Фінансове посередництво

б) узгоджувати з клієнтом рівень можливого ризику щодо виконання операцій купівлі-продажу або міни цінних паперів, у тому числі щодо ліквідності цінних паперів, що будуть купуватися, якщо інше не передбачено договором;

в) на вимогу клієнтів попереджати їх про ризики конкретного правочину з цінними паперами, без зазначення конкретних причин, якщо ця умова передбачена договором;

г) на вимогу клієнта надавати інформацію щодо ринкової вартості цінних паперів;

ґ) виконувати умови договору та разові замовлення клієнтів у порядку їх надходження, якщо інше не передбачено договором;

д) в першу чергу, виконувати операції з цінними паперами згідно договору та разовими замовленнями клієнтів, а потім власні операції з такими ж цінними паперами;

е) у разі наявності в торговця зацікавленості, яка перешкоджає йому виконати договір та/або разове замовлення клієнта н найбільш вигідних умовах, торговець зобов'язаний негайно повідомити про це клієнта. Попередження клієнта повинно відбуватися за допомогою засобів зв'язку, визначених договором, з обов'язковим наступним письмовим підтвердженням;

є) відкривати окремий поточний рахунок у грошових коштах, що перебувають в управлінні торговця;

ж) дотримуватися вимог щодо показників ліквідності, встановлених відповідними нормативно-правовими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

з) звістки облік грошових коштів клієнтів, що перебувають в управлінні торговця, на окремих поточних рахунках, які відкриваються торговцем у банку.

Торговці зобов'язані дотримуватись встановлених законодавством нормативів достатності власних коштів та інших показників (нормативів), які обмежують ризики по операціях з цінними паперами.

Торговці зобов'язані здійснювати заходи відповідно вимог законодавства в сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Торговці не мають права:

а) розголошувати комерційну таємницю клієнтів, за винятком надання такої інформації у випадках, передбачених законодавством;

б) запевняти клієнтів у беззаперечному отриманні доходу з цінних паперів (чи його певного розміру) або у відсутності збитків від інвестування в цінні папери, робити заяви, які можуть бути розцінені як гарантії зазначеного;

в) при виконанні договору брокерського обслуговування здійснювати операції за рахунок та в інтересах клієнта без отримання від нього разового замовлення, яке відповідає вимогам цих Правил;

г) використовувати грошові кошти та цінні папери клієнтів для здійснення власних операцій або операції в інтересах інших клієнтів, або як забезпечення, якщо інше не передбачено законодавством;

ґ) здійснювати операції з цінними паперами та коштами клієнтів не в інтересах клієнта, а виключно з метою отримання винагороди;

д) отримувати цінні папери тих видів та обсягів, які не передбачені інвестиційною декларацією;

е) безоплатно відчужувати цінні папери, що знаходяться в його управлінні;

є) задовольняти вимоги кредиторів за рахунок цінних паперів та грошових коштів, що належати клієнтам;

ж) передовіряти виконання замовлень третім особам, якщо це не обумовлено умовами договору з клієнтом;

з) здійснювати діяльність з цінними паперами, які не зареєстровані в установленому законодавством порядку або емісія яких визнана недобросовісною;

і) здійснювати купівлю-продаж цінних паперів, емітентом яких є торговець (крім первинного розміщення та викупу);

і) укладати міни договори в разі, якщо емітентом цінних паперів є торговець;

ї) здійснювати торгівлю цінними паперами з іншими торговцями, якщо частка володіння юридичної чи фізичної особини, що не має ліцензії на провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів, у статутному фонді кожного з торговців перевищує 10 відсотків, крім випадків, визначених законами України;

й) здійснювати торгівлю цінними паперами того емітента, у якому він безпосередньо або побічно володіє більше 10 відсотками статутного фонду;

к) здійснювати види діяльності, не передбачені законодавством.

Таким чином, можна відзначити, що законодавством України до торговців пред'являються наступні вимоги:

1) у відношенні до розміру статутного капіталу торговців цінними паперами;

2) відносно необхідності здійснення діяльності на підставі ліцензії, видаваної ДКЦПФР;

3) відносно необхідності вступу як мінімум в одну саморегульовану організацію професійних учасників фондового ринку;

4) відносно необхідності включення до державного реєстру фінансових установ, що надають фінансові послуги на ринку цінних паперів.

Таким образом, до числа особливостей діяльності фінансових посередників в Україні відносяться й такі моменти, які пов'язані з ліцензуванням їхньої діяльності. Ліцензію на проведення професійної діяльності на фондовому ринку може одержати тільки юридична особа, утворена у формі господарчого товариства, статутний фонд якої повинен бути оплачений винятково коштами . Термін дії ліцензії для торговців цінними паперами становить 5 років. Вартість ліцензії - 1700-2000 грн. залежно від виду діяльності. Порядком видачі ліцензії на здійснення окремих видів діяльності на фондовому ринку, переоформлення ліцензії, видачі дубліката й копії ліцензії встановлений перелік документів, які необхідні до надання для одержання ліцензії торговцем цінними паперами.

Відповідно до рішень ДКЦПФР №1 від 05.01.99р. й №93 від 29.07.98р. керівні посадові особи, а також фахівці торговця цінними паперами повинні бути сертифіковані. При цьому обов'язковою умовою їхньої діяльності є дотримання певних кваліфікаційних вимог. Керівні посадові особини торговця цінними паперами не можуть одночасно працювати в іншому професійному учаснику фондового ринку. При цьому вони повинні кметь стаж роботи не менш 3х років.

Законодавством України накладаються обмеження на видачу ліцензії торговцям цінними паперами, якщо вони не забезпечували виконання розпоряджень Комісії про усунення порушень законодавства. Торговець цінними паперами може отримати нову ліцензію не раніше ніж через рік після анулювання попередньо виданої ліцензії за відповідною санкцією.

Правила (умови) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтинга, керування цінними паперами, затверджені рішенням ДКЦПФР від 12.12.2006р. №1449 є основним нормативним документом, що визначає особливості організації діяльності торговців цінними паперами на фондовому ринку України. У даному нормативному акті відбиті загальні вимоги до договорів на здійснення професійної діяльності, дані загальні вимоги до дилерських договорів, договорам на брокерське обслуговування, вимоги до договорів комісії, доручення й разового замовлення, договорам андеррайтинга, договорам на придбання цінних паперів, договорам керування; представлені обов'язки торговців при здійсненні операцій із цінними паперами, накладені обмеження на здійснення певних операцій. Окремі розділи Правил №1449 присвячені організації внутрішнього обліку.

З обліком цього можна говорити про те, на сьогоднішній день вимоги, пропоновані до ліцензування діяльності торговців цінних паперів й їхньої діяльності на фондовому ринку України, оформлені у відповідні нормативні акти. Однак оскільки ці положення прийняті в Україні не так давно, у даний момент іде їхня апробація на практиці з метою виявлення протиріч.

2.2 Аналіз функціонування посередницьких фінансових інститутів на світовому фондовому ринку

У світовій практиці відомі так звані чисті холдингові компанії. Вони мають тільки один вид основної діяльності - участь у капіталі й управлінні інших компаній. Як приклад можна назвати відому американську фірму "Ексон", до складу якої входить центральна холдингова компанія та ряд територіальних (можлива також наявність компаній на базі продуктового ринку, орієнтованого на спеціальну групу споживачів). Для другого типу холдингів характерним є, крім участі у капіталі, безпосереднє здійснення виробничої діяльності. Прикладом такого холдингу може бути товариство "Америкен Телефон енд Телеграф" (АТТ), яке має багато дочірніх фірм і займається самостійним виробництвом продукції. Можлива і складна ситуація, коли у холдинг-компанію входять "чисті" холдинги і субхолдинги, які утримують акціонерні портфелі, а також ворибночо-фінансові групи: мішані холдинги: акціонерні компанії, які безпосередньо здійснюють виробничо-збутову діяльність. Яскравим прикладом може бути структура італійського автомобілебудівного концерну ФІАТ, у якому основним є "чистий" холдинг "Італійське фінансове товариство". Він володіє контрольним пакетом акцій "мішаного" холдингу ФІАТ. У свою чергу, останній утримує контрольні пакети акцій субхолдингів і дочірніх акціонерних компаній типу "Альфа-Ромео".

Створення таких структур у своїй основі має на меті можливість збільшення автономності комерційної діяльності окремих структурних підрозділів при початковому інвестуванні холдингом дочірніх компаній, та майбутне посилення контролю за використанням прибутку. Крім того, холдинг-компанії концернів використовують функцію управління активами через купівлю прибуткових та продаж неприбуткових підрозділів.

Досвід розвинення країн свідчить, що холдингові компанії не обов"язково повинні володіти абсолютним контрольним пакетом акції дочірніх компаній. Такий пакет може бути у межах 10% загальної кількості акцій з правом голосу. Це зв"язазано , по-перше, з широкою дисперсією акцій, або наявністю великої кількості дрібних акціонерів: по-друге, з поступовим зростанням впливу на ту чи іншу компанію (додаток 6).

Очевидним є те, що для управління дочірньою компанією завжди достатньо 51% її акцій. Але на практиці можлива ситуація, коли контрольний пакет акцій є значно меншим. У деяких країнах залежно від ступеня впливу розрізняють окремі види акціонерних товариств. Наприклад, у Франції володіння компанією 10-50% акцій іншого товариства визначається як участь у володінні капіталом, а у випадках, коли пакет акцій становить понад 50%, то це вже буде філія. Якщо компанії попадають під другий, третій, четвертий і п"ятий рівень впливу, таку групу називають фінансовою. Ці групи можуть мати централізовану або децентралізовану систему прийнятих рішень. Найвижливіший рівень централізації пекомендується для фінансових груп, що в них фірми виробляють однотипні товари або надають аналогічні послуги. Повна децентралізація рекомендується холдингам, які заінтересовані, насамперед, у вигідному інвестуванні різних галузей виробництва. Аналітична оцінка процесу створення та функціонування холдингових компаній у багатьох країнах дозволяє обгрунтувати їх реальні переваги у порівнянні з простою сукупністю підприємств(мал.2.1.)

Підбиваючи підсумки діяльності фінансових результатів діяльності фінансового посередника, не можна забувати, що пріоритетність відносних показників ефективності діяльності над абсолютними не в усіх ситуаціях доречна. В умовах жорстокої конкуренції фінансових посередників в економічно розвинутих країнах має низку рентабельність, але за рахунок здійснення значного обсягу операцій вони мають високі абсолютні показники ефективності діяльності й з упевненістю можна стверджувати, що їхня діяльність високоефективна.[21]

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мал.2.1. Реальні переваги системи материнських та дочірніх компаній

Розділ 3. Проблеми та перспективи підвищення ефективності регулювання діяльності фінансових посередників

3.1 Проблеми національного регулювання діяльності фінансових посередників

фондовий фінансовий посередник економіка

У світовій практиці, включаючи країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою, фондові біржі є центральною ланкою ринку цінних паперів і відіграють важливу роль в економічній системі держави. У ряді країн фондові біржі є єдиним видом організаторів торгівлі цінними паперами, зосереджуючи в себе значну й навіть саму більшу частину всього ринку. У багатьох країнах фондові біржі успішно конкурують із позабіржовими електронними торгово-інформаційними системами (ТІС), які іноді називають «електронними біржами». В Україні склалася зовсім інша, унікальна ситуація, що характеризується беспрецендентным у світовій практиці превалюванням неорганізованого ринку над організованим, украй недостатньою кількістю коштовних паперів, що перебувають в обігу, [38, с.12-19]. У зв'язку з цим, на нашу думку, напрямок вдосконалювання законодавства України можна розглядати з двох позицій:

- по - перше, розглянути напрямок вдосконалювання законодавства в сфері діяльності акціонерних товариств;

- по-друге, дати оцінку напрямкам реформування діяльності торговців цінними паперами.

Ніякі часткові, локальні заходи щодо розвитку організованого ринку цінних паперів в Україні не можуть принести якого-небудь помітного результату. Необхідна розробка комплексної програми, яка б в органічній єдності й взаємозв'язку охоплювала всю галузь законодавчого регулювання зазначених факторів-процесів й у контексті відповідних перетворень передбачала поетапне внесення змін у законодавство, що регулює ринок цінних паперів і діяльність його професійних учасників.

Необхідно підготувати загальний план робіт, з визначенням цілей і сутності змін у чинному законодавстві України, а також етапів їхньої реалізації при участі державних органів, науково-дослідних установ і саморегульованих організацій (СРО) професійних учасників фінансового, фондового й товарного ринків.

Дамо характеристику основним заходам, які можуть скласти основу цього проекту з реформування вітчизняного ринку цінних паперів.

Насамперед, необхідно здійснити комплекс заходів щодо корінного підвищення корпоративної культури й удосконалювання корпоративного керування в АТ (у першу чергу, у відкритих) відповідно до «Принципів корпоративного керування України», затвердженими рішенням ДКЦПФР від 11 грудня 2003 р. № 570 [24].

Особливе значення для розвитку цивілізованого ринку цінних паперів в Україні мають три вузлові проблеми::

- інформаційна відкритість (публічність) ВАТ;

- дотримання ними прав акціонерів;

- проведення зваженої дивідендної політики, яка б ураховувала інтереси всіх груп акціонерів.

Якщо перші дві з названі проблеми знайшли відбиття в проекті Закону України «Про акціонерні товариства» і нормативних актах ДКЦПФР, то остання проблема законодавством практично не регулюється. Тим часом систематична невиплата або вкрай малі розміри дивідендів негативно позначаються на загальному іміджі ВАТ для самих акціонерів, і в тому числі - портфельних інвесторів, діяльність яких переважно формує попит та пропозиція на вторинному ринку цінних паперів і від яких багато в чому залежить загальний стан ринку цінних паперів в Україні.

Серйозною проблемою ВАТ є вкрай низька сукупна ринкова капіталізація їхніх акцій, обумовлена, з одного боку, загальним станом ринку цінних паперів в Україні, а з іншого боку - політикою самих ВАТ у відношенні власного (у тому числі статутного) капіталу, недооцінкою ними значення росту ринкової вартості компанії для інвестиційної привабливості й розвитку підприємства, ролі в цьому процесі организованного ринку цінних паперів. Багато хто з ВАТ, навіть перебуваючи в досить благополучному господарському стані й маючи у своєму розпорядженні значні активи, усіляко уникають виходу в будь-якій формі на фондовий (а тим більше -організований) ринок. Як наслідок, реальна вартість, їхніх акцій залишається недооціненою (що створює ґрунт для зловживань), а фондовий ринок втрачає привабливі фінансові інструменти. Природньо, що все це затрудняє залучення інвестицій в економіку країни й ніяк не сприяє виконанню фондовим ринком своєї основної функції - концентрації й перерозподілу інвестиційних капіталів.

Чинний Закон України «Про господарчі товариства» от 19.09.91г.№1575-XII [5], а також, що доповнює його проект, Закону України «Про акціонерні товариства», котрий безуспішно намагаються провести через Верховну Раду України, не створюють передумов і мотивацій для активної емісійної діяльності корпоративних емітентів, для виходу їх на фондовий ринок. Зокрема, украй низька норма Закону України «Про господарчі товариства» у відношенні мінімального розміру статутного фонду АТ і відсутність у цьому законі обмежень на максимальну кількість акціонерів у ЗАТ створили ще одну проблему для фондового ринку. Так, з одного боку, в Україні діє беспрецедентно велика кількість (за станом на 1 січня 2005р., понад 11,8 тис.!) ВАТ, акції багатьох з яких не бертаються на фондовому ринку й взагалі не мають ринкової перспективи через відсутність інвестиційної привабливості підприємств. З іншого боку, багато великі, інвестиційно привабливі й ефективно працюючих підприємств, що одержали статус ЗАТ, взагалі закриті для організованого фондового ринку, а їхня загальна кількість (22,5 тис.) майже вдвічі перевищує кількість ВАТ.

У цьому зв'язку як першочергові міри по активізації й розвитку організованого ринку цінних паперів в Україні доцільно внести у вітчизняне законодавство наступні норми:

- що спонукують ВАТ до ринкової оцінки вартості їхніх активів шляхом виведення своїх акцій на організований ринок цінних паперів (зокрема, повинне бути встановлене, що ВАТ, що мають протягом трьох і більше років стійку й задовільну рентабельність активів (наприклад, понад 10%), зобов'язано організувати на одному з організаторів торгівлі ЦБ котируваня своїх акцій для визначення їхньої ринкової ціни й ринкової капіталізації з метою формування ринкової вартості компанії і її позитивного ділового іміджу для інвесторів);

- регулюючу дивідендну політику ВАТ (наприклад, шляхом установлення обов'язкового відрахування на дивіденди не менш 20% суми чистого прибутку і їхніх виплат акціонерам).

Тим часом варто вжити законодавчих заходів, які б підвищили статус ВАТ, їхня роль у формуванні цивілізованого ринку цінних паперів в Україні й значення в національній економіці. Необхідно переглянути й диференціювати норми, які встановлені чинним законодавством відносно мінімального розміру статутного фонду (капіталу) АТ і максимальної кількості акціонерів залежно від їхнього типу й тим самим спонукують їх до відповідних перетворень у своєму організаційно-правовому статусі, а як результат - до скорочення їхньої кількості за рахунок поліпшення зазначених якісних характеристик, а також сприяти виведенню фінансово-економічної діяльності підприємств із тіньової сфери.

При внесенні відповідних змін у законодавство про АТ доцільно виходити з наступних принципових положень.

1. Забезпечити постійне котирування своїх акцій на організованому ринку цінних паперів повинні, насамперед , великі й процвітаючі ВАТ (до позначеної категорії можуть бути віднесені ВАТ, чиї чисті активи превы-шают 10 млн. грн., а середньорічна рентабельність протягом трьох років со-ставляет не менш 10%.).

2. Обов'язкове нарахування дивідендів у розмірі не менш 20% чистого прибутку ВАТ повинні робити них тих, чий річний чистий прибуток становить або перевищує 5% величини їхнього статутного фонду. Дивіденди повинні бути виплачені протягом 3 місяців з дати ухвалення відповідного рішення загальними зборами акціонерів. При цьому якщо виплата дивідендів фінансово неефективна (тобто витрати на їхнє перерахування становлять або перевищують суму дивідендів), то виконавчий орган ВАТ може прийняти обґрунтоване рішення про їхнє нагромадження до рівня, що забезпечує фінансову ефективність виплати дивідендів.

3. На відміну від діючих норм, встановлених Законом України «Про господарчі товариства», вимоги до розміру статутного фонду й кількості акціонерів для ЗАТ і ВАТ повинні істотно розрізнятися, причому до останнього вимоги повинні бути вище. З одного боку, це дозволить скоротити невиправдано велику кількість ВАТ, багато хто з яких не мають ринкової перспективи для своїх акцій, а з іншого боку - буде сприяти процесам концентрації й руху капіталу, що, у свою чергу, позитивно позначиться на розвитку, насамперед, організованого ринку цінних паперів. Відповідно до висновків з аналізу фінансової звітності, яка публікується, розмір статутного капіталу ЗАТ повинен бути не менш 300 тис. грн., а ВАТ - не менш 1 млн. грн. Беручи до уваги закордонний досвід, організаційні й технічні складності, а також фінансові витрати, які неминуче пов'язані з більшою кількістю акціонерів, є доцільним обмежити їхню чисельність для ЗАТ не більш ніж 100 чіл., що є також нижньою межею чисельності акціонерів для ВАТ.

Через складність процедур, пов'язаних з реалізацією запропонованих змін у чинному законодавстві, необхідно передбачити їхнє поетапне введення в дію з обліком складної економічної ситуації, особливостей тих або інших груп АТ, а також ступеня підготовленості всього законодавчо-правового поля відповідно до викладених принципів, відвівши кожному із цих етапів достатній період. Зокрема, впровадження запропонованих змін у чинне законодавство можна було б почати зі знов створених АТ, передбачивши, що АТ, створені в процесі приватизації державної власності, можуть впроваджувати їх протягом, наприклад, п'ятирічного періоду. ДКЦП і ФР повинна контролювати й регулювати весь процес впровадження зазначених змін у чинне законодавство.

Велика роль в активізації й розвитку організованого ринку цінних паперів належить торговцям цінними паперами. Їх більше високі витрати й більше складні правила торгівлі на організованому ринку приводять до того, що їм вигідніше й простіше працювати саме на неорганізованому ринку. Тому, при загальному зниженні рівня оподатковування операцій із цінними паперами, варто створити певні переваги в оподатковуванні (аж до його повного скасування - за аналогією з банківськими депозитами) для операцій із цінними паперами, здійснюваних на їхньому організованому ринку.

Поряд з мірами економічного порядку, необхідно, щоб ДКЦПФР на певний період вжила заходів по адміністративному регулюванню діяльності торговців цінними паперами, що спонукують їх до роботи на організованому ринку. Із цією метою ДКЦПФР повинна встановити для торговців цінними паперами (за аналогією з методами регулювання діяльності комерційних банків з боку НБУ) щоквартальні квоти на обсяг угод, що укладаються ними на неорганізованому ринку цінних паперів (наприклад, на рівні не більше 70% їх загального торговельного обігу), поступово знижуючи цей показник. Однак така норма буде ефективна лише при досить більших кількостях й обсягах угод із цінними паперами. Її не можна застосувати торговцеві цінними паперами, у якого угоди з ними носять одиничний характер і мають незначні обсяги. Але, по-перше, такі оператори ринку навряд чи будуть цікаві організаторам торгівлі, а по-друге, жорсткість вимог законодавства до торговців цінними паперами (зокрема, до їхнього статутного капіталу) буде сприяти росту кількості великих компаній - трейдеров.

Відповідно, пропонується внести нижченаведені зміни й доповнення в Закон про державне регулювання ринку цінних паперів:

- ввести в другий розділ статті 7, що визначає повноваження Державної комісії з коштовних паперів і фондового ринку, додатковий пункт у наступній редакції:

«встановити для торговця цінними паперами розмір щоквартальної квоти на обсяг угод із цінними паперами, які можуть бути зроблені на неорганізованому ринку»;

- з метою посилення відповідальності учасників ринку цінних паперів за недотримання в їхній діяльності вимог законодавства України ввести в статтю 11, який установлюються санкції ДКЦПФР відносно учасників ринку, додатковий пункт у наступній редакції:

«за невиконання вимог законодавства України й нормативних актів Державної комісії з коштовних паперів і фондового ринку».

Таким чином, реалізація пропонованих змін і доповнень у вітчизняному законодавстві не тільки підвищити якісний рівень роботи фінансових посередників на фондовому ринку, але й дозволить істотно активізувати угоди на організованому ринку цінних паперів України.

Однак для повномасштабного впровадження в правову практику таких понять як професійний учасник фондового ринку й розвитку інститутів фінансового посередництва, деякі вітчизняні автори пропонують розробити й реалізувати Концепцію правового регулювання відносин по створенню й функціонуванню професійних учасників, у тому числі фінансових посередників [40]. У цій частині можна сформулювати ряд рекомендацій з:

- визначення поняття та ознак професійного учасника РЦП та внесення пропозицій щодо удосконалення визначення поняття професійного учасника РЦП у чинному законодавстві на основі виділених ознак;

- вдосконалення визначення зрозуміти торговця цінними паперами, компанії з управління активами, професійного адміністратора недержавних пенсійних фондів, депозитарію, реєстратора, фондової біржі та ТІС на підставі виділених основних ознак професійного учасника РЦП;

- визначення поняття державного регулювання професійної діяльності на РЦП;

- визначення принципів державного регулювання професійної діяльності на РЦП та поділу їх на загальні та спеціальні;

- визначення законодавства про професійну діяльність на РЦП та окреслення його структури;

- уточнення моментів набуття фондовою біржею й ТІС прав юридичної особини та відповідного статусу;

- визначення поняття договору про обслуговування ІСІ, договору про обслуговування пенсійного фонду, договору на ведення реєстру власників іменних цінних паперів як господарських договорів;

- закріплення ряду господарських санкцій, встановлених підзаконними нормативно-правовими актами, на рівні закону.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про фінансові послуги й державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р.

2. Деркач Т.К. «Основи діяльності фінансових посередників»

3. Закон України «Про страхування» від 07.03.96 р.

4. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09.07.2003 р.

5. Нурзад І.Л. «Правове регулювання діяльності банків на ринку цінних паперів України»

6. Постанова Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо розвитку фондового ринку та вдосконалення його державного регулювання».

7. Положення про встановлення обмежень на сполучення діяльності фінансових установ по наданню певних видів фінансових послуг, затверджене розпорядженням Госфинуслуг від 08.07.2004р. №1515// http://zakon.rada.gov.ua

8. Цивільний кодекс України от 16.01.2003г. №435-IV // Відомості Верховної Ради України , 2003, NN 40-44, ст.356

9. Правила (умови) здійснення діяльності по торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтинга, керування цінними паперами, затверджені рішенням ДКЦПФР від 12.12.2006р. №1449 // http://zakon.rada.gov.ua

10. Ліцензійні умови здійснення професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності по торгівлі цінними паперами, затверджені рішенням ДКЦПФР від 26.05.2006р. №346// http://zakon.rada.gov.ua

11. Кодекс України про адміністративні правопорушення от 07.12.1984г. // Відомості Верховної Ради Української РСР, 1984, додаток до N 51, ст.1122

12. Кримінальний кодекс України от 05.04.2001р.// Відомості Верховної Ради України, 2001, N 25-26, ст.131

13. Рогальська Н.Г. Фінансове посередництво. Опорний конспект лекцій для студентів спеціальності 050104 «Фінанси». http://almamater.com/ua/modules/profile/register.php/

14. Закон України «Про цінні папери й фондовий ринок» від 23.02.2006р.// Відомості Верховної Ради України , 2006, N 31, ст.268

15. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.96р. // Відомості Верховної Ради України, 1996, N 51, ст.292

16. Про встановлення терміну дії ліцензії на здійснення окремих видів діяльності на ринку цінних паперів й узгодження розміру плати за їхню видачу: Постанова КМУ від 07.06.2006р. №802 // http://zakon.rada.gov.ua

17. Порядок та умов видачі ліцензії на провадження окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку, переоформлення ліцензії, видачі дубліката та копії ліцензії, утвержденный решением ДКЦПФР от 26.05.2006г. №345// http://zakon.rada.gov.ua

18. Про визначення переліку керівних посадових осіб, які підлягають сертифікації для здійснення їхніми юридичними особами професійної діяльності на ринку цінних паперів, затверджені рішенням ДКЦПФР від 05.01.99 № 1 // http://zakon.rada.gov.ua

19. Положення про сертифікацію осіб, що здійснюють професійну діяльність з цінними паперами в Україні, затверджені рішенням ДКЦПФР від 29.07.98 № 93 // http://zakon.rada.gov.ua

20. Положення щодо організації діяльності банків та їх відокремлених структурних підрозділів при здійсненні ними професійної діяльності на ринку цінних паперів, затверджені рішенням ДКЦПФР 16.03.2006г. №160// http://zakon.rada.gov.ua

Додаток 1

Обґрунтування ролі фінансового посередництва в економічному розвитку

Додаток 2

Загальна схема фінансового посередництва

Додаток 3

Структура фінансового ринку

Додаток 4

Класифікація фінансових посередників за функціональною ознакою

Додаток 5

Кваліфікаційні вимоги до торговця цінних паперів при здійсненні ним діяльності на фондову ринку України

Додаток 6

Рівні впливу холдингу на процес управління іншою компанією

Размещено на http://www.allbest.ru/

Додаток 7

Пенсійні фонди як джерело капіталу в різних країнах світу (2003 р.)

Размещено на Allbest.ru