Податкова система України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Питання вдосконалення оподаткування знаходяться в центрі уваги наукової і громадської думки з отримання незалежності України. Особливо сьогодні, в пошуках шляхів виходу з економічної кризи, назріла необхідність податково-бюджетного регулювання в Україні замість проведення суто фіскальної податкової політики. Крім цього, сьогодні на державному рівні ви знано гостроту проблеми оподаткування, пов'язаної з надмірністю податкового тягаря. Останній і є однією з причин фінансової нестабільності підприємств, зменшення сукупного попиту і економічної кризи.

Чинна податкова система зазнає нищівної критики як у наукових колах, так і з боку підприємців, політичних діячів, депутатського корпусу. Однак стає дедалі очевиднішим, що ця критика багато в чому базується на емоцій них, поверхневих чинниках економічної дійсності. Відсутній глибокий аналіз фінансових зв'язків в економіці, потреб держави у фінансових ресурсах для виконання нею функцій регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки, підтримання на належному рівні суспільного добробуту, обороноздатності, систем державного управління.

Отже, нині існує необхідність всебічного дослідження питань, пов'язаних із впливом системи оподаткування на економічні процеси. Українські вчені мають певні здобутки в дослідженні теоретичних і практичних аспектів оподаткування.

Віддаючи належне напрацюванням українських вчених, слід відзначити, що багато проблем оподаткування ще не знайшли однозначного трактування. Залишаються дискусійними питання щодо принципів побудови і напрямів реформування податкової системи з урахуванням особливостей трансформаційного періоду. Значні розбіжності спостерігаються у поглядах вчених-економістів на структуру податкової системи; параметри податкового навантаження на економіку; необхідність диференціації ставок податків; сферу використання податкових пільг, які породжують негативні наслідки в практиці оподаткування. При реформуванні національної податкової системи не в повній мірі враховується досвід реформування податкових систем в розвинутих і постсоціалістичних країнах. У зв'язку з розробкою в деяких пост соціалістичних країнах податкових кодексів центральною проблемою обговорення стали напрями вдосконалення оподаткування, насамперед, кількісні параметри податкових ставок, пільгове та спрощене оподаткування, загальний рівень податкового тягаря.

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ОПОДАТКУВАННЯ

1.1 Поняття, сутність і види податків, об'єктивні умови їх виникнення

опадаткування контроль реформування україна

Податки - дуже складна й надзвичайно впливова на всі економічні явища та процеси фінансова категорія. Можна без перебільшення сказати, що, з одного боку, податки - це фінансове підґрунтя існування держави, мірило її можливостей у світовому економічному просторі щодо розвитку науки, освіти, культури, гарантування економічної безпеки, зростання суспільного добробуту народу.

Із другого боку, податки - це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб у державі. їх мобілізація й використання зачіпає інтереси не тільки кожного підприємця чи громадянина, а й цілих верств населення і соціальних груп, між якими точиться жорстока боротьба за форми й методи розподілу та перерозподілу, які в історії цивілізації спричиняли соціальні потрясіння і війни. На сьогодні податки - це найефективніший інструмент впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на розвиток науки і техніки, масштаби соціальних гарантій населенню.

Податки - це обов'язковий елемент економічної системи держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона вибирає, які політичні сили перебувають при владі. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і в кінцевому підсумку - позбавленою будь-якого сенсу.

Історія цивілізації свідчить, що в різні періоди розвитку суспільства вводились різноманітні податки - на землю, майно, прибуток, цінні папери, спадщину та дарування, додану вартість, заробітну плату, акцизи, збори й відрахування, на автомобілі, коней, собак, продуктивну худобу та птицю, бджіл, подушні податки і податки на неодружених чоловіків, податки на бороду, вікна, двері тощо.

Найбільшого розквіту податки сягають за умов розвинутої ринкової економіки. Вони стають об'єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними й фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави. Вона включає методи й об'єкти оподаткування, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням. [3, c.204-220]

Зараз за Законом України «Про систему оподаткування» зафіксовано, що під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.[2, ст. 510]

З допомогою податків забезпечується близько 90% надходжень в центральний державний бюджет і більше 70% - у місцевий. Таким чином у бюджеті акумулюється 40-60% національного доходу.[8, c.253]

Податок може приймати різні форми: форму плати(державне мито, збори за спеціальне використання природного середовища тощо), значна частина всіх видів плат має відшкодувальний характер; а також у формі відрахування, яке передбачає цільове призначання платежів(збір за геологорозвідувальні роботи, збори до державних позабюджетних цільових фондів тощо).

Сутність податків і їх влив через податковий механізм на економіку можна з'ясувати завдяки класифікації податків за певними ознаками:

За формою оподаткування.

За економічним змістом об'єкта оподаткування.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки.

За способом стягнення.

Залежно від порядку зарахування.

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі або непрямі(опосередковані). Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платника, їх розмір залежить від масштабів обєкта оподаткування. Прямий податок сприяє тому, що платять більше ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Але з іншого боку, форма прямого оподаткування потребує складного механізму стягнення податку, бо виникають проблеми обліку обліку об'єкта оподаткування й ухилення від сплати. За непрямого оподаткування об'єктом є не дохід, а витрати, оскільки податок сплачується під час купівлі товару. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Але в абсолютному розмірі платить їх більше той, хто більше споживає, а це теж верстви населення з високими доходами. Най характернішими прикладами непрямого оподаткування є податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

За економічним змістом об'єкта оподаткування існує три групи податків:

Податки на доходи стягуються з доходів фізичних осіб та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян.

Податки на споживання сплачуються не під час отримання доходів, а при їх використанні(справляються у формі непрямих податків)

Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. Податки на майно сплачуються постійно, доки майно перебуває у власності.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки вони поділяються на:

Загальнодержавні податки - встановлюють вищі органи влади. Мають обов'язковий характер по всій території країни.

Місцеві податки - встановлюються місцевими органами влади та управління. Встановлюються: у вигляді надбавок до загальнодержавних податків; введенні місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади; упровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади.

За способом стягнення податки бувають:

Розкладні, коли сума, необхідна для функціонування держави, розподіляється між адміністративними одиницями.

Квотарні (окладні) податки - для кожного платника нарахована до сплати сума залежить від обсягу бази, або об'єкта оподаткування, і ставок(квот) податку.

Залежно від порядку зарахування податки розділяють на:

Регульовані податки - це податки, які можуть зараховуватися до різних бюджетів, тобто держава розподіляє їх між рівнями бюджетної системи. В основному це загальнодержавні податки.

Закріплені, або директивні - це податки, які повною мірою надходять до певного бюджету. Директивними можуть бути як загальнодержавні, так і місцеві податки.

Розрізняють три способи утримання податків:

Біля джерела отримання доходу. Цей спосіб використовується в процесі стягнення податків і зборів із заробітної плати і доходів громадян від здійснення трудових обов'язків.

На підставі декларації передбачає надання платниками даних про фактичні розміри об'єкта оподаткування. При цьому існують значні можливості ухилення від сплати податків.

На підставі платіжного доручення.[7, c.96-111]

Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. У спеціальній літературі автори називають різні функції податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції - фіскальну та регулюючу.

Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту.

Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їхнього суспільного призначення. Для реалізації цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів в розпорядження держави.

З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні напрямки, показники діяльності суб'єктів господарювання. Використання податків у цій функції є достатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення таких питань:

1. Установлення об'єкта оподаткування та методики його визначення. Згідно з чинним законодавством оподатковуються валовий дохід, прибуток, вартість майна, сума виплаченої заробітної плати, вартість товарної продукції, обсяг реалізації та ін.

2. Визначення джерел сплати податків. Такими джерелами можуть бути: прибуток (за стягнення податку на прибуток); собівартість (відрахування в цільові державні фонди, сплата місцевих податків і зборів); частина виручки від реалізації продукції (сплата мита, акцизного збору, податку на додану вартість).

3. Установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку. Розмір ставок податків є дуже складною проблемою оподаткування, що істотно впливає на здійснення фіскальної і регулюючої функцій податків. Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираженні на одиницю оподаткування або у відсотках до об'єкта оподаткування. Відсоткові ставки оподаткування можуть бути: пропорційними (не залежать від розміру об'єкта оподаткування), прогресивними (зростають зі збільшенням об'єкта оподаткування), регресивними (знижуються зі збільшенням об'єкта оподаткування).

4. Установлення термінів сплати податків. Для різних податків вони різні і залежать від об'єкта оподаткування, розміру податків і джерел сплати. Для уникнення негативного впливу податків на фінансово-господарську діяльність важливе значення має запобігання тимчасовій іммобілізації оборотного капіталу підприємства для сплати податків.

5. Надання податкових пільг. Пільги істотно впливають на здійснення регулюючої функції податків і можуть надаватися окремим платникам податків, а також визначатися для окремих об'єктів оподаткування.

6. Застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб'єктами господарювання. Штрафні санкції застосовуються за таких порушень: неподання або несвоєчасне подання необхідних документів, форм звітності до податкової адміністрації; несплата в установлений термін податків та інших обов'язкових платежів державі; приховування об'єктів від оподаткування, умисне заниження суми податку. При цьому регулююча функція податку залежатиме від розміру фінансових санкцій та джерела їх сплати.

У процесі реалізації регулюючої функції податків виявляється її вплив на такі показники фінансово-господарської діяльності підприємств: собівартість продукції, прибуток від реалізації, прибуток підприємства, обсяг реалізації, виручка від реалізації, чистий прибуток, швидкість обертання оборотних коштів, платоспроможність, фінансова стійкість, іммобілізація оборотних коштів, обсяг залучення кредитів.[4, c.436]

1.2 Становлення податкової системи в Україні

Податкова система України формувалась в досить складних умовах становлення незалежної країни і увібрала всі помилки і проблеми трансформаційного періоду. Історично склалося так, що все це відбувалося в досить короткі терміни, без достатнього наукового обґрунтування, а саме - була втілена в життя податкова система, яка характерна для країн із розвиненою ринковою економікою, тоді як Україна на час виходу із Радянського Союзу, маючи досить потужний індустріальний та інтелектуальний потенціали, мала неадекватні впровадженій податковій системі економічні відносини.

Класична система прямого оподаткування, на чому особливо треба наголосити, має свої специфічні прояви і особливості в країнах сформованої ринкової економіки, механічно перенесена в Україну, носила деструктивний, руйнівний характер. Це стало причиною виникнення ряду проблем, які призвели до негативного впливу на розвиток економіки, необхідності постійного коригування, вдосконалення податкового законодавства. Реформування системи прямого оподаткування і податкової системи в цілому, ЇЇ адаптація до сучасних умов соціально-економічного розвитку України - важлива проблема часу. Умовно можна виділити певні етапи еволюції:

Перший етап податкового регулювання в Україні 1991 - 1992 рр. Становлення податкової системи України почалося на межі 1991-1992 років і досі знаходиться на стадії формування і перманентного реформування. Важко визначити якусь конкретну дату, так як ще довгий час при оподаткуванні використовувались союзні нормативні акти.

Порівняння систем прямого оподаткування України і розвинутих країни (США, Англії, Франції, Італії, Канади, Японії) показує, що на перший погляд в них немає істотної різниці. Так, в Україні використовуються такі ж основні види прямих податків, як податок на прибуток підприємств, податковий податок з громадян, плата за землю і ін. Але при глибшому аналізі виявляються особливості, які істотно відрізняють системи прямого оподаткування в Україні і в країнах з розвиненою ринковою економікою. Це перш за все занадто широке використання механізму оподаткування прибутку (оподаткування коштів, які направляються на інвестиції і розвиток виробництва, вилучення прибутку досягає від 65 до 85% (за максимальною оцінкою частини амортизаційних відрахувань і ін.), в результаті якого частка вилучення).

Більшість вчених-економістів і підприємців вважають, що податкова система України орієнтована переважно на виконання фіскальної функції, а передбачені Законом України "Про систему оподаткування" принципи стимулювання підприємницької виробничої активності і соціальної справедливості практично не дотримуються.

Україна з 1991 року почала керуватися Законом Української РСР "Про систему оподаткування" від 25.06.91 року в якості закону, який регулює національну систему оподаткування. Необхідно підкреслити, що це був досить недосконалий нормативний акт, і аналогічний Закон Російської Федерації, який з'явився через півроку, безперечно вигравав (достатньо сказати, що із змінами і доповненнями він існує і зараз). Недосконалою була структура Закону Української РСР від 25.06.91 р., дуже громіздким і описовим був розділ II, де описувалися конкретні податкові механізми.

Також в 1991 р. в Україні діяв Закон СРСР "Про оподаткування доходів підприємств і організацій", відповідно до якого об'єктом оподаткування був балансовий прибуток підприємств, який розраховувався як сума прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг), інших матеріальних цінностей і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму затрат по цих операціях. Для підприємств встановлювався граничний рівень рентабельності, диференційований за галузями. Максимальна ставка податку на прибуток в межах встановленого рівня рентабельності складала 35%. При збільшенні граничного рівня рентабельності вона підвищувалася до 80-90% (залежно від розміру збільшення). Крім того, ставки податку на прибуток були диференційованими залежно від сфери діяльності. Наприклад, для підприємств громадського харчування, торгівельно-купівельних, посередницьких і видовищних кооперативів вона складала 65%, підприємств з переробки сільськогосподарської продукції 25%, з її вирощування - 15%.

Для правильного розрахунку прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) Законом було встановлено перелік затрат з виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг), які включаються в собівартість.

Особливістю податкової системи прямого оподаткування України в 1992 році відбулося введення в дію Закону України "Про оподаткування доходів підприємств і організацій" від 1.01.92 р., відповідно до якого об'єктом оподаткування замість балансового прибутку став валовий дохід підприємства, зменшений на суму матеріальних витрат і обов'язкових платежів. Тим самим в об'єкт оподаткування крім прибутку було включено і витрати на оплату праці. Якщо підприємство не мало прибутку, але сплачувало заробітну плату, воно повинно було сплачувати і податок на дохід. Таким чином, податок на дохід стягувався незалежно від ступеня доходності підприємства. Це призводило до "вимивання" величезних сум оборотних коштів у підприємств, які виробляли трудомістку продукцію (товари, послуги) і не виділялися високим рівнем рентабельності. Ставка податку складала 18% оподатковуваного доходу. Знижені ставки в розмірі 15% встановлювалися для спільних підприємств с долею іноземного інвестора в статутному фонді більше 30% і в розмірі 9% для досвідчених заводів. Підвищені ставки встановлювалися для посередницької діяльності (65%) і доходів від казино, відеосалонів, ігрових автоматів, проведення концертних і видовищних заходів (70%).

Цей новий механізм податку на прибуток разом з прибутковим податком з громадян (представлений в Декреті Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992р. (в діючому раніше Законі УРСР від 5.06.1991р.), також з податком з власників транспортних засобів (на основі Закону України ("Про податок з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів від 11 грудня 1991р. (від 18 лютого 1997р. нова редакція)) і платою за землю (регулюється Законом України "Про плату за землю" від 09.06.1992р.) визначили специфіку системи прямого оподаткування в Україні.

Межа 1992-1993 року в Україні характеризувалася дискусіями щодо перспектив розвитку податкової системи. В кінці 1992 року сформувалося декілька концепцій. В основу першої концепції було покладено оподаткування обсягів реалізації, по яким за звітний період надійшла оплата за рахунок продавця, з системою диференційованих ставок, в залежності від сфери і виду діяльності. Друга концепція базувалася на підході Головної державної податкової інспекції, Міністерства фінансів і Міністерства економіки України. Система оподаткування тут була представлена податком на прибуток (при єдиній ставці на рівні 30-35%); пільгуванням коштів, які направлені на інвестиційні цілі; зменшенням ставки податку на додану вартість до 20% і відміною пільг по ньому; чітким розмежуванням податків на загальнодержавні і місцеві; переходом в оподаткуванні фізичних осіб до загального річного доходу як об'єкту оподаткування. Третя була запропонована Українським союзом промисловців і підприємців. Вона являла концепцію, в цілому аналогічну другій, але з великим акцентом на заходи, які забезпечують пріоритет виробників. До початку 1993 року податкова система України набула рис, які сформульовані Міністерством фінансів, Міністерством економіки України і т.д., що і було закріплено в пакеті Декретів Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року.

Другий етап податкового регулювання в Україні - 1993 р. В умовах пошуку оптимальних податкових важелів з початку 1993 року в якості основного прямого податку був введений податок на прибуток4. Проте, не дивлячись на більш прогресивний характер, він був скасований Законом України "Про Державний бюджет України на 1993 рік" (див. ст. 7 і 8) і, починаючи з другого кварталу 1993 року, було відновлено в дію Закон України "Про оподаткування доходів підприємств і організацій". Така зміна в 1993 році пояснюється спробою хоч якимось чином впорядкувати держбюджет, не збільшуючи його дефіцит. Одним з важелів цієї політики було обрано повернення до більш напруженого податкового тиску.

Також в 1993 році змінювалися ставки основного прямого податку з громадян в Україні - прибуткового податку з фізичних осіб. Так, з січня по травень 1993 року було чотири ставки основної шкали, а максимальна ставка податку на доходи більше 30 мінімальних заробітних плат складала 50%. Починаючи з серпня 1993 року було введено додаткову максимальну ставку 90% на суму сукупного доходу більше 100 мінімальних заробітних плат, зменшену на розмір неоподатковуваного мінімуму.

Таким чином, "сходинковість" і прогресивність податкової шкали були істотно підвищені. Подібна практика протиріччя тенденції розширення бази оподаткування і зниження граничних ставок прибуткового податку в розвинутих країнах, провокувала укривання від оподаткування і викликала невдоволення платників,

Третій етап податкового регулювання в Україні 1993 - 1996 рр. Якісне оновлення податкової системи України прийшлося на 1994 -1995 роки. В цей період формуються стійки, відпрацьовані податкові механізми. Поряд з діючими податками виникають нові (наприклад, податок на промисел). До 1994 року формується система місцевих податків і" зборів, яка була введена Декретом Кабінету Міністрів "Про місцеві податки і збори" від 20.05.1993 року і уточнена Законом України від 17.06.1993 року.

Найбільш значні зміни в цей період були пов'язані з прийняттям Закону України "Про внесення змін і доповнень в Законі Української РСР "Про систему оподаткування" від 02.02.1994 року; Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 року. Закріплюються механізми реалізації контрольної функції податків: Закон України "Про внесення змін і доповнень в Закон УРСР "Про державну податкову службу в УРСР" від 24.12.1993; Закон України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків і інших обов'язкових платежів" від 22.12.1994 року.

Закон України "Про оподаткування доходів підприємств і організацій" від 01.01.1992 здійснив негативний вплив на фінансовий стан багатьох підприємств і сприяв збільшенню тіньового сектору економіки. З 1 січня 1995 року був введений новий Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств". Об'єктом оподаткування став балансовий прибуток підприємства, який розраховувався як загальна сума прибутку від всіх видів діяльності за звітний період. Базова ставка податку складала 30%. Виробництво сільськогосподарської продукції не обкладалося податком на прибуток. Для підприємств агропромислового комплексу встановлювалась ставка 15%, для посередницьких операцій - 45%, для прибутку від проведення лотерей і грального бізнесу - 60%.

В жовтні 1994 року було зменшено число ступенів і рівень максимальної ставки прибуткового податку з фізичних осіб. Максимальна ставка цього податку була знижена до 40%, число ставок складало 5.

Четвертим етапом податкового регулювання в Україні можна вважати період з 1996 по сьогоднішній день, який характеризувався проведенням таких заходів:

З 1.07.1997 р. було введено в дію Закон України "Про внесення змін в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", в якому викладено зміни методичних основ оподаткування прибутку, які вимагали введення спеціального податкового обліку. Сутність цих змін полягала в наступному:

1.Замість показників "балансовий прибуток", "прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг)", "виручка від реалізації продукції (робіт, послуг)", "собівартість реалізованої продукції", які використовувалися в розрахунках податку на прибуток відповідно Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. (далі Закон), введені показники "валовий дохід", "валові витрати виробництва і обігу".

2. Замість декількох ставок податку на прибуток, диференційованих за видами діяльності, які діяли раніше, застосовується єдина ставка (30%) для усіх платників.

Відміна диференціації ставок податку і розширення бази оподаткування за рахунок скорочення пільг розглядалася деякими економістами як ознака лібералізації оподаткування прибутку.

Разом з тим формування, розробка і прийняття податкового законодавства, то воно значно відставало від тих процесів, які відбувалися в народному господарстві. Причому відставала і відповідна прийнятим законам нормативна база.

Особливо суттєвого значення набуває розрив у часі між виходом того чи іншого закону і розробкою заснованих на ньому положень, інструкцій, методичних вказівок Міністерства фінансів України, Національного банку України, Державної податкової адміністрації України, а також постанов Кабінету Міністрів. Так, на прохання Уряду 27 червня 1997 року Верховна Рада України перенесла дату введення в дію Закону “Про податок на додану вартість” (редакція від 03.04.1997р.) з 1 липня на 1 серпня 1997 року. Рішення було б правильним, але воно стосувалося не тільки Закону “Про податок на додану вартість”, а й Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції від 22.05.1997р., а час надання чинності доцільно було б перенести не на 1 серпня 1997 року, а на 1 січня 1998 року, адже всі учасники податкового процесу як регламентуючі, контролюючі органи, так і платники цих податків підійшли до нього вкрай непідготовленими.

Суттєве значення має і той факт, що прийняття нового закону не завжди супроводжується переліком документів, дія яких припиняється. Важливим є й те, щоб при розробці нового закону готувались і проекти нормативних актів, без яких дія закону неповноцінна.

Недосконалість законів супроводжується необов'язковістю їхнього виконання. До того ж за порушення законів, як правило, відсутня будь-яка відповідальність.

Що ж стосується становлення системи оподаткування в Україні в увесь трансформаційний період (з 1992 року), то при виборі методів формування податкової системи не була врахована низка особливостей розвитку країни в цей період, а саме:

глибока реформованість структури економіки на користь оборонного комплексу;

зростання приватного сектора, що характеризується відсутністю традицій добровільної сплати податків;

високий рівень державних видатків, пов'язаних із соціальними гарантіями, які забезпечуються державою, початковим етапом становлення державності;

нерозвиненість ринкових механізмів регулювання суспільного відтворення.

В результаті податкова політика здійснюється під впливом значного числа суперечливих і не завжди взаємопов'язаних заходів, з одного боку, направлених на утримання дохідної бази бюджету на відносно прийнятому рівні, а з другої - таких, що формують пільгові режими оподаткування для окремих галузей і груп підприємств. Крім того, вона характеризується нестабільністю і непослідовністю, через що не змогла стати надійним джерелом підтримки прогресивних починань незалежної держави.

Завдяки частковим змінам, що вносились у систему прямого оподаткування з часу її становлення (1992р.) і до теперішнього часу, таким як запровадження нової методології обчислення бази оподаткування прибутку підприємств, зниження ставок окремих податків, розширення кола податкових пільг, спрощення режиму оподаткування в окремих сферах, уточнення механізму стягнення деяких податків податкове навантаження дещо знизилось, але в цілому ситуація в сфері прямого оподаткування залишається складною.

Зниження квоти по основних податках є наслідком звуження бази оподаткування, насамперед, в результаті тих втрат, яких зазнала вітчизняна економіка за десять років ринкових реформ.

Суттєво звужують податкову базу різноманітні пільги. За даними Державної податкової адміністрації України, станом на 1.01.2002р. загальна сума податкових пільг становила 33,4 млрд. грн. Пільгами користувалися біля 17% загальної кількості платників податків. Втрати податкових надходжень з цих причин майже на 50% перевищують суму податкових надходжень від них.

Отже, податкова система, що склалася нині в Україні, має ряд суттєвих недоліків, через що не змогла стати надійним джерелом підтримки прогресивних починань незалежної держави. У цьому зв'язку особливо актуального значення набуває проблема такої трансформаційної податкової політики, щоб вона реалізувала свої значні потенційні можливості у подоланні загальної кризи та сприяла сталому соціально-економічному розвитку української держави.[14]

1.3 Оподаткування в контексті світового досвіду

Давньогрецький філософ Демокріт стверджував: «Причина помилки - незнання кращого». Фахівці стверджують, що недоліки української податкової системи викликані частіше незнанням кращого. Сподіватимемось, що краще таки можливо створити. І, оскільки мудрі вчаться на чужих помилках, звернемося до іноземного досвіду - і позитивного, і негативного. Зрештою, кожна держава сама йшла до свого оптимального рішення.

Німеччина. У ФРН податок на додану вартість становить 16 %, а для окремих товарних груп - 7%, або взагалі відсутній. При експорті ПДВ повністю повертають. Також повертають і ПДВ, сплачений на виробничі витрати: оренду приміщення, придбання обладнання, оплату зв'язку, рекламу тощо. ПДВ сплачують до 15 числа наступного місяця після звітного періоду. Звітним періодом можна обрати як місяць, так і квартал. Повернення ПДВ здійснюють протягом місяця після подання декларації без додаткового складання звітів та перевірок. Оподаткування прибутку здійснюється через два види податків: податок на промислову діяльність (місцевий податок, ставка якого визначається регіональними органами влади і становить, у середньому, 15-20%) і федеральний корпоративний податок (25% від прибутку за винятком податку на промислову діяльність). Податок на промислову діяльність цілком відносять до виробничих видатків. Обкладання податком на прибуток в Німеччині відбувається за результатами діяльності за календарний рік. При цьому можна включати в статтю витрат представницькі витрати, оплату таксі і вартість оренди житла для працівників, використовувати різні податкові пільги. Місячна зарплата, менша за 400 євро, вважаються «базовою». Роботодавець виплачує з неї на соціальне страхування і податки 25% від суми зарплати працівника. Сам працівник не сплачує нічого. При зарплатні, більшій за 400,01 євро, працівник отримує повне пенсійне забезпечення, медичне страхування і страхування на випадок безробіття. Роботодавець сплачує в середньому 21% від суми заробітної плати. Із зарплати працівника також вираховують внески на оплату страховок. Починаючи з суми зарплати в 800 євро розмір цих внесків дорівнює сумі, яку сплачує роботодавець, тобто в середньому 21%, а в діапазоні від 400 до 800 євро сума внесків поступово збільшується від 0% до 21%. Податок з доходів громадян у Німеччині залежить також від сімейного стану. До певної суми податок не виплачується (базис - 400 EUR). Далі - прогресія, починаючи з 16%. Основні податкові ставки на перший погляд можуть здатися досить високими, проте податкова система ФРН дозволяє суттєво знижувати базу оподаткування і будь-який грамотний консультант може звести їх до 30%, при цьому зробить це цілком законно.

США. В цілому податки в США майже пропорційні прибуткові (для 90% платників податків податкова ставка становить приблизно 25%), з невеликим поступовим збільшенням, а для найбагатших платників становить приблизно 50%. Основними федеральними податками є податок на прибуток для фізичних осіб та підприємств, а також споживчі податки і податок з роботодавців. Податок на доходи громадян запровадили під час Громадянської війни. Від того часу ставки, звичайно, змінювалися - збільшувалися під час війн і економічних криз і зменшувалися в мирний, стабільний час. Податок на прибуток підприємств запровадили в 1909 році. Тоді він становив 1%. Під час Першої світової він зріс до 12%, під час Другої світової - до 40%, під час корейської війни він становив 52%. У 1979 році ставку цього податку зменшили до 46%. Податок на споживання використовують переважно штати та місцеві органи самоврядування, для який він є основним джерелом доходу. Цей податок поділяють на ПДВ, податок від продажів, податок з обігу, податок на предмети розкоші й акцизи. Ці податки становлять 1,1% від ВВП (загалом доходи федерального бюджету складають 20,5% від ВВП). Податок на заробітну плату, що збирається з роботодавців (payroll taxes), вперше був запроваджений Актом про систему соціального забезпечення в 1955 році. Протягом часу застосування його частка в податкових надходженнях до федерального бюджету зросла вдвічі. На цьому податку фактично тримається система соціального забезпечення США.

Канада. В Канаді, як і в США, є децентралізована трирівнева податкова система, що складається з федеральних податків, податків провінцій і місцевих (муніципальних) податків. Федеральні податки забезпечують 48% надходжень держбюджету, регіональні - 42%, а муніципальні - 10%. Всі рівні оподаткування взаємопов'язані і взаємозалежні, що надає податковій системі комплексного і цілісного характеру. В принципі, податкова система Канади мало чим відрізняється від системи США - в обох країнах основним податком є податок на прибуток громадян. Цей податок сплачують за прогресивною ставкою 17%, 26% та 29%. Другим за величиною податком є податок з продажів. Його ставка - 12%. Податок з продажів - це аналог податку на додану вартість. В дохідній частині бюджету Канади він займає близько 17%. Ще одним великим податком є податок на прибуток підприємств, який в загальній дохідній частині федерального бюджету становить 10%.

Китай. В Китаї податок на господарську діяльність (бізнес-податок) застосовують у всіх випадках надання послуг, що оподатковуються, передачі нематеріальних активів, продажу нерухомості. Цей податок сплачують щомісяця, а його розмір вираховують на основі товарообігу. Ставка його залежить від виду діяльності: транспорт, будівництво, пошта, телекомунікації, культура, спорт - 3%, послуги, купівля нематеріальних активів, продаж нерухомості - 5%, фінансова діяльність - 8%, бари, ресторани - 10%, індустрія розваг - 5-20%. Податок на прибуток підприємств застосовують щодо підприємств з іноземними інвестиціями та іноземних компаній, які отримують прибутки в Китаї. Для зареєстрованих в Китаї підприємств його ставка становить 30%, не зареєстрованих в Китаї - 20%, окрім того, є ставки у розмірі 15% і 24% - їх застосовують до підприємств з іноземними інвестиціями, які засновані в деяких спеціальних районах Китаю і займаються певним видом діяльності. Цим же підприємствам держава може надати «податкові канікули» терміном на 5 років. ПДВ нараховують у розмірі 17% і збирають його при продажу деяких товарів та послуг. І хоча податок в кінцевому результаті сплачує споживач, його все одно збирають на всіх етапах виробництва і реалізації. Деякі вільні торгові зони повертають частину ПДВ, якщо товар проданий за межі зони. Проте, швидше за все, цю пільгу невдовзі скасують. Податок на прибуток громадян збирають за прогресивною шкалою від 5% до 40%. Місячний дохід, менший за 4000 юанів ($ 500) податком не обкладають. Податок на споживання збирають як доповнення до ПДВ в деяких спеціальних видах споживання: цигарки, алкогольні напої, косметика, ювелірні вироби, бензин, автомобілі тощо. Цей податок збирають лише один раз і сплачує його кінцевий споживач. Ставка його - залежно від різних категорій споживання - коливається від 3% до 50%.

Японія. Чинна податкова система Японії була сформована в 50-их роках минулого століття. Японці зараз платять близько 50 різних податків, основні з яких - прибуткові та податок з юридичних осіб. Прибутковий податок сплачують всі японські громадяни, постійні резиденти (вираховується з прибутків, отриманих в Японії і поза нею), а також іноземні резиденти - з податків, отриманих лише на території Японії. Цей податок сплачується із заробітної плати, прибутку від нерухомості, дивідендів, відсотків, пенсій, випадкових заробітків тощо. Тут передбачені три види ставок: національні, префектурні та муніципальні. Всі ставки диференційовані за сумами доходу і коливаються в таких межах: національні - від 10% до 50%, префектурні - від 2% до 4% і муніципальні - від 3% до 12%. Фактично ставка цього податку залежить від доходу кожного окремого громадянина і становить максимум 50%. Мінімальні 10% сплачують японці, місячний дохід яких не перевищує 275 тис. йєн ($ 2350). Корпоративний податок збирають із чистого прибутку компанії. Національна ставка його становить 33,48%, префектурна - 5% від національної (1,67% від прибутку), і муніципальна - 12,3% від національної (4,12% від прибутку). Організації, статутний фонд яких є меншим, ніж 8 млн. йєн ($ 68 тис.), обкладають податком за ставкою 27%. Окрім того, юридичні особи в Японії додатково сплачують ще три види податків до місцевих бюджетів: підприємницький, муніципальний та зрівняльний. Підприємницький податок вираховується з прибутку і залежить від префектури. Наприклад, у Токіо він становить від 6% до 12% - залежно від статутного фонду компанії та її прибутку. Базою для муніципального податку є загальнонаціональний корпоративний податок. Сплачують його у два бюджети - префектури та муніципалітету. Максимальні його ставки по країні становлять 4,7% для бюджетів префектур і 6% для бюджетів міст. Сума зрівняльного податку залежить від капіталу підприємства і кількості осіб, що працюють на ньому. Розмір цього податку коливається від 50 тис. йєн до 3,750 млн. йєн ($ 425-32000). Його ділять між бюджетами муніципалітету та префектури в співвідношенні 4: 1. Податок на споживання сплачують організації та приватні підприємці. Об'єктом обкладання податком є комерційні послуги і товари, які реалізують в Японії, а також імпортують з-за кордону. Ставка цього податку становить 5%. Окрім того, існує ще й місцевий податок на споживання на проживання в готелях і користування закладами громадського харчування. Якщо оплата за проживання однієї людини в готелі протягом доби перевищує 10 тис. йєн ($ 85) чи коли плата людини за одне відвідування закладу громадського харчування перевищує 5 тис. йєн ($ 42), то сплачується податок в розмірі 3%. Так само сплачуються податки за відвідання поля для гри в гольф та гарячих джерел, які доплюсовують до звичайних 5% податку.

Швеція. Податкова система Швеції є дворівневою і децентралізованою: податки збирають центральні та регіональні (земельні) органи влади. Види податків встановлює парламент, а їх ставки визначають місцеві органи. Податкова система країни орієнтована на споживання. Податки на доходи громадян і внески на соціальне страхування є досить високими, а за рахунок ПДВ і податку на споживання забезпечується до 2/3 всіх податкових надходжень до бюджету. Ще близько 20% надходжень дають прямі податки. ПДВ утримується за ставкою 25%, що є найвищою ставкою в світі, для продовольчих товарів вона менша - до21 %, для готельних послуг - 12%. Звільнені від оподаткування ПДВ банківські та фінансові послуги, страхування, охорона здоров'я, освіта тощо. Звітний період для ПДВ - два місяці. Заниження ПДВ карається штрафом - 20% від суми заниження податку. Зараз податок на прибуток підприємств у Швеції складає 28%, але до 1991 року він становив 52%, а до 1994 року - 30%. Досить великі надходження до бюджету забезпечують соціальні платежі у вигляді нарахувань на фонд оплати праці. Наприклад, деякі нарахування на заробітну плату: на пенсійне забезпечення - 13%, на медичне страхування - 8,43%, на народну пенсію (коли пенсіонер не має вислуги років) - 5,86%, на страхування на випадок виробничої травми - 1,38%, на виплату допомоги з безробіття та фінансування перекваліфікації безробітних - 2,12%, на допомогу при звільненні - 0,28% тощо. Загальна сума нарахувань становить 38% для найманих працівників фірми, а для власника фірми - 39,3%. Рівень соціальних гарантій у Швеції є дуже великим, але через жорсткий податковий тиск почали падати темпи економічного зростання, відбувається зниження конкурентоспроможності швейцарських підприємств на світовому ринку та зменшуються обсяги інвестицій в економіку.

Словаччина. Особливий інтерес для України може стати досвід функціонування податкової системи Словаччини. Ще в 1993 році - після розпаду Чехословаччини - аналітики пророкували Словаччині економічну кризу. В 1993 році попередня податкова система, успадкована з комуністичних часів, була замінена стандартною європейською системою - запровадили ПДВ, акцизи, податки на нерухомість, доходи громадян, прибуток. Проте в якийсь момент уряд зрозумів, що Словаччина не може дозволити собі обтяжувати і так слабку економіку країни занадто високими податками для фінансування масштабної системи соціального забезпечення. За таких умов була просто необхідна податкова реформа. При цьому не можна було допустити, щоб від зміни системи зменшився обсяг надходжень від оподаткування. З 2004 року почала діяти нова податкова система. Її основа - запровадження замість прогресивного податку на прибуток громадян за ставкою від 10% до 38% єдиної податкової ставки в 19%. Податок на прибуток юридичних осіб і ПДВ також почали становити 19%. Податкова система значно спростилась: був скасований податок на дивіденди, податок на придбання нерухомості, податки на спадщину і дарування. Сума, що не обкладається податком, становить зараз 80,832 тис. словацьких крон ($ 3200). Окрім того, була скасована велика кількість пільг.

Отже можна сказати, що зважати на досвід інших країн таки треба. З одного боку - це позитивний досвід Словаччини, що може бути хорошим прикладом для інших країн, особливо посткомуністичних. При цьому особливо надихає те, що країна, яка перед тим дуже відставала від інших, за рахунок швидкого реформування податкової системи зуміла уникнути кризи і вирватися вперед. З іншого боку, є сумний досвід соціальної Швеції. Але, попри все це, слід зауважити, що не варто копіювати досвід якоїсь країни, адже на створення будь-якої системи впливає дуже багато факторів, зокрема й доволі суб'єктивних.[16]

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЮЧОЇ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

2.1 Аналіз правового забезпечення оподаткування

Податкові правовідносини можливі тільки при наявності податкових законів. Вони являють собою правовий акт вищого органу законодавчої влади, який визначає обов'язки усіх суб'єктів процесу оподаткування - як державних податкових органів, так і платників податків. Головним при цьому є визначення обов'язків сплати податків у строки, порядку, розмірах, які визначаються цим законом.

Податкові закони - це особливі закони, які стосуються економічних аспектів діяльності як підприємств, так і громадян.

Податковий закон повинен бути чітко сформульований, простий і зрозумілий суб'єктам системи оподаткування - як державним податковим органам, так і платникам податку. У ньому повинен бути чітко визначений порядок нарахування та сплати податку.

Податковий закон містить обов'язкові елементи податкової системи, до яких належать суб'єкти та об'єкти оподаткування, ставки, одиниці, строки та пільги щодо певного податку.

Суб'єктом оподаткування є юридична або фізична особа. Вона виступає платником податку і як громадянин держави, і як підприємець (тобто як громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність). Це ж стосується і громадян іноземних держав, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України. Але в будь-якому разі вони мають усі права і відповідні обов'язки щодо сплати податків так само, як і юридичні особи. Ступінь відповідальності залежить від їх статусу. Так, громадяни-підприємці повинні бути зареєстровані як платники податків і суб'єкти підприємницької діяльності. Форма оподаткування визначається підприємцем, який може сплачувати єдиний податок (і тоді він звільняється від сплати інших податків), та підприємцями, які сплачують весь перелік податків, як і юридична особа. Громадяни, які працюють тільки за наймом або не працюють, сплачують обмежену кількість податків, основним з яких є прибутковий податок.

Суб'єкт оподаткування, або платник податку. Це будь-яка юридична або фізична особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і яка виступає учасником податкових відносин та носієм суб'єктивних прав та обов'язків.

Платник податку (юридична, фізична особа) має обов'язки, які визначаються ст. 9 та 10 Закону України "Про систему оподаткування".[2] Головні з них:

Вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, які встановлені законами.

Подавати до державних податкових органів та інших державних органів, відповідно до законів, декларації, бухгалтерську звітність та інші документи й відомості, які пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів).

Сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірки з питань обчислення і сплати податків, зборів, обов'язкових платежів.

Крім того, керівник і відповідні посадові особи, тобто юридичні та фізичні особи, під час перевірки, що проводиться державними податковими органами, зобов'язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами, виконувати вимоги державних податкових органів щодо усунення виявлених порушень відповідних законів про оподаткування і підписати акт про проведення перевірки.

Обов'язок фізичних осіб щодо сплати податків і зборів, інших обов'язкових платежів припиняється зі сплатою податку, збору або іншого обов'язкового платежу або його скасуванням, а також у разі смерті платника. Для юридичної особи обов'язки сплати податків, зборів та обов'язкових платежів, як і для фізичних осіб, припиняються з оплатою податку і збору або його скасуванням, а також при ліквідації підприємства. При цьому відшкодування боргів по сплаті податку здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.[6,145-159]

Базовим законом в Україні, який визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) в бюджети і в громадські цільові фонди, а також права, обов'язки і відповідальність платників, є Закон України від 25.06.91р. № 1251-XII "Про систему оподаткування" (з внесеними змінами і доповненнями).

На сьогодні в галузі оподаткування діє більш ніж 1400 нормативно-правових актів. До того ж у чинному законодавстві України існує чимало “дірок” для непорядних платників податків, які розробляють і використовують численні схеми ухилення від оподаткування. Широкого застосування набули також факти мінімізації податкових зобов'язань. На думку податківців, вирішувати питання реформування податкової системи необхідно комплексно. Крім того, створити цілісне, узгоджене, стабільне податкове законодавство України можна лише шляхом прийняття Податкового кодексу України. [22]

Сьогодні йдеться мова про прийняття Податкового кодексу. На думку заступника міністра фінансів України Тетяни Єфименко, із прийняттям Податкового кодексу податкова система виконуватиме не тільки фіскальну, а й стимулюючу функцію. Йдеться насамперед про механізми стимулювання інноваційних процесів в економіці та про впровадження ефективнішої системи соціального захисту громадян. За її словами, під час роботи над проектом Податкового кодексу робоча група з його підготовки взяла за основу законопроекту чинні податкові норми, вдосконалила й систематизувала їх, узявши за зразок системи оподаткування європейських країн. Саме такий концептуальний підхід до реформування, разом із зменшенням ставок податків, зробить податкове поле в Україні найбільш ліберальним серед країн Європи.

Заплановано, що Податковий кодекс буде прийнято в терміни, які дадуть можливість уряду сформувати держбюджет-2008 уже на новій податковій базі. [19]

Ми можемо констатувати, що зараз в державі повністю відсутня поміркована концепція податкової політики, що призвела б до якісного підвищення ділової активності та легальності економіки. Тільки в Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств" з моменту його прийняття в 1997 р. було внесено більш ніж 70 змін та доповнень. В результаті - Закони про оподаткування регулюють майже всі правовідносини і не лише в сфері оподаткування. Вони встановлюють свої економічні терміни та визначають для платників податків що є для них господарською діяльністю, цінними паперами, лізинговими операціями, основними фондами, амортизацією і т.д. і т.п. Але їх всеохоплюваність не зупиняється на економічних відносинах, ці закони регулюють сімейне право, спадкове право, адміністративне право, цивільне право, порядок бухгалтерського обліку та багато-багато іншого. І проблема тут не в ставках податків, не в базах оподаткування чи міфічному „Податковому Кодексі", проблема в професійному розумінні цих питань та наявності відповідної політичної волі змінити ситуацію.

В ситуації, що склалась, враховуючи вимоги наших податкових законів, необхідно створювати як мінімум 2 бухгалтерії - податкову та фінансову, і первинні документи повинні проходити окремо ці дві облікові ланки. Це створює багато організаційних, технічних, методологічних та інших проблем, тому на більшості підприємств існує одна бухгалтерія, яка намагається зробити неможливе - звести і бухгалтерський, і податковий облік в єдиний облік. Це неможливо за визначенням тому, що ці обліки побудовані на різних основах та принципах, а якщо говорити про податковий облік, то це фактично комбінація незрозумілих принципів та методів, і по суті є не обліком, а намаганням держави додатково жорстко регулювати та контролювати підприємницьку діяльність. Невже нашій державі необхідно безпосередньо втручатися в економічні процеси на рівні підприємств, а не встановлювати механізми нарахування податків, які базувалися б на фінансових результатах їх діяльності? Зважаючи на те, що великі ризики в діяльності підприємств пов'язані, в першу чергу, з правильним нарахуванням податків, то увага до бухгалтерського обліку стоїть щонайменше на другому плані, а це відповідно відображається на якості бухгалтерського обліку та аудиту. При таких податкових Законах ми ніколи не зможемо побудувати цивілізовану економіку як основну передумову покращення рівня життя наших громадян.[22]