10 п.1 ст.4 цього Закону про фінансові послуги).

Досить спірним є віднесення до фінансових посередників страхових посередників й адміністраторів недержавних пенсійних фондів (далі - НПФ) [2]. Відповідно до Закону про фінансові послуги [1] до складу фінансових послуг включені послуги в сфері страхування й накопичувального пенсійного забезпечення (пп.9 п.1 ст.4). Виникає закономірне питання: " Чи відноситься це до страхових компаній і недержавних пенсійних фондів і не відноситься до посередників у даній галузі?"

Контекст Закону України «Про страхування» от 07.03.96р. №85/96-ВР (в редакції Закону от 04.10.2001р. №2745-III) [3] і підзаконних нормативних актів, що регулюють діяльність страхових посередників, говорить про те, що це такі ж повноправні учасники страхового ринку, як і страхові компанії. Тому Госфінпослуг - уповноважений орган у сфері контролю діяльності на ринку фінансових послуг - вимагає такої ж реєстрації страхових посередників - юридичних осіб, як й інших фінансових установ . Аналогічна ситуація й з адміністраторами НПФ: згідно п.2 ст.2 Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення» от 09.07.2003р. №1057-IV [4] вони є суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення, без яких НПФ не може здійснювати свою діяльність. Отже, такі юридичні особи (а також компанії з керування активами НПФ) підпадають під сферу впливу Госфінпослуг.

Однак неврегульованим залишається питання щодо діяльності кредитних (у тому числі іпотечних) брокерів. З одного боку, їхня діяльність з пошуку кредитора або позичальника можна вписати в пп.6 п.1 ст.4 Закону про фінансові послуги як послуги з надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту. Однак це може мати сенс тільки в тому випадку, якщо кредитний брокер скаладає з клієнтом посередницький договір, де діє за рахунок клієнта й від його імені (договір доручення, агентський договір). На сьогоднішній день Госфінпослуги не видали ніяких нормативних документів, що регулюють діяльність кредитних посередників.

Правове становище банку на ринку цінних паперів має одну особливість, що відрізняє його від інших учасників даного ринку. Воно полягає в тім, що підстава на участь комерційного банку в правовідносинах з приводу цінних паперів виникає після одержання останнім банківської ліцензії, тобто після придбання банком правосуб'єктності в повному обсязі. Саме в необхідності одержання банківської ліцензії до яких-небудь дозволів ДКЦПФР полягає базова відмінність правового положення комерційного банку від інших учасників ринку цінних паперів [5].

Діяльність фінансових посередників регламентується також Законом України «Про попередження й протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом» от 28.11.2002р. №249-IV. Даний закон поширюється на фізичних й юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій на території України. Даним нормативним актом регламентується система фінансового моніторингу - як сукупність заходів, спрямованих на виконання вимог законодавства в сфері попередження й протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом.

Одним з нормативних документів, що регламентують діяльність фінансових посередників в Україні є Положення про державний реєстр фінансових установ від 28.08.2003р. №41, яким визначений порядок внесення до реєстру фінансових установ. Крім того, у практиці діяльності фінансових посередників використається ще один нормативний документ, а саме Положення про встановлення обмежень по сполучення діяльності фінансових установ з надання певних видів фінансових послуг, затверджене розпорядженням Дерфінпослуг від 08.07.2004р. №1515 [7]. У Додатку 6 наведена характеристика основних заборон на сполучення окремих видів фінансових послуг відповідно до Положення №1515.

У цьому випадку, дані закони ставляться до регулювання діяльності фінансових посередників не тільки на фондовому ринку - торговців цінними паперами, але й визначають загальні норми стосовно фінансових послугами таких суб'єктів, як ломабрды, кредитні брокери й обмінні пункти, адміністратори НПФ.

Законодавство України, що визначає безпосередньо порядок функціонування фінансових посередників на фондовому ринку, можна охарактеризувати в такий спосіб.

У Господарському кодексі України [1] глава 17 присвячений установленню правових норм відносно використання цінних паперів у господарській діяльності. Зокрема, у даній главі постатейно дається визначення цінним паперам й їхнім видам (ст.163), умові й порядку випуску цінних паперів суб'єктами господарювання (ст.164), У ст.165 визначаються порядок придбання цінних паперів суб'єктами господарювання, відповідно до якого операції купівлі-продажу цінних паперів можуть здійснювати, крім емітентів і власників, торговці цінними паперами - посередники в сфері випуску та обігу цінних паперів.

У главі 35 «Особливості правового регулювання фінансової діяльності» Господарського кодексу дається визначення наступним моментам:

- фінансове посередництво є фінансовою діяльністю суб'єктів господарювання (п.2, ст.333 Господарського кодексу);

- фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями (п.3, ст.333 Господарського кодексу);

- фінансове посередництво в сфері випуску й обігу цінних паперів є винятковим видом діяльності або така діяльність дозволена законом (п.1,ст.356 Господарського кодексу);

- здійснення фінансового посередництва на фондовому ринку підлягає обов'язковому ліцензуванню (п.1, п.2 ст.357 Господарського кодексу).

Крім того, даним нормативним документом визначений порядок висновку договорів цивільно-правового характеру на здійснення діяльності торговців цінними паперами. Так, у главе 69 Цивільного кодексу України от 16.01.2003г. №435-IV (далі - Цивільний кодекс) [8] відбиті норми права (висновок, виконання й припинення) відносно договорів комісії або договорів доручення. Даним видом договорів регулюється брокерська діяльність торговців цінними паперами за яку вони, як правило, одержують винагороду.

Загальні положення про купівлю - продажу й міні містить глава 54 Цивільного кодексу на підставі яких здійснюється дилерська діяльність торговця цінними паперами, джерелом доходу по який є різниця між покупною й продажною ціною цінних паперів.

Андеррайтинг у законодавчій практиці України здійснюється за винагороду й у рамках договорів доручення, які складаються в рамках Цивільного кодексу.

Діяльність по керуванню цінними паперами також здійснюється на підставі договірних відносин. Договір укладається на певний строк і передбачає винагороду за діяльність торговця цінними паперами. Висновок, виконання й припинення договорів керування майном (у тому числі цінними паперами) регулює глава 70 Цивільного кодексу.

Основні вимоги й порядок здійснення професійної діяльності на фондовому ринку торговцями цінними паперами визначені Правилами здійснення діяльності по торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтинга, керуванню цінними паперами, затвердженими рішенням ДКЦПФР від 12.12.2006р. №1449 [9] (далі - Правила №1449). Даним нормативно-правовим актом визначені: загальні положення й вимоги до договорів (на брокерське обслуговування, комісії, доручення, разовому замовленню, андеррайтинга) на надання фінансових послуг. Крім того, даним нормативним актом визначені обов'язки торговців при здійсненні операцій із цінними паперами, організація внутрішнього обліку й звітності торговців цінними паперами й ряд інших питань.

Ліцензійні умови здійснення професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності по торгівлі цінними паперами, затверджені рішенням ДКЦПФР від 26.05.2006р. №346 (далі - Ліцензійні умови №346) [10] визначають вимоги до кваліфікаційні, організаційні, технологічні й інші вимоги для здійснення діяльності по торгівлі цінними паперами.

За порушення законодавства в сфері надання фінансових послуг державою (уповноваженим органом) можуть застосовуватися певні заходи впливу: збір позачергових зборів, накладення штрафу, призупинення й анулювання ліцензії, відсторонення від керівництва й ін. У Додатку 7 наведена характеристика розмірів штрафних санкцій, що накладаються на суб'єктів підприємницької діяльності - юридичним особам за правопорушення, зроблені на ринку фінансових послуг (cт.41 п.1 Закону про фінансові послуги [1] ).

Адміністративна відповідальність у галузі фінансів і підприємницької діяльності передбачена в ст.166⁹ Кодексу України про адміністративні правопорушення от 07.12.1984р. №8073-Х [11]. Вона стосується порушення законодавства про попередження й протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом. За даним порушенням передбачена й кримінальна відповідальність по ст.209 і ст.2091 Кримінального кодексу України от 05.04.2001р.№.2341-III [12].

Як видно із проведеного аналізу правового забезпечення діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів, вітчизняне законодавство має кілька відмітних рис: юридичні норми, що стосуються одного об'єкта, перебувають у різних нормативних документах; високий ступінь мінливості законодавства (кількість прийнятих змін і доповнень до існуючих нормативних актів), наявність нерегульованих питань у практиці здійснення господарської діяльності. Торговці цінними паперами, як суб'єкти фондового ринку, функціонують в економіці України не менш 10 років. Проте, спеціалізоване законодавство, що регулює безпосередньо їхня діяльність на ринку з'явилося тільки в 2006р. Це говорить про те, що в цей час норми правових документів проходять «випробування» на доцільність, логічність і продуманість на практиці. Однак уже сьогодні виникає ряд неурегульованих питань, які стосуються механізму функціонування фінансових посередників на фондовому ринку України.

Незважаючи на активізацію законотворчої діяльності в сфері фінансового посередництва поки залишається кілька неурегульованих питань, пов'язаних з діяльністю фінансових посередників на ринку фінансових послуг України. Норми законодавства не дають однозначного формулювання відносності того, чи є страхові брокери й керуючі НПФ фінансовими установами й чи підпадають вони під сферу впливу Держфінпослуг. Ситуація ускладнює з такими учасниками фінансового ринку як кредитними (у тому числі іпотечними) брокерами. На сьогоднішній день нормами законодавства України прямо не передбачена їхня діяльність на ринку фінансових послуг.

1.3 Зарубіжна практика функціонування посередницьких фінансових інститутів

Одними із активних учасників ринку цінних паперів, в багатьох країнах, традиційно виступають банки. Хоча їхня роль на ринку різних країн неоднакова, можна визначити певні риси взаємодії комерційних банків на національному та міжрайонному фондовому ринку. У країнах, де банки мають право здійснювати всі види операцій з цінними паперами (наприклад, Німеччина), вони активно виходять на ринки як емітенти, фінансові посередники та значні інвестори. У таких країнах, де роль комерційних банків на фондовому ринку значно обмежена (США, Канада, Японія), вони перебувають на ньому опосередковано шляхом участі в інвестиційній та посередницькій діяльності через трастові операції, кредитування інвестиційних компаній і фондів, співробітництво з брокерськими фірмами. До того ж практично у всіх країнах доходи комерційних банків від інвестиційної діяльності та операцій із цінними паперами становлять значну частку в структурі загальних доходів.

Розширення та диверсифікація форм участі комерційних банків на ринку цінних паперів призвели до формування в економіці ряду країн великих фінансово-банківських груп, центром яких є комерційні банки, що концентрують поряд із собою відносно самостійні структури - інвестиційні фонди та компанії, консультаційні фірми, трастові компанії і т. ін.

Як свідчить світова практика, основний обсяг трастових операцій припадає на операції управління портфелями цінних паперів довірителя, а також на здійснення інвестицій у цінні папери. Слід враховувати світовий досвід обґрунтування у договорах випадків відчуження довірчими товариствами майна довірителя, а саме: коли це можливо, яка процедура та умови такого відчуження. Невизначеність цих питань може призвести до конфлікту між довірителем і довірчим товариством. Крім того, у багатьох країнах трастові компанії управляють пакетами цінних паперів. Цей процес охоплює також підтримку ліквідності на певному рівні, продаж у необхідних випадках частини акцій із пакета, що ним управляють, і купівлю більш інвестиційно-привабливих акцій. Такі питання теж треба відбити у договорі.

Пенсійні фонди - порівняно нове явище на фінансовому ринку. Перший сучасний недержавний пенсійний фонд був створений у США компанією «General Motors» у 1950 році. Відтоді спостерігається бурхливий розвиток інститутів такого типу. Сьогодні понад 40% працездатності населення США бере участь у тих чи інших пенсійних системах (програмах). Активи пенсійних фондів США, перевищують 4,7 трлн.дол., а виплачувані нами пенсії становлять майже третину щорічних пенсійних виплат. Найбільшими корпоративними пенсійними фондами США є фонди компаній AT&T, «General Motors», «General Electric», IBM та «Ford» із загальної вартості активів 161,5 млрд.дол. До найбільших некорпоративних (громадських) пенсійних фондів належать Національний пенсійний фонд працівників сфери освіти, Каліфорнійський пенсійний фонд, Пенсійний фонд «New York City» та громадські пенсійні фонди штату Нью-Йорк із загальною вартістю активів 251,2 млрд. дол.[додаток 7]

У багатьох країнах континентальної Європи, зокрема у Франції, Німеччині, Італії, переважають солідарні державні системи пенсійного забезпечення, що охоплюють практично всіх працівників і забезпечують більшість їхніх пенсійних доходів. До останнього часу вони діяли успішно, забезпечуючи високі й гарантовані пенсії. Однак демографічні зміни, постійний прогрес старіння населення загрожує стабільності функціонування таких систем пенсійного забезпечення. Для збереження поточного рівня виплат необхідно постійно збільшувати суму внесків, що призводить до зростання витрат на оплату праці та зменшення конкурентоспроможності підприємств. Західні економісти говорять про необхідність і неминучість реформування солідарних систем пенсійного забезпечення та розвитку недержавних пенсійних фондів, наголошуючи, що такі зміни матимуть також позитивний вплив на ефективність капіталу, загальну продуктивність факторів виробництва й економічного зростання.

Сучасні інвестиційні банки в багатьох країнах займаються не тільки купівлею-продажем цінних паперів, а й організацією інвестиційних компаній, управлінням іпотекою та венчурним капіталом. На підставі цього можна припустити, що діяльність інвестиційних банків не відрізняється від діяльності комерційних банків. Однак дуже суттєва різниця між цими інститутами визначається сутністю та характером державного регулювання їх. Законодавство багатьох країн орієнтує комерційні банки на виконання класичних операцій, відокремлюючи від них інвестування капіталу в цінні папери. Тим самим держава страхує клієнтів комерційних банків від ризику операцій з цінними паперами, які в силу свого спекулятивного характеру загрожують стабільній роботі банків із грошовими заощадженнями. Однак рівень зовнішнього регулювання інвестиційних банків у різних країнах має свою специфіку, яка відображає особливості національної економіки.

Розділ 2. Сучасний стан діяльності посередницьких фінансових інститутів

2.1 Аналіз та оцінка діяльності фінансових посередників на вітчизняному фондовому ринку

До діяльності фінансових посередників на фондовому ринку - торговцям цінними паперами - держава в особі ДКЦПФР пред'являє цілий ряд вимог у зв'язку зі здійсненням ними посередницької діяльності.

Відносно торговців існують певні правила в розмірі статутного капіталу. Такий торговець може здійснювати брокерську діяльність і діяльність по керуванню цінними паперами тільки в тому випадку, якщо він має сплачений грішми статутний капітал у розмірі не менш 300 тис.грн., андеррайтинг - не менш 600 тис.грн. у статутному капіталі торговця цінними паперами частка іншого торговця не може перевищувати 10% (п.1 ст.17 Закону про цінні папери [14]).

У відповідності зі ст.4 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.96р. №448/96-ВР (далі - Закон про державне регулювання ринку ценних паперів) [15] установлено, що державна комісія з цінних паперів та фондового ринку у встановленому нею порядку видає ліцензії на здійснення брокерської діяльності, андеррайтинга, діяльності по керуванню цінними паперами.

Постановою КМУ від 07.06.2006р. №802 «Про встановлення терміну дії ліцензії на здійснення окремих видів діяльності на ринку цінних паперів й узгодження розміру плати за їхню видачу» [16] встановлений термін дії ліцензії на здійснення брокерської, дилерської діяльності, андеррайтингу, діяльності з управління цінними паперами, з управління активами, з управління іпотечним покриттям, депозитарної діяльності зберігача цінних паперів та діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів становить 5 років. Плата за видачу ліцензій на здійснення окремих видів діяльності на ринку цінних паперів становить:

- 2000 гривень - на провадження андеррайтингу, діяльності з управління цінними паперами, з управління активами, з управління іпотечним покриттям та депозитарної діяльності зберігача цінних паперів;

- 1700 гривень - на провадження брокерської, дилерської діяльності та діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів.

Порядок й умови видачі ліцензії на здійснення окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку, переоформлення ліцензії, видачі дубліката й копії ліцензії ДКЦПФР не дуже давно затверджувала Рішенням №345 [17]. Даний порядок не поширюється на діяльність з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами). Відповідно даного нормативного документа торговець цінними паперами - професійний учасник фондового ринку має право проваджувати цю діяльність на всій території України після отримання відповідної ліцензії в Комісії за умови вступу до щонайменше однієї саморегулівної організації професійних учасників фондового ринку (за винятком організатора торгівлі (фондової біржі) та депозитарію) та отримання в установленому Комісією порядку Свідоцтва про включення до державного реєстру фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів (для торговця цінними паперами; депозитарію й біржі, якщо смороду здійснюють розрахунково-клірингову діяльність).

Провадження професійної діяльності на фондовому ринку після закінчення дії ліцензії, прийняття рішення про визнання ліцензії недійсною або рішення про анулювання ліцензії, що набуло чинності в установленому законодавством порядку, не допускається.

У розділі ІІ даного Порядку №345 відбитий порядок надання й перелік документів, які надаються заявником при отриманні ліцензії на здійснення окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку. Відповідно до правил, ліцензіат може здійснювати як будь-який окремий вид діяльності з торгівлі цінним паперам (зокрема , брокерську діяльність, андеррайтинг, діяльність по керуванню цінними паперами), так й одночасно кілька видів діяльності. Про своє рішення він інформує в заяві про видачу ліцензії.

До заяви про видачу ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з торгівлі цінними паперами (дилерської, брокерської діяльності, андеррайтингу, діяльності з управління цінними паперами) додаеться пакет документів, перелік яких наведений у Додатку 6. Зазначений перелік документів для банку доповнюється наступними документами:

- довідка Національного банку України (його територіального управління) про розмір зареєстрованого та фактично сплаченого статутного фонду (капіталу) банку на момент подання заяви про видачу ліцензії

- копія дозволу Національного банку України з відповідним додатком до нього (перелік операцій на фондовому ринку, які має право здійснювати банк), засвідчена підписом керівника та печаткою заявника.

Ліцензію на проведення професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з торгівлі цінними паперами, може одержати тільки юридична особа у формі господарчого товариства. Для торговця цінними паперами відповідно до законодавства операції з цінними паперами становлять виключний вид його діяльності,який повинний бути відображений в його установчому документі. Статутний фонд (капітал) торговця цінними паперами при його створенні має бути сплачений виключно за рахунок грошових коштів.

Керівні посадові особини торговця цінними паперами (у тому числі банку), його філій або інших відокремлених підрозділів, яким надані повноваження щодо здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами, визначені рішенням ДКЦПФР від 05.01.99 № 1 «Про визначення переліку керівних посадових осіб, які підлягають сертифікації для здійснення їхніми юридичними особами професійної діяльності на ринку цінних паперів», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19.01.99 за № 25/3318 (далі - рішення ДКЦПФР від 05.01.99 № 1) [18], а також фахівці торговця цінними паперами (його філій або інших відокремлених підрозділів), які безпосередньо виконують операції з цінними паперами, повинні бути сертифіковані згідно з Положенням про сертифікацію осіб, що здійснюють професійну діяльність з цінними паперами в Україні, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 29.07.98 № 93 (далі - Положення про сертифікацію) [19].

Для торговця цінними паперами (крім банку) при отриманні ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з торгівлі цінними паперами встановлені певні кваліфікаційні вимоги, які деталізуються з позиції видів діяльності, суб'єкта -торговця цінними паперами й виду ліцензії (один або кілька видів діяльності). У додатку 5 наведена характеристика основних кваліфікаційних вимог до торговців цінними паперами в Україні. Крім зазначених у додатку 5 кваліфікаційних вимог Порядком №345 визначено, що керівні посадові особини торговця цінними паперами (його філій або інших відокремлених підрозділів) при здійсненні будь-якого виду професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з торгівлі цінними паперами не можуть одночасно працювати в іншому професійному учаснику фондового ринку. Крім того, керівник торговця цінними паперами (крім банку) винний мати стаж роботи на фондовому ринку не менше трьох років.

Сертифіковані фахівці торговця цінними паперами (його філій або інших відокремлених підрозділів) можуть працювати не більше ніж у двох торговців цінними паперами, але не можуть одночасно працювати в інших професійних учасниках.

Ліцензію на провадження будь-якого виду професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з торгівлі цінними паперами не може одержати ліцензіат, який не забезпечив виконання протягом дії попередньо виданої ліцензії розпоряджень про усунення порушень законодавства, постанов про накладання санкцій за правопорушення (у тому числі, що передбачали сплату відповідних штрафів), що виносились уповноваженими особами Комісії щодо цього ліцензіата, а також відповідних рішень Комісії, що стосуються діяльності цього ліцензіата, які не були оскаржені у судновому порядку.

Торговець цінними паперами може отримати нову ліцензію не раніше ніж через рік після анулювання попередньо виданої ліцензії за відповідною санкцією.

Згідно з Ліцензійніми умовами здійснення професійної діяльності на фондовому ринку [10] торговці цінними паперами й банки, які здійснюють діяльність на підставі відповідної ліцензії, зобов'язані привести свою діяльність у відповідність із вимогами ліцензійних умов здійснення професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з торгівлі цінними паперами протягом шести місяців з дати вступу в силу зазначених ліцензійних умов.

Ліцензіат вправі здійснювати професійну діяльність на фондовому ринку - діяльність з торгівлі цінними паперами відповідно до отриманої ліцензії тільки за умови вступу в, щонайменше , одну саморегульовану організацію професійних учасників фондового ринку й включення ліцензіата (крім банку) до державного реєстру фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів.

Відзначимо, що у випадку анулювання Свідчення про реєстрації об'єднання як саморегульованої організації професійних учасників ринку цінних паперів ліцензіат зобов'язаний протягом двох місяців з дати публікації рішення Комісії щодо такого анулювання стати членом іншої саморегульованої організації й сповістити про це в орган ліцензування в плині двадцяти робочих днів з дати вступу в саморегульовану організацію.

Варто звернути увагу на те, що при здійсненні професійної діяльності на ринку цінних паперів банк і його відділені підрозділи повинні відповідати вимогам Положення, що стосується організації діяльності банків й їх відділених структурних підрозділів, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 16.03.2006 № 160 [20].

Крім того, Банк, що здійснює професійну діяльність на фондовому ринку - діяльність з торгівлі цінними паперами, зобов'язаний керуватися постановами Правління Національного банку України від 17.07.2001 № 275 «Про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів і ліцензій на виконання окремих операцій», від 03.10.2005 № 358 «Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України», від 17.06.2004 N 280 «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України й Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України».

Ліцензіат зобов'язаний протягом двадцяти робочих днів з дати видачі ліцензії (яка відзначена на бланку ліцензії) подати в територіальний орган Комісії по своєму місцезнаходженню в писемній формі інформацію про одержання ліцензії й облікової картки професійного учасника фондового ринку за формою, установленої даним нормативним актом.

Відзначимо, що скарги на дію територіальних органів ДКЦПФР, пов'язані зі здійсненням ними контролю за діяльністю по торгівлі цінними паперами, розглядаються Комісією. Прийняті за результатами розгляди таких скарг рішення Комісії можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Відповідно до Закону про цінні папери [14] торговець цінними паперами зобов'язаний вести облік цінних паперів, коштів окремо для кожного клієнта й окремо від цінних паперів, коштів і майна, що перебувають у власності торговця цінними паперами. Ця вимога встановлена в п.7 ст.17 названого Закону. Там же визначено, що при цьому повинні виконуватися вимоги, установлені ДКЦПФР за узгодженням з Мінфіном.

Вимог ДКЦПФР, погоджених з Мінфіном поки немає. Зате Комісія видала Правила (умови) здійснення діяльності по торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтинга, керування цінними паперами, затверджені рішенням ДКЦПФР від 12.12.2006р. №1449 [9], які замінили старі Правила здійснення торговцями цінними паперами комерційної й комісійної діяльності по цінних паперах, затверджені наказом ДКЦПФР від 23.12.96г. №331.

Окремі розділи Правил №1449 присвячені організації внутрішнього обліку. Названими Правилами встановлено, що ведення внутрішнього обліку забезпечується системою внутрішнього обліку, до складу якої входять:

- журнал обліку реєстрації договорів (разових замовлень);

- реєстр внутрішнього обліку по договорах (разовим замовленням).

Запису в системі внутрішнього обліку вносяться на підставі первинних документів, що стосується професійної діяльності торговця.

Крім організації системи внутрішнього обліку Правилами №1449 визначене наступне коло питань:

- сформульовані загальні вимоги до договорів на здійснення професійної діяльності;

- дані загальні вимоги до дилерських договорів, договорам на брокерське обслуговування, вимоги до договорів комісії, доручення й разового замовлення, договорам андеррайтинга, договорам на придбання цінних паперів, договорам керування;

- представлені обов'язки торговців при здійсненні операцій з цінними паперами, накладені обмеження на здійснення певних операцій.

У розділі ІІІ «Загальні вимоги до договорів» зазначено, що якщо інше не передбачено законодавством, договори (зміни до них) укладаються в письмовій формі з дотриманням вимог законодавства та засвідчуються підписами уповноважених осіб сторін та печаткою юридичної особини. На організаторах торгівлі договори укладаються з дотриманням їх правил. У разі наявності в організатора торгівлі відповідної електронної торгІвельно-інформаційної мережі, яка передбачає систему електронного документообігу, допускається укладення договорів в електронній формі. Не допускається укладення торговцем договорів щодо перепродажу (міни) цінних паперів власного випуску.

У розділі XІІІ «Обов'язки торговців при здійсненні операцій з цінними паперами» відбито, що при виконанні операцій з цінними паперами торговці зобов'язані:

а) діяти в інтересах клієнта (домагатися найкращого виконання замовлень та договорів), враховуючи умови, зазначені в договорі, кон'юнктуру фондового ринку, умови здійснення розрахунково-клірингових операцій, надання депозитарних послуг, ризик вибору контрагентів та інші фактори ризику;