Податкова система України

З метою вивчення громадської думки щодо чинного податкового законодавства та організації його роз'яснення органами державної податкової служби, у жовтні 2006, в рамках Дня податкових знань, проведено соціологічне опитування громадян шляхом анонімного анкетування. Загалом було опитано 27600 респондентів: громадян та платників податків - суб'єктів підприємницької діяльності. Підсумки опитування свідчать про високу обізнаність громадян стосовно норм чинного податкового законодавства, існуючих в ньому окремих проблем та недоліків. На запитання: Як платники податків оцінюють рівень своїх знань з податкового законодавства:

- 51,7 % визначили його як задовільний;

- 20, 3 % - достатньо високий;

- 13,3 % - низький.

Слід відзначити, що 3,8 % громадян оцінили свій рівень податкових знань як дуже високий, така ж кількість громадян оцінили його як дуже низький. 7 % громадян взагалі не спромоглися відповісти на це запитання. Викликають певний інтерес результати відповідей на запитання, чи існують у громадян проблеми та труднощі при застосуванні чинного податкового законодавства. Так, 43,8 % платників податків зазначили, що у них лише іноді виникають окремі питання. У 29,3 % громадян проблеми та труднощі при застосуванні податкового законодавства виникають досить часто, а 11,2 % респондентів підкреслили, що проблеми у них виникають постійно. Лише у 8 % платників податків немає жодних проблем. Не змогли відповісти на це запитання 7,6 % опитуваних. Що стосується недоліків, які існують у чинному податковому законодавстві, то 36,5 % респондентів зазначили його нестабільність (чимало змін та доповнень вносяться до податкового законодавства протягом року). Складність для розуміння та застосування на практиці податкового законодавства підкреслили 17,5 підприємців. 15,1 % респондентів зазначили, що одним із основних недоліків у чинному податковому законодавстві є недостатня урегульованість деяких питань, що призводить до їх неоднозначного тлумачення, необхідності надання податкових роз'яснень. Невідповідність окремих норм податкового законодавства іншим законодавчим актам відзначили 13,3 % громадян. 5,2 % платників податків вважають дуже складною для заповнення податкову звітність. Лише 1,5 % респондентів зазначили, що недоліків у чинному податковому законодавстві України немає.

У процесі дослідження форм та методів роз'яснення податкового законодавства результати виявилися такими: 34,3 % опитуваних вважають найбільш ефективним засобом роз'яснення податкового законодавства - отримання консультацій через безпосереднє спілкування з фахівцем податкової інспекції, 28 % - проведення регулярних семінарів, 20,1 % - роз'яснення законодавства через засоби масової інформації, 8,3 % - отримання консультацій по телефону, у тому числі через інформаційно-довідкову службу “007”, 7,3 % - надання письмових запитів до органів державної податкової служби. Не змогли визначитися з цього питання 2 % респондентів.

Заслуговує на увагу запитання щодо думки громадян про якість розгляду їх звернень органами державної податкової служби. Так, 61,6 % опитуваних зазначили, що їх запити завжди розглядаються своєчасно та якісно. 11,3 % громадян вважають, що їх звернення розглядаються податківцями задовільно, але в окремих випадках несвоєчасно або не повністю. 5,6 % опитуваних підкреслили, що відповіді органів ДПС на звернення громадян мають формальний характер та не вирішують питання, а 2,6 % громадян змушені звертатися повторно або звертатися за допомогою до органів ДПС вищого рівня. 18,8 % респондентів не змогли оцінити рівень розгляду звернень платників податків органами державної податкової служби.

На запитання: “Чи вважаєте Ви, що якнайскоріше прийняття Податкового кодексу України зможе вирішити більшість Ваших проблем?”, позитивно відповіли 65,5 % опитуваних. 12,4 % платників податків так не вважають. 9,3 % респондентів зазначили, що Податковий кодекс потрібен, але не варто його приймати найближчим часом. Не змогли відповісти на це запитання 12,8 % опитуваних.

У своїх анкетах респонденти надавали пропозиції щодо вдосконалення чинного податкового законодавства та порядку адміністрування податків і зборів (обов'язкових платежів). Більшість респондентів серед них зазначили:

- забезпечення стабільності та прозорості податкового законодавства, прийняття Податкового кодексу України;

- зменшення ставок оподаткування та кількості податків;

- спрощення податкової звітності та процедури її подання до органів державної податкової служби; запровадження прийняття податкової звітності в електронному вигляді;

- відміну податку на додану вартість та запровадження податку з обороту;

- забезпечення максимального наближення податкового обліку до бухгалтерського, зведення до мінімуму існуючих між ними розбіжностей. Об'єкт оподаткування підприємства визначати за правилами бухгалтерського обліку;

- скасування безпідставних пільг окремим категоріям платників податків;

- забезпечення відповідності окремих норм податкового законодавства іншим законодавчим актам;

- подальше застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва;

- усунення подвійного трактування окремих норм податкового законодавства. Забезпечення доступності податкового законодавства кожному громадянину;

- зменшення розмірів штрафних та фінансових санкцій за порушення податкового законодавства;

- збільшення кількості семінарів для платників податків за участю провідних фахівців державної податкової служби з актуальних питань застосування податкового законодавства;

- запровадження соціально справедливої системи оподаткування доходів фізичних осіб та зменшення ставок прибуткового податку з громадян;

- спрощення процедури реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.

Моніторинг громадської думки щодо необхідності вдосконалення чинного податкового законодавства триває.[10]

2.2 Аналіз податкового контролю в Україні

Актуальність питань, пов'язаних з протидією злочинності, у тому числі організованій, у сфері оподаткування обумовлена тим, що на тлі динамічних і складних процесів, які сьогодні відбуваються в Україні, своєчасне та повне стягнення податків до бюджету держави є однією з найгостріших проблем сучасного соціально-економічного життя країни. Значно складнішою стала структура операцій, що здійснюються злочинцями, особливо - організованими злочинними групами та організаціями, з метою ухилення від оподаткування, отримання надприбутків та укриття джерел походження цих коштів. Ухилення від сплати податків шляхом порушень податкового законодавства на сьогодні є одним з основних каналів незаконного збагачення. Більшість цих порушень пов'язана з недосконалістю, перевантаженістю податкового законодавства і постійними його змінами та багаточисельністю податків. Дійсно, для більшості українських підприємців, особливо малих та середніх, які починають свою діяльність, передбачено занадто багато податків.

Але досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що й за умови чималого податкового тиску економіка успішно функціонує, а малий та середній бізнес процвітає.

Ця ситуація пояснюється тим, що українські підприємці віддають перевагу діяльності в “тіні”, побоюючись не стільки податків, скільки того, що їм доведеться мати справу з представниками державних контролюючих органів. Перспектива спілкування з представниками держави лякає багатьох наших підприємців набагато більше, ніж можливе покарання за ухилення від сплати податків. Така ситуація, ймовірно, склалася тому, що діяльність українського чиновника, який застосовує законодавство, недостатньо врегульована процесуально.

Маючи можливості для свавілля, чиновник, який отримує невелику заробітну платню, не завжди здатний утриматися від спокуси скористатися з цього приводу. Тому серед державних службовців та посадових осіб поширені такі види правопорушень, як хабарництво, зловживання службовим становищем, що є підґрунтям корупційних проявів.

Організація ефективної системи протидії злочинності у сфері оподаткування можлива лише на основі єдності загально-соціальних, управлінських та кримінально-правових заходів. При цьому найважливішого значення для такої протидії набуває контроль.

Розкриваючи принципи державно-правової політики боротьби зі злочинністю у сфері оподаткування, необхідно підкреслити, що державою головна роль у попередженні та розкритті злочинів у названій сфері відведена контролю. У державному управлінні контроль розглядається як один з важливих його елементів, за допомогою якого забезпечується своєчасність внесення коректив в управлінську діяльність, отримання інформації про реальний стан справ у сфері державного управління, виявлення порушень чинного законодавства та відхилень від прийнятих управлінських рішень. Проблема державного контролю як об'єктивного суспільного явища завжди існувала та наявна у всіх країнах, хоча має різні шляхи вирішення. Нині в Україні продовжує формуватися розгалужена система органів державного контролю. Тому тема управлінської функції контролю у сфері оподаткування є, безумовно, актуальною і необхідною.

Вищезазначені перетворення мають на меті формування держави ринкового типу, з вільною від централізованого управління економікою, плюралізму в ідеології та політиці, розкріпачення особистості, наділеної правами і свободами на рівні загальновизнаних принципів та норм міжнародного права. Конституція України підтверджує саме такий напрям розвитку нашої держави та суспільства.

Відомо, що найважливішим для держави є забезпечення ефективності, справедливості й стабільності в ній. Завдання держави в цій галузі зводяться до створення надійного правопорядку, забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки, дотримання законодавства, здорової конкуренції, соціальних гарантій, формування виваженої податкової політики.

Оскільки контроль є органічною частиною держави, то загальні принципи цієї діяльності, закріплені в Конституції України, є і його загальними принципами. Разом з тим, як самостійний вид діяльності він має і свої специфічні риси, що доповнюють дію загальних принципів та сприяють у виявленні саме контрольної діяльності й ефективності.

Контроль у сфері оподаткування слід розглядати як певну організаційно-правову систему, механізм, елементи якого включають, зокрема, такі категорії, як суб'єкти, об'єкт, принципи, гарантії, завдання, функції, методи та методику здійснення, аналіз яких дозволяє виявити як загальні властивості, що притаманні державній контрольній діяльності в цілому, так і специфічні риси, що відображають особливість здійснення контрольної діяльності державних органів у сфері оподаткування. Пріоритетними в процесі надання характеристики складових елементів організаційно-правового механізму здійснення контролю у сфері оподаткування слід визнати принципи відповідного процесу, оскільки вони складають свого роду основу (блок), безпосередньо несуть у собі “світоглядний запал всієї контрольної діяльності”.

Принципи державного управління та підходи до їх систематизації ґрунтовно розглядаються в науково-теоретичній літературі. В юридичній науці у якості генетично вихідного, як правило, пропонується визначення принципу як кардинальної, керівної ідеї. У свою чергу, досліджуючи питання принципів контролю, вчені розвивають та поглиблюють дану загальноприйняту формулу. Наприклад, В. Горшенев та І. Шахов пропонують доповнити її вказівкою про те, що у принципі контролю закладено основну ідею, яка є найвищою концентрацією теорії та практики, свого роду синтез роздумів та досвіду. О. Шоріна за принципи контролю розглядає науково розроблені та апробовані практикою політичні, організаційні та правові основи організації контролю, що забезпечують його ефективність.

Таким чином, за принцип контрольної діяльності державних органів у сфері оподаткування слід розуміти вихідну, керівну, основну ідею, що концентрує у собі досягнення науки та практики, виражає соціальні інтереси, виконує функцію загально-нормативного орієнтира здійснення контрольної діяльності у сфері оподаткування, що спрямована на вдосконалення та ефективність такої діяльності.[17]

Податковий контроль є і буде залишатися одним з найбільш важливих елементів податкової системи держави. Наукове опрацювання проблем правового регулювання податкового контролю зумовлена двома факторами: по-перше, держава зацікавлена в забезпеченні повного та своєчасного надходження грошових коштів до публічних грошових фондів; по-друге, платники податків зацікавлені в створені такого механізму податкового контролю, який би не створював ускладнень або паралізації їх фінансово-господарської діяльності. [12]

У спеціальних наукових дослідженнях податковий контроль визначається як один із видів фінансового контролю, що здійснюється у сфері державного управління оподаткуванням, який становить собою діяльність уповноважених державою суб'єктів по встановленню стану виконання вимог чинного податкового законодавства особами, на яких покладено обов'язок з обчислення, сплати, утримання, перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів), виявленню відхилень у їх діяльності від законодавчо встановлених вимог, їх припинення й усунення, а також по відновленню порушених прав держави та територіальних громад на своєчасне й повне одержання відповідних сум податкових платежів і недопущенню таких порушень у майбутньому.[9, c.7]

Сутнісною особливістю податкового контролю як виду управлінської діяльності є те, що в основу здіснення цієї діяльності покладено владні повноваження органів державної податкової служби, які вони реалізують при проведенні контрольних заходів. Наділення податкових органів владними повноваженнями у контрольно-податкових правовідносинах передбачає, що платники податків зобов'язані не перешкоджати діяльності службових осіб податкових органів при проведенні заходів податкового контролю. Найбільш ефективною формою податкового контролю є перевірка. На думку професора Ю.Ф. Кваші податкова перевірка представляє собою процесуальну дію податкової адміністрації щодо контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, своєчасністю і повнотою сплати податків і зборів, що здійснюється шляхом співставлення фактичних даних, отриманих в результаті податкового контролю, з даними податкових декларацій та інших звітних документів, які подаються платниками податків до податкових органів[5, c.21]. Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

Головним принципом податкового контролю є законність. Зміст цього принципу полягає в тому, що при здійсненні податкового контролю, і зокрема при проведенні податкових перевірок, органи державної податкової служби повинні керуватися нормою, закріпленою в ч. 2 ст. 19 Конституції України: „Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”. Виконання податковими органами вимог зазначеної конституційної норми при проведенні виїзних податкових перевірок є важливою гарантією права платників податків на безперешкодне здійснення власної фінансово-господарської діяльності.

Порядок та умови проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок своєчасності достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) визначені в ст.ст. 111 та 112 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”.[1]

Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка. Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік.

Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених у пп. 1-9 ч. 6 ст. 111 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”. [1]

На думку фахівців, до системи юридичних гарантій прав платників податків при здійсненні податкового контролю слід віднести законодавче закріплення:

- критеріїв розмежування планових та позапланових виїзних перевірок;

- умов надання права податковому органу на проведення планової виїзної перевірки;

- вичерпного переліку підстав проведення позапланових виїзних перевірок;

- тривалості проведення планових та позапланових виїзних перевірок, а також граничних термінів їх продовження;

- заборони щодо участі працівників податкової міліції в проведенні планових та позапланових виїзних перевірок, які здійснюються органами державної податкової служби;

- умов допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення планових та позапланових виїзних перевірок. (Коцюбинський)

Крім того, з метою гарантування прав платників податків Законом України „Про державну податкову службу в Україні” передбачено, що проведення перевірок органами державної податкової служби не повинно порушувати нормального режиму роботи платників податків.

У разі заподіяння шкоди внаслідок порушення працівниками органів державної податкової служби прав платників податків, встановлених законами України, а також вимог щодо проведення перевірок платник податків може звернутися до суду із заявою про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. При цьому суб'єкти малого підприємництва звільняються від сплати державного мита.

Працівники органів державної податкової служби несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями або бездіяльністю, в межах, встановлених законом.

2.3 Аналіз сучасних проблем податкової системи України

Податкова система, що діє в нашій державі, продовжує стояти на заваді ефективному розвитку українського суспільства. Вона була і є високим частоколом між владою і народом. Вона використовується як засіб пригнічення платників податків. Вона є несправедливою щодо оподаткування абсолютної більшості громадян України. Вона гальмує економічне і соціальне відродження нації.

Головні ознаки згубності діючої системи оподаткування для потреб держави і суспільства наступні[20].

1. Система відзначається надзвичайно високим податковим навантаженням. Перш за все воно лягає тягарем на більшість суб'єктів реального сектору економіки. Сукупні податкові вимоги відносно доданої вартості (доходу) окремих національних підприємств, не віднесених до груп пільгового чи спеціального оподаткування, знаходяться в межах від 56,0 до 120%. З урахуванням суб'єктів господарювання, що оподатковуються за спеціальними системами (малий та середній бізнес, сільські господарства, підприємства спеціальних економічних зон і т.і.), середнє розрахункове значення податкових вимог до національних суб'єктів господарювання по від ношенню до створеної ними доданої вартості досягає в Україні 56-58%. Якщо виключити з розрахунків показників податкового навантаження сплачені підприємствами суми ПДВ, вважаючи що цей податок переноситься на громадян-споживачів і на бюджет (при поверненні сплачених сум українським експортерам), то діапазон коливань сукупних податкових вимог до окремих українських підприємств і господарств, які не користуються спеціальними пільговими системами оподаткування, становитиме від 40,0 до 82,0% створеної ними доданої вартості. Середнє розрахункове значення податкових вимог до усіх українських суб'єктів господарювання (враховуючи “пільговиків”) по відношенню до створеної ними доданої вартості знизиться після виключення вимог з ПДВ до 45,0-47,0%. Водночас, введення у цьому році законодавством про бюджет додаткових фіскальних платежів з чистого прибутку (не менше половини його величини) підприємствами державної власності збільшило середні сукупні податкові вимоги до підприємств України до рівня 48,0-49,0% доданої вартості. Звичайно, лише окремі підприємства здатні витримати такі надзвичайно високі нормативні податкові навантаження. Це, зокрема, лише ті підприємства, у яких співвідношення прибутку до фонду заробітної плати сягає щонайменше 120%. По державних підприємствах цей показник мав би бути щонайменше 160%. Очевидно, що в такому списку не буде жодного підприємства промисловості та сільського господарства. Отже для абсолютної більшості українських підприємств сплата усіх податків є настільки високою, що призводить до зменшення обсягів їх капіталів і тому змушує приховувати доходи, здійснювати тіньові і контрабандні операції, приводить до витоку капіталів за кордон. Окрім цього, існує, як відомо, допустимий рівень оподаткування, який суб'єктивно сприймається власником підприємства (та інвесторами). Його значення для представника будь-якої нації, незалежно від рівня культури та ідеології виховання не перевищує у сьогоднішньому світі 30-35% отриманого доходу. Причому найвищі показники спостерігаються у країнах Європи, які протягом сторіч формували і виховували солідарну свідомість своїх громадян. (Дослідження, що були проведені у другій половині 19-го сторіччя, свідчили, що поріг оподаткування доходів не повинен перевищувати для Франції 12-14%, а у деяких нерозвинутих країнах - не більше 6-7%). В Україні ж протягом декількох поколінь зобов'язання громадян фінансувати державні та інші публічні витрати не існувало. Тому максимальна величина податкових вимог має бути, у більшості випадків, значно нижчою - мабуть 15-20% доходу. б) Достатньо високе податкове навантаження лягає також на доходи споживачів - пересічних громадян України. В основному це сплата непрямих податків при купівлі товарів та послуг (ПДВ, акцизи, спеціальні збори до пенсійного фонду, митні платежі з імпорту тощо), а також податки з нерухомості, від продажу нерухомого та рухомого майна та інші. Сукупні обсяги цих податків дорівнюють приблизно 45-46% від суми усієї офіційної зарплати та інших індивідуальних доходів громадян. Окрім того, прямі податки на доходи громадян у цьому році становлять 15,1-15,2% їх сукупної величини (без індивідуальних доходів від бізнесу, підприємництва, фінансових операцій та цінних паперів то що). Отже в середньому до 62 % індивідуальних доходів більшості наших громадян (виключаючи найбідніших - субсидійованих і соціально незахищених громадян, пенсіонерів тощо, а також підприємців і власників прибутко вих активів) сплачується ними через податкову систему до бюджету й пенсійного фонду держави. Для пенсіонерів та інших соціально незахищених прошарків громадян України податкове навантаження є трохи нижчим, оскільки вони не сплачують податку з власних доходів - отриманих пенсій, допомог, субсидій і т.і. Проте і за цих умов податковий тягар, який падає на їх плечі сягає 47,5% їх індивідуальних доходів (що становить 14,3% від обсягу ВВП України у ц.р.). Звичайно такий рівень оподаткування є неприйнятним - люди обмежені у споживанні, що має наслідком їх пригнічення, звуження свобод й жене за кращим життям за кордон. У підсумку: загальне податкове навантаження на економіку (і на суб'єктів господарювання, і на сім'ї) у формі сукупних вимог до платників податків складало станом на 2005 рік біля 83,5% (49,0+20,2+14,3) від обсягу ВВП України.

2. Недопустимо низьким є рівень сплачуваності податків порівняно із законними податковими вимогами. При надзвичайно високому рівні загальних податкових вимог в України усі фактичні податкові надходження до консолідованого бюджету і соціальних фондів держави дорівнюють за планом на цей рік 163,2 млрд. грн. або 40,0% ВВП. У минулі ж роки сукупні податкові надходження становили не більше 38,8 %ВВП України (у 2002 році). Різниця між вимогами і фактичними надходженнями (83,5-40,0=43,5% ВВП або приблизно 187,0 млрд. грн.) демонструє, як мінімум, міру неприйнятності для суспільства податкового навантаження. Окрім того, це свідчення масштабності звільнень та ухилень від оподаткування, а також неефективності організації податкової системи.

3. До вад чинної податкової системи треба віднести й надзвичайну не рівномірність і несправедливість розподілу податкового навантаження на різних платників податків. Для суб'єктів господарювання така нерівномірність сформувалася завдяки: - запровадженню спеціальних систем оподаткування для сільських господарств, МСБ, а також підприємств, що діють на територіях спеціальних економічних зон, технопарків й зон пріоритетного розвитку. Така міжгалузева і міжтериторіальна нерівномірність податкового навантаження досягає від 12 до 150% доданої вартості на окремих підприємствах. Несправедливість, що виникає при цьому, спотворює ринкову мотивацію до інвестицій у найрентабельніші сектори економіки; змушує окремі господарства перереєстровуватися як сукупність малих структур і уникати податкових зобов'язань; створювати корупційно-адміністративні зони пільгового оподаткування; здійснювати контрабандно-тіньові операції й фальсифікувати податкову звітність; - законодавчо встановленим звільненням від сплати або знижок ставок податків в окремих секторах економіки. Такі офіційні пільги, що стосувалися як прямих, так і непрямих податків, були встановлені в основному для галузей та виробництв, що стали збитковими й неконкурентноспроможними (автомобільна, суднобудівна, вугільна, газова промисловість, ВПК, металургія, електроенергетика та інші). Відсутність таких пільг для підприємств інших галузей (легкої, харчової, деревообробної, будматеріалів тощо) стимулювало їх шукати шляхи ухилення від оподаткування; - додатковим надвисоким податковим зобов'язанням для таких держав них монополістів, як газо- й нафтотранспортні підприємства, а з цього року й для інших прибуткових підприємств державної власності. Для них податкові вимоги перевалили за 100% доданої вартості. Не можна не розуміти, що в цих умовах платники податків використовують всі можливості уникнення своїх зобов'язань; - неофіційних домовленостей між платниками податків й органами стягнення податкових внесків про зменшення сум платежів за допомогою заниження обсягів доходів та інших предметів оподаткування. Особливо широко використовується механізм таких домовленостей з найбільш великими платниками податків, торгівельно-посередницькими, фінансовими, крупними корпоративними та багатогалузевими структурами. Очевидно, саме тут бюджет втрачає найбільшу суму надходжень, через свідоме ухилення підприємств від своїх зобов'язань шляхом фальсифікації звітності про свою діяльність, майно та рівень доходності. За експертними оцінками Світового банку, вагомість офіційних податкових знижок, пільг та звільнень від оподаткування складала до останнього часу біля 12% ВВП[21]. Оскільки в цьому році сума податкових преференцій для підприємств, що не відносяться до сільського господарства і структур МСБ, зменшена приблизно на 10,5 млрд. грн. або 2,5% ВВП України, то вагомість цих привілеїв та пільг можна оцінити приблизно у 9,5% від валового внутрішнього продукту. Тоді несплата законно встановлених податків за допомогою неофіційних (корупційних) змов між податківцями і платниками податків разом з самочинними ухиляннями підприємств від оподаткування вартують, як мінімум, 34,0% ВВП (43,5%-9,5%). Для українських сімей, домогосподарств нерівномірність та несправедливість оподаткування пов'язана з трьома основними причинами:

- при пропорційній (формально рівномірній) системі оподаткування індивідуальних доходів громадян ті, хто заробляє менше, задовольняють в основному лише матеріальні потреби, обмежуючи себе у можливостях освіти, лікування, оздоровлення, купівлі книг, газет, отриманні інших соціально культурних послуг;

- через нерівномірність у доходах різні громадяни витрачають непропорційні їх частки на сплату непрямих податків: бідні й найбідніші сплачують значно більшу частку власних доходів на покриття ввізного мита, ПДВ й акцизів, що включені у ціни на товари й послуги, оскільки в їх сімейних бюджетах значно вищою є частка витрат на поточне споживання. Виходить, що чим вищою є частка непрямих податків на доходи громадян у загальній сумі сплачених ними податків, тим нерівномірнішою й несправедливішою є система оподаткування індивідуальних доходів. Мінімальні грошові можливості більшості громадян спонукають їх купувати неякісні, несертифіковані товари, звертатися до неорганізованих ринків, контрабандних постачальників. Це зумовлює додаткові витрати бюджетних надходжень через несплату відповідних непрямих податків. Їх можна оцінити в сумі втрат по імпортних товарах приблизно у 6-8 млрд. грн., по внутрішніх товарах і послугах - у 8-10 млрд. грн. В сукупності це 4-5% ВВП цього року;

- на відміну від тих, хто отримує помірковану зарплату і сплачує усі зобов'язання з податку на індивідуальні доходи, високооплачувані працівники, крупні підприємці, власники великих майнових активів через високе оподаткування фондів зарплати (до пенсійного й державного соціальних фондів) приховують дійсні суми своїх доходів, повністю або частково ухиляються від зобов'язань. Масштаби таких ухилень можна оцінити у 20-30% від сплаче них сум податку на доходи фізичних осіб - тобто, наприклад, у 2005 році ця сума становила 3,0 - 5,0 млрд. грн. або 0,8-1,0% ВВП України. Отже нерівномірність і несправедливість, що притаманні діючій податковій системі, є серйозним поштовхом до функціонування тіньової економіки, штучних структурно-галузевих викривлень у національному виробництві та інвестиціях, обмеженні бюджетних рахунків держави.

4. Несправедливість системи оподаткування полягає й у неотриманні послуг, пенсій й допомог від держави тими громадянами і членами їх сімей, які сплачують відповідні податки. Так, дрібні та середні підприємці, надавачі приватних послуг тощо, які вносять платежі за спрощеною системою оподаткування, не мають прав на отримання таких же пенсій й соціальних допомог, як наймані працівники, що сплатили адекватні суми до державного бюджету й пенсійного та соціальних фондів. Те ж можна сказати й про державну правову допомогу, яка продовжує дискримінаційно ставитися до приватного бізнесу і підприємництва.

5. Згубність діючої системи оподаткування полягає й у її перевантаженні непрямими податками, які у сукупності складають ? всіх податкових платежів громадян України. В той же час, частка непрямих податків, які сплачують підприємства та інші суб'єкти господарювання (сплачують лише ввізне, вивізне та державне мито) не перевищує 10,0% їх сукупних податкових зобов'язань. Фактично через непрямі податки (акцизи та ПДВ) держава переклала податкове навантаження на плечі населення. Згубність такого перекладання у тому, що:

а) платники непрямих податків у більшості випадків не знають, що їх оподатковують. Податківці вважають це перевагою даних податкових зборів. Громадяни не обурюються, купуючи товари та послуги, а отже ставки ПДВ, акцизів, мита, спецзборів і т.п. можна підвищувати; можна постійно множити кількість видів непрямих податкових вилучень, довільно завищувати суми останніх, використовуючи неправдиві дані про величину предмету оподаткування (особливо щодо ПДВ та ввізного мита). Внаслідок цього податківці можуть вільно маніпулювати розрахунками платежів, а от же, не докладаючи зусиль, отримувати необхідні надходження. В той же час неконтрольованість цього типу оподаткування з боку платників разом з до вільними маніпулюваннями роблять надходження цих податків вкрай нестабільними та ненадійними;

б) страждають від застосування непрямих податків (в частині, що не оподатковує предмети розкоші) у більшій мірі бідні сім'ї і незаможні громадяни. З часом акцизи, що мають диференціюватися, зростаючи для предметів розкоші, складають все меншу частку у сумах непрямих податків, де випереджаючими темпами збільшується вагомість ПДВ та ввізного мита. Внаслідок цього, непряме оподаткування усе у більшій мірі порушує засади рівномірного обтяження доходів усіх платників податків;

в) застосування непрямих податків у роки зростання виробництва й споживання виглядає вкрай доцільним через прискорене збільшення цих податкових вимог. Навпаки, у роки гальмування темпів росту економіки, суми надходжень від їх сплати зменшуються, причому таке зменшення випереджає падіння прямих податкових платежів.

6. Характерними рисами податкової системи є непрозорість, суперечливість та незрозумілість норм, що застосовуються. Особливо це торкається:

а) оподаткування прибутку, коли до його складу вимагається включити значну частину витрат підприємств (що є формою вилучення частини їх основного і оборотного капіталу); коли примушують сплачувати податок не тільки з прибутку, а й фактичних збитків (шляхом невключення збитків до розрахунку фінансових результатів); коли вимагають сплачувати цей податок неприбуткові підприємства (кооперативи, споживчі й кредитні товариства, наукові, медичні, учбові, видавничі, мистецькі, громадські, благодійні організації); коли вільно тлумачать час фактичного отримання доходів; коли прибуток оподатковується неодноразово (додатково оподатковуються виплати премій, дивідендів, здійснення інвестицій - купівля акцій, обладнання, оплата будівельних робіт тощо);

б) збору й компенсації сплаченого ПДВ: по перше, цей податок пристосований до оподаткування продажів товарів, але застосовується й до надання послуг - при цьому визначається, що ціна по слуги складається лише з доданої вартості і не містить витрат матеріалів та компенсації зносу основного капіталу (фондів); по-друге, об'єктом оподаткування є митна вартість імпортованих товарів, яка не містить доданої вартості; по-третє, у багатьох випадках ПДВ нараховується на ціни товарів та послуг, а не вираховується з укладених цін. Це сприяє фактичному збільшенню цін для споживачів, які погоджувалися на їх нижче значення; по-четверте, підприємства, що сплатили ПДВ, але мають право на компенсацію цього платежу (на приклад, експортери), позбавляються цього права або отримують неповну компенсацію, оскільки вона здійснюється вибірково та із затримкою у часі на місяці і роки;

в) невиправданою є уніфікація податку з індивідуальних доходів, різних за своєю природою і важкістю отримання. Зрозуміло, що отримання прибутку від надання в оренду майна, земельних ділянок є легшим за отримання зарплати за виконану працю. Звичайно, більш легкими для отримувачів є й доходи від виграшів в лотерею й успадкування майнових цінностей, але це сьогодні не віддзеркалюється у ставках оподаткування;

г) не враховує податкова система й потребу незабезпечених сімей мати більш сприятливі умови соціального, освітнього, культурного розвитку й медичного захисту (хоча зараз вводиться порядок повернення сплачених податків в частині окремих витрат на освітні послуги).

7. Система збору податків відзначається надвисокою централізацією. У цьому році централізовано розподіляється більше 76% усіх податково-митних зборів на території України. Така суперцентралізація не заохочує місцеві органи влади до максимізації зборів та спрямовує їх зусилля, по-перше, на збільшення своєї частки у розподільчому державному “пирогу” і, по-друге, на сприяння звільненню від сплати податків суб'єктів господарювання, що працюють на відповідній території. У другому випадку використовуються як офіційні (шляхом розгортання спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку і т.і.), так і неофіційні можливості, за яких мінімізується зобов'язання із загальнодержавних податкових платежів.

8. Згубність діючої податкової системи полягає також у нестабільності норм податкового законодавства. Для суб'єктів господарювання існує проблема прилаштування до певної податкової системи, тому будь-який новий податок та збільшення ставок чинних податків руйнує доходи господарств, підштовхує їх до підвищення цін або спонукає до тимчасового або постійного уникнення оподаткування. В Україні ж щорічні зміни до податкового законодавства стали звичайною нормою.3 Як правило, такі зміни переслідують мету збільшення податкових вимог та об'єктів оподаткування. В умовах же зростання міжнародної конкуренції на ринку капіталів, яка повсякчас посилюється, таке збільшення податкового навантаження є не тільки невиправданим, а й шкідливим. Підвищення податків може бути виправданим лише в часи війн та лиха.

9. Низьку ефективність фіскальної функції податкової системи обумовлює також практично ворожий характер відносин між платниками податків і податківцями. Такий характер відносин склався через цілу низку при чин, серед яких: взаємна недовіра між двома сторонами; викривлення, необґрунтовані ускладнення і довільні тлумачення податковою службою податкового законодавства; фактична відсутність презумпції невинуватості щодо бізнесменів; наявність феномену їх загальної провини. Натомість з іншої сто рони, спостерігається необґрунтоване самочинне завищення податківцями своїх адміністративних і службових повноважень; проявляється неповага до законних норм; звичними стали бюрократичне свавілля і безкарність за корупцію. Не існує й очевидної для цивілізованих відносин норми погашення збитків, завданих господарствам діями податкового органу. В той же час для податківців залишається обов'язковим план щодо збору штрафів з платників податків, а ще до недавнього часу податківці отримували премії від відсотку зібраних ними штрафів та стягнень. Згадаймо також про таку каральну норму, яка дозволяє податковій міліції арештовувати майно громадян без санкції суду. Відомо, що ця норма ще донедавна надзвичайно часто застосовувалася для незаконного тиску й погроз бізнесменам, небажаним конкурентам та політичним супротивникам. В атмосфері беззаконня й ворожнечі крупні господарські й комерційні суб'єкти вдаються до встановлення відносин з податківцями, які базуються на лобіюванні інтересів та двосторонніх домовленостях (з безумовним включенням корупційної компоненти). У підсумку, це зменшує фактичні податкові зобов'язання суб'єктів господарювання і надходження до бюджету. З іншої сторони, за таких обставин створюються перед умови для встановлення політичної лояльності і залежності бізнесу від влади, що суперечить цілям свободи і розвитку громадянського суспільства.

10. На заваді ефективності дії податкової системи стоять також ускладнена організація і непомірно дороге утримання податкової служби. Тут треба врахувати як прямі бюджетні витрати на службу, так і витрати бізнесу на виконання норм ускладненої системи оподаткування. Обтяжливість ви трат бізнесу, зокрема, обумовлена основними вадами останньої, наведеними раніше (надзвичайною обтяжливістю й нерівномірністю, непрозорістю і не зрозумілістю норм, нестабільністю законодавства, суперцентралізацією, ускладненням й викривленням податків у ході їх адміністрування, можливостями укладання домовленостей та інше). Окрім того, додаткові витрати ви никають через непомірну кількість податків. Станом на 01.07.2005 р. в Україні діяло 26 загальнодержавних та 14 видів місцевих податків і зборів[2], про те, за соціологічними дослідженнями, суб'єкти господарювання в середньому сплачують 9-12 видів податків й обов'язкових зборів. Як показує аналіз, система переобтяжена численними дрібними податками, витрати на облік, контроль і адміністрування яких перевищують надходження від їх сплати. Обтяжливість утримання системи митно-податкових зборів зумовлена також її перевантаженістю контрольно-каральними функціями, скорочення яких можливе лише за зовсім інших відносин у системі оподаткування та після її суттєвого реформування.[20]

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

3.1 Принципи та основні напрями реформування оподаткування

Проблема полягає у тому, що із проголошенням незалежності Україна стала на шлях самостійного розвитку з метою побудови ефективної, соціально орієнтованої ринкової економіки, в основу якої було покладено класичну схему податків, характерну для розвинених країн Заходу. Формування і становлення власної податкової системи України відбувалося на фоні системної перебудови економіки, спаду виробництва, загострення соціально-економічної ситуації. Для забезпечення необхідних надходжень до бюджету акцент у побудові системи оподаткування було зроблено на фіскальній функції, проте не відбулося належного розвитку її регулюючої функції. Тому проблема побудови ефективної податкової системи залишається однією із найактуальніших у процесі становлення ринкових відносин і закладення підвалин для економічного зростання.

Удосконалення системи оподаткування повинно відбуватися перш за все внаслідок вдосконалення всіх елементів податкової політики держави.

Тому реформування податкової системи необхідно починати із встановлення таких принципів оподаткування, які б несли в собі ідею як фіскальної ефективності, так і регулюючих механізмів для економічного зростання, а далі на основі таких принципів реформувати податкове законодавство.

Аналіз публікацій, які так чи інакше присвячені проблемам оподаткування, показав, що пропозиції та дослідження щодо реформування податкової системи України здебільшого стосуються законодавчого поля. Водночас не звертається увага ще принаймні на дві не менш вагомі складові частини - це принципи оподаткування, як початок побудови системи оподаткування і систему взаємовідносин між платниками та контролюючими органами, тобто поведінку всіх учасників податкового процесу. Можна відмітити, що саме формулюванню принципів оподаткування науковці приділяють недостатньо уваги, публікації на цю тематику зовсім, на жаль, не численні. Серед фахівців-економістів, які досліджували це питання, хотілося б назвати як класиків, так і вітчизняних учених - Азарова М.Я., Ковалюка О.М., Луніну І., Соколовську А.М., Бондаря С.Л.. Характерно, що в більшості публікацій проблематика принципів оподаткування розглядається ізольовано від змісту і послідовності процесів реформування економіки взагалі і податкових систем, зокрема в умовах трансформаційних змін суспільно-економічних відносин.[13]

Згідно з думкою фахівців, існують певні принципи, обґрунтовані економічним досвідом країн світу, які повинні стати основними при проведенні податкової реформи[13]:

1. Принцип однозначної визначеності податку. Можна навести ще одне висловлювання геніального А. Сміта: „З досвіду всіх народів ніщо не приносить такого великого зла, як найнезначніша невизначеність у податку”. В Україні ж, і це визнають усі учасники податкового процесу, неоднозначне, а часто навіть і множинне тлумачення законодавчих норм з питань оподаткування давно вже стало нормою життя і, на жаль, ця практика не викорінюється.

2. Принцип рівності в оподаткуванні. Цей принцип повинен означати абсолютно рівні обов'язки громадян суспільства сплачувати податки, рівну (однакову) відповідальність усіх громадян перед законом за несплату податку. Податки повинні сплачувати всі, ніхто не може бути звільнений від сплати податків повністю. У законодавстві можуть бути тільки певні знижки (зменшення) та розстрочки при сплаті податків.

3. Принцип подоходності податку. Цей принцип має означати, що податок виникає там і тільки там, де виникає дохід. Не має доходу - не має і податку! Україна ж при побудові власної системи оподаткування відступила від цього принципу, засновуючи податки, які не мали нічого спільного з доходом, як наприклад:

- комунальний податок (податок з підприємств за кожного штатного працівника);

- податок на рекламу (підприємство, замовляючи рекламу, може зовсім не отримати від неї доходу, або навіть отримати збитки, проте повинно сплачувати податок);

- податок на символіку (аналогічно не має ніякого прямого зв'язку з можливим чи неможливим доходом, а податок сплачується) та інші.

Недотримання цього принципу спричинює неприйняття, відторгнення платниками таких податкових законів, і як наслідок - ухилення від сплати податків, тінізація економіки.

4. Принцип справедливості. Принцип податкової справедливості полягає в тому, що оподаткування орієнтується на економічну платоспроможність. Це означає, що оподатковуватися повинні доходи, які залишаються у людини після задоволення основних життєвих потреб. Зазначений принцип є головним у побудові податкових систем багатьох розвинених країн світу. На жаль, в Україні він також не виконується, про що яскраво свідчить досвід прибуткового оподаткування громадян, коли встановлюється неоподатковуваний мінімум значно менший від мінімальної заробітної плати, яка, в свою чергу менша від прожиткового мінімуму.

5. Принцип рентабельності податку. Будь-який податок, збір, обов'язковий платіж повинен приносити значно більший дохід, ніж витрати на його адміністрування. Для кожного податку повинна визначатись ефективність, рентабельність - економічний показник. Для ефективності справляння податку формула рентабельності може мати такий вигляд: R = 100 - (Витрати по стягненню / Сума податку ) х 100.

6. Принцип мінімізації витрат при стягненні податків.

7. Принцип зручності. Кожен податок необхідно стягувати в той час або в той спосіб, коли і як платникові повинно бути найзручніше його платити.

Принципи виконують роль стандартів податкової системи, провідних настанов щодо проведення податкової політики та розробки технологій оподаткування. У фіскальній сфері принципи оподаткування нагадують те значення, яке в теології належить декалогу - десяти заповідям Божим. Призначення принципів полягає в узгодженні двох основних вимог до податкової системи: задоволення фіскальних потреб держави при врахуванні інтересів платників податків.

На мою думку, ці сформульовані сім принципів оподаткування можна було б узяти за основу для реформування податкової системи - ефективної з фіскального погляду, а також орієнтованої на економічне зростання.

Цілями податкової політики, а відтак - орієнтирами податкової реформи в Україні мають стати:

підвищення добробуту населення та розвиток людського капіталу;

стимулювання динамічного розвитку економіки;

структурна перебудова економіки, заохочення інвестиційної та інноваційної діяльності;

стимулювання розвитку зайнятості та самозайнятості.

Однією з важливих складових оптимізації податкової системи України є радикальне посилення її стимулюючого впливу на економіку і насамперед на формування повноцінних суб'єктів ринку і всієї ринкової інфраструктури, створення конкурентного середовища як механізму реалізації найбільш ефективних господарських рішень. Податкова система має бути звернутою до виробництва, стимулюючи його зростання. Визначальним у податковій реформі має бути розуміння необхідності стабілізації фінансів мікрорівня та формування мікроекономічних передумов економічного розвитку. До речі, ще у Посланні Президента України Верховній Раді «Європейський вибір» було визначено, що «основою вирішення фінансових проблем держави, головною передумовою соціальної та структурно-інноваційної переорієнтації економіки є першочергове зміцнення фінансів суб'єктів господарювання, інших юридичних осіб та домашніх господарств» [14, c.49-50].

Одним з актуальних завдань реформування податкової системи у напрямі стимулювання сталості економічного зростання є внесення змін, які б мінімізували «вимивання» оборотних коштів підприємств у зв'язку зі сплатою податків. Особливе місце в стратегії розвитку економічних суб'єктів посідають інвестиції, пов'язані з формуванням матеріально-технічної бази виробництва на більш прогресивних технологічних засадах. Але сьогодні існуюча податкова система стимулює «проїдання» основного капіталу та де-факто фінансово «карає» підприємства, які здійснюють вкладення у довгостроковий розвиток.

При формуванні податкової системи слід мінімізувати оподаткування результатів діяльності капіталу як таких, підвищуючи рівень оподаткування для засобів, що виводяться з виробничого обороту. Зокрема, цікавою видається практика диференціації ставки податку на прибуток для розподіленого та нерозподіленого капіталу деяких європейських країн, що заохочує інвестування в розвиток виробництва. Так само й в індивідуальних доходах в ідеалі має оподатковуватися лише той їхній обсяг, що перевищує вартість простого відтворення робочої сили (виражений в офіційному прожитковому мінімумі).

Таким чином, реформування податкової системи для реалізації її стимулюючої функції має ґрунтуватися на засадах:

спрощення податкової системи у спосіб оптимального скорочення кількості податків та перенесення їх на більш прозору та зручну для платника податкову базу, скасування податків (зборів, обов'язкових платежів), витрати на адміністрування яких перевищують доходи від їх стягнення;

звільнення від оподаткування прибутку, який інвестується в межах України;

обґрунтованого зниження рівня податкового навантаження на суб'єктів оподаткування;

трансформації механізму «транзитного» ПДВ;

збереження економічно обґрунтованих пільг для стимулювання обмеженого кола пріоритетних галузей та видів діяльності.

Слід враховувати потенційний ефект взаємодії податкової та інших складових державної політики. Зокрема, збільшення неоподатковуваного мінімуму для прибуткового податку, навіть без зміни прогресивної шкали, дозволяє очікувати збільшення обсягів споживання. Це, в свою чергу, сприятиме зростанню надходжень від ПДВ та акцизу, що дає змогу здійснювати їхнє реформування у другу чергу. Між тим без внесення необхідних змін до оподаткування прибутку підприємств зростання споживчого попиту не сприятиме модернізації вітчизняного виробництва та, зрештою, слугуватиме зростанню імпорту. Відтак довгостроковий стимулюючий ефект зниження податкових ставок матиме згасаючий характер. Отже, зміни податків на прибуток та доходи громадян мають запроваджуватися одночасно.