Формування привабливості ФГ "Владам" для іноземних інвесторів

При оцінці інвестиційної привабливості ФГ «Владам» важливу роль відіграють так звані чинники ринкової інфраструктури. До них відносяться котирування й обсяги продажу акцій даного підприємства на фондових ринках. Стан ринкової інфраструктури ФГ «Владам» характеризує розвиток і ефективність використання ринкового інструментарію в діяльності підприємства, наприклад, маркетингу, що відіграє в сучасних умовах визначальну роль в економічному успіху підприємства.

Слід зазначити, що одним з найважливіших компонентів інфраструктури ФГ «Владам» є розвиненість інформаційної складової, що стимулює підприємство використовувати сучасні інформаційні технології. У цьому зв'язку важливо оцінювати ступінь інформатизації підприємства, а також його місце і діяльність у всесвітній комп'ютерній мережі Інтернет.

Зростання обсягів виробництва завжди має підкріплюватись адекватним фінансуванням, зокрема зростанням емісії цінних паперів.

Підприємство не може ефективно використовувати інструменти ринку цінних паперів, оскільки останній є непрацюючим і малоефективним.

Це пояснюється тим, що на початковому етапі формування ринку цінних паперів в Україні багато в чому мало атрибутивний характер і було пов'язано скоріше з політичними чи бізнесовими інтересами, ніж з реальними економічними потребами. В Україні близько 80 % загального обсягу організованої торгівлі цінними паперами здійснюється в рамках Позабіржової фондової торговельної системи (ПФТС), а 20 % торгівлі провадиться 8 українськими біржами. Під впливом значних коливань цін на акції відзначена тенденція до концентрації акцій привабливих емітентів у руках одного власника, що призводить до зникнення дрібних інвесторів.

Аналіз динаміки фондових індексів дозволяє оцінити можливості залучення корпораціями ресурсів для здійснення своєї діяльності.

Наприклад, у разі зростання індексу можна здійснювати емісію, тому що на ринок приходять нові ресурси, власники яких зацікавлені в їх розміщенні. Динаміка фондових індексів Business Partners, INDEX-SGU, ProU-50, Wood-15, КАС- галузеві індекси, КАС-20(S), КАС-20(W), ПФТС - індекс, L- індекс, DD- індекс, Комекс-Брок, ІСІФІР свідчить про недостатню ефективність функціонування фондового ринку. Український ринок цінних паперів не виконує інвестиційної функції. Ціни на акції швидко змінюються, що призводить до концентрації акцій привабливих емітентів, які стали дешевше, в руках одного власника. У більшості випадків володіння акціями не супроводжується зростанням дивідендів і одержанням стабільного прибутку. Для оцінки фондової активності застосовується інтегральний індекс фондового ринку. Його розраховують, як відношення середньої геометричної ціни акцій підприємств за поточний період до середньої геометричної ціни акцій підприємств у базисний період у розрахунку на останній день місяця.

Інвестиційна привабливість позичальника розглядається як фундаментальна властивість кредитних відносин і є необхідною умовою функціонування всієї кредитної системи. Кругообіг і оборот фондів учасників відтворювального процесу становить економічну основу інвестиційної привабливості. При виборі потенційного позичальника капіталу кредитор зацікавлений у розміщенні коштів у контрагента з позитивною кредитною і комерційною репутацією. Для комплексної оцінки інвестиційної привабливості позичальника використовують бальну систему, де кожний показник має свій рейтинг залежно від його значущості для аналізу. Добуток показника рейтингу і класу інвестиційної привабливості за даним показником у сумі отриманих балів визначає загальний клас інвестиційної привабливості позичальника [4, с. 81-82]. Дана методика застосовується для оцінки фінансового стану позичальника. А. В. Бандурін пропонує використовувати сукупність значень визначених показників формальної і неформальної оцінки різноманітної діяльності позичальника [1, с. 187]. Основною задачею при виборі напряму інвестування є розрахунок економічної ефективності вкладення коштів в інвестиційний об'єкт. Загальний порядок оцінки інвестиційної привабливості містить послідовність етапів, виконання яких сприяє зниженню ризику вкладення коштів [2, с. 71]. На першому етапі незалежно від характеру майбутньої кредитної угоди ідентифікують позичальника. Ідентифікація дозволяє чітко визначити характер діяльності позичальника (комерційна фірма, банк, приватна особа) і визначити приблизний набір показників для оцінки інвестиційної привабливості. На другому етапі оцінюють кредитну історію позичальника і його комерційну репутацію. Формальні показники розраховуються на підставі даних фінансової звітності позичальника - юридичної особи. Для їх розрахунку вихідними є дані про фінансові операції позичальника. За їх допомогою формальних показників визначається фінансовий стан суб'єкта, його фінансові результати, а також ефективність використання ресурсів. Неформальні показники можуть бути оцінені тільки експертами. Таким чином, після ідентифікації позичальника і визначення набору формальних і неформальних показників кредитор переходить до безпосереднього розрахунку й одержання експертного висновку. До наступного етапу дослідження відноситься визначення рівня інвестиційної привабливості підприємства. Він використовується при оцінці потенційних фінансових, виробничих, організаційних та інших вимог або інтересів інвестора конкретного підприємства, визначається значеннями відповідних показників, у тому числі інтегральної оцінки. Підприємство у цій системі є кінцевою точкою, де реалізуються конкретні проекти.

В економічній літературі широко визнаний підхід І. О. Бланка до оцінки інвестиційної привабливості окремих компаній (фірм). Він ґрунтується на визначенні послідовності етапів вивчення інвестиційного ринку при розробці стратегії інвестиційної діяльності й формуванні ефективного інвестиційного портфеля [3]. Фінансовий аналіз інвестиційної привабливості ФГ «Владам» включає оцінку інвестиційної привабливості сегментів ринку інвестицій. На основі використання даного підходу фінансова діяльність підприємства оцінюється за показниками фінансової стійкості, прибутковості, ліквідності активів і оборотності активів [12, с. 67].

Розглянемо методику інтегральної оцінки інвестиційної привабливості ФГ «Владам», розроблену за ініціативою керівництва Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств і організацій [10, с. 19]. Мета зазначеної методики полягає в розрахунку інтегрального показника інвестиційної привабливості підприємства й організацій. Вона застосовується для визначення напрямів прискорення реалізації інвестиційних проектів, залучення до інвестицій вітчизняних та іноземних підприємців. В інтегральному показнику відтворюються значення показників оцінки майнового стану, фінансової стійкості (платоспроможності), ліквідності активів, прибутковості інвестиційного об'єкта, оцінки ділової активності, оцінки ринкової активності, скориговані відповідно до їхньої вагомості, та інших факторів. Інвестиційна привабливість може бути оцінена для якогось запланованого підприємства або підприємства, що будується. Серед чинників, що застосовуються для оцінки, може бути попит на новий об'єкт, унікальність продукції, що випускатиме підприємство, тощо.

А. Гайдуцький пропонує використовувати метод порівнянь, який має охоплювати такі основні складові інвестиційного процесу:

порівняння між об'єктами інвестування, між суб'єктами інвестування (інвесторами) та між умовами інвестування (чинниками інвестиційної привабливості) [5, с. 123]. Вчений вважає, що для порівняння між об'єктами й умовами інвестування може бути використано матричний метод підготовки вихідних даних. За вертикаллю розташують об'єкти інвестування, а за горизонталлю - показники, які характеризують умови інвестування, а точніше, чинники інвестиційної привабливості об'єктів інвестування. «При цьому за основу ми пропонуємо взяти напрями характеристики інвестиційної привабливості (ресурсна, збутова, інфраструктурна, фіскальна, регуляторна, економічна). По кожному з напрямів інвестиційної привабливості для її кількісного виміру і оцінки необхідно сформулювати систему відповідних показників. За основу слід брати як об'єктивні статистичні дані, так і суб'єктивні вимоги інвесторів, забезпечення яких є важливою умовою високої іміджевої оцінки інвестиційної привабливості галузі чи регіону» [5,с. 125]. Наявність протиріч у даних двох видів оцінок свідчить про те, що наведена методика не дозволяє достатньо точно охарактеризувати інвестиційну привабливість агарного сектору країн Європи. Розглянемо теоретичні основи загального підходу, запропонованого нами для розробки методики оцінки інвестиційної привабливості підприємства [8, с. 119]. Застосування інтегральної оцінки дозволяє об'єднати в одному показнику багато різних за назвою, одиницями виміру, вагомістю й іншими характеристиками факторів. Це спрощує процедуру аналізу конкретної інвестиційної пропозиції, а іноді розглядається як єдиний можливий варіант її проведення та надання об'єктивних остаточних висновків. Для підвищення рівня інвестиційної привабливості ФГ «Владам» при визначенні її інтегрального показника необхідно приділити увагу групі показників, вагомість яких у загальній сукупності максимальна. Відповідно до напряму оптимізації цих показників слід довести їх значення до оптимальної для даного підприємства величини. Після оптимізації показників, що мають найбільшу вагомість, необхідно вивчати й інші параметри. Показники оборотності активів, прибутковості капіталу, фінансова стійкість, ліквідність активів використовуються як критерії для визначення інвестиційної привабливості ФГ «Владам».

До найважливіших показників, що оцінюються інвестором, відноситься показник прибутковості вкладеного капіталу, що характеризує ступінь і швидкість повернення власного вкладеного капіталу. Цей показник розраховується як відношення чистого прибутку до власного (акціонерного) капіталу. Аналіз і оцінку економічних показників певної сукупності підприємств слід здійснювати при визначенні інвестиційної привабливості підприємства однієї галузі. Оцінку інвестиційної привабливості ФГ «Владам» проводимо шляхом визначення середнього геометричного значення чотирьох показників: оборотності активів, прибутковості капіталу, фінансової стійкості, ліквідності активів. Шляхом пошуку максимальних індивідуальних оцінок аналітичних показників підприємства й вибору екстремальних інтегральних показників проводиться розрахунок усіх варіантів оцінок інвестиційної привабливості, а також ранжування підприємств однієї галузі. Згідно з отриманими показниками виділяються наступні групи:

1) інвестиційно-привабливі підприємства;

2) низько інвестиційно-привабливі підприємства;

3) інвестиційно-непривабливі підприємства.

Відповідно до напряму оцінки показників слід довести їх значення до екстремальних величин для підприємств однієї галузі. Після ранжування підприємств у межах однієї галузі, що мають найбільшу вагомість, необхідно вивчати й інші показники. При розробці стратегії інвестування потенційні інвестори враховуватимуть дані оцінок моніторингу підприємств галузі залежно від рівня інвестиційної привабливості.

Інвестиції є одним з найважливіших чинників розвитку національних економік, галузей виробництва, особливо в умовах глобалізації. Ефективна діяльність ФГ «Владам» неможлива без постійного поповнення оборотних коштів, частина з яких здійснюється шляхом залучення позикових коштів. Використовування позикового капіталу дозволяє істотно розширити об'єм інвестиційної діяльності підприємства, забезпечити ефективне використовування власного капіталу, прискорити формування різних цільових фундацій фінансування інвестицій, а кінець кінцем - підвищити ринкову вартість підприємства і його конкурентоспроможність.

Для інвестора, в першу чергу, інтерес на вкладений капітал - прибуток, який він чекає одержати. Тому інтерес, який представляє підприємство для інвестора необхідно свідомо формувати, робити підприємство привабливим для інвестора. Привабливим воно може бути по декількох критеріях - по фінансових, матеріальних, географічно-територіальних і ін. Проте недостатня дослідженість питання у сфері компонентів інвестиційної привабливості не дає можливість підприємствам як найповніше використовувати свої можливості в боротьбі за інвестора, і обумовлює подальший пошук рішення проблеми.

Розглядаючи інвестиційну привабливість державних об'єднань до показників, що характеризують виробничі потужності, Л.Нападовська віднесла: об'єми випуску продукції, динаміку технічного переозброєння, якість продукції, ресурсозабезпеченість виробництва, прибуток і рентабельність.

Проблема визначення складових інвестиційної привабливості полягає не тільки у виявленні суті поняття “інвестиційна привабливість”, але і масштабах обхвату, і принципах. Виявлення підходів до визначення інвестиційної привабливості дає можливість сформулювати його таким чином: інвестиційна привабливість - це сукупність внутрішніх характеристик об'єкту інвестування, перспектив їх зміни і можливостей розвитку, що представляють інтерес для інвестора з метою ухвалення інвестиційного рішення про повне або часткове придбання об'єкту.

В той же час фінансові донори - інвестори, в ролі яких виступають банки, фінансові компанії і ін., надають увагу не тільки фінансовим і матеріальним, але і нематеріальним чинникам. Узагальнені дані опиту банківських установ, підприємств, інвестиційних і пайових компаній приведені в табл.3.1.

Вся більша увага інвесторів до нематеріальної складової обумовлена переходом промислових підприємств на новий рівень розвитку в яких ФГ «Владам» в першу чергу залежить від клієнта, а вже потім від технологій, сировини продуктивності. А в результаті боротьби за клієнта увага фокусується на нематеріальних складових привабливості підприємства: імідж, якість продукції, соціальні програми, відносини з клієнтами і ін.

Матеріально-технічні компоненти також важливі, проте в сучасних умовах промислові підприємства, придбаючи або інвестуючи засоби в підприємства такої ж галузі або суміжної мають на меті розширення ринку збуту або виробничої бази. Слідством є упровадження вже обкачаних або більш просунутих технологій на українських підприємствах, заміна устаткування і постачальників сировини. Проте, трудові ресурси, це та категорія в якій інвестор зацікавлений оскільки це і продуктивність праці, і якість продукції або послуг, формування іміджу підприємства і природно персонал як джерело нових розробок. Тому персонал є одним з важливих складових інвестиційної привабливості підприємства.

Аналіз робіт [1-6] і ін., дозволив виявити задачі, принципи інвестиційної привабливості ФГ «Владам» Жовтневого району

Таблиця 3.1 Найважливіші елементи інвестиційної привабливості для зацікавлених груп ФГ «Владам» Жовтневого району

В результаті формування інвестиційної привабливості ФГ «Владам» Жовтневого району розв'язуються наступні задачі:

- залучення національних і зарубіжних інвесторів на підприємство;

- розвиток технологічної і виробничої бази підприємства;

- стабілізація виробничої, наукової і комерційної діяльності підприємства;

- підвищення якості і привабливості продукції;

- підвищення конкурентоспроможності підприємства;

- підвищення зайнятості населення в результаті збільшення об'ємів випуску продукції і освоєння нових видів діяльності;

- поповнення бюджету різних рівнів в результаті стабільної роботи і виплати податків.

З метою вирішення поставлених завдань, формування інвестиційної привабливості ФГ «Владам» вимагає встановлення методів їх досягнення.

На підставі проведення аналізу загальнонаукових методів організації процесів до методів формування інвестиційної привабливості віднесено такі (табл.3.2) [1; 4-6].

Таблиця 3.2. Методи формування інвестиційної привабливості ФГ «Владам» Жовтневого району

Метод	Компоненти
Інформаційний	Моніторинг. Дослідження. Прогнозування.
Ринковий	Розробка, планування, впровадження життєвого циклу підприємства і його продукції Просування продукції Позиціонування на ринку
Попереджувальний	Удосконалення виробничих процесів. Планування процесу виробництва. Встановлення власних технічних стандартів.
Інженерний	Технічне забезпечення. Забезпечення наукових розробок. Розробка виробничих, інформаційних і інших мереж.

Функції інвестиційної привабливості ФГ «Владам» дозволяють вести роботу з формування механізму організації інвестиційної привабливості.

Розробка механізму організації інвестиційної привабливості підприємства, реалізація його цілей, завдань і функцій ґрунтується на загальнонаукових принципах управління виробничими підприємствами [8; 9]. Такі принципи є універсальними і притаманні виробничим і управлінським системам і механізмам різної спрямованості. Принципи і функції інвестиційної привабливості створюють умови формування механізму її формування на промислових підприємствах.

Інвестиційна привабливість ФГ «Владам» є одним з головних чинників в боротьбі за інвестора і його фінансові ресурси. Проте складність формування інвестиційної привабливості підприємства обумовлюється широтою уявлень про її структуру. Тому необхідно уточнити і виявити основні напрями і складові інвестиційної привабливості для концентрації підприємства на основних з них. В результаті проведених досліджень було виявлено, що сьогодні інвестори все частіше звертаються до нематеріальних і не фінансових показників діяльності підприємств, які мають всезростаючий вплив на вибір інвестора.

3.2 Запровадження системи управління якістю на ФГ «Владам» Жовтневого району

Для Давида Рікардо і представників класичної школи економіки терміни «продукція», «товар», «виріб» означали не що інше, як результати виробничої діяльності, котрі виставлялися на продаж. Таке розуміння товару і досі поширене в маркетинговій діяльності. Водночас товар -- це складне поняття, складна сукупність багатьох властивостей, що з них головними є споживчі, тобто здатність товару задовольняти певні потреби його власника.

Нині в економічній літературі найчастіше користуються визначенням товару, яке належить американцю В. Стентону: «комплекс відчутних та невідчутних властивостей, до яких належить упаковка, колір, ціна, престиж виробника та роздрібного торгівця, тобто властивостей, котрі покупець згоден прийняти для задоволення своїх потреб та побажань».

Всесвітньо визнаний американський економіст Ф. Котлер вважає, що кожен товар є «фізичним засобом», котрий здатний розв'язати проблему надання послуги або виконання корисної функції. Визначення суті товару Ф. Котлером полягає в такому: «товар -- це все те, що має задовольнити знадoбу чи потребу і пропонується ринку з метою привертання уваги, придбання, використання або споживання». Інакше кажучи, до товарних ринкових пропонувань належать матеріальні блага, послуги, досвід, події, особистості, території, власність, організації, інформація та ідеї [37, 38]. Із цих визначень цілком слушно випливають такі узагальнення:

По-перше, кожен товар має багато властивостей, однак покупець звертає увагу лише на ті з них, які відповідають його потребам.

По-друге, кожний покупець вибирає товар, сукупність властивостей якого має забезпечити йому найбільше задоволення за прийнятну ціну, тобто з урахуванням своїх особистих потреб та можливостей.

Споживач, оцінюючи товар, зіставляє його корисність та витрати на придбання. Корисність товару, з погляду споживача, ототожнюється із його спроможністю розв'язувати певні проблеми. Водночас корисність та користь не можна вважати синонімами. Зрозуміло, що корисність конкретного товару для різних споживачів суттєво різниться. Наприклад, окуляри є надзвичайно корисними для людей із вадами зору, але вони ні до чого людині з нормальним зором. Оцінка можливості товару розв'язувати проблеми споживача залежить не тільки від його об'єктивних технічних, конструктивних, фізико-хімічних характеристик, а й від психологічного процесу сприйняття та оброблення інформації про товар. Успіх товару на ринку можливий лише тоді, коли він стає цінністю для споживача і дає йому задоволення. Споживач робить конкретний вибір серед конкурентних пропонувань тільки на підставі власного розуміння ціннісних переваг.

Залежно від особливостей споживання розрізняють:

1) товари короткочасного використання, що споживаються один або кілька разів (зубна паста, хліб, газети), після чого треба купувати такі самі нові;

2) товари довгострокового використання, що ними користуються відносно тривалий час до придбання нових (взуття, меблі);

3) послуги, тобто об'єкти продажу у вигляді певних дій, вигод або зручностей.

Послуги здебільшого розуміють як корисні дії (заходи), котрі одна сторона здатна запропонувати іншій. Послуги можуть бути як матеріальні, так і не матеріальні, тобто не виражені в речовій формі. Кінцевим результатом матеріальної послуги є перетворена продукція. Це, наприклад, зготована їжа, побудований дім, відремонтований автомобіль, пошита сукня, проданий товар, переміщений вантаж, налагоджена система зв'язку, операції з цінними паперами, які матеріалізовані в договорах чи в акціях, тощо. Нематеріальні (невідчутні) послуги, як правило, стосуються безпосереднього задоволення соціально-культурних, фізичних, етичних, інтелектуальних і духовних потреб індивідуума. Такими послугами користуються, наприклад, пацієнт медичної установи; той, хто відпочиває в санаторії; відвідувач ресторану, басейну, перукарні; турист, пасажир, студент, аспірант; глядач у театрі, відвідувач музею. Незважаючи на всю їхню різноманітність, споживчі послуги можна розділити на три категорії: пов'язані з орендою товару; з власним товаром; особисті послуги. Виробничі послуги стосуються об'єктів, що не присутні в готових виробах і пов'язані із задоволенням потреб підприємств і організацій: експлуатація і ремонт обладнання, прибирання споруд і приміщень, охорона тощо. Особливе місце належить діловим послугам з організації управління, реклами, обліку та аудиту. Придбання виробів короткочасного використання та послуг супроводжуються частими контактами покупця і продавця. Це створює умови для формування в споживачів «прихильності до марки». Зрозуміло, що обов'язковою передумовою цього є висока якість продукції та належна культура обслуговування.

Вироби довгострокового використання, а тим більше виробничого призначення, потребують більших зусиль для організації продажу та формування «прихильності до марки».

На підставі поведінки покупців, їхніх споживчих звичок розрізняють такі товари (табл. 3.3):

1. Повсякденного попиту, що їх купують з мінімальними зусиллями на порівнювання схожих видів таких товарів (хліб, різні господарські дрібнички). Додатково ці товари поділяють на:

· товари постійного попиту (які купують регулярно -- сіль, цукор, чай, кава);

· товари імпульсивної купівлі (які купують під впливом невідкладних потреб незаплановано, без попереднього пошуку та порівнювання між собою -- цигарки, жувальна гумка або періодичні видання на лотку роздрібного продавця);

· товари для нагальних потреб (купівля парасольки під час зливи, обігрівачів за великих морозів, ліхтариків чи свічок за браком електрики).

2. Ретельного вибору, для придбання яких покупець ретельно порівнює з аналогічними товарами якість, ціну, зовнішнє оздоблення та інші ринкові характеристики. Серед цих товарів є схожі (телевізори, холодильники, комп'ютери) і несхожі (взуття, одяг, меблі) вироби.

3. Престижні товари, які або й справді мають унікальні характеристики, або асоціюються з назвою відомої фірми-продуцента (парфуми відомих французьких фірм, японська електроніка).

4. Товари пасивного попиту, до яких покупці з різних причин не виявляють інтересу (через надто високі ціни, недостатню поінформованість, брак реклами тощо).

Таблиця 3.3 Класифікація товарів широкого споживання для ФГ «Владам»

Маркетингові чинники	Товари повсякденного попиту	Товари ретельного вибору	Престижні товари	Товари пасивного попиту
Поведінка покупців	Часта купівля без роздумів, з мінімальними зусиллями на порівнювання	Періодична купівля за значних зусиль на порівнювання ціни, якості, стилю різних марок товарів	Великі зусилля під час купівлі, низька цінова чутливість, значна прихильність до колись вибраних марок товарів	Низька поінформованість про товар, слабкий інтерес до його якості та ціни
Ціни	Низькі	Середні	Високі	Різні
Місця продажу	Продаж здійснюється скрізь у зручному для покупця місці	Вибірковий продаж у кількох крамницях	Ексклюзивний продаж в одній або в небагатьох крамницях на всьому обширі ринку	У різних місцях

Розвиток світової економіки на рубежі тисячоліть свідчить, що якість продукції (послуг) стала визначальним чинником успішної господарської діяльності підприємств та організацій. В останнє десятиріччя у сфері якості сталися докорінні зміни, що адекватно відбивають прискорення технічного розвитку промисловості та індустрії сервісу. З огляду на це варто розглянути суть основних етапів еволюції системи контролю та забезпечення якості протягом ХХ сторіччя.

Контроль якості в сучасному розумінні цього терміна виник у 1905 р., коли Генрі Форд (США) розділив складний цикл виготовлення автомобіля на короткі прості операції. Унаслідок цього постала можливість використовувати у виробництві некваліфіковану робочу силу, а контроль якості обмежити відокремленням неякісної продукції від якісної. Система мотивації передбачала штрафи за дефекти і брак. Взаємовідносини із постачальниками та споживачами будувалися на підставі технічних умов (ТУ). Концептуальні підходи цього етапу розвитку систем забезпечення якості обмежувалися головним -- споживач має отримувати лише добротні вироби, котрі вповні відповідають стандартам. Головні зусилля виробничого менеджменту спрямовувалися на те, щоб браковані вироби не потрапили до споживача. У рамках цієї концепції чисельність контролерів якості у високотехнологічних галузях інколи досягала 30--40 % від чисельності виробничого персоналу. Це суперечило цілям підвищення ефективності виробництва. Подоланню такої суперечності сприяло широке застосування спеціальних карт, розроблених у 20-ті роки минулого століття американським ученим В. А. Шухартом. Їх запровадження започаткувало статистичний контроль якості. Статистичні методи уможливили збільшення виходу якісних виробів завдяки активному контролю та регулюванню безпосередньо технологічного процесу. У такий спосіб було здійснено перехід від управління якістю окремих виробів до управління процесами. Водночас ускладнилися відносини між постачальником і споживачем. У них все більшу роль почав відігравати статистичний приймальний контроль.

Наступний етап можна визначити як дії для забезпечення якості. Цей термін упровадив Дж. Д. Еварс (США). Забезпечення якості покладалось на інженерів та менеджерів [65].

У роки Другої світової війни і після неї виник так званий загальний (тотальний) контроль якості -- TQC, що сприяв поширенню процесу забезпечення якості, починаючи від розроблення і виготовлення продукції аж до початку її використання замовником. Забезпечення якості набрало комплексного характеру й охопило всі етапи життєвого циклу продукції (проектування, виготовлення, оборот, використання). Це сприяло розвитку концепції системи якості, управління нею та її забезпечення, а також стандартизації всіх процесів, пов'язаних з цими видами діяльності. Остаточно теорію комплексного управління якістю було сформульовано відомим американським фахівцем Армандом Фейгенбаумом. Фундаментальні принципи комплексного управління якості на ФГ «Владам» полягають у такому:

· якість продукції -- це не специфічна відокремлена функція тільки технічних і спеціальних підрозділів, а різнобічний процес, що охоплює всі підрозділи компанії, а також її споживачів та постачальників, це спосіб управління організацією;

· підвищення якості має забезпечуватися на етапах маркетингу, проектно-конструкторських робіт, виробництва й технічного обслуговування виробів;

· постійне поліпшення якості потребує застосування нових технологій;

· належної якості можна домогтися тільки тоді, коли створено чітко орієнтовану на споживача систему управління якістю.

Еволюція стратегічних і тактичних підходів до питань забезпечення якості послідовно поширилася на відносини «споживач--постачальник» (зовнішні стандарти гарантії якості). Споживачі почали здійснювати аудиторські перевірки якості для того, щоб упевнитися у відповідності придбаної продукції власним стандартам. Однак практика аудиторських перевірок якості з боку споживача спричиняла величезні організаційні труднощі та матеріальні збитки. Тому почався загальний рух за стандартизацію цієї діяльності на національних, а пізніше й на міжнародних рівнях. Так, державні стандарти Великобританії стали вихідним пунктом для розроблення міжнародних стандартів серії IСО 9000.

Поштовхом до створення міжнародних стандартів цієї серії можна вважати значне підвищення вимог споживачів до якості продукції. Ці вимоги фіксуються посиланнями на відповідну нормативно-технічну документацію (стандарти або технічні умови та регламенти). Проте ці документи ще не гарантують задоволення вимог споживачів до якості, оскільки затверджених стандартів (технічних умов) недостатньо для реального забезпечення якості конструювання виробу, технології його виготовлення або організаційної системи проектування, створення чи реалізації продукту. Міжнародний досвід свідчить, що продукція найбільше відповідає вимогам споживачів, якщо на підприємстві діє ефективна система управління якістю продукції. Такий підхід став причиною обов'язкового внесення до контрактів, що укладаються, вимог до систем якості, котрі доповнюють чинну нормативно-технічну документацію. Крім того, сучасні контракти надають споживачу право перевірки не тільки якості кінцевої продукції, а й усіх елементів її забезпечення. Це, по суті, є реалізацією своєрідної філософії сучасного виробництва: споживач (покупець) завжди правий. Для регулювання процесу перевірки систем якості Міжнародною організацією зі стандартизації (IСO) було затверджено серію міжнародних стандартів МС IСO 9000. Серію стандартів становили:

МС IСO 9000 «Загальне керівництво якістю та стандарти із забезпечення якості. Керівні вказівки щодо вибору та застосування».

МС IСO 9001 «Системи якості. Модель для забезпечення якості за проектування та (або) розроблення, виробництва, монтажу й обслуговування».

МС IСO 9002 «Системи якості. Модель для забезпечення якості за виробництва і монтажу».

МС IСO 9003 «Система якості. Модель для забезпечення якості за кінцевого контролювання та випробування».

МС IСO 9004 «Загальне керівництво якістю і елементи системи якості. Керівні вказівки».

В Україні, як і в усіх розвинутих країнах, ці стандарти було піднесено до рангу національних і використано для еталонного оцінювання системи забезпечення якості під час укладання контрактів між підприємствами (ДСТУ IСO 9000--9004). З їхньою допомогою визначалися мінімальні вимоги, котрі постачальник повинен виконати, щоб гарантувати споживачу отримання продукції відповідно до його запитів. Перевірка системи якості підприємства постачальника на відповідність цим стандартам здійснюється за взаємною згодою виробника та споживача і вважається однією із передумов для налагоджування господарських відносин. За домовленістю сторін вимоги до систем якості можна уточнювати, доповнювати та змінювати. Головним чинником вибору того чи того стандарту як моделі для створення та перевірки системи якості є особливості життєвого циклу відповідної продукції. Додатковими факторами вибору однієї із рекомендованих моделей можна вважати: обґрунтованість проекту; складність виробничого процесу; характеристику продукції чи послуги; безпечність продукції чи послуги; економічні показники. Отже, моделі забезпечення якості відображають три різновиди взаємовідносин постачальника та споживача залежно від обсягів робіт, передбачених договором між сторонами.

Підприємство «Владам», підтверджує, що воно має реальну систему управління якістю, тобто провадить скоординовану діяльність у галузі розроблення політики і цілей досягнення якості, здійснення робіт щодо планування, контролю, забезпечення і поліпшення якості. Достатніми доказами і підтвердженнями цього є:

· відповідність показників якості продукції встановленим вимогам;

· належний стан виробництва та його здатність виготовляти продукцію згідно з вимогами покупця;

· наявність на підприємстві задокументованих вимог до елементів системи якості і їхня відповідність вибраній моделі;

· дотримання вказівок документів системи.

Слід зазначити, що характер та значущість доказів можуть змінюватися залежно від конкретної ситуації, зокрема: економічних умов і особливостей використання продукції або послуги; складності продукції; вимог щодо функціональної безпеки продукції або послуги. Спрямовування та контролювання діяльності виробника щодо якості покладається на спеціальну систему управління. За визначенням міжнародних стандартів під системою управління якістю розуміють сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечують здійснення загального керівництва якістю. Загальне керівництво -- це аспект загальної функції управління, що визначає та здійснює політику щодо якості. Таким чином, система створюється та впроваджується як засіб, що забезпечує здійснення конкретної політики та досягнення визначеної найвищим керівництвом мети стосовно якості. Тому особлива увага приділяється питанням формування та документального оформлення керівництвом підприємства політики щодо якості продукції чи послуг, котрі надаються.



Виклад політики і завдань у сфері якості
Загальні вказівки щодо забезпечення якості
Методологічні та методичні матеріали
Документі, що забезпечують ефективність планування,виконання та управління процесами якості
Протоколи якості відповідно до вимог міжнародних стандартів

Рис.1 Документація системи якості

Політика у сфері якості -- це офіційно сформульовані вищим керівництвом загальні наміри і спрямованість діяльності організації у зв'язку з якістю. Політика щодо якості становить основу для встановлення конкретних завдань у цій сфері та їх відповідного документування.

Найвдалішим вважається формулювання такої політики як стратегічного принципу розвитку і засобу спрямування зусиль підприємства для поліпшення показників його діяльності. Наприклад, бути постійно світовим лідером або значно збільшити частку ринку за рахунок переваг в технічному рівні та якості певного виду продукції. Зрозуміло, що така мета під силу тільки фірмам зі сталим виробничим досвідом та традиціями, фірмам, що мають великий інноваційний потенціал. Наприклад, політика щодо якості в одній із філій корпорації «Ксерокс» має таке визначення: «Головна мета ФГ «Владам» -- підтримувати лідерство щодо якості продукції, котра виробляється. Ця мета потребує максимального задоволення споживача з тим, щоб він віддавав перевагу продукції нашої компанії. Мета може бути досягнута тільки в тому разі, коли вироби функціонують у повній відповідності з вимогами до них і продаються за конкурентоспроможними цінами».

Найчастіше політика щодо якості трансформується в систему цілей та завдань, виконання яких можна проаналізувати. Система передбачає реалізацію за такими напрямками:

· підвищення рівня задоволення споживачів;

· поліпшення економічного стану підприємства за рахунок поліпшення якості;

· розширення або завоювання нових ринків збуту завдяки виробництву високоякісної продукції;

· досягнення технічного рівня продукції, що перевищує рівень інших провідних підприємств і фірм;

· орієнтування на задоволення вимог споживачів певних галузей економіки або певних регіонів;

· освоєння виробів, функціональні можливості яких реалізуються на нових принципах;

· поліпшення найважливіших показників якості продукції;

· зниження рівня дефектності продукції в процесі її виготовлення;

· збільшення термінів гарантії на продукцію;

· розвиток післяпродажного сервісу.

3.3 Запровадження в практиці ФГ «Владам» досліджень ринків інвестицій

Дослідження ринків підприємств полягає в тому, що будь-яке господарське рішення повинно прийматися на підставі аналізу ринкової ситуації та тенденцій її зміни, а також з урахуванням імовірної реакції ринку на прийняте рішення. Цим визначаються місце і значення дослідницької функції маркетингу, важливість розроблення добре скоординованої програми вивчення й оцінки різних чинників, від яких залежить успіх виробничої і ринкової політики підприємства.

Ринок динамічно розвивається, відбувається удосконалення технологій, поява нових конкурентів, що вимагає від підприємств перегляду пріоритетів розвитку, особливо на ринку телекомунікацій. Підприємства повинні зосередити увагу на вивченні і задоволенні потреб споживачів з метою поліпшення економічної ситуації, насичення ринку товарами й послугами.

Необхідно боротися за споживача, розширювати коло пропонованих послуг, а також підвищувати їхню якість.

Метою досліджень є забезпечення підприємств надійною і достовірною інформацією про ринок, структуру і динаміку попиту, смаки і бажання споживачів, створення асортименту, що відповідає вимогам ринку і що задовольняє попит краще ніж товар конкурента.

Систематичні дослідження ринку, дають змогу формувати інформаційну базу для ефективного керівництва підприємствами.

Дослідження є необхідною умовою ефективного прийняття рішення в галузі маркетингу, а відповідно, і комунікацій. Дослідження ринку підприємства передбачає збирання, систематизацію й аналіз даних, які необхідні фірмі або організації для вирішення комунікативних завдань, задоволення потреб людей у товарах, послугах чи ідеях.

Дослідження ринку ФГ «Владам» розгортається за такими основними напрямами:

* дослідження мотивацій споживача;

* вивчення, на якій стадії готовності до купівлі знаходиться аудиторія споживачів;

* прогноз рекламного бюджету, тобто витрат на те, щоб споживачі перейшли з однієї стадії готовності в іншу, більш високу;

* дослідження рекламних текстів фірми та її конкурентів;

* дослідження досвіду проведення рекламних кампаній;

* вивчення засобів реклами;

* визначення ефективності окремих носіїв реклами;

* дослідження ефективності рекламних звернень;

* дослідження перспектив розвитку рекламного бізнесу

Основними принципами дослідження ринку ФГ «Владам» є:

1. Точність, ретельність. Методи досліджень треба старанно розробляти та неухильно їх дотримувати.

2. Об'єктивність, урахування всіх факторів.

3. Системність. Дослідження мають передбачати аналіз внутрішнього та зовнішнього середовищ у їх тісному взаємозв'язку та взаємодії.

4. Систематичність. Дослідження мають бути щоденними, а не випадковими і включати всю сукупність операцій цього процесу.

Незалежно від спрямування політика вищого керівництва повинна передбачати такий рівень якості, що гарантує отримання достатніх прибутків. Тому способи досягнення цієї мети можуть бути різними і визначатися загальною ринковою стратегією ФГ «Владам». Зрозуміло, що політика і цілі виробника періодично уточнюються з огляду на поточний стан виробництва, кон'юнктурні зміни, рівень галузевого технологічного розвитку. Можливі напрямки взаємозв'язку політики і цілей виробника щодо якості залежно від стану конкурентного середовища наводяться в табл. 3.4

Важливим документом систем якості є загальні настанови, які складаються з опису елементів системи управління якості та їхньої взаємодії, містять вказівки щодо можливих відхилень від певних вимог стандарту та їх обґрунтування.

Таблиця 3.4 Маркетингова політика цілі ФГ «Владам» стосовно якості

Варіант конкурентної стратегії підприємства	Розв'язання проблем якості
	Політика	Мета
Утвердження монопольного стану на ринку	Освоєння виробництва принципово нових видів продукції	Здійснення наукових досліджень для визначення перспективних напрямків у сфері якості продукції
Підтримування монопольного стану на певній частці ринку	Лідерство стосовно якості продукції, що виробляється	Забезпечення найвищого рівня якості продукції
Стабілізація ринкового стану	Підвищення рівня якості та надійності продукції	Підвищення якості проектування та виготовлення продукції. Підвищення рівня обслуговування
Збереження контрольованої частки ринку	Підтримка стабільного рівня якості продукції	Забезпечення високої якості виготовлення продукції згідно з рівнем якості проекту. Гарантія якості обслуговування
Диверсифікація виробництва	Досягнення рівня якості продукції та послуг, достатніх для проникнення у нові галузі та сфери бізнесу	Визначення і підтримка необхідного і достатнього рівня якості продуктових інновацій
Диференціація продукту	Диференціація показників якості продукції	Диференціація показників якості продукції однакового функціонального призначення

Система управління якістю розробляється з урахуванням виробничої діяльності ФГ «Владам» та особливостей конкретної продукції, що випускається. Це означає, що коли на підприємстві виробляють кілька видів товарних пропонувань, для кожного з них створюють відповідну систему управління якістю.

Система управління якістю має охоплювати всі стадії життєвого циклу товарів. Процес створення, розподілу, реалізації та використання продукції складається з багатьох елементів і має назву «петля якості (спіраль якості)». До основних елементів «петлі якості» належать:

1) маркетинг, пошук та вивчення ринку;

2) розроблення технічних вимог, проектування продукції;

3) матеріально-технічне постачання;

4) підготовка та розроблення виробничих процесів;

5) виробництво;

6) контроль, здійснення випробувань та обстежень;

7) пакування та збереження;

8) реалізація і розподіл продукції;

9) монтаж і експлуатація;

10) технічна допомога та обслуговування;

11) утилізація після використання.

Система якості має функціонально керувати, забезпечувати та поліпшувати кожний етап «петлі якості» (рис. 2).

Забезпечення якості -- це сукупність запланованих і систематично здійснюваних заходів, які створюють необхідні умови для виконання кожного елемента «петлі якості» так, щоб продукція задовольняла визначені вимоги. Інакше кажучи, система має забезпечувати впевненість у безвідмовному функціонуванні всіх її складових. Це стосується вимог до обладнання, сировини, матеріалів, комплектувальних виробів, метрологічних засобів і виробничого персоналу. Особливе місце з-поміж усіх заходів належить тим, які спрямовано на запобігання будь-яким відхиленням від стандартів. Система має функціонувати в такий спосіб, щоб забезпечувати впевненість у тому, що проблеми буде своєчасно розв'язано.

Рис. 2. Петля якості

Запобіжні дії можуть передбачати заміну технологічного оснащення та інструменту, планово-запобіжний ремонт обладнання, технічне обслуговування, забезпечення необхідною документацією всіх робочих місць. Своєчасне усування невідповідностей та їх причин у продукції, виробництві або в самій системі якості забезпечується управлінням системою, тобто постійною діяльністю, спрямованою на задоволення вимог щодо якості. Управління якістю можна також визначити як регулювальну діяльність за відхиленнями. Вихідною позицією цієї діяльності є визначення будь-якого відхилення в продукції, в елементах виробничого процесу або в системі якості. Відтак здійснюється аналіз причин, нагромадження, облік і оцінювання зібраної інформації, ухвалення і реалізація рішень щодо усунення причин дефектів і відхилень. До такої діяльності, наприклад, відносять статистичне регулювання технологічних процесів. Заходи з виявлення та усування невідповідностей та їхніх причин у вітчизняній економічній літературі, присвяченій проблемам якості, мають здебільшого назву «замкнутий цикл управління» (рис. 3). Отже, управління якістю -- це контроль, облік, аналіз (оцінювання), прийняття та реалізація рішення.

Рис. 3. Замкнутий цикл управління якістю

Поліпшення якості, як було вже сказано, пов'язують із постійною діяльністю, яка має на меті підвищення технічного рівня продукції, якості її виготовлення, удосконалення всіх елементів виробництва. Цей напрямок у системному управлінні якістю склався під впливом світового досвіду. Завданням такої діяльності є поліпшення параметрів продукції, підвищення якості виготовлення виробів, зниження виробничих витрат та цін, тобто досягнення результатів, досконаліших за передбачені чинними нормами, а отже, підвищення якості за більш низьких цін. Поєднання цих переваг сприяє зростанню конкурентоспроможності продукції.

Програму поліпшення якості можна зобразити у вигляді тривимірної моделі (рис.4).

Рис. 4. Тривимірна модель програми поліпшення якості

Як видно з рис.4 ключовими компонентами програми є:

· бажання;

· підтримка;

· знання.

Бажання безперервного поліпшення якості має бути притаманним не тільки організації в цілому, а й кожному її працівникові. Це бажання треба постійно підтримувати й розвивати. Така підтримка необхідна як виконавцям, так і вищому керівництву. Розуміння необхідності постійного руху наперед і змісту дій, пов'язаних з цим процесом, забезпечується регулярним оновленням знань. Головними чинниками конкурентних переваг у вік інформації та інтегрованої у світову систему економіки є здатність учитися і швидше за конкурентів застосовувати нове на практиці. Рівновага цих трьох елементів (прагнення постійного руху наперед, оновлення знань і своєчасної їх реалізації) дає змогу досягти відповідності організації вимогам ринку, поєднати досвід і знання спеціалістів з їхнім бажанням підтримувати програму поліпшення якості.

Специфічною організаційною формою роботи поліпшення якості є діяльність груп якості («гуртки якості»). Традиційно велике значення має також організація раціоналізаторської діяльності, створення тимчасових творчих колективів. Постійне поліпшення властивостей продукції може стати частиною загальної політики підприємства стосовно якості. Слід зазначити, що незаперечні успіхи провідних японських фірм щодо постійного поліпшення якості пояснюються значно ефективнішою системою управління трудовими ресурсами як порівняти з традиційною (табл. 3.5).

Таблиця 3.5 Порівняльні характеристики систем управління трудовими ресурсами щодо поліпшення якості

Аспекти	Підхід
	Синергічний (Японія)	Традиційний (Великобританія)
Культурні та національні особливості	Великий відсоток людей з вищою освітою;наявність довічного найму на роботу; шлях до успішної кар'єри через нагромадження досвіду в різних сферах діяльності однієї компанії	Нижчий національний внесок у вищу освіту; найм за контрактом на певний період; незалежність успішної службової кар'єри від збереження вірності одній компанії
Філософія управління	Рядові працівники поділяють з керівництвом відповідальність за цілі, а не за засоби виробництва; ставлення керівників до рядових працівників як до найбільшої цінності; оператори є експертами, здатними самостійно розв'язувати проблеми, які постають на робочому місці	Рядові працівники відповідають лише за засоби виробництва; рядові працівники оцінюються лише за витратами на їхню заробітну плату; експертами є лише фахівці; система проектується так, що глибинна її суть є недоступною оператору, котрий виконує тільки доведену до нього программу
Системи та стиль управління	Системи прості та життєздатні; системи допомагають операторам керувати станом справ; керівники мають можливість планувати майбутній розвиток	Системи складні для розуміння; станом справ керують керівники; найбільша увага приділяється управлінню сучасним станом виробництва
Роль операторів	Оператори добре освічені і можуть бути експертами	Освіта операторів розглядається як марнотратство
Варіанти синергічного ефекту	Позитивні відносини між працівниками фірми на всіх рівнях	Брак достатньо корисної взаємодії

Згідно з чинними правилами міжнародні стандарти серії IСO 9000 мають переглядатися кожні п'ять років.

Підхід з позицій системності передбачає кілька етапів розроблення і запровадження системи менеджменту якості:

· визначення потреб і очікувань споживачів та інших заінтересованих сторін;

· ухвалення політики і завдань організації у сфері якості, зокрема процесів, обов'язків працівників, ресурсів і їх постачання;

· установлення методів вимірювання результативності кожного процесу та порядку застосування одержаних даних для оцінювання ефективності цих процесів;

· визначення способів запобігання невідповідностям і усунення їхніх причин;

· розроблення і застосування процесу постійного вдосконалення системи менеджменту якості.

Такий порядок забезпечує функціонування і створює можливості постійного вдосконалення чинної системи управління якістю, додає впевненості виробникові у своїх можливостях забезпечити задоволення вимог споживачів та інших заінтересованих сторін, що в кінцевому підсумку забезпечує успіх його господарської діяльності.

Підхід з позицій процесу виходить з того, що процесом можна вважати будь-який вид діяльності чи їхню сукупність, коли для перетворення входів на виходи використовуються певні ресурси. Ресурсами можуть бути працівники, інфраструктура, виробниче середовище, інформація, постачальники та партнери, природні та фінансові ресурси. Для ефективної діяльності організаціям належить визначити численні взаємозв'язані і такі, що взаємодіють один з одним, процеси й управляти ними. Здебільшого вихід одного процесу безпосередньо служить входом іншого. Варіант графічної інтерпретації процесів (А, Б) наведено на рис. 5.

Рис. 5. Графічна інтерпретація процесів

Будь-яка продукція -- це результат процесу (послуги, програмні засоби, технічні засоби, перероблені матеріали тощо). Інакше кажучи, як продукт розглядають результат сукупності взаємозв'язаних чи взаємодіючих видів діяльності, котра перетворює вхідні елементи на вихідні. Такий порядок визначення, застосування та управління організацією системи процесів та їхньої взаємодії забезпечує задоволення споживачів завдяки своєчасному передбаченню їхніх вимог (рис. 6).

Рис. 6. Модель системи менеджменту якості, в основу якої покладено процеси.

Якість продукції є матеріальною основою задоволення як виробничих, так і особистих потреб людей, і цим визначається її унікальна суспільна, економічна і соціальна значущість. Чим вища якість продукції, тим більшим багатством володіє суспільство і тим більші матеріальні можливості воно має в своєму розпорядженні для свого подальшого прогресу.

У своєму житті і діяльності людина всюди має справу із створеним його розумом і руками речовинним світом, який при всьому своєму нескінченному різноманітті володіє єдиною спільністю, ім'я якої - якість продукції.

Нова редакція серії стандартів iСo 9000:2000 визнає також і використання інших концептуальних підходів до формування систем якості. Наприклад, вісім засадничих принципів формування та функціонування систем якості за IСO 9000:2000 є тотожними відповідним підходам концепції всеосяжного управління якістю (TQM) (рис. 7).